from Jeffrey S.Black Suicide: Understanding & Interventing.

Внутрішній світ потенційного самогубця.

Спробуємо описати думки, переживання і відчуття потенційного самогубця. Але пам’ятаймо що ці описання не є поясненнями того, що відбувається. Душевна біль, відчуження від ближнього і безнадія – це не основні причини того, що хтось наважується покінчити з собою. Болісні думки людини, що знаходиться в депресії сильно її пригнічують, воля і моральні цінності пов’язані з кожним окремим аспектом нашого життя. Навіть коли йдеться про біологічні причини депресії – наше тлумачення того, що ми переживаємо і наша відповідь на це коріняться в думках і почуттях сердечних. Відкриваючи Біблію ми бачимо, що переживання і вибір людини врешті решт залежить від того, як вона ставиться до Ісуса Христа. В світлі цього ми можемо побачити, що самогубство – це вчинок, що походить з грішного серця; його не можна пояснити за допомогою простої психології.
Про це важко пам’ятати після трагічних наслідків самогубства. Коли хтось позбавляє себе можливості жити ми намагаємось пояснити цей вибір. Таємниця, яка має бути розгадана залишається таємницею, тому що нема головного свідка, який залишив цей не розплутаний клубок. І ось ми часто видаємо описання того, що сталося за пояснення: «Він покінчив з собою від безнадії», «Вона покінчила з собою, бо не змогла себе простити». Як би там не було, але ми часто не намагаємось проникнути за покривало безнадії, щоб побачити серце, що уникає істини і миру. Про безумство гріха, яке лежить в основі самогубства влучно висловився Беркоуерз:

Кожна спроба пояснити гріх продиктована пошуком пояснень там, де пояснень бути не може, сама ідея «пояснення» не підходить. Ніхто не зможе знайти змісту в беззмістовності і пояснення в нерозумності.
Все це не означає, що гріх, це просто безсилля, або вплив реальності або недостача ще будь-чого. Це означає тільки те, що не можливо за допомогою цих окремих факторів пояснити гріх. Всі спроби це зробити скоро закінчуються, нічого не дають і заводять нас в глухий кут… Людський гріх не має сенсу і в цьому загадка людського гріха… Гріх не може мати пояснень і є незбагненно простим, тому що не має попередніх припущень і причин і взагалі ніяких реалістичних мотивів.

Описання думок потенційного самогубця не дасть пояснення його вчинку. Ми повинні розглянути людину у світлі її стосунків з Богом.

(взято з книги Suicide: Understanding & Interventing; Jeffrey S.Black, p.3-5)

Бути створеним, бути в заповіті.

Людина, як істота, була свого часу створеною Богом і створеною вона була для життя в заповіті з Ним. В 2 листі до Коринтян, розділ 4,  Павло називає віруючих «глиняним посудом», який зовні непримітний, але є придатним і цінним через скарби Христа, які знаходяться в ньому. Ми створені саме так, щоб честь за створене належала Богові, (2 Кор. 4:7;Суд. 7:2-3), проте самі для себе є проблемою. Більшість людей мають нагальну потребу, що засіла в темних глибинах  душі. Також і Павло тут описує момент страждань душі. Врешті решт він називає ці страждання легкими і тимчасовими. (2 Кор. 4:8-9; 2 Кор. 4:17). Чому ?
По-перше, тому що все життя Павла, включаючи великі труднощі, з якими він стикався, мало мету (2 Кор. 4:10-12,15). Він добровільно терпів труднощі, бо плід народжується в стражданнях. По-друге, все його життя було спрямоване в майбутнє (2 Кор. 4:17-18).  Смуток стає «легким» (стерпним) і тимчасовим (таким, що можна перенести) коли те, заради чого страждають сильно відрізняється від самого страждання: «17 Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги» (2 Кор. 4:17). По-третє, все життя Павло проходило в постійному оновленні від Духа Святого   (2 Кор.4:16; пор. Еф.3:16; Кол.1:11). В різних місцях своїх листів Павло описує оновлення, підкріплення і натхнення від Духа Святого. Завважимо, що оновлення є оновленням для чогось. Щоденне підкріплення давалось йому  для того, щоб енергійно взятись за виконання завдання від Бога. Це оновлення не є просто хорошим самопочуттям, але здатність продовжувати йти до результатів страждань за Христа.
Подібне написане Павлом і в листі до Филипян: «10 щоб пізнати Його й силу Його воскресення, та участь у муках Його, уподоблюючись Його смерті» (Фил. 3:10). Це проявляється в думках самогубця, які відображають розчарування в житті. Тягар величезних скорбот не роздавив Павла, який засвоїв хід думок Христа; Замешательство не призвело до відчаю і переслідування не призвели до загубленості (2 Кор. 4:8-9). Ось що означає бути створеним для життя в заповіті.
Самогубство – гріх. Говорити з родичами і друзями про гріховний аспект самогубства інколи стає важко, через те, що це пов’язане з біллю і смутком. Частіше всього необхідність мовчати є очевидною і ніхто не зосереджується на цьому.  Не дивлячись на це мені більш ніж хотілося б говорити про гріховний аспект самогубства з людиною, що знаходиться в депресії. І не просто для того, щоб стримати її від фатальних рішень і кроків. Вказуючи на гріховність самогубства ми часто обмежуємось залякуванням. Проте розмова про гріховність самогубства є ідеальним способом вияснити в чому полягає світогляд людини в цілому. Людина, що схильна до самогубства бачить себе жертвою безсилля, тоді коли Біблія називає самогубство гріхом, що вказує на певний зсув, переміщення, що відбулося в її свідомості. Моя мета, щоб людина не просто покаялась в тому, що своїм вчинком порушила закон (про що свідчить спроба самогубства), але щоб підірвалась модель її гріховного, егоїстичного мислення. Самогубство – трагедія, але трагедія ця є переважно вираженням егоїзму, який прямо протилежний до позиції творіння,  що  відповідальне перед Творцем.
Егоїзм проявляється, коли думка, типу «життя нестерпне, зупиніть  землю – я зійду» стає переважною в свідомості людини. Коли будь-хто підходить до рішення покінчити з собою він мусить якось виправдати наслідки. Він мусить звести до мінімуму стурбованість тим, що залишає свою сімю  з почуттям  втрати, залишаючи на них   відповідальність, вину і гіркоту. Отже людина зводить до мінімуму ефект втрати: «Я їм вже не потрібний; вони навіть не відчують, що мене не стало». Вона перебільшує відповідальність тих, хто переживатиме втрату: « Діти сильні; вони пройдуть через це». Вона зводить до нуля їх право переживати втрату: «Вони зрозуміють, що моя біль була нестерпною. Вони б на моєму місці зробили так само». Таким чином людина знаходить розумні пояснення для рішення покінчити з собою.
І ще, замисліться: «Людина в депресивному стані не обов’язково стає схильною до самогубства, а схильність до самогубства не говорить про те, що людина знаходиться в депресії». Гіркота, злоба і небажання прощати завжди супроводжують того, хто стає схильним до самогубства. Самогубство, певною мірою, стає тим «останнім словом» в ланцюжку аргументів. Це стає способом покарання супруга , батьків, друга, або навіть дитини за нанесену рану чи образу. Гнів є ознакою егоїзму, а самогубство перетворюється на гнівний вияв самопоглинання, яке йде після цього.
З богословської точки зору людський егоїзм по своїй суті вказує на те, що самогубство є крайнім виявом проголошення своєї незалежності. Ствердження абсолютної незалежності є  прямо протилежним до біблійної картини, яка описує буття людини у стосунках з її Творцем. Як створіння Божі ми були задумані,  ми потребуємо підтримки і маємо належати Богові. Творіння вказує на  Божий задум (Пс. 138 (139):13) і постійну Божу стурбованість нашим існуванням (Кол.1:17). Творіння приносить радість самому Богу,  являючи собою Його славу (Пс.148:7). Словом, все належить Богові. Те, що людину поставлено над творінням і їй доручено її власне тіло вказує на обов`язки управляючого (Бут1:28). І все ж  наскільки ми про це знаємо і даємо відповідь як управляючі ?
Лист до Римлян  показує, що людина, яка думає про самогубство – віруюча вона чи ні –  мусить активно противитись свідоцтву Писання про те, що вона є створеною за образом Божим і живе в залежності від Нього. Бог відкривається не просто в тому, що «Бог є» і цьому можна давати певні визначення (Рим.1:18-20). Загальне Об’явлення Бога приносить свідоцтво Його постанов, що мають моральний зміст. (Рим. 1:32:  32 Вони знають присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерти…). Заповідь проти вбивста, що була дана Ною після потопу не стає для них чимось новим (Бут.9:6); вона враховує, що грішне серце і так знає, але противиться. Людина відображає Бога. І тільки Бог визначає кордони людського існування (Іов.14:5).
Християни, яких я консультував в часи їх депресій, звичайно ж погоджувались, що вони є творінням, життя якого залежить від Бога. Також вони можуть погодитись з тим, що вони створені за образом та подобою Божою, проте їм дуже важко повірити в те, що інші біблійні істини їх стосуються. Проте, чи ясно вони усвідомлюють свій статус носіїв Божого образу ? І чи відображається це усвідомлення на тому, як вони себе ведуть ? Павло проголосив, що кожна людина знає, що порушення Божої правди тягне за собою суд, викливаний свідомим спротивом до засудження і смерті, що за ним стоять. Мабуть не потрібно дивуватись відчуттю страху і тремтінню,  яке охоплює нас, коли смерть торкається наших сімей або кружляє над нашим власним життям під час серйозної хвороби. Це природно. Але тому ми і бачимо, що людина, яка схильна до самогубства обовязково гасить свідоцтво Духа. Тому що Бог неодноразово і очевидно промовляє до такого віруючого, закликаючи не тільки залишатись творінням, а й зберігати заповіт. Викуплений кровю заповіту, як творіння Боже, віруючий став частиною Божої сімї. Бог по-особливому, спеціальним чином турбується про нього (1 Кор.6:19-20). Ось чому ми відмовляємось від ідеї, через яку сприймаємо схильного до самогубства, як поранену, сумну і немічну жертву, cамогубство якої  – благородний вияв її слабкості і Божої нездатності спасти.