1 Сам 1:1-7:1; Дії 15:1-19:20 (47 тиждень)

240820

https://www.facebook.com/watch/?v=600106100699411&extid=BUB6tyMw9raZy6dk

250820

https://www.facebook.com/watch/?v=3588962834471065&extid=Y2pKeea9hOGz5PTQ

260820

https://www.facebook.com/watch/?v=2641902396058351&extid=zPTJIGAnnB0vdYn9

270820

https://www.facebook.com/watch/?v=235943041007766&extid=0CbNApbSZLSFkT1A

280820

https://www.facebook.com/watch/?v=1421674938030818&extid=mQ8TRhndrWLbkRBH

290820

https://www.facebook.com/watch/?v=2659833447666428&extid=yvS5g1nhOOcoY1aj

 

 

1 Самуїла 9-1

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH-mFhTwGaeujPO8G8Q4fpps

 

1 Пролог до народження Самуїла (1S1: 1-8)

2 Народження Самуїла (1S1: 9-28)

3 Молитва Анни (1S2: 1-10)

4 Дитинство Самуїла в Шіло (1S2: 11-26)

5 Пророцтво проти домочадців Ілія (1S2: 27-36)

6 Самуїлове покликання на пророче служіння (1S3: 1-21_1S4: 1a)

7 Захоплення Божого Ковчегу (1S4: 1b-22)

8 Філістимляни та Ковчег (1S5: 1-12)

9 Ковчег повернувся до Ізраїлю (1S6: 1-21_1S7: 1)

1 Пролог до народження Самуїла (1S1: 1-8)

1 Самуїла – Перикопа 1 https://youtu.be/hIl2PXGRrIM

Перикопа має паралельну структуру:

Частини А-А1 містять родоводи:

А – родовід єфремлянина Елкани, А1 – родовід Іллі – в нього два сини, вони священники: Гофні і Пінхас.

В – нам повідомляють, що Анна була бездітною, В1 – Господь закрив її утробу. В Елкани було дві жінки і Анна відчувала тиск з боку Пеніни – бездітність це поганий знак. Це означає, що немає майбутнього. Жінки в Біблії, а саме ті, кому Господь закриває і відкриває утробу – це особлива тема Біблії. Сара була безплідна, Ревекка була безплідна, Рахіль була безплідна – всі вони є прообразами Марії, яка не від міжстатевих стосунків привела у цей світ Месію. Так само історія Самуїла починається з розповіді про безпліддя його матері – Анни. Самуїл буде останнім Суддею Ізраіля – далі настане епоха царів.

С-С1: тут йдеться про те, що Елкана рік у рік ходив до Господнього дому.

Коментарі Джордана:

40 років 20+20
3 дитини , 2 з яких назореї.
Самуїл і Самсон народилися в один рік.

Неплідність Анни символізує відступлення (Суд). Обіцяючи дитину Господу Анна свідчить що Ізраїлю треба визволитель.

Пер.1
Самуїл живе в краї Євраїм і він Левит. 1 Хрон.6 :22-27,32-38

Обов’язки Самуїла точно відповідають обов’язками одного з синів Левія-Кегата.

Анна – благодаті, прихильність. ПЕНІНА – навпаки…

Можливо Елкана взяв другу дружину як Авраам.

Шіло- там ковчег.

2 Народження Самуїла (1S1: 9-28)

1 Самуїла – Перикопа 2 https://youtu.be/b1vK4spLG8c

Структура цього уривку теж паралельна. Відьбувається розмова між Анною та Іллєю (А-А1). А між тим – йдеться про прохання Анни. В-Ілля каже, нехай Господь задовільнить її прохання. В1: Анна каже, що Господь дав їй те, що вона просила.

Отже Анна черговий раз прийшла з чоловіком у Шіла і ревно молилася – так, що священика подумав, що вона п’яна. Але вона була “скорботна духом” – тут використовується слово, яке є коренем слова Марія – мара (в.10). Згадайте як Ноемінь в книзі Рут просила називати її Мара – гірка.

Цікаво, що молитва серця описана тут, як молитва, при якій не чути голосу, але губи ворушаться. В першому Псалмі йдеться про роздуми в такому ж ключі – роздумувати це не просто мовчки думати, а розважати словами – але не вголос, ніби пошепки. Це цікава практика, така молитва є більш впорядкованою, тому що думками можна зайти не туди в молитві. Коли ми пошепки повторюємо слова Псалмів, або інших молитов Святого Письма, ми молимося серцем. Ніякої дихотомії тут немає – що мовляв, якщо серцем, то обов’язково своїми словами… Слова Писання надихають на молитву і тому навіть не мої власні слова можуть бути молитвою мого серця.

Символічним є те, що священник прорікає їй відповідь на молитву біля одвірків храму – двері в Біблії асоціються з народженням.

Далі, коли Господь згадав про Анну і вона завагітніла – Анна виконала те, що обіцяла – віддала сина, якого назвала Самуїл – жадання від Бога. Вона “позичає його Богові , або робить з ним те, що від неї вимагається” – саме такі конотації має слово “віддаю” (в.28).

Все це відбувається в контексті поклоніння Богу – вони приходять поклонятися, роблять це регулярно і текст звертає окерму увагу на моменти поклоніння – вв. 3,4,19,24,28. І далі йде молитва Анни.

Коментарі Джордана:

Коментарі Джордана:

Про учнів теж думали що вони п’яні (Дії 2).

Анна прообраз Марії, Самуїл Ісуса, про це говорить вітання: благодійна, тобто він називає  її Анною.

Самуїл- його ім’я Ел.
Саул- випрошений.
Самуїл є правдивий Саулом, лідером.

Числ.30:10 чоловік підтвердив її обіцянку. Ілля і Елкана підтвердили клятву.

Відлучення вказує на перехід від шатра матері в штани батька. Сара, коли це трапилося з Ісааком, попросила визнати Агар. Тут дитина не переходить в шатер батька.

Чому бик мав 3 роки ? Це час, коли дитину було відлучено. Бик був заміною за 3 роки які дитина була з матір’ю. (вік дитини відповідає терміну, як це зробив Гедеон з 7-літнім биком. Це як хрещення, яке має відношення до перворілного гріха.

З жертвою воскресіння приносилися дарунок (Числ.15). Це важливо щоб показати контраст з сім’єю Ілія.

3 Молитва Анни (1S2: 1-10)

1 Самуїла – Перикопа 3 https://youtu.be/pOML4hgMTEA

Тут у нас уже хіастична структура – це пісня, тобто мова поетична і манера, в якій це промовлялося це скоріше спів, чим суха промова. АВСВС1В1А1

А-А1 – в цих частинах згаду’ється слово ріг – це символ сили. Бог дав Анні силу зачати і народити Самуїла, вона радіє, серце її радіє у Господі та її “ріг став високим у Господа”.

Те, що відбулося – це її спасіння, тому що в цьому контексті Бог вивів на простоте місце – дав спасіння – дав майбутнє, хоча те, що вона його пообіцяла Господеві говорить що вона не стільки була стурбована тим, що в неї немає сина, що її гнобили і вона сама страждала від того, що неплідна. Вона говорить це в контексті поклоніння Богу, від якого відступив Ізраіль і якому треба вірний служитель. Таким служителем стане дитина, яку вона віддасть Богу. Вороги в цьому контексті – це її супротивниця (1:6) – яка розпалювала її гнів, докучаючи що Анна не має дітей і мабуть були ще такі самі як Пеніна.

Проголошуючи святість Бога, Анна проголошує Його виключність – немає такого як ця Скеля. Образ, який вже зустрічався в книзі Вихід і Повторення Закону

А1: Анна проголошує Бога Суддею, Переможцем, який подасть силу Своєму Цареві і помазанцеві. Таким чином вона свідчить що знаходиться на стороні тих, хто в Ізраілі визнає Бога за Царя і чекає Його помазанця. З цим буде пов’язане служіння її сина – Самуїла, який помаже першого в Ізраілі царя – Саула і потім – Давида. Тут теж є слово ріг – ріг помазанця !

В-В1:. Вона закликає зарозумілих замовкнути і посилається на те, що Господь все знає і трапляється те, що Він запланував. Хоча слово “сплановує” тут не зовсім точно передає зміст – це слово означає “вимірює, зважує”, тобто тут йдеться про суд. Так само в В1- стереже тих, хто сильні не власною силою, а Богом, а нечестиві погинуть у темряві.

С-С1: Сильні падають, а немічні укріпляються, ситі наймаються за хліб, а голодні відпочивають, многодітна знесиліла, а неплідна породила сімох – таким чином Анна звеличує Божу благодать ! Сама воно потім ще народить дітей – але їх буде не сім. Сім – це символічне число – воно означає повноту, тому для декого навіть дві чи три дитини – як сім… Достатньо…

Отже, в нас є теми:

А-А1: ріг сили

В-В1: суд

С-С1: тема цих частин ось таке перетворення – Бог підносить убогих і понижує гордих. Ця тема має багато продовжень в Біблії (напр. В книзі Еккл. 9:11 – читати; звісно що час і випадок – це залежить від Божого Провидіння). Ну і Євангеліє каже: останні будуть першими, а перші останніми – це тому що сила у Бога – оце ріг, це тому що це Бог судить і ставить все на свої місця. Як Сам хоче. Так він дав силу нечестивому і багатство безбожнику, але тільки для того, щоб той потім віддав це праведному – це теж Еккл. Все стає на свої місця, коли Бог втручається і Анна звеличує Бога за це втручання у відповідь на її молитву.

І ось ми підійшли до центру – кульмінації, це частина D:

Вся пониження і вивищення – це робить Господь. Він є Царем Ізраіля і ця жінка це розуміє. Вона з вірністю пройшла через часи, коли Бог її “забув”, коли на її молитву не було відповіді, вона поклонялася і смиренно просила – її відповідь Іллі чимось нагадує прохання смиренної хананеянки, яка каже, що пси їдять крихти зі столу панів.

Тепер вона звеличує Бога за перемогу. Молитва Анни чимось нагадує молитву Марії – Величає душа моя Господа. В обох молитва присутні оці теми перемоги і смирення. Нам треба вчитися молитися так, як вони і ми це можемо робити, молячись цими молитвами.

(Молитва Марії – це Лук.1:46 і далі – помоліться цими молитвами і ви зможете самостійно їх порівняти…


Пер 3
Чи знала Марія пісню Анни ?

В молитві Анни:
Бідний, бо вірний
Багатий, бо злий
І Біблії є приклади багатих праведників.

Святість Бога означає що ви не можете Ним маніпулювати

 

24 серпня 2020

4 Дитинство Самуїла в Шіло (1S2: 11-26)

1 Самуїла – Перикопа 4 https://youtu.be/lNvaYYXtUO8 1:49

Завдяки тому, як побудована дана перикопа ми чітко бачимо контраст між Самуїлом, сином Анни і синами священника Ілії. Ми говорили про те, що розповідь про народження Самуїла побудована таким чином, що перед читачем виникає розуміння необхідності спасителя – і це по-особливому доповнюється темою відступництва серед священників. Взагалі то це причина відступлення народу – відступство священників.

Давайте подивимося на структуру. Вона хіастична:

А-А1: віддавши Самуїла в храм, Елкана повернувся до Рами. Розповідь закінчується словами, які дуже схожі на слова Лук.2:40 – читати і порівняти з в. 1 Сам.2:26

В-В1: сини Ілії названі негідними – веліяли (букв.) і спочатку описується їх гріх, те в чому саме проявлялося, що вони не знали Господа і священичого звичаю з народом: вони безчестили Господню жертву. І ми прочитали як саме це відбувалося.

Справа в тому, що жертва мала приноситися відповідно – про це детально написано в книзі Левит. Чому там ці всі деталі – тому що наближення до Бога – це не якась безцеремонна тусовка. Роблячи все правильно, людина виявляє своє ставлення: ось чому Біблія приділяє так багато уваги цим питанням – як приноситься жертва. З цієї причини має значення і те, як побудоване наше Богослужіння: не абстрактна духовність, а обряд, мета якого – звеличити і донести Боже Слово.

В частині В1 ми читаємо слова Іллі, який докоряє своїм синам за те, що вони відвертають народ. Вони причина відступництва – і такі як вони “професійні друзі Ісуса Христа”. Гофні і Фінеес блудили з жінками, які служили при храмі. Назайманість цих дівчат була запорукою вірності Богові цілого народу – так як це відбувалося в древніх культурах: незайманість дівчат – запорука міцності стін міста… Блудити в храмі, чи коло воріт храму – це було характерно для тих, хто поклонявся ідолам. Ми вже не раз говорили про те, що поклоніння в Ханаані мало сексуальний характер, тому що було пов’зане з родючістю… І от такий приклад подають священники. Писання каже, що вони приречені – Господь постановив їх вбити, а тому вони не слухають старого Ілію, який попереджує, що за них не буде кому заступитися…

С-С1: контраст – Самуїл служив – він носив лляний ефод – це не той ефод, який носив першосвященник, а просто одяг. Слово ефод має декілька значень. Тут згадка про цей одяг, та й такий особливий акцент на одязі Самуїла – символічна вказівка на стан праведної людини, яка служить Богу – лляний хітон, лляний одяг – це те, що мав носити священник (Лев.16 ). Тобто на відміну від синів Ілія, Самуїл дотримується всіх деталей, заповідей і наказів. Сім’я, і зокрема Анна шила йому верхній одяг і приносила раз на рік. С1 знову повертається до Самуїла і його родини – Анна народила ще 3 синів і 2 дочки.

В центрі хіазму – благословіння, яке отримує ця пара: вони віддали Самуїла і отримали ще 5-ох дітей. Віддаючи Самуїла, вони віддавали “все”, тому що в них не було дітей. Так само, як учні, які залишили все і пішли за Христом – вони отримають набагато більше того, що віддали (Мф.19). Коли Христос їм пояснює, що вони набули, то закінчує словами: перші будуть останніми і останні – першими. Це цілком відповідає тому, що ми прочитали про Анну, її покору і відвагу у вірі. Це, зрештою можна вважати ознакою будь-якої вірної людини. Приклад такого служіння подавали апостоли, які казали (2 Кор.6:10).

Отже завдяки цьому контрасту ми бачимо наскільки великим є гріх “сильних” цього світу, таких як сини Іллі і наскільки великою є благодать, яка дана “вбогим”, таким як Анна.

Коментарі Джордана:

Сини веліала пор. Анна – Я не донька веліяла: негідні, марнотні, безславні люди. Люди що не мають ваги, слави.

 

Вони не знали Господа в зовсім іншому сенсі порівняно з Самуїлом (пер.6).

 

Жертва, проведення якої порушували сини Ілія – це мирна жертва. Лев.7- стосовно жиру: це Господу.

 

(Зміст коливання – дається Богу і приймається назад).

 

Декілька аспектів гріха:

-Не та частина

-Не тоді

-Не тому

-Силою

 

Це Причастя. Це просто провести його так як сказав Бог. Чи має значення як саме воно проводиться ?

 

Отже филистимояни тиснуть, тому що вони відступили. Відступили лідери.

 

Процвітання країни і навіть цілих цивілізацій залежить від вірності Божих представників ( загальна благодать).

 

Самухла десь років 20 коли Бог його кличе.

 

Жінки, що служать біля дверей храму.Вих. 38:8(також донька Єфая і жінки НЗ). Служіння.

 

Весталки Риму: Веста. Єрусалим постійно поповнюється з незайманою дівчиною. 2 Цар.19:21

Пісні Пісень 4 – стіна.

 

1 Хрон.26 обов’язки тих хто охороняють вхід до Храму. Цілі розділи описують двері. Якщо ми навіть не розуміємо деталей, ми бачимо що це важливо, якщо так багато по це йдеться. Це все вказує на охорону і може бути застосована до Церкви в поклонінні, до держави в моральному сенсі.

 

Филисьимляни перемагають не тому що вони сильні, а тому що Божий народ розбестився!!!!

 

Пінхас вбив (Числ) тут ми маємо зворотну Пінхас сам блудить .

 

5 Пророцтво проти домочадців Ілія (1S2: 27-36)

1 Самуїла – Перикопа 5 https://youtu.be/-okhBW8S2Do

Божий чоловік приносить суд. Ми не знаємо його імені – важливо що це посланець від Бога і тут ми маємо яскравий приклад того, як пересікаються пророча і священницька функції. Пророк, який не є частиною релігійного інституту приходить до поставленого священника і вимагає його відзвітувати: що він зробив з Божим Словом. Це слово докору і осудження.

А-А1: повторюється слово священник. Спочатку пророк говорить про Аарона, якого Бог вибрав на цю роль, а в кінці – про нового вірного священника. Таким священником буде Самуїл

В-В1: суд над синами – вони помруть в один день за те, що зневажливо ставилися до Божого і наживалися самі. Але це буде тільки знаком суду над домом Ілія вцілому. Це він відповідальний за те, що все зайшло так далеко – погоджуючись з тим, що вони роблять на ділі, Ілія став учасником їх гріха. Суд прорікається над ним, його домом і домом його батька – в них чоловіки помиратимуть в молодому віці, він бачитиме падіння Ізраіля, до якого довів він сам.

С – центр хіазму, в якому, власне Бог відміняє Свою постанову: я казав що будете ходити перед лицем моїм довіки, але так не буде, якщо ви зневажаєте. Відступники, особливо ті, хто знає Біблію і її тлумачать, часто беруть на прапор Божі обітниці – Бог нас ніколи не покине. Так було тоді і так є сьогодні. Пророче Слово Біблії, яке має донести Церква – такого не буде. Бог покине і ви це відчуєте. Це слово, по-перше, до релігійних вождів і тих, хто тримає ключі Царства.

Ми не знаємо імені того Божого чоловіка, який приніс суд для Іллі – важливо що це був суд Божий. Так само і сьогодні – не важливо як називається Церква, яка грає пророчу роль. Відступники дуже люблять вішати ярлики і судити тільки по назві – вирішальним буде не це – вирішальним буде те, що сказав Бог. Ось до чого треба прислухатися заміть того, щоб думати що ти чи твоя Церква – носій істини в силу свого минулого чи свого положення. Але це нікому не цікаве. Святкувати Реформацію – чи Торжество Православія – це можна, а реформувати Церкву по Божому Слову і справді влаштувати торжество православію – ортодоксії ….

Коментарі Джордана:

Пер5

Попередній суд це Євангеліє. Його відкидають сини Ілія.

 

З лідерами працює принцип- велика привілеї- велика відповідальність (Бог нагадує про привілей священник 2:27,28

 

Бог дав землю “Назавжди” ? Як це застосувати до землі Ізраіля, яка, думку сучасних євреїв…

 

Про нащадків Аврона: Еліазар та Ітамар. Ілій його сини, а потім священники, яких пережив Саул з цього роду. Там вижив один, але потім Соломон його вигнав. Таким чином лінія Еліазара посіла це місце: Садок. ))

 

Для дому Іллі виконуєтсья молитву Анни…

6 Самуїлове покликання на пророче служіння (1S3: 1-21-1S4: 1a)

1 Самуїла – Перикопа 6 https://youtu.be/2QgpyyuVBIQ

Тут ми маємо продовження теми: Господнє Слово, але воно приходить вже через Самуїла, який підріс і вчиться взаємодіяти з Богом, як пророк. Саме про це говориться в частинах А-А1: Самуїл ріс, спочатку слово від Господа було не часте (А), а потім всі взнали що Самуїл вірний, бо Він мав відповідне ставлення до Господьнього слова – не опустив, не кинув на землю жодного… Почалося це вже тоді, коли йому довелося сказати Ілії неприємні новини, які підтверджували минуле пророцтво проти дому Ілія.

В-В1: Самуїла кличе Господь – потім Самуїла кличе Ілій і розпитує про почуте. Цікаво що він допомагає хлопцеві, а не перешкоджає, тобто він не є вороже налаштований. Він просто не є достатньо мужнім і розбірливим, щоб зрозуміти що між ним і Богом не мають стояти його сини. Його сліпота – це символічний знак цього отупіння. Він якось погоджується з тим, що каже Самуїл – мабуть йому вже все одно, або він думає що немає виходу. При цьому він нічого не робить, щоб змінити ситуацію – типова ознака відступництва, яке заходить все далі і далі і веде до погибелі.

С: Центр хіазму: Слово Господнє – тут Бог прямо каже, що проблема Ілія полягає в тому, що він знав про гріх своїх синів і не спиняв їх. Суд буде страшний – від нього задзвенить у вухах тих, хто чутимуть. Як би там не було – існування священника і перебування ковчегу серед Ізраіля давало людям певне відчуття спокою і стабільності. Так само як наявність Церкви заспокоює сучасних українців – коли Бог почне судити, то почне судити по-перше Церкву – так само як тут суд над Ізраілем почався з дому Ілія. Образний вислів “задзвенить у вухах” передає наскільки страшним буде цей суд. Після суду настане оновлення. Але поки що Самуїл несе суд для дому Ілії і для всіх стає ясно, що цей пророк – вірний. Вони ж не дурні і бачать що творять сини Ілія. Так що нікого не надуриш – ні людей, ні Бога. Відступництво неминуче приведе до розчарування і буде покаране.

Читаючи про покликання Самуїла замислуєшся про пророче покликання Церкви. Церква вірних виглядає на фоні Церкви-відступниці як маленький Самуїл, який боїться говорити, але не може мовчати. Я не проводжу оцих паралелей – ми є Церквою вірних, а всі решта – відступники. Це було б черговим обманом. Скоріше за все треба говорити про конкретні речі, які є ознаками відступництва. У протестантів це щось одне, у православних, друге, у католиків – третє. Те, що сини Ілія скажімо не робили якихось невідомих нам гріхів не означає що вони були праві, коли робили те, про що ми прочитали. Тому це велика тема – нам важливо загострити увагу на головному.

Що каже Бог ? Саме це має донести посланий ним пророк. Як би до цього не ставилися, Церква може бути і свідком навіть тоді, коли на неї, здавалось би, не звертають увагу. Церква – це місто, яке розташоване на вершині гори. Можливо тому вона часто забуває, Хто її туди помістив і починає думати, що її стіни неприступні в силу того, що вона – Церква. Історія свідчить про зворотнє. Бог віддавав Свій народ у руки ворога, але перед тим Він завжди, багатьма способами і неодноразово попереджував про суд. Цей попередній суд давав можливість покаятися. Ось таку роль грає те, слово, яке ми прочитали. Не зважаючи на його суворість воно ще не є безпосереднім судом. Але людям краще доходять удари чим багато слів. Еккл.8:11

Коментарі Джордана:

Пер 6

ІЛІЙ старий значить його сини дорослі, але охороняти сад буде херувим (Самуїл).

Також може бути проведена паралель з Надавом і Авігу, яких знищив Херувим.

 

Самухла буде охоронцем і власником (сини Ілія загинуть, ковчег піде в полон)

 

Слова не було. Видіння були не часті. Чому якщо вони мали 6 книг. Тому що вони до них не зверталися…

 

Те, що Біблією не цікавляться є ознакою відступництва. Також оця вся незрозуміла технологія.

 

Сліпота в Біблії символізує духовну сліпоту

 

1 Сам. 3:3: “і поки Божий світильник ще не погас, а Самуїл лежав у Господньому храмі, там, де Божий ковче́г,”

 

Контраст між станом сліпоти, глухоти і покликанням Самухла. Протягом 20 років він буде відновлювати і при битві в Міцні вони переможуть филистимояни.

 

Цікаво що голос Божий Самуїл сприймає як голос Божий…

 

3 рази Бог говорить… щось відбувається на 3 раз.

 

Коли сказано що Господь став, значить з’явлення Самуїлу було видимим, як це було з Мойсеєм. Бог, який з’являється Самуїлу йде в полон (ковчег), як заміна.

 

Навіть в часи Суддів клвчег не йшов в полон і священники не помирали в один день (ось чому задзвенить в вухах)

 

Дві речі тут відбуваються : Самухла кличуть і ставлять на служіння.

 

1 Сам. 3:15: “I лежав Самуїл аж до ра́нку, і відчинив двері Господнього дому. А Самуїл боявся розповісти Ілі́єві про те видіння.” Двері дому символізують нове народження для Ізраіля, яке почнеться з служіння Самухла.00()?

Слово (девір) виходить з девіру (дому Господнього).))(1 Сам. 3:3: “і поки Божий світильник ще не погас, а Самуїл лежав у Господньому храмі, там, де Божий ковче́г)

 

ІЛІЙ міг покаятися, так само як в історії Йони, він каже 40 днів і Ніневія буде знищена. І вони каються.

 

 

 

 

 

 

 

 

26 серпня 2020 року

7 Захоплення Божого Ковчегу (1S4: 1b-22)

1 Самуїла – Перикопа 7 https://youtu.be/Djr2gncbvfM

Все починається і закінчується розповіддю про поразку Ізраіля перед филистимлянами: це частини А-А1. Текст починається згадкою про Самуїла і Боже Слово, яке цей пророк ніс своїм сучасникам – далі в тексті- ні слова про Самуїла і Боже Слово. Як бачимо з того рішення, яке приймають ізраільтяни – їх не дуже цікавить Боже Слово – їх цікавить використати Бога – і вони намагаються це зробити, коли беруть ковчег. Отже, не зрозуміло хто їх напоумив на боротьбу і яку роль в цьому грав Самуїл – мабуть ніяку, тому що нічого про це не написано і їх поведінка свідчить про самовпевненість. Битва відбувається при Афеку – це недалеко від Середземного моря – на території филистимлян – Шефела (рівнина). Вони програли.

А1 – замість того, щоб заспокоїтися і спитати у Бога що робити – як це робили їх предки, коли терпіли поразку, наприклад при Єрихоні (Ісус Нав), вони вирішують що є вірний спосіб перемогти филистимлян – взяти на поле бою ковчег. Це закінчується тим, що ковчег попадає в полон до филистимлян і це символічно виражено народженням дитини, яку народила невістка Ілія, дружина Пінхаса, його сина. Його назвали: “Іхавод” – неслава. Похідне від “кавод”.

Всі ці події трапляються поміж цими двома повідомленнями про поразку – А-А1

В-В1: коли ізраільтяни повертаються після першої поразки вони ставлять правильне питання – їх вдарив Господь. Все, що стосується панування над ними филистимлян – це Господнє покарання, тому що филистимляни не мають влади над Ізраілем, доки сам Ізраіль не дасть їм цю владу – доки Ізраіль не дасть приводу і Бог віддасть їх в руки ворогів. Отже питання правильне – чому Господь вдарив ? Не вірна відповідь.

В цій ситуації вони вирішують взяти з собою на поле бою ковчег. Чому вони навіть не питають у Бога чи у Самуїла ? Мабуть достатньо було згоди Ілія, його ж сини пішли з ковчегом. Але мені здається що тут є проблема. Тому що ковчег для них – це своєрідний ідол. Це великий ідол – він в їх уяві є запорукою того, що Бог на їх стороні. Ніхто не зможе їх завоювати, доки з ними ковчег. Пізніше подібні погляди проявлялися у переконанні, що храм не зруйнують, що Єрусалим не зруйнують – це своєрідний штамп, який ці люди не хотіли навіть переоцінювати – це як почати говорити з “православним” про ікони – це святе і Боже. Нащо питати що про це Бог думає ? І так ясно. Те, як вони поступають з ковчегом говорить що він перестав бути для них тим, чим мав би бути – засобом справжнього поклоніння Богу.

В1: Вісник приносить повідомлення про поразку. Ізраільтяни хотіли визволення від ворогів і Ілій чекає новин з поля бою. В результаті він падає і помирає. Він помирає від нечуваної вістки. Це те, від чого дзвеніло у вухах усіх ізраільтян, як Бог казав Самуїлу – такого ніколи ще не було: ковчег у филистимлян. А Ізраіль звільнився від свого ворога – від сліпого Ілія, який довів їх до такого стану.

С-С1: народ посилає за ковчегом і коли він прибуває до табору – велике піднесення !

Після бою – велика поразка і загинуло вже не 4 тисячі, як першого разу, а 30 тисяч. Всі розбіглися і ковчег пішов в полон. Хофні і Пінхас полягли, померли в один день, як говорив Ілії Божий чоловік (2:34).

D: центр хіазму. Коли филистимляни чують крик і розуміють що ковчег – в таборі Ізраільтян, їх охоплює страх. Ми часто читаємо як ізраільтяни перемагали завдяки тому, що вороги їх боялися. Виявляється що страху замало і що справа не зовсім в страсі. Господь вирішив піти в полон замість ізраільтян (так як пізніше підуть в полон за своє відступництво вони самі – Вавилонський полон). Тут відбувається ніби замісна жертва – Бог іде в полон за них.

Це все відбувається на фоні невірності Ізраіля – тобто є її наслідком. Ізраільтяни мають зрозуміти що Бог – не кишеньковий і Його не можна використовувати, навіть якщо твої наміри дуже хороші.

Це все відбувається також на фоні страху, який охопив тих, хто захоплять ковчег. Бог дає Себе завоювати (тому що ковчег уособлює Його присутність, якої Він позбавляє ізраільтян), але филистимляни в шоці – вони захопили ковчег тільки тому, що Бог дав їм це зробити, його перебування в їх середовищі матиме для них негативні наслідки – але це пізніше.

Отже, центр – страх филистимлян, які все ж зважуються воювати (D), С-С1 – ковчег прибуває до табору і всі радіють, а потім він попадає в полон і всі розбігаються. В-В– те, як приймається рішення про те, що ковчег і має бути на полі бою і як до доноситься віска про те, що він в полоні. А-А1: поразка, з якої зробили невірні висновки, яка призвела до ще більшої поразки – Іхавод.

Цікаві паралелі можуть бути проведені між темою “завоювання ковчега” і темою “відходу слави”. Славою Ізраіля була Божа присутність – а це виражалося в тому, що ковчег був серед них. Біблія говорить про те, що всі згрішили і позбавлені слави Божої – це вигнання з Саду, вигнання з землі (в полон), вигнання з Божої присутності. Тут, як ми вже сказали сам ковчег покидає Ізраіль, що має той самий ефект: безслав’я. Оскільки це пов’язано з замісною жетвою – Бог віддає Себе замість Ізраіля, то вказує на те, як Господь Ісус, Божа слава, віддав себе в полон смерті замість тих, хто Його безславили. Вона не змогла його втримати, так само як филистимляни не змогли втримати ковчег… про це далі.

Коментарі Джордана:

Пер 7
Якщо б вони кинули жереб він вказав би на синів Ілія

В ковчезі не було нічого механічного. Вони мали визнати гріхи.

2 М. 15:14: “Почули наро́ди — і тремтіли, обгорнула тривога мешка́нців землі филисти́мської!”

Пс. 77:64: “його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.”

1 Сам. 4:6: “А филисти́мляни почули голос окрику, та й сказали: „Що́ це за голос цього великого окрику в єврейському табо́рі?“ І довідалися вони, що Господній ковчег прибув до табо́ру.” Пор. 1 Сам. 4:14: “А Ілі́й почув голос того крику та й сказав: „Що́ це за голос того на́товпу?“ А той чоловік поспішив і прийшов, та й розповів Ілі́єві.”

Смерть Ілія біля воріт (Там де він говорить з  Анною.

Божа слава була між двома херувимами на ковчезі.

8 Філістимляни та Ковчег (1S5: 1-12)

1 Самуїла – Перикопа 8 https://youtu.be/iwcBwb5ms5A

Ми сказали про те, що захоплення ковчегу означало, що Бог пішов у полон – які це мало наслідки для филистимлян – невтішні, мяко кажучи. Вони досить поважно поставилися до ковчегу і дали йому почесне, з їх тз місце – в домі Дагона. Скоріше за все суть була не у повазі – древні люди не були схильні до того, щоб не поважати чужих богів – його принесли туди, щоб зазначити: наш Бог переміг вашого. Просто позбутися ковчега вони не могли, а перемога була очевидною… Як виявилося – ні. Филистимляни перемогли ізраільтян, але їх бог впав перед Богом Ізраіля. Навіть там частини його тіла повідпадали, правда филистимляни після цього не навернулися, а навпаки добавили ще одне марновірство до тих, що в них були (в.5).

Уривок має хіастичну структуру з подвійним центром АВВ1А1

Перша частина розповідає про ці події в Ашдоді, де стояв бог зерна – Дагон, остання – про рішення відправити ковчег назад, тому що його присутність нічим не краща за панування над филистимлянами ізраільтян – вони помирають і хворіють поголовно…

Але між цими подіями були спроби вирішити питання по-іншому. Це В-В1: коли ашдоняни почали хворіти, вони послали ковчег до Ґату, там повторюлося те ж саме – і коли ковчег прибув до Екрону цей експеремент вирішили зупинити – сумніву бути вже не могло – це була погана ідея – спробувати маніпулювати ковчегом.

Це вказує на те, що по суті людина не може позбутися правди. Вона намагається це зробити, як це робили филистимляни, але це вилазить їй боком. З Живим Богом треба щось постійно робити, тому що Він не дасть тобі спокою – врешті решт ти або Його любиш і визнаєш як Бога Єдиного, або ненавидиш, незважаючи на те, що твій ідол довів що він – мертвий. Правдивий, живий Бог не може бути включений до пантеону лжебогів. Краще його позбутися, ніж намагатися це зробити. Ось чим можна пояснити ненависть по відношенню до християн з боку тих, хто їх переслідує: їх бог не мириться з нашими. Вся їх культура рушиться і бога треба позбутися…

Коментарі Джордана:


Пер 8
Всі ці події це другий Вихід. Ізраіль тут в рабстві. Бог контролює богів Єгипту (Дагон). Так само як колись єгиптяни вони хочуть щоб ізраїльтяни пішли. Є мудреці які радять подарувати… Там теж були млинці і євреї вийшли з подарунками.

Голова Дагона пор. Голова змія Бут.3. Він що втікав? Господь переміг хоча Він і в полоні.

9 Ковчег повернувся до Ізраїлю (1S6: 1-21_1S7: 1)

1 Самуїла – Перикопа 9 https://youtu.be/Egabmb5AWOw

Це іторія повернення ковчегу до Ізраіля. Филистимляни тримали його 7 місяців – число, що вказує на повноту, завершення певного періоду – так само як Вавилонський полон – 70 років. Вони радяться що робити – як повернути ковчег на місце. Врешті решт ізраільтяни зветаються до жителів Кіріат-Єаріму. Це частини А-А1.

В-В1: филистимські жерці і ворожбити радять не відсилати ковчег просто так, а принести жертву за провину. Водночас вони випробовують, чи справді причина їх бід полягає у тому, що вони взяли ковчег. З іншого боку хіазму – розповідь про те, як самі ізраільтяни, люди Бет Шемешу постраждали за те, що заглядали в ковчег. Число загиблих символічне – ми ще до цього повернемося.

С-С1: дається вказівка що саме має супроводжувати перевезення ковчегу – повторюється словосполучення “жертва за провину”. За кожне місто – по золотій миші. Ковчега поклали на нового воза і запрягли в нього дійних корів, від яких відбучили телят.

D-D1: Уявіть цю картину – корови ревуть, тому що від них відлучені їх телята – природа тягне їх повернутися у землю филистійську, а вони ревуть і йдуть в землю Ізраіля. Очевидний знак того, що ковчег повертається і що це все не випадково… Левити принесли жертву при великому камені. Тут повторюється словосполучення “филистимські володарі” – вони переконалися що ковчег попав по адресу і повернулися до Екрону.

Е: центр хіазму – ковчег входить на поле бетшемеянина Ісуса, люди, які жнуть пшеницю в полі радіють і приносять в жертву корів. Місто Бет Шемеш – ми про нього згадували коли читали книгу Суддів – Дім Сонця – це територія, на якій жив і служив Самсон. Кіріат – Єарім поруч. Люди Кіріат-Єаріму внесли ковчег до дому Амінадава і посвятили його сина Еліазара стерегти ковчега.

Отже, ковчег повернувся в Ізраіль, але як ми бачимо, він приносить проблеми ізраільтянам з тих самих причин, з яких приносив филистимлянам. Коли вони в нього заглядають – а це заборонено, то Господь вражає самих ізраільтян. Чудова ілюстрація того, що Бог не є кишеньковим богом у свого народу. Всі мають підкорятися Його правилам – і праведника стосуються ті самі вимоги, що і грішника. Він, власне кажучи, праведник тільки тому, що Бог його таким зробив. І непослух має відповідну відплату, тому що Бог не зважає на лиця. Ми схильні думати що те, що Бог з нами – це щось автоматичне, саме собою зрозуміле, якась даність, яка обумовлена тим, що Він подає нам знаки Своєї присутності. Але ці самі знаки можуть бути витлумачені невірно і тоді вони стають не благословінням, а прокляттям.

Щось подібне відбувається в Причасті – Божа присутність з одного боку судить, з іншого – дає благословіння.

Чи зробили ізраільтяни певні висновки з того, що відбулося – думаю зробили: ми бачимо це з того, як вони поступають з ковчегом. І загибель тих, хто заглядав в ковчег допомогла їм це зрозуміти. Звісно що процес тільки почався, але для перемін було закладено хорошу основу – ковчег на місці і ставлення до нього змінилося. Точніше змінилося ставлення до його присутності. Це заклало основу для подальших процесів, які закінчилися перемогою над филистимлянами.

Все починається з відновлення поклоніння – так відновлюється суспільне життя, культура і цивілізація, яка має силу протистояти безбожному впливу. Це вчить нас спрямовувати свої зусилля по-перше саме на відновлення поклоніння, відновлення відповідного ставлення до присутності Бога, а це пов’язано з Богослужінням, зі Словом Божим, з Причастям, з церковною дисципліною. Обставини в нас інші, але Бог той Самий і ці принципи не змінилися.

Коментарі Джордана:


Пер 9

Щурі,  бурбонна чума – можливо це і були болячки.

Відстилабчи ці болячки вони займалися магією.
1 Сам. 6:4: “І ті спитали: „Яка ж та жертва за провину, що ми принесемо́ Йому?“ А ті відказали: „За числом филисти́мських воло́дарів — п’ять золотих боля́чок та п’ять золотих мишей. Бо одна пора́за для всіх вас та для ваших володарів.”

Ми маємо пам’ятати що в цей самий час відбувається служіння Самсона.

Бет Шемеш левитьсе місто, тому там мабуть були нащадки Аарона щоб принести жертву.

Ковчег названий ковчег свідоцтва і це судили ізраїльтян, коли взяли його на битву, судило филистимояни і судило тих, хто заглядали в ковчег

Число таке: 70 чол. 50 з яких були тисячниками.

Смерть цих людей можна порівняти з смертю коли зробили Золоте Теля. Там теж хотіли бачити.

Хто може стояти перед цим Богом? Ніхто. Лише ГнІХ.

Дім Амінадава можливл був синагогою.

Еліазар це теж ім’я яке нагадує нам про Вихід.

Висновок: Бог цілком Сам здатний царювати в Ізраілі.

Хронологія Самсон – Самуїл

According to Judges 13:1, Israel was in bondage to Philistia for 40 years. This bondage ended at the battle of Mizpah (1 Sam. 7:7-13). The battle of Mizpah happened 20 years after the battle of Aphek (1 Sam. 7:2), when the Ark was briefly captured. Samuel was a youth, just coming into his ministry at the time of the battle of Aphek, when Eli died (1 Sam. 3, 4).

 

Putting all these things together, we get the following clear chronology. About the time the Philistine bondage began, God appeared to the mother of Samson, and she conceived. Simultaneously God answered the prayer of barren Hannah, and she conceived. Both children were Nazirites, born of dead wombs. They formed a testimony of two witnesses to Israel that God was doing a new work to save them.

When Samson was about 20 years old, God began to stir him up, and he offered marriage to a Philistine girl. This would have to be about the time of the battle of Aphek, when the Philistines took a much stronger hold over Israel. At this very time, Eli died and Samuel began his public ministry.

 

God restrained the severity of the Philistine oppression during the second 20 years by two means. The first was Samson’s wild and unpredictable activity in harassing Philistia. The second was the capture of the Ark, which frightened the Philistines greatly, and made them treat Israel more carefully (1 Sam. 5, 6).

 

At this time, when Israel was so thoroughly compromised in sin, a new birth was needed. We have looked at the new birth theme in Judges 13. Let us look at it briefly in 1 Samuel 1-3. We have noted the barrenness of Hannah and the miracle birth of Samuel. We also find the problem pictured symbolically in the Tabernacle in 1 Samuel 3. Eli was going blind, and at the same time the lamp in the Tabernacle was about to go out (3:2, 3). These two things go together, and they are explained by the phrase “the word of the LORD was rare in those days; visions were infrequent” (v. 1). The light was going out, and the Word was not going forth.

 

One night, the LORD visited Samuel in the dark “womb” of the Tabernacle. God gave His Word to Samuel. Up until that time, Samuel did not “know the LORD” (3:7). This experience was a new birth for Samuel, and enabled him to give a new word to Israel. Just as the doors of Hannah’s “house” had been closed until opened by God’s miracle, so Samuel is the one who opens the doors of God’s house (v. 15), and when Samuel comes out of the Tabernacle-womb through the doors, he comes out as one born a second time. Now there is a message from God, and it is a message of judgment on the old Adams, Eli and his house.

Thus, the theme of a radically new beginning is present with Samuel as with Samson. There is a third aspect to God’s work at this time, and it is the capture of the Ark (1 Sam. 4 – 6). As a Substitute for His people, God Himself goes into captivity to Philistia. All the parallels here are with the exodus from Egypt, as God wars against and disgraces the false gods, as He visits plagues upon Philistia, and as the Ark is sent away adorned with spoils. The Philistines understood this fully (1 Sam. 6:6). This new bondage and exodus makes possible a new beginning for Israel. Just as the Angel offered Himself as a sacrifice to make possible the birth of Samson, so the Ark goes into captivity and oppression to make possible the freedom of Israel. It is the beginning of a deliverance that will culminate with David and Solomon.

27 серпня 2020

Дії 7-5

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH-L6JWZJy7Zky5dY0hC63zP

 

29 Рада в Єрусалимі (15: 1-16: 5) Карсон стор 165 т3

30 Видіння Павла про мужа з Македонії (16: 6-10)

31 Павло і Сила у в’язниці (16: 11-40)

32 Повстання в Салоніці (17: 1-15)

33 Павло в Афінах (17: 16-34)

34 Павло у Коринфі (18: 1-23)

35 Павло в Ефесі (18: 24-19: 20)

29 Рада в Єрусалимі (15: 1-16: 5) Карсон стор 165 т3

Дії – Перикопа 29 https://youtu.be/1fi2I2bjEj8

Книгу Дій Апостолів ми закінчили читати 14 розділі – Павло і Варнава повернулися з 1-ї своєї подорожі і осіли в Антиохії. Настуний уривок – це рада в Єрусалимі – розповідаєтсья про те, що змусило її скликати і про події які з нею пов’язані.

Прочитаємо текст.

Відразу кидається контраст, який є між початком і кінцем тексту. Категорична позиція “якщо не обріжетеся – не спасетеся” зустріла прямий і сильний спротив з боку Павла і Варнави, так що аж треба було щоб розсудили на Синоді в Єрусалимі. Це частина А. Вкінці тексту – той самий Павло бере і обрізує Тимофія “заради юдеїв” – робить, здавалось би зворотнє до того, що він відстоював ? Для чого ? Він що змінив свою позицію ? Ми спробуємо в цьому розібратися, а поки що зауважимо наскільки складними і не чорно-білими є деякі питання – для їх вирішення потрібна мудрість не однієї людини, а Синоду. І навіть виступи таких стовпів, як Петро і Яків мають мати схвалення всіх, щоб можна було сказати так, як сказав Яків – “це воля Духа і наша воля” (в.28).

Отже, темою, яка обрамляє цей хіазм є тема обрізання (слово обрізання повторюється в 15:1 і 16:3. Йдемо далі.

В-В1: тут повторюється слово “брати”. Розповідь про “братів” – про те, що Бог зробив під час подорожі Павла і Варнави червоною ниткою проходить через увесь текст. Вона грає важливу у вирішенні питання обрізання поган, тому Павла і Варнаву слухають в процесі обговорення. В частині В ми прочитали що під час подорожі до Єрусалиму вони розповідали про навернення поган братам в Фінікії і Самарії,і ті раділи. В1 – пропозиція Павла відвідати братів з поган – тобто відправитися у наступну подорож. Тут виникає незгода між Павлом і Варнавою. Вона теж стосується теми “брати”, а саме – питання “якого брата брати”)). Павло має дуже високі вимоги до своїх співробітників і не погоджується брати Марка, який не продовжив з ними подорожі, а покинув їх і повернувся з Криту минулого разу. Це був початок подорожі і на нього розраховували – ну видається що Павло розраховував, хоча формально він не був лідером. Це видно також із того, що він не дає наказів також і в цьому випадку – Варнава робить так, як вважає за потрібне і дає Маркові другий шанс. Оскільки Павло згадує про Марка в 2 післанні до Тимофія – 4:11 вважається що Марко нікого не підвів і реабілітувався також в очах Павла. Він там просить привести Марка і каже що він для служіння потрібний. Але тут – незгода. І вони розійшлися.

Я звернув увагу на інше питання – Варнава взяв Марка і відплив у подорож. Він йде попереду Павла. Проте він не руйнує авторитет Павла, перетягуючи учнів на свій бік. Ми маємо розуміти, що незгода між ними, якою б принциповою вона не була грала другорядну роль – це був “бізнес”, “робочий момент, нічого особистого”. Хоча ясно що в таких питаннях не буває без осадку – проте Павло і Варнава, наскільки нам відомо з подальших подій, з листів Павла ніколи не воювали одне з одним: вони розуміли що роблять одну справу і що якщо їх почнуть сприймати як конкурентів, значить Христос розділився. Таким чином ця незгода не була “поділенням” в Тілі Христовому. А якщо і була – це не було “деструктивним” – зрештою і Павло і Варнава долучили до служіння нових людей. Вони розійшлися з тих самих причин, з яких колись треба було розійтися Аврааму і Лоту – занадто великими були вони одне для одного – звісно алюзія часткова, тому що Лот не просто розійшовся з Авраамом, а відступив. Але причина була схожа. Поділення мало сприяти розвитку і підтриманню миру, а не навпаки.

С-С1: В цих частинах розповідається як відбувається поширення новин між Церквами. Треба було подолати велику відстань і бути прийнятим в тому середовищі, в якому ти про щось розповідаєш. Спочатку ми читаємо як Павло та Варнава розповідають про Божі діла серед поган. Це збуджує конфлікт вже в тому місці, куди вони прибули з Півночі, з Антіохії, щоб подібний конфлікт вирішувати – в Єрусалимі. Це безпосередньо підштовхнуло до скликання Синоду, чи собору – взагалі то тут не використовується цих слів, а написано, що зібралися апостоли та пресвітери (старійшини) – 15:6.

З іншого боку – рішення Синоду доноситься до відома в Антиохії. З Павлом і Варнавою прибуває два свідки, які підтверджують післання, лист з Єрусалиму і всі вони разом підбадьорюють Церкви. Один із свідків, Сила, далі стане учасником подорожі Павла.

D-D1: стосовно питання необхідності обрізання поган першим бере слово Петро – він вважає, що нема необхідності накладати на поган ярмо, яке самі не можуть нести.

Думка про тягар, або ярмо повторюється в написаній постанові, яка була результатом роботи цього Собору: “ніякого тягару – окрім цього: стримуватися від ідольських жертв і крові, задушенини та від блуду.

Образний вислів – тобто порівняння з “ярмом” передавало думку про обов’язки, які має виконувати той, хто “впряжений” в це ярмо – зобов’язаний виконувати Закон Мойсея. Христос говорив, що треба навчитися, прийшовши до Нього. Він говорить цими самими словами – моє ярмо, мій тягар.

Вся проблема полягала в тому, що ті, хто накладали це “ярмо” на інших – самі його не могли нести, тобто не могли виконувати те, що понапридумували. А скільки всього було понапридумувано для того, щоб зробити це виконання більш простим і практичним – про це ми чули: стосовно кожної ситуації життя була заповідь – всього їх було 613. Це вважалося своєрідним парканом, який навіть не дає тобі наблизитися до порушення самого Закону. Насправді – навпаки: воно робить тебе самодовольним, а Закон ти порушуєш навіть коли дивишся з пожадливістю і кажеш комусь що він дурень.

Обрізання від початку було видимим знаком завіту. Це питання стало ключовим, хоча обговорювалися питання необхідності виконання Закону вцілому. Обрізання – це були двері для входу в цю площину, площину завіту між Богом і Ізраілем. З необрізаним взагалі не можна було б говорити про певні речі, тому що це знак відділення Ізраіля від всіх решта.

Але Петро відразу заперечує такий хід думок в застосуванні до Церкви з поган – він каже що говорить як той, кого до поган посилав Бог, що Бог засвідчив про їх вірність даруванням Духа Святого і що жодної різниці між ними і нами немає (обрізання – це знак, який відрізняв би обрізаного – а якщо нема різниці – нащо обрізання). Більше того, Петро висловлюється так, що питання не виглядає, ніби вони до нас прилучаються (хоча насправді ми знаємо що і він і Павло вчить що це погани долучилися до Ізраіля) – він говорить “ми, як і вони спасаємося благодаттю” – це стане основним аргументом в листах Павла в майбутньому, коли схожі проблеми з’являться в Церквах Галатіїї – насправді мабуть вони були всюди, тому що Церкви всюди починалися з синагог і ці питання рано чи пізно повставали…

Не накладаючи ярмо, апостоли все ж просять про наступне: в.29

Ці прохання обумовлені конкретними історичними і культурними обставинами і основані на завіті, який є загальнолюдським.

В наш час часто сперечаються стосовно того, чи їсти кров’янку. Якщо це не стосується ідолопоклонства, а є просто питанням “можна-не можна”, то ми взагалі не повинні посилатися на цей текст Біблії. Тут йдеться про конкретні поганські практики, які пов’язані не тільки з вживання крові принесених у жертву тварин, а й з блудом, який супроводжував поклоіння ідолам. Це було частиною тої культури і християнам треба було свідомо уникати таких речей, хоча зробити це було не так просто, тому що цим було пронизане все. Про ці питання детально йдеться в післанні Павла, який пише до Коринтян – їжа, яка принесена ідолам і тд. Тобто вам може не подобатися кров’янка чи навпаки подобатися – не треба обгрунтовувати все це постановами Єрусалимського Собору, який не стосувався ваших харчових вподобань. Він взагалі не стосувався їжі, а стосувався змішання з поганами в поклоніння ідолам, а оскільки це було пов’язано з їжею, то тут йдеться про їжу. Тут також йдеться про блуд – це дає розуміння контексту.

Мудрість цієї постанови проливає світло також на питання, яке ми поставили з самого початку: чому Павло, який боровся проти обрізання обрізав Тимофія ? Тому що завжди є виключення. Суворим дотриманням букви можна інколи порушити волю Божу. Це так, як з питанням “говорити чи не говорити правду” – інколи збрехати – це виявити любов.

Так само тут – Павло обрізав Тимофія “заради юдеїв” не тому що вони праві, а тому що вони не праві, вони немічні і не можуть закрити очі на те, що їм служить син необрізаного гелена – Тимофій. Коли битву “проти обрізання” було виграно, Павло погодився що можуть бути виключення і сам пішов на такий крок.

З цього можна вивести і загальний принцим – коли встановлено правила, можна говорити про виключення. Коли правила немає – розмова про виключення не має змісту.

Подібні рішення в різних питаннях доводиться приймати і сьогодні і Собор в Єрусалимі дає нам модель для їх прийняття – мудре рішення включатиме постанову, чітке правило і виключення.

Вирішальну роль в Соборі заграло слово Якова – воно знаходиться в центрі хіазму. Хоча він просто підсумував те, що відбувалося – він був головою Церкви в Єрусалимі і головував на Соборі – можливо тому його слова – центрі. Але ми маємо цілий процес , який почався з слів Петра, потім дали слово апостолом. Так от перед центром – перед словом Якова і після нього в тексті звертається увага на апостолів Павла і Варнаву. Це частини Е-Е1.

Отже Петро підготував слухачів до виступу апостолів, їх слухали і того що вони розповіли ( а також мабуть те, як їх слухали) було достатньо висновків, які зробив Яків. Хоча треба припустити що ми маємо записані тільки ключові моменти зустрічі. Без обговорень в кулуарах не буває…

Промова Якова містить цікаве свідчення того, синагоги були в Ізраілі віддавна. Часто вважається що вони з’явилися під час полону, але якщо СЗ не називає священні збори по суботах синагогальними зібраннями – це не означає що не було того, що пізніше називалось синагогою.

Потім, цих самих апостолів відсилають з листом, виражаючи свою єдність із ними тим, що послали людей від себе: Юду і Силу. Однодушність була важливою складовою і це виражено також в тексті листа: вони відгородилися від тих, хто турбував розмовами про обрізання і однодушно погодилися з тим, що написали. Звісно, що мова тут про більшість – тому що завжди знайдуться ті, хто не погодиться, або не до кінця погодиться. Рішення Собору було сформоване більшістю, яка однодушно погодилася.

F: центр хіазму. Слово Якова. Він посилається на Петра (а точніше на його досвід, через який було відкрито двері для поган в історії), потім на Писання (зокрема на скинію Давида) і пропонує рішення, яке включає інтереси обох сторін: поган не турбувати, але написати щоб… в 20.

Цікавим є посилання на Скинію Давида – справа в тому, що її було поставлено тоді, коли вже не було Скинії Мойсея і ще не було Храму Соломона – таким чином це був такий перехідний період. Саме тоді було відновлено поклоніння в Ізраілі, а значить і для всіх народів, саме тоді було введено в поклоіння музику, так що потім, коли з’явився храм принесення жертов асоціювалося також з музичною складовою поклоніння. Словом, те, що відбувається Яків пропонує сприймати як відбудування Скинії Давида.

Ці слова стають переломними в вирішенні питання, тому що вони враховують інтереси всіх, задіюють всю попередню аргументацію і виступи (слова Петра, а також виступи Павла і Варнави), вони підводять під це біблійне підгрунтя і пропонують реалістичне, зважене рішення.

Перший Собор в історії Церкви закладає модель для наслідування – він є зразковим як у питанні процедури, так і у питанні визначення ключових моментів подібних зустрічей. Ця модель задіює всіх учасників, але все відбувається не хаотично, а впорядковано. Якщо люди хочуть домовитися і розуміють що вони повинні прийти до мудрих, спільних, виважених рішень, то результатом їх співпраці буде щось на кшалт “зволилося Духу Святому і нам”. Це нагадує нам про пророчу функцію Церкви, тому що таким чином Церква прийняла участь в Раді Трійці. Цікаво було б подумати про цей та інші Собори з такої перспективи.

Навіть в невеликих однодушних рішеннях Церкви можна побачити цей зміст. Церква не сама по собі щось придумує, підтягуючи Біблію під свої потреби. Вона співпрацює з Духом через Писання, яке цим Духом надхнене. Вона аналізує те, що робить Бог і намагається випрацювати однодумність, прийти до зважених, всебічно обгрунтованих рішень. Єдність при цьому – чи не найважливіша складова, тому що Церква – це єдине Христове тіло. Що свідчить про нормальне його функціонування краще за єдність. Коли тіло перестає дружити з головою, воно само себе руйнує.

Коментар Карсона:

Деян. 15,15-18 Хотя цитата, которая следует за текстом Деян. 15, 15, взята из Книги Амоса, Иаков говорит о «словах пророков». Данное выражение может указывать на кни- гу двенадцати так называемых Малых Пророков (ср. Деян. 7, 42), или же Иаков, возможно, хотел этим сказать, что можно было бы процитировать также и другие отрывки (ср., например, Зах. 2, 11; см. Dahl 1957-1958); однако, возможно, это выражение указывает на то, что текст цитаты включает в себя аллюзии и на другие отрывки (Bauckham 1996:165). Деян. 75, 16-18

30 Видіння Павла про мужа з Македонії (16: 6-10)

Дії – Перикопа 30 https://youtu.be/UFBvE7ZO2Tc

Цей уривок має хіастичну структуру – в його центрі – видіння, яке бачить Павло.

Подорож починається в Єрусалимі – про це ми читаємо ще в попередній перикопі – він іде через Сирію (прибуває в Антиохію, бо це по дорозі) і Килікію (15:41), далі рухається по території сучасної Турції на захід – в Дервії і Лістрі забирає Тимофія, таким чином ми вже знаємо імена трьох учасників подорожі: Павло, Сила, Тимофій. В 16:10 написано – “ми” – значить з ними був також Лука. Мабуть він приєднався в Троаді, тому що до того він говорив про “них”, а тепер каже “ми”.

Отже частина А- вони пройшли через територію всієї сучасної Турції зі Сходу на Захід, – це була Фрігія і Галатія. Дійшовши вже до Егейського моря, вони хотіли піти на північ – до Віфігії – це північна частина Турції – узбережжя Чорного моря. Якби вони пішли туди, то ми в з вами були хрещені раніше, але мабуть ми б не мали західної християнської цивілізації… Ну це все припущення – ясно що це коригування зробив СД – Азія, чи точніше Асія – це південна частина західної частини Турції – вони попадуть туди по дорозі назад – коли вже повертатимуться (умовно кажучи) в Єрусалим. Все це тягнеться роками, подорожі потребують багато часу і по дорозі вони надовго затримуються, щоб засновувати Церкви і їх зміцняти. Словом вони тепер в Троаді – на березі Егейського моря – на південь Дух не велів, збираємося на північ.

Але тут Павло бачить видіння. Македонянин просить допомогти. Значить треба перепливати Егейське море і рухатися на Захід. Вони захотіли йти в Македонію, зрозумівши що Господь покликав їх звіщати там Євангелію. Таким чином їх плани було відкориговано: через видіння, через розуміння того, чого воно стосується і однодушне рішення. Ця ситуація є фактичним доказом того, що подорожі Павла – це не його власна ініціатива і власний бізнес – це дія Духа Святого. Павло і ті, хто був з ним – співробітники. Бог скеровує історію і інколи Він це робить надзвичайним чином. Його поклик не є чимось прямими і нав’язливим (це як у видінні Ісаї – Він питає: хто піде для нас ?). Апостоли самі мають зрозуміти і погодитися до чого їх криче Господь. Видіння – це лише каталізатор, а не остання крапка в цьому процесі. Видіння стосується того, що відбувається в історії – в ньому поєднана історія і воля Божа. Не виключаю того, що Бог діє через подібні речі і сьогодні, але є багато зловживань цими поняттями і цілком можливо молитися і прийти до розуміння Божого покликання без надприродніх явищ. Якщо це основано на спільном розумінні того, як Писання може бути застосоване до конкретних обставин. Видіння, яким би воно не було – це свого роду об’явлення, те що відкрилося. Творчим людям, до речі часто приходять різні ідеї у сні, або в напівсонному стані – це факт. Так що я не думаю що вони надавали вирішального значення тому, що це щось надзвичайне – видіння було способом, а не метою того, що відбувалося. Тобто вони не стали основуватися просто на тому, що це ж видіння, Павло бачив видіння – все одно все це мало продовження в роздумах і спільній згоді – ось до чого нас кличе Господь. Так що по-преше – не треба так сильно перейматися питанням видінь – це може бути просто якась підміна – яких так багато існує в цьому обманливому світі. І по-друге треба розуміти що ситуація в якій ми знаходимося – в нас є все завершене Писання, в нас є історія Церкви, можливо брак розуміння Писання і брак прагнення досягти спільного розуміння стає причиною того, що сучасна людина починає чекати видінь і якихось надзвичайних знаків. Ну і треба згадати те, що ми говорили про період чудес і знаків в історії – їх було всього декілька і період Дій Апостолів – один з них.

Читаючи про цей етап місіонерської подорожі Павла думаєш про сучасну Турцію, яка перетворила Софію на мечеть. Були часи коли Константинополь став Новим Римом і центром візантійського християнства. Труди апостолів не були марними, хоча багато з того, що вони робили фактично померло. Але не помер Христос і не померла Церква. Поширення Царства продовжується на землі, хоча можливо це не виглядає так, як ми до цього звикли. На Апостолів теж чекали сюрпризи, вони теж повинні були переоцінювати і змінювати свої плани. Хотілось би щоб Церква наслідувала їх у цьому і була відкрита до того, що Бог коригує її плани. Що означають ці коригування ?

Скажімо навіть про цей коронавірус. Це не видіння Павла, проте це вплинуло буквально майже на кожну общину на планеті !!! До чого змушують ці нові обставини – ми маємо зробити вірні висновки і в чомусь змінитися, а в чомусь навпаки залишитися незмінними посеред світу, який постійно змінюється… Це великі теми, щоб не вдаватися в абстрактні розважання давайте зробимо простий висновок з прочитаного: Бог коригує наші плани і успіх того, що відбуватиметься далі залежатиме від того, як ми сприймемо Його втручання.

Next:

Ми продовжуємо читати книгу Дій. Це вже друга її половина – пам’ятаєте: книга має дві частини – перша пов’язана із Петром, друга – з Павлом. Обидвоє йдуть слідами нашого Господа – і таким чином ми бачимо символічний зв’язок між подіями Євангелії і книги Дій. Ще ми відслідковували зв’язок між Діями і книгою Ісуса Навина – обидві книги – про завоювання: в книзі Ісуса Навина – землі ханаанської, в книзі Дії – тогочасного світу. В книзі ІН – мечем, в Діях – Словом.

Зараз ми прочитаємо про події, які відбуваються далі під час 2 місіонерської подорожі, про яку йдеться після розповіді про Єрусалимський Собор – Павло, Сила (посланий з Єрусалиму після Собору, який залишився з Павлом), Тимофій, якого Павло взяв з собою в Лістрі і, очевидно, Лука спрямовують свій шлях у Європу.

Вчора ми читали, як через видіння вони складають план пересікти Егейське море – це вже територія не Азії, а Європи. Таким чином для нашої європейської історії з’явлення цього мужа македонянина має історичне значення. Можливо тому словами “Прийди і допоможи !” називають християнські організації в Європі, про одну таку організацію ми знаємо (в Голандії) і навіть трохи з нею співпрацюємо…

Отже, читаємо далі…

31 Павло і Сила у в’язниці (16: 11-40)

Дії – Перикопа 31 https://youtu.be/3w6BNfzqZGk

Великий уривок, центром якого є 29 і 30 вірші – питання в’язничного сторожа: що мені робити щоб спастися ?

А-А1: Павло і його супутники пливуть через Егейське море – з території сучасної Турції на територію сучасної Греції – подорож зайняла 2 дні – якщо рахувати весь шлях від Троади до Филипів – це 208 км, більша частина дороги – морем. Дорогою зупинилися на острові Самотракія – Самотракі – там є три острови на півночі Егейського морі – Лемнос, Імброс і Самотракі – Самотракі самий півніний. На наступний день прибули до Неаполя – це місто вже на території тогочасної Македонії – сучаної Греції. Неаполь – це було портове місто – трохи далі від узбережжя, за 16 км від Неаполя – це місто-осада, тобто справжнє місто з сильними стінами – Филипи. Це було якщо не столиця, то одне із важливих міст Македонії – там жили римські громадяни і воно було стратегічно важливим для проповіді Євангелії.

Вони пробули в місті декілька днів, дочекалися суботи і пішли на місце молитви до річки за місто. Там вони розмовляли з жінками, що посходилися. Мабуть в Филипах не було синагоги, для того, щоб заснувати синагогу треба було 10 чоловік – мабуть їх там не було, проте та мала кількість, які шукали Бога не переставали зустрічатися.

Однією з жінок була Лідія – купчиха кармазином. Порівнюючи книгу Дій і Ін можна порівняти її з Рахав, тому що кармазин має червоний колір – колір нитки, яку Рахав повісила після того, як прийняла розвідників і увірувала. Звісно що повірняння образне і символічне – і все ж воно знакове, тому що ми бачимо, що так само як починається завоювання Ханаану, так само – завоювання Європи – з маленької, здавалось би події – увірувала жінка.

Лідія була купчиха з міста Тіятір – вона слухала з відкритим серце (Господь їй його відкрив), увірувала, охрестилася сама і весь її дім просила Павла та його супутників зупинитися в її господі.

А1: після того, як з ними трапляють описані далі пригоди, вони повертаються до дому Лідії – що свідчить також про її вірність – вона не боїться переслідувань і служить далі.

Цікаво подумати про хрещення цього дому – звісно не весь її дім ходив до ріки на молитву і вирівши охреститися і охрестити своїх домашніх Лідія навряд чи проводила їм особисті бесіди про віру. Звісно, що охрещених наставляли, Павло і його супутники жили в їх домі. Як Господь сказав в Великому дорученні, так і робили – вчили, хрестили і далі вчили. Але я хочу звернути увагу на наступне: могло стати питання, що хтось не хоче хретитися – але це не означає, що Лідія тоді не охрестила б свій дім. Тут хрещення приймає дім, а не просто окремі люди. Тобто Лідія є представником цієї спільноти – це її дім. І незалежно від того, як будуть вірувати і чи будуть вірувати взагалі ті, хто до цього дому належить (не будемо зараз чіпати тему чи були там діти) – дім охрещено. Тобто практика хрещення великих груп людей, які об’єднані одним представником – це практика хрещення в той час. Те ж саме можна сказати і про дім в’язничного сторожа. Це пояснює інші хрещення в історії – хрестився цар – хрестився народ. Це вже трохи інший рівень, але діє той самий принцип. Сучасним людям, які є індивідуалістами треба зважати на подібні реалії – є така реальність як суспільне, політичне тіло і коли навертається голова цього “тіла” – охрещуються всі його члени.

В-В1: далі описані драматичні події, події в яких звертається увага на втручання Павла у те, що відбувається. В першому випадку (В) – він забороняє духові, який приєднується до проповіді Євангелія. Для того, щоб зрозуміти що відбувається треба було декілька днів, коли Павло розпізнав духа, він обурився і вигнав його Іменем Ісуса Христа.

В1: це вже розмова з сторожою в’язниці про намір міської влади потаємно відпустити Павла та Силу. Він посилається на римське громадянство, яке було в обох і вимагав публічності в тому, що стосується дій влади – їх били прилюдно, а значить повинні прилюдно відпустити, щоб не виглядало так, ніби вони ховаються чи тікають, визнаючи свою провину.

Таким чином ці уривки показують мудрість Павла в стосунках з владою – в першому випадку з духом, який має владу над дівчиною, в другому – з міською владою.

Коментарі Джордана:

– Тема ворогів юдеїв і захисника – Риму.
– цим вчинком Павло заклав основу для відповідного ставлення до Церква. Церква – це не юдеї і ви наші захисники.
– християни схильні думати що вони не мають звертатися до держави.


Але як ми бачимо, нечистий дух мав прихильників серед впливових громадян міста Филипи і коли його вигнали в Павла і Сили почалися проблеми.

Це частини С-С1: засмучені втратою прибутку, який приносила одержима дівчина своїми віщуваннями та ворожбицтвом, їх пани звинуватили Павла і Силу в тому, що ті порушують традиції і влада міста, не довго думаючи покарала їх різками публічно, закувала в кайдани і посадила до в’язниці. Мабуть вони відразу знали, що доведеться скоро відпустити, коли звинувачувачі заспокояться – судити ж їх нема за що, що вони зробили ? Як порушили закон ?

З подібних причин, а точніше за повної їх відсутності християн переслідують і сьогодні. Причини є, але вони – духовні, вони приховані – переслідувачі говорять що християни порушують їх спосіб життя, їх традиції, а насправді їм не дає спокою думка про те, що цей Бог Живий і що якщо Його люди закріпляться в їх культурі – вони будуть вимушені полити свою безбожність. Причини – духовні, але вони пов’язані з грошима, бажанням наживи і консерватизмом, який ставиться понад усе, з сліпим послухом владі.

Отже, Павло займає активну позицію, хоча це вимагає мужності і порушення статусу кво. Ми маємо тут повтороння теми “посадили-відпустили”

D-D1: тут повторюється слово “опівночі – вночі”. Вивчаючи книгу Вихід в Церкві ми говорили про те, що Пасха відбулася опівночі та ми маємо звертати увагу на все в Біблії, що відбувається опівночі – символічна ніч настала, коли розп’яли нашого Господа (темрява з 12 до 15 години). Тут ми маємо схожу тему – Павло і Сила моляться і співають і раптом – землетрус, двері відчиняються і кайдани падають…

Вони вільні, а сторож в’язниці – на межі самогубства, тому що якщо в’язні повтікали то його чекає публічна смерть.

D1 – цей самий сторож вночі забрав їх додому і обмив рани; радіючи що увірував, охрестився сам і охрестив всіх домашніх.

Е-Е1: Павло бачить, що йде до самогубства і кричить – ні. Ми всі тут. Потім сказано що для спасіння вони закликають вірувати.

F: центр хіазму. Кульнаційним моментом є звернення сторожа до Павла і Сили – він видно нічого не бачив, а коли дали світло вскочив до них і тремтячи просив про допомогу. Можливо цей сторож і був тим мужем македонянином, який просив Павла в видінні – прийди і поможи ! Це не важливо – але цілком ймовірно. Після цього звернення історія йде до завершення, – Сторож увірував, апстолів публічно вивели і вони пішли до дому Ліді. Далі ми читаємо про продовження подорожі…

32 Повстання в Салоніці (17: 1-15)

Дії – Перикопа 32 https://youtu.be/ER4dJ2dgm1M

Текст має паральну структуру – одна з одною повторюються чотири теми:

А-А1: Синагога

В-В1: Писання

С-С1: Натовп

D-D1: Брати

Кожне з цих питань відіграє важливу роль в подорожі Павла, тому розглянемо кожну по-порядку:

А-А1: Синагога. З Пилип на південь – 53 км- Амфіополіс – це була військова застава, головне місто на півдні Македонії. Ще 43 км на південний захід – місто Аполонія – ще 53 – і вони в Солуні. Всі ці відстані долалися переважно пішки. В Солуні була синагога – і тому вони тут зупинилися.

Після того, що трапилося в Солуні Павла та Силу відправляють до Верії (75 км від Солуня). Ті знаходять у Верії синагогу.

Синагога – це збір вірних, який був встановлений ще в часи Мойсея. Левити мали навчати Ізраіля і це відбувалося переважно по суботах на таких зборах. Через те, що до полону такі збори не називалися синагогами виникла плутатиця і дехто вважає, що їх не було. Ми вчора читали згадку про давність цієї установи в промові Якова на соборі. Звісно під час і після полону, коли не було храму і коли євреї знаходилися в розсінні – жили по цілій Римській Імперії: роль цих установ зросла. Але суть їх не змінилася. Це було те, що більше нагадує “зібрання громади”, а не “Богослужіння”, – якщо це розділяти. Звісно що в синагозі ніхто не приносив жертов, там молилися, читали Писання і проповідували – тобто це була така собі школа.

Християнське Богослужіння містить як елементи храмового служіння (жертва Христа – в центрі, ми приносимо духовні жертви), так і синагогального. У нас є унікальна можливість це не розділяти, а якщо розділяти, то з певною чікою метою. Те, що відбувається поза Богослужінням і пов’язане з навчанням Божому Слому і молитві – це стосується саме цього синагогального аспекту богослужіння. Людей навчають Слова Божого ( в нашій Церкві це відбувається перед Богослужінням – Недільна Школа) і на тижні через групи по вивченню Біблії.

Павло йшов у синагоги, тому що ті, хто мав до них відношення були вже підготовленою публікою – вони були, або мали б бути відкритими до Писання. Тому відразу після того, як йдеться про синагоги заводиться мова про Писання.

Це частини В-В1: в обох містах Павло проповідував в синагозі, в обох містах це зводилося до того: а що ж говорить Писання ? Це вказує на той авторитет, який є у Писання і на те, як до нього ставитися.

Але в Солуні розмови про Писання в синагозі перетворювалися на змагання – три суботи минуло і безліч побожних геленів і немало шляхетних жінок увірували.

Хоча слова Писання збудили віру в тих, хто увірував в Солуні, невірні юдеї навпаки – запалилися заздрістю і діяли так, щоб зруйнувати справу апостолів.

В Верії – частина В1 – вцілому все відбувалося мирно, зусилля більшості людей в синагозі були спрямовані на те, щоб дослідити Писання – вони робили це не тільки по суботах, а щодня. Їх віра була основана на переконанні, що так воно і є. Такі люди названі шляхетними. Якщо бути точними – Єугенос – той, що хоче вчитися. Цікаве відкриття стосовно імені – Євгеній, Євгенія. Я знаю одну Женю, яка любить вчитися і зокрема вивчати Біблію…

Джерелом нашої віри є Писання – довкола цього питання побудоване все решта. Завдяки поверненню до Писання відбулася Європейська Реформація. Віра – від слухання, слухання – від Слова Божого. Якщо ми думаємо про віру не як про статус чи інтелектуальне погодження з документами віри, а як про спосіб взаємодії з реальністю – тоді ми розуміємо що нам постійно треба Боже Слово. Ми маємо його пам’ятати, його досліджувати, ставати дедалі переконанішими в тому, що те, у що ми віримо відповідає тому, що каже Писання.

Жителі Верії хотіли вчитися – це було не якесь абстрактне бажання набити голову знаннями, філософствувати замість того, щоб працювати. Мова про те, що верійці щодня робили конкретний крок у вивченні Біблії – ну може не щодня, але постійно рухались вперед, вчилися.

Апостоли уникли проблем, які схожі з тими, що впали на їх голови в солунян – про це частини С-С1.

С-С1: спільне слово: натовп. З того, як люди ставляться до Писання випливає те, ким вони стають, коли збираються разом. І що вони роблять ? Так само як юдеї, які розп’яли Христа через заздрість – вони не переслідують власноруч, а роблять це чужими руками, через натовп, серцем якого є злі, негідні люди. Апостолів схопили в дому Ясона – видно там вони зупинилися і можливо там збиралася церква і вивели до наптовпу. Потім звинуватили в тому, що вони ворохоблять народ – присутність Христа теж викликала подібні звинувачення – взявши поруку від Ясона їх відпустили – тепер їм треба було покинути місто, щоб не наражати на небезпеку інших.

Таким чином натовп стає інструментом в руках злонамірених людей. Ті, хто бояться мітингів і демонстрацій праві в тому, що мітинги хтось організовує і використовує. Але питання в тому, що причиною і рушійною силою зібрання людей не обов’язково є нечестиві люди – може навпаки – як це зараз в Білорусії – народ виступає проти нечестивих. Але все одно натовп, демонастрації – це не надійний спосіб досягнення справжініх перемін. Настрій натовпу змінюється дуже швидко і той натовп, який тебе робить царем, через деякий час тебе розпинає.

Психоло́гія на́товпу — розділ соціальної психології, який вивчає поведінку груп людей і відмінності у поводженні юрби та окремих її осіб (індивідів). Мова йде про раптові соціальні зміни, спричинені діями великих гуртів людей, що не було б притаманним поодинокому учаснику подій. Такі явища часто призводять до сутичок (конфліктів). Вчені – соціологи розробили кілька теорій для пояснення характерних ознак психології натовпу та психології окремого члена юрмища.

Треба бути уважними в питанні участі в демонстрації – якщо брати участь, то треба бути підготовленим, знати як людей провокують і тд.

D-D1: остання частина – брати. Цікаво що не дивлячись на те, що рішення братів стосовно подальших дій має велике значення у всіх цих подіях. Апостоли не діють від себе – вони послушні ДС, а воля братів, які погоджуються відправити їх в Верію (D) і далі – коли його відпускають і супроводжують до Атен. Всі рішення приймаються спільно – це є запорукою того, що дані рішення – Божа воля, тому що де згода і єднання – там Бог.

Таким чином на прикладі останніх двох перикоп ми бачимо, що подорожі Павла, завоювання Європи для Христа, яке почалося в Филипах і продовжлилося в Солуні і Верії – це з одного боку: примирення людей з Богом – люди приймають СЛово, з іншого – винекнення великих конфліктів через Слово Боже. Слово, як ми вже говорили – це меч. Завоювання Словом асоціюється з завоюванням мечем – не ми я прийшов принести, але меч. Мир можливий тільки за умови примирення з Богом – хто не хоче миритися стає ворогом Богові і Його народові.

Якщо неупереджено подивитися на події, то це завоювання – це незначні події, які лягли в основу преображення світу – окремі люди, жінки, гелени, яких юдеї вважали второсортними – вони увірували і залишалися вірними, вони досліджували Писання і проходили через випробування – все це капля в морі з тз геополітики і якогось глобального чи навіть широко впливу. Павло заснував Церкви, потім їх наставляв, скільки і як міг, потім йшов далі. Але вся суть у тому, що посіяне – це Боже Слово. І воно не буває марним. Тому то ця сівба відбувається з “мечем” в руці – це війна. Слово Боже в книзі Дій – це і зерно, яке росте, і приносить плід, і меч, який розділяє людей на тих, які послушні і тих, які не послушні.

+

33 Павло в Афінах (17: 16-34)

Дії – Перикопа 33 https://youtu.be/6dSlSN489hM

Розглянемо як побудований цей текст:

На початку і в кінці описано як жителі Афін сприймали те, що приніс Павло. Це частини А-А1 в хіазмі. Все решта – це його промова в Ареопазі – це такий пагірок, там збиралися, там була найвища судова установа.

Отже, промова містить три головні частини, а в загальному хіазмі це :

В-В1: Незнання Бога

С-С: Місце пробування Бога

D: Бог створив людей щоб Його шукали (прагнули знати) і сама людина – це образ Божий.

Давайте розглянемо детально:

А-А1: Павло в Афінах розмовляв і в синагозі і на ринку, доки його не повели в Ареопаг. Це сталося після суперечки, яка виникла між Павлом і місцевими філософами.

Епікурейці:

Головна увага Демокріта (його вчителя) звернена на закони існування об’єктів (людина теж лише об’єкт), у Епікура — до суб’єкта. Епікура хвилює не саме по собі вчення про Космос як сукупність атомів, а проблема можливості відхилень, випадків, суб’єктивного волевиявлення.

Сенс своєї ідеї про самочинне відхилення атома від лінії необхідності Епікур вбачає в основному правилі мудрості — вміти уникати незадоволення, страждань. Йдеться саме про «уникання» страждань, а не про гонитву за задоволенням бажань. Гонитва за бажаннями завжди приносить свою протилежність — невдоволеність.

Епікур створює життєствердну етику, яка за своїм спрямуванням оптимістична й утилітарна. Моральне життя потребує дотримання міри в усьому. Ідеал — у задоволенні природних, а не надуманих бажань. Справедливість у тому, щоб не шкодити іншому і не зазнавати шкоди від іншого. В основі взаємозв’язків людей лежить особиста вигода, що розповсюджується і на безкорисливу дружбу. Мудрість (філософія) не тільки дає знання, але й духовну насолоду. Мудрець — не безтурботний пустельник, що відійшов від життя, а знавець життя, який піднявся над буденністю, здатний виявляти свою волю.

Стоїки:

Світ розглядався в стоїцизмі як організоване ціле, пройняте животворним логосом, який виступає іманентною породжуючою силою і законом, що скеровує світовий розвиток. Останній мислиться як циклічний процес із періодичними спалахами світового вогню, виявленнями творчого Бога-Логоса. Душа людини розглядалася як частина світової душі; після смерті вона відділяється від тіла і втрачає особистісні ознаки. Через прилученість усіх людей до Логоса вони є громадянами єдиної світової держави — «космополісу». Але вони мають брати участь і в громадському житті реальних держав — якщо тільки це не змушує їх до аморальних вчинків. За неможливості жити і діяти розумно і морально вважається виправданним самогубство. Головною метою людини проголошується доброчесне життя у згоді з природою, Логосом. Ідеал стоїцизму — мудрець, що досяг душевної незворушності (атараксії) і завжди діє у згоді із природним законом, відповідно до накреслень долі. Надалі поняттям «стоїцизм» стали позначати моральну позицію, котра передбачає витриманість, стійкість, суворе дотримання моральних вимог, незалежно від сподівань на винагороду (щастя), гідну поведінку за будь-яких обставин.

Я нагадав про те, що це за філософські вчення, щоб ми краще зрозуміли з ким мав справу Павло і чому відповідь на його слова була відповідною.

Отже, зібралася велика аудиторія, в Афінах це не дивно, тому що це було місто філософів: Сократ, Арістотель, Платон – всі вони пов’язані з цим містом. А тут – бродячий якийсь проповідник не може заспокоїтись… послухаємо – все одно нема що робити.

В частині А1 – присутні почали насміхатися і поросходилися, коли почули про воскресіння мертвих. Кажуть,що у слухачів могла виникнути асоціації з Евменідами Есхіла, тому що там є так звані Фурії, богині помсти, які по суті не є новими богами, а старими в нових формах – так само слова Павла про нового бога могли бути сприйняті як вістка про те, що вони вже знають як Невідомий, Незнаний Бог. В цьому, звісно є певна іронія – і для них, тому що вони насміхаються, думаючи що все вже і так зрозуміло… і для Павла – тому що вони так і не зрозуміли що Бог Невідомий – і якщо вони не приймуть його слова – Він залишиться для них Невідомим, а вся їх мудрість і пізнання продовжуватиме шлях ідолянства.

Словом, древнім мудрагелям-інтелектуалам було не менш важко прийняти те, що говорить Павло, чим сучасним. Увірували одиниці, для більшості Євангеліє здалося просто гарною казочкою.

Коли Павло покинув Ареопаг, за ним пішли декілька чоловік – вони повірили. Ми навіть знаємо імена: Дамара, Діонісій Ареопагіт. Це мабуть були найвизначніші з тих, хто увірував.

Проповідь Павла в Афінах не була марною не тільки з огляду на те, що декілька чоловік увірувало. Слово Боже ніколи не буває марним. Ми нічого не знаємо про подальшу долю цих вірних, але вже самою публічною проповіддю місто філософів отримало публічне свідоцтво. Слово Боже проповідується не залежно від того, приймають його чи ні: навіть якщо ти не віриш – воно тебе судитиме. Марним воно не буде (Іс.55)

В-В1: Павло звертається до афенян як до людей побожних, хоча він стривожений духом від усіх цих ідолів. Він спрямовує їх увагу на жертовник “Невідомому Богу”. У цього жертовника є своя історія, є навіть написана книга, вона російською мовою перекладена – про історію цього жертовника. Ми не будемо зараз до цього звертатися. Важливо те, що цей жертовник вказував афінянам що не зважаючи на те, що їх місто наповнене ідолами і що вони такі мудрі – Бога вони не знають. Павло зупинився на цьому жертовнику, тому що це давало дуже споріднену ідею з одкровенням Бога в СЗ – Бога, який є святим і незбагненним, Бога Завіту, якому не можна дати ім’я, тому що Він є той, Хто Він є.

В частині В1 Павло повідомляє Афінянам про наказ покаятися, тому що цей Бог буде судити через поставленого Ним Мужа, якого Він вокресив із мертвих.

Отже, агностес – невідомий, незнаний Бог завершує часи незнання і дає зрозумілі накази через Того, через кого Він стає знаний – через Христа.

С-С1: від теми незнання Павло перейшов до теми образу Божого: Бога не можна втиснути в храм, чи в кусок дерева. Твір мистецтва і людська вигадка не може місцем пробування Бога. Бог створив світ і самі люди – це Божий рід – це такий натяк на те, що вони місце Його пробування, вони Його образ і мають наслідувати Бога, а не спотворювати Його образ ідолами і кумирами.

D: центр хіазму: Павло стрверджує що невідомий Бог створив людський рід і розселив його в часі і просторі для того, щоб вони Його шукали. Вони, ті, хто Ним живуть, тому що Ним створені і існують мають до Нього доторнутися… (відчують)

Гл. передает идею поиск Бога в темноте, когда свет абсолютного откровения недоступен (Bruce).

Павло навіть посилається на їх поетів, коли передає думку про те, що сама людина – образ Божий. Словом, він намагається говорити з ними зрозумілою мовою, задіює те, що їм близьке і водночас проповідує про Христа. До речі, в цій промові Його ім’я не згадується…

Якщо в Афіни з Верії Павло прибув морем, і це досить довга подорож, то в Коринф – наступне місто – мабуть пішки, треба було просто перейти перешийок – і він в Коринфі.

34 Павло у Коринфі (18: 1-23)

Дії – Перикопа 34 https://youtu.be/Hfbk0-YpF8Q

А-А1: В Коринфі Павло працював з Акіллою і Прискілою, юдейська пара, яка прибула з Італії, тому що Клавдій вигнав юдеїв з Риму. Павло розмовляв з юдеям щосуботи у синагозі.

В кінці цього тексту розповідається про те, що відбувалося після півторарічного пробування в Коринфі – Павло повертається з своєї другої подорожі – як завжди це повернення – це довга подорож в процесі якої він обстригає голову – це нагадує, що Павло – це назорей, який взяв на себе цю клятву на період подорожі. Назорейська клятва – ми про неї вже говорили, коли вивчали книгу Суддів, це як правило тимчасове присвячення себе Богу – зокрема це відбувалося, коли ізраільтяни провадили Божі війни – в історіях, пов’язаних з Давидом ми скоро про це будемо читати. Під час назорейства людина, окрім всього решата – не стригла волосся – а потім обстрижене волосся спалювала на жертівнику. Можливо в цьому була причина чому він не захотів залишатися в Ефесі – його служіння цього разу було завершеним.

В Ефесі він залишив Акілу і Прискіллу і обіцяв повернутися, якщо буде на те воля Божа.

Книга Дій відразу переходить до розповіді про 3 подорож Павла – він повернувся в Кесарію і пішов на північ – в Антиохію. І побувши там знову пішов на Захід…

В-В1: Коли в Коринф прибули Сила і Тимофій, яких Павло залишав у Верії – то в нього з’явилося більше часу для свідчення. Спротив з їх боку змусив Павла заявити, що він обтрушує одяг і йде до поган (Христос заповідав так робити, якщо не слухатимуть апостолів).

Тема спротиву продовжується в розповіді про подальші конфлікти – коли проконсул не захотів розбиратися в проблемах юдеїв, які звинувачували Павла, вони побили Сосфена, начальника синагоги. Мабуть він не був римським громадянином і попав під гарячу руку… Павла не чіпали, він римський громадянин і це було б ризиковано чіпати того, хто під захистом Риму. Тут, так само як в Солуні, Рим виступає як захисник християн. В книзі Дій, на відміну від книги Об’явлення – Рим – це друг, а не ворог. Імперія захищає християн – Павло спрямовує свій шлях до Риму – щоб засвічити перед імператором, як це колись робив Даниїл, під впливом якого були імператори, що захищали юдеїв під час полону…

С-С1: Коли Павло покинув синагогу, до проповідував в господі Тита Юста, поруч із синагогою. Тоді увірував Крисп, старший синагоги, (мабуть теж мав римське громадянство), про нього згадує Павло в 1 листі до Коринтян – він тільки його і ще якогось Гая охрестив (1 Кор.1). Хоча увірувало і охрестилося багато – Павло не хрестив, щоб не створювати прецеденту для поділень (щоб хтось, як він каже в 1 Кор. Не сказав що я в своє ім’я хрестив). Але поділення – це все одно була проблема коринфської Церкви. Павло про це пише в 1 Кор.

С1: Отже, Павло займається тим, що викладає їм Боже Слово – саме це є рушійною силою. Він це робить півтора року.

D: це центр хіазму – видіння, в якому Господь велить Павлу залишатися в Коринфі і не боятися, що йому заподіють зло. Цікаво, що у Господа є багато людей в цьому місті, але потрібен проповідник, який відкриє для них двері Царства – ось влада Церкви – в неї ключі. Церква має ключі розуміння Писання – тому що саме Писання навчав Павло в Коринфі півтора року. Отже, інструментом, ключем до того, щоб Богом обрані люди нашого міста прийшли до віри свого часу є навчання Слова Божого – якщо воно викладається вірно, воно стає ключами, так відкривається шлях до розуміння Писання і так відкриваються для обраних двері в Царство.

Пер 34
В Коринті ми бачимо як  Євангеліє переходить від юдеїв до поган. Причиною того, що в Коринті говорили на мовах пов’язаний з тим, що синагоги була поруч з місцем, де збиралися вірні з погано, Церква і це був знак для євреїв. Начальник синагоги Крисп звітував і ходив в Церкву, а не синагогу.

Джордан називає критичними месіанський юдаїзм і називає це єрессю.

 

35 Павло в Ефесі (18: 24-19: 20)

Дії – Перикопа 35 https://youtu.be/4txdUHqv24U

А-А1: Аполос з Олександрії прибуває до Ефесу, він не наставлений в питанні хрещення, але сильний в Писанні і красномовстві. Він навчає в Ефесі, де Павло залишили Акіллу і Прискіллу. Вони наставляють Аполоса про дорогу Господню – зокрема про Христа (тому що Аполос знав тільки Іванове хрещення – мабуть він отримав суттєві знання стосовно того, що він вже знав) Це цікава ілюстрація того, як можна не знати всього, але проте бути на вірному шляху. Боже Об’явлення є прогресуючим, нове не протирічить старому, а його доповнює і виповнює. Аполос був здатним доводити Писанням що Ісус, то Христос і він про це не міг не говорити – він палав духом. Потім він відбуває до Ахаї – це територія Коринту – перепливає морем і там вчить Церкву. Має великий успіх, тому що в листі до Коринтян поділення виникає якраз через те, що частина Церкви вважає себе його послідовниками. Павло докоряє Коринтянам, а не Аполосу, тому ми робимо висновок, що причиною поділення був не він сам, а люди, які його слухали – вони не дуже дбали про єднання у Господньому Тілі.

А1: Ця частина продовжує тему поширення Слова Божого. В Ефесі навіть спалили купу окультної літератури. Люди, які займалися чарами справді зреклися цього всього тому що ціна книжок була дуже великою.

В-В1: Ім’я Господа Ісуса Христа. Це словосполучення повторюється в цих частинах.

Спочатку – до Ефесу прибуває Павло, який приходить зі сходу. Він вже відвідав Церкви, які завнував раніше і тепер в Ефесі знаходить тих, хто нічого не знають про Духа Святого. Виявляється що вони охрещені Івановим хрещенням. Це означає, що Акилла і Прискилла, а також Аполосс, який на цей час вже в Коринті нікого не хрестили в Ефесі, доки не прибув Павло. Він хрестив в ім’я Гн ІЗ 12 чоловік, які знали тільки про Іванове хрещення.

В1: Ім’я Господа Ісуса Христа згадується тут в контексті мандрівних юдейських ворожбитів, які закликали Його над тими, хто мав злих духів. Це робили сини юдейського першосвященника Скеви – щось подібне до того, чим займався Симон, який хотів дар Духа купити за гроші. Нечисті духи не знали хто це – і тому таке магічне використання Імені Господа призвело до того, що одержимий побив їх. В результаті це сприяло славі Божій, тому що ті, хто про це чув зробили вірні висновки – злякалися і славили Бога.

С-С1: тут говориться про чудеса, які супроводжували служіння в Ефесі. На охрещених, після покладання рук Павлом зійшов Святий Дух і вони говорили іншими мовами. Це було підтвердженням того, що все це одна справа – місію Павла супроводжували ті самі ознаки, які супроводжували місію Петра – день П’ятидесятниці і коли він проповідував і хрестив людей у Корнилія.

Символічним є також число цих людей – 12. Це вказує на те, що їх віра була вірою апостольською.

С1: хустки і пояси з тіла Павла приносили хворим і хвороби їх покидали, і духи нечисті з них виходили. Все це чудеса міжзавітного періоду, які Бог чинив через тих, чиє слово лягало в основу поширення Його Царства. Очікувати подібних знаків сьогодні – це не розумно. Зрештою, навіть тоді це було б важко пояснити раціонально – чого б я брав хуску Павла і ніс її щоб покласти на хворого…. Але зараз це нерозумно з інших причин – зараз не міжзавітний період і ми маємо стверджене Богом закінчене Слово Боже – ціле Писання. Його достатньо для розумної і осмисленої віри.

D: Центр хіазму – нам повідомляється що всі жителі провінції Асія, столицею якої був Ефес чули Боже Слово. Три місяці – в синагозі, а потім, як противилися в школі Тирана протягом 2 років Павло проповідував. Чули всі – тобто вчення про Христа поширилося серед юдеїв і геленів і вцілому ця провінція була христианізована.

Говорячи про поширення Євангелії ми думаємо про це в категоріях – ось той то, і той то увірував, ну інколи – ось так група людей увірувала – але Дії показують нам, що коли протягом 2 років Павло вчив у Ефесі і там була заснована Церква – вся провінція опинилася під впливом Слова. Це говорить про те, що навіть якщо це здається комусь не важливим – те, що проповідується правда накладаж відповідальність на тих, хто її чує. Навіть якщо вони її не приймають. Це може виявитися великим сюрпризом в день Суду, проте це є вченням Божого Слова, яке в нас є вже зараз – знання правди накладає відповідальність, знання Божого Слова накладає відповідальність – ставить перед вибором. І наслідки цього вибору видно в історії окремої особистості, групи людей і цілих народів.

Коментарі Джордана:

Пер 35
Причина х якої вони говорять мовами і що їх 12 – це знак для юдеїв.

Хустки з Павла- чудеса більші за Ісуса , одяг що передає благодать . Пор. Лев

Контраст між синами Скеви і Павлом.

Даний матеріал є частиною проекту, мета якого прослуховування Біблії приблизно за 3 роки. Пропонується прослухати книги Нового і Старого Заповітів.

Текст Біблії в перекладі Івана Хоменка

Текст читає Ігор Козлов

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/44_Acts_pericope_e.html#35

 

Тиждень 47:

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/09_Samuel_e_9.html#9-1

http://www.bible.literarystructure.info/bible/44_Acts_e_7.html#7-5

 

Ви також можете завантажити mp3 на 47 тиждень за посиланням:

https://drive.google.com/open?id=1-484KZl2R88HMvKjqs7ygKDmajx-x9kM

 

Більше про цей проект:

http://yuri.believingthomas.org/bibleeday/

 

Пишіть за адресою:

Bibleeday@gmail.com

 

Аудіобіблія, Біблія, План читання Біблія, Літературна структура Біблії

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/09_Samuel_pericope_e.html#1

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/44_Acts_pericope_e.html#29

 

 

+++