Суд 10:17-14:20; Дії 4:23-8:3 (44 тиждень)

110720

https://www.facebook.com/watch/?v=1442163992639581

100720

https://www.facebook.com/watch/?v=622680871934113

090720

https://www.facebook.com/watch/?v=2668431196777863

080720

https://www.facebook.com/watch/?v=650887898849475

070720

https://www.facebook.com/watch/?v=592104165075945

060720

https://www.facebook.com/watch/?v=272579474026220

Тиждень 44

 

Суддів 5-4

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH-Vb8S_G_dmY4xT7LQCv0Xn

 

19 Пригнічення амонітян (10: 6-16)

20 Єфта (10: 17-12: 7) євр.3:00

21 Iвцан (12:8-10)

22 Ілон (12:11-12)

23 Aвдон (12:13-15)

24 Пророцтво про народження Самсона (13: 1-25)

25 Одруження Самсона (14: 1-20)

 

6 липня 2020 року

19 Пригнічення амонітян (10: 6-16)

Суддів – Перикопа 19 https://youtu.be/GJqa3omHjIk

Розглянуто на минулому тижні

20 Єфта (10: 17-12: 7) євр.3:00

Суддів – Перикопа 20 https://youtu.be/4ilDyTNebjQ

Ми розглядаємо прочитаний уривок, починаючи з хіастичного центру:

Тут це великий фрагмент тексту – з 12 по 28 вірш в 11 розділі. Це частина D в хіазмі: до речі, хіастичні структури можна знайти англ мовою на сайті Literary structures of the Bible, а також в нашій щотижневій розсилці для слухання Біблії кожна перикопа має на заставці структуру (правда теж англ мовою – але можна розібратися, навіть якщо не знаєте англ мови добре, тому що це по тексту Біблії і там є номери віршів)

Це слова Їфтаха, яка він послав через послів. (в Огієнка переладі Івтах, у Хоменка Єфта). Це цікавий приклад того, як фунгціонує посол: слова донесли посли, а не сам Їфтах, але це були слова Їфтаха і вони сприймаються як слова Їфтаха, а не послів. Так само, коли Бог посилає пророка і той починає промову словами: Так говорить Господь, то він відділяє себе від слів, які передає… як казав Ісус Христос: мої слова, не мої, а Того, хто Мене послав (Ів.14:24)…

Отже, посли відповідають на вимогу амонитян в мирі віддати кусок теиторії, яка колись їм належала. Ті повертаються і повідомляють чого саме хочуть амонитяни: на нашій перевернутій карті – якщо Йордан зверху… (я вже пояснював чому ми її повернули – скоріше за все саме так орієнтувалися в просторі древні Ізраільяни – там де у нас Схід – у них Північ – не за назвою, а за розташуванням на карті – тобто Схід зверху). Отже якщо Йордан зверху, то ми бачимо що вони перетендують на кусок, який тягнеться протягом км 100 – Яббок: приблизно на півдороги від Метрвого моря руслом річки Йордан і Арон – південніше – там де Метрве море.

Їфтах знову посилає послів – все відбуваєтся через них до царя Аммонових синів. До речі, хто такі Амонитяни ? Яке їх походження ? Вони нащадки Лота від однієї з його дочок – ось цей регіон – де колись були Содом і Гомора – ось це їх територія (Бут.19:38). Цікаво чи пов’язана якось історія Їфтаха з історією походження Амонитян саме через тему “дочок” – Лот переспав з дочкою, а Їфтах віддав дочку Господу – треба над цим подумати…

Далі ми маємо довгу промову послів від Їфтаха, яка, до речі так і починається: так сказав Іфтах (в 15). І далі він подає ту версію історії, яка визначає його позицію.

Посли царя амонитян – суть їх післання, зводилася до того, що Ізраільтяни забрали те, що їм не належить. Вони мовляв, хочуть, миру, але територію доведеться віддати… (13). Їфтах починає з того, що стверджує зворотнє – нічого ми у вас не забирали. Аммонові сини намагаються оправдати агресію, перекручуючи історію, Їфтах нагадує їм, як все було.

Ізраіль перешов Червоне море, йшов пустинею до Кадешу і просив дозволу пройти з миром через території едомлян і моавитян. Їм не дали. Довелося обходити їх Царства. Не переходячи Арнон (це кордон) послали послів до Сигона, царя Аморейського, столицею якого було місто Хешбон – на згаданій території посередині… просили дати можливість пройти з миром. Сигон не повірив що справді перейдуть з миром і зібрався воювати – табір стояв в Йохці – це трохи далі від Мертвого моря наверх – км 40…

Чим закінчилося – Господь дав їх у руку Ізраільтян і вони посіли цю територію. Самі нарвалися… а говорять протилежне. Це вас нічого не нагадує ? Війна на сході – її сутпроводжує війна інформаційна – саме з брехні починає Амонітський Цар. Історія Росії – цілковита брехня, тому що певна її доза спотворює всю картину вцілому. Історія – це ностальгія. Це стосується будь-якої історії і української теж – все було не зовсім так, мяко кажучи, як це подають сучасні історики, які працюють на фомування в наших головах славного минулого…

Але є прикрашання, а є спроба, пробачте за грубі слова “зробити з гавна канфєтку”. А потім ще заставити її з’їсти дурних українців, – віддайте нам цю територію з миром… Їфтах відразу виправив цю подачу інформації – питання стоїть по-іншому… це ви не захотіли миру і погрожуєте нам сьогодні – а як все було, я вам розкажу. І він каже правду… амонитянам соромно визнати, що вони по-дурному нарвалися в минулому і програли. Територія стала належати Ізраіїлю – точно описані кордони (в22).

А от тепер цікаво – Їфтах вже вказав на те, що це Господь дав амонитян у руку Ізраіля, а тепер питає: Господь вигнав, а ти хочеш повернути ? Все це має вимір духовний – Кемош – твій бог дав тобі те, що ти маєш. Тобі мало ? Давай так, що дав Бог, тим і задовільнимося. Боги, як ми пам’ятаємо в уяві древніх були прив’язані до територій, а Їфтах говорить про те, що Бог Ізраіля дав цю землю – Він – не прив’язаний (Він є там, де є – одна з версій перекладу Імені Яхве). Саме це мабуть не складається в голові амонитян – вони не вірять в Господа всієї землі, а вірять в Кемоша – свого бога. І на території, яка в їх уяві належить Кемошу, чужі – не кемошові люди. Тому вони наважуються воювати.

Війна завжди має релігійний відтінок – в політичних етюдах, які проводять зараз Орестович (відомий військовий експерт) і згаданий мною Баймейстер відбувається обговорення цих питань – Орестович або не розуміє, або вдає, що не розуміє (тому що багато ситуацій там створено спеціально, щоб поставити гостріше питання, яке обговорюється), так от – вдає, що не розуміє, яке відношення має католизизм і Євангеліє до війни… Баумейстер йому пояснює… Це, здається 3 випуск…

Самий простий “закидон” – як же так, тож в Біблії написано – не вбий… Я не буду зараз це все розбирати…

Отже війна має духовний вимір. Якщо висловитись більш повно – війна має і духовний і фізичний вимір. Закривати очі на війну на Сході – це так само духовна проблема.

Давайте подивимося на це так: якому Богу поклоняються в ЛНР, ДНР ? Я не про офіційну інформацію з їх документів – там про свободу віросповідання написано і тд. Богу війни – він займає головне місце в пантеоні, до якого вони теж включили також Ісуса Христа. Оцей побудований храм війни – храм озброєних сил Росії… Там якісь танки, Сталіна транслюють фрагменти виступів – є на Ютубі ролік (Главний храм ВС РФ). Але це храм Ісуса Христа – ви розумієте: поганство, а точніше відсупництво вилазить боком. Ось тому і трапляється, що “брат проти брата” – не в цьому взагалі питання брати ми чи ні – Лот і Авраам теж були родичі – ми всі люди – всі від Адама. Але є відступники – таким був Праведний Лот. Є гераї віри і в Московскій Церкві – не треба малювати все чорно-біло. Це виглядає смішно, це так само як очорнення всього українського дурними москалями.

Словом цей конфлікт чимось нагадує конфлікт на Близькому Сході, я маю на увазі те, що в Ізраілі – в Єрусалимі: там є три релігії, присутність яких на території Старого міста відображена чотирма кварталами: єврейським, мусульманським і християнським (окремо – вірменський, тому що вірмени як відомо – зустріли Ноя з хлібом, сіллю, коли той з ковчегу виходив на Арараті… тому їм така особлива честь).

Люди представляють різних Богів, хоча всі – брати: нащадки Авраама. Вони не примиряться, поки не покаються…

Отже, поки не буде вирішене питання – хто насправді Бог – не буде вирішене на Сході України не буде миру. Але ж як воно має бути вирішене ? Проблема ускладнюється тим, що ми українці – теж відступники. Бог дав перемогу Їфтаху, а нам не дає. Їфтах – не ідеальний (ми це ще обговоримо), і нам не треба ставати монахами чи робити якісь надзвичайні речі, щоб Бог справді був з нами і ми вигнали москалів зі Сходу України. Українська Церква поділена – поділення – це ознака того, що ми не віримо в одного Бога. Знову ж таки – на словах сповідуємо, а на ділі – ні. Для нас все так само впирається в питання – а хто Бог ? Це питання – суто теологічне, але має відношення до всього: до політики, до економіки, до освіти, навіть до Церкви…

Я так кажу, тому що Церква для багатьох – це остання інстанція. Народ не припускає, що Церква може помилятися – так було в історії. Має бути авторитет, який дає можливість оцінити церковну традицію – Реформатори вважали таким авторитетом – Святе Письмо. Ось чому ми вивчаємо Біблію – ми це робимо не заради самого вивчення. Я не знаю, які буде мати наслідки те, що ми про це зараз говоримо і думаємо. Можливо хтось, від кого залежить більше, чим від нас в політиці, через 100 років – на 156 етапі карантину і при обранні чергового месії-президента нарешті скаже собі: досить. Повернімося до Господа… Де є така Церква, яка вірна, яка тлумачить Біблію, а не пристосовує її до свого лжебога ?

Не важливо коли це станеться – важливо, чи вірні висновки ми робимо з Писання, коли про це говоримо. Якщо вірні – то це пророцтво, якщо ні, то це лжепророцтво – і нічого з цього не буде.

Повернемося до Їфтаха. Посли тут ще нагадали про Балака (царя моавського): погано закінчив, хоча і не наривався так, як ти нариваєшся… 300 років вам нічого не треба було, а тут… Висновок – грішу не я, а ти. Нехай Господь розсудить.

Відповідь Царя Аммонових синів – не послухав. Це все був центр хіазму.

Від нього відходять частини С-С1: розповідається про те, як гілеадитяни знаходять Їфтаха, якого вигнали (він в краю Тов – це на північ у бік пустелі – км 80 від Йордану). Вони просять його стати їх провідником, а він перевіряє їх на щирість – як приперло, то прийшли… Вони обіцяють зробити його головою – тобто царем… Їфтах погоджується стати лідером.

З іншого боку хіазму розповідається як при виконанні військової операції він дає обітницю. Зразу скажу – тут не ведеться мова при принесення доньки в жертву. Він віддав її на служіння Богу – з цим погоджуються всі коментатори. Ми говорилиє, що слова цілопалення взагалі немає – є вознесіння. І от тут відбулася символічна смерть, тому що потім її оплакують – вона помирає для того, для чого живуть жінки – вийти заміж і народити дітей – і стає слугою в дому Господньому. Тут можна говорити про необхідність в таких людях – жінках, які служать жінкам.

Але з боку Їфтаха це була помилка – це була поспішан обітниця, тому що це була єдина його дитина і він не тепер не може продовжити свій рід.

Отже він звязує себе обітницею віддати Богу та, що першим вийде йому назустріч з його дому після перемоги. Про що він думав, як давав цю обітницю – невідомо.

Біблія говорить, що краще не давати обілтниць, ніж давати і не виконати. Не виконана перед Богом обітниця – ознака дурості. Будемо про це говорити, читаючи книгу Екллезіаста, де про це сказано. Також сказано, що не треба спішити з обітницею – тому що її доведеться виконувати. Сказати – легко, зробити – важче, а інколи неможливо.

Господь дав перемогу – і тут описані території – 20 міст.

В-В1: ми повертаємося на початок:

Описане походження і життєва історія цього героя, того, якого просили стати лідером. Знову ж таки щось нагадує – люди обирають ідіотів, хоча самі їх саджали в тюрми, виганяли – а потім знову голосують за сумнівних персонажів… це не нове – так було завжди.

Отже, Їфтах – син проститутки (хоча це слово викликає в нас певні асоціації, які не викликає слово – блудлива жінка – суть зрозуміла… Потім Гілеадова жінка народила йому купу дітей, мабуть була неплідна і він не міг дочекатися – отже жінчині сини прогнали Їфтаха, залишивши ні з чим. Зрозуміло як вони до нього ставилися і як до нього ставилися інші люди ще до того, як прогнали. Він був “ранєний на всю голову” – але мав задатки лідера і боягузом не був (в1). Тому не пропав, а став головою банди… Таке теж трапляється – але яке це має відношення до частини В1:

Тут розповідається про те, як його зустріла донька і як вона стала служительнецею при домі Господньму – оцією жертвою вознесіння (до речі коли НЗ говорить про те, щоб ми принесли тіла в живу жертву (Рим.12) – це щось подібне: сенс в тому, щоб віддати Богу).

Коли ми співставляємо ці частини, то бачимо що життя у цієї людини не склалося не тільки перед тим, як він став лідером. Проблеми минулого і проблеми дитинства зокрема сформували оцю рису, яка вилізла боком в непідходящий момент – він каже що донька його нещасливить (в 35), але це він сам себе підставив. І він в принципі визнає, тому що дотримується слова. Донька ж навпаки смиренно приймає те, що припало на її долю. Навіть традиція виникає у звязку з цим – чотири дні і році діви Ізраіля (бетула – незаймана дівчина) ходіть плакати за донькою Їфтаха – чому плакати, тому що посвячення Богу – це симовлічна смерть, а мертвих оплакують… Ми теж проходимо через символічну смерть, коли нас посвячуть в жертву Богу через хрещення – таким чином треба на хрещенні плакати ((

Це звісно жарт – але якщо б батьки розуміли, що їх дитину в них забирає Господь – вони самі її віддають, то мабуть би якщо не плакали, то хоча б відчували трагічність моменту – не ладно – не трагічність, серйозність моменту. І я думаю, що більшість якщо не розуміють, то відчувають – тому мабуть і дітей хрестять, не зважаючи на те, що самі живуть як відступники. Діти належить Богу після хрещення – кожен охрещений – це власність Бога і Він Сам знає, що робити з тим, що Йому належить.

Усвідомленню того, що твої діти належать Богу має сприяти сама Церква, а вона часто виховує таке ставлення, ніби ці діти належать навіть не батькам – а їй. Тому боїться втратити своїх членів і прив’язує їх до себе маніпулятивними засобами: страхом. Відлучення від Церкви – це не якась страшна процедура, – це визнання того, що в цій лікарні допомогти не можуть – треба везти в Київ, чи в Ізраіль… Тобто коли Церква відмовляється від людини – вона це робить заради її спасіння – тепер нею буде займатися Бог. Поки вона його тримає і не визнає проблеми – Бог вважає це проблемою Церкви. Так хворий помирає, навіть не отримавши можливості направитися туди, де йому можуть допогти. Інша справа, коли хворі з лікарі втікають… це їх право. Теж може закінчитися не добре – так буде втікати, поки не вирішить, що в принципі то він і не хворий.

Але суть у тому, що гордому може допомоги тільки Бог (це сказав хтось з отців Церкви). І тому не треба ставати між Ним і пацієнтом, якщо Він цього не просить. Це занадто складна операція, щоб ми, Церква грали тут роль головного лікаря, який проводить операцію. Нам би з нашими обов’зками справитися і так дано владу вирішувати, а що, власне кажучи цій людині треба. Церкві дана влада прощати, відпускати гріхи… і якщо Христос сказав, що після певної процедури людина має вважатися митарем і грішником, якщо не покається – то так і має бути… А Бог розбереться – ми повинні бути готові прийняти назад того, хто повертаєтсья після реанімації, яку йому влаштувало життя – страшно впасти в руки Бога живого ! Якщо людину побило життя і вона повертаєтсья до Церкви – ми маємо радіти з Анголами – як казав Христос, коли розповідав притчі про загублену вівцю, монету і блудного сина.

Це все великі теми, зараз ми говоимо про хрещення, як про символічну смерть і ті зобов’язання, які воно накладає. Я трохи відійшов убік, але тому що саме з цього ми бачимо, що хрещення – це не формальність, Бог приймає грішника прямо в свої руки, так само як приймає жертву вознесіння – і тоді людина, яка стає цією жертвою після хрещення ніколи не буде покинута Господом, хіба тільки для того, щоб її чогось навчити.

Початок перикопи А: виникла необхідність в тому, щоб воювати – і Їфтах виявився хоробрим лідером, який мав необхідні навички – для ції ролі його і запросили. Але він не зміг стати царем через те, що бути хорошим солдатом не означає бути мудрим царем. Через це дехто категорично відмовляється від голосування з військових на виборах.

Біблія звертає увагу на те, що за тих умов саме така людина була потрібна. Проблеми, як ми бачимо в частині А1 прийшли від своїх. Знову Єфремлян “душить жаба”, що їх не покликали. Їх амбіції – це для них настільки серйзно, що вони погрожуть Ївтаху (в.2) – спалимо твій дім.

Нарвалися і получили – і все це спричинило ще глибшу тріщину – тому що вони могли хоча б дати їм втекти – а вони їх винищували при переході через Йордан. Як саме це було – якщо акцент видавав в них Євремлян – на гіляку… Скажи “паляниця” – “паляніца” – москаляку на гіляку. Ось так військові займаються політикою, коли приходять до влади…

Джордан:

Батьком міг бути будь який мужчина Галааду…

 

Розмова з Івтахом нагадує розмову з Богом: чому я маю вам допомагати (Господь і його сесія одна команда)

 

9в- слова цар нема , але ідея присутня. Звідси проблема – династії не буде…

 

Бог посилає мир (як у випадку з Самсоном, як у випадку з фараоном 9 разів)

 

300 років – мирно співіснували.

 

Тварини не живуть за дверима дому – це помилка (BV).

 

Ola – воскресіння. Багато книжок написано про те як він спалив свою дочку ))))

 

Вийде з дверей дому – поворотний, той хто народиться (дуже схоже на призначення перворілного)

 

Списання битви нема, тому це не важливо. Він просто переміг.

 

Донька танцює, як жінки при Мертвому морі. Тепер вона буде служити справжньому царю. Про дів, які служили при храмі буде написано в 1 Цар.

 

Нащо не вказує на те, що він приніс жертву (його лист це доводить), не ясно чому він не відкрив доньку (Лев.27:5).

Можливо не хотів…

 

Наслідки битви : Єфремляни стають ворогами месії.

 

Ставлення до тих, хто веде себе як амонитянин відалвідне.

 

Слово означає тисячу, зібрання, лідера – 42 чоловіка а не тисячі (пиипущення) 2 Цар.6:19 – коли ковчег опинився в Бет Шемеші, дехто вирішив заглянули за покривало. 50 070 чол. – стільки людей навіть не могло там жити. Там йдеться про 70 чол, 50 з яких були лідерами. Так само тут… можливо було більше людей, але не про геноцид мова…

 

7 липня 2020

21 Iвцан (12:8-10)

Суддів – Перикопа 21 https://youtu.be/uIBgvkCmBXY 1:53 євр

Івцан – Вифлиєму, міста яке знаходилося на території коліна Завулона (в карті помилка); коли йдеться про Вифлиєм Юди – це в Біблії позначається як “Вифлиєм Єфрафа, тобто є уточнення що це саме на території Юди.

Івцан – наступний після Їфтаха, про якого ми говорили вчора. У нього, на відміну від Їфтаха, у якого була лише одна донька – тридцять синів і тридцять дочок.

Ми це вже десь чули: перикопа 18 (Суд.10:3-5) – прямо перед Івтахом був суддя, у якого було 30 синів, які їздили на 30 молодих ослах: Яір. Яірові села в Гілеаді… Звісно що це наштовхує на думку про хіазм, в центрі якого історія Івтаха, тому що подібні числа ми знаходимо в перикопах, які знаходяться довкола…

Отже, ми Івцан теж вочевидь мав багато жінок (як і Яір) і в тексті загострюється увага на тому, що цей суддя, який 7 літ судив Ізраіля назовні відпустив своїх дочок і синам своїм взяв дружин з-назовні. Про що це говорить ? Про союзи, про домовленості. Це був спосіб створити могутній клан і завоювати певне положення, в якому від судді до царя – один крок. По суті це говорить що хоча ці люди не називалися царями – їх вважали царями через те, що люди з їх положенням і впливом називалися царями у сусідніх народів. Ми говорили що це може означати, що такі люди як Івцан, так само як Яір гілеадитянин піддаються впливу і тиску культури поганської. Хоча мати багато дітей – це просто благословіння, і те, що це були шлюби назовні могли за певних умов мати місіонеське значення – за цих умов навряд чи мало. Судді вдавалося поєднувати виконання своїх обов’язків з влаштуванням власного життя – але це нічим не закінчувалося – Івцан і Яір, про яких ми дізнаємося як про багатодітних суддів, які успішно могли б побудувати свої династії ми дізнаємося, що вони померли суддями – так само як Ївтах, єдина донька якого була віддана Єдиному Царю. Вочевидь що саме це хоче донести до нас книга Суддів, коли розміщає в центрі історію Ївтаха.

До речі ім’я Івцан означає “стрімкий” – такий дуже шустрий був Суддя – заключив союзи з сусідами через шлюби дітей – 60 союзів – це не мало. І суддею побув ще 7 років…

22 Ілон (12:11-12)

Суддів – Перикопа 22 https://youtu.be/ZA-dqfDtJMg

Ілон або Елон – наступний Суддя. Ми знаємо про нього так само мало, як про Толу, який згадується перед Яіром – тобто від центру: від історії про Ївтаха відходять дві історії про Яіра і Івцана, а тепер наступні дві – про Толу і Елона.

Оскільки про нього нічого не сказано, а оповідання про його життя знаходиться в контексті розповіді про спроби людей, чи їх схильність до того, щоб ставати схожими на царів довколишніх народів – можна зробити висновок що такі судді, як Елон (так само як Тола) уникали подібних спокус і просто протоягом часу свого судійства (в Елона це 10 років) добре виконували свої обов’язки суддів, не намагаючись поєднати їх з бажанням стати монархами.

Те, як само вели себе ці “спасителі – судді” наводить на думку про Христа, який до часу відмовлявся від того, щоб царювати і навіть від того, щоб судити: хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника ? Це Господь відповів тому, хто прийшов до нього з проханням розсудити суперечку між ним і братом. Стосовно спадщини… Саме цим займалися судді – вони були “спасителями” в дуже широкому сенсі слова – не тільки від ворогів спасали, а й одне від одного, тому що відсутність справедливого суду і можливості мирно вирішувати конфлікти між самимим ізраільтянами вела до хаосу. Без відповідної судової системи процвітає безнаказаність і закривається можливість вирішувати поточні проблеми, які пов’язані з порядком у суспільстві. Це є саме стосується сучасного суспільства – судова система – без її реформації неможливо впровадити кардинальні зміни – продажні судді – нема нічого гіршого…

Це ж саме стосується і Церкви. Церковні суди є водноча великим благословінням і великим горем – благословінням, якщо судді – Божі люди, прокляттям – якщо вони посідають цю посаду, більше сприймаючи себе як царів, а не як суддів: перевищуючи свої повноваження, або погано виконуючи свої обов’язки.

Отже, Христос не влазив у те, над чим його не було поставлено – це може здатися дивним і ми можемо сприймати це як образний вислів – він же Бог. Але все відбувалося так, як написано – Він справді не втручався у те, що Його не стосувалося на конкретному етапі Його життя і служіння – він знав, для чого прийшов і йшов цим шляхом, не відволікаючись на все решта. З нього вийшов би непоганий суддя, або цар, або полководець – але ми бачимо, що коли його хочуть зробити царем – Господь втікає (Ів.6)

Можна поговорити про це, дивлячись на тих, хто в наш час прагне поєднати своє покликання, скажімо пастора і ще якісь ролі, які відволікають його від головного. Пастор може і повинен сприяти розвитку бізнесу в місті і зокрема допомагати членами своєї Церкви розпочати бізнес чи його підтримувати. Але він не має бути бізнесменом. Я розумію, що ситуації дуже різні, але я кажу про тенденції, які спостерігаються в багатьох Церквах – пастор – як цар і божок: його родичі займають всі ключові позиції в Церкві, від нього залежить як члени громади провадять бізнес, він сам прагне володіти великим капіталом, щоб “служити Господу”.

Пастор взагалі не має мати ніякого прямого відношення до грошей. Ми розуміємо, що є непрямі способи впливу на те, що відбувається – вони не виключаються – пастор буде впливати тим, що вчить Божому Слову і порадою, яка на цьому Слові основана. В цьому сенсі він справді все контролює і від нього все залежить. Але я кажу саме про прагнення вподібнитись до “царів, як у всіх народів” – щоб стати такою людиною тобі треба переключитися на побудову певної церковної політики: дружба з бізнесменами, шлюби з вигідними людьми, дружба з політиками і впливовими людьми в місті – от що стає для тебе тоді головнішим за виконання своїх безпосередніх обов’язків. Навіть прагнення побудувати стосунки з іншими Церквами можуть мати не екуменічні нотки, а прагнення ствердити своє положення в світі церковної політики… Таких царків не важко розпізнати. Деяким людям подобається бути під їх “крилом” – щось перепадає… Ну, людей можна зрозуміти – від Церкви взагалі завжи чекають, що вона щось дасть… Так само від царя чекали що він щось дасть: захистить – дасть хліба… насправді все навпаки – його треба утримувати – віддавати синів на службу і податки для оплати його амбіцій. Так само з цим – бути священником вважається вигідною справою – тому що тебе забезпечують, тобі носять. Якщо це головна причина того, що люди стають священниками – то не дивно що Церква не виконує Своєї ролі.

23 Aвдон (12:13-15)

Суддів – Перикопа 23 https://youtu.be/vKRuu6kjGiY

Отсанній Суддя – Авдон. Його ім’я означає “слуга”. Мабуть він був вже дуже старий, коли став суддею, тому що йдеться про 30 онуків від 40 синів. Вони їздили на молодих ослах – ознака царських звичок.

30+40=70: Коли ми дивимося на числов 70 в минулих перикопах – то воно зустрічається точно навпроти цієї в хіазмі, ценром якого є історія Ївтаха – так йдеться про 70 синів Гедеона. В нас виходить хіазм, який складається так:

А: Гедеон і Авімелех

В: Тола

С: Яір

D: Ївтах

С1: Івцан

В1: Елон

А1: Авдон

Перший і останній – число 70: Гедеон-Авімелех і Авдон

Другий і передостанній: судді, про яких сказано дуже мало: Тола і Елон.

Далі – перед самим центром хіазму – Яір і Івцан – ті, хто через шлюби намагалися побудувати династію і закріпитися не тільки в якості судей, а своєрідних царьків.

І центр хіазму : Ївтах – той, чия єдина донька стали слугою в дому Царя Царів, той, кому не вдалося здійснити свої наміри царювати, а натомість цим прославився справжній цар Ізраіля – він отримав жертву, яка, як ми говорили схожа на принесення в жертву перворідного – донька Ївтаха служить в Домі Яхве.

Головний сенс всього цього вказує на Ісуса Христа, який Свого часу прийняв Царство – але не брав його самовільно, корячися Єдиному Царю і будучи слугою, який хоча і заїхав в Єрусалим, як цар – на ослі, проте не присвоїв собі того, чого йому не дав Отець. Він встановив справедливість – як суддя, але це не стосувалося поділу спадщини, а стосувалося наших гріхів; Він – перворідний Божий Син, який став жертвою за гріх і який, так само як донька Ївтаха, вознісся до Бога. Через Христа вся слава була передана Богу Отцю – і Свого часу Отець возніс – прославив, посадив поруч із Собою на престолі Свого Сина.

Джордан звертає увагу що про кожного суддю говориться, що він помер. Це нагадує нам, що те визволення, яке пов’язано з кожними окремим суддею – тимчасове. Вони не звільняли від головної проблеми – від гріха. Тому смерть тут панує. У Христі вирішена головна проблема – нас позбавлено від самої смерті і тому стає можливою коронація – після воскресіння.

Також звертається особлива увага на місця поховань – це було нагадуванням про людей. Коли не згадується місце поховання (як наприклад коли йдеться про Авімелеха), це означає що про нього не згадують…

Підсумовуючи служіння трьох суддів, про яких ми говорили сьогодні: Івцар, Елон і Авдон – ми бачимо що всі вони стали суддями в похилому віці. Це були поважні люди, на відміну від їх попередників: Гедеон, Ївтах… Мабуть вони пройшли шлях від того, щоб бути суддями-п’ятидесятниками, сотниками, тисячниками і тд…

Те, що про деяких з них ми можемо сказати що вони були многоженцями означає, що ці люди вже вважали себе самих якимись особливими – судили інших, а самі порушували Закон. Тобто йдеться про формування привілейованого класу політично-релігійної еліти, яка корумпована і схильна до відступництва. Такі люди більше схильні не до служіння, а до панування: ми – аристократія…

Приклад багатої людини, яка служить ближнім ми побачимо в книзі Рут…

Підводячи підсумки під вивченням даної частини книги Суддів – тобто все від Гедеона до Авдона – цих 7 суддів і Авімелех, Джордан згадує про книгу Вихід, розділ 18, де тесть Мойсея дає йому пораду настановити суддів, і розгрузити себе від тягару, який лежить на ньому самому.

Джордан звертає увагу на соціальну систему, яка складається з двох аспектів. З одного боку є Левити – вони вчать по всьму Ізраілю. Вони – як пастори Церков. Люди мають знати Закон і навчитися упаравляти по-перше самими собою. З іншого боку – є судді (10, 50, 100, 1000).

Ця система має ясравовиражені ознаки локальності, тобто все відбувається на місці, а не десь, хто зна де – в центрі. Щоденні рішення приймалися суддями, які знаходилися “біля воріт” – для вирішення питань, які вирішити було неможливо – збиралися судді вищої ланки і тд. Тільки найважчі справи доходили до тих, то завершував цю систему (прикладом може бути Цар Соломон, який розсудив свого часу двох жінок (1 Цар.3:16…)

Внаслідок ваалістичної схильності людей до панування одне над одним така система спотворюється – все переноситься в центр і з центру починають вказувати як жити на місцях, контролюючи всі деталі того, що відбувається.

В нас, в Україні відбувається децентралізація – це дуже добре і сприяє оздоровленню суспільства. Світський гуманізм навпаки закріплює протилежні тенденції – людина, а не Бог має царювати, і відповідно, все контролювати.

Джордан пов’язує це з тим, що людина, на відміну від Бога не всюдиприсутня. І для кожної місцевості і кожної Церкви повинно бути своє окреме застосування Закону, яке не має диктуватися зверху. Це робить кожну Церкву унікальною. Тиранія централізованої влади, яка не служить, а диктує, знищує особливості як локальних спільнот, так і локальних, помісних Церков.

Людина, каже Джордан, не була створена для того, щоб бути всюдлиприсутньою – вона обмежена часом і місцем. І саме виходячи цього вона може управляти ефективно. Вирішувати глобальні проблеми – це получаєтсья тільки в тих, хто організовує “срачі” в Фейсбуці (це мій коментар)))

Оскільки ми припустили, що книгу Суддів написав Самуїл, який жив в ці часи (ми казали що час його судійства співпадає з часом судійства Самсона, про якого ми будемо читати далі), отже, треба поставити питання – як ізраільтяни спримали цю книгу в той час, коли вона була написана ? Чи дослухалися вони до попереджень Самуїла, який вказував їм на їх проблему – прагнення мати царя, як у інших народів (пряма розмова на цю тему з Самуїлом описана в 1 книзі Самуїла 8 розділі – вона відбулася після смерті останнього судді).

Ні, вони не послухали. Вони були готові віддати все заради фомування сильного централізованого уряду – віддавати своїх дітей в армію і платити великі податки, працювати заради центру, віддати свою землю і свою худобу – все віддати і стати рабами. Словом, Ізраіль не послухав цих попережень. Схожі попередження походять від батьків Пуритан, які знали про що говорять, коли закладали основи Американського суспільства. Сучасні американці забувають те, чого їх вчить власна історія. Ми забуваємо про те, що справа не в союзах з державами, яким ми віддамо свою землю і свої ресурси, а вони нас захистять і збагатять. Ми маємо щось робити для себе самі. На місці, де ми живемо.

Джордан підсумовує такими словами: When God is once again King in his Church, and the Levites are doing their job, and the people are obeying Him, then the tyrant will be gone. The first part of Judges shows that God can take care of foreign tyrants. The second part warns that we will also face internal tyrants as well.

Коли Бог знову стане Царем у своїй Церкві, а левити (тобто священники і пастори) добре виконуватимуть свою справу, коли народ підкорятиметься Господоу, тиранія зникне, тому що тиранів не стане. Перша частина Суддів демонструє те, як Бог може перемоги зовнішніх тиранів, завойовників. Друга – попережує про те, що небезпека походить зсередини – вороги: в тилу. МИ самі собі вороги, коли відступаємо від Бога і хочемо замість Нього іншого Царя. В українській політиці це проявляється дуже яскраво – як тільки вибори – люди раптом прокидаються і всі стають “активними” – навіть ті, хто розчарувався – мають власну позицію, яку готові захищати. Насправді не вирішується головна проблема: Україна – це країна відступниця. Нас не можна назвати поганами – ми охрещені. Але це ще гірше для нас, якщо ми відступили. Це ніхто не визнає, як не визнавали в древньму Ізраілі. Тому ми приречені ходити по колу… Благо, що є від того, що ми не визнаємо Бога Царем, Він не перестав бути Царем… Так що навіть через відступництво Він прославиться. Як це буде відбуватися – не знаю… Але в нас є книга Суддів і ми завтра продовжимо її читати… Не думаю, що це відбуватиметься якось по-іншому…. Відбуватиметься так, як вже відбувалося за тисячі років до нас.

8 липня 2020

24 Пророцтво про народження Самсона (13: 1-25)

Суддів – Перикопа 24 https://youtu.be/31fHQDV0tok

Літературна структура уривку: найпростіший спосіб помітити структуру – це звернути увагу на повторення. Якщо щось в тексті повторюється – ми дивимося як саме це відбувається: наприклад, якщо наприкінці історії говориться що вирішена та проблема, яка поставлена напочатку – це точно хіазм. Навіть якщо не повторюються конкретні слова – хоча зазвичай вони повторюються.

От ми беремо цю перикопу – жінка не родила – народився Самсон – хіазм.

Загальний огляд:

А-А1: не родила – породила

В-В1: Ангел явився – Ангел вознісся

С-С1: не знають імені – питають про ім’я

D-D1: прохання щоб Ангол прийшов і навчив – питання як виховувати

Е: Друге з’явлення Ангола: жінка кличе Маноаха.

Таким чином ми маємо кульмінацію – відповідь Бога на молитву Маноаха і повторне з’явлення Ангола. Коли Йосип хотів відпустити Марію, якій з’явився Ангол, провістивши народження Ісуса, Йосип хотів її відпустити. Тоді Ангол з’явився також Йосипу. Ці історії дуже схожі. З’явлення Ангола, який провіщає народження – не вперше зусстрічаєтсья в Біблії: Анголи провіщали про народження Ісаака, Бог говорив з Ревеккою ще до народження Якова і Ісава – всі ці історії мають щось спільне, і чимось відрізняються. У всіх випадках жінка – неплідна. А у випадку з Марією – вона Діва і не знає мужа і внаслідок цього зачаття, яке відбуваєтсья через ДС – це теж символічне подолання неплідності – без ДС Ісус би не народився.

Цікаво також що тут так само, як у випадку з Авраамом і Сарою чи Гедеоном вже в книзі Суддів, ті, кому являється Ангол тільки поступово розуміють і визнають, що бачили Бога. Не знаю як з Авраамом – там навіть немає переходу від розмови з гостями і розмови з Анголами – Авраам там продовжує говорити з Господом про Содом і Гоморру, абсолютно не дивуючись тому, що говорить з Богом… Гедеон же і батьки Самсона – жахаються і чекають смерті. Але тут – в центрі розповідається, як Господь відповів на молитву Маноаха, ще раз з’явився жінці – і та побігла і розповіла чоловікові (взгалі в цій історії часто повторюються слова – іш, іша, – і коли йдеться про жінку, і коли про Маноаха і коли про ангола…)

D-D1: Маноах молиться про те, щоб Божий чоловік прийшов ще раз і навчив їх, як поступати з дитиною. З іншого боку від центру: Маноах йде в поле, з’ясовує хто саме говорив з його дружиною стосовно дитини і питає як виховувати. Ангол повторює слова, які вже сказав при з’явленні жінці: все це стосуєтся назорейства – зокрема вина і продуктів виноробства.

С-С1: Жінка прийла і розповіла що Божий чоловік приходив і що говорив. Виглядав як Ангол – дуже грізний, але ім’я не спитала. Вона розповідає Маноаху, що він їй сказав (в7). Коли Ангол повторив наказ при 2-му з’явленні, Маноах пропонує козля, Ангол каже, що їсти не буде, але для Господа нехай принесе, як вознесіння (цілопалення). Маноах не знав, що то Ангол Господній. Тобто доки Він не вознісся – не знав. Тому і питав Ім’я. Тема “імені” спільна для С-С1. Маноах так і зробив і побачив чудо.

В-В1:Ангол з’яляється жінці вперше і наказує не пити виноградного напою і вина – нічого з винограду, тому що вона народить сина, який буде назореєм від утроби. Він почне спасати Ізраіля з руки филистимлян. Текст починається з того, що нам повідомляють – ізраільтяни знову в рабстві – за те, зло яке вони чинили, вони опинилися в руці филистимлян, а филистимляни – це єгиптяни (Бут.10) – тому це по суті Єгипецьке рабство…

Коли Ангел возноситься в полум’ї жертви вознесіння – Маноах з дружиною падають обличчям до землі. Тільки після цього приходить усвідомлення що це Ангол і водночас приходить страх – помремо, бо бачили Бога (як у Гедеона). Жінка заспокоїла – це цікавий приклад того, як жінка має більш витончене розуміння ситуації – вона більш мудра, хоча не бере на себе надто багато, коли з’являється Ангол. Думаю, що х-р матері передався Самсону – не дивлячись на те, що він сильний і не дурний – він ніколи не шукає приводу для сварки, а використовує приводи, які створюють самі филистимляни. Історія Самсона тісно пов’язана не тільки з силою, а також із загадками – а це ознака особливого ставлення до мудрості. Це мабуть також від мами…

Тому що батько тут виглядає таким простішим – скажіть що робити і все… Жінка – порадниця і вона якраз тут виступає з мудрою порадою (так само як в саду, коли каже – не доторкайтеся – це часто тлумачать як те, що жінка добавила щось до Божого Слова – і за це докоряють; але це наспраді мудро – якщо не можна їсти нащо торкатися…).

А-А1: Батьки Самсона жили на рівнині – ШЕФЕЛА – ми були в цих місцях в Ізраілі – зараз там роблять накраще вино. Дуже сонячні місця… Не випадково хлопця звати Самсон – там поруч і місто Бет – Шемеш (Дім сонця)… Декілька десятків км на Захід – територія филистимлян – вони туди ближче до Середземного моря – на узбережжі.

Наприкінці історії – хлопець виріс і Господь його благословляв і ДС почав діяти в ньому в Дановім таборі – батько з племені Дана…

Отже, в центрі історії – повторне з’ялення Ангола. Вона починається з того, що неплідній жінці провіщається син – вона має відповідно поставитись до цього, тому що це буде назорей, імені свого вісник не повідомив і жінка розповіда про все чоловікові, той помолився і попросив повторно навчити їх, як поступити з дитиною, Ангол з’явився знову і повторив те, що сказав, на що Маноах запропонував йому пообідати – Ангол відмовився, імені знову не повідомив – сказав ти не зрозумієш (слово використовуєтсья в Пс, коли йдеться про те, що Боже знання “вище за моє розуміння” – Пс.138(139):6). Тоді Ангол вознісся і вони зрозуміли що відбувається більш повно – злякалися, заспокоїлися і через рік родився Самсон.

Обговорюючи історію Самсона Джордан в своїй книзі нагадує що Біблія говорить про назореїв в 6 розділі книги Чисел (в лекціях 2002 року з Пітера немає цього матеріалу; схоже на те, що це було темою проповіді, запису якої немає в матеріалах лекцій; тому ми подивимося в його книгу “Війни з гуманізмом”, про яку я згадував – вона доступна англ мовою.

Отже, назорей – це відділений. Самсон – безперечно найяскравіша особа, яка ілюструє назорея. Хоча є також інші тексти, які проливають світло на це покликання.

Назорей – це тимчасова клятва через яку людина брала на себе священницькі обов’язки, зазвичай на час війни – Коли ми читали пісню Девори, то вона починалася – словами: народ себе жертвувати став – йшлося про назарейську клятку, яку взяли на себе люди на час священної війни.

Числа 6:2 говорить про заборону для назорея вживати вино. Лев.10:9 говорить про заборону вживати алкоголь для священника, який служить в Скинії. Вочевидь Надав і Авіуд буди добряче п’яні, тому що цей наказ дається відразу після того, як вони згоріли. Але наказ про заборону вживати алкоголь під час виконання священницьких обов’язків даний не тому, каже Джордан, що алкоголь – щось нечисте. Навпаки – це людина – нечиста і оскільки людина грішна – нема чого розсляблятися в присутності Божій. Проте в часи Нового Заповіту ми п’ємо вино в Божій присутності, тому що Христос вирішив проблему гріха і дав нам Свій спокій.

Прикладом людини, яка спочила напившись вина є Ной, історію якого часто спотворюють, вважаючи Ноя п’яницею… це не так – він той, про кого було пророцтво – цей заспокоїть нас в трудах (Бут.5) – Ной означає спокій – він не згрішив тим, що напився вина – там зовсім інший сенс, про який говоримо, коли читаємо цю історію. Вино – це не проблема, а ознака благословіння в Біблії – вино дав Авраам Мелхиседеку, Повт. Зак.14:26 – Ізраілеві заповідано пити вино і міцні напої під час свята Кучок. Це окрема тема, поговоримо про неї, коли будемо читати Пс, в якому говориться що вино…

До речі, почавши з березня, я не вивчав через ці відеотрансляції перших книг Біблії – Буття, Вихід, Левит, Числа – все це доведеться пройти потім, коли закінчимо і план читання Біблії буде повторюватися… Так це забирає багато часу… Роки…Але потім в тебе складається загальна картина і ти вже не говориш “десь там в Біблії написано”, тому що ти знаєш що там написано, а що – ні…

Отже, повернемося до назореїв: в чому сенс відмови від вина ? В тому що цим Ізраілеві нагадувалося, що вони ще не увійшли в той спокій, який можливий в Божій присутності. Взагалі, каже Джордан – одним з основних завдань священника було не дати ізраільтянам увійти в святилище, вони його охороняли, тому що цим вони б його занечестили (священник – це ангол з мечем при вході в Едем). Так само, каже Джордан, священники в СЗ ніколи не сиділи – завядки цьому люди могли сидіти під час Пасхи. Священник був зайнятий – коли ти слуга – ти не сидиш. Сидять – царі. Подумайте про зміст Причастя в цьому сенсі – ми сидимо під час Причастя…

Отже, говорячи про назорея: він не сідав, не розслаблявся, вживаючи алкоголь, доки не виконає свого служіння, своєї тимчасової клятви назорейства.

Цікаво, що слово, яке вживається для того, щоб описати лозу, яка не обрізається в ювілейний рік – це слово “назір” – Лев.25:5; так само в Лев.22:2 коли йдеться що священник не може їсти святої їжі, якщо він нечистий, використовується це саме слово).

Ми говорили про те, як на хресті Господь взяв на Себе назорейську клятву і як пив вино, коли її виконав..

Другий аспект – волосся. Вона на голові і це пов’язано з тим, що змія буде вражено в голову. Волосся спалюється під час принесення мирної жертви – вона стає “їжою для Бога”, тому що символ походить з обрізання виноградної лози – симоволу людської праці від якої людина не має спочинку до дня суботнього. Джордан там детально пояснює, як це все приводить нас до того, що ми робимо під час Вечері, коли споживаємо з Богом плоди праці – Богослужіння починаєтсья з того, що ми нічого не приносимо – з благодаті, а закінчується тим, що плід наших трудів ми споживаємо разом з Богом: без діл напочатку і діла віри – наприкінці.

З волосся назорея сплітаєтсья 7 кіс – це символ повноти – Суд. 16:13. Слово назір використовується також коли йдеться про корону на голові царя і головний убір першосвященника. Далі в Біблії йдеться про Авесалома, Давидового сина, який мав довге волосся, але носив його як корону, яка не прославила Бога. Що з ним сталося ?

Нам ще треба буде поговорити про смерть – це теж має відношення до назорейства, але давайте це відкладемо і повернемося до цього на наступному тижні.

Коментарі Джордана стосовно прочитатого нами тексту:

At this time, most of the tribe of Dan had apostatized and moved north, refusing to worship the LORD properly and refusing to conquer the territory God had given them (Jud. 17, 18). Manoah and his wife were among the faithful remnant still living in the proper territory of Dan.

As mentioned above, there is a theme of new beginnings in this chapter, and verse 5 highlights this by saying that Samson will begin to deliver Israel from the Philistines. Full deliverance would await the coming of David.

Чому Бог явився жінці, а не Маноаху ? Не тому що він грішник, а тому що тут є тема жінки. Джордан також зауважує, що насіння завжди приходить чудесним чином (неплідні жінки СЗ і зокрема матері трьох назореїв: Самсон, Самуїл і Іоанн Предтеча) – так само як в Історії народження Ісуса це вказує на необхідність абсолютно нового початку – все починається з чуда.

Відбуваєтся з’явлення Ангела, тому що це Вождь воїнства Господнього і це Божа війна.

Джордан пояснює, що на підставі подібних історій дитина в утробі матері не тільки – жива істота – тому що те, що їсть мати має значення у випадку з Назореєм – а також і те що дитина в утробі вже приймає сакраментальну їжу – тобто причащається. Потім, образно кажучи її відлучають від Церкви (вона ніби помирає через народження) і повинна бути охрещена.

Говорячи про різницю у сприянятті того, що відбається Маноахом і його дружиною, Джордан каже, що .жінка більш тонко сприймає те, що відбувається, а це вказує на необхідність викуплення Адама – Маноах не тут постає як трохи такий нечутливий до того, що робить Бог. Це не означає, що він грішник, проте символічно це вказує на гріх Адама: його гріх набагато більши за гріх жінки, тому що він свідомий… жінку було зведено. Теж важлива тема, до якої ми повернемося в майбутньому…

Окремо можна було б розглянути питання чому Ангел не їсть їжу – і порівняти цю історію з історією Гедеона – Джордан це робить, в нас нема часу.

Те, що трапилося чудо після того, як Ангол сказав, що його ім’я дивне нагадує нам про книгу Вихід – це по суті новий Вихід.

Neo-orthodox theologians may say that God’s wonderfulness means that man cannot understand Him at all, but that is not what we find here. God did wonders, but Manoah and his wife “looked on.” We can indeed see God’s wonders, and we can know much about Him, but we can never put Him in a box.

Samson comes from shemesh, and means “sun.” Thus, Samson is another fulfillment of Deborah’s prayer that God’s children be like the sun in its might (Jud. 5:31). Psalm 19 gives us a vignette of the life of Samson in verse 5 when, commenting on the sun, it says, “which is as a bridegroom coming out of his chamber; it rejoices as a strong man to run his course.” Samson, the strong man, will also be the mighty bridegroom.

We are told that God blessed Samson as he grew up, and we are told that the Spirit stirred him up to his great work. We need to bear this in mind when we read the next two chapters of Judges, for at first glance some of his actions seem morally wrong. At this point, however, as we shall see, Samson is under the guidance of the Spirit, and his actions are pure.

25 Одруження Самсона (14: 1-20)

Суддів – Перикопа 25 https://youtu.be/sjmWbsAoJfQ

Центр:

Е: филистимляни погрожують жінці Самсона, що спалять її дім, якщо вона не допоможе їм розгадати його загадку.

Довкола центру – Самсон приходить і сватається, загадуючи загадку – тридцять перемін одежі – мабуть в Самсона не було грошей, щоб заплатити батьку дівчини і він таке придумує… Сім день вислів – який повторюється в частині D1 -жінка 7 днів плаче і каже ти мене не любиш і так надоїла, що він розколовся. До речі розгадати вони її не могли три дні, а дано їм було 7 – символічні числа: після того, як вони не можуть цього зробити вони вдаються до маніпуляцій, які приводять до остаточного суду на 7 день.

Перед тим, як Самсон прийшов – це частина С розповідається про труп лева – Самсон їсть мед з цього трупа і дає батькам. Це відбувається по дорозі, коли він повертаєтсья з Тімни, де зустрічається з дівчиною. Лев – це слово яке повторюється, коли филистимляни відгадують загадку: що солодше від меду і сильніше від лева.

В-В1: зійшов на Нього Дух Господній. В першому випадку розірвав лева, а в другому – филистимлян. Зняв одяг з 30 чоловік і віддав тим, хто розгадав загадку.

 

На початку описано, як Самсон наполягає на цьому шлюбі, а в кінці – як дружина дісталася дружкові. Все це не випадково – це від Господа – Самсон шукав зачіпки – прямо не наривався – мудро чинив…

Відразу перейдемо до коментарів Джордана, в які я буду вставляти свої коментарі, трохи взаємодіючи з тим, що він пише:

Те, що робить Самсон – це євангелізація. Ізраіль не несе Боже Слово до інших народів, на цій території залишилися тільки вірні нащадки Дана – решта вже на Півночі. От Самсон він робить такі символічні вчинки, які відображають те, що хоче Бог – він хоче долучити до Свого народу поган (зверність увагу що все це відбувається саме тоді, коли погани панують над Ізраілем – тобто вони не відчувають в цьому потреби, тому що їм здається що вони і так все контролюють – як виявиться – дарма. Так само Бог пропонує грішникам покаятися і повірити, хоча може здаватися, що Церква і Бог – це щось нереальне. Дуже відповідна ілюстрація євангелізації…

Своїм прикладом Самсон показує, наскільки могутнім був би Ізраіль, якби був вірним. Компроментуюча повердінка Самсона – це теж дуже мудро, тому що вона мала підштовхнути до дій Ізраїльтян. Це теж завжди відбувалося в історії – коли Божий чоловік починає діяти (напр. Мойсей) всім стає незручною. Як ми побачимо, Самсон – це великий жарт – він не виглядає непереможним, але є непереможним. Все це нагадує Ісуса Христа, який неочікувано переміг диявола… Будемо на це звертати увагу в усій історії Самсона. Ми можемо з впевненістю сказати що про цього дивака говорили усі: плакали і сердилися при цьому – чи сміялися – це вже інше питання. Скоріше за все і одне і друге….

 

Коли Самсон відповідає батькам, то каже не стілки про дівчину, як про те, що буде правильним це вчинити (в.3)

Існують прямі заборони не одружуватися на хананеях, щодо филистимлян-єгипнтян таких заборон нема – хоча одружуватись на невірних – не вірно. Це однозначно. God’s prohibition on intermarriage has to be taken in a covenantal sense. If a Canaanite man or woman converted, he or she might intermarry with Israel.

В чому полягала суть євангелізму, через який Бог хотів приєднати филистимлян до свого народу: the test put before this girl is whether she will put her trust in Samson, the LORD’s messiah, or in the power of the Philistines. Her failure to trust Samson results in her destruction, and similarly the failure of Philistia to repent results in theirs.

Відповідаючи на питання – нащо Самсон все це затіяв Джордан говорить не тільки про те, що Бог хоче приєднати филистимлян, що передано в тому, що він пропонує шлюб. З іншого боку – все було чітко зплановано і було ясно що це зпрацює як “зачіпка”…

Чому б йому просто не піти і не перебити филистимлян. Він робить все саме так, як робить, тому що він хоче щоб ізраільтяни які примирилися з рабством – прокинулися. Щоб вони зрозуміли, що филистимляни – це люди, яким не можна довіряти. Вони мали перестати погоджуватися з тим, що є рабами, як би це рабство не виглядало. Филистимляни не сприймали їх як рівних. Це те, чого часто не помічають ті, хто вважає росіян братами… ні росіяни, ні члени Євросоюзу не сприймають як рівню собі….

З темою Виходу з Єгипту пов’язана вся історія з левом:

The guardian of Egypt was the lion-like Sphinx, and it is a lion that attacks Samson as he goes down to the Philistine town. The Sphinx was the master of riddles, and in defeating the Philistines with his riddle, Samson defeats the Sphinx. The Egyptian Sphinx represented the sun-god, so that the face of the Sphinx could be a Pharaoh, also a representative of the sun. Samson as the true sun defeats the false sun of the lion-Sphinx. These are underlying motifs in the story…

Отже, the lion guarding the entrance into Philistine territory proper is parallel to the Sphinx that guards Egypt. Samson’s destruction of the lion is his destruction of the guardian of Philistia/Egypt, and lays Philistia/Egypt open to invasion by God’s people.). Де ще таке буде в Біблії – правильно Давид і Голіаф…

Що відбувається після того, як лева вбито ? Земля знову стає землею молока і меду… Giving the honey to his parents meant that the land would again become a land of milk and honey once the Philistine lion had been slain (and compare Ps. 19:5 and 10).

Паралель до лева ми знаходимо також в 15 розділі, де йдеться про те, що филистимляни “зняли крик проти нього” – в 14.

Також до Лева вподібнюється коліно Дана, з якого походить Самсон (Повт Зак 33:22).

Батькам нічого не сказав, щоб пізніше точно знати, хто його зрадив….

Отже, Сфінкс загадує загадки і хто не відгадає, того вбиває. Самсон тут робить те ж саме – він намагається завоювати їх словом. Так що питання не тільки тому, що Самсон сильний – він мудрий. І так само ми маємо сприймати будь-якого Божого післанця – коли Павло приходить до Коринтян з духом лагідності, він попереджує, що може прийти і з силою палиці… Спочатку слово – потім палиця… Не доходить через голову – дійде через задницю… Так все в життя влаштовано і з такої тз ми маємо дивитися на те, що Бог говорить… коли батьки не застосовують до дітей дисциплінарних мір (різки), то в них формується такий образ Бога, який все говорить і говорить і ніколи нічого не зробить…

Як це треба робити – інше питання – але принцип присутній…

Джордан також пояснює символічне значення числа 3 в цій історії і всіх історіях з Самсоном – це попердній суд. Одяг, який Самсон знімає з филистимлян – це теж має символічне значення… Сонце… нема часу на всьому зупинятися.

Джордан звертає увагу на те, що події не викладені в хронологічному порядку (див. Вірші 14-16). Причина – щоб загострити увагу на числі 3…

Отже, Самсон затіяв це все для того, щоб випробувати, кому буде довіряти дівчина – йому чи філистимлянам. Це не означає, що він її не любив – навпаки: він дав їй шанс вибрати чи повірити в його любов – чи ні. Це автоматично ставало пропозицією филистимлянам увійти до Богожого народу. Це їх вибір. Загроза висіла дуже серйозна – знищення (вони все таки спалять її дім, як ми побачимо далі…). Вона вибрала филистимлян, так само як Єва, яка послухала голосу Сатани. Різниця тільки в тому, що голос чоловіка, на відміну від голосу Адама в саму звучить тут виразно – питання в тому, кого вона буде слухати. The wife is to hear and obey her husband, and to fear him. Failure to do so is adultery in one sense….faithlessness.

Джордан каже, що відповідь на загадку Самсона має глиокий зміст – Самсон сильніший за лева, а Слово Боже – солодше меду (Пс.18(19). Хоча филистимляни вибили відповідь силою з дівчини – цього змісту загадки вони не розпізнали…

І підсумок: Через ці жахливі події, Самсон та Господь дають зрозуміти Ізраїлю, хто такі насправді филистимляни. Вони обманюють. Їхнього лева-сфінкса переможено, а вони не змогли перемогти ізраільського Лева-сфінкса, Самсона. Намагаючись перемогти, їм довелося напасти на його дружину. Це те, що робить сатана, який намагається вразити Церкву, тому нічого не може зробити Ісусу Христу.

Just as the 30 men did not themselves figure out the riddle, but got the answer elsewhere, so Samson does not give them clothing himself, but gets it elsewhere. As far as Samson’s killing the 30 men of Ashkelon is concerned, we need only remember that this is a time of war.

Тема вогню – тут сказано, що запалився його гнів ще з’являтиметься і ми про неї поговоримо…

9 липня 2020 року

 

Дії 7-2

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH-_7LxA2LlNKRCS2ZqTSvpX

 

8 Вірні моляться за сміливість (4: 23-31) карсон т 3 стор 101

9 Вірні діляться своїм майном (4: 32-37)

10 Ананія і Сапфіра (5: 1-11)

11 Апостолів переслідують (5: 12-42)

12 Сім обраних дияконів (6: 1-7)

13 Промова Стефана до Синедріону (6: 8-7: 60)

14 Саул переслідує Церкву (8: 1-3)

 

8 Вірні моляться за сміливість (4: 23-31)

Дії – Перикопа 8 https://youtu.be/dDrH1O7Trxw

Структура даного уривку – концентричний хіазм. Це 8-ма перикопа:

Перші 7 описують вознесіння Ісуса, обрання 12-го апостола, День П’ятидесятниці, проповідь Петра, долучення 3000 вірних до Церкви, далі зцілення кривого і знову проповідь Петра, апостолів заарештовують – там Петро знову проповідує – далі їх відпускають. Можна сказати, що в попередньому хіазмі, який складався з 7 перикоп Петро грає ключову роль. Не здивуюся, якщо питання – чи не часу цього Ти, Господи, відбудуєш Царство Ізраілю – теж задав Пертро. Він говорив від імені всіх.

Бог зробив Петра Новим Першосвященником і ця тема може розглядатися окремо. Суть його ролі – представник. Те ж саме можна сказати про його проповіді – решта апостолів з ними погоджуються – і те ж саме ми говорили про зцілення: він був з Іоанном і справа навіть не в тому, що вони своєю власноб силою чи благочестям це зробили – не в тому, що вони були заодно – це єднання в них творив Дух, який стоїть за всім, що відбувається. Тому Царство так могутньо просувається вперед.

В хіазмі є подвійний центр: це центральна частина молитви.

С-С1: це Псалом 2 – Чого люди бунтуються і народи задумують марне ? Ці слова – перший рядок Псалма. Перший рядок – це тема Псалма: коли цитується перший рядок мається на увазі весь Псалом. Темою цього Псалма є коронація Сина і заклик до всіх можновладних землі Його вшанувати і Йому служити.

В молитві фокусується увага на слові “збираються” – Повстають царі земні і збираються старші докупи на Господа і на Христа Його. Звідки ми це знаємо ? Тому що далі саме це слово зустрічаєтсяь знову: Бо справді збираються… Ісус – це Отрок 2-го Псалма, святий помазанець Божий. А ті, хто зібралися проти – Ірод, Понтій Пилат та погани і народ Ізраіля. Вчинене ними було наперед встановлено волею і рукою Божою, так що Владика, до Якого вони моляться – не просто в курсі – а має безпосереднє відношення до того, що трапилося з Сином.

Отже, збираються… Коли ми чуємо, що народи збираються, то задаємося питання – а де в Біблії народи збиралися вперше ? І для чого ? Звісно, це Вавилонська вежа. В Діях Апостолів вже з’ялялася ця тема. Вавилонська вежа має відношення до дня П’ятидесятниці. Народи, які збиралися і будували Вежу – розсіялися і перестали розуміти одне одного. Поганство набуло ознак багатобожжя (політеїзму), тому що суть не в одній мові, а в одній поганській релігії, яка спрямована проти Бога (ми це обговорювали на минулому тижні…). Це трапилося на початку світової історії, а наприкінці (і тут я хочу загострити увагу – те, що відбувалося в День П’ятидесятниці – це кінець, повтона часу – саме так говорить Біблія про часи, в які прийшов Ісус Христос), отже в кінці часів Бог поєднав людей, які розмовляють різними мовами в єдиному поклонінні – Духом Святим.

Так нащо з народи знову збираються проти Господа ? Місце, де були зібрані сповнені Духа апостоли затряслося. А що буває, коли земля трясеться ? Вежа падає… Таким чином цілком ймовірно що Бог трусонув землю, коли розпорошував народи і помішав їх мови – про це не написано, і суть не в цьому. Але Бог діє схожим чином – і мені здається що якщо є паралель між цими текстами – можна припустити що був землетрус (хоча стверджувати ми не можемо, тому що там просто сказано – перестали будувати, бо перестали розуміти одне одного; хоча на картинах зображають Вежу нахиленою… хоча якщо це був зіккурат – то важко уявити його нахиленим – хіба що стіни від землетрусу луснули, тому що він будувався як піраміда – звужувався догори)

http://mapme.club/poradi/14373-chim-bula-vavilonska-vezha-i-yak-viglyadali-drevni-piramidi-blizkogo-skhodu.html

Від центру хіазму відходять дві частини, в різні боки: В-В1: Їх об’єднує звернення: Владико-Господи (Деспота-Кіріє). Важливі титули. У зв’язку з першим, Владико, звучить тема творіння. Це початок молитви: небо, землю, море і все що в них є. Слова ці не випадкові – саме так виглядає світ у Біблії: він має три рівні – море, земля, і небо. Апостоли, молячися перелічують все, починаючи згори додолу.

Після хіастичного центру, основної частини молитви, яка пов’язана зі словом “зібрались” апостоли звертаються зі словом Господи. Вони просять Господа споглянути – це означає судити (коли Бог бачить в Біблії – Він судить). Вони просять дати їм повідати Слово з повною сміливістю. При чому для них це відбувається таким чином (як ми бачимо з молитви) – вони повідають Слово, а Бог простягає руку (образний вислів, що означає дію) на вздоровлення, знамена і чуда Ім’ям Свого Святого Отрока Ісуса. Таким чином вони просять продовження того, що вже відбувалося – зцілення, після якого їх заарештували, було знаком, після якого увірувало ще 5000 (Дії 4:4), тому що Петро проповідував їм про Ім’я. Апостоли просять продовження і щоб Бог дав це робити зі сміливістю (в.29 пор 31). І Бог дав сміливості, яка їм була так потрібна через те, що переслідування не припинилися..

Також в тексті зауваєується, що вони це роблять однодушно – тобто вони зібралися так само як Божі противники – але вони зібралися щоб співпрацювати з Богом, а не противитися Владиці, Господу – тобто Царю. Тема зібраності, однодушності постає не тільки стосовно ворогів, які зібралися, – апостоли зібрані і однодушно моляться.

А-А1: це початок тексту – звільнені Петро та Іван сповіщають своїм що говорили першосвященники. Вони їх щойно відпустили. Тут важлива тема “сповістили, говорили” – вона повторюється в 31 вірші (говорили Боже Слово).

Ця тема проходить через усю перикопу:

Апостоли говорять що їм говорили першосвященники, далі всі моляться (говорять з Богом – при цьому просять дати їм звіщати Слово (тобто говорити далі) – Бог відповідає на їх молитву землетрусом – а це теж тісно пов’язано зі Словом, тому що землетрус: це також асоціація з Синаєм, де Бог давав Своє Слово. Всі так звані природні явища, які спостерігали ізраільтяни відбувалися внаслідок того, що Бог зійшов і говорив з Мойсеєм: Вих.19:16-19… Все пов’язано з голосом Живого Бога…

Коли апостоли переповнилися ДС – тобто присутністю Божою – що вони почали говорити ? Боже Слово.

Хоча текст не зводиться до молитви і співу Псалмів, можна було б поговорити про сміливість під час свідоцтва – але ми зупинимося саме на тому, що дало їм цю сміливість. Давайте застосуємо цей текст до практики спільної молитви і співу Псалмів. Тієї практики, яку ми популяризуємо останні роки, постійно цим займаючись – молячись під час співу Псалмів. Це те збудування від сповнення Духом Святим, про яке написано в соборних посланнях, зокрема Еф. І Кол., де йдеться про спів Псалмів тісно пов’язано зі Словом Божим. Псалми – це Слово Боже, це Біблія в мініатюрі, як казав Лютер. Ось чому не можна нічим замінити Божий пісенник. Питання не в музиці. Просто кантовий спосіб – єдний, за допомогою якого ми можемо співати Псалми, не міняючи структури тексту, порядку слів і це наближує нас до оригіналу (хоча способів співу є декілька, так що тут є вибір).

Спів Псалмів – це не питання музики. Це питання Псалмів – саме Псалом озвучуть апостли в молитві і саме на таку однодушну молитву Бог відповідає. Що робити, якщо ви не можете співати вчитися…. Навіть якщо ви просто почнете читати вголос і читати виразно – там один крок до того, щоб почати співати. Кантовий спів звучить незвично, але це не означає що він складний – він набагато простіший, ніж будь-яка інша музика. Він здається складним – але це тому, що ми нічого не розуміємо у музиці. Якщо я нічого не розумію в сантехніці – мені проста проблема може здатися нерішабельною. Так само кантовий спів здається чимось неймовірним для тих, хто не розбирається в теорії музики, або звик лише до сучасної музики.

Інше питання, чому музиканти в Церквах не приймають і не сприймають спів Псалмів ? Таку тенденцію я спостерігаю – ті, хто здавалось би мав взяти і навчити стають на перешкоді – просто своєю пасивністю. Якщо ви пастор і музикант професійний каже вам, що кантовий спів – це важко – не вірте. Це неправда і я готовий довести такому музиканту зворотнє. Музиканти – це взагалі окрема тема – вони або велике благословіння або велика проблема. Тому на них орієнтуватися не варто, особливо коли йдеться про питання, в яких музику треба поєднати з теологією. Я сам музикант і знаю, якщо музикант думає про себе занадто багато, а не служить, якщо він не готовий вчитися – краще мати справу не з професіоналом, і почекати, доки він навчиться, чим скакати довкола незамінимого самодура, яких чомусь повно саме серед музикантів. Але якщо музикант служить і готовий вчитися – це справді велике благословіння.

Отже, зрозуміло чому ми співаємо Псалми, особливо коли збираємося разом – Дії Апостолів дають нам приклад, як це робиться…

Коментар Карсона:

карсон т 3 стор 101

Карсон пише що це одне з небагатьої місць, де наповодиться приклад молитви СЗ. Це робить її ще більш цінною і показовою

Молитва пов’язана не тільки з Пс. 2, в ній також відчуваються мотиви Іс.37:18 – бо справді, і Іс.37:20 – і тепер споглянь

Те, що в Пс. Не використовується слово Владика (деспотос – це той, хто має неподільну владу – воно використовуєтсяь в Єр., Даниїла) говорить про творчий підхід до Псалтиря – коли вони моляться своїми словами, відштовхуючись від Псалтиря. Це наводить на думку про написання музики, яка основана на Псалтирі. Це теж треба робити – але проблема в тому, що люди не знають Псалтиря – їм здається що вони знають, а потім вони пишуть пісеньки, які прив’язують до Псалтиря – відбуваєтсья зворотнє – не Псалтир формує, а сучасна культура з її поверневою лірикою і безглуздими музичними утвореннями. Але це не ознвачає, що все має закінчитися на Псалтирі – є церкви, які крім Псалиря нічого не співають. Це перебор – ми такого не підтримуємо… Ці роки ми сконцентрувались на Псалтирі зі зрозумілих причин – все решта – попереду…

9 Вірні діляться своїм майном (4: 32-37)

Дії – Перикопа 9 https://youtu.be/Da_yeIA_abI

Перикопа має просто структуру: вступ і дві паралельні одна до одної частини, в яких повторюється слово “приносити”. Хто мав поле, чи дім, продавали і приносили гроші до ніг апостолів – це частина А і далі: Варнава приніс гроші після того, як продав поле. Ясно, що йдеться про майно, яке не стосувалося життєвих потреб – інакше де б вони жили, якби продали свій єдиний дім.

Ми вже говорили, що така практика обумовлена тим, що перші християни чекали зруйнування Єрусалиму – про це провістив Господь і сенсу зберігати майно за таких обставин не було. В цьому сенсі вони просто поступали розумно – будь-який бізнесмен зробить таке саме, коли ясно побачить що попереду нічог не світить. Все продасть і вкладе гроші у те, що йому вигідно.

Гроші приносилися до ніг апостолів, а це означає, що вони вірили у те, що Христос говорив не тільки про зруйнування Єрусалиму, а й у те, що він казав про скарб на небі. Не збирайте собі скарбів на землі, але збирайте на небі. Можна згадати притчу про невірного управителя, з якої Христос робить висновок: набувайте собі друзів від багатства неправедного (мається на увазі непевного – Лук.16). Саме це тут відбуваєтсья. Ті, хто підтримують і єднаються під час земного життя, будуть обєднані в вічності, будуть прийняті до вічних осель.

Тим більше, серед вірних були ті, хто мали потреби – хто у чому. Це все можна було вирішити за допомогою фінансів.

Прикладом окремої людини, яка вчинила подібне є Варнава – тут він згадується вперше – далі ми ще почуємо про нього не раз. Його прозвали “син потіхи” – ім’я як вказує на нього – як на особливий дар для Церкви. Це був левит, родом кіприянин. Він продав поле.

Ми не можемо і не повинні копіювати те, що робила перша Церква (хіба що умови складуться схожим чином). Але ми повинні наслідувати сам принцип. Якщо єднання між нами не веде до готовності поділитися матеріальними благами – немає насправді ніякого єднання. Копіюванням даної моделі зайнялися соціалісти, які відірвали її не тільки від контексту, який склався внаслідок конкретного історичного періоду – скорого повернення Христа і зруйнування Єрусалиму. Вони вирвали це як принцип, відірвавши його від суті – те, що все приносилося до ніг апостолів, означає, що все приносилося до ніг Христа, тому що апостоли не себе представляють. Це зрозуміло, тому що придумати нічого соціалісти не змогли, а мати підтвердження своїх брєдових ідей в Біблії – це чомусь вважається нормальним. Хоча це не дивує – чого ще чекати від тих, хто будує на піску… Будівля виглядає міцною – і достатньо, а те, що вона завалиться – це не наші турботи. Історія свідчить, що так все і відбувається….

Єдність, про яку тут йдеться впливала на силу свідоцтва – це те, про що молився Христос – Бог відповів на його молитву – ніхто нічого не називав своїм, все було спільним, тому що Я в вас, а ви – в Мені. Свідчили про воскресіння і велика благодать була на усіх.

Окрім того, що дана перикопа свідчить про цю благодать – вона створює контекст для наступної історії – виявляється не все було так ідеально, як може здаватися на перший погляд.

Карсон

В словах “одне серці і одна душа” відчувається вплив Повт Закону, особливо у зв’язку з тим, що йдеться про силу, з якою апостоли свідчили. Повт. Зак.6:5 говорить щоб любити Бога всім серце, душею і силою. Можливо текст видозмінено, щоб виразити ідею любові одне до одного, яка стає можливою завдяки любові до Бога.

В словах «Не было между ними никого нуждающегося» (oude gar endeês tis en autois) мы находим отголосок Втор. 15, 4, где предсказано, что, когда израильтяне поселятся на земле (ouk estai en soi endeês), среди них не будет нищих, несмотря на то что во Втор. 15, 7-11 дано более реалистическое описание ситуации. Этот мотив может быть частью более широкой типологической перспективы, в которой проводится параллель между искуплением израильтян из Египта и их благоуспешным водворением в земле обетованной, и новым искуплением, совершенным Христом, и устроением нового сообщества.

Висновком з даного тексту має бути наступне: Церква ніколи не повинна забувати про те, що в центрі книги Завіту – турбота про бідних. Євангеліє має соціальний аспект, хоча Євангеліє до нього не зводиться. В боротьбі з так званим соціальним Євангелієм, яке пов’язано з ліберальною теологією ми можемо забути про те, що справжня побожність – це турбота про сиріт і вдів. Як ми відповідаємо на конкретні соціальні виклики і по-перше ті, що стосуються нашої Церкви – її малозабезпечених членів. Ця турбота про бідних супроводжувала проповідь апостолів і далі, коли обставини змінилися. Нам не треба вибирати з-поміж цих двох аспектів: дияконія і проповідь. Одне доповнює друге. І на даному етапі це все було одним служінням (диаконія означає служіння). Навіть тоді, коли з’явилися диякони – вони були не просто завгоспами, а сповненими Духа Святого свідками – про одного з таких свідків, першого мученика ми будемо читати далі…

Хто про своїх не турбується, той зрікся віри і гірший за невірного… будемо робити добро всім, а по-перше своїм по вірі. Так написано.

10 Ананія і Сапфіра (5: 1-11)

Дії – Перикопа 10 https://youtu.be/hZWfrdBr7MM

Структура паралельна: АВСА1В1С1

Перша половина стосується Ананії – друга Сапфіри. З цього відразу можна зробити висновок – нема у Христі ні чоловіка, ні жінки. Тому в цьому сенсі Ананія і Сапфіра рівні. Вони обоє відповідають самі за себе перед Духом Святим. В Старому Заповіті теж кожен відповідає за себе, але головуючи роль чоловіка там має більше значення – тому Ахан, історія якого повторюється в цій події постає перед судом сам – але судять весь його дім. Якщо б Сапфіра, чи дружина Ахана відділилися від гріха свого чоловіка – вони б не загинули.

Отже, Ахан – ми вже згадували про те, що в діях Апостолів відтворюється завоювання землі, яке описано в книзі Ісуса Навина. Доручення, хрещення, камені свідоцтва, завоювання основного міста – все йде по-порядку так само в обох книгах. І от в 7 розділі ІН Ізраіль зазнає поразки – чому ? Ахан взяв з заклятого. Оскільки говорить ся в множині (ІН 7:11) ми припускаємо що члени родини Ахана були з ним заодно (прочитати). Ахан помирає за свій гріх, яким він навів біду на весь Ізраіль – через нього загинули 36 ізраільтян (7:5) і Ізраіль був посоромлений. По суті це був удар по репутації Бога, а не лише Ізраіля. І тому все так серйозно.

ЩО ми бачимо в Діях – люди продали поле і вирішили покласти частину грошей до ніг апостолів, вдаючи що поклали все. Це частина А. Далі В: Петро завдяки ДС проникає в серце Ананії і ставить діагноз: тим, що ти це присвоїв – ти сказав неправду ДС, це вклав у твоє серце сатана. Він питає: чого ти це зробив – це водночас і питання і викриття. Він продовжує питати: хіба всі ці гроші – не твої. Ніхто не вимагав від тебе їх приносити – це було у твоїй владі. Законно дане тобі Богом. А ти вирішив Бога обманути – не в людях справа (вони можуть це сприйняти як щось нормальне – частину взяв, частину приніс – яка проблема ? Але ти збрехав Богу. Теж збрехав і людям – тому що видав себе надто щедрим, хотів зробити вигляд, що ти – як всі решта, але це було б півбіди.

Коли Ананія почув, що збрехав Богу – то впав і вмер. Всіх огорнув жах. В історіх з Аханом теж є послані – скоріше за все юнаки – тут юнаки обгорнули і швидко поховали бідолашного Ананію. Це вже частина С.

Все повторюється з Сапфірою – вона співучасник і це перше, що вияснив Петро. Те,що вона зробила, змовившись із Ананією, Петро тут називає “спокушувати Господнього Духа”. Тобто вони вчинили для Духа Святого тест – Він відреагує чи ні? Звичайно, що ні, думали вони, тому що інакше нащо було б так ризикувати.

Ось в цьому і вся справа. Людина живе так, ніби Бога нема і думає, що Він не чує і не бачить. Все, що вона робить має безпосереднє до Бога відношення – або прославляє Його Ім’я, або компроментує… Для Петра це очевидно. Це стало очевидним для решти людей. Як в історії з Аханом. Що це викликало ? Страх. Чудово – ось вас спосіб євангелізації…

В кожному жарті є долz жарту – правда те, що про страх тут говориться не випадково – про страх говориться в книзі ІН – почекайте, це ж СЗ… Дух той Самий. Ісус Христос той Самий. Словом страх, який викликаний тим, що робить Бог – це складова Євангелізму. Правда дуже розходиться з тими штампами, які виникають у нас в голові, коли ми чуємо слово “євангелізм”…

10 вірш – сказано що вона впала до його ніг – тобто вона поєдналася з заклятим, з тим, що мало бути принесеним до Бога, якого представлять ноги апостола і сама стала заклятим – так само як Ахав. Тільки тут ніхто не накидає каміння – слово Петра (камінь): тому що Ім’я Петро – камінь і це пов’язано з тим, що камінь розбиває того, на кого падає – цей камінь – Христос.

Страшно…

Як ми бачимо – історія повторюється – вона має вчити. Чому вона вчить нас.

Вона вчить нас говорити правду – робити правду. Визнавати свої гріхи, а не ховати їх. Бог все знає і бачить – не тепер, то в Четвер… до речі про числа забува сказати – скільки пройшло часу відколи помер Ананія до того моменту як зайшла Сапфіра ? в. 7 – три години (три – це попередній суд). Після розмови з Петром – остаточний. Попердній настає, щоб покаялися – якщо ні, буде остаточний.

Історія вчить нас про життя в присутності Духа Святого. Завдяки таким випадкам ми згадуємо що це – Дух Святий. Ті, хто склали собі бодай якесь поняття про цей Дух з Писання відразу набувають здатності розрізняти духів – ну хоча б на тому рівні, що вони не сумніваються що певний дух, який хочуть видати за Святий – ніякий не святий. Отой що реве, булькоче і біснується в колах мунтянів і всієї цієї братії…

Дана історія – перший яскравий приклад того, що апостоли роблять діла, які більші за діла Христові. Свого часу він казав “братам громовим” не знаєте якого ви духа. Петро тут знає… Від Христового Слова під час Його земного життя ніхто не помирав – тут це трапилося. Це вказує на те, що Бог діє через Свою Церкву могутнім чином, діє навіть тоді, коли здавалось би це відбувається не прямо через ДС.

Також це перикопа вказує на те, що Божа присутність неминуче буде викликати страх, який вестиме до покаяння, або який виливатиметься в ще більшу ненависть і бажання вбити цю присутність, вбиваючи тих, хто її являє. Ось ці пастухи фулані, ці тирани, що переслідують Церкву – що стоїть за їх ненавистю і бажанням вбити ? Страх. Однією із складових того, що є в їх серцях – страх. Навіть якщо він не проявляється, або якщо вони самі собі не признаються в тому, що він є. Такі випадки покликані для того, щоб збудити той страх, що є в серці кожного, щоб нагадати про смерть і Того, хто має над нею вдаду, нагадати, що все це – реальність, а не просто балачки. Заплата за гріх смерть. Хто не боїться загинути через власний гріх – той просто сліпий дурень. Біблія докоряє таким ідіотам, ідіотам, з яких я був першим.

Еккл.7

16 Не будь справедливим занадто, і не роби себе мудрим над міру: пощо нищити маєш себе? 17 Не будь несправедливим занадто, і немудрим не будь: пощо маєш померти в нечасі своїм?

Давайте робити висновки, коли відбувається цей попередній суд, коли Бог оцінює наші діла тут на землі і робити відповідні висновки. Спротив і втікання від Бога ні до чого не приведе…

Коментар Карсона дуже влучно зауважує, що в тексті ІН не сказано що дружина Ахана померла разом із ним… що це означає – Див.ІН 7:24. Не знаю… можливо вона померла до того, навряд чи відділилася від дітей, які пішли за батьком… Але те, що нічого не сказано – це правда.

Спокущування ДС нагадує про те, як Ізраіль спокушував Господа в пустелі – (Исх. 17, 2; Втор. 6, 16; Пс. 78, 18 [Пс. 77, 18 LXX]; Виновный знает, что Бог дал некую заповедь, и не повинуєется ей – он хочет знать действительно ли Бог строго относится к таким случаям и отреагирует ли он на такой проступок.

11 Апостолів переслідують (5: 12-42)

Дії – Перикопа 11 https://youtu.be/efrzVjceHe0

Центром хіазму є 24 вірш: не могли зрозуміти начальники сторожі храму та першосвященники, що сталося. Інколи слово яким описана їх реакція перекладається – дивуватися. Так дививувався свого часу Ірод, коли чув про діла Христові (Лук.9:7) чи люди, що чули, як апостоли говорять до кожного з них різними мовами (Дії 2:12)

Така реацкція для читача зрозуміла, тому що він знає всю історія – як все відбулося насправді. Вони – не знають. В тексті є також інші описання їх реакції – реакції, якою виражено їх ставлення. В ценрті хіазму оце здивування, або непорозуміння. Біблія говорить і ми вже це не раз згадували, що в тих, хто розп’яли Христа було достатньо розуміння, щоб Його прийняти, але все ж не було розуміння, що вони розпинають Господа слави. Можливо тому в тому, що вони роблять є з одного боку рішучість, а з іншого – невпевненість… Вони просто розгублені внаслідок цієї нездатності пояснити – як апостоли зщезли із в’язниці ? Звісно що в таких випадках пояснення знаходиться – як люблять казати електрики “чудес не буває” – є причина того, що нема світла, або що коротить. Так само тут мабуть придумали щось дуже схоже на те, що придумали, коли в гробу не було тіла Христового – звинуватили сторожу, або змусили їх мовчати, вдаючи що нічого не трапилося… В цій історії нема цих подробиць… Сказано – дивувалися… Це частина G – ценьр великого хіазму.

Від неї відходить F-F1: послані до в’язниці свідчать про те, що прийшовши до замкненої в’язниці, біля якої стоїть строжа, не знайшли там в’язнів – апостолів.

З іншого боку – принесення вістей з храму – апостоли вчать, наче і не було нічого. Вони приходять до синедріону як вільні, тому що ніхто не наважується їх заарештовувати – бояться народу…

Е-Е1: перед тим, як посилали до в’язниці був скликаний синедріон – верховний суд і було послано по апостолів, після того, як апостоли все ж таки стали перед первосященником в синедріоні – він нагадав про заборону і докорив за те, що наукою наповнили Єрусалим (ов, що означає поширення вчення), і за те, що їх, мовляв хочуть зробити винними у смерті Христа… (в.28 – читати)

D-D1: ще крок назад – і ми дізнаємося що після звільнення Анголом апостоли пішли в храм і навчали, як їх було наказано Ангелом, який їх звільняв – з іншого боку – Петро відповідає першосвященнику: нагадує йому про послух Богу – повторює те, що казав під час минулого арешту (4:19) – ось в чому полягає основна проблема: коли вибір полягає у тому, кого слухатися Бога – чи людей – кого будемо слухатися ?

Первосвященник і його люди, на думку Петра заподіяли смерть Ісусові – і Петро прямо про це говорить. Бог Христа воскресив і підвищив, щоб дати Ізраілеві покаяння і прощення гріхів.

карсон стор 106:Розпинаючи Христа ви думали що його проклинаєте, але насправді Бог його повищив – ком. До 5:30,31.

Чи покаяння відрізняється від прощення гріхів ? Тим, що покаяння – це не просто очищення від гріха, а переміна в думках і напрямкові руху – тобто ти навертаєшся і йдеш не дорогою гріха, а дорогою правди (з цим пов’язаний зміст Тори, яка є дорогою і те, що Ісус – дорога; метанойа – це спеціальний термін, який дуже місткий за змістом – його, як це часто буває перетворили на штамп – але в біблійному контексті це дуже важливий термін…

А яким боком ми тут причетні ? Ми – свідки і робимо це разом із ДС, якого, між іншим дав Бог тим, хто слухняний Йому. Таким чином Петро не тільки їх звинувачує в тому, що вони неслухняні Богу і вбили Христа, а викладає їм суть того, чого він навчає (Христос воскрес і воцарився), пояснює до чого це веде (покання і прощення гріхів для Ізраіля) і як це все відбуваєтсья – через свідків: ми і ДС.

Ще на крок назад: і в нас частини С-С1: Ангол виводить апостолів із в’язниці, відчинивши двері вночі. Наказує йти і вчити в храмі.

З іншого боку, після слів Петра в синедріоні допомога приходить від Гамалиїла. Таким чином ці частини про те, як Бог допомагає: надприроднім і природнім чином – чи краще – звичайними способами і незвичайними…

Коли Петро видав свою коротку промову – синедріон запалав гнівом і радилися як заподіяти смерть апостолам. Меч Божого Слова вразив їх дуже глибоко і все б закінчилося тим, що вони придумали б як саме вбити апостолів, але тут в синедріоні встає Гамалиїл.

Це вчитель Закону, фарисей, якого всі дуже поважали. Він помер близько 52 року і ми знаємо з Дій 22:3, що в нього свого часу вчився Павло. Апостоів вивели і він дає пораду, основуючись на історії – те, що відбулося в недалекому минулому має послужити їм уроком і змусити прислухатися до його поради. Був Тевда – все в нього було добре – 400 чол. Зібралися довкола нього – зазавичай такі люди вважалися месіями, хоча в тексті просто сказано, що Тевда казав, що він “хтось”. Зрештою ідея месії стояла за кожним суддею, який спасав свого часу Ізраіля (спасати Яша, Мешіах – помазанець, який спасає: ці поняття дуже близькі одне до одного…

Отже, Тевда був забитий (обезголовлений римлянами – прим. Огієнка), а вся його справа розвалилася, тому що люди розпорошилися.

Інший приклад – Галілеянин Юда – та сама історія. Всі ці повстання були подавляли римляни, тому що це були повстання проти римської влади. Так само сприймали успіх Христа, який позбавляв релігійну верхівку можливості контролювати ситуацію і догоджати Риму: першосвященник казав – якщо він не помре – прийдуть римляни…

За тим, що синедріон в гніві стоїть той самий мотив. Один з мотивів: гнів викликаний тим, що не вдається контролювати ситуацію – апостоли не розкаюються а ще й докоряють… що вони там говорять – не важливо; не буде апостолів – не буде проблеми…

Гамаліїл зупаняє їх запал своєю порадою – де він був коли Христа розпинали… Її суть: відступіться – саме все розпадеться, якщо не від Бога. А якщо від Бога – не вийде зупинити, тільки богоборцями станете. Це подіяло – заради Бога вони були готові на все і коли почули про те, що Богові це може бути не довподоби – почули від поважної людини, яка все чітко аргументувала – то остили…

В-В1: текст говорить що вони взагалі заарештували апостолів через заздрощі – ось ще одна, напевно головна складова їх мотивації, тому що саме на це звертає увагу ДС устами Луки. Заздрість – в Біблії заздрість завжди супроводжує вбивство.

Пояснюючи різницю між різними схожими термінами в Біблії Джордан говорить що є:

По-перше слово заздрість може використовутися в позитивному сенсі (я не знаю які слова в кожному випадку використовуються в оригіналі – треба подивитися – зараз просто нема на це часу…). Я просто викладу те, що почув: отже, в позитивному сенсі – це коли заздрість схожа на ревність – по суті в нас перекладається і так і так: заздрощі – це ревнощі, наприклад коли йдеться про шлюб, або про Бога, який любить ревниво. В цьому нема гріха – це нормально.

По-друге, про заздрість говорять в зв’язку з порушенням заповіді “не вкради” – це один із її різновидів – коли ти не можеш заспокоїся від того, що в твого сусіда є щось таке, чого в тебе нема і ти у нього відбираєш внаслідок того, що йому заздриш.

По-третє і це важливо для нашого тексту – заздрість – це порушення заповіді “не вбий”. Той хто заздрить – хоче смерті того, кому він заздрить. Йому не потрібне його добро, він просто ненавидить і хоче вбити того, кому заздрить і кого ненавидить. На побутовому рівні прикладом такої заздрості може бути бажання просто нашкодити сусіду – нічого з цього не мати – просто є таке, можливо десь навіть на рівні національного гріха, який вже став характерним для українця… Коли сусідові погано – мені легше…

Класичним прикдом жахливих наслідків цієї братовбивчої заздрості на рівні державної політики є Радянський Союз – вони просто вбивали і нищили – мочилися в вази в царському палаці: і все це прикривалося хтозна якими яскравими гаслами. Насправді за цим стояли чорні заздрощі (до речі – чорні і білі: яка різниця ?)))

Можна багато про це говорити, але ми повернемося до перикопи – синедріон сповнився заздрощів. Звісно ніхто про це не говорив – говорили те, що написано: ви неслухняні, все це виходить з-під контролю, чого ви робите нас винуватими… А за всім цим стояли прості банальні заздрощі…

Ось причина чому апостолів вкинули до в’язниці.. Коли остили, і не здіснили наміру вбити (в.33 а такий намір був), то вибили апостолів (мабуть різками…) і наказали не говорити – як до дітей до них поставилися, нічого, зрозуміли з цього не буде – це просто непослушні діти, яких треба виховувати… Це давали їм хоч якось виправдати те, чому вони їх покликали і до них причепилися…

Перикопа починається розповіддю про те, що чудесі і знамена продовжувалися звершуватися руками апостолів в народі (А). Центром спілкування був храм – там всі однодушно збиралися – в Соломоновім ганку – це така галерея з колонами в дворі храму. Є фото розкопок, на яких показано цю його частину…

Те, що відбувалося збільшувало повагу до Церкви – люд їх прославляв і водночас не наважувався приставати до Церкви. Ананія і Сапфіра – коли таке трапляється, все стає зразу зрозуміло… не треба багато пояснювати обов’язки члена Церкви.

Читаючи книгу Суддів і говорячи про назореїв, ми зауважували, що основним завданням священників було не дати людям порушити кордон святості, вони захищали людей від святилища, а святилище від людей – так само тут. Тільки тепер це не стосується території храму – святих мість чи предметів – це стосується Тіла Христового, Церкви. Таким чином ще один цікавий пазл в нашу картину “євангелізму” – страх і його наслідки – триматися від Церкви подалі. Це дуже цікаво, тому що це ті люди, які прославляли апостолів, тобто з одного боку їх до Церкви тягнуло… Таким чином утворювалася можливість для свідомого вибору – з ким ти і на чиєму ти боці…

Не думаю, що ми можемо створити це штучно – коли Церква ослаблена зростає роль всяких бюрократичних рішень… хоча з іншого боку ми не маємо жити ностальгією за тими часами – вони ніколи не повторяться і в них було своє особливе призначення – закладався фундамент, який має витримати всю будівлю – він був настільки міцний, що те, що робили апостоли, і зокрема Петро, перевищувало діла Христа на землі – це не припущення, а факт – Христос казав, що таке буде. Ми не читаємо про тінь Христа, від якої люди зцілювалися, а про тінь Петра тут написано… До Христа торкалися – намагалися доторткутися – і зцілювалися… а тінь… це ознака ще більшої царської величі, в якій є якась містична складова.

Коли ми визнаємо, що те, що робили апостоли – більше за діла Христові, ми ще чіткіше розуміємо, що справа не в апостолах. Інакше їм самим треба було б поклонятися, більше як Христу. Суть того, що відбувається – дія Святого Духа. Він в них. Це він стояв за тим, що не дивлячись на страх, люди вірували і долучалися – безліч людей (про це свідчить і першосвященник – каже наповнили місто своїм вченням); також безліч народу зтікалося, несучи недужих і хворих від нечистих духів – всі вздоровлялися. Це все нагадує служіння Христа, і як, ми сказали, в якомусь сенсі навіть його перевершує. “Діла, які Я творю, будете творити, і навіть більші діла творитимете, бо Я йду до Отця”. Все це – дія Триєдиного Бога. Тільки так це можна пояснити. Цього не могли зрозуміти в синедріоні – і навіть такі як Гамалиїл, який давав поради чітко не розумів: від Бога чи від людей.

Зрештою, якщо задуматися – то ні ми, ні самі апостоли – ніхто цього збагнути не може – в цьому і є призначення чуда – це робить Бог. Для чого – щоб увірували, щоб покаялися, щоб спаслися. І найбільше чудо – це Христове воскресіння, яке зробило можливим будь-що. Питання тільки в тому – чи потрібно це зараз ? Зараз, коли ми бачимо набагато більші чудеса за ті, бачили в першій Церкві.

В певному сенсі слова – і ми про це вже говорили – є періоди особливих знаків і чудес. Це міжзавітні періоди, такі, як тут. В історії їх було не так багато – вихід з Єгипту, служіння Іллі та Єлисея і служіння Ісуса Христа, яке продовжила Церква. Все.

Ми бачимо більші чуда, чи то можна сказати в нас є те, що допомагає нам увірувати більше, ніж чудеса – це повна Біблія і історія Церкви. До чудес ставилися по різному – хтось зцілився від тіні Петра, а хтось казав, що все це байки. Так само з Біблією – весь світ її читає і міліони людей свідчать про те, як вона змінила їх життя, а комусь пофіг… Так було і так є незалежно від того, які чудеса відбуваються і хто за ними стоїть…

12 Сім обраних дияконів (6: 1-7)

Дії – Перикопа 12 https://youtu.be/et8oWkGpjSo

Це концентричний хіазм, в центрі якого виникає ідея обрання семи дияконів – цю ідею підтримує Церква (В-В1). Про це говориться в контексті розповіді про те, що число учнів множилося (А-А1).

Як це відбулося – Дванадцять проявляють ініціативу і скликають пояснюють що збираються зробити: їх обов’язок – Слово Божа, а їх від цього відволікають в силу того, що людей стає дуже багато. Подібні історії вже траплятися в минулому – коли Мойсей не справлявся з своїми обов’язками то прислухався до поради свого тестя – Йофора – і Бог поставив мужів, які йому допомагали. 10-ки, 50-ки, 100-ки, 1000-ки. Це 18 розділ книги Вихід. Треба побачити паралель між тим, що дияконів було 7, а старішин в Ізраілі, які підіймалися на гору разом з Мойсеєм і Аароном було 70. Таким чином число 7 – число повноти – це спільне число для цих історій (Вих.24).

З поміж Ізраіля треба було вибрати людей за певними критеріями: Вих. 18:21 – здібних, богобоязливих, справедливих, тих, які ненавидять здирство. В Діях: доброї слави, повних ДС та мудрості. Модель та сама – хоча слова відрізняються. Вони приступали до виконання своїх обов’язків через ординацію (їх настановили, поставили).

Таким чином апостоли звільнилися для постійного перебування в молитві та служінні Слову.

Ця модель актуальна і в наш час. Навіть якщо людей не багато – добре коли є розподілення обов’язків. Це не означає, як я вже казав що диякон – це завгосп, який не має права проповідувати, так само як не означає, що пресвітер чи пастор не має ніякого відношення до насущних потреб вірних.

Питання загострувалося не тільки тим, що людей було багато, а тим, що внаслідок приєднання огречених євреїв виникали нарікання: це були різні групи людей, хоча всі вони – євреї.

Якщо якийсь аспект служіння викликає проблеми – наприклад хтось сумніваєтсья в тому, що пастор не перевищує своїх повноважень в питанні грошей, або коли сам пастор вважає, що не має часу на виконня своїх безпосерднії обов’язків – треба з цим щось робити.

Людям сподобалася пропозиція і обрали сімох. Одним із них був Степан, про якого йтиметься далі, тут сказано що це була людина, сповнена Духа Святого і віри. Хоча одні люди більш схильні до того, щоб вчити в силу свого дару, це можуть робити навіть ті, чиїм прямим обов’язком не є навчання – Степан – це приклад людини, яка здатна на те, щоб вчити, проте він стає дияконом, завгоспом. Тут питання не стільки якогось особливого дару, сама людина, яка сповнена ДС і віри є даром – і якщо потрібно може виконувати різні обов’язки.

Обраних поставили перед апостолами і ті помолилося і поклали на них руки. Так відбулася ординація. Карсон зауважує що йдеться про вповноваження людей, які вже мають Духа, а не про дарування Духа (так, як це відбувалося в СЗ – наприклад з Ісусом Навином – карсон т3 стр.108)

Коментуючи слово “росло” Карсон вказує, що це стосується як учнів, так і Слова і може бути пов’язане з тим, учні ставали свідками – тобто ставали Словом. Так само можна провести цю паралель в зворотньому напрямку – Слово втілене в учнях. Все це пов’язано з тим, що Біблія говорить про примноження і зростання, наприклад коли йдеться про Божий народ – вони множилися і плодилися в Єгипті (Вих.1).

Коли повторюється думка про примноження учнів, зауважується, що багато священників були слухняні вірі. Під час служіння Христа вірували не тільки прості люди, а також юдеї (цим словом вказується на особливу категорію людей), також вірували начальники, але не сповідували, тому що боялися фарисеїв (Ів.11:45;12:42). Фарисеї – це були ревнителі – вони відрізнялися від книжників тим, що їх більше цікавила практична сторона питання. Книжники ж були із священників – вони були грамотні і часто були поєднані із садукеями. Мабуть їх навернення відбувалося менш драматично, чим скажімо навернення фарисея Савла, який хоча і був не дурніший за будь-якого книжника, багато робив для того, щоб не просто сперечатися з учнями Христа, а їх знищити.

Словом все це говорить про те, що ширячися, Слово приникало в різні вестви населення – що коли йдеться про багатьох людей, не мається на увазі тільки простий народ. В часи, коли християни наповнили Імперію – вона раптом прийняла християнство, визнавши за Бога того, чиїх послідовників кілкасот років переслідувала. До Констанитна християн не просто гнали їх винищували.

Велике гоніння Діоклетіана — гоніння на християн, що почалось при імператорі Діоклетіані в 303 році і продовжувалось при його наступниках до 313 року. Було останнім і найжорстокішим гонінням на християн у Римській імперії.

І тут раптом – прийняли. Причина була не тільки в тому, що християн було багато і не тільки в тому, що мати Константина була християнкою.

Вихована в християнській вірі. Перша жінка римського імператора Констанція I Хлора, від шлюбу з яким народився майбутній римський імператор Костянтин. Саме він першим з правителів Риму прийняв християнство, встав на захист громадян своєї держави, які її сповідували, офіційно визнав її найбільш поширеним віросповіданням у царстві Римському того часу і врешті-решт, з власної волі, як правитель царства, зробив християнство і його цінності основою своєї держави, а прийняття християнської віри — основною умовою для отримання римського громадянства. Очевидно, що християнське виховання отримане в дитинстві від матері Олени зіграло в становленні особистості Костянтина далеко не останню роль.

Однак не тільки він і його мати – вони не могли б опертися просто на народ – були еліти, які увірували. Тому Лука каже про те, що увірували священники – якщо еліти безумствують – подальні зміни, як би позитивно не був налаштований народ – неможливі.

Тому в справі поширення Божого Слова ми повинні бути націлені не тільки на простих людей – набагато важче свідчити інтелегенції, тому що це вже питання різнобічне – через музику, через мистецтво, через науку. Треба самим бути цією елітою.

Дехто не вірно уявляє собі “простоту у Христі” – коли навертаються важливі люди (важливі в силу свого положення, чи впливу, творчих здобутків і тд) це не має залишатися немоміченим. І треба щось робити, щоб вони навернулися… це вимагає праці, яка забирає цілий вік – якщо ми хочемо, щоб наші нащадки нам подякували і щоб Бог прославився – треба налаштуватися на те, що результат не приходить скоро – одного людського життя замало, щоб побачити плоди… Апостоли, не зважаючи на те, що вони бачили на своєму віку багато – не побачили за життя того, що ми можемо бачити, коли оглядаємося назад в історію, яка проходить через тисячоліття. Якби вони могли сказати нам, що вони думають про сучасний світ – ми б дуже здивувалися, тому що вони б сказали більше позитивного, чим негативного… Ну тут я вже відходжу від текс ту. На сьогодні все.

11 липня 2020

13 Промова Стефана до Синедріону (6: 8-7: 60)

Дії – Перикопа 13 https://youtu.be/sEpiEc6IveQ

Центром хіазму є вірші з 30 по 34 (до нього є сім частині і після нього – 7). Центр позначаємо літерою Н. Центральна тема: Бог являєтся Мойсею при неопалимій купині і посилає його до Єгипту – Бог зійшов, щоб визволити Свій народ.

Чому саме так вибудована промова Стефана ? Тому що його звинувачували в тому що богозневажає і говорить проти Мойсея (в.11 – прочитати). Тому центральна частина промови, її кульмінація – про Бога і Мойсея. Стефан переповідає історію, але переповідаючи історію він не може подавати її відповідним чином, якщо він богохульник – його переповідання історії – правдиве і доводить що він не богохульник: в самому головному пункті звинувачення він визнав Божу історію – він не зневажає ні Бога, ні Мойсея, саме подія при неопалимій купині пронизана повагою і страхом, тому що вона пов’язана з традиціями гостинності, а в даному випадку це не просто людина, а Бог розмовляє (в цю неділю ми будемо розглядати цю історію в Церкві, тому що вивчаємо відповідний уривок з книги Вихід). Стефан визнає що Бог говорив з Мойсеєм і послав Його визволити Свій народ. Але захист – це не основна мета Стефана – хоча те, що він горовить спростовує звинувачення. Отже, Мойсея послав Бог.

Давайте подивимося далі. G-G1 – як Стефан підійшов до кульмінації і як він продовжив ? У віршах 27 і 35, які знаходяться в частинах, що оточують центр хіазму є питання: хто наставив над нами тебе з начальника і суддю ? Виявляється що до самого Мойсея були питання – від кого ? Від тих, кому він хотів допомогти. Ці питання лунали ще до того, як Бог послав Його біля неопалимої купини. Оповідається історія його народження і події, які трапилися, коли Мойсей думав, що брати зрозуміють, що Бог дає їм через нього визволення. Вони не зрозуміли (25в).

35 вірш – відцуралися. Бог поставив Його за старшого і визволителя, або суддю – він пройшов тим шляхом, який далі пройде народ, тому що він голова тіла – ми говорили про це у минулу неділю на Недільній школі в нашій Церкві. Стефан нагадує про знамена, кари єгипетські, Червоне море і 40 років у пустелі. Він загострує увагу на тому, що Бог підійме пророка, якого мають слухати (Повт Зак 18) – читати в37. Він не прямо говорить їм про Христа, показуючи що Мойсея не слухали. Отже ця частина: хто поставив тебе ?

Це частини F-F1: тема попередньої і наступної частини: Єгипет. Єгипет з’являється ще історіях книги Буття, які стосуються патріархів, але Стефан нагадує про те, як брати із заздрості продали Йосипа – це остання частина книги Буття. Бог благословив Йосипа в Єгипті. Настав голод і сім’я воз’єдналася. До речі тут сказано, що до Єгипту прийшло 75, а не 70 членів сім’ї Якова – припускають що були включені ті, хто народився в Єгипті – наприклад сини Йосипа. В будь якому випадку число сім має символічне значення – чому тут не співпадають числа – точно не відомо.

Отже, історія заздрості до Йосипа також ілюструє негативне ставлення до свого – брати продали його із заздрості.

Але проблема в іншому – і про Стефан теж говорить далі, коли повертається до теми Єгипту: вони серцем своїм звернулися до Єгипту після того, як вийшли звідки. Не хотіли слухатися Мойсея – зробили теля.

E-E1: напочатку Стефан нагаду про обітницю Аврааму, який був приходьком у чужому краї – наприкінці він знову повертається до теми чужого краю, нагадуючи про полон і його причини.

І от він зокрема нагадує, як я вже сказав, про теля. Бог від них тоді відвернувся і взагалі б їх винищив, якби не Мойсей. І тут є цікаве описання, яке нагадує нам про те, що вони не випадково блукали в пустелі 40 років. Читати в.42,43. Тобто Бог каже – а… це все було Мені ? А як же Молох і Ромфан – нащо носилися з їх зображеннями ? Молох – хананейське божество неба і сонця. Відомо, що дітей приносили в жертву Молоху, але інколи це було просто пронесення через вогонь – при цьому вбивалася тварина. Не думаю, що в пустелі вони приносили дітей буквально… Але тут ідеться про намет Молоха – явна альтенатива Скинії…

Що таке зоря Ремфана ? Це відповідає Сатурну в грецькій міфології – взагалі, в кожного бога була своя роль, але коли вони згадуються мається на увазі ідолянство вцілому (Рим.1, Ам.5:25-27).

Також постає питання чому назви цих богів – не Єгипетсткі ? Серцем вони ж повернулися до Єгипту – а назви якісь ханаанські. Це від того, що як ми казали у кожної землі є свої боги – серцем вони повернулися до Єгипту, але вони йшли в Ханаан. Тому це, так званий духовний Єгипет (саме так це називається в Об’вленні 11:8 Єрусалим – духовно Содом і Єгипет). Тобто Єгипет є символом, духовним відповідником всякої тиранії і рабства. Вони вийшли з Єгипту, але Єгипет, так би мовити – не вийшов з них…

Тому таке втручання Бога на певних етапах історії полягало не у визволенні, а у тому, що Він віддавав свій народ у руку тих народів, богам яких поклонялися відступники ізраільтяни. Зокрема Стефан нагадує їм про переселення у Вавилон.

З пісні слів не викинеш – ті, хто так ревно зараз звинувачують в неповазі до Бога і Мойсея мають історію постійної неповаги до Бога і Мойсея. Стефан їм про це нагадує.

D-D`: Його промов почалася від Авраама – в цих частинах обігрується тема Божої землі і Божого дому: у землю, якої не знав пішов Авраам, який Богу повірив, потім у цю землю внесли Скинію… народи Бог вигнав і оселив у землі Свій народ, сам оселившися поміж ними в Скинії…

Потім був Давид, потім Соломон і храм… одне із звинувачень стосувалося храму – читати в 13 і 14. Тому в промові Стефана присутні також ці теми – я вже звертав увагу на те, що він казав – Закон даний Богом, але батьки його не слухалися – проблема не в законі, а в неслухняних людях. Тут він говорить, що Бог відповів на прохання Давида і дав Його синові подудувати храм, але Бог не живе в рукотворних храмах – це теж ціла тема: як відступники пов’язували свої надії з храмом, перетворюючи храм на ідола. Поклонялися і служили творінню замість Творця – під виглядом служіння Творцю…

Проповідь починається з питання першосвященника. Він питає – це правда ? Тепер вони почули правду і запалилися гнівом, який виражався в скреготі зубів… Їх аж розпирало і навіть якщо “скрегіт зубів” – це образний вислів – він передає думку дуже точно. Так колись я став учасником аварії на підстанції заводу, після вибуху я зрозумів, чому люди кажуть “душа в п’ятки” – буквально як щось з тебе втікає в землю…

С-С1:

Після того, як цього Стефан переходить до прямих звинувачень, звертаючись уже не до історії – він підготував слухачів до того, що має сказати їм особисто – підготував через оповідання їх власної історії. Стефан називає їх твердошиїми і необрізаними !!! Противниками Духа Святого – який батько такий син – ви, каже дуже схоже поступаєте, як поступали ваші батьки – пророків, що звіщали про прихід Праведного батьки вбивали – а ви вбили і зрадили Самого Праведного – і наостанок про те, що Закон не зберігали, даний через Ангела… Коли зібрався синедріон, в який привели заарештованого Стефана, його лице було як лице Ангола. Дуже цікава паралель, яка вказує на те, що слово Стефана – це як дарування Закону через Ангола…

Але це ще не кінець – це тільки частина С-С1, а у нас ще є А-А1, В-В1,…

В-В1: розповідається про те, як організували оце брехливе звинувачення (про його складові ми вже згадували) Мойсей, Бог, храм, Закон.

З іншого боку Стефан бачить небо відкритим. Христос казав що будете бачити небо відкритим (Ів.2) і ось тут це виконується буквально. Після воскресіння Христа небо відкрилося і символічним вираженням цього була розірвана завіса, яка відділяла святе від святого святих. В небо, або в святе святих міг входити раз на рік тільки першосвященник – ми називаємо це ще небо небес (тому що небо також використовується по відношенню до тверді – я кажу небозвід і небо, можна сказати небо і найвище небо, або небо небес)…

А-А1: Перикопа починається з того, що ми дізнаємося як на фоні вчинків сповеного віри та сили Стефана, який робить великі чуда і знамена в народі виникає опозиція – це люди з синагог: їх тут три. Лібертинська, кірінейська і олександрійська – синагоги були по всій Імперії, і хоча вважається що вони виникли в період полону – це не зовсім так. Дії 15:21 – прочитати. Ми знаємо що синагоги були в Ізраілі від початку – левити служили пасторами в цих синагогах. Те, що вони зникали відбувалося внаслідок відступництва – це не означає, що в них не було неохідності раніше, що полону, або що вони виникли тоді, коли є свідчення про їх існування поза Біблією.

Церква поєднує в собі і храмове і синагогальне богослужіння – і це проблема, коли одне не доповнює друге. Якщо Церква схоже лише на синагогу – вона більше схожа на школу, чим на храм. Якщо в Церкві все відбувається лише за ритуалом, як в храмі, а не має живого спілкування, вивчення Біблії в більш простій формі – це теж проблема. Тому не треба думати, що церква – це щось одне – або храм, або синагога. І одне і друге.

Отже, члени синагог, які на часи Христа і Апостолів були по всій Імперії почали сперечатися з Стефаном, але в них не получалося. Він говорив мудро і встояти проти Духа вони не могли. Тоді підмовили людей….

Перикопа закінчується тим, що Стефан не просто бачить небо відкритим – міг би і промовчати – віра, це ж особиста справа – вірив би собі в душі…

Стефан свідчить про те, що бачить небо відкритим, він свідчить правду, а його звинувачують в тому, що він зневажає Бога. Він озвучує те, що бачить так, що слухачі розуміють, що це пророцтво з 7 розіділу книги Даниїла: в 13 і 14.

Звісно що ці слова лише підлили масла в вогонь, який вже і так загорівся в серцях слухачів і виривався назовні в скреготанні зубів.

Після цього вони вибухнули, почали кричати і затуляти вуха і кинулися на Стефана. Мученика, свідка вивели за місто і почали побивати камінням – Біблія зауважує, що плащі склали біля ніг Саула, юнака, який був свідком цієї події. Саул – який стоїть і дивиться на покарання богохульника Стефана радіє тому, що вершиться справедливість. Він ще не знає, що так само будуть побивати камінням його – і за те, саме, за що побивають Стефана. Але це в майбутньому – наступна перикопа – про те, як він ревно переслідував Церкву…

Степан просить Господа прийняти його духа і не залічити їм цього гріха – гріха, який вони роблять виконуючи повеління закону про покарання богохульників…

Отже слово Дух – спільне для А і А1: там йшлося про Дух, яким Стефан говорив, а тут, про він просить прийняти його духа…

Цікава паралель може бути проведена між історію мучеництва Стефана і 2 Хрон.24:21 (прочитати).

карсон стор 109 вказує на те, що цей текст – один із найбільш насичених старозаповітнім матеріалом текстів СЗ. Прямого цитування більше в кінці промови, але все це СЗ… він зупиняється на однимх моментах історії, пропускає інші – додає деякі деталі – про які не написано прямо в СЗ – наприклад, що Мойсей був навчений всієї єгипетської мудрості… Коментар Карсона займає тут 20 сторінок. Можна було б провести одноденний або навіть декількаденний семінар по цій промові Стефана – ми підемо далі, але перед цим давайте зробимо висновки:

Ми бачимо, що збувається те, про що говорив Христос – гнали Мене, гнатимуть вас. І не просто гнатимуть, а вбиватимуть. І не хто небудь – а свої. Ім’я Степан означає “вінець” – це вінець слави, якою короновано мученика. Такі люди як Стефан, як Ян Гус, які свідчили правду перед тими, хто змушував їх покаятися в богохульстві і єресі – ці люди, їх кров – це насіння Церкви. Не випадково наступна історія – про юнака, який був свідком і схвалював його вбивство – того, хто стане ревним переслідувачем Церкви в Єрусалимі а потім – апостолом для поган…

Коли ми чуємо про страждання і мучеництво в наш час – ми маємо радіти тому, що Бог коронує своїх дітей. Це означає, що Дух діє і діятиме надалі… Молячися про переслідуваних ми молимося про їх родини і просимо Бога розібратися з тими, хто їх гонить – але давайте не забувати що якщо це мучеництво, якщо це за Христа – це славний кінець. І хвалити Бога за Христових мучеників…

14 Саул переслідує Церкву (8: 1-3)

Дії – Перикопа 14 https://youtu.be/wq9cRYML5wg

Перикопа має хіастичну структуру: напочатку і в кінці згадується Савл, в центрі – розпорошення Церкви по краях юдейських і самарійських. Всі, крім апостолів, розпорошилися. Стефана поховали і оплакали.

По-перше – ставлення Савла до вбивства Стефана – він це схвалював. Після смерті Стефана Церкву почали сильно утискати в Єрусалимі. Тому вони і розпорошилися. Наприкінці сказано що Савл нищив Церкву – тобто іде розвиток теми: переслідування, які починалися з схвалення таких людей як Савл і самого Савла вилилися в те, що вони знищували Церкву. Як саме ? Вдиралися в доми і всіх, і чоловіків і жінок кидали до в’язниці. Це робив Савл, тобто він за це особисто відповідальний.

 

Тут варто поговорити про переслідування Церкви і про особисту відповідальність за це окремих людей. Церкву переслідують і сьогодні – знищення християн зокрема в Нігерії прирівнюють до геноциту. Це не окремі випадки, а системні знищення.

Переслідування відбувалися протягом всієї історії Церкви. Про це не говорять. На фоні того, що відбувається в США – це вже навіть не виглядає як щось надзвичайне, навіть якби про це говорили – чорні вбивають чорних в боротьбі за права чорних…

Важливо розумітиє, що причиною гонінь є Ім’я Христа. Коли Христос явився Савлу, то спитав – чому ти гониш Мене ? Христос і Його народ – одне ціле. Це війна з Богом, які б за цим ще не стояли чинники – економічний, соціальний, освіта чи будь-що інше.

 

2 Тим.3:12 – потім Павло напише до Тимофія, нагадуючи йому про те, як переслідували його – він скаже: всі, хто хочуть жити благочестиво – будуть гонимі. Тому що Христос до цього готує – по суті Він не тільки попереджує про гоніння, а готує до них. Оскільки центральною правдою і принципом нашого життя є смерть і воскресіння – це нечинуче.

 

Коли нас хрестять – нас ховають. Ми вже не живемо для себе і не помираємо для себе. Гоніння або викривають наше відступництво або служать нашу укріпленню і прославленню Бога. Декого вбили. Мученик ніколи не шукає самої смерті – він шукає прославлення Бога. Так, як апостоли раділи тому, що удостоїлися прийняти зневагу за Ім’я Господа Ісуса – так само будь яке мучеництво. Вони не обов’язково закінчуєтсья смертю в буквальному значенні цього слова. Слово мученик грецькою мовою – це слово свідок. Одне слово означає і одне і друге. Ми проходимо через смерть, коли свідчимо про Христа – неможливо оминути дорогу смерті, Христос закликав нести свій хрест, це веде до слави – як це відбувається, це вже інша справа.

Не кожного Бог удостоїть мучеництва, але проблема в тому, що нам здається що щось подібне взагалі нас не стосується і не може трапитися з нами. Все може миттємо змінитися – так як змінилося в часи Христа. Він нещодавно в’їзджав в Єрусалим, як цар, а тут – все це відбуваєтсья протягом місяця – його послідовників садять до в’язниці тільки за те, що вони Його учні…

Та й не у тому справа як складаються обставини – весь наш шлях – це шлях хреста. Про те, що ми про це не забуваємо свідчить те, як ми молимося за переслідуваних. Якщо нам здається, що це нас не стосується, то це серйозна проблема. Коли щось болить – не можливо не звертати на це увагу. Хіба що тіло вже не дружить з головою…

Спробуйте регулярно, щоранку молитися за переслудуваних, пам’ятати про них так, як би ви пам’ятали що болить зуб, якщо б він у вас справді болів…

Для цього щоденно розсилаються матеріали для молитви за переслідувану Церкву. Якщо лівій руці немає діла до того, що болить права – чого чекати від такого тіла ?

Бог дав владу правителям, щоб вони захищали Церкву, а деякі лідери цього не роблять. До речі, в книзі Дій Римська Імперія – це захисник Церкви. Буде період коли вона стана гонителем, але в Діях гонителі – це відступники юдеї, а не римляни.

Що робити, коли держава не захищає, коли гонителі безнаказано вбивають християн. Конкретні лідери – це люди, за якими стоять нечисті духи і чим більш вони впливові – тим більше підстав припускати, що вони пов’язані з духами вищих рангів, і навіть з самим сатаною. Сатана, як казав Джордан, не займаєтсья такими простими смерними, як ми – він має справу з лідерами світового рівня. Нами займаються такі собі бісики… В цьому сенсі ми як Церква повинні молитися і провадити духовну війну, до якої нас закликає той самий Павло в післанні до Ефесян.

ЩО робити тим, яких гонять ? Втікати. Так і роблять християни в Нігерії, так зробили християни в Єрусалимі в 70 році, вони вийшли з Єрусалиму перед тим, як його було зруйновано.

Легко давати поради, я не буду цього робити – але мені здається що беззахистість християн часто обумовлена їх невірними пацифістичними настороями. Якби озброїти оцих беззахисних нігерійців – пастухи фулані не були б такими діловими… Чи можливо це зробити ? Не знаю. Якщо держава не захищає це напевно зробити важко…

Як молитися за переслідуваних – це окрем тема. Ми будемо ще багато про це говорити, коли читатимемо Псалтир. Псалтир – це молитва за переслідуваних….

 

У Джордана є окремі лекції які стосуюьться поєднання Дій з Євангелієм Луки і книгою Ісуса Навина. Все йде в такому самому порядку, як воно викладено в Євангелії і в книзі Ісуса Навина. До речі, вчора ми говорили про обрання дияконів і не згадали книгу Ісуса Навина – ця історія має відношення до гівеонітів – в Діях йдеться про огречених: і перші і другі – це люди, які мають до завіту не пряме відношення, і в обох книгах вирішуються проблеми цих категорій людей. Гівеоніти стають носіями води і дров в храмі – в діях вирішуються проблеми вдів, які належали до цих огречених…

Можна було б окремо розглядати всі деталі цих паралелей, але це потребує окремого вивчення.

Якщо говорити про сьогоднішню історію про Стефана, Джордан говорить що Стефан – це новозаповітній Гівеоніт – він служить справжньому Богу в новому храмі.

Стефан помирає – і його смерть є жертовною в тому, сенсі що вона призводить до того, що Церкву переслідують, вона розсіюється, як насіння і це стає новим початком. Зокрема наверненням Павла.

 

Стражадання – це ознака поширення Царства. Історія говорить про те, що там, де вбивали християн в історія – відбувалася перемога Царства. В Діях, так само як в книзі Ісуса Навина відбувається поширення – завойовується земля – ми будемо читати про те, що розпорошені проповідували Слово – це наступна перикопа. Ісус Навин перемогав мечем – в Діях цим мечем є Слово. Смерть Стефана не зупиняє священну війну, а дає їй новий виток… Слово піде з Єрусалиму по всій Юдейській країні і Самаріїї… про це прочитаємо вже на тому тижні…

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/07_Judges_pericope_e.html#25

 

Тиждень 44:

http://www.bible.literarystructure.info/bible/07_Judges_e_5.html#5-4

http://www.bible.literarystructure.info/bible/44_Acts_e_7.html#7-2

 

Ви також можете завантажити mp3 на 44 тиждень за посиланням:

https://drive.google.com/open?id=1L-ThAio2zGkKf-qK56vr0lGm1Fjs05ct

 

Більше про цей проект:

http://yuri.believingthomas.org/bibleeday/

 

Пишіть за адресою:

Bibleeday@gmail.com