Рут 1:1-4:22; Дії 11:1-13:28 (46 тиждень)

200720

https://www.facebook.com/watch/?v=324586702269895

210720

https://www.facebook.com/watch/?v=619380025647204

220720

https://www.facebook.com/watch/?v=203539154425477

240720

https://www.facebook.com/watch/?v=294730668409229

250720

https://www.facebook.com/watch/?v=733082060802189

Рут 1-1

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH8yql9RgLwHh9VTCUERTShI

 

1 Сім’я Елімелеха йде до Моава (1: 1-5)

2 Наомі та її невістка Моавітянка (1: 6-22)

3 Рут зустрічається з Боазом (2: 1-23)

4 Заручини (3: 1-18)

5 Переговори (4: 1-10)

6 Шлюб Боаза і Рут (4: 11-17)

7 Родовід Давида (4: 18-22)

 

1 Сім’я Елімелеха йде до Моава (1: 1-5)

Рут – Перикопа 1 https://youtu.be/tt2ZPDQFZss

Паралелна структура, яка складається з 2 частин: АВА’В’. В частинах А і А’ йдеться про жінок (Ноомі – це А, і Орпа і Рут – цеА1), в частинах В – про смерть чоловіків (Елімелеха і Махлона з Кілйоном). Завдяки цьому ми одразу бачимо головну думку: чоловіки померли, жінки залишитися самі – відповідно немає майбутнього – немає продовження роду. Таким чином на початку книги ставиться отака проблема…

Тепер давайте розглянемо це детальніше:

Час – коли судили Судді – голод у краю. Вифлиєм Юдейський – дім хліба є на той час місцем, з якого втікають в пошуках хліба. Це вказує на відступництво, яке як ми знаємо з книги Суддів було звичайним явищем в часи суддів. З Вифлиєму взяв собі наложницю отой відступник левит, що став на чолі данитів (читали на тому тижні).

Більше того, втікає чоловік, якого звати “Бог – мій Цар” – Елімелех. Його дітей звати – Слабкий і Кволий, або хворобливий. Зрозуміло – в країні голод і ніхто не думав що вони виживуть. Але вони вижили і тепер треба їх прогодувати в час голоду. Вони йдуть з Землі – і роблять велику помилку – йдуть жити в землі ворогів – моавитян. Всі чоловіки помирають – спочатку батько Елімелех, потім двоє синів Ноомі – з такими іменами – не дивно… Ноомі означає – приємна, і вона своє ім’я змінить в результаті гіркої долі… але це пізніше. Залишилися дві невістки, моавитянки – шлюби з моавитянками – ще одна ознака відступництва. Їх звати – Орпа – повернутися назад; і Рут – дружба). Тобто імена відповідають тому, як вони себе повели – можливо це не ті імена, які були дані їм при народженні – як ми побачимо навіть на прикладі Ноомі, та й для Біблії це звичайне явище – імена змінюються у відповідності до того, як змінюється щось важливе у житті. Щоб між іменем і реалністю була відповідність. Так само, коли ім’я не називається взагалі – це не просто так. За цим може стояти бажання створити архетип – тобто щоб ця людина уособлювала всіх подібних людей і її поведінка не асоціювалася з контретною людиною. Або якщо людина – негативний персонаж, як це буде з родичем, який не захотів відновити Елімелехів рід – розділ 4.

Отже, в моавській землі вони пробули близько 10 років – 4 в.

2 Наомі та її невістка Моавітянка (1: 6-22)

Рут – Перикопа 2 https://youtu.be/ESnWGqRKZn4

Кожен уривок Бібілії – майже кожен (за невеликими виключеннями) – це або хіазм або паралельна структура. Тут паралельна стурктура: АВСDА’В’С’D’

А-А1: вмовляння Ноомі: через те, що Господь дав хліба в Вифлиємі, Ноомі вирішує повернутися, а невісткам, які висловлюють намір іти з нею каже: верніться і нехай Господь дасть вам знайти чоловіків. Вони цілують одна одну і плачуть.

Далі – Ноомі вмовляє Рут, каже їй що Орпа повернулася – повертайся і ти, Рут. Таким чином тут ж вмовляння…

В-В1: спочатку обидві невістки відмовляються покидати свекруху, потім ми читаємо, що каже Рут, яка залишилася і дуже тверда в своїх намірах не покидати Ноомі. Вона просить на неї не тиснути і каже що буде з свекрухою до кінця: там де буде вона, там буде і Рут. Моавитянка підтверджує це словами, які нагадують завітну формулу – народ твій буде мій народ і твій Бог – мій Бог. Також слова про смерть, яка єдина розлучить її з Ноомі говорять про вірність у завіті, яка нагадує вірність у шлюбі: тільки смерть мене розлучить… Таким чином тут звертаєтсья увага на те, як невістки чинили опір вмовлянням свекрухи повернутися.


С-С1: Ноомі продовжує їх вмовляти повернутися – але в цих частинах з’являються і повторюються слова: Господь мене покарав. Ноомі розглядає те, що відбулося, коли вони покинули Землю як відступництво і ось покарання – чоловік і діти померли і тепер вона сама, дітей вона більше не народить, а невісток своїх любить і бажає їм добра. Вона розуміє що якщо вони підуть з нею, то загублять своє життя, тому що ніхто не захоче брати вдову відступника, моавитянку. Господня рука знайшла мене – каже Ноомі (в13).

Далі, коли вони вже прийшли в Вифлиєм, вона змінює своє ім’я на Мара (гірка). Тут цікаво провести паралель з Марією, тому що вся ця історія – про те, як Бог чудовим чином дав майбутнє, не зважаючи на те, що обставини складалися проти них. Ми ще до цього повернемося… Поки що Ноомі каже, Всевишній зробив мені гіркоту, тому що я заможною вийшла, а повертаюсь пустою. Слово заможна – це євр слово “повна” – тобто наповнена. Воно вперше зустрічається коли йдеться про благословіння, яким Бог благословив рибу і птахів на 5 день творіння, наказавши наповнювати морі і землю, а потім коли казав людині плодіться, розмножуйтеся і наповнюйте землю. Таким чином те, що вона пуста означає що Ноомі втратила чоловіка і синів і нема благословіння – Всемогутній, каже вона свідчив проти мене і послав мені горе (21в). Цікаво що в нашій мові слово заможна і заміжня – споріднені… Отже, в цих частинах йдеться про те, що горе, яке спіткало Ноомі – від Господа.

D-D1: Орпа повертається (таке в неї ім’я), а Рут залишається, тому що вона дружба, партнерство. ДО Вифлиєму вони прийшли на початку жнив ячменю. Це твердження не тільки повідомляє про час повернення а вступає в контраст з тим, що Ноомі – пуста і підводить підсумок під темою голоду, з якої почалася книга…

3 Рут зустрічається з Боазом (2: 1-23)

Рут – Перикопа 3 https://youtu.be/INd1l0cnOHU

Хіазм. Центр – в 11,12. Почнемо звідси – це частина F.

Боаз пояснює Руті чому його ставлення до неї особливе – ми схильні вносити в історію сентиментальність. Нам може здаватися що Рут стріляла там в Боаза поглядами і може навіть привабила його в сексуальному плані. Не виключено що привабила, але текст якщо щось таке і було не треба думати що це головне в тексті.

Боаз виявляє увагу, тому що він вірний Богу і турбується про бідних, зокрема про людину, яка прийшла сховатися під крилами Божими – тобто теж вірна цьому Богу.

Е-Е1: Мабуть його також вразило ставлення Рути, яка як я думаю (хоча можу помилятися) не не звертала на нього уваги як жінка (на що вона могла розраховувати – бідна моавитянка, вдова і Боаз…). Це сталення – дуже покірливе і водночас відкрите – вона вклоняєсбя і падає, але водночас питає – чому до неї таке ставлення ? (Е). Називаючи його паном, вона каже що навіть не є однією з невільниць, але визнає, що він її потішив. Тут повторюється вислів “в очах твоїх”.

D-D1: тут розповідається, як Боаз дає їй дозвіл збирати на його полі, а далі – ще й дає поїсти. Жінка сідає скраю і їсть не так, ніби вона з голодного краю – поїла і залишила… Тут з’являється тема їжі, яка наводить на думку про завітну трапезу…

С-С1: Боаз цікавить що то за дівчина збирає на його полі – незнайомка. Слуги відповідають, хто вона така і кажуть, що навіть додому не ходить. Тут важливо згадати про те, що в той час і на цих територіях жінка цінувалася за працьовитість – не стільки за красу, скільки за силу…. Зрештою, саме це виявляєтся цінним в будь-який час. Також ми знаємо, як написано в Прип Сол.31:30: Краса то омана, а врода марнота, жінка ж богобоязна вона буде хвалена!

В-В1: випадок привів Рут на ділянку Боаза – це зробив Господь, як каже потім Ноемінь (в20). Рут тоді назбирала близько ефи ячменю – ефа це одна десята гомера – це десь 13 кг. Немало, якщо враховувати, що це були залишки, які треба було збирати по декілька зерен. До свекрухи вона також принесла остатки своєї їжі. Теж характеризує людину…

А-А1: ми одразу дізнаємося з тексту, що Боаз – це багатий родич з роду Елімелеха. Коли свекруха розпитує Рут де вона збирала, то виявляється що в нього на полі. Ноомі благословаляє Господа і радіє що її невістку не будуть ображати. А це, напевно було звичайною справою, оскільки вони – з незахищених верств населення, а над такими кожен намагається продемонструвати свою владу…

Закінчується тим, що Рут там збирала аж до закінчення жнив ячмені і пшениці.

sn Barley was harvested from late March through late April, wheat from late April to late May (O. Borowski, Agriculture in Ancient Israel, 88, 91).

4 Заручини (3: 1-18)

Рут – Перикопа 4 https://youtu.be/Syfc4j4sNDQ

Хіазм: в центрі – Вооз схвалює вчинок Рути, називаючи її благословенною. Каже що вона зробила правильний вибір, що не шукала молодих. Він вже не молодий – але він родич. Все місто знає, що Рут – чеснотна жінка, але є ще один родич, який зобов’язаний викупити жінку свого брата, якщо той помре.

Це закони левирату – якщо помирає брат – його брат бере його жінку, щоб ім’я брата не зникло – щоб його земля не перейшла до інших. Гоел – ось це важливе слово – ми знаємо його як слово “Відкупитель”. За цим поняттям стоять закони левирату і коли ми чуємо що Христос – це Відкупитель, то це означає що ми як Ноомі і Рут – жінка, яка втратила чоловіка. Адам помер і Єва стане матір’ю всього живого тільки завдяки Відкупителю.

Обов’язок відкупителя включав в себе обов’язок стати вцілому адвокатом для знедоленого члена родини, також відкупителем називали дитину, яка народилася і продовжує рід, забезпечуючи те, що майно, земля, слуги – все належатиме нащадками того, хто помер. Ну, звісно, все починається з імені – діти носять ім’я батька, що помер. Тому Христос – це Новий Адам…

Отже, в 13 вірші тричі повторюється ось це слово – викупить. Це слово гоел.

С-С1: Боаз прокинувся – і питає хто та жінка, що лежить біля його ніг. Рут відповідає – невільниця Рут, простягни крило, бо ти родич. Про крило йшлося, коли Боаз говорив їй про Бога під час розмови в полі – тут та сама ідея – завіт, шлюб.

Рут лежала в приніжжі Боаза до ранку і так само потаємно пішла, як прийшла.

Що означав цей обряд ? Ноги – це символ сексульних стосунків, зрозуміло чому – виходячи з того, звідки вони ростуть… Нічого не свідчить про те, що у них там були сексульні стосунки, але сам обряд пов’язаних з тим, що до них веде. Тобто таким чином було прийнято заявити про свою потребу в захисті, в тому, щоб над тобою виконали те, що положено по законах левирату. Це цілком законний шлях, на який направляє Ноомі і Боаз все зразу правильно розуміє. Про секс тут не йдеться.

В-В1: все це трапилося так, як припускала Ноемінь – чоловік випив на свято і пішов проспатися на своє поле, ліг біля копиці і міцно заснув. Рут прийшла, відкрила покривало в ногах і теж тихо лягла. Опівночі на нього чекав сюрпиз.

Потім Боаз насипає їй купу зерна, щоб не пустою верталася до свекрухи, яка все це організувала і йде до міста.

А-А1: про закони Ліверату на підстві яких тут все відбуваєтсья ми прочитаємо завтра – це буде текст Повт Зак 25:5-10. Там буде треба пояснити чому того, хто відмовлявся взяти жінку брата називали “дім роззутого”. А поки що ми бачимо що від них відштовхується Ноома, яка хоче відновлення імені свого чоловіка і бажає щастя своїй невістці – в тексті сказано про останнє, але сенс закону про левират якраз у відновленні імені чоловіка. Таким чином одне не мішає другому. Вона наставляє Рут, як треба виглядати – щоб від неї гарно пахло і виглядала щоб не так, як у полі… Можливо тут Вооз вже подумає про те, що ця невільниця стане його жінкою. Хоча він міг подумати про це і раніше, тому що він знає, що родич, який має викупити – він в курсі і відразу пропонує план і Ноемінь каже, що це така людина, що вже сьогодні все це буде вирішувати (в18). Ноемінь отримує звіт про те, як все пройшло і каже що треба чекати…

Важливо що всі ці події трапляються на току – це символ родуючості, символ продовження роду. Тому відразу хочеться припустити, що це романтична історія, кульмінацією якої є секс. Про те, що це не романтична історія свідчить також наступне: ініціативу у цій справі проявляє Ноомі – весь цей час ні Рут, ні Боаз не зустрічаються потаємні закохані. Давайте не будемо переносити в Біблію свої фантазії і подивимося чим все закінчиться і які висновки можна зробити з книги вцілому.

The Writer of Ruth – Probably Samuel

Well, who wrote Ruth? As you may already know, I believe that Samuel wrote Ruth and also Judges.

I don’t think that they were written at the same time. I think that Ruth was written later on. Once the children of Israel had gotten themselves a king, in spite of the warnings of the book of Judges, they found that the king, who was like the kings of the nations, was not pleasant to live under. He was not a true husband to Israel and was leading them into the ways of the nations, just as Elimelech, a false husband, lead his family into the environment of the nations, and there died, and left his wife a widow.

Якщо пов’язувати Суд і Рут, то ми маємо звернути увагу що кожен робив те, що йому здавалося справедливим і в цьому контексті нам треба подивитися на вчинок Елімелеха.

The Curse of the Moabites

4) “….because they hired against you Balaam the son of Beor from Pethor of Mesopotamia(Padan Aram), to curse you.”

Now he is going to Moab to find food, but Moabites are cursed because they never gave Israelites bread and water. You have to see the irony here, the stupidity, of looking to the Moabites for food.

There’s also a second problem with Moab and, that is, that the Moabites have sought to curse and destroy the Israelites. So how much sense does it make to look to them for help. Do you remember how the Moabites tried to destroy Israel? They hired Balaam, and what was Balaam’s advice? We read in Numbers 25 that Balaam sent the daughters of the Moabites. He also sent the daughters of the Midianites, but attention is called to the Moabite women. The Israelite men were fornicating with the Moabite women and, the result was that God began to kill the Israelite men. What do we read here? Elimelech’s sons marry Moabite women and God kills the sons. Do you see how it fits perfectly? How stupid it was?

And according to first 1Kings 7:21, one of the two freestanding pillars in front of David’s Temple was named Boaz. The other was named Yachin. We don’t know anything about Yachin, but we do know something about Boaz. Boaz was a man who was an overcomer, a man who deserved to be made a pillar in the house of God. If you and I are interested in being pillars in the house of God, we could do no better than to study Boaz, except, of course, for Jesus Christ, who is the foundation of the house of God. But, if Boaz is a pillar in the house of God, and so renowned that one of the two pillars of Solomon’s Temple was named after him, surely, he is a man worth studying and imitating.

Boaz’s Mother – Rahab

Now, what do we know about Boaz? Who is Boaz that readers of this story would know something about this man Boaz, particularly those who observed these events happening, something that is not actually written down in the Bible until Matthew 1:5? The answer is, Boaz’s mother was Rahab, the harlot1. So, Boaz knew about strangers and aliens in the land, people who were not actually citizens in Israel and who needed to have the mercy of the Lord extended to them. Boaz, being a pillar in the house of God, was mindful of the fact that true religion is to care for the widow and the stranger in their distress, as James 1:27 tells us. That is who Boaz is, the son of Rahab and, according to Ruth 4, his father’s name was Salmon.

Now, Boaz is not a relative of Naomi. He is a relative of Naomi’s husband and, thus, as it will turn out in the book of Ruth, now that Naomi’s husband is dead, it is appropriate for Boaz to marry Naomi under the Levirate Law, and raise up seed for Elimelech, who is dead. However, he cannot marry Naomi, because she is too old to bear children. Therefore, Ruth is Naomi’s proxy2. We will get to that later.

Boaz – A True King in Israel

In all of this, you can see Boaz acting as a True King in Israel. Remember that Boaz is a type of David, the True King, and of Christ. He says, I will provide for you. Don’t look to anyone else to provide for you. He says, I will give you the water to drink, just as Christ gives rivers of living water. In the heat of the day, water is a gracious gift and, of course, is symbolic, particularly because Ruth is the Bride of the Covenant.

The Kinsman Redeemer / Avenger

During our next lecture, we will do a study of what the kinsman redeemer was and what the levirate was. Before we go on in Ruth, we have to have a fairly thorough grounding in the law, and these are complicated laws.

However, the kinsman redeemer was the next of kin and, basically, he had two jobs. One, if somebody kills you, it was his job to avenge your blood, to track down the slayer, and prevent him from getting to the city of refuge3, and to kill him. That was his legal duty, not because he had a personal grudge. God had delegated this task, judicially, of avenging blood to the kinsman redeemer / avenger. The same word that is translated ‘avenger of blood’ is also translated ‘redeemer’. The word in Hebrew is ‘goel’ and means redeemer / avenger. As a redeemer, if you are sold into slavery, it is his job to buy you back. Also, if you have to sell your land, it is his job to buy back your land for you, if he possibly can, in order to keep the land in the family. Therefore, the kinsman redeemer / avenger is the one who takes your part, when you are incapacitated in some way.

Boaz is close enough in relationship to Naomi to be her kinsman redeemer / avenger. Naomi now understands why Boaz has taken such an interest in Ruth. It is his family responsibility and duty to do so.

Закони левирату не мають ніякого відношення до слова “левит” – тобто це просто схожі слова, ніяк між собою не пов’язані.

21 липня 2020

Книга Рут складається з перикоп, кожна з яких відповідно структурована. Всі ці 7 перикоп – це один великий хіазм, який ми розглянемо про ходу сьогоднішнього вивчення. На цьому тижні в Чт вивчення не буде, тому Рут ми сьогодні закінчимо і завтра продовжимо Дії.

Отже, попередня перикопа – це був центр хіазму, що охоплює всю книгу і тепер ми прочитали наступну. В центрі книги були заручини Бооза і Рут – розповідь про те, як вона прийшла на тік і попросила Боаза взяти її під своє крило. Він сказав що вона вчинила правильно, але є ближчий родич – ми говорили про “викупителя” – родича який мав помститися за кров і відновити ім’я брата. Це була перикопа 4 – центр хіазму, що охоплює всю книгу. Тепер прочитаємо 5-ту.

5 Переговори (4: 1-10)

Рут – Перикопа 5 https://youtu.be/2FL8lgtuQ9o

Якщо дивитися на книгу вцілому – то 5 перикопа – це паралельна частина до 3-ї і спільна тема тут – Відповідальність Боаза. Ми прочитали як він чинить тепер, а в 3-їй ми читали як він чинив, коли вперше побачив Рут на своєму полі. Таким чином Боаз – Викупитель, образ справжнього Царя, предок Давида і Ісуса Христа – стовп в храмі Божому (про все це ми вчора говорили)

Що ж тут ? Центр хіазму: в 5 – Боаз повідомляє ближчому родичу, що купуючи поле, він теж має взяти за жінку Рут – щоб поставити ім’я померлого на його наділі, тобто на його полі. Земля – це не просто земля, вона дана Богом і прив’язана до конкретного імені того, кому вона дана. Тому все це пов’язано – купуєш поле – береш жінку, яка народить дитину, що носитиме ім’я батька, якому належить це поле. Це частина D.

Довкола – С-С1: слова родича, ось цього “викупителя”. Спочатку родич заявив, що викупить поле (С) – далі відмовився, обгрунтувавши це тим, що не може, інакше це йому зашкодить. Що мається на увазі незрозуміло – як саме він понищить ? Можливо не хоче конфлікту, який, як він передбачає може виникнути в його сім’ї, а можливо просто не хоче клопоту собі на голову.

І тут цікаво: передаючи Боазу право купити землю і взяти Рут він знімає сандалю. Це треба обговорити окремо.

Ще раз нагадаю що таке левират. Коротко кажучи це коли… a wife’s husband died and they hadn’t had a male child, a younger brother would marry her, and the first child born of that union would take the name and the inheritance of the first husband.

Вчора ми запланували подивитися на сам це закон в книзі Повт. Зак.25:5-10 (читати)

Коментуючи цей закон Джордан каже, що по-перше цей закон мабуть застосовувався до братів приблизно одного віку. Чекати поки виросте його 2-річний брат і одружиться на тобі, коли тобі вже буде 50, а йому 30 жінка не мала.

По-друге цей закон укріпляв сім’ю, тому що брат від початку знав, що якщо трапиться щось подібне він візьме жінку брата, тому впливав і на те, кого той собі обирав. Можливо колись вона буде йому за жінку і якщо це не правильний вибір на думку брата – мабуть відбувалася якась взаємодія – якщо брат був проти шлюбу, або якщо він жив надто далеко і ніяк не міг повпливати, скоріше за все на нього не покладалася відповідальність.

По-третє прямий обов’язок стосується безпосереднього члена сім’ї. Коли ми зустрічаємо історію про те, що Онан відмовився відновити насіння для брата (це Буття 38) Господь його вбив. Він не вбив цього родича, тому що він не був братом Елімелеха.

Більше того, виходячи з Лев.18:18, де є заборона на полігамію ми маємо припустити, що якщо у брата є жива жінка, він взагалі не має брати другу.

Посилаючись на те, що закони левирату діяли ще до розподілу землі, ми читаємо в Бут.38 розділ про Юду і Тамар і цього Онана, що відмовився відновити насіння для свого брата Ера – отже, вони пов’язані з землею, але їх основний зміст – відновити ім’я. Ім’я – один з ключових термінів Біблії. Ім’я – це особистість вцілому і все, що з нею пов’язане: це не тільки репутація, а сама людина.

Адам – Євин чоловік помер і тепер старший брат – Ісус Христос відновлює ім’я Адама.

Adam died and so after that he could not have any children. Adam is disqualified. Adam is gone and Eve is a widow. Someone else has to come. (Our first husband, Adam, is dead, as Romans 7 says). That is why Eve said, I have gotten a man from the Lord4, because God steps in to be her levir. Christ is the younger brother that raises up Seed for Adam, and the Seed that Christ raises up is us5 and we take the inheritance of Adam and we fulfill the cultural mandate. Not only that, we fulfill the other mandate. The Seed of the Woman will bruise the serpent’s head. Christ did that, but we do too, according to Romans 16:20, where it says, the God of peace will crush Satan under your feet shortly. We, too, crush Satan under our feet. So, we, as the Seed of the Woman raised up by Christ, fulfill this. That is what the levirate was pointing to.

Our Permanent Family Name – Christian

Now, the Name had to be kept up in the Old Testament as a sign of Christ. Once Christ has come, His Name is the only name that counts. Now our family line does not have to be maintained through our name. Many people are very conscious about maintaining their family line. We stress family in Reformed churches, but it is possible to become like the Mormons and make family into idolatry. You can get into ancestor worship and easy immortality. That is where a lot of that tradition comes from, keeping the name up to keep the family up. An individual family can die off and it doesn’t make any real difference because, if the family is in Christ, in the new creation, they continue.

We are not in the Old Testament now, because the Son has come. Our permanent family name has been established forever in Christ, because He has been resurrected and cannot die. So, no death will ever come to the Name. Preserving the Name only counts until Christ ascends to heaven. Now He preserves the Name forever. Our family name is Christian. That is the name that we tack on the end of our name – Jim Jordan Christian. His Name is our name and it is permanent.

Я приділив цьому останньому коментарю досить часу, тому що це чудовий приклад застосування Писання до наших обставин – в наш час люди носяться зі своїм іменема – чи то з родовим, чи то з конфесійним – християнське ім’я одне – а конфесійне це таке собі, другорядне – але якщо воно стає вирішальним – ми плутаємо важливі речі – завдяки якому імені ми є християни ? Імені Кальвіна, Лютера, Петра і Павла, може ми христини тому, що ми правильні – ортодосальні, чи харизматичні чи ще якісь…

Отже, keeping up the name in the Old Testament corresponds to having the Name of Christ in the New Testament.

Йдемо далі – що ж трапляється, коли ти відмоляєшся відновити ім’я брата. Всі ці події, зауважте трапляються коло воріт, які є символом народження – ми вже говорили про це символ…

The punishment here for the brother is public humiliation. Notice that his name is changed to something permanently humiliating, because of his refusal to raise up a name for his brother.

The woman does two things to the brother, as described in verse 9. She pulls the sandal off his foot and spits in his face. Obviously, spitting in the brother’s face is an expression of contempt and shame. However, what does tearing the sandal off his foot mean? What taking off the sandal does is uncover the foot. What uncovering the foot means in the Bible (symbolically) is uncovering the private parts, that is, exposing nakedness.

Згадайте, що Рут прийшла і відкрила приніжжя Боаза. В тілі людини з соромом пов’язане лице і інтимні частини тіла. Тому плює в лице, тому Адам з Євою роблять собі пояси і прикривають відповідні місця, а не щось інше. З цим пов’язане обрізання – щоб забрати те, що тебе посоромлює (ІН 5:9 – зняв Єгипетську ганьбу)

Оскільки в історії з Рутою, родич сам знімає своє взуття – це просто означає – будеш ходити в моїх сандалях – тобто візьмеш те, що мені положено: Рут і землю. В цьому нема такого приниження – хоча в сам цей обряд походить з того, що з приниженням пов’язано, але коли це робить не жінка, а сам чоловік – це трохи змягчує… Рути тут нема – всі питання вирішує Боаз.

The Levirate Law Ensures the Maintenance of the Messianic Seed Line (Gen 38 and so on…

Ми зробили таке обширне пояснення – воно основане на тексті Повт Зак і книзі Джордана “Війни з гуманізмом” і стосувалося законів левирату і зокрема того, що родич роззувся – тепер йдемо далі по тексту.

В-В1: Боаз збирає свідків і ставить перед ними питання – потім він офіційно бере на себе обов’язок за законами левірату (до речі ми говорили що левірат не має відношення до левія – левір – це старший брат). Як в нас називається брат чоловіка ? Дівер. Дуже схоже.

А-А1: Зібрані Боазом 10 свідків сидять біля брами – все вислуховують – ми пам’ятаємо що суд в дреніх містах відбуваєтсья біля брами – там сидять знатні міста, старійшини, є така ніби кімната. Тут збирає всії цих людей Боаз. Потім вони благословляють Боаза і Рут, згадуючи Лію і Рахиль – матерів, через яких Бог започаткував рід Якова, Ізраільський рід вцілому і також згадують Тамар – це вже предки по лінії Боаза: Тамар породила Юді Переца – і це все теж відбулося завдяки законові левирату (Бут.38).

6 Шлюб Боаза і Рут (4: 11-17)

Рут – Перикопа 6 https://youtu.be/9DsFcmhvLDs

Хіазм: три частини спочатку і вкінці йдеться про народження сина, в центрі благословляється ім’я Господа. АВА1

Головним тут є те, що син народився для Ноомі. Про це сказано в 14 і 17 віршах і саме в цьому полягає зміст того, що син народився на коліна Нооми – пам’ятаєте Агар, яка родила сина на коліна Сари – таким чином це дитина не Рут, а Ноомі, тому що це відновлення імені батька, який помер.

Коли жінки благословляють Господа, вони кажуть що Він дав “родича” – тут гоел – відкупитель – це син, який народився. Його назвали Овед – ім’я значить працівник. Це батько Єссея, дідусь Давида.

Ruth 2:12 – Notice the expression, “…. under whose wings….”. In various places, the Bible compares God to each of the four faces of the cherubim. (See Ezekiel 10.) Sometimes he is compared to the ox, who does the work for us, as the Suffering Servant. Sometimes he is compared to the Lion of Judah. Sometimes he is compared to a man, the Man of War. Here he is compared to the Eagle and the Lord has wings of an eagle and shelters His People.

It is interesting how this verse is written. It implies that Ruth would also be barren (Рахіль, Лія), unless the Lord opened her womb. You see, the Bible always assumes that the woman is barren, always, until the Lord opens the womb, because sin causes the woman to be barren and it requires a miracle of grace and resurrection to open the womb and make possible the coming of the Seed into the world.

Якщо ми дивимося на хіазм, що охоплює всю книгу, то бачимо, що спільною є оця тема: дитина Ноомі. В 2 перикопі вона питає – хіба ще є сини в моїй утробі, щоб я могла вас забезпечити чоловіками (1:11). Тут, в 6 перикопі у Ноомі з’являється син – вона всиновлює дитину Рути.

7 Родовід Давида (4: 18-22)

Рут – Перикопа 7 https://youtu.be/eR9Ds6H7N2E

Ми прочитаємо останню перикопу книги, а потім я хочу включити як це звучить мовою оригіналу – це також показує що Писання можна співати. Не тільки Псалми – будь-який текст можна співати і ви почуєте як це звучить. 4:36 machon-mamre ruth 4 (включити)

Отже це родовід: тут перелічуються потомки Давида: Перец, Гецрон, Рам, Амінадав, Нахшон, Салмон, Боаз, Овед, Єссей, і Давид. Він десятий. Це цікаво, тому що тільки в 10 поколінні позашлюбний син міг стати повноцінним членом громади Ізраіля, а значить і царем. Мати Переца – Тамар, і таким чином Перец – байстрюк, позашлюбна дитина (Бут.38).

… which means that the book of Ruth is closely tied to a defense of the Davidic monarchy.

The book of Ruth presents us with three problems:

The first is that the death of the Adamic husband leaves the wife without a protector or husband. The Bride has become a widow. There is no Husband. There is a need for a new Husband to come and take the place of Elimelech.

The second thing that the death of the Adamic husband does is that it leaves no Seed. There is no way for the Messiah to come into the world. There is no way for the cultural mandate to be fulfilled. The redemptive specification of the cultural mandate is that that Seed will also be the Redeemer of the world and that specification can’t be fulfilled either. That becomes rather significant, because the Redeemer has to come through David and this is the Davidic line. We know that by looking back to this situation, historically.

The third problem is that the Woman is barren. She can’t have any children.

Всі ці три проблеми вирішуються в книзі Рут і в Біблії вцілому і всі вони вказують на Христа.

Christ, of course, is, ultimately, both the levir Husband and the Seed, яке народилося від Духа Святого – Марія не знала чоловіка. В цій історії це Ноомі, яка не може мати дітей (пам’ятаєте вона просила звати її Мара – Ноомі – це Марія).

Персонажі цієї історії мають інколи подвійне символічне значення, яке стосується і народженні і шлюбу – ми не будемо на цьому зараз зупинятися. Цікаво – вчіть англ мову і читайте Джордана… Both Boaz and Obed are called redeemers, you see. Все це виглядає заплутано, але можна розібратися і все стає зрозуміло…

Коли ми дивимося на початок книги – перший хіазм – це родовід Елімелеха, рід якого приречений на смерть (це вказує на старого Адама). Сьома перикопа – це рід Давида, який вказує на Христа (Нового Адама). Таким чином розглянувши хіазм, що охоплює всю книгу ми можемо бачити її основні теми і запам’ятати головну думку:

1-7 Геніалогії (Елімелеха і Давида)

2-6 – дитина для Ноомі

3-5 – відповідальність Боаза

4 – одруження Рути.

Цей хіазм розділяється на два і там є свої підтеми, але вцілому все виглядає так, як це відображено в хіазмі, що охоплює всю книгу (1-1).

Again, it makes the most sense to me that Samuel wrote the book of Ruth, shortly after the book of Judges was written, probably during the reign of Saul, but after David had come upon the scene, and that it was an attempt to justify the Davidic monarchy.

You will remember that, when David was anointed king, a number of the tribes of Israel stayed with the house of Saul, and for a long time, there was conflict with the household of Saul and David’s kingship. It took a long time for David to become established as king in the land.

The book of Ruth, therefore, was a polemic6 in favor of the Davidic monarchy, and against the paganized monarchy of Saul.

Воаз вказує на Давида, який протиставляється Саулу, що стає родичем, який не хоче викупити дружину брата, оскільки він займається побудовою свого царства… це ми побачимо далі, читаючи книгу Самуїла – але це пов’язано з книгою Рут, з тим, для чого вона була написана і що мала донести першим читачам.

Книга Рут – це книга про вірність і невірність Богу – Елімелех невірний – його звати “Бог мій цар”, а як ми бачили ніяким царем він для нього не був. Він сам собі цар. Оведа звати працівник, або слуга – і це ім’я вірності, яка вимагається від Царя, що буде служити, а не панувати і гнобити, як тиран.

Why Ruth Was Written

The book of Ruth shows, in the tribe of Judah, the royal tribe, a godly house in which there is a man who is a model husband / king, and that is Boaz. If I am right about the time of authorship, there is a contrast between Saul and Boaz.

Another purpose of the book, which helps to fix the time when the book was written, and its probable author, is that it sets us up for the anointing of David as king. You can imagine how difficult the situation was where Saul is king and God comes to Samuel and says, “anoint David as king”. So, Samuel goes to the house of Jesse, and brothers are all rejected until he comes to David, and he anoints David to be king. Now you have a “de facto” situation, where Saul is ruling the nation, and a “de jure?” legal situation, where David has been actually anointed king, but has not yet ascended to the throne.

Now, the book of Ruth can be read as a tract to explain to Israel how David could be anointed king, that is, explain why David would be a proper king, how it is that someone coming from a rough town like Bethlehem should be king, and why someone from the tribe of Judah should be king. You may remember that members of the tribe of Judah were not citizens in Israel, but bastards, because Judah’s two children7, from whom the entire tribe of Judah descended, were illegitimate, and so, they could not be citizens in Israel until the 10th generation. The genealogy in the last verses of Ruth establishes that David is the 10th generation, the earliest possible ruling member from the tribe of Judah. So, the book of Ruth can be seen as really setting the people up for David as king.

If you want to study out the tribe of Judah, you would read Genesis 38, where you will find Judah’s children were bastards. Then the law is in Deuteronomy 23:2, which says, until the 10th generation, no illegitimate children shall become citizens in Israel. The book of Ruth serves to clear up misunderstandings about the role of David as king in Israel.

There are other major themes in the book of Ruth. Ruth contrasts faithfulness and faithlessness. Elimelech, as we will see in a moment, is a faithless man, who rejected the covenant, and sought the blessings of the covenant outside of the covenant context. One the other hand, Ruth, who is a heathen, accepts the covenant and takes it upon herself and she becomes faithful. Her son is named Obed, as we will find out in Ruth 4. Obed means ‘slave’. Elimelech means ‘ God is king’. Elimelech, who should have been a slave of God, is not. However, at the end of the book, the Seed of the covenant is born of a Levirate marriage. H is name is Obed, which means slave. Obadiah means ‘slave of Yahweh’, slave of the Lord. In this lecture, we will focus on the faithlessness of Elimelech, and its consequences, and how that sets us up for the entire redemption dramatized in the book.

Another thing to understand in the book is a contrast of life in the covenant and death outside the covenant. We will look at this contrast between life and death, in a moment.

Another thing to watch for the book is the town of Bethlehem. Bethlehem is a microcosm of the entire world. Bethlehem means ‘House of Bread’ and is analogous to the Garden of Eden, because in the Garden of Eden, you had tremendous stress on the availability of plenteous food. Later, God put His People into a land (Canann) flowing with milk and honey, a land characterized by abundant food. Bethlehem, House of Bread, was a microcosm of that restored Garden of Eden. The first thing that we find is that the house of bread is out of bread. There is a famine in the Land that cues us in to problems in the town of Bethlehem. What happens to Bethlehem, and around Bethlehem, in this book, can be seen as a picture of the whole world. We will look at that.

Finally, the book of Ruth is valuable to us, because it expounds the meaning of the Levirate Law. The Levirate Law stated that, if a firstborn son married a woman and he died, then a younger brother would have to take her as a wife, if she hadn’t had any children. Then the first child that the woman would bear would have the dead man’s name and be his heir. Let us say that John marries Mary, and before Mary has any children, John dies. Well, it is John’s brother Bob’s job to marry Mary and the first child that Bob and Mary have is actually regarded as the heir of John, the older brother. Now, that law was what was violated back in Genesis 38. That was the problem with the whole tribe of Judah. So, Judah has been under a curse for 10 generations, because they failed to keep the Levirate Law. Now, in the book of Ruth, the Levirate Law becomes central again, and this time, Boaz and Ruth keep the law very precisely and the curse is removed. Then it is possible for David to be king. There are a lot of connections here back to the book of Genesis, and when we get to them, we will look at them.

The book of Ruth gives us a third perspective on the death and resurrection of Israel at this time (ще дві – це Суддів і Самуїла). The birth of Obed was at about the same time as that of Samson and Samuel. David was, then, born about 50 years after Samuel began to judge, or when Samuel was about 70 years old.

http://www.bible.literarystructure.info/bible/08_Ruth_e_1.html#1-1

22 липня 2020 року

Дії 7-4

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH81n0_Tqo5B4BnOIl62RdEK

 

22 Петро звертається до церкви в Єрусалимі (11: 1-18) Карсон т3 стор 151

23 Варнава іде в Антіохію (11: 19-24)

24 Церква в Антіохії (11: 25-30)

25 Петра звільнено з в’язниці (12: 1-24)

26 Варнаву та Саула посилають з місією (12: 25-13: 13)

27 Павло і Варнава в Антіохії Пісідійській (13: 14-49)

28 Павло і Варнава в Лістрі та Дербі (13: 50-14: 28)

 

22 Петро звертається до церкви в Єрусалимі (11: 1-18)

Дії – Перикопа 22 https://youtu.be/n4dLpPbvMsw

В Біблії нічого не повторюється просто так. Ми слухаємо переповідання того, що вже знаємо, тому що читали про це на минулому тижні – тепер Петро переповідає цю подію з усіма деталями і Лука записує її з усіма деталями, а не просто так, як це зробила б сучасна людина “і розповів Петро як все було”.

Папірус дорогий, ми щойно причитали у Луки всю цю історія – мають бути вагомі причини, чому вона переповідаєтсья ще раз… Ми повернемося до цього, а тепер розглянемо саму перикопу. Це хіазм: АВСВ’А’.

Тут є певна тема – ставиться проблема і далі ця тема розвивається – в центрі – кульмінація, потім – продовження і наприкінці – проблему вирішено.

Давайте подивимося не від центру, як ми це робили останнім часом – а спочатку до кінця – щоб прослідкувати ось цю динаміку, яку ми могли відчути, коли читали текст (а могли і не відчути – динаміку яка там є і яку ми не усвідомлюємо – ми просто слухаємо і нам цікаво, ми запам’ятовуємо те, що почули, тому що розподідь побудована за певними принципами – і основний принцип: повторення.

А: Те, що трапилося в Кесарії, в домі Корнилія дійшло до Єрусалиму раніше Петра, який гостював у Корнилія ще декілька днів. Новини поширювалися швидко і напевно, як завжди прикрашалися – перебріхувалися…. Але суть не змінилася – погани прийняли Слово Боже. Про це вже знали в брати Юдеї і Єрусалимі – апостли. Пам’ятаємо що Церква розпорошилася після гонінь, а апостоли були в Єрусалимі.

Петро повернувся і стикнувся з протистоянням – йому докоряли за те, що він ходив до необрізаних і їв з ними. Зрозуміло, чому: ті, хто докоряв були обрізані, про те, як важко було зберігати ідентичність в умовах грекоримської культури ми вже трохи говорили, коли говорили про Кесарію. Кажуть що деякі юдеї приховували своє обрізання, щоб брати участь в тому, що вимагало тогочасне суспільство… Пертро був у Кесаріїї – в цьому логові сатани.

До речі виявляється що такі вислови як “ворота пекла” є не просто образними висловами, а стосуються конкретних речей. Брайан Вітбін стрверджує, що так євреї називали ось ці елінізовані поліси, міста на території тодішньої Палестини – це Тиверіада, місто на березі Галілейськог моря, назване іменем Римського Імператора Тіберія, це Бет-Шеан, який вони перейменували в Скіфополіс – це окрема історія, про яку ми ще поговоримо, це Кесірія… словом, коли Христос каже що “ворота пекла” не здолають Церкву, то має на увазі що її не здолає греко-римська культура, яка кидала виклик цінностям юдеїв, тому що нехтувала їх традиційними цінностями. Це теж велика окрема тема… просто нагадую що “не їсти з поганами” – це було загальноприйнятим серед юдеїв того часу, серед тих, хто намагався бути вірним Богу. Це означало не мати з ними нічого спільного, тому що їжа – це знак спільності. А якщо вже Церква буде порушувати такі чітки стандарти – те, чому Бог вчив віками – то як вона буде свідком про Живого Бога ?

Приблизно така логіка була у тих, хто напав на Петра. І сам Петро її розумів. Тому він детально все пояснює. Це вже частина В: як був в Йоппії, молився, бачив видіння, спустилася прив’язана за 4 кінці посудина, схожа на покривало, я заглянув у неї а там – все що завгодно – від чотироногих до плазунів і пташок. Голос наказав заколоти і їсти. Я сказав не буду, тому що це нечисте. Голос сказав: якщо Бог очистив, то не гидуй… Все це було тричі.

Але саме цікаве, що потім прийшли три посланці з Кесарії (число три повторюється) – і Дух сказав не сумніваючись іти з ними. Це кульмінація – центр хіазму. Зі мною пішли ще шестеро (в тексті є слово “оці”, значить вони присутні під час того, Петро розповідає про все це) і війшли до дому того чоловіка, мається на увазі Корнилія.

Далі Петро розповідає що бачив Корнилій (Це В1): Ангол явився Корнилію і сказав послати по Петра щоб він сказав щось таке, чим він і весь його дім спасуться. Петро проповідував і на присутніх злинув ДС. Так само як на нас. І згадав, каже Петро я що Господь говорив будете охрещені ДС – тобто він застосував ці слова вже і до тих, на кого Він злинув – до вірних із поган.

Висновок, який робить Петро: те, що я зробив, це не є тільки не є непослухом або невірністю, невірністю було б якби я уникав і втікав, як Йона… Це не Петрові слова – але зміст того, що він сказав дуже схожий – ви мене підштовхуєте до того, щоб сперичатися з Богом ? Я не підходжу для цього – занадто незначний, щоб виграти в цій суперечці. Бог визначився – дав дар ДС – хто ж я такий, щоб міг заперечити Богові ?

І наостанок: А1 – опоненти замовкли і возхвалили Бога відкривши свої уми до думки, яка була для них нова: Бог дав поганам покаяння в життя. Насправді, вони мали б це розуміти від початку – Бог, не зважаючи на те, що Він чітко відділив свій народ і спасав “по-перше” юдеїв, завжди давав покаяння також і поганам. Їм треба було відділеними від поган якраз для того, щоб їм свідчити і перший великий провал у цьому поперпів ще Яків, сини якого перебили обрізаних жителів Сихему – поган, які долучилися до ізраільтян, а потім ті їх перебили. Було за що, вони насилували Діну, але євреї це зробили не тільки підступно – хитрість більше цінуєтсья в цій культурі як прямий напад – євреї порушили вірність, тому що обрізавшися ці люди стали євреями… Вони використали обрізання для того, щоб помститися… Після того мирний план завоювання Ханаану провалився…

В цілому можна сказати, що обрання Божого народу і знак цього обрання – обрізання – це мало на меті завоювання для Бога решти народів. Вони мали бути священниками, посередниками між світом і Богом і певною мірою були, тому що такі, як Корнилій пригорталися до Бога Ізраіля і наслідували спосіб життя, вгодний Богові. Для самих обрізаних це ставало проблемою, тому що нагадувало їм, що вони – такі самі як ці вірні з поган – в тому, що стосується головного: страху перед Богом, благодійності… Даруючи ДС поганам Бог нагадував їм що їх особливий статус – їх вибрання – це інструмент, а не самоціль. Ох як треба було б про це нагадати також деяким кальвіністам, які носять з “обранням”, як з писаною торбою !

Словом, всі ці повторення і особлива увага, яка приділяєтсяь цьому питанню пов’язана з тим, яка стіна існувала між юдеями і гелленами – про це ще багато буде йтися в Діях і в післаннях. Повернемося до цієї теми. Христос зруйнував те, що поділяло юдея і грека, обрізаного і необрізаного. Тому всі бачать видіння – і Петро і Корнилій, ДС особисто заохочує Петра не сумніватися і все сходиться – приходять люди, всі ці події… Петро проповідує і нарешті вони приймають ДС. Чому б з ними не їсти ? Дар однаковий – значить перед Богом ми рівні…

Карсон т3 стор 151

Коментар Карсона нагадує про те, що таке обрізання. Ми вчора про це згадували, коли говорили про книгу Рут – “зняти сором Єгипетський…” З інтимними місцями пов’язаний сором і Бог вирішує проблему… обрізання було знаком завіту, встановлене для Авраама і його нащадків. Долучитися до громади Ізраіля можна було тільки через обрізання – необрізаний, наприклад, не може їсти Пасху і тд…

Даний уривок подає хороший приклад того, що має лягати в основу вирішення суперечок, які можуть виниками і сьогодні і не обов’зково стосуватися саме цього питання.Пертро викладає перед опонентами різнобічні аргументи, які доповнюють одне одного. Він апелює до того, що має зміст для опонентів, розвиває свою аргументацію, щоб вони побачили як все виглядає насправді. Тому що для багатьої з них ці слухи про те, Петро їв з необрізаними -це все, що вони знають. Наприкінці він ставить питання, на яке не даж відповідь, тому що це риторичний прийом – відповідь мають дати ті, кого він переконував. І оскільки в нього вийшло це означає, що така стратегія ведення диспуту – ефективна.

23 Варнава іде в Антіохію (11: 19-24)

Дії – Перикопа 23 https://youtu.be/113Vr9iRoLg

Міста, до яких дойшли розсіяні після гоніння, яке почалося з мучеництва Стефана, міста ці знаходяться на північ від Єрусалиму – Фінікія – це Сидон, близько 200 км на північ, Антіохія – це ще більше 200 км на північ (територія сучасної Сирії – недалеко від Алеппо), Кіпр – острів в Середземному морі. Візуально на карті це теж трикутник – як ми говорили колись про території, які були завойовані – так легше уявити…

В тексті є 3 частини – в центрі – про Варнаву. Розглянемо попорядку: отже розсіяні по цих територіях, нікому, крім юдеїв не проповідували і ми вже розуміємо чому. До Антіохії прибули з Кіпру і з Кірінеї (ящок вірити карті, щоб прибути з Кірінеї треба було подолати шлях 1000 км – тому що це аж в Африці на виході моря в Океан… але можливо там була спільнота, проте я думаю що коментатори тут допускаються помилки, тому що в Діях 2 йдеться про лівійські землі край Кірени (це вже щось правдоподібніше – Лівія – це країна яка поруч (Libya Cyrenaica), тим більше що звідти походять ті, хто були в Єрусалимі в день П’ятидесятниці.

Вони благовістили про Господа Ісуса і Господня рука була з ними, тобто Бог діяв і велике число увірувало і навернулося…

Ценрт хіазму: вістка знову приходить в Єрусалим і вони посилають Варнаву. Він прийшов, побачив Божу благодать, звеселився і просив їх триматися Господа всім серцем. Саме таке заоохочення для вірних лунає в післаннях Павла – перебувайте у Христі, тримайтеся Господа. Ось тут треба повернутися до теми “простота у Христі”. Я висловлювався критично стосовно цього постулату, тому що його зміст спотворюють. Справжня простота у Христі стосується якраз цього “тримайтеся Господа”: все те, що від Нього відводить – відкиньте. Новонавернена людина завжди по-особливому шукає яким чином їй залишитися вірною і довести свою любов. Вона готова виконувати все, що їй накажуть і цим часто користуються ті, хто хоче покласти на вірних ярмо, яке самі не носять… Віра, яка зародилася в серцях вірних мала укріпитись і пустити коріння, а місія Варнави полягала в тому, щоб просто оцінити ситуацію і побачити що ця віра є.

Він сам був повний ДС і віри і тому нічого не напсував, а навпаки підбадьорив Церкву і направив її на вірний шлях. Вірних в Антіохії ставало дедалі більше…

Серцем рішучим” в 23 – йдеться про наміри серця – які виходять назовні (Мф.12:4 – це слово перекладено “показні”, коли йдеться про хліби. Тобто тут і те, що в серці і те, що назовні…

Тут варто зауважити, наскільки важливим є початок життя з Христом. Мається на увазі що на початку закладаються основи, які потім дуже важко (мабуть неможливо) відкоригувати, тому що вони – в самому низу – в самій основі нашого світогляду. Це може стосуватися і того, що закладено в дитинстві і перших кроків після нашого навернення у дорослому віці. Варнава – приклад служителя, який розуміє, що треба бути дуже обережним – він бачить головне – Божу благодать і не спішить обтяжувати вірних різними постановами, спрощуючи все до ось цього “тримайтеся Господа”. Звісно, що на цьому все не закінчиться і ми зараз про це прочитаємо…

24 Церква в Антіохії (11: 25-30)

Дії – Перикопа 24 https://youtu.be/5oJg_v-ZabE

що робить Варнава ? Він йде шукати Савла, якого вислали з Єрусалиму. Він в Тарсі, це не дуже далеко – до 100 км. Знаходить в приводить в Антиохію. Тут Савл, Варнава цілий рік вчать і тут у вірних з’являється ім’я, яке потім пошириться на всіх: християни.

В Антіохію прибули ророки з Єрусалиму і один з них (Агав) провістив про голод. Голод буде по всьому світі, такий, як був за Клавдія. Клавдій був Імператором з 41 по 45 рік, значить це вже події, які відбуваються зо два десятки років після того, як розп’яли Христа. Про хронологію треба говорити окремо…

І що зробили християни Антіохії, почувши про голод. Вони вирішили послати допомогу в Єрусалим. Таким чином вони не тільки підтримали братів фізично – а також виразили з ними солідарність. Павло учив, що невелика справа послужити в матеріальному, якщо вам послужили в духовному. Рим. 15:25-27 (читати). Отже, в Єрусалимі і пізніше була така особлива потреба, можливо тому, що це там було менше можливостей для ведення бізнесу в порівнянні з іншими частинами Імперії… так буває, одні багатші, інші – бідні. Отже, тут відбувається щось подібне до того, що відбулося в Діях на початку – кожен отримував те, в чому мав потребу… Таким чином все відбувалося як в живому тілі. Коли Церква реагує на потреби своїх членів, вона живе. В тч на матеріальні. Можливо тому, що це нормально, багато хто намагаються це використовувати…

Також коли йдеться про тих, хто усвідомлює себе однією Церквою, але живуть далеко одне від одного. Ну реально коли я вперше побував в США в 2009 році я зрозумів, що криза для країни з такою стабільною економікою це не те, що криза для України… Це так – кризочка… вона і тут не дуже тоді відчувалася в порівнянні з 90-ми… все в порівнянні. Коли наші брати і серстри в Африці не мають що їсти, а ми плачемо, що спонсори не дають нам грошей на якусь забаганку… Треба трохи ширше розуміти ситуацію…

Отже в першій і останній частині фігурує Савло, якого Варнава привів в Аниохію і з яким потім відправляється в Єрусалим, щоб віддати те, що назбирали. В центрі – пророцтво про голод.

Саме це пророцтво нагадує історію Йосипа, який передрік голод в тогочасному світі. Бог дав Йосипу витлумачити сон фараона і він передвістив голод, зробивши все що Бог дав йому зробити, щоб потурбуватися про тих, хто може постраждати від голоду. І по-перше це став інструментом спасіння свої братів. Так само тут – те, що отримала Церква в Антіохії стає здобутком інших, а не просто їх власністю. Дається – щоб віддати і послужити.

Це цікавий початок. Тому що від цього моменту центральну роль грає вже не Єрусалим, а Антіохія. Звідси Павло буде відправлятися в свої подорожі. Єрусалим вже оновився через Церкву – став Новим, а старий скоро буде зруйновано. Християнам там важко – і під час його зруйнування вони скористаються дозволом, який римляни дали всім бажаючим – покинути місто…

Наступна перикора – це те, що називається символічна смерть і воскресіння Петра – центральна перикопа книги Дій Апостолів. Цим закінчується перша половина книги, яка пов’язана з Служінням Пертра. Наступна – з служінням Павла. І ось Павло, який вже не новонавернений, і Варнава – цей вічний каталізатор, який допомагає поєднати тих і те, що має бути поєднане (згадайте як він привів Павла до апостолів, а тепер він Антиохію відвідує і приводить туди Павла). Вони будуть служити разом під час 1 подорожі, якою продовжиться завоювання тогочасного світу для Христа.

На цьому ми закінчимо. Давайте служити одне одному, кожен тим даром яким отримав – хто в духовному, хто в матеріальному. Так ми наслідуємо суть того, що описано в книщі Дії Апостолів: коли ми допомагаємо тим, хто має реальну потребу, коли навчаємо і вкладаємо свій час те, що можна реально робити сьогодні.

Дух Святий діяв в першій Церкві, але це відбувалося у свівпраці з людьми. Якщо ми хочемо, щоб Дух діяв сьогодні нам треба працювати. Працювати для слави Христа. І хоча Його дія можливо не завжди виглядає чудесною відразу – вона завжди чудесна.

Ну хіба не чудесна дія Духа, який робить Баха місіонером в сучасній Японії ? Бах пахав і світу Божого не бачив – він стільки всього написав, що і не снилося. Просто щоб сім’ю прогодувати. Він підписував свої твори “все для слави Божої”, але в нього за все життя було щось коло 20-ти дітей. І здається тільки 6-ро вижило.

Він працював і жив бідно. Кажуть, що одного разу сказав дружині – хіба я винний що в Лейпцігу таке хороше повітря і люди помирають так рідко. Тому що йому платили за гру на похоронах… Це чудо. Він помер не отримавши і 1000 частини того визнання, яке він має зараз. Він вірив і працював. Дух давав йому сили.

Так само Павло з Варнавою – не думаю що вони усвідомлювали в основу чого ляже їх праця. Ну, звичайно частково усвідомлювали, але все одно – Боже Царство простирається за межі нашого усвідомлення, можливостей, за межі нашого життя і території, на якій ми працюємо… Ми просто маємо робити свою справу. А Дух зробить свою. Вийде чудово…

24 липня 2020

25 Петра звільнено з в’язниці (12: 1-24)

Дії – Перикопа 25 https://youtu.be/9bGzKQgNflM

Треба детальніше розглянути цю перикопу, тому що це центральна перикопа в книзі Дії.

Її структура хіастична:

А-А1: йдеться про смерть: спочатку Якова, брата Іоанна, потім Ірода Агріппи

В-В1: можна прослідукувати тему “вояків” – 4Х4=16 чоловік стерегли Пертра і були старачені Іродом після того, як той зник.

С-С1: Ангол: спочатку він виводить Петра, а потім, коли Петро стукає у двері дому, люди думають що до них з’явився Ангол…

D: Петро усвідомлює і визнає що Господь послав Ангола і видер його з рук Іродових і того, на що очікували юдеї.

Тепер деталі, починаючи від центру.

D: як ми вже зауважували вся ця подія має велике символічне значення. Переломним моментом є ось це визнання того, що насправді трапилося самими Петром. Різні деталі тексту вказують на те, що тут є символічні паралелі з смертю і воскресінням Ісуса Христа і що вцілому те, що трапилося повторює смерть і воскресіння Христа в житті Петра – його послідовника, якому довірено продовжити Його справу. Петро уникнув смерті, хоча на цих подіях він відходить на 2 план у книзі Дій – він виконав свою головну місію – тепер все переходить до розповіді про Павла, який наприкінці книги теж пройде через символічну смерть і воскресіння.

С-С1: з’явлення Ангола. Анголо відкотив камінь (Мф.28:2), коли воскрес Христос і відчинив двері в’язниці (символ смертрі і навіть гробниці). Петро знаходить між двома вояками, як Христос поміж 2-ма розбійниками. Навіть така деталь – Ангол торкнувся Петрового боку. Саме по собі це, здавалось би просто деталь, яка не має ніякого знаення, але коли ми складаємо це все докупи, то згадуємо, що бік Христа прокололи списом… і розуміємо що це не випадкова деталь.

Можна про це подумати і з іншого боку – нащо Лука повідомляє нам про те, що Анголо торкнувася боку Петра ? І таким чином все сходиться. Ланцюги, якими Петро був прикутий між двома вояками спали, і щось подібне говориться про Христа, якого не могла стримати смерть (Дії 2:24)

Відчинена брама нагадує про історію з Самсоном, який знав браму міста і відніс її у гори Єфремові. Місто без брами – беззахисне. Як відчинилася брама, та й взагалі як він сам вийшов Петро в той момент не усвідомлював, тому що думав що це видіння – а у сні можливе все. Тільки опинившися на вулиці, коли зник Ангел, Петро остаточно проснувся – або як тут написано “опритомнів”.

З іншого боку від центру знаходиться історія про те, як він явився після свого символічного “воскресіння” – як сприймали воскреслого Христа учні ? Вони не вірили, вони вважали що бачать духа. Так само тут – це, кажуть, не може бути Петро, хіба що його ангол. Ну, по перше Петро, так само як Христос являється жінці (Христос – Марії, Петро – Роді), їм не вірилои решта, а коли побачили на власні очі – дивувалися. Петро бере ініціативу в розмові з рештою, так само як Господь, який являвся після воскресіння, дає накази, як це робив Господь, і так само як Господь “іде в інше місце”. Далі будуть ще інші деталі, яких я не назвав, але цих більш як достатньо щоб провести ці паралелі.

В-В1: вояки. В цій частині: задум схопити Петра виникає в Ірода на свято Опрісноків, це свято під час якого колись йшла підготовка до того, щоб схопити Христа. Звісно що в обох історіях фігурують вояки – про це можна говорити окремо – якби першосвященник не планував використати зникнення Христа в своїх цілях, ті, хто охороняв гріб Христа теж би загинули, але там була історія – вони мали казати, що тіло викрали і схоже на те, що не тільки уникли страти, а ще й заробили (Мф.28:11-15). Тут Ірод, на відміну від Пилата немилосердно звелів стратити тих, що не встерегли Петра.

А-А1: історії про смерть. Перша смерть – це славна смерть мученика, який був з Христом від початку (Мт.4,21; Мк.1,19-20) – це брат Іоанна, один з апостолів. смерть мученика, який був з Христом від початку – це брат Іоанна, один з апостолів і не просто один з апостолів, а один з трьох. Йому разом з Петром і Іоанном Господь відкривався при воскресіння доньки Яїра (Мк.5,37-42; Лк.8,51-55), преображався перед ними (Мфт.17,1-9; Мк.9,2-9; Лк.9,28-36), їх він кличе пильнувати окремо від решти в Гефсиманському саду т.26,37-46; Мк.14,32-42; Лк.22,39-45). В історичному плані ми знаємо про нього дуже мало, зате в нас є післання, яке чудово демонструє цю особистість. Післання Якова – я приймаю тз що саме цей Яків, брат Іоанна його написав (http://www.biblicalhorizons.com/biblical-horizons/no-71-james-author-and-setting/). Отже, Агріппа стратив Якова. І Бог стратив Агріппу – це вже закінчення цієї історії.

В театрі Кесарії, на місці залитому сонцем був трон, на якому, скоріше за все це відбулося – Брайан Вітбін показував це місце в Кесарії. Пишна одежа, підвищення, сонце, і підлеглі, які хочуть царя заспокоїти, щоб він на них не гнівався. Він щось до них говорить, а вони викрикують: це голос бога ! Йому це приємно, але на цьому не закінчується….

Це не приємно Богові, справжньому цареві – в тексті сказано – черва вразила – глисти завелися і то такі, що вивести не можна було. Не думаю що він помер на місці – мабуть тяжко захворів, а Писання нам повідомляє чому – не віддав славу Богові. Це був внук Ірода Великого – Агріппа 1-й. Погано закінчив.

Таким чином тема смерті з’являється в цих 2-ох історіях: смерть Якова – на початку і смерть Ірода – в кінці. А посередині – смерть і воскреміння Петра.

Ось така картина…

Карсон…

В оповіданні про смерть Ірода і вояків можна побачити паралелі з Виходом – фараон загинув разом із військом…

В СЗ є багато історій про те, як Бог визволяв від смерті – згадати наприклад історію про Даниїла і його друзів, коли Мойсей називає свого друго сина “Еліезер”, він це робить на честь того, що Бог звільнив його від руки фараона (Вих.18:4)

В Иез. 28, 2.6.9 царь Тира обвиняется в том, что называет себя богом. Однако здесь так называют царя Иудеи, и само это утверждение принадлежит народу, хотя сам царь вовсе не возражает против этого. О типологической связи между образом угнетателя Израиля царя Тира (Иез. 26, 2), облаченного в роскошь и восседающего на престоле (Иез. 28, 2.13), но погубленного Богом, и образом Ирода пишет Стром (1986).ґ

Черва є образом загибелі в Іс.51:8 і в багатьох інших місцях Писання, тому що черва точить труп. Коли Ірода з’їла черва при житті – це означає що всередині себе він вже помер і розклався навіть якщо ще не зупинилося серце і не поховали – нагадування про смерть Адама, який помер, але жив ще 930 років.

Наостанок я зауважу, що в СЗ ми чатаємо про народ: плодився і розмножувався – а в Діях таке написано про Слово (В.24)

Яке значення має те, про що ми поговорили ? Окрім того, що це є свідченням про те, як Бог може визволяти (Петро) і свідченням про те, що інколи Він допускає Своїм дітям не лише страждати, але й померти (Яків), це також є свідченням про справедливий Божий суд над нечестивцями, які не воздають славу Богу своїм життям і словами.

Символічне смерть і воскресіння Пертра ознаменовують завершення певного періоду в історії Церкви. Учень йде слідом за вчителем і повторює його історію в нових історичних умовах. Петро тут повторив.

Я не знаю чи правда він помер мученицькою смертю, розп’тий дороги ногами, як твердить церковне передання. Я не зобов’язаний це досліджувати – нічого дивного, якщо він справді так закінчив життя. Дії не оповідають про його фактичний кінець. Вони оповідають про те, як Бог вирвав його з рук Ірода, і таким чином ми маємо образ Христа, якого Бог вирвав з пут смерті. Набагато важливіше пам’ятати про це і історія 12 розділу про це нагадує і це закарбовує в нашій свідомості.

Джордан

Чому після Пасхи хотів вивести Петра ?

 

Павло

44 р н.е. 14 років після навернення (Гал.2) йде з Титом і Варнавою…

 

Контраст – Церква з Петром на відміну від того що Христа всі зреклися.

 

Петра звільнено на Пасху.

 

Паралель з Виходами

 

Питання апостольського правонаступництва- Яків не апостол, брат

 

Антіохія і Єрусалим – центри х-ва. Потім центру нема- одна церква

 

Павло як 13 апостол і Йосип

26 Варнаву та Саула посилають з місією (12:25-13:13)

Дії – Перикопа 26 https://youtu.be/JvHYHIOllNE

Отже, ми повертаємося до Павла і Варнави – вони, як ми знаємо рік вчили в Антіохії і відправилися в Єрусалим з допомогою від тамтешніх братів – прокок Агав прорік голод і вони захотіли допомогти братам в Юдеї.

Це хіазм, центром якого є бажання проконсула Сергія Павла слухати Боже Слово. Давайте зразу розберемося з географією – тому що тут описані пересування: Антіохія – ми вже знаємо де вона на півночі – км 500 від Єрусалиму. Територія сучасної Сирії. На узбережжі – км 25 від Антиохії – Селевкія (в4) – далі, якщо відплисти в Середземне море – острів Кіпр і місто Саламін (десь км 250 морем) – це на східному боці острова, на західному – Пафос – сам острів Кіпр досить великий пара сот км зі сходу на захід. Значить оцей проконсул, представник Риму, знаходиться в Пафі. Людина розумна, покликав Варнаву і Павла і хотів послухати Божого Слова.

Це центр – прагнення важливої людини слухати Слово.

Довкола D-D1: там де є влада, так завжди є особливе протистояння – апостолам довелося стикнутися з Варіусом, або як його далі названо – Еліма, що означає ворожбит, маг. Це намагаєтьяс відвернути проконсула від віри, він має до нього доступ, оскідьки проконсул мабуть вже давно цікавиться духовними питаннями.

С-С1: ці частини говорять про дію ДС. Спочатку Він сказав відділити на справу Савла і Варнаву. Це сталося коли пророки і вчителі Антіхійської церки служили Господу і постили. Мабуть мається на увазі що служили тим, що постили, тому що служити вони могли по-різному, а тут йдеться про піст. Хоча може матися на увазі служіння вцілому, оскільки тут вжито слово “літургія” – тобто термін, який може означати Богослужіння, в яке входить все, що ми зазвичай називаємо Літругією: визнання гріха, проголошення благодаті, слухання Слова, спільна трапеза і бенедикція. Як би там не було – вони були настроєні відповідним чином – і ДС прорік тоді, коли вони слухали… На апостолів потім поклали руки і відпустили…

З іншого боку хіазму йдеться про того Еліму – на нього, сповнившись ДС, поглянув Павло (дивитися – знак суду), який промовив: в.10,11 (читати). Такми чином ми бачимо, як Дух, який послав апостлів, діє у їх служінні і зокрема в таких ключових його моментах. Це послужило знаком для Сергія, який був не дуже розбірливим і мабуть би ще довго слухав обох: і Павла і Еліму.

В тому, що трапилося ми бачимо ілюстрацію слів Павла – Цаство Боже не в слові, а в силі. Слова – це просто інструмент, а не засіб маніпуляцій, як це буває при ворожбицтві. Пертро охарактеризував цього персонажа і погрузив його в повну темряву, яка не тільки була судом над цим сином диявола, а й вказувала на його проблему – повна темнота. Саме такими часто бувають ось ці провидці, які бачать світло і розбираються в духовному – вони темні і сліпі щодо головного і блукають в темноті, збиваючи зі шляху всіх решта, хто їх слухає. В наш час на полицях магазинів теж можна побачити різне. У відділі “релігійна література” в світському книжному магазині зазвичай стоятиме література езотерична і може там Біблія або якась книжка про ікони чи щось подібне. Все переплутано. І в цьому суть поганства – сучасна західна культура не виступає проти Христа відкрито, як це роблять, скажімо в Китаї чи Північній Кореї… але зсередини все зруйновано. Ось таке змішання – страшніше чим чорно-білий вибір – вони ж плутають Господні дороги, а не просто заперечують їх існування. Атеїзм – це вже не є викликом в таким країнах як наша – може є, але не таким глобальним. Набагат глобальніший виклик – це релігійний синкретизм: змішання правди з неправдою… і це не тільки в релігійних питаннях. Правда – це Христос. І без всяких але. Еліма не міг промовчати, коли йшлося про духовні речі і ДС покарав його.

В-В1: проконсул увірував, а в частині В йшлося про пророків і вчитлів – вони перелічуються тут поіменно. Тут 5 імен, 2 з яких ми знаємо – це Варнава і Савло. Ще тут Семен, званий Нігер (мабуть чорний), кірінеянини Луцій (Кірінея – вніс плутаницю коли говорив про це місце раніше – це таки місто в Лівій – на півночі Африки – позавчора я припустив що це інше місто, коли ми говорили про 20 вірш 12-г розлілу – це не так: це місто Кирени в Лівії – воно далеко від Антиохії, але мабуть там було добре сполучення по морю і люди пересувалися по Імперії). Також серед пророків і вчителів був Манаїл, який був вигодуваний з тетрархом Іродом (дехто навіть каже що тут йдеться про прийомного брата Ірода Агріпи – він був тетрархом в Галілеї і ми знаємо про нього з Євангелій. Тетрарх – це такий місцевий цар, влада якого поширювалася на певну територію, ця влада була схвалена). Якщо це не брат, то то просто він виховувався з царем, тобто був знатною людиною – його звали Манаїл. Всі ці троє були достатньо зрілими людьми, тому що ДС довірив їм Антіохійську Церкву по відході Варнави і Павла. Ми не знаємо хто з них був пророк, хто вчитель, хоча треба припустити, що можливо йдеться про подвійні ролі. Варнава і Павло добре попрацювали, підготувавши цих людей і звільнивши себе для нової праці.

А-А1: ми дізнаємося що коли Варнава з Савлом поверталися з Єрусалиму, вони взяли з собою Марка. Потім, коли вони відпривли з Пафу в Памфілійську Пергію (а це я так розумію Анталія на території сучасної Турції), Марко повернувся до Єрусалиму. З чим це пов’язано ми дізнаємося далі – поки що ці частини поєднані оцим словосполученням “з Єрусалиму – до Єрусалиму” і згадкою про Марка, який служив з апостолами і потім перестав.

Карсон стор 153 т3

Различные особенности повествования свидетельствуют о том, что ранняя церковь живет в контексте, сформированном главным образом благочестием ВЗ: это и деятельность пророков, и именование того, что совершалось на Собраниях общины, «служением» (в LXX слово leitourgeö часто употребляется в связи с деятельностью священников), и пост как религиозная практика. ВозЛожениё рук как передача полномочий отправлять религиозные службы может быть отголоском Чис. 8, 11-12 (Аарон посвячує левитів), где также присутствует мотив отделения (aphorizö) на дело (ergon) Господне (Daube 1956:239-41).

Выражение «исполненный коварства» часто встречается в Писании; так, мы находим его в Иер. 5, 27 LXX; Сир. 1, 30; 19, 26. Метафорическое выражение «совращать с пути»1 можно найти в Притч. 10, 9, а определение «прямой» (euthys) прилагается к путям Бога в Ос. 14, 9 (Ос. 14, 10 LXX).

Выражение «рука Господня» в отрицательном значении встречается в Суд. 2,15; 1 Цар. 7, 13; 12,15; Иов 19, 21 (см. комментарий на Деян. 4, 28 выше). Пеш (1986:2:25) говорит об Иез. 13, 9 как наиболее близкой параллели. Выражение «не увидеть солнца» мы также находим в Пс. 57, 9. Втор. 28, 28-29 (Jervell 1998:347п434) – менее близкий в этом отношении текст (см. комментарий на Деян. 22, 11 ниже).

Висновок: Місія Павла починається дуже схожим чином, як починалася місія Петра – все почалося з того, що всі знаходилися разом, у згоді, ініціатором був ДС, дію якого пояснював Петро. Тут ми бачимо дію Духа і в тому, що Він посилає і в тому, що він дає силу протистояти лжевчителям – до речі в тексті йдеться про те, що цей Еліма був юдейєм і лжепророком (як так захопився розмовою про те, що він був ворожбитом, що на це не звернув увагу – це доводить, що це було змішання всього докупи: зараз таких лжепророків можна зустріти в особі професора Міхаеля Лайтмана, чиї відео є дуже популярними: він часто говорить практичні розумні речі про шлюб, виховання дітей – але він кабаліст і коли починає говорити про Біблію і Бога – повна каша. В такимх ситуаціях завжди є контраст між тим, як людина виглядає, що вона говорить і тим, що за цим стоїть. Саме цього не можуть розпізнати такі, як Сергій Павло – він говорить про духовне, але який дух за цим – це бачить Павло і описує чітко… тому якщо ви не розбираєтеся в таких речах слухайте що вам говорять священники і ті, хто розбираються.

Коли я жив в Оржеві і мене запитували про екстрасенсів і місцевих бабок – я казав (це зазвичай робили православні) – йдіть до священника і спитайте його чи це не гріх. Просто люди, підриваючи авторитет священника часто не розуміють що пиляють гілку, на якій сидять – потім нема куди звернутися, а такі, як Еліма набувають реального впливу на життя людей в селі чи навіть на рівні країни. Лайтман – кабаліст – я не пощу його відео, тому що це все одно що подати чудову їжу в грязній, смердючій посуді, аба навпаки – замотати в гарну обгортку самі знаєте що…

25 липня 2020

Отже ми вже перевалили через центр книги, де розповідається про звільнення Петра з в’язниці, позаду всі події, які стосувалися служіння Петра. До речі говорячи про служіння Петра Джеймс Джордан приділяє особливу увагу розмові про церімніальний бік закону, тому що коли ми чуємо про відвідування дому Корнилія, про навернення скопця Євнуха, про воскресіння Сарни в Йоппії – це все було в попереднії розділаї – ми маємо розуміти що тогочасні юдеї були обтяжені традиційними обмеженнями, які часто виходили за межі того, що написано в Законі. Потім ці традиції стали називатися Мішна – вони були зібрані в книгу під такою назвою. Тлумачення на Мішну – це Талмуд. Наприклад – з того що ми читали в Діях – Петро сказав в домі Корнилія, що юдею не можна заходити в дім до поганина. Цього не написано в Законі. Вони перекрутили Закон. Від того, що поруч з нечистим знаходиться чисте, воно не занечищується – хоча і від цього нечисте не стає чистим. Нечисті тварини асоціювалися з поганами, але поган треба було привести до поклоніння – таким чином як це можна було зробити. Юдеї ж навпаки побудували стіни.

Все це нагадує нам деякі сучасні тенденції – ми часто чуємо про так звану “юдео-християнську традицію”. Що це таке ? Коли йдеться про вчення Христа – Він часто протиставляв Закон і Свої Слова, які Закону не суперечили – традиціям людським.

Не варто захоплюватися оцими юдейськими традиціями, як це роблять багато сучасних християн, звертаючись до месіанського юдаїзму, який заграє з цим всім. Біблія вчить про одну Церкву, в якій нема ні юдея, ні еліна – свого часу це поділення було актуальним хоча б тому, що Петро і Павло прововідували спочатку юдеям… після 70 року, коли Єрусалим було зруйновано, всяке поділення – штучне.

Джордан пояснює що даючи покривало з тваринами Петрові, Бог ніби каже (і це пов’язано також з точністю перекладу слів Дії 10:15 (читати і коригувати:
Не занечищуй того, що Бог очистив. Джерело нечистоти – це ти. Вважаючи їх нечистими ти нечистий для них і занечищуєш їх.

Так само треба зробити відповідні висновки стосовно будь яких традицій і передань, навіть якщо вони не обов’язково юдейські. Православні і католики сильно грішать в цих питаннях, відсовуючи Писання на другий план, або просто прирівнюючи його до Передання. Таким чином правда Божого Слова ромивається тим, що Божим Словом не є. Вона розбавляється по потрібної людині консистенції, так що вже мало нагадує Боже Слово – щось таке релігіне, ніби попахує християнством, нічого особливого. Це відразу починає бачити той, хто сам постійно читає Біблію і співставляє те, що про неї говорять з тим, що там написано…

Тому важливо розуміти, що інструментом Священної Війни, про продовжуємо читати в книгах Дії, так само як інструментом очищення віри від юдейських байок раніше є Боже Слово. Воно міститься в проповіді Павла і в проповіді Петра. Петрові проповіді ми вже чули, зараз почуємо Павлову.

27 Павло і Варнава в Антіохії Пісідійській (13: 14-49)

Дії – Перикопа 27 https://youtu.be/hRrKFb0J-Hc

Отже, ми залишили Павла і його супутників – Варнаву і Іоанна Марка (або Івана Марка) в Пергії – туди вони прибули після того, як побували на Криті і зокрема в Пафі, де увірував Сергій Павло – римьский проконсул і де осліп Еліма – Варісус (син Ісуса – ворожбит, юдейський лжепророк). Тепер вони заглибилися на 200 км на північ – і зупинилися в Антіохії Пісідійській – це територія сучасної Турції – недалеко від 2 величезних озер Еґрідір і Бейсеґір – така собі доволі пустинна і гориста місцевість – зараз там місто Ялвак.

Павло і супутники прийшли в суботу до синагоги і посідали. Запрошувати подорожуючих до слова було прийнято віддавна, левити в Ізраілі подорожували, вчителі подорожували і проповідували в різних синагогах – тому вони могли бути впевнені що слово їм дадуть. Так і трапилося – після відчитання Закону і Пророків їм запропонувли сказати, якщо мають, слово потіхи для народу. Павло встав, подав знака себе слухати і проповідував те, що ми прочитали. Він починає з того, що нагадує про обрання отців (в17) і коротко переповідає історію до Іоанна Предтечі – це частина А. В частині А1, вже коли на наступну суботу зібрався натовп, майже все місто (в.42), а юдеї заздрили що апостолів слухають і їм перечили та зневажали Бога – Павло сказав що їм проповідано першим, але якщо відкидають Слово і себе вважають за недостойних вічного життя, то вони йдуть до поган.

Погани в Антіохії Пісідійській хвалили Слово Боже і раділи. Призначені до вічного життя – увірували. Ще в минулу суботу за Павлом пішли ті, хто увірували і спілкувалися з апостолами, а апостли їх перебувати в Божій благодаті. Таким чином результатом стало поширення Слова Божого – таким словами Лука підводить підсумок під тим, що описано в Діях (пор.6:7,12:24).

В-В1: Коли ми порівнюємо ці частини проповіді, то бачимо що спільне тут – тема покаяння і прощення гріхів. Покаяння проповідував Іоанн Предтеча (В), також у Христі проповідується прощення гріхів. Для оправдання в усьому, в чому не могли виправдатись Законом Мойсея, який вказує на гріх і вбиває (як скаже Павло в післанні до Римлян). Павло застерігає, цитуючи Пророка Аввакума: 1:5.

The parallel from Habakkuk is that the nation failed to see how Babylon’s rising to power meant perilous judgment for Israel.

С-С1: спільна тема – Христове воскресіння. Проповіді в книзі Дій завжди містять вість про Воскресіння, не тільки тому, що апостоли свідки Воскресіння, як чудової події, а тому вчення про Воскресіння – теологічна основа, оминути яку неможливо, якщо говорити про Христа.

Павло каже, як Христа несправедливо розп’яли, але як у цьому сповнилися слова пророків, як Бог воскресив Його з мертвих і як з’являвся. Це він вважав Євангелією, яку він проповідує – 1 Кор. 15 розділ Павло це підсумовує. Далі, після центру хіазму, він продовжує говориит про воскресіння (С1). Тут він цитує 2 Псалом: в.33, далі – Пс.15:10 – в 34а, 35 і Іс.55:3.

Обидва згадані Псалми мабуть були добре відомі в першій Церкві – чи то улюблені, тому що вони цитуються не один раз – коли Петро проповідує на День П’ятидесятниці – цитуєтсья Псалом 15:10, коли Церква молиться і трясеться земля в Діїх, 4 розділ – вона молиться словами 2-го Псалма.

Коли ми дивимося на цитату з Ісаї, то бачимо тут один з ключових термінів СЗ – милість (хесед). Цим словом описана завітна любов Бога до Свого народу. Слово “обіцяні” вставлено – в оригіналі його немає, таким чином весь акцент переноситься на те, що на милість обіцяну Давиду можна покластися – вона гідна того, щоб їй повірити. Таким чином говорячи про Месію тогочасним юдеям і Петро і Павло говорять про Давидового Сина, який живий і навіки унаслідував Давидів престол.

Отже, тут спільна тема воскресіння.

D: хіастичним центром можна вважати вірш 32 – тут все зводиться до того, що благовістя апостолів – це та обітниця, що дана отцям. Це мало бути обов’язко пов’язане в одне ціле, тому що в тому і полягала проблема, що Христа не сприйняли як Того, Хто є обіцяни отцям Месія. Як бачимо юдеї з інтересом ставилися до таких проповідей, доки не доходило до того, що порушувалися їх стереотипи – чому вони заздрили, коли в наступну суботу майже все місто прийшло послухати Слово Боже.

Вони заздрили, тому що це вказувало на їх провал – це їх дискваліфікувало, як тих, які мали зацікавити поган Своїм Богом вже давно. Це раз. По-друге це загрожувало змінами, на які вони не були готові. Якщо проповідь цих заїзжих проповідників буде такою успішною надалі – все пропало: доведеться не просто слухати і головами кивати, а приймати рішення – визначатися, тому що з’являються люди, які стають на сторону Христа по-справжньому.

Мені здається що схожим чином іноді реагують і сучасні релігійні люди – коли молодь, або просто хтось з їх оточення починає проявляти більший інтерес до віри, чим вони самі і готовий щось реально змінити – це збуджує заздрість. А як вона вже прикривається – це інше питання. Каїн не зробив вірних висновків з того, що Бог не прийняв його жертву. А в результаті вбив брата. Схожою дорогою йдуть юдеї в Антіохії Пісідійській… Чорна заздрість часто прикривається хорошими словами: ми говорили про радянську владу – про те, як із заздрості совєти просто вбивали багатих і розумних. Це відвічна війна між Божим і безбожжям. Почавшись в серці людини, яка не визнає свог гріха і не кається ця ворожість може не проявлятися до часу, але потім все одно вилізе і набере обретів… Так буде і з цими людьми в Пісідійській Антиохії.

Таким чином ми бачимо два процеси, які йдуть парелельно, розвиваються і зростають: зростає ненавить і зростає Господнє Слово. Одне одному не тільки не мішає, а десь пов’язане між собою – те ж саме Слово, яке несе в Собі життя для одних, для інших несе смерть. Павло напише про це до Коринтян: для одних запах смертоносний, а для інших – життєдайний (Кор). Запах один і той самий, а означає різне. Слово незмінне – але одним, судячи і вбиваючи, дає життя у Христі, інших засуджує і вбиває, тому що Христа не визнають.

карсон стор 153 т3

Карсон розповідає про спроби вчених на підставі проповіді Петра зрозуміти які саме тексти читалися тоді в синагозі – є варіанти, але я думаю, що точно ніхто не знає і варіантів може бути дуже багато… Цікаві літературні і структурні паралелі є з 2 Сам.7 – подивимося, коли будемо читати…

щодо посилань на СЗ: во многом трудность заключается в том, что в равви- нистических проповедях проповедник обычно ссылался на тексты принятых чтений, собственно не цитируя их. Если это так, то можно было бы заключить, что практически любое незначительное совпадение содержательного или структурного характера между текстами дает основание говорить о заимствовании. В пользу предположения Боукера можно сказать следующее: если это было обычным служением синагоги, то там должны были бы прозвучать чтения из Писания, и вполне возможно, проповедник, говоря слово, помнил об этих текстах.

Проповідь, яка йде після прочитаних текстів, названа словом “параклесіс” – настанова, потіха. Ми знаємо що схожим словом названо ДС – таким чином Слово і Дух поєднані в живому голосі проповідника, який це Слово тлумачить.

Проповідь перестає бути проповіддю, якщо вона не основана на Божому Слові. Дух просто не має до цього ніякого відношення. Точніше така проповідь перестає грати ту роль, яку вона може заграти, якщо це проповідь Слова Божого – проповідь Євангелії. Про те, що складає її суть ми вже поговорили – на прикладі Павла бачимо: історія завіту, а потім смерть, воскресіння, з’явлення, вознесіння (або воцаріння) Христа. Все решта – деталі, які можуть змінюватися у відповідності до аудиторії і тексту Писання.

Ми можемо проповідувати про Христа відштовхуючися від будь-якого текста Писання, тому що за кожним з них стоїть тема смерті і воскресіння – а значить це пов’язано з Христом. Це не означає, що ми щось вчитуємо в текст – знаходимо Христа там, де Його нема. Ні, коли ми відкриваємо зміст написаного – навіть якщо слова Христос чи того, що прямо б натякало на Христа, немає в тексті – думаю символічне тлумачення Біблії робить можливим бачити Христа в будь-якому тексті Біблії. Інше питання – чи ми це можемо зараз збагнути і витлумачити…

Слова об изгнании семи народов взяты из Втор. 7, 1, но фраза «разделил им в наследие землю их» заимствована из Нав. 14, 1.

З цифрами в 13:18 – 450 років відносять до 400 років пробування в Єгипті, 40 років – в пустелі і 10 років завоювання.

Цитування 2 Псалма – точне посиланння; про христологічне значення цього Псалма ми будемо говорити окремо, коли будемо читати Псалтир.

три составляющих Деян. 13, 32-33 – обетование, данное отцам, исполнение его их детям и воскресение Иисуса — соответствуют трем цитатам, которые следуют далее: обетование, данное Давиду в Пс. 2, обетование, данное «вам» в Ис. 55, 3, и нетление Святого в Пс. 15; следовательно, «воздвижение» Иисуса – это его воскресение.

Дії 13:47- пояснюючи чому вони звераються до поган, Павло цитує Іс.49:6.

Источником представления о предуставленности к жизни вечной может быть ветхозаветная идея о записи в книгу народа Божьего (Исх. 32, 32-33; Пс. 68, 29; Дан. 12, 1). Ср. Откр. 13,8; 17,8.

28 Павло і Варнава в Лістрі та Дербі (13: 50-14: 28)

Дії – Перикопа 28 https://youtu.be/iECTI-zWnKc

Ми прочитали як продовжувалася 1 подорож апостола Павла – нагадаю: відбули з Антіохії, прийшли до моря в Селевкію – прибули в Саламіну – це вже на Кріті і звіщали в синагогах, далі пройшли весь Кріт аж до Пафи – там увірував Сейгій Павло – римський проконсул, далі – на Північ прибули в Памфілійську Пергію і пішлои на північ – до Пісідійської Антиохії – і ми щойно прочитали про все, що трапилося аж до завершення подорожі: давайте прослідукуємо за пересуваннями апостолів.

Іконія і Ліста – це міста на відстані приблизно 150 км на південий схід, Дервія – це ще 100 км в тому ж напрямку. Апостли вернулися назад тією дорогою, якою йшли вперед (хіазм ))) – цікаво чи має тут значення географічний його центр…

Після Антиохії знову прийшли до моря – в Пергію (це Атталія) і відбули до Антиохії. Я так розумію що на Крит вже не попали…

Це все сотні кілометрів пішки – можливо деколи на якомусь ослі чи возом – але переважно пішки.

Тепер давайте розглянемо перикопу: Хіазм АВСDC`B`A`

В центрі – слова апостлів, що звренені до людей, які думають що до них з небес зійшли боги. Варнава і Павло роздирають одежі – таке робилося тільки у випадку богохульства – люди, а не апостоли були достойні бути побиті камінням за богохульство. Тоді апостоли, які видно стояли на підвищенні кинулися в народ – дали їм відчути свою присутність фізично – бо коли ти дивишся на когось, осяяног сонцем на відстані і ще й після того, як він зробив чудо, важко не припустити що це не смертна людина.

Слова, з яким вони вмовляли людей: в тому і полягає наша проповідь що ви відвернулися від ідолів, і не вважали богами таких смертних, як самі. Живий Бог створив все – і не боги, а Він дає дощ, врожай і їжу… дає радіти цьому всьому.

Те, що трапилося – казус неймовірний: замість того, щоб правильно сприняти чуда і знаки, ці люди приписують їх своїм богам – вони накладаються на їх поганський світогляд, в якому від обожнення до ненависті – один крок. Юдеї, не дивлячись на те, що в них свої проблеми, так не сприймали – чудеса свідчили про Того, хто їх вчинив, а не збивали з толку. Отже, слова апостолів – центр хіазму.

Довкола – розповідь про те, як в Лістрі, після зцілення хворого, який мав проблеми з ногами – від утроби матері був кривим і не міг ходити, апостолам хотіли принести жертву. Храм Зевса був за містом і тут вже привели биків і вінки принесли, що в особі Павла поклонитися Гермесу, а в особі Варнави – Зевсу. Камінням побили тільки Павла – Зевса-Варнаву мабуть все таки побоялися….

С-С1: Побиття камінням – збиралися це зробити в Іконії в яку апостли пішли, коли їх вигнали з Антіохії. Після цього побили Павла в Лістрі. В його життя було багато переслідувань і всяких бід, пов’язаних з небезпекою подорожей, але побивали камінням тільки один раз (на той момент коли він писав 2 лист до Коринтян… ). Його виволокли за місто, думаючи що Гермес – мертвий… Напевно юдеї підбурили народ змінити своє ставлення до тих, кого вони вважали поганами, сказавши що вони шахраї… так можна було легко спрямувати розпалений бажанням поклонятись натовп на те, що їх треба побити камінням. І нікого вже не турбувало що Гермес помер, а Зевс за нього не вступився…

Подібна реакція спостерігається, коли обожнюють і надто підносять будь-яких людей: акторів, політиків і т.д. Шалена любов раптом обертається лютою ненавистю і розчаруванням – це неминучі наслідки брехні. А ще це свідчить про те, що не поклонятися людина не може – і тому і ненависть від розчарування така люта… Вона надихається пустотою, яку неможливо заповнити нічим…

В-В1: перед тим, як прибути до Лістри та Дервії, апостли проповідували в синагогах Іконії (краї лікаонські – це весь той регіон вклаючи Іконію, Лістру і Дервію). Там увірували і юдеї і огречені (тобто такі собі більш ліберальні юдеї). Ініціаторами гонінь виступают юдеї, про чому вони так само як у випадку протистояння Христу не соромляться співпрацювати з поганами, яких не вважають за людей. Але з’являється спільний ворог і все складається проти християн… Вороже налаштований світ… це повсякденна реальність, навіть якщо Бог не допускає страждань у нашому житті сьогодні… Ми собі про це щоденно нагадуємо молячись за переслідувану сьогодні Церкву.

В1: коли апостоли залишали ті краї і поверталися в Антіохію Пісідійську, вони попереджували учнів про переслідування – в.22. По Церквах вони поставили пресвітерів, помолитися з постом і передали їх Господу, в якого ті увірували.

А-А1: Павла і Варнаву переслідують в Антіохії Пісідійській на початку цієї перикопи – знову юдеї підбивають побожних впливових жінок і значних людей у місті. Про те, що вони поїдають дому вдів говорив ще Христос і пізніше в післаннях Павло пише про вдів, які живуть у похотях, але хочуть впливати в Церкві (це в пасторських посланнях). Апостоли роблять так, як заповідав Христос – обтрушують пил з ніг і йдуть далі (Мф.10). Головне, що учні сповнені радості і Духа Святого. До речі, грецьке слово “радість” споріднене до слова “благодать”. Бог дає благодать і це привід для радості. Все це відбувається завдяки Святому Духу, який оселяється в серцях вірних. Так поширюється Боже Царство.

А1: вони повертаються на узбережжя і відбувають у Антиохію – місто, звідки відбули у цю подорож. Там збирають Церкву і розповідають що Бог вчинив і як відкрив двері віри поганам. На цьому оповідання зупиняється – в 28.

Карсон стор 164 т3

Дії 13:15

Выражение «подобных страстей»4 (homoiopathès) встречается в Прем. 7, 3; 4 Мак. 12, 13. Определение «суетные»5 (mataios) прилагается к идолам в ВЗ (Лев. 17, 7; 2 Пар. 11, 15; Иер. 2, 5); согласно Барретту (1994-1998:680), это слово в таком значении больше нигде не употребляется. Определение Бога как «живой» часто встречается в ВЗ, особенно когда он противопоставляется мертвым идолам (Втор. 5, 26; Нав. 3, 10; 1 Цар. 17, 26; 4 Цар. 19, 4.16; Пс. 83, 3; Ос. 1, 10). Павел далее приводит библейскую цитату, хотя и не говорит, что ссылается на Писание; эту цитату Петр уже использовал в Деян. 4, 24, и она вновь прозвучит в Деян. 17, 4. Цитата могла быть взята из Исх. 20, 11 или Пс. 145, 6 (Пс. 145, 6 LXX), поскольку тексты очень похожи.

Отже, ми прослікували як відбувалася 1 місіонерська подорож апостола Павла – ДС через Луку залишив нам основне, що нам треба знати і пам’ятати – інструментом завоювання була проповідь про Христа, яку несли послані ДС Павло і Варнава. Бог супроводжував це знаками і чудами: осліп Еліма, далі встав кривий у Лістрі, апостолів гнали і намагалися вбити, але вони вижили і повернулися з доброю новиною про те, що хоча юдеї відкидають Христа, погани відкриті і Малій Азії засновано Церкви, ординовано пресвітерів. Церква, Христове Тіло поширилася завдяки 1-подорожі апостола Павла. Тепер вже його не називают Савло – він апостол поган і це одне з великих чуд, яке ще проявиться ще більше у майбутньому.

Даний матеріал є частиною проекту, мета якого прослуховування Біблії приблизно за 3 роки. Пропонується прослухати книги Нового і Старого Заповітів.

Текст Біблії в перекладі Івана Хоменка

Текст читає Ігор Козлов

 

Тиждень 46:

http://www.bible.literarystructure.info/bible/08_Ruth_e_1.html#1-1

http://www.bible.literarystructure.info/bible/44_Acts_e_7.html#7-4

 

Ви також можете завантажити mp3 на 46 тиждень за посиланням:

https://drive.google.com/open?id=1-j_ZKxebdTBRNUWV2-pI-b3xiikk8VBZ

 

Більше про цей проект:

http://yuri.believingthomas.org/bibleeday/

 

Пишіть за адресою:

Bibleeday@gmail.com

 

 

1 See Joshua 2 & Joshua 6.

2 Proxy – a person authorized to act for another; agent or substitute

3 Jim doesn’t discuss the Israelite cities of refuge in this lecture series on the book of Ruth, but they were specially designated cities where those who killed someone else could flee to for sanctuary and to get a fair trial. This, of course, balances the role of the avenger of blood who, in effect, became the prosecutor in that person’s trial. There is much more to this, of course, but this subject is beyond the scope of these lectures.

4Gen 4:25 – And Adam had relations with his wife again; and she gave birth to a son, and named him Seth, for, she said, “God has appointed me another offspring (literally, and more precisely, another seed) in place of Abel; for Cain killed him.” This is when Adam and Eve had their third son, Seth, who was in the Seed line. Similar to Jesus, Seth was “gotten”, (not begotten), directly by God the Father, through the power of the Holy Spirit. Again, God had to do this, because Adam and Eve were dead, spiritually.

5Christians, Christ’s younger brothers and sisters

6 Polemic – a controversy or argument , especially one that is a refutation of, or an attack upon a specific opinion, doctrine or the like

7 two sons