Судді 6:1-8:21; Ів.19:38-21:25 (42 тиждень)

Судді 6:1-8:21

Ів.19:38-21:25

220620

https://www.facebook.com/watch/?v=276120333500714

230620

https://www.facebook.com/watch/?v=894724978020831

240620

https://www.facebook.com/watch/?v=280481973296929

250620

https://www.facebook.com/watch/?v=3284709934920584

260620

https://www.facebook.com/watch/?v=2674102049541757

270620

https://www.facebook.com/watch/?v=269553847640311

Суддів 5-2

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH_unz7y0FJ5pZryPXDWKvHB

 

7 Пісня Дебори (5: 1-31)

8 Покликання Гедеона (6: 1-24)

9 Гедеон руйнує вівтар Ваала (6: 25-32)

10 Знак руна (6: 33-7: 8)

11 Гедеона несподівано розгромлює мадіанітян (7: 1-25)

12 Гедеон та Ефраїм (8: 1-3)

13 Помста Гедеона (8: 4-21)

 

22 червня 2020 року

7 Пісня Дебори (5: 1-31)

Суддів – Перикопа 7 https://youtu.be/4s9T78JMRZo

Це текст, на якому ми закінчили минулого тижня:

Чому він повторюється ? Пояснити (хіазм 5-2).

8 Покликання Гедеона (6: 1-24)

Суддів – Перикопа 8 https://youtu.be/zKhP-kkHEZ8

Це хіазм: АВСDC`B`A`

А-А1: повторюється слово “лице” (в укр перекладі Огієнка чи Хоменка відсутнє слово “лице” в 2в, але в оригіналі воно є). 7 років тривали набіги мідіанітян, причина – та ж сама: чинили зло в Господніх очах. Перед лицем мідіанітян (в нас встевлено “зі страху”), ізраільтяни поробили собі печери, твердині і проходи в горах. Тобто вони ховалися і намагалися вижити, використовуючи для цього хованки і укріплення в горах. Такий спосіб життя – це символ смерті, зокрема печера – це зазвичай місце поховання, тому все це ще й символічно вказує на те, що їх життя висіло на волоску.

Лице – це слово використовує Гедеон, коли переконався що говорив з Ангелом. Читаючи Біблію вперше я дивувався, що тому, що Гедеон не розумів цього раніше. Але тепер я розумію, що підходив до Біблії зі своїми вимогами – хай навіть не свідомо. З чого я взяв, що з’явлення Анголів – це щось відверто зрозуміле і що ангола можна відразу впізнати. Три мужі, які прийшли до намету Авраама – в післанні до Євреїв міститься заклик до гостинності і там сказано: Не забувайте любови до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли Анголів (Євр.13:2). Анголи з крилами – це фантазія художників певної епохи. В Біблії з’явлення Анголів – це трохи не те, що ми собі уявляємо на підставі придуманих образів. Ось ця історія – ілюстрація.

Гедеон, коли усвідомив що то справді був Ангол – що він його обличчям в обличчя бачив дуже злякався, чому ? Що він злякався і з чим це пов’язано можна зрозуміти з наступного вірша (в 23), коли Господь йому каже: мир тобі, не бійся, не помреш. Всі ці три слова між собою пов’язані – Бог дає мир, значить нема чого боятися, як наслідок цього Гедеон не помре, хоча мав би, якби не був даний оцей мир. Мир – це Шалом (багатогранне слово – означає повноту життя, благословіння, процвітання, відсутність ворожнечі, війни, всяке благословіння і всякі гаразди – вперше зустрічається в книзі Бут. 15:15, коли йдеться про те, що Авраам помре в мирі – Авраам помер в віці 175 років, у добрій старості http://biblezoom.ru/#-7-6-23-exp-w-4-93679 . Під миром може матися на увазі ще й безпека, дружелюбність і здоров’я. Дуже багато всього в одному слові – але це Шалом (один з ключових термінів СЗ). Дуже схожі слова говорив Йосип братам: мир вам, не бійтеся, коли ті усвідомили, що перед ними Йосип (історія з книги Буття 43

Гедеон будує алтар і називає його Господній мир (ЯХВЕ ШАЛОМ). Таким чином він пов’язує свій мир з жертовником і жертовник з дарованим йому миром. І справді – мир можливий тільки завдяки тому, що є жертва: так ІХ – принісши у жертву самого себе Він являєтсья учням і каже: мир вам !

Офра Авієзерева – на 10 км південніше Назарету в Галілеї (якщо ми повернемо карту – то це буде направо – в бік пустелі). Зараз це місто Афула в Ізраілі.

Отже, ці частини змальвують нам ізраільтян перед обличчям мідіанітян і Гедеона перед обличчям Господнього Ангола. Дві реальності – ізраільтяни посередині…

В-В1: Частина В розвиває думку про нашестя: там були не тільки Мідіяни, а всі, кому не лєнь – сини Сходу. Коли Господь віддавав цю прекрасну землю у їх руки, вони цим користувалися – це були кочові племена, а це нагадує орду: приходить, як сарана (ов), пустошить землю – нічого не лишається, худобу забирають. Про це говориться в термінах 5 дня творіння – безліч, нема числа. Можливо це якост пов’язано… Поки що не знаю.

В1: під час розмови Гедеона з Ангелом відбувається те, що стосується їжі, як і в попередній частині все стосувалося їжі – наскільки я розумію вороги не були зацікавлені в знищенні ізраільтян, якщо ті не противилися. Їм було не цікаво лазити по горах і знищувати тих, хто знову засіє поля, тому що сховав частину зерна. Вони просто прийдуть на наступний рік і знову відберуть їжу. Таким чином теми схожі. Гедеон просить почекати і готує дарунка (мінха) – він приносить його у відповідності до того, як приноситься жертва – кладе дарунка, власне це і є мінха – хлібна жертву, яка спалюється. Це він робить, щоб переконатися що справді з ним говорить Ангол, тому що своїм очам і словам він не вірить. Ангол виглядає як звичайна людина. Треба знак. І цим знаком тут стає їжа, яку Бог приймає в вогні. Ангол торнувся палицею того, що Гедеон поклав на скелю, а сам зник. Дуб і скеля – не випадкові образи, але ми не будемо на них детально зупинятися…

Отже, їжа: їжа – це одна з основних тем в Біблії і в цій історії, тому що відступлення закінчилося тим, що не було що їсти. Коли Бог полишає Свій народ, Він перестає приймати від них їжу, жертви, які вони приносять Йому неприємні. Все наше поклоніння зводиться до їжі: ми їмо під час Господньої Вечері, тому що примирились з Богом. Можливий і такий сценарій: їсти собі осуд… Спільність – їжа: це пов’язано

С-С1: Наслідком відступлення була деградація – вбогість. Ну і відповідно, прохання, крик до Господа (в7).

С1: ми бачимо, що Ангол посилає Гедеона. А Гедеон дивується: чим я спасу ? Який я спаситель (єшуа): я взагалі ніхто – і приводить як доказ свій родовід. Ангол каже що вирішальним буде не це, а те, що Він буде з Гедеоном. Далі Гедеон просить почекати і йде готувати жертву, просячи знак (В’).

Давайте розглянемо центр хіазму. Це концентрричний хіазм, тобто він має подвійний центр і тут дуже цікаво: центр ніби знаходиться в двох різних історіях .Спочатку йдеться про пророка, якого Господь послав до Ізраіля у відповідь на їх крик про допомогу. Він переповідає їм першу заповідь, трохи її видозмінюючи, тобто прото втолковує. Ім’я цього пророка невідоме – важливо що Його послав Господь. Все зводиться до того, що 1 заповідь порушили.

Коли йдеться про Гедеона – вже ніби окрема історія – повторюється думка: вивів з Єгипту (пор в.8 і 13). Ангол приходить під дуба (Авраам сидів під дубом, коли до нього прийшли Анголи) – Гедеон швиденько хоче закінчити те, для чого він там виліз зі своєї печери: просто тут виноградне чавило і можна помолотити зерно, поки нема ніякої загрози. Цікаво що для цього використовується виноградне чавило – воно залишилося з тих часів, коли тут чавили виноград – але тепер мабуть про це вже нема мови – землю спустошено і виноград навряд чи виростиш так просто як зерно…

І тут розмова: Ангол звертається до Гедеона: ґібор. Це ключовий термін в СЗ: сильний (в нас хоробрий) – несподіване звернення до людини, яка заховалася і думає як би то поскоріше все тут закінчити, щоб знову заховатися? Але Гедеон звертає увагу на першу половину його слів – Господь з тобою.

Його по-особливому зачепило, що незнайомець (ми пам’ятаємо, що він не знає що це Ангол) заговорив про саме болюче. Він не ґібор в своїх очах і Господа з ними нема. Про це він каже: Господь з нами і все це на нас прийшло ? А де чуда, про які батьки розповідали (значить батьки розповідали…). І от він каже про Єгипет і робить висновок – Господь покинув нас і віддав мідіанітянам.

Це був центр хіазму – загальним фоном є 1 заповідь і Вихід з Єгипту: в словах посланого Богом пророка і під час розмови Ангола з Гедеоном, яка тут починається розкривається суть проблеми. Перша частина загострує на цьому увагу, коли йдеться про 1 заповідь, а з’явлення Ангола, це вже наступна відповідь Господа, яка нагадує історію з Мойсеєм і Неопалимою купиною – Бог посилає Гедеона так, як Він колись посилав Мойсея. Відбувається розмова, яка починається дуже схоже: Мойсей просто підійшов подивитися чому кущ не згорає, а Гедеон просто підтримав розмову з незнайомцем…

Відразу після центру йде повторення теми визволення (С1), яку ми обговорили – Ангол обернувся до Гедеона – таке враження що він говорив з ним до того, на нього не дивлячись і не звертаючи особливої уваги. Просот сидів собі під деревом і невимушено заговорив з тим, хто опинився поруч…

Таким чином висновок такий: в цій перикопі ми бачимо новий Вихід: його причини і засоби відповідають тому, що трапилося з Ізраілем в минулому, хоча це зовсім інші часи і обставини. Є проблема – відступництво, є крик до Бога і відповідь, яка полягає в тому, що Бог приходить до того, хто стане посередником – спасителем: там – Мойсей, тут – Гедеон.

В тексті є ще один важливий хіазм, який потрібно розглянути окремо: він загострює увагу на усвідомленні Гедеоном своєї безпорадності, він себе оцінює дуже невисоко, принижує себе у в. 15. Це центр цього другого хіазму, який охоплює вірші з 11 по 24.

А-А’: Ангол появляється і зникає (11 пор.19-24)

В-В’: Господь з тобою – я буду тут, доки ти не повернешся (12 пор 18)

С-С’: Гедеон висловлює бажання про спасіння від мідіанітян – Гедеон висловлює бажання про знак (13 пор 17)

D-D`: Cлова Ангела: ти спашеш Ізраіля – ти поб’єш Мадіанітян (як одного чоловіка – образний вислів, значення якого: це не буде для тебе великою проблемою, а як поєдинок один на один, поєдинок з рівним).

Е: Слова Гедеона, який дивується що його посилають з таким завданням і пояснює що ні на рівні свого племені, ні на рівні свого дому він не є впливовою людиною (читати).

Розглядаючи цей хіазм ми можемо згадати, як відмовлявся Мойсей – найсмиренніша людина на землі – пошли казав, когось іншого, я не вмію говорити… онімів з овечками за 40 років, забув мудрість Єгипетську, якої вчився в домі фараона. Так само Гедеон – правда Мойсей знав що з ним говорить Господь, а цей – ні. Господь готує його так, як готує Мойсея і переконує, що боятися не треба, тому що Гедеон діятиме від Імені Господа. Господь буде з ним. Ну якщо так, тоді дай знак. Ангол дає знак і зникає.

Таким чином ми бачимо що Спасителем, який стоїть за Гедеоном є сам Господь. Він називає Гедеона “ґібор” тільки тому, що Сам збирається визволити Ізраіля, і вся динаміка цієї історії показує що Гедеона ще самого треба готувати (так само як Мойсея) – як Гедеон поведе себе далі в книзі Суддів – це дуже цікава тема, тому що ми бачимо динаміку: ніхто, поки молотить зерно, а що він буде робити, коли йому запропонують царем стати ? Це буде далі – ще не скоро. Дойдемо до цього моменту історії і тоді побачимо…

Джордан:

  • Історія центральна в книзі книги- від Бога поверх і назад до дна.
  • Тут говориться про те, що віддав, а не продав ізраїльтян
  • Мадіанітяни – ті, що невірні

Амаликитяни – більшість з них, в Єгипті (гіксоси -царів пастухи). Вони повернулися в часи Саула і Давида.

Сини Сходу- ізмаільтяни.

  • Знищення всього що дає земля молока і меду
  • Боги еволюції: покарання відповідає переступу.
  • Ваал дає своїм слугам, мадіанитянам…
  • В старі добрі часи вороги ховалися в печерах
  • Хліб і вино, які згадуються в тексті, коли йдеться про чоловіка, що знаходиться в печері, поруч з деревом, яке символізує драбину в небо
  • Історія Гедеона це історія про зростання в вірі
  • Ми в Єгипті, важко повірити, залишилося одне ім’я – я не герой нашого часу (але такими є герої віри: Єгуд, Девора – Господь обирає таким і каже їм: Емануїл.
  • ІН- новий Мойсей, тому кожен суддя(яша)- новий Мойсей
  • Жертва відноситься до Бога- це нагадує неопалима купину
  • Коли Гедеон приностить разом з козлям прісних хліб, це мирна жертва. Жартівники названий відповідно.

Для себе давайте поки що зробимо висновки з цього хіазму: Богу не потрібна людина, яка сама про себе думає, що вона впливова і спроможна змінити світ – скоріше навпаки – Він визволяє через того, хто ні на що особливе не здатен. І в силу свого соціального положення і в силу виховання сімейного. Простий смертний. Йому як простому смертному зрозуміло, що Бог полишив і виходу він ніякого не бачить. Тому що якщо Бог полишив, то надії на успіх бути не має. Це реалізм.

Якби сучасна людина більше думала про ці фактори – про оновлення завіту з Богом, про Реформацію Церкви, про порушення Божих заповідей і необхідність Виходу, тоді б може була більш успішною в питаннях економічних, питаннях безпеки військової, взагалі у всьому що стосуєтсья “шалому”. Доки нам здається що одне з другим ніяк не пов’язано – ми не будемо кричати до Бога і Він не буде відповідати. Як написав Лейтхарт на початку пандемії коронавірусу – це ще не саме страшне, що може бути. Якщо наше відступництво нас не достало, якщо нужда не підвела під самий край – край, після якого людина починає кричати до Бога, починає молитися – як на війні чи в крайній нужді – якщо ні, то ми продовжувамемо думати що обрем ідеального президента, що одного дня прокинемося і в нас все буде, як в Європі, і будемо бідкатися – чого ж ми такі нещасні, чи нам пороблено ? Це все написано, щоб ми зрозуміли – у біди є духовні причини, і це треба усвідомити по-перше Церкві. Наш Спаситель – Христос: Новий Гедеон, Новий Мойсей, принижений і незначний тесля з Назарету – міста, яке, як я казав знаходиться поруч з Офрою. Але його обрано і послано Отцем – і Він на цьому саме загоструював увагу. З тз людей це був простий смертний, його родичі – всім відомі прості люди, без особливих амбіцій і можливостей. Ключ до успіху: в імені, яке дав Бог – муж хоробрий: підстави для хоробрості: Я буду з Тобою.

Вчора ми слухали проповідь про апостолів, яких Христос обирає і посилає з місією до загинулих овець дому Ізраіля. Та сама тема: йдіть і робіть, Дух Божий буде говорити в вас, Я буду з вами, не бійтеся. І наступна перикопа зближає ці тексти через інші спільні теми. Давайте прочитаємо:

9 Гедеон руйнує вівтар Ваала (6: 25-32)

Суддів – Перикопа 9 https://youtu.be/rrDRFnG0Nec

Гедеон пішов проти системи: зруйнував жертівнка Ваала і зрубав “Ашера” – святе дерево. Ми говорили про те, що це за боги. Ашера – мати Ела, який не при ділах. Ваал – справжній господар у домі. Тут відбуваються оргії, відбувається те, що є суттю проблеми. Свого Бога Ізраільтяни залишили і служать Ваалу. Це зробив Гедеон центр хіазму (в29б)

Це хіазм і давайте розглянемо його, починаючи з центру.

С-С1: хто це зробив ? Питають жителі міста, і довідавшись хто саме, вимагають від Гедеонового батька вивести сина. Вони збираються його вбити.

В-В1: повторюється слово ранок. Вранці жителі побачили що жертівник зруйновано, дерево зрубане і на новому жертівнику принесено жертву. Гедеон зробив це вночі, тому що боявся. Йому помагали 10 його рабів – не такий вже він був бідний. Прибіднявся значить перед Ангелом. Він боявся дому батька і людей того міста – бачимо спільну тему з текстом з Мф.10 розділ. Не бійтеся тих, хто вбиває тіло. Яка чудова ілюстрація – Господь Ісус по суті не говорив нічого нового – Бог має бути Богом, якого ми боїмося більше, ніж тих, хто має владу в нашій сім’ї і нашому місті…

Цікаво, що батько вступився за сина – він мабуть сам був не великим прихильником Ваала, але як більшість людей – мовчав. Коли ж питання стало у виборі – то знайшов що сказати: Ваал Бог – йому не треба допомагати: хай сам воює за себе. Дивно, що це переконало жителів. Це ще одне підтвердження того, що вони десь розуміли, що неправі. Просто не було того, хто вкаже на суть проблеми: Гедеона не вбили.

А-А1: Почалося все з того, що Господь наказав все це зробити – він сказав як саме це має бути зроблено – які бички, який жертовник і дрова. Слово “у порядку” вказує на те, що йдеться про Його постанови щодо жертов.

А1: Гедеона не просто не вбили, а він отримує нове ім’я: Єруббаал (нехай заступиться Ваал). Є в цьому іронія, чи просто таким чином батько закарбував свої сумніви: тепер побачимо як Ваал помститься – помститися він повинен, тому що що він бог. Якщо ні, то нащо ми йому служимо і приносимо жертви ? Такі питання виникають в головах ізраільтян. І звісно що іронія в цьому є. Але водночас нема нічого смішного.

Подібна історія трапиться в майбутньому на Кармілі – коли Ілля буде насміхатися з пророків Ваала – там він каже народу, що вони кульгають на обидва коліна і не можуть визначитись кому служити. Ілля – Господь є Бог – коли з неба зійшов вогонь, народ швидко визначився і кричав ім’я Іллі: Господь є Бог, Господь є Бог. Все повторюється і не один раз. В Виході ізраільтяни не вірили Мойсею і Аарону і ті теж ризикували своїм життям, тому що турбували богів, яким поклонялися ізраільтяни, нагадуючи про Бога завіту – невдоволеність фараона призведа до того, що їм стало гірше, а не легше. Що буде, якщо Ваала, бога цієї землі так принизили – і так проблем купа, а тут ще цей Гедеон зі своєю фанатичною вірою і ентузіазмом…

Джордан: лекція 4

  • Це перша битва, яку має провести Гедеон. Це відбувається вночі тому що Гедеон ще не готовий…
  • Ваал – Це так і його вводять биком. Образи ашери вирізали на дерева. Це стосується прохання благословіння. Пор. Землі молока і меду.
  • Йоаш- це лідер в поклоніння Ваалу. Саме його тебе використовують.
  • Друге теля- 7 років (7 років ідолопоклонство). Це жертва вознесіння.
  • Єрубаал- ваалоборець

Висновок наступний: життя має прийти тільки через смерть. Зрубуючи священне дерево і руйнуючи пам’ятник Ваала Гедеон помирає для себе. Він кладе власну душу, щоб її знайти. Для того, щоб відбулося смерть і воскресіння в суспільстві, має настати смерть і воскресіння посередника. Голос Йоаша – символвічно – це голос здорового глузду, це як голос Духа Святого, який судить і ставить перед вибором. Він робить це через Посередника: звільнення від ворогів і убозтва пов’язане зі звільненням від Ваала. Тобто проблема не тільки ззовні – а всередині нас самих. Церква має позбутися самовдоволеності і компромісів, які роблять її нездатною поставити питання ребром. Ісус Христос, якого так само як Гедеона, послано Богом, Якому дане Ім’я понад усяке Ім’я робить це можливим.

23 травня 2020

10 Знак руна (6: 33-40)

Суддів – Перикопа 10 https://youtu.be/5D-xubjcfZE євр 7:07

Структура відповідає події – тут описано як Гедеон шукав підтвердження свого власного покликання. Це утворює паралельну структуру А-А1. Також є вступ: Р. Цікаво, що те, що Гедеон кличе безліч людей і вони йдуть за ним, не дивлячись на те, що цей заклик відбувся завдяки ДС, для самого Гедеона залишається питання. Думаю воно викликане усвідомленням відповідальності. Зростання у вірі тісно пов’язне з усвідомленням відповідальності.

Почавши читати історію Гедеона вчора ми говорили що однією з тем всієї історії Гедеона є тема зростання у вірі. Ця перикопа і наступна – про черговий етап цього зростання.

По-перше було привітання – потім Гедеон отримав підвердження в тому, що вогонь пожер жертву, потім ми бачимо що він руйнує жертовник, але робить це уночі, а значить не готовий зробити вдень (хоча може це було й мудро), тут він просить про знак на вовняному руні. І далі це ще буде продовжуватись – таке враження що він постійно сумнівається, хоча насправді він росте у вірі. Це динамічний процес.

Колись Бог так само покликав Авраама, а потім дав йому ім’я Авраам – батько багатьох народів. Це трапилося тоді, коли в нього ще зовсім не було дітей. Так само Петра він назвав “Скелею” тоді, коли Петро ще не був “як скеля”. Він називає нас праведними і святими виходячи не стільки з того що ми є (якраз навпаки, якщо зважати на факти), а з того, чим ми маємо стати, чим Він зробив нас у Христі і в чому дає нам вирости. Можливо, ми вже звикли до цих звернень – діти Божі, але це просто гарні слова – це нас формує.

Про що говорить текст ?

Р:

Всі вороги – 120 тисяч (8:10)

Дух Божий – вкрив, одягнув (буквально) Гедеона. http://biblezoom.ru/#-7-6-34-exp-w-3-93881 вперше зустрічається, коли йдеться про те, що Бог одягну Адама і Єву (Бут.3)

Коли Божий Дух зходив на Отніїла, він дів не зволікаючи, але ця історія показує нам, що це не відбувається без свідомої участі людини – Гедеон зволікає.

А-А1:

Можна поставити питання: а чому насправді Гедеон шукав цього знаку – чи не було це свого роду поганством – чому він не вірив в Слово Бога. Ми інколи занадто правильно дивимося на речі і не розуміємо, що Бог сходить до рівня людини і дає їй те, що вона просить, навіть якщо вона просить щось таке, без чого можна було б обійтися. Це дуже індивідуальна справа…

Можливо у випадку з Гедеоном це було так: побачивши під рукою ось це вовняне руно, він попросив, щоб роса була на руні, а на землі не було; коли це трапилося він міг подумати – просто руно втягнуло в себе довколишню воду – і попросив зворотнього. Можливо що саме такий спосіб підтвердження пов’язаний з тим, що Гедеон хоче побачити, як Бог бурі, дощу буде з ним (він зруйнував пам’ятник Ваалу – богу дощу і бурі; і до речі ім’я Гедеон означає: лісоруб – він зрубав дерево і вирубає мідіанітян.). В будь якому випадку він отримав подвійне підтвердження… Все це укріпило віру Гедеона.

Note four things that God used to prepare Gideon in this chapter.

First, Gideon met the preincarnate Christ.

Second, he committed himself to following Yahweh.

Third, he obeyed the Lord by taking a public stand for Him, relying on His promises.

Fourth, the Holy Spirit gave Gideon supernatural power.

When the people God calls to Himself respond positively by committing themselves to Him and standing up for Him, He strengthens their faith so He can use them in greater ways. His ability can overcome the inability of His servants if they rely on His promises, even though their faith may be weak.

Зараз прочитаємо наступну перикопу і перед тим, як розглянути її основну структуру – ми подивимося на хіазм, що охоплює частину вже прочитаної нами перикопи і частину наступної. Це до теми – зростання Гедеона у вірі.

Коментарі Джордана:

  • Те що всі зібрались чудо – це і виклик: тому це і підбадьорює…

  • Вірую Господи, допоможи моєму невірству.
  • Гедеон ніби питає: (1) ти ж вище природи ? Ваалізм це релігія природнього закону- духи природи роблять одне і те ж саме (закони). За законами природи гравітація завжди – закон. (Чудес не буває). Закони виділені в природу.Але в Біблії це по іншому: сокира не то не, взуття не зношується – Бог діє однаково через завіт, а не тому що є закон.
  • (2) знамення дані не через слабість, а тому шо є ДС (тут знак який підтверджує слово Бога
  • (3) алегорія: 37,38: Вода ДС буде на Гедеоні і Він визволить.

На 2 етапі – земля Ізраіль, на який переходить вода. Це означає бдагословіння для всіх. Як від Сина, до Церкви “вижато” Дух.

11 Гедеона несподівано розгромлює мадіанітян (7: 1-25)

Суддів – Перикопа 11 https://youtu.be/Ep0mwXFKlSs

Тобто ми спочатку подивимося на хіазм, який охоплює всю попередню перикопу і до 18 вірша, з прочитаного нами в 8 розділі.

Таким чином ми бачимо в центрі: страх і наказ зійти до води, а потім до ворожого табору (в центрі), знак, який підтверджує обітницю (вовняне руно і сон мідіанітянина) і віру Гедеона, який збирає і закликає Ізраільтян до боротьби. АВСВ’А’.

Цей хіазм взято з сайту netbiblei.

The primary (???? ok one side of the matter) matter in the Gideon narrative is not the deliverance itself, but rather something more personal, namely, Gideon’s struggle to believe God’s promise. . . .

Тепер давайте подивимося на основний хіазм: АВСВ’А’

А-А1: Основна тема тут: люди – їх відбирають, так що їх стає мало (300 чол), а потім всі решта приєднуються громлять ворога (А1).

Давайте розглянемо детальніше:

Значить карта: ми стоїмо лицем на Захід. Це територія Манасії – все відбувається в радіусі декількох десятків кілометрів. Зліва – табір ворожий, справа – “наші”, хто боїть відходить ще більше вправо (в бік пустелі і трохи ближче до Йордану, який зверху).

З 32 000 людей 22 000 вернулося – 10 000 лишилося.

Давайте порахуємо, виходячи з того, що ворогів було 120 000 (8:10) – скільки припадало ворогів на одного ізраільтянина, після того, як ці люди відійшли ?

120 000 : 32 000 = майже 4 (3,75)

120 000 : 10 000 = 12

Це набагато більше. Шансів нема.

Тоді Господь каже: забагато (в.4). Тоді біля води відбувається відбір – люди, що п’ють не як пси, а як особи шляхетні і стримані входять до числа армії, яка складається з 300 чоловік.

120 000 : 300 = 400

Мені достатньо, каже Господь Гедеону.

А1: потім Гедеон їх покликав і тут навіть більше було скликано: в.23,24 – вони перекривали переляканому ворогові відступ через Йордан, погоня перенаслася на той бік (на карті) і перебили навіть їх царів (Орев – ворон; Зев – вовк; відповідно називалися їх міста – їх голови принесли до Гедеона).

Отже людей, як ми бачимо задіюють на певному етапі, але спочатку їх відсторонюють.

Який з цього висновок: Бог дає всім долучитися до того, що Він робить, яке починається все в невеликому колі людей, здатність яких до перемоги зводиться до нуля. Таким чином вся слава належить не людям (які могли б її присвоїти, якщо б це було один проти 12-ти), а Богу. Неміч Церкви, це її сила, якщо є декілька вірних людей, яких посилає Бог. Все решта – потім. Коли перемогу здобуто на ось цьому рівні – всі долучаться. Але вони можуть заважати на першому етапі, коли ця перемога зароджується і відбувається її вирішальний етап.

В-В1: Гедеон прямує до ворожого табору: перший раз – щоб отримати ще один знак, другий – щоб перемогти ворога. Господь Сам каже йому – якщо боїшся (ті, хто бояться вже давно не тут – але мабуть сам Гедеон – лідер тих, хто один проти 400 готовий битися, якщо Господь з ними – сам Гедеон мабуть все таки трохи боїться; та й усі мабуть бояться – інакше не було б змісту казати: “не бійтеся”)

Отже, якщо боїшся, візьми слугу і йди послухай про що вони говорять. Тут знову говориться про безліч ворогів, вони знову перелічуються (мідіанітяни, амаликитяни і сини Кедему – сходу: тобто ті, що турбували Ізраіль протягом останніх 7 років). Їх було як сарани багато, як піску на березі моря. Можна собі уявити долину, яка вкрита цими наметами. Гедеон сходить з гір і підслуховує.

Після того, як він почув, про що говорили, Гедеон вклонився. Він отримав підвердження, що Бог з ним. Тоді закликає Ізраільтян взяти смолоскипи з глеками, сурми і оточити табір: якщо це була територія декілька кілометрів – долина в якій стояв табір 120 тисяч, це мала б бути чимала територія. І от мідіанітяни по периметру бачать 300 вогнів – по колу – вони поодинокі, тому що ізраільтяни знаходяться на відстані одне від одного, але таке складається враження що на них іде армія, яка зараз їх поглине. А ще оцей звук 300 сурем… А ті стоять на місці…)))

Коли Господь робить подібні речі – це виглядає як посоромлення того, на що надіялися люди. Це добре можна побачити під час пандемії коронавірусу… ЦЕ ми бачили, коли читали про колесниці Сісари – дощ пішов в все зірвалося – хід війни повернувся в інший бік. Коли Брайан Вітбін розповідав про враження сирійської армії, де загинули теж сотні тисяч – біля Лахішу. Там сказано, що Ангол Господній вразив цю армію: скоріше за все це відбулося через чуму, яка виникла там через те, що самі сирійці створили умови для розмноження щурів – вони не ховали своїх померлих, тому що треба було це робити певним чином, а умов для цього не було. Тому розвелися щурі, чума вразила цілу армію…

Я дивуюся, як якийсь маленький вірус може перевернути світ – я маю на увазі зробити те, що зробив цей коронавірус. Звісно, в певному сенсі нічого не змінилося – але в іншому – змінилося все. Після цього я починаю бачити, наскільки все в цьому світі крихке і ненадійне. Я це знав, але через історії, які подібні до цієї ми бачимо як це відбувається.

С: Давайте подивимося з чого це все почалося ? Комусь приснився сон – ясно що суєвірний народ були ці мідіанітяни, тому надавали снам великого значення – котився буханець хліба, вдарив в намет і його перевернув… ну і що такого ? Але тут зразу з’явивися тлумач: знали вони про Гедеона, чи це був справді який оракул – не знаю. Але висновок вони зробили правильний: Бог дав у руку Гедеона ввесь табір. Ці слухи поширилися і заклали основу для страху і реакції, яка проявилася хай не відразу, але була вирішальною.

Мабуть спочатку в свідомості невеликої групи людей вогні і звуки, які вони побачили зв’язалися з цим сном, а точніше – з його тлумаченням. А потім – це все як вогонь перекидалося на інших. Ізральтяни ж стояли і чекали, це все віддбувалося в ту ж саму ніч, значить мідіанітяни по ходу наростання цієї паніки поширювали чутки про сон і пов’язували це з тим, що бачать довкола. А знаєте, що таке чутки, особливо коли страшно (і мьортвие с косамі стоят) ? Це брехня на брехні – все обростає деталями, яких взагалі не було першопочатково ні в сні, ні в його тлумаченні. Це вже емоції, а коли почалася паніка – треба щось робити. А коли паніка зросла, комусь здалося, що ізраільтяни вже тут і він рубонув свого ближнього – ще більша паніка – он кров… написано, що весь табір бігав, кричав і утікав – або тільки вирватись з оточення і втікти від Божої руки, яка, як вони вірили спала на них через море ізраільтян, що оточили табір. Господь справді переміг, але це відбулося через їх власний страх.

Це цікава ілюстрація того, як все відбувається в Божому світі: люди самі себе наказують – древні хоча б визнавали що це Бог віддав їх у руку ізраільтян – сучасні б написали чергову книжку про “Психологію страху”…

Словом всіх погнали з Краю направо – за Йордан – аж до Мертвого моря (в.24)

Джордан (лек.5)

  • Натяк на воду і 7:1
  • Справжня битва не проти крові і плоті: Гедеон проти війська, Єрубаал – проти Впала. Коли народ побачить, що ворогів побито, вони повернуться до Господа. Політична складова-духа. Перше і головне – відродити віру.

  • Господь хоче щоб було чудо і стало ясно хто такий Ваалі хто такий Господь.
  • 2я історія- і дані з Повт. Зак.20:1-4 пор. ІН.1. Це те, що має сказати священник. Це не просто підбадьорення воєначальників. Перше для вірних має більше значення. Повт. Зак 20:5 і далі…Життя важливіше за смерть. У людини є свій дім, свій сад, своя Єви. Її треба захищати.Це звичайне положення речей, в якому нема нічого поганого.
  • Коли Ісус говорить йди за мною, а йому відповідають – поховав батька, то це вже інше: тому що тепер Бог твоє життя.
  • Застосування до добровільної армії (приклад В’єтнам)
  • 99 війн не мали б починатися. Більша частина воєн – через те, що завойовують. Нормально – захищати , йти завойовують чужу землю…
  • Те як вони пили воду визначає готові до битви чи ні… пильність, ми на полі бою.
  • Страх – це те, що про ми вже чули нагадує історії минулого (Рахав…
  • Намет (в13) це особливий намет – це намет лідера (Євр).
  • Символічно ворогів оточила слава Господня- сурии, вогон, звучить Слово. Господня Армія приходить на це місце.
  • 300 труб – це 300 груп, тому в уяві ворогів це дуже перебільшено. Важливий аспект психологічної війни…
  • Інший фактор психологічної війни – все це трапляється вночі – а початку ночі, коли люди міняються, вони заспані- їх очі ще не звикли до темряви і розум не прокинувся. Ті, що пішли – розслабитись і йдуть додому, можливо саме тому, ті що прокинулися прийняли їх за ізраїльтян. (Арешти вночі).
  • Були схоплені ворон і вовк. І вбили ворона на воронячому камені, а вовка у вчавильні. На початку ізраїльтяни ховаються в печерах, і Гедеон сидить винній чавильні.

Словом, ми бачимо з цієї перикопи, як Бог дає перемогу. Він готує своїх людей, а зокрема одну людину – до того, щоб та стала провідником. Від неї не вимагається бути суперменом – Бог її підготує і зростить, об’єднає навколо неї потрібних людей. Потім ці люди стануть свідками того, як вороги самі себе знищать – тому що коли йдеться про Церкву – той самий принцип. Рано чи пізно цей світ, як каже Джеймс Джоран, зверне увагу на Церкву через те стане ясно що те, що дає Церква не дає ніхто.

Та й сьогодні саме так поширюється Боже Царство – Римська Імперія, яка переслідували і жорстоко нищила християн дуже скоро стала християнською. Чому – тому що альтернативи не було. Немає альтернативи Христу. Це рано чи пізно стає очевидним. Питання – чи буде Церква готова ? Так, Бог підготує. Так що тут ми маємо чудове нагадування про те, що наш Бог – це Бог історії, Бог перемоги, Бог, який вірний тим, кого обрав для звершення Своєї справи, Бог, який готує вірних до великих діл, які, як Він казав є більші за ті, що робив Він Сам – чому ? Тому що каже, я йду до Отця. Тому що по суті діла Христові і наші діла в Ім’я Христа – це діла Отця (Ів.14), це слава Триєдиного Бога, який долучив Церкву до себе через завіт. Все це походить від Отця.

24 травня 2020 року

12 Гедеон та Ефраїм (8: 1-3)

Суддів – Перикопа 12 https://youtu.be/FOCUi54IPd0

Структура даного тексту є хіастичною – АВВ’А’:

А-А’: Єфраїмляни сперечаються з Гедеоном – заспокоїлись

В-В’: хто я, а хто ви ?

Хто такі Єфремляни: сини Йосипа. Чим вони особливі – Йосип отримав найбільшу спадзину перед братами, а Єфрем – перворідство, хоча й був молодший за свого брата Манасію. Коли ділили землю – Ісуса Навина 17:14-18 розділ виник конфлікт між синами Йосипа і Ісусом Навином – вони вимагали більше землі – посилаючись на те, що їх багато. Ісус Навин нічого їм не дав з того, що було завойовано, але сказав що вони можуть піди і завоювати територію (ми читали про це 2 тижні тому…). Тоді також ми говорили, що те, що трапилося – буде повторюватися і потім ці тенденції посприяють тому, що Царство поділиться на Північне і Південне – це буде вже після Соломона. Тут ми маємо знову ознаки того, що ці люди вважають себе привілейованим класом з особливими амбіціями і з ними треба говорити по-особливому, якщо не хочеш конфлікту. Це все ж таки брати. Хоча їх претензії ідіотські.

Як Гедеон вирішує цю проблему. Сам Гедеон – з синів Йосипа, з коліна Манасії. Він знає, що Єфремляни, мяко кажучи – нарвані, і знає чому. Вони починають сперечатися.

Що Біблія говорить про суперечку :

Приповісті Соломона багато вчать про це. Сварку треба лишати, поки вона не почалася – тому що це як прорив води – неконтрольовано. Якщо хтось налаштований сваритися – його важко зупинити. Сваритися немудро – так можна підсумувати все, що сказано про сварку. Дурість і гордовитість стоїть за бажанням сваритися.

Слово “гордовитість” (Прип Сол 28:25) – це слово “широкість” – в Притчах воно використовується в переносному сенсі і наводить на думку про протилежне: тихі, сумирні, лагідні, покірні серцем. http://biblezoom.ru/#-20-28-25-exp-w-1-225637

Гнів і сварка тісно між собою поєднані ( Хто любить сварки – любить гріх (Пр.17:19), інколи здається що вона виникає безпричинно – тому що для зовнішнього спостерігача – навіть для самої людини на той момент може бути не зрозумілим – чого вона свариться. Буває тільки почнеш захищатися – і мимоволі сам розпалюєшся і стаєш учасником сварки. Залишимо деталі на час, коли читатимемо Приповісті Соломона – в самій книзі Суддів ще йтиметься про сварки… Наостанок скажу, що не бути сварливим – це вимога до служителя в пасторських посланнях.2 Тим.2:24 – раб Господній не має бути сварливим.

Текст, який точно передає і підсумовує те, про що ми говоримо і те, що зробив Гедеон: Прип. 15:1

Як відповів Гедеон на те, що Єфремляни вимагали його “покаятися” в тому, що він їх не покликав змагатися в авангарді. Він не став їм навіть пояснювати, що це Бог обрав 300 чоловік, а всі решта пішли додому. Питання було в тому, що Єфремлян не було покликано особливим чином, через послів, як було покликано тих 32 000, які першопочатково зібралися на війну (Суд.6:35). Потім Гедеон послав по Єфремових горах і вони добивали Мідіанітян, коли ті втікали – вони навіть захопили Ворона і Вовка (Орева і Зева) і Гедеон вирішив їх заспокоїти, намалювавши в їх уяві картину, яку вони хотіли бачити.

Гедеон каже, що ви – герої. Я не настільки важливий, як ви. Він порівнює це зі збором винограду: перші плоди ? Та що це таке порівнянні зі збором решти врожаю наприкінці. Я не знаю як саме він з ними сперечався – написано що це вони з ним сперечалися. Мабуть він пробував їм пояснити, що яка різниця – Бог дав перемогу і вона нележить всім. Або пояснити, що це Бог обрав його на виконання цієї ключової ролі, а не він сам вирішив. Весь хід битви говорить про те, що слава мала належати Богу, а не людям. Можливо він міг би це все їм гарно пояснити, але він сказав інше. Тому що їх треба було заспокоїти, а розуміти справжні причини того, що все відбувалося саме так, як відбувалося вони не були здатні.

Тому Гедеон їх підхвалює, він робить все можливе, щоб зберегти мир – говорить їм, що це і так зрозуміло що ви головні – Бог дав царів у вашу руку. Навіть не порівнюйте мене із собою. Я на таке не здатен.

Вони заспокоїлися. Читати Пр.15:1

Джордан:

– Це битва з ізраїльтянами, які йдуть на компроміс
– – В них не вистачає розуму і духу визнати лідера, але вони хоча б його слухають.

Висновки:

Про відповідь Гедеона:
Все це є прикладом для наслідування, який тісно пов’язаний з вченням з Післання Якова. В 3 розділі багато говориться про стримання язика і мудру покірливість.

Це актуально по відношенню до конфліктів з тими, з ким треба зберігати мир і зробити все можливе зі свого боку, щоб навіть якщо людина гнівається, свариться і кричить на тебе – не відповісти тим самим.

Це може стосуватися побутових стосунків в сім’ї – і напевно в першу чергу. ЦЕ стосується начальства на роботі. А в наш час також так званих “срачів” в інтернеті. Теми цих срачів можуть бути різні – але дві найпопулярніші: політика і релігія.

Сваритися про політику – тим більше в інтернеті: це гибле діло. Видаліться з соціальних мереж, якщо не можете стриматися від коментарів і перепалок. Соціальна мережа – це інструмент для того, щоб робити добро, так само, як ніж чи будь-який інший інструмент. Ним треба вміти користуватися і не зловживати.

Релігія – це теж часто тема для гострих суперечок, при чому сперечаються якраз брати, які, здавалось би, повинні розуміти що пиляють гілку, на якій сидять. Історія, яку ми прочитали дає приклад, закладає модель для поведінки в ситуаціях, коли хтось закидає що з ним не рахуються, коли хтось безпідставно тебе звинувачує в гордині і намагається вивести з рівноваги. Гедеон має в голові клепку, і хоча з ним самим далі все буде не так просто – в цій ситуації він вже достатньо зрілий, щоб відповісти мудро: похвалити іншого, не возносячи себе. Зробити це заради миру і єдності.

13 Помста Гедеона (8: 4-21)

Суддів – Перикопа 13 https://youtu.be/Nii05BByY58

Структура – паралельна АВСА’В’С’

А-А1: Гедеон і 300 його людей рухаються на схід (на нашій карті наверх), перейшовши Йордан – десь за км 5 від річки на схід – місто Суккот. Це територія Гада на сході – вони не воюють з мідіанітянами. Хоча за замовчуванням вважаются ізраільтянами, це одне з колін Ізраіля. Жителі Суккоту на той час могли вже бути відступниками, ми не знаємо всіх деталей, але ми бачимо, що вони відмовили Гедеону в допомозі – не дали хліба його людям. А якщо вони не підтримують тих, хто воює з ворогом, значить вони з ворогом заодно. Схоже на те, що табір ворожий був дуже близько, в районі Пенуелу (див. Карту).

Матвія 12:30: “хто не збирає зі Мною, той розкидає”, з іншого боку “якщо напоїть чашою води, не втратить” (Мф.10:40-42). Христос там говорить, що ті, хто приймають посланих Ним апостолів, приймають Його. Так само тут – Гедеон веде війну Господню і виразити з ним солідарність було б за щастя для вірних. Жителі Суккоту невірні – але виглядає так, що вони займають нейтральну позицію… Самі по собі. Немає такого. Не існує “в природі”…

Отже, жителі Суккоту дають зрозуміти, що вони не впевнені в тому, як закінчиться битва, а союз з Мідіанітянами їм не завадить. Чи “рука” Зеваха вже в твоїй руці (в.6) – це може мати конкретне значення, оскільки ми бачили, як калічили ворогів і їх трупи (пальці, руки, голови відрубували – таким був світ древніх…)

В завітних стосунках завжди є відповідальність за іншого, за того, з ким ти пов’язаний. Ось чому Гедеон не залишив цього просто так. Вони сказали що прийдеш, коли переможеш – він і прийшов, але вже не з миром, а з наміром покарати лідерів Суккоту, які відповідальні за відступництво.

Слово, яке перекладене як “дайте”, може бути перекладене, як “продайте” (в5)… Йому треба було заглибитися в пустелю – ми далі читаємо, що ворожий табір зупинився десь недалеко, але йому треба було обійти його і застати зненацька (в.11 див карту). Він втомлений – і тут відмовляють в елементарному – і роблять це демонстративно.

Так само демонстративно Гедеон їх: знайшов того, хто складе список старійшин міста і всіх по списку.

Що означає терня і колючки ? Вірш 7 і 16. Він над ними знущався ? Йдеться про якісь тортури ? Ні. Йдеться про те, що він їх провчив, а не вбив (в оригіналі використовується слово “яда” – знати, навчити, напоумити http://biblezoom.ru/#-7-8-16-exp-w-7-94760

Скоріше за все це було публічне покарання, при якому використовувався якийсь різновид батога, що залишав на тілі сліди. Образний вислів походить з аграрної сфери: терня, колючки. Зауважте, що покарання впало на лідерів, на старійшин міста, на тіла тих, хто предствляв собою все суспільно-політичне тіло.

В-В1: жителі Пенуелу. Так само відповідли Гедеону – міста ці знаходяться поруч (7 км одне від одного). Гедеон обіцяє зруйнувати їх вежу – а це теж стосується управління містом, тому що вежа – це було укріплення, яке знаходилося всередині міста і могло служити як для зберігання запасів, так і для захисту, якщо стіни міста впали. Мабуть тому, що цю вежу захищали, деякі жителі цього міста померли (в17).

С-С1: Отже, коли Гедеону відмовили він обходить ворожий табір. Всі ці місця – Суккот, Пенуел і місце локації ворожого табору – Каркор: поруч – див. Карту). 15 000 ворожого війська (до речі я не зовсім точно порахував вчора – помилився на 15 000 )))- це по суті нічого не міняє, просто на одного ізраілянина врешті решт було не 400 ворогів, а 450 – суті діла це не міняє, але це була помилка, тому що я відштовхнувся від кількості вбитих (12 000), а тут ще йдеться про 15 000 живих – тобто разом 135 000. Вибачте.

Гедеон знову розбиває ворожу армію завдяки несподіваній атаці (в.11), царів, які втікали – схопив, а ключову роль знову зіграв страх.

Зевах і Цалмунна – він влаштовує їм допит (С1) і виявляється, що на саме вони відповідальні за вбивство його братів на Фаворі – про це не йдеться як про окрему подію – ми дізнаємося, що це трапилося в минулому тому, що Гедеон питає про це. По зовнішньому описанню виявлено, що це зробили саме ці царі. Тепер Гедеон, як месник за кров повинен їх вбити. Він їм каже про це, каже що вбиває їх саме тому, що вони вбили його братів. Хоча ці вже були готові до того, що їм кінець.

Гедеон хоче використати цю ситуацію ще й для того, щоб навчити сина. І він дає завдання своєму сину Етеру – той юний (наар – євр. “юнак, хлопець” -слово часто зустрічається в Біблії, коли йдеться про підлітків, які в процесі дорослішання). Етер боїться і це помічають ті, хто має бути страчений. Гедеон робить це власноруч.

Він також забирає оздобні місяці, що були на шиях їх верблюдів. Чому про це сказано ? Побачимо пізніше…

Джордан:
е підсилює те, що ж в пісні Девори, там не прийшли допомагати, а тут навіть не захотіли помогти.

Ви під прокляттям – терени і колючки
13 вірш – при сході сонця : Суд. 8:13: “І вернувся Гедео́н, син Йоашів, із війни з Маале-Гахересу.” Девора співає про це, Яків в Пенуелі…
1 Помилка Гедеона, який вбиває царів 8:18-21.
Божу війну він переводить в площину особистого. Царів дають мудрі поради. Помилки буде три.

Висновок:

Отже, даний текст говорить про те, який повинно бути ставлення до того, хто провадить священну війну – до Господонього посла. Ставлення до посла визначає ставлення до того, хто послав, і навпаки. Якщо посол вірний – то ті, хто його не підтримували будуть покарані, а тих, що підтримували – виногородять (це ми можемо бачити, якщо проведемо паралель між цією історією і словами Христа про те, що той, хто подасть чашку з водою учневі – не залишиться без винагороди).

Також ми бачимо що в цій війні зустрічаються ті, хто не будуть підтримувати, хто є відступниками, які хочуть зберегти статус кво, які не можуть визначитись, або визначились, але прямо про це не говорять. Гедеон не відволікається на боротьбу з братами відступниками, а продовжує переслідувати головного ворога. Це теж закладає модель поведінки, яка відображена в притчі Христа про чоловіка, якому на полі ворог посіяв кукіль – він сказав до певного часу не чіпати – хай росте, а потім, як виросте – легше буде вирвати. Дуже схожа послідовність подій (Мф.13:36-43)

Відступництво – це велика тема Біблії – і не тільки в СЗ – відступник карається більш суворо чим той, хто не знав шляху правди, а тому ця історія є ілюстрацією до текстів НЗ, які говорять про відступництво. Читачи ці тексти, будемо про неї згадувати…

Іван 9-9

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH-wVCeV9zhSmoHmHXJ86rJL

 

73 Поховання Ісуса (19: 38-42) карсон стор 417 – огляд попердньої частини страсті

74 Воскресіння Ісуса (20: 1-10)

75 Ісус з’являється Марії Магдалині (20: 11-18)

76 Ісус з’являється учням (20: 19-23)

77 Ісус та Фома (20: 24-29)

78 Мета цієї книги (20: 30-31)

79 Ісус з’являється семи учням (21: 1-14)

80 Ісус та Петро (21: 15-19)

81 Ісус та улюблений учень (21: 20-25)

 

73 Поховання Ісуса (19: 38-42) карсон стор 417 – огляд попердньої частини страсті

Іван – Перикопа 73 https://youtu.be/0oO0kuqSlR8

Структура:

А: Йосип

В: Тіло (просив і взяв)

А’: Никодим

В’: Тіло (обгорнули плащаницею і поклали у новий гріб)

Як називається ця структура ? Напишість в коментарях

Йосип з Ариматеї: потайний учень Ісуса. Аримафея – місто за 30 км на північний захід від Єрусалиму. В СЗ називалося Рама (місто, де жили Елкана і Анна – батьки Самуїла – 1 Сам.1:19; 2:11). З Мат. 27:57-60 ми точно знаємо що він був багатий і що гріб належав йому. Марк називає його “поважним радником” – скоріше за все це був член синедріону – Марко звертає увагу на те, що піти до Пилата – це був сміливий з його боку вчинок (Мк.15:43-46). Лука, називаючи Йосипа радником, уточнює, що він не пристав до Ради і чину їх, а сподівався Божого Царства – курсивом написано синедріону (Лук.23:50-53). Також Більше Він має доступ до Пилата – не простий смертний, образно кажучи. Пилат, написано у Марка – подарував тіло Йосипові. А без дозволу Пилата хто-зна що б солдати зробити з тілом – могли просто спалити, або лишити, щоб птахи дзьобали. Розп’яття – це ж була показова смерть – розп’яті могли висіти довго.

Дуже різні люди слідують за Христом – не всі відкрито і на це є причини. Але кожен грає свою роль, роль, яка необхідна і унікальна. Йосип – така людина. Пилат прислуховується до прохання і Йосип забирає тіло.

Другий блок починається з того, що прибуває Никодим. Ми вже знаємо з Ів. Що він приходив до Ісуса вночі, що вступився за нього в синедріоні. Никодим приніс смирну, помішану з алоєм – сто літрів.


Вчора ми розмовляли з Павлом Сергійовичем Шевчуком і він рекомендував послухати лекцію Андрія Бауменстра – викладача з Києво-Могилянської академії, яка називається “Воскресіння Христове: реальна історична подія”. Можу скинути посилання – я ще не встиг подивитися, але Павло Сергійович розповів фрагменти і один з них стосується прочитаного нами тексту: 100 літрів суміші смирни з алоє – це багато. Це бочка. Коли тіло обгортають плащаницею – це як бинтують і при цьому постіно змазуют цією сумішшю. Як виглядала ця плащаниця, коли тіла не стало ? Це цікаве питання. Ми собі уявляємо купу цих бинтів, чи щось типу простині, яка лежить ось так в хаотичному порядку, як лежить одіяло на ліжку, яке не застелене… Я повернуся до цього питання.

Лекції Андрія Баумейстера https://www.youtube.com/watch?v=fe8agy1pb44&t=10s

аналітична теоогія – раціональні докази – він посилається на НТ Райта і його працю “Воскресіння Сина Божого” https://azbyka.ru/otechnik/konfessii/voskresenie-syna-bozhego/

На місці, де Христос був розп’ятий знаходився сад, а в саду новий гріб, ніхто ще в ньому не лежав. Я розповів про те, що знаю з лекцій Вітбіна в Ізраілі, про те, що пов’язане з Церквою гробу Господьного я вже казав, але є ще одне місце, яке дехто вважає альтернативним місцем розп’яття і поховання Ісуса. Приводяться відповідні докази. Там немає Церков – як на традиційному місці поховання, але сама атмосфера більше нагадує першопочаткову.

Вітбін:

Місце Черепа

Офіцер 1860

Штольні камінь для побудови храму Соломона

Сад поруч

Гора Морія

Не на горі а в штольні , тому що є дороги і тільки так можна побачити табличка з написом

 

Йосип Аримафейський

Сад- велика цистерни 50 000 л води, найбільший з знайдених в Ізраїлі прес для віджиму винограду

 

Гробниця

Кімната для плачу

Розмір – ноги не влазять

Повертаючись до тексту – гріб був новий. Вітбін говорив, що гріб зажди якось віддворював формі дому, який складався з декількох кімнат, головною з яких була кімната для гостей. Значить Ісуса поклали в “кімнату для гостей” – це саме важливе місце в гробі, так само як сама важлива кімната. Чому це важливо ? Скажу, про це коли про воскресіння прочитаємо…

Що ще – гріб і місце розп’яття були поруч (це те, що знаходять і на одному і на іншому місцях, які вважаються місцем розп’яття). Можна схилятися до однієї з версій стосовно того, де все ж таки це відбувалося – але я схиляюся що “ми не знаємо”. Тому що обидва місця мають свідоцтва, які дуже схожі.

Отже, те, що гріб був поблизу обумовлено тим, що готувалися до суботи (був це вечір Четверга чи вечір П’ятниці – невідомо: ми вже говорили, що приготування до суботи могло відбуватися в П’ятницю – безпосередньо перед настанням суботи (в Пт ввечері настає субота), а могло відбуватися в Чт (знаючи юдеїв, які будували довкола закону ще один закон легко можна припустити, що вони ще з Чт готувалися, тому це міг бути вечір Чт – як це було ? Ми знову ж таки не знаємо… Вітбін відповів на лист стосовно теорії, що Вечеря відбувалася в Ср але він зауважив, що є невідповідності і це всього лиш теорія… Залишимо теорії і перейдемо до реальних подій…

Карсон

Велика кількість суміші – прецедент для этого виден в погребении царя Асы (2 Пар. 16, 14). В ВЗ отмечены и погребения садах (Манассии [4 Цар. 21, 18]; Амона [4 Цар. 21, 26]). Согласно Неем. 3, 16 LXX (ср. Деян. 2, 29), известное в народе место погребения Давида также находилось в саду.

Перед тим, як прочитати наступну перикопу – зробимо висновки:

поховання Христа – це не просто формальна складова, яку можна було б і не відділяти від смерті, про важливість достовірності якої ми говорили. Христос справді помер – це важливо, що це не просто здавалося – а це справді відбулося. Але також Його було поховано. Це теж доказ смерті, але це має окреме значення. Коли ми читаємо післання до Римлян – ми бачимо, що пояснюючи значення хрещення, Павло говорить якраз про поховання. Рим. 6:3 (прочитати). Якщо смерть – це щось більш невидиме, то поховання – це конкретний обряд і тому це пов’язано з хрещенням, як з обрядом.

74 Воскресіння Ісуса (20: 1-10)

Іван – Перикопа 74 https://youtu.be/xFAWJjmhlag

Структура АВСВ1А1:

А: Перший день тижня, рано вранці, ще темно. Марія з Магдали (це містечко на березі Галілейського моря) йде до гробу. І що вона бачить – камінь відвалено.

Вона біжить, повідомляє Петра і Іоанна, що тіло забрали і ми не знаємо, де його поклали. Не знаємо – вислів, який повторюється в А1.

В: Ті побігли до гробу, Петра випередив учень, ім’я якого не називається – це був Іоанн, він прибіг перший і нахилившися бачить плащаницю…

Але він не увійшов.

Отже, плащаниця – якби тіло вкрали – її б не було. Андрій Бауменстер каже, що тіло неможливо дістати з плащаниці, тому що вся ця суміш, застиваючи утворює такий собі саркофаг. Лазаря, який вийшов обв’язаний пасами по руках і ногах, розмотали – Андрій Баумейстер припусткає, що плащаниця, яку бачить Іоанн мала певну форму – форму тіла.

В будь-якому випадку її розглядає також Петро, який прибіг і зайшов у гріб. Цей нюанс теж має значення, тому що Петро – новий Першосвященник і Іоанн дає нам зрозуміти це, підкреслюючи, що Петро увійшов першим.Справа в тому, що місце, де лежало тіло Ісусове нагадує Святе Святих – чому ? Побачимо далі…

Коли йдеться про Петра – це центр хіазму, він так само, як Іоанн розглядає плащаницю і тут є цікава деталь – 7 вірш. Хустка.

Лице Лазаря теж було обмотане хусткою… Взагалі згадайте першу половину Євангелія, 7 чудес, і сьому Воскресіння Лазаря, яке вказує на воскресіння Христа… Але з хусткою пов’язане наступне:

БВ ствредує, що в ті часи існувала традиція: коли робітник закінчував роботу, то щоб уникнути незручних моментів він давав зрозуміти про це замовнику, залишаючи на біля готового вже виробу хустку, якою обтирав піт з лоба. Якщо хустку було складено особлививм чином, значить роботу – закінчено. Ісус працював руками до 30 років і подав такий знак учням, восреснувши з мертвих: звершилось, роботу зроблено (це були його слова на хресті (пор пер 71 – це ще один доказ того, що саме це було важливим – тому що проголошувалося на хресі; тому мабуть саме це спраді хотів донести воскреслоий Господь до учнів). Іоанну про це сказала хустка, яка лежить осторонь і згорнена в іншому місці… Це в центрі хіазму.

Коли ми маємо частину В1: інший учень входить і написано – побачив і увірував. Тобто він якось по особливому витлумачив те, що побачив. А що він міг бачити, окрім плащаниці і хустки ? Значить вони якось по-особливому свідчили… Спільне між В і В1: йдеться про те, хто прибув перший і що спочатку не увійшов (В), а потім увійшов (В1). Розвиток відбувається за рахунок того, що після центру (В1) йдеться вже про віру.

А1: з Писання вони не знали (пор. Не знаємо де поклали Його) – це теж вже стосуєтся віри і сприйняття, тлумачення того, що вони бачать.

Отже, Господь не просто воскрес, а залишив своїм учням потаємний знак – вони нічого ще не розуміють і просто стають свідками того, що тіла – немає… Але хто ж залишив цю хустку, хто склав її особливим чином ? І плащаниця на місці… де тіло ?

Іоанн увірував вже там, у гробі. Мається на увазі що увірував в те, що Він – живий… Хоча з Писання не знали, Він знав Христа дуже добре, тому що любив Його… Це цікаве зауваження, тому що Іоанн закликає нас вірити, вірити, не бачучи. Він на своєму прикладі показує як це можливо. Навіть тоді, коли ще немає розуміння з Писання – можливо вірити. А тим більше, коли Бог відкриває розум для розуміння Писання. Свідоцтв правди безліч… Кому вони потрібні ?

З коментаря Карсона: тема Петра і Улюбленого Учня – розв’язка цієї теми буде в кінці Євангелії….

Коментуючи Воскресіння Христове, Вітбін нагадував що Неділя ранок- свято перших плодів (Лев.23 пор 1кор 15 – поговоримо про це, коли читатимемо цей текст…

75 Ісус з’являється Марії Магдалині (20: 11-18)

Іван – Перикопа 75 https://youtu.be/gBuG6OUI6BQ

Це уривок має паралельну структуру, АВСА’В’С’+ Р (закінчення)

А-А’: Марія бачить двох анголів- Марія бачить Ісуса

Саме, те, що Ангели сиділи так, як вони сиділи – один у головах, інший у ногах, тобто один навпроти одного – говорить про те, що гріб – це Святе Святих. Саме так були розташовані херувими над ковчегом завіту. Повторюється слово: бачить. Особливе слово, коли йдеться про те, що відбуваєтся в Святому Святих – навіть першосвященник, який заходить туди раз на рік майже нічого там не бачить – так нема вікон, а від кадіння не видно навіть того, що можна було б побачити в напівтемряві. А тепер Марія – не першосвященник, не священник, навіть не чоловік – бачить… Вона перша побачила – хоча так само як учні не розуміли з Писання, що Він має воскреснути, вона не впізнає Його…

В-В1: спільне слово – плаче. Ангели питають чого ? І те ж саме питає Ісус ? Знову така лаконічність, як коли ми читали текст, в якому Христа прийшли зааретовувати. І звісно – динаміка – жінка плаче і нахиляється до гробу (А) – і що вона там несподівано бачить ? Анголів… Вони починають з нею говорити…

С-С1: Марія відповідає Анголам чому вона плаче… Все напевно – як у сні, хоча питання цілком просте… Вона відповідає, що плаче через те, що пропало тіло… її позбавали навіть мертвого Господа. Потім вона просить садівника віддати тіло, якщо це він його узяв…

Все це завершується словами Садівника “Маріє” – вона у відповідь змогла тільки звернутися до Господа так само особисто: “Рабуні…” Навряд чи вона розуміла, що відбувається. Але це і не важливо… Вони зустрілися…

Що ж далі ? А далі Ісус посилає її з завданням: По-перше він наказує їй до Нього не доторкатися – це було б природньою реакцією з її боку… Так само як ми передаємо мир одне одному на відстані через пандемію – Христос каже, що торкатися не треба тому, Він ще не зійшов до Отця. А до братів він посилає її з словами, які є словами завіту: я буду вашим Богом, а ви – Моїм народом. Відома СЗ заповітна формула.

Він посилає її до Своїх братів – тут це звучить по-особливому, хоча Він називав братами тих, хто слухають Слово Боже. Тут “Мої брати”… Що треба сказати братам: Я йду до Свого Отця і вашого, Бога мого і Бога вашого. СЗ формула набуває тут особливого відтінку: Він – Мій Отець, але також і ваш, Він – мій Бог, але також і Ваш. Вона, власне доповнюється визначенням “Отець” – те, за що Христа судили і розп’яли – що робив себе рівним Богові, називаючи Бога Своїм Отцем – тепер це стає предметом особливої уваги Христа – тим, на що Він хоче звернути увагу учнів. Звершилося і Він іде до Отця, як казав. Вони повинні про це знати. Тут навіть не загострюється увага на самому воскресіння – Іоанн подає все так, ніби він і мав воскреснути – Він питає, Анголи питають: а що таке ? Ти чого плачеш ? Знак, який залишає, він теж дуже по-особливому свідчить – в цьму є навіть якась прихована радість і іронія… А тепер він посилає Марію, яка стоїть як вкопана, яка мабуть хотіла б кинутись на шию тому, кого, як вона думала, вона вже не побачить навіть мертвого: йди, каже скажи їм так і так. Вона пішшла і сказала: бачила – казав отак…

Вся атмосфера цього тексту, який з одного боку такий простий, а з іншого такий неймовірний утворена парадоксом: з одного боку – смерть. Іоанн особливо не доказує що смерть – це смерть і що всім зрозуміло – поховали і все. З іншого – так ніби смерті і нема – Христос просто встав на третій день.

З цим пов’язана думка про новий гріб, яку ми озвучували сьогодні. Одними із останніх (не вже років 20 ))) відкриттів біблеїстики є те, що стосується гостинності. Я казав, що якщо поклали в новому гробі, то поклали на саме почесне місце – так само як гостя поселяють в самій почесній кімнаті – каталума називається (це те, що невірно перекладено в історії про народження Ісуса, як гостинниця). Отже, суть відкриття полягає в тому, що для перших послідовників Ісуса, для люде тієї культури стало очевидним – Він, як справжній гость, пробув 3 дні і пішов. Тому що достеменно відомо, що існувала традиція гостювати 3 дні, а далі це вже порушувало норми порядності – Христос їх не порушив – погостював у смерті три дні, і пішов. Є таке тлумачення – окрім того, що воно відповідає культурній традиції, воно цілком узгоджується з тим, як тут все описано: Христос подає учням знаки, Він ніби і не помирав… Звісно що такому тлумаченню немає прямих підтверджень в тексті – але воно дуже цікаве і правдоподібне.

Отже, парадокс – цей парадокс (мертвий: те, що протирічить законам фізики і біології-живий: докази того, що Бог Всемогутній і “законів” нема – Бог може порушувати Закони, які встановив – Андрій Баумейстер) призводить до того, що відбуваєтсья те, що тут описано. Учні як у тумані – вони щось розуміють, але не відразу і не повністю… Вони не можуть справитись з реальністю, яка суперечить тому, що вони знають про реальність… Ось таке сприйняття виникає і у нас, якщо думаємо про реальність: з одного боку – смерть з її неминучістю, з іншого – життя, яке перемогло смерть.

Смерть і воскресіння – одна з головних тем Біблії. На кожен її текст можна і треба дивитися через призму цієї теми. Це стає можливим тому, що була смерть Ісуса Христа і Його воскресіння.

26 червня 2020 року

76 Ісус з’являється учням (20: 19-23)

Іван – Перикопа 76 https://youtu.be/tV_YcP6j9Jo

Паралельна структура: АВСА’В’С’

А-А1: того само дня, тобто в Неділю; що відбулося вранці того дня ми читали вчора – Петро і Іоанн прибігли до гробу, тіла не побачили, побачили плащаницю і хустку, і Іоанн каже, що увірував. Далі Христос являється Марії Магдалині і посилає її до учнів з словами: Я йду до Свого Отця і Отця вашого, Бога мого і Бога вашого. Це вечір того самого дня.

Іоанн звертає увагу на те, що двері в приміщенні, де вони були зібрані були замкнені. Учні були чужинцями в Єрусалимі. Брайан Вітбін, професор, з яким ми їздили в Ізаіль і який розбирається на Середземноморській культурі, намагаючись застосувати здобутки її дослідження до тлумачення Біблії, казав, що біля Храму були великі приміщення, в яких жили паломники. Можливо в одному з таких приміщень і знаходилися учні. Ми знаємо що пізніше вони приймають ДС в Єрусалимі, тут вони прийняли ДС в день П’ятидесятниці і з Оливної гори, поруч з Єрусалимомо він вознісся. Хоча Євангеліє Матвія свідчить про те, що велике доручення вони отримали в Галілеї…

Отже в частині А-А’ описана реакція учнів: спочатку йдеться про те, що вони бояться юдеїв, тому й замикають двері.

В А1: радість від того, що побачили Господа. Христос казав що зрадіють (Ів.16:22) читати).

В-В1: Слова “Мир вам” – про мир Христо, теж говорив багато під час Вечері (Ів.14:27) – що таке Шалом ми знаємо… дуже ємкий термін, у якого немає відповідника в нашій мові… Христос говорть два рази: ми знаємо що просто так нічого не повторюється, а якщо повторюється то це має певний зміст. Повторення дає нам запам’ятати, але для чого ? Тому що це важливо ! Те, що ми повторюємо і робимо постійно завжди займає особливе місце в житті – стає звичкою. Це окрема тема, але вони пов’язані. Повторення – це тут літературний прийом. Ну, мабуть по-перше треба було б сказати, що це привітання. Тому що люди вітаються часто, це повторюється – таким чином займає важливе місце в житті.

В сучасних Церквах люди інколи теж мають звичку вітатися: “Мир вам”. У нас такого не запроваджено, але у нас запровджено інше: наприклад привітання – Слава Ісусу Христу. Коли це стає звичкою, вона впливає на нас. Те, що на Заході України люди навіть не задумуються над значенням цих слів (вони кажуть “саваісу”), не означає, що вони не формують – в тому числі і їх. Хоча б на якомусь рівні.

Словом привітання Христа несе в собі глибокий зміст: говорячи це, Він передає мир учням, передає те, що має і що здобув, пройшовши через війну священну – Божий мир – це окрема тема в Біблії…

Ну і звичайно, під час Богослужіння є традиційна частина – привітання миру. Вчора ми розмовляли про це з Павлом Сергійовичем – це не просто формальність – це приготування до Причастя – якщо з кимось з Церкви ти не в мирі – треба примиритися (Нагорна провавідь – йди примирися… і тд.)

Мирна жертва була кульмінацією жертовної системи – під час цієї жертви в трапезі брали участь не тільки Бог, не тільки Бог і священник, ще й ті, хто жертву приносили. Мирною жертвою – її аналогом є Причастя. Таким чином дарування миру підводить нас до кульмінаційної частини нашого Богослужіння – до того, що маючи мир з Богом (Рим.5), ми сидимо з Ним за одним Столом.

С-С1: Коли Христос сказав “Мир вам” перший раз, то показав їм руки і бока. Шрами після битви, а точніше знаки Його страждань і смерті. Витікання крові і води… ми про це говорили, ознака смерті, тому що вода відділяється від крові, коли настає смерть. Важливо розуміти контекст, в якому все це відбувається: страх, раптом з’являється живий Христос (тоді, коли двері замкнені – це символічно вказує на те, що буде написано в книзі Об’явлення – закрию і ніхто не відриє, відкрию, і ніхто не закриє), отже, Він показує їм ознаки страждань і благословляє далі миром. Вони радіють, тому що бачать Господа… все це неймовірно. Не дивно, що Хома засумнівався…

Частина С1: прийміть Духа Святого. Ці слова Христос супроводжує таким словами: в.23

Ми говорили що Вознесіння Христове, яке було конкретною подією, під час якої Христос піднісся на небо водночас є процесом, який почався принаймні з хреста – вознесли Сина Людського… Так само П’ятидесятниця – Дух Святий був з учнями особдливим чином вже давно – відтоді, як вони цим Духом виганяли демонів і проповідували Євангелію ще за життя Христа. Тепер Він каже: Прийміть Духа Святого! Ми знаємо що тут не йдеться про якусь міру Духа Святого, тому що не мірою дає Бог Духа. ДС – це Особа Трійці, а не просто якийсь ресурс чи енергетик.

При даруванні ДС Ісус дихнув, це нагадує створення людини: і вдихнув у ніздрі її дихання життя (Бут.2). Створення Нової людини – це водночас і подія і цілий процес. Це те, що трапилося у Христі і має продовження в нашому житті, коли охрещені в Його Ім’я ми живемо в мирі з Богом, оновлюємо завіт завдяки ДС, який ми охрещені в Його Тіло. ДС – це не просто одне з вчень християнської систематичної теології, – це життя християнське – про це в післання до Римлян, після того, як Павло говорить про хрещення, він говорить про життя, яке стало можливим завдяки ДС (Рим.8).

Тут ми бачимо, що Христос прив’язує це до місії учнів: ми використовуємо слово “відпускати” – і це більш відповідає антоніму “затримати” – гріхи відпускаються під час Богослужіння, вповноваженим представником Христа – від Його імені. Важливо розуміти, що Христос сказав це робити учням. Ніхто не може відпустити (простити) гріхи, окім Бога і коли ми це робимо – тільки тому, що Христос сказав, що завдяки ДС гріхи справді будуть прощені, або відпущені, або затримані.

Зловживання, під час яких хтось думає, що володіє сам у собі подібною владою (як я чув один священник казав – прокляну, і тоді побачите…). Ці зловживання не означають, що Христос не дає цю владу. Дух Святий – це запорука того, що коли ми віпускаємо гріхи в Церкві – вони справді будуть відпущені, а коли ні – вони затримані.

Ми маємо думати про це так, як написано: Бог простив у Христі всі гріхи раз і назавжди – тобто Він створив умови для того, щоб ми щонеділі приходили до Нього в Церкву, і Його представники прощали, чи відпускали нам конкретні гріхи, якими ми нагрішили протягмо конкретого тижня. Ми грішимо не абстрактно і відпущення гріхів має відбуватися не просто автоматично, а конкретно – після їх визнання на Богослужіння чи в приватній розмові з Служителем Слова чи Таїнства.

Вчення про відпущення гріхів тісно пов’язане з тим, що Христос перебуває в учнях, а учні – у Христі. Ми можемо вірно його зрозуміти, коли не відділяємо Христа від учнів, а учнів від Христа. Через учнів прощає Христос, Христос затримує гріхи тих, кому затримують учні – тому що учні – у Христі.

Слова Христа, сказані Ним учням при цьому з’явленні – це суть тої справи, яку він завершив і передав учням: Мир вам, як Отець послав Мене, так я посилаю вас, прийміть Духа Святого, кому простите гріхи, тому простяться, на кому затримаєте – на тому затримаются. Це розкриває функцію і зміст правдивої Христової Церкви.

поседневное евр приветствие – карсон 428 стор.

Повседневное еврейское приветствие «мир вам» (Ин. 20, 19.21.26; ср., напр., 1 Цар. 25, 6; см. Morris 1995: 745), передающее еврейскую фразу sâlôm’àlëkem, употребляется и поныне. В устах Иисуса «мир» обретал неповторимый смысл дара для его последователей, на основании его заместительной жертвенной смерти на кресте (см. комментарий к Ин. 14, 27; 16, 33). Это выражение моет служить и формулой для откровения (ср. Суд. 6, 23; Дан. 10,19; см. Borchert 1996—2002:2:304-5). Приветствие Иисуса должно было устранить остававшиеся страхи, которые, возможно, возникли у учеников вследствие того, что они оставили Иисуса перед распятием (ср. Ин. 16,32; см. Morris 1995: 745). Это особенно касалось Петра, который, несомненно, тоже был среди них (см. Ин. 21; ср. Мк. 16, 7).

Поручение ученикам в Ин. 20, 21-23 — кульминация описания Иисуса как посланного Сына; ученики Иисуса показаны как сопричастники единства и миссии Отца, Сына и Духа (ср. Ин. 15, 26-27; 17, 21-26). Тема преемственности важна и в ВЗ, и в литературе эпохи Второго Храма. В четвертом Евангелии Иисус становится преемником Иоанна Крестителя; ему же наследуют Дух и Двенадцать (кроме Иуды), представляющие новую мессианскую общину. Среди повествований ВЗ, в которых идет речь о преемственности — описание Иисуса Навина (ставшего преемником Моисея) и Елисея (преемника Илии). Поступок Иисуса, дохнувшего на учеников и сказавшего «примите Духа Святаго» в Ин. 20, 22 лучше всего толковать как символическое обещание грядущего дара Духа, а не как действительное даяние Духа через пятьдесят дней, в день Пятидесятницы (ср. Деян. 2; см. Carson 1991: 649—55; см. сопоставление с другими мнениями в Köstenberger 2004: 574η 16). С богословской точки зрения этому тексту предшествует, несомненно, Быт. 2, 7, где в LXX употреблена та же самая глагольная форма, что и в Ин. 20, 22 (см. тж. 3 Цар. 17, 21; Иез. 37, 9; Прем. 15, 11). В книге Бытия Бог также вдохнул Духа в Адама при сотворении, сделав его живым существом. Подобным образом и здесь, как пример темы «нового творения» (Morris 1995:747n58; Barrett 1978: 570; Brown 1966-1970: 1035, 1037; Keener 2003: 1204), дуновение Иисуса на учеников делает их новой мессианской общиной, ожидающей излияния Духа после вознесения Иисуса.

Упоминание о прощении и непрощении в Ин. 20, 23 может перекликаться с упоминанием о ключе от дома Давидова в Ис. 22, 22 (ср. Откр. 3, 7; см. Emerton 1962). Если это действительно так, то речь идет ни больше ни меньше чем о власти даровать доступ в царство Божье или отказывать в нем. В иудейском контексте связывание и разрешение описывало действия судьи, который объявлял подсудимых невиновными или виновными, тем самым «разрешая» их от выдвинутого против них обвинения или «связывая» с ним (см. Schlatter 1959: 511).

77 Ісус та Фома (20: 24-29)

Іван – Перикопа 77 https://youtu.be/npDN3ibYyn0

Структура уривку – хіастична: АВСВ’А’

Центр хіазму: Христос стає поміж учнями в наступну Неділю, коли з учнями був Хома. Так само – двері замкнені, прийшов і каже: Мир вам !

В-В1: цікаво що те, що Фома хотів зробити, щоб переконатися в тому, що те, що він бачить – це Господь трапляється так, як він хотів. Христос вже показував руки і бік учням минулої неділі – вони приводять Фомі, як доказ,те що вони бачили…

Фома хоче доторкнутися, тому що йдеться про тілесне воскресіння, а не про з’явлення духа, який може виглядати схоже, але не бути Господом в тілі. Йдеться про реальні сліди від цвяхів і списа.

Спільне слово в частинах В і В1: вірувати. Спочатку Хома – каже не увірую, якщо не буде тактильного контакту…Потім – Христос каже: торкнися і не будь невіруючим.

Фома невіруючий – це своєрідний штамп – тому що так само його можна назвати віруючим. Про Нього ми знаємо з 11 розділу, 16 вірш – там він закликає учнів піти з Христом і померти, тому що думає, що Той іде в Юдею, наражаючись на небезпеку – а Христос йшов воскрешати Лазаря. Хома, або Фома не був боягузом – він був реалістом і його реалізм проявився в тій ситуації. Далі, в 14:5 Хома каже, що вони не знають, куди йде Христос і не можуть знати дороги… Теж вияв тверезого оцінювання ситуації. Так само тут – якщо явився воскреслий з мертвих – хай дасть реальні докази свого воскресіння – вірити в те, що не є звичайним і не відбувається щодня просто так не можна.

Якщо бути точним, тоді вже краще називати Фому невіруючим і віруючим одночасно. Тому що він справді не вірив і справді повірив.

Частина А-А1: те, як починається текст, або перикопа і як вона закінчується: повторюється слово “Господь” – учні кажуть що бачили Господа і потім Фома називає Його своїм Господом і Богом. Христос коментує його слова: ти ввірував тому, що побачив Мене – блаженні ті, що не бачили і увірували.

Коли ми говоримо про віру, то вкортре я повторюю – віра – це те, у чому зростають. Ми це бачимо з того, що Господь зійшов до рівня Фоми – не відмовив йому навіть в тому, щоб той до Нього доторкнувся. З іншого боку – така віра – не є ще цілком зрілою вірою, вірою, якої треба прагнути.

Ми не бачимо Господа – це не просто не є перешкодою, а є блаженством. Чому ? Тому що заради цього зростання в вірі Бог нас створив, це ми втратили, коли не повірили Господу в Едемі і це Він нам повернув у Христі. Сама по собі віра – це не є щось особливе. Ми віруємо в те, чого не бачимо навтіь на побутовому рівні.

В книзі Ралфа Сміта “Трійця і реальність” є цілий розділ де це розглядається.

З Євангеліє Іоанна ми бачили, як люди ростуть у вірі. Вони вірують, що Ісус – це Христос – Син Божий і їх віра випробовується.

Отже, чому ж не бачити, а вірувати це блаженство ? Тому що віруючи, не бачачи ми виконуємо своє призначення: бути вірними Богу на шляху, яким він нас веде. З вірою пов’язано дуже багато: віра Авраама – приклад терпіння, віра Якова – приклад перемоги.

Віра від слухання, а не від бачення – і це теж окрема тема, яка висвітлена в Святому Письмі. Апостоли теж бачили Господа тільки до часу, вони ходили вірою, а не баченням – ця тема буде розкрита в 5 розділі 2 післання до Коринтян.

Різницю між баченням і слуханням цікаво пояснював Брайан Вітбін – древні люди Середцемномор’я, люди світогляд який сильно відрізняється від західного, живуть, дивлячить лицем у минуле. Тоді як ми, ті, хто знаходиться під впливом скоріше Західної цивілізації – дивимося у майбутнє. Таким чином ти рухаєшся вперед ніби задом – ти не можеш бачити майбутнього. Тому ти живеш вірою в те, що чуєш і робиш крок в майбутнє (якщо уявити це фізично – крок назад…).

Схоже на те, що даний текст, можливо його ще не існувало на момент написання 2 Кор. – це треба перевірити, ліг в основу медитації Павла в 2 Кор. 5 розділу, тому що там він багато говорить про подібні речі – мир з Богом, посли від Імені Христа, живемо вірою, а не баченням. Те, що Іоанн записав могло існувати у в усній формі… так що в будь-якому випадку ці тексти треба співставити.

Кульминацией христологического исповедания, формируя inclusio с Ин. 1, 1.18, становится исповедание Иисуса Фомой как «Господа» и «Бога» в Ин. 20, 28 (Harris 1992:284-86; Ridderbos 1997:648). В ВЗ эти два термина часто использовались вместе, обозначая Яхве (напр., Пс. 34, 23-24).

Зявлення учням саме по собі і гробниця сама по собі не були б достатнім свідоцтвом. Одне доповнює друге (лекція Андрія Бауместера).

78 Мета цієї книги (20: 30-31)

Іван – Перикопа 78 https://youtu.be/d3abbhX5qn0

Хіазм – ще й концентричний, що таке концентричний – напишіть в коментарях…

АВВ1А1:

А-А1: Ісус. Говориться про вчинені Ісусом в присутності учнів ознаки. Їх було багато.

А1: Ісус – є Христос, Син Божий, життя можна мати тільки в Його Ім’я, тобто з огляду на те Хто Він і що Він зробив.

В-В1: тут цікаво: є багато чудес, які в цій книзі не записані, а ті, що записані, записані щоб ввірували. Таким чином повторюється “незаписані-записані”: перший раз говориться про незаписані чудеса, другий раз – записані і їх призначення: щоб вірували. У що – в те, що в частині А1: Ісус є Христос, Син Божий. І щоб віруючи, мали життя в Його Ім’я.

Нагадаю що вся 1 половина Євангелія Івана – це так звана книга ознак, або чудес, які ми детальніше розбирали: давайте пригадаємо:

  1. Changing water into wine at Cana in John 2:1-11 – “the first of the signs”
  2. Healing the royal official’s son in Capernaum in John 4:46-54
  3. Healing the paralytic at Bethesda in John 5:1-15
  4. Feeding the 5000 in John 6:5-14
  5. Jesus walking on water in John 6:16-24
  6. Healing the man blind from birth in John 9:1-7
  7. The raising of Lazarus in John 11:1-45

Таким чином це твердження нагадує Повт. Зак. 29:29

Заключительное утверждение в Ин. 20, 30-31 обладает литературным сходством в несколькими межзаветными еврейскими произведениями (напр., Сир. 43, 27; 1 Мак. 9, 22, цит. в Köstenberger 2004: 581).

Висновок: читати, знати, повторювати і вірувати, щоб мати життя. Для цього Іоанн написав своє Євангеліє і саме це ми робимо.

27 червня 2020 року

79 Ісус з’являється семи учням (21: 1-14)

Іван – Перикопа 79 https://youtu.be/zF3LOqjqA_U

Хіазм: давайте детакльніше подивимося на структуру хіазму. Я вказую на хіазм щоразу і ми говоримо про те, що пов’язує різні частини, але якщо подивитися на структуру – вона дуже проста, хоча наповнення може бути дуже різне. Нагадую, що ми звертаємо на це увагу не тільки тому, що це фактично літературна форма, з якою треба рахуватися, а й тому, що як ми казали хіазм – це динаміка життя у завіті.

Наприклад, прочитаний нами уривок. Є чотири складові АВСD. Це чотири етапи хіазму, чи блоки – якщо ми говоримо про динаміку, краще казати тематичні етапи, тому що це йде розвиток. Отже, чотири блоки – чотири ключових слова, або теми (інколи є контретні слова, що вказують на тему, інколи – це просто якась тема; звідки ми знаємо що коли ? Ми знаємо, тому що вони повторються: якщо це хіазм – в зворотньому порядку: DC`B`A`

Таким чином спочатку ми шукаємо цей “скелет” – що саме повторюєтся і як:

А: з’явився

В: знати

С: риба

D: Це ж Господь

Давайте на прикладі прочитаного тексту подивимося як ці теми пов’язані і як відбуваєтсья динамічний розвиток. Можна почати розглядати текст з початку, а можна з його центру. Давайте спочатку – співставляючи те, що повторюєттся. Тут повторюватимуться конкретні слова, а не просто теми, тому ми можемо зачепитися за них і від них відштовхуватися:

А: з’явився. А’ – з’явився. Який розвиток пройшла ця тема від початку до кінця перикопи ? Повніше відповісти на це питання можна, розглянувши весь текст. Але спочатку ми подивимося на зародження теми і результат – її завершення: А-А1

Ісус з’являється учням на морем Тиверіаднським – ми вчора говорили що Велике Доручення учні отримали в Галілеї – море Тиверіадське – це море Галилейське – значить вони вже не в Єрусалимі – а потім повернуться сюди для отримання дару СД.

Головне слово з’явився – це ми вже знаємо, тому що наявність структури очевидна і це слово повторюється. Спочатку ми дізнаємося що це було так: учні, їх імена перелічені (всього 7, при чому імена двох не називаються) долучилися до Петра, який вирішив іти ловити рибу. Цілу ніч вони нічого не могли зловити.

Ця тема буде розвиватися на наступному етапі, а зараз просто подивимося на закінчення: це з’явлення, про як буде йтися (з тз А) і про яке йшлося (з тз А1) було 3-ім. Як відбувся розвиток – за рахунок повторення і доповнення – взагалі це один з самих поширених прийомів – щось повторюється, але трохи по-іншому, з якимись доповненнями. Хіба не так виглядає саме наше життя ? І це літературний прийом. Дуже схоже.

В: наступний етап – слово: знати. В частині В учні не знали, що той, хто вранці став над берегом, Ісус. Починається діалог – хтось на березі хоче їсти і питає як успіхи у рибалок. Вони мали б бути, м’яко кажучи, не в гуморі – цілу ніч – і нічого.

Тобто тут вони вже говорять з Господом, не знаючи що то Він. В частині В1, коли їх покликали снідати, ніхто не наважився спитати – хто ти такий ? Бо знали. Ісус так підходить і бере хліб, рибу і дає їм…

Таким чином ми бачимо що ця тема “не знали-знали” починається з того, що в них нема поживи – а має продовження в В1 в тому, що вона у них є. Як це все пов’язати: не знали – не мали; знали – дає ? Ця історія – яскрава ілюстрація слів Христа – без Мене не можете робити нічого. Не знання тут прив’язане до того, що вони нічого не могли зловити.

Інколи буває, що Христа просто не видно за добром, яке трапляється, тобто ми можемо “не знати” що це Господь, але коли ми просто робимо те, що Він наказав – це дає Свій результат. Будь хто отримає результат, якщо виконає те, що наказав Бог.

Господь дає нам хліб насущний і вирішує навіть такі “недуховні” питання як успіх на рибалці – і з часом ми починаємо це визнавати – “знати” що то Господь, і навіть питань не виникає. Ми знаємо що приймаємо добро з Його руки.

Але ми ще не дойшли до центру – до кульмінації:

Давайте подивимося що далі – співставимо Сі С1: риба.

С: голодний незнайомець, якому хочеться поговорити починає давати поради – закиньте праворуч. Це взагалі в звичайних ситуаціях дратує, але тут вони були такі втомлені, що ніхто, схоже, не противився і хтось це зробив – я собі так уявляю цю картину. Вони це зробили від безпорадності… кинули – і не могли витягнути, тому що риби було безліч.

С1: вони вже на землі, і що вони бачать: розкладено вогонь (коли ми останній раз чули про вогонь – коли Петро грівся в дому першосвященника – тут Петро – теж головна особо – цим повоторенням Писання на чомусь загострує нашу увагу – про те, що вогонь – це символо спільності ми вже говорили – отже тут для Петра – нова спільність). На вогні вже готується риба і хліб. Точніше це був жар. Ісус велить докласти з тієї риби, що вони зловили. Петро йде – витягає невода – 153 великих рибини (стосовно кількості риби https://torahportions.ffoz.org/disciples/john/what-is-the-meaning-of-the-153.html ). Невід не продерся…

Отже тема розвивається – ми почули що йтиметься про з’явлення (А), на березі з’являєтсья незнайомець (не знали В), і от – велика кількість риби, яку несподівано зловили учні, просто закинувши туди, куди їм було сказав закинути цей незайомець.

Ми підшли до центру: Це ж Господь – сказав Іоанн Петрові – Петро накидає одяг і кидається в море. До берега 200 ліктів (біля 100 м) Всі решта припливли човном, тягнучи невода за собою…

Ось вас кульмінація – це Господь і реакція Петра – кинувся в море… добре що хоч здогадався прикритись одягом…

Звісно, що риба і море в цій історії має символічне значення – рибу не могли зловити і зловили учні, зловили тоді, коли вчинили за словом Господнім – все це відбувається на морі – тому що це озеро називали морем. Рибу готує Господь на вогні і дає учням. Число зловленої риби нам точно повідомляється. Петро кинувся в море…

Все це символи того служіння, яке попереду: будете ловити людей. Ми не будемо розбирати ці символи надто ретельно і ризикувати вподібнитися до тих, хто щось привносить в Писання – хоча можна було б піти трохи далі – зокрема поговорити про число 153… давайте просто не забудемо що вцілому ці символи стосуються служіння апостолів серед поган.

Досягнувши кульмінації, історія йде в зворотньму порядку – теми повторюються – риба, знали, з’явився – доповнюючись внаслідок того, що відбулося в центрі хіазму. Рибу, яку зловили приносять і докладають до тієї, яку Господь вже готував (С1), ніхто нічого не питає, бо всі знають, що це Господь (В1), це було третє з’явлення (А1).

Коментра Карсона: Ісус, який дає хліб виступає тут як голован дом, який благословляє їжу (нагодування 5000 тисяч Ів.6:11,23). До речі чудо з рибою – це теж не вперше – ми знаємо з синоптичних Єванегелій що Господь це робив, коли тільки покликав апостолів. Таким чином це теж своєрідне інклюзіо – те, з чого все починалося трапляється тоді, коли підводяться підсумки їх шляху на даному етапі; далі почнеться новий етап, коли цей знак буде реалізовуватися з новою силою – вони понесуть Євангеліє до поган і зловлять багато людей”…

Висновок: З’явлення Господа апостолам призводить до перемін, вони мають успіх в тому, чим займаються, долучаючися до нової спільності у Христі (вогонь) і долучаючи до неї нових людей (принесіть риби). Ключову роль у цьому грає Петро, якому дано розпочати цей процес у якості Нового Першосвященника, головного рибалки. Його реакція на події описана в центрі хіазму. Як ми побачимо – наступна перикопа – це теж переважно про Петра.

80 Ісус та Петро (21: 15-19)

Іван – Перикопа 80 https://youtu.be/4NuGNhsOE-8

Потрійне запитання – однакова структура – паралелізм АВС – який повторюється тричі.

А:Любиш ? В:Люблюю С:Паси.

Після сніданку (так само як колись після вечері – Ісус розмовляє з учнями; тоді Він мив їм ноги і теж розмовлям особисто з Петром в присутності всіх… Петро не хотів щоб йому мили ноги… Ів. 13). Отже, Ісус звертаєтсья до Петра – і тут ніби дві його ідентичності – Симон Петро (ми пам’ятаємо що трапилося з Петром – він зрікся і тепер спиймає особливу увагу до своєї персони не як знак поваги, він вже не вважає що на все треба висловити свою думку і у все встрявати – хоча це той самий гарячий Петро. Тепер увага до його особи змушує його відповідати коротко. Ти любиш мене більше за них ? Він відділяє Петра – хіба не цього він хотів раніше ? Тепер це сприймається якось по-іншому. Петро відповідає тричі – так. Коротко і не уточнюючи більше чи менше чим все решта. Відповіддю завжди є доручення: паси ягнята і вівці.

Я не став би проводити різницю між словами, як це часто роблять, відслідковуючи яке саме слово використовується “любити” – філео, агапе. Так само “вівці, ягнята” – ці тлумачення виглядають надуманними. Не думаю що в цьому суть розмови.

Коли Христос питав втретє ми дізнаємося, що Петро засмутився, тобто повторюючи одне і те ж саме Господь не тільки не залишив його в спокої, а ще й знову особисто доручив відповідальність за Своїх овець. Тобто зробив його головним пастухом (хоча сам Петро називає себе співпастирем, а архипастирем – Христа (1 Пет.5).

Отже тема розмови – любов. Це головне і тому важливо загострити на цьому увагу – любиш Мене – паси Моїх овець. Це головна вимога до пастиря – любити Господа.

На останнє питання Петро відповів: ти все відаєш. Більше за інших ми любимо Господа, – кому багато прощено, той багато любить, але це не означає, що той, хто явно не грішить не усвідомлює скільки гріхів Йому Господь простив. Одна гординя здатна замінити собою сотні гріхів… Тому Пертро ніби як просить залишити це питання в стороні – ти відаєш, Господи як я люблю Тебе – я сам собі в цьому не суддя…

Іоанн – той взагалі все Євангеліє ідентифікує себе не як той, хто любить Бога, а як той, кого любив Ісус. Якби він не прояснив це питання ми б навіть не знали хто він.

Тому це закладає певну модель як для поведінки служителів, так і для нашого сприйняття Божих слуг. Першість Петра очевидна – але папство: це вже занадто… Це велика тема – ми хочемо спільності із католиками, але ми реформати – католики спалили того, чиїм іменем ми назвали нашу Пресвітерію… Нє забудєм, не простім….

Насправді ми намагалися зближатися з католиками на місцевому рівні – але вони розуміють, що зближення з Реформатами підіймає багато питань, які в них не вирішені. Інколи вдається підтримувати стосунки і деякі католики навіть давали Причастя протестантам реформатам… Вцілому це проблема – на міжконфесійну молитву нас цього року не запросили – я думаю, католики ще довго будуть сприймаи себе як старших братів, як люба більшість – так воно і є: католиків у світі чи православних – більшість. Але ми вже говорили що справа не завжди у більшості.

Отже, пара Римський нам не пастир. Хоча це нормально ставитися до нього з повагою, якщо він справді пасе міліони католиків… Першість Петра – це трохи друге в Біблії. МИ побачимо його роль в історії першої Церкви з Дій Апостолів, які почнемо читати вже на наступному тижні… Присвоєння Римом першості і возведення Петра, а точніше його ролі і ранг певної посади – це вже перебор.

Христос веде розмову з Петром цікавому руслі – завершення розмови – про страждання, які чекають Петра. Як саме помер Петро ми не знаємо – кажуть що він попросив щоб його розп’яли догори ногами, тому що не вважав себе достойним бути розп’ятим так, як Його Господь. Цього ми не знаємо – зате ми знаємо те, що написано: Христос сказав, що Петро помре насильницькою смертю – саме те, якою буде ця смерть – ось про це сказано. А як, коли і де ? Невідомо. Перто прославить Бога своєю смертю, а зараз він знову чує заклик робити те, що приведе його до цієї славної смерті. Це заклик “Йди за Мною”.

Троекратному поручению Иисуса Петру — пасти агнцев и овец его (Ин. 21, 15-17) – соответствуют многочисленные прецеденты в ВЗ, где повсеместно высказывается нужда в пастырях, посвященных Богу, заботе о его овцах и исполнению его воли (Иез. 34; Иер. 3, 15; ср. Ис. 44, 28; см. комментарий к Ин. 10 выше). Термин «пасти» (boskö) регулярно употребляется в LXX для обозначения заботы об овцах (напр., Быт. 29, 7; 37, 12); в метафорическом смысле он упомянут еще в Иез. 34, 2.

Висновок: Любиш – паси;

Наша доля – в Божій руці; у кожного Своє призначення і ми повинні сприймати чуже призначення – як призначення від Бога – особливо коли це стосується влади, яка дана тим, хто має нас пасти. Бог по-особливому готує таких людей і ставить на потрібне місце. В певному сенсі слова Петро справді намісник Бога на землі – але все це зводиться до того, що прославив Бога своєю смертю, давши приклад для наслідування – любити так, як Господь полюбив. Саме тому є ось це зв’язок: ми відповідаємо на любов Божу, коли любимо інших. Як пастор любить Бога, так він і буде пасти овець.

Місія Петра закінчилася, коли перша Церква вийла на новий рівень завдяки переважно апостолу Павлу. Він продовжував працювати серед загинулих овець дому Ізраіля – Павло – серед поган. Хоча перші кроки в цьому теж були зроблені Петром (перші мається на увазі в тому контексті, тому що в Біблії завжи приділяється увага поганам і Христос теж служива поганам, хоча переважно – вівцям Дому Ізраіля). Ось це акцень Він робить і в цьому випадку. Попердня перикопа була про рибу, ця – про овець, яких треба любити. Потім все буде в зворотньому порядку відбуватися – спочатку юдеї, потім греки…

Остання 81 перикопа – таким чином ми щотижня протягом 9 тижнів розглядали 9 перикоп. 9Х9=81.

81 Ісус та улюблений учень (21: 20-25)

Іван – Перикопа 81 https://youtu.be/H2KL5-vwWck

Концентричний хіазм:

А: Петро йде за Христом – тобто Він його відкликав вбік – таким чином “Йди за Мною в попередній перикопі – це був по-перше буквальний заклик відійти убік… тому що без цього він сприймається як заклик “наслідувати, вчитися” – хоча цей зміст там є, тому що Христос говорить про смерть – Петро простолавить Бога смертю, а значиить буде наслідувати Христа..

Петро обертається – за ним йде Іоанн (перед тим, як “відкритися” Іоанн ще більше все заплутує – ось приклад кульури, в якій не прийнято говорити прямо “Я” – хоча це напевне ще залежить від особистості… Завдяки уточненню, яке робить Іоанн (в20) нам нагадують, що Іоанн – завжди поруч з Христом. Чому ? Тому що Ісус його любить, а ті, хто люблять одне одного прагнуть бути разом.

Наприкінці Євангелії – часитина А’: Іоанн відкривається. Але і тут він говорить про себе від 3-ї особи – а потім додає “ми” знаємо. Я вже говорив про цю манеру висловлюватись. Навіть я, коли говорю щось загальновідоме стосовно тлумачення, кажу – ми знаємо…. Це означає, що те, що я кажу – загальновідоме. В більш академічних колах це означало б “все дослідники даної галузі погоджуються”… так часто говорив Вітбін під час лекцій. Іоанн каже – ми знаємо, що правдиве його свідоцтво. Це головне – правда, а не хто і як її говорить. Хоча це теж має значення, тому що тим, як Іоанн написав Євангеліє і що його написав саме він правда засяяла по-новому.

 

Згадаймо що основним символом Єв. Ів є людина. Особистість Іоанна відобразилася на тому, як він написав Євангелію. На ньому печать любові, про яку Він пише в своїх посланнях….

В-В1: Петро – це протилежність – йому не зрозуміло – він питає. І Христос відповідає: це не твоя справа. Його останні слова перед Вознесіння будуть в такому ж дусі: не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у Своїй владі.

Петро має слідувати за Господом, але це не означає, що він має вмішуватися в те, що його не стосується. А його не стосується те, чому Господь робить все так, як хоче Сам, коли Він сказав паси – це не означає все контролюй і заміни Мене для овець.

Я схотів, щоб він позостався”… але ж так цікаво знати те, чого не положено. Іоанн так і залишає без відповіді і детального пояснення що означають слова “щоб позостався, поки Я прийду”. Він тільки каже що вони не значать. Цього досатньо, щоб не перекручували. Але те, що було сказано Пертру ніби повідомляється і решті – тим, серед кого рознеслися чутки про те, що означає те, чого вони не знають.

З цим пов’язано існування багатьох церковних традицій, забобонів, які передаються вже усно і письмово і є суцільними здогадками про те, що нанаписано. Те, що Господь хоче сказати, що Він сказав повністю втрачається через надмірне бажання зрозуміти те, чого Він не казав і що пояснив коротко: Я так хочу. Це теж велика тема, яка співзвучна з тим, що ми прочитали в 78 перикопі вчора і Повт. Зак. 29:29

 

Іоанн закінчує, кажучи що є багато іншого, що вчинив Ісус, але якщо вдаватися в деталі – не буде де збергати рукописи – світ їх не вмістить.

Окончание Евангелия от Иоанна (Ин. 21, 25), где несколько преувеличенно утверждается, что весь мир не вместил бы книг, которые подробно описали бы все дела Иисуса, полностью соответствует литературным традициям того времени, свойственным как античной, так и иудейской литературе. В ВЗ, в книге Екклесиаста сказано: «составлять много книг — конца не будет» (Еккл. 12, 12), а Рабби Йоханану бен Заккаю (ок. 80 н. э.) приписывается высказывание: «Если бы все небеса были свитком, все деревья – перьями, а все моря — чернилами, их недостало бы, чтобы описать мою мудрость, принятую от моих учителей» (Sop. 16:8 [см. тж. примеры из произведений Филона Александрийского, цит. в Köstenberger 2002b: 195]).

Амінь.

Тиждень 42:

http://www.bible.literarystructure.info/bible/07_Judges_e_5.html#5-2

http://www.bible.literarystructure.info/bible/43_John_e_9.html#9-9

 

Ви також можете завантажити mp3 на 42 тиждень за посиланням:

https://drive.google.com/open?id=1RRU0iv1-5SDvs4po19KEHxFc1En9jrIZ

 

Більше про цей проект:

http://yuri.believingthomas.org/bibleeday/

 

Пишіть за адресою:

Bibleeday@gmail.com

 

iJudges 6:33—7:18 is arranged in the following concentric pattern:

A The Spirit-endowed Gideon mobilized four tribes against the Midianites, though lacking confidence in God’s promise (6:33-35).

B Gideon sought a sign from God with the fleece to confirm the promise that the Lord would give Midian into his hand (6:36-40).

C With the fearful Israelites having departed, God directed Gideon to go down to the water for the further reduction of his force (7:1-8).

C’ With fear still in Gideon himself, God directed Gideon to go down to the enemy camp to overhear the enemy (7:9-11).

B’ God provided a sign to Gideon with the dream of the Midianite to confirm the promise that the Lord would give Midian into his hand (7:12-14).

A’ The worshiping Gideon mobilized his force of 300 for a surprise attack against the Midianites, fully confident in God’s promise (7:15-18).

All the judges except Abimelech countered a foreign threat, but only in the case of Gideon is there an extensive personal interaction between the judge and the Lord. This observation suggests that the narrative provides more than simply a victory account for future generations of Israel’s defeat of Midian. While it is true that Samson offered up a few quick prayers, only in the case of Gideon is there a focus on the judge’s faith and his coming to grips with the Lord’s call on his life.”[171]