1 Сам 7:2-14:52; Дії 19:21-23:35 (48 тиждень)

300820

https://www.facebook.com/watch/?v=623148465054852&extid=eeQzapkclxDYumdw

010920

https://www.facebook.com/watch/?v=1042662512817328&extid=tKhnRgqY5Jw7UofT

020920

https://www.facebook.com/watch/?v=1623140491197414&extid=haZgz4ItrkBWLPDl

030920

https://www.facebook.com/watch/?v=606285420044912&extid=hCuTmNWYW4ypRFg5 (перикопа 39,40)

040920

https://www.facebook.com/watch/?v=1596518953862625&extid=kbuRefxNVFkejQYh (перикопа 36,37,38)

050920

https://www.facebook.com/watch/?v=1232544253766971&extid=MtM52brdrrsjEPBc (перикопа,41,42)

 

Як вступ до Сам.

In all three of these stories, which happened simultaneously in the history of redemption, we see God working to grant resurrection out of judgment and death. Israel had not repented, but God gave them Samson. Israel was in moral blindness, but God wiped out Eli, took the judgment upon Himself (in Philistine exile), and raised up Samuel. Israel was dead, having cast herself out of the land, but God raised up a true king (Obed-David) in spite of man’s sin.

 

Moses’ successor was Joshua, and after him came other judges, some who oversaw the entire nation, and others who judged in more localized areas. None of these judges was a king , and those who aspired to be were thwarted.1 None had a standing army or “praetorian guard.” Rather, in time of military distress they had to depend exclusively on the Israelite voluntary militia.2 The last of these judges was Samuel, who presided over the dissolution of the Mosaic establishment, and who laid the foundation for the new Davidic establishment that replaced it.

 

All this is going on while Samson judges Israel. It is not all brought into the theology of Judges, but it is part of Biblical theology as a whole, and so it is well that we take some notice of it. It is entirely possible, given the chronology, that Samson’s youthful offer of marriage (salvation) to Philistia comes at the same time as the captivity of the Ark. It is certain that Samson’s destruction of the five lords of the Philistines and of much of the Philistine nobility happens just before Israel’s defeat of Philistia at the battle of Mizpah. From the perspective of 1 Samuel, Israel is able to defeat Philistia because of a whole burnt sacrifice that takes away their sin (1 Sam. 7:8-11). From the perspective of Judges, that same victory is due to the final and mightiest work of Samson, the Savior, who shattered Philistia and made their defeat certain. Both perspectives are true, and both are necessary.

 

 

Тиждень 48

 

1 Самуїла 9-2

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH8gJ0mJ6sASJ1PUwHt9oBVY

 

10 Cуддя Самуїл (1S7: 2-17)

11 Ізраїль вимагає царя (1S8: 1-22)

12 Саул – обраний цар (1S9: 1-1S10: 16)

13 Саула проголошено царем (1S10: 17-27)

14 Саул перемагає амонітян (1S11: 1-15)

15 Прощальне звернення Самуїла (1S12: 1-25)

16 Незаконна жертва Саула (1S13: 1-23)

17 Перемога над филистилянами і роль Йонатана у цій перемозі(1S14: 1-46)

18 Військові успіхи Саула (1S14: 47-52)

 

10 Cуддя Самуїл (1S7: 2-17)

1 Самуїла – Перикопа 10 https://youtu.be/jlimlijfSQc

Паралельна стурктура уривку дає побачити три теми:

А-А1: навернення Ізраіля. Після того, як ковчег повернувся з полону, Ізраіль плакав, а це слово означає не просто плакав, а навернувся до Господа.

А1: Коли запахло війною, Ізраільтяни злякалися, але вони просять Самуїла не переставати за них молитися. Це битва при Міцпі. Отже, темою 1 є навернення Ізраіля.

В-В1: Спасіння. Самуїл підтримує їх бажання навернутися до Бога, більше того – воно виникло у них не на голому місці – це він доносив до них Слово Господнє протягом цих 20 років. Його послання зводиться до того, що якщо хочете бути з Господом, то повикидайте чужих богів і служіть Господу. Тоді Він вас визволить від филистимлян. Панування ворогів над Ізраілем пов’язане з його невірністю – заграванням з богами. Чужі народи приходять і заволодівають Ізраілем тому, що ті поклоняються чужим богам. Про справжність їх наверення свідчить те, що вони повикидали Ваалів та Астарт. Так само як в Діях – навернулися і спалили книги – (про це ми читали на минулому тижні в суботу).

В1: Бій з филистимлянами відбувається на фоні принесення Самуїлом жертви. Господь відповідає Самуїлу і Ізраіль приступає до бою. Сильним громом Бог привів филистимлян у замішання і це створило передумови для перемоги. Не треба забувати що филистимляни мали значну перевагу перед ізраільтянами, тому що вони зберігали монополію на використання залізної зброї. Навіть щоб нагострити сокиру, ізраільтянам треба було звертатися до филистимлян, а коли йдеться про зброю, то звісно що филистимляни не були зацікавлені і тому, щоб ізраільтяни її мали. Тому перевага була на боці филистимлян. Тому ізраільтяни бояться – вони в такому положенні в якому зрозуміло хто переможе, якщо зважати на зброю.

Тому ключовим моментом є втручання Бога – Він спасає після того, як навернулися і продовжують кликати, коли приноситься жертва, яка доводить, що вони визнають свій гріх і на себе не покладаються. На пам’ять про Боже втручання Самуїд поставив камінь, який назвав Евен-Езер (в.12) – конкретне свідоцтво, нагадування про те, що Господь допоміг.

Спасіння прийшло від Бога, Ізраіль повернув завойовані филистимлянами міста. За днів Самуїла був мир також з амореянами. Отже, 2 тема спасіння (пор. в.3 і 14)

С-С1: Суд. Самуїл збирає народ до Міцпи, коли бачить, що Ізраілеві сини справді навернулися. Там вони лили воду – це символічне вираження плачу, простирання перед Богом в покаянні, і визнавали свої гріхи. Коли сказано, що Самуїд судив, то це стосувалося конкретних ситуацій, гріхів і труднощів, які були пов’язані з їх відступленням, з якого вони виходили. Самуїл судив їх Божим Словом, тому що це було єдиним інструментом, який здатен судити – він пророк і про це вже давно всі знають (пор.1 Сам.3:19).

С1: Судійство Самуїла продовжувалося все його життя – він обходив Бет-Ел, Гілґал і Міцпу, а потім повертався до Рами, в якій жив. Там він збудував жертовника.

Отже, відновлення Ізраіля, Вихід, про який ми читаємо з перших розділі книги досягає тут своєї кульмінації. Ізраіль черговий раз воскресає з мертвих – Бог робить Самуїла новим Мойсеєм, який виводить Ізраіля, знищуюючи його ворогів филистимлян, як колись їх предків – єгиптян (з 10 розіділу книги Буття ми знаємо що филистимляни це єгиптяни – один предок Міцраїм).

Хоча визволення відбулося завдяки Божому втручанню – минуло 20 років, протягом яких Самуїл працював і готував людей до покаяння перед Богом і справжнього навернення. Тому ми маємо розуміти що оновлення приходить саме таким чином: Бог втручається, але він це робить тоді, коли люди підготовлені до смиренного сприйняття Його втручання. А для виховання людей потрібен довгий час, Самуїл підготовав людей до того, що трапилося.

Коментарі Джордана:

В 6 розділі 7 разів повтрюєтьс вислів руха Господня?

 

Проблема з першосвященником – Самуїл діє як Мойсей.

 

19:20 школа пророків.

 

Молитва Самуїл і нагадує молитву Мойсея який тримає руки – щось подібне робили монастирі середньовіччя.

 

Грім -Пс.2

 

Камінь було поставлено на місці минулої битви (Афек) тому ту є контраст: присутність Бога (ковчег-грім); рівень їх підготовки. Це важливо коли ми чуємо зо цар їм треба для того щоб провадити їх війни…

 

Після Міцпи филистимляни вже ніколи не посідали на території Ізраіля. Вони намагалися, але ніколи не посідали….

Амореяни були здатні завоювати за умови що Ізраіль ослаблений.

11 Ізраїль вимагає царя (1S8: 1-22)

1 Самуїла – Перикопа 11 https://youtu.be/Jqr7mPuBHMI

А-А1: спочатку ми дізаємося що коли Самуїл постарівся судити Ізраіль почали його сини. Проте вони не наслідували свого батька і це створило прецедент.

Наприкінці Самуїл переказує волю народу Господеві – і той відповів: постав їм царя.

Отже це ставить питання хто буде керувати, управляти, царювати ?

Це питання, яке стоїть за усім що ми читаємо відколи Ізраіль осів у Землі – воно не стояло настільки гостро, чи точніше – не виглядало саме як “прагнення царя” в минулому, хоча завжди стояло питання – хто керує, хто головний – пам’ятаєте як під питання ставили авторитет Мойсея, та й до Мойсея питання першості, влади в сім’ї стояло гостро – Яків, Ісав. Якщо вже шукати початок винекнення цього питання – то треба дивитися в перші розділи книги Буття: Бог створив людину, щоб вона стала царем – і вона стала управляти і оволодівати творіння. Питання тільки в тому, що вона перестала наслідувати Бога, доповнюючи своє царське призначення, покликанням священичим – дякувати Богові і бути Його представником.

Коли вони увійшли в землю це питання постало на фоні того, що кожне місто-держава в на території Ханаану мало свого царя. Вони постійно мали справу з володарями (як наприклад останнім часом ми постійно чули про филистимських володарів). А що в Ізраілі ? У них є старійшини, у них є суддя: Бог Ізраіля довів на ділі, що Він їх Цар і вони не мають потреби в створенні інституту царства на даному етапі розвитку. Але це як з деревом пізнання добра і зла – хочемо і все. І Бог дає їм піти шляхом, який вони обрали.

В-В1: Отже старійшини всього Ізраіля приходять до Самуїла в момент винекнення певного вакууму влади – Самуїл вірний, але він вже старий, а його сини справді злі люди. Він молиться.

В1: “ми будемо як усі люди” – ось воля Ізраіля, його прагнення пристосуватися до цього віку. Бог прагнув зробити їх царським священством, щоб вони не були “як усі люди” і таким чином стали прикладом для всіх людей, стали тими, хто сприятиме їх поверненню до Царя всіх Царів. Але сам Ізраіль збочує з цієї дороги. Це відбувається постійно в його історії – обставини змінюються, люди – ні. Їх навернення тимчасове, незабаром все повертається туди, де було. Так само поступово. Але є поворотні ключові рішення, які лежать в основі процесу і призводять до довгострокових наслідків – так само на час, коли Самуїл постарівся перемога біля Міцпи була вже в минулому і люди забули історію – точніше не зробили з неї вірні висновки. Тепер для них здавалося що всі проблеми через те, що в нас нема царя. Нічого не нагадує ?

С-С1: Господь говорить з Самуїлом і вказує що погордували Ним Самим, щоб Він над ними не царював. От справжня причина бажання стати “як всі народи”. Бог не здивований – в.8. Він каже це, тому що Самуїл відчуває розчарування – все життя він працював для того, щоб вони знали хто є їх Царем. Власні його сини цього не розуміють… Але Бог каже – не тебе вони не слухають, а Мене. Це ж він поставив Самуїла.

Далі, Він наказує йти на поводу в народу, але попередити їх про “право царя”.

С1: Самуїл переказує їм право царя – я не буду це перечитувати – просто реалістична картина, на яку вони закривають очі – вони фактично стануть рабами – прагнення царя, це як прагнення повернутися в Єгипет – є якась одна, дві переваги – часник, постійний доступ до води…. І це здається найвищим щастям, за яке треба триматися. Тільки цар нас захитить, тільки присутність царя зробить нас справжнім народом, цар про нас подбає… досить цієї “невизначеності”. Про це вони говорили Гедеону, про це вони говорили Аарону (зроби нам теля, яке буде йти перед нами, бо Мойсея не видно…) – цього прагнули також сучасники Христа, яких Він нагодував хлібом – хотіли зробити його царем. Але Він не дався…

Отже, вони отримають царя на певних умовах – якщо він не сподобається і ви будете кликати до Господа – Він не відповість. Про право царя вас попередили, тому ваш вибір – свідомий.

В цертрі хіазму – в 10. Всі слова Господні, ті, які Самуїл почув від Господа, були переказані народу. А Господь прямо казав Самуїлу, як Він це сприймає – Мною, як царем вони нехтують,

коли просять собі царя. От ключовий момент – це був з їх боку свідомий гріх, гріх Адама, який нехтує Богом.

Коментарі Джордана:

Коментуючи життя Саула Джордан каже що ми схильні розглядати людей статично добрі або погані…

Повт. Зак. говориться про те що царя Бог свого часу дасть

 

Гріх їх був свідомим і з огляду на те що до 10 року не могло бути царя щ коліна Юди. Бут.38

 

Самуїл каже їм про царя який буде акумулювати військову силу і вступати в династичні шлюби

12 Саул – обраний цар (1S9: 1-1S10: 16)

1 Самуїла – Перикопа 12 https://youtu.be/ZuKljxUpyns

Хіазм: А-G

A-A: Зав’язка історії – ослиці загубилися – розв’язка – ослиці знайшлися. Хоча Саул не розповідає про що говорив йому Самуїл – ослиці мають символічне значення – осел в Біблії – це царська тварина.

В-В1: чоловік Божий – пророки. Шукаючи ослиць Саул прислухається до поради слуги звернутися до Божого чоловіка. В частині В1 – Саул серед пророків, на нього несподівано для оточуючих злинув Святий Дух, так що це стало приказкою: пророк Саул. Це якась невідповідність – але вона вказує на те, що пророк – це не талант, не якась природня здатність, схильність до певного різновиду діяльності. Це дар від Бога і Бог дає його кому хоче. Пророками були дуже різні люди – від пастуха Амоса до аристократа Ісаї… Отже, тут ми маємо певну взаємодію між царською і пророчою функцією в час помазання Саула на царя.

С-С1: Ці частини описують зустріч з Самуїлом – а саме те, як вона почалася і як закінчилася. Не випадково тут з’являються дівчата, які вийшли набрати води – деталь, яка здавалось би не має ніякого змісту для оповідання про пошуки Божого чоловіка, якби щось подібне не згадувалося в Біблії постійно. Випадкових повторень в Біблії немає, тим більше намає непотрібних деталей.

Ми можемо не розуміти їх значення – але це вже інше питання.

Давайте пригадаємо: біля криниці Ревекка зустірчається з рабом Авраама, Рахіль – з Яковом, Мойсей – з доньками Йофора, Ісус- з самарянкою….

Так само як ослиці, які чомусь саме зараз губляться вказують на царске достоїнство, яке чекає на Саула, зустріч з дівчатами, що несуть воду – на те, що він стає запорокою нового етапу в житті Ізраля – криниці нагадували про завітні стосунки між Богом і його народом, тому що там завжди зустрічаються чоловік і жінка. Можливо, в цьому є ще якийсь зміст, але це – очевидний, якщо зважати на ці символи в Біблії.

D-D1: тут йдеться про помазання. Господь виявив Самуїлові ще до Саулового приходу що Він обрав Саула і його треба буде помазати. Цікаво, що не зважаючи на категоричну позицію Самуїла, який вважає зло те, що вони просять Царя, Бог не тільки дозволяє їм йти своїм шляхом, а ще й обертає це во благо – Він каже що цей цар визволить Ізраіля з-під влади филистимлян, які повертаються і знову непокоять Ізраіль. Бог каже, що зробить це через те, що почув і зглянувся – тобто через завіт.

Самуїл попереджує Саула про те, що з ним трапиться і це має стати знаками, які свідчать про те, що це все робить Бог. Він каже що після цього Саул може робити все, що захоче, але заповідає йому чекати у Гілгалі 7 днів. Все це дуже нагадує створення Адама – Саул стає новою людиною і отримує доступ до Саду (право царя дає йому всі можливості їсти з будь-якого дерева в раю), водночас він отримує заповідь – не їсти з дерева пізнання добра і зла: чекати на Самуїла в Гілгілі – він прийде і скаже що робити далі. Всі ці символи – вода, криниці, осли, трапеза – все це можна пов’язати з першими розділами книги Буття, тому що Бібліна символічна мова – єдина.

Про те, що Саул стане “іншою” людиною прямо написано у 10:6. Це термнологія нового творіння…

Е-Е1: Коли Саул бачить Самуїла – Бог каже, що Саул – це той чоловік, якого треба помазати. Е1: Самуїл просить відіслати слугу наперед і хоче об’явити Боже Слово Саулу. Таким чином спільна тема: Боже Слово

F-F1: спільна трапеза – це тема цих частин. Ще один особливий знак завіту і особливого ставлення в древньому світі. Саул отримує найкраще місце і найкращі порції – а це щось означає. Цікаво що всі ці речі відбуваються ще до помазання і пояснення, які робить Самуїл. Спочатку натяки, які змушують Саула задуматися – в центрі хіазму його питання – хто я такий, що мене така увага – дім мого батька найменший. Це, звичайно ж нагадує про того, кого свого часу хотіли зробити царем – про Гедеона. Коли йому з’явився Ангол Господній – він казав що він – найменший в домі батька.

Можливо ми схильні дивитися на Саула в світлі того, як він закінчив, але давайте спробуємо бути більш послідовними – Бог обрав його і зробив іншою людиною. Він достатньо смиренний, щоб розуміти що в ньому самому немає нічого особливого (ну хіба що гарний та високий). Чудовий кандидат на царя – гарний, високий і водночас смиренний і простий. Саул починав дуже добре – як Адам, якого створили добре – не треба думати, що Дух Божий, який зійшов на Саула, це просто якесь поверхневе явище. Саул преобразився. Він став здатним зробити те, до чого був покликаний – Саул починав дуже добре.

Те, що нам важко повірити у справжність того, що з ним відбувалося обумовлено переконанням: відроджений Духом Саул не міг би так відступити у майбутньому. Якщо ми не додумуємо, а віримо Біблії, то виходить, що якраз навпаки. Чим вище людину поставлено, тим глибше вона здатна впасти. Це стосується і сатани і Адама, які отримали дуже багато.

Не треба думати що той, хто погано закінчує, погано починав. Є щось в процесі, щось таке, що збиває людину з дороги і вона стає антигероєм. Що це ? Можливо ми це побачимо….

 

Коментарі Джордана:

Паралелі з Суддями

Паралелі з Давидом

Саул – хороший варіант

 

Саул як Воаз – заможна сім’я з якої походить і Саул і Давид

 

Що ми знаємо про коліно Веніамина з книги Суддів, чому воно та де і приниження. Гівія – місто з якого походить Левити відступник. Вифлиєм теж був у відсторонення, тому можна провести паралелі з Давидом (Рут).

 

Фізична досконалість Саула є символом ідеальної людини (Адам, Мойсей, чи жінки… Давид). Це не означає що серце не має значення, навпаки. Але тварини, яких приносять в жертву і священники мають бути без вади. Це це вказує на досконалість Христа.

 

Висновок: Саул – відповідна для цієї ролі людина.

Саул дбає про тварин, як Давид.

+

13 Саула проголошено царем (1S10: 17-27)

1 Самуїла – Перикопа 13 https://youtu.be/YUKs-rCBnUs 3:50

Отже, ми прочитали про те, як Саула було оголошено царем.

Уривок має хіастичну структуру. В його центрі – Бог каже, де заховався Саул, його приводять і ставлять перед народом. Саул не сподівався на царство і його не прагнув.

Перикопа починається з того, що Самуїл збирає Ізраіль в Міцпі – це де відбулася перемога над филистимлянами внаслідок якої вони позбулися їх панування. Самуїл доносить до народу Слово Господа: “Бог прямо каже – Я вас спас з Єгипту і від всіх ворогів, а ви Мною погордували зажадавши царя – тепер ставайте перед Богом і буде вам цар. Це частина А.

А1 – Самуїл промовляє про права царя до народу (мішпат мелех) – про це вже йшлося вище – не дочекавшись царя, який буде керувати по-Божому ізраільтяни порушили Закон, який встановлював певні критерії для царя в Ізраілі – не буде примножувати колісниці, не буде брати багато жінок (Повт. Зак). Отже, проблема була не в тому, що вони хотіли царя, а в тому, що вони хотіли такого царя, як у всіх народів (тому Самуїл попереджує що з часом це їм не сподобається). І якщо заглянути наперед – що стало приводом для поділення Царства – надто великі податки, які наклав на людей Соломон… в кінці кінців пожали те, що посіяли.

Але тут царя обрано і частина людей військових вже до нього приєднуються – Господь діткнувася їх сердець. Ті, що сумніваються в Саулі названі тут синами веліяла – негідні люди. Тобто Саул починає дуже добре – він не реагує на зневагу в свій бік. Він не просить і не добивається царства – йому його дають і він просто його приймає.

Частина В-В1: тут описано як за допомогою жеребка було вказано плем’я Вениамина, рід Матріїїв, і Саул. Але Саула не могли знайти…

Коли його привели – він став перед народом – на голову вищий за інших, Самуїл його представив як особливу людину (ми говорили що фізична досконалість має символічне значення) і народ зрадів і закричав “ура” (хай живе цар).

Jj (Коментарі стосуються також попередніх перикоп):


Бог не поступає з Ізраілем якось так: хочете царя – ну от вам цар, цей непотрібний Саул. Ні, Він дає їм найкращого.

Пророки співали Боже Слово – це не було пророцтво в стилі Єзекіля чи Ісаї.

Його всиновлює Самуїл (10:12), а своєму дядьку (Авенір) він не каже шо його оголосили царем (слово “оголошений” має споріднеість зі словом “принц”- тобто майбутній цар.

Звязок між Високим місцем і горою Едему , святим святих в храмі і твердинею міста.

Цікаво що Саула, так само як пізніше Давида помазано, але тільки після того як народ зробить його царем він зацарює.

Між Саулом і Гедеоном існує багато параллей, зокрема коли йдеться про те, що вони відступили.

Паралелі з Веніаміном в минулих перикопах: порція, яку дав Йосип (Бут.). 1 Сам. 10:2: “Як пі́деш ти сьогодні від мене, то при Рахи́линім гро́бі, у Веніями́новій країні …

14 Саул перемагає амонітян (1S11: 1-15)

1 Самуїла – Перикопа 14 https://youtu.be/oyJ71k9OMIU

З’явився привід для Саула довести що він справжній цар. Амонітяни залякували жителів Гілеадського Явешу – Нахаш – так звали їх царя, а це означає “змій”, грозиться виколоти праве око тим, кого він завоює, щоб цим принизити весь Ізраіль. Жителі Явешу просять про допомогу – як ми пам’ятаємо, взяти місто було не так просто, тому вони обіцяють вийти до Нахаша через 7 днів. Він чекає.

А1: Посли принесли в Явеш хорошу новину – завтра, на сході сонця буде підмога. Ті зраділи і підтведили що завтра вийдуть до Нахеша.

Таким чином спільна тема для частин А-А1 в цій паралельні структурі : післанці з Явешу. Гілеад – на тім боці Йордану, на сході – тому мабуть амонитяни так осміліли і тому це забирає трохи часу доки їм прийде допомога…

В-В1: Саул іде з худобою з поля, народ плаче, тому що почули про загрозу. На Саула сходить Божий Дух, він розгнівався і послав послів по всьому Ізраілю. Він це зробив дуже цікаво: порізав худобу і порозсилав шматки – хто не прийде воювати з Саулом і Самуїло – той може наглядно побачити що з ним буде ! Страх – велика сила, яка здатна об’єднати – і це непогана мотивація, якщо іншої немає.

В1: розповідь про перемогу: Саул розділи людей на три відділи і розпорошив амонітян. Коли народ виразив готовність покарати тих, хто в нього не вірили – він їх зупиняє. Ще один доказ що він хороший цар.

С-С1: Безек – Саул перелічував народ (це за км 15 від Йордану навпроти Явешу). Людей зібралося 330 тисяч (30 з коліна Юди – решта – з Ізраіля). Чому коліно Юди тут вказується окремо ? Можливо тому, що воно – царське – і навіть коли ще не прийшла пора царя з коліна Юди йому приділяється окрема увага…

С1: Царство встановлене в Ґілґалі – цікаво що Саул закликає “оновити” Царство. Так, ніби воно було в Ізраілі – потім було занедбане і тепер – оновлене. Мабуть він має на увазі що Царем Ізраіля був Бог, від якого відступили свого часу і кожен робив те, що йому здавалося справедливим. Цар від Бога мав представляти Бога, як Царя. Тому царів називали – сини Божі. Так само, як Бог царює на небі, цар царює на землі. Тому Саул сприймає те, що відбувається як оновлення вже існуючого порядку – Бог царює і він має просто Його представляти на землі…

Саула встановили царем у Ґілгалі післія перемоги над “змієм” – над Нахашем, амонітським царем. Все це відбувається перед Господнім лицем, приносяться мирні жертви. Всі радіють – все чудово.

JJ


Міцпа нагадувала про те, хто є цар. Нещодавня перемога над филистимлянами і давні перемога над амоніями (Ївтах Суд. 9,10).

Паралель між Саулом і  Бут.1-3

Зв’язок між Явешом і Гів’єю – Суд.

Виколоти око – значить зробити не здатними воювати.

Саул розгнівався коли на нього зійшов ДС, як Судді.

Безек- місце, з якого почалося завоювання землі. (Суд.1). Тепер тут відбувається захист.

Гедеон свого часу розділив людей в на 3 групи і напали вночі.

Бог дає перемогу, коли Саул виступає в ролі Судді. Це ще одне підвердження того, що Царя не потрібно на даному етапі

15 Прощальне звернення Самуїла (1S12: 1-25)

1 Самуїла – Перикопа 15 https://youtu.be/DZMM5XWu6tU

Перикопа має хіастичну структуру, в центрі якої довга настанова Самуїла. Довкола цієї настанови – діалоги між Самуїлом і народом.

А-А1: це слова Самуїла напочатку і вкіці. Спочатку він просить народ засвідчити проти нього перед Господнім лицем, якщо він поступав несправделиво.

А1: свідчачи що вони зробили велике зло, пожадавши собі царя, Самуїл закликає їх не відступати від Господа і обіцяє їх наставляти і за них молитися.

Таким чином він спочатку готує основу для відповідного сприйняття того, що він їх скаже. Ця основа – це його особиста відданість Богу, яка засвідчена людьми. Маючи такий авторитет і репутацію в народу він вважає що має право говорити до них від Імені Бога. Якби він виявився сам лицеміром і лукавим грішником – то його б слова настанови для інших не мали б ніякої сили. Він хоче щоб вони наслідували його самого – хоча прямо до цього не закликає. Він закликає до слідування за Богом. Але на ділі саме образ Самуїла – того, хто вірно ставиться до Бога, до себе самого і до народу служить прикладом для слідування за Богом.

В-В1: народ свідчить що Самуїл – вірний і просить помолитися за них – ми бачимо наскільки непостійними є настрої натовпу – вони готові радіти, що є цар і тут же каятися в тому, що їх бажання царя було гріховним.

С-С1: Самуїл закликає в свідки Бога – він каже Господь – свідок. В частині С1 Бог свідчить громом з неба. Це не була пора дощів, тому це був явний знак. Також треба згадати як Ізраліь переміг филистимлян при Міцпі – Господь загремів з неба і привів їх у замішання (7:10). Словом все це означає, що Царем був є і буде Господь – і якщо цар і народ це визнаватимуть – то житимуть і процвітатимуть, якщо ні – загинуть, як филистимляни.

D: Основна Самуїлова промова, яка знаходиться в центрі – це свічення, суд за всі добродійства – “цідко”, тобто проголошується що Бог робив від початку, відкол покликав батьків. Як Господь давав благодать, як його забували, потім знову кликали, бо було вже неможливо нести наслідки своєї невірності, і Він знову допомагав – тут згадується Єгипет, а потім, Єрубаал (Гедеон), Бедан

(це версія імені Барак – пам’ятаєте Барака і Девору, які перемогли Сісеру), Ївтаха – все це книга Суддів…

Зі слів Самуїла ми дізнаємося що потенційна загроза з боку амонитян підштовхнула Ізраіль просити царя – про це не йшлося раніше, але тут в.12 – коли ви побачили, що Нахаш….

Тобто Нахаш вже давно непокоїв ізраільтян – але привід для війни з’явився вже тоді, коли народ попросив царя і Саула було представлено, як царя.

Самуїд закінчує тим, що нагадує Ізраілю про завіт – про благословіння, якщо будуть слухняні, і прокляття, якщо порушуватимуть умови завіту. Просто тепер це стосується народу і царя. Тобто з одного боку – все залишилося як є, але з іншого їм тепер буде ще важче дотримуватися завіту, тому що вони обтяжили себе інститутом царства. Вони ще не готові до цього – це як Адам, який вийшов оволодівати землею, якого вигнали з саду і дали йому те, чого він хотів – царювати (бути як бог). Але чи готовий він до цього ? Ні. Свого часу Бог дав би Ізраілеві царя, так само як свого часу дав би Адамові “з’їсти з дерева пізнання добра і зла”. Але тільки тоді, коли досягнуто основну його мету – навчитися послуху. Після того, як його вигнали в цьому нічого не змінилося – так само треба вчитися послуху, але зробити це вже набагто важче, тому що є фактори, які ускладнюють справу: є гріх, з яким треба боротися, земля, яка не дає своєї сили і тд.

У випадку з ізраільтянами цим ускладнюючим фактором стане цар – тому що він їм був не потрібен і його вибрали тільки для того, щоб Бог не царював. Так само як в Саду. Справа не в плоді з дерева, а в тому, що порушуючи заповідь людина заявила: я сама собі цар і бог і Ти мені не потрібен. Вони мають усвідомити в чому саме полягає зло цього бажання і для підтвердження своїх слів Самуїл просить Бога дати знак: послати грім і дощ.

Думаючи про Ізраіль і зокрема цей етап в історії Божого народу ми маємо подумати про сучасність, про Україну. Ми пожинаємо наслідки тих рішень, які приводять історію туди, де ми зараз знаходимося. Хоча це не залежить від нас – ми є частиною цієї країни, цього народу і нікуди не дінемося від наслідків гріхів чи невірних рішень наших предків. Заради справедливості треба сказати що вони передали нам не тільки свої гріхи і проблеми – а багато хорошого.

Проте в прагненні до процвітання і благополуччя сучасна Україна дуже нагадує древній Ізраіль – дайте нам царя, який вирішить всі наші проблеми. Бажання обрати достойного президента – це по суті те ж саме. Ніхто не ставить питання – а чи справді ми гідні відповідного правителя ?

Украіїнці люблять піднімати на прапор “гідність” – революцією гідності називають майдан 2014 року. Все це добре – але що далі. Як виявилося, щоб мати продовження “гідність” має мати якесь підтвердження на набагато глибшому рівні. Це рівень, за який відповідає Церква – якщо вона сама веде себе “негідно”, якщо вона поділена, чого чекати від народу і президента ?

Багато хто скаже – при чому тут Церква ? В нас взагалі світська держава і ніколи Церква не буде грати в ній вирішальну роль. Церква грає вирішальну роль не тільки тоді, коли їй дають на це право. Так вийшло, так Бог світ створив.

Тому Церква має подумати про своє служіння в тому ключі, в якому Самуїл презентує своє служіння: має отримати свічення того, що вона служить людям, а не використовує їх, має їх вчити і за них молитися. Якщо вона усвідомить що це важливіше за усі конфесійні відмінності, то стане “Самуїлом” для сучасного покоління. Він справді все своє життя служив і зіграв свою роль і для тогочасного покоління і для майбутнього. Так само Церква – наслідки її малої вірності можуть бути помітні тільки на відстані, коли вже є плоди того, що сіється. Так що нетерплячий народ, який жадає царя в самого Самуїла має навчитися одного – терпіння. І ми бачимо, що це теж стає елементом настанов для самого царя – він казав Саулу – роби що хочеш, але чекай, доки я прийду 7 днів… з будь-якого дерева в саду їж, а з дерева пізнання добра і зла – не їж… той самий принцип.

JJ:

Коли Самуїл відсторонюється, це не означає, що він не буде служити як пророк. Він відсторонюється від ролі судді, яку виконував протягом життя.

Джордан загострює увагу на слові “праведність”, яке в нас перекладено “добродійство” – це слово цадака – це діла, які Бог зробив.

Самуїл проголошує що доки цар буде представляти Царя Царів – він буде успішний, а якщо відсуплять – прийде зло.

Коментуючи вв. 14, 15 Джордан нагадує що люди гідні свого правителя – тобто якщо хочете гідних правителів, треба бути гідним народом. Це не популярна ідея – люди зазвичай бачать причину всіх своїх проблем в правителях і думають що в зміні правителів вирішення їх проблем.

Важливим уроком з даного тексту є урок “не падайте духом”. Ви згрішили, але нехай це не змусить вас відступити – Господь вірний, і якщо ви будете вірні – все наладиться. Тому що на вас – Боже Ім’я. Так само сьогодні нас нарікають Христовими, коли ми цього ще навіть не усвідомлюємо (якщо нас охрестили в дитинстві). Ми – Божі, тому нема причин падати духом. Тим більше, коли ми бачимо, які великі діла Він вчинив з нами (в.24).

щшшЗрештою, для того ми і читаємо і вивчаємо Біблію, щоб нагадати собі про Божі діла. Не просто один раз прочитали за життя – а постійно собі про це нагадуємо. Біблія – це ціла Бібліотека – Бог дав нам 6 книг, а не 4 духовних закони, чи одну брошуру, яку можна вивчити напам’ять і весь час до неї звертатися…

+

16 Незаконна жертва Саула (1S13: 1-23)

1 Самуїла – Перикопа 16 https://youtu.be/pQSKwqMtyMo

Хіазм АВСDC`В’А’

А-А1: військо Ізаіля. Перший вірш не точно перекладений – йдеться про те, що Саул зацарював, коли мав 30 років, і царював 40 (це підверджується Дії 13:21). Це те, що я прочитав в коментарі на сайті netbible, можливо у Джордана буде якийсь коментар.

Отже, Саул стоїть в Міхмаші, з ним 3000 воїнів, а його син, Йонатан – Гів’ї. Йонатан побив филистимського намісника в Ґеві. Всі ці міста знаходяться поруч на північ від Єрусалиму – на відстані приблизно 15 км. Зрозуміло, що присутність намісника филистимлян на цій території була недоречною. Це дуже далеко від фактичних кордонів – але мабуть филистимляни мали ще дуже великий вплив, якщо в них були намісники в містах Ізраіля… Отже виникає конфлікт – і народ збирається в Ґілгалі – місце, звідки починалося завоювання Землі, не далеко від берегу Йордану.

Про вплив филистимлян і зокрема в тому, що стосується армії і економіки ми дізнаємося з частини А1: в Ізраілі навіть не було своїх ковалів. Монополія на обробку заліза – у филистимлян. Навіть нагострити сокиру ніхто не міг. І от війна – а зброї немає – тільки в Саула і Йонатана. Зрозуміло чому филистимляни почували себе впевнено і коли їм дали привід то вони зібралися воювати.

Отже, це рамка – те, як починається і як закінчується даний текст: військо Ізраіля має давати відпір ворогові, тому що Йонатан провокував филистимлян (схожим чином це колись робив Самсон), але з тз військогово потенціалу – сили не рівні і зокрема тому що немає відповідної зброї) Давайте зробимо крок усередину, до його центру і розглянемо наступні дві частини.

В-В1: ці частини описують як розвиваються події – филистимля дуже багато (в5), ізраільтяни ховаються хто де може, дехто взагалі вже встиг перейти Йордан і втекти. Саул в Ґілгалі. З іншого боку – розповідь про те як Саул перемістився до Ґів’ї Веніаминової і з ним 600 чол. Филистимляни розділяються на три відділи і рухаються у всіх напрямках на південь. (знову асоціація з Гедеоном – там він розділив народ на 3 відділи – а тут филистимляни – виходить така собі антиісторія…).

Отже тут ми маємо контраст між станом филистимлян – вони впевнено йдуть вперед, і станом євреїв – вони розбігаються, ховаються і приголомшені.

С-С1: ще в 10:8 вірші, коли Самуїл вперше говорив Саулу про знаки, які підтвердять що він цар, він дав йому заповідь, яку можна порівняти з заповіддю не їсти з дерева пізнання добра і зла (читати текст). І ось Саул чекає, а Самуїла нема. Народ розбігається – що робити ? Саул вирішує принести жертву сам, не дочекавшись Самуїла. Це стало початком його кінця.

Самуїл дорікає Саулу, що той не подумав і зробив нерозумне, не послухав наказів Господа. Він каже що такі речі призведуть до того, що Саул позбудеться Царства. Воно буде віддане другому, тому, хто догоджатиме Богу, а не людям. Самуїл говорить вже після того, як Саул перед ним виправдовується – ці слова самовиправдання – в центрі хіазму.

D: приходить Самуїл – як тільки Саул, який не був священником приніс жертву вознесіння і Саул його вітає і пояснює ситуацію. Все дуже правильно. Але виявляється що в своїй суті, якщо подивитися в корінь справи – невірно.

І таким чином вся ця перикопа побудована так, щоб ми побачили як зовнішній тиск стає випробуванням як людина поставиться до Бога і того, що він наказав. Це випробування чекало на Адама, якого Бог обдарував усім. І це випробування чекало на Саула, який як Адам, отримав Царство. Врешті решт питання не в тому, які саме труднощі звалилися на голову – а в тому, як ти вчиниш в цій ситуації з Божим Словом. Саул провалив тест і перед Божим посланцем оправдувався так само, як це робив Адам, звинувачуючи народ, филистимлян і Самуїла, який на його думку не прийшов вчасно.

Євреї не мали військової переваги над филистимлянами – але набагато гірше, що Саул не зробив відповідних висновків з минулих перемог Ізраіля. Ситуація була справді жахлива і безвихідна. Вважається, що за подібних обставин слабкі люди звертаються до релігії, а сильні не бачать в цьому ніякого сенсу. Але суть не в тому, щоб виконати певні релігійні обряди – як бачимо Саул це зробив. Він вдавав з себе релігійну людину тоді, коли ти цілком покладався на власні сили.

Суть не просто в релігійності, питання в тому, яке релігійність – правдива. А тут вважається що релігія – це справа приватна і в кожного може бути своя власна релігійність. Яка є – така є. Накази Господні – це ж формальність…

Кажуть що це було основне питання для Лютера: як я можу бути впевненим, що знаходжу справжню дорогу до Бога ? Коли питання не стоїть саме так – в релігії немає нічого привабливого. Краще покладатися на власний розум і не приносити жертов, чим приносити їх тільки для заспокоєння власної совісті, як це зробив Саул. А що народ ? Народ розбігався – Саул мав би подати приклад мужності і вірності Богу. Народ, як народ – куди вітер повіє, туди він і нахилиться… Отакі сумні повороти трапляються на шляху тих, хто дуже добре починає… І трона позбудеться, якщо не покається і проблема не вирішена – филистимляни просуваються вперед…

Ком Дж

Пер 16
Перехід від священиків до Царів і пророків…Царю треба пророк.

3 історії падіння Саула, дві з яких ми розглядаємо сьогодні. Гілгал, Йонафан.

1 Сам. 13:4: “А ввесь Ізраїль чув, говорячи: „Саул побив филистимського намісника, і тим Ізраїль став нена́висним серед филисти́млян“. І скликаний був народ за Саулом до Ґілґалу.” Алюзія на Вихід – коли ізраїльтяни стали “смородом” для єгиптян.

ІН 5:13 Гілгал – Вождь воїства Господня : Саул має про це пам’ятати.

Число колісниць филистимлян – 3000, не 30 000.

Суд.7:12 народу як піску на березі морі – Гедеон там переміг.

Число 7 – число днів, які Саул мав чекати.

Те, як була принесена жертва вознесіння (Саул) і те що не було принесено мирної  жертви вилилася в те, що перемоги не було, навіть битви не було. Все залишилося як було…

Бажання утримати людей, щоб не розійшлися нагадує про Вавилонська вежу. Цар, якщо він виповниться до інших народів, буде як Німрод.

Прикладом людини, яка терпіли послання Євр.6 презентує Авраама.

Саул втратив все через нетерпіння (як Адам). Він потрапив так, ніби Бога нема (нерозумно).

Саул сам намагається знищити свою династію – хоче вбити Йонафана.

Докір Самуїла треба сприймати як можливість покаятися для Саула.

Чи міг Саул покаятися?

17 Перемога над филистилянами і роль Йонатана у цій перемозі(1S14: 1-46)

1 Самуїла – Перикопа 17 https://youtu.be/tBtoyV6u8jY

А-А1: напочатку і вкінці історії ми почули як на бік Йонатана прихилився спочатку його зброєноша (А), а потім – весь народ (А1).

Йонатан проявляє ініціативу і обачність – він нічого не каже Саулу, своєму батьку, який, як він напевно вже розуміє, не відпустить його на війну в Ім’я Господа. Отже, Саул і 600 чоловік – і филистимський табір знаходяться недалеко одне від одного. Правнук Ілія, внук Пінхаса, син Ахітува, брата Іхавода – звати його Ахійа носить ефод. Описується гориста місцевість… Йонатан вирішує нападати на филистимлян, тому що як він каже зброєноші – Господу не проблема що їх мало. Слуга його підтримує.

Наприкінці історії – визволення Йонатана з рук Саула, який був готовий його вбити, щоб стримати своє слово. На цьому прикладі ми бачимо наскільки народ сильно впливав на волю царя – він міг відмінити його волю.

Обидві частини показують, як народ здатен підтримати того, хто вірно виконує свої обов’язки лідера. Тут це не Саул, а Йонатан.

В-В1: темою цих частин є знаки: Йонатан просить знака, як Гедеон перед битвою – якщо филистимляни нас покличуть, каже він зброєші – значить Господь віддав ворогів у їх руки. Врешті решт все це спричинило переполох в филистимському таборі. Плюс стався землетрус. Все як було в історії з Гедеоном і завжди, коли Бог провадив війну – вірний Богу герой робить перший крок і Бог допомагає не зважаючи на перевагу ворога.

Наприкінці, в частині В1 відбувається визначення тих, хто їв під час битви. Це антиісторія до того, що відбувалося в книзі Ісуса Навина. Там Ахан взяв із заклятого і загинув, тут Йонатан взяв із заклятого і залишився живий. Чому ? Тому що в першому випадку – це було закляте Богом, а в другому – ні. Саул не був причиною перемоги, але тягнув на себе всю славу – прокляв того, хто буде їсти, доки він не помститься. А подумати про те, що голодні солдати – це не солдати. Він знову впоров дурне і це очевидно для Йонатана, та й для вього народу, який врешті решт накидається на їжу як голодні пси і порушують Божий Закон, тому що їдять з кров’ю.

Отже, такі були ознаки: перший вказував на те, що Господь віддав филистимлян – тому що Йонатан сказав, якщо покличуть – значить віддав, другий – що треба вбити Йонатана. І Саул був готовий це зробити.

С-С1: в 18 вірші – не зрозуміло що мається на увазі – дослідники сходяться на думці, що йдеться не про ковчег, а про ефод – в наших Бібліяї перекладено “ковчег”, але навряд чи вони везли “ковчег” з Кіріат Єаріму. Перед тим в цьому розділі і після цього йдеться про ефод, а не про ковчег. Це також підтверджує літературна стуртура – в цих частинах Саул питає Бога – а це відбувалося через ефод (в 19 пор.в 37). Саул не полишає демонструвати що надіється на Бога і звертається до Нього через ефод. В першому випадку замішання в таборі филистимлян вже відбулося і це вже є відповіддю, не зрозуміло нащо було питати якщо і так все зрозуміло – Бог дав филистимлян в руку Саула. Хоча з іншого боку, раз ти вже взявся питати – то питай до кінця. Але Саул все недороблює – це вказує на те, що Бог для нього – інструмент досягнення своїх цілей. І цій перикопі є контраст між Саулом і його сином Йонатаном, для Якого Господь є Бог.

В другому випадку – Бог не відповідає, тому що є порушення клятви, яку наклав цар. Хоча це не була Божа постанова, це мало значення і треба було вияснити хто порушив цареве слово. Ініціативу в тому, щоб питати тут Бога проявляє не сам цар, а священник. Фактично через це Саул зупинився і не продовжував походу проти филистимлян – можливо він загинув би набагато раніше, якби не ці історія з втручанням священника, який спитав Бога.

D: Коли филистимляни прийшли в замішання, а Саул припиняє питати у Бога через священника, а підключився до того, що відбувалося. Така непослідовність теж багато про що говорить… А там були і ті, хто перейшли на сторону Ізраіля з боку филистимлян – самі євреї, яких филистимляни мабуть примусили взяти участь в цій битві, там були і ті, що поховалися – повилазили зі схованок – словом зброя не мала вже ніякого значення, тому що филистимляни втікали перелякані.

D1 – Саул проявляє ініціативу і закликає до того, щоб винищити филистимлян вже на їх територіях. В обох випадках він кидається в атаку.

Е-Е1: описано, як Саул наклав на народ неодумане прокляття і як народ втомившись від голоду їв м’ясо з кров’ю. Довелося вирішувати ще цю проблему. Схоже на те, що у свідомості Саула росте самовпевненість і що Самуїл, його батько і вчитель вже йому не потрібний – він сам будує жертовника. Словом, процес деградації вже почався: він складається з багатьох окремих маленьких кроків, але врешті решт призводить до відступництва.

В центрі хізму: Йонатан підкріпляється медом, він не знає що Саул прокляв всякого, хто їстиме до вечора. Його очі просвітліли – образний вислів, який означає, що він підкріпився. Коли він чує про наказ батька, то коментує: це нерозумно з його боку.

Після того, як Самуїл сказав, що Саул царем не буде трапляються ці події і ми природьно починаємо думати, що Йонатан – це той, хто достойний Царства. Між ним і Саулом тут – великий контраст, який виростає через всі ці події…

Мабуть доречно буде провести паралель між медом і Словом Божим, тому що в Псалмі сказано, що Боже Слово дорожче від меду – ось таким воно було для Йонатана. Воно дало йому силу стати каталізатором перемоги.

Ком Дж


Пер 17
Йонафан вже вдруге проявляє ініціативу, тому що Він вірить Богу

Назви стовпів нагадують неопалимій купину.

Те, як Йонатан говорить про филистимлян нагадує про Давида, який називав Голіафа необрізаним.

Слово євреї використовується щоб нагадати про Бут. 14

Яв могло виглядати те, як Йонатан вбиває 20 чол ? Вузький прохід + землетрус.

Ефод носили так, як носять ковчег. Відкриття ковчег це відкриття таємниці. Ефод теж являв мічтичну, потаємну Божу волю. Тобто ковчег з ними в формі ефод. Все це вказує на присутність Бога, як Царя, а земний цар лише Його представник. Битву починає Бог.

Припущення як влаштований ефод. Дві таблиці – білий і чорний. Два чорних – так.. Два білих -ні… один білий другий чорний – нема відповіді.

Мед – це знак Божої присутності, тому що це земля меду. Саул забрав у людей Божий дар.

1 Сам. 14:31: “І били вони того дня між филистимлянами від Міхмашу аж до Айялону. А народ дуже змучився.” Ісус Навин завершив битву, а Саул не міг. Вони їли їжу демонську (кров).

Клятва Саула нагадує клятву Ївтаха. Обидва втратили династію.

Мовчання Бога співвідноситься тут з мовчанням народу.

18 Військові успіхи Саула (1S14: 47-52)

1 Самуїла – Перикопа 18 https://youtu.be/NX6lU79gxm4

Тут є простий хіазм в центрі якого описується Саулова сім’я, а з обох боків – війна, яку він провадив з усіма ворогами Ізраіля.

Цікаво, що це відповідає тому, як влаштований світ, створений Богом і довірений Адаму – Адам має захищати Сад, війна має зміст тоді, коли є що захищати. Тому в центрі хіазму тут дім, війна провадиться заради дому.

Про такий різновид геройства розповідав Богуміл Ярмулак на молодіжній конференції – відвага з’являється тоді, коли тобі є заради чого воювати і що захищати. Він показував це на прикладі “Володаря Перснів” – все зводиться не просто до перемоги над злом, а до того, щоб пройшовши через усі випробування стати зрілими і повернутися додому – головний герой Володаря Перснів, на думку самого Толкієна, це Сем Гембджі, який повернувся, одружився і залишився в Ширі. Все решта – заради цього.

Тут, і історії Саула ми бачимо, наскільки складним є життя – Саул – це позитивний персонаж, і тут історія повертається до описання його як персонажу позитивного – він є царем, який будує свій дім і його захищає. Водночас ми вже бачили сигнали великої проблеми, яка пов’язана з його серцем. Відбувається певний складний процес, і спостерігаючи за цим процесом важко однозначно сказати – Саул негідник, чи молодець. І те, і те. Так можна сказати про багатьої людей і якщо подумати врешті решт саме так можна сказати про кожного з нас. Єдина відмінність між Давидом, про якого ми будемо ще читати і Саулом – це те, що Давид по-справдньому розкаявся. Але його життя теж мало різні повороти. Так що Біблія не малює життя чорно-білими фарбами. Сьогодні ми знову закінчили на тому, що Саул молодець, хоча побачили які саме проблеми вилазять не зважаючи на те, що він молодець…

Хай це допоможе нам вірно сприймати людей і особливо лідерів.

+

Дії 7-6

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH88quSfLOTd-RJKNa131Ukh

 

36 Бунт в Ефесі (19: 21-20: 2)

37 Прощальний візит Павла до Троади (20: 3-14)

38 Подорож з Троади до Мілета (20: 15-38)

39 Павло іде до Єрусалиму (21: 1-17)

40 Павло відвідує Якова в Єрусалимі (21: 18-26)

41 Павло розповідає про своє навернення (21: 27-23: 10)

42 Спроба вбити Павла (23: 11-35)

 

36 Бунт в Ефесі (19: 21-20: 2)

Дії – Перикопа 36 https://youtu.be/geFQLRor8yc

Історія, яку ми прочитали ілюструє через що доводилося проходити першій Церкві, апостолу Павлу – інколи ситуації оберталися проти Церкви і потрібно було мудро і обережно з них виходити. Церква вийшла з цієї ситуації, і знову не без участі і допомоги представника Римської влади, який стаючи на бік порядку стає на бік Церкви.

Давайте попорядку розглянемо текст. Це хіазм.

А-А1: Павло зібрався в Македонію, плануючи повернутися в Єрусалим, а після того нарешті добратися до Риму. В післанні до Римлян він пише, що не раз збирався прийти до Риму, і навіть збирався ще далі – в Іспанію. Але як ми побачимо далі йому не судилося. Так само тут – не судилося йому так, як він задумав попасти і в Македонію, куди він послав Тимофія і Ераста. Про Македонію ми пам’ятаємо – Филипи, Солунь, Верія – там було багато Церков після 2-ї його подорожі.

А1: після пригоди, яка трапилася в Ефесі Павло все ж вибирається в Македонію – проходить тими краями і добирається аж до Еллади – так ще називали Ахайю – це там де Коринт і Афіни.

Спільне слово в цих частинах – Македонія. Тут йдеться про плани Павла і те, як вони були втілені після описаних подій.

В-В1: В Ефесі сталася заворуха. І спочатку описано з чого все почалося – золотар Дмитро пояснив своїм товаришам по цеху, що якщо так піде і далі, то їх вироби ніхто купувати не буде. Вони вже спалили купу книжок на 50 тисяч драхм – одна драхма – це як один динарій – середня платня за день роботи: от і порахуте. Християнство почало підривати економіку Ефесу, яка була побудована на релігійній брехні.

Тому заклик Дмитра не залишився непочутим. Він попереджував про загрозу для головного символу міста Ефесу – храму Артеміди Ефеської. Це храм який вважається одним із семи чудес світу – діаметр – близко 150 метрів, вміщав 24 500 чол. Там стояла 2м облицьована золотом статуя богині. Артем́іда (дав.-гр. Ἄρτεμις) — давньогрецька богиня, первісно шанована як покровителька тваринного й рослинного світу. За пізнішими віруваннями, богиня мисливства, лісів і гір; її шанували також як богиню Місяця, вагітних, породіль і жіночої незайманості. Ну все як в цих хананейських пантеонах – там обов’язково є богині, які пов’язані з природою, з родючістю.

Цікаво, що храм водночас був ринком – можливо тому в аргументації Дмитра це все пов’язано. Він був побудований задовго до цих подій, а знищений – задовго після одним фанатиком, який просто хотів прославитися.

Отже, Дмитру вдалося переконати людей у місті що не тільки вони, а цілий світ в небезпеці (в.27). І тепер все залежить від них.

В1: з іншого боку хіазму – міський писар, який втихомирює цю бурю. Він вказує їм на те, що Артеміда-Артемідою, але закон порушувати небезпечно. Це подіяло, а значить ми можемо бачити наскільки дієвими були порядки, встановлені Римом. Він говорить про суддів, проконсулів, про порядок – це все працювало і заспокоївшись люди зрозуміли, що вони не хочуть втрачати мирне і спокійне життя заради богині, або заради хто-зна чого (тому що дехто брав участь в демонстраціях, навіть не знаючи чому зібралися). Міський голова зумів заспокоїти заколот, який розбурхав Дмитро, посилаючись на Рим і його бажання спокою і порядку.

С-С1: в повстання, коли воно виникло відразу з’явилося гасло: Артеміда ефеська велика. Це промовлялося з гнівом, передавалися відповідні емоції. Про це частини С і С1

D-D1: цього разу, в міру зростання заворушки, дісталося Гаю і Аристарху – їх схопили. Також попав Олександр – його здали юдеї, йому не дали говорити і хто-зна чим би закінчилося, якби не втрутився представник Риму.

Е: в центрі хіазму – учні не допустають щоб Павло увійшов в народ – і навіть місцеві приятелі з міського начальства просили його не виходити. Павло, який збирався це зробити – тобто вийти – цього не робить, тому що він не сам по собі. Тут знову ми маємо приклад спільного рішення Церкви і того, як Павло йому підкоряється. В цьому і полягає мудрість, якої нас вчить даний уривок. Пряма конфронтація звичайно б довела, що Павло герой – але чи потрібно було це робити ? Захистивши Церкву, влада стала на її сторону, ще раз довівши, що Церква – це не збіговисько баламутів і порушників порядку. Словом від цих рішень стало добре всім – і державі, і Церкві. А злі люди не змогли повернути все на свою користь, хоча і намагалися відстояти свій нечестивий бізнес високими матеріями.

Коли йдеться про богів древнього світу, то у Честертона є цікавий аналіз поганства, яке дуже відрізнялося в різних цивілізаціях древнього світу. Зокрема він порівнює Рим і Карфаген. В Римі поклонялися домашнім богам, ніхто не приносив в жертву людей – а в Карфагені навпаки. Тому, каже Честертон Рим і переміг Карфаген. Хоча він сам не позбувся поганства до того часу, коли прийняв Христа. Хоча його поганство теж набувало різних форм і християн переслідували пізніше, свого часу Римська Імперія стала площадкою для поширення хритиянства, і як ми бачимо з книги Дії Апостолів часто захищала Церкву. Так що все це було не так чорно-біло навіть з поганськими, ідольськими містами.

Але, звісно, як тільки виникають економічні чинники – люди забувають про всіх богів (хоча не перестають ними прикриватися) і кидаються в боротьбу за процвітання. Економічне процвітання – це виходить на перший план і сьогодні, коли люди аналізують реальність і намагаються щось змінити. З бажанням процвітання пов’язане прагнення більшості українців стати європейською нацією. Навіть в приклад наводять протестантизм – от, мовляв чого вони так процвітають. Я думаю така подача невірна. Так, наслідком Реформації є процвітання Європи. Але суть не в процвітанні. Доки ми цього не зрозуміємо, в нас не виникне бажання звернутися до Церкви – до того інституту, який має стати не тільки запорукою процвітання у суспільстві, а тих, власне змін, наслідком яких є процвітання. Але це нікому не цікаво. Дайте нам президента, державу, Європу – щоб нічого не робити, або робити те, що ми хочемо і все мати… Так не буває.

37 Прощальний візит Павла до Троади (20: 3-14)

Дії – Перикопа 37 https://youtu.be/ZQ5hJW1hQE

Структура цього уривку- хіазм:

А-А1: розповідається про подорож Павла.

А: три місяці від був в Ахайї, потім, через змову Юдеїв не відплив у Сирію, а повертався через Македонію. В 4 вірші перелічують його супутники – окрім Тимофія, це були брати з різних місць: Верії, Солуня, Дервії і Асіїські. Коли Лука каже “нас”, то має на увазі себе і Павла – вони затрималися, а всі решта відбули до Троади – це вже Асійя (через Егейське мора на схід). П’ять днів тривала подорож Луки і Павла до Троади. Вони відплили після свята Опрісноків. В Троаді пробули тиждень.

А1: тут описується продовження подорожі – від Троади до Асу Павло захотів піти сам пішки – мабуть йому потрібен був час для усамітнення і молитви, в Асі вони зустрілися і всі разом пішли до Мітілени – це напрямок на південь, в бік Ефесу.

В-В1: тут повторюється думка про довгі проповіді Павла. Це відбувається в Троаді, всі зібралися на ламання хліба першого дня в тижні і Павло розійшовся. Взагалі то ми повинні розуміти, що необхідність довгих проповідей була. Павло з’являвся там рідше, ніж наш єписком з’являється у нас і йому було багато що сказати. Наш час не треба порівнювати з тими часами і оправдувати такими текстами затягнуті проповіді. Навіть в часи Реформації було нормальним зібратися і слухати проповідь кілька годин – все це обумовлено тим, що ми, на відміну від них маємо постійний доступ і до проповідей і до Біблії. А вони не мали. Тому вони мали добре запастися – так би мовити “наїстися наперед”. Все затягнулося до півночі.

В1: після події, яка трапилася під час цієї проповіді Павло проповідував до ранку. Насктільки важливими і життєво необхідними були ці промови, що навіть падіння юнака Євтиха їх не зупинило. Не думаю що Павло був одним з тих, хто мучить людей довгими беззмітовними промовами. Обставини справді були особливі і нам навіть важко собі уявити себе на місці тих людей.

С: центр хіазму – чп. Юнак, скоріше за все це був слуга, впав з третього поверху. Вікно звісно не мало скла і мабуть те, що його прикривало не завадило йому впасти, коли він задрімав. Окрім того, ми знаємо що в приміщенні горіло багато світильників (в8), а значть його треба було провітрювати, тому що ставало спекотно і душно.

Лука, як лікар поставив діагноз смерть. Є припущення, що юнак втратив свідомість, але я не думаю що Лука був настільки некваліфікований, щоб не розібратися. Хоча, як ми вже говорили – смерть в Біблії буває різна. “Вона не померла, але спить” – казав Христос про дівчинку, яку воскресив з мертвих. Щось подібне сталося тут: я думаю Павло заспокоював людей, що мовляв юнак живий, щоб не привертати увагу до чуда, яке зробив Господь.

Ця вся історія сильно нагадує про Іллю, який воскресив сина вдови. Вдова почала докоряти Іллі, що його присутність – це суд. Ілля простерся над хлопцем – Павло тут читить так само. Було б недобре якби його промова асоціювалася з смертю цього юнака. І Бог повертає його до життя.

Добре, що наші Церкви влаштовані так, що ті, хто засинають під час проповіді нікуди не можуть впасти. Інакше нам треба було б молитися про дари, без яких можна обійтися. Заснув – прокинеться і все…

Отже, мабуть ця історія, яка розміщена в центрі хіазму приводиться тут як історія, що паралельна до того, що трапилося з сином вдови, до того, як Христос воскрешав мертвих, але вона також має паралелі в книзі Дій. Петро, розділ 9, воскресив Тавіфу – служіння Петра і Павла – паралельні одне одному, тому ми тут бачимо ось таку пряму паралель. Бог супроводжує поширення Божого Слова знаками і чудесами в служінні як Петра (для євреїв), так і Павла (для поган). Таким чином це служить підвердженням того, що є одна Церква, один Божий народ, тому що дія Бога незмінна в схожих випадках.

38 Подорож з Троади до Мілета (20: 15-38)

Дії – Перикопа 38 https://youtu.be/s5rTUhK3pDo

Ця промова Павла нагадує прощальні промови СЗ – Мойсея, Ісуса Навина і зокрема Самуїла, яку ми читали на цьому тижні. Самуїл просить ізраільтян засвідчити, якщо він чимось когось образив. Дуже сильна позиція – замість того, щоб ховатися і уникати критики – справжній лідер просить щоб йому докорили, якщо є за що. Таким чином він відкривається і дає можливість це зробити навіть тим, хто на подібне не наважується. Водночас завдяки цьому він отримує додаткову впевненість в тому, що має право говорити до людей, вчити їх. Хто сам не хоче вчитися, нікого не може нічому навчити.

Тому в центрі хіазму тут слова Павла: в.26 (це частина Е)

Розглянемо хіазм починаючи з центру:

D-D1 – це вірші 25 і 27. Павло говорить про свою невинність в контексті проповіді про Царство – він не вхилявся об’являти їм усю волю Божу. Саме це є причиною того, що він чистий. Об’явлення всієї волі Божої – це небезпечна штука. Люди хочуть чути частину волі Божої – ту, яка їм подобається. Але так само як від початку Самуїл сказав Ілії, що говорив Господь (1 Сам. 3), так Павло, навчаючи про Царство не шукав як йому викрутитись і догодити всім, – він догодив Богові і таким чином не несе відповідальності за тих, хто його не слухав. Якби він цього не зробив, то був би відповідальним – йому доручено звіщати всю волю Божу, він знає, чого вчить Біблія. Інколи вчителі Біблії не викладають Писання таким чином, тому що бояться, що люди щось не так зрозуміють – краще, здається їм, проманіпулювати людьми, тому що “вся воля Божа” – це занадто складно. Павло говорить з єпископами – тут це слово означає “наглядач” – тобто це були старші, пресвітери, які відповідали за Церкви. Якщо подібні тенденції мають місце в закладах, в яких навчають служителів – якщо вони однобоко підходять до різних питань, на які проливає світло Біблія – такі заклади, а точніше їх керівництво стає на небезпечну стежку, яка веде якщо не до єресі, то до нездорових перебільшень і перекручень. Це дуже важливе питання, тому як ми говорили запорукою перемін є священники, служителі Церкви. Якщо їх не вірно наставлять – як вони наставлять людей ?

Одним з конкретних питань, які пов’язані з цією темою є питання біблійної пастирської теології. Їй не приділяється належна увага в християнських учбових закладах. І це має наслідки.

С-С1: Павло передрікає страждання і труднощі. По-перше він говорить про себе – Дух свідчить що в Єрусалимі на нього чекають кайдани та муки. Він оцінює це як норму – не турбується про своє життя, а турбується про те, як скінчить свою дорогу та своє служіння. Про це він говорить і в своїх післаннях, зокрема до Филип’ян, і в пасторських післаннях.

Він також попереджує, що Церкву будуть роздирати вовки, які з’являться після його відходу. Оскільки вони його вже не побачать, він хоче щоб вони знали про це все наперед. Це будуть люди, які не будуть звіщати “всієї волі Божої” – а тому те, що вони будуть казати буде перекручене. Так завжди відбувається з правдою, якщо її подають однобоко – вона стає єрессю. І в Божу отару війдуть люди, які будуть це робити. Єпископи мають бути готові. Цій темі теж приділена особлива увага в пасторських післаннях. Дух ясно говорить, що відступлять деякі від віри…

В будь-якому випадку Церква постраждає, але ті, кого Бог поставив її охороняти мають бути про це попереджені і підготуватися.

Хіба не про це саме говорив Ісус Христос зі своїми учнями перед Своїми стражданнями ? Павло йде на страждання добровільно, як Його Вчитель і наставляє тих, кого він залишає по собі.

В-В1: Починаючи свою промову Павло каже, що він нічого не минув корисного, щоб навчити. Сподіваюся що прочитавши всю Біблію в нас з’явиться такий шанс – розглядати Божу волю як єдине ціле і нічого не пропустити… Також він каже, що це служіння було зі слізьми – страждання не тільки по-переду, вони завжди були невід’ємною частиною його служіння.

Зорема він каже що 3 роки зі слізьми навчав кожного з прибулих до нього в Мілет. Тепер він доручає їх Богові. І наостанок знову згадує про свою перед ними невинність – в.33 (читати)

В далі – частина А-А1 – описуються сама подорож.

З Мітілену до Хіосу – це острів – далі мимо Ефесу – до Мілету (Павло не хотів затримуватися в Ефесі, тому покликав пресвітерів до Мілету). Пресвітери називаються тут єпископами – якщо ми порівнюємо вірш 17 і 28, то стає зрозуміло що в першій церкві це було одне і те саме.

Своє не бажання самому прибути до Ефесу Павло обгрунтовує тим, що не хоче баритися, а хоче скоріше попасти в Єрусалим (20:16). Теж цікаво паралель з Євангелією: Христос каже про свої страждання – я томлюсь і прагну щоб це зарешилось.

Наприкінці зустрічі в Мілеті (А1) Павло падає на коліна і молиться – всі плачуть, обіймають апостола і цілують. Вони сумують через те, що більше його не побачать. Далі проводять його до корабля…

+

39 Павло іде до Єрусалиму (21: 1-17)

Дії – Перикопа 39 https://youtu.be/3RFG1udiQDc

Отже, Павло на шляху до Єрусалиму.

The third “we” section of Acts (21:1-18) is of theological importance because it focuses on Paul’s recapitulation of Jesus’ passion. Note the similarities between Luke’s accounts of Jesus’ trip to Jerusalem and Paul’s. Both stories involve a plot by the Jews and handing over to the Gentiles. There were triple predictions along the way of suffering in Jerusalem in both cases. Both Jesus and Paul steadfastly resolved to go there despite opposition, and both resigned themselves to God’s will.[892]

А-А1: перша і остання частина тексту – описання подорожі Павла. Отже, останній раз ми залишили Павла в Мілеті – вони випливли і пройшли Кос, Родос – це острови в Середземному морі поблизу Турецького узбережжя, далі Патара – це вже місто на кониненті. Потім вони оминули Кіпр, залишивши його ліворуч і попливли в Сирію. В Тирі корабель розвантажувався і їм довелося там пробути тиждень, можливо через погодні умови так довго.

А1: потім описано як Павло вирушає з Кесарії до Єрусалиму – згадується якийсь Мнасон, в якого мали гостувати на Кіпрі. Павло, як ми читали, не хотів ніде затримуватися – але в деяких місцях затримки були вимушені. В Єрусалимі їх прийняли гостинно. Таким чином перикопа закінчується повідомленням про прибуття в пунтк призначення.

Всі подорожі Павла так чи інакше пов’язані з Єрусалимом – Єрусалим – це тема частин В-В1: В Тирі були учні і вони провели цей час з ними. Учні казали Павлові, щоб не йшов в Єрусалим. Дух свідчив, що він буде страждати – і ці підтверджують. Тут, так само як в інших місцях Павла проводять за місто і моляться з ним, схиливши коліна (так було в Мілеті).

В1: з юдеї прибуває Агав – хоча тут йдеться про те, що він прибув з Юдеї, а значить це мабуть той самий Агав, який передрік голод, прибувши в Антиохію (11:28), все ж дивно що Лука пише про нього, не посилаючись на те, що він про нього вже говорив, пише так, ніби це якась інша людина. Думаю, так воно і є.

Пророками стали всі люди Господні – тобто кожен завдяки ДС може дорости до того, щоб пророкувати. Якщо ми не звужуємо суто до здатності передбачати майбутнє (хоча цього не виключається) – пророк – це той, хто входить в Божу раду. Це стосується всіх вірних, охрещених у Христа. І все ж коли йдеться про пророків, йдеться про зрілих християн, тому що ми зростаємо, проходячи етапи “священник, цар, пророк”. Пророк – це останній етап. Якщо головне на етапі священник – це послух, на етапі цар – мудрість, то на етапі пророк – віра. Звісно що всі три складові важливі на всіх 3 етапах, але на кожному одному з них приділяється особлива увага. Як це відбувається – прочитайте в книзі Джордана “Новими очима”.

Отже, цей пророк від імені Духа Святого (еквівалент – так говорить Господь) вчиняє щось дуже схоже на те, що робив наприклад такий пророк як Єремія – символічна постановка. Він бере пояс і звязує руки, прорікаючи що власника пояса зв’жуть в Єрусалимі. Всі ще більше вмовляють Павла не йти в Єрусалим, аж йому доводиться просити їх припинити, тому що йти – це його вибір, не зважаючи на те, що він знає, що постраждає.

Таким чином ми маємо підвердження того, що життя Павла – це наслідування Христа. Він іде добровільно, ніхто його не тільки не примушує, а ще й попереджують – його схоплять і він постраждає. Дух Святий про це попереджує. Але водночас він бачить в тому, що має відбутися єдину можливість стати перед кесарем і засвідчити йому Євангелію. Наскільки я розумію, імператором на момент смерті Павла був вже Нерон. Цілком ймовірно що він його вислухав і стратив. Але це питання ще дослідимо – поки що Павло каже, що готовий померти в Єрусалимі, отже мабуть для нього самого не цілком ясно в чому зміст його страждань – можливість попасти до Кесаря відкриється пізніше. Павло каже, що готовий постраждати за Ім’я Гн ІХ. Всі погоджуються – хай буде воля Божа.

Ці події проливають світло на те, як Церква живе під керівництвом ДС. Ісус сказав учням все – Дух відкриває Божу волю. І Церква реагує на неї, маючи свободу – такі, як Павло, дозріли до рішень, які незрозумілі і неприйнятні для інших. Це нормально. Більшість людей Павла відмовляють, але в цьому питанні ніхто не може його примусити (хоча не раз завдяки братам він не попадав в біду – його то відсилали, то стримували). Отже, у всьому цьому є свобода – це єдине пояснення того, що відбувається. Павло, як Христос, який каже: Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його. Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову, Я цю заповідь взяв від Свого Отця (Ів.10:17,18).

Тобто Павло здатен до такого наслідування, тому що Господь пройшов цей шлях першим. Христос помер не для того, щоб ми не страждали, щоб ми не стали жертвами, а щоб ми стали здатними приносити свої тіла в живу жертву. Тому християнське життя – це несіння хреста, це щоденне помирання для себе, віддавання себе Богу добровільно. Закликаючи християн до таких жертов в післанні до Римлян, Павло сам подає приклад і його вибір йти в Єрусалим, не зважаючи на те, що там не нього чекає – це кульмінація його зрілості і наслідування Христа.

D: центром хіазму є повідомлення про те, що в Кесарії Павло і його супутники (це як мінімум Лука і Тhj[bv), зупинилися у Пилипа, благовісника, одного з 7 дияконів Церкви, який проповідував в Самарії, хрестив євнуха. Він спинився в Кесарії і мав 4 дочок. Нам повідомляється про те, що це були неодружені. В українському тексті цього нема – але в грецькому є: парфеос (діви). Поняття не маю чому в центрі хіазму тут говориться саме про Пилипа і його дочок, якщо вся розповідь спрямована в напрямку Єрусалиму – розповідається про Павла, якого відмовляють від того, щоб туди йти. ЦЕ мало б бути пов’язано, і перше, що приходить на думку – дівчата були пророчиці – хоча не говориться про те, про що вони тут пророкують. Але в тексті вцілому багато уваги приділено питанню пророцтва – на підставі пророцтва Агава і того, що “Дух свідчив по всіх Церквах” раніше Павла відмовляють від того, щоб йти в Єрусалим. Проте це нічого для мене не пояснює.

Більш правдоподіним буде наступне: Павло вважає що ті, які присвятили себе на служіння Господу поступили краще за тих, що вийшли заміж. Про це написано в післанні до Коринтян. Можливо саме це мається на увазі – Павлу дають добру пораду – не йти в Єрусалим, щоб не наражати себе на небезпеку, але він знає, що краще буде піти. Це його особисте покликання, як покликання цих дівчат, які не вийшли заміж заради служіння Богу. Іншого пояснення я поки що не маю.

40 Павло відвідує Якова в Єрусалимі (21: 18-26)

Дії – Перикопа 40 https://youtu.be/aUgqGcFGMsA

А-А1: служіння і жертва. Ці теми пов’язані в цьому тексті і в інших місцях Писання (про одне з них ми вже згадували Рим. 12), так Павло пише про “святу службу Євангелії Божої” в 15-му розділі. Нам треба вийти за межі цих примітивних уяв, що Євангеліє – це 4 духовних закони: всіх створив Бог, всі згрішили, Христос помер за гріх, покайся і живи. Все. Жертовна система була набагато змістовнішою і коли ми дивимося на Євангеліє через книгу Левит і на Левит через Євангеліє, то стає зрозуміло, що спрощення не доречне, тому що це стає спотворенням.

В цьому тексті Павло розповідає про своє служіння – служіння Євангелії серед поган Якову, який головує в Єрусалимській Церкві і пресвітерам, які зібралися.

З іншого боку – Павло приносить жертву строго у відповідності до Закону, як йому порадили.

В-В1: Яків і брати з юдеїв в свою чергу повідомили Павла про тисячі вірних серед юдеїв і дали йому пораду, як розсіяти підозри, які витали в повітрі – Павло вчить юдеїв порушувати Закон Мойсея, говорячи, щоб юдеї не обрізували дітей і не трималися звичаїв. Вони випереджують проблему, яка безперечно виникне тут, в Єрусалимі.

Частина В1 теж говорить про Закон – про те, як були наставлені жити вірні з поган: була постанова Єрусалимського собору – в.25.

В центрі хіазму – їх порада. Приєднавшись до тих, хто склав обітницю, Павло продемонструє, що з повагою ставиться до Закону. Продемонструє на ділі, а не на словах. Не знаю чи було це заверешенням його власної назорейської клятви, як це відбувалося раніше, післі його 2 подорожі. Про тих чотирьох ми можемо казати з впевненістю, що це було закінченням назорейської клятви, тому що волосся обстигалося і спалювалося на жертівнику саме у звязку з заверешенням назорейства. Нагадаю, що тільки в деяких випадках це була клятва на все життя (Самсон, Самуїл, Іван Хреститель), а в більшрсті випадків – тимчасова, коли йшли на війну, або давали якийсь обіт. Звичайно напрошується припущення, що Павло тут теж закінчує своє назорейство – але я не бачу конкретних свідоцтв в тексті. Йдеться про очищення, хоча не виключено що Павло теж завершував назорейську клятву.

Paul’s cleansing would be necessary because of his travels in “unclean” Gentile territory. This act would represent a conciliatory gesture. Paul would have supported a “law-free” mission to the Gentiles as an option, but this gesture would represent an attempt to be sensitive to the Jews (1 Cor 9:19-23).

Все вказує на те, що в першій Церкві, так само як сьогодні було багато приводів для розділень і конфліктів, але її керівництво мало достатньо мудрості щоб робити все можливе для уникнення цих сутичок – правда в цьому випадку Павла схопили у храмі – але вони зробили все зі свого боку, щоб не розділяти вірних з поган і юдеїв, а об’єднати. Вони розуміли, що треба підходити до цього обережно, щоб не стати перешкодою для Євангелії. Закривши очі на ці питання вони б допустили виникнення конфлікту між вірними юдеями і Павлом – проблем не вдалося уникнути, але їх причина – не в тому, що порада була немудра. Вірні юдеї отримали свідоцтво того, що Павло – не порушник Закону. В цьому він теж наслідує Христа, який сказав, що Він не прийшов порушувати Закон, а прийшов його виконати. Він виконав Його за нас, щоб ми могли виконувати Його у Ньому. Це щось подібне до того, що ми говорили про жертву – Христос помер не для того, щоб ми не ставали жертвами, а для того, щоб наші жертви мали зміст. Ну і не дивно – жертви – це частина Закону, тому тут діє той самий принцип – все це сповнуюється у Христі, через Христа, а основним принципом у цьому є любов. Любов до Бога і ближніх – це основне в Законі, це 10 заповідей. І про любов говорить Павло, коли каже, що він стає для юдеїв, як юдей.

На практиці це можна застосувати до різних обставин – ми не повинні підкреслювати особливості своєї віри, якщо вони ображають чи зачіпають інших християн. Християни мають свободу і будуть звітувати кожен за себе перед Богом. Тому нам не треба вступати в суперечку з тими, хто вірить трохи по-іншому, хто немічний у вірі.

Боротьба має зміст тільки тоді, коли це боротьба за Євангеліє, як це робив Павло в післанні до Галатів. Там він рве юдаїзаторів, як “тузік грєлку”. Але, як бачимо вже вдруге в Діях – той самий Павло стає дуже піддатливим – він хоче послужити тим, кому важко з ним погодитися. Так само як обрізання не мало нав’язуватися поганам, так само необрізання не мало нав’язуватися юдеям.

+

41 Павло розповідає про своє навернення (21: 27-23: 10)

Дії – Перикопа 41 https://youtu.be/Az48YIvcMKc

Отже, ми продовжуємо читати книгу Дії Апостолів і щойно прочитали про те, що трапилося після того, як Павло, який повернувся з третьої подорожі, прибув в Єрусалим. Його попереджували що зв’яжуть і що він буде страждати. Яків і брати в Єрусалимі прийняли всі можливі міри, щоб цього не трапилося – але Павло знав на що йшов і коли він після очищення, на сьомий день увійшов у храм.

Побачивши Павла в храмі його схопили – юдеї Асії – це ті, яким Павло протистояв там, далеко від Єрусалиму – наприклад в Галатії. Ми знаємо як він їх ставить на містце в післанні до Галатів. Вони були далеко від Єрусалиму і для них питання стояло дуже гостро – інакше вони б розчинилися в поганській елінізованій культурі. Павло вони сприймали як противника Закону і святотатця, який зневажає храм (тому що він проповідує про якийсь храм тіла – так само як Христос, який казав, зруйнуйте Храм цей і я за 3 дні його відбудую – це не сподобається ніякому юдею – Ів.2).

Масла в вогонь підлили звинуваченням у тому, що Павло ввів у храм геленів. Це було надумано, але Трохима у місті з Павлом бачили, тому це пройшло за правду.

Такі речі були здатні порушити ціле місто і організували мітинг. Павла потягли за місто, зачинивши двері храму. Колись сам Савло був свідком, як за місто витягають Стефана – 7:58, а тепер він сам на місці Стефана

А1: Так само як криком і відповідною інфомацією юдеї збурили місто проти Павла, так само Павло, який зрозумів що слухати і судити по-правді в синедіріоні не будуть, вигукнув те, що підбурило фарисеїв і садукеїв одне проти одного. Фарисеї стали на його бік тільки тому, що простистояння з садукеями мало для них більш конкретне і глобальне значення за проблему, яку створив Павло. Храм вже давно занечещено – Христос покинув його десятки років тому, Він не раз проганяв торговців з храму – ніхто не покаявся. Насправді більшість не цікавила чистота храму, хоча саме це і бралося на прапор. Велика брехня завжди сприймається за правду.

Що їх цікавило ? Старі суперечки між собою. Павло все ж таки був фарисеєм і місцеві книжники з фарисеїв миттєво закрили очі на суть справи і почали захищати Павла. Теологія може легко перетворитися на засіб маніпуляції. Тут ми маємо хороший приклад – 9б. ЦЕ все, звісно що нікого не заспокоїло, але відвернуло увагу від Павла.

Він намагався звернутися до синедріону, але коли його почали ні з того, ні з сього бити по устах, то Павло змінив стратегію. Він встиг навіть докорити першосвященнику, потім мусів вибачитися і змінити стратегію. Кинув їм кістку і вони накинулися на неї, як голодні собаки.

Взагалі коли ми бачимо як Павло себе поводить в Єрусалимі і з братами, приймаючи їх пораду, і з вороже налаштованими юдеями, і з римлянами – ми розуміємо що він не просто готовий страждати. Страждання неминучі, але він всяко їх уникає, доки може. По хочу проходження через страждання вимальвовується для чого вони потрібні.

Римляни побачили колотнечу і зрозуміли що це збіговисько не допоможе їм розібратися в проблемі, Павла просто роздеруть на шматки – і Павла знову відводять у фортецю. Він на це і розраховував.

В-В1: Отже, після того, як Павла схопили, втрутився тисячник римського війска – він ні про що не зміг допитатися в натовпу, який перестав бити Павла, побачивши представників Риму. Тому він відпровадив Павла до фортеці – через натовп навіть довелося його нести.

На сходах Павло звернувся до нього по грецьки, чим дуже здивував римлянина. Після короткого прояснення питання хто такий Павло, а саме чи він не є бунтарем єгиптянином, тисячник дозволи Павлові говорити до народу.

В1: описується що трапилося безпосередньо після цієї промови – Павла перебили і зчинили такий крик, що тисячник відвів Павла у фортецю і звелів його бичувати, щоб вияснити що він зробив. Інакше чого б ціле місто кидало в повітря порох, кидало одежу – він точно щось витворив. Це збиралися з’ясувати у самого Павла, і розтягнули ремені для бичування.

І тут Павло знову використовує свій привілей римського громаданина – сотник, який виконував наказ передав тисячнику, що це римлянин і той дуже здивувався, радіючи, що не встиг зробити дурницю. Навіть зв’язувати було не варто.

Таким чином в цих частинах ми бачимо як на допомогу Павлу перед натовпом приходить Рим – тут повторюється слово – тисячник.

С-С1: Павло звернувся до натовпу зі сходів на єврейській мові, тому його слухали дуже уважно (останнім часом Бог говорив до них на чужих мовах – посилаючи знак… ), тому настала велика тиша, коли почули рідну мову )))

Спочатку Павло посилається на своє походження, згадує свого вчителя, якого поважають всі в Єрусалимі – Гамалиїла. Захищаючись, він схвально відгукується про своїх слухачів – каже що вони горливці по Богу – тобто не байдужі. Звісно він це говорить щоб їх підготувати – та й зрештою він справді вважає і себе і їх – горливцями. Але не за розумом (Рим.10)

Про себе він каже, що його горливість доведена тим, що Він гнав Божу Церкву.

Тепер давайте подивимося на кінець його промови – коли Павло повертається з Дамаску в Єрусалим, то бачить видіння – Бог каже йому покинути міста, тому що його свідоцтва тут не приймуть. Це вже коли він навернувся і повернувся з Дамаску.

Павло каже Господу, що юдеї знають що він гнав Церкву і схвалював вбивство Стефана, тому його свідоцтво може мати значення – але Бог послав Його до поган… після цих слів ми маємо продовження заколоту, так що знову втручається Тисячник і Павла відводять у фортецю.

Таким чином С-С1 – початок і кінець промови – Павло вказує слухачам на своє минуле – він сам гнав Церкву. Мабуть він хотів сказати про це в Єрусалимі усі ці роки – але не доводилося. І тут він свідчить що причина того, що він робить і хто він є – Господь. І що Закон він не порушував, і що до поган його Бог послав…

D-D1: Павло описує зустріч з Богом по дорозі в Дамаск, а потім – як до нього прийшов Ананія, який сказав йому що відбулося і велів охреститися.

Е-Е1: тема світла: Павло каже, що ослів, а Ананія прийшовши поклав на нього руки, і він прозрів.

F: цікаво що в центрі хіазму – детальне описання хто такий Ананія. Промова Павла – це захист перед юдеями, а не просто розповідь про нього самого – який він був поганий і який став хороший. Справа взагалі не в ньому. Ананія, побожний у Законі муж, той хто має добре свідоцтво від усіх юдеїв в Дамаску… Павло ніби каже – в мене є свідок – поважний юдей.

Коли читаєш проповідь Павла так, як ми звикли – цього не помічаєш, але коли бачиш що це хіазм – саме 12 вірш – центр його проповіді. Таким чином, хоча ця промова не була закінчена, головне Павло сказав – він засвідчив.

Історія ще не закінчилася, давайте прочитаємо далі…

42 Спроба вбити Павла (23: 11-35)

Дії – Перикопа 42 https://youtu.be/VpsTa1lL4l4

 

В центрі хіазму: син Павлової сестри розповідає тисячнику про змову. Сорок чоловік поклялися не їсти і не пити, доки не вб’ють Павла. Через це попередження Бог визволяє його від смерті – знову не без участі Риму… Це частина Е.

D-D1: тисячник розпитує юкака, посланого сотником і потім наказує нікому не розповідати про те, що римляни знають про змову.

С-С1: син Павлової сестри, почувши про змову завідомив Павла, а Павло сказав сотникові. Сотник послав його відповідно до тисячника.

З іншого боку (С1) – Клавдій Лісій (так звали тисячника) наказує приготувати велику охорону, щоб відправити Павла до римського намісника, який знаходиться в Кесарії (резиденції римських намісників були в Кесарії, оскільки це місто було портовим і з Риму сюди прибували кораблі і гості – Потній Пилат теж сидів у Кесарії і тільки за необхідності бував в Єрусалимі). Фелікс був намісником Риму, прокуратором Юдеї з 52 по 60 рік за часів Клавдія і Нерона. Між часом прокураторства Пилата і Фелікса було ще 6 різних прокураторів.

Отже Павла готують в дорогу і Клавдій Лісій пише лист, суть якого зводиться до того, що римлянина хочуть незаконно вбити, розібратись в чому він винний я не можу – позивальники, тобто ті, хто його звинувачують прийдуть в Кесарію, щоб ти їх вислухав, я свою справу виконав, захистив римського громадянина від натовпу.

В-В1: описана змова – юдеї зв’язують себе обітом – цікаво що першосвященники легко вступають з ними в змову. Вони справді не можуть вирішити питання законно – на синедріоні, так, як це було з Христом. Їм треба ті, чиїми руками вони вб’ють невинного, який їм заважає. Фактично їм нічого не треба було робити – тому план було схвалено. Це не єдиний випадок в історії, коли влада змовляється з бандитами, з тітушками – сама ця змова свідчить що то за влада. Сучасним прикладом такого невинного лідера є Лукашенко. Людей насилують і б’ють, а він спокійним тоном розказує про порядок і любов до Білорусії…

У Павла не було б ніяких шансів уникнути смерті, якби не римляни. Так само Христос – він йшов на смерть добровільно, але якби він хотів звільнитися від тих пасток, яких йому наставили, то це можна було зробити тільки чудом. В його випадку Рим не заступився – точніше Рим заступався, але це не спрацювало. Павло теж ризикував, але він, як ми читаємо на початку тексту знав, що він попаде в Рим.

 

В1: Павла приводять спочатку в Антипартиду – це на півдороги до Кесарії, а потім його супроводжує тільки кіннота (70 кіннотників), а 200 сотні вояків повертаються назад до Єрусалиму. У римлян все продумано….

А-А1: Після того, як Павла закрили в фортеці, після синедріону на якому він стикнув лобами фарисеїв із садукеми – Господь явився йому вночі і підбадьорив його словами: Будеш свідчити в Римі. Саме про це Павло вже давно мріяв (післання до Римлян свідчить про його неодноразові спроби прийти в Рим, але тут з’являлася можливість проповідувати перед самими Кесарем – його справа виявилася настільки важкою для вирішення на місцевому рівні, що тільки Кесар – найвищий суддя зміг би розібратися). Далі обставини так і складаються, як ми бачимо з прочитаного – уривок закінчується не тоді, коли Павло вже в Римі – але він буде говорити перед Римським намісником в Кесарії…

Даний матеріал є частиною проекту, мета якого прослуховування Біблії приблизно за 3 роки. Пропонується прослухати книги Нового і Старого Заповітів.

Текст Біблії в перекладі Івана Хоменка

Текст читає Ігор Козлов

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/44_Acts_pericope_e.html#42

 

Тиждень 48:

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/09_Samuel_e_9.html#9-2

http://www.bible.literarystructure.info/bible/44_Acts_e_7.html#7-6

 

Ви також можете завантажити mp3 на 48 тиждень за посиланням:

https://drive.google.com/open?id=1BIgPOqECygWRieuh-KhThvsofIBtB9VG

 

Більше про цей проект:

http://yuri.believingthomas.org/bibleeday/

 

Пишіть за адресою:

Bibleeday@gmail.com

 

Аудіобіблія, Біблія, План читання Біблія, Літературна структура Біблії

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/09_Samuel_pericope_e.html#18