Іншими очима

Продовжую публікувати поки що невідредагований переклад книги Джеймса Джордана “Іншими очима”. Книга є своєрідним путівником по Біблійному символізму, який, наскільки мені відомо, не має аналогів по простоті викладення і повноті охоплення матеріалу.

Eng. version:
https://www.garynorth.com/freebooks/docs/2232_47e.htm

Добавлено розділ 11 (АГЕНТ ПРЕОБРАЖЕННЯ: ЛЮДИНА), таким чином ви можете ознайомитись з наступними частинами:

ВСТУП
ЧАСТИНА I: БУДОВА СВІТУ
1. ТЛУМАЧЕННЯ ЗАДУМУ СТВОРЕННЯ СВІТУ
Шість днів в 1 розділі книги Буття
Мова видимих образів
Читати по-біблійному
Правила тлумачення
Висновок

2. МЕТА СТВОРЕННЯ СВІТУ
Світ являє Бога
Людина являє Бога
Світ являє людину
Висновки

3. СИМВОЛІКА І СВІТОГЛЯД
Первинність символіки
Tри специфічних символи
Другорядні символи
Реформація символів
Висновок

4. ЧАСТИНА II: ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕНОГО (ХАРАКТЕРНІ РИСИ) СВІТУ
4.СВІТ ЯК ДІМ БОЖИЙ
Небесний проект
Слава і небеса
Tвердь-небо
Споглядання Божої слави
Типологія
Висновок

5. СОНЦЕ, МІСЯЦЬ ТА ЗОРІ
Призначення небесних світил
Сонце
Зірки
Зірки Авраама
Зірки Йосипа
Зірки провісники
Висновок

6. СКЕЛІ, ЗОЛОТО ТА КОШТОВНЕ КАМІННЯ
Скеля віків
Каміння землі Хавіла
Вогняне каміння
Висновок

7.ДЕРЕВА ТА БУДЯК
Дерева забезпечують їжею
Бог являється в деревах
Дерева як драбини в небо
Божий гай
Висновок

8.ПТАХИ І ЗВІРІ
Звірі як символ
Категорії тваринного світу
Чисті і нечисті тварини
Висновок

9.АНГЕЛИ
Небесне військо
Вартові галактик
Ангели і люди
Висновок

III: ПРЕОБРАЖЕННЯ СВІТУ 78
10. ЛАМАННЯ ХЛІБА: ОБРЯД ПРЕОБРАЖЕННЯ
5-тичасна модель дії Божої
6-тичасна модель дії Божої
Псування і відновлення
Центр — це поклоніння
Висновок і уточнюючі доповнення

11. АГЕНТ ПРЕОБРАЖЕННЯ: ЛЮДИНА
Людина як цар
Людина як священик
Людина як пророк
Висновок

(далі буде.. .))DV

Джеймс Б. Джордан

Розвиток біблійного світогляду

ВСТУП

Темі християнського світогляду присвячена не одна книга, але є дуже мало книг про біблійний світогляд. Проводячи різницю між ними, я не принижую значення християнського світогляду. Книгам, які присвячені християнському погляду на філософію, історію, мистецтво, науку, людину і тп має бути відведене належне місце, тому що вони говорять мовою сьогодення. Але водночас є величезна потреба в літературі, що занурюється в Біблію і розкриває її власний світогляд, пояснює мову, якою вона була написана. Мова, якою нам дано біблійний світогляд – це не дискурсивна і не аналітична мова філософії і науки. Натомість це багата і компактна мова символіки і мистецтва. Його зображено в ритуалах і архитектурі, в структурах числових, і гереографічних напрямках, в символах і типах, деревах і зірках. Словом, він даний нам в пре-модерній формі, яка інколи видається дуже дивною.

Так, для прикладу, коли ми цікавимося тим, що Біблія говорить про тварин, ми мислимо категоріями біології, природи роду і виду, таке інше. Проте Біблія говорить про тварин “за родом”, поділяючи їх на “чистих і нечистих”, вона вчить нас спостерігати за їх “дорогами”, за тим, як вони живуть. Біблія розглядає тварин по-іншому, хоча це не обовʼязково протиставляється відкриттям сучасної науки. Так само коли ми поставимо до Біблії питання з області ботаніки, то побачимо що вона говорить про те, що рослини і тварини символізують різні типи людей, або як вони годяться на їжу або на медичні цілі.

Думаючи про зірки ми уявляємо міліони сонць, які знаходяться від нас дуже далеко. Ми чули про цефеїди, подвійні зірки, нейтронні зірки, галактики та квазари, проте у Біблії зірки – це “знаки, умовлені часи, дні і роки” (Бут.1:14), тому що “небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід” (Псалми 18:2). Хоча біблійна перспектива не усуває телескопічних досліджень зоряного неба, може трапитись, що ми не бачимо всього того, що мали б бачити, коли дивимось на зірки ? Чи можливо треба подивитися дещо іншими очима ?

Філософія історії є для людини вкрай важливою, особливо сьогодні, після Гегеля і Маркса, Тойнбі і Шпенглера. Проте коли ми звертаємось з цим питанням до Біблії то вона говорить про оновлення, суботи, фестивалі, ювілейні роки і день Господній. Якщо ми збираємось застосувати Біблію до цієї сучасної проблеми, то спочатку маємо напрацювати Біблійну перспективу.

Для нас географія – це вивчення карт: одні позначен контурними лінями, інші вказують на природні ресурси, ще інші – на політичні розбіжноті. Хоча Біблія зазвичай не ігнорує це, вона говорить про “чотири кінці” землі і про “святу землю”.

Cучасна наука припускає, що світом керують безликі природні сили, як сила тяжіння, сила Коріоліса і електромагнітизм. За допомогою цих сил пояснюють що відбувається коли дме вітер чи хвилюється море. Проте в Біблії надія на ці сили природи називається “Ваалізмом”. Біблія підводить нас до того, щоб в подиху вітру і хвилюівванні моря ми бачили Бога і Його ангелів. Це просто поетичні обороти чи це може дає нам перспективу, яка для сучасного світу є вкрай потрібна ?

Ми боремося з проблемами в церкві і державі, але Біблія говорить про нам священників і царів. Вона дає побачити якими мають бути стосунки між провидцями і суддями, між пророками і монархами, розповідає про месників за кров і родичів-відкупителів. Вона дає нам царські палаци і священницькі святилища. Чи в достатній мірі ми знайомі з Біблійним світоглядом, щоб застосувати ці категорії до сучасних обставин ?

Ми стурбовані законністю і поділенням на закони на державні і церковні. Ми говоримо про “моральний” закон, “кримінальний закон”, закон “цивільний” і про “канон”. І коли ми звертаємось до закону Мойсея, то очікуємо зустріти там ці категорії, але їх там немає. Ми зустрічаємось з тим, що виглядає як “моральний, цивільний і церімоніальний закн”, але все це дуже переплетене одне з одним. Зрештою, ми знаходимо, що закон Мойсея взагалі не є законом в сучасному розумінні цього слова. Закон Мойсея – це Тора, щось радикально відмінне і більш глибоке. І постає питання: що ж нам робити з Торою Мойсея: ігнорувати її чи застосовувати до сучасних обставин ?

Підводячи підсумок: християни 21 сторіччя зазвичай обговорюють питання світогляду мовою філософії, тоді як Біблія викладає цей світогляд символічною мовою візуальних образів і типологічних повторень 1.

Нас не повинно дивувати що людина дивиться на Божий світ не вірно. В післанні до Римлян, розділ 1, вірш 20 сказано: “…бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання…”. Це означає що кожна людина постійно стикається з вірним Божим світогдядом, тому що Божа природа “видима”, також через неї “видимий” Сам Творець. Але, як сказано вище: “людей, що правду гамують неправдою…”. Тобто людина відмовляється подивитися на світ правильно.

“Гамувати правду” можна прямим протистоянням, проте зробити це буде важко. Протистоючи всьому світові ми маємо вчитини суїцид. І дехто вважає це виходом. Набагато поширеніше серед люей таке “гамування правди”: правда береться в урізаному вигляді, і зневажається її друга половина. Людина бере частиночку правди, і виставляє це за всю правду. Таким чином люди протистоять правдивій картина світу, фундаментаьним істинам, за допомогою яких тлумачиться реальність.

Наприклад, сучасна людина бере частину правди про будову всесвіту, правди, яка присмачена поясненням як сонця, які ми називаємо зірками утворюють галактики і т.д, – і використовує її для замовчування правди більш важливої, правди, що небеса проповідують Божу славу, і що небесні світила були створені для “знаків і часів умовлених” (Буття 1:14). Ще один приклад: сучасна людина знає що звірі схожі одне на одного і чимось нагадують людей. Проте це Біблія вчить, що ця схожість була задумана під час сворення, щоб спостерігаючи за тваринами, людина могла взнати себе. Людина сучасна перекрутила правду і зробила з неї теорію еволюції, у вірування що людина поєднана з твариною генетично.

Стосунки сучасної науки з Біблією описані Вінсентом Россі. Він пише:

Жива символіка, (під якою маєтся на увазі як цей світ розглядається в Біблії), не відкидає науку, як метод пізнання світу, але служить платформою для доказу наукових фактів і методів в більшому, багатовимірному контексті, який включає дух, обʼявлення, пророцтво, і Священне, як спосіб осмислення і метод пізнання. Так події минулого, для приклалу можуть мати символічне значення, яке навчає, попереджує або живить сьогодення. У вченні Отців це носить назву типологія: коли події минуого служать типами і моделями для того, якою є реальність сьогодні або і у майбутньому. Символіка, а не наука, є справжньою універсальною мовою.

Богоцентричні принципи Біблії дають нам розуміння того, як відкоригувати одновимірне, приземлене, людиноцентричне значення секулярних фактів… 3

Коригування секулярного світогляду підводить нас до мети цієї книги. Ми не маємо на меті говорити про сучасні соціальні проблеми, які самі по собі є важливими. Також нашою метою не є намагання викласти світогляд, що відображає християнську філософію, хоча і в цьому напрямку потрібно працювати. Натомість, наша мета – проникнути в Біблію і наскільки це можливо, ознайомитись з мовою світогляду Біблії, щоб дивитись на світ іншими очима – очима Біблії.

Отже, моє завдання, наскільки це мені вдасться, ознайомити вас з цим древнім світоглядом, а потім показати переваги вміння думати по-Божому, тому що у тому, щоб дивитися на світ очима Біблії є реальні переваги.

Можна піти двома шляхами. Перший полягає у тому, щоб взяти окремий Біблійний символ або модель і обговорювати всі можливі його тлумачення, розглядати як різні точки зору узгоджуються одна з одною і повільно рухаючись до консенсусу. Якщо я б писав цю книгу у такий спосіб, вона розтягнулася б на тисячі сторінок з мільйонами посилань. (і посилань зібралось би мільйонів зо пʼять). Інший спосіб полягає в тому, щоб викласти все так, як воно виглядає з моєї точки зору, не підводячи аргументаційну базу під кожен окремий пункт цього викладу. Таким чином, викладена повністю, система говоритиме сама за себе, навіть якщо окремі її частини є спірними.

Саме останнім, звичайно, я і збираюсь займатись. Після перших трьох вступних розділів, ми подивимось на основний вміст світу: на скелі, зірки, рослини, тварини, людей і анголів. Щоб ознайомити нас з цим, я наводитиму багато ілюстрацій з Біблії. Деякі з них можуть бути спірними; Тобто, деякі вчені вважають, що для того, щоб підтвердити мою точку зору, я мав би використовувати цей вірш, а не той.

В третій і четвертій частинах цієї книги ми подивимось на послідовність епох, які показані в Біблії: епоха Саду Едемського, Потопу, Авраама, Мойсея і так далі. Кожна з цих епох має свою власну символічну систему, власний модус існування, власні закони і т.д. Більше того, кожен наступна епоха вбирає в себе попередю, і преображає її, так що кожен наступний ярус побудований на попередньому. Знову скажу, що я наводитиму багато ілюстрацій, зокрема символічних моделей світу, якими послуговувались в кожну епоху (Сад, Ноїв Ковчег, Скинія, Храм, Єрусалим і т.д.) Вчені, безсумнівно візьмуться за окремі мої тлумачення. Проте я встановлюю загальну біблійну світоглядну рамку, окремі елементи якої можуть бути спірними.

Звісно, якби я не зробив домашньої роботи, книга б стала якоюсь суцільною спекуляцією і перебільшенням. Посилання на джерела мають на меті 3 речі: деякі з них є посиланнями на інші книги і статті, які обгрунтовують мною написане, або хоча б дають ширшу аргументацію. Інші посилання дають власне саму аргументацію. Третій різновид посилань містить додаткову інформацію, яка може зацікавити тих, хто вивчає Біблію. Йдучи за посиланнями на окремі мої роботи ви знайдете специфічну довідкову інформацію, яка стосується питань, що стоять за тими, які підіймаються безпосередньо в тексті. Ці матеріали доступні за адресою Biblical Horizons, P.O. Box 132011, Tyler, TX 75713. Ті, хто зацікавиться, можуть писати на цю адресу.

Крім того, книга містить анотовану бібліографію. В ній я перелічив декілька книг, які допомогали мені. Деякі з них написані з точки зору ліберальних позицій, євангельські християни мають їх використовувати з обережністю. Я намагався дати спрямування, щоб ті, хто хоче займатися дослідженнями за допомогою цих книг могли зробити це.

Останній розділ книги містить мої роздуми з приводу того, чого це все насправді варте. Чи може вивчення біблійної символіки справді допомогти нам зрозуміти сучасні проблеми ? І я відповідаю на це питання: звичайно так, – як християнин я вірю що все Писання відповідає на сучасні проблеми. Є ще інші окремі переваги, які, на мою думку, розвивають біблійний світогляд в тому, хто його вивчає; про це йтиметься у розділі 19.

ЧАСТИНА I: ПРИРОДА СВІТУ

Слава Божа щоб справу сховати, а слава царів щоб розвідати справу.(Приповісті 25:2)

1. ТЛУМАЧЕННЯ БОЖОГО ЗАДУМУ

Коли ми виходимо надвір і дивимося на цей світ, що ми бачимо ? Чи не став світ занадто знайомим, так що ми вже звертаємо на нього увагу ? Або може коли ми дивимося на голубе небо, то думаємо про заломлення світла, коли помічаємо сонце – про ядерний реактор ? А коли ми бачимо в зоопарку лисицю, чи пригадуємо, що вчили на уроці біології про її кістки та органи ? І взагалі, коли ми ніби робимо крок назад, щоб подивитись на світ збоку, як ми його сприймаєомо ? Голубе небо, зелені поля, чорноземи, води моря – чи цей набір образів взагалі щось означає, чи воно просто є таким, як воно є “саме по собі” ? Як ми сприймаємо світ ?

Він самого свого початку Біблія запопадливо викладає нам світоглядну модель. Перший розділ книги Буття розповідає про задум щодо цього світу, який вийшов з-під пера Дизайнера. Світло відділяється від темряви. Голубе небо стає перекриттям, стелею над землею, вночі темне небо наповнюється зорями. Земля відділяється від моря. Більше того, кожному з цих середовищ відведені певні створіння: світила і птахи – небу, звірина і плазуючі – землі, риби і “морські чудовиська” – морям. Над усім цим, тільки одному Богові підкорена – людина. Вона — його вінець, капітан на кораблі творіння. В цьому розділі ми почнемо знайомство з природою світоглядної системи.

Шість днів творіння в 1розділі книги Буття.
Час від часу в історії Церкви тлумачення 1 розділу книги Буття було затемнене тенденцією прочитувати його в термінах тогочасної науки. Таке вприскування наукового світогляду в 1 розділ книги Буття вилилось у 2 помилки. Перша: розглядати сказане там дослівно, але намагатись тлумачити в термінах наукових. Ця тенденція спостерігається в “Гоміліях на Гексамерон” (бесіди про шість днів творіння) Святого Василія Великого (330-379). Він розглядає 1 розділ книги Буття дослівно, але постійно намагається інтегрувати його з “землею, повітрям, вогнем і водою”, про які говорила тогочасна наука. Протилежні тенденції зʼявляються у Августиновій праці “Дослівне значення книги Буття”. Оскільки Буття не завжди вписується в наукове і філософське розуміння світу, Августин схильний розглядати книгу алегорично (1). Хоча наука відтоді змінилася, обидва підходи мають своїх прихильників в наш час. Не зважаючи на те що біблійна хронологія творіння за шість днів не є темою цієї книги, буде корисно, якщо я викладу власні погляди з цього приводу. Особисто я переконаний в тому, що світ був ствонений не так давно, протягом шести 24-годинних днів, саме так як про це говориться в Біблії (2). Бог не був зобовʼязаним створювати світ за шість днів; він міг за мить викликати словом повноцінне буття до існування. Біблія є стверджує, що Бог надав розвитку створеному протягом шести проміжків часу і дуже важко знайти спосіб уникнути сили цих стверджень. Будь-які інші місця Писання просто підтверджують створення за шість днів (Вих.20:11), і ніде немає ніяких підстав для суто символічного тлумаченню тексту.

Бажання уникнути біблійної хронології і шестиденного креаціонізму для того, щоб зробити віру доречнішою і достовірнішою для зарозумілих і гордуватих інтелектуалів, не є не шляхетним бажанням. Добрим людям здається, що примирити “дослівне” тлумачення книги Буття і “сучасні наукові факти” неможливо. Проте ті, хто знайомий з історією науки не будуть такими категоричними стосовно “фактів”(3). Кредит довіри не виростає завдяки перекручуванням, які не дають результатів.

Для навченого всій мудрості єгипитській Мойсея, (Дії 7:22), 1 розділ книги Буття був безсумнівно таким самим сюрпризом як і для сучасного філософа, оскыльки та мудрість була цілком “еволюціоніською” тобто ділила буття за певною шкалою. Де тут безликі сили ? Перехідних категорій від тваринного світу до людини, які включали б різних сатирів, сфінксів і тп, теж нема (4). Нема і величезних проміжків часу. Лише серія безпосередніх особистісних актів, протягом короткого проміжку часу, який встановлює його лінійність. Мойсея не навчили такого єгипетські педагоги.

Значення вислову “шість днів” відтоді не змінилося. В тексті навіть говориться, що Бог дав визначення цим термінам: І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. (Буття 1:5а курсив мій). День – це світла частина доби. Ось у чому полягає значення цього слова. Його ж використання по відношенню до 24-годинної доби (див. другу половину вірша 5), це значення розширює, і показує що день (світло) є базовим компонентом добового періоду. 24-годинний день починається в темряві, і рухається (есхатологічно) до світла (день). Більше того, використання слова “день” для описання віку або часового еону також несе у собі розширене значення.

Хтось може заперечити, що перші три дні могли охоплювати більш як 24 години, тому що сонце, яким виміряється день, ще створене не було. Проте «віз там має бути, де його коні тягнуть». День, як період часу вже існував, а сонце було створене для того, щоб відповідати вже створеному. Cлава Божа, відповідно до того, що ми чатаємо у книзі Обʼявлення, сяятиме нам навіть тоді, коли сонце зникне (Обʼявл.22:5).

Іншою альтернативою є “рамкова гіпотеза”. Її прихильники розглядають шість днів, як структуру, шість панелей якої дають побачити більшу картину. Вони наполягають на тому, що шість днів не є відрізками часу, а лише літературною конвенцією для того, щоб описати створення, яке складалося з шести етапів. Проблемою цього тлумачення полягає в тому, що воно безо всякої на те необхідності протиставляє теологічну інтерпритацію дослівному прочитанню тексту. Чинність спостереження за тим, як шість панелей або днів взаємоповʼязані одне з одним не змінює того факту, що Біблія говорить про події, які відбувалися протягом звичайного тижня. Погодження на такий підхід у тлумаченні може призвести до реальних проблем: чи будемо ми заперечувати воскресіння Ісуса Христа тільки тому, що маємо збагнути його теологічне значення ? Ми не наважуємось протиставляти теологічний аспект історичному.

Для мене найважливішим є те, що теологічний вимір створення за 6 днів лежить саме в тому, що такій послідовності ми живемо сьогодні. Про це йтиметься у 10 розділі цієї книги. Сенс створення світу за 6 днів полягає у тому, що Бог цим дає своєму образу модель, яку той має наслідувати. З точки зору теології, будь-де в інших місцях Біблії три-, шести-, семиденна модель використовується в термінах плину часу від початку до кінця. “Рамкова” гіпотеза платонізує часову послідовність, зводячи її до простого набору ідей. В своєму прагненні стати теологічною, “рамкова гіпотеза” розгубила весь теологічний вміст.

Мова візуальних образів

Перший розділ книги Буття написаний мовою візуальних образів, а не в термінах наукового аналізу. Йдеться про “світила”, а не про “сонце і місяць”. Тут говориться, що ці світила служать в якості символів і годинника (1:14). Древня наука була стурбована тим яку частину цих планет складає земля, повітря, вогонь і води; сучасна наука зацікавлена в них, як в джерелах атомної і теплової енергії і т.п. Питання, які підіймає сучасна наука стоять ближче до цілі, і нічого з того, що є в 1 розділі книги Буття не суперечить результатам її спостережень, проте цей цей розділ Біблії стосується іншого аспекту небесних тіл. Тоді як сучасна наука класифікує ящірок, комах і гризунів як три різні групи, в 1 розділі книги Буття про них говориться як про “плазуючих” (Бут.1:24) – і це також мова візуальних образів.

В 1 розділі книги Буття цим способом висловлюватись досягаются дві цілі. По-перше, це справді описує світ таким, який він є. Назвати сонце “світилом великим” – це не просто поетичний прийом, тому що воно є великим світилом Називати утворених для повзання по землі тварин “плазуючими” – це теж не просто поетичний прийом: вони повзають по землі. Тому нема резону втискати мову, якою написаний 1 розділ книги Буття в певну наукову форму, сучасну чи древню.

Проте, водночас, мова візуальних образів, якою написаний 1 розділ книги Буття встановлює візуальну систему, яка повʼязана з світоглядом. Висловлюючись мовою візуальних образів, Біблія встановлює їх категорії. На жаль, сучасним читачам це дається важко. Ми, ті хто живе в після-гутенбергівську епоху інформації, не звикли мислити візуальними образами. Ми орієнтуємось на слово, а не на зображення. Проте Біблія – це догутенбергівський текст; хоча вона не містить малюнків, але наповнена важливими візуальними описаннями і образами.

Для прикладу: в першому розділі книги Буття тварини поділені на певні категорії: чудовиська, морські створіння, пернаті, худоба, звір польовий і плазуючі. Ці шість категорій неодноразово зустрічаються в Біблії. Наприклад, в 11 розділі книги Левит, в якому ми знаходимо описання чистих і нечистих тварин, перелічується 5 категорій: свійські тварини (худоба), риби, птахи, дикі тварини (звірі польові) і плазуючі. Різниця між чистим і нечистим є символічною, і походить з тих категорій, які встановлені в 1 розділі книги Буття. Про великі чудовиська Біблія далі теж говорить символічно, як про народи які повстають проти Бога. Найвідоміші випадки вживання цих символів — це звірі в книгах Даниїла та Обʼявленні (6).

Нас не повинно дивути те, що світ і все створене має символічне значення. В Рим.1:20 сказано, що невидимі атрибути Бога, «невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме». Іншими словами, творіння відображає характер Творця і вказує нам на Нього. Прояснити це допоможе приклад з повсякденного життя.

Ви сідаєте автомобіль і включаєте радіо. Одна із станцій транслює музику Rolling Stones. Ви перемикаєте канали і от звучить музика Баха. Різниця відчувається миттєво. Чому ? Тому що музика Баха відображає його особистість і стиль, а музика Міка Джаггера — його власну особистість і стиль. Якщо ви натреновані, то почувши музику Баха, якої ніколи раніше не чули, ви скажете, «я переконаний, що це Бах; це звучить як музика Баха».

Отже, таким чином всесвіт і все, що його наповнює, являє характер свого Творця. Бог задумав всесвіт, щоб він являв Його і для того щоб нас напоумити. Проблема полягає в тому, що гріх зробив нас глухими і сліпими. Нам треба почути і подивитись на це іншими, новими очима, і Писання допомагає нам в цьому.

Читати по-біблійному.

Сучасна література не написана у той самий спосіб що література антична і це створює для тих, хто вивчає Біблію проблему. Джордж Менденхель писав:

Антична думка є асоціативною, а не «науковою», і внаслідок цього вона намагається утворити якомога більше звязків між досвідом, мовою і мистецтвом, на відміну від вузько спеціалізованої науки сучасної, яка зводить ці звязки до мінімуму.

В передсучасну епоху, до Гутенберга, книг існувало не так багато. Та невелика кількість людей, які писали книги, виконували свою роботу дуже ретельно. В результаті цього древні рукописи, куди входить і Біблія, грунтовні і точні. Кожне слово на своєму місці.

Цей факт в цілому ігнорують «ліберальні» вчені, які зазвичай припускають, що кожна частина Біблії — це недбалий конфлікт декількох джерел. Ця точка зору виникла з бажання пояснити те, що здається протиріччям і парадоксальне в тексті (1). Відповідне прочитання будь-якого древнього тексту, і це включає також Біблію, обертає те, що здається протиріччям в стимул для глибшого міркування. Наприклад, в 1 Сам.14:18 ефод першосвященника називається Ковчегом Завіту. Проте, у відповідності до 1 Сам.7:2, самого ковчега при цьому не було. Коментатори ліберали припускають, що ми маємо справу з двома джералами інформації, і що той, хто збирав докупи 1 книгу Самуїла був настільки недалекий, що навіть не потурбувався про внутрішню послідовність книги. Інші коментатори, цього разу це вже консерватори, пояснюють «помилку» в 14:18 посилаючись на винекнення неточностей внаслідок передачі тексту через покоління, так що «ковчег» перетворився на «ефод». Проте поглиблене розмірковування виявляє повʼязаність «ковчегу і «ефоду», для того, щоб називати ефод ковчегом є важливі теологічні причини. Ковчег був присутній поміж народом у формі ефоду (2).

Древня і середньовічна література наповнена символікою чисел, обширними паралельними структурами, складними хіастичними побудовами, натяками на астральне, розгорнутими метафорами, типологічними паралелями, і символікою вцілому. Сучасна ж література переважно прямолінійна. Це стосуєтьяся як художньої, так і всієї решти літератури. Читаючи сучасні тексти вам не треба повертатися назад і заглиблюватись в попередні книги, щоб відкрити натяки або збагнути «заховане» послання. Іншими словами вам не потрібно проводити літературне вивчення цих книг. Ви просто читаєте їх і отримуєте їх послання. Проте античну і середньовічну літературу треба досліджувати і вивчати.

Cучасним американським християнам важко розуміти Біблію ще з інших причин. Нас не тільки не вчили як читати античну літературу, нас не познайомили з візуальною символікою. Символи Біблії — це щось чуже для нас, тоді як для минулих поколінь це не було чимось настільки незнайомим. Коли Псалтир був в центрі церковного богослужіння, бібілійна символіка, якою наповнена Псалтир, сприймалася краще. Як писав Кемпбел: «Книга Псалтир є ключем до образної і симовлічної мови Біблії» (1). Біблійну символіку передавали також вповні засновані на Писанні древні Літургії. Все це зникло з сучасної американської церкви, і в результаті цього акуратне прочитання Біблії сильно затруднилося.

На щастя ситуація швидко змінюється. Ми спостерігаємо за відродженням ретельної екзегетики, підвищення цінності Біблійної філософії метафори і типології, нове визнання біблійної символіки, і оновленне бажання всерйоз рахуватися з Біблійними структурами.

Звісно, що в бажанні, яке сповненне ентузіазму знайти в Біблії різні символи і алюзії ми можемо звести нанівець тверезий підхід до її вивчення. Нам, сучасним людям, бракує певних навичок, які зробили б нас здатними без особливих зусиль знаходити подібні речі. Ми повинні вивчати Біблію, занурюючись у її світогляд, а тоді ми зможемо розрізнити чинні символи і алюзії. І навіть у такому випадку коментатор двадцятого сторіччя навряд чи зробить це досконало; завжди залишиться простір для дебатів і дискусій стосовно окремих уровків. Проте, я думаю, ми можемо встановити певні канони, або правила для відповідного тлумачення Біблії.

Правила тлумачення

По-перше, Біблійна символіка і образність — це не кодування. Біблія не послуговується символами, які оминають буквальне твердження.

Біблійна символіка, як і поезія, є евокативною мовою, яка використовується тоді, коли дискурсивної, конкретної мови недостатньо. Біблія використовує евокативні образи щоб збудити в нас різні асоціації, які встановлені, власне, самим літратурним мистецтвом Біблії(11).

Іншими словами, якщо Іоанн в книзі Обʼявлення (13 розділ) хотів би сказати «Нерон», він би сказав «Нерон». Але він каже «звір». Вживання цього символу не просто дає нам певний код, який вказує на Нерона, але викликає в свідомості цілу серію біблійних асоціацій: звір в Саду, Адамовий одяг зроблено з шкіри тварин, Навуходонасор перетворився на звіра (Дан.4), звірі Даниїлових видінь, звірі, якими називаються люди, що збунтувалися проти Павла в Ефесі (1 Кор.15:32 пор. Дії 19), і т. д. А повʼязуючи звіра з числом 666 він натякнув на розміри Навуходоносорового божка (Дан.3:1), на те, що Соломон впав в гріх і т.д (12).

По-друге, не існує Біблійних символів в ізоляції одного від решти. (Символи) наповнені змістом у сукупності символічних звязків, символічної системи. Це означає що їх треба тлумачити в ключі того «символічного задуму», в якому вони знаходяться. Всередині цього символічного задуму, окремий символ функціонує як частина в «мережі взаємозвязків».

Символічний світ Біблії — це певний організований, уніфікований світогляд. Насправді він виникає одразу ж, з перших розділів книги Буття. Тут встановлюються символічні смисли і асоціації, що повʼязані з землею, морем, скелями, рослинами, тваринами, зміями, деревами, плодами і всім решта. А далі Біблія просто розкриває ці смисли.

По-третє, на шляху до розуміння біблійної символіки, ми маємо з древньої літератури перейняти деякі ключі для розгадки, але при цьому завжди мати для кожного символа чи образу, який ми знайшли, чітку ознаку того, що вони стосуютсья Біблії. Ми не хочемо вчитувати в Біблію сучасний секулярний світогляд, але також не прагнемо вчитати в неї поганський зіпсований світогляд древнього Близького Сходу. Протягом останніх років неврахування цього правила спотворило багато потенційно корисних досліджень біблійної символіки і типології (14).

По-четверте, спадщина Церкви в царині систематичної теології і історії екзегетики — це завжди перевірка диких спекуляцій. У відповідності з Еф.4:8, Христос, коли вознісся, дав людям дари, і вони описані в віршах 11-12:

І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового… (До Ефесян 4:11,12)

Божественна мудрість дарів, які отримали ці люди — це частина скарбниці Церкви, ігнорувати яку означало б зневадання дарів Духа.

По-пяте, Біблійна символіка має тлумачитись в термінах вихідних передумов і філософії самої Біблії. В ранній церкві, Олександрійська школа славилась алегоричною і символічною екзегетико; але проблема не полягала в тому, що вони вивчали біблійні образи. Вона була в тому, що вони намагались втиснути вчення Біблії в категорії платонічної філософії, саме з цією метю вони тлумачили Біблію алегрично. Але Біблія має свої власні вихідні передумови і філософію типології і алегорії; нема необхідності нічого запозичати у Платона (15).

Врешті решт, і оскільки в цій сфері досі було зроблено дуже мало, ті, хто вивчає біблійні образи повинен зважати на роботи інших вчених. Екзегетична робота ніколи не робиться в вакуумі.

Висновок

Біблія не написана мовою сучасної науки і філософії. Мова, якою вона значною мірою написана, це багата мова образів. 1 розділ книги Буття описує створення світу мовою образів видимих, а це встановлює візуальну світоглядну парадигму. Світ і те, що його наповнює — це не купа випадкових фактів, все було створено по задуму і з певною метою. Почасти для того, щоб вказувати на Бога. Тому, в певному значенні цього слова, все творіння «символізує» для нас Божі атрибути. Через гріх ми схильні не помічати цього, наше світобачення перекособочене.

2. МЕТА СВІТУ

Для того щоб усвідомити суть і мету створеного Богом світу, давайте уявимо світ альтернативний. Уявіть нескінченну, або майже нескінченну пласку рівнину заселену людьми люди. Вони живуть, щоб прославити Бога. Вони це роблять вихваляючи Його і розвиваючи стосунки у соціумі, одне з одним. Цим людем не потрібно спати, тому чергування дня і ночі не існує. Енергію вони отримують напряму від Духа Святого, тому потреби в їжі не існує. В цьому світі немає тварин, рослин, або коштовного каміння. Є тільки люди, які на цій майже несінченній пласкій рівнині взаємодіють з Богом і з іншими людьми.

Бог міг би створити такий світ, але Він не створив його. З цього виникає питання: чому Бог вирішив наповнити світ всім тим, чим Він його наповнив. Нащо створювати географічне різноманіття: гори, річки, моря, пустелі ? Нащо створювати звірів, рослини, кущі, дерева, риб і прахів ? Нащо створювати день і ніч, які чередуються одне з одним, тижні і роки разом з сонцем, місяцем і зірками, які їх виміряють ? Словом, нащо було створювати саме цей світ ?

Ми не зможемо дати на це питання прямолінійну відповідь. Зрештою, Бог створив світ таким як він є тому, що захотів створити його саме таким. Проте, ми можемо сказати, що світ, з усім його вмістом і особливостями, було створено для блага людини.

Давид зображає встановлене для людини місце у Псалмі 8:

Коли бачу Твої небеса діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив,то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш ? А однак учинив Ти його мало меншим від Бога, і славою й величчю Ти коронуєш його! Учинив Ти його володарем творива рук Своїх, все під ноги йому вмістив: худобу дрібну та биків, їх усіх, а також степових звірів диких, птаство небесне та риби морські, і все, що морськими дорогами ходить!(Псалми 8:4-9)

Зауважмо, що Давидове твердження відрізняється від того, що ми зазвичай чуємо сьогодні, від того у чому виражається пересічний сучасний світогляд: «Людина — це просто піщинка у космічному всесвіті». Давид починає розглядаючи небо у відповідності зі сказаним Аврааму (Бут.15:5), він знає, що воно символізує Божий народ. Зорі — прекрасні, але Він памʼятає і згадує не про них, а про людину. Наскільки ж вона є величнішою за зорі !

Людина, каже Давид, була від початку створена лише «мало меншою» від Самого Бога. Як творіння, вона звісно була нескінченно «меншою»; але як Божий намісник над творінням, людина підпорядковувалась лише Йому. У Давида бачимо що це не кінець історії, а її початок, тому що людина має рости і розвиватись, щоб одного разу бути коронованою славою і величністю.

Те, як саме людина, Божий намісник, оволодіває світом, як вона росте у честі і славі, повʼязане з самим світом, каже Давид. Все покладено їй під ноги. Найвищі форми природнього світу, створені на пʼятий та шостий день, тобто всі тварини, перелічуються як щось підвладне людині. Під цим мається на увазі що тваринний світ і все решта було створене щоб допомогти людині вирости і прославитись.

Так воно є саме тому що все, що нас оточує являє Бога. Причиною зростання є наша взаємодія з Богом і тому що все на світі відкриває нам Бога ми можемо рости від цієї взаємодії з Богом. Треба зупинитись на цьому детальніше, оскільки це є головним у погляді на світ, сформованому Біблією.

Світ відкриває Бога.

В післанні до Римлян 1:20 звіщається що світ відкриває Бога: «Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме» (До Римлян 1:20а). Псалом 18(19):2-4, нам сказано, що небеса являють Бога: «Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку, без мови й без слів, не чутний їхній голос…». Відповідно до Іова 12:7-9 тваринний світ являє Бога:

Але запитай хоч худобу і навчить тебе, і птаство небесне й тобі розповість. Або говори до землі й вона вивчить тебе, і розкажуть тобі риби морські. Хто б із цього всього не пізнав, що Господня рука це вчинила? (Йов 12:7-9)

Вище ми вже звертали увагу на те, що будь-який витвір мистецтва відображає майстра, який його зробив. Музика Бетховена не звучить так, як звучить музика Жоскена. Стиль, в якому писав апостол Павло і апостол Іоанн — різні. Ми можемо почути і розпізнати ці відмінності навіть тоді, коли нам бракує спеціального досвіду, щоб їх пояснити.

Але уявіть, що єдиним композитором, який коли-небудь жив був Бах. І що немає на світі більше ніякої музики, окрім музики Баха. І де б ми не слухали музику — все звучить як Бах. Виконуватись може добре чи погано, але вихідний матеріал це завжди Бах, тільки Бах і нічого окрім Баха. Так от, якщо б не існувало музики з якою можна було б порівняти музику Баха, чи були б ми здатними «почути» його характер в музиці ? Чи було б нам легко забути про самого Баха і погодитися що музика це щось таке, що існує саме по собі ?

Так буває і з слуханням музики і виявленням Божого авторства, коли йдеться про створення. Світу, з яким би ми могли порівняти Божий не існує . Іншої «музики», окрім Божої, не існує. Вона може бути виконана гарно, або погано, але іншого початкового матеріалу просто нема. Бог вповні виразив себе через світ, але ми легко глохнемо, коли чуємо про це.

Біблія називає цю глухоту і сліпоту гріхом: «бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце (До Римлян 1:21). Цей вірш описує походження секулярної філософії. Грішник не хоче бачити характер Бога, який через створене відкрив Себе, тому він вигадує альтернативне пояснення походження всесвіту: всесвіт просто «є». Філософи називають це «буттям». Зрештою, всі нехристиянські філософії припускають що світ не було створено і що постав він з нейтрального «буття». Такий всесвіт мовчить. Проте у сприйнятті християн всесвіт створено Богом, всесвіт постійно говорить про Нього (1).

Ми бачимо що особисті якості Бога відкрито в усьому створеному. Давайте на хвилину повернемось до запитання, яке ми поставили на початку розділу: до чого цей світ з його різноманітністю ? Чому існують не лише Бог і людина, які взаємодіють одне з одним для зрозстання і розвитку, що витікають з цієї взаємодії ? Я вірю, що відповідь на це питання почасти, полягає в тому, що Бог є нескінченним а людина — обмеженою. Ми просто не здатні одразу охопити Божу нескінченну триособистісність. Тому Бог волів відкрити Свою нескінченність у різноманітності світу. Таким чином світ являє багатогранність Бога. Коли ми стикаємось з цією різноманітністю, то дотично (не прямо) зустрічаємось з Богом, який в цій різноманітності явив Себе.

Великий теолог 19-го століття, Герман Бавінк, виразив це наступним чином:

Ми не бачимо Бога таким яким Він є Сам по Собі. Ми спостерігаємо за Його діями. І тоді описуємо Його у відповідності з тим, що Він зробив. Побачити Бога лицем до лиця неможливо, принаймні тут, на землі. Коли ж, не зважаючи на це, Бог хоче щоб ми пізнали Його, то має спуститись на рівень творіння. Він має пристосувати Себе до нашої обмеженої людської свідомості (3).

І відповідно до цього «матеріал для описання пізнання Бога Писання черпає у всього творіння, у природи з її декількома сферами і, зокрема, воно звертається до людини».

Св. Августин наводить таку ілюстрацію:

На землі джерело і світло — це різні речі. Коли хтось прагне, він шукає джерело , а для того, щоб знайти його потрібне світло; якщо це відбувається не за допомогою денного світла, то потрібен світильник. Бог — це і світильник і джерело водночас: для тих, хто прагне — джерело, а для тих, хто в темряві — світильник.

Теологи називають самоодкровення Бога в світі «природним одкровенням».

Світ творився з Божою печаткою на всьому, все відкриває Його. Творіння — це Його храм, небеса — Його трон, земля — підніжок Його ніг. Отже Писання знаходить аналогії для описання Бога в кожній ділянці творіння: в нерухомих обʼєктах (Бог — це «скеля Ізраїля», Христос – «двері для овець», Дух — це «вітер», «дихання», «вогонь»), в рослинному житті (Божа сила описана за допомогою «кедрів Ливанських», Христос – «хліб життя»), в тваринах (Христос – «лев Юди», «агнець Божий»), в людях (Бог як цар, власник землі, коханий; Христос як пророк, священник, цар, слуга, син, друг), абстрактних ідеях (Бог як дух, любов, світло; Христос як дорога, слово, істина, життя, мудрість, праведність, освячення, викуплення). З великою іронією схожість з Богом помічаємо навіть у нечестивих людях (див. Лук. 18:1-8)(2).

Так само Бавінк пише,

Бога порівнювали з левом (Іс. 31:4); орлом (Повт. Зак.32:11); ягням (Іс.53:7); квочкою (Мф. 23:37); сонцем (Пс. 83(84):11; зірницею (Обявл.22:16); світлом (Пс.26(27):1; факелом (Об`явл. 21:23); вогнем (Євр.12:29); потоком (Пс.35(36):9); джерелом живої води (Єр.2:13); їжою, хлібом, водою, питтям, маззю (Iс. 55:1; Іоан. 4:10; 6:35, 55); скелею Повт. Зак. 32:4; покровою Пс.118(119):114; твердинею Прип.18:10; притулоком Пс.9:10; тінню Пс.90(91):1; 120(121):5; щитом Пс.83(84):11; дорогою (Ів.14:6); храмом (Обʼявл. 21:22), і т.д (1).

Все це можна звести до простого: всесвіт і все, що його наповнює символізує Бога. Це означає, що всесвіт і все що є у всесвіті вказує на Бога. А значить християнський світогляд може і має бути в своїй основі символічним. Світ не існує для самого себе, він відкриває Бога.

Людина являє Бога.

Про те, що людина зокрема створена як найвизначніший образ Бога сказано в книзі Буття 1:26: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою». Тому людина — це особливий, специфічний символ Бога. Як сказав Бавінк:

Кожне створіння проголошує щось про Бога, але з усіх створінь людина наділена найвищим ступенем переваги. Величний титул: образ, син, дитина Божа, носить лише вона. Імʼя «Його рід» (Дії 17:28) – винятковий привілей людини (7)!

Ван Тіль пише, «людина була стврена богоподібною; її та Боже мислення, бажання, те, що вона робить, аналогічні, якщо ми розглядаємо це правильно (8).

Отже, за твердженням Бавінка, будь-що з того, що стосується людини, може бути застосоване до Бога,

зокрема, «людські органи, члени тіла, почуття, схильності»; в Бога є душа (Лев.26:11; Мф.12:28) і Дух (Бут.1:2); Боже тіло ніколи не згадуєтся для описання Бога, оскільки у Христі Бог прийняв реальне людське тіло (Іоан.1:14; Кол.2:17); також тілом Христовим названо Церкву (Еф.1:22); проте всі терміни, які повʼязані з органами людського тіла застосовуються по відношенню Бога коли йдеться про: Його зʼявлення (Вих.33:20, 23; Іс 63:9; Пс.15(16):11; Мф.18:10; Обʼявл.22:4; Його очі (Пс.10(11):4; Євр.4:13); повіки (Пс.10(11):4; зіницю Його ока (Повт.Зак.32:10;Пс.16(17):10); Його вуха (Пс.54(55):1); ніс (Повт. Зак.33:10); уста (Повт. Зак.8:3;Іов 11:5); язик (Іс.30:27); шию, спину (Єр.18:17); руки (Вих.15:16; Числ.11:23); правицю (Вих.15:12); палець (Вих.8:19); серце (Бут.6:6); прагнення серця (пор. хвилювання нутра, нутрощів) Іс.63:15; Єр.31:20; Лук.1:78; його лоно (Пс.73:11); ноги (Іс.66:1). Більше того, кожна людська емоція також представлена в Бозі: радість (Іс.62:5;65:19); сум (Пс.77(78):40: Бут.6:6; Іс.63:10); гнів і лють (Єр.7:18,19;Пс.2:5); страх (Повт.Зак.32:27); любов, в усій різноманітності, співчуття, милість, благодать, довготерпіння і т. д. Крім того заздрість і ревнощі (Повт.Зак.32:21; Вих.20:5); ненависть (Повт.Зак.16:22); бажання помсти (Повт.Зак.32:35)

Кожна людина вочевидь є символом Бога. Її здібності являють Бога і відображають Його на світі.

Божий образ з різних боків виявляється не тільки в окремій людині, і не тільки окрема людина є символом Бога. Це ж саме можна сказати про групу людей, про суспільство. Зрештою, Сам Бог — це і окрема Особа і Суспільство, Один і Три. Звернімо увагу на те, що Буття 1:27 дає нам обидві перспективи: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив (особисте), як чоловіка та жінку створив їх (соціум). Цим пояснюється існування символічних звязків між частинами людського тіла окремої особи і частинами спільного політичного «тіла».

Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж члени тіла, хоч їх багато, то тіло одне, так і Христос. Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним. Бо тіло не є один член, а багато. Коли скаже нога, що я не від тіла, бо я не рука, то хіба через це не від тіла вона? І коли скаже вухо, що я не від тіла, бо я не око, то хіба через це не від тіла воно? Коли б оком було ціле тіло, то де був би слух? А коли б усе слух, то де був би нюх? Та нині Бог розклав члени в тілі, кожного з них, як хотів. Якби всі одним членом були, то де тіло було б? Отож, тепер членів багато, та тіло одне. Бо око не може сказати руці: Ти мені непотрібна; або голова знов ногам: Ви мені непотрібні. Але члени тіла, що здаються слабіші, значно більше потрібні. А тим, що вважаємо їх за зовсім нешановані в тілі, таким честь найбільшу приносимо, і бридкі наші члени отримують пристойність найбільшу, а нашим пристойним того не потрібно. Та Бог змішав тіло, і честь більшу дав нижчому членові, щоб поділення в тілі не було, а щоб члени однаково дбали один про одного. І коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться. І ви тіло Христове, а зосібна ви члени! А інших поставив Бог у Церкві поперше апостолами, подруге пророками, потретє учителями, потім дав сили, також дари вздоровлення, допомоги, управління, різні мови. (1 до Коринтян 12:12-28)

Суспільне різноманіття також символізує різні аспекти Божої неосягненної особистості. Оскільки Бавінк вже сформовював це, давайте скористуємось його цитатою:

Більше того, Богові часто приписуються імена, які вказують на окрему посаду, професію, або стосунки між людьми. Отже, його названо нареченим, (Іс.61:10); чоловіком (Іс.54:5); батьком (Повт.Зак. 32:6); суддею, царем, законодавцем (Іс.33:22); мужем війни (Вих.15:3); героєм (Пс.77(78):65; Соф.3:17); будівельником (архітектором) і творцем (Євр.11:10); виноградарем (Ів.15:1); пастирем (Пс.22(23):1; лікарем (Вих.15:26) і т.д (10).

Світ являє Бога.

Бавінк твердить:

З того що всесвіт є Божим творінням випливає, що Він його відкриває і виявляє. У всесвіті немає жодного атома, в якому б не сяяла Його божество. Далі, Писання вчить що між створіннями абсолютно своєрідне положення займає людина. У той час, коли інші творіння містять у собі «ознаки» Божих чеснот, людина натомість, є Його справжнім образом і подобою(11).

Поєднуючи ці дві істини, ми бачимо що з цього неминуче витікає наступне: оскільки світ символізує Бога, то він має символізувати також людину, Божий образ. І саме в цьому ми бачимо «готівкову вартість» символічного задуму щодо світу. Передбачається що людина відображатиме Бога; і щоб допомогти нам, Бог наповнив світ зображеннями самого Себе, які показують що саме від нас, як від образів Божих, очікується. Зображаючи нам Бога, світ також зображає ідеал для людства.

Бог подібний до скелі (Повт. Зак.32:4), такими маємо бути і ми (Мф.16:18).Бог подібний до лева (Іс.31:14), ми теж маємо бути на нього схожі (Бут.49:9). Бог подібний до сонця (Пс.83(84):11), такими маємо бути і ми (Суд.5:31). Бог — це Дерево життя (Прип. 3:18), ми маємо теє бути, як сонце (Прип. 11:30).

Таким чином світ моделює для нас смисли. Так ми дізнаємося що то таке бути «символом» Бога. У той самий час, через гріх, ми часто не дивимось на світ правильно. Біблія, проте, дає нам подивитися іншими очима.

Висновок

З даного обговорення витікає, що якщо ми хочемо сформувати свій світогляд на основі Біблії, ми повинні вивчати біблійну символіку. Те, як Біблія послуговується символами вказує на спосіб тлумачення Божого одкровення в природі. Коли ми зважаємо що Біблія говорить про зірки, коштовне каміння, левів, ягнят, рибу, дерева і терни, ми зможемо озирнутися довкола і висловити вдячність за цей світ. Також ми станемо здатними розгледіти в тому, чим цей світ наповнений картини людського життя і суспільства.

Оскільки вивчення символіки має таке велике значення, це змушує нас пильніше придивитися до її природи, до того як вона функціонує в людському житті. До обговорення цього ми зараз і звернемося.

Символіка і світогляд

Вивчення символіки видається декому заняттям дивиним і віддаленим від головного в житті. Якщо дослуховуватись до таких людей, то ми почуємо, що кожен, хто проводить час за вивченням Біблійних образів і символіки втручається у якусь «небезпечну» зону. Того хто тлумачить Писання «надто символічно» слід вважати підозрілим. Варто вивчати реальність; символіка — це щось другорядне.

На таке ставлення до символів вплинули погляди греків. Відповідно до грецького світогляду – та й зрештою поганського вцілому — світ не було створено Богом. Натомість, світ, або краще початкова сировина, з якої утворився світ, існувала завжди. Цей початковий, завжди існуючий матеріал просто є, і тому його назвали «Буттям». Ця купа «Буття», це як чистий лист (tabula rasa). «Початковий сировина» не несе у собі ніякого змісту і нічого нам не повідомляє. Це ні несе на собі відбиток Творця, ні проголошує Його Імʼя з радістю .

Тож як виник сучасний світ ? Наприклад древні вірили що цей світ задумало і створило те, що вони називали «деміугр». Це деміург вніс у першопочаткову, первинну сировину порядок. Він навʼязав смисл, структуру, символ нейтральному, завжди існуючому світові. Люди, згідно з світоглядом поганським — це такі собі маленькі деміурги: надають життю смислів і структури, вони впорядковують світ. Сучасна філософія, особливо після Емануїла Канта, радикалізували такі погляди. З точки зору сучасності деміугра не існує, всесвіт, у кінцевому підсумку — щось хаотичне. Якщо у світі існує будь-який порядок і смисл, то це виключно завдяки людям. Виробляючи свій власний світогляд ми творимо свої, власні світи. Всі існуючі смисли і символи створені людиною (12).

Дуже часто цей підхід до символіки ми несвідомо накладаємо на наш підхід до Біблії. Нам здається що символіка в Біблії це, зрештою, щось довільне, не засноване на задумі щодо творіння. Більш ліберальні коментатори вважають що для вираження своїх ідей люди, які написали Біблію, використовували створену людиною символіку того часу. Більш консервативні коментатори припускають, що Бог просто довільно вирішив використати певні речі, щоб надати тій чи іншій істині символічного значення. Проте такий підхід відкидає доктрину про створення світу Богом, хоча і робить це не прямо. Ми говорили про це в 2 розділі нашого дослідження. Символізм ніколи не є чимось довільним або ж другорядним.

Протягом декількох сторіч люди на Заході вважали що відповідним способом для вираження правди є мова абстрактна, мова філософів. І де б ми не зустрічались з образами, приповістями, символікою або ж типологією, ми намагаємось перекласти це мовою відповідних абстракцій. Проте Бог не обирав такого способу обʼявити Себе. Звісно, деякі частини Біблії містять абстрактну мову, особливо коли це стосується послань апостола Павла. Проте більша її частина написана у формі оповідань, історій, поезії, символів, приповістей і такого іншого. Такий спосіб обʼявлення правди є для Бога таким самим важливим як абстрактне філософствування (13).

Для прикладу подивіться як написані наші сповідання віри і катехизм. Вони практично позбавлені образності. Соломон написав Приповісті для навчання молоді, але протягом сторіч христини використовували катехизми, які загалом містять визначення термінів: що таке оправдання; що таке молитва; про що говориться у четвертому проханні; і т. д. Контраст між підходами цілком вражаючий. Це ілюструє з якою саме проблемою ми стикаємось, коли відновлюємо Біблійний світогляд.

Першість символіки.

Отже, символіка не є ні чимось другорядним, ні випадковим. В самому прямому значенні, для людського життя символіка є більш важливою за будь-що інше. Як ми побачили, вчення про створення світу Богом означає що як кожне творіння зокрема, так і порядок створення вцілому, відображає характер Бога, який світ створивв. Іншими словами, все окремо створене і творіння вцілому вказують на Бога. Все є знаком, або символом Бога.

І не тільки це. Так само як все створене є загальним символом Бога, так і людина є специфічним Його символом, тому що людину і тільки людину створено як сам образ Бога (Бут.1:26). Кожен індивид зокрема і людська раса вцілому (Бут.1:27) символізують Бога особливим чином. В чому саме полягає ця особливість ? Тема є предметом теологічних дискусій і жоден ніколи не осягне її до кінця (для цього нам треба було б збагнути природу Бога, символом якого ми є). І все-таки ми можемо сказати про цю особливість наступне: людина є єдиним символом, який водночас сам творить символи. Контекстом розповіді про людину, як про образ Божий є перший розділ книги Буття. Бог тут постає перед нами як Той, хто визначає, творить, оцінює, називає, радиться у Собі, тобто у Трійці і т. д. Це те, що унікальним чином відображає людина.

Символи варіюються. Зрештою це так, тому що, як сказали б теологи, в opera ad extra Бога, завжди виокремлюється та чи інша Особа і/або атрибут Бога. Як про це сказати простіше ? Оpera ad extra Бога — це те, що Він чинить поза Самим Собою. Щось зокрема є чинами Отця, щось Сина, а ще щось — Духа Святого; хоча в кожному з цих випадків задіяні всі три Особи, тому що «що б Бог не чинив, чинить це Він Сам». Також деякі з цих чинів являють зокрема Божий гнів, інші — Його благодать, ще інші — Його довготерпіння, ще якісь — Його ревність і так далі; і все ж вцілому, всі Божі атрибути представлені в кожному чині Бога (14).

В загальному можна сказати що все в творінні вказує на всі три Особи Бога, і на всі Його атрибути, за умови що ми зможемо їх розгледіти. Кожна ж річ по-особливому розкриває той чи інший атрибут і/або ту чи ішну Особу (Іпостась).

Як ми збираємось прочитати ці символи ? Здогадуваннями ? На щастя, в нас є Біблія, яка вчить нас “читати” світ. Біблія викладає перед нами первинний символ Бога (яким є людина), а ще вказує на інших 4 класи другорядних символів: тварини, рослини, каміння (нежива природа), і зірки (небесні тіла). Біблія також говорить про ангелів, проте чи мають ангели розглядатись як особливі символи, образи Бога (нарівні з людиною) – питання теологічних дискусій. Оскільки кожен з вищезгаданих аспектів вказує на Бога, то він також вказує на людину. Як ми побачимо в наступних розділаї цієї книги, Біблія вчить нас тлумачити ці символи. Деякі символи — вербальні, деякі — невербальні. Невербальні символи мають супроводжуватись хоча б якимись словами, оскільки без слів ми взагалі нічого не зрозуміємо. З іншого боку, вербальні символи (як ті, які ви в даний момент читаєте) також мають форму і звучання, і тому не є цілком вербальними. Символами ми звикли вважати знаки невербальні, але повинні усвідомити що мова вцілому є символічною, тому що слова є знаками, що вказують на певні речі чи зв’язки.

Влада символів — це влада передумов, які є в нашому світогляді. Це найбільша сила на світі. Звісно що мова вцілому є символічною, але символіка не обмежується словами. Символіка творить реальність, а не vice versa (навпаки). Це по суті один із способів сказати – сутність випереджує існування. Бог визначив, як все має відбуватися і тоді це трапилось. Бог визначив створити людину Своїм специфічним символом, і тоді реальність почала існування. Бавінк каже про це так: Так само як храм було побудовано «за зразком, що тобі (Мойсеєві) на горі був показаний! (Євр.8:5), так усе творіння було спочатку зачате, а потім (в часі) створене» (15).

Подібним чином людина є творінням, яке породжує символи. Це трапляється неминуче і нічим тут не зарадиш. Які б символи не породжувала людина, погані вони, чи хороші, звільнитися від символіки вона не може. Людина покликана наслідувати Бога, як Його творіння. і так самл як Бог дав імʼя цьому світу, людина дає імена тваринам (Бут.1:5 і далі, 2:19) і поширює свою владу на землі. Зверніть увагу на те, що все починається з найменування. Спочатку людина символізує свій намір концептуально, а потім його здійснює. Символ творить реальність, а не vice versa (не навпаки). Точніше сказати, з точки зору Бога все вигладає саме так: символи творять реальність, а людина реальність структурує. Людина не творить з нічого; образ Божественної креативності в людині задіює реструктуризацію реальності що вже існувала раніше.

Божі чини є творчо конструктивними. Він каже, і стається. Таким чином, Його символи є копіями Його характеру і намірів. Вчинене людиною, проте, може бути лише рецептивно реконструктивним. Вона вивчає Божі символи і породжує власні з точки зору Божих. Для людини реальність відображає Божі символи-оригінали, так що людина почасти вчиться символіки з реальності; але потім, людина реструктиризує реальність з точки зору її власних символів (і робить це або праведно, або грішно). Божі символи є завжди первинні, людські — вторинні.

Серце Біблійного вчення про спасіння лежить тут. Оправдання, освячення і прославлення – все це важливо, але що є первинним ? Оправдання. Спочатку Бог дає нам нове визначення, “пересимволізує” нас в праведників, а потім в них перетворює. Так само Павло в 6 розділі післання до Римлян каже, щоб ми вважали себе мертвими для гріха і живими для праведності, а тоді ми житимемо відповідно. Символ спричиняє реальність, а не vice versa (не навпаки).

Першість символічного і грецька філософія першості інтелекту — не одне і те ж саме, тому що в психіці людини символіка часто не оперує на рівні свідомого чи раціонального. Символіка вказує нам на рівнозначну доконечність раціонального і нераціонального в людині, і протистоїть раціоналістичним спробам применшити значення таємничого. Висловлюсь по-іншому, можна сказати що помилака інтелектуалізму полягає у зосередженні на вербальних аспектах символіки на шкоду її невербальним аспектам (16).

Три специфічних символи.

Будучи копією Бога, людина є творцем символів. Можливість піднести власні символи до рівня Божих, або навіть замінити Божі символи власними, залишається в людини завжди. Ця гріховна тенденція раз за разом несподівано зʼявляється в самої Церкви. Щоб прояснити це питання, ми маємо відділити від решти ті символи, які особливим чином встановлені Самим Богом. Говорячи узагальнено ми бачимо що все на світі символізує Бога, але Ним також дані три специфічні символи.

В Писанні сказано, що все набуває чинності за умови наявності двох або трьох свідків (Повт.Зак.19:15). Відповідно, існує три специфічних символи, що дані Богом і через які Він відкриваєтсья для Свого народу. Ось вони: (1) сама людина (образ Божий), (2) Слово і (3) Таїнства.

Сатана прагнув перекрутити ці символи, і таким чином змінити хід світової історії. В розмові з Євою він спотворив Слово. Говорячи, що шкоди від їдження з помилкового дерева не буде, він перекрутив сакраментальні символи двох дерев. Ввівши людину у гріх він спотворив одкровення Бога в людині.

Благодать відновлює ці три специфічні символи. Вона дає нам Слово Боже. Сама Біблія може розглядятися як свідчення двох свідків, Старого і Нового Заповіту. І звісно, історично склалося так, що Церква встановила два або три читання (Старий Заповіт, Послання, Євангеліє), Писання читається з обох боків алтаря/стола, формуючи подвійне свідоцтво. Біблія сама по собі є одним з цих трьох специфічних символів.

Таїнства дані по благодаті. Обидва таїнства формують невербальне свідоцтво двох свідків: Святе Хрещення і Святе Причастя. Ну і звісно, що сама Вечеря свідчить за допомогою двох її складових: Хліба і Вина. Людину викуплено і відновлено благодаттю. Спасенних пересимволізовано в праведних і безневинних перед Богом людей. І знову тут ми маємо справу з двома свідками: священством царським (віруючі) і священством службовим (старійшини).

На тему взаємозвязку цих трьох специфічних символів – Слова, Таїнства і Особи, були написано багато книг (17). Ось в чому полягає моя точка зору: ці три специфічних символи встановлено Богом. Відновлення цілої структури життя відбувається тоді, коли відновлено владу цих трьох символів.

Вторинні символи

Ми поговорили про Божі первинні символи як про символи специфічні і загальні. До вторинних символів ми відносимо символи, створені людиною. Вона так само як Бог породжує символи специфічні і загальні. Проте через гріх символи, які породжує людина часто є спотвореними.

Божі первинні символи:

Специфічно (Слово, Таїнство, Людство)
В загальному (світ)
Людські вторинні символи:

Специфічно (особливі слова і памʼятки, специфічні ролі, які несуть люди)
В загальному (все життя)
Давайте розглянемо три вищеописані сфери, чи то зони символіки. По-перше, мова. Люди породжують специфічні мовні символи, коли звязують себе клятвою, яка повʼязує їх з певними словами. Прикладом цього може бути контракт, Конституція США, церковні Віровизнання. (Підрозділ сисмематичної теології, який вивчає церковні віровизнання називають Символікою або симвочічною теологією). Люди весь час породжують загальні мовні символи в розмовній мові і письмі.

По-друге, невербальні домовленості, або памʼятки. Прикладами специфічних невербальних символів, які встановлює людина (за аналогією з Божими таїнствами) є літургії (обряди), церковна архітекура, національний прапор, національний гімн (музика), та інші мистецькі витвори, призначення яких — виразити певну точку зору або погляди митця. Водночас люди завжди творять невербальні домовленості, які і визначають те, як вони живуть: це буденні звички життя, його танець, що стосується місць проживання, прийомів їжі т.п.

По-третє, самі люди. Тут варто звернути увагу на одяг. В цілому люди, жінки та чоловіки, одягаються так, щоб виглядати приємно. Особливим способом одягатись є уніформа, призначення якої розрізнити специфічну посаду або покликання людини (лікар, поліцейський, духовна особа). Такими є способи, у які люди творять символи довкола себе, даючи собі визначення і скеровуючи своє життя у певному напрямку.

Про загальні символи, повʼязані з манерою вести бесіду, одягатись і розставляти меблі ми часто навіть не задумуємось. Проте створені людьми специвічні символи сприймаються серйозно. Не розуміючи сили впливу невербальних символів і одягу, людина у сучасному західному раціоналістичному суспільстві стає їх рабом (18). Проте люди, загалом, усвідомлюють силу слів. Отже, вони запаслися віровизаннями, конституціями, маніфестами і т. п. Все це добре доти, доки ці, породжені людьми символи не стають більш важливими за ті, що встановалені Богом. Проте, на жаль, саме так зазвичай і трапляється.

Реформація символів.

Тепер стає ясно, що символіка тісно повʼязана із світоглядом. Наші символи утворюють і переспрямовують наш світогляд. Вони моделюють наші думки і життя; часто це відбувається несвідомо. Щоб позбутися поневолення системою координат сучасного світогляду, ми повинні познайомитись з біблійною. Вміти бачити біблійні символи і закономірності, дати їм себе сформувати — ось що дасть нам перспективу для оцінювання світу, допоможе стати мудрими, щоб почати думати про те, як змінити цей світ, зробивши його більш прийнятним для Бога. Цілком ясно, що ніяке суспільство не може сформуватися на христинській основі без відновлення символіки. Ми маємо дати нашій культурі нове спрямування, і щоб це зробити нам потрібно відродити наші символи. Люди розуміють це інстинктивно, навіть якщо цього не усвідомлюють. І таким чином в церковних консевативних колах виникають рухи за «повернення до Віросповідання» і рухи «повернення до Конституції» серед консерваторів політиків.

Подібні рухи можуть бути корисними, але вони ж можуть і зашкодити, перетворюючись на ідолопоклонницькі. В цого є дві причини. По-перше, історія ніколи не повторюється. Символи, що їх породили люди (як Вестмінстерське віровизнання, Бельгійське Віровизнання, або Конституція США) володіють умами тільки протягом певного періоду. І оскільки Бог призначив людям вирости, хочуть вони того, чи ні, люди завжди переростають свої символи. Ми ніколи не зможемо перерости Божі символи, але переростаємо наші власні. Спроби повернутися до символів минулого, не перебудовуючи їх, є відкиданням зрілості.

Більше того, ніхто з живучих ніколи не зможе справді збагнути значення старого символу. Ні один пресвітеріанин, що живе сьогодні, незалежно від того наскільки він є вимогливим і консервативним, не думає так, як люди Вестмінстерської Асамблеї. І це стосується не тільки незначних питань, це правда, коли йдеться також про важливі речі. Вестмінстерське Віросповідання виражає біблійну віру в певних термінах, певним чином спрямованих проти певних помилок, що були притаманні для окремого часу. Це одне з найкращих віросповідань, які були будь-коли написані, і його має вивчати кожен теолог, проте нашою довгостроковою метою має бути написання нового Віровизнання, яке використає величність древніх докуметів, і перевершить їх. Таким чином, такі символи, як конституції, повинні застосовуватись судами, які діють на їх основі з покоління в покоління. Якщо вони перестає функціонувати, її змінюють. Прикладом може бути Конституція США. Були часи коли постійна інтерпритація і застосування Конституції людьми призвело до перекручень та ігнорування самої Конституції. Такого панування над умами людей, яке мала Конституція тоді, коли вона була написана, вона вже не має, і вже ніколи не матиме. Вона, звісно може продовжувати функціонувати як підвалина для наших законів, даючи нам зрозуміти що її перетлумачення від покоління до покоління є неминучим. Сподіваюсь, що це перетлумачення відбуватиметься в межах християнства (19).

Друга проблема, з якою ми стикаємось намагаючись повернути до життя древні символи є те, що сама ця спроба може стати ідолянською, якщо вбачає основне джерело людської спільності в породжених людиною символах, замість того, щоб звернутися до Божих символів. Прагнення повернути суспільство до життя може бути основане на ствердженні, що нам необхідно повернутися до Конституції США, замість того, щоб повернутись Таїнства. Отже, ключем до соціального оновлення, до культурного преображення, до християнського відродження є наступне: ми маємо повернутись до первинних символів: Слово, Таїнства, Люди. Тому що тільки первинні специфічні символи преображають історію, отже тільки вони здатні сформувати основний потік історичного прогресу.

Висновок

Чи означає це з практичного боку, що ми маємо припинити співати в церкві гімни, яким більше як сто років ? Маємо припинити проголошувати Символ Віри ? Чи може треба відмовитися від використання Вестмінстерського Віровизнання (чи чогось там ще) ? Звісно, ні. Зростання вимагає руху вперед, але це також означає, що ми не можемо рухатись без усвідомлення своєї спадщини. Спроба породити підходящу церковну музику, основуючись на мізерному словниковому запасі американської популярної музики схожа до спроби породити вірну теологію, відштовхуючись від ідей, почутих на християнському телебаченні і радіо. Для того щоб люди породили нові теології, самі християнські теологи мають досягти близкості з усім християнським минулим, залишаючись в постійному контакті з первинними специфічними символами. Християнські музиканти повинні знати всю християнську музику минулого, залишаючись вірними трьом первинним символам. Тоді вони зможуть породити хорошу сучасну християнську музику(20).

Таким чином, символи, які людина породила в минулому мають для нас велику цінність за умови, що ми не заграємо з ними, як з ідолами. Проповідник має черпати матеріал для проповідей з первинного символу (Слова), зважаючи при цьому на символи, породжені людиною в минулому і на потреби сьогодення. Літург має почерпнути вираження породжених ним символів богослужіння в первинному символі (Таїнства), зважаючи на Літургії, що їх створили люди минулого, а також на потреби сьогодення. Християнин має проживати своє власне життя за прикладом первинного Символа (Ісус Христос), також зважаючи на побожних людей минулого і сьогодення.

Більше того, нам потрібно вцілому відновити погляд на символи, створені Богом. Нам знову потрібно вчитися дивитися на дерева, зірки, кущі, траву, змій, птахів, квіти, смарагди, одяг і все решта — дивитися на це очима Біблії, а не західного раціоналізму. Християни знову оволодіють мистецтвами і наукою тільки тоді як це трапиться, і аж ніяк до того. Загальне культурне оновлення неможливе обабіч відновлення символічного світогляду Біблії.

Тільки тоді ми побачимо оновлення в Церкві (основний інстритут) і суспільстві (вторинний). Суд розпочнається з Божого дому. Відновлення трапиться тоді, коли люди усерйоз запопадуться Божими первинними символами.4.

ЧАСТИНА II: ХАРАКТЕРНІ РИСИ СТВОРЕНОГО БОГОМ СВІТУ

4. СВІТ – ДІМ БОЖИЙ.

Припустимо що ми збираємось побудувати дім. З чого ми почнемо ? Уявімо що ми придбали кусок землі, а потім купили деякі матеріали і прийшовши на нашу ділянку почали складати все докупи не маючи нікого попереднього плану. Ми збили дошки, замішали бетон, проклали труби і зробили все решта, як заманеться. Що з того вийде, якщо вийде хоть щось ?

Ясно що нам потрібно робити це по-іншому, нам потрібне кресленння. Ми маємо піти до архітектора щоб він накреслив проект, змоделював те, що ми будемо втілювати. Нам також треба скласти графік роботи, щоб було зрозуміло що буде зроблено в першу чергу, а що пізніше. Потім ми можемо зібратись і побудувати щось путнє. Біблія каже, що людина — це Божий образ, майстер, який бере сирі матеріали цього світу і будує з них цивілізації. Як робітнику, людині потрібне креслення і розклад; що означає що їй потрібен світогляд і філософія історії. Цим нас в загальному забезпечує Писання: Біблія каже нам що і як робити за допомогою преображаючої сили Духа. Проте, говорячи в термінах моделювання світогляду, креслення для земного проекту Біблія змальовує з небес. Небеса, як воно показано в 1 розділі книги Буття, це модель для землі.

Небесний проект.

«На початку Бог створив Небо та землю,» сказано в Буття 1:1 (1). Це «найвище», або «третє» небо. Буття 1:8 вказує на створення «тверді» в межах землі і називає її «небом». На цій «небесній тверді» розташовані зірки, і на ній звелено літати птахам (Бут. 1:17,20). Таким чином, ні атмосфера, ні “космічний простір” не були створені аж до кінця тижня, в Бут.1:1 — вони частина первісної “землі”.

Отже, небо, створене в Бут.1:1, це особливий дім для трону Божого. «Так говорить Господь: Небеса Мій престол, а земля то підніжок для ніг Моїх…» (Іс.66:1; пор.Пс.10(11):4; Мт.5:34;23:22; Дії 7:49). Використовуючи мову наукової фантастики можемо сказати, що це існує в іншому по відношенню до землі вимірі, нескінченно близкьо до нас і нескінченно від нас далеко.

Біблія досить багато говорить нам про небо. Насправді якщо ми не зрозуміємо небес, то не зможеми виконати нашу роботу на землі; тому що ми молимось «…нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Якщо ми не взнаємо до чого подібне небо, то не зможемо на землі його наслідувати. Щоб дати людині уяву про те, до чого подібне небо, Біблія часто його відкриває. Можемо почати розглядати це з видіння Божої Слави, яке бачив Єзекіїль (Єз.11:1 і далі;3:12 і далі; 10:1 і далі;11:22 і далі; 43:2 і далі). Як ми побачимо, «славна хмара» Бога є зображенням неба; коли вона зʼявляється ми бачимо небо (2).

Закон Божий теж обʼявлено при відкритому небі. Але більше того, небесна модель, що була показана Мойсеєві на горі Синай включала мистецтво, архітектуру, поклоніння і, звісно, все, що є в житті. Як Скинія, так і Храм були архітектурними моделями небес (3). Так само в книзі Обʼявлення, Іоаннові показане поклоніння, яке вершиться на небі і є моделлю для поклоніння на землі (4). Отже, небеса є моделлю або кресленням для землі, але не треба це спрощувати занадто. Врешті решт Скинія і Храм не було однаковими. В наслідуванні неба людиною є єдність і різноманітність. Людина має працювати для того, щоб взявши сирий земний матеріал і реконструювати його у відповідності з небесним кресленням: «нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі».

Це пояснює нам чому Бог від початку створив два, а не тільки одне, серидовища. Людина була створена для того, щоб діяти у світі як Божий агент, Його син. Людині було дане чудове завдання преобразити світ від слави до слави у відповідності з небесною моделлю.

Cлава і Небеса.

В другому вірші Біблії нам говориться, що темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. Хоча в перший день темрява і Дух «сперечаються» одне з одним, тут не йдеться про конфлікт між добром і злом. Темрява не була вмістилищем зла, ні його симловом на цьому етапі. Ідея скоріше полягає у тому що Дух розпочинає справу прославлення творіння.

Ширяння Духа проявляється в присутності Триєдиного Бога в творінні. Дух є Тим, хто вічно походить від Отця і також від Сина (у два різні способи що відповідають особливостям кожної Особи, від якої походить). Відколи створений світ, Дух походить від вічності у час, і проявляє присутність в ньому двох інших Осіб Трійці. Отець і Син посилали Духа у творіння в якості первісного Носія Світла.

Буття 1:3 описує утворення хмари слави, яку також називають Шехіна Слави: «Нехай станеться світло». Світло передбачає передачу від якогось джерела, і утворює можливість виникнення тіні. Більше того, світло не було постійним, але варʼювалося з темрявою до створення сонця на третій день. Отже повинене було існувати якесь локальне джерело цього створеного світла, і ним було не сонце.

Діаграма СВІТ ЯК ДІМ БОЖИЙ. 1- Небо і земля.

Як детально показав Мередіт Клайн (Meredith G. Kline), видимі прояви навклишнього оточення довкола Божого трону у творінні – це завжди дія Духа. Таяким чином ширяння Духа Божого в Бут. 1:2 відноситься до ширяння Божої колисниці у хмарі будь-де в Біблії. Як приклад можна навести Повт. Зак. 32:10-11, коли слава Божа ширяла над Ізраілем в пустелі (5). Видимих проявів слави у поєднанні з Духом не було доти, доки Бог зі Свого трону не сказав: «Хай станеться світло!».

Де б не зʼявлялася пізніше в Біблії Божа хмара слави, ми знаходимо що її основні складові ті ж самі : світло, хмари, блискавка, грім, блакить неба і т. п. Це розʼяснюється в Бут.1:2-3. Спочатку Бог створив небо, а потім послав Свого Духа ширяти над землею. Походячи з небес, Дух приніс небесну модель у космос. Створенням світла Дух проголосив Божу присутність хмарою слави. Згідно з Божим задумом, цю хмару було відтворено у тверді небесній, яка була створена на другий день, а далі вона була відтворена на землі, у послідовноних стадіях (див. Діагр.4.1). Небеса проповідують славу Божу в особливому сенсі цього слова, так що вони є копією і архетипом Слави Божої (6).

Коли люди бачили славу Божу, вони бачили небо, або щонайменше його репліку, модель на землі. Як було відмічено Клайном: «Хмара слави була звичайно ж невидимою реалією неба, що зʼявляється в завуальованій видимості посеред земних створінь» (7).Феномен слави був феноменом небесним. Вдивлятися в хмару означало вдивлятися в небо. Буття 1 пояснює, що ширяння Духа походило з небес, щоб зробити цю сяючу славу явною на землі. У такий спосіб Дух приніс з Собою креслення і розпочав формування світу за небесною моделлю (8).

Ми молимось «нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Буття 1 дає нам перше виконання цього принципу. Світло сяє з славної хмари від оточення Бога на Його небесному троні, і це середовище починає відтворюватись на землі. Для того, щоб показати людині як треба працювати Богові знадобився один тиждень. Бог робив те, що робить людина: працює, роблячи землю схожою на небо.

Небесна твердь.

Після створення світла, для відділення води, що внизу від води, яка вгорі, Бог створив «твердь» (Бут.1:6,7). Цю твердь він назвав небом. Отже, тепер у нас є два неба, одне з яких є місцем перебування Бога і ангелів, створених на перший день, і друге — створене всередині первісної землі, як нагадування про первісне небо. Той факт, що слово небо вживається по відношенню до тверді означає що твердь схожа на первісне неба, а отже є його символом. На четвертий день Бог помістив світила на тверді небесній, які є символами і виконують функцію годинника (Бут.1:14-18). Це означає, що сонце, місяць і зірки не є частиною первісного неба, але відносяться до первісної землі. Так звану, первісну землю, про яку йдеться в Бут.1:1 тепер відділено як земну кулю на якій з одного боку живемо ми, а з іншого пробувають води і світила. На пʼятий день Бог створив птаство «що літає над землею під небесною твердю» (Бут.1:20).

Що таке ця небесна твердь ? Дієслово, яке використовується для описання на івриті означає “розтягнути, вибити або розгладити”. Ідея полягає в тому що над землею зʼявляється певна поверхня, або оболонка (9). З точки зору наукового факту земля не оточена ніякою твердою поверхнею, і птахи літають не всередині твердої оболонки. Ми маємо справу з мовою видимих феноменів, а не наукового дослідження. Тому ми повинні сприймати мовні висловлювання як вказівки на символічну структуру. Блакитне небо (твердь) є символічним кордоном між водами вгорі і водами внизу. Дивлячись на небо ми бачимо образ небес. А те, що є в небі, як от зірки і птахи, символізує анголів, які перебувають на «вищому» небі. (див. Іов 38:7; Обʼявл. 12:4;18:12; Іоан.1:32).

Перефразовуючи те, що Бут. 1:1 говорить про небесну твердь, ми можемо сказати що Бог створив видимість оболонки щоб відділити (блакитні) води вгорі від (блакитних) вод внизу. Ця оболонка символізує кордони між небом, небесним морем (Обʼявл.4:6) і землею. Коли ми дивимось на цю блакитну оболонку, то здається що «світило велике і світило мале», а також зорі прикріплені до неї. Коли ми дивимось на небо, то видається що птахи літають під або перед поверхнею цієї блакитної оболонки. Проте, ні атмосфера, ні відкритий космос не є твердю небесною, нею є сама оболонка.

То чому ж цю оболонку названо «небом» ? Тому що феномен, який зʼявляється як небо є знаком і символом того, що знаходиться в первинному небі. Хмари нагадують нам про Божу хмару слави. Веселка — про веселку навколо Його трону. Зірки вказують на ангелів. Сонце говорить про Христа. Блакить наводить на думку про небесне море перед Престолом. І так далі (Пор. Пс.18(19):1; Дан.12:3).

Твердь розташована якнайкращим чином для показу неба, тому що вона є символічним кордоном між небом і землею. Ця оболонка є ніби напівпрозорою і бачити через неї небо ми можемо не виразно, як через затемнене скло. Таким чином, коли Мойсей разом із старійшинами піднялися на гору їсти з Богом, «вони споглядали на Ізраїлевого Бога, а під ногами Його ніби зроблене з сапфірової плити, і немов саме небо, щодо ясности»(Вихід 24:10). Блакитна сапфірова плита є твердю, і вона тимчасово стала достатньо прозорою, щоб дати старійшинам можливість побачити Царя Царів. Така сама картина постає переж нами в Єз.1:22-26, де херувими розміщені одразу під твердю, щоб виконувати волю Божу на землі, тоді коли Бог возсідає на троні над кордоном-твердю.

Отже, ми вже побачили що небеса формують модель для землі — з соціального, артистичного, морального, духовного і з усіх і інших боків. Ініціатором формування землі за небесною моделлю є Дух. Але ми також побачили що символом Свого найвищого неба, («первинного неба», або «неба небес», як його ще називають — прим пер.) Бог встановив небокрай, твердінь, яку теж називаємо небом. Створення видимого для людини небозводу почасти означає що людина, подібно до Духа, працюватиме над формуванням світу за небесною моделлю. Найвище небо для нас невидиме, але небесна твердь дає нам видиме креслення.

Хоча те що небесна твердь містить образи небес (зірки, птахи і веселка) є приємним і вражаючим, але це не дає нам сильно просунутись вперед і скласти наочну уяву. Основним нашим кресленням є Біблія, Боже Слово. І оскільки небо — це креслення, то Біблія — це небесна книга. Біблія образно це описує: ми читаємо що небо подібне до книжкового звою, до сувою пергаменту (Іс.34:4;Обʼявл.6:14). Це стосується самого слова твердь, яке, як ми бачили відноситься до чогось, що було вибите і розгорнуте, як сувій.

Основним текстом який повʼязує небо з Біблією, як з нашим кресленням, є Псалом 19. В перших шести віршах Псалма йдеться про небо, яке «звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід». Оспівавши видиме одкровення Божої слави, що дане в небі, далі Давид славить Слово Закону Божого (вірші 7-11). Звʼязок очевидний: «мова» небес знаходиться в Біблії.

Отже, говорячи мовою Біблії, блакитне небо і все що воно містить нагадують нам про Бога, про Його Свово і про наш чудовий проект «онебеснення» землі.

Бачити Божу Славу.

Коли Ізраіль вийшов з Єгипту, то ремствував на Мойсея і Аарона, тому що в них не було що їсти. Мойсей і Аарон скликали людей і сказали їм що Бог забезпечить їх хлібом з небес, манною, і ось…

…настане ранок, то побачите славу Господню… І сталося, коли говорив Аарон до всієї громади Ізраїлевих синів, то обернулися вони до пустині, аж ось слава Господня показалася в хмарі! (Вихід 16:7,10)

Вони вже бачили цю славу раніше, коли виходили з Єгипту.

А Господь ішов перед ними вдень у стовпі хмари, щоб провадити їх дорогою, а вночі в стовпі огню, щоб світити їм, щоб ішли вдень та вночі. Не відступав удень стовп хмари тієї, а вночі стовп огню з-перед обличчя народу! (Вихід 13:21,22)

Майже з цілковитою впевненістю можемо сказати що це був один і то самий стовп. Сяяння сонця ховало вогонь, що був усередині цього стовпа, і Ізраіль бачив хмару. Вночі з хмари світився вогонь. Отже їм було дано тінь впрововж дня і тепло вночі.

Ця хмара осіла на горі Синай.

І сталося третього дня, коли ранок настав, і знялися громи та блискавки, і густа хмара над горою та сильний голос сурми!… А гора Сінай уся вона димувала через те, що Господь зійшов на неї в огні! І піднявся дим її, немов дим вапнярки, і сильно затремтіла вся гора… (Вихід 19:16-18)

Той, Хто возсів на троні посеред цих «переносних небес» далі проговорив до Ізраіля Десять Заповідей (Вихід 20).

Бог наказав Ізраілеві побудувати для Нього дім, намет, який було названо Скинією. Оскільки хмара слави була Божими «переносними небесами», то ми можемо сподіватися що Його дім, Скинія, також буде архітектурною реплікою славної хмари небес. Сама це ми тут знаходимо. Коли Скинію було закінчено, Бог переселився сюди; і Його хмара слави наповнила Скинію, ототожнившись з нею: «А хмара закрила скинію заповіту, і слава Господня наповнила скинію» (Вихід 40:34).

Пізніше в історії, Бог дав Давидові креслення більш постійного дому для Його Імені, яким став Храм (1 Хрон.28:19). І тут теж, коли будівництво Храму по моделі Божого небесного дому було завершено «хмара наповнила Господній храм»(1 Царів 8:10).

Ще пізніше, коли храм мав бути знищеним, Божа слава явилась в Вавилоні Єзекіїлю. Бог сказав Єзекіїлю, що Він залишає Храм і збирається оселитися зі Своїм народом у полоні (Єз. 8-11). Єзекіїлю було дано заглянути в хмару крізь блакитну твердь. Він побачив колесницю з чотирьох херувимів з колесами, оточену веселкою: Божий «переносний» трон (Єз.1:4-28). Раніше схоже видіння Божої небесної, наповненої хмарою тронної зали, бачив Ісая (Іс.6:1-4).

Останньою з перелічених нами подій (хоча вочевидь не найменш важливою) було піднесення у хмару, у саме небо, апоостола Іоанна. Там він стояв на тверді і бачив трон Божий і різноманітні небесні феноменальні явища (Обʼявл.4-5)(10).

В розділах 12-18 цієї книги ми будемо в деталях розглядати ці різні небесні моделі, тому що вони також є зображеннями світу. Памʼятаймо, що моделлю земного є небесне. Кожна з цих символічних зображень було дане для того, щоб навчити тогочасних людей як треба жити і ставитись до Бога. Кожне візуальне креслення супроводжувалось Словами Бога, вербальним кресленням. Завданням людини було побудувати світ, приводячи його від слави до слави, роблячи його домом, який придатний для перебування в ньому Бога. Він живе на небі, але також хоче жити на землі, яку людина Йому приготує. Божим троном-домом є небеса, але потенційно, ним є також земля. Кресленням для землі, як Божого дому, є небо.

Типологія.
Грецьке слово typos відноситься до витесненого на чому-небудь, наприклад на воску, зображення. Це слово використовується в Писанні для відбитку Божої небесної моделі на землі, а отже є для біблійного світогляду абсолютно фундаментальним.

В Діях 7:44 Стефан каже: «У наших отців на пустині була скинія свідоцтва, як Той ізвелів, Хто Мойсею казав, щоб зробив її за зразком (typos), якого він бачив (Дії Апостолів 7:44). Так само післання до Євреїв 8:5, цитуючи Вих. 25:40, нагадує нам що Мойсею було сказано: … Дивись бо, сказав, зроби все за зразком (typos), що тобі на горі був показаний! (До Євреїв 8:5).

Ми бачили, що існує певна послідовність таких відбитків. Кожен наступний є більш славним за попередній. Храм Соломна був більш славним за Скинію Мойсея. Уявний храм Єзекіїля (Єз.4–48) — за Храм Соломона. Проте Новий Єрусалим є ще більш славним. Вивчення того, як кожна з цих моделей преображається в наступну і того, які між ними існують паралелі є частиною типології.

Всі люди носять Його відбиток, оскільки всі були створені по образу Божому. В певному сенсі кожна людина є типом іншої людини. Церковні лідери, що більш важливо, є типами або ж моделями для громадян Царства (Фил.1:7; 1 Сол. 1:7; 1 Тим. 4:12; Титу 2:7; 1 Пет. 5:3). В термінах типологічного погляду на історію, царство людей Старого Завіту було типом Заповіту Нового (1 Кор. 10:6,11), і перший Адам був типом Останнього (Рим.5:14).

Під прапором типології опублікоовано безліч несінітниць; але не зважаючи на це, факт залишається фактом: типологія є фундаментальною біблійною філософією історії (12). Вона ознаменовує, що історія — під контролем у Бога, а не в людей. Це означає що послідовні стадії світової історії наповнені змістом, що повʼязаний з небесною моделлю-зразком і Божими цілями поступово прославити людину і світ.

Важливе дослідження Жана Даніелу (Jean Danielou) показує що Отці ранньої Церкви вважали типологію центральною для розуміння Писання. Це давало їм змогу відповісти на критику Юдеїв і Гностиків. За допомогою типології Юдеям показували перевагу Нового Заповіту над Старим; гностикам за допомогою типології показували що і Старий, і Новий Заповіти являють одну і ту ж саму істину (13). Символічний і типологічний підхід Отців Церкви часто плутають з алегорією, але Даніелу остаточно вказує що Отці добре знали різницю між першим і останнім. Вони справді використовували Біблію алегорично, щоб виразити те, що мало стати християнською філософією, але

ця, суто філософська тенденція, інколи цілком відрізняється від типології. Це змушує нас звернутися до Філона Олександрійського. В Трактаті про рай, Амвросій Медіоланський, який знаходився під впливом Філона, пише: «Філон обмежив увагу на моральному змісті, тому що його юдейська перспектива утримала його від більш духовного розуміння питання» (IV, 25; C.S.E.L. 281, 21). Духовне тут означає Христологічний або типологічний зміст, тоді як моральне означає філософську алегорію. Тому те, що Амвросій називає моральним змістом є чимось повністю відмінним від типології (14).

Зрештою «християнська філософія позбавилася алегоризму, який повʼязував її з Біблією штучно, і стала незалежною в своєму підході» (15).

Герберт Шлоссберг (Herbert Schlossberg) писав: «Всі ідоли повʼязані або з природою або з історією. Все створене підпадає під дві дані категорії, іншого місця, в яке людина може звернутись для того, щоб знайти заміну Богові, не існує»(16). Біблійний символічний світогляд є відповіддю на обраний людиною ідол природи. Ми тільки тоді можемо уникнути ідолянства, якщо дозволяємо природі вказувати нам на Творця. Так сам біблійний типологічний світогляд кидає виклик обраному людиною ідолу історії. Бог так керує історією, що події минулого проливають світло на майбутнє. Ключовим для розкриття історичного змісту є типологічне креслення небес, яке поступово реальлізується на землі. Так само як Небесна Людина, Ісус Христос, Який поступово відображаєтсья в Своїх людях (17).

Висновок.

Що ми бачимо, підводячи погляд угору ? Вдень — блакитне неба, а вночі — небо зоряне. Ми бачимо хмари і небесний вогонь (блискавки). Ми бачимо веселки і падаючі зірки. Ми чуємо як гримить грім. Біблія говорить нам що це не просто природні феномени. Це картини небес, одкровення Божої слави, красоти Його дому. Дивлячись дещо по-іншому, ми також можемо сприймати цей світ як Божий дім.

5. СОНЦЕ, МІСЯЦЬ І ЗОРІ.

Коли люди 21 сторіччя виходять і дивляться на небо, вдень вони бачать величезну атомну піч палаючого водню і малий астероїд, який віддзеркалює світло сонця вночі. Також вони бачать інші атомні печі, які здаються дуже малими, тому що вони дуже віддалені.

Коли люди 21 сторіччя виходять з дому і купують останню книгу з астрономії, щоб прочитати її за чашкою кави, вони бачать кольрові фото віддалених галактик, Магеланові Хмари і бінарні зірки. Вони бачать спекулятивні зображення квазарів, нейтронних зірок і темних дір.

Все це чудово і має вивчатись як частина Божого всесвіту. Але ми не отримуємо повної картини, якщо бачимо тільки це. Дивлячись іншими очима ми побачимо набагато більше.

Призначення небесних світил.

Біблія приділяє більше уваги призначенню небесних світил, ніж говорить про їх будову:

І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками. І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею. І сталося так. І вчинив Бог обидва світила великі, світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі. І Бог умістив їх на тверді небесній, щоб світили вони над землею,і щоб керували днем та ніччю, і щоб відділювали світло від темряви. І Бог побачив, що це добре (Бут. 1:14-18).

Перше, що ми дізнаємося про астральні тіла — вони є світилами. Ми вже бачили що світло є складовою Божої славної хмари, і те, що ці небесні тіла, які створені світилами, відображають Божу славу. Тому Біблія і говорить про прославлених святих, праведників, які «немов сонце, засяють у Царстві свого Отця» (Мт.13:43). Так само Соломон пише: «Хто це така, що вона виглядає, немов та досвітня зоря, прекрасна, як місяць, як сонце ясна, як полки з прапорами грізна? (Пісня над піснями 6:10). Або як писав апостол Павло: «Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір, бо зоря від зорі відрізняється славою! (1 до Коринтян 15:41).

Ми отримуємо насолоду, розглядаючи красиві фотокартки небесних тіл в книгах з астрономії, тому що вони являють нам Божу славу. Ми живемо в чудовий час, тому що маємо можливість розглядати на фотокартках Туманність Кільця, Крабовидну Туманність і Велику Туманність Андромеда.

Будучи світилами, астральні тіла сповнені слави. По-друге, вони дані як знаки, або символи. Як ми вже бачили, все створене вказує на Бога; все створене символізує щось зокрема, і в цьому сенсі, астральні тіла символізують представників влади, правителів. Світила розміщені на тверді, яку названо небом. Небо управляє землею. Отже, ми незабаром переконаємось – те, що знаходиться на тверді символізує земних правителів.

По-третє, говориться що вони стануть часами умовленими, або більш буквально — часами свят. Це стосується Старого Заповіту, який керувався цими створеними годинниками. Часково календар Ізраїля орієнтувався на місяць, який вказував на місяці року. Місяць визначав який день був перший, а який пятнадцятий у окремому місяці року. Для таких свят як Пасха, Пʼятидесятниця, Свято Кучок були встановлені окремі дні в місяці (Лев.23:5-6,34; Числ.28:11-14; 2 Хрон.8:13; Пс.80(81):3). Місяць, звісно, управляв ніччю (Пс. 135(136):9; Єр.31:35), і в певному сенсі цього слова, весь Старий Заповіт відбувався вночі. Зі сходом Сонця Праведності (Мал.4:2), прийшов “день” Господній (Мал.4:1), і в цьому ж сенсі Новий Заповіт триває вдень (18). В книзі Буття, розділі першому, знову і знову повторюється – спочатку був вечір, потім ранок. В часи Нового Заповіту, для встановлення свят, ми вже не орієнтуємось на вказівки місяця (Кол.2:16-17). В цьому відношенні нашим світлом є Христос.

Діаграма 5.1 — Сонце, місяць і зірки

Коли ми порівнюємо 14 і 16 вірші 1-го розділу книги Буття, то виявляємо літературний прийом, який називається хіазм. Це такий літературний прийом за допомогою якого ідеї, що розташовані паралельно одна одній складаються як сендвіч, замість того, щоб бути розміщеними в простій паралелі одна до одної; замість AABBCCDD, ми тут маємо ABCDDCBA. Використання хіазму допомагає виявити окремі символічні асоціації, що повʼязані з сонцем, місяцем і зорями.

A 14 і нехай вони стануть знаками,

B і часами умовленими

C і днями, і роками.

C1 16світило велике, щоб воно керувало днем,

B1 і світило мале, щоб керувало ніччю,

A1 також зорі.

(А) Зірки переважно асоціюються з астральним символізмом. (В) Місяць асоціюється з встановленням свят, які починалися з вечора (це усунено в Новому Заповіті). (С) Сонце повʼязане з днями і роками.

По-четверте, вони мають стати годинниками для вимірювання днів і років. Задовго до того як було запроваджено наші прилади для вимірювання часу і годинники, люди взнавали час за розміщенням сонця на небосхилі, зважаючи на такі явища як сонячне рівнодення, сонцестояння, а також періоду після рівнодення. Окремо тут згадуються дні і роки, які регулюются не місяцем, а сонцем.

По-пʼяте, їм сказано керувати днем і ніччю, управляти часом. Тут знову підкреслюється правління. Астральні тіла ознаменовують тих, хто є прославленим і піднесеним. Це стосується всіх святих, а також всіх людських правителів. Обʼявл. 1:20 вподібнює керманичів Церкви зорям, і в післанні Юди, вірш 13, вчителі-відступники порівнюються з «зорями блудними». Задовго до цього в книзі Буття (37:9,10) Йосип бачив начальників його племені у вигляді сонця, місяця і зірок. Ми спостерігаємо за цим навіть у наш час. Прапор Сполучених Штатів складається з 50 зірок, що відповідають кількості штатів країни. Прапори східних націй зображають сонце, яке сходить на небосхилі. Особливістю прапорів близькосхідних країн є напівмісяць. Отже, сонце, місяць і зорі є символом сильних світу цього, а саме влади.

По-шосте, вони вони асоціюються з небесним військом, з юрбою ангелів і людей довкола трону Божого. Це випливає з того факту, що вони розміщені на небі. Вони представляють небесне військо в книзі Суддів 5:20, Іова 38:7 і І:с. 14:13. Також, як ми бачимо з обітниці, даної Аврааму в Бут.15:5, що повторюється в Бут.22:17,26:4 і Повт.Зак. 1:10, вони також представляють воїнство Господнє, яке складається з людей. Християни в світі є зірками «серед лукавого і розпусного роду» (Фил.2:15). Вподібнення Авраамових нащадків до зірок означає не тільки, те що їх поміщено на небесних місцях (Еф.2:6), а й те, що вони будуть правити над поганами.

Тепер, коли провели дані спостереження, відділяти ці аспекти від астрального символізму видається не бажаним і не можливим. Сонце, місяць і зірки, як годинники — вони позначають час. Відмічаючи час, вони ним управляють. Розміщені на небесних місцях, вони ознаменовують уряди, керуючи днем і ніччю. І оскільки вони позначають час, то можуть розглядатися як ознаменування тривалості земних урядів, так що падіння сонця, місяці і зірок, це є символом падіння земних урядів.

Давайте тепер розглянемо це детальніше.

Сонце.

Сонце, як правитель над небом і днем, символізує Господа в Псалмі 84(85):11, «Бо сонце та щит Господь». Подібний до цього уривок з Ісаї,

Уставай, світися, Єрусалиме, бо прийшло твоє світло, а слава Господня над тобою засяла! Бо темрява землю вкриває, а морок народи, та сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з’являється! І підуть народи за світлом твоїм, а царі за ясністю сяйва твого (Ісая 60:1-3).

Бог подібний до сонця і приходячи, Він прославляє Свій народ, так що вони теж сяють. Тому Девора могла молитися так: «А хто любить Його, той як сонце, що сходить у силі своїй! (Суд. 5:31б). Трохи згодом, в Гедеоні і Самсоні, чиє імʼя означає «Сонце», ми бачимо відповідь на цю молитву (19). Ось роздуми з Псалма 18(19): сонце — як наречений, як могутній мужчина. Це, по-перше, відсилання до Самсона, нареченого з Суд.14-15. Але поза цим ми бачимо Месіанського Суддю всієї землі, який приходить і приносить Своє Слово (в.7-11). Його бачив Іоанн, «… а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй (Об’явлення 1:16б)(20).

Ніч прокладає дорогу дневі і це є образом грядущого Царства. Весь Старий Заповіт розглядається як ніч, і цей історичний період частково відображає зустріч Нікодим з Ісусом вночі. В Мал.4:1 сказано, «ось наступає той день», а в 2 вірші провіщає «…зійде Сонце Правди та лікування в промінях Його». В такий спосіб місяць і сонце управляють часом, Старим і Новим Новим Завітом; а також вони є символами Першого і Останнього Адама, який є реальним Правителем цих двох епох.

Наостанок ми маємо відзначити що сонце в Біблії також сиволізує лжебогів, які обманом претендують на право бути справжнім Сонцем Праведності. Втіленням сонце вважався фараон Єгипту, і це пояснює чому під час суду над Єгиптом Бог на три дні погасив сонце (Вих.10:21-22).

Зорі.

Пророки часто бачили як «сонце, місяць і зорі» падають на землю. Одним з помилкових переконань в тлумаченні Біблійного пророцтва, яке сьогодні зустрічається найбільш часто, є переконання що це завжди відноситься до кінця світу і Другого Приходу Ісуса Христа. Проте, насправді, це висловлювання як правило стосується краху якоїсь окремої нації.

Припустімо, що ми написали поему про падіння Сполучених Штатів, яка містить такі рядки:

сонце затьмарилось, місяць не дав свого світла;

зорі попадали з неба, сили небесні порушились;

всі пʼятдесят потоптані під ноги;

правителів увʼязнено, і лежать вони в темряві.

Тепер проаналізуймо її. Поема має хіастичну структуру (АВВА). Перший рядок, де говориться про затемнення сонця і місяця, пояснюється в останньому, коли йдеться про увʼязнення правителів. Другий і третій рядок прямо відоситься до пʼятидесяти штатів. Це ж очевидно ? Чи ні ? Кожен, хто вивчав літературу у старшій школі може витворити щось подібне.

Зважаючи на це, давайте розглянемо уривки Біблії, які говорять про сонце, місяць і зірки, як про символи правителів і часів.

Зірки Авраама.

В книзі Буття, розділ 15-тий, коли Бог розтинає завіт з Авраамом, він виводить Його і каже «злічи зорі, коли тільки потрапиш ти їх злічити» (в.5). Біблійна екзегетика по-різному розглядає те, що саме Авраама попросили зробити. Вцілому це зводиться до того, що Авраама просять злічити кількість зірок, і що його нащадки будуть незліченними, як зорі в небі, ще вони будуть як морський пісок. Проте дехто відзначає, що єврейське слово, яке перекладене словом «злічи» можна перекласти як «визначи», оціни, мовляв, їх кількість. (Єврейське saphar, як в Пс.55(56):9). Проте таке визначення не передає суть справи, оскільки дане дієслово часто означає «злічи».

І всеж-таки припускаються обидва альтернативних по відношенню одне до одного тлумачення. Перше тлумачення належить Барнуену (Barnouin). Він відмічає що тривалість життя патріархів, яка описана в 5-му і 11-му розділах книги Буття, має дивне числове значення. Наприклад, Єнох жив 365 років, що складає один сонячний рік. Кенан жив 910 років, 10 разів по 91 (стандартна чверть року)1. Ламех жив 777 років, що у підсумку складаються з синодичних періодів Юпітера (399) і Сатурна (378) (Бут.5:23,14,31). А може сказане Богом Аврааму означало, що його насіння уподібниться до великих патріархів древності, вірних побожних мужів, які були благословенними Богом, яких Він зберіг в допотопні часи, і як тих, хто жив вже після потопу ?

Барнуен припускає, що коли Авраам дивився на зірки, він думав про те, як планети управляють часом (Бут.1:14), і давав оцінку на основі цього. Роки патріархів співвідносяться з управлінням часовими періодами планет та інших небесних тіл. Авраамове насіння до цього вподібниться. Вони стануть людьми неба, згромадженими довкола Божого небесного трону. Їх історія карбуватиме час.

На думку Барнуена це сповнюється в переписах книги Чисел, де зустрічаются ті ж самі астральні періоди. В 1-му розділ книги Чисел, всі чоловіки віком від 20 років вступають до ізраїльського війська, Божої армії. Очолювана Господом небес, ця Божа армія, в певному сенсі слова, була «небесним військом». У цьому відношенні їх названо зорями у Повт. Зак.1:10, і оскільки це небесне військо, на його чолі — ангел Господній (Ісус Нав. 5:13-6:2;Вих.23:20-21). Отже, нема нічого несподіваного, якщо нумерація небесного війська асоціюється з астральими числами. В будь-якому разі, теза, висунена Барнуеном є складною, але вона також кидає певний виклик (22).

Інший, альтернативний до цього погляд на Бут.15:5 стосується сузірʼїв зодіаку, і ми розглянемо це після того, як дослідимо Бут.37:5-10.

Щоб підсумувати розглянуте, дозвольне загострити увагу на тому, що коли Бог складав завіт з Авраамом (Бут.15), Він це робив це «коли зайшло сонце й була темрява»(Бут15:17). Під цим мається на увазі: якщо «насіння» уподібнене до зір небесних і до піску на березі моря, то мають прийти нові небеса і нова земля.

Зірки Йосипа.

Чи могли бути дванадцять зірок, що вклонялися Йосипу сузірʼями зодіака ? Припустімо що дванадцять знаків зодіака можливо задумані Богом як дванадцять зображень людства, і це можуть стосуватися 12-ти племен Ізраіля (що останні відображають людство можна стверджувати однозначно).

Ця ідея не нова. В Ізраілських синагогах внаслідок розкопок знаходять мозаїчні плити, на яких зображено дванадцять знаків зодіака, і Йосип Флавій відносить це до дванадцяти племен (23). Проте, перед тим як розглядати це, давайте подивимось що Біблія говорить про сузірʼя.

Сузірʼя декілька раз згадуюються в Писанні і до них не застосовано ніякої критики, так ніби вони просто частина створеного. Прикладом є книга Іова 38:31-33, в якій Бог говорить до Іова:

Чи зв’яжеш ти зав’язки Волосожару, чи розв’яжеш віжки в Оріона? Чи виведеш часу свого Зодіяка, чи Воза з синами його попровадиш? Чи ти знаєш устави небес? Чи ти покладеш на землі їхню владу? (Йов 38:31-33)

Цей уривок цікавий з огляду на те, що він говорить про «завʼязки і віжки», які існують поміж астральними тілами. Кожен, хто хоч трохи знайомий з сузірʼями знає що вони дуже мало схожі на те, чим мали би бути. Щоб звʼязати зірки у сузіʼя потрібна багата уява. Хто ж, тоді, винайшов сузірʼя першим ? Хто встановив завʼязки і віжки, що їх повʼязують ? Якщо це зробили погани, священники Вавилону, тоді чому Бог говорить про них, як про Своє творіння ?

В Іова 9:9 говориться про велич Божу, cказано, що Він створив Волосожар (Стожар або Плеяди у сузірʼї Тельця), сузірʼя Оріон і Великого Воза. Цілком ймовірно, що в цих текстах Бог говорить, що Він сам створив ці сузірʼя. Те ж саме говориться в книзі пророка Амоса 5:8: Той, хто Волосожара й Оріона створив… Господь Ймення Йому!»(Амос 5:8). Можна було б сперичатися чи створив Бог безіменні зорі, а людина зібрала їх у сузірʼя, чи все таки Бог, а не людина, задумав все так першопочатково. Тлумачення, в якому заперечується що Бог створив сузірʼя видається мені натягнутим. Тоді Іов і Амос мали б сказати, що Бог створив зорі, і на цьому зупинитися. Сказати «Бог створив сузірʼя» звісно означає, що Він їх задумав.

Наведення іншої аргументації вказує в цьому ж напрямку. Псалом 146(147):4 каже що вираховує «Він (Бог) число зорям, і кожній із них дає ймення» (курсив мій). Так само в Іс.40:26 нас заохочують: «Підійміть у височину ваші очі й побачте, хто те все створив? Той, Хто зорі виводить за їхнім числом та кличе ім’ям їх усіх!…»(Ісая 40:26). Чи оповідає нам Біблія про якісь із цих імен ? Виглядає, що так, тому що ми читаємо про Ведмедицю, Оріон, Плеяди і т. д. Звісно, можливо в Псалмі 146(147):4 і Ісаї 40:26 не говориться про сузірʼя. Можливо в цих віршах говориться про окремі зірки. В такому випадку ми просто не знаємо імен жодної з них. Можливо і так. І все ж таке тлумачення не є найпростішим і найочевиднішим. При застосованні принципу Писання тлумачить Писання скидається на те, що Бог дав імена сузірʼям.

Деякі уривки натякають на зловживання сузірʼями в ідолопоклонників. 2 Цар.23:5 розповідає про відступників ізраїльтян, які кадили Ваалу, сонцю, місяцю і сузірʼям. Схожий уривок говорить про знищення Вавилону: «…зорі небесні та їхні сузір’я не дадуть свого світла…»(Ісая 13:10). Скидається на те, що сузірʼя судимі за неправильне їх використання у вавилонській астрології.

Маючи на увазі вищесказане дозвольте зробити деякі припущення. По-перше, Бог, схоже, задумав основні сузірʼя, як зодіакальні, так і круглополярні (Ведмедиця і Скорпіон, Іов 26:13). Коли Бут.1:14 каже, що Бог створив зірки знаками, то мабуть мається на увазі створення сузірʼїв.

По-друге, Біблія протистоїть зловживанню сузірʼями для ідольських чи астрологічних цілей, передбачення долі і тому подібного (Повт. Зак. 18:9-13; Іс.8:19-20; 44:24-25; 47:8-15).

По-третє, я не знаю ні єдиного свідчення підтримки погляду на прецесії рівнодень і 2000 періодів часу, які вони представляють (Вік Риби, Він Водолія), як біблійного способу структурувати історію або пророцтво. Прецесії рівнодення є складовою Божого вселенського годинника, який існує для позначення часу, але окремого символічного значення це не має.

По-четверте, я не знаходжу ні єдиного свідчення того, що дванадцять знаків зодіаку є картою Біблійної історії і пророцтва, картою, яка починається з Діви і закінчується Левом. Таке тлумачення поширине в євангельскій фундаменталіській популяній літературі. Аналіз зірок Авраамом подається у такий спосіб: він, мовляв, дивився на цикл сузірʼїв і отримував картину, що пророкувала подальший історичний хід і прихід Відкупителя (24). Однак в Писанні я не можу знайти ніяких підстав для такого підходу до сузірʼїв.

Проте, по-пʼяте, чотири лиця херувимів у Єзекіїля і Обʼявленні відносяться до чотирьох головних зодіакальних сузірʼів і чотирьох колін Ізраіля, які в пустелі були розташовані на північ, південь, схід і захід від Скинії (Числ. 2:1-34). Лев — це Юда (Бут.49:9). Бик (Телець) — це Єфрем (Повт.Зак.33:17). Рувим — це Людина, Водолій, «Ти пінився був, як вода» (Бут. 49:4). Орел — це Скорпіон, Дан. (Останнє порівняння потребує додаткового пояснення: по-перше, відповідно до Алена (R. H. Allen) Скорпіона в древньому світі завжди зображали Орлом (25). По-друге, скорпіон повʼязаний зі змієм, і Дан є змієм («вужем», в перекладі Огієнка- прим.пер;) (Бут.49:17;Лук.10:17-19).

З цією парадигмою ми можемо намалювати діаграму розташування 12 племен в пустелі, і повʼязати інші племена з зодіакальними знаками, рухаючись направо і наліво від кожного з головних херувимських знаків. Найбільш цікавим виявиться взаємозвязок цих знаків з пророцтвами Якова (Бут.49) і Мойсєвими пророцтвами (Повт.Зак.33), але в нас нема тут на це часу (26).

На завершення поставимо запитання: які саме «зірки» бачив Йосип, коли споглядав як йому вклоняються сонце, місяць і одинадцять зір (Бут.37:5-10) ? Ми можемо з великою долею ймовірності сказати що це були дванадцять зодіакальних знаків. Було б цікаво розглянути дванадцять символів, що переважно асоціюються з кожним з них у Мойсея та Якова. Також дослідити їх як «людство у 12-ти вимірах», як одкровення про людство в Адамі, а також як передвісників Христа. Таке дослідження проллє світло на стосунки між дванадцяти племенами і знаками зодіака.

Профетичні зорі
Тепер давайте коротко оглянемо ті уривки, в яких сонце, місяць і зірки грають пророчо-символічну роль. Нездатність зрозуміти символічну природу цих уривків привело декількох популярних авторів до висновку, що такі твердження як «сонце почорніло, як міх волосяний, і ввесь місяць зробився як кров…» неминуче стосуються зруйнування фізичного космусу. Зрештою, ніхто не сприймає ці вірші буквально. Питання полягає у тому до якого типу подій ця символічна мова відноситься ? Сучасній людині здається що може йтися тільки про кінець природного світу. Для древніх це вказувало на кінець того «світу», на яких вказував подібний вислів, а не «світу» в нашому сучасному науковому сенсі. Скоріше за все це був кінець «світу» в соціо-політичному сенсі.

Наприклад, Ісаї 13:9-10 говорить «оце день Господній приходить», і що коли він прийде, то «зорі небесні та їхні сузір’я не дадуть свого світла, сонце затьмиться при сході своєму, а місяць не буде вже сяяти світлом своїм…»; Далі, у вірші 13, говориться: «Тому небеса захитаю, і рухнеться земля з свого місця від лютости Господа Саваота, у День, як палатиме гнів Його…». Це справді схоже на кінець світу ! Але прочитавши ці вірші в контексті, ми повинні відмовитися від початкових вражень. В 1 вірші говориться: «Пророцтво про Вавилон, що бачив Ісая, син Амосів», а далі за текстом нічого не говорить про зміну цієї теми. Говориться не про кінець світу, а про кінець Вавилону. Бог каже «Оце Я збуджу на них мідян», тому безсумнівно, весь розділ явно має відношення тільки до знищення Вавилону.

Коли ми даємо Біблії говорити за себе, це не видається чимось дивним. В 10 вірші говориться що світила Вавилону згасають. Їх годинник зупиняється. День для них закінчився і настав День Зруйнування. І оскільки ці астральні тіла символізують владу, то значить світильники їх правителів теж згаснуть.

«Небо і земля» (вірш 13) стосується соціально-політичної організації Вавилону. Грубо кажучи, «небом» є аристократія, а народ – «землею».

У Єзек. 32 ми бачимо щось схоже. У віршах 7 і 9 цього розділу Бог проголошує:

А коли Я тебе погашу, то небо закрию, а зорі його позатемнюю, сонце хмарою вкрию його, а місяць не буде світити свого світла… Всі світила, що світять на небі, позатемнюю їх над тобою, і дам темноту понад краєм твоїм, говорить Господь Бог! (Єзекіїль 32:7,8)

Кінець світу ? Звісно, кінець, але не для кожного. Що Бог говорить до людей древності таким способом ? Ідея сказаного про Вавилон полягає в тому, що астральні тіла не даватимуть світла, вони згаснуть. Тут мається на увазі що вони будуть покриті. Між народом і небесними тілами втрутиться сама хмара Божої слави. Коли вона яскраво сяє для Його народу, для Ізраіля, це стає темрявою, яка не передвіщає нічого доброго Його ворогам. Внаслідок Його появи вони опиняються в темряві. В минулому ці люди це переживали. Вся їх земля була вкрита темрявою; і коли вони переслідували ізраільтян, між ними і Ізраїлем стала Божа хмара, вона занурила їх у темряву (Єз.32:2; пор. Вих.10:21-23; 14:19-20).

Обернені іншим боком, схожі пророцтва лунають щодо Ізраіля. Найбільш ясно ми знаходимо це у Йоїля. Він починає з нагадування Ізраілю про минулу кару сараною. Жахіття від сарани він описує в першому розділі. Далі, в 2 розділі, Йоїль погрожує людям іншим покаранням, сараною, яка складатиметься з людей. Така навала буде проголошенням «дня Господнього», який є днем суду (2:1).

Вислів «день Господній» стосується сходу сонця, світла, яке зʼявляється зі сходом Божого сонця. Ця викриває гріх і судить його, тому що палюча спека від Божого сонця знищує гріх. Та для Ізраіля цей «день» буде днем «темноти та темряви, день хмари й імли!»(2:2). Тут використовується змішана метафора, з якої випливає наступне: коли Бог приносить день і судить їх за гріхи, Він занурює їх у темряву».

Відповідно, коли Божа армія сарани приходить щоб судити Ізраїля, “трясеться земля перед ними, тремтить небо, сонце та місяць темніють, а зорі загублюють сяйво своє” (Йоїл 2:10). Це стосується падіння Ізраіля, як держави. Зрештою, Аврааму було сказано, що це насіння буде подібне до зір небесних. Тому можна припустити, що землетрус стосується Ізраіля, як громади, тремтіння неба — левитів і священників (тому що храм — це символ неба), і затемнення астральних тіл — царського двору та інших правителів в Ізраїлі.

Проте, якщо люди покаються, Бог до них повернеться, і відновить їх (2:12 і далі). Бог обіцяє їм велике майбутнє. Він обіцяє їм прихід Святого Духа.

І буде потому, виллю Я Духа Свого на кожне тіло, і пророкуватимуть ваші сини й ваші дочки (виконання Числ.11:17), а вашим старим будуть снитися сни, юнаки ваші бачити будуть видіння. І також на рабів та невільниць за тих днів виллю Духа Свого (Йоїл 3:1,2).

З книги Дій ми знаємо що це виконалось в день Пʼятидесятниці.

«І дам Я ознаки на небі й землі» (Йоїл 3:3). Це повʼязано з днем Пʼятидесятниці і тому було попередженням для Юдеїв, що жили у часи Петра. Тут йдеться про ознаки на небі і на землі. В зворотньому порядку (хіазм), ми читаємо про землю: «кров та огонь, та стовпи диму» (Йоїл 3:3). Йдеться про війну. Станеться нове вторгнення. Це виконалось коли римляни вторглися в Палестину і зруйнували Єрусалим (66-70 рік після РХ).

Чудеса, які трапляються в небі також передбачено Богом: «Заміниться сонце на темність, а місяць на кров перед приходом Господнього дня, великого та страшного!” (Йоїл 3:4). Тут нас цікавить висловолювання «місяць на кров». При затемненні сонця, воно стає чорним, а місяць, при затемненні стає червоним. Тому тут ідеться не просто про загальне потемніння, а про затьміння цих сил. Більше того, я вірю, що перетворення місяця на кров вказує на те, що стосується Юдеїв, а саме системи жертвоприношень. Якщо вони не приймуть фінальної Жертви, тобто Крові Ісуса Христа, то перетворяться на кров самі. Вони стануть жертвами. Саме це мається на увазі під боротьбою пророків. І зруйнування Єрусалиму в 70 році після РХ є сповненням цієї боротьби.

Йоїл же виносить попередження, щоб ті, хто прислухається могли уникнути такої долі.

І станеться, кожен, хто кликати буде Господнє Ім’я, той спасеться, бо (як було раніше сказано пророком Овдієм) на Сіонській горі та в Єрусалимі буде спасіння, як Господь говорив, та для тих позосталих, що Господь їх покличе. (Йоїл 3:5)

Бог дав замісного барана і Ісаак уникнув смерті на горі Морія (Бут.22:13): ті, хто довіряться Божому Ягняті будуть урятовані під час знищення Єрусалиму в 70 році після РХ. Ось в чому полягає застереження Йоїля, яке Петро повторив в день Пʼятидесятниці.

Його також повторював Іоанн, який пророкуючи про ту ж саму подію, знищення Єрусалиму, пише:

І коли шосту печатку розкрив, я поглянув, і ось сталось велике трясіння землі, і сонце зчорніло, як міх волосяний, і ввесь місяць зробився, як кров…І на землю попадали зорі небесні, як фіґове дерево ронить свої недозрілі плоди, коли потрясе сильний вітер…(Об’явлення 6:12,13).

Фігове дерево зазвичай є символом Ізраіля, і особливо в цьому контексті (Мф.21:19; 24:32-34; Луки 21:29-32). Волосяниця («волосяний міх» в перекладі Івана Огієнка; прим. пер.) і кров нагадують нам про левитську систему і кров для принесення жертов, і волосяниця, яка була ще й траурним одягом асоціюється з проказою і нечистотою27.

У такий спосіб астральна символіка набуває своєрідного забарвлення у залежності від контексту. Вавилоняни вклонялися зіркам і вони згасли. Єгиптяни — сонцю і Бог його затемнив. Юдеї продовжували приносити жертви, тому місяць обернувся в кров.

Щоб привести це обговорення до завершення, ми маємо коротко розглянути ще два уривки. В 4-му розділі книги Йоїля, після того як Бог обіцяє прихід Духа і суд над Ізраїлем, який відступив від Нього (див. Йоїль 3), Він каже що затрясе всіма народами землі і поставить їх на коліна. Говорячи про народи, Він каже що «Сонце та місяць стемніють, а зорі загублять свій блиск… (Йоїл 4:15).

Говорячи про цю саму подію, наш Господь казав, що «зараз, по скорботі тих днів, сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла, і зорі попадають з неба, і сили небесні порушаться (Мт. 24:29; Мк.13:24-25;Лук.21:25). Це не стосується зруйнування Єрусалиму, тому що настає зараз (одразу — прим. пер) після вищезгаданої події. Скоріше за все це стосується трясіння народів (Агея 2:6-7; Євр. 12:26). Звертаємо увагу на те, що про кров не йдеться. Пророцтво говорить просто про згасання світил.

Невміння звернути ретельнішу увагу на контекст приводить деяких тлумачів до думки, що в Мат. 24:29 йдеться про зруйнування Єрусалиму; але, як ми бачили, це неможливо. Це, зокрема, ясно з палалельного оповідання про ці події в Лук.21, де ми читаємо що Юдеї, поляжуть під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі народи, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скінчиться час тих поган… І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, і тривога людей на землі, і збентеження від шуму моря та хвиль…коли люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ, бо сили небесні порушаться (Від Луки 21:21:24-26)(28).

Напрошується наступний висновок: символіка загибелі всесвіту — згасання сонця, місяця і зірок стосується падіння народів та імперій. В Старому заповіті вона використовувалась по відношенню до Вавилону, Єгипту, Ізраїля, і по відношенню до народів вцілому. При зруйнуванні Єрусалиму юдейське сонце згасло, плачучи у веретищі, а їх місяць почервонів, уподібнившись до жертовної крові. Одразу ж пісня зруйнування Єрусалиму, Бог потрясає народи, затемнюючи їх сонця і місяці, і заміняючи їх світлом Сонця Праведності, схід якого приносить лікування в своїх променях (Мал.4:2).

Висновок.

Боже небо до нас прихильне. Він створив місяць і зірки. Християни не повинні звертати увагу на те, що дехто перекрутили це, створивши лже-релігію. Ми свобідно вивчаємо сузірʼя, дивлячись на небо іншими очима і бачимо в ньому біблійні символи. Нічне небо — ще щось рідне і близьке для нас.

В нашому вивченні астральної символіки я хотів би підкреслити наступне: у висловлюннях, типу «зорі небесні» і «сили небесні» ми маємо побачити вказівку на людських правителів. Це означає, що інколи вислів «небеса і земля стосується політичних утворень. Вислів «нове небо і нова земля», коли це стосується преображеного космосу, також може відноситись до нового земного порядку: нові правителі і нові люди. Ми повернемось до цього в наступній частині цієї книги, коли розглянемо правонаступництво світів у Біблії.

CКЕЛІ, ЗОЛОТО І САМОЦВІТИ.

Мені зрідка доводилося жити у великих містах, тому я не маю можливості відвідувати музеї часто. Пригадую розчарування, яке спікалоло мене коли відвідав виставку коштовного каміння. Більшу частину експозиції мені побачити не вдалося, тому що кімната була наповнена натовпом людей, які розглядали каміння через збільшувальне скло. В іншій кімнаті знаходилась виставка каміння, яке сяяло відповідними кольорами під дією утрафіолетового світла. Треба було стати перед вікном, щоб бодай щось побачити, а через натовп це знову ж таки важко було зробити.

Я не вважаю що цей мій досвід чимось унікальний і вартий уваги, окрім того, що він показує, що люди чомусь люблять розглядати певні камінці.

Біблія багато говорить про скелі і каміння, а про золото і самоцвіти йдеться частіше, ніж ми думаємо. Вони дані нам, як емблеми Бога і Його слави; і оскільки людина створена по образу Божому, вони також щось повідомляють про людей.

Звернімо увагу що Бог є Скелею нашого спасіння. З цього найкраще розпочати наше дослідеження. Ключовим текстом, з якого ми розпочнемо, є 32 розділ книги Повторення Закону, який можна назвати Піснею Скелі, хоча зазвичай через те, що це написав Мойсей, її називають піснею Мойсея. Пригадайте: коли Ізраїль вийшов з Єгипту, то мучились від спраги, і щоб дати їм воду, Бог наказав Мойсею вдарити по скелі. На скелі спочила Божа хмара; і жезл Божого суду, який Мойсей заніс над скелею, пройшов через хмару. У такий спосіб Бог повідомив людям, що призначений для них суд Він бере на Себе, і що коли Він це зробить, вони отримають воду. Таким чином Бог сказав, що їх скелею є Він Сам, і що Він дасть їм воду (Вих.17:2-6). І справді, коли Бог-Скеля заключає з Ізраїлем завіт, Він пише його на камені (Вих.24:12).

Відтоді минуло багато років і Ізраїль блукав по пустелі, в якій було повно скель і величезного каміння. В їх оточенні Ізраїль зібрався до Мойсея слухати пісню Повторення Закону 32.

Як буду я кликати Ймення Господнє,

то славу віддайте ви нашому Богові!

Він Скеля, а діло Його досконале,

всі бо дороги Його справедливі,

Бог вірний, і кривди немає в Ньому,

справедливий і праведний Він.

(Повторення Закону 32:3,4)

Іншим словом, для Свого народу Бог є постійним і незмінним. Він не змінюється з плином часу і днів, Він, як скеля.

І потовстів Єшурун та й брикатися став.

І ти потовстів, погрубів, став гладкий.

І покинув він Бога, що його створив,

і Скелю спасіння свого злегковажив.

Чужими богами Його роздражнили,

Його розгнівили своїми гидотами.

Забуваєш ти Скелю, Яка породила тебе,

і забуваєш ти Бога, що тебе народив.

(Повторення Закону 32:15,16,18)

Мойсей говорив, що якщо вони повернуться до інших “скель”, Бог про них забуде,

Як може один гнати тисячу,

а два проганять десять тисяч,

коли то не те, що їх продала їхня Скеля,

і Господь видав їх?

Не така бо їх скеля, як наша та Скеля,

хай судять самі вороги.

(Повторення Закону 32:30,31)

Боги народів схожі на маленькі камінці, в яких нема нічого особливого. Забути Справжню Скелю було б дурістю з боку Ізраїля, тому що з часом Бог знищить цей щебінь.

І Він скаже тоді: Де їх боги,

де скеля, що в ній поховались вони…

(Повторення Закону 32:37)

При народженні мати Самуїла оспівували Бога, як Свою скелю: Немає святого, подібного Господу, немає нікого, крім Тебе, і скелі немає, як Бог наш! (1 Самуїлова 2:2)

Давид теж прославляв Бога як Свою Скелю:

Господь моя скеля й твердиня моя, і для мене Спаситель Він мій!

Мій Бог моя скеля, сховаюсь я в ній… Бо хто Бог, окрім Господа? І хто скеля, крім нашого Бога?… Живий Господь, і благословенна будь, Скеле моя, і нехай піднесеться Бог скелі спасіння мого!(2 Сам. 22:2,3a,32, 47 пор.2 Сам.23:1-5 )

Посиланнями на Бога, як нашу Скелю рясніє Псалтир:

До Тебе я кличу, о Господи скеле моя,

не будь же безмовним до мене…

(Псалми 27(28):1)

Нахили Своє ухо до мене, скоро мене порятуй,

стань для мене могутньою скелею,

домом твердині, щоб спас Ти мене!

Бо ти скеля моя та твердиня моя…

(Псалми 30(31):34а)

Повім я до Бога: Ти Скеле моя, чому Ти про мене забув?

Чого я блукаю сумний через утиск ворожий?

(Псалми 41(42):10)

Ходіть, заспіваймо Господеві,

покликуймо радісно скелі спасіння нашого…

(Псалми 94(95):1; пор. також 60(61):3; 61(62):8; 70(71):3; 88(89):27; 91(92):16; 93(94):22)

Ісая також з радістю проголошує Бога Скелею Ізраїля:

Бо забула ти, дочко Ізраїля, Бога спасіння свого,

і не пам’ятала про Скелю сили своєї (Ісая 17:10а).

Надійтеся завжди на Господа, бо в Господі, в Господі вічна твердиня!

(Ісая 26:4; пор. 30:29; 44:8)

Ми можемо підсумувати те, що Біблія говорить про Бога, зазначаючи що Він — наша Скеля. Звернімо увагу на 5 моментів. По-перше, скеля означає силу. Вона важка і тверда, і якщо це велика скеля, розбити її майже неможливо.

По-друге, Бог говорить про Себе, як про скелю, в якій можна сховатися, це фортеця. Щоб захистити Мойсея від палючої Божої слави, Він поміщає його у щілину скелі (Вих.33:22); і оскільки про цю скелю сказано, що вона є «місцем при Мені», коментатори часто асоціюють її з Ісусом Христом, нашим Захисником.

По-третє, Бог-Скеля вказує на суд. Якщо на тебе впаде великий камінь, він тебе розчавить. Вершачи суд, Бог є саме таким каменем. Ісус називає Себе «каменем, який відкинули будівничі», і каже що «кожен, хто впаде на цей камінь розіб’ється, а на кого він сам упаде, то розчавить його» (Лук. 20:17,18). Впасти і розбитися об Камінь є образом спасіння, але падіння каменя на людину – це образ суду. Говорячи про це, не забуваймо що способом страти в Біблії є вкаменування (Повт.Зак.13:10 і далі). У видіннях, повʼязани зі світовою історією, Даниїл бачив Христве Царство у вигляді каменя, що одірвався від землі без допомоги людських рук (Дан.2:34). Цей камінь вражає і розбиває земні царства. Уривок, у якому святим сказано радіти, коли дітей Вавилону розбивають об камінь (Пс.137:9), допускає двояке тлумачення. На що він вказує у світлі Лук.20:18 — на загибіль чи на спасіння ? Оскільки Церква завжди розглядала води хрещення, як води суду, який веде до спасіння, тому і купелі для хрещення часто робились із каменю.

По-четверте, основою Божого дому, Його Царства, є Бог-Скеля. Мудрий чоловік будує свій дім на цій Скелі (Мт.7:24-25). Христос є наріжним Каменем, а ми – живе каміння (Еф.2:20; 1 Пет. 2:6).

По-пʼяте, велична скеля відкидає тінь, що зображує Боже забезбечення і захист. Ми бачимо що на Ізраїля в пустелі падала тінь від Божої славної хмари. (Іс.4:6;25:4). Могутня скеля, що відкидає тінь, за своєю формою і функцією подібна до цієї хмари.

Божий народ, будучи Його образом, також схожий на каміння. Бог є Величною Скелею, а ми — малі скелі. Ми вже згадували про те, як на Божій основі ми, живе каміння будуємось в Його живий храм. Іс.32:2 говорить про те як саме християни служать одне одному в цій якості: «І станеться кожен, як захист від вітру, і немов та заслона від зливи, як потоки води на пустині, як тінь скелі тяжкої на спраглій землі…» (Ісая 32:2).

Найвідоміший уривок який говорить про здійснення цього — Мт.16:18а: «І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою…». Імʼя Петро означає скеля, але для описання Скелі, на якій Христос будує Свою церкву вживається інше слово. Останнє означає «великий камінь» або «скельна основа, фундамент». Таким чином Петро є, так би мовити, уламком цієї скелі (29).

Каміння Хавіли

Перша згадка про каміння в Біблії стосується землі Хавіла, яка розташована внизу, за течією річки, що витікала з Едену.

І річка з Едену виходить, щоб поїти рай. І звідти розділюється і стає чотирма початками. Імення одному Пішон, оточує він усю землю Хавіла, де є золото. А золото тієї землі добре; там бделій і камінь онікс (Буття 2:10-12).

Їжа знаходиться в землі Еденській, а сировина — в довколишніх землях. Біблія кладе початок можливості комерційної взаємодії між цими землями, щоб ті з Адамових нащадків, що живуть в Едені могли б займатися торгівлею з тими, хто спустився вниз по ріці в землю Хавіла. І таким чином коштовне каміння попало би із землі Хавіла в землю Еденську і прикрасило б святилище.

Вийшовши з Єгипту, Ізраіль подорожував землею Хавіла. Там було побудовано Скинію і зроблено одяг для Першосвященника (Бут.25:18). Тут, в землі каменю, було зроблено вироби із золота та оніксу. Насправді, окрім 2 розділу книги Буття, камінь онікс згадується в Біблії тільки коли йдеться про одяг Першосвященника. Наплічні камені «ефоду» було зроблено з оніксу. На них були вирізьблені імена дванадцяти колін (Вих.25:7;28:9-12).

Нам нічого не відомо про камінь бделій. Єдине посилання на нього в Біблії знаходиться в книзі Чисел 11:7, де сказано що на колір манна була як бделій. І оскільки манна була білою (Вих.16:31), значить цей камінь теж був білим. Звернімо увагу на те, що Ізраїль їв манну під час подорожі пустелею Хавіла, яка є землею бделію (30).

Про золото ми знаємо набагато більше. Золото і срібло являють славу Божу у більшій мірі за будь-які інші метали. У всі часи, у кожному краї, поміж всіма землями і народами, золото вважається чимось цінним. У звязку з цим відмітимо два моменти.

По-перше, золото і срібло є важким. Це, зокрема, стосується золота. Єврейське слово «слава» буквально означає «вага, важкий». Декілька років тому для описання чогось солідного і вражаючого в американському слензі почали застосовувати слово «heavy» (важкий). Це відображає звуковий лінгвістичний інстинкт. Привабливісь слави золота частково полягає в його вазі.

По-друге, золото не тільки важке, а також блискуче і сяюче. Божа слава зʼявляється у полумʼяному вогні і палаючій печі, і золото більш за будь-який інший мінерал повʼязана із схильністю людей високо його цінувати. Як стіни Скинії, так стіни Храму були вкриті золотом, утворюючи довкола середовище із золота. Подібно, палаюче дерево у Скинії, яке ми звемо світильником — це незмінна копія неопалимої купини, палаючого куща. Світильник, як і багато чого іншого, було зроблено із золота.

Вогняне каміння

Тепер звернімо увагу на коштовне каміння, або іншими словами — каміння слави. Нам подобаєтся розглядати його в книжках за чашкою кави. З коштовного каменя виготовляють ювелірні вироби. Хоча існують мінерали, що вважаються раритетом, ми платимо за них великі гроші не тому, що коштовності є чимось рідкісним. Люди високо цінують коштовності насамперед за їх красу.

У книзі пророка Єзекіїля описано «Царя Тиру»:

Ти пробував ув Едені, садку Божому:

усякий дорогий камінь на одежі твоїй:

карнеоль, топаз і яспіс, хризоліт, согам,

і онікс, сапфір, рубін і смарагд, і золото;

знаряддя бубнів твоїх та сопілок твоїх були в тебе щодня,

коли був ти створений, були вони наготовлені.

Ти помазаний Херувим хоронитель,

і Я дав тебе на святу гору Божу,

ти ходив посеред огнистого каміння.

(Єзекіїль 28:13,14)

Одні коментатори вважають «Царем Тиру» Люцифера (оскільки його названо херувимом), інші — Адама (через те, що тут згадується Едем). Однак з контексту ми розуміємо, що під «Царем Тиру» мається на увазі ізраїльський Першосвященник. Ізраїль, якщо говорити про духовне панування, насправді був на чолі людства (Бут.12:3; Повт.Зак. 28:13). А в часи Давида Тир був духовно повʼязаний з Ізраїлем, і тому духовним лідером на землі для них був, врешті решт, Першосвященник; відомо, що Тир допомагав будувати Храм (2 Сам.5:11-12; 1 Цар. 5:1-18; 9:10-14; 2 Хрон. 8:2; Psalm 44(45):13). Тир, що знаходиться вниз по течії від Едему, в землі Хавіла, допомагав Соломону будувати храм, забезпечуюючи його золотом (1 Цар. 9:26-28). Взамін на забезпечення столу з Еденічного Ізраїлю (земля, що дає їжу), Тир забезпечував їх первинною сировиною землі Хавіла. Це дає уяву про те, як священницький народ взаємодіяв з наверненими народами (1 Цар.5:9-12).

Проте, тепер Тир втратив віру, і тому Господь провіщає довге пророцтво проти Тиру і його князів (Єзек. 26-28). І все ж це відступництво не відбувалося у вакуумі. Відступництво Ізраїля ввело народи в оману. Про це ми довідуємось з ширшого контексту (Єзек. 11-23). Врешті решт князя Тиру збив зі шляху гріх духовного «князя Тиру», Першосвященника.

Маючи на увазі вищесказане ми можемо краще зрозуміти образи книги Єзекіїля 28:13-14. Земля Ізраіля є Божим садком, Еденом. Ним є зокрема Єрусалим (Єз.31:8-9, 16; 36:35). Нагрудник Першосвященника, описаний в Вих.28:15-16, вкрито коштовним камінням, а сам він був охоронцем-херувимом в Храмі, і недотримання ним Божої святості завело Ізраіль у гріх,а разом з Ізраілем і сусідній Тир.

Гора Моріа, на якій знаходиться храм, є святою горою. Ми зауважуємо, що коштовні самоцвіти названо «вогняним камінням» (в.14,16). Це тому що вони містять у собі вогонь. Підніміть догори свій діамантовий перстень (якщо він у вас є). Бачите вогонь всередині діаманту ? Кожен із цих каменів є крихітним образом Божої слави. Таким чином Першосвященник, груди якого були вкриті таким вогняним камінням, мав свою, власну хмару слави, яка є образом Божої.

Ми вважаємо самоцвіти красивими тому що вони вочевидь відображають Божу славу. Відчуття Божої слави закарбоване в наших серцях і його спотворення вимагає великих зусиль волі. Ми милуємось красою сходу сонця, дзюрчанням води це самоцвітами, тому що все це відображає саму славу Божу. Грішна людина може не прагнути Бога, але вона прагне Божої слави.

Самоцвіти можуть розглядатись не тільки як заледенілі шматочки слави, але як застиглі шматки веселки. Звісно, що створена зі світла різнокольрова веселка є проголошенням слави. Вона зʼявляється на небі, подібна до слави Божої і згідно з описаннями Біблії оточує Божий трон.

Вперше веселка зʼявляється у відомому уривку з книги Буття, коли Бог повісив свій лук на небі і сказав: “І буде веселка у хмарі, і побачу її, щоб пам’ятати про вічний заповіт між Богом і між кожною живою душею в кожному тілі, що воно на землі” (Буття 9:16). Це чудово що ми можемо дивитись на веселку, яка нагадує нам, що Бог більше ніколи не знищить землю водами потопу. Але набагато важливіше, що на веселку дивиться Бог, про що ж вона Йому нагадує ? Звісно, що в певному сенсі слова Богові не потрібно ні про що “нагадувати”, але для нашої розради він влаштутвав все саме таким чином.

Проте коли Бог бачить веселку ? Тільки тоді, коли задощить ? Ні, тому що Бог завжди оточений хмарою Своєї слави, і таким чином Він бачить її завжди. Єзекіїль, який бачив славу Божу, писав: «…як вигляд веселки, що буває в хмарі в дощовий день, такий був вигляд сяйва навколо. Це був вигляд подоби Господньої слави! І коли я це побачив, я впав на обличчя своє, і почув голос, що говорив (Єзекіїль 1:28). Схожим чином, коли Божим троном стояв Іоанн, то він бачив: «… веселка навколо престолу видом подібна була до смарагду (Об’явлення 4:3). Іоанн порівнює веселку з самоцвітом. Нарешті, видіння піднесеного Христа, дане Іоаннові, містить таке описання: “І бачив я іншого потужного Ангола, що сходив із неба. Був одягнений в хмару, і над його головою веселка була, а обличчя його як стовпи огняні…”(Об’явлення 10:1). Оточений веселкою Христос дивиться крізь неї на світ. Це завжди нагадує Йому про заповіт з Ноєм.

Божий престол оточує веселка, але також він оточений самоцвітами. Видіння Нового Єрусалиму (Обʼявл.21) – це видіння міста, яке побудоване довкола Божого престолу. (Обʼявл.22:1). Єрусалим є архітектурною копією славного дому Божого:

Каміння, що лежить в основі міських стін прикрашене різноманітним коштовним камінням. Перший камінь у фундаменті – яшма; другий – сапфір; третій- халцедон; четвертий – смарагд; п’ятий – сардонікс; шостий – сардій; сьомий – хризоліт; восьмий – берил; дев’ятий – топаз; десятий – хризопраз; одинадцятий – гіацинт; дванадцятий — аметист (31). І дванадцять брам — то дванадцять перлин; кожна брама — з однієї перлини.

Словом, місто було оточене самоцвітами: камінням землі Ізраїля і перлинами моря Язичників (32). Каміння, яке лежить у фундаменті асоціюється з іменами Апостолів (Обʼявл. 21:14), так само як дванадцять каменів Першосвященника містили імена дванадцяти племен Ізраїля. Отже, ці камні репрезентують людей (див. Іс.54:11-12).

Ми є Божим домом із самоцвітів. У відомому уривку, що присвячений храмовій темі, Павло повʼязує праведників Церкви з самоцвітами:

Я за благодаттю Божою, що дана мені, як мудрий будівничий, основу поклав, а інший будує на ній; але нехай кожен пильнує, як він будує на ній! Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Ісус Христос. А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного каміння, із дерева, сіна, соломи, то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об’являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є (1 до Коринтян 3:10-13).

Павло пише до пасторів, які продовжують будувати дім, основу якого він вже поклав. Павло каже, що Церква зводиться із святих, які подібні до золота, срібла і самоцвітів, але справа не обходиться без сатанинських агентів, які як дерево, сіно і солома. Бог помістив нечестивців у Церкву для розпалу, щоб Церква стала тією піччю, яка очищає Його народ.

Висновок.

Бог не хоче щоб стіни Його дому були прикрашені камінням непривабливого бурого кольору. Він хоче це зробити за допомогою гарного, очищеного, славного вогняного каменю, шматочками застиглої веселки. Він хоче бачити людей мирних, людей веселки, які поважають завіт з Ноєм і тому люблять і не знищуватимуть світ, який належить Богові. Християни є луком-веселкою Князя Миру, який в Євангелійській вістці принисить мир людству.

Такоє сам той факт, що Першосвященник носив самоцвіти біля свого серця означає, що ми, як Божі самоцвіти, завжди в серці Христовому. Ми можемо почуватись так, ніби ми є потворне відкинуте сіре каміння; але через віру ми знаємо, що Бог носить нас в Своєму серці, що ми є для Нього безмежно цінні.

7. ДЕРЕВА ТА ТЕРНИ

Дерева привертають нашу увагу вже з перших розділів Біблії; нам повідомляють не тільки про те, що Еденський Сад був засаджений різними деревами, а й про два особливих дерева в його центрі — Дерево Життя і Дерево Пізнання Добра і Зла. Те, як Адам взаємодіяв з цими двома деревами майже прирекло людство до загибелі, якби не Пагінець з коріння Єссея, котрий прийшов померти на дереві, на хресті. В результаті цього Божий народ може бути пересаджений, і зростати «як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєдчасно, і що листя не в’яне його…» (Псалми 1:3а).

Про дерева в Едемі сказано, що вони «смачні на їжу», а також «принадні на вигляд» (Бут.2:9). Іншими словами, вони виглядали прославленими. Отже, красиві дерева є ще однією емблемою Божої слави на землі.

Проте через людський гріх земля разом із корисними деревами видає непотрібне терня (Бут.3:18). І хоча про це не говориться прямо, символічна структура 3 і 4 розділів Буття дає чітко зрозуміти, що сама людина, яка створена з землі, “видасть”, тобто породить синів, які будуть як дерева та терни; і таким чином у нас зʼявляється дерево – Авель і тернина – Каїн. Далі, по всій Біблії неправедні зображаються як тернина, як це, скажімо в Суд.9:14-15. Люди, які самі схожі на чагарник, вирікають прокляття на нашого Господа, коли вдягають Йому на говолову терновий вінець (Мат.27:29).

Дерева – забезпечують їжею.

Ми вже зауважували що в 2 розділі книги Буття про дерева говориться як про щось красиве і як про засіб забезпечення їжею. Коли йдеться про останнє, то звертаючись до Бут.1:29 ми бачимо що Бог каже: «…оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, нехай буде на їжу це вам (Буття 1:29) ! Ці два різновиди їстівних рослин зʼявляються в третій день творіння, коли Бога каже: «…нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі…(Буття 1:11). Зрештою ми споживаємо в їжу також листя і корнеплоди, проте Біблія звертає особливу увагу на зерно (насіння) і фрукти. Зернові і фруктові перетворюються на хліб і вино. Мелхиседек дав Авраамові хліб і вино (Бут.14:18). Йосип зустрів у вʼязниці хлібодара і виночерпія, і врешті решт замінив обох (Бут.40-43) (33). Ну і звісно що це переходить у Хліб і Вино Святого Причастя.

Після гріхопадіння, рослини є не тільки джерером забеспечення їжею, вони також використовуються в медичних цілях. Біблія вказує на це, коли говорить що плоди – на їжу, а листя – для зцілення народів:

А над потоком виросте на його березі з цього й з того боку всяке дерево їстивне; не опаде його листя, і не перестане плід його, кожного місяця буде давати первоплоди, бо вода його вона зо святині виходить, і буде плід його на їжу, а його листя на лік. (Єзекіїль 47:12).

В термінах біблійної символіки ці дерева — це святі, що живляться духовними водами святилища і зцілюють народи світу через Євангелію.

В 2 розділі книги Буття стверджується, що дерева прекрасні, а після гріхопадіння до цього можна віднести і те, що вони дають тінь на палючому сонці. Біблія містить посилання на це в декількох яскравих уривках, що наповнені символічним змістом. В Єзекіїля 17:23 Ізраїль зображений як велике дерево, тінь якого приваблює птахів (народи):

На високій горі Ізраїлевій посаджу її, і вона випустить галузку й принесе плід, і стане сильною кедриною. І буде пробувати під усяке птаство, усяке крилате буде перебувати в тіні його галузок (Єзекіїль 17:23).

Кедр тут — це Ізраїль, тому що Храм на Горі Морія було зроблено з кедрового дерева (1 Цар.6). Птахи — це народи. Ісус повторив цю притчу (Мф. 13:31-32), говорячи, про гірчичне дерево. Цим Він вказав на те, що Царство переміщається від старозаповітнього кедру до нової рослини (пор.Мк.4:30-32; Лук.13:18-19).

В 4-му розділі книги пророка Йони Асирія зображена як рициновий кущ, що враз виростає, щоб дати тінь Ізраілю. Йона змушений проповідувати в Ніневії, боячись що Бог наверне цих людей до Себе і внаслідок цього вони стануть могутнім народом. Він знає що Ізраіль заслуговує на осуд, і що Бог погрожував забрати в них Євангеліє, передати його іншому народові, і таким чином озброїти їх для того, щоб покарати Ізраїль (Повт.Зак.32:21). Звісно, що коли люди Ніневії покаялись від проповіді Йони, це його жахнуло. Не зважаючи на гріхи Ізраїля, Йона любить цей свавільний народ і йому ненависна думка, що Євангеліє забереться в них і перейде до поган (пор. з Павлом, Рим.9-11). Йона вийшов за місто щоб почекати і побачити, що зробить Бог.

І виростив Бог рицинового куща, і він вигнався понад Йону, щоб бути тінню над його головою, щоб урятувати його від його досади. І втішився Йона від цього рицинового куща великою радістю. А при сході зірниці другого дня призначив Бог червяка, і він підточив рицинового куща, і той усох. І сталося, як сонце зійшло, то призначив Бог східнього гарячого вітра, і вдарило сонце на Йонину голову, і він зомлів. І він жадав, щоб йому померти, і казав: Краще мені смерть від мого життя! (Йона 4:6-8)

Рициновий кущ — це Асирія. Раптовість його зростання відображає навернення Асирії. За умовами Авраамічного завіту (Бут.12:3), навернена до Бога нація стане, звісно, благословінням для Ізраіля. Тому тінь від куща покриває Йону (Ізраїля). Проте з часом змій акакуватиме підвалини Асирії, і нація відступить від Бога. І тоді побоювання Йони справдяться – вона справді стане загрозою. Ізраіль переживе на собі палючий жар Божого гніву (34).

Проте Бог обіцяє відновити Ізраїль. Обітниця дана через Осію, і вона знову включатиме потрійний образ, що стосується дерев:

Я буду Ізраїлеві, як роса, розцвіте він, неначе лілея, і пустить коріння своє, мов Ліван. Розійдуться його пагінці, і буде його пишнота, мов оливне те дерево, а пахощ його мов Ліван. Навернуться ті, що сиділи під тінню його, збіжжя оживлять вони й зацвітуть, немов той виноград, будуть згадки про нього, немов про ліванське вино. Єфрем, що йому до бовванів іще? Я вислухав вже та побачив його, Я для нього немов кипарис той зелений: з Мене знайдений буде твій плід (Осія 14:6-9).

Цікаво зауважити, що тут ми зустрічаємо образи Храму, тому що оливка, кипарис і кедр, були тими трьома різновидами дерев, що використовувались в Храмі, а мідні стовпи та мідне море було прикрашене ліліями (1 Цар. 6; 7:19,26). Зверність також увагу на асоціацію з зерновими (хліб) і вином (виноград).

Зауважмо що Бог Сам порівнює Себе тут із деревом. Біблія не порівнює Бога з Деревом настільки часто як, скажімо з Скелею, але тут один з випадків, коли це трапляється. Тінь навісу дерева нагадує тінь Божої хмари слави (Іс. 4:5-6) і тінь могутньої скелі. Дерево в Біблії, як ми бачимо, зазвичай зображають драбину у небо. Крона дерева утворює навіс хмари слави.

Підсумок: основними складовими дерева, на які звертає увагу Біблія є їжа, засоби медицини, краса і тінь. В 1-ій книзі Царів 4:25 (в деяких перекладах 1 Цар.5:5) знаходимо зображення благословенного і щасливого ізраїльтянина: «І безпечно сидів Юда та Ізраїль, кожен під своїм виноградником та під своєю фіґою… (1 Царів 5:5а)

Бог виявляє Себе в деревах.

Спершу може здатися, що таких «деревних теофаній», тобто зʼявлень Бога в, або через дерева, не багато. Але в Біблії їх є більше, ніж можна припустити. Ключем до цих образів є Вих. 3:1-5:

А Мойсей пас отару тестя свого Їтра, жерця Мідіянського. І провадив він цю отару за пустиню, і прийшов був до Божої гори, до Хориву. І явився йому Ангол Господній у полум’ї огняному з-посеред тернового куща. І побачив він, що та тернина горить огнем, але не згорає кущ. І сказав Мойсей: Зійду но, і побачу це велике видіння, чому не згорає та тернина? І побачив Господь, що він зійшов подивитися. І кликнув до нього Бог з-посеред тієї тернини і сказав: Мойсею, Мойсею! А той відказав: Ось я! І сказав Він: Не зближайся сюди! Здійми взуття своє з ніг своїх, бо те місце, на якому стоїш ти, земля це свята! (Вихід 3:1-5)

Тут ми маємо звернути увагу на декілька важливих моментів. По-перше, це трапилось на Божій горі. Ми вже звернули увагу на пророцтва Єзекіїля і Осії, в яких йдеться про те що Бог насадив на Своїй горі дерево. Ми повʼязали це з деревиною Храму. Між згаданою подією з Виходу і подальшими твердженнями існують типологічні паралелі.

По-друге, палання куща співідноситься з паланням Божої хмари слави. Це зʼявляється на цій самій горі пізніше, в той час коли Бог дарує Закон (Вих.19:16-18;пор. Бут. 15:17). Посед куща перебуває Божа слава (Повт. Зак. 33:16).

По-третє, земля навколо куща названа святою. Таке можна стверджувати тільки про Боже святилище. Пізніше святою землею буде гора Синай і, відповідно, ділянка землі на якій розташовані Скинія та Храм. Це вибудовує типологічні лінію: палаюче дерево-кущ слави на горі Хорив стає палаючою славою вершини гори Синай (це та сама гора). Далі це стає хмарою слави в Скинії, яка зроблена з дерева, а потім хмарою слави в деревʼянному Храмі на горі Морія (Сіон).

Таким чином в тому, як Бог являє Себе в Біблії часто існує звʼязок з деревами і деревиною, тому що Скинія і Храм, які було зроблено з дерева, самі по собі є «теофанією дерев». Скинія і Храм, як вже згадувалось, насправді є символами зібраного довкола Бога війська. Це стане ще більш очевидним по мірі нашого просування вперед в процесі обговорення даної теми. Дерева представляють людей, і тому людей представляє Скинія і Храм. Золоте покриття на цій деревині означає прославлення Божого війська.

Небесне військо, яке оточує Бога, утворює хмару. Божі люди подібні до вогняного каміння, і Він таким чином зодягнувся у веселку. Також тепер ми бачимо що Божі люди виростають перед Ним як дерева. Маючи це на увазі, можна ще з одного боку подивитись на неопалиму купину. Палаючий кущ представляє Ізараїль, який знаходиться в печі єгипетських страждань, справжньою причиною яких був Божий вогонь для їх очищення. Вогонь Божої слави очистить їх в печі Єгипту (див. Вих. 3:7).

Якщо ми розглядаємо деревину, яка береться з дерев, то таким символами присутності Божої слави і сили між Його народом стають для нас жезли Мойсея і Аарона. Вони є, зокрема, рукою Божою (кари: Вих. 4:2-5; 7:10-12,15,17, 20; 8:5, 16; 9:3, 8, 15, 22-23; 10:12-13; Червоне море: Вих. 14:16, 21,26; вода зі скелі: Вих.17:5-6; Числ. 20:8-9; перемога над амалекитянами: Вих.17:11; розцвілий жезл Аарона: Числ.17). З Божою силою також асоціюється вʼязка ісопу, яка часто використовувалася для кроплення очищаючою, відроджуючою водою тих, хто був символічно мертвий через нечистість, (Вих. 12:22; Лев. 14:4, 6, 49-52; Числ. 19:6,18; Пс. 51(50):7; Євр. 9:19).

Пригадаймо: для проголошення Божої слави використовується олива оливкового дерева. Все начиння храму помазувалось особливою оливковою оливою (Вих.30:22-33), і для забезпечення Скинії світлом слави запалювали світильники, що наповнені оливкою оливою (Лев.4:1-4; Зах. 4:3,11-12). Найсвятіші частини Храму були зроблені з оливкового дерева (1 Цар. 6:23, 31-34) і в Новому Заповіті відбувається відхід від гори Сіон до гори Оливної (Зах.14:4; Мат. 24:3; 26:30; Дії 1:12) (35).

Та найцікавішим є інституціоналізація неопалимої купини. Маю на увазі золотий світильник в Скинії та в Храмі (36). Світилтник був стилізованим мигдальним деревом, яке палало вогнем (Вих. 25:31-40; 37:17-24). Тут важко не помітити звʼязку з неопалимою купиною. Слово яке використовується для описання стовбура світильника – «очерет». Очеретини репрезентують людей, які мають відношення до фараона, оскільки Єгипет був землею очерету (2 Цар 18:21, Іс 36:6, і Єзек. 29:6-7). Посилання на світильник для зображення людей знаходимо в відомому вірші Іс. 42:3: «Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить, буде суд видавати за правдою».

Ідея «ледь тліючого ґнота» в світильнику, який затухає, повсюди зʼявляється в Біблії. Безпосередньо перед знищенням Скинії «Божий світильник ще не погас, а Самуїл лежав у Господньому храмі, там, де Божий ковчег…» (1 Самуїлова 3:3). Незабаром після цього «світильник» Божого одкровення згасав доти, доки Ковчег не забрали в полон і доки не помер Першосвященник.

Давид і його нащадки, Богом помазані царі, говорять до нас як світильники, палання яких має підтримуватись (2 Сам. 21:17; 1 Цар. 11:36; 15:4). Проводячи паралель між світильниками і деревами, ми бачимо родовід Давида, про який говориться як про дерево, корінь і пагінчик Єссея (Іс.4:2; 6:13; 11:10,12; Єр.23:5; 33:15; Зах.4:3, 6-10, 14; Єзек.17:22-23; Рим.15:12). Месія є Істинним Світильником. Він є Самим Словом Божим, Деревом Життя, Світильником для ноги (2 Сам. 22:29; Пс. 118(119):105).

Дерева, як драбина в Небеса.

Побачивши як Бог являє Себе в деревах і переконавшись що Месія є Деревом Життя, давайте подивимось на дерева як на драбину в небеса. Ми можемо візуально уявити дерево драбиною в небеса: у драбини є основа, там вона починається, є стовбур — це, власне сама драбина, і крона з листя нагорі, що є хмарою слави небес. Проте, чи є це одним з біблійних образів, чи ми тільки щось собі надумали ?

Біблія дає для проведення таких паралелей ясні підстави. Почнемо розглядати це з найбільш відомої деревоподібної драбини, розповідь про яку знаходимо 4-му розділі книги пророка Даниїла. Навуходоносор бачив себе у сні Деревом Життя.

І він кликнув із силою, і так проказав: Зрубайте це дерево, і повідрубуйте галуззя його, позривайте віття його, і порозсипайте його плід. Нехай розійдеться з-під нього звірина, а птахи з галуззя його! Та позоставте в землі пня його кореня, але в путах залізних та мідяних, на зеленій польовій траві. І небесною росою нехай він зрошується, а його частка зо звіриною на польовій траві. (Даниїл 4:11,12)

Бог наказав зрубати дерево-фальшивку – Вавилонську Вежу, залишивши тільки його основу (Дан.4:14-15). Це означало що Навуходоносор збожеволіє і стане подібним до звіра на сім років. Це має його навчити не корчити з себе бога ((Дан. 4:16, 20-33).

Так як Вавилонська Вежа була підробкою драбини в небо, то драбина Якова справді нею була (Бут. 28:12-17). Вавилон означає «драбина в небо», і основа драбини Якова справді була воротами небес (в.17). Оскільки дерево-драбина Навуходоносора — це фальшивка, повинна існувати справжня драбина. Нею є Месія. Ісус казав Нафанаїлу, посилаючись на видіння Якова: «Відтепер ви побачите небо відкрите та Анголів Божих, що на Людського Сина підіймаються та спускаються

(Від Івана 1:51). З контексту видно, що Ісус звертає увагу що Нафанаїл сидить під фіґовим деревом (Від Івана 1:48-50). Фіґове дерево є символом Ізраїля, як священицького народу, а це співідноситься з драбиною в небеса, з Істинним Ізраїлем, тобто з Ісусом Христом.

Коротко звернімо увагу на те, що ми в деталях розглянемо пізніше. Алтарі і камʼяні стовпи також є драбинами в небо. Свята гора є драбиною в небо, а алтарі і камʼяні стовпи є святими горами. Вавилонська Вежа, зикурат, а також піраміди Єгипту були фальшивими священними горами. На вершині священної гори є Божа хмара слави. Алтар і стовп представляють саме це ( див. Діаграма 7.1). Ми повернемось до цього пізніше. Я загоструюю зараз увагу на алтярях і деревах, тому що вони асоціюються з ерою патріархів. Алтар для поклоніння, побудований Авраамом в Сихемі, є драбиною в небо. Він асоціюється з деревом (Бут.12:6; 35:4; Ісус Нав.24:25; Суд. 9:6). Теж саме стосується Авраама в Мамре (Бут.13:18; 14:13; 18:1), у Вирсавії (Бут.21:33), і Якова в Бетелі (Бут. 28:18, 22; 35:7, 8, 14). Це були дуби-теребінти, дерева з масивним стовбуром і величезною хмароподібною кроною. (Також зверніть увагу, що Бог годував Іллю під ялівцем, а звідти повів його до священної гори, до Хориву (1 Цар.19:4, 5, 7.) 

 Діаграма ДЕРЕВА І ТЕРНИНА. 2 – Драбина в Небо

Ворота, або вхід у місто, було місцем суду (Повт. Зак.17:5; 22:15,24; Рут 4:1, і далі). У воротах, якими є зовнішній двір Скинії, Бог вершив суд над тваринами, які у системі жертвоприношень відігравали замісну роль(Лев. 1:3, і далі); і як ми побачимо далі, ця територія була підніжком святої символічної гори, і таким чином — нижньою частиною драбини, тобто небесних воріт. Отже, асоціація з ворітьми веде нас до питання суду.

Та ж сама асоціація стосуєтсья дерев. Основа дерева, яке є драбино в небо — це ворота. Отже, Девора встановила судний престол під Девориною Пальмою (Суд.4:4-5). Саме під дубом вершив суд і запровадив лжепоклоніння аві-езріянин Йоаш (Суд. 6:11, 12, 19, 21, 30-32). Саул судив під гранатовим деревом (1 Сам.14:2) і під тамариском (1 Сам. 22:6).

Звісно, що фальшивих драбин-дерев існувало безліч. Біблія засуджує лицемірне поклоніння, яке звершується під густолистими деревами (Повт. Зак.12:2; Іс.57:5-7; Єр. 2:20; 3:6; 17:2). Це все є підробкою правди.

У звʼязку з цим залишається зауважити, що якщо алтарі та дерева є драбиною в небо, то дерево теж може бути алтарем. Наглядним прикладом цього є хрест Христа, чотири кінці якого співідносяться з чотирма рогами жертівника. Так само як на чотири роги жертівника (що символізували чотири кінці світу) клалася кров, так на чотирьох кінцях хреста теж була кров (говова, руки, ноги). Хрест є нашим алтарем, нашою драбиною у небо (37).

Божий гай.

Ми звернули увагу на те, що про Божих людей говорится як про дерева. Цей звязок встановлено в Бут.2, де і йдеться про те, що і люди і дерева походять з землі (Бут.2:7,9). Згадували також Псалом 1 і Суд. 9, в яких людину символізують дерева. В світлі цього сиволізму цікаво подивитися на Мк.8:24, де зцілений Господом сліпий чоловік бачить людей, які ходять, немов би дерева.

Дерева відображають людей, і ми знаходимо як вони асоціюються з людьми. Такі асоціації часто передають нам певні образи, тому давайте коротко подивимось як ці образи зʼявлявляються в Писанні. Звісно що почнемо з Еденського Саду, в якому висаджено дерева, а також насаджене людство. Вигнана з саду людина опинилася під палючим сонцем; коли ми зустрічаємо праведника, що перебуває в гаю, посеред дерев — це знак Божого благословіння.

В еру патріархів споміж інших дерев виокремлюється теребинт або дуб (38). Зокрема поміж дубами зображено пробування Авраама (Бут. 12:6; 13:18; 14:13; 18:1 пор. 35:4, 8). Коли Ізраїль війшов у землю, йому нагадали, що він йде слідом за Аврамом, який жив при діброві Море (Повт.Зак.11:30).

В еру Мойсея, на фоні згадок про інші дерева виокремлюється пальма. Про оселення Ізраіля в землі ханаанській постіно говориться у термінах Едену, як про «висадження» Його гаїв (Вих. 15:17; Числ. 24:6; 2 Сам. 7:10; Пс.43(44):2; 79(80):8-12; Іс 5:2, 7; 60:21; 61:3; Єр. 2:21; 12:10; 24:6; Амос 9:15). Ці гаї, що уособлюють собою людей довкола деревʼянного підніжка — тому що Ковчег було зроблено з дерева, яке вкрите золотом — щорічно були частиною Свята Кучок, оскільки Ізраілю було наказано:

І візьмете собі першого дня плоду гарного дерева, пальмові віття, і галузку многолистого дерева та припоточних тополь, і будете веселитися перед лицем Господа, Бога вашого, сім день….

У кучках (шатрах) будете сидіти сім день, кожен тубілець в Ізраїлі сидітиме в кучках (шатрах)… (Левит 23:40,42)

Звісно, що сама Скинія складалася з дощок (на цей раз це акація) і стовпів, вкритих золотом, що символізувало прославлене Боже військо, яке складається з людей (Вих. 26:15-25, 32, 37; Гал. 2:9; Обʼявл. 3:12). Божественний Лісівник не тільки посадив дерева, а й обробив деревину, підганяючи її під потреби Свого дому. Наш Господь не випадково був теслею. Він Садівник і Збирач врожаю, Альфа і Омега, Творець історії і Господар долі.

Вийшовши з Єгипту, Ізраїль отаборився в Елімі, «а там дванадцять водних джерел та сімдесят пальм» (Вихід 15:27; Числ.33:9). На мою думку, дванадцять джерел уособлюють собою дванадцять колін, а сімдесят пальм — сімдесят народів землі (Бут.10), які мають бути нагодовані Ізраїлем. Місією Ізраїля було принести благодать світу. В цілому він цю місію провалив.

На цих духовних водах виростуть нові пальми, які замінять собою старі. Першим містом, яке ізраільтяни знищили в Ханаані був Єрихон, відомий під назвою Місто Пальм (2 Хрон.28:15; Суд. 1:16; 3:13). Бог почав зрощувати власне місто одразу після того, як фальшиве місто пальм було знищине. Відповідно Девора судила Ізраїля під пальмою (Суд.4:5). Істинним містом пальм врешті решт став Храм, всередині повсюду прикрашений фресками, які зображали пальми, таке собі Боже деревʼянне військо (1 Цар. 6:29; Єзек. 41:18-20; Пс.91(92):12-14; пор. 51(52):8).

Тоді, коли в пальма домінує в еру Мойсея, в еру Давида на перший план виходить кедр. Пальми, які було вирізьблено в Храмі, було вирізьблено з кедра. Він домінує у Храмі, і посідає друге місце на шкалі святості (1 Цар. 5-7). Перше ж місце належить оливці, яка використовується в найсвятіших місцях, а останнє — кипарису, який знаходимо назовні (39). Ми вже звернули увагу на 17 розділ книги пророка Єзекіїля, в пророцтві якого проти Давидового дому використовується термінологія, що повʼязана з кедром. Сам завіт Давида може асоціюватися з кедром, тоді як комплекс, до якого входили Храм і Палац — з кедром, оливкою і кипарисом.

Царство прийшло до упадку після зруйнуванням храму, але за цією бідою стояла внутрішня слава (див. Розділ 16). В період після полону увага загострюється на мирті. Бог провіщає оновлення, послуговуючись термінами, що повʼязані з цим деревом (Іс.55:13), і Неємія додає його до переліку дерев, які використовувались під час Свята Кучок (Неєм.8:15). Захарія сприймає Ізраїль як миртовий гай (Зах. 1:8-11), і безсумнівно, не випадково першопочаткове, єврейське імʼя Естери — мирт (Гадасса; Естер 2:7).

В Новому Заповіті відбувається ще одна переміна фокусу. Ісус повторив притчу про кедра з 17 розділу книги Єзекіїля, але трансфомував її у притчу про зерно гірчиці, з якого виростає дерево, що не має будь-яких асоціацій з Старим Заповітом (Мат. 13:31-32; Мк. 4:30-32; Лук. 13:18-19). З впевненістю можна сказати, що це було чимось образивим для першопочаткових слухачів, тому що вони це сприймали як навмисну критику їх надій на відродження монархії Давида. Ісус проголосив, що Його Царство буде відрізнятися, як відрізняється малозначуча гірчиця від могутнього кедра. Також ми вже зауважили що Ісус переносить увагу з кедра на оливку, яка є найсвятішою з дерев. Тому, з Новим Заповітом переважно асоціюються гірчичне і оливкове дерево.

Звісно що ні один з цих образів не є виключним для інших. Ми повсюду зусрічаємо посилання на виноградну лозу і фіґове дерево, а також на інші дерева (див. Діаграму 7.2).

Діаграма 4. Царство (дерева)

Період Образи, що повʼязані з деревами
Еден Дерево життя і дерево пізнання добра і зла
Ной Дерево “гофер” для виготовлення ковчегу
Авраам Дуб або теребинт
Пустеля Акація для виготовлення Скинії
Оселення Пальма
Давид Кедр
Храм Оливка, кедр, кипарис
Царство Фіґгове дерево
Відновлення після полону Мирт
Новий Заповіт Гірчичне дерево, оливка

Висновок

Біблія таки дає нам подивитися на дерева іншими очима ! Хоча в цьому нема нічого нового для християн. Кожно року більшість з них встановлюють дерево у себе вдома. Традиція встановлення Різдвяної ялинки походить з середньовіччя, коли яблуками (а у Північній Європі ще й вогниками) прикрашали райське дерево, або встановлювали деревоподібну підставку, яку прикрашали гілками і свічками. Стилізовані у вигляді шариків та орнаменту плоди на наших ялинках, а також електричні вогники свідчать про славу та красу і вказують на народження Христа, який є Деревом Життя.

8. Птахи і звірі.

Створивши світ Бог, зокрема, встановив тваринний світ зоною панування людини. Він сказав:

І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі (Буття 1:26).

Людям же Бог сказав:

І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі! (Буття 1:28)

Зверніть увагу, що Бог не сказав: «пануйте над землею, над місяцем і зорями, над травою, деревами і яриною». Здається саме собою зрозумілим, що таке панування мається на увазі. Якщо людина панує над вищими аспектами створеного, тобто тим, що було створено наприкінці тижня, то в певному сенсі можна сказати що вона пануватиме і над нищими аспектами .

Частково панування людини власне над тваринами повʼязане з тим, що тільки тварини можуть стати помічниками для людини. Свині можуть допомогти людині знайти трюфелі, віл потягне плуга. Пес може охороняти дім, а кіт — очистити його від гризунів. Така тісна асоціація між людьми і тваринами спостерігається в 2 розділі книги Буття, коли Бог, щоб пояснити Адаму потребу в помічниках, використовує тварин. Бог каже: «І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього» (Буття 2:18). І для описання і називання Бог приводить до Адама саме тварин. Вони справді були помічниками і Адам міг у цьому переконатится, проте звірі не були «подібні до нього».

За намовою сатани, тваринне царство частково повстало проти людського панування. Про це розповідається в 3 розділі книги Буття, коли йдеться про зведення Адама і Єви. Після гріхопадіння всі звірі потенційо можуть стати ворогами людей. Навіть мирний віл, якщо він сказиться і буцне людину, вважався нечистим (Вих.21:28-29) (41). Тому Насінню жінки необхідно буде приборкати впертих тварин, знищуючи їх голову, їх лідера (Бут.3:15).

Це дивовижним чином зображено в 7-му розділі книги Даниїла, де Син Людський, який є насінням жінки, опановує чотирьох звірів моря. Море представляє собою Язичників, і чотири звірі — нації ідолопоклонників цього світу: лев-орел — це Вавилон; ведмідь — це Персія; леопард — це Греція під управлінням Олександра Македонського і страшний звір — це Рим. Проте Син Людський приборкує всіх, Він і зараз продовжує впокоряти тварюк сатани. Коли Марко каже, що Ісус «… був сорок днів у пустині, випробовуваний від сатани, і перебував зо звіриною (Від Марка 1:13а), то говорить саме про це (42). Викдавши попередньо ці думки, ми розпочинаємо обговорення символіки, яка повʼязана з тваринами, до чого ми зараз, власне кажучи, маємо звернутись (43).

Тварини, як символи.

Біблія від початку припускає існування аналогії між людьми і тваринами. Вони відображають життя людини більш тісно в порівнянні з іншими складовими творіння. Це по-особливому стосується земної звірини, яка була створена з людиною в один день. В 2 розділі книги Буття ми читаємо, що Бог приводить тварин до Адама, щоб той дав їм імена, тобто щоб описав їх. Адам назвав всіх тварин і заодно зауважив, що всі вони приходили парами, що складалися з різних статей. Він міг подумати, що просто ми відрізняємось від тварин у цьому відношенні. Проте, навпаки, він правильно здогадався, що якщо тварини мають пару, йому вона теж потрібна (Бут. 2:18-20). Прийти до такого висновку він міг тільки на основі проведення аналогії.

Тепер давайте коротко розглянемо той спосіб, у який тварини в Біблії символізують людське життя. Нашим теперішнім міркуванням допоможуть думки Елайджа Шоше (Elijah Schochet), які ми тут переповімо:

Писання описує Бога вражаючи конкретними образами. В різних контекстах Його змальовано то Батьком, то Чоловіком, то Суддею, то Царем, Воїном, Віяльником, Землеробом, Плавильником, Вчителем, Цілителем, Женцем, Тим, хто посилає дощ, Провідником для сліпих, Подорожнім і Чужинцем, ну і звісно Пастухом для овець. Тому нема нічого дивного, що ми можемо побачити в Його зображенні образи, взяті зі світу фауни.

Як гніздо своє будить орел, як ширяє він понад своїми малятами, крила свої простягає, бере їх, та носить їх він на рамені крилатім своїм… (Повторення Закону 32:11)

і носив вас на крилах орлиних… (Вихід 19:4)

Він пером Своїм вкриє тебе, і під крильми Його заховаєшся ти! Щит та лук Його правда. (Псалми 90(91):4)

Бога також змальовано леопардом, ведмедем, що засів на полювання (Іс. 31:4; Осія 5:14; 11:10; 13:7; Плач 3:10); гнів Господа порівнюється з ревом ведмедиці, яка втратила ведмежат (Осія 13:8; 2 Сам. 17:8; Іс. 59:11). У віщуваннях Балаама Бог для Ізраїля є «як великі роги буйвола» (Числ. 24:8; 23:22; «міць одонорожця» в укр. Перекладі). Ну звісно що Бог не прирівнюється тут до самих тварин. Скоріше описання стосуєтся того, що Він робить, саме це порівнюється з поведінкою окремих тварин в певних обставинах.

Так само Ізраїль зображено невірною дружиною, дикою виноградною лозою, Божим слугою, коханою Бога, нареченою, виноградником. Також для Його зображення використовуться образи зі світу фауни: вівці, дика ослиця, відгодовані жеребці, огрядні корови Башанські, горлиця, ненавчене теля і червʼяк (Мих. 2:12; Єр. 2:24; 5:8; Амос 4:1; Пс.73(74):19; Єр. 31:18;Іс. 41:14). Через такі конкретні образи концепція Бога і Його завіту з Ізраїлем була повʼязана із життєвим досвідом самих ізраїльтян, зокрема з таким досвідом, який втілений у світі природи (44).

Бог по-особливому поєднує людей і тварин в одній групі, чим вказує на ближчу аналогію між ними в порівнянні між людиною і будь-яким іншим аспектом творіння. Люди і тварини підпадають під смертну кару за вбивство (Бут.9:5). Більш специфічно, коли йдеться про худобу, вона як і люди має дотримуватись суботи (Вих. 20:10; Повт. Зак. 28:4); благословіння і прокляття завіту стосуються як людей, так і тварин (Лев.26:22; Повт. Зак. 28:4); а також перворідне людини і тварини належить Богу. На додачу, весь зміст сакраментальної системи полягає в аналогії між людьми і тваринами (45).

Закон Мойсея містить численні закони, що стосуються тварин, як наприклад, заборону запрягати в одне ярмо вола і осла, або завʼязувати рота волові, що молотить. Коментуючи ці закони, Павло пише:

«… хіба за волів Бог турбується?Чи говорить Він зовсім для нас? Для нас, бо написано, що з надією мусить орати орач, а молотник молотити з надією мати частку в своїм сподіванні (1 до Коринтян 9:9,10).

Словом, всі закони про тварин насправді стосуються людського життя. Не завʼязувати рота волові, який молотить (Повт. Зак. 25:4 розглянуте в контексті 25:5-10) означає що дівер (брат чоловіка) має право користуватися майном дитини, яку він виростив для свого померлого брата, доки дитина неповнолітня. Павло застосовує це до пасторів, які турбуються про Церву, доки Христос ще на небесах (1 Кор. 9:10; 1 Тим. 5:18).

Насправді, с певною натяжкою ми можемо сказати, що ці слова Павла взагалі не мають стосунку до тварин, а стосуються тільки людей (46). Чи означає це що юдеями ніколи не потрібно було дотримуватись цих законів по відношенню до тварин (47)? Чи може кажучи, що це написано «для нас» Павло звертається тільки до Новозавітніх віруючих і має на увазі, що тоді як євреї мали дотримуваитсь «букви», до християн має відношення тільки те, як це стосуєтсться людей ? А може оте Павлове «Чи говорить Він зовсім для нас?» це просто гіпербола або порівняння ? Важко сказати з впевненістю. Ясно одне: фокусування на законах, що стосуються тварин в Мойсеєвому одкровенні є символічним і стосується людей. У відповідності до сказаного Павлом ми можемо твердити що Бог зокрема не занепокоєний тим, чи запрягаємо ми осла з волом, але зтурбований чи одружуються християни на невіруючих, чи ні.

Звірі по-різному символізують Бога і людину . Писання допомагає нам побачити точні способи через які окремі тварини відображають життя людини. Його позитивні і негативні сторони. Зокрема це можна побачити в поезії і приповістях.

Поетичні алюзії часто підкреслюють близьку схожість, яка існує між людьми і тваринами. Благословляючи своїх синів, Яків порівнює Юду з левеням, Іссахара з кістлявим ослом, Дана зі змієм на стежці, Нефталима з вільною ланею, а Веніямина з хижим вовком. У віщуваннях Валаама Ізраїль порівнюється з народом, який устане, як левиця, і підійметься, немов лев. І Давид в своїй промові над гробом Сайла, оплакує Саула і Йонатана, як хуткіших за орлів і могутніших за левів. Шімʼя, син Ґерин, якого проклинає Давид, вважається «мертвим псом», і Газаїл скромно називає себе псом, який не достойний звеличення. (Бут.49:9-27; Числа 23:24; 24:9; 2 Сам. 1:23; 16:9; 2 Цар. 8:13.) (48)

Оскільки з книгою Приповісток ознайомлені всі читачі, нема потреби продовжувати наводити тексти. Загальновідомо, що Біблія порівнює людей і тварин в конкретних речах, яких стосується це описання (49). В системі жертвоприношення люди і тварини по-особливому співставлені одні з одними. Тільки пʼять тварин підходили для жертвоприношення в Ізраїлі: бичок, вівця, козел, голубка і голуб. Існували також інші чисті тварини, які можна було їсти, як скажімо олень, газель і курка, але в жертву можна було принести тільки ці пʼять видів тварин (Бут. 15:9, і для контрасту Бут. 8:20; Лев. 4:1-5:10; Повт. Зак. 14:4-5).

Категорії тваринного світу.

Згідно Буття 1 ми можемо поділити тваринний світ на 6 категорій. На світі, в широкому значенні цього слова, є (1) пернаті, (2) величезні наземні та морські потвори (3) риби морські. На землі є (4) дикі звірі, (5) плазуючі, (6) домашні тварини (худоба).

Часом Біблія говорить про величезних потвор, монстрів, називаючи деяких з них по імені: Левіатан, Рагав, Бегемот (в україснькому перекладі говориться про «крокодила» і «риби великі»; (Йов 26:12-13; 40:15-24; 41:1-34; Пс. 90(91):13; 148:7). З того, як їх описує Біблія ясно, що це звірі, яких ми сьогодні звемо диназаврами (50).

Птахи асоціюються з «небом угорі». Тому вони часто виступають як сиволи нечистих і чистих духів. Голубка може символізувати Духа Святого, який ширяє над творінням в Бут. 1 і який спускається на Господа під час хрещення (Мат. 3:16). Голубка, яка літає над водами потопу, коли вони відступають, є образом нового творіння (Бут. 8:8-12). Нечисті тварини викликають асоціацію демонічної присутності (Обʼвл.18:2; Іс. 34:8-15).

Риби асоціюються з «водами, що нижче землі». Моря, мовою біблійних образів — це переважно світ Язичників. Ізраїль є народом землі, і протягом Старого Завіту важливі Божі люди були не рибалками, а фермерами і пастухами. Щоб дістатися до язичницької Ніневії, Йона подорожує морем, і язичницький Тир зображено як величезний корабель держави, що плаває по морях (Єз.27:25-36). Проте все змінюється в Новому Заповіті. Апостоли є переважно рибалками. Ісус годує натовп рибою. Павло всюди поширює Євангелію подорожуючи морем. Все це вказує на перехід від землі до моря, від Ізраїля до народів.

Домашні тварини живуть із людьми, тому вони є якимось чином від людини залежними. Вони найближчі помічники людини, і найбільш часто відображають її життя. Коти, собаки, вівці, худоба і коні є більш «людиноподібними» за броненосців, опосумів і ведмедів. Домашні тварини стають представниками Ізраїля, народу, що є “домашнім” для Бога.

Дикі тварини живуть самі по собі, без допомоги людини. Тому вони часто презентують Язичників, зокрема навернених і облагорожених, які не живуть в Ізраїлі, але гідні похвали.

Нарешті, плазуни. Вони живуть у земному поросі, тобто в грунті. Після того, як землю було проклято, вони викликають асоціативно повʼязані із змієм та злими людьми (Бут.3:14, 15, 17)(51).

Чисті та нечисті тварини.

Що саме в часи Старого Завіту робило одних тварин чистими, а інших — нечистими ? Дехто припускав що це залежало від того, чи є придатним у їжу їхнє мʼясо, проте це не так. Чистих тварин відрізняли від нечистих ще до Потопу, тобто ще тоді, коли людина не їла мʼясо. Після потопу Бог дозволив Ноєві їсти мʼясо всіх тварин, без обмежень щодо їх видів (Бут.9:3-4). Нечистих тварин було проголошено неїстивними тільки у часи Мойсеєвого завіту (52).

Тому різниця між чистими і нечистими тваринами повинна бути символічною. Але тут ми знову маємо бути обережними. Спосіб життя цих тварин вцілому не робив їх чистими чи нечистими. Про орла в Біблії сказано багато хорошого, часто пікреслюються його королівський вигляд і могутність. Біблія описує вражаючий розмах його крил в польоті, величезну швидкість і характерний спосіб руху при нападі на жертву (53). Як відомо одне з лиць херувима — лице орла. Проте орел – тварина нечиста. Теж саме стосується лева; ми знаємо що Христос є Левом від коліна Юдиного. Але лев — нечиста тварина. Лев і орел нечисті в тій самій мірі що й собаки і свині, про яких в Писанні не говориться нічого хорошого. Для того щоб описати коліна Дана використовується нечиста тварина, проте в цьому описанні мова є метафоричною, вона виражає похвалу (54). А чистий козел настільки ж огидний за своїми звичками, як нечиста свиня.

Це означає що ми маємо бути вкрай точні у визначенні того, що саме робить чисту тварину чистою, а нечисту — нечистою. Цього не можна вивести з їх звичок вцілому. Справа також не в поезії, пророцтві чи приповістях. Скоріше за все це повʼязано з певними деталями, про які йдеться у 11-му розділі книги Левит та 14-му Повторення Закону. Лев був нечистим, і в одному тільки відношенні він нагадує нам про одержимі сатаною народи: в нього немає роздвоєних копит і він не жує жуйку. Без огляду на це він прекрасна благородна тварина.

Насправді головною особливістю чистих тварин є, в будь-якому сенсі, їх ноги. Щоб це зрозуміти, ми маємо памʼятати що в Старому Запоіті земля була під прокляттям (Бут3:17). Люди зазвичай носили взуття і з церімоніального боку було важливим омити порох прокляття з ніг перед тим як війти у дім (Бут.18:4; 19:2; 43:24; Судді 19:21; Лук. 7:44; Іоан.13:3-15). На святій землі прокляття було усунено і вимагалось ходити босоніж (Вих.3:5;Ісус Нав.5:15).

Не забуваймо, що тварини символізують людей. Виявляється, що чисті земні тварини носять «взуття», тоді як нечисті не носять. Земні тварини, що вважаються чистими також жують «жуйку», що традиційно розглядається як образ роздумування над Божим Словом (пор. Пс.1:2; 118(119):103; Єр.15:16). Отже чисту тварину відрізняють по двох ознаках: вона жує «жуйку» і носить відповідне взуття (тобто її копита роздвоєні). Можливо що саме це дає їй «відділитися» від того, з чим вона вступає в контакт, а значить дає їй піднятися на висоту: на святу гору (Лев.11:2-8; Пс.17(33). Риба теж має бути одягненою, і в цьому відношенні мається на увазі, що вона має луску, яка як панцир, вона захищає рибу від безпосереднього контакту з оточенням (пор. 1Сам.17:5). Чиста риба також повинна мати плавці, які дають їй змогу рухатися в потрібному напрямку. Божа людина, яку символізує чиста риба, не пливе за течією (Лев.11:9-12).

Чистих птахів відрізняє те, що вони ретельно обирають місце для приземлення, місце на яке ступають лапами (Бут.8:9). Нечистим тваринам все одно, вони приземляться будь-де, зокрема на трупі, який розкладається (Лев.11:13-23).

Ще одна категорія тварин є нечистою: ті що повзають в поросі і залазять у будинки. Вони нападають на домашнє оточення жінки, поширюючи смерть в її кухонному причандаллі. Жінка ворогує з такими тваринами (Бут.3:15;Лев.11:29-38).

Нечисті тварини нагадують Змія в Саду. Вони порушують кордони, проникаючи в дім, у сад і приносять смерть. Вони повзають у грязюці. Вони пожирають порох. У такий спосіб вони зображають життя Змія. Але це стосується тільки цих особливостей їх поведінки бо, як ми бачили нечистий лев, це також благородний і могутній звір.

Звісно що в Новому Заповіті цю різницю усунено (Мк.7:19; Дії 10-11). Христос раз і назавжди очистив світ. Ми можем ходити босоніж, торкаючись пороху земного і йдучи до Церкви можемо навіть не знімати взуття. Можемо їсти мʼясо тварини, якої нам заманеться і нам не потрібно розбивати кухонний посуд, якщо там знаходимо мертву ящірку або мишу (Лев.11:32-35).

Висновок

Дивлячись на світ іншими очима ми повинні бути обережни і не підіймати питання чистого/нечистого, тому що ми живемо в Новому Заповіті. Водночас те значення, яке несе у собі поділення на чисте і нечисте залишається для нас актуальним. Ми маємо слідкувати за тим, що ходимо стежками правди і роздумуємо над Божим Словом. Нам треба уникати оточення Змія.

В дещо іншому відношенні, ми проте можемо сказати що Біблія заохочує нас до уважного спостереження за світом тварин, оскільки Бог створив їх живими приповістями, які змальовують життя людей. Вивчаючи поведінку тварин ми все більге і більше розуміємо що означає бути справжніми людьми, образами Божими в цьому світі.

9. АНГЕЛИ.

«Ми, таємниче собою зображаємо Херувимів
і співаючи трисвяту пісню Трійці,
що дає нам життя, відкладімо тепер всі турботи,
щоб нам прийняти Царя всіх,
Якого невидимо носять та прославляють ангельські сили.
Слава Господу!».

Пісня, текст якої наводится тут — це гімн Східних церков, який співається на початку Євхаристичної Літургії. Це стосується вірних Нового Заповіту, які подібні до анголів, що охороняють Божий Престол. На місце Адама, після того як він повстав проти Бога і був витурений з Едемського Саду, були поставлені ангели херувими; проте з приходом Сина Людського, ключі Царства повернулися до охоронців з числа людей.

Ми вже переконались в тому, що небо служить моделлю для землі. І оскільки першопочатково небесне військо складається з анголів, цілком логічним є припущення, що в певному значенні цього слова, вони моделюють людство. Щоб краще з цим розібратись, буде корисно поміркувати над створенням і метою існування анголів.

Небесне військо.

Коли були створені анголи ? Оскільки ангели в Біблії асоціюються з зірками (Йов 38:7; Іс. 14:13; Обʼявл.12:4), то схоже що вони були створені тоді, коли було створено зірки – на четвертий день. Проте в Новому Заповіті, люди також повʼязані з зірками (Фил. 2:15; Обʼявл 1:20 — що зірки вказують на людей в цих текстах доведено тим, що та ж сама рука, яка тримає зірки, також тримає Іоанна в Обʼявл. 1:16,17). Проте люди буди створені на шостий день, а це не той самий день, у який були створені зірки. Отже асоціативна повʼязанісь ангелів з зірками не вказує на те, в який саме день вони були створені.

Найбільш ймовірно, що створення Анголів можна віднести до Бут. 1:1, тобто їх було створено в одному творчому акті з небесами і землею. На це вказує сказане Богом в Йова 38:4-8. У четвертому вірші Бог каже, власне, про саме створення землі: «Де ти був, коли землю основував Я?». І у віршах 5 і 6а Він продовжує говорити про зроблене протягом шести днів, а саме про надання форми і структуризацію: «Хто основи її положив, чи ти знаєш? Або хто розтягнув по ній шнура? У що підстави її позапущувані ? Далі, коли заходить мова про анголів: «…або хто поклав камінь наріжний її, коли разом співали всі зорі поранні та радісний окрик здіймали всі Божі сини? (вірші 6б і 7). Наріжний камінь є основною частиною фундаменту, тому повертаючись до нього наприкінці цього перелічення, Бог повертається до першопочаткового акту створення землі. Там були присутні Анголи, вони хвалили Бога.

На підставі цього ми можемо зробити резонне припущення (без того, щоб виводити якусь доктрину): Бог водночас створив небо і анголів, а вже потім — первинну землю. Тому в Бут.1:1 говориться «небо і землю», а не vice versa (не навпаки), що не тільки вказує на те, що небо є моделлю для землі, але й на те, що воно було створено першим.

Ангели були створені як військо, а не раса. Вони не вступають у шлюб, з плином часу не зʼявляється нових анголів. Вони стали зрілими вмить, при створенні. Отже анголи не зʼявились з безформності, пустоти і темряви.

З людиною все навпаки. Вона на землі, земна (1 Кор.15:47), людина формується з часом. Доки лоно не сповниться новою людиною — воно пусте. Нова людина знаходиться у темряві протягом 9 місяців вагітності, і переходить від, хоча і відносної, безформності до форми, як сказано в Псалмі 138(139):

Бо Ти вчинив нирки мої, Ти виткав мене в утробі матері моєї,

Прославляю Тебе, що я дивно утворений!

Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це!

І кості мої не сховались від Тебе, бо я вчинений був в укритті,

я витканий був у глибинах землі!

Мого зародка бачили очі Твої,

і до книги Твоєї записані всі мої члени

та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було…

(Псалми 138:13-16)

Хоча слова на івриті, що використовуються в Псалмі 138(139) не схожі на ті, що є в Бут.1:2, ідея в цілому та ж сама.

Проте людській расі призначено розвинутися і теж стати святим воїнством. Так Божу армію названо Його воїнством; зарахування до цього війська в двадцятирічному віці вказує на досягнення певної стадії зрілості. Більше того, сам той факт що люди мають переходити від слави в славу, тобто дорослішати (2 Кор.3:18), ставати з часом більш славними вказує на те, що анголи, які були створені славними від початку, є зображенням дорослішання, яке повинна пройти людина: від зародкової «безформності» до «ангельської» слави. Сам Ісус підтвердив, що люди, преображені в славі, є «як анголи ті на небі», і що вони «ні женяться, ані заміж виходять» (Мф.22:30). Зверність увагу, що люди не стають анголами (на відміну від популярного містифікованого пояснення, як у фільмі «Це дивовижне життя»). Проте люди стають подібними до ангелів.

З одного боку зростання в славі може ніколи не закінчитися, ні для анголів ні для людей, тому що у Бога зажди є нові глибини і висоти, які ми пізнаємо і відображаємо. Проте з іншого ж боку, в досягненні зрілості існує межа; саме у цьому, останньому сенсі моделлю для людей є анголи.

Отже, початковою метою створення землі було її зростання до небесної подоби, а створення людини — вирости і вподібнитись до анголів. Цей природній процес зростання і розвитку, що було вбудовано в Старе Творіння, було зруйновано бунтом людини. В результаті цього процес дозрівання похилився в бік пустелі з її деградацією (Бут.4-6), а людина вподібнилася тваринам і плазуючим (Рим.1:23; Пс. 134(135):18; 49:12).

В еру Новому Творіння, яка почалася у воскресінні Ісуса Христа, світ і людство було відновлено для виконання початкової програми. Процеси розвитку Старого Творіння перевстановлено у Дусі, на основі небесного здобутку Христа.

Вартові галактик.

Бог поставив анголів управляти світом. Зрозуміти цей аспект біблійного світогляду сучасній людині чи не найтяжче, тому ми розглянемо його детальніше. Дивитись на світ очима наших сучасників, означає припускати, що в космосі діють природні сили, які інколи називають законами природи. Вислів «закон природи» – це спадщина минулих часів, що характеризувалися християнством у більшій мірі ніж нинішні. Згадка про «закони» вимагає наявності самого, власне, законодавця, і того, хто цим законам особисто підпорядкований. Те, що називає «законом природи» сучасна людина краще називати «сили природи».

Більшість сучасних людей, з огляду на це, є деїстами. Вони вірять що мільйони років тому Бог створив всесвіт, завівши його як заводять годинник, а потім залишив його, щоб той йшов сам по собі. Час від часу Бог втручаєтся в ці природні процеси і це, як вони кажуть є подією «надприродньою», це – «чудо».

З точки зору Біблії це неправда. Християнство вчить що Бог особисто невпинно задіяний в управлінні Всесвітом. Він не є «заочником»1. У всесвіті не діють ніякі безликі закони природи. Бавінк (Bavinck) пише, що

Після створення світу Бог не залишив його напризволяще, спостерігаючи за ним здалеку, зверху вниз. Живий Бог, з під рук якого вийшло творіння не відтіснився після цього кудись убік або на задній план.

З біблійної перспективи чудо трапляється тоді, коли Бог діє не так як завжди. Як написано Ауґустом Лецерфом (Auguste Lecerf),

Постійні відношення, які ми називаємо законами природи — це прості «Божі звичаї»: або, краще, звичайний порядок, який Бог наклав на природу. Ця звичність, або ж процесс, який є звичайним, встановлює обʼєкт для природничих, або фізичних наук. Те, що приймає форму чуда, це ніщо інше, як тільки відхилення від звичайного курсу, яким рухаються природні феномени, що буває спричинене втручанням нових факторів у цей процес: екстраординарним вольовим актом Бога.

Пойтрес (Vern Sheridan Poythress) висвітлює саму суть цього питання:

Біблія зображає світ, як щось особистісне, а не як безособистісний закон. Те, що ми називаємо законом науковим — це приблизне описання людиною того, наскільки вірно і послідовно Бог здійснює управління світом через промовляння. Поза тим що ми бачимо і що знаємо, не існує ніякої математичної, фізичної чи теоретичної «вселенської машини», яка все утримує на своїх місцях. Це Бог панує, і Він робить це посдлідовно.

Тому чудеса — це не «порушення «законів природи», і навіть не щось стороннє по відноношенню до законів природи, а сам процес здійснення єдиного існуючого закону — Божого Слова. Закон — це те, що сказав Бог (Див. Пс.32(33):6).

Біблія каже, що Бог діяльно «все чинить за радою волі Своєї…» (До Ефесян 1:11). Зокрема ми можемо говорити про Церкву: «Є різниця й між діями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе» (1 до Коринтян 12:6). Проте, всіх нас, тобто людей вцілому, стосуються слова : «.. в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо». (Дії Апостолів 17:28)

Богословськне вчення про участь Бога у всьому, що відбувається, відоме під назвою доктрина про Співучасть Бога. Відповідно до сказаного Луїсом Беркхофом вона полагає у тому, що:

(1) Сили природи не діють самі по собі, тобто завдяки своїй власній енергії. Бог безпосередньо бере участь у всьому що відбуваєтся з творінням. Саме цього потрібно дотримуватись, на противагу поглядам деїстів.(2) Вторинні причини — це реальність, і не мають розглядатися просто як рушійна сила Бога. Ми можемо говорити про співучасть або кооперацію Першопричини і цих вторинних причин тільки тому, що останні існуюють. І на цьому треба наголошувати на противагу пантеїстиним ідеям, які зводяться до того, що єдиною силою, яка діє в світі, є Бог.

Отже, це Бог викликає дощ і сніг ((Psalm 103(104):13; 147:8, 16); Бог змушує траву рости (Пс. 103(104):14; 146(147):8).

Бог зазвичай робить те, що робить однаковим способом, і це дає нам змогу діяти з впевненістю, наприклад щодо сили гравітації: ми впевнені що це щось незмінне. Вона, так само як сила Коріоліса, чи інші «сили», які описує природнича наука, насправді є закономірностями, якими Бог зобʼязав Себе та Своїх післанців анголів. Завітні закономірності сучасного світу, у відповідності до Божої обітниці, що записана у Бут.8:22, були встановлені після Потопу: «Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч не припиняться!» (Буття 8:22). Це поетичне твердження підсумовує існування світу природи, і стверджує, що в тому, що стосується природи Бог фундаментально не змінить свого підходу доки існує світ. Вивчення «законів природи» з християнської точки зору полягає у їх вивченні в термінах завіту з Ноєм.

Щоб стимулювати наші роздуми, дозвольте це проілюструвати. У відповідності до книги Ісуса Навина 5:12, Бог протягом 40 років давав ізраїльтянам манну у пустелі. Її знаходили на землі кожного ранку, окрім суботнього . В пʼятницю вранці збирали вдвічі більше звичайного. Залишена до ранку, манна зогнивала, а з пʼятниці на суботу цього не траплялося (див. Вихід 16). Повторення Закону 29:5 стверджує, що протягом 40 років перебування в пустелі взуття та одяг ізраїльтян не зношувалися .

Тепер уявіть що дитина виростає за даних умов. Давайте припустимо, що вона народилася коли Ізраїль стояв біля гори Синай. Все, що вона дізналася про життя, вона дізналася з обставин, які складалися прогом цих 40 років. Якщо б ця людина була «науковцем», вона б вивела деякі «закони природи». Наприклад, вона могла б повірити у існування певного закону природи, який зводиться до того що не зважаючи на зношуваність деяких тканин, ті які носить людина, не зношуюються. Тоді як деякі види шкіри зношуюються, шкіра не зношується, будучи перетворена на взуття для людини. Можливо це тому що люди мають «сприятливу ауру», яка запобігає зношуванню. Також він міг би сформулювати «закон природи», який полягає в тому, що сили гравітації і припливні сили сонця і місяця перешкоджають випаданню манни в кожен з семи днів, але призводять до випадання подвіної порції за день до того, як вона не випаде. Концентрація «космічного випромінювання» впливає на якість манни, яка випадає за день до паузи і це призводить до того, що вона відрізняється, стає більш «концентрованою», тому вона вдвічі довше не піддається процесу гниття.

Ми легко заперечуємо чинність таких пояснень. Проте, порядок будови нашого світу є таким самим. «Закони», якими направляються природні процеси насправді є чинними способами дії Бога. Це приводить нас до питання участі ангелів в управлінні світом і проілюстровано в Псалмі 103(104) та в післанні до Євреїв. Говорячи про Бога автор Псалма каже:

Він ставить на водах палати Свої, хмари кладе за Свої колесниці, ходить на крилах вітрових! Він чинить вітри за Своїх посланців, палючий огонь за Своїх слуг (Псалми 103:3,4).

Автор післання до Євреїв пояснює, що це стосується анголів, «а про Анголів Він говорить: Ти чиниш духів Анголами Своїми, а палючий огонь Своїми слугами (До Євреїв 1:7).

Це означає що хоча б іноді анголи впливають на погоду, а з цього витікає, що вони впливають також на інші складові цього світу. Звісно, що одночасно з анголами, світом управляє Бог, але йдеться також про те, що у цьому (хоча б іноді) беруть учать анголи. З яких причин впаде, скажімо, годинник, якщо ви знімете його з руки та кинете собі на коліна ? Чи можемо ми описати швидкість його падіння завдяки «незмінній силі тяжіння» ? Ну, по-перше, причиною швидкості його падіння є вічно діючий Бог, який забезпечує дане явище у відповідності до завіту з Ноєм. По-друге, цілком ймовірно, що швидкість його падіння, (або навпаки, підіймання годинника догори) обумовлене дією анголів, які повʼязані з силою тяжіння.

Беззаперечно, що такий спосіб мислення видається нам по-дитячому «примітивним», але це тому, що наші мізки промиті секулярною пропагандою. Божий світ налаштований до нас дружелюбно тому, що управляється особисто Богом та Його анголами. Дослідження «природніх» процесів є насправді дослідженнями того, як в Своєму домі управляє Бог.

Християнські теологи вільніше говорили про подібні речі, доки сучасний секуляризм не набрав сили. Дозвольте звернути увагу лише на одне із спостережень Жана Кальвіна, яке стосується пророцтва Єзекіїля. Кальвін звертає нашу увагу на те, що ангели-херувими, які управляють Божою хмарою-колесницею, мають чотири обличчя: людини, орла, вола та лева. Кальвін, не вагаючись каже що:

В цих головах перед нами постають всі живі створіння: тому що всесвіт складається з дерев, морів, річкок, трав, повітря, зірок та сонця, але через живих істот ми наближаємось до Бога більшою мірою, в них Його потужність є більш очевидною. Тому що людина, віл, орел і лев існують в русі. Описуючи частини всесвіту, які представляють всесвіт вцілому, ці тварини включають в себе всі його частини. І оскільки анголи — це теж живі істоти, ми маємо подивитись в якому саме сенсі Бог приписує самими анголам голову лева, вола, орла і людини: саме по собі це, здавалось бb, мало відповідає їх природі. Проте Бог обрав один з найкращих способів виразити нерозривний зв’язок, що існує між рухами, які роблять анголи і тварини. Бо ж вони не даремно звуться силами Небесними: в ричанні і будь-яких діях лева проявляється його сила, подібне можна сказати і про решту тварин. Тому говориться що живі істоти, в певному значенні цього слова, причетні до анголів, хоча і не по суті, і не по природі, а за схожістю рухів і дій. Отже, ми розуміємо, що по ходу виконання своїх обовʼязків людина повертається в різні боки, рухається, намагаючись дотягнутись до обʼєктів, до яких вона прагне. Щось подібне роблять також тваринии; однак існує також прихований рух анголів, і ні вони, і ні люди, ні тварини не рухаються самі по-собі, а отримують вони силу від потаємного спонукання.

Схоже на те, що у відповідності до Символу Віри, який називає Духа Святого «Господом і Подателем життя», Кальвін вбачає що життя та сила передавалась людям та тваринам через ангеличних післанців Духа. Кальвінове тлумачення 1 розділу книги пророка Єзекіїля може в цьому окремому питанні бути невірним, але загалом його світогляд відповідає Біблії.

Ангели та люди.

Тепер, коли ми маємо повнішу уяву про служіння анголів, ми можемо ще раз побачити як вони моделюють життя людства. На землі ми маємо виконувати Божу волю так як вона вершиться на небі, наші вчинки на землі мають визначатися небом. І анголи, досконалі Божі слуги, служать для нас у цьому моделями.

Біблія зображає анголів як моделі для нас в наступних трьох відношеннях. По-перше, анголи в Біблії славлять Бога, проголошуючи Його святіть довкола престолу. Це роблять серафими, у 6-му розділі книги пророка Ісаї 6 описано як вони виголошують «Свят, свят, свят», те ж саме, як ми бачимо з книги Обʼявлення Івана Богослова, розділ четвертий, роблять херувими. Цю пісню, розпочату херувимами, підхоплюють 24 анголи другого рангу, вони також славлять Бога (Обʼявл.4:8-11). В подіях, які описані в 4 розділі книги Обʼявлення людство відсутнє, воно все ще знаходиться у вигнанні з Неба. Проте в 5-му розділі ми бачимо Сина Людського, Божого Агнця, возведеного на престол поруч з Отцем. Тепер принаймні юрба викуплених можуть долучитися до небесного хору. Херувими і двадцять чотири головних анголи заводять нову пісню (Обʼявл.:8-10), яку підхоплює все ангеличне воїнство (Обʼявл.:11-12), а наостанок — людство і все творіння (Обʼявл.5:13-14)..

По-друге, ця хвала встановлює трон Божий на псалмі. У Скинії трон стояв на Херувимах, Бог сидів поміж їх розпростертими крилами, маючи підніжком ніг ковчег (1 Сам.14:4; 2 Сам.16:2; 2 Цар. 19:15; Іс.37:16; Пс.79(80):2; 98(99):1). Коли цей трон стає Його колесницею, ми знову бачимо що Він возсідає на крилах херувимів (1 Хрон. 28:18; Єз. 1:4-28). Таким самим чином Бог возсідає на хвалах Ізраїлевих (Psalm 21(22):3; 148:13), а його трон переносять на своїх плечах левити (Числ. 4:15; 7:9; 2 Сам. 6:3- 7, 13). Отже, Боже воїнство виступає у ролі Його слуг. Утримуюючи на собі Його престол, вони проголошуюють Бога Царем.

І по-третє, херувими охороняють небесний Божий претол, вони вбивають тих, хто плямує Його святість. На самому початку, виконання цієї ролі на землі було довірено людині (Бут.2:15), але Адам дозволив змієві заволодіти його серцем і той заплямував, опоганив себе. Отже, херувими також охороняють вхід до земного престолу (Бут.3:24; Лев. 10:1-2; 2 Хрон. 26:19). Після того, як було поставлено Скинію, завіса з зображенням херувимів відділяла Престол від решти Скинії (Вих.26:31). Проте зовнішня територія охоронялась озброєними Левитами, які загрозою смерті перешкоджали вторгненню тих, хто зазіхав би на вторнення усередину (Числ.8:13). Ключі Царства повернулися до людства в часи Нового Заповіту, оскільки охоронцем в Едемі знову став Син Людський (Мф.16:19; Дії 2:3; 5:1-11)

Висновок

Ангельське військо служить для Церкви моделлю. Анголи підносять Трон угору, так само церква підносить Царя через свою проповідь і життя. Так само як Божий Престол охороняють Анголи, Церква охороняє Божу святість за допомогою церковної дисципліни. Існують також інші речі, у яких Анголи виступають у ролі моделей для нашої діяльності на землі. Ми як Анголи, які роблять це заради Бога, бажаємо працювати і управляти цим світом, осягаючи цим служінням повноту свободи.

Частина ІІІ: преображення світу.

Ламання Хліба: обряд преображення.

В попередніх розділах ми дослідили базовий символічниий, оснований на Біблійному одкровенні світогляд. Ми також дослідили деякі основні речі, що стосуються цього світу, або те, як «обставлено»Дім Божий. Тепер  потрібно скласти це в єдиний світогляд і показати як саме через історичний процес діяв Бог, преображаючи Свій світ і приводячи його від слави до слави. Отже, в наступному розділі ми розглянемо процес преображення. В 11 розділі — подивимося на людину, яка є основним Божим посердником в цьому процесі. Далі, в 12 розділі, розпочнемо вивчення задуму Божого щодо створеного Богом світу і того, що Він зробив, щоб його преобразити.

Біблійна історія починається в Саду і завершується в Місті. Це прямо вказує на зміст історії, процесу, змін і часу. Щось таки трапилось протягом років, які протекли від Буття 1 до Обʼявлення 22, а трапилось наступне: відбулося прославлення. Світ було преображено або перетворено. Закладений в ньому потенціал розкрився. Початкова сировина була опрацьована в мистецькому акті. 

Божим представником для прославлення світу є людина. Людину поміщено між небом та землею. Вона розпочала свій шлях з вершини піраміди, зі святої гори. З цього положення вона була здатна заглянути в небеса, прийняти небесний зразок, небесну модель, і принісши її у цей світ, преобразити землю. «Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Саме таким чином Мойсеєві було показано зразок на горі, а вже потім він побудував Скинію на рівнині (Вих.25:40). Ісус теє піднявся на гору для проголошення проповіді, яка дає зразок Царства Його учням.

Прославлення полягає в оволодінні природою і її перетворенні на культуру. Генрі Ван Тіль (Henry Van Til) описував культуру як «діяльність людини, носія образу Божого, яка пристосувує природу для своїх цілей». Природня слава Еденського світу опрацьовується людиною в славу культурну, в славу Нового Єрусалиму.

Оскільки завданням людини є прикрасити і оберігати сад (Бут.2:15), то варто очікувати від Бога настанов стосовно цього. Ми бачимо їх у 1-му розділі книги Буття.

Пʼятичасна модель в Діях Бога.

Бог міг створити світ за мить, а міг творити його протягом 6 мільярдів років. Можна було це зробити за 6 секунд, або за 6 тисячоліть. Але те, що він зупинився на 6-ти днях має неабияке значення, тому що Він зробив це з єдиною метою: дати Своєму образу зразок для наслідування. Про це йдеться у книзі Вихід 20:10-11. Оскільки Бог працював 6 днів, а на сьомий спочив, людині було сказано робити те ж саме. Світ призначався длч людини; Кроки, які зробив Бог, збудовуючи цей світ є прототипами людської діяльності, у якій це збудування продовжується і через яку світ набуває слави. Первинна сировина Едену і Хавіли преображається у вдосконалену красу Нового Єрусалиму: від слави до слави. Перетворення, які робить людина здійснюються за зразком першопочаткової дії Бога при створенні світу.

Людина не може наслідувати Бога в тому початковому акті творіння, яким Бог з нічого створив Небо та Землю. Проте після цього Бог діяв у такий спосіб, який людина може наслідувати. Він осяяв темряву світлом, подолав безформенніть, дав імена — безіменному, розподілив перетворений, реструктурований світ на різні царини і галузі (на різні світи), і тд. Давайте синтезуємо матеріал Бут.1:2-2:4, розподіливши його на 5 послідовних кроків. Зродом стане зрозуміліше чому ми це робимо.

По-перше, Бог оволодів творінням. Я вірю, що ми можемо це побачити у вислові: «І сказав Бог». Слово Боже входить до Божественної Трійці, яка діє у світі з метою його перетворення у відповідності з планами Отця і під скеруванням Духа, який віє, де хоче. Ми бачимо це в книзі Приповісток 8:30, Євангелії від Івана 1:3,10, та післанні до Євреїв 1:2,3. Отець планує, Син звершує. Син приходить вершити волю Отця. Таким чином Слово Боже є Божою «правицею». І прославлений Син, відповідно, сидить по правиці Отця. Людина відображає цей аспект Божих діянь, коли оволодіває і починає працювати з будь-чим із створеного.

По-друге, Бог реструктуризує, перетворює створене. Зокрема на цьому зосережено нашу увагу під час описання перших трьох днів творіння, протягом яких Бог відділив світло від темряви, води над твердю від вод під твердю, та землю від моря. Світ, який вже був славним через те, що відображав славну Божественну Особу, з часом приводився до ще більшої слави шляхом розкладання на частини і реструктуризацію. Люди наслідують Бога в цьому постійно і неминуче. Беручи з полиці книжку, я змінюю першопочаткову форму кімнати та її реструктуризую. Коли я видобуваю з землі руду і переплавляю її на золото, відділяючи шлак, то реструктиризую цю копалину. Під роботою, в прямому і вузькому значенні цього слова, ми вцілому маємо на увазі цей акт реструктуризації або перетворення.

Як тільки щось пройшло через поділення і реструктирізацію, воно вже ніколи не буде таким, як було раніше. Виникає необхідність дати цьому нові імена. «Золота руда» перетворилася на «чисте золото» і «шлак». Тому ми бачимо, що в протягом перших трьох днів творіння Бог дає плодам Своєї праці нові імена: день, ніч, небо, земля, моря. Ми схожим чином даємо імена новим своїм витворам. Це стосується народження дитини, витвору мистецтва чи найменування вулиці.

По-третє, Бог роздає плоди Своєї праці. Цьому, зокрема, приділяється увага протягом  наступних трьох днів, коли Бог дає тверді — сонце, місяць, зорі і птахів, море — рибі і землю — тваринам і людям. Саме це роздавання природнім чином витікає з того, що було конкретно зроблено. Щось зробивши, я можу обрати один з наступних трьох варіантів, що з цим робити далі. Можна зберегти зроблене для себе (так Бог залишає за Собою право на суботу і, тимчасово, на дерево Пізнання Добра і зла); можна віддати плід своєї праці іншим; або ж можна продати це за гроші або обміняти.

Коли ти щось купуєш, то майже завжди отримуєш якісь настанови щодо використання того, що купив. До свого подарунку ти зазвичай додаєш якісь пояснення: «Дай я покажу тобі як це працює». Так само Бог, коли Він розподіляв цей світ між рибами, птахами, звіриною і людьми, то супроводжував це наказами, заповідями. Ось ці будуть управляти світом, а ці будуть їм підпорядковані. Тому Боже Слово завжди водночас і обітниця і наказ, водночас — дар Його Царства і правила, яким треба коритися (див. Бут.1:28-30) 

Звернімо увагу на те, в якому порядку це відбувається: спочатку дар, а потім правила, обітниця, і вже тільки після цього — закон. Воно ніколи не відбуваєтсья в такому порядку: спочатку Закон, а тоді Євагеліє. Спочатку Боже Слово приходить до нас у Дереві Життя, даруванні благодаті, і вже тільки після цього у Дереві Пізнання Добра і Зла, через яке встановлюються правила.

По-четверте, Бог оцінює Свою роботу. На це звертається увага в тексті: «І Бог побачив, що це добре» (наприклад, вірш 18), а далі, у 31 вірші: « І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно!». Початкова оцінка передує споживанню або отриманню повного задоволення. Перед тим як їсти, пробують. Отже, коли мама готує суп і розподіляє по мисках для  кожного члена сім’ї, ми пробуємо на смак і оцінюємо. «Ну і як тобі, сподобалось ?». Це питання виникає не наприкінці вечері, а одразу після того, як спробували.

По-п’яте, Бог насолождується зробленим. Субота Божого відпочинку в сьомий день не була чимось відокремленим від створення, вона була його складовою. Божий храм, на престолі якого возсідає Бог, завжди був частиною світу, будичи розташованим, наприклад, в центрі Ізраїльського табору, або в центрі землі. Куштуючи зроблене і знаходячи його добрим, Бог розслабився і отримав від творіння насолоду. Так само, якщо суп добрий, ми наминаємо і розправившись з однією каструлею, можливо захочемо добавки.

Ми не можемо оминути ці пʼять простих кроків у процесі здійснення будь-чого. Нас повинно заохочувати і підбадьорювати усвідомомлення того, що наслідування Бога не зводиться до великих, героїчних вчинків, а полягає у здійсненні повсякденних справ. Скажімо, дати вам стакан води, для мене означає:

1. Я беру склянку з шафи, і включаю кран (крок перший – оволодіти творінням).

2. Цією дією я рестуктуризую шафу, виймаючи з неї склянку. Я відділив одну склянку від інших, встанровивши між ними простір так само як Бог відділив воду від води, поклавши між ними “твердь”. Далі я відокремлюю воду від водопровідної труби, переміщаючи її в склянку, тобто відділяючи воду від води. Напевно я не стану її перейменовувати, але є я усвідомлюю що “порожня скянку” стала “повною склянкою”.

3. Далі я віддаю склянки води вам і кажу: “Пийте!”

4. Ви оцінюєте воду. Якщо вода застоялася в крані, і я її не випустив, вона може виявитися не смачною. Або навпаки вода може бути смачною.

5. Припустимо що вода смачна і тоді ви насолоджуєтеся нею і випиваєте.

Ось такими простими і приземленими дімия ми постійно і неминуче наслідуємо те, що робить Бог для збудування цього світу. Кожне покликання і, звісно, кожна життєап справа є незміримо гідною.

Шестичасна модель людської діяльності.

Оскільки всі люди, християни і відступники, постійно наслідують Бога вищеописаним способом, то дивлячись на людську діяльність, ми не можемо чітко відділити праведних людей від нечестивих. Провести різницю ми можемо скоріше у царині ставлення людей до самої діяльності, або царині віри, яка цю діяльність супроводжує. В найправдивішому біблійному сенсі, це ставлення є «побожністю», тобто є сенсом релігійним, який наповнює наші вчинки. 2 і 3 розділи книги Буття  вимагають такої правдивої віри або побожності. Ми бачимо це в тому зобовʼязанні, яке Бог наклав на людину: це один з важливих додаткових кроків у послідовності людських вчинків. Цим додатковим кроком в людській діяльності є дякування, свідомий акт підкорення себе Богу, визнання того що лише Сам Бог створив умови для людської праці, а також того, що Бог все зробив добре. Подяка –  це той крок який розташовуємо одразу після першого – «оволодіння», перед «реструктуризація». Хоча всі наші вчинки мають бути пронизані духом вдячності, інколи це має чинитися саме в такій послідовності.

Що таке дякувати ? Дякувати – віддати хвалу і підтвердити свою від когось залежність. Було б абсурдним дякувати самому собі — ніхто такого не робить. А отже і Бог не дякував Самому Собі, коли створив світ. Проте, дякуючи, я визнаю, що для мене зробили щось хороше (тобто визнаю свою залежність) і висловлюю не обурення, а подяку.

Говорячи про людство і про Адама та Єву зокрема, апостол Павло каже: «21 бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, (Рим.1:21а). Творячи світ за один тиждень, на шостий день Бог створив людину. Його створили пополудні, після того, як було створено тварин. Коли перший для життя людини день завершувався, Бог приводив до Адама різних тварин, щоб той дав їм імена. Наступний день — субота, час прийти і подякувати, прославляючи Бога і цим визнавши, що Він — Бог.

Важливо вдуматись в те, що означало для Адама оте найменування тварин. Ці імена не були новими в тому сенсі що не були результатом дій реструктуризіції, перетворення. Адам вступає у взаємодію з тим, що вже там знаходилося. Давати імʼя означає оволодіти. Ми не можемо мати справи з тим, чому не можемо дати імʼя. Тому найменування не було для Адама роботою в прямому сенсі цього слова. Це було оволодінням творіння, про яке вище йшлося, як про перший з шести кроків.

Перед тим як почати працювати над творінням, Адам мав подякувати Богу, визнаючи Його суверенну владу. Він мав дякувати не з пустими руками, а руками, які наповені Божим творінням. Це включає в себе присвячення Богові того, що буде зроблено у майбутньому. І таким чином Адам в майбутньому, перетворюючи (реструктуризуючи) і розподіляючи творіння, приводитиме його від слави до слави. Ось шестичасна модель, яка по суті є певним обрядом Адамового життя: 

1. Адам мав оволодіти всесвітом.

2. Перед тим, як розпочати, Адам мав подякувати Богові за Всесвіт, Який був йому подарований (2).

3. Далі Адам мав би розкласти всесвіт на частини і реструктуризувати ту з них, з якою може впоратись. Те, що з цього вийшло належало б назвати якось по-новому (пор. Бут.4:17).

4. Далі Адам мав би розподілити плоди своєї праці поміж інших людей. Десятину (10 %) було б відділено для оцінювання Богом в суботу, в день суду. Залишок Адам міг би залишити для себе чи розпорядитися ним як захоче: продати або роздати. Так само як до товарів, які ми купуємо сьогодні докладається інструкція, так Адам міг супроводжувати свої подарунки або товар певними поясненнями для тих, хто їх отримує.

5. Отже Адамові труди мають бути оціненими. Це має зробити він сам, а також інші люди. Отримавши частину від трудів, Бог дасть оцінку всій праці.

6. Плоди Адамових трудів принусть радість всім, і зокрема Богу, Який оцінить їх солодкий аромат у кадінні, яке підноситься до Нього.

Я хочу привернути вашу увагу до двох наступних аспектів. По-перше, цей процес відбувається в часі. Тому те, що отримує оцінку «добре» на початковій стадії історичного процесу, згодом може її не отримати. Дитячий малюнок може заслуговувати на оцінку «дуже добре»,  але коли щось подібне намазюкає дорослий, зроблене не отримає тієї ж оцінки. Вкрай важливо підтвердити есхатологічний характер «добра», тому що це допомагає прояснити наступне: плоди людської праці не вічні.

Це також пояснює чому кожна стадія Старого Заповіту була свого часу надзвичайним благом, а пізніше їй на зміну мала прийти інша стадія. Новий Заповіт вживає дещо зневажливі висловлювання, коли йдеться про Заповіт Старий, коли називає його «слабими та вбогими стихіями» (Гал.4:9), «молоком для немовлят» (Євр. 5:12) і тому подібне; але так говориться тільки в порівнянні з Новим Заповітом. В 1400 році до РХ заповіт Мойсея був найдивовижнішим у світі явищем (Повт. Зак.4:6-8). Але те, що є благом для дитини, не обовʼязково залишається благом для дорослого, і впадати в дитинство – це своєрідне схиблення (Гал. 4:1-11; 1 Кор. 13:11). 

По-друге, до того що діяльність людини не є сама по-собі довготривалою, має відношення той факт, що шестичасна модель — це модель прославлення. Божим агентом в прославленні світу є людина. Створений славним, світ має ще більше прославитися завдяки люській діяльності. Дати концепції «слава» чітке визначення досить важко, протя ясно, що це стосується Божого одкровення. Ми знаємо що Бог обʼявився повною мірою, а отже прославився у всьому що Він створив. Проте, людська діяльність ще більше відкриває Божу славу, приносячи цю славу Богу. В цьому полягає теологічний парадокс, який дехто називає «проблемою повного відра». Як творіння може щось добавити до Божої слави, якщо Бог і так цілком прославлений ? Якщо Бог цілком обʼявив Себе у творінні (Рим. 1:19-20), як Він може стати ще більш славним ? Це тайна, але ця тайна є істиною.

Прогресуюче одкровення і прославлення Бога в історії відбувається не завдяки обʼявленню того, що було приховане, а завдяки трансформації, переображенню того, що вже було обʼявлене. В цьому полягає таємниця часу, зростання, таємниця історії. Це дивовижно, проте Божа слава  може засяяти і Його Особа може відкритись повнішою мірою лише через найпростішу людську діяльність. 

Цей другий аспект також дає подивитися на людську діяльність, як на щось минуще. Великі полотна ери Реформації з часом потемніли і потріскалися. Багато чого знищено війною. Збереглися лише дві з пʼяти великих «Страстей» Баха. Всі наші труди подібні до замків з піску. Тому існує думка що людська діяльність посеред створеного Богом світу набуває змісту лише з огляду на виховання самих людей: через шестичасну модель своєї діяльності сам Адам поступово преобразився і прославився. Хоча це стосується важливої істини, проте слово «лише» ставить проблему. Розглядаючи людську діяльність лише як засіб виховання людей зводить її цінність до чогось субʼєктивного. Для надання цьому обʼєктивних підстав потрібно визнати що людська діяльність, якщо вона і має якусь доконечну цінність, поступово являє і прославляє Бога. Навіть якщо самих по собі артефактів не існує (як це може трапитись, скажімо, з дитячим мазюканням на папері), Боже Одкровення і слава в творінні нагромаджуються.

Зіпсуття і відновлення.

На жаль даний процес прославлення було зіпсовано. На другому етапі цього процесу Адам согрішив. Він відмовився подякувати Богові, тому що не міг цього зробити. Тримаючи в руках заборонений плід, Адам не міг воздати хвалу Богові. Тому, Адамів гріх, окрім всіх інших його вимірів, тягне за собою провал у прославленні Бога, як Бога, Чиє творіння має бути реструктуризоване відповідно до Його волі. Також це крах подяки, якою він мав би виразити залежність від Бога і вдячність за те , що йому дане. Таким чином  шестичасну модель, яку було замислено виконати людині, було зіпсовано.

  1. Каїн оволодів творінням для того, щоб реструктуризувати його у місто людське. 
  2. Каїн не дякує, не виражає своєї залежності і вдячності ні Богу, ні будь-кому іншому.
  3. Частину землі Нод Каїн перетворює на нечестиве місто, називаючи його Енох (Бут.4:17). 
  1. Каїн передає свою справу сину, Еноху і його нащадкам. От і виходить, що він стає для них законодавцем.
  2. Бог сходить, щоб оцінити стан людських справ і виявляється вони – злі (Бут.6:3,5; пор. 11:5).
  3. Бог підводить підсумок під ситуацією, що склалася, судячи людство і, таким чином, Він “спочиває” (Бут. 6:7 пор. 11:8; Повт Зак. 28:63; Пс.2:4)

Отже, замість того, щоб поступово прославляти світ, людина власними зусиллями поступово привела його до занепаду. Замість процесу прославлення, ми маємо процес приниження (який проте стримано “загальною благодаттю”, цими крихтами, що припадають “псам” з Господнього столу; Мт.15:26-27). Замість незбагненного зростання одкровення про Бога, ми маємо таке ж парадоксальне затемнення одкровення (при якому Бог все ж таки явить себе у всій повноті !) 

Процес приниження, якщо його не зупинити, призведе до знищення світу. Проте після потопу Бог пообіцяв що Він вже ніколи не дозволить цьому зайти так далеко. На зорі людства Бог втрутився, щоб все налагодити (Бут.8:21). Звісно, що це відновлення відбулося через усе те, що зробив Ісус Христос, а зокрема через Його смерть, яка наступила внаслідок гніву Божого і стала заплатою за наші гріхи, а також через Воскресіння, яке є інавгурацією преображеного Божого Царства.

Практично в центрі Свого Царства Ісус встановив обряд, призначений реструктуризувати наше мислення і відрегулювати наш курс у відповідності до того, до чого ми насправді покликані. Він це зробив за допомогою встановлення Вечері Господньої, Святого Причастя, ритуалу, який відновлює нас до життя за шестичасною моделлю, про яку йшлося вище:

1. Ісус взяв хліб; а відсьорбнувши з Чаші, підніс і її.

2. Ісус подякував за хліб і вино.

3. Розломивши хліб, Він його реструктуризував. Відповідно до того, як це відбувалося в старозаповітній системі жертвоприношень, коли жертву заколювали і розділяли на шматки, кров завжди відділяли від плоті (Лев. 1:5,9). Тому Ісус дає їм вино, відділяючи це від давання хліба і ми маємо причащатися окремо – до хліба і окремо – до вина. Після вчиненого над хлібом і вином, Ісус дав їм нові імена, називаючи хліб – Тілом, а вино – Кров’ю.

4. Це було розподілено Ісусом між усіма присутніми і супроводжувалося наказом робити це на згадку про Нього.

5. Всі вони скуштували те, що їм дане. “Скуштуйте й побачте, який добрий Господь” (Пс.33(34):8(9). Всі, окрім одного, дали оцінку “це добре”. Юді це видалося поганим (за умови того, що Юда був присутнім при встановленні Вечері Господньої, оскільки присутність Юди – питання дискусійне).

6. Після того, як Юда вийшов, побожні учні залишилися з Ісусом, ще якийсь час розділяючи спілкування і перебуваючи в Христовій науці (Ів.14-17).

Завершення цього щотижневого Богослужбового обряду складає серце літургійної побожності, яке можна побачити в обох головних частинах Богослужіння. Шестичасна модель є очевидною під час звершення Євхаристії; але вона також здійснюється під час Синтаксису, тобто під час служіння Слова. Практично в кожній Церкві, наскілки нелітургічною вона б не здавалась, Слово читають під час проголошення, далі віддають подяку, а вже потім це Слово проповідують.Тому в проголошенні все відбувається згідно з таким порядком:

1. Читець оволодіває Словом, перечитуючи один або декілька фрагментів, ніяк їх не коментуючи.

2. Далі возноситься подяка за Слово, а також прохання про благословіння Духа і тоді – тлумачення.

3. Під час проповіді Слово ніби розламують і реструктуризують. Проповідь розкриває значення тексту, застосовуючи слова, які відрізняються від тих, які містить текст – тобто таким надаються нові імена; а далі через проповідь… 

4. …Слово поширюється серед слухачів, як заповідь, що дана для життя. Слово забезпечує обітницею і законом, воно містить описання привілеїв Царства і окреслює обов’язки Царства.

5. Люди оцінюють почуте. Під цим я не маю на увазі, що люди зобов’язані давати свого роду професійну оцінку проповіді. Але вони обов’язково оцінять те, що чують. Уважне ставлення до оцінки проповіді є похвальним (Дії 17:10-11).

6. За тієї умови, що проповідь виявилася хорошою і корисною, люди сприймуть післання, та покидаючи збори, надихнуться на те, щоб застосувати її в своєму житті, задовільнивши потребу в почутому.

Серцем літургійної побожності є не лише саме виконання обряду поклоніння, а також відновлення нашої побожності на ділі. Ісус дав нам модель для наслідування протягом усього нашого життя. Завдяки тому, що звершив Він Сам ми можемо оволодіти грішним творінням в Ньому (не залежно від того, наскільки спотвореним воно стало). Ми можемо дякувати за творіння і над ним працювати, поступово відновлюючи і преображачи творіння на Божу славу.

Потаємно преображаючи хліб в Своє Тіло, Ісус дає парадигму самої суті Царства вцілому. Церкву також названо Тілом Христовим, що дозволяє провести паралелі між введенням людини в Церкву і преображенням хліба в Тіло Христове. Словом завіту людину розломлено, розполовинено (Євр.4:12) і реструктуризовано в Христове Тіло. Єва (Наречена) відірвана від Адама, з яким вона є “одна плоть” і Духом стала “однією плоттю” з Новим Адамом. Перше грішне творіння, про що б не йшлося – про хліб, чи про людей, преображене смертю і воскресінням для єдності з Христом. І оскільки все існує у Христі, то не тільки люди, а увесь космос поступово преображається через цю реструктуризацію (переустановку) у “вселенське тіло” Христове (Кол.1:17-23)

Отже, літургічна та прикладна  (практична) побожність походять з однієї і тієї ж шестичасної моделі. Ключовим фактором Викуплення в обох випадках є подяка. Побожність літургічна служить прикладній побожності (А), встановлюючи для неї для неї модель у Господній Вечері, і (б) преображачи людей в єдине ціле з Христом, а потім відсилаючи їх преображати за тим самими образом цей світ.   

Таким чином відмінність між християнами і бунтаріми полягає в подяці. Неможливо оволодівати світом з наміром грішити і водночас дякувати за нього Богові. Людина не може зарядити пістолета, щоб застрелити свого боса, а потім подякувати за це Богові.

Центральна роль поклоніння.

Отже, поклоніння виховує нас у належному режимі, режимі оволодіння світом. Без Божого обряду, завдяки якому ми змінюється сама модель нашої поведінки, ми б взялися за оволодіння світом так, ям це робив Каїн, спрямувавши світ і самих себе на шлях деградації. Проте через поклоніння модель нашої поведінки, а точніше нас самих змінено, так що ми приступаємо до оволодіння цим світом, маючи вірне ставлення. Якраз тому Церковні Літургії минулого загострюють увагу на подяці. Саме таким чином Церква спричиняє преображенню світу.

Євхаристична Літургія, яка стрімко і напряму виростає з шестичасного обряду Господньої Вечері (Євхаристія означає “подяка”) підкреслила подяку. Сьогодні ми можемо це побачити в будь-якій Літургічній церкві. Саме це, або щось подібне до цього, ми знаходимо в поклонінні всіх історичних Церков, які зберігають літургійні католицькі форми. Прикладом може бути Західна традиція. 

На початку Євхаристії, після  sursum corda (“піднесіть серця ваші” – акцент в поклонінні ставиться на небесах), служитель каже “Подякуймо Господу, Богу нашому”, на що люди відповідають “Це достойно і праведно”. 

Служитель продовжує молитву: “Воістину, достойне це і праведне, слушне та спасенне, щоб ми завжди і всюди складали подяку Тобі”, підтверджуючи що подяка є не лиш центральною складовою нашого поклоніння, а характеризує усе, що ми робимо. “Тому з Ангелами й Архангелами, Престолами і Господствами та з усім воїнством небесним співаємо гімн Твоєї слави, безустанно взиваючи:”, – каже він. Після цього проспівується “sanctus”, ангельське “Свят, свят, свят”.

Подяка міститься також в Євхаристичній молитві, яка промовляєтсья після цього: “Згадуючи, отже, Його спасенну заповідь, життєдайне страждання та смерть, славне воскресіння, вознесіння і входження на престол, Його обітницю повернутись, ми віддаємо подяку Тобі, Всемогутній Боже, хоча й подяка ця не відповідна, ми дякуємо так, як можемо”.

Після Вечері Господньої служитель напоумляє Церкву: “Дякуйте Господу, бо Він – Добрий”, а вірні відповідають: “Бо навіки Його милосердя”. Потім є ще одна молитва подяки: “Дякуємо Тобі, Всемогутній Боже, що цим життєдайним даром ти нас оновив…”. Богослужіння завершується так званим  benedicamus, коли служитель закликає: “Благословіть Господа !”, а громада відповідає: “Богу подяка”. 

 У такий спосіб Богослужіння налаштовує вірних на відповідне ставлення до життя вцілому. І оскільки люди постійно і неминуче щось реструктуризують, розподіляють та оцінюють, то спробувати впорядкувати кожен наш вчинок у відповідності до вищеописаної послідовності, виокрилюючи для цього відповідний момент, видається неможливим.

Тому акцент на подяці в літургійній побожності є ключем до побожності прикладної, побожності, яка стосується нашого покликанні у житті. Таким чином для ранньої Церкви все життя, що наповнене поклонінням з подякою, як і виокремлений обряд, було поклонінням Богу (1Сол. 5:18). Така сфокусована на поклонінні побожність є характерною ознакою ранньої Церкви. Ми повинні це унаслідувати.

Висновок та кваліфікаційний додаток.

В цій книзі ми переважно зосереджуємося на Божих чинах, хоча простежити більше прикладів того, як люди преображають Божий світ за шестичасною моделлю було б теж дуже цікаво і корисно. На кожному етапі біблійної історії Бог оволодіває існуючою ситуацією, в якій щось погіршується, розділяє Свій народ через перехід від смерті до воскресіння та відновлює їх оновленням завіту. Роблячи це, Бог Щоразу приносить новий завіт, новий етап історії, нову світову модель. Ми простежимо цю закономірність у розділах 12-18. Ознайомившись із тим, як діє Бог, ми зможемо набагато краще зрозуміти, що в даний час відбувається на світі.

Мій аналіз трудової активності та укладення завітів на основі п’яти і шестиетапної моделі походить із спостережень Дома Грегорі Дікса (Dom Gregory Dix), який вказує на чотирьоетапну модель в Євхаристії, про що я говорив вище. Я б, однак, не сперечаюся що це єдиний корисний або біблійний спосіб укласти певну послідовність етапів в цій моделі.

У своєму первісному дослідженні я не пов’язував цю послідовність з укладанням завіту або його відновленням під час Богослужіння, а просто з відносив його до зв’язку який існує між Богослужінням і щоденною працею (шестичасна модель поклоніння відновлює до належного, вдячного ставлення до роботи). Однак існує чіткий взаємозв’язок між п’ятьма стадіями Божої дії під час створення світу та аспектами укладення Божого заповіту, які також можна згрупувати по п’ять.

Ті, хто досліджує природу завіту та способи його укладання в Біблії розділили цю модель на складові різними способами. Можна сказати, що в найповніших його проявах Божий завіт з людиною, який ми можемо проілюструвати на прикладі Мойсеєвого завіту, спричиняє наступні кроки або містить такі аспекти:

1. Проголошення Божої трансцендентності; Він оволодіває ситуацією (Вихід 2:24-25; 20:3).

2. Проголошення нового Імені Бога, відповідно до встановленого нового завіту (Вих.3:13-15;6:2-8;20:2а).

3. Твердження, які містять повідомлення про те, як саме вивів Свій народ із старого завіту в новий (Вих 20:2б;Повт.Зак.1:6-4:40).

4. Встановлення новозавітного порядку, особливо його урядових ієрархій (Вих.18:13-27;Повт.Зак.1:9-18).

5. Іменування новими іменами того, що вийшло в результаті (Бут.1:4-5,6-8,9-10; за часів Мойсея новим було ім’я “діти Ізраїля”).

6. Надання управителю або васалу, якого стосується завіт, областей впливу в яких він буде управляти (Вих.3:8; Повт.Зак.1:19-12:31).

7. Постанови щодо управління цим даром (Вих.20-23; Повт.Зак.5:1-26:19).

8. Твердження, які містять умови, за якими Бог буде давати оцінку діяльності людини: обіцяні благословення та погрози-прокляття (Вих.23:25-33; Повт.Зак.27,28).

9. Встановлення свідків, які повідомлятимуть Богові про вчинки людини (Вих.23: 20-23; Повт.Зак.4:26;30:19).

10. Урегулювання питання складання завітних документів (Вих.40:20;Повт. Зак.31:9-13).

11. Домовленості про правонаступництво вповноважених представників завіту (намісників; Повт.Зак.31:7,14,23; Повт.Зак.34).

12. Мистецькі твори (поеми та гімни, змістом яких є завіт), яких треба навчити наступні покоління (Повт.Зак.31:14-33:29).

В залежності від того, які аспктів ми хотіли б виокримити, можна було б продовжити цей список.

Спроба класифікувати завітний порядок більш, як у один спосіб видається корисною і біблійно обгрунтованою. Цілком можливо і навіть бажано побачити послідовність яка витікає з теми контролю, що стає можливим завдяки Божій суверенності (1-3), далі ми переходимо до проявів Божої суверенної влади (4-7), а кульмінацією є одкровення суверенної присутності Бога з Його народом (8-12). Це можна підсумувати в 5 пунктах:

1. Божа трансцендентність (1, 2).

2. Новий порядок та ієрархія (3-5).

3. Угоди (6, 7).

4. Санкції (благословіння та прокляття) (8, 9).

5. Домовленості про правонаступництво (10-12).

У даному дослідженні, яке стосується того, як Бог поступово впроваджує своє нове Царство в історії, ми, в основному, будемо мати справу з чотирма кроками або етапами:

1. Бог проголошує про Свої наміри (сюди відносимо Його суд над старим світом).

2. Вихід Божого народу у новий світ.

3. Ствердження Божого народу в новому світі.

4. Історія (і занепад) нового світу.

Однак ми відкладемо повне обговорення цієї послідовності до розділу 13, тому що перш ніж ми почнемо дивитися на історію, нам потрібно уважніше подивитися на людину та на сам світ.

11. ЛЮДИНА: ПОСЕРЕДНИК ПРЕОБРАЖЕННЯ

Людина – це вінець та очільник творіння. Псалтир оспівує піднесене становище людини:

Коли бачу Твої небеса діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш? А однак учинив Ти його мало меншим від Бога, і славою й величчю Ти коронуєш його! Учинив Ти його володарем творива рук Своїх, все під ноги йому вмістив (Пс.8:4-7).

Біблія підтверджує велич людини в самому Його творінні, бо Бог сказав:

І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі (Бут 1:26).

Огляд першого розділу книги Буття покаже нам величні речі, які вже вчинені Богом. Його образ, зростаючи, стає здатним чинити подібне. Бог структурував безформенний світ і його наповнив. Він організував океани та суші, створив екологію. Людина, як очільник творіння, займатиметься подібним.

Божі наміри щодо людини викладені в Буття 2:15: “15 І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його (тобто служила) та його доглядала (тобто оберігала)”. Тут є два завдання, і ми назвемо їх царськими завданнями (basilic) та священичими (or hieratic). Важливо, що тут не згадується пророче завдання людини. Служіння, як ми побачимо – це суть царського завдання людини, а охорона – це суть його священицького завдання. Людина мала прогресувати в своєму розумінні цих двох обов’язків. Створена «за образом Божим» людина, повинна ставати все більше схожою на Бога через процес зростання та дозрівання цього образу.

Царське достоїнство людини.

По-перше, Бог привів людині тварин. Він зробив це, щоб побачити, як Адам їх назве. Людина вчилася б у тварин і здобувала б мудрість. Здобуття знань і мудрості – це перша частина царської функції людини. Це завдання наукове – перш ніж працювати зі світом, треба його зрозуміти.

Визначним прикладом царя є Соломон. Про його мудрість в дослідженні творіння розповідає Біблія: якого нам розповідають Соломон є великим прикладом царя в Біблії, і нам розповідають про його мудрість, пов’язану з тим, як він досліджував творіння: “І говорив він про дерева, від кедру, що на Ливані, й аж до ісопу, що росте на стіні. І говорив про худобу, і про птаства, і про плазуюче та про риб (1 Цар. 4:13). Приклад того, як Соломон “назвав” тварин і навчився у них, наводиться у Приповістях Соломона 6:6: “Іди до мурашки, лінюху, поглянь на дороги її й помудрій:”. Інший приклад – Приповістях Соломона 30:24-28:

Оці ось чотири малі на землі, та вони вельми мудрі:
мурашки, не сильний народ, та поживу свою заготовлюють літом;
борсуки, люд не сильний, та в скелі свій дім вони ставлять;
немає царя в сарани, але вся вона в строї бойовім виходить;
павук тільки лапками пнеться, та він і в палатах царських!

Як тільки людина почала розуміти світ, вона може щось з ним робити. Таким чином, спираючись на своє наукове завдання, вона приходить до завдання естетичного – прикрасити світ, наблизити його перехід від слави до слави. Чудовий приклад – той самий Соломон. Про це свідчать його прекрасний храм та палац.

Як вже бачили, преображення творіння і преображення людей – аналогічні процеси, оскільки творіння відображає людину. Мойсей і Давид, наприклад, очолили людське суспільство, проте спочатку вони були пастухами отари; працюючи теслею Ісус навчився лідерству через обробляння непіддатливої деревини. Адаму справді було сказало «служити» Саду, слово, яке тут вживається, те ж саме, що використовується для в Біблії, коли йдеться про “рабство”. Служіння творінню навчила б його служити дружині, дітям та іншим людям.

Справжнє царювання відбувається через служіння і ніколи не є чимось від нього окремим. Ісус сказав, що…

…ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, нехай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде всім за раба. Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох. (Мк.10:42-45)

Життя Йосифа, Даниїла та інших свідчить, що саме через покірну службу Божий народ стає правлячим. Життя Саула і Давида ілюструє, що якщо людина забуде про обов’язок служити після того, як стане стане царювати, вона втратить своє панівне положення.

Зрештою, метою очільництва є не панування, а прославлення. Якщо я маю на меті прославити і прикрасити дружину, я нею не зловживаю. Якщо моя мета – видозмінити і звеличити навколишній світ, я його не знищуватиму. Якщо мета – «єрусалімізувати» та «онебеснити» мою землю, ти не будеш її забруднювати.

Даючи Адамові назвати тварин, Бог мав ще одну мету. Вивчивши їх, Адам зрозумів, що жодна з цих тварин не є для нього відповідним помічником. Для цього йому знадобиться інша людина. 

Тепер, коли Адам зрозумів, що людське суспільство необхідне, Бог зробив усе щоб його утворити. Відповідно до того, як відбувається створення раніше, Бог суверенно оволодів Адамом і змусив заснути. Помім розділив Адама, видаливши з його боку плоть і кістки, та перебудував людство на чоловіка і жінку. Коли Адам прокинувся, Бог віддав жінку йому. Поглянувши неї, Адам дав їй позитивну оцінку: “Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого” (Буття 2:23). Нарешті, Адам висловив, що це буде мати продовження у майбутньому, а зараз все прийшло до завершення: “Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом” (в.24).

На цьому етапі добре зазначити, що акт створення нового творіння є одночасно актом породження нового завіту. Згідно Малахії 2:14, шлюб – це завіт. В Біблії укладання завіту тягне за собою розділення та перебудову. Саме це ми тут побачили. У наступній частині цієї книги ми більш детально розглянемо Божі акти перебудови та започаткування нових завітів в історії. Сенс цього полягає у тому, що актами розділення та перебудови людське суспільство організоване за допомогою заповіту.

Зараз Єва є частиною Саду, і завдання охороняти сад включає в себе завдання охороняти Єву. Це підводить нас розуміння священицького завдання, яке перед ним поставлене.

Людина – священник.

Богослови-систематики, як правило, відводять місце священицькій діяльності людини в області культу. Як стверджує Короткий пресвітеріанський Вестмінстерський Катехізис: “Приносячи Себе в жертву, задовільняючи божественну справедливість і примиряючи нас з Богом, Христос посідає роль священика; Він також постійно за нас заступається” (Питання 25). Не суперечачи розумінню, яке викладено в систематичній теології, нашою метою тут повинно бути розкриття біблійних образів священства.

Так само, як царське завдання, яке починається з наукового дослідження рухається до естетичного преображення, священницьке завдання має два етапи. Перш за все, людина, як священик встановлює або визнає початкові кордони, а потім  їх охороняє. Адам мав визнати межі Божого святого Саду так само, як він давав імена Божим тваринам. Далі він мав захистити ці кордони від вторгнення.

Встановлення та охорона кордонів у людському суспільстві насправді є завданням священницьким. У Церкві ці межі встановлюються хрещенням та захищаються відлученням. У державі, яка також виконує священичу роль, межі є політичними і охороняються військовою силою. Межі власності встановлюються заповітними актами  (договорами) між людьми в суспільстві та охороняються державою, яка надає повноважень поліції.

Священник, зазвичай охороняє дім Божий. Найбільш детальна картина вимірювання знаходиться в книзі пророка Єзекіїля, починаючи з 40-го розділу, де описана людина яка за допомогою стрижня вимірює новий Храм Божий. Однак здебільшого Біблія зображає священиків охоронцями святих Божих меж. Це вони визначали, хто чистий, а хто ні і, таким чином, хто може наближатися до Божої скинії (Лев. 11-15). Вони кидали виклик грішникам, які наважилися переступити Його поріг, як це трапилося з Азарією, який протистояв цареві Узії (2 Хрон. 26: 16-23). Люди, які поклоняються Богові по-справжньому, будуть Йому слухняні. Таким чином, богослови-систиматики праві, коли твердять, що основним завданням священика, якщо дивитися з цієї песпективи, було принесення жертв Богові. Але вони це робили для того, щоб живими жертвами Богові стали самі люди.

Щоб навчити Адама необхідності суспільного життя і напоумити його щодо царської ролі, Бог привів до Адама тварин, і так само тварина мала навчити Адама про святість та його священицьку роль. Змій або дракон був найкрасивішим і наймудрішим з усіх польових звірів. Він, безперечно, був одним із “великих чудовиськ”, створених на п’ятий день. І дійсно, використання слова «творити» (євр. ברא) в Буття 1:21 вказує на особливо дивовижний витвір.1. З дозволу Бога (пор. Йов. 1, 2) Сатана кидає виклик Адаму та Єві через дракона.

Напад було спрямовано на жінку. Оскільки завданням Адама було охороняти Сад і все, що знаходиться в ньому, то Адам повинен був охороняти також Єву. Натомість він стояв поруч і дозволив їй впасти. (Бут.3:6 говорить, що він був “з нею” під час дискусії зі змієм.) Адам не вберіг Сад, та став Богові ворогом.

Вище ми зазначали, що основним засобом, за допомогою якого священник здійснює охорону, є поклоніння. Що повинен був зробити Адам? Він мав би відвести Єву від змія та привести до Дерева Життя. Там, визнаючи власну потребу в житті від Бога, він привів би до поклоніння Господу Життя також і Єву. Адам узяв би плід і дав би Єві, як це зробив Ісус, Новий Адам, Який годує Свою Наречену. Таким чином, задуми сатани були б зірвані.

Натомість Сатані було надано доступ до Саду. Отримавши їжу від сатани, Адам і Єва визнали його своїм священником. Вони були позбавлені права охороняти Сад, а замість них охоронцями саду стали херувими (Бут.3:24).

Під час Старого Завіту Бог виокремив людей, які особливим чином служили у сані священників. Вони підводили інших людей до дверей Саду (Скинії, Храму, тощо), але не пропускали всередину. Самі священники могли заходити лише у Святе, а не у Святе Святих. Туди ж міг зайти тільки Первосвященик, і лише раз на рік (Левит 16). Ці виключення яскраво нагадували людям, що через гріх доступ до Саду було втрачено, і лише труд Месії дозволив би їм його відновити. До цього часу священні межі охороняли б в основному херувими, і частково – священники з людей.

Людина як пророк

З усього цього випливає одне – Бог діяв, щоб стимулювати ріст і дозрівання людини. Адам одружився після того, як доріс до розуміння, що йому потрібна дружина. Дорісши до розуміння того, що йому потрібні шати влади, він би їх отримав.

Це найбільш чітко видно з того, як Біблія описує людину, як пророка. Тут ми знову мусимо обійти стороною традиційні визначення систематичної теології, які, хоча і не є помилковими самі по собі, а проте, не надто в достатній мірі розкривають біблійні богословські мотиви. Повертаючись до прикладу, який наводився раніше: у Вестмінстерському короткому катехізисі сказано, що «Христос виконує службу пророка, своїм Словом і Духом виявляючи нам волю Божу щодо нашого спасіння» (Питання 24). Це правда, але пророк – це щось більше.

Повне визначення ролі пророка – член ради, учасник Божественної Ради. Споконвіку ця Рада складалася з трьох осіб – Отця, Слова та Духа. Людину, створену за образом і подобою Божою, було створено для участі у цій Раді (хоча за ієрархією вона, звісно, знаходиться нижче за Бога). Вигнана з Едему, людина позбулася права брати участь у цій Раді. Відповідно до Старого завіту, лише декому з людей було дозволено брати в ній участь, і то тимчасово.

Авраам Гетчель (Abraham Heschel) пише:

Пророк – це щось більше, ніж посланник. Він є людиною, яка стоїть перед Богом (Єр.15:19), стоїть “у Раді Господній” (Єр.23:18),  є учасником Божої Ради, а не лише посильним, функція якого зводиться до того що його посилають з дорученням. Він водночас  радник і посланник.1

Тут доречно процитувати книгу пророка Амоса 3 розділ, 7 вірш: “Бо не чинить нічого Господь Бог, не виявивши таємниці Своєї Своїм рабам пророкам”.

Розуміння того, що пророк – це той, з ким Бог радиться, показує нам, чому Адам не мав «пророчого завдання» в Саду. Він ще не дозрів до того, як стати членом Ради. Він був священником-охоронцем і пастухом-царем, але поки що не радником-пророком. Я вважаю, що Адам став би пророком через споживання з Дерева Пізнання.

Деякі старозавітні святі є яскравими прикладами пророка – члена Ради. Перший – це Авраам. Коли Бог збирався знищити Содом, Він Себе запитує: “Чи Я від Авраама втаю, що Я маю зробити?” (Бут.18:17). Бог продовжив розповідати про Свої Аврааму плани і запитав Авраама, що він думає. Відомо, як закінчилася ця історія. Авраам висловлював свої міркування і давав Богові поради, хоча й робив це пристойним чином, з повагою до ієрархії. Саме з огляду на це ми можемо зрозуміти Буття 20:7, де Бог сказав Авімелеху щодо Авраама: «А тепер верни жінку цього мужа, бо він пророк, і буде молитися за тебе, і живи». Будучи членом Ради, пророк Авраам міг викладати перед Радою свої прохання.

Другий значний приклад, який стосується зразкового пророка в Старому Заповіті – Мойсей (Числа 12: 6-8). Це найбільший з пророків до приходу Іоанна Предтечі. Коли Мойсей піднімався і спускався з гори Синай, він не тільки отримував від Ради інформацію, і не тільки передавав її рішення людям, а також, коли вважав за потрібне, активно переконував Раду, при нагоді навіть «міняючи Божу думку» (Вих.32: 7-14,30-35; Числ.14:13-19).

Зазвичай ми по-іншому думаємо про те, ким був пророк. В такому визначенні немає ніякої пишномовності і шаленства, що пов’язані в нас з образом пророка. Це не просто якась свідома захопленість Богом, яка призводить до того, що пророк стає Його рупором. Радше пророк – це член Ради, який оголошує людям її рішення.

Вандервільд (Vandervelde) підсумовує:

[Пророки] не тільки причетні до Божественної Ради (1 Сам.22:19-23; Іс.6:1-5), вони є учасниками Божих планів. Коли Бог оголошує суд, пророк не боїться заперечувати. Амос просить Бога пробачити Ізраїля, тому що Яків – малочисельний (Амос 7: 2). Як влучно стверджує Гетчель, Амос не каже: “Нехай буде по Твоєму”, але “зміни своє рішення”. І у випадку з Амосом Господь поступається. Він розкаюється: «Не станеться, – сказав Господь» (Амос 7: 3). Провідна роль пророка, який стоїть у Господній Раді і стає партнером у розгортанні Божих завітніх планів суду і спасіння, є вирішальною для розглядання  вцілому Новозавітнього народу, як народу пророчого.

Іоан Предтеча, за свідченням Ісуса, був найбільшим пророком Старого Завіту, але найменший в Небесному Царстві Нового Завіту – більший за нього (Мат.11:7-14). Як член Ради, Іван мав доступ до інформації в більшій мірі за будь-кого пророка до нього (Івана 1:33), але дещо було незрозуміло навіть для нього (Мат. 11:3). Живучи за Старим Завітом, до того, як завіса була розірвана і небо знову відкрито, доступ Іоанна до Ради був обмеженим та частковим.

Однак, так не мало бути завжди. Бог дав Йоілю пророкувати про пришестя Нового Завіту, коли він настане, кожного буде уповноважено стати членам Ради:

І буде потому, виллю Я Духа Свого на кожне тіло, і пророкуватимуть ваші сини й ваші дочки, а вашим старим будуть снитися сни, юнаки ваші бачити будуть видіння.І також на рабів та невільниць за тих днів виллю Духа Свого (Йоїл 3:1-2).

Не лише чоловіки, а і жінки; не лише повнолітні дорослі, але й молоді та старі; не лише вільні, але й раби; не лише Ізраїль, але всяка плоть – всі мали мати привілей бути присутніми на Раді. В процесі прийняття рішень, враховується голос кожного, хоча в залежності від положення, яке займає кожна контретна людина. 

Ісус пророкував про те ж саме:

Я вже більше не буду рабами вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав друзями Я, бо Я вам об’явив усе те, що почув від Мого Отця (Ів.15:15).

Друг царя був його найближчим таємним радником (1 Сам.4 5; 2 Сам.15:32-17:15; 1 Хрон.27:33), а це, в свою чергу пояснює всю глибину твердження: Авраам – друг Божий (Як.2:23; 2 Хрон.20:7; Іс.41:8; Бут.18:17). У Новому Завіті всіх зроблено Царевими друзями через хрещення.

Таким чином, у Святому Письмі є історичний прогрес. Це ми бачимо з цікавого фрагменту 1-ї книги Самуїла 9: 9: “Колись в Ізраїлі, коли хто ходив питатися Бога, то так говорив: Давайте підемо до провидця. Бо що сьогодні, пророк, колись звалося провидець. ” Провидець не був членом Ради. Він був тим, хто знав Божу волю і проголошував її, але не брав участі в Раді. В Ізраїлі, в часи повстання Царства, одночасно відбулося піднесення провидця до пророка.

Цей історичний прогрес в історії Ізраїля також демонструє схему дорослішання особистості. В царині пророцтва люди переходять від слухачів Божого Слова, до провидців, які пояснюють Боже Слово, і нарешті до пророків, з якими Бог радиться. Вцілому Бог, звичайно, чує молитви, але бути пророком в повному розумінні цього слова – це привілей зрілості.

В області царства, люди починають шлях як студенти, пізнаючи світ. Потім, воюючи за Бога та служачи іншим, вони стають воїнами. В історії Ізраїлю це відповідає періоду Суддів. Нарешті, даючи спрямування людському життю та суспільству, вони стають царями.

Наостанок треба сказати, що в царині священства люди починають як послідовники, яких під час Богослужіння ведуть священики церкви. Потім вони можуть стати дияконами (левітами), які допомагають вести людей до Бога. Нарешті, вони можуть стати старійшинами або священниками в повному розумінні цього слова.

Доля всіх викуплених людей – стати пророками, священиками та царями в повному розумінні цього слова, хоча не всі вони виконують дані службові обов’язки в державі чи Церкві.

Висновок

Бог задумав, щоб людина стала Його представником, через якого світ буде прославлено. Однак, подорослішавши завдяки виконанню своїх завдань, люди самі також би зростали від слави до слави як пророки, священики та царі. Через Ісуса Христа нас повернули на цей шлях, хоча гріх прагнув зруйнувати Божий задум. Нехай Бог зростить покоління зрілих християн, які можуть бачити світ таким, яким він є насправді, і служити йому за Божою волею.