Ісус Навин 21:1-24:33; Ів.14:15-18-14 (40 тиждень)

080620

https://www.facebook.com/watch/?v=2640118172911076

090620

https://www.facebook.com/watch/?v=673318283449849

100620

https://www.facebook.com/watch/?v=869108303601507

110620

https://www.facebook.com/watch/?v=581214919251087

120620

https://www.facebook.com/watch/?v=293168495197742

130620

https://www.facebook.com/watch/?v=375975666695907

 

Тиждень 40

 

Ісуса Навина 5-5

 

25 Міста притулку (20: 1-9)

26 Міста, які відведено левитам (21: 1-45)

27 Східні племена повертаються до своїх територій (22: 1-8)

28 Вівтар для східних племен (22: 9-34)

29 Ісус наставляє людей (23: 1-16)

30 Племена поновляють завіт (24: 1-28)

31 Смерть Ісуса Навина та Еліазара (24: 29-33)

 

Ісуса Навина – Перикопа 25 https://youtu.be/N9izR5GUNYQ

Ісуса Навина – Перикопа 26 https://youtu.be/hFRTGvkmRzU

Ісуса Навина – Перикопа 27 https://youtu.be/XQiSxYWnStE

Ісуса Навина – Перикопа 28 https://youtu.be/If-QD0SGAAs

Ісуса Навина – Перикопа 29 https://youtu.be/74MKdnOOkT4

Ісуса Навина – Перикопа 30 https://youtu.be/yQ7u0qjcvMs

Ісуса Навина – Перикопа 31 https://youtu.be/zLiwiKyl6HY

8 червня 2020

25 Міста притулку (20: 1-9)

Ісуса Навина – Перикопа 25 https://youtu.be/N9izR5GUNYQ

На минулому тижні ми вже поговорили про перикопу 25 – про міста притулуки.

26 Міста, які відведено левитам (21: 1-45)

Ісуса Навина – Перикопа 26 https://youtu.be/hFRTGvkmRzU

Прочитатна нами перикопа має вступ і завершення. Вона побудована по принципу паралелізму, де:

А-А1: Аарон

В-В1: Кегатові сини

С-С1: Ґершонові сини

D-D1: Мерарієві сини

Вступ і завершення (Р-Р1)

До Ісуса Навином, Єлеазара першосвященником та старійшин приходять голови племені Левія. Все це відбувається там само – в Шіло – місто в Юдейських горах, де знаходиться ковчег завіту. Вони посилаються на Господній наказ дати їм міста і пасовиська для худоби. Ми вже добре знаємо, що спадщини в землі в них нема, що Господь їх спадщина – тому що це багато разів повторювалося.

Ізраілеві сини дали міста і пасовиська.

Завершується перелічення підведенням підсумку – 48 та пасовиська довкола цих міст було дано синам Левія. В цій перикопі не говориться для чого були ці міста – в минулій – детально розписано (Ісус Навин 20), ми про це говорили в Ср на минулому тижні – тому зупинятися на цьому я не буду…

Ми згадаємо детальніше хто такі Левити і зокрема – чим займався кожен з родів, які тут перелічені: Кегатові, Ґершонові, Мерарієні сини. Після перелічення підвоідиться підсумок усього завоювання – у вв 43-45 слово “все” повторюється 5 разів. Крім того думка підсилюється словами “ніхто” і “нічого”.

Коли тут вживаєтся слово “мир” – це слово “Ной” – це нагадує про потоп і його завершення – завоювання землі схоже на всесвітній потоп – вся та культура – всі вороги були віддані в руку Ізраїля, нічого не залишилося невиконаним.

Те, що Ізраільтяни деякими територіями, які дав Бог ніколи не заволоділи, або що вони їх втратили не означає, що земля не була завойована повністю. Було зроблено все для того, щоб її завоювати – але вони, як ми говорили, або лінувалися, або боялися, або просто було не до того.

Бог дав цей світ у спадщину Своїм дітям. Церква ставиться до цього схожим чином – звикає і перестає ставитись до цього як до Свого покликання – навчити всі народи, хрестячи їх і навчаючи виконувати все, що заповідав Христос. Про яке завоювання може йтися, якщо Церква – не єдина ? З часом ми побачимо що їхній хід думок і спосіб життя привів Ізраільтян до чергового відступлення – про це буде книга Суддів.

Але хто у цьому винний ? Бог своє Слово стримав – те, що присягнув батькам – виконав. Цей текст нагадує не тільки потоп, а й 6 днів творіння – тут є слово “тов” : коли Бог завершив творити перший світ, Він сказав – все дуже добре. Тут так само.

Можемо також співвіднести ці слова про виконання Богом Його слова на фоні зміни, кризи з словами Христа – небо і земля минуть, а Слова Мої не минуть. Це слово того самого Бога – Бога Завіту – ЯХВЕ. Небо і земля – це ефмеїзм, який вказує на те, що минеться усе (охоплює небо і землю – пор. Бут.1:1). Також символічно це вказує на те, що порядки і устрій (політичний, економічний, екологічний, який так він ще буває) може змінюватися – ми знаємо що зміни, які відбуваються на небі – коли світила падають і тд. Символічно вказують на зміну політичного порядку на землі… А Ісус Христос вчора, сьогодні і навіки – Той Самий (Євр 13), тому Його Слово – перше і останнє (Альфа і Омега – вчорашня проповідь).

Отже, левити:

Аарон – нащадок Левія, син Амрама, брат Мойсея, перший першосвященник Ізраіля, в якому започаткована священницька лінія, яка називається Аароновим священством. Тільки нащадок Аарона – прямий або непрямий міг бути священником (якщо довів що ти маєш відношення до Аарона – так само як для того, щоб отримати карту поляка треба довести, що в родині були поляки)

Звісно що шукати інформацію про Левитів ми маємо в книщі Левит. Вона починається з описання того, як і які жертви мають приноситись, а вже в 8 розділі говорить про синів Аарона – про їх висвячення. Наспраді початок історії священства в Ізраілі був не дуже райдужним – перед Господом померли 2 сини Аарона – Надав і Авігу, які чи п’яні були, чи просто придурки. Ви пам’ятаєте що з ними сталося (Лев.11). Але звісно що це була велика честь – належати до священницького роду. Бог обрав Аарона -і підтвердив це жезлом, який розцвів і знаходився в ковчезі Завіту. У Нього були особливі обов’язки, зокрема він раз на рік заходив у Святе Святих щоб покропити там у День Покровів (Викуплення). Кажуть що до його ноги прив’язували шнур, щоб якщо не вийде, то можна було його звідти витягнути – всяке може трапитися в присутності Святого Бога… навіть якщо ти першосвященник і в твоїх інтересах, щоб все зробити правильно. Бог навчив, як має звершуватися Богослужіння – не просто натякнув і навіть не просто прямо сказав – а розписав в деталях – кожна дрібниця, ще й повторив для того, щоб все було зрозуміло. Якщо людина після цього бере вогонь, якого Бог не велів приносити і йде в Його присутність – як Надав і Авіуд: Бог вже нічого не пояснює…. Вогонь Його святості спалює тих, хто не святить Його ім’я…

Після цього задумайтесь – чи має значення як ми поклоняємося Богу – як принцип – це важливо, чи в принципі все одно ? Є приказка “диявол в деталях”, а в Біблії “Бог в деталях”… Як каже мій друг “но есть ньюансы”…

В книзі Чисел детально розписані обов’язки кожного з колін Левія, про спадщину яких тут ідеться. Теж все дуже детально розписано:

В-В1:

Кегатові сини носять святе святих. 18 з 20 віршів, які описують їх обов’язки – це описання того, як Ааронові сини все підготують для того, щоб вони приступили. Це як робота електрика по так званій високій стороні – я знаю, працював на Азоті – 6 000 вольт – головне, що треба знати: не влезай – убьйот. Все решта теж важливо – але це – найважливіше. І от що важливо – в цеху електропостачання не було смертних випадків (багато років – трапилося, коли я вже звідти пішов – після 2002). Але в інших цехах, де напруга була 220 воль електики час від часу гинули – тому що не ставилися до напруги з такою обрежністю… Взявся рукою за вікручену розетку… і всьо.

Так що бачити і торкатися вони нічого не мають – заходять, коли все приготують і несуть (фактично про 15 і 20 вірш).

С-С1:

Сини Гершонові: носити саму скинію покривала, запони, заслони – все розписано

D-D1:

так само сини Мерарієві: дошки, засуви, стовпи, підстави.

В них було багато роботи – це все розбирати, збирати. 2 роки тому в Івано-Франківську ми будувати модель Скинії з фанери – це не так просто зробити в зменшеному виглядя – всі пропорції. В реальності це було дуже непросто – це праця.

Я думаю, що часто люди, які не мають відношення до церковної роботи, не уявляють собі скільки вона забирає часу і зусиль. Здавалось би – та, що там… Тут я знову не можу не привести аналогію з моєю роботою на Азоті – черговий електрик – це той, хто сидить, чергує і в принципі нічого не робить – ну піде там, лічильники запише, якщо треба відключить щось, щоб працювали люди – прибирати територію має…Але якщо аварія – можна пробігати всю ніч. Тому є таким звоник – механічний такий дуже дзвінкий звук видає… і коли він дзвенить. Це значить почалося…

Так само левити, в ті часи коли Скинія стояла – вони мали відносний спокій, коли хмара рухалася (я кажу про життя у пустелі, коли вони збирали – розбирали Скинію)… Тепер у них не було необхідності це постійно робити, вони осіли по містах, але у них було не менше роботи, тому що крім носіння Скинії їм треба було вчити по всьому Ізраілю в синагогах і охороняти міста притулки від месників за кров. Синагоги з’явилися в Ізраілі ще в часи Мойсея, а не , як думають деякі, в часи полону (на цьому загострює увану Джордан, посилаючись на Дії 15:21 (читати).

Тому роботи в них було не мало – особливо в кризові часи – часи переходу, коли людям треба служити Словом і коли вся ця нова система міст-притулків має запрацювати, щоб в суспільстві панувала справедливість.

Так само левитські обов’язки тих, хто живе за рахунок Церкви – це велика праця. Ці люди фактично живуть за рахунок тих, кому вони служать – за рахунок Ізраіля, хоча, як ми бачимо, їм не заборонено мати поля для випасання їх худоби. Але вцілому вони служать одне одному – ізраільтяним левитам, а левити ізраільтянам. Так само має бути влаштована Церква – якщо отримали духовне, то чи велика справа, що віддасте матеріальне ? Через всякі маніпуляції це сприймається гостро. Але суть від цього не змінюється – гроші це теж показник духовності, так само як духовність виражаєтся в ставленні до грошей. Так що тут нікого не обманиш…

Цікаво, що одним з таких міст притулків був Хеврон – місто Калева (Кірят Арба). Мабуть вцілому життя такого міста не сильно відрізнялося від життя звичайного древнього міста, окрім того, що на варті стояли левити, щоб дати притулок тому, хто втікає до такого міста і що довкола були поля левитів. Якщо вони подорожували, проповідуючи в синагогах, то мабут велику частину часу проводили в дорозі, а в місто поверталися після таких подорожей. Священники, ми знаємо мали чергу для служіння при Скинії, мабуть щось схоже було у левитів, які проповідували в синагогах різних міст по субота і працювали в містах- притулках (їх було 6: тобто не кожне місто для Левитів було містом-притулком).

– 12×4=48

– Левитські міста – освітні центри.

– Розповідь про міста левитів: вони вміли писати

– співвідноситься з історією гібеонітів: і ті і інші служать при храмі.

– історія про левита в книзі Суддів.

– в часи Ісуса начальниками синагоги могли бути всі. Але навіть в ті часи можна було бути встановленим, якщо ти мав особливі здібності вчити.

 

27 Східні племена повертаються до своїх територій (22: 1-8)

Ісуса Навина – Перикопа 27 https://youtu.be/XQiSxYWnStE

Хіазм: АВСВ’А’

А-А’: слова Ісуса Навина. Він підтверджує що вони виконали свою місію і тепер, коли настав мир (ной), вони можуть повернутися. Коли вони слухалися ІН, то це було послухом Богу і ІН відпускає їх додому з миром. Він намовляє їх дотримуватися Закону – любити Господа всім серцем і всім життям йому служити (душе – життя).

В-В’: ІН благословляє племено Рувимове, Ґадове і половину племені Манасіїного. Це дуже нагадує те, що відбувається після Богослужіння. Ми йдемо у світ після того, як виконали свої обов’язки перед Богом – виконали те, до чого Він нас покликав і не залишилися “у світі” в День Господьній. День, коли йде завоювання – тому що кожна Літургія в Церкві – це священна війна. Ми приєдналися до лав братів, які воюють за Йорданом (духована війна не провадиться на землі – а на небі: тому що це війна проти духовних сил зла і ми долучаємося до прославленої, переможної Церкви на небесах, так само, як ці племена – до решти під час завоювання. МИ залишеємо все і йдемо до Церкви в Неділю. А потім повертаємося і посідаємо те, що дав нам Бог – оволодіваємо світом: працююємо цілий тиждень. Саме на це нас благословляють в кінці Богослужіння. Літургія закінчується благословінням – ось це тут робить Ісус Навин.

С: В центрі – згадується неординарна ситуація, коли половина плені Манасі отримала землю в спадок по цім боці – це велика територія на південний захід під Моря Галілейського. Друга половина – на схід від Йордану і моря Галілейського Моря – Башан (30 км на схід).

Навіть всі неординарні ситуації включені в оцю схему: Боже благословіння для тих, хто є частиною Церкви навіть тоді, коли обставини в його житті неординарні. Я вже казав, що в нас є член громади, який передає десятину хто-зна звідки навіть тоді, коли не має змоги приїхати. Тому, як принцип ця історія може бути символічно застосована до таких неординарних ситуацій – так само як плем’я Манасії було поділене “за тілом” через територію, воно мало зберігати єдність в “дусі” – єдність з усім народом через спільну вірність Завіту, який зводиться до того, що написано: Люби Бога і служи Богу. Тому навіть якщо наша Церква не виглядає великою в Нд, вона набатого більша, ніж здається… Церква – це взагалі вселенське Тіло, а якщо сюди ще віднести Церкву, яка не на землі, а на небесах…

Можливо нам би хотілося, щоб бути більш видимо єдиною Церквою – але так не завжди буває. Навіть якщо ми справді дружимо – ми розділені відстанями і кордонами. Наша Церква практикує всеукраїнську спільність в межах нашого об’єднання, яке називається CREC Ukraine (КРЕК Україна) і за його межами – з лютеранами НЕЛЦУ.

Цікавий і унікальний досвід, який мають багато протестанських Церков в Україні – міжнародне спілкування. В нас проходять конференції, зокрема щорічна молодіжна в “Вільних вітрах”, на яку приїзджають американці, канадці, поляки, угорці, японці, білоруси. Все це створює особливу атмосферу в поклоінні і впливає на подальше життя і служіння кожного зокрема.

Так само в Ізраілі – важливо було робити все так, щоб цю єдність підтримувати, щоб пов’язати все, що робиться з завітом і іменем ЯХВЕ. Тому все це написано для настуапних поколінь – як все робилося і чому саме так. Історія вчить нас на своєму прикладі…

Вітбін – касета 1 – Вступ…. Поїзка групи 2004 року.

2 світи: молока і меду.

Скоріше за все це походить від Єгиптян, які використовували це в негативному сенсі. Вони ставились негативно, тому що самі не взаємодіяли з пастухами.

Приблизно 80 000 живе від тваринництва сьогодні.

 

Деваш – це не мед від бжіл (в історії Самсона – інше слово) – це фініковий джем.

Земля меду – це земля, яка придатна для сільськогосподарської діяльності.

 

Співіснування людей молока і людей і людей землі меду пов’язане з напруженням, тому що це важко пов’язати.

 

Х-ки землі молока:

великий простір – 80% всієї території

земля пустельна – небагато води і непридатна для сільськогосподарської діяльності.

Пастухи з їх способом життя (народження ягнят)

 

Х-ки землі меду:

мало місця

багато води – питання не в тому, де взяти воду, а в тому наскільки багато врожаю ми зберемо – 50, 100 кратно.

фермери

 

Більшу частину життя Ісус прожив в землі меду: одна третя промов Ісуса – про небезпеку мати занадто багато (люди пустелі не мають поняття що це таке – мати лишнє).

 

Ісус багато говорить про молитву в землі меду – нащо молитися в цьому контексті, якщо і так все буде.

 

Життя в землі молока непередбачуване – ви не знаєте, що вас чекає – життя в пустелі – це життя постійного очікування. Думаючи про бога в пустелі люди знали що він непередбачуваний – Я є там, де я є – де саме ? Невідомо ? Він вірний – але як це буде виглядати – передбачити неможливо.

 

В землі меду це все неважливо – вам і там буде добре. Бо у вас все є.

 

Земля молока – це земля тиші і самотності.

Ісус, Павло, Ілля, Іван Хреститель – вони знаходили там усамітнення.

 

Зараз в пустелі живуть перважно мусульмани. Багато дітей вони вважають ознакою благословіння, але вони не можуть дозволити собі багато дітей. Історії віри пов’язані з безпліддям – мати багато дітей – благословіння.

 

Життя в землі меду шумна і перенаселена. Ваал швидко дасть вас те, що вам треба, не треба багато зусиль. Життя – передбачуване і кероване.

 

Надлишок життя – земля меду: це нагадує що ми істоти, яким хочеться більше.

Основи життя – земля молока: це нагадує що насправді нам треба дуже небагато.

 

Це пов’язано з питанням вірності – люди зосереджені в землі молока – духовні, а ті, хто в землі меду – матеріальні (навіть боги там матеріальні – дощу, землі)

 

Життя в землі молока відрізняється від життя в землі молока тим, що в одному випадку люди схильні пошуку особистого успіху і об’єднуються для його досягнення, а в іншому самі стосунки цінні, це питання виживання, а не погоні за успіхом.

 

Ці цінності великою мірою відображені в сучасному світі і нам треба пам’ятати про те, що прагнення в усьому наслідувати західний спосіб життя – це спокуса. Щось треба зберегти – наше минуле вчило нас цінувати стосунки – багато людей згадують Радянський Союз саме тому, що втратили чи втрачають те, що тоді мало зміст – стосунки між сусідами, або взаємозалежність людей, які допомагають одне одному, тому що так влаштоване суспільство – сам по-собі ти не вижевеш. Я не кажу, що Радянський Союз – це земля молока, де люди були схильні до духовності, але якщо розуміти духовність в ширшому сенсі – те, що стосується всього життя, то можна сказати що на ділі духовності було більше – так, не дивлячись на те, що це була атеїстична країна, в якій знищували порядних людей – це такі парадокси. Духовність поруч з бездуховністю.

Я не фанат Радянського Союзу – навіть схильний бачити негативне, але насправді все не так чорно-біло. МИ не повинні відкидати своє, і тут треба говорити не стільки навіть про Радянський союз (який скоріше був вавилонським полоном, чим тим, що визначає нас, як українців). Ми маємо насторожено ставитись не тільки до російського впливу, а і до Західного – Західноєвропейського (і зокрема американського)…

 

Україна в цьому відношенні схожа на древній Ізраіль, тому що географічно вона є також такою собі буферною зоною – Як Ізраіль – між Єгиптом і Месопотамією. Ми – між Заходом і Росією. Це особливий статус і ми маємо з цим рахуватися. Це не хороше положення, але з будь-якого положення можна мати певні вигоди – однією з таких вигод є кроскультурна комунікація – і це те, що завжди було притаманне українській культурі.

 

Людський дух може винести все, що завгодно, крім постійного процвітання. Мартін Бубер.

 

Шість колін отримали землю в землі молока і шість – в землі меду. І ті і інші повинні були бути вірними одному Богу, але ця вірність у них була іншою. Різні виклики були в землі молока і землі меду.

Так само сьогодні церква у Україні не має копіювати церкву Західну (протестанські церкви це постіно роблять – в нас нема власного богослів’я, власної церковної музики, власних лідерів – все західне). Але у них інші виклики – протягом багатьої років я спостерігаю за тим, як деякі хороші “перекладачі” намагаються донести це до західних спонсорів. Якщо ті розуміють, що нас треба не тільки вчити, а що ще й можна в нас вчитися, формуються здорові партнеські стосунки. Якщо ж вони хочуть бути лише вчителями і спонсорами (ми самі часто шукаємо саме таких стосунків) – то це неефективне партнерство.

 

Єдине, що нас поєднує – це один Бог. Треба цінувати нашу різність і розвивати такі стосунки, які будуть збудовуючими і корисними як для тих, хто “живе в землі молока” так і для тих, хто живе в землі меду – такий урок ми отримуємо з розселення Божого народу на цих таких різних територіях. Не дивлячись на те, що вони тепер житимуть на відстані одне від одного, а не одним табором – вони поклоняються одному Богу. Це має зберегти єдність між ними.

 

9 червня 2020 року

28 Вівтар для східних племен (22: 9-34)

Ісуса Навина – Перикопа 28 https://youtu.be/If-QD0SGAAs івр 2:20

Розділ 22

Хіазм АВСDC`В’А’

А-А1: (9-10, 34) Побудова алтаря – найменування алтаря: повторюється слово алтар.

В-В1: (11-14,32-33) Дії ізраїльтян

С-С’: (15-20, 30-31) Питання Пінхаса – схвалення Пінхаса.

D : пояснення, яке дають племена, що побудували жертівник

Вчора ми говорили про те, що в поклоніння Богу важлива правда – важливі деталі, з яких вона складається, що Бог в деталях і що так не буває поклоніння “лише в правді – без духа”, так само не буває поклоіння “лише в дусі – без правди”.

Ось тут ми маємо приклад того, наскільки важливою є правда поклоніння – ми бачимо це з того, як древні ізраільтяни ставилися до того, що біля Йордану з’явився жертівник (для поклоніння). Ну що, здавалось би тут, такого поганого ? Бог же один….

Саме так розважають сьогодні ті, то думають що не має різниці між правдивими і неправдивими Церквами, і взагалі немає різниці – Аллах чи Христос….

Сьогодні існує багато місць поклоніння, на яких збираєтся правдива Церква – православна не за назвою (хоча я нічого не маю проти назви православна), але православна – та, яка правильно славить Бога, або – ортодоксальна – за змістом.

В ті часи це було виявом невірності Богу – тому що Він наказав приносити жертви лише в Скинії. Потім ситуація змінилася і на це були причини – Христос каже, що настає час, що ні на цій горі, ні в Єрусалимі – місця поклоніння з’являються по всій Імперії…

Дуже цікава стаття на цю тему написана каліфорнійським єпископом православної ЦЕРКВИ Іоанном Шаховським – називається “Православие в сектанстве и сектанство в православии” – вона описує деякі цікаві явища з реального життя – те, як православ’я може мати ознаки сектнаства, а сектанство – православ’я. Погуглите і знайдете, якщо цікаво… Це цікаве явище для аналізу, якщо ти пробуваєш в контексті, де православних більшість. Але напевно – не тільки. В США вони не більшість, проте правослвані де б вони не були – правильно славлять Бога і те, що пише єпископ в першу чергу для них призначено – щоб вони не думали що православний дорівнює не сектант. Кожен зробить свої висновки… почитайте.

Отже, в ті часи, за наказом і постановою Бога мало бути одне місце поклоніння і принесення жертов. Причина – один Бог. Це символізувало єдність довкола одного Бога. Коли ситуація змінилася за Божим наказом – багато місць поклоіння стали символізувати поширення, а не многобожжя, а на той час багато місць поклоніння – це значить що те єдине місце, з яким повязане імя цього Бога і цього народу – воно не моє. Якщо я будую жертовник десь окремо – я запалюю на ньому чужий вогонь – словом це поділення – це гріх. І всі тут це розуміють.

Питання настільки серйозне, що Ізраільтяни зібралися на війну. І тому вислали послів на чолі з Пінхасом.

Коли ситуація прояснилася, цей величезний побудовиний східними племенами жертівник назвали “Ед” – свідок. Ім’я визначає його призначення.

В-В’, С-С-1: Пінхас нагадує про те, що ізраільтяни вже відступали від Бога. Вони чують про це з уст того, хто прошив списом відступника, який ліг з моавитянкою – це був не просто блуд, а те, що пов’язане з поклоінням Баал-Пеору (Числа 25). Валаам лжепророк навчив Балака як звести Ізраільтян з дороги – через жінок: тобто через поклоніння місцевим богам, місцевий Ваал називався Ваал-Пеор (в кожної території був свій Ваал). Зі слів Пінхаса виходить, що ізраільтян ще досі туди тягнуло, чи точніше були наслідки цього відступства (в17). Він їм також нагадує про Ахана. Спільним висновком є те, що через гріх одних чи навіть одного страждають усі. Якщо б ізраільтяни ніяк не відреагували на побудову жертівника, який вказував на їх думку на відступство – то значить погодилися з тим, що відступати від Бога – це нормально. І тому вони прийшли – готові до війни, щоб прояснити ситуацію.

Коли їм пояснили що це не те, що вони подумали, Пінхас каже, що це не зрада і що Бога, це відповідно, не розгніває. Тобто вони це робили по-перше заради самих себе – від Церкви теж відлучають заради самої ж Церкви. Горду людину, яка не розкаюється віддають Богу – тільки Він може Йому помогти, а Церква має захистити себе і відлучаючи того, хто може накликати на неї Господній гнів, вона це робить.

D`: пояснення причини побудови алтаря – він побудований для того, щоб продемонструвати єдність, а не порушити її (отже це вже є свідчення того, що обряд може змінитися і символізувати зворотнє – (єдність, в одному випадку, поширення – в іншому), а тут ми бачимо, що алтар взагалі може бути свідком, а не місцем принесеннф жертов. Взагалі, давайте пригадаємо що таке алтар. Це символічна гора. Алтар – це гора Синай, яку ізраільтяни носять із собою. На таке розуміння вказує все – ми не будемо зараз на цьому детально зупинятися – якщо читали книгу Вихід і можемо зрозуміти чому це є саме так. Колись зупинимося на цьому питанні.

Отже, алтар – це гора, яка палає вогнем і на яку сходить Бог, щоб заключити завіт з Ізраілем – тому на алтарі горить Його вогонь і там приносяться жертви – Богу віддається те, що Йому належить за умовами завіту – жертва за гріх, данина (хлібна жертва), або жертва мирна. Кожна з цих жертов має важливе значення і їх символічний зміст – в християнському богослужіння відображений. Якщо воно Літургічне – то ви можете чітко побачити що стосується якої жертви. Жертовник поїдає те, що на ньому спалюють – дим возноситься до Бога, і це означає що Бог бере участь в трапезі. Так само, як коли запах їжі вам подобаєтсья – ви її споживаєте.

Якщо пахне погано – ви не тільки не будете їсти, а знищите те, що смердить і може ще й надаєте по шапці тому, хто вам таке пропонує. Ось така символіка. Все дуже просто і зрозуміло.

Отже, один Бог, один народ, один Стіл, один жертівник. А алтар на тім боці не для поклоніння, а на пам’ять, для свідчення про те що ми теж частина Ізраїля.

Важливо вірно витлмачувати символи !!!!!!!!!!!

Ісуса Навина – Перикопа 29 https://youtu.be/74MKdnOOkT4

29 Ісус наставляє людей (23: 1-16)

Знову хіазм (вже ніхто не дивується…)

АВСВ’А’

А-А’: сповнилося все, що Господь говорив – нічого не залишилося не виконаним (все, що повстало, повстало через нього і без нього нічого не повстало – це спосію сказати що було виконане абсолютно все, так само як що все існуюче, абсолютно все, створене Словом в Ів.1 – нічого не існує без Нього – так само тут: нічого не залишилося невиконаним – це вказує на завершення трудів, на 7 день, день спокою.

Ми знаємо що Ісус Навин жив 110 років і те, що минуло багато днів означає що минула решта років цього періоду – від 85 років до 110 (ми це розраховували, коли читали про вік Калева, з яким ІН був приблизно одного віку. Про вік Калева точно написано, коли він просить дати йому наділ – 85 років. Тобто минуло ще років з 20).

Вірші 1-5 ІН скликає народ і каже що Бог дав ту землю що обіцяв, кого не вигнали – виженете.

А1 (14-16) – він закликає визнати що Бог все виконав, що говорив і поперджує, що якщо відступите – то не залишитеся на землі.

В-В1: (6-10,12-13) В його заклику все пов’язано: вірність Богу (в.6,8), ухилення від народів і їх богів (в7), перемога над цими народами, те, що Бог воював з ними (9,10)

В1: Що буде якщо вони почнуть єднатися з залишками цих народів через шлюби ? Бог не буде їх проганяти – вони стануть “сіткою, сильцем, бичем і колючкою” – інструментами знищення самих ізраільтян. В результаті вони зникнуть із землі. От що буде, якщо Божий народ не буде вірний, якщо він відступить.

Чи стосується це Церкви-відступниці ? Так. Це стосується Церкви, тому що Бог дав спадщину, якою треба заволодіти і сказав як це зробити. Якщо Церква не вірна – вона не успішна в тому, до чого покликана. Принцип той самий.

Перед тим, як відбудеться оновлення завіту, ІН пояснює нащо це необхідно. Він наставляє народ і в центрі хіазму суть цієї настанови:

С: в 11. Любити Бога – це любити себе. Не навпаки. Людина це часто плутає, тому що хоче бути “як бог” без Бога. Любов до самого себе – це заклик, який намагаються видати за суть нашого покликання (заклик сучасної психології, яка маскується під християнство). Брехня, як це часто буває, очевидна і велика. І тому приймається на ура. Тому, він каже: пильнуйте. Любіть Бога – заради себе, а не себе, заради Бога.

Це щось схоже на те, що люди думають про слова “Бог є любов” – любов є Богом ? Ні.

Чому ж так важко це переварии і в це повірити – так жити ? Тому що ідоли – в нашому серці – ідол – це я сам. Для того, щоб полюбити Бога треба померти для себе. Саме з цим пов’язані всі ці історії про ідолів. Вороги чоловіку – його домашні, казав Христос, я прийшов принести меч і розділити чоловіка з його родичами, які претендують на те, що вони – його життя. Тому тут говориться саме про відступництво через сватання з цими народами.

Як це виглядало на ділі – яку ціну людина готова була заплатити за те, щоб залишися вірною Богу ми можемо побачити на прикладі історії, яка трапилася в часи правління Понтія Пилата. Про це розповідав Брайан Вітбін в Кесарії – місті, яке було резиденцією Понтія Пилата на березі Середземного моря.

Коли він став прокуратором Юдеї то вирішив відразу поставити все на свої місця і вніс в храм прапор з зображенням орла – римський прапор. Таким чином він хотів ствердити і продемонструвати хто є господарем на цій землі. Це є знаком звіра, про який говорить книга Об’явлення.

3000 юдеїв прийшли до ньог в Кесарію і вимагали прибрати це з Храму, тому що вони розцінювали це як ідолопоклонство. Пилат наказав своїм солдатам оголити мечі, щоб євреям стало зрозуміліше, що вони мають забиратися геть і що він римський прапор з храму не прибере.

Він зовсім не чекав, що ці люди самі підставлять свої шиї під його мечі і таким чином поставлять ультиматум. Пилат не наважився цього зробити – хто зна, можливо тому, що не був впевнений що це сподобається Риму – його послали оберігати мир, а не проливати кров, а це б викликало великі заворушення, тому що ці люди були представниками всього народу. Можливо він не міг розраховувати на ту невилику армію рекрутів… Хто зна. Він забрав з храму “образ звіра”.

Ця історична подія обіграна в фільмі “Ісус” Джеремі Сісто (режисер) – там події відбуваються в храмі – насправді все було в Кесарії.

Ось до якої любові закликає Бог- до любові до смерті, любові, яка готова померти. Заради чого ? Заради самого себе – ні, заради Бога, заради братів, які носять Його образ. Це вчення Біблії про Бога, про любов і про справжню побожність. Тому треба оновлення – ми на ділі скочуємося до речей другорядних і відступаємо від Бога, задовільняючись тим, що самі придумали.

Джордан (лекція 13):

Завіт завжди побудований таким чином:

від Отця – через Духа – до Сина

далі, знову через Духа – до Отця.

Важливо що є цей постійний взаємний рух – це життя Трійці.

Отець, таким чином, є Початком

Потім в нас є Вихід до Божого Слова

Потім – повернення до повноти (тема субота)

Це реальність існування в завершальному сенсі

Так існує Бог і ми живемо так само: хіастично (ми говорили про те, як побудований день… ранок – вечір – повертаємося туди, звідки прийшли)

Завіт в Біблії відбувається самим таким чином

23 розділ – 12 раз ІН каже – ЯХВЕ Бог ваш (не мій Бог, а ваш)

Слово ЯХВЕ означає Бог, який збрерігає обітниці (все що сказав перекладено в Хоменка, все що пообіцяв)

В книзі Буття – Бог дає обітниці, Авраам може довірити Богу, тому він сильний дати ці обітниці.

В книзі Вихід, де з’являється ім’я ЯХВЕ – відкривається Бог, який виконує обітниці.

Бог Цар Ізраіля, але по-перше Син (Вих)

В літературі 20 століття просувається ідея, що ЯХВЕ – Господь, а Ізраіль – васал. Про завіти говорять в цих термінах – це помилково. Все виглядає подібним чином, але основне – в тому, що є Отець, Син і Дух Святий. Сімейний образ є початковим. Не Цар і васал…

Отже, в 24 розділі йдеться про цю першу складову завіту – вірний Своєму Слому Бог, який виконав те, що обіцяв. Це закладає основу для нашої вірності…

Наступні складові завіту в наступних розділах, тому ми продовжимо завтра.

10 червня 2020 року

Ісуса Навина – Перикопа 30 https://youtu.be/yQ7u0qjcvMs

30 Племена поновляють завіт (24: 1-28)

Про поновлення завіту ми почали читати вчора і говорили що завіт починається з Бога Отця – йде до Сина через Духа і повертається до Бога Отця. Ми говорили, що сама Трійця живе хіастично. Це твердження з лекцій Джордана, який його пояснює (я це вчора говорив). Це розкриває перед нами справжній зміст хіазму. Хіазм – це не тільки літературний прийом, це не тільки те, як влаштована і як живе людина, – це життя Триєдиного Бога (цікаво було б розглянути також рух історії, спіралевидний хід людської історії теж має ознаки хіазму).

І от якраз тепер ми прочитали, як оновлюючи завіт ІН переповідає їм історію.

Р: вступ – Ісус всіх зібрав в Сихемі перед Божим лицем – тобто в Його присутності.

А1В1: Історія оповідається ІН від імені Бога (в2). Він каже, що батьки Авраама служили іншим богам, – це Терах, батько Авраама і Нахора. Авраама Бог вивів з того Краю (по тім боці річки – мається на увазі річка Єфрат) – і водив по цьому, ханаанському краю і його розмножив, зокрема дав Ісака. Ісавові дав Сеїр, а Якові – другому синові довелося зійти до Єгипту. Потім був Вихід: Мойсей і Аарон – фараон женеться і гине в морі. Пустиня – багато днів (40 років). Далі воювали з амореянами по тім боці Йордану і посіли їх край. Там була історія з Бараком і Валаамом, який замість того, щоб проклясти Ізраіля – його благословив, тому що благословив Бог. Ізраільтяни перемогли – як амонітян, так і моавитян. Давайте згадаємо хто це ? Так, це нащадки Лота (Бут.19) – по суті далекі родичі. Не хотіли пропустити через свою землю – стали на шляху Бога і були знищені.

Далі перейшлои Йордан, завоювали ключове місто Єрихон і всі народи землі – вони тут перелічуються – всі оці “-яни”, як каже Джордан. Бог каже що вигнав їх своєю силою (послав шершня), а дав це все у руку Ізраіля, зокрема тут згадується два аморейські царі – Ог і Сигон. Бог дав міста, виноградники, оливки – все це самі цінні продукти в цій землі. Все це дано по благодаті (в13).

На підставі історії – того, що зробив Бог ІН закликає: а тепер бійтеся Господа і служіть Йому (14) – два важливих слова описують яким має бути це служіння (слово “тамім” – яке перекладене як “невинність” – можна уточнити що йдеться про цілість характеру; і слово “правда”. Тут я висловлю припущення, яке ще треба добре перевірити, можливо ви мені в цьому допоможете. Інше слово, яке описує це служіння – це слово “правда” (емет). Ми знаємо що Ісус Христос описував наше поклоніння, як поклоніння в “дусі і правді” – чи не є “непорочність і праведність” в цьому сенсі Старозаповітнми відвідниками “в дусі і правді” ?

Слово “непорочний” вперше зустрічається в Бут. 6, коли йдеться про Ноя. Він був людиною праведною і непорочною.

Словник перекладає це слово, як (http://biblezoom.ru/#-6-24-14-exp-w-6-90769)

תָמִים taw-meem’
1. полный, целый;
2. совершенный, непорочный;
3. искренний, чистосердечный.

Це важливе питання – чи можемо ми провести таку паралель, тому що це відкриває дорогу для того, щоб проводити прямі паралелі між “духовністю” і “непорочністю” в Біблійному сенсі – це пояснює, що робит СД, коли формує нас, як цілісні особистості (integrity – саме так перекладено це слово в деяких англ перекладах).

Ісус Навин закликає повідкидати богів, яким служили батьки – значить у Ізраіля теж поганська історія. Це вочевидь одна з таких тем, про які біблія часто не говорить не тому, що це щось неочевидне. Звичайно – Ізраіль був частиною людства, яке згрішило і розсіялося після потопу. Взагалі то ми не маємо застосовувати до цих людей слово Ізраіль. Ізраілем вони стали пізніше – а тоді це були нащадки Сима, хабіру – кочівники, які на чолі з шейхом, таким, як Авррам, часто займалися охороною караванів – це були люди, які жили на кордонах цивілізації, ніколи не ставаючи її частиню, але взаємодіючи з нею (так жили нащадки Терах зокрема). Але важливо не ці елементи історії – а те, що вони вклонялися ідолам.

На початку вивчення книги ми говорили про те, що книги з Вих по ІН – це один блок, який по суті описує одну історію (Часто говорять про П’ятикнижжя Мойсея, хоча можна розглядати Буття – як окрему історію, написану ще до Мойсея, а книга Вихід – зокрема її початок вказує на те, що починається одна велика історія, яка закінчується в книзі ІН – в цих перикопах які ми зараз читаємо.

Коли читаєш книгу Вихід може скластися враження, що євреї такі бідні і нещасні – стали рабами і страждали через єгиптян. Але там не сказано прямо, що вони служили іншим богам. Вони повернулися до служіння богам своїх батьків і тому стали рабами… Джордан про це говорить і це підтверджується тим, як вони себе ведуть після Виходу, в пустелі – як вони схильні до ідолопоклонства – Золоте Теля, Ваал Пеор і тд.

Закінчуючи читати книгу ІН ми підводимо підсумок. Озираючись назад, на історію Ізраіля, ми розуміємо чому таким категоричним був Степан, коли переповідав її в Діях 7. Ви завжди противилися Богу, казав він… так і було в історії.

Тому власне і відбувається оновлення завіту, що відбувається відступлення від завіту. Один Бог – це зобов’язує до вибору (в15). Проблема з ідолопоклонством – це проблема змішання: люди не хочуть вибирати щось одне, а намагаються змішати поклоніння живому єдиному Богу з поклонінням ще комусь – пам’ятаєте святу сімейку – Ел – найвищий Бог – але він не при ділах. Все вирішує Ваал. По суті на кожен випадок життя є окремий бог – особливо на ключові сфери: боги родючості, боги війни.

Але ІН каже- вибирайте: вибір великий – є боги, якім служили батьки до Авраама і яким поклоння принесли ще звідки, з-за Єфрату, а є боги аморейські – це місцеві боги. Я, каже Ісус Навин, свій вибір зробив – служити Господу.

В Новому Завіті це вчення передане нам Христом, зокрема коли він говорить не можете служити Богові і мамонні. Люди намагаються – але Христос пояснює що шукати треба Царства Божого і правди його (теж, до речі споріднені теми: Царство – це праведність, мир і радість у СД (Рим.14), тож є зв’зок “дух-правда”)…

Народ відповідає: ми теж будемо служити Господеві. Вони підтверджують свою історію, історію Виходу з рабства, в яке їх завело ідолопоклонство. Будемо служити Господу, бо Він – наш Бог (завітна формула- один Бог, один народ).

А2В2: ІН знову звертається до народу і починає їх відмовляти – в19, 20 (читати).

Згадайте Ів.6, коли Ісус відмовляє учнів за Ним слідувати – чимось схоже… І учні, так само, як тут народ кажуть “ні”.

А3В3: тоді ІН підхоплює і запечатує все це вимогою засвідчити. Вони свідчать. Це має велике значення – так все відбувалося коло Синаю, коли народ відповідав на Боже Слово – він свідчив. Ми свідчимо перед Богом під час Богослужіння і це є свідченням, яке ми несемо у собі. Спосіб життя, який веде людина свідчить: він або відповідає тому, що вона сказала: буду служити Господу і не буду служити іншим богам, або не відповідає. Проблема змішання, ідолопоклонства завжди була в Божому народі. Це ідолопоклонство набувало різних форм

Джордан говорить про 3 різновиди:

1. Завітне – порушення 1 заповіді – саме це було проблемою на тому етапі історії, про який ми говоримо – люди робили статуетки цих богів – це були інші боги, які претендували на те, щоб панувати в окремих сферах людського життя

2. Літургічне – коли робиться зображення єдиного Бога і ставиться кумир – це порушення 2 заповіді. Це стало проблемою пізніше, особливо в часи відступлення Ізраіля, як нації – наприклад, в храмі в Араді в святому святих знайшли статуї Бога Яхве і Ашери – там до речі також знайшли коноплю – буквально на днях я почув таку новину…

3. Практичне (або прикладне) – це ідолянство, яке на набуває форм перших двох, в часи Христа вже ніхто не поклонявся ідолам – вони знакають після полону і євреї, як ми казали готові віддати власне життя за осквернення храму римським гербом. Але серце людське – це фабрика ідолів. Той самий продукт випускається в часи Христа в іншій обготці. Так що якщо ми думаємо, що такі розуміні, тому що не вклоняємося куску дерева, як древні, то в часи Христа люди вже так могли про себе думати. Їх ідолопоклонство – це порушення 3 заповіді. Вони носили Ім’я (призивали) Його марно. Коли Христос говорить про лицемірство – Він спрямовує докори за цей вид ідолянства.

Подвійні стандарти – розбіжності між тим, як говориш і що робиш.

Звісно що це поділення умовне, воно не означає, що коли ізраільтяни порушували 1 заповідь, вони не порушували 2-гу, чи навпаки. Але коли дивишся на історію або навіть на стан сучасної Церкви – помітні певні тенденціїї і схильності – наприклад – зазвичай реформати ставляться до зображень під час поклоніння дуже категорично – відкидають їх повністю, тоді як православні – навпаки. Звілнення від лицемірства – ознака справжньог ізраільтянина (Ів.2 – слова Христа Нафанаїлу). Тому навіть якщо в нас нема ікон, це не означає, що в нас нема лицемірства. В деяких колах – лицемірити – це як обов’язок члена Церкви. В нас можна не лицемірити, любить казати наш пастор…

Отже, тут народ каже: ми – свідки на самих себе, а це значить, що тепер вони збираються жити за умовами завіту, за умови того, про що вони свідчили – будемо вірні Богу.

А4В4: Ісус знову закликає покинути чужих богів – це як сцена з фільму “Володар перснів” – Більбо погодився віддати ключ і поклав його собі в кишеню – саме важке – це покинути інших богів, те, що чого чи до кого прихилене серце – Ісус закликає прихилити його бо Господа, Бога Ізраїлевого.


І тут народ повторює точно те ж саме, але хіба нема в цьому певної іронії ? Вони це вже казали на Синаї – і ми бачили історію. Думаю, Ісус Навин їм не повірив.

В практиці християнського життя ця тема пов’язана з темою хрещення як “обітниці Богу доброї совісті” – ці слова тлумачать як необхідність зв’язати себе під час хрещення обітницею “не грішити” – щось в такому дусі… Дуже нагадує те, що казав народ. Хрещення зобов’язує (хоча даний текст говорить не стільки про обітницю, як про прохання доброї совіті – 1 Пет – розберемось потім). Хрещення зобов’язує незалежно від того, як ми перекладемо цей вірш, але проблема в тому, що це зобов’язання не виконується. Так було завжди і так є зараз. Ми маємо це наперед знати, що очікувати від себе чи від інших вірності в такому сенсі “не грішити” -це марна справа. Вірність полягає якраз в тому, що ми приходимо для оновлення нашого завіту в Неділю – ми щонеділі кажемо, коли схиляємося на коліна, а Літург каже: тому, що ми не жили в повній слухняності…

Ісус склав Завіт, але я не думаю що він їм повірив. Так само як Христос не ввіряв Себе їм після того, як увірували – це говориться про Христа в Ів.2

Але Завіт для того і є, щоб ми не вважали свої гріхи – нормою. Якщо нема завітних стандартів, то поклоіння Богу скочується до “і так сойдьот”. Тоді воно стає схожим на концерт. Пафосний беззмістовний обряд – це інша крайність. Але є форма заключення цього завіту і про це в заключній частині Р1:

написано у книзі

Камінь, який поклали за свідка “під тим дубом”

Це як ніби ми знаємо що там за дуб у Сихемі. Звичайно знаємо бо ми читаємо Біблію -звісно що для нас це на настільки очевидно, що в Сихемі є певний дуб, про який всі знають. Знають які події з ним пов’зані. Сихем згадується вперше, коли йдеться про подорожі Авраама – Бут.12:6. Бут.35:4 – Яків закопує ідолів під дубом в Сихемі. Ось чому все це символічно так пов’язано – там було оновлення завіту – і тут оновлення завіту – це робив праотець Яків і його нащадки – Ізраіль, він позбувся ідолів – Ісус Навин загострює на цьому увагу і кладе камінь, що стає свідком оновлення завіту під цим дубом. На точну асоціацію вказує те, як ІН називає Бога у вірші 23 – так, як назвав його Яків: Бут.33:18-20.

Дуб – це теребінт – дерево, яке створює густу тінь, тому що воно містить воду в кожному капілярі. Ми бачили таке дерево в Вірсавії – на відміну від дерева Ситтім – акацій, які ростуть в пустелі і скорше схожі на кущі, це дерево справді схоже на великий дуб.

Дуб символізує Бога – сидіти під дубом – це означає бути в Божій присунтості – бути в тіні Його слави (тому що крона дерев символізує хмару слави Божої – читайте “Новими очима” – розділ про дерева в Біблії). Отже ідоли – в землю, під ноги дерева, яке возноситься догори…

правда тут загострюється увага на камені, а не на дереві, але все це пов’зано. Камінь – свідок, він чув. І тут Ісус Навин ототожнює себе з народом “нам чув”, хоча він весь час говорив “вас” і далі теж “вас”. Але він не свої слова передає (Р) і знову нагадує в кінці (Р1) що з ними говорив Бог, а камінь – свідок. Камінь – це Ісус Христос. Він названий вірним і правдивим свідком в книзі Об’явлення 1:5.

Далі ми читаємо що народ відпущено – цікаво – ніхто сам по собі не розходиться – всіх за наказом Господнім зібрано і всіх відпущено – ідіть з миром. Це відбувається наприкінці Богослужіння – нас відпускають з миром, благословляючи жити і працювати там, де нам положено (в своєму спадку). Це завітна мова, ми не за своїм бажанням приходимо на Богослужіння – Бог нас кличе Йому поклонятися, Він оновлює з нами завіті і відпускає – тому що ми йдемо не просто так, а як Його посланники, його раби. Завіт має відношення до того, що буде відбуватися в нашому житті далі, там, куди ми підемо…

Джордан:

Тут описується Вихід

І ми маємо серце Закону: поклоняйтесь тільки Богу і тільки йому

Благословіння і прокляття – це так як каже Отець – так ми ростеме – поступаєш добре, отримаєш винагороду – поступамеш не вірн – я тебе накажу.

ДС супроводжує нас на шляху, коли ми збиваємося з шляху він нам докоряє і Він годує нас в шляху.

З цим пов’язана вся жертовна система – щоб утримати нас на шляху.

Далі те, сказано про свідка – це майбутнє.

Таким чином ми маємо 5 часну структуру, модель завіту.

Бог починає

Він нагадує нам історію, відбувається Вихід

Він нас годує Словом – Законом

Він нас випарправляє і благословляє, щоб дати нам майбутнє.

Ця модель відтворюється під час Богослужіння щонеділі.

Остання перикопа книги Ісуса Навина

Ісуса Навина – Перикопа 31 https://youtu.be/zLiwiKyl6HY

31 Смерть Ісуса Навина та Еліазара (24: 29-33)

А-А1: вмер Ісус (110 років) – вмер Елеазар (їх смерть нагадує про смерть Аарона і Мойсея, тому що ІН – наступник Мойсея, а Елеазар – Аарона). Крім того є паралелі в тому, як це відувається:

Мойсей підімаєтся на гору, щоб померти, Аарон помирає на горі, Елеазар – теж на верхів’ї гори, яке дано його сину – Пінхасу. Ісус помирає в межах свого спадку (це місто сонця), але і тут згадуються гори: місто в Єфремових горах, на північ від гори Ґааш. Все це символізує вознесіння до Бога, Ісус піднісся на небо теж з гори.

Ізраіль служив Господу за часів Ісуса та за часів його послідовників, які знали чин Господній. Відступати почали тоді, коли забули Господній чин, можна сказати це взаємопов’язаний процес – забули, в тому почали відступати і почали відступати – то й забули чин Божий.

Тому ми всіми силами стараємося відродити, закріпити, привчити всіх читати Біблію – не тільки служителів, а всіх членів Церкви – вона нагадує нам про чини Господні.

Якщо Церква не читає Біблію і не вивчає її глибоко і серйозно – вона в біді. Вона вже одною ногою відступила.

Є ще інші озкаки відступництва і засоби благодаті – Таїнства, Церковна дисципліна. Про них теж треба говорити, як про те, що нагадує нам про чини Господні і утримує нас від відступництва (церковна дисципліна зокрема).

Центр хіазму: це повідомлення про Йосипові кості (і це ще один доказ того, про що ми говорили – як закінчується книга Буття – Йосип заповідає про свої кості – поховати їх тут в Сихемі, на ділянці поля, яке купив Яків. Ми казали що починаючи з книги Вихід, яка йде після книги Буття – це все одна історія, в якій ми маємо повідомлення про страждання Ізраіля на початку і повідомленні про їх причину – на кінці – і от, ми маємо повідомення про те, що кості Йосипа поховали. Це теж обрамляє ці книги: Вихід, Левит, Числа, Повт. Закону та Ісуса Навина.

Таким чином всі три частини цієї перикопи пов’язані із смертю – Смерть Ісуса Навина, кості Йосипа і смерть Елеазара. Смерть – це перехід до нового, це перехід до життя. Так відбувається оновлення завіту – через смерть Ісуса Христа, яку символізують Хліб і Вино причастя (звіщають – як сказано в післанні). Після цього життя прододвжується оновленим, життя воскресіння, про яке написано в післанні до Римлян 6:4 – отож ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб як воскрес Христос з мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновеленні життя. Саме на це вказує оновлення Завіту і історії про смерть, які ми сьогодні прочитали. Всі ці образи виповнилися у Христі, виповняються в нас, якщо ми охрищені і вважаємо себе за мертвих для гріха, якщо оновлюємо завіт з Богом в Причасті.

Джордан:

Отже ІН і Йосип тут поховані і тут похований Елеазар. Коли помирає першосвященник – останній вірш говорить про те, що всі йдуть до свого спадку (в тч ті, хто в містах притулках йдуть додому).

Є також добавлено в вірші 30 (є в друкованій Женевській Біблії). Вставлено з Септуагінти.

Також з Септуагінти В синодальному перекладі наприкінці ІН робиться ще резюме – можливо воно з Септуагінти – вони більше стосуються того, що відбуваєтсья в наступній книгі. Це резюме – в оригіналі його нема (Иисуса Навина 24:34-36). – є в Женевській Біблії.

Ісус Навин похований в “місті сонця” в ІН 1:4 говориться що Бог обіцяє дати все “на захід сонця” – це вказівка що все було завойовано.

Поховання костей означає вхід в землю – Йосип прожив так само 110 років, як Ісус Навин. Цей звязок не випадковий. Це вказує на те, що це ще не є землею Обіцяною в повному сенсі має прийти – щось більше. Так як Йосип очікував іншої землі, так Ісус Навин помирає, символічно очікуючи іншої землі. Про це сказано в Євр.4:8 (читати). Тому це “спокій” є символічним, ця земля – це прототип тієї землі, яка буде в майбутньому – нового неба і нової землі.

11 червня 2020 року.

Іван 9-7

55 Обітниця Святого Духа (14: 15-24)

56 Нехай серце вам не турбуєтсья (14: 25-31)

57 Ісус – правдива Лоза (15: 1-10)

58 Любіть одне одного (15: 11-17)

59 Світ вас зненавидить (15: 18-16: 4a)

60 Дія Духа (16: 4b-15)

61 Сум перетвориться на радість (16: 16-33)

62 Ісус молиться за своїх учнів (17: 1-26) огляд розділів 13-17 у Карсона стор.395

63 Зрада та арешт Ісуса (18: 1-14)

 

55 Обітниця Святого Духа (14: 15-24)

Іван – Перикопа 55 https://youtu.be/hyiAeLeZlSI

Хіазм:

АВА1, де є слова Христа – потім питання Юди, потім знову слова Христа.

А: сама по собі ця частина (це вв.15-21) теж побудована хіастично:

А-А1: Якщо любите, зберігайте заповіді – хто має і зберігає заповіді, той Його любить (вв.15,21). Думка розвивається, тому що в частині А1 Христос додає, що хто Його любить, того полюбить Отець, і Я, він каже полюблю його і йому Сам об’ялюся. Таким чином ми бачимо що виконання заповіді любити – це частиниа ось цього хіастичного, завітного життя Трійці, до якого ми долучені. Ми говорили про це, читаючи на цьому тижні книгу Ісуса Навина, а на минулому тижні ми говорили про “Періхоресис” – взаємоперебування Отця в Сині і Сина в Отці. Те, що Христос говорить має розглядаєтися саме виходячи з завітних стосунків, які є в самій Трійці і які розширені на Його дітей. Отже, заповіді – спільна тема.

В-В1: Спільна тема – Дух. Христос називає цей Дух, якого Він проситиме послати – Втішителем, що перебуватиме з ними повік і Духом правди. Стосовно Духа правди, Він каже, що світ його прийняти не може (бо не бачить і не знає), а учні знають (бо цей Дух правди з ними зараз і буде в них, коли Отець зішле Його в день П’ятидесятниці).

Отже, спочатку давайте поговоримо про Втішитель:

tn Or “Helper” or “Counselor”; Grk “Paraclete,” from the Greek word παράκλητος (paraklētos). Finding an appropriate English translation for παράκλητος is a very difficult task. No single English word has exactly the same range of meaning as the Greek word. “Comforter,” used by some of the older English versions, appears to be as old as Wycliffe. But today it suggests a quilt or a sympathetic mourner at a funeral. “Counselor” is adequate, but too broad, in contexts like “marriage counselor” or “camp counselor.” “Helper” or “Assistant” could also be used, but could suggest a subordinate rank. “Advocate,” the word chosen for this translation, has more forensic overtones than the Greek word does, although in John 16:5-11 a forensic context is certainly present. Because an “advocate” is someone who “advocates” or supports a position or viewpoint and since this is what the Paraclete will do for the preaching of the disciples, it was selected in spite of the drawbacks.

Це пояснення цілком в’яжеться і з безпосереднім контекстом, тому що Адвокат (або Заступник) в суді, як і усе решта, що стосується криміналістики і суду безпосередньо прив’язане до теми правди: тому Христос, кажучи Втішитель, уточнює – Дух правди.

Питання перекладу: у Демосфена це слово означає Заступник – тому цей переклад є найточнішим – хоча ми повинні розуміти, що ми до кінця не можемо пояснити і підібрати слово тому, що йдеться про ДС – нам не вдається описати повністю, тому що Ім’я Бога – незбагненне. Те, що несе в собі слово Заступник, той образ чесного, хорошого Адвоката, який справді буде захищати нас перед судом – це тільки образ, намальваний нашою уявою – Христос використав його, тут же доповнивши і пояснивши.

Дозволю собі невеличке відступлення, що стосується перекладів Біблії – люди шукають якомога зрозуміліший переклад, думаючи що якщо він буде точний і сучасний – Біблія буде зрозуміла, все буде як на долоні. Це не так. Насправді в деяких випадках Біблія звучить незрозуміло і кострубато, тому що так є і в оригіналі – і змінити це означає змінити Біблію, тоді як ми маємо міняти себе, а в таких випадках краще все в перекладі залишати “як є”. Існує певна шкала, по якій визначають де знаходиться окремий переклад Біблії – від парафразу (коли це вже мало пов’язано з оригіналом, а тільки його нагадує) до буквального (де зберігається форма і слова перекладені дуже точно) – перекладачі прагнуть знайти баланс між цими крайніми точками. Динамічний еквівалент – саме так це називається…

Мені здається, що питання не стоїть так гостро, коли йдеться про переклад. Переклад, це в будь-якому випадку переклад. Я читаю Огієнка, але це не тому, що не можна читати Хоменка чи Турконяка. Звісно що є окремі питання до кожного і я чомусь все таки віддаю перевагу Огієнку. Перед перекладом Хоменка – це суто практичні причини. Я користуються Біблією, в якій малюю літературні структури – і тому це один переклад. Ну і звісно, намагають вчити іврит і грецьку, а не розбиратись з перекладами. Інші переклади (Турконяка і Філарета зокрема) мають деякі суттєві проблеми. Зараз правда вийшов новий переклад Турконяка – з єварейської мовиє, а не Септуагінти – але я чув, що теж є питтаня… Отже, якщо ви зустрічаєте якесь місце в Бібілії і не можете його зрозуміти – не думайте, що справа в перекладі – перевірити можна, але треба пам’ятати, що текст може стати “зрозуміли” тільки тому, що перекладач його витлумачив, а не переклав. Тобто зайшов занадто сильно у бік “парафразу”. Відомо, що кожен переклад – це тлумачення, але коли я це читаю, то добре було б усвідомлювати – якою мірою це тлумачення, а якою оригінальний текст. Тому нам тут залишається або вчити оригінал або довіряти спеціалістам, які знають оригінальні мови, мови, на яких була написана Біблія. Пропровідник і той, хто збирається вчити інших нікуди не дінемося, щоб намагатись якось поєднати одне і друге: вчити єврейську і грецьку і дослухатись до того, що кажуть спеціалісти. Я вчу єврейську і грецьку в досить цікавий спосіб – колись розкажу.

Як Христос розвиває свою думку про Духа ? вв.19 і 20: він говорить що Сам піде і світ не побачить, а учні побачить, бо Він живе і вони – житимуть (тема вічного життя). Він говорить про взаємоперебування, про “періхоресис”, а це можливо завдяки Духу, який поєднує Отця з Сином і поєднає Церкву з Христом (в 20).

Центральним тут є слова: не залишу вас сиротами. Може скластися враження, що залишаючи учнів, Христос просто їх зраджує і кидає напризволяще. Він говорить про “той день” (в20), в який учням стане ясно, що Син в Отці, вони в Сині, а Син – в них. Це не матрьошка, тому що в матрьошці більша лялька не перебуває в меншій – хоча, якщо пофантазувати – перебуває, тому що дивлячись на меншу ми можемо бачити більшу – вони однакові не за розміром – а за розписом, малюнком. Отже, матрьошка – це ілюстрація “періхоресис” – от тільки з Росією не було асоціацій…

Забудьте за матрьошку.

Отже все це один хіазм, в якому Христос говорить про заповіді, Духа і обіцяє не залишити сиротами (образ дітей, який так любить Іоанн). В Дусі ми прийняті в одну сім’ю – в сім’ю, де є один Отець (згадайте що слово Ав означає в тому світі: це влада і верховне положенні в домі). Таким чином, хоча старший брат на небі, а ми – донька Сіону – на землі, ми все одно всі разом, тому що це “матрьошка”. Є якийсь відповідник – не російський ? Може яйця так розмальовують і складають ?

В центрі всієї перикопи – питання Юди (не Іскаріотського – цікавий спосіб згадати про зрадника, який вершить свої діла в цей час): чому нам, а не світові, Ти маєш об’явитися ? Зрозуміло, що це питання продиктоване тим, що всі чекають Царства. Аке Царство без народу, Цар є, свита є, і все ?

А1: Ісус відповідає, продовжуючи тему, про яку говорив (цікавий спосіб відповіді на питання, яке відводить в сторону і виражає що співрозмовник не розуміє про що йдеться. Христос продовжує говорити і пояснювати, враховуючи це питання, а не відповідаючи на нього прямо. ЩО Він каже ? в.23,24

Він повертається до теми “любові, яка зберігає слова” – а це не буде робити світ, це мають робити учні – він про це вже сказав. Тому це частково відповідає на питання Юди (його називають Близнюк – по грецьки Фома, це той, якого ми ще знаємо як “Фома невіруючий” – хоча це штамп; за переданням він був схожий на Спасителя зовнішньо – але це так.. – насправді ми не знаємо чому Юду переіменували на Близнюк). Отже, Христос каже про любов, яка виражається в виконання заповідей (читати в.23). І про оселі – а це вже було ? Так. На початку розділу – в домі Отця багато осель. Він казав що йде туди, щоб приготувати місце, а тепер каже, що прийде з Отцем і закладе оселю – в них. То стоп, де оселі ?

Ось в тому то й справа, що посилаючи ДС, Отець і Син готують оселю для нас і в нас, тому що ДС буде готувати наречену для Сина з одного боку, а Син – кімнату в домі Отця – з іншого. Бог живе в нас, а ми – в ньому. Храм, будівля – це люди, це Тіло Христове, Церква. Хіба ви не знаєте, що ви храм Божий і Дух Божий живе в вас ? – питає Павло у Коринтян (). Занадто очевидне – хоча і незбагненне. Тому тут знову – розкладне яйце…

Карсон стор 404

слова Иисуса в Ин. 14, 15 перекликаются с требованиями завета во Второзаконии (см. Втор. 5, 10; 6, 5-6; 7, 9; 10, 12-13; 11, 13.22).

Далее Иисус обещает ученикам, что, оставив их, он пошлет другого «утешителя, который пребудет с ними», parakletos (Ин. 14, 16; ср. 14, 26; 15, 26; 16, 7), который есть «Дух истины» (Ин. 14, 17; ср. 15, 26; 16, 13). Термин parakletos не встречается в LXX (за исключением формы множественного числа parakletoi в версии Иов. 16, 2 Акилы и Теодотиона, согласно Гекзаплам), хотя и существительноеparaklésis, и глагол parakaleö используются в ВЗ для обозначения «утешения», которое должно произойти в мессианскую эпоху (напр., Ис. 40, 1; ср. Ь. Мак. 5Ь; рассмотрение предлагаемых источников см. в Köstenberger 2004: 435п67).

В данном случае обетование о присутствии Бога среди последователей Христовых в Ин. 14, 15-24 включает Духа (Ин. 14, 15-17), самого Иисуса (Ин. 14, 18-21) и Отца (Ин. 14, 22-24).

Заверение Иисуса в Ин. 14, 18: «Не оставлю вас сиротами» — определено рамками прощальной речи и напоминает о прощальных словах Моисея, обращенных к Израилю: Господь Бог твой… не отступит от тебя и не оставит тебя» (Втор. 31,6; ср. Нав. 1, 5).

Фраза «кто имеет заповеди Мои и соблюдает их» и термин «явлюсь» (emphanizö) в Ин. 14, 21 восходят к дарованию закона у горы Синай (ср. Ин. 1, 17) и богоявлениям в ВЗ (см. Исх. 33, 13, а тж. Исх. 33, 18 в прочтении Ватиканского кодекса) соответственно. Упоминание Иисуса о том, что он и Отец придут и сотворят обитель у верующих в Ин. 14, 23, опирается на упоминания в ВЗ о обитании Бога среди его народа, сперва – в скинии (Исх. 25, 8; 29, 45; Лев. 26, 11-12), затем в храме (3 Цар. 8, 10-11; ср. Деян. 7, 46-47). В книге Откровения показано окончательное исполнение – когда не будет более храма, но «Господь Бог Вседержитель и Агнец» буду храмом (Откр. 21, 22), и «се, скиния Бога с человеками, и Он будет обитать с ними» (Откр. 21, 3) (ср. 3 Цар. 8, 27; Иез. 37, 26-27; Зах. 2, 10). Однако хотя Иоанн не отрицает окончательного свершения Божьего замысла о спасении в будущем, здесь внимание сосредоточено просто на доступном ныне верующим переживании присутствия обитающих в них Отца, Сына и Духа (Ин. 14, 16-23).

56 Нехай серце вам не турбується (14: 25-31)

Іван – Перикопа 56 https://youtu.be/kCr5trtowWQ

Христос говорить на фоні напруження тут виражене словами – небагато Я вже говоритиму з вами – він на порозі. Він починає в минулому часі, так ніби Його тут вже нема: говорив в 25

А-А1: Говорив я, а Утішитель (тут він уточнює, що йдеться про Духа Святого, Якого Отець пошля в Його Ім’я). Можна було б окремо розглянути де Біблія говорить про ДС, зокрема в СЗ і що означає в Ім’я. Дух Святий, Дух Божий, Дух Господній, Дух Христів – дух святого Бога – все це одне. В ім’я – з огляду на… (як приходиш і кажеш – Я від Петра Олексійовича… ага прийшов в Ім’я Пертра Олексійовича – тепер ясно хто ти для мене з огляду на Петра Олексійовича. Саме в такому контексі треба розглядати оце пізнання Богом людини – Бог пізнав Своїх у Христі. І скаже я ніколи не знав тим, хто прийде у своє ім’я.

Що зробить Дух ? Навчить і пригадає про все, що говорив Христос. Іоанн розвиває цю тему в своєму післанні – вас не треба вчити (). Також про це йдеться у пророків (всі будуть навчені Богом ().

Далі, знову повторює те, про що говорив на початку (пор.27 і 1 вірш 14 розділу, тільки тут називає джерелом спокою – Свій мир. Христос говорить про мир на фоні страждань, які вже нависли над Його головою. Він тепер ніби має моральне право про це говорити, тому що є те, що змушує його тривожитись і лякатися. І ми читали про це в минулому розділі, і будемо читати ще: Христос вже сильно страждає.

Тому і дає він не так, як дає світ. Світ не готовий страждати, тому шукає миру, який просто неможливий – миру як якоїсь нірвани – відсутності емоцій або миру як відсутності самої ідеї боротьби і війни. Хочеш миру, готуйся до війни. Війна йде. І Христос воює – але він воює, не противлячись злому Сам, а віддаючи все в руки Отця. Тому Його мир – не такий, як у світі, що добивається і встановлює мир без Бога.

Людям завжди бракує розуміння що мир – це те, що можливе лише тоді, коли ворога переможено. Спокій – от яка найпоширеніша уява про те, що Христос має на увазі, коли говорить про мир. Так, саме це Він говорить – але це не просто відчуття спокою, а віра (як сказано в Ів.14: і Фил.4:6,7 – читати)

Христос намагається повернути думки учнів до вірного розуміння того, що Він іде. Він вже пообіцяв що не залишить сиротами (в18), а тепер каже, що це залежить від того як ви сприймаєте Отця – ви б взагалі б раділи, що я до Нього йду, бо він – більший.

Це така проста і глибока думка – Бог більший за всіх. Не бійтеся, тому що є Той, кого варто боятися, каже Христос (Мф.10), або “не будемо дратувати Господа, хіба ми більші від Нього ?” (). Ось чому думка, яка спрямована на знищення ієрархії є такою небезпечною – людина стає тоді незахищеною, вона має стати сама більшою якимись іншими способами, часто не законними, щоб захистити себе від зла. А в Божому творінні є ієрархія: вона є у всіх інтититутах Царства – в Церкві, в сім’ї і в державі. Христос припускає: якщо б ви любили Мене – то раділи б, бо Я йду до Отця, а Отець більший…. От що учням треба пам’ятати: про Великого Бога, про Бога, який Вищий за всіх (Ел Еліон – це Бог, якому поклонявся Авраам – це не просто якась ідея, а ім’я Бога в Біблії – Високий Бог).

А1: Христос повертається продовжує тему відходу, вказуючи на те, чому він зараз взагалі про це говорить. Щоб увірували, коли станеться – вони побачать, що Він все їм сказав наперед і увірують що Бог все знає наперед і все у Його руках. Це їм це дуже згодиться, тому що їм теж треба буде вистояти перед лицем великих і сильних, але Христос ще буде про це говорити… Поки що він звертає увагу на те, що князь цього світу йде сюди, а він звідси – нічого спільного в Нього з ним нема. Ось що головне – ворог Божий – це мій ворог. Христос каже що, те, що світові треба зрозуміти – це те, що любов до Отця змушує Самого Христа виконувати Його заповіді – як Отець, оцей найвищий наказав – так Я роблю. Христос закликає учнів йти за ним, вийти зі світу – тут не йдеться про монашество, тому що світ – означає безбожна спільнота, а не те, що ми думаємо. Ходімо звідси – це буквальний заклик іти – але це буде аж у 18 розділі – а тут Христос каже про вихід з Ним “за стан” (Євр.13:13-14) Однією з важливих наступних тем розмови буде наруга, переслідування, які з цим пов’язані. Але перед цим Христос ще більше пояснює те, про що говорив – яйце, матрьошка – перихоресис. Для взаємоперебування одне в однму Він знаходить найточніший, простий образ, який є в Біблії в СЗ – образ лози.

Але у нас ще є Карсон:

Упоминание Иисуса об «Утешителе, Духе Святом» в Ин. 14, 26 — единственное в Прощальной проповеди упоминание о Святом Духе в таком смысле (ср. Ин. 1, 33; 20, 22; список упоминаний в других Евангелиях: см. Köstenberger 2004:441п89). Этот термин редко встречается в ВЗ (Пс. 50, 13; Ис. 63, 9-10). В литературе эпохи Второго Храма есть несколько упоминаний о «святом Духе» (напр., Прем. 9, 17; Pss. Sol. 17:37; Odes Sol. 14:8). Будущее служение Святого Духа здесь описано как научение последователей Иисуса (ср. 1 Ин. 2, 20.27) и напоминание им обо всем, чему учил Иисус. «Научение» — в смысле истинного истолкования Писаний было жизненно важной частью иудаизма. «Напоминание» также было важной частью иудейской традиции в завете (ср. 2 Ваг. 77:11; см. Bammel 1993: 108). В Кумране учением занимался в основном Учитель Праведности, который истолковывал иудейские Писания в пророческом смысле, соотнося их с общиной Мертвого моря. Однако если Святой Дух будет всегда наставлять людей в истине, то на смену «Учителю Праведности» в конце времен должна была придти другая «научающая праведность» (CD-A VI, 11).

(ми часто згадуємо про кумран – треба розповісти про Кумран при нагоді… ми там були в Ізраілі)

Вскоре после обетования Иисуса о Духе Святом звучит обещание «мира» для его последователей (Ин. 14, 27). Хотя это понятие составляло часть смыслового диапазона для термина shàlôm в иудейском менталитете (напр., Нав. 9, 15; 1 Цар. 7, 14; 3 Цар. 2, 5), это выражение обычно обладало куда более богатой коннотацией, передавая понятие благословения, в особенности — надлежащих взаимоотношений с Богом (Morris 1965: 237-44; Lindars 1972: 484). Это очевидно в известном благословении, данном Моисеем и Аароном в Чис. 6, 24-26 (ср. Пс. 28, 11; Агг. 2, 9). В частности, пророческие писания ВЗ предрекали период мира, который начнется с пришествия Мессии: «Князь мира» (Ис. 9, 6) «возвестит мир народам» (Зах. 9, 10; ср. 9, 9), и будет звучать добрая весть о мире и спасении (Ис. 52, 7; ср. 54, 13; 57, 19). Через царственного Мессию Бог заключит вечный «завет мира» со своим народом (Иез. 37, 26). Утверждение Иисуса в Ин. 14, 27, «мир оставляю вам», отражает принятое у евреев приветствие и прощание, поэтому «оставлять» (aphiëmi), вероятно, имеет оттенок «завещать» (ср. Пс. 16, 14; Еккл. 2, 18). Здесь, в Ин. 16, 33, контекст этого слова прощальный; после воскресения – это приветствие (Ин. 20, 19.21.26). Упоминая «тот день», который предвидели пророки (Ин. 14, 20), Иисус прямо помещает этот период в контекст ветхозаветных упований. На основании своей заместительной смерти, уходящий Господь завещает своим последователям свойственное последнему времени постоянное благословение мира с Богом. Увещевание Иисуса в Ин. 14, 27: «да не устрашается сердце ваше» — напоминает о таком же прощальном совете Моисея в его последней речи (Втор. 31, 6.8).

Я звернув увагу на мир в трохи вузькому сенсі слова, щоб показати, що йдеться не лише про спокій, а навіть навпаки – мир на фоні того, що хоче його забрати – на фоні загрози війни. Мир – це те, що пов’язане з війною, а точніше з перемогою, або хоча б перемир’ям. В гр. Мир – це ірен, аде за цим, безсунівно стоїть євр. ШАЛОМ, тому що говорить юдей. Тому коментар Карсона – суттєве доповнення, яке більш повно розкриває зміст слів Христа, коли пов’язує їх з євр. Шалом.

Отже, ми поговорили про цю перикопу, в якій Христос говорить про те, як Він покидає світ і йде до Отця (АВА1)

57 Ісус – правдива Лоза (15: 1-10)

Іван – Перикопа 57 https://youtu.be/lVTidIejKyA

Структура паралельна: АВА1В1

Багато можна було б зупинятися, але ми розглянемо стуктуру і зробимо з цього висновки і почитаємо окермі коментарі Карсона.

А-А1: Я – виноградна Лоза (пор. 1 і 5 вірші). Виноградар – Отець, який займається Лозою – відтинає те, що не принесло плоду і очищає те, що хоч якийсь плід принесло, щоб родило рясніше. В А1: галузки – це ви (підсилення думки – пор. 2 вірша). Тільки взаємоперебування гілки на Лозі і Лози в гілці робить можливим плід, без Лози гілка – ні на що не здатна. Такі гілки відтинають, відкидаюь, вони сохнуть, їх збирають докупи і спалюють. Хто такого не робив ? Ну чогось схожого – спалити те, що вже сміття. Порівняння, яке наводить Христос з одного боку дуже просте і краще за яйце і матрьошку, тому Лоза – це щось живе і тут краще передається ідея взаємопроникнення – і по лозі, і по гілках тече один сок, вони приєднані одне до одного, а не просто складені як матрьошка.

Але є ще одна ще більш суттєва різниця – Лоза – це символ СЗ. Тому не треба придумувати ніяких пояснень, Христос вже все дуже популярно пояснив.

В-В1: чи чисті через Слово. Перебувайте в Мені, а я в Вас. Від цього залежить, чи принесете ви плід чи ні: гілка без Лози не родить. В1: Мої слова нехай у вас перебувають – це результат перебування на Лозі – Христові слова в нас (ось чому Христос говорив про заповіді – заповіді – це Його слова, це Його воля – він виражає через них Самого Себе). Отже, перебувають на Лозі, Його слова перебувають в них і…

далі… вони просять те, чого вони хочуть (тому що якщо Слова пробувають в них вони вже хочуть того, що вгодне Богу – вони не просять, як каже Яків “на зле, щоб ужити на свої розкоші, пристрасті чи втіхи (Як.4:3 – в різних перекладах по-різному перекладене оце слово “гедонайс”. Рос . Вожделения). Бог відповідає, тому що вони просять виходячи з того, що просить Син, чого хоче Син – вони у Христі. А Христос загострює увагу на тому, що цим прославляється Отець: все це одне і те ж саме: любов Отця і Сина, Син зберігає заповіді Отця і цим демострує, що Його любить, Отець любить Сина і тд.

Триєдиний Бог живе таким чином: кожна з Осіб Трійці постійно ніби показує на іншу – до речі цікаве пояснення змісту ікони “Трійця” Рубльова – подивіться: ця книга є в Бібліотеці Церкви.

Так само покликані жити ми – не про себе турбуючись і не себе прославляючи, не себе люблячи, а люблячи, вихваляючи і служачи одне одному (цей вислів НЗ післаннях передає те, що сказав Христос – одне одного – ми ще не раз це зустрінемо – хтось навіть порахував скільки це разів зустрічаєтсья в НЗ – багато…. Тобто модеть життя Трійці, кожна Особа якої служить і любить одна одну поширюється на Церкву, де кожен член служить іншому і любить брата…

Отже, тут Христос на прикладі Виноградної лози пояснив, що ж Він має на увазі – притча розповідається для того, щоб зробити щось зрозумілим – тому не будемо намагаьтися пояснити краще, ніж пояснив Христос. Можемо не туди заїхати – в нас не вийде пояснити краще – задовольнімося тим, що сказав Бог.

Карсон

Сердцем Прощальной проповеди в Евангелии от Иоанна является аллегория в Ин. 15, 1-17, изображающая Иисуса как истинную виноградную лозу

В ВЗ виноградник или лоза часто использовались как символ Израиля, в особенности в двух «песнях о винограднике» в книге пророка Исайи (Ис. 5, 1-7; 27, 2-6; ср. Пс. 79, 9-17; Иер. 2, 21; 6, 9; 12, 10-13; Иез. 15, 1-8; 17, 5-10; 19, 10-14; Ос. 10, 1-2; 14, 7; см. тж. Сир. 24, 17-23; 2 Езд. 5, 23; обширное аллегорическое описание Израиля как лозы содержится и в Рабба Левит 36:2, со ссылкой на Пс. 79, 10).

Однако в то время как предназначение лозы — приносить плод для ее владельца, упоминания об Израиле как Божьей лозе регулярно подчеркивают неспособность Израиля принести добрый плод, что влечет за собой Божий суд (Carson 1991: 513). В противовес несостоятельности Израиля, Иисус называет себя «истинной виноградной лозой», приносящей тот плод, который не смог принести Израиль.

Итак, Иисус Мессия и Сын Божий, исполняет предназначение Израиля как истинная Божья лоза (см. особ. Пс. 79, 15-18

Как истинная лоза, Иисус воплощает в себе подлинный замысел Божий для Израиля: Иисус — это канал, через который текут Божьи благословения. Будучи новым храмом и и

В то время как Израиль Ветхого Завета был ограничен этническими рамками, новое мессианское сообщество, состоящее из верующих евреев и иноплеменников, объединено верой в Иисуса Мессию. За евреями сохранено место в семье Божьей, но им нужно прийти к Богу на его условиях, а не на своих собственных: вера в Иисуса заменила собой исполнение закона, как начала новой жизни (Köstenberger 1999: 159-60).

«Я есмь истинная виноградная лоза» (Ин. 15, 1; ср. Иер. 2, 21 LXX) — последнее из семи высказываний «Я есмь» у Иоанна. «Истинная» (atéthine) противопоставляет Иисуса Израилю Ветхого Завета, с его бесплодием и духовным вырождением (Morris 1995: 593; Ridderbos 1997: 515; Beasley-Murray 1999: 272; Moloney 1998: 419).

Иосиф в Быт. 49, 22 назван «отрасль плодоносного». Опираясь на описание Израиля в ВЗ как лозы, более поздняя традиция использовала образ лозы как символ мудрости (Сир. 24, 17), господства Мессии (2 Ваг. 39:7) и иудаизма, современного Иисусу (Barrett 1978: 472).

Ну пов’язати мудрість і лозу можна і без цього – завдяки Біблії, яка називає вино – напоєм Царів, з якими теж асоціюється мудрість. Таким чином в це перебування на Лозі тісно пов’язано із зростанням, яке відбувається завяки тому, що ми стаємо мудрішими (священник, пророк і цар) – це все тісно пов’язано з Вином Причастя, як символізує кров і є вогнем, який ми приймаємо, коли приймаємо ДС. Словом тут все сходиться в одне….

Очищающая деятельность небесного Виноградаря напоминает работу его земного прообраза. Поскольку термин, стоящий за airö в Ин. 15,2, может означать либо «отсекать» (негативная цель), либо «подвязывать» (с целью восстановления), некоторые предполагали, что в данном случае он употреблен во втором смысле. Однако это наверняка ошибочно (как уместно отмечено в Carson 1991: 518). Более вероятно, что антитетическому параллелизму первых частей двух высказываний («Всякую у Меня ветвь, не приносящую плода» и «всякую, приносящую плод») соответствуют и божественные действия, будь это суд (отрицательное [ср. Ин. 15, 6]) или очищение (положительное) (см. Laney 1989, особ. 58-60).

В случае с последователями Иисуса, Иуда был примером первого, Петр — второго. Очищение упоминается и в пророческих текстах, таких как Ис. 18, 5; Иер. 5, 10 (ср. Евр. 12, 4-11).

При первом употреблении «у Меня» (Ин. 15, 2) включало и Иуду (ср. Ин. 13, 10-11; см. Brown 1966-1970: 675-76). Упоминание в Ин. 15, 6 ветвей, которые не пребывают на лозе, извергнутся и будут выброшены в огонь и сожжены, очень напоминает ход мысли в Иез. 15, 1-8, где пророк также предупреждает о том, что лоза, которая не приносит плода, не годна ни на что, кроме сожжения. Повторяющиеся упоминания «не приносящую плода… приносящую плод… более принесла плода» (Ин. 15, 4.5.8)

Пророки ВЗ предвидели время, когда Израиль «укоренится, даст отпрыск и расцветет; и наполнится плодами вселенная» (Ис. 27, 6; ср. Ос. 14,4-8). В самом деле, плодоношение — неотъемлемое свойство виноградника (Morris 1995: 594).

Ну тут можна згадати і Бут. Плодіться і розмножуйтеся – це у всій Біблії від початку.

…готовится радикальное изменение (порівняно з образом пастиря): на смену присутствию Иисуса среди его учеников скоро придет обитание Святого Духа в верующих (ср. Ин. 14, 16-18).

Терминология «части-целого» в Ин. 15 восходит к богословию завета в ВЗ, включая пророческие тексты о будущем новом завете (ср. Исх. 25, 8; 29,45; Лев. 26,11-12; Иез. 37,27-28; 43,9; см. Carson 1991:516; Malatesta 1978, особ. гл. 8; Ргуог 1988:49-50; Köstenberger 1999: 154—55).

Образ ветви в Ин. 15, 6, которая извергнется и засохнет, и потом будет подобрана и брошена в огонь и сгорит, может восходить к параллельному месту в Иез. 15, 1-8, где о лозе, которая не приносит плода, сказано, что она годится лишь в огонь (ср. Иез. 19, 12; см. Carson 1991: 517). «Огонь» (руг, употребляется в Евангелии от Иоанна только здесь) — обычный в иудаизме и в Библии символ божественного суда (напр., Ис. 30, 27; Мф. 3, 12 парал.; 5, 22; 18, 8; 25, 41; Лк. 12,49; Евр. 12, 29; 2 Пет. 3, 10; Иуд. 7, 23; Откр. 20, 14).

12 червня 2020 року

58 Любіть одне одного (15: 11-17)

Іван – Перикопа 58 https://youtu.be/NCUsOS6wMFY

ABA1

А-А1: любіть одне одного. Нащо Христос говорить те, що говорить ? Він це пояснює – в 11 – слова можуть бути сказані з різною метою – Він Свою пояснив. В цьому ключі ми маємо сприймати те, що було сказано досі на цій Вечері. Радість – як ключ до розуміння Християнського поклокання… Радість – ключове слово в Післанні до Филип’ян апостола Павла, Клайв Люїс назвав свою автобіографію “Настигнут радостью”, радість – це те, що входить у плід Духа (Гал.5), любов не радіє неправдою, але тішиться з правди (1 Кор. 13:6).

Далі – про любов:

Дуже пряма мова. А тема повторюється.

Те, що вона повторюється означає, що вона дуже важлива – Христос говорив під час цієї Вечері про любов Отця до Сина, любов Сина до Отця, любов вірних до Сина і тд. І він заповідав любити. Любов вже згадувалася в Ів., починаючи з 13 розділу, де міситься описання цієї останньої Вечері не раз і не два.(13:23,34,35;14:15,21,24;15:9,10 – огляд). При чому ці вірші розміщені на однаковій майже відстані одне від одного – тобто Христос постійно повертається у всьому, що говорить до одного – любов.

Тут Він говорить прямо – це Моя заповідь – далі Він пояснює як саме він заповідує любити: Як я полюбив Вас. Далі – ще глибше і точніше пояснення – хоча воно йде від зворотнього – не пояснює самої любові, воно пояснює, як проявляється любов, а точніше – в чому її кульмінація: ось це найбільша любов, більшої немає: покласти душу за друзів. Про друзів поговоримо окремо, це ценьр хіазму – а поки що давайте подивимося як це співвіднситься з А1:

Не ви мене вибрали, а Я вас вибрав, каже тут Христос. В частині А він казав – любіть, як Я вас полюбив. Його ініціатива і вибір. Продовжуючи символіку Виноградної лози Він каже – я вас наставив, щоб ви йшли і приносили плід, і щоб плід ваш зостався (під цим може матися на увазі як те, що плодоносіння – це постійний процес, так і те, що плід має досягнути свої кінцевої мети – принести насолоду тому, хто його вирощував, а не зогнити чи пропасти дарма). Слово вибір звісно ж нагадує про те, що Христос говорив на початку 14 розділу – Чоловік обирає жінку – Я йду приготувати вас місце – учні – Христова наречена: до речі Христос почав кликати і готувати учнів якраз в такому віці, в якому більшість чоловіків того часу одружувалися. Таке покликання спрямоване на те, щоб отримувати просиме від Отця (16в), Який є Виноградарем і задоволений, насолоджується плодом, який принесли учні – плодом Своєї Лози.

На такому фоні дана заповідь любити…

А тепер давайте поговоримо про слово друзі і центр хіазму. Пояснюючи свою думку Христос вжив це слово “друзі” – що воно означає ? Ми вживаємо це слово в повсякденній мові, і нам здається, що ми знаємо що Він має на увазі. Але напевно не зовсім. Тому що в Біблійній мові друг – це радник Царя. Друзі Царя – це найблищі його люди, з якими Цар радиться з приводу найважливіших питань. В Біблії другом Бога названий Авраам, який є пророком (). Взагалі то радив би прочитати розділ про пропочу функцію з книги Джордана – там це все детально пояснюється. Розуміння ролі пророка необхідне для розуміння того, що таке друг. Тут тільки окремі думки з цього розділу:

Друг царя був його найближчим таємним радником (1 Сам.4 5; 2 Сам.15:32-17:15; 1 Хрон.27:33), а це, в свою чергу пояснює всю глибину твердження: Авраам – друг Божйи (Як.2:23; 2 Хрон.20:7; Іс.41:8; Бут.18:17). У Новому Завіті всіх зроблено Царевими друзями через хрещення.

1 Samuel 9:9 – Джордан пояснює що в тому, як і на кого поширювалася роль пророка в історії відбувався певний розвиток. Так в часи Царства той, хто був “провидцем” вже стає “пророком” – тобто не просто передає вісті, а бере участь в Раді.

This historical progression in Israel shows the pattern of maturation for the individual as well.

In the area of prophecy, men go from being hearers of God’s Word, to seers who explain God’s Word, and finally to prophets who are consulted by God. God hears the prayers of all, of course; but in the fullest sense, being a prophet is a privilege of maturity.

In the area of kingship, men start out as students, learning about the world. Then they become warriors, fighting for God by serving others. In Israel’s history, this corresponds to the period of the Judges. Finally they become kings, giving direction to human life and society.

Finally, in the area of priesthood, men start out as followers, led to worship by the priests of the church. They can then become deacons (Levites), who assist in leading men before God. Finally, they can become elders, or priests in the fullest sense.

It is the destiny of all redeemed men to become prophets, priests, and kings in the fullest sense, though not all serve in official capacities in church or state.

Ось з чим пов’язані слова – Ви – Мої друзі. Якщо чинять все, що Він заповідує (а все, що Він заповідує – це любити одне одного), то рабами Він не буде їх звати. До речі – тут зразу треба прояснити – те, що Христос не називає апостолів рабами не означає, що вони не називають себе самі рабами – якщо раба возвели в ранг друга, то це впокорює, навіть тоді, коли Бог возносить цим новим ім’я “друг”. Тому ми раби навіть тоді, коли “друзі”, тут нема протиріччя. Про це треба думати в контексті того, що ми говорили про покору, як шлях до слави. Апостоли називали себе рабами навіть тоді, коли стали Христовими “радниками” (або друзями).

Це велика тема, ми будемо звертати на неї увагу постійно, читаючи Біблію, коли зустрічатимемося з пророками і з царями – рабами-друзями Царя Небесного і рабами-друзями земних царів.

Христос же пояснює інше. Чому Він не зватиме їх рабами ? Через те, що раб не може мати такого доступу до інформації, який є у них. Христос сказав їм усе, що чув від Отця. Учні можуть розуміти, а не просто бачити, що робить Бог. Тому вони і можуть давати поради – вони знають підводні камені і контекст, знають мотиви і те, чого не видно на поверхні. Христос об’явивив їм усе. Крапка.

В 12 апостолах людство вийшло на новий рівень, і що це за рівень ми згодом побачимо, тому що після Ів. Будемо читати Дії Апостолів. Таким чином любов одне до одного веде до зростання. Походячи від Христа (любіть, як Я), вона повертається до Бога в любові одне до одного. Христос поклав душу за друзів, за найблищих людей, які для Нього були цінні і дорогі. Друзі мають любити одне одного заради Царя, якому вони є друзі. Таким чином це теж стає підставою для єдності, молитвою про яку Христос закінчить цю Вечерю (Ів.17)… але ми ще тільки в 15-му

Карсон т2 стор 407

Чтобы предотвратить представление о том, что послушание – путь безысходности (Carson 1991: 521), Иисус заявляет, напротив, что цель его наставлений (целевое Ыпа\ см. Morris 1995: 598п27) — радость. Желание Иисуса – в том, чтобы его радость пребыла в них, и чтобы их радость была совершенна (Ин. 15, 11; ср. Пс. 18, 9). В соответствии со свойственным Иоанну сосредоточением на нынешнем переживании благословений спасения, он обосновывает их радость пророческими понятиями ВЗ о ликовании последнего времени (напр., Ис. 25, 9; 35, 10; 51, 3; 61, 10; 66, 10; Соф. 3, 14-17; Зах. 9, 9). В раввинистическом мышлении радость в нынешнем веке была несовершенной, омраченной неизбежностью смерти и жизненными заботами (Рабба Бытие 42:3; приписывается рабби Самулу бен Нахману [ок. 260 н. э.]). Только грядущий век, мессианская эра, увидит совершенную радость. Итак, упоминание Иисуса о совершенной радости равно именованию себя Мессией (о заповеди Иисуса любить друг друга в Ин. 15, 12-17 [ср. 15, 9-10], см. комментарий к Ин. 13, 34-35 выше.)

Говорячи про друзів коментар Карсона приводить не тільки Авраама, як приклад “друга” (2 Хрон. 20, 7; Іс. 41, 8) і, дотично, Моисей (Исх. 33, 11). Інші юдейські Писанні застосовують це до Ісака, Якова, Левія, до ізраільтян і святих душ і навіть до тих, хто вивчає Тору. Тобто таке розширене розуміння – це те, до чого вело вчення СЗ – Христос поширює це на всіх тих вірних, що дотримуються Його заповідей.

Положение учеников как «друзей» Иисуса — это не пустая привилегия, оно несет в себе и серьезную обязанность: «Не вы Меня избрали, а Я вас избрал» (Ин. 15, 16). Избрание крайне редко упоминается в связи с «друзьями Бога» в ВЗ. Только однажды об Аврааме (Неем. 9,7) и Моисее (Пс. 105, 23) сказано, что они были избраны Богом. Понятие избрания в ВЗ прежде всего соотносится с царем и Израилем, Божьим «избранным народом». Здесь Иисус нарушает современный ему обычай, потому что в Палестине первого века принято было ученикам присоединяться к избранному ими учителю, а не наоборот (т. ‘Abot 1:6). Слово «поставил» (tithëmi) в Ин. 15, 16 — вероятно, семитизм, такое же или подобное слово используется в ВЗ, когда говорится о том, что Бог сделает Авраама отцом множества народов (Быт. 17, 5; ср. Рим. 4, 17), о посвящении левитов (Чис. 8, 10) и о поручении, данном Моисеем Иисусу Навину (Чис.27, 18).

Ну це ще раз підтверджує саме цей контекст: йдеться не просто про друзів, як про колєг – а про радників Царя. Ну і звісно жінка – вони була створена для того, щоб бути помічницею Адама царя – бути царицею. Цариці могли вплинути на Царя не менше, ніж будь-який радник, якщо вони були мудрі і знали, як це зробити. А в цьому контексті це і те, що жінка – це плідна виноградина (Христос говорив про Виноград і плід і про Жінку – обрану ним наречену, а тепер він говорить про друзів і плід – словом тут всі символи сходяться воєдино !!!

59 Світ вас зненавидить (15: 18-16: 4a)

Іван – Перикопа 59 https://youtu.be/J2JEwlz4Nz0

АВСС1В1А1 (концентричний хіазм):

А-А1: переслідування

В-В1: посланий

С-С1: неневисть

Таким чином відразу з’являється тема ненависті до пророка, посланого Богом – на самому Царі виразити цю ненависть ворог не може, а робить це на Його посланнику. Це велика тема в СЗ.

А-А1: Причина ненависті до вас – це Я. Ви і світ – по різні сторони барикади, тому що ви – не зо світу. Вас зо світу обрані, але ви для світу не свої. Тому вас ненавидять. Це – доля християнської Церкви. Христос вже говорив про те, що раб не більший за пана (Ів.13:16), коли мив ноги. Там це говорилося в контексті служіння – якщо Вчитель і Господь служить, то тим більше – ви. Тут – в контексті переслідувань (в20): при чому важливий сам принцип – він стосується не тільки переслідувань: Мене переслідували – будуть і вас, Моє Слово зберігади – будуть і ваше. Словом суть у тому, що ви зі Мною одне.

В частині А1 Христос повертаєтся до теми переслідувань – фактично це основна тема в цьому уривку, тому що в його центрі просто пояснення того, чому переслідують. Переслідують, бо ненавидять посланих Богом.

Отже, початок 16 розділу – це А1 (а не новий розділ))). Христос каже що якщо вони будуть знати наперед що їх чекає, це допоможе їм не спокуситися. Коли настане година переслідувань – вони згадають і це буде додатковим доказом того, що все йде за планом, що все в Божих руках. Апостолам це було потрібно, тому що коли тисячі наверталися і вони мали такий шалений успіх – важко було повірити що це – не назавжди, або що переслідування, які відбуваються паралельно – це норма.

Христос говорить прямо: вас виженуть із синагог (що може бути страшнішим в тому суспільстві…), настане час, коли вбивця сам думатиме, що служить Богу, коли вбиває учнів. Не відають, що творять – саме такими були слова Господа на Хресті – пор. Їх з 3 віршем.

Темі знання Отця і Сина, віри в Отця і Сина, те, як це все пов’язано – в післанні Іоанна наприкінці. Будемо розбирати, а зараз зверність увагу, як все, що з’являється в Євангелії потім має продовження в післаннях Іоанна. Ми вже не раз звертали на це увагу: світло, любов, лжечителі, помазання, віра в Сина, народження від Бога… все це було в Євангелії і буде в післанні.

Отже, А-А1: це переслідування.

В-В1: посланництво. Посла сприймають у відповідності до того, як сприймають того, хто його послав. Ставлення до посла виражає ставлення до того, кого він представляє. Коли фараон каже Мойсею – я не знаю Господа, то відмовляє йому в тому, про що той просить і проганяє геть. Коли вбивали послів починалася війна.

Це стосується того, що відбувається з Церквою в еру Духа Святого (В1) – Церква – це посол і свідок. Вона з Духом Правди – партнери, яких послано у світ, щоб засвідчити про Христа. І що, який результат ?

С-С1: читаючи в 22 згадується післання до Римлян 1:

гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою, 19 тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. 20 Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання (прокоментувати в з тз 22 вірша: об’явив-казав, виправдання – вимовки).

Суть діла в тому, що не можна ненавидіти Христа, а любити Бога – в.23

Той, хто має справу з послом, має справу з тим, хто послав. Його особисто ненавидить, якщо ненавидить посла. Тут Христос застосовує це до своїх стосунків з Отцем, який послав Його. Також, як ми бачили – до стосунків з учнями, яких посилає: ненависть до будь кого, хто пов’язаний з Іменем Христа – це ненависть до усього, що з цим Іменем пов’язане. Люди ж думають що служать Богу, коли переслідують християн – самі страшні переслідувачі – релігійні фанатики.

Продовжуючи тему об’явлення – того, що Христос казав, Він каже про те, що робив (С1). Припустимо, що нічого особливого. Тоді нічого і не вимагається. Діла, слова тут – це дві сторони однієї монети (спільною в С і С1 є тема ненависті, але в частині С – казав, в частині С1: діла. Діла-слова – все це стало свідченням – і вони бачили: це міняє справу. Бачили і зненавиділи. От вам причина гніву Божого, про який говорить Христос і пише Павло в 1 розділі післання до Римлян. Важливо читати післання до Римлян з огляду на те, що воно починається з тих самих тем, які Господь говорив під час Вечері. Римлянам – це післання до Церкви і треба мати добру клепку в голові, щоб його розуміти і тлумачити. Просто суть першого і другого розділу виражена тут: Я прийшов, казав, робив, вони бачили – і знанавиділи. Прийшов до Своїх, а Свої – не прийняли. Безпідставно !!! Це обурює, але Христос говорить тут що в цьому суть – суть в правді, якщо безпідставно, значить Бог оправдає.

Далі Він говорит оці слова про Духа правди і свідчення, яке відбудеться незалежно від того, як будуть ставитися до учнів: ті, хто помирають за Христа – свідчать своєю смертю ще більш ясраво, чим життям. Так само як Христос довів свою любов – поклав душу. Кров мучеників – насіння Церкви.

Ми щодня молимося за переслідуваних – розсилка відбувається щодня, тому що це як болячка, яка не покидає. Коли в Тілі є щоденний біль – ми не можемо про нього забути. Хіба що ми не зовсім дружимо з головою і болю не відчуваємо… Так само і Церкві треба пам’ятати страждальців – читати Євр. 13:3

Я вже вам це говорив, а тепер повторю – Христос не говорить учням по суті нічого нового – він пояснює те, що вже говорив, нагадує і поглиблює розуміння. Він вже казав про те, що раб не може бути більший за пана, а тепер повторює і пояснює по-нвому, він каже, що говорить, щоб вони потім – згадали. Дух Святий буде нагадувати. Коли йдеться про страждання – таке враження що ми забуваємо. Я знаю одну людину, яка якось відповідає на те, що заклики молитись за переслідуваних розсилаються щодня. Більшість людей або не роблять цього – тобто не моляться, або роблять так собі – пасивненько…

Дехто прямо казав – а яке мені діло до страждаючих в Африці. Я можу зрозуміти що чим таке реакція викликана – в Радянському Союзі закликали допомогти “голодающим детям Поволжья” чи в “пользу детей Германии” купити пару журналів і ми можемо думати що це таке саме… Ні, якраз навпаки – те, чого пролетаріат зробити не зміг – обьєднати все людство – зробив ДС. Якщо тобі не болить за дітей пастора, якого вбили разом з дружиною в Нігерії, то щось не так…

Як тоді ми будемо просити про молитву, якщо переслідуватимуть нас. Нас не переслідуватимуть – знову неправда – нас завжди переслідують в тому сенсі, що ми – одна Церква, але для учнів теж був час, коли їх не переслідували особисто, або час, коли звеличували – на все свій час. Все може раптово змінитися – в це повірити вже не важко, якщо бачиш що відбулося в світі за останніх декілка місяців…

Про те, як грішник ненавидить Бога гарно написано в книзі “Перші святі” Джордана. Я вже цитував це і в проповіді і під час вивчення. Книга є в електронному форматі російською. Можу вислати.

… отношение народа к словам пророка связывается с их отношением к самому Богу (напр., 1 Сам. 8, 7; Иез. 3, 7).

Іронічна підкресленість розбіжності між Законом і ненавистю юдеїв – в 24,25

Преследование христиан по большинству было явлением спонтанным, причем со стороны более умудренных опытом деятелей звучали призывы к сдержанности (напр., Деян. 5, 33-40; ср. т. Sanh. 9:6).

Це, до речі причина, чому християни Нігерії мали б озброїтись – держава закликає до стриманості терористів, але не від них не захищає.

http://c4u.org.ua/6-lypnia-1415-roku-spaleno-iana-gusa/

Ян Гус не очікував настільки категоричної та різкої позиції духівництва. Він сподівався мати можливість висловитися на болючі для суспільства теми та подискутувати у випадку відхилення своїх пропозицій…

60 Дія Духа (16: 4b-15)

Іван – Перикопа 60 https://youtu.be/plJr3qPrkGs

Паралельна структрура: АВА1В’

А-А1: цього я не говорив, бо був з вами – я ще багато чого маю вам сказати.

Слухаючи Христа, який говорить про страждання і ненависть світу так багато і прямо, про якогось духа правди, адвоката і тп, учні могли подумати – а чого ж ти раніше цього не казав ? Христос випереджує такі питання. Причина його мовчання стосовно того, про що він перед Розп’яттям говорить все частіше – те, що Він – ними. Він в тілі з ними і їх захищає, про них турбується, годує і дає все, що їм треба. Він так і молився потім: всіх, кого Ти мені дав, Я зберіг.

Коли Він каже ніхто з вас Мене не питає, то очевидно має на увазі що перестали питати – Христос не перестав говорити, але в результаті того, що вони не розуміли це змушувало їх сумувати… Христа не буде…а в чому тоді зміст всього цього ?

Учні мають зрозуміти, але не все зразу – є те, чого вини зараз не розуміють і не можуть зрозуміти, а потім – Його не буде. А Він має що їм сказати…

Тема розвивається за допомогою В-В1: тут Христос вирішує їх проблему, спрямовуючи в потрібно напрямку для розуміння і розраджуючи їх серця від смутку. Він говорить що:

1. Як Я піду – це краще, бо прийде Втішитель, Адвокат, Заступник. Я не піду, Він не прийде.

2. Дух Святий має певну місію – коли він прийде, то виявить про гріх, і про правду, і про суд. Далі Христос пояснює кожен з цих трьох аспектів місії СД:

– про гріх – це пов’язано з вірою в Христа

– про правду – це пов’язано з тим, що ми Христа не бачимо, Він пішов до Отця

– про суд – це пов’язано з тим, що засуджено князя цього світу.

Отже, світ не вірує (не вірити – гріх: Рим.14:24)

Правду засвідчино, і світ має повірити (про це Христос далі молиться – Ів.17:23), тому що хоча ми Христа не бачимо – свідчення про нього – це правда.

Світ має повірити в правду, не бачати Христа, повірити Його свідкові – Духу Святому, Який свідчить про цю правду. Це сказано навіть про апостолів, які свого часу бачили Христа (2 Кор.5:16), відколи Він пішов, настала ера Духа – Петро свідчить, що на святій горі вони бачили Преображення Господнє, але, каже ви маєте певніше свідоцтво в правді Писання (2 Пет. 1:16-21), яке ДС написане; місія Духа також має пряме відношення до засудження князя цього світу – диявола, якого Христос засудив своєю смертю, це засудження князя цього світу виявляє світові Святий Дух. Ось так вцілому виглядає Його місія.

В1: тут говориться про місію Духа по відношенню до учнів: Він попровадить їх до повноти Христової правди. Від Себе нічого не буде говорити. Тому в Писанні, яке написане ДС ми бачимо Христа. Майбутнє ДС звістив через самого Іоанна, коли той записав Об’явлення ІХ. Писання, Сам Дух Святий прославляє Христа. Усе, що має Отець – належить Христу, тому сказати що ДС звіщає з того, що почув і що взяв у Христа, означає сказати, що це все – від Отця. Тут ми знову бачимо Трійцю і ці завітні стосунки (перихоресис).

В теології ще застосовуються терміни “онтологічна Трійця” – коли йдеться про стосунки всередині Трійці і “Трійця економічна”, коли йдеться про те, що Трійця долучила нас до Себе. Ми ніколи не будемо мати онтологічної єдності з Трійцею, тому що Бог Один. Але завдяки тому, що стосується “Трійці економічної” ми можемо вічно пізнавати Бога і мати з Ним спільність, наслідуючи любов, якою Особи Трійці люблять одне одного і служіння, яким вони одне одному служать. Це все реалізується в нас за завітним хіазмом: від Отця – через Духа – до Сина (в якому ми перебуваємо) і назад через Духа до Отця.

Упоминание Иисуса в Ин. 16, 7 о том, что будет послан paraklêtos, восходит к звучащим в пророческих писаниях ВЗ ожиданиям того, что будет излит Святой Дух и наступит век царства (напр., Ис. И, 1-10; 32, 14-18; 42, 1-4; 44, 1-5; Иер. 31, 31-34; Иез. И, 17-20; 36, 24-27; 37, 1-14; Иоил. 2, 28-32; ср. Ин. 7, 37-39; 20, 22). Слова Иисуса в Ин. 16, 8-11 о действии Духа, который обличит мир о грехе и о правде и о суде, вероятнее всего относятся к греху мира сего (который выразился полнее всего во враждебности мира по отношению к Иисусу [Ин. 15, 18-25]), к праведности Иисуса как основе суда над миром (или, что менее вероятно, имеется в виду отсутствие праведности в мире, согласно таким отрывкам, как Ис. 64,6 [так в Carson 1979]), и к проистекающему из этого суду над самим миром (ср. Ин. 16, 33; см. Köstenberger 2004:471-73).

Обещание Иисуса в Ин. 16, 13 о том, что Дух «наставит на всякую истину», влечет за собой допуск в сферу откровения Божьей природы и его путей. В одном очень важном смысле, именно Иисус, эсхатологическое Слово, полностью явил Отца (Ин. 1, 18). Однако в другом смысле, для реализации в истории замысла спасения необходимо, чтобы именно Дух наставил его учеников на всякую истину. О таком божественном водительстве мечтал еще псалмопевец (Пс. 24, 4-5; 42, 3; 85, 11; 142, 10). Пророк Исайя вспоминает о том, как Бог Духом Святым вел народ свой Израиля в пустыне (Ис. 63, 14) и предсказывает грядущее возобновление водительства Божия (Ис. 43, 19).

Упоминание Иисуса о том, что Дух наставит учеников на всякую истину, и что он не от себя говорить будет, но будет говорить, что услышит, и возвестит последователям Христовым будущее (Ин. 16, 13), может также содержать отголосок терминологии ВЗ. Глагол anangellö («возвещать»), употребленный в Ин. 16, 14-15 дважды, встречается более сорока раз в Книге пророка Исайи (см. Brown 1966-1970: 708, цитируя F. W. Young 1955: 224—26), где возвещение грядущего — исключительная прерогатива Яхве (Ис. 48, 14). Більше поговоримо про це коли будемо читати Ісаю

Объектом откровения, «тем, что произойдет» после излияния Духа, не могут быть страсти; вероятнее всего, речь идет о событиях после Пятидесятницы. Акцент может быть не столько на пророчестве- предсказании (Schlatter 1948: 314), сколько на том, чтобы помочь сообществу верующих понять свое нынешнее положение в свете уже состоявшегося к тому времени откровения Бога Иисусом. Из этого следует и «более полное проникновение в контекст откровения», и «применение того откровения к поведению общины в мире» (Schnackenburg 1990: 3:135).

Тому книгу Об’явлення теж не треба сприймати як суто “провіщення майбутнього”. Суть пророка – створити майбутнє – і Христос вже створив Його тим, що об’явив. З іншого боку, коли Дух об’являє майбутнє, він творить сьогоднішє.

Тому продовжуємо святкувати П’ятидесятницю – це самий довгий період в Церковному Календарі і в певному сенсі: головний. Христос народився, прожив життя, помер, воскрес і пішов, вознішися на небо заради того, щоб прийшов ДС. Щоб Він зійшов і жив в Церкві. Тому П’ятидесятниця – це не просто одне велике свято і навіть не один тиждень – а півроку церковного календаря. Тобто вона вказує на те, що складає найбільшу частину нашого життя, життя з його буднями і тривогами, радостями і розчаруваннями. Про Духа Святого, який зробить можливим поширення Царства говорить Христос зі своїми учнями перед Стражданнями і після того, як воскрес – протягом 40 днів з’являвся і говорив з ними про Царство. Про це саме нас вчить і нам нагадує Святий Дух через Писання. Тому ми його щодня читаємо і вивчаємо. На сьогодні досить.

13 червня 2020 року.

61 Сум перетвориться на радість (16: 16-33)

Іван – Перикопа 61 https://youtu.be/6nFcOCQy6No

АВСВ’А1’: слова Христа і учнів чергуються (центр С – слова Христа)

А-А’: Христос каже що настає час, коли Його для них не стане – але так само незабаром – вони знову Його побачать. Тема розвивається через діалог, наступні частини – це питання учнів (В), відповідь Христа (С) і рефлексія учнів, яка закінчується знову словами Христа, що співвідносяться частиною А (пор. 16 і 31-33).

Внаслідок розмови учні сказали що “тепер все стало зрозуміли і ми віруємо”

Христос на цьому загострює увагу і описує те, що трапиться і вже настало (тобто от от) – вони залишать Його Самого і кожен розпорошиться у своє. Далі Христос пояснює чому Він каже про своє “зникнення” і “повернення” – щоб вони мали мир. Він закликає їх бути відважними, тому що і вони зазнають страждань у світі. Перемога Христа, про яку він тут говорить – Іонна в 1 післанні підхоплює і цю тему 5:4: віра – наша перемога. Я вже звертав увагу на те, що важливі теми Євангелія Іоанна мають продовження в післанні. І ось ще одна.

Я здається розгадав загадку Іоанна Богослова: завжди задаюся питанням в чому його “секрет” – як йому вдається писати так глибоко і просто водночас. Він просто нічого не додавав до того, що Христос говорив. Звісно що інші теж не додавали – але в Іоанна це відчувається по-особливому… ні, це мабуть не пояснює, хай буде вкрите тайною…

Отже, збудовуючи учнів, Христос пояснює, чому він говорить про Свій відхід.

В-В1: але це викликає питання, при чому не зрозуміло все?

Чому незабаром

Як це Він іде до Отця

І взгалі про що це Він

Коли Христос відповів, здогадавшись які питання це викликає, учні від повного нерозуміння перейли до того, що їм стало зрозуміло все. Мабуть вони звикли до того, що Христос говорив притчами і намагалися витлумачити Його слова символічно, а коли Він сказав те, що сказав в Центрі хіазму, то вони впали в іншу крайність. Учні накінець то, судячи з їх слів прозріли, особлоиво їх вразило те, що він знає питання, яке було на умі у всіх. Ось така “зроумілість” – збагнули Христа і о Він говорить стає для них підставою для віри: ми віримо що Ти від Бога !

Далі – тепер віруєте ?

Подібні до цих реакції часто спостегігаю як в собі, так і в Церкві. Я увірував…. От – я був невіруючий і увірував. І людині здається що все змінилося назавжди. В певному сенсі слова – так. Але у Іоанна віра – ми це бачили і не раз про це говорили – це процес, у якому зростають, а не статична якась річ. Тому опиняються в незручному положенні і Христос це питає: аж, все, тепер ви віруєте, вас все стало зрозумілим і ви – мої вірні послідовники до гробу, ви зречетеся – і це привід плакати – але Я вас не покину – і це привід радіти…

Давайте подивимося на центр хіазму, можливо це допомже нам збагнути чому розмова проходить саме таким чином: Христос і учні ніби як іноземці одне для одного, вони його не розуміють і Йому доводиться здогадуватися про їх питання, повторювати і підтримувати розмову і тд

С: Свої слова, які викликали питання між учнями, які вони проте не ставили Христу, Господь пояснює тим, що реальність Царства наступна:

З одного боку є привід для плачу

З іншого – для радості

Для всього свій час

Не нове вчення (Еккл.3)

В післанні Якова сказано плачте з плачумими і радійте з тими, хто радіє – це доказ того, що так саме ми, Церква живемо – є привід і для плачу, і для радості.

Путаницю в це вносить те, що те, що переживає Церква не співпадає з тим, що переживає світ – він радіє, коли Церква плаче (буває і навпаки). Якщо людина грає під дудку світу – Церква і те, що її болить і радує стає для неї чимось далеким. І навпаки: якщо людина воцерковлена (можна багато говорити що це таке, але просто кажучи – якщо вона живе за завітом), плач і радість світу для неї перестають бути її власним плачем і радістю. Знову ж таки нагадую що під світом тут мається на увазі безбожна система, а не створений Бого світ вцілому. Тому що як світ, так і Церква – це частина реальності, яку ми називаємо “світ”. Світ у Іоанна – це інше.

По суті наприкці Він знову поветається до того, про що говорит в тут, в центрі тексту, тому що є привід плакати – те, що вони залишать Його, але є і привід радіти – він не залишить їх.

Щоб передати диніку співідношення між плачем і слозами і радістю показати що не тільки одне може бути на фоні іншого (світ радіє ви плачете) Господь приводить в приклад вагінтну жінку. Те, що відбувається нагадує роди, тому що відбувається різкий перехід від одного стану до іншого – стану, який пов’язаний з стражданнями- тому що родити дитину – це мука. Але перехіж до стану радості відбувається дуже стрімко – жінка як кричала від болю і страждала, плаче від радості і посміхаєтся фатично відразу після того, як побачить дитину.

Дане порівнянн має також символічне значення – зараз народжується новий світ і це відбувається завдяки мукам Христа. Він – той, хто пробуває в Лоні Отця, народився від Марії, але тепер він народжується згори, народжується заново і робить можливим нове народження для всіх хто віруватиме. Згадайте розмову з Никодимом… Перший народжений від Бога і в якомусь сенсі – Єдиний, це Христос.

Але це вже символічне значення – повернемося до тексту – тут йдеться про те, що роди: це аналогія переживань учнів, які самі ніби проходять через подібний процес: зокрема в них виникає багато питань. Одні питання вони ставлять, інші ні. На одні Христос відповідає, на інші – ні. Але Він каже: того дня питань не буде.

Він говорить про нове творіння – це слова зазвичай відносять до зустрічі з Христом після його 2 пришестя, але вони не цього в першу чергу стосуються: радість, яка настане після того, як вони побачать Воскреслого Господа, радість, яка настане в “той день” – це радість П’ятидесятниці, яку Христос дав їм відчути ще до Свого вознесіння, коли сказав прийміть Духа Світого, явившись воскреслим.

Христос по суті пояснює чому “того дня” вони не будуть нічого питати. Це є відповіддю на їх питання – що значить “йду до Отця” і водночас поясненням чому питань не буде.

Отже, відповідь і пояснення таке: Церква буде молитися до Отця в Ім’я Христа. І він дасть їй чого вона тільки не попросить. “Той День” зробить можливим те, чого раніше не було – коли Бог відповідає на молитву в Ім’я Христа – це привід для ще більшої радості.

Сам центр хіазму (вв 19-28 теж побудований хіастично, ми не будемо детально розбирати, просто виходить, що Христос говорить про Отця і повертаєтся до цієї теми після в.25 – центр хіазму. 25 вірш – настає час більш прямого пояснення – без притч. Притча, з одного боку пояснює, з іншого – приховує. Христос буде прямо звіщати. Мабуть тому учні так зраділи, що нарешті все стане просто і зрозуміло.

Але Христос говорить про це в іншому контексті – в контексті стосунків з Отцем: в учнів вони стануть більш близькими, тому що вони будуть поєднані з Отцем силою Духа Святого – Отець любить самих учнів, а не просто “ради Христа”. Христос каже, що вони будуть просити і отримувати від Отця, тому що в Христа увірували.

Коли ми вириваємо вислів “чого тільки попросите – дам”, то виходить щось подібне до того, що сталося під час банкету у Ірода – донька Іродіади могла просити все що завгодно – а попросила голову Іоанна Хрестителя (попросила найгірше, що можан було попросити – пор.Як.4). Так само буває з Церквою – ці слова сказані в контексті того, що гілка пробуває на Лозі, без Лози вона не може плодоносити. Так само з проханнями в молитві – питання в тому, що ми не знаємо чого насправді маємо просити. Зрілі люди, які зростають в Господі, знають і навіть доростають до того, що починають давати Богові поради (ми про це вже говорили – друзі Мої). Христос говорить про це тут, як про потенційну можливість, до якої доростуть апостоли. Чи доростемо ми ? Буде видно. Якщо не розслабимося…

Таким чином зрозуміло наступне (висновок): учні знаходяться в процесі – вони не розуміють, хоча, починають розуміти їм здається, що вони вже зрозуміли все. Учні проходять етапами плачу і радості і мають розуміти, що тоді, коли одні плачуть, інші – сміються (півсвіту плаче, півсвіту скаче), розуміти, що є привід для сліз – по-перше це їх власне відступництво. Також те, що трапиться з христом змусить їх плакати… Але Христос показує їм іншу перспективу, значення якої вони збагнуть пізніше – те, що вони отримали доступ до Отця як друзі, що можуть просити про все, чого хочуть, тому що поєднані з Христом в його бажаннях Духом Святим. Їм треба бути мужніми і пройти через смуток і страждання – але врешті решт перемогти, тому що переміг Христос. Ця тема також головна в Об’явленні Іоанна – 2,3 розділ говориться: а тому, хто переміг, Я дам… Об’явлення – це книга до переслідуваної Церкви і все, що тут Христос говорить учням має там продовження – особливо в тому, що стосується доступу до небес, до Отцевого престолу.

Карсон.

Карсон стор 412

Обьясняя употребление «Вскоре» (перекладати на ходу два наступних абзаци, скорочучи без точних посилань)….

Здатність передбачувати питання – Мф.???, Ів.2

В старому Заповіті говориться про розсіяння овець (Зах.13:7)

62 Ісус молиться за своїх учнів (17: 1-26)

Іван – Перикопа 62 https://youtu.be/fO_nprmuGRo

Хіазм:

А: слава, яку Я мав, поки не постав світ:

1

прослав, щоб прославив (взаємне служіння – не сам себе), з чим це пов’язане ?

2

з тим, що Отець дав владу Христу, а Христос – дав цьому всьому життя. ЩО таке життя?

3

пізнати Бога і Сина

4

Христос каже, що зі Свого боку вже прославив тим, що довершив діло

5

тепер він просить прославити Його славою, яку Він мав, поки світ не постав.

(Тобто відбудеться примноження слави через Церкву, але це та сама слава, яку мав Син).

ДО теми слава Ісус повертається в кінці молитви – А1:

24

Хочу ті, кого Ти Мені дав були зі Мною (як наречений хоче бути з нареченою і вони обоє чекають цього – він готує оселю – вона Себе). Христос це прив’язує до слави, яку, як Він каже, хоче, щоб бачили учні. Тут теж є цей вислів “перше закладин світу”, але тут він прив’язаний вже не до слави, а до любові, якою Отецю “перше закладин світу” полюбив Сина.

25

Хто кого пізнав: світ не пізнав, Христос пізнав і учні пізнали.

26

Христос об’явив і об’являтиме їм Отче Ім’я, щоб в них була та любов, якою Отець полюбив Його.

Всі ці теми пов’язані з темою відвічної слави Божої, слави Трійці. Слово “слава” в Біблійній мові – один з ключових термінів: нагадаю, що слово “кавод” означає “вага” і його значення походить від прикрас, які носили на краю одягу – чим важчий цей “тягар” – тим більш значима, славна людина, тим вище її соціальне положення. Це те, як в Біблії описується слава Божа – краї риз Бога наповняють весь храм в Іс. 6 і тому подібне. Це велика тема.

На початку Іоанн говорив, що вони бачили славу Христа (1:14), про цю славу він пише Євангеліє (Книга чудес – де кожне чудо є знаковим, воно вказує на Божу славу; про завершення Своєї справи Христос говорив як про прославлення Бога, прославленням була його смерть, страждання, восерсіння і вознесіння (коронація). Христос вже молився – прослав Отче ім’я Твоє і був голос з неба і прославив і ще прославлю (Ів.12).

Отже, слава.

Прославлення в нашій молитві і в Псалмах !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

В: передача слова.

6

Виявив Тим, Кого дав Отец Його ім’я і вони зберегли слово.

7

вони пізнали що все дане Христу – не Його власне, а від Отця походить

8

чому вони це пізнали – знову ж таки завдяки словам – Христос передав слова Отця, а вони прийняли і зрозуміли звідки Христос і хто його послав

9

За цих людей Христос благає (він відокремлює їх, зауважучи що не просить за світ – а Божих людей, вони належать Богу і дані Христу)

10

Усе що належить Богу належить Христу і навпаки – знову з’являється тема слави: Христос каже що вже прославився в них (пам’ятаєте ми звертали увагу на те, що тема слави стосується не лише майбутнього – тут доказ)

В часині В1 так сама тема: передача Слова.

14

Я дав їм Твоє Слово, але світ їх зненавидів – чому – тому що вони для нього не свої – це особливо підкреслюється в 16 вірші. Христос просить збереги їх від злого і підкреслює, що не просить їх забрати зі світу. Натомість він просить освятити їх правдою Свого слова (освятити – одне зі значень слова “відділити” – це дія меча, який роздяляє жертву…)в17

18

Далі Христос говорить про посланництво в світ і порівнює Себе з ними в цьому.

19

Він посвячує Себе за них, щоб вони були освячені правдою.

20

Це стосується не тільки апостолів, а тих, хто прийде за ними і повіривши словам апостоів, увірують у Христа.

21

Всі мають бути єдині (як це відбувається “перихоресис”), і куди це спрямовано “щоб світ увірував що Бог послав Сина”

22

Що Бог дав славу Сину, а Син передав їм – а це для чого ? Щоб були єдині (перихоресис – взаємоперебування Осіб Трійці одна в одній – один Бог: тобто Христос молиться з тз того, що Бог Триєдиний: один і три.

23 сюди ще додається тема любові – єдність християн з Богом і одне з одним, досконалість, яка стає можливою тільки завдяки любові (Кол.3:14 – зв’язок досконалості), Бог полюбив Христа перше закладин світу, щоб світ увірував. Все це пов’язані між собою речі і тут в частинах В-В1 до теми слави додається ще тема єдності яка походить від освячення Христом і Його Словом, єдності у Христі з Отцем, яка приведе світ до віри.

Раніше я дивувався що люди – не вірують. Тепер не дивуюся. Церква поділена – і вся іронія в тому, що вона зазвичай поділена через те, як християни трактують Слово, яке має їх поєднати. Насправді мало кого цікавить любов і єдність, до якої закликав Христос. Це завжди пов’язано з тим, що треба помирати для себе і не тільки на словах, а на ділі поставити Христа понад усе. Нема причини вірувати для цього світу – якщо Церква – це те, що вона собою являє сьогодні – краще не вірувати. Звісно, що це дещо перебільшено, що люди вірують, не дивлячись на Церкву і що окрема Церква може являти і являє собою любов Божу, навіть якщо вцілому християни поділені. Я кажу це, щоб підкреслити думку – правильно роблять, що не вірують – це можна зрозуміти. Церква потребує Реформації. Яна Гуса, про якого ми вчора згадували, спалили тоді, коли він думав що можна таке сказати публічно і вийти сухим з води…

Але його почули інші – і тепер, через сотні років ми називаємо Пресвітерію його іменем…

Псалми

Наша молитва

С-С1: Я йду до Тебе.

11

Він іде і просить Отця зберегти тих, що лишаються – щоб усі були єдино, як Син з Отцем. Зберегти від зла (15 вірш) – поділення – це оце зло, в якому Церква має покаятись і від якого очиститись, тому що поділення – це те, що трапилося з цим світом внаслідок гріхопадіння: історія Адама і Єви, вбивство Каїна, Вавилонська вежа – все це про поділення.

С1: Христос знову каже, що йде до Отця, а говорить про це тому, щоб вони раділи. Вчора ми говорли, чому – тому що Отець більший і прийде ДС. В 13

Центр хіазму: на світі Христос беріг і зберіг учнів в єдності. Усіх, крім Юди, про якого було написано що він “син погибелі”.

Застоування: ми приходимо в присутніст Отця

Таким чином всі теми – тема слави (А), тема слова (В), тема “йду до Отця” (С) пов’язані з єдністю, яку створив і зберігає Христос: він це зробив за життя – зберіг усіж в єдності і ніхто не загинув через поділення (окрім Юди). Про це Він, по суті, молиться. Якщо нас не об’єднає слава Божа, Його Слово і Його присутність, у яку ми приходимо, коли приходимо поклонятися до Його трону – нас не об’єднає нічого.

Стіни, які виростають між християнами видають інколи занадто високими і нездоланними – але шлях є. І нема чого думати про поширення Царства в цьому світі в якомусь більш радикальному сенсі, доки Церква не об’єднається.

Такі висновки ми можемо зробити з молитви Христа і напевно саме головне – до неї долучитися…

Застосування: молотва – як охорона

огляд розділів 17 у Карсона стор.395

Молитва під час прощальної чи апокаліпчної промови – це звичайна форма.

Решта коментарів я не буду читати детально – якщо вони повторюють те, що я сказав.

В Євангелії від Ів. Стерта різниця між віком, що настає, і віком теперішнім – це видно з того, як говориться про вічне життя.

Знати – в Біблійній мові – це не щось ближче до спасіння, це завітні стосунки, а не володіння певною інформацією саме по собі.

Коментар Карсона пропонує порівняти 3 вірш з Ів.1:18

Діло Ісуса – про нього говориться в однині – 17:4 (тобто включає все, а не лише щось окреме).

В СЗ Ім’я Боже – в святилищі (Повт Зак 12:5,11) знання цього імені – це посвята на все життя (Пс.9:10). Ісус став тим, хто замінив і жертівник і храм Собою (Іс.62:6; 65:12-16)

Лев.11:44 – Отче Святий (подібні звернення в Пс і іншій небіблійній літературі)

Вих.28:41 – Мойсей сам був посвячений і посвячував інших в священники

Повт Зак.15:19 – посвячення тварин

10:16,11:52 – вже озвучувалася ідея одного, єдино народу. ЦЕ по суті завітна формула – один Бог- один народ. Якщо народ не один – значить Бога можна сприймати по-різному і тд – в кожного свій Бог.

Суть єдності в тому, що вірні прийняті в єдність з Богом (не “онтологічно” – як ми вже казали, ми не стаємо окремим лицями Трійці, а через завітні стосунки, це має відношення до того, що робить і ким є “економічна” Трійця. Технічні терміни – але все стає таким, коли пробуєш пояснити те, що треба просто споглядати і чому дивуватися…). Тому систематичне богослів’я так відрізняється від біблійного – бібілйна мова – завітна, поетична і тд. Систематика – схеми, класифікації і узагальнення, або навпаки – ділиться все на такі складові, що вже не знаєш в чому полягає ціле. Читаючи Біблію і тлумачачи текст ми займаємося бібійним богослів’ям – не те, що систематика – це зло. На своєму місці вона потрібна – але вона починає грати завелику роль, коли біблійне богослів’я запущене. А саме так виглядає поточний стан справ в теології.

Христос говорив, що його земна присутність (поставити скинію, палатку – Ів.1:14) перетвориться на духовну присутність серед Його народу – про це Він молиться.

Таким чиниом ми маємо теми для моливви і приклад, Як Церква, як молитися.

63 Зрада та арешт Ісуса (18: 1-14)

Іван – Перикопа 63 https://youtu.be/x7zzomnH0vc

АВВ1А1:

А-А1: Петро і слуги першосвященника – схожі слова: зброя – меч.

В-В1: Я є

А-А1: Ісус переходить через потік Кедрон – як колись ізраільтяни через Червоне морі і Йордан – Він йде у пустелю (якщо проводити паралелі з Червоним морем – тоді можна провести паралелі з перебування Ізраїля в пустелі і з випробуванням Христа у пустелі, яке було на початку його служінн), Він іде на завоювання землі, як тоді, коли Ізраільтяин перейщли через Йордан. Всі ці переходи символічно означають поток Кедрон.

На тім поці потоку, на схилах гори Еліонської є сад – він називається Гефсиманський. Є презентація з Ізраілю – можливо ми приділимо увагу цьому на наступному тижні – це цікаво… сад і Церква Страждань Христових…

Це місце знав Юда, і туди він привів озброєних людей, посланих першосвященників і фарисеїв.

Тема зброї повторюється в А1 – так само як тема “слуги першосвященника” – Ісус Новий Першосвященник, його слуга Петро, відрубав вухо Малху, слузі першосвященника (не знаю чому тут наводиться його ім’я – точно не випадково). Це має символчний зміст, окрім того, що Петро хотів захистити Господа, вухо священника помазувалося під час того, як його висвячували –

When the priest is anointed, blood and oil are put on his ear, his hand, and his foot (Lev. 8 & 14). These also point to the three periods of priestly hearing, kingly action, and worldly witness.

http://www.biblicalhorizons.com/biblical-horizons/no-56-the-production-of-the-new-testament-canon-a-revisionist-suggestion/

Обрубавши вухо рабу першосвященника Перто позбавив його першосвященицької ролі, тому що він не слухав… про це треба детальніше говорити, але не зараз.

Христос зупиняє Петра – сказавши що це не той шлях, яким Він іде, тому що ці стараджання – це чаша, яку Йому подає Отець. Чи мав би Він відмовлятися ?

Тоді Ісуса схопили, зв’зали і повели до Анни, тестя Каяфи, який хоча формально не був першосвященником, але був таким собі “сірим кардиналом” – насправді керував усім. Про першосвященників, їх сім’ю і те, що вони були по суті самозванцями ми вже говорили.

Потім Христа приведуть до Каяфи, який озвучив цю думку – він має померти (Ів.11:45-57)

Що ж відбувається посередині ? Центр хіазму – це вірші з 4 по 8.

Це концентричний хіазм (подвійни центр – побудовано по принципу паралелізму) – але слово це тут повторюється аж тричі (соупадєніє…). По перше, не соупадєніє, що тричі, тому що три, ми вже говорили це число суду. В центрі, якщо текст розглядати як хіазм – Юда.

Також потрійне повторення Я є – це вказівка на Трійцю.

Тобто цей текст – паралелізм і хіазм одночасно.

Давайте спочатку подивимося на 4-9, як на хіазм:

4 пор.8-9: кого шукаєте ? Я сказав вам, що це я, цих відпустіть (так випавнилося Писання, що ніког не загубив – ми про це говорили, щойно, коли говорили про молитву Христа – вивляється це слова Писання…)

5а пор.7б – Ісуса Назарянина

5б пор.6а – Це Я – вони попадали

5в – Стояв там Юда

Таким чином присутність Юди в центрі.

 

Але коли ми дивимося на цей самий текст, як на паралелізм – то бачимо:

4 пор.7 – кого ви шукаєте ?

5 пор. 7Б – Ісуса Назарянина

5б пор. 8А – це я

5в пор 9 – Юда і ті, кого Христос зберігає

Звісно, що найбільше кидається в очі те, що Христос говорить і повторює “це Я”, тому що від цього падають – контраст вражаючий: вони шукають Ісуса Назарянина – а Ним виявляється Бог ЯХВЕ, в присутності якого вони падають – ситуація критична і без цього – там був один з 12 Юда – тому Петро і не витримав. Юда, який видав Христа і загину і Петро, який відрікся, але якого Господь зберіг. Вражаюча сцена.

Я думаю, що можна над цим роздумувати довго – вона вражаюча не тому, що вражає описання – а тому що вона такою є: Людство і Бог: починаються Христові страсті…

 

В тексті багато повторень і мова нагадує мову книги Буття – коли йдеться про те, як Авраам приносив в жертву Ісаака – там мова дуже конктретна – конкретні коротні вислови (на це звернув увагу Джеймс Джордан). Я не знаю грецької достатньо, щоб це стрверджувати, але мені ось ці повторення і нагадують музику – без лишнього тут все. Тому осмілююся проводити такі паралелі. Хай останнє слово буде за спеціалістами…

Карсон наводить тексти СЗ де в присутності ЯХВЕ люди падали на землю (стор. 417 – тексти)

Тут цікавий текст Іс.11:4

Тут є завершення теми овець і всього що Христос так говорив про те, що кладе життя за овець.

Чаша в СЗ часто асоціюється гнівом Божим, тому пити чашу означає страждати – коли ми приймаємо Причастя – ми п’ємо чашу Божого гніву. Всі грішники будуть її пити – тільки питання в тому, що в цій чаші – Кров Христа. Гнів вилився на Нього…

Христос говорив про чашу не раз: Мф.26 – він молиться щоб чашу пронесли повз Нього…, ще раніше Він питав, чи можуть учні пити чашу, яку буде пити Він…

 

Тиждень 40:

http://www.bible.literarystructure.info/bible/06_Joshua_e_5.html#5-5

http://www.bible.literarystructure.info/bible/43_John_e_9.html#9-7

 

Ви також можете завантажити mp3 на 40 тиждень за посиланням:

https://drive.google.com/open?id=1fZUY69NfWepPhkjDgytjmV_Xl1GMPcmq

 

Більше про цей проект:

http://yuri.believingthomas.org/bibleeday/

 

Пишіть за адресою:

Bibleeday@gmail.com