Cудді 1:1-5:31; Ів.18:15-19:37 (Тиждень 41)

150620

https://www.facebook.com/watch/?v=1538041086370767

160620

https://www.facebook.com/watch/?v=553343672239217

170620

https://www.facebook.com/watch/?v=2746770815551138

180620

https://www.facebook.com/watch/?v=262402548168912

190620

https://www.facebook.com/watch/?v=586244218696757

200620

https://www.facebook.com/watch/?v=601356820586919

Тиждень 41

 

Суіддів 5-1

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH9M5j6zCVuwxDi2eYMKaG9C

 

1 Ізраїлю не вдається завершити завоювання Ханаану (1: 1-36)

2 Невірність Ізраїля (2: 1-3: 6)

3 Отніїл (3: 7-11)

4 Єхуд (3: 12-30)

5 Шамгар (3:31)

6 Дебора і Барак (4: 1-24)

7 Пісня Дебори (5: 1-31)

 

15 червня 2020

1 Ізраїлю не вдається завершити завоювання Ханаану (1: 1-36)

Суддів – Перикопа 1 https://youtu.be/sdPmaNAYkw0

Сефер Шофетім…

А1-А6 – шести племенам тут приділено увагу – описується завоювання, які вони проводили і як це в них вийшло.

А1: Юда – йому приділена увага першому, багато про що ми вже знаємо з книги Ісуса Навина: наприклад, що Калев, отримав місто велетня Арби, яке потім було перейменоване на Хеврон. Ісуса Навина 15 розділ, розповідає про це з такими ж деталями – зокрема імена велетнів, яких було переможено. Так само історія з завоюванням міста Книги – його молодший брат завоював його і одружився на Ахсі, Калевовій доньці. Пам’ятайте, що Калев був всиновлений в плем’я Юди – він був кеннезієм, з синів Ісава.

Це чимось нагадує те, як провідну роль в завоюванні світу для Євангелії грає Павло, який не був одним з 12 апостолів, яких Господь обрав за свого життя, але вірність і праця якого дала найбільше плодів. Та й Калев – приклад такої людини як Павло під час завоювання…

Проте книга починається розповіддю про те, що трапилося після смерті Ісуса Навина, не зовсім зрозуміло що відбувалося до його смерті, а що – після – це ще один приклад того, що хронологія для древніх людей і для Біблії – це не головне. Книга Ісуса Навина закінчилася тим, що Ізраілеві сини служили Господу під час того, як були живі ті, хто знав Ісуса Навина і чин Господній (Ісус Навин 24:31). Тому завоювання продовжувалося…

Отже, Суддів містить описання, суть якого не в хронологічній послідовності, а в наповненні: вони питалися Господа, як їм провадити завоювання після сметрі Ісуса. І Господь відповідав. Ми говорили, читаючи ІН, що земля була дана Богом ще до завоювання, вцілому завойована за днів ІН, але не означає що ізраільтянам не треба було її дозавойовувати. Та й утримувати терирорії – це значить знаходитися в стані постійної готовності воювати. Щось подібне відбувається з Церквою, віра якої – перемога над світом. Або вона зберігає і примножує перемогу Ісуса Христа (пам’ятаєте на тому тижні ми читали, що він сказав апостолам: Я переміг світ – Ів. 16:33), або сама підпадає під вплив світу і розбазарює те, що здобуто (як цар самозванець в фільмі Іван Васильович міняє професію…

І тексті особлива увага звертається на зв’язок племені Юди з племенм Симеона – воно має свою територію на території Юди – це південніше, де Вірсавія – на ньому сповнилися слова Ізраіля, Якова – батька, який пророкував в Бут. 49:7, що розпорошить Симеона зокрема в Ізраілі. Чому – через те, що трапилося в Сихемі, жителів якого перебили Симеон з Левієм.

Також тут сказано про синів Кенея – Мойсеєвого тестя: його названо Реуілом (друг Божий – в 3 розділі книги Вихід, Їтро – в 18-му). Його нащадки були з Ізраілем і пішли з міста пальм (Єрихону) в пустелю південніше міста Арад і там осіли.

Таким чином ми бачимо, як юдеї, від яких потім буде спасіння всім народам фактично приймають до себе представників різних народів в СЗ. Можливо це робили і інші племена, але Біблія говорить саме про це плем’я. Не випадково – Ісус Христос – з племені Юди.

Цікаво подивитися де що знаходиться в додатку Bible map – географія важлива, тому я пропоную вам самостійно це зробити – скачати додаток і прогортати всі місця 1 розділу, щоб побачити на карті що де – чим частіше ви заглядаєте в карту, тим краще чи потім орієнтуєтесь в тому, що написано…

Юда не вигнав мешканців Єрусалиму. Царя було вбито за часі ІН, але мабуть євусеї повернулися, їм вдалося там бути на якихось правах з синами Веніамина, а потім, мабуть вони взяли місто під свій контроль, тому що Давиду вже доводиться його завойовувати… Ось приклад того, як поступово безбожна, ворожо налаштована культура стає могутньою, якщо її не викорінювати… поступово. Все відбувається в процесі – як завоювання, яке треба відстоювати, тобто не розсляблятися, так і поразка – це процес, який набуває сили, стає видимим тільки з часом… тому ми часто не можемо бачити картини, якщо дивимося тільки на якісь окремі явища в часі – треба розглядати процеси…

А2: коли йдеться про завоювання, яке провадив дім Йосипів – відбувається цікава історія, схожа на істрорію з завоюванням Єрихону – там була Рахав, яка сховала розвідників і спаслася сама і весь її дім, тут – якийсь невідомий, який допоміг завоювати Луз і так само залишився живим, відправившись з своїми родичами на північ і заснувавши місто в краю хіттеян. Луз в Ханаані – це місто Бет Ел – його назвав так ще Яків, коли втікав до Лавана і бачив тут драбину в небо. Тільки тепер воно було завойоване, хоча назване Бет Елом було за сотні років до цього. Ось що таке віра: коли людина вірить, вона проголошує те, чого не існує і чого вона не бачить, і це реалізується в історії, хай навіть через сотні років. Це приклад для Церкви, ми про це вже говорили…

завуння єрусалиму….

Манасія не повиганяв мешканців окремих міст, зокрема Бет Шеану, міста, яке ми бачили як приклад відступництва Юдеїв вже в часи Ісуса Христа. Обов’язково представлю презентацію з Бет Шеану – це відповідає темі книги Суддів…

А3-А6: Завулон, Асир, Нефталим, Дан – про всіх сказано хто що не зробив.

Таким чином ми бачимо таку тендінцію – з одного боку завоювання землі – дуже стрімке на початку і його продовження – все йде на спад (і тому що завойовано все, що треба, і тому, що дещо не завоювали. Якщо не завоювали, то якийсь час зберігався невизначений стан, а потім все одно хтось брав верх – хтось починав платити данину, хтось боявся рипатися, тому що у ворога – залізні колісниці. Словом віра і відвага, яка була на початку – в часи Ісуса Навина починала потрохи зникати. Чому ? Про це буде далі.

Джордан:

Проблеми в потомків через кризу, яка йде вниз…

Всі битви починаються з запитань до Бога.

Юда захоплює 7 місць, і крім Юди ще 6 колін. Це мало б бути повнотою.

Адоні Безек- 70 царів символічно вказує на правління світом. Чому  пальці ? Не може тримати зброю і ходити.

Дебір називався кіріат Сефер (місто книги).

Залізні колісниці…  якщо піде дощ, то можна перемогти.

Володар кілець – як проникнути в місто.

Коли ми бачимо перелік: треба рахувати. Ми бачимо тенденцію до погіршення.

Бет шемеш, бет анат – це не звичайні місця, дім сонця і місяця.

Кульмінація – амореї завойовують територію. Місце, де поховали Йосипа, там жили хананеїв. Йдеться про кордони, тобто вони закріпилися.

2 Невірність Ізраїля (2: 1-3: 6)

Суддів – Перикопа 2 https://youtu.be/fxezmz-8AxE

Літературна структура: хіазм

А-А’: поганські народи

В-В’: смерть Ісуса

С-С`: служити іншим Ваалам – іншим богам

D-D`: судді

E: люди не слухали і не робили… (в16)

А-А1: Ангел говорить що вони порушили завіт з Богом, вступивши в завіт з поганами, народ плаче і приносить жертви. Жертовники не порозбивали, каже Бог, то і народи я не прожену.Відбувається певне оновлення.

В А1: перераховуться народи, які Господь позоставив для того, щоб випробовувати Ізраіля – додаткова мета – навчити нове покоління воювати, тому що воно не брало участі в минулих війнах. Ось як Бог може обернути зло у благо. Випробування – нікому не здається добром, а потім приносить мирний плід праведності- якщо через нього проходять, збрерігаючи вірність (Євр.12), так само – як би навчилися ізраільтяни воювати, якби вже не було з ким. Це все формує їх характер з одног боку, а з іншого – це виявляє кому вони служать насправді – це стає для них пасткою, яку вони самі собі поставили і потім в неї попадають. Саме так все працює – що посієш, те пожнеш.

Тут перелічено народи: филистимляни – це на узбережжі і поблизу, хананеяни, і на північ аж до виходу Гамату – це далеко на північ десь км 350 від Галілейського моря.

6 в- проблема була в тому, що вони не просто якось спііснували, а одружувалися і виходили заміж – а значить служили їх богам – тобто це вже були стосунки на рівних. А коли є таке змішання – неможливе служіння ЯХВЕ, тому що ці народи не проти добавити до свого пантеону ще ЯХВЕ – ЕЛ – високий Бог в них там вже є, але він не при ділах (ми говорили про цей пантеон хананейських богів). А от Яхве не може прийняти в Свою сім’ю цих Богів – Він єдиний.

В-В1:

Тут трохи розширено повторюється те, що ми читали наприкінці книги Ісуса Навина: Ісус помер, доки всі, хто його знали жили – все було добре, потім почались проблеми, тому що повстало покоління, що не знало Господа. Що це ще може означати ? Що Ісус Навин і його сучасники погано зробили свою роботу ? Про це немає ніяких свідчень – насправді ми знаємо, що в історії таке часто повторювалося – і не обов’язково причиною гріха дітей був гріх батьків. Апостол Павло казав перед своїм відходом що після його смерті у Божу отару увійдуть люті вовки (Дії 20). Напевно тут є не просто закономірності, а складний процес, який ми зараз не будемо описувати – але це пов’язано з завітом і його порушенням. Як ще написано в книзі Еккл. – ти не знаєш хто прийде після тебе – мудрий чи дурень ?

В1: тут про те ж саме – Господній гнів запалився, тому що випробування вони не пройшли.

С-С1: служили Ваалам – Астарта також тут згадуєтсья – все це ганебні культи, які тісно пов’язані з сексуальними збоченнями. Як каже Джордан – культура відповідає тому, якому Богу люди поклоняються. Хотіли Ваала – Бог віддав їх тим народам, щоб вони відчули як воно – бути частиною цієї культури. Рука Господа була на їм на зло у всьому – не везти почало, як ми кажемо – але це все насправді прописано в Законі – коли тобі буде везти, а коли – ні. Тому хоча автоматизму тут нема – все досить передбачувано: благословінні і прокляття Закону – от що збувається. Людина ж схильна думати, що коли все добре – то це просто повезло, або що це так і має бути, а коли трапляється зло – виникає питання: за що ?

D-D: поставив Господь суддів – це були спасителі (Ісуси); спасіння – це спасіння від ворогів. Також слова С’ нагадують про Вихід – коли вони закричали до Бога, Бог згадав про завіт і визволив з Єгипту. Взагалі ситуації дуже схожі, тому що як ми говорили причиною рабства в Єгипті теж було ідолопоклонство.

Е: центр хіазму: в 17 Коли Бог спасав, то вони виправлялися, але не надовго – насправді реальних перемін не відбувалося – суддів не слухали і йшли не дорогою Тори, а своїми дорогами.

Джордан:

– Господь приходить з Гілгалу – звідки почалося завоювання;

Всі договори пов’язані з тим, що вони не зруйнували їх жертовники.

– Ізраїльтяни думали приблизно так: чому ми маємо обробляти землю, якщо це можуть зробити раби?
– Ці дві перикопи – це вступ до книги.

Джордан – огляд книги:

Написана Самуїлом (центральною є тема царства).
1. Сам.  9 люди хочуть Царя.
Бог збирався дати царя, як дерево пізнання- це аналогія. Люди не хочуть чекати. Повт.Зак – Бог хотів дати Царя. Їх не хвилює що він буде тираном.

Вони хотіли царя’, а не ще одного суддю.

3 Отніїл (3: 7-11)

Суддів – Перикопа 3 https://youtu.be/gfYsCCSPf9k 1:11 євр

ABA1В1:

А: Кушан-Рішатаїм: перекладається “двічі нечестивий Кушан”. Ізраілеві сини робили зло в Господніх очах (очі – суд), забули Господа. Про це говориться в особливому для нас, сучасних людей сенсі – і це виявляє різницю в наших світоглядах. Ми читаємо пам’ятай Господа, пише Павло Тимофію, і думаємо: а що Тимофій може забути Ісуса Христа ? Як це ? Це тому, що ми сприймаємо це слово як щось суто інтелектуальне, так само як “пізнати” – в Біблії забути означає відвернутися – хороший приклад з сучасного життя я можу навести після вчорашньої розмови з однією людиною, яка мала в минулому серйозні проблеми з алкоголем: він каже, от заходжу в магазин і відразу погляд спрямовується на поличку з алкоголем і виникає бажання. Тоді я кажу собі – а що забув, як блював ? І відвертаючись від полички починаю “згадувати”, в усіх подробицях як було погано. Тобто він “забув” і потягнувся до того, що сам так ненавидів, а потім “згадав” і сказав собі остаточне “ні”.

Так само Ізраільтяни, вони забули Господа, тому що робили зло, на ділі служили Ваалам і Астартам, хоча могли легко пригадати ЯХВЕ на словах чи вписати Його в це лжепоклоіння, виправдовуючи себе, свій спосіб життя. Тому згадав тягне за собою дію – точніше це означає дієве усвідомлення і пов’язане з цим рішення, а не просто згадав.

Гнів запалився – вислів, який часто зустрічаєтсья в Біблії – ми вже говорили, що одним із значень слова “гнів” є слово “ніс, ніздрі” – тому коли ми уявляємо як запалився Господній гнів, то можемо уявити дракона – так, дракона, хоча дракони в нас асоціюються з злом, з дияволом, а не Богом. Ну тоді давайте уявимо просто сам вогонь, яким він бухає, який вилітає з його ніздрів. Бога в образі дракона уявити важко. Та й не в цьому суть. Ми маємо розуміти вислів “полум’я гніву”.

Арам двої річок – що це за територія ? Це Месопотамія. Тигр і Єврат. Територія, з якої прийшов Авраам. Царства цієї території не раз були загрозою для тих, хто пробував в Ханаані. Звідси пішла світова цивілізація і ми знаємо про Вавилон, Асирію. На відміну іншої великої цивілізації того часу – Єгипту, Месопотамія вирізнялася особливою жорстокістю до ворогів – тому що вони сповідували культ сили. Мардук – бог, ім’я якого відоме найбільше – це бог людей, які жили на незахищених територіях і для того, щоб захиститися будували укріплені міста з великими стінами. Єгиптяни, як відомо, не мали таких укріплень – це чимось нагадує стиль життя людини східної і західної – на Заході не будують багатометрових парканів. На сході – навпаки – навіть в Криму можна було побачити, як люди забарикадовані. В нас – по різному, тому що ми теж знаходимося під впливом різних культур: як Ханаан. МИ про це вже трохи говорили. Словом Месопотамія ще не раз буде згадуватися в Біблії і ім’я цього царя говорить саме за себе – що це була за цивілізація в Божих очах і очах Його народу.

В: Отніїл: Лев Господній. Це ім’я нав відоме ? Коли воно згадувалося в Повт Зак 15 і Суд 1, то там йшлося не тільки про нього і навіть більше не про нього, а про Ахсу, доньку Калева, право одружитися на якій він отримав після того, як здобув Кіріат-Сефер (місто книги). Його ім’я означає Лев Господній. Він став суддею-спасителем (рятівником). Бог поставив Його після того, як Ізраільяни кликали. Бог обіцяв благословити і благословляв, Бог обіцяв віддаи в руку народів, богам яких вони будуть служити (Мардук – в Біблії говориться про нього як про Бел Меродаха (Єр.50:1) – це Месопотамський Ваал, тому що він заступив місце інших богів, так як Ваал в Ханаанському пантеоні замінив Ела, а слово “Бел” – означає Господь).

Ще про Отніїїла тут сказано, що був на ньому Дух Господній. Згадується Господь Ісус Христос, який Духом Божим виганає демонів. Цікава паралель, якщо зважати на те, що за ідолами стоять злі духи. Сильну руку Отніїла можна порівняти з сильною рукою Христа. Він проганяв “двічі нечестивих”, які панували над людськими тілами та душами, Він, можна сказати “новий Отніїїл” – Лев Господній з коліна Юди (Отніїл означає Лев Господній і все це – коліно Юди, про яке було сказано, що з нього повстане “Лев”. В євангельських історіях про вигнання демонів фігурує Ваал: Христа називають Вельзевулом (Вель – це теж “господь”), князем демонів через те, що не можуть збагнути походження сили, якою Він виганяє демонів.

А1-В1: Після 8 років поневолення, 40 років був мир. Отніїїл помирає.

Джордан:

коли йдеться про богів, то вони завжди пов’язані з чоловічим і жіночим початком в людині і з здатністю природи відтворюватись. З філософської тз це нічим не відрізняється від теорії еволюції. Ті люди поклонялися богам, ставлячи перед собою їх статуї, а сучасні поклоняються – пишуча про богів книги. Сонячний промінь, який впав на початкову матерію – це те, у що вірили древні люди і вірять еволюціоністи: це пов’язано з ідеями родючості – промінь (чол) падає на землю (жін).

Симпатична (Схожість) магія – якщо ви хочете дощу, ви робите рухи, які схожі на те, як йде дощ. Хочете врожаю – огранізовуєте оргію і вони бігають по полю і там злягаються (Тарковський показав що в Росії 13 сторіччя це відбувалося – Андрій Рубльов; це відбувалося в Древньму Римі).

В книзі Амоса Бог говорить, що не хоче щоб Його називали Ваалом. Насправді це слово використовувалося в різних контекстах: могло стосовно ідола, нейтрально і в позитичному сенсі. Коли помер Гедеон (Суд.9) – там йдеться про Ваала Завіту – суміш філософії і правдивої релігії.

Ваал значить не тільки Господь, а також чоловік. Як відрізнити Ваала Господа від решти ? Є один Господь і поклоіння відбувається тільки там, де Скинія. Особливо чистими мали бути в питанні міжстатевих стосунків, тому що сексуальні збочення – це норма в тих поганських культурах. Половина наказів стосовно смертної кари в Законі стосуються збочень.

Ваал – Бог бурі і те, як в бурі себе являє Сам Бог Яхве. Люди намагаються це змішати – намагаються всидіти на двої стільцях. Це було і буде ще пару тисяч років. Пророки були меншиною – найбільша частина народу загравала з іншими богами і підтверджено археологічними розкопками (вигляд статуеток, які знаходять повсюду відомий: особливий розмір статевих органів – особливість цих статуеток).

Навіть коли побудували храм, що змінило ситуацію – поклоннія на висотах продовжувалося. Це завжди проблема – більшість блудить за іншими богами. Якщо вас здається що те, що люди несерйозно ставляться до віри сьогодні – це щось нове – ні, так було в Біблії і історії.

Джордан згадав про 2 системи і я порівняв це з двома перспективами Вітбіна – залежні від системи і незалежні. Приклад: Овідій і Ілля. Цим викликане винекнення монашества, пуританства, пієтизму і тд. Це завжди частина Божого плану.

Коли Джордан коментує 8 вірш, ствердуючи що мається на увазі “продав”, а потім настають часи, коли використовується подібне слово, але мається на увазі що він віддає їх безкоштовно.

Цар подвійного нечестя приходить з-за двох рік, коли пони поклоняються Ваалам і Астартам (теж число 2)

Його дружина просить 2 потоки: тема – потоки води. Давайте про це пам’ятати, а потім поговоримо…

Єхуд (3: 12-30)

Суддів – Перикопа 4 https://youtu.be/Gm4Ra83Fw7c

Хіазм: АВСDED`C`B`A`

А-А1: роблять зло, і Господь зміцняє Еґлона (товсте теля), царя Моавського (хіазм вірша 12). З ним Амаликитяни і Амонитяни – вони посідають місто Пальм (Єрихон – йдеться не про місто а якесь поселеня на тій території). 18 років продовжувалося поневолення – ізраільтяни служать Еглонові.

А1: Моав приборканий під руку Ізраілю – мир 80 років. Спільне число: 8

В-В1: Ізраільтяни кличуть і Господь дає іншого спасителя – Егуда. Чоловіка лівшу – дуже важлива якість в древньому світі, ми побачили це і в цій історії і взагалі при завоювання міст все було розраховано на те, що меч в правій руці. Тому лівші були дуже успішними. Так наприклад у Вірсавії – вхід у місто побудований так, що ви рухаєтеся наліво і це відкриває ваш правий бік, який не захищений, тому що щит у правші в лівій руці. А у лівші навпаки…

Еґлонові посилають дарунка (євр. Слово “Мінха”- використовується для описання принесення дарів під час поклоніння Богу).

З зворотнього боку, в частині В1 ми бачимо інші дії ізраільтян. Вони перехопили переходи через Йордан, спустившись з Єфремових гір у відповідь на слова Єгуда – Господь дав у вашу руку моавитян. Перебили 10000 тисяч – і це вже був дарунок Богу.

С-С1: тут описано, як Егуд приготувався до зустрічі з Еґлоном – меч під одягом – Еглон дуже товстий, а меч дуже гострий. З іншого боку описаний рух від місця зустрічі з Еглоном – напевно вона була в Єрихоні, тому його захопили. Егуд втікає до Сеїру. В 26 вірші йдеться про бовванів – про що тут мова ? В Гілгалі, звідки починалося завоювання вже стояли якісь ідоли ? Тут використовується слово, яке використовується в 2 заповіді, коли Бог забороняє творити собі кумирів. Можливо вони почали поклонятися камінню, яке було там від часів Ісуса Навина. Побачимо, що скаже Джордан… Він каже що це можливо були ті камені, але також важливо що там сказано “вернувся” – він міг піти туди і отримати надхнення від того, що це йому нагадало про те, що мало нагадати – про завіт. Але також це могло його підштовхнути до того, що з цим треба розбиратися – ізраільтяни стали ідолопоклонниками (якщо йдеться про те, що це боввани, яким поклонялися). Словом не ясно про яких бовванів мова, але те, що він повернувся, та й сама згадка про це в вв.19 і 26 може в будь якому випадку говорити про те, що це якось на нього повпливало…

D-D1: Егуд вдається до хитрощів, вдаючи що хоче щось скати царю приватно. Всіх від себе відпускає, коли той сказав все, що хотів, то зачинив двері, щоб думали що цар в туалеті (саме це мається на увазі прохолодний покій – в24, насправді йдеться про провітрювання). Все вияснилося тілки ввечері, коли вони відчинили двері.

Е: цікаво, що коли Егуд до нього зайшов – він справді сидів у туалеті. До туалетів в древньому світі ставилися трохи по-іншому. В Бет-Шеані ми бачили публічні туалети, люди сиділи рядами і споглядали мозаїку на підлозі, могли спілкуватися… в мене є фотокартки руїн цих туалетів. Мабуть тут теж було все набагато простіше: ніхто в туалеті не закривався – просто люди підіймали тогу (ця тема ще буде в історії Іллі і лжепророків Ваала), а такі, як цар мали покій, де вони проводили чимало часу. Особливо, мабуть такі як Еглон, який був товстий. Його ніхто не наважувася турбувати в туалеті і він навіть приймає Егуда в туалеті. Тим гірше для нього, тому що коли він встав, то не очікував що Боже Слово, яке має для нього Егуд прошиє його – меч увійшов усередину, так як написано в післанні до Євр.4. Меч Слова Божого – думаю автор післання до Євреїв мав на увазі саме цю історію, хоча не говорить про це прямо. Автори Біблії взагалі багато речей не говорять прямо, тому що вони припускають що всім всі відомо. Тому треба знати…

Меч залишився в животі Еглона, який майстерно, неочікувано загнав його лівою рукою, а правою, мабуть схопивши товстуна за шию, вдаючи що хоче його обняти чи наблизитись, щоб сказати потаємне Боже Слово. Меч не мав рукоятки, тому що зайшов повністю в живіт. Так поміг в туалет сходити.

Після того, як загинув лідер, стала можливою перемога (дивісться ті ж самі слова – Господь дав у вашу руку – це слова як були сказані після перемоги над царями – все решта: діло техніки… страх і розгубленість зробили свож діло).

Так і не зрозуміло на що Джоран звертає увагу, коли пропонує порівняти ці дві перикопи: вода з попередньої перикопи і меч в цій перикопі … можливо пізніше. Я припустив, як один із студентів, що йдеться про слово Боже. Хоча, якщо бути точним він порівнює не меч, а те, що Егуд хоче поговорити… Ще до цього повернемося.

5 Шамгар (3:31)

Суддів – Перикопа 5 https://youtu.be/DbDmTJivBZk

Шамгар, син Анати (це не чоловіче ім’я, а ім’я жінки, тому що Анат – це богиня війни – цю історію можна пов’язаати Деворою: про таких богинь і таких жінок кажуть що вона страшна в гніві, хтось вбив її дітей і вона зла, тепер вона просто пожирає ворогів: rips there bolls off. Це буквально те, що робили з мужиками, приносячи цій богині жертву.

Шамгар – це син сонця.

Девора і Варак – це наступна історія і вони паралельні до Шамгара і Анати (войовнича мати).Суд.5:6 – згадуєтся в пісні Девори. Шамгар схожий на Самсона не тільки іменем, а тим, що перемагає филистимлян. Та ще й схожим чином – києм для худоби. Як це могло виглядати ? Жорстокий світ…

Висновки: ми бачимо спасителів, яких Бог посилав так, як він колись послав Мойсея. Вони починали кричати до Бога після того, як на власній шкурі відчули наслідки свого відступства – красоти і прєлєсті тої культури, якій вони себе віддавали в раби. Ви маєте культуру, богам якої ви служите. Це пов’язано. Отже, коли приходило хоч якесь усвідомлення – згадували про Бога. І тоді Бог посилав спасителя, суддю, який вражав ворогів – вражав сильних, вирішував головну проблему – вбивав царя, так як Отніїл і Егуд і відкривав двері для визволення з-під ярма безбожної культури. Такі як Шамгар, а пізніше Самсон, ці навіть меча не потребували – що під руку попадеться – тим мочили. І ще й носили імена богів, яких знищували.

Таким чином Господь наш Ісус Христос – спаситель (ЯшА) – завойовує цей світ. Він дає нам попробувати як то воно – при совєтах, німцям, як то воно, при гітлєрі. Хочете Зєлєнського – нате вам Зеленського… Зараз сприйняття вже міняється. Зараз вже говорять – такого не було навіть при Януковичі… Але ні, далі будемо голосувати за безбожників, тому що ми християнська нація – і все в нас буде добре…

Я не голосував взагалі, тому що Порошенка не вважаю людиною побожною. Але від цього звісно нічого не змінилося. Поки не відбудеться оновлення завіту з Богом – ніяких перемін на добре не відбудеться. Так було завжди і про це ми прочитали сьогодні як про щось, що повторилося тричі… ДумайТе.

17 червня 2020

6 Дебора і Барак (4: 1-24)

Суддів – Перикопа 6 https://youtu.be/7Duraeu8D_4

Хіазм АВСDВС’В’А’:

Можемо розглянути від центру:

D: 14 вірш – Девора (бжола) каже до Барака: Вставай, бо це той день, коли Господь дав Сісеру у його руку. Вона і раніше казала, але Барак, якого вона покликала, будучи суддею в Ізраілі для виконання цього завдання – переможеале він не захотів йти проти Явіна без неї. Вона його попередила, що слава буде жінці – тут цікаво як вона, жінка-воїн, не біжить попереду чоловіка навіть тоді, коли Господь через неї його посилає. Тільки коли він невпевнений і відмовляється від слави, яка мала б йому належати через те, що Господь його обрав і спорядив. Тільки тоді вона бере на себе “чоловічу роль”.

Пам’ятатєте ми говорили вчора про Шамгара і Анат – Анат: це ім’я матері Шамгара і водночас це ім’я богині (скоріше за все це богиня Місяця, тому що завжди йде в парі з сонцем – пам’ятаєте Псалом: вдень сонце не вразить тебе, ані місяць вночі – це пов’язано з цими божествами, та й Шамгар значить – сонце). Отже, ми говорили до ці двоє Шамгар і Анат паралельні до Девори і Барака – і Девора. Ми ще повернемося до Девори, як матері в Ізраілі. Тут ми бачимо – Господь вийшов перед Бараком і той зійшов з гори Фавор.

Існує франмент Євангелії, в якому Господь сходить з гори зі своїми учнями – вважається що Преображення відбувалося на горі Фавор, хоча ніяких цьому підтверджень немає. Алюзія виникає не через назву, а через те, що окрім спуску з гори, спільнинм є битва – там Господь виганяє демонів з хлопця (Мф.17)

С-С1: Коли ми подивимося що відбувалося безпосередньо перед тим, як Девора дала команду (центр хіазму), то бачимо, що:

С – Барак збирає Завулона і Нафталі – все це відбувається там, на Півночі. Девора йде з ним. Всього з ним 10 000 чол.

Згадується дім Хевера, це родичі Мойсея, нащадки його тестя – цей чоловік відділився від решти кенеян.

Коли Сісері, а це начальник війська царя, якого Господь передав Ізраіля, донесли, про Барака і його військо на Фаворі, він зібрав 900 колісниць і весь народ. Місто Харошет-Ґаґґоїм – воно за км 20 від учбережжя Середземного моря – там на Півночі, приблизно на тій самій паралелі, що Назарет. Тобто це те, що пізніше буде називатися Галілеєю.

С’ – описано як Господь привів у замішання колісниці Сисери – ми вже читали, що сини Данові відступили перед жителями долин через те, що ті мали залізні колісниці. Филистимляни обробляли залізо – на відміну від ізраільтян. Як саме Господь привів у замішання колісниці ворога – не написано: це могло бути за допомогою сильного дощу – не важливо. Будь-яке пояснення не міняє суті – це зробив Господь. Сісера втікає, а Барак женеться аж до Харошет-Ґаґґоїм (десь 25 км на Захід від Фавору) і вщент розбиває вороже військо.

Тобто ці частини описують оці збройні сили: як вони були зібрані і як відбувалося протистояння, що з цього вийшло. Це те, що безпосереднь підводить на до центру хізму і йде одразі за ним. В ценрі – нагадую: слова Девори – Господь дав, йди візьми.

В-В1: Девора названа в тексті пророчицею, її ім’я означає “Бджола”, а також вона – спаситель-суддя в Ізраілі. Вона сидить під деревом, яке називається девориною пальмою. Це цікавий момент – дерева в Біблії:

Основа дерева, яке є драбино в небо — це ворота. Отже, Девора встановила судний престол під Девориною Пальмою (Суд.4:4-5). Саме під дубом вершив суд і запровадив лжепоклоніння аві-езріянин Йоаш (Суд. 6:11, 12, 19, 21, 30-32). Саул судив під гранатовим деревом (1 Сам.14:2) і під тамариском (1 Сам. 22:6).

Детальніше в книзі Джордана “Новими очима”

Девора кличе Барака і пояснює що Бог органузовує зустріч з Сісерою (в7) і Сам з ним воюватиме. Але це має відбуватися через Барака і його людей. Барак відмовляється від слави і Девора попереджує що Господь віддасть Сісеру у руки жінки. Окрім перемоги на військом Сісери і того, що Девора пішла з Бараком, ми бачимо, що Господь буквально віддав Сісеру в руки жінки. Це була дружина Хевера, про якого знадувалося вище. Її звали Яїл. Між Явіном, царем Гацону і кенеянином Хевером був мир. Цікаво де тоді був сам Хевер – напевно десь подався подалі від проблем…

Ну його жінка – це знову ж таки приклад жінки воїна (хоча не в тому сенсі як ми про це знаємо з серіалу “Ксенія воїн”. Яїл – не амазонка – вся краса її образу в тому, що вона звичайна жінка, Сісера не чекав від неї такого. Вона напоїла його молочком, а коли Сісера заснув, взала величезний кілок від намету – це добрий кіл. І підійшовши до генерала ворожого війська забила цей кіл йому у скроню. Уявіть скільки треба мати мужності, щоб не побоятися таке зробити. Це ж купа крові і яке треба мати силу…

Вітбін розказував що східний образ хорошої жінки по-перше пов’язаний не з красою, а з силою. Девора і Яіл – приклад “красивих” у такому сенсі жінок – жінок сильних. Ось такі історії про жінок є в Біблії – як зауважив Пітер Лейтхард, не часто діти малють в Недільній школі Яїл і Сісеру з мізками, які розлетілися в різні боки… Але з пісні слів не викинеш…

Потім вона каже Бараку, який женеться за Сісерою, тому що головне – це вбити ворожого генерала. Я знаю кого ти шукаєш – подивись он лежить…. Барак заходить- а Сісера прибитий до землі кілком – не дивно що ця жінка сама залишилася вдома – вона б собі раду дала.

Зав’язка і розв’язка історії: А-А1

Егуд помер, Ізраілеві сини чинили зло і тому Бог віддав їх Явінові, що царював у Гацорі – це ще Північніше. Нас вводять в проблему – утискувані протягом 20 років Ізраілеві сини, як завжди, кликали до Господа.

Висновок: Бог приборкав Явіна (як приборкують тварин, які не послушні). Така мова притаманна Біблії, коли йдеться про поган і нечестя – то людей порівнюють з тваринами. Образ звіра чи “не будьте нерозумні як кінь” і тд…

Ця перемога стала ключовою, а з часом відбулося повне вигублення Явіна, царя ханаанського.

Давайте прочитаємо ще наступну перикопу, а тоді вже перейдемо до коментарів Джордана, тому що наступна перикопа – про те ж саме: це поетична розповідь про ці події. Для того, щоб все це краще сприймалося і запам’яталося, Біблія артистично змальвує цю перемогу.

7 Пісня Дебори (5: 1-31)

Суддів – Перикопа 7 https://youtu.be/4s9T78JMRZo

Р: вступ – Пісня Девори і Барака (часто її називають піснею Девори))))

Я буду співати, оскільки це пісня, але робитиму це частинами, тому що це довга пісня (Співати до в 5 в Псалтирі для кантового співу):

А: Вони починають цю пісню із оспівування Бога, який іде зі сходу – Бог завжди приходить зі сходу, а до нього треба йти на схід. До речі, коли користуєтеся картою, поверність її направо на 90 градісів. Тоді захід буде знизу (Середземне море), Північ – зліва, Схід – зверху, а Південь зправа (Пустеля Негев, ми казали що це перекладається “права рука”) – ось це вірна Бібійна карта. Йти на Схід (догори – підіймаючись до Єрусалиму знизу від хаосу моря, якого ізраільтяни взагалі уникали – це як безодня – вона внизу. Гугл карта дає можливіст повертати – все виглядає не зовсім так, як ми звикли. Наприклад, річка Йордан справді починає сприйматися як певний кордон між Ханааном і тим, що за Йорданом на схід (на цій карті – догори)…

Отже Бог повстав і йде, тому народ ожив, почав себе жертвувати, князі зацарювали.

Мова, як ми бачимо дуже образна: в4б.

Співати 6 і 7а – (я дещо змінюю, щоб проспівати точно по літературній структурі – можна було б просто співати по рядкарх Біблії – але коли є вже все розписано…

В: тут описана руїна: згадуються часи Шамгара – поперднього судді – дороги спорожніли, доводилося ходити довкола, через гори – селянства не стало, тому що родючі землі в низинах оброблялися для ворогів, яким доводилося давати данину. Або просто змінити спосіб життя і покинути ці родючі землі. Коли ми говорили про цей регіон Ізраіля, то зауважували, що тут земля родить 11 місяців в році. Дуже сприятливий для землеробства район. Але Девора з Бараком характеризують пробування на цій землі за часів панування над Ізраілем Явіна – як упадок і утиск.

Співати 7б-9а

С: повстає жінка – Девора. Ізраілеві сини робили зло в Господніх очах, служили богам хананеїв і стали рабами хананеїв, – почалася війна.

Співати 9б-11

D: слова вісників: оповідайте, виспівуйте правди Господні – тема воріт пов’язана з судом. Вістка про перемогу має поширюватися і тими, хто їде і тими, хто сидить (ослиці, килими, дороги – в 10). Словом звучить заклик до вісника звіщати.

Співати 12-13

Е: заохочення до Девори – збудитися, до Барака – встати. Коли людина спить – вона пасивна, сон взагалі символізує смерть, а прокидання – це воскресіння. Коли прокидається Девора, все оживає. Встати – це приготуватися до дій, приготуватися до війни і її провести – взяти полонених, наприклад.

Співати 14-18

F: центр хіазму. Поетичне звернення до колін Ізраіля. Оспівуються не всі племена, а мабуть тільки ті, що не мали відношення до цієї битви, окрім основних її учасників – Нефталима і Завулона. Їм позор. В 16 Девора і Барак служать Господу і для них все зводиться до величі Ізраіля, а не до їх власної величі. Люди ставали великими, коли служили Церкві – точніше, це допомагало їм залишатися смиренними, будучи великими. Бог звеличує заради Церкви і заради її перемоги – Він дає благодать. Він сам звеличується через усіх учасників процесу… тому прославлено також їх.

Співати вірші 19-22

Е’: потік Кішон – він протікає також біля гори Карміл. Там потім Ілля пророк заколов пророків Ваала. Можливо те, що він змив ворогів якраз і вказує на те, що сильний дощ пішов в горах і вода зійшла сильним потоком вдолину, а це зробило неможливим вілне використання колісниць, тому що вони застрявали в грязюці і тд.

Також тут сказано – із неба войовано – зорі воювали з Сісерою. Ну зорі могли згаснути і зробити неможливим пересування вночі – також це має символічне значення – тому що зорі в Біблії – це правителі і зокрема – зорі- це Божий народ. Словом, все було проти Сісери, тому що Бог був проти Сісери – і погода, і ті, кому дано перемогти – ось що відбувається, коли Бога дає – це реальне, треба тільки не боятися взяти. Страх часто збільшує наші очі (у страха великі очі), і ми надто довіряємо тому, що ми бачимо, а не тому що говорить Господь. Тоді нам треба підбадьорення – ось ця пісня і ця частина зокрема – це підбадьорення – пор. В 21 і 12 (часнина Е)

Співати вірш 23

D’: повторюється тема вісника: в D це були ті, хто співають і оповідають, а тут Ангел Господній, який проклинає жителів Мероза. Мероз – це місто, розташоване км 20 на схід (вверх по нашій перевернутій карті) – воно тільки один раз згадується в Біблії. Чому проклинає ? Бо не прийшли на поміч. Пасивна позиція – це не нейтральна позиція – хто не любить ГнІХ – нехай буде проклятий. Третього не дано.

Співати вірші 24-27

С’ – оспівується Яїл. Цікаво якою була мелодія цієї пісні, пісні, де оспівуються такі криваві подробиці- насправді вона могла б бути якою завгодно – слова говорять за себе самі. В частині С була Девора – тут Яїл.

Співати вірші 28-30

В’: Далі співається про те, як поразку Сісери сприймає його мати. Вона думає, що він бариться, тому що ділить здобич: одяг, жінок. Поразка несподівана для самих ворогів. Вони навіть не мали Божого Слова, якому б вірили наперед і знали вірою – що поразка неминуча. Про знищення Ізраільтян йшлося в частині В: опустіли села – всі пішли в гори. Тепер Бог відплатив: око за око.

Співати вірш 31

А’: вороги згинуть – всі згинуть, а той, хто любить, той як сонце

Бог подібний до сонця і приходячи, Він прославляє Свій народ, так що вони теж сяють. Тому Девора могла молитися так: «А хто любить Його, той як сонце, що сходить у силі своїй! (Суд. 5:31б). Трохи згодом, в Гедеоні і Самсоні, чиє імʼя означає «Сонце», ми бачимо відповідь на цю молитву (19). Ось роздуми з Псалма 18(19): сонце — як наречений, як могутній мужчина. Це, по-перше, відсилання до Самсона, нареченого з Суд.14-15. Але поза цим ми бачимо Месіанського Суддю всієї землі, який приходить і приносить Своє Слово (в.7-11). Його бачив Іоанн, «… а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй (Об’явлення 1:16б)(20).

Це фрагмент з книги Джордана новими очима, давайте ще подивимося на зевершення перикопи і перейдемо до коментарів Джордана.

Р1: І Край мав мир сорок літ – результат перемоги у війні, яку провадив Бог. Фактично сама пісня Девори і Барака – це інструмент війни, тому що вона нагадує і проголошує реальність. Вона проголошує Божу перемогу, її образи виповнилися у Христі. Девора названа матір’ю, вся ця історія викликає асоціації з перемогою Ісуса Христа, а якщо ми дивимося на образ Марії, матері Ісуса, то ці паралелі стають ще очевиднішими. Джордан звертає увагу на те, що Марія – це Яїл – тому що пісня Марії дуже войовнича – те, що вона молода чи смиренна не означає що вона не змогла б за Ісуса Христа відірвати те, що приносили в жертву богині Анат. Це стереотипи – як стосовно образу Христа, так і стосовно образу Марії. Прочитайте Величає душа моя Господа і задумайтесь чому вона там радіє і величає Господа.

Жінки – це впливові сильні жінки люди, вони впливають не тільки на своїх чоловіків, а через чоловіків – на хід історії. Так що роблячи чай, вони роблять історію. Хоча часто лаври дістаються чоловікам, які думають що роблять історію вони. Жінки – це окрема тема в Біблії і книзі Суддів.

Чи були б у Єви діти як ти Адам не покаявся ? Ні.

Чому жінки  не люблять змій? Може тому що між ними ворожнеча )). Це історія Девори.

Матері, наречені, сестри і доньки.

Матері

– Девора і мати Сисари.

– мати Самсона і мати Міхи.

Матері Царів згадуються і це розповідає про царів, від впливу матері залежить багато.

 

Доньки

– Ахса (просить воду)

– донька Єфая, яку Бог забрав в свій палац, щоб вона служила духовним дітям Ізраіля.

– донька, яка є жінкою Левити.

 

Наречені:

– Ахса

– Іоіль (пор з Марією)

– три жінки Самсона.

– жінка левита

– жінка, що кидає камінь на голову Авімелеха

 

Жінки не воюють в ІН. А в Суддів – так.

В 1 половині книги нам повідомляються імена, в другій-ні (окрім Даліли). Це вказує на архетипи: мати, донька.

 

Коментарі Джордана до даного тексту:

 

Явін вже був в 11 розділі книги ІН, там він переміг Явіна що правив в Асорі. Можливо це ім’я титул (ніби авімелех чи фараон)

 

Херешев Гаггаїм – галилея поганська. Іс.9:1

 

Девор- не священник

 

Пальми- Єрихон і Девора: правдиві пальми. Початок завоювання.

 

Хід кладе спати, дає молоко… тема мами.

 

Хевер відділився себе від вірних, став на сторону Явіна. Жінка непогана (Як Раав)

 

На це вказує зібрала Суд.4:9. Девора судить під дубом.

 

Кефір, який дала Яїль алкогольний.

 

Пісня

 

Барак – це прообраз Левитів музикантів

прославляти – царів- Пс.2. Це Євангелізм.

 

Космічна битва – дощ. Хананеї поклоняється богу бурі, Барак – блискавка. Справжній Ваал переможе.

Кедеш Нефталимовий левицьке місто. Тому це священна війна. Він левит. Не дуже довіяє, але йде. Мама піде, але це вона переможе.

 

Хрещення було біля Синаю.

 

Тут був потоп.

 

Послідовність відповідає структурі Буття ( ті ж самі теми: ріка, вбивство, потоп, жертовники, брати і шлюб з поганами. 1 і 7 книга…

 

Впав до ніг – вказівки на насилля…

 

Девора захищає дів Ізраіля, мати Сісари виховала насильника (вона вважає що це норм букв. Йдеться не про два, а про жіночий дітородний орган).

 

Марками в останніх віршах: кров, а не кольорова одежа.

 

Оправдання: коли начальству завершують подібні гріхи ми радіємо що суд завершився і вони загинули.

 

Висновки:

Як реагувати сьогодні на заняття світу : насильства, збочення, аборти, переслідування невинних, корупцію, на все зло світу? Псалми, які є молитвою про відплату – це те, що є продовженням пісні Девори і Барака. Люди не хочуть бачити в Біблії цих тексті але вони там є і від того що ми звертаємо на них очі вони нікуди не подінуться. Ми просто себе роззброїли а негативно сенсі.тоому шо цю зброю дав нам Господь. Церква віддає перевагу своїй продуманій зброї, але ця зброя не буде успішною, як колесниці Сісари. Пісня Девори- це про ставлення Бога, таке просвітління, яким воно має бути.

18 червня 2020 року

Іван 9-8

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH80aJ53wB91dOkXCT5OddRr

9-8

64 Зречення Петра (18: 15-18)

Іван – Перикопа 64 https://youtu.be/kKjbFb04Nxc

Отже, Христа схопили, зв’язали і повели в дім першосвященника – спершу до Анни. Це люди, які прийшли до висновку, що краще буде, якщо він помре. Каяфа про це пророкував, сам не відаючи, що Ісус справді помре за народ і збере воєдино Божих дітей (Ів.11). Знаючи яке положення займав його тесть ми розуміємо, що це була не тільки думка Каяфи. Анна був “сірим кардиналом”, хоча його змістив Рим, Він фактично керував усім.

Христос знав, що з Ним трапиться і говорив про це учням. Але одне діло говорити, а друге діло – здатися на волю тих, які падають від того, що чують “Це Я”, на волю заздрісних людей, що стоять за ними.

Даний текст описує Петра. Він, на відмуну від інших пішов у двір першосвященника. Ще там був учень, який допоміг йому туди потрапити, тому що його там знали. Що він збирався робити ? Свідчити за Христа, Його підтримати ? Зрікатися він не збирався точно. Відрубавши вухо рабу першосвященника Малха Петро став дуже впізнаваний – і все ж він іде. Не будемо нічого додумувати, якщо Біблія не дає нам ніяких натяків на те, чому Петро пішов туди. Сам вчинок характеризує Петра, того Петра, якого ми знаємо з Євангелій – прямого і сміливого. Це все частина А.

Далі – в центрі: питання (В). Його поставила служниця, яка впускала Петра у двір. Воротарка. Відповіді Петра – “ні” було достатньо і вона його впустила. Так свідомо чи підсвідомо Петро відділив себе від Христа – по суті Його зрікся, хоча звісно що з добрими намірами – тому що якби він не збрехав, то не попав би у двір.

Проте наступна частина, яка так само як перша стосується рабів першосвященника і Петра – це натяк на те, що Петро вже прилучився до цієї братії – а значить треба буде брехати далі. Текст говорить про вогонь. Вогонь – це те, довкола чого збираються люди. Джордан в одній із своїх лекцій детальніше розглядає це питання – вогонь в Біблії. Бог є вогонь, Дух Святий сходить на апостолів у вигляді язиків полум’я – з вогнем пов’язано дуже багато, але зараз нас цікавить такий аспект цього символу: вогонь творить общину, спільність. Божий народ мав бути зібраний біля Божого вогную в храмі. Цей вогонь був запалений Богом, і коли хтось осмілився зайти до Бога зі своїм власним вогнем – це закінчилося дуже погано. Хто читає Біблію, ті знають що я маю на увазі (Лев.11). В суботу не можна було запалювати вогонь саме з цих самих причин – Божий вогонь протиставляється вогню, який об’єднує людей навкола чогось іншого, а не Бога. Навіть сімейне вогнище не здатне так об’єднати людей, як здатний це зробити ДС. Отже, Перто тут приєднався до компанії тих, хто були першосвященниковими рабами – таким чином це вказує на те, що Петро в процесі цього зречення, яке почалося невинним “ні”, а тепер може бути виправдане тим, що просто холодно. Справді холодно – там вдень жарко, вночі холодно.

65 Суд та зречення Петра (18: 19-24)

Іван – Перикопа 65 https://youtu.be/FZZxKnzQSVQ

АВСВ1А1

Центр: себе проявив один з оцих рабів, якими оточив себе Анна. Йому було приємно слухати, що він першосвященник Божий і бачити як ці пси кидаються на жертву, щоб йому догодити. Тирани завжди оточують себе такими персонажами. Ті лижуть їм дупу і всім добре – це відбувається в сучасному світі. Таке оточення воно формує лідера, робить його сліпим і глухим повністю – якщо він оточив себе підбалузниками, то він стає заручником їх брехні. Тому що вони не скажуть правди – вони бояться. Кажуть що якби хтось не побоявся зайти до Сталіна в кабінет, коли він там обісцявся і помирав, то йому можна було допомогти. Але всі боялися і довго не заходили… Як з тим Еглоном, про якого ми говорили позавчора…

В-В1:Довкола цього центрального вірша – слова Ісуса. Вони спричинили удар, коли Він відповідає першосвященнику і потім – це відповідь на удар, яка звернена до раба.

Що Христос відповідає першосвященнику? Моє вчення публічне і є свідки – питай у свідків. Цим він виправляє сам підхід, який використовує Анна, щоб розпочати розправу. Авторитарні лідери завжди шукають приватних розмов – під час цих розмов вони можуть маніпулювати і використовувати проти вас те, що їм не вдасться зробити публічно, при свідках. Або задають такі питання, як Анна – питають про те, чому не повірять або те, що і так знають. Головне-розговорити жертву.

Я був присутній на зустрічі подібних підлабузників, які зібралися мене судити тоді, коли серед них не було їх лідера – безпорадні люди, які нічого не можуть вирішити і сказати від себе особисто. Воля пана тяжіє над ними навіть тоді, коли він відсутній.

Ці слова видалися рабу занадто вільнодумними – і він вдарив Христа по обличчю, звинувативши в публічному приниженні першосвященника.

Христос відповів і йому: попросив його пояснити – за що той його б’є ?

Далі – подивимося на зав’язку і розв’язку історії: Першосвященник розпитує про учнів і науку (А), а в результаті відсилає Ісуса до Каяфи – формальності збережено – він головний і особисто подивився на жертву. Тепер хай зять робить грязну роботу – він відсилає Його до Каяфи.

Карсон т2 стор 418:

Слова Иисуса «Я… тайно не говорил ничего», сказанные на иудейском суде (Ин. 18, 20; ср. 7, 26), перекликаются со словами Яхве в книге Исайи (ср., напр., Ис. 45, 19; 48, 16; см. Brown 1966-1970: 826; Schlatter 1948: 334). В данном случае Иисус имеет в виду не то, что он никогда не общался с учениками без свидетелей, но что его весть была одной и той же на публике и в узком кругу; Иисус не был виновен в заговоре (Morris 1995: 669; Carson 1991: 584; Bordiert 1996-2002: 2:232). Когда его обвиняют в связи с тем, как он ответил первосвященнику (Ин. 18, 21-22), Иисус ссылается на закон Исх. 22, 28 («Бога (СП: «Судей». — Прим. перев.) не злословь и начальника в народе твоем не поноси» [ср. Деян. 23, 5]) и отрицает обвинения в его нарушении.

Подібна ситуація потім буде з Павлом в Діях апостолів…

Ну тут можна ще поговорити про те, що вчення Христа не є якимось гностично-езотеричним вченням, деталі або справжню суть якого може знати тільки вузьке коло посвячених. Такі тенденції це ознака або єресі, або сектанства. А одне від другого не знаходиться не далеко. В сучаних магазинах на полицях “Релігія” можна побачити окультну літературу, яка навіть пропонує зацікаленому пояснити Біблію і при тому зробити це особливим чином – долучивши до таємних її куточків, кодів, смислів і тп.

Символічне тлумачення Біблії, хоча воно і не є доступним для більшості людей, не є якимось вченням езотеричним. Тому що воно недоступне з інших причин. Коли проста людина, читаючи Біблію, дасть ДС себе навчити – їй навіть не треба постійно перебувати під владою якогось вчителя – наставлена у Христі, вона не потребує, щоб її вчили, тому що вона підкорила свій спосіб мислення і життя – Писанню.

Мені також здається, що для протестантів, з їх тенданцією до раціоналізації всяке символічне тлумачення виглядає підозріло – якщо це не літературно-історичний спосіб тлумачення (як його виклали в підручнику з Герменевтики), то це вже попахує єрессю. Єдине алегоричне тлумачення – це коли цим займається Павло в післанні до Галатів, думають віддані певному підходу протестанти (Мається на увазі місце, коли Павло каже, що в тому, що він пояснює є алегорія). Але ми бачимо скільки цих алегорій, алюзій, символів є насправді. Вони повсюду – тому ми їх не помічаємо.

І ще цікаво – Бог наш – Бог сокровенний. Тому якщо людина не хоче вірити і закрила очі на те, що не на поверхні, що невидиме – це для неї стає потаємним. Христос справді – тайна, і до Нього приходять тільки ті, кого покличуть, кому відкрито. Але це робить Бог Отець, який каже що все тайне колись стає явним. Тут нема якогось поділення чи суперечності, як в гностичних вченнях. Словом – люди все перекручують.

Інший цікавий момент в тексті, на який звертає увагу коментар Карсона, що Христос відповідає, посилаючись на Закон. Він не робить цього прямо – а тільки мудро застосовує те, що написан в Законі до ситуації. Він визнає, що якщо справді хулив першосвященника, то винний, але як ? Це він просить пояснити. Так само як просить пояснити чого той його б’є, якщо Христос – правий ? Тобто він закликає до відповідальності як першосвященника (відповідаючи на його питання), так і раба (якому говорить: що ти твориш?). На фоні того, що першосвященник відсилає Ісуса, а рабу нема чого сказати поведінка Христа – це повердінка скоріше Царя, чим жертви. Царя, перед яким стоять два представники не кращої половини людства – один: першосвященник (верхівка), інший – його раб (дно). Обоє нечестиві. Єдине, що вони можуть – це бити зв’язаного Христа і позбутися Його, звязаним відсилаючи до Каяфи.

66 Петро зрікається знову (18: 25-27)

Іван – Перикопа 66 https://youtu.be/wuEdDrsZ_7U

А: друге зречення Петра

В: третє зречення Петра.

Перший раз Петро і другий раз Петро зрікався і йому, схоже не треба було багато оправдуватися – навпаки, щоб не викликати підозру, а злитися з тими, хто питають він відповідав коротко. Але коли про це спитав родив Малха – от тоді мабуть треба було вже щось пояснити… Іоанн не каже, але інші Євангелисти кажуть що дойшло до того, що він клявся і божився, що Христа не знає. Іонн повідомляє цю деталь – було питання від родича Малха, на якого Петро напав у саду. Звісно, що треба було повторювати свої зречення і робити їх більш переколивими. Таким чином Петро зрікся тричі, як Господь казав (Ів.13:38). Тоді заспівав півень…

В Єрусалимі є Церква Петра і Кукурікання – я хочу розповісти про відвідування цієї Церкви, тому що з нею пов’язане одне дуже важливе для мене особисто усвідомлення. Але перед цим – коментар з статті Джордана:

http://www.biblicalhorizons.com/biblical-horizons/no-68-peter-as-high-priest/

Now we come to the last gospel, that of John. John presents Jesus as the Son of God. He is God Incarnate, and Peter is His high priest. John presents Jesus as the Great High Priest, moving through the Tabernacle, and Peter as His assistant.

John highlights Peter as high priest in his betrayal and restoration. John tells us that while Annas, the actual high priest, abused Jesus, Peter betrayed him in the courtyard of the high priest (John 18:13-24). Then John says that Jesus was led before Caiaphas, but says nothing about the inquiry. Instead, John shifts back to Peter for his second and third betrayals (John 18:24-28). The way this is written we can hardly fail to see the association: “Annas therefore sent Him bound to Caiaphas the high priest. Now Simon Peter was standing and warming himself” (vv. 24-25). Peter denies Christ twice (vv. 25-27). “So they led Jesus from Caiaphas” (v. 28). Nothing is said about Caiaphas, only about Peter. Peter is Caiaphas, in a sense.

19 червня 2020 року

67 Ісус перед Пілатом (18: 28-38b)

Іван – Перикопа 67 https://youtu.be/RxlE0-e6S-o

Хіастична структура (є АВСDED`C`B`A`= 9 частин – в центрі 5-та, що відповідає літері Е)

А: вчора ми залишили Ісуса в домі Каяфи. Говорили про зречення Петра. Ісуса ведуть від Каяфи в преторій. На той момент в колі юдеїв в домі Каяфи вже озвечено звинувачення в богохульстві (Мф.26), тому тепер щоб здійснити смертний вирок, вони йдуть до Пилата. Пилат вимушений виходити до них за межі преторії, тому що вбивці Христа не хочуть опоганитися. Такий дивний мікс нечестя з релігійністю. Пилат вийшов до них і після короткої розмови, в якій відчуваються нотки роздратування і невдоволення, повернувся в преторію і покликав Ісуса. Він зрозумів, що з цим доведеться розбиратися.

В: він прямо питає: ти цар ? (його цікавить політична сторона діла, тому що для римлян головне – це повага до кесаря, як до царя). Мені здається що він це спитав тільки заради того, щоб розпочати розмову і зрозуміти що робити далі з цим нещасним, якого хочуть вбити, тоді як скоріше за все він ніякої загрози не складає.

С: Христос відповідає питанням: Він цікавиться як особисто Пілат ставиться до того, що чує і бачить.

D: Пилат відповідає з ухилом – переводячи стрілки на “народ Царя” – і фактично дає зрозуміти, що він взагалі не має до цього ніякого відношення. Його цікавить що вчинив Ісус, томі що йому Христа судити. І він питає про це.

Е: І тут Христос відповідає на попереднє питання, стосовно Царства. Таке враження що попередні слова Пилата дали Йому зрозуміти, що саме треба сказати цій людині. (Пор. Частину В і хід бесіди С,D,E).

Христо говорить не про те, що він вчинив, і навіть не про те, хто Він такий. Він говорить про Царство. Говорить хіастично.

А-А1:. Моє Царство не зі світу – не звідси.

В:. Якби воно було зі світу, то служба моя б воювала, щоб Мене не було видано юдеям.

Давайте пам’ятати, що Ісус каже – “цього світу”, він має на увазі теперішню безбожну систему правління, культури і способу життя людей, в не просто всесвіт.

Наступна частина хіазму (А1) пояснює – не звідси. Звісно, що Його Царство стосується якраз цього світу в тому сенсі, що Бог є Володарем усього і Він не просто заснував десь на небесах окреме Царство, а “земля і всі діла на ній згорять”. В тому то і конфлікт – хто переможе “Царство світу цього” чи “Царство не звідси”. Словом Христос розтлумачив Пилату суть справи – в центрі хіазму. Він не наївний простачок, який не розуміє що повноваження царя треба довести силою – в нього є слуги, які готові за нього воювати (і не тільки Петро – міріади Анголів).

D1: Схоже на те, що Пилат таких матерій не розуміє, тому повертається до свого прямого питання – розмова поки що не просунулася в потрібному, з його тз руслі. То ти цар ? Христос бачить що бідний Пілат не хоче ніяких пояснень, він хоче прямих і зрозумілих з тз Римських законів підстав для звинувачення чи виправдання.

С1: Христос каже так, але говорить знову не про себе як про Царя, а про те, що родився і прийшов у світ, щоб засвідчити правду. Він ніби повертається до своїх попередніх слів, даючи Пилату шанс оцінити Його слова з цієї тз: хто з правди – той чує голос Христа – мається на увазі, до Нього дослуховується.

В1: Пилата не цікавить правда, тому його не цікавить по суті нічого. Окрім того, щоб виконати свій обов’язок перед Римом якомого скоріше. Що є правда ? Це питання – короткий вияв скептичного ставлення до існування правди, яке оселилося в людському серці в момент гріхопадіння. Якщо ми думаємо, що інформаційні війни, пропаганда, постмодерністське ставлення “в кожного своя правда” – це щось нове, то помиляємося. Немає нічого нового під сонцем. Це все вже було і тому в книзі, яка написана тисячі років тому, тобто в Біблії – є на це відповіді. Але вони не цікавлять сильних цього світу, як не цікавили Пилата. Це ще один доказ того, що Царство “не звідси”, тому що голос Царя Пилат не чує. Який зміст доводити Йому зворотнє ?

А1: А для Пилата ясно що цей бідолага – невинний. Він каже що провини не знайшов. Говорить про правду, думає, що він Цар – себе не виправдовує і не захищає, а хоче наставити Римського намісника. Він взагалі має поняття, що для таких як Пилат доступні праці кращих грецьких філософів… Не знаю чи цікавився Пілат філософією, чи можливо він був салдафоном – не важливо: його питання виражає його ставлення до правди.

Пилат пропонує його відпустити за їх звичаєм (на честь Пасхи – Пасха вже вдруге згадується в цих текстах – А-А1). Вони кричать відпусти Варраву. Варрава – злочинець і це для Пилата ясно.

Хоча і Христа він особлоиво не жаліє, він би краще відпустив невинного. Пилат так само зневажає юдеїв, як юдеї Пилата – він каже “відпущу Царя Юдейського” – це знущання… Як же люди, які один одного зневажають змогли домовитися, коли йдеться про вбивство невинного Христа. Ось такий парадокс. Христос міг би це використати і зіштовхнути їх лобами, але він має померти, при чому померти позорною смертю.

Я вже казав що розп’яття – це особливий вид смертної кари. Юдеям було б мало побити його камінням – вони хотіли, щоб Його повісили на дереві – як написано “проклятий той, хто висить на дереві”…

Карсон:

Упоминание о Пасхе в Ин. 18, 28 может касаться не столько Пасхи как таковой, сколько Праздника Опресноков, который длился семь дней (отметим Лк. 22, 1: «праздник опресноков, называемый Пасхою»), и в частности, к праздничной жертве (hagigah)) которую приносили утром в первый день праздника (ср. Чис. 28, 18-19). «Есть пасху», вероятно, значит просто «участвовать в праздновании» (ср. 2 Пар. 30,21 ; см. Carson 1991: 590). Подобным образом «на Пасху» в Ин. 18, 39 относится ко всему периоду праздника (ср. Втор. 16, 1-2; Иез. 45, 21; Лк. 2, 41; 22, 1; Ин. 2, 13.23; 6, 4; 11, 55; Деян. 12,4; Иосиф Флавий, Ant. 17.213). стор 418

68 Ісуса засуджено до страти (18: 38c-19: 16a)

Іван – Перикопа 68 https://youtu.be/_jOkWN0c97A

Хіастична структура:

В центрі – знову слова Христа до Пилата: в 11

Події розгортаються наступним чином:

А: тема Цар – Христа бичують і при цьому знущаються – одягають на голову терновий вінок і багряницю; б’ють по щоках…

Тема Царя повторюється наприкінці – в А1: коли Пилат врешті решт питає: вашого Царя я маю розп’ясти. Так крики “розіпни” досягають кульмінації і супроводжуються твердженням: крім кесаря нема у нас царя. Через 40 років прийде Рим і зрівняє Єрусалим з землею, перебивши всіх жителів. Ось ще одна ілюстрація того, що відбувається з ідолопоклонниками – приходить предстаник лжебога і ідолопоклонник має можливість на власній шкурі відчути яке то воно – полишити Єдиного Господа Його культуру – життя під Його пануванням і стати рабом людей і попасти під суд ідола. Ми про це говоримо, читаючи книгу Суддів, подібне траплялося в історії не раз, тому що це по всій Біблії…

В-В1: Збичованого Христа Пилат вивів до людей, він називає Христа “людина” і намагається знаяти з себе відповідальність. Цим розпалює ненавить і збуджує крики: розіпни.

В частині В1 описано, як ось це протистояння між юдеями і Пілатом завершуєтсья тим, що він сідає на камінному помості перед домом намісника – гаввата (літостротон) суддеве місце. Переломним моментом для нього було те, що його можуть зробити ворогом Кесаря – навіть сам факт того, що таке питання підіймається – йому не на руку. Це єдина причина, чому він схилився до того, щоб Христа розп’ясти так швидко. Як ми бачили правда його не цікавила, але він мав владу і не хотів створювати прецедента внаслідок якого юдеї думали б що можуть ним маніпулювати. Окрім того він не мав особливого бажання Христа розпинати.

Можливо тут ще одна цікава ілюстрація і пояснення того, як можна маніпулювати таким людьми, як Пилат, для яких правда – байдуже. Юдеї цим і займалися – в них була чітка позиція ненависті і протиставити цьому Пилат нічого не зміг. Не було заради чого змагатися. Хоча він пробує і фактично приймає рішення – Христа розпинають юдеї (в.16). Тобто це спільний злочин.

С-С1: тут ми бачимо як перепалка набирає обертів і що юдеї обгрунтовують неохідність смертної кари тим, що цей видавав себе за Божого Сина. Частина С1 – ти не друг кесаря якщо його відпустиш. Це переломний момент.

D-D1: ми читаємо, що Пилат злякався як почув про Божого Сина – мабуть це пов’язане з обожнванням імператора – Сини Божі це царі, а з культ імператора – це вже посягання на те, що “Царство Імператора не від світу цього” – тобто його влада має божественне походження – тобто він сам – бог.

Пилат усвідомлює, що тут може бути проблема, він боїться, і знову кличе Христа в преторію, намагаючись прояснити це питання: Звідки ти ? Христос не відповідає. Пилат обурюється посилаючись на те, що має владу вирішити Христову долю. Чого ж ти мені не відповідаєш, ти що не розумієш ?

Е: і тут Христос ніби відповідає одночасно на два питання. З одного боку він відповідає що влада Пилату дана, і що він ніби розуміє його положення – і водночас попереджує, щоб Пилат не забувався хто він і яке походження тієї влади, яка йому дана. Влада дана Богом – ось її походження. Гріх – на тих, хто видав… точніше – більший гріх.

З іншого боку цим Христос пояснює що є верх і низ: кесар – не бог. Пилата ніби зацікавило питання того, а хто ж той, кого він назвав “Чоловік”. Пилат злякався, а після слів Христа про походження влади, яка була дана йому, Пилату, не ожорсточився, а намагався його відпустити. Проте, видно що кесар для Пилата був не просто людиною, не просто тим, кому дано владу Богом правди, який буде питати, як той нею розпорядився. Кесар для Пилата – це його життя, тому що він Кесаря залежить все: його забезпечення, його положення.

Словом – ця боротьба, яка відбувається в римському наміснику, який судить Христа, відбувається довкола теми Царства (А), юдеї кричать як навіжені “Розіпни” (В), вони Христа звинувачують, посилаючись на Закон і на дружбу з кесарем (С), Пилат вагається (D), Христос вносить ясність у всі ці питання – тобі, Пилате, дано владу, якби не дано, ти б її не мав. На юдеях більший гріх, тому що вони видали і проявляють ініціативу.

Таким чином ми бачимо як розгортається ця драма і водночас бачимо Христа, який продовжує вчити і для якого все зрозуміло. Чим ближче до розп’яття – тим Він спокійніший. Це при тому, що його вже бичували і били.

Попереду розп’яття і Пилат видав Його юдеям, щоб розп’сти…

Карсон т2 418

Ответ иудеев в Ин. 19, 7: «Мы имеем закон, и по закону нашему Он должен умереть, потому что сделал Себя Сыном Божиим» — может относиться к Лев. 24, 16: «Хулитель имени Господня должен умереть» (Carson 1991: 599; Barrett 1978: 541; Ridderbos 1997: 602). Однако и в ВЗ, и в другой иудейской литературе назвать себя Сыном Божьим не обязательно подразумевает богохульство и может относиться помазанному царю Израиля (2 Цар. 7, 14; Пс. 2, 7; 88, 27-28) или к Мессии (4Q174; ср. Ин. 1, 49; см. Michel 1975—1985: 637). Даже Израиль мог называться «сыном» Божьим (Исх. 4, 22; Ос. 11, 1; ср. Ин. 10, 33-38 [см. соотв. комментарий]). Молчание Иисуса перед Пилатом в Ин. 19, 9 напоминает об Ис. 53, 7 (ср. Мк. 14, 61; 15, 5).

Некоторые предполагают, что paraskeue в Ин. 19, 14 относится ко дню, предшествующему Пасхе — то есть дню, в который проводилась подготовка к Пасхе (в данном случае это утро четверга). Если это так, то Иоанн говорит о том, что Иисус был казнен в то время, когда в храме заклали жертвенных агнцев.

Однако авторы синоптических Евангелий явно указывают на то, что Иисус и ученики отпраздновали Пасху вечером накануне распятия, и они употребляют paraskeue для обозначения дня, предшествующего субботе (Мф. 27,62; Мк. 15,42; Лк. 23,54; ср. Иосиф Флавий, Ant. 16.163—164). Так что этот термин, вероятнее всего, относится ко дню подготовки к субботе, то есть к пятнице (ср.Дидахэ 8:1; Муч. Полик. 7:1); a toupascha в Ин. 19, 14 означает не «пасхи», но «пасхальной недели» (так в NIV; см. Carson 1991:604; в СП — «пятница перед Пасхою» [Прим. перев.]). Итак, все четыре канонических Евангелия единогласны в том, что последняя вечеря Иисуса была пасхальным ужином, и (по иудейскому пятницы).

За версією Вітбіна, Вечеря була в Ср і ось чому: Ессейський монастир (чоловік, що несе воду). Євангельскі тексти треба співставити, але перед тим знати всю аргументацію від прихильників обох тз. Можливо обидві сторони помиляются і є ще якась 3-тя. Зокрема, мені не зрозуміло стосовно 24 годин, які мав провести злочинець, очікуючи суду – виглядає так, що Христа привели до Синедіріону в ту ж ніч, що схопили, тоді ніяких 24 годин не було у випадку з Христом. І все це починає не сходитися з Євангелієм.

Суть нашої історії, як ми бачили не зовсім в цих питаннях, просто щоб ми знали що стосовно традиційного погляду є питання. Треба розбиратися.

69 Розп’яття Ісуса (19: 16b-22)

Іван – Перикопа 69 https://youtu.be/2hkD7kWbYiw

Паралелізм: АВА’В’

А-А1: по гебрейськи

А: Голгофа – Череповище. Череп Голіафа – згадується перемога Давида над Велетнем Голіафом, яка символізує перемогу Христа над Дияволом. Про перемоги над велетнями йдеться в історіях про завоювання землі, також про сильних цього світу – Новому Заповіті. Ісуса розпинають посеред двох розбійників.

А1: про єврейську мову також згадується, коли йдеться про написа, який наказав повісити Пілат. Він був на 3 мовах. Напис було видно і його читали багато юдеїв.

Таким чином ми маємо вказівку на Розп’яте Слово в слові написаному на різних мовах, на двох з яких написаний оригінал Біблії. На Латинську Біблія була перекадено Єронімом – це один з перших поширених перекладів Біблії – називається Вульгата.

В-В1: Цар Юдейський.

В тому, що написав Пилат мабуть було легке бажання висміяти юдеів і вони це помітили – про Христа говориться як про Царя, і це свідоцтво звучить не як приниження, а як факт. Хоча в очах Пилата це мабуть було приниженням, або йому було взагаді все одно. Юдеї хотіли щоб було написано “Я – Цар Юдейський”. Це б говорило про самовпевненість, самодурство того, хто таке про себе стверджував. Пилат не пропустив шансу показати, хто насправді вирішує і цим стрвердив правду, в яку сам не вірив. Мабуть юдеї залишилися незадоволені…

419

Последний раздел описания Страстей Христовых у Иоанна после римского суда над Иисусом повествует о распятии и погребении Христа (Ин. 19, 16Ь-42). «Он вышел» в Ин. 19, 17 соответствует иудейскому обычаю, согласно которому казни происходили за пределами стана или города (Лев. 24,14.23; Чис. 15,35-36; Втор. 17,5; 21, 19-21; 22, 24). Евангелист может рассматривать распятие Иисуса между двумя преступниками (Ин. 19, 18) как напоминание о Пс. 21, 17, «скопище злых обступило меня». Этот отрывок может перекликаться и с Ис. 53, 12, «к злодеям причтен был» (Beasley-Murray 1999: 346; Bultmann 1971: 669η 1; Brown 1966-1970: 900).

Вітбін – лекція біля храму Гроба Господнього:

Місце розп’яття

Базиліка’ ротонда

Що знайшов Барклай ?

Штольні’ копальні

Сад

Кладовище

Римський храм, який побудував Адріан

Графіті корабель: Господь, ми прийшли

Олена, мати Константина

Піднятися на Голгофу

 

20 травня 2020 року

70 Розіп’яті з Ісусом (19: 23-27)

Іван – Перикопа 70 https://youtu.be/_lTAMOfll0g

А-А1: Розп’явши Ісуса вояки поділили одяг на 4 частини (чотири частини відразу асоціюються з чотирма кінцями світу – яке це може мати значення в прив’язці до одягу ? Одяг в Біблії – це символ. Джордан каже, що якщо ви хочете збагнути базове значення будь-якого символу в Біблії, знайдіть, де він з’являється вперше. Все в Біблії вперше з’яляється в книзі Буття, більше того, в перших 9-ти розділах. Тому їх треба знати, як своїх п’ять пальців. Інколи дорослі члени Церкви не знають, що Бог в який день створив, не кажучи вже про більш дрібні деталі тексту… Отже, де вперше з’являється одяг ? Так, в 3 розділі книги Буття, коли Бог одягнув Адама з Євою, які усвідомили, що вони нагі. Ми не будемо детально розбирати цей символ, просто по ходу читання Біблії постійно на нього звертатимемо увагу.

Отже розділивши одяг Ісуса, вояки якби розірвали і розділили поміж собою Його тіло. І оскільки їх було 4, а ми знаємо що 4 – це символ всього світу, який має 4 кінці, то значення цього символу постає так: Тіло Христове ламалося поміж усіма.

Йдеться також про хітон, про який кидали жереб, тому що він був витканий і рвати його не було сенсу. Це символ єдності, яка є в Христовому тілі.

Одяг – це продовження нас самих, це наша, якщо хочете – зйомна шкіра. Тому одяг може бути символом слави і безчестя. Коли йдеться про Бога, який є піднесеним Царем, сказано, що краї Його одягу наповнювали храм (Іс.6:1), коли йдеться про гріховність – то сказано, що вона як брудний одяг (Іс.64:6).

Отже, однією групою людей, про яких тут ідеться є солдати, їх четверо.

А1: іншою групою є жінки – їх теж 4-ро. Це текст теж про поділення – Ісуса поділено з матір’ю, і всі ці жінки для нього – не чужі люди. З іншого боку тут також є образ поєднання – Він об’єднує свою матір з учнем, якого любив. Якщо порівняти ці, здавалося б такі різіні частини тексту (А-А1), то ми бачимо багато схожого:

1. Число 4: солдати-жінки.

2. Образи поділення: Поділений між солдатами одяг і жінки, які стоять під хрестом, на якому розпинають Христа.

3. Образи поєднання – хітон і поєднання матері з Іоанном.

Якщо б ми не звернули увагу на символічне значення тексту, на цифри, ми б навряд чи побачили ці паралелі. В книзі Джордана “Новими очима” є цілий розділ, в якому він говорить про символи. Ось, наприклад що він пише:

В цілому люди, жінки та чоловіки, одягаються так, щоб виглядати приємно. Особливим способом одягатись є уніформа, призначення якої розрізнити специфічну посаду або покликання людини (лікар, поліцейський, духовна особа). Такими є способи, у які люди творять символи довкола себе, даючи собі визначення і скеровуючи своє життя у певному напрямку.

Про загальні символи, повʼязані з манерою вести бесіду, одягатись і розставляти меблі ми часто навіть не задумуємось. Проте створені людьми специфічні символи сприймаються серйозно. Не розуміючи сили впливу невербальних символів і одягу, людина у сучасному західному раціоналістичному суспільстві стає їх рабом (18). Проте люди, загалом, усвідомлюють силу слів. Отже, вони запаслися віровизаннями, конституціями, маніфестами і т. п. Все це добре доти, доки ці, породжені людьми символи не стають більш важливими за ті, що встановалені Богом. Проте, на жаль, саме так зазвичай і трапляється.

Я почав по-новому усвідомлювати значення символів, читаючи Шмемана – це дуже важлива тема, якщо ми хочемо вірно підійти до символічного тлумачення Біблії. Існують різні крайнощі і має бути вироблений певний підхід. Тому треба навчитися…

Далі, В-В1: йдеться про виконання певного слова.

В: виконалося Писання про поділення одягу

В1: Іоанн взяв мати Ісуса до себе

Тут ми бачимо що все, що стосується Христа, стосується Слова Божого – і того, що було написане в Писанні і Його власного слова, промовленого Його голосом під час Його земного життя, зокрема на хресті. Коли це співставити – то друге доповнює перше. Сповнення Христового Слова, так само як виконання написаного в Писанні – одна з головних тем Євангелії. Навіть не буду давати посилання – тому що якщо ви читаєте Євангеліє, то знаєте і самі можете знайти цьому підтвердження.

Карсон

Пояс, сандалі, голоний убір, хітон

Посилання на Писання стають частішими, чим більше ми наближаємося до закінчення Євангелії – причина: довести правдивість того, що відбувається, тому що уявити старждаючого месію важко…

Пс.21 – тоді як синоптики цитують 1 вірш 21 Псалма, Іоанн – 18-ий. Це є якби поясненням теми Псалма: як проявилося те, що Бог Христа залишив. В текстах, які ми сьогодні читатимемо є не тільки одне посилання на 21 Псалом – будуть і інші, тому вважається що це своєрідний мідраш – тлумачення.

Де ще йдеться в Біблії про розірваний одяг ? (1Цар.11:29-31) – Ахія розриває одяг і дає 10 частин Єровоаму…

(1 Сам.24) – коли Саул хапається з одяг Самуїла і той каже, що так як той відірвав шматок його одягу, так Бог відійме від Саула Царство.

З темами єдності пов’язаний хітон, зокрема з Ів.10:16;11:51-52;12:32.

71 Смерть Ісуса (19: 28-30)

Іван – Перикопа 71 https://youtu.be/g5fmGbCgDgo

АВА1:

Тут йдеться про наступне: під час Вечері Ісус Христос взяв на Себе назорейську клятву, обіцяв, що не питиме вина, доки не звершиться в Царстві Божому (Лук.22:16-18 – всі три Євангелисти говорять про це: Мф.26, Мк.14). І спочатку Христос відмовлявся (Мф.27:34); далі, і про це ми вже дізнаємося від Іоанна, він завершив (тетелестай – спільне слово в А-А1) справу назорейства і прагне: йому дають оцту – а це винний продукт – таким чином це вже вказує на те, що відбувається під час Причастя – Христос п’є нове вино зі Своїми учнями.

Завершення справи – це було однією з тем Його молитви (Ів.17:4) – тут Христос ставить цим словом крапку. Коментуючи ці вірші Джордан каже, що навіть в про сам момент смерті у Іоанна говориться як про щось таке, що повністю під контролем Христа: Він свідомо ставить крапку і віддає дух. Нічого не відбувається якось змазано і примусово… Христос у Іоанна – це піднесений Цар навіть в стражданнях.

Це, знову ж таки, відкриває справжню суть страждань – коли ми думаємо про переслідуваних християн, ми маємо розуміти, що на них спочиває Дух Слави – і це справді сіль землі і світло для світу – це найкращі представників людства. Їх Бог удостоїв страждати за Його Ім’я, як постраждав Його син. Мучеництво – це не самогубство – тоді як самогубство – принижує людину, мучеництво – прославляє.

Першим мучеником є Христос – тільки після цього ми можемо говорити про Стефана, чи сучасних християн. Без славної смерті Христа мучеництво просто неможливе.

Отже, довершилось – Христос закінчив те, заради чого прийшов. Він переміг у священній війні, заради якої прийняв назорейську клятву. Завершивши справу нашого спасіння, Він помер (віддав духа – саме так говорить Біблія про смерть: дух іде до Бога, що Його дав – Еккл).

Що в центрі хіазму ?

Ісуса поять оцтом.

Карсон – те, що його напоїли оцтом – Пс.68:21

72 Пробитий бік Ісуса (19: 31-37)

Іван – Перикопа 72 https://youtu.be/fridtNvbCTk

АВА1:

А-А1: які є докази того, що Христос справді помер ? Євангелист приділяє цьому увагу не тільки в Євангелії, а і у Своєму післанні. І говорить, в тому самому контексті – в контексті свідчення: Ісус прийшов не тільки водою, а й кров’ю: дух, вода і кров свідчать на землі, а Отець, Слово і ДС – на небі.

Тут ми бачимо те ж саме в центрі хіазму: в 35 – ключове слово: правда.

Ось в чому питання: а хіба правда що Христос помер ? Чи було це справді смертю ? Таким питаннями задавалися віддавна, тому що це в свідомості людей суперечить тому, що Він – Бог. А може його смерть просто здавалася смертю – а насправді Він не помер. Так людина намагається своїм розумомо пояснити, що відбулося. І впадає в єресь.

Христос справді помер і цьому є свідчення: коли людина помирає, вода відділяється і збирається в організмі, так що проколовши бік її можна випустити. Тут знову образи єдності і поділення: з одного боку голінки не перебили, з іншого – прокололи бока.

Вода в Біблії – це символ життя і Ісус провіщав, що з утроби того, хто вірує потечуть ріки живої води: ось де вони беруть початок. В пробитому списом боці померлого Христа.

Про Кров, як про символ життя ми знаємо – якщо вода більше асоціюється з отриманням життя, то кров – з його втратою. Христос втратив життя (пролив кров), і це була справжня смерть, в якій від крові відділилася вода – кров загусла. І ця вода стала джерелом життя для тих, хто вірує свідоцтву про Його смерть. Смерть Христа правда, як би ми не намагалися це пояснити – це пояснити неможливо. Вірити свідоцтву про смерть – можливо.

Пізніше, на соборах було сформовано чіткіші положення стосовно цих питань:

Докетизм (від дав.-гр. δοκέω [dokeō] — «видаюся») — одне з найстаріших єретичних християнських вчень, що заперечувало реальність страждань Ісуса Христа і його втілення, як такі, що суперечать уявленням про безпристрасність та необмеженість Бога, та проголошувало ілюзорність його існування. Очевидно, характерною рисою цього вчення було використання дієслова дав.-гр. δοκείν («видаватися») та різних похідних від нього для опису «ілюзорності» людської природи Ісуса Христа.

Отже, Ісус Христос – це Богочоловік, а не Бог, який здається Людиною. Ми маємо схильність сприймати Христа переважно, як Бога. Це обумовлено тим, що ми не знаємо його за тілом, ми відділені від всього, що його оточувало часом і простором. Це прірва. Але, як я вже казав – апостоли надавали великого значення тому, що вони вже не знають Христа за тілом. Настала ера Духа і Нового Творіння. Христос відсутній тілом, але присутній Духом.

В нашому ж випадку треба замислюватися над тим, що Христос – це Людина. Це допомагає розуміти Біблію – але є причини актуальності цього питання, які пов’язані з тим, про що ми сьогодні читали. Християнство і слідування за Христом стає для людей чимось інколи “занадто духовним”: Християни знаходяться під впливом якщо не безпосередньо гностиків, то грецької філософії, яка оперує абстрактними категоріями. Це вприває на сприйняття Біблії, на те, що люди цінують систематичну теологію понад біблійну. Але в результаті це призводить до сумних наслідків на ділі: християнським ідеалом вважається якась така відчуженість від матеріального, і це на всіх рівнях. Грубій матеріалізації, прив’язанності до видимого, тілесному, з яким можна мати контакт протиставляється “духовне, потаємне, неземне і тп”.

Суть проблеми – в цьому штучному поділенні, яке неможливо подолати без Христа і яке у Христі подолане: Богочоловік.

Парадоксальним чином духовне реалізується через матеріальне, а матріальне “одухотворяється” у Христі. Тут знову ці теми – поділення і об’єднання, про які ми говорили вище. Матеріальному не треба ставати духовним, щоб одухотворитися, а духовному – матеріальним, щоб залишитися духовним. Згадайте про тему взаємоперебування – коли йдеться про Христа і про нас: ми перебуваємо у Христі, хоча ми – у власному тілі і Христа не бачимо; Христос пробуває у нас Духом, хоча Він у власному тілі – не небесах Краще визначення – в символі віри).

Правда – глибока і незбагненна і водночас проста і очевидна: Іоанн свідчить, щоб повірили.

Поскольку иудеи не хотели оставлять тела на крестах в субботу, они попросили Пилата перебить голени распятым и снять их (Ин. 19, 31). Иудеи исходили из Втор. 21, 22-23 (ср. Нав. 8, 29), согласно которому, тела казненных преступников не должны осквернять землю, оставаясь на древе на ночь. Есть также и свидетельства того, что иногда, особенно по праздникам, тела снимали и отдавали родственникам (Филон Александрийский, Flacc. 83—85). Иосиф Флавий указывает, что позднее истолкование этого отрывка включает и распятых (У. W. 4.317; ср. Гал. 3, 13).

Когда солдаты подошли к Иисусу и увидели, что он уже умер, они не перебили ему ноги, но один из солдат пронзил его бок копьем, и тотчас истекла кровь и вода (Ин. 19, 34 [о том, что голени Иисуса не были перебиты, см. ниже комментарий к Ин. 19, 36]). Истечение крови и воды указывает на то, что Иисус умер как человек в полном смысле слова (см. Lev. Rab. 15:2 на Лев. 13, 2; ср. 1 Ин. 5, 6-8). Возможно также, что Иоанн имеет в виду Исх. 17, 6: «Ударишь в скалу, и пойдет из нее вода, и будет пить народ» (ср. Чис. 20, 11; см. Carson 1991: 624). Возможна и аллюзия на Пасху (т. Pesah. 5:5-8; ср. т. ‘Ohal. 3:5), заключенная в иссопе (Ин. 19, 29), целости костей (Ин. 19, 33.36) и крови с водой (Ин. 19, 34) (см. Barrett 1978: 557; Bürge 2000: 532). Если это действительно так, то Иоанн может свидетельствовать обо всех трех событиях, определяющих Иисуса как пасхального Агнца. Еще один аспект исполнения Писания отмечен евангелистом в Ин. 19, 37 (см. соотв. Комментарий).

После Ин. 19, 24.28, здесь Иоанн приводит третье библейское доказательство того, что смерть Иисуса исполняет Писание ВЗ. Помимо того, что одежды Иисуса, во исполнение Писания, были разделены (Ин. 19, 24) и что Иисус испытывал жажду на кресте (Ин. 19, 28), после того, как Иисус испустил дух, его голени не были перебиты, и тем самым был исполнен символический смысл ВЗ. Более того, избежав перелома голеней (в отличие от тех, кто был распят вместе с ним), Иисус после смерти был пронзен копьем (опять же, без повреждения костей при этом). Здесь пересекаются две группы текстов Писания: (1) Пс. 33, 21, где описана Божья забота о праведнике: «Он хранит все кости его; ни одна из них не сокрушится»; (2) Исх. 12,46 и Чис. 9,12, где указано, что ни одна кость пасхального агнца не должна быть сокрушена, (ср. 1 Кор. 5, 7; 1 Пет. 1, 19; см. Brown 1966-1970: 952-53; Moloney 1998: 509). Очевидно, «в иудейском мировоззрении увечье было препятствием к воскресению», что может еще больше прояснить причину, по которой Иоанн приложил все усилия, чтобы показать, что ни одна кость не была сломана (Daube 1956: 325-29; ср. Scheiber 1963).

Упоминание о целости костей в Исх. 12, 46 звучит в контексте описания правил празднования Пасхи. Костей жертвенного животного не должно было ломать, поскольку, кроме прочих причин, это был символ единства семьи, участвующей в обряде, и всего сообщества завета (Durham 1987: 173; Ргорр 1999: 418).

Данное обращение к ВЗ представляет собой пример типологического использования Писания, согласно которому Иисус показан как исполнитель символического смысла Пасхи. Тем самым устанавливается связь с наиболее значимым символом иудейского национального самоопределения, а смерть Иисуса оказывается связанной с Божьим избавлением своего народа из рабства в Египте. Согласно автору четвертого Евангелия, подобно тому, как Бог совершил избавление ветхозаветного Израиля из рабства через исход, так же он даровал миру избавление от греха через искупительную смерть Иисуса. Это символическое значение Пасхи, в свою очередь, накладывается на сохранение Богом страдающего праведника, указывая, что оба мотива сходятся в Иисусе, который был и совершенным пасхальным Агнцем Божьим, и истинным страдающим праведником из псалмов Давида.

Зах.12:10 – дивитись будуть на Того, кого прокололи.

Употребление Иоанном Зах. 12, 10 в данном отрывке построено на герменевтической аксиоме, что Яхве действует в лице своего полномочного представителя, мессианского пастыря, поэтому поразить или убить пастыря, или пронзить его – это в каком-то смысле означает пронзить самого Яхве. В исходном тексте на это указывал переход от первого к третьему лицу («на меня» Vëlay], «о нем» [cäläyw])\ и хотя и в Ин. 19, 37, и в Откр. 1, 7 это передано просто как «на того, которого» — вероятно, исходная предпосылка состояла в том, что Яхве в исходном тексте представлен Иисусом в нынешнем контексте цитаты.

Кроме того, из данного текста следует, что народ в одно и тоже время взирает и на Яхве, и на того, кого они пронзили (ср. Ин. 3, 14-15; см. Meyers and Meyers 1993: 337).

Скорбь о «единородном сыне» и «первенце» в Зах. 12, 10 также применена в богословии Иоанна в отношении Иисуса, «единородного Сына» Бога-Отца (Ин. 1,14.18; 3, 16.18; ср. Быт. 22,2.12.16). В соответствии с пророчеством Зах. 12,11, Лука описывает скорбь и раскаяние стоявших у креста в Лк. 23, 48 и последующее раскаяние в ответ на благовестие в Деян. 2, 37-41.

Тиждень 41:

http://www.bible.literarystructure.info/bible/07_Judges_e_5.html#5-1

http://www.bible.literarystructure.info/bible/43_John_e_9.html#9-8

 

Ви також можете завантажити mp3 на 41 тиждень за посиланням:

https://drive.google.com/open?id=1L2NC8yxQZRWDV26ZrAyUj2GEcL3SA3w4

 

Більше про цей проект:

http://yuri.believingthomas.org/bibleeday/

 

Пишіть за адресою:

Bibleeday@gmail.com