Суд.15:1-19:25; Дії 8:4-10:48 (45 тиждень)

130720

https://www.facebook.com/watch/?v=608620383385372

140720

https://www.facebook.com/watch/?v=1620637274773881

150720

https://www.facebook.com/watch/?v=2299123197062394

160720

https://www.facebook.com/watch/?v=1562062220630284

170720

https://www.facebook.com/watch/?v=799583657534025

180720

https://www.facebook.com/watch/?v=695221454393875

Тиждень 45

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH8bjKmCvbG8tS72AYNNF58A

 

25 Одруження Самсона (14: 1-20)

26 Самсон і триста лисиць (15: 1-8)

27 Самсон перемагає филистимлян (15: 9-20)

28 Самсон і Даліла (16: 1-22)

29 Смерть Самсона (16: 23-31)

30 Міграція Дана (17: 1-18: 31)

31 Злочин у Гівеа (19: 1-21: 25)

 

25 Одруження Самсона (14: 1-20)

Суддів – Перикопа 25 https://youtu.be/sjmWbsAoJfQ

Це ми розглянули на минулому тижні.

Нагадаю, що ми говоримо про Самсона, на тому тижні прочитали про його народження і одруження (ця історія повторюється в хіазмі 5-5: на цьому тижні ми вже закінчимо з книгою Суддів і на наступному ще прочитаємо книгу Рут: потім буде місяць перерви: як поїду в табори і не зможу проводити ці вивчення; але я опублікую список всіх вивчень починаючи з березня, відколи я почав їх проводити – можливо комусь буде цікаво щось переглянути – режим у якому ми вивчаємо Біблію є дуже інтенсивним, тому не дивно, що хтось не встигає: от буде можливість при бажанні переглянути….

Також на тому тижні ми говорили про назрейску клятву і приділили увагу написаному в книзі “Війни з гуманізмом” Джеймса Джордана – ми поговорили про такі ознаки назорейства як заборона на вживання продуктів виноробства і остригання волосся. Іншою важливою скаладовою є заборона на взаємодію із тим, що символізує смерть – зокрема з нечистою їжою.

Перед тим, як прочитати перикопу 25 я хотів би ще сказати про смерть і назорейство:

Отже після гріхопадіння земля під прокляттям і все, що взаємодіє з землею символізує смерть. З цим пов’язані закони про тварин, які носять “взуття – мають копита”, омиття ніг і багато іншого… Всі закони про чисте і нечисте – це закони які символічно стосуються смерті. В цьому їх зміст. Отже “брудний, запилений, нечистий” – той що несе смерть.

Так само, як Адам, який не мав би помирати через гріх, назорей, беручи на себе роль захистика для Нареченої, для жінки, тобто для Ізраіля не повинен був входити в контакт зі смертю. З цим пов’язано і обриття волосся – назорей, який вів Божі війни постійно вимушений був входити в контакт зі смертю – тому він повинен був постійно очищуватися. Про все це і як саме це мало відбуватися написано в 6 розділі книги Чисел.

Підводячи підсумок можна сказати, що назорей – це людина, яка уособлює те, яким мало б бути все людство – відновлене після гріхопадіння воно отримує силу для здійснення особливого завдяання і завершивши його спочиває в Бозу – саме про таке людство ми читаємо в книзі Дії Апостолів: там очищені Богом люди отримують силу для того, щоб провадити “священну війну” – завоювати світ для Христа. Ми вже говорили про те, що через шлюб Самсона Бог пропонував филистимлянам Євангеліє – так це пояснює Джордан. Так само можна проводити паралелі в зворотньому напрямку – від книги Суддів до книги Дій: по суті там описано як через Христа (а значить і через Церкву, тому що вона у Христі) здійснилися ось ця образи, чи прообрази СЗ, зокрема назорейство…

З іншого боку, назорейство Самсона наводить на думки про те, що ізраільтяни не були тими, ким мали би бути. Each of them would have been as powerful as Samson (Lev. 26:8; Dt. 32:30; Josh 23:10). They had sinned and compromised, however, and so they had become blind and weak. Samson was a picture of both aspects: strong in the LORD, but weak in his compromises.

Отже, назрейство стосується заборони на вживання алкоголю на час несення цього обіту, того, що стосуєтся волосся назорея, заборони входити в контакт із смертю (в тч через вживання нечистої їжі – до речі ми не зауважили що Самсон їв мед з вбитого ним лева – Біблія нічого не говорить про деталі що цього стосуются, але це мабуть не важливо – він міг це зробити за допомогою палиці, а не руки і тому не стати нечистим). Читаємо далі…

26 Самсон і триста лисиць (15: 1-8)

Суддів – Перикопа 26 https://youtu.be/Mw6drEcFluA

Джордан припускає, що у випадку з Самсоном – він не міг заплатити Мохар – він віддав те, що програв у суперечці, коли загадував загадку – дівчина все ще його дружина, хоча він приходить і йде – можливо він все ще мав щось доробити, щоб забрати її до себе…

Але дівчину віддали другому… (Суд.14:20)

І от Самсон відвідує жінку з козлям і йому не дають увійти до неї мабуть йдеться про інтимні стосунки. Самсона прийняли, але потім відмовили в тому, що йому по праву належало (мабуть не знав він що вона вже не його)… Батько пояснив ситуацію (15:2).

Це частина А в паралельній структурі: АВА1А1.

Частини А і А1 стосуються жінки Самсона – батько каже, що дав її дружкові Самсона, а потім про це говорять филистимляни. В-В1 стосується помсти – спочатку Самсон її планує, потім здійснює.

Самсон не мститься на батькові, мабуть вірить в його щирість, але він мститься филистимлянам, які звели його жінку.

Harvest time was a time when a man’s fancy turned to love, in the ancient world. This was probably because the fertility of the soil brought to mind the fertility of the wife, and a desire for children. We notice, for instance, that Ruth approached Boaz on the threshing floor during the harvest (Ruth 3). At any rate, Samson is expressing here a desire for a child. The kid of the goats is a regular symbol for a child, and by bringing a kid, Samson made his intentions known. …. They have ruined his harvest (wife), so he ruins theirs.

The number in the text is 300. Yet, by tying the foxes together in pairs, Samson created 150 teams. The number 150 is five times 30. We find in Exodus 22:1 that if a man steals and kills an ox, five-fold restitution is required. We cannot take the space to prove this here, but laws about animals have their ultimate application in relations among men. Four-fold restitution is required when a powerful man oppresses a weaker brother, and destroys his property; and five-fold is required when a weaker person attacks and destroys the property of a leader. We might think, in view of the weakness of Israel, that four-fold vengeance would be in view. We know, however, that Samson is actually the stronger party, and the true judge and ruler of this land. By acting against him, the Philistines had assaulted a leader. The Philistines had unlawfully stolen 30 changes of garments from Samson, which was now the value of his wife. By giving his wife to another, they had robbed Samson of something worth “30.” His vengeance, then, is strictly according to law, five-fold, involving 150 teams of foxes. Thus, while the number 300 points to the non-final character of this judgment, the pairing of the foxes and the resultant number 150 shows that it was strictly according to the law of “eye for eye, tooth for tooth.”

Навіть таким, здавалось незначним і незрозумілим речам можна знайти пояснення… інше питання – які ми з цього робимо висновки – це просто вже інше питання – в даному випадку ми бачимо що Самсон діє за Законом, а не спонтанно. Можливо цьому є ще якісь застосування – важливо відповісти на питання чи можна взагалі проводити подібні паралелі – а висновки можуть з’явитися з часом…

A heap of corpses lying on each other, with their limbs cut off at shoulder and hip and piled up, is a grotesque but powerful image. Samson killed a large number this time.

Samson’s wife had feared the fire of Philistia more than she trusted the strength of her LORD and husband, who represented the LORD God of Israel. By siding against God, she hoped to avoid being burned. She received the very judgment she had hoped to escape.

There is a contest of fires in these two chapters. The Philistines threaten fire against Samson’s wife, and eventually they bring it upon her. Samson’s anger burns, and he brings fire to the wheat of the Philistines. Fire is the sign of judgment, man’s or God’s (as we saw in Judges 1:8 and 17). Whose fire is stronger? As the fires go back and forth, the battle escalates. Whose fire will win? The answer will come at the end of the story.

How does this square with the lex talionis (закон відплати) ? The phrase “shoulder on thigh” (v. 8) easily connects to the shoulder portion of the sacrifices, which was given to the priests (Lev. 7:32ff.; 8:25f.; etc.). An animal has four shoulders, but a man has two shoulders and two hips. The use of this expression here draws our attention to the notion that Samson sacrificed these men to the LORD. Their deaths were sacrificial.

They had burned Samson’s wife and father with fire. This is also sacrificial language. Here we have the lex talionis, then: eye for eye, sacrifice for sacrifice. The Philistines had in essence sacrificed Samson’s in-laws to their gods, to their culture, to preserve themselves and to take revenge. In return, Samson sacrificed a great number of Philistines to the LORD, “shoulder on thigh.” The war is a war of religions, of Gods.

Висновки: Second, as a Nazirite, Samson pictures to Israel that tremendous strength was available to them if they would live faithfully to God. If they would separate from uncleanness, they could all be Samsons, and the Philistines would be wiped out overnight. If they compromised their priestly status, however, they would wind up as Samson did.

27 Самсон перемагає филистимлян (15: 9-20)

Суддів – Перикопа 27 https://youtu.be/ZnZV2jE4wAE

The men of Judah, like Samson’s wife, fear the wrong side. They think that Philistia is stronger than the LORD’s Anointed. They will soon find out otherwise, but for now Samson is patient with them. He makes them swear that they will not attack him, not because he fears them but because he does not want to have to do them any harm.

It is the royal tribe, no less, that fears Philistia more than the LORD, and that seeks to turn Samson in. The cowardly Judahites take 3000 men along to deliver Samson into the hands of only 1000 Philistines, as we see in verse 15. Clearly, Judah is unfit to produce a true king at this stage in history. We might bear in mind that by this time the Ark has surely been taken captive by the Philistines. In their superstition, the men of Judah think that there can be no deliverance without the presence of the Ark.

We are reminded of another story when a young deliverer was betrayed by fellow Israelites. In another Egypt, the real one this time, Moses sought to deliver his people, but they would have none of it. As a result, Moses had to flee (Ex. 2:11-15).

НУ і звісно ми можемо подумати про Царя Царів, якого теж віддали юдеї в руки поган – а він переміг.

Самсон використовує ослину щелепу, як колись інший Суддя – кий для худоби (Суд.3:31) . Як його звали ?

Самсон придумує пісеньку: про те, що це поезія свічить гра слів – купа і осел – це в оригіналі одне слово.

Можна припустити, що це співалося:

Ще-ле-па ос-ла

Купа раз, купа два

Щелепа осла

Купа три, купа 4 … і так до тисячі)))

In terms of the parallelism, lines two and four refer to the same thing. Samson kills these asses one at a time: one ass, two asses, three asses, and so forth up to 1000. The ass is an unclean animal, and a perfect symbol for the Philistines.

The sea monster in the Bible is pictured as having jaws that hold and grip God’s people, which God breaks (Ezk. 29:4; 38:4). Here the jaws are of the Philistine asses. Samson breaks them, and hurls them away. It is a vivid symbol of the shattering of the Philistine hold upon Israel.

Third, since Israel was at ease under the generally benevolent rule of the Philistines, it was necessary for someone to stir them up. God took the initiative, and with Samson provoked an ascending series of confrontations with Philistia. This made Israel embarrassed and fearful, and they even bound Samson over to the Philistines at one point. Eventually, however, Samson succeeded in sharpening the antithesis to the point where cooperation was no longer possible, and Israel could no longer compromise. Samson forced Israel to act.

Робив він це дуже екстраординарно… на звичайні вчинки вони б не відреагували…

Дана перикопа – це теж паралелізм – ми бачимо як в А-А1 відбувається оце вторгнення филистимлян – і що з цим робить Самсон. В-В1 стосується смертельної загрози, яка нависла над Самсоно і якої він уникнув – перший раз, порвавши шнури і перемігши филистимлян, другий раз – отримавши воду, коли чуть не помер від спраги.

Samson’s strength came from the LORD, and that Spiritual strength is pictured as water time and again in Scripture. Having expended all his strength, Samson prays for more, that he not fall into the hands of the Philistines. As He did for Moses in the wilderness, God splits a rock and provides water to Samson. The deliverance from Philistia is a new exodus, as 1 Samuel 1 – 7 makes clear; here that motif is only hinted at, but water from the rock is a clear reminder to Israel of Moses in the wilderness. The Philistine oppression lasted 40 years, the same as the wilderness wanderings. If Israel would follow the lead of their new judge, Samson like Moses would give them water, and lead them to the restoration of the promised land.

It is God’s way to humble us immediately after a great victory, lest we be proud and trust in our own strength. It is, thus, of the grace of God that He humbles Samson right after his victory. Samson is reminded that God alone is the Source of his strength. He would die, were it not for God’s grace to him.

Samson inaugurates his ministry with a glorious series of victories. I think that there is nothing to criticize in these early actions of Samson. They were followed up by 20 years of wise and dynamic leadership and judging. At the end of those 20 years, however…

Тут говориться про те, що він судив 20 років, так, ніби вже кінець його судійства, так ніби він вже помер – але історя не закінчується… продовжимо завтра.

14 липня 2020 року

28 Самсон і Даліла (16: 1-22)

Суддів – Перикопа 28 https://youtu.be/G20zcNeHjlY

Струткура тексту хіастична – але тут не подвійний, а потрійний центр – тричі Даліда випитує у Самсона секрет його сили – і тричі він її обманює, ніби жартуючи з нею – це вірші з 6 по 14: С1,С2,С3

Все починається в Газі – закінчуєтся в Газі – ми знаємо цю географічну назву, вона у всіх на слуху – сектор Газа. Це на березі Середземного моря. Отже частина А – Самсон іде в Газу до блудниці і потім виносить міську браму. А1 – його приводять у Газу сліпим. Частинии В-В1 – филистимояни приходять до Даліди, жінки, яка живе у долині Сорек – це Шефела – там Самсон народився. Вони намовляють вивідати загадку Самсонової сили і обіцять їй 1100 шеклів срібла. Це великі гроші.

В1 – Далиді вдається це зробити постійними накучаннями і влестивими словами в дусі “ти не мене не любиш” – Самсон вийшов розім’ятися (в20) і не знав, що Господь від нього відступився, а без Господа він – звичайна людина…

Отже ми говорили про те, що досі нічого в тексті не вказувало на те, що Самсон – не правий, чи вчиняє дурниці – коли їсть мед, чи коли одружується на дівчині филистимці – є така інтерпритація, але вона безпідставна… А для того, щоб стверджвати зворотнє є підстави – Господь був з Самсоном, те, що він одружувався на тій дівчині филистимці було від Господа (14:4)… Починаючи з прочитаного нами тексту все дещо змінюється… Хоча може і можна говорити про любов Самсона до жінок вцілому – тільки тут це стало його проблемою…

Для того, щоб тлучачити життя Самсона по-іншому треба прийняти ідею, що Бог діє через життя людини, чиє життя не відповідає моральним Божим нормам. Тобто що незалежно від того, що Самсон витворяв – мається на увазі що він порушував Закон тим, що їв мед з трупа, одружився на филистимлянці, безжально вбивав филистимлян, – все це ми розглядаємо як проблему, а те, що в нього була сила від Бога – як благословіння… Навпряд чи ми можемо дивитися саме так, тому що даному погляду немає підвердження в Біблії… Божі люди впадали в різні гріхи, але коли це траплялося – Господь від них відступав і вони повинні були покаятися. Отже, в тому що досі робив Самосон нема гріха.

Джордан протиставляє історію, яка трапилася раніше з тою, що ми щойно прочитали.

In the first story, Samson dynamically moves out to the gentiles to offer them the gospel; in the second, Samson is seduced by the sins of the gentiles and becomes blind to the gospel. In the first story, the girl hounds Samson into giving up a secret, but Samson is in complete control of the situation and this is but a way of testing her, with the result that he overcomes the Philistines; in the second, Delilah hounds Samson into giving up a secret, but Samson winds up in her control and power, with the result that the Philistines overcome him. Finally, we should note that in the first story the Spirit repeatedly rushes upon Samson mightily; while in the second the Spirit departs from him, leaving him powerless. If Samson had been in sin in the first story, the Spirit would also have departed from him then.

In conclusion we should see that this story anticipates certain interesting characteristics of our LORD’s ministry, which revolve around what is sometimes called “the Messianic secret.” Anyone familiar with the gospels can remember that Jesus on several occasions enjoined people not to tell what they had seen Him do. Also, Jesus told parables that were secrets only for the inner circle of believers (Mark 4:11-12). Repeatedly the Jews asked Jesus to say who He was, but He spoke to them in cryptic sayings, and gave them no sign but the sign of Jonah. It was only at the resurrection that it was made unmistakably clear to all men who He was.

Unquestionably, many things are involved in the “Messianic secret,” but the story of Samson gives us one perspective on it. By delaying the revelation of His secret, Jesus created intense interest in it. Such an interest should have led to faith, when the Jews realized that Jesus had indeed slain the lion of Satan and made available once again the milk and honey of the kingdom. Just as Samson’s wife was not impressed, however, neither were the Jews impressed with Christ’s resurrection. Samson’s wife and the Philistines only wanted Samson’s secret so that they could betray him, and that is all the Jews and Pharisees wanted from Jesus. In the New Testament, the Jews are the Philistines, Judas is the wife (betraying with a kiss), and the betrayal price is 30 pieces of silver instead of 30 changes of clothing. And just as Samson engineered the whole thing and was in complete control throughout, so was Jesus Christ. Philistia would not repent, and eventually they were destroyed. Just so, when the Jews continued to persecute the Church, God sent ever more severe tribulation among them, until finally Jerusalem was destroyed in A.D. 70.

Отже в цій історії Самсон забуває свої власні проповіді і забуває те, що він добре знав, коли був молодим. Загравання з блудницею, про яку йдеться на початку означає загравання з филистійскьою культурою – це відступництво.

Між історією в попередніх розділах (14 і 15 – одруження Самсона) і цією є багато паралелей – їх можна налічити з десяток. Водночас є контраст – те, що ми можемо протиставляти одне одному – можна зробити окреме заняття і це розглянути. Тут ми це робити не будемо…

В тексті не сказано, що Даліда була филистимлянкою, можливо вона сама була відступниця з юдейського коліна – тим більше що між юдеями і нею є схожіть – вони діють як филистимляни зраджуючи Самсона (мається на увазі попередня перикопа, яку ми розглянули вчора)

Third, as Exum points out, “Both cycles move toward a theological message: in time of need, Samson calls on YHWH and YHWH answers Samson’s prayer. The strong man cannot deliver himself. Though the lives of the Philistines appear to be in Samson’s hands, 15:15, and ultimately in 16:30, Samson’s life and death are in the hands of YHWH, and YHWH alone.” Thus, both stories bring us in the end to the fact of human impotence, and God’s omnipotence.

В1 – Самсон – це символ всього Ізраіля. Ми читали раніше, що суддя визволяв, помирав і Ізраіль блудив далі. Так само тут – Самсон визволяв протягом 20 років. Але тут він сам стає вираженням зради, відступництва Ізраіля – тому що йде до жінки блудниці…

The men of Gaza did not think Samson could get out through the gates at night, since they were locked, so they went to sleep. (It was foolish of them to think they could kill one whose name was “Sun” by waiting until morning.) The city gates did not stop Samson, however. By removing them a great distance, Samson showed his prowess (it was uphill all the way). Moreover, he left the city wide open to conquest. Philistia was like a harlot, not a virgin, and thus was not sealed against attack. Sadly, however, Samson was not interested in destroying Gaza, but only in playing with it. God had given him strength, and left the city exposed, but he was not interested. Just so, Jesus has destroyed the gates of hell, leaving the kingdoms of Satan wide open for conquest by the Church (Matt. 16:18). How well are we doing?

It happened at midnight. Midnight is sometimes seen in Scripture as the time when the definitive blow is struck against the wicked. Thus, it was about midnight that the Angel of Death struck down the firstborn of Egypt (Ex. 11:4; 12:29; compare Matt. 25:6). At sunrise, Samson the Sun might have been there leading an assault on the city. He was, however, long gone.

Можна провести паралель з книгою Ісуса Навина – там двоє розвідників приходять до дому блудниці Раав, а ворота міста стережуть ті, хто хоче їх схопити. The parallels between these two stories indicate that Samson might have entered Gaza to spy it out, and come back and conquer it. Such was not, evidently, the case – no conquest followed. Samson was only interested in the woman – he went in to her, not simply to her house as the Joshua’s spies had.

Чому ми можемо засумніватися в загальнопринятій тз що Даліда була филистимлянкою – тому що вона жила не на филистимській території – долина Сорек це поруч, але це не филистимська територія, тому що Самсон їй довірився – навряд чи він довірився б филистимській проститутці, тому що плата за її послуги надто велика… Це треба додати до того, про що ми вже говорили – тема паралелей з Юдою і уривку вцілому – зрада своїх (Даліда, хоча Самсон кохав її, не була його дружиною, не була своєю…) Тому краще припускати, що вона була ізраільтянка-відступниця… До речі припусткають, що ім’я означає “місяць” – цікаво чи пов’язано це з іменем Самсона – сонце

Число 11 в запропонованій сумі має символічне значення – всі числа мають символічне значення – ми не будемо на цьому зупинятися – якщо ви читаєте англ – 28 і 173 сторінка в книзі Джордана “Війни з гуманізмом” по книзі Суддів…

Це цікаво, тому що з цим пов’язане обрання 12-го апостола, число 11 – це число неповноти (12-1) – ми про це не згадували, коли читали Дії 1 розділ, але це має значення…

The Philistines believed in magic, and they believed Samson’s strength was magical. Samson has fun ridiculing this belief in magic. Тобто він з нею грається, тому що він не бачить цих людей, що сидять у засідці в іншій кімнаті – інакше все це не мало б змісту, тому що він зрозумів би що його зраджують…. Самсон просто демонструє їй дурість магії…

Водночас те, що він робить пов’язано з числом 7 – а значить з назорейською клятвою (сім локонів, сім шнурів). Чи не є це вказівкою на те, що він, назорей заграє з нечистим, що він іде на компроміс ? Цілком можливо….

Можна посміятися з магії, але не можна йти на компроміс. І треба завжди пам’ятати, що в сусідній кімнаті може бути засідка… тобто завжди знайдуться ті, хто захоче знайти за що зачепитися, щоб все зруйнувати….

Читати Прип Сол 2:16

16:16 і 19
Вона тисне і намагається його вбити (не вірний переклад). З’їла його, виснажила – основна іде’ це  смерть в результаті сексуального гріха (При Про 2)

Samson knew where his strength came from. It was not magic. It was a personal gift from the Lord. God had graciously not withdrawn it yet, in spite of Samson’s adultery. There was no magical tie between Samson’s strength and his hair, but there was a spiritual connection in that God gives strength to those who are dedicated to Him, and in Samson’s case, his dedicated head was the sign of his separation to God. In fact, Samson was already in sin, and God was about to pull away His Strength from him, but God chose to do so at the same time as Samson’s head was shorn, so that the outward sign would correspond to the reality.

На підставі Прип Сол 5:5 і Іова 31:10 Джордан каже про поєднання образів і символів зради, блуду і відстпництва в словах: а вона приспала його на колінах своїх. Коліна асоціюються з міжстатевити стосунками, а сон – з станом сліпоти і відступнцтва, станом смерті….

Here is the secret of Philistia’s domination of Israel. It was not because they were stronger, for they were not. It was because of Israel’s sin, and God’s giving Israel over to them. It is clear from the passage that the Philistines, their warriors and their magic, are utterly powerless. The only reason they have ascended to rule over God’s people is that God’s people are faithless.

He is put to work grinding in the mill. This is a sign of the victory of Dagon, the Philistine god of grain. The Philistines assumed that the fertility of their culture came from Dagon, the god of grain and fertility. The text, however, hints of something else. Grinding is put in parallel with sexual relations in Job 31:10, because of the connection between human and agricultural fertility (compare Is. 47:2; Jer. 25:10). There is an eye for eye, tooth for tooth justice in this. God’s principle is, as we have seen, “If you like the gods of the nations, then you will doubtless enjoy being dominated by the cultures of the nations.” The same thing is true here. Does Samson (Israel) enjoy “grinding” with Delilah (Philistia)? Well then, let him be put to work grinding!

Also, though, when Samson is grinding for the Philistines, we see that their agricultural fertility and prosperity are actually built upon the slave labor of Israel. Samson’s grinding is a picture of Israel’s condition, and it is also one more slap at idolatry. It is not Dagon but the Lord who gives prosperity to Philistia, and the only reason God gives prosperity to Philistia is because He is punishing His people by making them slaves of Philistia.

Тим часом волосся Самсона почало відростати… (в 22)

29 Смерть Самсона (16: 23-31)

Суддів – Перикопа 29 https://youtu.be/zTBf3dIxXiI

Уривок має хіастичну структуру.

А-А1: Володарі радіють тому, що боги віддали їм їхнього ворога – Бог віддає їх Самсону і він знищує більшу кілкість филистимлян, чим знищив за усе своє життя (можливо мається на увазі, що зокрема ця перемога була найбільшою, а не те, що загальна кількість вбитих за 20 років перевищувала кількість вбитих під час смерті Самсона).

Ця історія – яскрава ілюстрація перемоги Христа через Його смерть. Вони хотіли з нього посміятися і його опозорити і самі були посоромлені і загинули.

We are immediately reminded of how the Greater Samson, betrayed by a kiss from another Delilah (Judas) for silver, was treated by the Romans: “And they blindfolded Him and were asking Him, saying, ‘Prophesy: Who is the one who hit you?’ ” (Luke 22:64).

В-В1: Повторюється слово “стовпи”. Стовп асоціюється з горами, коли ми говоримо про будову світу. Світ – це як дім, в якого є основа, стіни і стеля. Самсон руйнує їх світ, їх культуру. Якраз після цього відбуваються перемоги, про які ми будемо читати в книзі Самуїла – Самсон створив для них передумову.

In the Temple of Dagon, the central pillars were like the arms of Dagon, holding up the Philistine world. The Philistines had confidence in the might of Dagon. They were congregated on the roof, certain that Dagon could uphold their garden-civilization.

С-С1: молитва Самсона. Два стовпи – два ока Самсона. Зруйнування стовпів пов’язано з помстою за виколоті очі, які є символом суду.

Те, що волосся почало відростати вказує на покаяння Самсона і на те, що якщо Ізраіль покається до нього теє повернеться сила ДС.

Филистимляни жорстоко помилилися, думаючи що це їх боги віддали їм Самсона. Це зробив Господь.

Does Israel think that it is because Dagon is stronger that they are in misery? Do modern American Christians think that it is because Humanism is strong that we are oppressed? Not so. If the Church is oppressed in America today, it is because the Church has been faithless. It is not the Dagons, the Philistines, the Humanists and Statists with whom we have to deal. It is the Lord with whom we must wrestle. When our ways please Him, the tyrant will be destroyed. Our problems are not political, and neither is the solution to them.

Once again the number three shows up, pointing again to the fact that Samson’s deliverance was a “beginning,” not the full seven-fold end.

Молитва Самсона – це не щось егоїстичне – він месник і месія; так само Христос молився на хресті – якщо ми посилаємося на Пс.68:19…

Чи можемо ми дивитися на смерть Самсона, як на самогубство ? Джордан відповідає так, але, каже ми повинні розуміти, що Ісус теж “віддав Свого духа” – тому це не є самогубством в звичайному значенні цього слова – це самопожертва.

Три гріхи книги Буття
Гедеон ідол
Єфая брати
Самсон жінки

The story of the fall of Samson should have taught Israel three basic things. First, that even the strongest man will fall if he goes a whoring after pagan culture. Second, that involvement with pagan culture would destroy their lives and calling, blinding them and rendering them impotent in life. And third, that a more perfect Messiah would be needed if Israel was ever fully and finally to be delivered from sin and bondage. What was needed was a Deliverer Who would be both morally pure and also omnipotent.

Лекція 1

 

Суддів- 7 день. Падіння Адама і Єви. Це відбулося через дерево Царства. Гедеон самовільно робить себе царем, так само судді після нього. Бог дасть нам його тільки тоді, коли ми починаємо хто є Царем царів. Отже перша тема Суд. Царство.

 

Єдність порушено тим, що кожен робить те, що йому здається справедливим. Це відбувається вже тоді, коли єфремляни докоряють Гедеону, що не покликана їх воювати. Ми об’єднані тільки Господом. Це 2 тема книги.

 

3 тема: насіння (месіанська тема). Іоіль вбиває від в голову Сісери, жінка скидає камінь на голову Авімелеха, каміння падає на голови филистимляян в історії Самсона.

Також цієї теми стосується тема сонця (пор. Тему сонця в історії Якова’ який боровся з Богом пор.Суд. 5:25).

Коронація Саула відбувається тому що тільки що помер Авдон, вони кажуть що їм не подобаються сини Самуїла і вони просять царя, а не суддю.

 

Самуїл і Самсон правлять одночасно. Ковчег в полоні, і після смерті Самсона Самуїл завойовує филистимлян. Якщо додати сюди ще дочку Єфая, тому можна порівняти їх з Мойсеєм, Аароном і Маріам.

15 липня 2020

30 Міграція Дана (17: 1-18: 31)

Суддів – Перикопа 30 https://youtu.be/ssdYMhuGp5k

Текст має паралельну структуру АВСD-А1В1С1D1

Вчора ми закінчили, говорячи про загальну тему книги Суддів – сьогодні ми закінчуємо її читати – дві останні перикопи – завершення книги, співвідностяться з першими двома вступними частинами.

А-А1: Різьблений бовван – словосполучення, яке повторюється. Слово “песел” використовується, коли Бог каже, не сотвори собі кумира (2 з 10 заповідей). Миха і його родина влаштовують собі “домашню Церкву” – це слово використвується в різних значенням – але я маю на увазі – свою приватну релігію. Нічого поганого – просто вони хочуть щоб у них був свій бог – бог, який куплений за їх гроші (насправді все це працює саме так – тому що хто платить, той і рулить), Миха сам собі Бог, навіть священника завів – свого сина… Ще ефод зробив, щоб Бога питати… Все чудово… Це відступництво Михи…

А1: Даніти, які налаштовані вороже, забирають боввана. Вони йдуть воювати на північ, хоча по карті ми бачимо що їх територія – там, де панують филистимляни. Вони не живуть на тій землі, що їм дана – чому ? У поєднанні з усім решта, що про них сказано в цьмоу розділі ми можемо зробити висновок, що вони – відступники: не живуть на даній їм землі, блудять з ідолами, чинять насильство…

Отже спільна тема А-А1: бовван

В: Молодий Левит, який подорожував країною забрів на Єфремові гори і прибився до дому Михи. Видно той хотів ще вдосконалити свою релігію, видно почував якусь вину. Але чого він ще очікував від бога, якого зробив за 2 сотні шеклів срібла. Це не малі гроші (річна зарплата левита – 10 шеклів), але і не фантастична (Даліді дали 5500 шеклів срібла). Єдине, що він міг зробити – це якось трохи міцніше прив’язати придуману ним релігію до справжньої, яку він відкинув. Коли з’явився Левит, він і його купив (найняв за гроші).

Кажуть, що якщо хочеш заробити гроші – почни бізнес, а якщо хочеш великих грошей – започаткуй релігію. Кажуть, для цього добре поїхати в Каліфорнію – там сприятливі умови…

На цю тему – жарт із Фейсбука: Доброго дня перепишіть на мене свою квартиру….що ? Ой, не з того почав… ви вірите в Бога ?

Схожим чином поступають всі відступники у всі часи. Ідоланяство в Ізраілі, як стверджував наш професор в семінарії Браян Вітбін – це не просто поклоіння куску дерева, якомусь богу, – це невірність, і цю невірність треба було приховувати і оправдувати. От і приховав: найняв Левита. Тепер це схоже на правдиве поклоніння.

Я ніколи не кидаюся захищати Церкву від всяких там Мунтянів, від жадібних попів чи керівників місій, які наживаються на спонсорських грошах. Це було завжди і тут треба не перед світом їх захищати, а їм самими докоряти… Але це безнадійна справа – релігійні фанатики – це найнечутливіші люди, найвпертіші. Якщо вони свіомо пішли на те, щоб обманювати себе – а будь-яке ідолянство це самообман – ніхто їм не поможе…

Словом, Миха тепер думає – Бог на моїй стороні, а якщо людина так думає замість того, щоб намагатися бути на Божій стороні і молитися, випробуй мене Боже і подивися чи не йду я дорогою злою – вона в небезпеці (до речі слово злою, або небезпечною в Пс.138(139) – також може бути перекладене “ідол”)

Що ми бачимо в паралельній до цієї частині В1? Боввана, ефод, ще там були терафи – це теж божки забирають Даніти. Їм вони не завадять, вони йдуть воювати – лишні боги і власний священник… Левит, що служить у домі Михи радо приймає цю пропозицію, тому що йому більше заплатять – йому прямо пропонують вигідні умови…

Це теж цікава тема – коли священник, або випусник семінарії шукає місце, де більше заплатять. Немає нічого нового під сонцем… Деякі випускники протестанських вузів заявляли – якщо заплатите мені таку то суму – поїду і буду служити там, де в цьому є потреба. Керівництво семінарії дивувалося – але через постійну залежність від спонсорів саме таких і виховали…

Левиту відразу заткнули рота, хоча нічого хорошого він і так вже не міг їх навчити. Відступництво тісно пов’язано з левитами, які замість того, щоб вчити правді, самі йшли на компроміс.

Отже В-В1: левит отримує посаду в домі Михи, а потім іде на підвищення – стає священником для цілого племені…

С-С1: З цього тексту стає зрозуміло, чому Данити пізніше захотіли взяти богів Михи і Левита – була передісторія. Вони йшли розвідувати край – тут написано що не було їм наділу (в1), але мені здається щось тут не те, подивимося що скаже Джордан…

Тобто вони вже питали у Бога через цього левита, коли проходили повз дім Міхи і видно пов’язували успіх своєї розвідки з тим, що Міха їм сказав – все буде добре (попробував би він їм сказати – ви відступники – поверністься на свій наділ і воюйте з филистимлянами; та й не міг він їм такого сказати, тому що і сам був відступником)… Він їх благословив…

С1: От богів, які були “нажити нєпосільним трудом” у Михи забрали… звісно що він пробує їх повернути – але Даніти не віддають – і ще й погрожують… Миха відступає.

Давайте згадаємо історію з ідолом, якого зруйнував Гедеон – батька там сказав: якщо він бог, хай сам за себе воює… цікаве питання – воно стосується також і цієї ситуації: що виникає в умі ідолопоклонника, коли його боги його розчаровують… він відступає і знаходить цьому пояснення ? Якщо ми пам’ятаємо про те, що ідол – в серці, то розуміємо, що так само як ідола можна поставити за гроші, так само відібрати ідольську віру можна силою… Миха об’єднався з іншими, але Данити були сильніші – і він відступив. І правильно зробив, тому що не було за що воювати…

Спільне словосполучення: дім Михи

D-D1: мирно і спокійно – так описується народ який жив на півночі – Сидоняни. Розвідники, які принесли данітам вістку про цей край, закликали його завоювати… Місто знаходиться на півночі від Галілейського моря – Лаїш, вони переіменували його на Дан. Сидон – далеко, десь км 60-70 на березі Середземного моря, тому ніхто не прийшов на допомогу. Напали несподівано і знищили всіх – ось приклад того, як все може виглядати як священна війна, а насправді бути завоюванням.

Війна на сході України теж почалася дещо несподівано. Її теж прикривають релігійники, Церква-відступниця, яка будує храм Бога війни в Москві і видає вторгнення на чужу територію за захист російськомовного, православного населення. Нічого нового… минули тисячі років… ті самі історичні картини… Поклоніння боввану під управлінням левита відступника відбувалося паралельно до перебування Божого дому в Шіло. І нікому не було діла – якщо б таке трапилося в часи Ісуса Навина чи Мойсея… Пам’ятаєте, що зробили ізраільтяни, коли на березі Йордана з’явився жертівник – як східним племенам треба було оправдуватися за те, що це не для поклоніння. Тут відступництво набрало вже такого розмаху що всім все одно…

Так я бачу релігійну ситуацію в Україні. І якщо ви читаєте Біблії і прикладаєте те, що там написано до реальності – постає саме така картина. Ідолянство у сучасній Церкві має різні форми, так само як це було в історії: в часи ІХ, як відомо, вже ніхто не поклонявся куску дерева в Ізраілі. Але ми пам’ятаємо, що ідоли в серці, що за ідолами стоять нечисті духи, тому коли Христос говорить про мамонну, або докоряє про лицемірство – це стосується відступництва та ідолянства.

Чи є за що докоряти сучасній Церкві ? Є за що. І я це роблю не від свого імені, а від Імені Ісуса Христа, основуючись на Його Слові і у єдності з іншими Його представниками. Я запитував братів нашої Церкви чи поділяють вони дані погляди на реальність… Всі ми знаємо тз тих, в кого ми вчимося, тому відповідь мене не здивувала – Церква має реформуваися. Це єдина передумова реформації суспільства і хоча одне з іншим пов’язане, все починається з Церкви, тому що, власне кажучи Саме Церкву Господь готує до вічності. Зміни у суспільстві – тільки наслідки.

Вся проблема в тому, що про зміни у Церкві думають тільки в контексті необхідності змін у суспільстві – як би то нам так зробити щоб нас Бог благословив ?

Церква має бути вірною незалежно від того, благословляє Бог суспільство чи судить. В цьому її суть – вірна своєму Нареченому Діва. Тому її і переслідують, тому її і намагаються купити за гроші. Без Церкви нікуди, давайте пристосуємо її до безбожної культури. Добачимо туди єресі атеїзму, мусульманства, анімізму – це не важливо, щоб тільки зробити її такою, що відповідає нашим цілям – воювати з Богом.

Говорячи про відступництво в глобальних масштабах Джордан вказує на те, що реформація можлива тільки за певних історичних передумов, якщо вони не склалися – все відбуваєтсяь дуже локально. Але якщо говорити вцілому – правослана і католицька Церква має покаятися в ідолопоклонстві, яке виражено в поклонінні через ікони, протестанська – в тому, що ми називаємо лібералізм – коли Біблія насправді не є єдиним джерелом віри, теології і практики. Ми в повній торбі – Церква занепадає…

ЦЕ не означає, що я вірю, що вона занепаде і помре – вона помре, але оживе – про це говорять навіть люди, які не преставляють Церкву і не вважають себе експертами в цих питаннях – вони і не говорять про Церкву – вони говорять про смерть і воскресіння Європи (це я вчора слухав Політичні етюди – частина 1 з Баумейстером і Арестовичом). Але говорячи це вони визнають, що за самими поняттями смерті і воскресіння стоїть християнство.

Давайте подивимося що каже Джордан стосовно даних текстів:

  • Релігійний аспект того, що вони роблять те, що в їх очах справедливе.
  • Все відбувається на території Єфрема…
  • Мати Міхи… як це було.
  • Маленький і великий ідол – в соборі і в машині.
  • Терифіми – це такі собі анголи і святі.
  • Те, що робить Міха, це пародія на побудову Скинії.
  • Левити мали замістити синів.
    Левит з дому хліба.
  • Далі історія яка є паралельна  до подорожі пустелею і завоюванню. Там висилають розвідників, питать Бога – все це виглядає як щось зворотнє до того, як ізраільтяни завойовували землю.
  • Суд.1 Данові дали територію.
    Це іронія.
  • Цікаво висловлюється Миха, який хоче відвоювати богів: я їх зробив (в.24)
  • Єровоам ставить ідола в цьому місці – в Дані пізніше в історії. Для цього були передумови.
  • В30 – йдеться про сина Мойсея – там вставлена літера. Останні дві історії в книзі Суддів пов’язані з левитами. Все це стосуєтсяь того, що левити не справилися із своїм завданням – донести що Цар у Ізраіля один. Левитом, про якого йдеться є Йонатан – внук Мойсея. Левит в наступній перикопі повторює історію Содома і Гомори – віддає свою жінку так як Лот віддав своїх дочок замість того, щоб віддати себе, як Ісус в історії арешту: це я, відпустіть цих, хай ідуть.
  • Події книги Рут – Вифлеєм, про який говориться в книзі Суддів: місто відступників (про те, що левит з Вифлиєму написано в наступній перикопі). Вифлиєм – місто хліба, з якого йде Елімелех в Моав за хлібом…
  • Вся ідея ідолянства в тому, що люди хочуть управляти Богом (око – огран володарювання, суду; вухо – це орган послуху). Відповідаючи на питання студента Джордан говорить про те, що око не має відношення до пізнання особистості. Поклоніння через ікони пов’язане з тим, що в нас ніби є влада над Богом. Святі в книзі Об’явлення святі помирають за свідоцтво про Боже Слово (і свідоцтво Ісуса). Цьому протиставляєтсяь образ звіра – так само в історії, яку ми прочитали сьогодні – боги, яких я зробив. Саме з цим пов’язана небезпека – ми маємо слухати, а не дивитися і додумувати.
  • З цим також пов’язане те, що Біблію треба більше слухати, чим читати. Те, що ви слухаєте має над вами більше влади, чим те, що ви читаєте. Також читання – це щось індивідуальне, а слухання творить общину. Коли ви особисто приходите і поклоняєтесь Богом через ікону, або читаєте Біблію тільки особисто – це не те, коли ви приходите до Церкви і слухаєте проповідь… (справделивості заради треба сказати що православні теологи вам скажуть що іконам не поклоняються і що образу в молитві не треба – але це не є практикою… і тому я вважаю що вони мають їх прибрати, якщо вони стали ідолами; або навчити що їх треба “шанувати”, а не їм поклонятися – але сама проблема якраз в тому полягає, що для навчання Бог дав Слово, а не образ; ікони виправдовуть тим, що вони, мовляв – вчать; а на ділі все зводиться до поклоніння; тобто проблема в тому, що ікони – не мають вчити; навчання має відбуватися через слухання, а не бачення. Тобто проблема набагто глибша – так само як люди вибирають собі вчителів, які будуть говорите те, що вони хочуть – так вони творять образ Бога за своєю уявою. В Літургії присутній візуальний аспект і ми можемо зобразити Ісуса Христа – в нас стоїть хрест на Столі з Причастям. Але мова про те, що це не є головним інструментом навчання; це своєрідне доповнення; для того, щоб подолати ті проблеми, які викликані тим, що вірі хочуть навчити через образи – треба почати вчити, щоб люди вчилися зі Слова, а не те, що вони бачать. Тому я думаю що пробема не вирішиться з одного боку – доки не будуть вчити правді, а в цій ситуаціїї це неминуче призведе до того, що ікони зникнуть – доповнення моє, але воно основане на тому, що говорить Джордан; ну і щоб ми знали Реформати вцілому займають більш категоричну позицію в цих питаннях, чим Лютерани, які дозволяють зображення – реформати – ніяких зображень..).
  • Дух Святий тече, як ріка з нас – коли ми ділилимося.
  • Головне питання Лютера – звідки я знаю, що я точно зустрівся з Богом: через віру, а не питання вини за гріхи. Він обіцяв бути зі мною через хрещення, через Причастя, через спільність у колі Божого народу. Це серце Реформації – інших засобів спільності з Богом немає. Православні вважають що є і тому ми – не православні (в цьому відношенні вони – не православні, тому що це не вірно… ось так все складно в цьому світі, відбувається підміна понять… )))

Ми маємо сьогодні закінчити книгу Суддів, тому читаємо останню величезну перикопу – це 19,20 і 21 розділи книги Суддів.

31 Злочин у Гівеа (19: 1-21: 25)

Суддів – Перикопа 31 https://youtu.be/OuvcATY2IiM

Великий уриквок – проте він має структуру – це хіазм, в центрі якого ізраільтяни плачуть і постять, приносячи жертви Господу (20:26-29). Це в центрі подій, які тут описані.

Давайте розглянемо як спвідносясться частини в хіазмі ABCDEFGHIJ (центр):

АА’ – на той час не було в Ізраілі Царя – про це йдеться на початку і в кінці перикопи. Також про це сказано ще по ходу… Спочатку про це говориться в контексті розповіді про левита який прийшов забрати свою жінку наложницю, яку відпустив у дім батька через те, що вона чинила перелюб. А1: в контексті оповіді про те, що Веніаминові сини накрали собі дівчат під час свята. І перше і друге ілюструє що твориться в часи, коли нема царя – кожен робить те, що сам вважає за потрібне.

ВВ’ – в цих частинах фігурують батьки: там тієї молодої наложниці, який пригощає Левита і затримує його в себе, мабуть намагаючись дати зрозуміти як важливо, щоб той простив свою наложницю, його доньку. З іншого боку – Ізральтяни придумали як забезпечити виживаня Веніамінового племені після того, як їм не вистачало жінок – і обіцяли домовитися з батьками дівчат, яких викрали. В обох випадках батьки віддають дівчат.

СС’ – схожа тема – левит віддає свою наложницю нечестивцям з Гів’ї Веніаминової. Історія дуже нагадує історію Содома і Гоморри… Кричуще зло час від часу трапляється в історії. Як Церква на це реагує ? Давайте залишимо це питання і повернемося до нього – впевнений Джордан буде про це говорити.

Далі дівчат, яких залишили живими після знищення Явешу гілеадського, жителі якого не прийшли на війну – віддають веніаминітянам. Спільна тема: віддана жінка.

DD’ – громада збираєтсья в Міцпі – а з іншого боку постає питання – хто не прийшов ? Згромадження Ізраіля – спілна тема.

EE’ – клятви, якими ізраільяни клянуться у Міцві: що не підуть додому поки не відомстять веніминитянам – з іншого боку – що не дадуть своїх дочок їм за жінок.

FF’ – повідомляється кількість Веніаминітян – скільки їх було скільки залишилося: 26000-25000.

GG’ – звертається увага на відбірних воїнів у ізраільтян і відбірних воїнів у Веніамина. Приводиться кількість. В першому випадку кількість військових, відбірних ізраільтян – в другому кількість загиблих відбірних, хоробрих Веніаминітян.

II’ – про те, я Веніаминітяни перемагали і про те, як вони попали в засідку

HH’ – про їх здавалось би постійну перемогу (три рази вони перемагають), яка обернулася нищівною поразкою (це вже після центру в хіазмі). Модель, яку ми бачимо в Євангелії, коли Господь переміг сатану і яку ми бачимо в історії Церкви: кожного разу, коли віра йде під 3 чорти, гинуть чорти (ГКЧ). В центрі хіазму ключові фактори, від яких це залежить:

J – 20:26-29 (прочитати)

В цілому йдеться про невірність Ізраіля, прикладом якої є невірний Левит, що віддає свою дружину, сама тема перелюбу передана образом жінки наложниці, Веніаминитяни ведуть себе як жителі Содому.

З іншого боку ми бачимо, як Ізраіль об’єднується для того, щоб відповісти на таке кричуще зло. Коліно відновлюється, проходячи через смерть і воскресіння – все це пов’язано з жінками, з шлюбом.

Книга Суддів розповідає про це відступництво і його наслідки, зауважуючи що Царя в Ізраілі не було – це створює напруженість, яка пояснює чому вони висловили бажання мати Царя в книзі Самуїла. Події, що тут відбуваються трапитися задовго до історій, які описані в книзі раніше, це зроблено з літературних міркувань, щоб вступ і завершення книги утворювали паралельні частини в хіазмі, що охоплює всю книгу – про це говорить Джордан. Ось як він коментує цю останню частину книги:

Левити не справились з завданням.

 

Глибокий сон Адама і Єви

 

Чому Левити мав справу з батьком

 

Наложниця помирає біля дверей дому- там де народжуються.

 

Вона стала жертвою поганського способу життя (1 Сам.11:7 Саул робить те ж саме тільки з волами, тому це так же означає що Ізраіль поділено… насилують Ізраіль

 

Тут має впасти вогонь з неба як в Содомі

 

На початку книги Суддів йшлося про те, що вони не вигнали всіх хананеїв і тут і ролі хананеїв вже постають сини Веніамина

 

Що важливіше : вірність сім’ї чи вірність хрещенню. Це питання постало тут. Здавалось би треба покарати відступника, але не хочеться.

 

Левити вбивали братів в історії з Золотим телям. Ненавидіти (як в історії з Лією і Яковом) не означає їх пригадувати, а означає, що коли ви маєте вибирати між жінкою і Христос, ви забираєте Христа. Шо важливіше стосунки по крові чи стосунки в завіті ?

 

Перший раз вбили 22 000. Це алфавіт і знак наказання всього Ізравля. Рівень розпущеності в народі в цілому був великий.

 

Це все відбувалося тоді, коли Фінес був першосвященником. Вся нація тоді вже розбестилася і Бог судить всіх.

 

18 000 + 22 000 (40 десятина, тому що їх 40 000

 

Визнання гріха, піст – це смерть. Тому що коли ви не їсте, ви помираєте.

 

Пор.Суд.2:6,11 і вказати на хронологію у зв’язку з смертю ІН і Еліещара. Пінхас.

 

Як відсторонення трапилося в США в 60-х !!!

 

Могли стали на місце після покаяння

 

Вогонь від міста : слова вказують на жертву воснесіння

 

Жертви приносяться також за 600 чол з веніамитян

 

На прикладі жителів Явеща ми можемо побачити, як мовчання означає зайняти сторону ворога.

 

Виходить що сім’я Саула була пов’язана з Явісом Галаадським. Його ховають жителі Явешу…

 

Гів’я воскресне і звідти позодить 1 Цар.

Інше погане місто це Вифлиєм в ті часи – а звідти приходить Давид. Про ісуса казали: чи може щось добре бути з Нащарету ?

 

Свято з танцями відбувається в Шіло – це свято Яхве (асоціація з миром). Там ковчег.

Дівчата не просто танцювали – звивалися ( робити дітей – це танець щоб привабити чоловіків)

 

Єдина проблема це не згода дівчат (це було добровільно), проблема в тому що з батьками не поговорили. Але євреї придумали як це обійти…

Дії 7-3

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH-Ppw5sJt2JGCJkgWK6oYoJ

 

15 Пилип проповідує в Самарії (8: 4-25)

16 Пилип та ефіопський євнух (8: 26-40)

17 Навернення Саула (9: 1-22)

18 Саул в Єрусалимі (9: 23-31)

19 Петро в Ліддії та Йоппі (9: 32-43)

20 Видіння Корнилія (10: 1-23)

21 Петро йде до дому Корнилія (10: 24-48)

 

16 липня 2020 року

15 Пилип проповідує в Самарії (8: 4-25)

Дії – Перикопа 15 https://youtu.be/eBkNYL96Em8

Подивимося на структуру цього уривку. Нагадую, ми робимо це щоб краще зрозуміти тест і те, що стоїть за динамікою, яку він має, за тим, як він розвивається.

Хіазм, в центрі якого апостоли посилають Петра та Іоанна в Самарію, тому що до них доходять чутки, що Самарія прийняла Слово Боже.

Отже в ценьрі хіазму – Петро та Іоанн приходять в Самарію і моляться про те, щоб ті, що прийняли Боже Слово, прийняли Святого Духа. Їх охрестили в Ім’я ГнІХ, але Дух на них не сходив. На них поклали руки і вони прийняли ДС.

Ми вже говорили що про прийняття ДС після хрещення не описувалося в історіях Дій, які відбувалися після дня П’ятидесятниці, хоча звісно тисячі прийняли ДС. Тут – описуєтсья. Це пов’язано з тим, що тут Благовістя виходить на новий рівень. Розсіяні після гонінь, про які ми читали на початку розділу (це було на минулому тижні) пішли далі на Північ – пройшли всю юдейську околицю і опинилися в Самарії.

Необхідність особливого підтвердження того, що Самарія дійсно прийняла Слово викликана тим, що між Самарією і Юдеєю – вікова ворожнеча. Ми не раз згадували про те, хто такі в очах юдеїв самаряни і як самаряни ставилися до юдеїв. Можливо якісь штрихи до цих описань ми ще добавимо, але в нас вже має скластися картина непримиримих ворогів… Тому потрібне особливе підвердження, яке відбуваєтсья внаслідок того, що апостоли йдуть, моляться, кладуть руки і ті приймають ДС. Він не сходив на самарян, доки апостоли цього не зробили.

Відходячи від центру маємо Симона – це до речі – старе ім’я Петра. Соупадєніє ?

Це був ворожбит і дурисвіт, який видавав себе за когось великого. Ми читали про Тевду, який казав, що він “хтось” (в промові Гамалеїла згадується цей персонаж, який потягнув за собою 400 чол, а потім був вбитий – Дії 5:36). Тут є оцей Симон, якого люди слухають і яким захоплюються: Велика Боже сила ! (10,11вв)

Але під впливом радості, яка буда в місті внаслідок служіння Пилипа Симон разом з усіма навіть увірував, охрестився і дивувався великим чудам і знаменам.

В1: Симон бачить що ДС подається через накладання рук апостлів і приходить до них, щоб купити цю здатність. Цікаий приклад людини, яка хоча і увірувала і охрестилася, але має таку кашу в голові, що навіть не припускає, як він страшно помиляється. Він діє повністю у відповідності до того, як це загальнопринято – релігія – це бізнес. Хто більше заплатить – той більше матиме.

Петро йому докоряє, кажучи: чититати вв.20 і 21 і закликає до покаяння: вв.22,23

Він не падає мертвим від слів Петра, хоча вони є не менш суворими за ті слова, що Петро сказав Ананії і Сапфірі. Суд відкладено. Якщо покається, може проститься.

Симон благає за нього помолитися, що означає що він вже не тільки не просить продати йому здатність дарувати ДС, а що він зрікається здатності самому за себе заступатися. Хто зна чим би все закінчилося, якби він не покаявся…

А-А1: Уривок починається і закінчується описанням поширення Слова у Самарії – Пилип – один з 7-ми дияконів, яких обирали в Єрусалимі проповідує і чинить тут чудеса. Диякон – це не завгосп, ми про це вже говорили: він допомагає виконувати пастору його обов’зки і якщо люди мають фізичні потреба – заміщає пастора в турботі про ці потреби. Диякон (від слова служити) – це той, хто робить те ж саме, що і пастора, але робить це під його наглядом. Так само дияконісса служить жінкам не тільки і мабуть по-перше, не тільки в питаннях, що стосуються їх матеріальних потреб, а в тому, що стосується їх потреб духовних. Пилип тут ніби заміщає Степана, який теж був сповнений ДС і ефективно проповідував і свідчив, продовжуючи роботу апостолів. Так само тут – Пилип йде і проповідує, Бог чинить чудеса, вірні охрещуются, а апостоли приходять (бо вони, як ми пам’ятаємо залишилися в Єрусалимі (8:1), і довершують почате: моляться, кладуть руки, і вірні приймають ДС.

Таким чином вони стають учасниками двох основних Таїнств: Хрещення і Причастя.

Можна прив’язати отримання ДС до Причастя, тому що у сповненні ДС – Його зміст. Це ДС годує нас хлібом і вином Причастя. Літургія оновлення завіту неможлива без ДС, тому що дві основні її частини – Літургія Слова і Євхаристія наповнені ДС.

Ми читаємо про те, які саме знаки та чуда Бог чинив ДС рукою Пилипа – в 7 (читати) і у що це вилилося (в.8).

А1: повертаючись до Єрусалиму апостоли займались тим самим, що і Пилип – по дорозі звіщали Євангелію. Таким чином спілне слово – Самарія прив’язано тут до слів що передають те, чим займалися апостоли – вони тут різні:

Те, що роблять апостоли називаєтсья в цій перикопі: благовістять Слово Боже (4в), проповідують про Христа (5в), благовістять про Царство Боже та Ім’я Ісуса Христа (12в), свідчать і звіщають Слово Боже (25в), звіщають Євангелію (24) – всі ці описання доповнюють одне одне і одне з одним пов’язані, але по супі все це одне і те ж саме: звіщати Євангелію і благовістити Слово Боже, свідчити про Царство і Ім’я – все це пов’язано внаслідок того, що Євангеліє завжди звіщається, а з іншого боку – проповідь Слова Божого названо благовістям; все це пов’язано внаслідок того, що свічити про Ім’я – це свідчити про Царство, оскільки той, хто це ім’я носить знаходться на троні, з іншого боку Ім’я є величним тому, що це Ім’я того, кому це Царство належить. Тому те, що робили апостоли описане такими різними словами і навряд чи може бути повно описане лише одним з цих слів… Крім того, вони чинили чуда, що створювало певний контекст для того, що вони звіщали.

Даний текст яскраво демонструє як Євангеліє долає глибокі поділення в Божому народі, такі поділення, які не може подолати нічого. Чи знаємо ми щось подібне в сучасному світі ? Ми не можемо собі уявити, як ті, хто віками ворогували і мають для цього релігійні підстави можуть стати одним народом. Цей текст – ілюстрація. Завдяки ДС і єднанню з апостолами. Поки щось інше матиме вирішальне значення – ніякої єдності між тими, хто живуть поруч і мають спільне походження не буде.

Більше того відсутність єдності свідчить про те, що в нас не один Бог. Саме про це ми говоримо, читаючи книгу Суддів – багатобожжя наслідок відступлення, багатобожжя веде до відступлення. Одурманені словами відступників ми сприймаємо як норму те, що є багато християни різних конфесій не дають одне одному Причастя, що католик або православний сприймається як інша релігія по відношенню до протестантів.

Звісно я все дуже спрощую, але я намагаюся сказати про суть справи – нема єдності, нема ДС і спільності з апостолами. Крапка.

Єдність і спільна радість можливі тільки завдяки ДС і спільності з апостолами Христовими. Тому треба робити висновки виходячи з цього.

Карсон стор.136 т3:

відновлення Царства Ізраіля через приєднання Самарії передречено в 1 розлілі Дій і є складовою пророцтв Ісаї.

У цім ділі нема тобі ні часки ні уділу нагадує Повт. Зак. – та сама фразеологія – але там йдеться про левитів.

Слова “серце твоє перед Богом не слушне” – це відголосок з Пс.77:37 (читати)

Якщо проаналізувати слова 23 вірша – вони походять з традиції боротьби з ідолопоклонством в СЗ

16 Пилип та ефіопський євнух (8: 26-40)

Дії – Перикопа 16 https://youtu.be/g3V7KzKKANg

Структура, в центрі питання євнуха, до якого ДС послав Пилипа. Євнух благає пояснити йому про кого говорить пророк Ісая. Таким чином в ценрі події – питання тлумачення Писання іншою людиною для того, хто хоче його зрозуміти і просить його пояснити… Можливо ми зможемо це застосувати не тільки Пилипа – тому я так узагальнюю.. Центр – частина Е

Довкола центру – частини тексту, в яких повторюється слово “Писання”. Ми дізнаємося що євнух читав пророка Ісаю і його особливо зацікавили наступні слова: читати в. 32,33.

Пилип починає пояснювати і приводить своє пояснення до благовістя про Ісуса.

Христос говорив, що Писання свідчить про Нього і так тлумачив його учням після воскресіння. Не зрозуміло як можна тлумачити Писання СЗ, якщо не відкидати символічну мову Біблії, коли є йдеться про це місце, то тут взагалі дуже цікаво:

Одні вважають що той, про кого Ісая пише в 53 розділі – це Ізраіль, інші – що це пророк Єремія, і звісно що в Ньому бачать Христа. Коли Пилип проповідував про Христа починаючи від цього Писання, тобто оперся на буквальний зміст тексту, в своєму тлумаченні він мав пройти шлях, який включає всі ці варіанти: це пророк Єремія – саме його мав на увазі Ісая, коли писав про Страждаючого Раба. Ми будемо детально розглядати це питання вивчаючи Єремію і Ісаю. Водночас Страждаючий Раб – це уособлення цілого Ізраільського народу – на такому тлумаченні часто зупинялися ті, хто читав СЗ і приймав його, але відкидав Христа. Щоб прийняти таке тлумачення ми маємо вірити в те, що Писання має символічний зміст. Так само, коли йдеться про третій варіант: християни бачать в Страдаючому Рабі – Христа. Христа можна побачити і в служінні Єремії, він уособлює Ізраіль – таким чином все це сходиться у Ньому.

Це тлумачення мало доволі сильно вразити євнуха, який повертався з Єрусалиму і читаючи Писання, не розумів, що він читає. Хоча похвально вже те, що він читав. Ми ніколи не зрозуміємо самої Біблії, якщо не будемо її читати чи слухати. Самих питань не виникає, коли не знаєш тексту. Або виникають не ті питання – тому що тлумачень море, і інколи люди сприймають як саме собою зрозуміле, що текст їм відомий. І захоплюються коментарями…

З іншого боку – потрібен той, хто витлумачить. Одне не виключає, а доповнює друге. Таким чином людина може отримати підтвердження, що те, що тлумачиться – справді відповідає тексту – а для цього треба знати Біблію як єдине ціле. Не зважаючи на те, що євнух не розумів якихось деталей тексту і тим більше не міг пов’язати це з Христом – вцілому він знав Писання – і слова Пилипа не викликали в його свідомості дисонансу… Якщо ми не слухамо і не читаємо Біблію постійно неможливо скласти загальну картину – тоді кожна єресь здаватиметься нам правдою…

Тому цей чужеземець – вельможа з Ефіопії і ця історія подає нам приклад і ілюструє як на ділі все це працює: читаємо – хоча і не розуміємо, слухаємо, як нам пояснюють і відповідаємо на це відповідно (віримо, якщо розуміємо що правда, і не віримо і посилаємо “тлумача” під три чорти, якщо виникає дисонанс, або хоча би чекаємо, доки не дочитаємося до того, що загальна картина в нас з’явиться…

С-С1:

Пилип виконує наказ Духа – вельможа запрошує його сісти до повозу після того, як Пилип поцікавився чи той розуміє те, що він читає.

З іншого боку – після прояснення питання з хрещенням вельможа наказує зупинити цей повіз, чи карету, чи що то таке було… і входить до води, а Пилип його хрестить.

Таким чином Пилип виконав те, що заповідав Христос апостолам – ідіть… (в.27), навчіть (в35) і хрестіть (38) , виконав Велике доручення на цій людині. Як я вже сказав, продовжувати вчити вельможу Пилип не міг – це робив ДС і можливо хтось із тих, з ким цей вельможа контактував надалі – можливо це було знову в Єрусалимі, а можливо – там, в Єфіопії, коли запросив туди когось із апостолів…

До речі словом Ефіопія в Біблії позначається велика територія далеко на південь, а грецьке слово означає “люди, з обпаленими лицями”

В 2005 году американские ученые вместе с представителями телекомпании IPV News на берегу озера Иссык-Куль обнаружили останки древнего монастыря, в котором, по их мнению, был погребен евангелист Матфей. О пребывании апостола на этой земле существуют довольно скупые сведения. В частности, в 1857 году русский путешественник Семенов-Тянь-Шанский нашел карту озера Иссык-Куль, относящуюся к 1375 году. На ней имеется приписка: «Здесь есть монастырь армянских братьев, в котором находится тело святого Матфея, апостола и евангелиста».

Многие исследователи апостольских деяний пришли к выводу, что святой Матфей по пути в Индию проповедовал Евангелие киргизам и основывал здесь христианские общины. Это подтверждается и письменными источниками второго века от Р.Х. Таким образом, если американским ученым удастся доказать, что их находка действительно является гробницей апостола Матфея, это явится свидетельством того, что «Эфиопия», о которой упоминается в его деяниях, находилась отнюдь не на африканском континенте.

В предании об апостоле Матфие также упоминается страна, населенная людьми с «обожженным лицом». Но здесь под Эфиопией, как нам кажется, следует подразумевать Колхиду, которая располагалась на территории современной Мингрелии (Грузия). Вместе с тем, не исключено, что при передаче сведений об апостолах Матфее и Матфие произошло смешение их имен, и в дальнейшем в житиях этих благовестников путь каждого из них стал проходить через «Эфиопию». Но, скорее всего, в настоящей Эфиопии христианство все же было распространено не ранее, чем в IV веке, и это событие связано со святым Фрументием, как о том нам повествует предание.


Все це вказує на те, що ми не знаємо, і що в історії можуть бути такі всякі казуси – тому не треба так сильно захоплюватися тим, про що Біблія не говорить. Те, що вона про щось говорить має таке саме значення, як те, що прямо написано – мовчання інколи промовляє навіть голосніше за слова. Так і тут – Писання нам не залишилося ніякої історії, окрім історії хрещення Євнуха. Нам треба задати питання – чому саме цю історію ми читаємо в Діях Апостолів, а хто з апостолів де проповідував і як вони закінчили своє життя – хто зна… Тому йдемо далі…

В-В1: Отже, до повозу Пилипа посилає Дух. Там цей вельможа ефіопський. Він скопець – тобто присвячений повністю на служіння при дворі цариці: над усім її скарбами був поставлений.

Ефіопія впреше згадується в 2 розділі Біблії – туди текла одна з річок – Ґіхон. Оскільки кожна річка – це символ одного з країв світу, то ми можемо подумати що через цю людину Євангеліє прийшло в землю Куш. До речі Єфіопська Церква, або як її ще називають – коптська, це одна з окремих Церков у світі. Вони мають величезну історію і свої особливості. В Єрусалимі в храмі Гробу Господнього, в Церкві Різдва – у них цілі окремі території. Можливо потім там проповідував хтось із апостолів, тому що і у самого вельможі була можливість пізніше когось із них туди запросити. Тому цілком ймовірно, але ми не знаємо точно…

Потім, в частина В1 – Дух забирає Пилипа, скопець поїхав своєю дорогою, а Пилип опинився в Азоті. Важливо темою треба вважати тему скопця, того, хто не може продовжити свій рід, але кого Господь прилучає до вічного життя – тема, схожа на безпліддя жінки, яка народжує, коли цього хоче Бог.

Місцезнаходження Пилипа після цих подій – це Азот. Як саме відбулося те, що він там опинився – як його переніс Дух ми навіть не починатимемо обговорювати – це могло бути як надприроднім чином, так і природнім – не написано. Чомусь відразу ми схильні думати образами фантастичних фільмів – але все це могли виглядати набагато “природніше” – можливо те, що ДС “забрав” і те, що Пилип “опинився” зовсім не пов’язано з літанням у часі і просторі… В будь якому випадку Дух забрав, і Пилип опинився – як: ми знову ж таки не знаємо, а якщо Біблія не говорить – не треба додумувати. Хоча деякі пояснення ми можливо зустрінемо, посилаючись на СЗ…

Пилип прибуває в Кесарію – це місто на березі Середземного моря. Його руїни сьогодні доступні для туристів і хотілось би більше розповісти про це місто, тому з ним пов’язано багато, зокрема в книзі Дії Апостолів. Перед тим, як це зробити подивимося коментарі Карсона:

Вся історія про Пилипа і Євнуха побудована таким чином, що дати зрозуміти, що виконалося пророцтво Соф.2:4-11;3:4-10. Як саме це відбувається будемо говорити, читаючи Софонію – це дуже цікаво – зокрема там згадуютсья пророки, яких носить вітер, можливо в цьому і полягає пояснення того, чому Дії говорять про те, що Дух носив Пилипа…

Інтерес Євнуха до Ісаї міг бути викликаний тим, що Ісая пише про Ефіопію.

Соф. 3, (Пс. LXX) указания поклонение Эфиопии: «Ефиопия прострет руки свои к Богу». Парсонс (1998:111) также обращает внимание на упоминания об Эфиопии в Ис. 18, 1; 45, 14, которыми (вместе с Ис. 56, 3-8 [см. ниже]) мог объясняться интерес евнуха к Книге Исаии. Рассматривая эту тему в более широком контексте, мы находим упоминания о чужеземцах, прибывающих из отдаленных земель молиться в храме Соломона и получающих ответы на свои молитвы (3 Цар. 8, 41-43), и об обетованиях благоволения к чужеземцам и евнухам в Ис. 56, 3-8 (несмотря на недопущение оскопленных в скинию во Втор. 23, 1; см. также Иер. 41, 19 LXX, v. /.). Хотя в рассматриваемом отрывке нет аллюзии на эти тексты, здесь действительно прослеживается перекличка текстов (мы не знаем, входило ли это в авторский замысел или нет), на которую может обратить внимание вдумчивый читатель; то, что было обещано в ВЗ, теперь находит свое исполнение. Пао (2000:140-42) утверждает, что в повествовании подчеркивается не столько то, что этот человек эфиоп, сколько то, что он скопец, в котором обетование Ис. 56 находит свое исполнение. И этот мотив служит одной из составляющих Исаииной модели восстановления, которую развивает далее Лука.

Пс.67:32 – Ефіопія протягне свої руки до Бога.

Однии із пояснень чому ця історія взагалі є тут книзі Дій, коли ще не почалася проповідь серед поган є те, що вона пов’язана з переліком народів в книзі Буття – таким чином сини Хамові, Африка почула Євангеліє раніше за синів Яфетових… за Європу (див. Бут.10). Я не здивуюся якщо через 1000 років будуть говорити про африканську цивілізацію як про цивілізацію минулого, цивілізацію яка піднялася на руїнах Європи і вібрала в себе її християнську спадщину. Християн там море – їх там постійно переслідують – дуже нагадує історію першої Церкви, яку з часом визнали в Римській Імперії… (це не коментар Карсона – просто припущення)

Термін раб Яхве в самій книзі пророка Ісаї не відносить лише до однієї людини чи однієї групи людей. Тому не дивно що читаючи з 41 розділа читач Ісаї губиться – про якого раба мова в розділі 53. Ісая міг мати на увазі навіть самого себе, сказано в коментарі Карсона. Важливо, що Ісус говорив про Божого раба і що під цим Божим рабом врешті решт маєтсья на увазі сам Ісус. До цього все звів Пилип…

Рассказ о крещении, в котором Филипп и евнух спустились к водоему, возможно, имеет отдаленное сходство с историей Елисея и Неемана. Нееману также грозила опасность отлучения от общества из-за проказы, но он прибыл из чужой страны в Израиль и исцелился благодаря омовению (ebaptisato [4 Цар. 5, 14]) в реке Иордан (см. Brodie 1986). Якщо ми говоримо про символічний зміст хрещення, що в нього включений зміст усіх омовінь СЗ – то ця паралель цікава.

Отже, ми поговорили про застосуваня цього тексту з самого початку – стосовно читання Біблії і її тлумачення – тепер розкажу про Кесарію, або Цесарію – назва міста пов’язана з словом Цезар. Чому ? Я розповім.

Насправді на розповідь про Кесарію піде декілька фрагментів наших занять.

50 000 людей – це багато навіть для Римського міста. Ірод побудував акведук і зробив це так, щоб довести що він може побудувати що він може… Йому треба було побудувати порт – в центрі міста цей порт – це було дуже важливо мати порт. Наприклад на півдні і на півночі вода була ближче – але внаслідок того, що місце тут було ідеальне, він використав перешкоду як можливість довести свою величність (в Дорі – це трохи за межами на Північ, в Йоппії

Найблище джерело прісної води – близько 15 км. Для того, щоб побудувати акведук треба було аж від Кармілу приперти каміння і все розрахувати таким чином, щоб на кожному метрі акведук спускався на 1 мм. Це така аркоподібна структура на верху якої є труба – на півночі Ізраіля він досі використовується. Щоб вирішити проблему випаровування треба було побудувати також щось зверху. Таке з накриттів збереглося на акведуку, який розташований неподалік, його побудували візантійці. Андріан прибував сюди в 2 ст – там ближче до моря був побудований ще один аквадук.

Ірод побудував гавань в тому місці, де був розлом і через 100 років після нього ця будова пішла під воду. Місто було побудоване для того, щоб обслуговувати порт або гавань, в яку прибували римляни.

Древній римлянин і грек в першу чергу йде вранці – воно починаєтся на сході сонця. Тому спочатку ми пішли в театр.

Тут Вітбін розповів про три варіанти відповіді на питання в чому полягає спасіння:

Культура – як думали греки

Імперіалізм – як думали римляни

Христос – це відповідь християн.

Подібні варіанти відповіда на питання пропонує нам сучасний світ, що ми обираємо

Тут, в Кесарії, Євангеліє ламає поганську культуру – Петро (ми будемо читати про це пізніше) ніколи б не додумався прийти саме сюди з проповіддю, але все проповідь поганам офіційно розпочинаєтсья саме тут – в серці грекоримської цивілізації на цій території… Таким чином сьогодні ми поговоримо про перший варіант, першу пропозицію для спасіння – культура – Брайан Вітбін зробив цю лекцію в римському театрі, побудованому Іродом Великим …

Цікаво, що в Ізраілі у паломників завжди виникає бажання співати – не тільки молитися чи слухати лекції… навіть наші студенти баптисти затягували там своїх пісень, також ми бачили як інші паломники співають… Приїзджаючи на цю землю люди не прагнуть принести сюди свою віру і зв’язати свій досвід з цією землею. Для когось більше значення мають лекції, для когось молитва, але важливо що в будь-якому разі утворюється певний симбіоз, ти стаєш свідком чогось, що не є суто невидиме, хоча якщо в Ізраілі видимому надавати занадто багато уваги – то можна розчаруватися… Словом, це в будь-якому разі цікавий досвід – якщо у вас є можливість поїхати в Ізраіль – поїдьте з Брайяном Вітбіним – мабуть він ще організовує тури…

Отже, греки вірили що їх спосіб життя кращий за все, що є у світі. Тому коли Олександр Великий вважав що несе передовий спосіб мислення, коли завойовував тогочасний світ. Це все виглядало як звільнення для тих, хто жив на цій землі – але насправді було спокусою.

Демократія – це звільнення від храмового служіння, сім’ї і тд. Все це заради освіти і передового незалежного способу життя. Молодий підліток, що жив в Кесарії мав досуп до того, до чого мали доступ тільки обрані – до навчання і освіти.

Грецький поліс був інструментом донесення певних цінностей:

1. Комфорт – розваги (тому люди збиралися вранці не для того, щоб працювати, а щоб спілкуватися… греки вірили, що люди мають насолоджуватись життям.

2. Змагання – для місцевого населення це була трохи дивна ідея, для них мало значення співпрацювати і допомагати, а не змагатися одне з одним. Подивіться яке значення для деяких людей має спорт сьогодні – вони живуть для того, щоб дивитися на світ очима спортсменів – і розглядяти своє життя в контексті змагань між ними, надаючи цим йому якогось сенсу. Це була дуже популярна серед греків ідея. Ідея змагання виникла саме тоді..

3. Ігри в той час завжди закінчувалися смертю – виграти або програти означало вижити або померти. Для місцевого населення це все заворожувало і водночас відштовхувало. Греки насолождувалися смертю…

Євреї винаходили способи сховати своє обрізання, щоб мати можливість брати участь в спортивних змаганнях.

Мета Ірода – принести цивілізацію – і теарт це перше і найважливіше, що несло цю культуру. Він вирізав цей теарт в такій пісчаній горі (ракушняк) – це досконала акустична система, більшість з залишків які там є сьогодні – це вже перебудоване Адріаном.

В цьому напівафітеатрі могло розміщатися близько 4000 людей. Він побудований таким чином, щоб нагадувати що наш бог, Цезар – в Римі.

Далі ми поговоримо про конкретну подію, що стоуєтсья цього місця, але зробимо це, коли читатимемо відповідний текст з Дій Апотолів – це буде 46 тиждень нашого вивчення, там про те, що відбувалося в цьому театрі…

17 липня 2020 року

17 Навернення Саула (9: 1-22)

Дії – Перикопа 17 https://youtu.be/01ZDRERXHgw

Структура уривку парелельна – повторення відбувається завдяки тому, що Господь наказує Ананії йти до Савла.

Давайте спочатку швидко оглянемо:

А-А1: Господь звертається по імене і кличе: Савла і Ананію

В-В1: Кожен з них відповідаємо

С-С1: Савло втрачає зір – зір до нього повертаєтсья

D-D1: Савло не їсть і не п’є – приймає їжу

Також у тексті є вступ і завершення, які теж мають спільні словосполучення:

Р: Савл бере листи від першосвященника щоб в Дамаску зв’язати і привести до Єрусалиму учнів Христових

Р1: люди в Дамаску дивуються, хіба оцей ярий проповідник – не той, хто прибув сюди, щоб зв’язати і привести до Єрусалиму визнавців цього Імені.

В обої текстах говорить про особливу ревність щодо вбивства учнів – у встурі, на завершення – про зміцненнія і активну проповідь в Дамаску. Таким чином є величезний контраст: вбивця – проповідник.

Можна також звернути увагу що Лука по-різному посилається в цих текстах на Христа: Р-дорога, Р1: Ім’я.

Давайте подивимося ще раз як так трапилося, що той від кого найменше чекали не те, що проповіді про Христа, а чекали вбивства – раптом змінився… Ми ще пам’ятаємо що це той, хто схвалював вбивство Стефана – він не мав би мати більше як 30 років, тому що Лука називає його юнаком (7:58), а все це відбувається лічені місяці після П’ятидесятниці – і вбивство Стефана і навернення Павла – вся перша половина книги Дій – як стверджує Джордан, який дослідужував хронологію – протягом року…

А-А1: все йшло так, як задумав Савло, він взяв листи і вже наближався до Дамаску – аж раптом – світло з неба. Він падає і чує голос: Савле, Савле (повторення свідчить що до нього ніби хочуть достукатися) чому ти Мене переслідуєш ?

Це вражаюче питання, я часто повертаюся до нього, коли думаю про те, що Христос і Церква – одне ціле. Христос говорить про інше, але маючи на увазі що переслідування учнів – це переслідування Його самого. І в цьому суть: учні страждають не просто через те, хто є вони, а через те, хто є Христос. У Павла не виникає ніяких питань стосовно того – при чому тут Христос – навпаки він питає: “Хто Ти ?”

А1: Тут вже Господь являється Ананії – Ананія відповідає, як відповідають, коли являється Бог (пор. Мойсей, Самуїл…): “Ось я !”. Господь посилає Ананію, каже куди йти, кого шукати і що робити. Саул виявляється вже бачив Ананію, який прийде і покладе на нього руку – бачив в видінні. Все тут відбувається таким чином, що сумнівів бути не може.

В-В1: Повертаючись до відповіді Павла, ми співставимо її з відповіддю Ананії.

Павло спитав: “Хто Ти?” Господь відповідь – дуже схоже, як Він відповідав Я Бог такий то…. Після імені тут іде описання: Я Ісус, якого ти переслідуєш. Ще раз підкреслюється думка про те, що Савло переслідує Христа.

Наступного тексту нема в деяких рукописах, але тут він є, тому ми його теж розглянемо: Господь каже, що переслідуючи Христа, Савло “б’є ногою колючку” – або в синодальному російському перекладі про це сказано так, як ми більш до цього звикли: идти против рожна. В будь-якому випадку ідея та ж сама: робити щось неприроднє. Колючка причиняє біль, а ти все одно її копаєш ногою, продовжуєш це робити. Може сучасною мовою ми б сказали: товчешся лобом об стіну. Оригінальний жарт, особливо коли йдеться про те, що ти Мене переслідуєш… Чорний гумор, чи що ?

Гумор, не знаю чи чорний, але що гумор то точно. Хоча Павлу не смішно – він труситься і боїться і задає правильне питання: “Що робити ?”. Господь, як справжній Цар, в нього не має часу пояснювати цьому нещасному що робити – про те, що робити скаже Його раб – Ананія. Все це теж чують люди, що йдуть з Савлом – правда ніякого світла вони не бачать. Світло осяює Савла.

В1: Повертаємося до Ананії – він теж відповідає Господу, який йому явився – просто нагадує Йому хто такий Савло… коли читаю такі молитви згадую, що це все євреї…

Господь теж єврей, до речі напевно ніколи про це не говорив, але Браян Вітбін стверджує, що євреї древності – набагато менші на зріст за сучасних людей – це відомо з того, яка висота стелі в їх будинках… Христа зображають дуже по-різному, але я думаю якби ми побачили його в земному житті – то дуже б здивувалися. Але мабуть набагато важливіше пам’ятати що Христос – єврей. І національні особливості відображаються в тому, як і що Він говорить… Мені здається що це нікуди не дівається навіть після воскресіння… Тільки єврей, чи “бувший єврей” може мати справу з євреями і при цьому все це витримати… Господь повторює Ананії що той має робити – Він не починає з пояснень (пор.11 і 15) – це ніби Він каже: от ще один розумний, іди вже… хоча проясняє ситуацію для Ананії: для Мене він не те, що для вас. Цей переслідувач сам буде старждати не менше. Він називає Савла вибраним для того, щоб представляти Його перед народами. Слово “посудина” – це буде в післаннях Павла, потім розглянемо.

Отже, розмова з Савлом і Ананією. Господь особисто являється Савлу, нащо ця вся процедура з Ананією ? Тому що Господь Бог нічого не робить, не відкривши своїх замірів рабам Своїм, пророкам. Ананія – не пророк, хоча він удостоївся якогось пояснення чому він має так ризикувати… В НЗ – всі пророки, вся Церква, тому що зійшов ДС. Але ж можна було без нього обійтися.

Я вже сказав що Ананія має зробити те, на що у Господа нема часу – це звісно, жарт, це для того, щоб зрозуміти одну сторону тексту – а насправді Господь не жартує, коли ототожнює Себе з Церквою. І не тільки в тому, що стосується переслідувань.

Він Себе обмежив чи навпаки розширив Свої можливості, коли доручив Свою справу 12-ти ?

Ще декілька слів про ситуацію: ми звикли до того, цей переслідувач – Павло, великий апостол. Але забуваємо що Павло був великим грішником. Він сам про це нагадує в своєму післанні – я каже, перший з грішників, бо гнав Божу Церкву (1 Тим,15). Ананію можна зрозуміти – його посилають до цього звіра, ця падлюка нещадно переслідує Господніх учнів, чоловіків і жінок. Йди до нього сам – тільки тому, що Ти, Господи наказав. “Моя посудина… звучить переконливо ? Не дуже. Але Ананія йде, він теж посудина. Господь наказав іти…

С-С1: що ж Савло ? Після тієї події Савло підводиться з землі, те що він впав на землю, і подальше описання вказує на те, що він помер. По-перше він осліп – погрузився в темряву і його за руку приводять до Дамаску. З іншого боку хіазму ми бачимо, що він прозріває після того, як Ананія кладе на нього руки, пояснюючи що для того, щоб Савло прозрів його, Ананію послав Господь. Прозріння він прив’язує до сповнення Духом Святим (в17). Також він називає Савла братом… Вловив суть справи. Савло прозріває – сліпота його була повна – ніби луска на очах – і тут вона відпала.

Тут важливо нагадати про те, що Біблія говорит про темряву – першопочатково темрява в Біблії не асоціюється з злом, темрява – це стан до якого Бог промовив – нехай станеться світло. Життя виникає із смерті. Смерть не є злом до 3 розділу книги Буття, Адам пройшов через смерть, коли була створена Єва (про це треба говорити окремо, коли читаємо Буття). Жало смерті – гріх (1 Кор). Пізніше, після гріхопадіння темрява – це символ смерті, яка стала ворогом, символ царства диявола. Темрява, про яку йдеться – це повна сліпота, відсутність всякого світла – це, так би мовити густа темрява. Така темрява настала в Єгипті, коли Бог судив Єгипетських богів, і зокрема бога Ра – Бога світла, Бога сонця.

Коли Савло прозрів, він повернувся до життя – далі він охрестився. Він знову народився (цікаво теж подумати про те, що дитина в утробі знаходиться в темряві… і потім її очі вперше бачать світло…)

D-D1: наступною ознакою смерті тут є те, що він не їв і не пив. Ми говорили про те, що піст символізує смерть. Людина помре, якщо не буде їсти і не пити надто довго. Про це у в.9

З іншого боку ми бачимо, що після хрещення Павло їсть (це його перше “причастя” – в символічному сенсі) – він зміцнів не тільки від того, що поїв, а тому що сповнився Духом Святим (сила ДС – важлива тема книги Дій). На прикладі Савла ми бачимо як пов’язані між собою навернення, хрещення, сповнення ДС, Причастя і сповідання віри (Павло проповідував – це є сповіданням віри). Ця історія розповідає не тільки про навернення, а про те, як Павло став на Дорогу і нею пішов: без ДС, який діє через хрещення і Причастя наверення не завершене, воно не має продовження (тут не йдеться про Причастя – а те, що йдеться про їжу вказує на Причастя).

Отже відбувся катаклізм, глобальна катастрофа – в локальному масштабі, тому що це просто один з грішників перетворився на праведника. Яскравість, драматичність його навернення обумовлена тим, що він не шукав Господа. Це все важливо пам’ятати коли ми дізнаємося що Павло був фарисеєм, ревниво дотримувався закону і гонячи Християн, робив це “заради Бога”. Ми будемо не раз повертатися до цієї події, тому що величезна частина Біблії написана Павлом. Він описує своє життя в післанні до Галатів, в післанні до Филип’ян. Сама книга Дій ще два рази повертаєтсяь до цієї події. Так що поки що зупинимося…

Карсон стор.142

Коментар Карсона звертає увагу, що коли Бог звертається до Якова і до Мойсея, Він теж двічі повторює його ім’я (Бут.46, Вих.3)

Вцілому явлення Ісуса нагадує явлення Бога в СЗ

Є також приклади того, як той, колу з’яляється Бог чує голос, але нічого не бачить (Повт Зак 4:12, Дан 10:7)

Сліпота – це також кара, яка падає на Божих ворогів (2 Цар 6:19; Дії13:11). Павло ворог, який має померти, погрузитися у темряву. Карсон каже що таке тлумачення малоймовірне, але я так не думаю…

Посудина – ідея в тому, що є той, хто перевищує “посудину”- її творець. Посудина – це просто інструмент. Це гебраїзм – вибрана посудина.

18 Саул в Єрусалимі (9: 23-31)

Дії – Перикопа 18 https://youtu.be/ZY0r2KgJFs0

Ця перикопа розповідає про те, як Савло адаптується – входить у Церкву.

Це хіазм АВСВ’А’

В центрі ми бачимо що ключову роль в тому, що його прийняли зіграв Варнава. Варнава – ми вже про нього чули – левит-кіприянин, якого прозвали “сином потіхи”. От тут приклад того, на що був здатний цей “син потіхи”. Господь не являвся йому як Ананії, але він сам проявив ініціативу і привів Савла до апостолів. Це теж ризик, але його словам повірили. Варнава зіграв важливу роль в житті Павла. Далі вони будуть тісно співпрацювати і між ними виникнуть непорозуміння, незгода і вони розійдуться (в 15 розділі), що ж – таке життя. Але перед тим вони будуть працювати разом і ДС нам залишає повідомлення про те, що це було. Це важливо для побудови Царства, а не для того, щоб створити образ святого Варнави чи Павла. Бог поєднує людей, але це не означає що вони не можуть розійтися через переконання. Все питання в тому, що робить Бог…

Отже, Варнава став на цьому етапі Божою посудиною, через яку Павла прийняли в Єрусалимській Церкві.

В-В1: ми читали про спроби Павла самотужки пристати до учнів в Єрусалимі, але ніхто йому не вірив і всі боялися. З іншого боку від центру хіазму йдеться проте, що він “входив і виходив”, тобто влився в Церкву в Єрусалимі і звіщав Ім’я Господа.

А-А1: Савла намагаються вбити юдеї (це ще в Дамаску). Коли він довідується про їх задум, то втікає до Єрусалиму. Це відбувається вночі, коли ворота міста стережуть – Павла спускають в коші. Це історія розвідників, які приходили розвідати в Єрихон – там теж стерегли ворота і Раав спустила розвідників з муру, в якому був розміщений її дім. Юдеї, які хочуть вбити Савла – це хананеяни. І хоча прямих паралелей між цими текстами немає, ми розуміємо, що Павло – як ті розвідники, які хоча відступили від Єрихону – потім повернулися, щоб його завоювати. Павло буде завойовником, який на відміну від Олександра великого, що рухався на Схід, буде рухатися на Захід під час своїх місіонеських подорожей. Гонитель Церкви Савло, перетворившись на апостла Павла завоює тогочасний світ для Христа. Ну і з темою завоювання книги ІН, яка має паралелі в книзі Дій це тісно пов’язано. Тому не дивлячсь на те, що коментар Карсона скептично дивиться на таке поясненні – я не бачу підстав його відкидати…

А1: Савла хочуть вбити вже не юдеї, а огречені (вони стали ініціторами вбивства Степана – Дії 6:9), вбивство якого Савло схвалював. Тепер він з ними розмовляє і сперечається і це призводить до тих самих наслідків – вони хочуть його вбити.

Таким чином в житті Павла відразу з’являється те, що постійно потім буде його супроводжувати – колись він скаже “я кожного дня помираю” – він живе в цій атмосфері щодні і його реально декілька разів вбивали… тобто він чудом вижив. З’являється тема юдеїв в греків, тема стосунків з Варнавою і Церквою в Єрусалимі, тема проповіді, якій Павло тепер присвятив своє життя. Всі ці теми мають продовження.

Павло, так само як Христос на початку свого служіння і впродовж всієї дороги до моменту його арешту в Гефсиманії – уникає переслідувачів. В цьому тексті йдеться про дві події – втік з Дамаску – потім з Єрусалиму. Хоча якщо бути точним то треба сказати – не втік, а його “втекли” – тобто ініціатором виступав не він сам – а учні, які забрали і спустили його з муру, а потім відвели до Кесарії (це портове місто, про яке ми вчора почали говорити…) і відправили до Тарсу, який знаходиться вже Малій Азії, тому легше туди добратися морем… Тарс – це Савлова батьківщина.

Таким чином Церква не тільки спасла йому життя, а й саму себе захистила від того, що могло трапитися, якби Савла не зупиняти… Якби Степана відправили подалі – то може і не було б тих гонінь…

Далі сказано про те, що для Церкви настали мирні часи. Церква збудовувалася і ходила в Господньому страсі, втішалася Духом Святим.

Не знаю чи можна так тлумачити – це добре що Церква мала мир. Це просто факт, який повідомляє Лука. Я просто згадую як говорить НТ Райт, відомий сучасний єпископ англіканської Церкви – коли кудись приходив Павло – там починалися заворушки, бунти і колотнечі, коли я кудись приїзджаю – мені пропонують чай… такий тонкий англ гумор, але в ньому є доля правди – якби Церква більш ревно проповідувала це призводило б до неспокою (не мир я прийшов принести, але меч, казав Христос). Але Церква відправляє тих, хто може створити проблеми подалі – зазвичай це окремі яскраві особистості, такі як Мойсей, якого не зрозуміли… Я не провожу прямих паралелей, але чомусь згадав…

Бог обернув во благо перебування Павла в Тарсі. Якщо ми дивимося на післання до Галатів то бачимо що між Павло після свого навернення побував в Арабію – мабуть йому все одно треба було усамітнення і час для того, щоб самому переварити що сталося – потім він повернувся в Дамаск (Гал. 1:17). Дії 9:23 написано “як минуло ж доволі часу” Павло покидає Дамаск (Цікава деталь цього описана ним в 2 Кор.11:32-33 – читати).

В післанні до Галатів він каже що через три роки після свого навернення побував в Єрусалимі і спілкувався тільки з Кифою (Петром), пробув у нього днів 15, і бачив Якова, брата Господьнього. Більше нікого він не знав, навіть з апостолів. Деталі про які йдеться в Гал.1:17-24 вірші датюь нам можливітсь скласти реальнішу уяву про те, що відбувалося. Схоже на те, що Савло в Єрусалимі був “чужим”, вони славили Бога за те, що той, хто колись переслідував тепер учень, але оберігали від особистої з ним зустрічі не тільки Церкви – а навіть решту апостолів. Коли в пам’яті живі переслідування – це цілком розумно.

Давайте підсумуємо прочитане: поширення Євангелії тісно пов’язане з переслідуваннями і хоча вони неминучі і бажання вбити Христа, яке виливається в бажання вбити учнів нікуди не зникає, воно тільки притухає в серцях безбожників, проте шукати проблем собі на голову – не розумно. Апостоли думають, як захистити Церкву і сам Павло з цим погоджується – хоча не проповідувати він не може, але проте він дає себе спасати і погоджується з тим, що в Єрусалимі він накличе біду не тільки на себе, а й на всю Церкву.

Це важливо пам’ятати, тому що в нас має бути реальна картина – ніхто не чекав, що Стефана поб’ють камінням – він сам мабуть цього не чекав, хоча був до цього готовий і не боявся.

Якщо Господь удостоює своїх вірних померти за Його Ім’я – це Його слава. Якщо вони нічого не роблять для того, щоб уникнути переслідувань – це їх дурість. Тому не треба собі уявляти що перша Церква – це така собі Церква мучеників, а сучасна Церква – ні. В процентному відношенні зараз вбивають не менше християн, ніж їх вбивали в книзі Дії Апостолів. Кров мучеників – насіння Церкви, кров дурнів…

Можливо і не можна так говорити – можливо ті, хто себе не захищають вони теж мученики – тому що вбили ж то їх за Ім’я Христа. Але з іншого боку не виключено що мученик – дурень. Це взагалі цікава тема – Христос казав що буде, якщо сказати братові – ти дурень. Але це не те ж саме, що про таке подумати і не сказати. Це щось схоже на те, що ми говоримо про ненависть до ворогів – я ненавиджу їх, але Бог судить. Я не кажу братам з Нігерії, які не можуть придбати зброю з релігіних переконань – ви дурні (напевно вони часто не можуть, навіть якби хотіли). Але я кажу про саме це явище – пацифізм… Треба визнати що серез наших братів і сестер є багато дурнів, я сам можу вести себе як дурень. Це не означає що братові треба про це казати – ти дурень. Проте це також не означає, що треба вподібнюватись до тих, хто “діти за розумом” – серез християн це інколи вважається ідеалом “простота у Христі”. Тому не треба все це плутати. Добровільна смерть Христа – це не самогубство, а самопожертва – так само як ми будемо бачити – смерть Павла, на яку він іде свідомо. В усіх інших випадках треба шукати можливості захитити себе і інших – в тч за допомогою брехні, як це робив Авраам. Але це вже інша тема…

Карсон т3 стор 143

Коментар стосуєтся того, що Церква ходила в страсі Господньому – це вислів який стосувався поклоніння Богу в СЗ.

Мені здається що 31 вірш треба віднести до цієї, а не попердньої перикопи – спільна тема: давайе прочитаємо.

19 Петро в Ліддії та Йоппі (9: 32-43)

Дії – Перикопа 19 https://youtu.be/ZfPdHG0zBbk

Хіазм, в центрі – 38в (D). Петра кличуть з Йоппії, яка розташована на березі Середземного моря до Лідди – близько 20км на південний схід – на рівнині. Д

Довкола центру (C-C1) – повідомлення про те, якою чудовою була Тавіфа (сарна). Повна добрих вчинків та милості. Але вона захворіла і померла. Все це відбувається в Йопії. C1: Петру, коли він приходить, вдовиці показують сукні і плащі, які зробила сарна. Все це описує цю людину. До речі, Еней – це достойний (Еней був парубок моторний – грецьке ім’я відоме з міфології). Наступна перикопа – про сотника Корнилія, який теж був богобійним і подавав щедру милостиню.

В цих текстах чомусь по-осодливому звертаєтсья увага саме не те, що було зроблена для таких людей. Бог спасає гонителя Савла, який не робить нічого доброго, але Він також спасає цих хороших людей – зцілює, повертає до життя і дає їм покаятись – як Корнилію… Справа в тому, що всі потребують Христа – і ті, хто за Божою благодаттю роблять добро і ті, хто не зробив нічого доброго, а зробив багато злого.

В-В1: Отже Тавита лежить в горниці, Пертро приходить, всіх випроваджує, схиляється на коліна і молиться. Потім звертається до тіла: Тавіто, вставай ! Вона розплющує очі і сідає, бачить Петра, він подає їй руку і допомагає підвестися і кличе святих і вдовиць (цікаво святі і вдовиці – чомусь ці категорії відокремлені – що вдовиці не були святі ? Можливо тому, що у них було особливе ставлення до померлої – це ми бачимо з того, що Тавита давала милостиню і що вони показують Петру її вироби, обступивши його і плачучи перед тим, як трапилося повернення до життя їх благодійниці).

Навпроти цієї історії в перикопі – розвповідь про Енея. 8 років лежав. Прийшов Петро і сказав вставай, Ісус Христос тебе вздоровлює. Це відбувається в Лідді, віруючі Лідди і Сарону – свідки.

А-А1: Петро подорожує і обходить вірних і прибуває до Лідди. Навпроти – в кінці – Петро зупиняєтсья в Йоппії – у гарбарника (рос. Кожевник) Симона. Тьозки…

Карсон стр 144

История исцеления, а точнее возвращения к жизни Тавифы Петром содержит в себе один или два нюанса, роднящие ее с историями Илии и Елисея (3 Цар. 17, 17-24; 4 Цар. 4, 18-37); то же явление можно наблюдать в повествовании о некоторых исцелениях, совершенных Иисусом (Лк. 7, 11-17), и трудно не заметить типологическую связь между образами Илии (Елисея) и Иисуса (его последователи). Последователи Иисуса продолжают совершать могущественные деяния так же, как совершал их учитель (возможно, эта история в чем-то перекликается с рассказом о воскрешении дочери Иаира) (Подробно этот вопрос рассмотрен в работе Brodie 1987; ср. Pesch 1986:1:322). Эти истории построены одинаково, поскольку относятся к той же категории повествований о чудесах исцеления. Говоря о самом тексте, следует отметить, что тело Тавифы было перенесено в горницу (Деян. 9, 37), как в 3 Цар. 17, 19; 4 Цар. 4, 10.21; это может быть просто совпадением, поскольку верхняя комната дома, возможно, обычно служила местом, где находилось тело усопшего перед погребением (см. Barrett 1994-1998:483). Отголосок Чис. 22, 16 можно найти в словах «не замедли придти к нам»2 (Деян. 9, 38), но это едва ли значимый нюанс. То обстоятельство, что Петр молился, выслав из комнаты всех, соответствует поступку Елисея (4 Цар. 4, 33). Открытие глаз – свидетельство возвращения человека к жизни (4 Цар. 4, 35).

Висновок: поширення Євангелія супроводжується ділами, які дуже схожі на діла Ісуса. Пригадується ще один текст, що стосується Павла – македонянин явився йому в видідінні і сказав – прийди допоможи, після того Павло змінив свої плани і пішов в Македонію (Дії 16). Апостоли чинили чудеса Іменем Ісуса – це Він продовжував зцілювати і воскрешати через них. Це робив Дух Ісуса Христа. Чи можливі чудема сьогодні – звісно, що можливі. Якщо не поставити це все в залежність від Бога, то розуміємо що Петро і апостоли, навіть після того, як вони таке робили – не стали основою для християнської Церкви і Християнської цивілізації.

Ми вже говорили про те, чому таких чудес не відбуваєтсья сьогодні – є набагато більші чудеса, є Біблія – найбільше чудо, яке нас повинно навертати до віри. Чудеса книги Дій – це чудеса міжзавітного періоду – таких періодів за Біблійну істрію було всього декілька… ми про це говорили.

Діла Ісуса і їх наслідування сьогодні – це не менш актуально в наш час чим в часи апостолів, хоча те, як виглядають способи наслідування Бога і закономірності, моделі, яким ми слідуємо, щоб залишатися вірними Богу змінюються. Світ змінюється – це не означає що змінюються самі моделі – тобто те, що написано в книзі Бут.1 в певному сенсі актуальне на 100 %. Людина була створена для того, щоб оволодіти світом – про це дуже гарно написано в перших розділах книги Джордана “Перші святі”. Це наслідування Бога в повсякденному житті, через працю, стає можливим завдяки тому, що Христос відновив нас для цього. Ключовим фактром християнської віри є вдячність. Так от і те, що відбувається тут – відбуваєтсья для того, щоб зцілений Еней і воскресла Тафіфа прославили Бога, щоб всі Йому подякували. Якщо навіть такого не трапляється в сучасному світі – ми щонеділі приносимо до Церкви плоди нашої правці, ми дякуємо Богові – просте життя не менше, а навіть більше прославляє Бога, ніж чудеса. Так само як віра, а не бачення – головне.

Тому ті, хто ганяються за чудесами там, де Бог їх не дає – виявляють своє невір’я. Це не має ніяк змушувати ніяковіти вірних, а навпаки – підбадьорювати: якщо Бог не робить чуда – значить воно не потрібно для того, щоб нас вести і вчити на цьому етапі життя. Чудо існує для того, щоб повірили. Якщо віра основана лише на чуді – вона швидко загнеться. Її треба підгодовувати Словом і Духом. Ось таке, можливо трохи віддалене від тексту застосування я б запропонував тим, хто не бачить як цей текст можна застосувати до нашої “нечудесної” епохи….

18 липня 2020

Позавчора я почав розповідати про Кесарію – зараз продовжу… В Кесарії відбуваються події, про які ми будемо читати, тому я вирішив розповісти перед тим, як ми прочитаємо… ми закінчили в театрі..

Дії 12

Ірод Агрипа царював в Кесарії, сидячи на троні в цьому театрі – і внаслідок того, що його освітлювало сонце, де він сидів і що говорив піштовхнуло слухачів сказати що він бог.

Іосиф Флавій розповідає про равіна, який був розп’ятий на сцені цього театру

Грецький період починається з 332р від Олександра Македонського,

в політичному сенсі це закінчилося коли римляни завоювали ці місця – 67 рік до Христа

в культурному сенсі слова він не закінчився в цей час – письмен на грецькій мові в 100 разів більше за латинських

Грецька культура була тут до 638 рр після Різдва Христового

332 по 638 – майже все на грецькій мові – майже 1000 років

Потім почався мусульманський період

В філософському сенсі досі не закінчився грецькій період – наскілки я можу бути західно людиною і водночас залишатися юдеєм

Ті ж самі питання задавали тоді

Наскілки я можу бути секулярним і залишатися християнином ? Це і наше пиання.

 

Візантійці зрунували театр, тому що з ним пов’язане поганське поклоніння, в якому багато сексуальних і військових образів.

 

Актори – це були самі популярні і дуже багаті люди. Грецьке слово “лицемір”. Схоже на те, що Ісус, називаючи фарисеїв лицемірами добре знав про цей контекст.

Театр існував тут майже 400 років і був дуже відомим у всьому світі

Тут грали “мімікою” без слів

Свідоцтва про ці вистави є в Римі.

 

Тут вони влаштовували так звані морські бої – Андріан побудував споруду, в яку можна було спускати моделі кораблів – це була така вистава. І вода наповнювалася кров’ю, доки один з кораблів потоплений – все закінчувалося смертю

 

Вас постійно доносять думку що життя нічого не варте – вам треба боротися і насолоджуватися тим, що ви – переможець. Вам треба бути вільним від всяких цих застарілих понять – розвивати свою особистість. Це проникає в і Церкву – змагання….

 

Там, в Кесарії знаходиться камінь, на якому написано ім’я Понтія Пилата…

На даний момент відкопали тільки 10% цього міста

 

Потім ми побували на стадіоні – Ірод побував цей стадіон приблизно з тією ж метою що і теарт.

Ірод хотів щоб тут були проведені Олімпійські ігри

 

26р – Понтій Пилат призначений намісником – він ніколи не був сенатором і не міг управляти легіном. Римляни цим хотіли показати, що не обов’язково там мати важливих осіб. Римляни дозволили збиратися євреям в синагогам, не вимагали від них записуватися в армію і на 7 рік не платили податків. Вони думали, що євреї будуть вдячними. В 1 рік свого намісництва Пилат зробив велику помилку – я розповідав про те, як він поставив на храмовій горі римський штандарт в храмі і сюди пришли обурені юдеї.Про це пише Йосиф Флавій. Це відбувалося тут. Він вийшов сюди через декілька днів, оточений римськими солдатами – він розмістив їх по колу довкола юдеїв.

Юдеї оголили голови і заявили що він може їх вбити… Пилат до цього не був готовий і не знав що робити. Він відступив і з того часу між ним і юдейською знаттю була ненависть.

 

На стадіоні відбувалися скачки і смерть панувала і тут – дуже вузький прохід, через якій на великій швидкості проносилися возниці. Також при поворотах на 180 градусів ставили статуї богів і повозки розбивалися. Гладіатори, які обмазували себе жиром і потім це разом з потом продавали за великі гроші і багаті жінки цим мазалися… отакі будні Кесарії…

 

Порт – на дні моря є остатки гавані, яка була побудована таким чином що кораблі запливали ніби в розкриті обійми – сам матеріал, з якої була побудована гавань був дуже міцним, але через те, що вона була побудована не в правильному місці – гавань через 100 років пішла на дно. Там можна побачити остатки цієї гавані, а також остатки басейнів, які були побудовані Іродом – його палац знаходився поруч.

20 Видіння Корнилія (10: 1-23)

Дії – Перикопа 20 https://youtu.be/MJ-lnvXp8Bc

Як ми називаємо текст, який розвивається до центральної в ньому частини і потім від неї до кінця ? Хіазм.

Тобто центр це певна кульмінація, яка, власне дає нам чітко розуміти про що, власне цей текст – тут відбуваєтсья певний переломний момент в тексті, після якого все, про що говорилося до того змінюється і стає дещо іншим – тому то і повторюються попередні теми, ті, що були спочатку, але після ції кульмінації вони вже змінилися, наповнилися новим змістом. Тому вони схожі, але вже не такі самі….

Почекайте, але хіба не в цьому полягає суть всього, що творить Бог. Старе минуло – ось все нове… Нове небо і нова земля…. Нова заповідь…. Водноча це все стара заповідь, старе небо і земля і старе не минуло в тому сенсі що воно оновилося – це не творіння з “нуля” – це оновлення… оновлений завіт. Цей принцип лежить в основі кожної хіастичної структури – і це не дивно, що саме так Бог оновлює цей світ: через хіазм, кульмінацією якого є прихід Христа в 1 ст. н.е. Все що було до і що відбувається після – це відповідно передумова і післямова – хоча вони складаются з багатьох частин…

Те ж саме ми бачимо на прикладі прочитаного нами тексту, в центрі якого – видіння Петра. Спробуйте прослідукувати як все підходить і відходить від цієї події…

В центрі цього тексту видіння Петра. Він в Йоппії – місто на березі Середземного моря – як він там опинився ми вчора читали – він повернув до життя Тавіфу, Сарну – там з’явилося багато вірних і він затримався у гарбарника Симона (це людина, що працює зі шкірою).

О 6 годині, в той час коли послані Корнилиєм вже наближалися до Йопії (це полудень – 12 годин), Петро виходить на горницю помолитися (коли ти хочеш поговорити з Богом ти завжди рухаєшся вверх – на гору). Він фізично відчуває голод, минає ще якийсь час, тому що їсти готується, але ще не готово і на Петра находить “захоплення” – це слово в корені якого слово “Екстаз” – до речі ним перекладають оте спеціальне слово в СЗ, яке означає смерть – смерть Адама під час створення Єви, Авраама, який бачить видіння – це не смерть, а сон, але не зовсім сон – це скоріше кома, або якийсь такий екстатичний стан, в якому люди відключається, як у сні. Важливо пов’язати це із смертю в символічному сенсі – тому що Пертро має кардинально змінитись, померти для себе в окремому важливому питанні…

Петро бачить видіння: небо відкрите, на простирадлі чи то в посудині, яка на простирадло схожа, Петру подають на обід нечистих тварин – Петро віпирається – їсти нечисте – це огидно…

Видіння звісно має символічне значення – нечисті тварини це погани, простирадло, яке має чотири краї символізує весь світ. У Джордана в книзі “Новими очима” є цілий розділ про символ “чотири краї світу” – чотири річки, що витікають з Едему, чотири роги жертовника і тд… чотири краї покривала тут – це символ всього світу, який для Перра – як поганська їжа, тому що він зроду нічого нечистого не їв – тобто не спілкувався з поганами. Можна було б детальніше розглядати ці питання пов’язаності нечистої їжі з ставленням до поган, чи взагалі питання нечистих тварин – але це не тут… Зрозуміло, що в самому Петвові конфлікт виникає і він не може його розв’язати.

Цікава історія трапилася з Петром в Галатії пізніше – про це пише Павло в післанні до Галатів – теж пов’язана з їжою. З ким так Петро їв, з ким не їв… Петро і Христу казав – ніколи тебе не зраджу…

Те, що говорить Пертро – це у нього не тільки в характері, не тільки результат відповідного виховання. Чому він має їсти нечистих тварин ? Це суперечить тому, що заповідав Бог. Але він чує, що Бог очистив… Петрові треба змінитися… але ж це нечисте, Господи !!! Плюс Петро просто голодний. Це все видіння повторилося 3 рази.

В книзі Йова 33 сказано що у сні і у нічному видінні Бог говорить 2 рази, але людина не розуміє.

Йов.33:13-18 (читати) – тут використовуєтся те саме єврейське слово, яким описується сон Адама – тардама: міцний сон – це смерть. Тут взагалі аж 4 слова в вірші 15 – поговоримо про це детальніше, вивчаючи Йова.

Отже Петро бачить це незрозуміле видіння, але тут приходять посланці. Слово посланці – це слово, яке повторюється в тій частині, яка розміщена до хіазму і тій, яка після (пор. В 8 і 17)

В-В1: Бог говорить з Корнилієм, а потім з Петром. До Корнилія приходить Ангол і каже, що йому виявлена милість і Бог відповів на його молитви – молитви, які були підкріплені відповідними вчинками, богобоязливістю, щедрою милостинею. Про що молився Корнилій ? Ну напевне про те, щоб залишитися вірним Богу. І Бог вказує йому шлях до цього.

А-А1: Корнилій- сотник Італійського полку, який розміщений у Кесарії – у цьому важливому місті на березі моря на північ від Йопіїї – порт, куди прибували Римські кораблі – осередок грекоримьскої культури. Побожним був не тільки він сам, а ввесь його дім, це поширилося також на слуг (вімічено, що слуга, якого він посилає – богобійний – в 7).

З іншого боку – А1 – це завершення тексту – Петрові пояснюють хто такий Корнилій – аж тричі це в тексті зустрічається – Лука каже про це сам, потім це говорить Ангол, потім послані Корнилієм (22). Посланці ще додають, що він мав хорошу репутацію в юдейського народу.

Може це він стояв біля хреста, коли Христа розп’яли ? Євангеліє розповідає про якогось сотника, який визнав: Ця людина – Божий Син. Можливо це був Корнилій – це припущення, але я не відкидаю це припущення, тому що це реально міг бути він: побожний, знаходиться на території, звісно що вони виконували якісь доручення, а не сиділи в Кесарії – коли ми чуємо це висловлювання, нам здається що сотник вкладав у це те, що в це вкладаємо ми: Син Божий. Але не обов’язково. Він мав на увазі те, що сказав – а тоді це означало царський статус – син Божий – це представник Бога на землі – царів називали і вважали синами Божими також в месопотамській і єгипетській культурі. На табличках було написано “Ісус Назарянин – Цар Юдейський” – це було написано для знущання, щоб висміяти, а цей чоловік побачив що це не жарт. Треба це перевірити… про сотника і його вислів написано в Єв.від Марка 15:39 – в Євангелії, яке переважно зображає Ісуса, як Царя…

Але поки що повернемося до тексту: Петро госстинно прийняв, а на наступний день взяв з собою братів з Йоппії і пішов у Кесарію.

Навіть в сучасному світі трапляється щось подібне. Кажуть, що Бог являється людям у сні – це трапляється зазвичай на Сході – я чув про історію, яка трапилася здаєтсья в Афганістані. Людині приснилося куди їй треба піти і вона пішла і почула Благу Вість. Бог використав сон як інструмент – але зауважте, не Євангелізації, а підготовки до неї. Так само як тут – Бог не явився до Корнилія з Євангелієм, якщо не вважати те, що він йому сказав – вже доброю вісткою. Я маю на увазі, що він не Сам все йому пояснює, Він каже послати людей по Петра…

Карсон стор. 144 т3

Богобоязливі – це не просто х-ка, а описання певної категорії людей, які не належать до громади Ізраіля, але поклоняются Богу Ізраіля. Страх Божий – тема, красной нитью проходящая через ВЗ (см. комментарий на Деян. 9, 31 выше); о боящихся Господа упомянуто в Пс. 113, 19.21; 117, 4; 134, 20.

Молитва – це жертва, тому вона возноситься до Бога, так як дим від жертви. Те, що молитви прийшли на пам’ять треба розглядати в контексті завіту. Це окрема велика тема “Пам’ять Господа”, почалося все того, що Бог веселку повісив на небі, щоб не забути, що землю пообіцяв більше не знищувати – Причастя – це теж нагадування Богу про те, що Він нам пообіцяв…. Не будемо зараз розглядати це детально – тут йдеться про молитву і як у всіх інших випадках те, що Бог згадав – це вказівка на Завіт, не на те, що Всезнаючий Бог щось забуває і згадує… Ми маємо дивитися на це через завіт, інакше виникне питання – а нащо взагалі молитися, якщо Бог і так все знає…

Плоские крыши домов и других зданий могли использоваться для поклонения и молитвы (4 Цар. 23, 12; Иер. 19, 13; Соф. 1, 5; ср. Тов. 3, 10-17). Молитва в шестой час (полдень) может свидетельствовать о приверженности ветхозаветному идеалу молитвы: благочестивые люди той эпохи молились каждодневно три раза в день (Пс. 54, 18; Дан. 6, 10).

Можна було б окремо поговорити про відкрите небо – воно відкрилося: пам’ятаєте, як Стефан бачив відрите небо і Сина Людського. Воно відкрилося, коли завіси в храмі розірвалася надвоє… коли помер Христос. Відкрите небо чекало поки він повернеться і ми приходимо до Нього на небо для поклоніння, тому що небо відкрите у Христі…

Тут через відкрите небо спускаєтсья покривало…

Деян. 10,14 Петровы слова «О нет [mêdamôs], Господи!»2 находят параллель в Иез. 21,5 LXX (тексте, который отличается от Иез. 20,49 МТ), но более близкую параллель мы находим в Иез. 4, 14, где Иезекиилю было повелено съесть оскверненную пищу как знамение для народа того, что произойдет во время осады Иерусалима, но пророк отказался сделать это. Параллель иллюстрирует то, сколь отвратительной для иудейского сознания была мысль о совершении чего-либо, что прежде Бог запретил, хотя обстоятельства двух событий весьма разнятся. В случае с Иезекиилем пища осквернилась, здесь же дело в том, что сами животные были скверными и нечистыми, потому что Бог провозгласил, что их нельзя есть. В Лев. 11 (ср. Втор. 14, 3-20) дан полный перечень животных, которые считались «нечистыми» (akathartos)

Петро посилається на видіння, яке він бачив в домі Корнилія і на соборі в Єрусалимі – ми ще це будемо читати і тоді виникнуть нові деталі, які допоможуть зрозуміти цей текст. Не все одразу…

21 Петро йде до дому Корнилія (10: 24-48)

Дії – Перикопа 21 https://youtu.be/1RPhSozpR-I

Хіазм: в центрі – проповідь Петра (вв.34-43).
Петро ділиться своїм усвідомленням того, що Бог не зважає на особу. Це слова Закону. Він визнає що в кожнім народі Йому приємні ті, хто Його боїться і чинить правду – тут слово боїться можна співвіднести з словом “знає” – тому що написано: пізнав Господь своїх і нехай відступить від неправди кожен, хто сповідує Ім’я Господа (). Ми співвідносили, вивчаючи Повторення Закону слова невинність і життя по духу – можемо додати сюди ще слово пізнання. Завтра буду проповідувати на цю тему, посилаючись на 138 Псалом.

Як це все пов’язано ми вже говорили – про те, що страх перед Богом виникає внаслідок того, що Бог являє Себе, дає Себе пізнати подумайте самі – все пов’язано…

Дуже доречними виглядають слова в36. Петро знаходиться в домі італіського сотника, римлянина і викладає Євангеліє в цих термінах. Коли ми читаємо слова анголів при народженні Христа: на землі мир в людях доброї волі – це слова які відтворюють слова Імператора (а можливо навпаки – Імператор, який претендує на те, що він Господь відтворює Боже Слово) – в даному тексті йдеться про мир і про Господа.

Латинський вислів – PAX Romanus і те, що Імператор претендував на роль Господа всього цивілізованого Римом світу відображаються в словах Петра, який говорить (читати в 36).

Петро посилається на те, що справи, пов’язані з Христом його слухачам відомі, і водночас виокремлює головне – життя і служіння Христа, Його смерть і Воскресіння і роль апостолів, як свідків, яким Він явився і з Яким вони їли і пили. Суть повеління яке Він залишив – проповідувати і свідчити, що Ісус – То Суддя і засвідчений пророками Примиритель, який вірним простить гріхи”.

Це слова Петра, які він сказав після того, як Корнилій заявив, що всі готові його слухати. Це частина С.

Довкола В-В1: ту приділяється увага темі “слухання Слова”. В: 33-44 вірші: Корнилій розповідає Петру, що Ангел сказав що почуті його молитви, Корнилій вислухав Ангола і послав по Пертра і тепер, каже він – всі ми перед Богом щоб слухати. Таким чином в цих віршах все зводиться до слухання…

З іншого боку В1: Петро говорить і на всіх хто слухав ці слова, що в центрі хіазму – слова які є кульмінаціними в цьому уривку – на всіх злинув ДС, про що свідчило те, що вони заговорили на різних мовах. Це дуже здивувало тих, хто пришов з Петром – це були обрізані і вони прийшли до поган… Петро пояснив: і це вже А’: ми ще зараз їх і охрестимо, бо ж вони отримали ДС – чи хтось нам заборонить ? Велить охреститися і його просять залишитися на декілька днів…

Текст починається схожою темою – всі люди рівні перед Богом. А: там йдеться про те, що Корнилій зібрав родичів і друзів; він з особливою пошаною зустрічає Петра, так що той аж мусить його підводити, коли Корнілій падає до його ніг. Петро на ділі демонструє, що він – людина, а не якесь особливе божество, якому треба вклонятися. Посланий Богом Ангол в книзі Об’ялення говорить те ж саме: Об’явл.22:8,9 – я слуга, вклонися Богу !

Петро відразу пояснює присутнім як стоїть питання: мені тут бути не можна – але Бог звелів, відкривши що жодну людину не треба вважати нечистою чи огидною. Це повертає нас до його видіння – покривало спустилося з відкритого неба, а там Ісус, який цих тварин, які вважалися нечистими і огидними зробив чистими – тобто всі люди тепер мають рівні можливості перед Богом і місія ізраільського народу в цьому сенсі виконана – її виконав Христос.

Важливість питань, які підіймаюстяь в цій перикопі ми продовжимо обговорювати на наступному тижні, тому що те, що зробив Петро стало причиною скликання першого собору. Він відбувся в Єрусалимі. Собори завжди розглядали насущні потреби, які виникали в житті Церкви – всі постанови цього Собору і майбутніх були викликані тим, що треба було вирішувати, а не бажанням пофілософствувати і поговорити.

Карсон стор. 148 т3

Коментар Карсона приводить уривки СЗ, в яких йдеться про те, благовіствування миру – Іс.52:7, Наум.1:15 і пов’язує їх також з тим, що говориться про мир в Післаннях Павла, зокрема в Еф.2:17;6:15 вірші. Таким чином ми не повинні брати за віправну точку те, що я говорив про Імператора, треба відштовхуватися від СЗ, хоча те значення теж не виключене…

Слова об Иисусе как о том, кого «помазал» Бог, служат отражением Лк. 4, 18, стиха, который, в свою очередь, имеет основанием Ис. 61,1. Там говорящий возвещает о том, что он был помазан, то есть облечен властью и уполномочен Богом провозглашать благую весть.

Слова «повесив на древе» уже звучали в Деян. 5, 30 (ср. Втор. 21, 22-23).

Выражение «все пророки» рассмотрено в комментарии на Деян. 3, 17-18.24 выше. Однако пророческие свидетельства относительно определенной темы, о которой говорится здесь, найти трудно… це цікавий приклад як коментатор не робить висновки з власних коментарів – якщо трудно знайти, то може є якісь способи тлумачення, які я не використовую для того щоб знайти: тут, в 43 вірші ясно написано, що Петро ствержує: читати в 43. Якщо ми цього не бачимо – це наша проблема і треба її вирішувати…

Про Дух який пролився – це пророцтво Іоіля, яке Петро цитував в День П’ятидесятниці, саме слово пролився викликає асоціацію з водою, яку Христос порівнював з Духом, коли проповідував про Духа, як про воду… (Ів.7).

Висновок: це взагалі саме по собі є чудом, що Євангеліє приходить в грекоримський світ через військового, через представника цієї імперіалістичної системи, системи, яка виконала над вирок над Христом, системи, яку предсталяв Пилат…

Ми продовжимо говорити про Кесарію: Брайан Вітбін говорив про те, що тогочасний світ пропонував три шляхи: спасіння через культуру, через імперіалізм і християнський шлях. Перші два об’єдналися і набули неабиякого поширення, але так і не змогли стати реальною альтернативою Хриянству. І через декілька сот років Імперія здалася, прийнявши х-во.

Але вже в часи Христа і апостолів окремі її представники поклонялися Богу Ізраіля, були людьми богобійними і щедрими – як оцей Корнилій і його оточення. З таких почалося проповідь для поган – у Честертона є цікавий аналіз тогочасного поганства. Він доводить що в древньому світі були дві категорії поган – ті, що вбивали дітей і хотіли знищення інших (це Карфаген на півночі Африки – Канібал і тд, і Рим – з його домашніми божками, який завоював світ не для того, щоб його знищити, а щоб встановити порядок, щоб був мир у цілому світі – саме ця цивілізація стала сприятливим середовищем для того, щоб Євангеліє прийшло і поширилося в світі…

Як ми вже говорили римляни в книзі Дій Апостолів – це не вороги, а друзі. Навіть тоді, коли вони не приймають Христа. Та й саме представники влади Риму в лиці цього сотника першими з поган приймають Христа, хрестяться і отримують дар СД.

 

 

 

 

Тиждень 45:

http://www.bible.literarystructure.info/bible/07_Judges_e_5.html#5-5

http://www.bible.literarystructure.info/bible/44_Acts_e_7.html#7-3

 

Ви також можете завантажити mp3 на 45 тиждень за посиланням:

https://drive.google.com/open?id=1XlKHoJgscumVVb6WKq_Zw_2H2uEMMGZv

 

Більше про цей проект:

http://yuri.believingthomas.org/bibleeday/

 

Пишіть за адресою:

Bibleeday@gmail.com