Ісус Нав 10:1-13:14; Ів.10:40-12:19 (38 тиждень)

250520

260520

270520

280520

290520

300520

 

Тиждень 38

Ісуса Навина 5-3

5-3

13 Гівеоніти рятуються хитрістю (9: 1-27)

14 Перемога над п’ятьма царями (10: 1-43)

15 Поразка союзу царів Північного Ханаану (11: 1-15)

16 Підсумок завоювань Ісуса Навина (11: 16-23)

17 Царі, яких переміг Мойсей та Ісус Навин (12: 1-24)

18 Частини Ханаану, які не завойовано (13: 1-7)

19 Територія на схід від Йордану (13: 8-14)

25 травня 2020 року

14 Перемога над п’ятьма царями (10: 1-43) ком карсона нижче в цьому доці

Ісуса Навина – Перикопа 14 https://youtu.be/nLrmLiinsUk

Хіазм:

А: Всі аморейські царі об’єднуються проти Гівіону, який заключив мир з Ізраілем: ось що таке завіт миру – ти автоматично стаєш ворогом для тих, хто не примирився з тим, з ким ти в завіті, з ким ти в мирі. Гівеон – тут є цікава деталь, що Гівеон – це місто сильних, а не слабких людей – як може здатися з попередньої розповіді про те, як вони обхитрили Ізраільтян. Вони просто не поклалися на власну силу, тому що розуміли що є сильніший – Господь, який воює за Ізраіля.

З іншого боку – 5 царів, території і твердині (міста фортеці) яких знаходяться на південь і на захід від Гілгалу (Єрусалим, потім Еглон це вже південна точка, печера – за 20 км на південь від сучасного Тель-Авіву: це вже біля Середземного моря. Вони злякалися, але це підштовхнуло їх не до примирення, а до обєднання проти Ізраіля. Тому земля буде обрізана (Гілгал…) і вони будуть спалені, як та крайня плоть – всі винищені.

Гріхи амореїв переповнили краї чаші і вони мають бути винищені – за цією їх ворожістю стоїть небажання розкаятись – цікаво що Біблія не описує їх гріхи в деталях – ми тільки знаємо що вони роблять те, що Бог заповідає не навчитися робити: різноманітні сексуальні збочення, зокрема були невідємною ознакою життя в Ханаані, тому що боги родючості, згідно з уявами хананеян, посилали дощ і земля родила у відповідь на відповідні дії – ритуальна проституція: це те, що було закладено в саме поклоніння богам.

Відповідно до уяв древніх хананеян світ був влатований наступним чином: є сімейка богів – так само як на землі люди живуть сім’ями. Батько – Ел: він дуже старий і вже ні на що не здатний. Це слово – Високий (Ел) використовується для описання Бога Авраама. Авраам не вважав що Він ні на що не здатний і що взагалі в Нього є сім’я… Хананеяни вірили що у Ела є жінка – Ашера: це велика мати, її зображення дойшли до нас у формі статуеток: це така велика жінка з розчепіреними ногами і великими грудьми – вона: мати земля, яка родить, дає врожай.

Але для того, щоб вона родила треба партнер і цим партнером замість батька Ела, який вже ні на що не здатний стає старний син – Ваал. Ми маємо розуміти, що ідолопоклонство, від якого застерігав Бог – це не відкидання Ела, а відведення йому оцієї другорядної ролі. Він бог, але реально рулить син – Ваал: це він б’є в барабан на небесах (грім) і кидає блискавками – тому йде дощ. Це дає землі вологу, яка необхідна для того, щоб вона родила – таким чином ми бачимо як вся ця символіка зав’язана на міжстатевих стосунках. Коли ми в Біблії зустрічаємо гаї, які треба вирубати – то це слово Ашера, там займалися оцією храмовою проституцією – блудом.

В мами є ще інші дітки – доця Астарта (богиня родючості – така сама як мама) і два поганих сини – це такі злі демони: Ям і Мод (Ям – по євр. Море – море забирає вашу землю, тому це злий бог, а мод – це смерть – в нього такий великий рот, який поглинає все живе. Ось так це виглядало – звісно треба уточняти деякі деталі – це така загальна презентація – яка дає загальну уяву. На підставі цього ми краще розуміємо чому ці народи мали бути знищені – поклонніння богам складало невідємну частину їх життя – вони не могли перестати це робити, тому що від цього залежало, на їх думку їх життя – треба щоб ішов дощ, щоб родили жінки і земля, а для цього треба поклонятися богам. Люди в це вірили, це складало серцевину їх безбожної культури. А коли культура не оновлюється через Слово Боже, вона деградує все більше і особливо завдяки перед самознищенням відбувається остаточне падіння моралі – ми це чули стосовно Римської Імперії, це було у Ацтеків, які приносили в жертву людей. Думаю, якби ми хоч на трохи могли опинитися в тодішньому жорстокому, розбещеному світі, ми б змінили своє ставлення до того, що ці народи було знищено.

Царі, до речі – це в уяві тих людей – сини Божі, які відповідали за функціонування всього цього – і тому знищення їх особисто має вирішальне значення. Знищити царя означало знищити народ.

Отже повернемося до тексту – Гівеон – налякався і … примирився, хоча мали ресурси для боротьби з Ізраілем (хоробрих людей), а 5 царі – налякалися і об’єдналися, щоб протистояти.

Царів було 5 – в кінці історії ми знаходимо їх зачиненими в печері – символ смерті, тому що ховали в печерах. До печер привалено каміння, каміння падає з неба – це символи суду. Далі царів страчено позорною смертю – повішено на дереві. І поховано в тій самій печері. Наприкінці перелічуються завойовані місця.

В: Не бійся

С: перемога

Йшов всю ніч – це нагадує історію з Бут.14 – там Авраам йшов вночі щоб визволити від 4 царів свого племінника – Лота. Дуже схожі історії. Спільне – це вірність завіту, яка зобов’язує до відповідних дій. Саме це є для нас повчальним в цих історіях. До чого нас зобов’язує завіт ? Він покладає відповідальність одне за одного – за тих, хто в завіті. Як ми вже говорили завоювання – це суть книги Дій, але завоювання, яке провадить Церква – не проти плоті і крові, а проти духів злоби піднебесної (хоча в якомусь сенці це все пов’язано – тому що як ми бачимо хананеяни вірили демонам – за лжебогами, ідолами стоять демони – 1 Кор). Тому тут справа не в тому, що фізичне винищення – це щось недуховне, а духовне ніяк не може бути пов’язане з фізичним винищенням. Коли зло матеріалізується і суне з війною (як наші брати росіяни), то йому треба протистояти не тільки молитвою. Якщо ми говоримо про поширення Євангелії – зокрема на прикладі Дій Апостольських – то там теж зло матеріалузувалося і свідків гнали і намагалися заподіяти їм смерть. Ми не знищуємо невірних не тому, що Церква – це щось духовне. Церква – це ми, люди, які знаходимося в тілі. Просто методи боротьби змінилися – можна сказати, що ті методи були примітивні (це не значить недуховні) – стій сонце над Гаваоном чи каміння з неба не можна назвати чимось звичайним – так тоді Господь воював за Ізраіля.

Але зброя вдосконалюється. Якщо порівняти священну війну, яку провадив Ізраіль з тим, до чого покликана Церква – то це як воювати зброєю 19 сторіччі проти зброї 20 чи 21 сторіччя. Апостоли отримали силу, коли на них зійшов ДС. Апостол Павло описав цю нову зброю в Еф.6 розділі. Тому справа не в тому, що ворог змінився, чи перестав бути ворогом, ми не перестали воювати – навіть якщо це виглядає по-іншому, коли йдеться про боротьбу Церкви. Суть – та ж сама – Господь воює за Ізраіля. І Церква задіяна в цьому по-особливому (Ісус каже – стій сонце: сонце і місяць – це символи влади і правителів і Павло закликає до боротьби з піднебесними духами зла, які стоять за безбожними правителями і системами влади. Це відбувається на основі сказаного нашим вождем – Ісусом Христом: дана мені всяка влада на небі і на землі. Суттю цього завоювання є виконання Великог Доручення – навчити, охрестити всі народи. І Він обіцяє бути з нами, як тоді з Ізраілем.

Камінь, який падає з неба – це суд Божий. Про символіку каміння в книзі ІН ми вже говорили.

Символіка – нога на шиї – це символіка, яку ми бачили в 3 розліді книги Буття – і яка потім постійно з’являється в Біблії – ворога вражають в голову, ворог – під ногами (Рим.16 – Бог сатану під ваші ноги скоро кине).

D: кульмінація.

Per 14
-ІН – яка паралель між Аханом і царями ? Закляте – гавонітани. Ось чому на царів падає каміння так само як на Азан і.

-8:18 паралель: руці ІН протягом всієї битви, а тут він тримає сонце. Про це просить і це робить ІН.

Каміння, яке падає з неба – це твердо, яка падає на нечестивих (2 день творіння, і як при потопі). Небо падає для нечестивих, а для праведних його отримає ІН

-тут є те, що було з царем Аю. дерева, акцент на них говорить про 3 день. На це саме можливо вказують печери.

– перелік царів: це 4 день творіння. 7 міст (про з Єрихоном 7 разів обійшли, і початок з Гілгалу, тому це модель.

15 Поразка союзу царів Північного Ханаану (11: 1-15)

Ісуса Навина – Перикопа 15 https://youtu.be/YwVATslPitE

А-А1: виступили проти Ізраіля – знищені

В-В1: давати в6 і 8: (http://biblezoom.ru/#-6-11-6-exp-w-10-85498)

Господь каже не боятися і поперерізати жили коням і спалити колісниці: так вони і зробили. Коні і колесниці – це для того часу: сучасна зброя, яка дає значні переваги над противником. В Біблії сказано, що Бог колесниці і коней фараона кинув в море, і Біблія закликає не надіятися на колісниці. Це цікавий момент, тому що це підкреслює думку: справа не в зброї. Коли християни починають думаи що вся суть завоювання в якихось особливих способах молитви, чи методиках вивчення Біблії, чи в особливій вірі – вони використовують те, що Бог наказав знищити, щоб на нього не надіятись. Зброя, якою б вона не була крутою – не є запорукою перемоги. Запорукою є те, що з нами – Господь. І він сказав щоб не боялись, щоб відмовилися від коней і колісниць (бо ж вони могли це все залишити собі і стати могутнішими). Згадується найбільший гріх Давида – перерахував військо (2 Сам.24). Та сама тема… Це щось схоже на те, що робили хананеяни, коли займалися сексом на землі, щоб допомоги Богам виконати свої обов’язки: маю на увазі, що людина може казати, що надіється на бога, але весь свій час і гроші вкладати в те, щоб добитися стабільності і забезпечити себе “кіньми і колісницями”.

В Ісуса Навина інша стратегія – він покладається на Слово Бога і …

С: нападають зненацька – найкращий захист, це напад (Олександр Македонський – зокрема з в війні з персами (Дарієм).

По-перше – це вияв неабиякої сміливості, що саме по-собі лякає ворогів. Кажуть, що при згаданій битві Дарій просто розвернув колісницю і почав втікати з поля бою…. Звісно це повідомляє всьому війську – ми терпимо поразку і це розхолоджує, а з іншого боку підливає масла в вогонь хоробрості тих, що напали.

Per 15 – JJ
– північні міста: 5 день творіння ( безліч всього 4 вірш)
– решта землі і заспокоїлися  (це не хон що вони все завоювали. (Суд.) Єрусалим завойовано, але жителі, які привітали повернулися, тому в часи Давида він в руках євусеїв.

Заключні думки:

Як росте бурян…

Напрямок завоювання- на захід.

Це робить Ісус Навин чи вождь – одно. Вся суть – єдності…

Павдо керується ДС так само як ІН який каже пишіть її в печерах і воюйте: щоб вони  не поховали в містах… Як це пов’язано з пандемією….

Якщо застосувати все це до Церкви і безбожної культури – то можна сказати що виклики ще більші і напад невеликого війська повинен бути ще несподіванішим і рішучішим. Ми хочемо змінити світ, який не звертає на нас увагу, а якщо звертає, то об’єднується проти Церкви, як ті царі. Як пісок на березі моря – безліч викликів, нездоланні стіни і проблеми. Суспільство, яке корумповане – гріх системний: ставлення людей одне до одного, аборти, ставлення до жінок, рабство, голод, війни, блуд, який сприймається як норма. Як це все завоювати для Христа ?

Модель – в книзі Дій Апостольських. Це не треба копіювати, але подивіться – так само в цій і попередній перикопі міста перелічуються одне з одним – хіба не те ж саме відбувалося під час подорожей Павла. Міста, ми читаємо не було зруйновано, тобто вони перейшли у спадщину, а жителів і царів – було знищено. Лише одне, головне місто зруйнували – Хацор.

Апостол Павло теж робив щось подібне – він проповідував в головних містах, а потім залишав там маленьку Церкву, яка була гарантією того, що ця культура зміниться і стане християнською. Було по-різному – різні міста, різні проблеми. Ми дізнаємося про це з післань і з книги Об’явлення. Церква ніколи не була ідеальною. Але вона перемогла – через 300 років після Павла Імперія стала Християнською, тому що християни, як виявилося були повсюду.

Це не були номінальні християни, тому що до епохи визнання – була епоха переслідувань. Вони множилися всупереч умов, які для них були створені, а не завдяки сприятливим умовам.

Перед сучасною Церквою – свої виклики. Ми маємо про них думати і приймати їх, наслідуючи ізраільтян. Наш вождь – Ісус – переміг. Він, на відміну від Ваала – поважає батька і не посягає на Його авторитет, вступаючи в міжстатеві стосунки з матір’ю. В Ела взагалі нема жінки – ми віримо що є Син – і не возводимо Марію в ранг богині, яка зачавши Ісуса, сама була зачата непорочно. Ваал – означає господар. Цей образ стоїть за всім, що сказано про Ісуса – він Справжній Ваал, він – Сонце, яке стояло над Гаваоном і Каміння, яке падало з неба на нечестивих. Якщо Він з нами – хто проти нас, каже Павло у післанні до Римлян. Церква переможе, тому що переміг Ісус .

26 травня 2020 року

6 Підсумок завоювань Ісуса Навина (11: 16-23)

Ісуса Навина – Перикопа 16 https://youtu.be/NM4TUnvdyio

Хіазм:

А: увесь Край (Арец)

В: були виключення;

С: знищення;

А-А1: давайте спочатку подивимося на географію – місця, які тут перелічуються – це крайні точки на півночі (гора Хермон – 70 км на північ від Галілейського моря, Негев – це пустеля на Півдні, Юдині гори – те, що посередині – ближче до півдня, гошенський край – це не той Гошен, який був в Єгипті, видно євреї назвали цим словом місто, а можливо воно існувало до того – так, як в Америці є Нью-Йорк, назва якого нагадує про Йорк в Британії, чи Москва… Халак, що тягнеться до Сеїру – точно не відомо де це місце – десь на півдні, злівого боку Йордану, тому що Сеїр – там. Ливанська долина – під горою Хермон. Ось це: весь той Край.

Далі утовчнення – що це відповідає Слову Господньому до Мойсея і що Ісус дав його на спадок. Ізраіль заспокоївся вій війни.

Весь той Край” – на прикладі цього вислову я хочу загострити увагу на тому, як важливо знаходити відповідні слова для перекладу і тлумачити, зважаючи на оригінал: згадайте вислів – земля і всі діла на ній згорять – приклад того, як на неточному перекладі і тлумаченні будують есхатологію. Ми згадували цей фрагмент з післання Петра – в Біблії під Землею мається на увазі не планета Земля, а “земля ханаанська”.

Також зверніть увагу як тут використане слово “вся”: не мається на увазі “абсолютно вся”. Словом, якби перекласти подібним чином цей вірш, то вийшло б “абсолютно весь той Край був завойований” – але вже нижче ми дізнаємося, що це не так. Були завойовані ключові позиції і винищена переважна більшість ворогів. Ці теми ще будемо колись детальніше обговорювати.

В-В1: Війна тривала довго (6 років) – довелося все брати війною, за виключенням Гівеону. Це знову нагадування про те, що в принципі шанс був у всіх. Але царі не хотіли миру.

Про інше виключення говориться в частині В1: але тут воно вже стосується не тих, хто примирився, а тих, хто уник знищення – в деяких містах вони залишилися, хоча Ісус винищив переважну більшість. Ну, коли ми говоримо про велетнів, то треба згадати Німрода, книга Буття, цивілізація сили, яка асоціюється з Месопатамією – там поклонялися силі; Ханаан знаходився на шляху з Месопотамії до Єгипту, тому культурний вплив Месопотамії був неминучим. Наскільки я пам’ятаю, велетні не згадуються в історії Авраама, Ісака і Якова – але вони тут залишилися в тих містах, які вороже ставилися до Ізраіля (в часи Авррама, йому доводилося обманювати Авімелеха, щоб захистити Сару, а потім – це територія филистимлян – яких походження з Єгипту (Бут.10). Таким чином велетні, яких боялись ізраільтяни, які не увійшли в землю були вцілому знищені – тоді вони саме велетні вселили страх – велетні і укріплені міста. Тепер все було завойовано, за виключенням – Гат і Ашдод – біля моря: це територія біля моря – сектор Газа (люди там живуть зовсім інші і не варто проводити паралелей, вважає Джордан)

Оскільки сказано, що Ісус Навин виконав волю Божу, то мабуть те, що ці люди залишилися не було проблемою – вони починали бути проблемою тоді, коли Ізраіль був не вірний. Вони не мали ніякого впливу, доки Божий народ сам не давав їм впливати – а це відбувалося через відступлення, поклонніння лжебогам, про це ми будемо читати в наступній книзі – книзі Суддів. Тому те, що вони лишилися – тут не проблема – це так, як присутність гріха в тілі – він є, але завдяки хрещенню і вірі ми можемо не грішити – не давати йому панувати над нами. Так і ці велетні – вони там були, але контроль над Землею втратили… і тому були просто певним засобом випробування – буде Ізраіль слухатись Бога чи ні. Гріх в нашому тілі з такою самою метою – нам наказано панувати над ним і дані для цього всі можливості через Христа (Рим.6 – будемо детально про це говорити).

С: центр хіазму – це маленький хіазм:

А-А1: від Господа – як Господь наказав (1).

В-В1: запекле серце на війну – вигубити (2).

С-С1: учинити їх закляттям (херем) – щоб не було для них милості (3).

І тут знову виникає асоціація з минулим – чиє серце було черствим і ожосточеним – так фараона – він був знищений тому що (1): те, що відбувалося в Єгипті було від Господа, (2) серце фараона зробилося запеклим, він воював з Ізраільянами, а коли погнався – загинув, і (3) як саме це сталося – через води моря – міста були знищені вогнем – фараон – в воді (як при потопі). Милості не було.

Тобто тут інша історична обстановка – але відбувається по суті те ж саме.

Те ж саме відбувається в Діях Апостолів – старий світ рушиться протягом завоювання, яке провадить Церква – від Єрусалиму, Юдеї, Самарії і до краю землі (тобто у всій імперії і за відомими тоді її межами) проповідується Євангеліє: ті, хто вступають в завіт, примиряються з Богом – стають частиною Ізраіля, вони – святиня Господня, вони належать Богу так, як Гівіонітяни – вони отримують милість завіту. Ті, хто не спішить миритися, а живе собі спокійно в своїх гріхах, але воює з Богом і Церквою – під закляттям. Вони теж належать Богу і будуть принесені в вогні – милости не буде, коли прийде час остаточного Суду – Суду сьомого дня. Тому людині треба робити висновки, поки суд відбувся на третій день, в який Христос воскрес. Це шанс примиритися. На сьомий день – цілковитий спокій для людства, яке увійшло в спадщину, обіцяну Богом – і цілковитий неспокій – геєєна вогняна – для Божих ворогів.

17 Царі, яких переміг Мойсей та Ісус Навин (12: 1-24)

Ісуса Навина – Перикопа 17 https://youtu.be/C_NT5kP9vtc

А-А1: території – на схід від Йордану і на захід від Йордану

В-В1: царі (Ог і Сигон), територію яких посіло плем’я Рувима, Гадове половина коліна Манасії. З іншого боку (В1) – царі на заході – всім решта племенам: перелічуються царі – 31 штука. Територія Ханаану знаходилася на шляху між двома самими великими цивілізаціями древнього світу – Єгипет і Месопотамія – це обумовило її процвітання: жителі цієї території не могли не мати вигоди від такого свого розташування – тому міста були дуже могутні і багаті. Зрештою, і Єгипет і Месопамія намагалися взяти цю територію під контроль протистоячи одне одному – щось схоже на спірні території сьогодні, коли одна велика країна намагається перетягнути на свою сторону іншу маленьку – тому що якщо вона цього не зробить, то інша велика країна підбереться до неї занадто близько – Росія не хоче Натівських баз в неї на кордонах… тому намагається вплинути на те, що відбувається в Україні. Інакше Америка підбереться занадто близько…

Території і їх назви: Ми були на руїнах Мегіддо, в Араді, це все були укріпелені міста в Ханаані, які існували ще задовго до завоювання. Коли розкопують цей, так званий “тел”, то там є різні прошатки – знизу – самий древній. Таким чином з часом місто йшло під землю, а точніше утворювался певна гора (чи гірка), яка може розповісти археологам минуле цього міста.

Ми також були на Кармілі – Мегіддо – в тому районі – це на Півночі – ближче до моря, Арад – на півдні в пустелі.

В1 – Степ на схід – sn The rift valley is a geographic feature that extends from Mt. Hermon to the Gulf of Aqaba and includes the Sea of Galilee, the Jordan River, and the Dead Sea. The section described here extends from the border of Moab, the Arnon which runs into the middle of the Dead Sea, northward up the entire Jordan valley and beyond Galilee to Mt. Hermon at the border of Lebanon.

Рефаїми

Шефела

Кожен цар перелічується окремо – можливо це виглядає дивно, особливо з огляду на те, яким дорогими були матеріали для письма в древньому світі. Але це тим більше вказує на те, що мабуть це має особливе значення. Чому б не написати – 31 – і все ? Ну будь яка важлива річ в Біблії повторюється – ми говорили що Біблія написана особливою священницькою мовою в якій є обмежена кількість слів, які постійно повторюються (коли починали читати книгу Повт Закону ми про це говорили). Повторення – це спосіб надати думці важливості – це літературний прийом. Як в Іван Васильович міняє професію, там такий був Шпак: “ 2 магнитoфoна, 2 кинoкамеры,

2 пoртсигара”. Важливо все перерахувати окремо. 
Ми це бачимо в Біблії: бо навіки милість Його – це має ритм, і тому відображає повторення, яке є в самому житті. Крім того, сприяє запим’ятовуванню. 
Взагалі то звичка бути спецефічним у деталях – дуже корисна. Я зараз читаю книгу “Фактологія” і там автор доводить що люди вцілому мають схильність узагальнювати і драматизувати, а коли подивитися на факти – виявляється що все не зовсім так, як ми думали. 
Це саме можна сказати про світ Біблії – ми його знаємо дуже приблизно. І не тільки внаслідок того, що ми не можемо уявити що відбувалося 1000, 2000, 3000 років тому (для більшості людей 100 років і міліон років тому – майже те ж саме). Ми просто не читаємо Біблію і тому її не знаємо. Якби ми її постійно читали в нас би розвіялися оці приблизні, розмиті уяви про те, що там написано і ми б зацікавились – а що значить те, що справді написано. Люди люблять казати: “А там в Біблії теж сказано..”, але коли спитаєш де, покажіть. З цим вже важче, а потім виявляєтся що “чув дзвін” і до Біблії воно не має ніякого відношення. 
Тому важливо знати – знати деталі – навіть якщо ми до кінця не розуміємо їх значення. Як я вже казав, Бог не відкриє розум для розуміння Писання, якщо в цьому розумі нема самомо Писання. Тому, все важливо – родоводи, перелічення. Проблема не в Біблії, а в нас. Ми звикли до іншої подачі інформації і з цієї позиції судимо Біблію. Якщо ми хочемо щою Біблія повпливала на нас і сформувала наш світогляд, ми маємо дати їй це зробити. 
Джордан (лекція 11 з 25 хв):

Акцент на Мойсея в частині А:

Тема 6 і 7 днів (повнота суду)

Вчора ми говорили про 7 днів творіння в цій частині книги Ісуса Навина – ось в цій перикопі – 6 і 7 день: є нове людство, яке оселяють в саду (6) і (7) – є день спочинку (в23).

На що вказує символізує 7 днів сучасній Церкві – на тиждень: ми проводимо священну війну працюючи і поклоняючись, тому що в цьому полягає свідоцтво Церкви. Є побожність літургічна і прикладна – про це пише Джордан в книзі “Іншими очима”: перша – це те, що ми робимо в Неділю, друга (її ще називають практичною) – це наше повсякдення життя, яким ми теж свідчимо. На це дає силу ДС і так поширюється Царство Боже: потрохи, непомітно – але постійно і вперто рухається вперед протягом історії і завойовує територію. Ми будемо святкувати після Вознесіння – день П’ятидесятниці, коли Царство, яке поширюється, прийшло на землю, коли зійшов ДС.

27 травня 2020 року

18 Частини Ханаану, які не завойовано (13: 1-7)

Ісуса Навина – Перикопа 18 https://youtu.be/TXggoJeqTDQ

Даний уривок – перелічення територій, які ще мають бути завойовані. Він не має особливої літературної структури. В Біблії є декілька текстів, які не можна назвати ні паралелізмом, ні хіазмом. Хоча, напевно, структура тут є, але вона більш примітивна: перелічення. Таке трапляється в родоводах, це, по суті – один з літературних прийомів, які просто не виступають на перший план, тому що вони зустрічаються часто. Ми вчора говорили про деталі – перелічення: це інструмент для розкриття деталей. Думка розкривається поступово, щось перелічується і з цих деталей складається повна картина.

Увійти у дні (увійти у літа – це значить постаріти; увійшов у час – це цікаво, тому що мудрість, яка асоціюється з похилим віком в Біблії також асоцюється з часом: Еф.5:15-16 (читати). Чим старіша людина, тим більше вона розуміє, що часу мало і ним треба розпорядитись мудро.

Цей текст не про мудрість, хоча коли Господь каже Ісусу Навину, що той постарів, а незавойованого Краю ще дуже багато – то чимось ці теми пов’язані. Ісус Навин теж має мудро розпорядитись тим, що йому залишилося – з огляду на те, що Бог дає у спадщину набагато більшу територію.

Саме ця територія описується за допомогою перелічення місць, які є крайніми точками на Півночі (Афека в 4 – на північ від Бейруту – км 50), Шіхор – в 3 – це вже біля Єгипту – якщо дивитися на Синайський півострів – то прямо посередині верїньої частини – біля Середземного моря – це місце (нагадую що цікавий додаток до телефону “Bibile map”, в якому можна побачити біблійні місця на карті. Там використана технологія, яка є в Гугл меп – тому видно яка це місцевість – які зараз там знаходяться місця і вказано вірш з Біблії, де це місце згадуєтсья.

Отже, коли ми дивимося на територію вздовж Середземного моря, від однієї згаданої точки, до іншої – то бачимо що це місцевість не пустельна – там все зелене. Шефела сходить тут до моря і ми знаємо що цей край був краєм филистимлян, які весь час докучали Ізраілю. На Півночу – тирський і сидонський край – був період, коли навернулися (в часи Давида – цар Хірам постачав дерево), але територія йде далі на Північ – вхід до Хамату (5в) це ще північніше. Ну і йдеться про землю за Йорданом (хоча надто далеко туди забиратися нема змісту – там пустеля, навіть зараз там дуже рідконаселена територія – майже 1000 км на схід аж до Месопотамії – через територію Саудівської Аравії до території сучасного Іраку. Отже, землі вздовж Середземного моря – це землі більш родючі. Чим далі – тим більш пустельні.

Особливістю георгафії Святої Землі (так її називали пізніше того часу, який ми розглядаємо) – Ханаану є те, що на його території – дуже різний клімат. Мала, здавалось, би територія – ми приїхали з Єрусалиму до Тель-Авіву за 40 хвилин, та й Півночі на Південь Ізраіля – все проїхали за пару годин. Але клімат – дуже різний в різних частинах країни. На півночу – більш сприятливі для обробляння землі умови – чим більше ви віддаляєтеся від моря і рухаєтеся на схід і на південь – тим більше все стає пустельним. Коли в Араді ми бачили стадо овець (наспраді стадом це назвати важко – професор казав що вони вийшли на “зелені пасовиська” – це такі маленькі паростки трави, які поодиноко повилазили з пустельної землі враці, а в обід вже засохли. Вирощувати щось на землі там взагалі неможливо (хоча в сучасному Ізраілі можна зустріти сад посеред пустелі, тому що є орошувальні системи – взагалі я звернув увагу, що вода підведена всюди – без води там було б не так весело…

На території Ізраіля є і рівнини, і гори, і пустеля. Все це на площі, яка вимірюється десятками (якщо говорити про Схід-Захід ) і сотнею (Пн-Пд) км. Особливістю є впадина, якою тече Йордан. Він починається в горах, ще перед Галілійським морем і потім тече яку сотню км і впадає в Мертве море. Це найнижча точка на планеті – мінус 400 метрів нижче рівня моря (дуже символічно – місце суду над Содомом і Гоморрою). Це вже пустеля – море солоне настільки, що можна лежати на воді і читати газету – не тонеш, як поплавок.

Тепер давайте повернемося до тексту: отже, Ісусові Навину наказано поділити землю жеребком між 9 племенами і половині племені Манасіїного: як це виглядало – теж дуже просто можна побачити, якщо загуглити – розподіл землі між 12 племенами Ізраіля: є карта – на схід і на Захід від Йордану, як написано: 9,5 на заході і 2,5 – на сході. Ділили жеребком – мабуть використовувався той самий жеребок, про який йшлося раніше – це можна було робити за допомогою ефода першосвященника – так Бог являв свою волю. До речі, використання жеребка ми бачимо в книзі Дії Апостолів, коли новий Першосвященник – Петро ініціює обрання 12-го апостола, який буде замість Юди. Це було напередодні П’ятидесятниці, яку ми будемо святкувати в неділю, тому давайте згадаємо що учні вирішували спірне питання, в якому хотіли дізнатися волю Божу схожим чином. Мені навіть здається що сам принцим жеребкування вцілому походить з ось цього вияснення волі Божої, і символічно все це пов’язане з ефодом (тому що звісно що самого ефоду у Пертра, скажімо, не було).

В будь-якому випадку Бог каже поділити землю жеребкуванням і обіцяє повиганяти мешканців цих територій перед Ізраілевими синами.

Треба провести паралель між тим, що Бог каже про спадщину для ізраільтян (тут це земля, якою вони будуть володіти) і тим, що говориться про спадщину, коли йдеться про Церкву. Спадщину дають дітям (Церква – це новий Ізраіль, тому те, що стосувалося дарування землі тоді, стосується дарування спадщини у Христі). Сумирні встпадкують землю (Мф.5), спадщина зберігається на небесах (1 Пет) … як це все розуміти ?

Ми – Божі діти, спадщина дається спадкоємцям, дарувавши нам Христа, Бог разом з Ним дарував нам усе (Рим.8), спадщиною названий сам Божий народ, земля в НЗ – це Церква. Тому спадщина може включати в себе дуже багато всього, але все це зводиться о Церкви. Коли ми живемо для Царства, ми збираємо скарби на небі, а колись це виявиться реальною цінністю і Бог віддасть тим, кому дав спадщину у Христі – землю.

В цьому відношенні ми схожі на ізраільтян – Бог дав і сказав поділити землю, ключові позиції завойовані, а потім продовжується завоювання. Церква теж отримала всяку духовне благословіння в небесах у Христі (Еф). І тепер вона реалізовує це на землі

Спадщина – велика тема, до якої ми ще повернемося, зараз важливо пам’ятати, що обітниця, яку Бог дав Авррааму стосувалася спадщини: земля і нащадки. І на цьому етапі історії він вже виконав свою обітницю. Обітниця про землю і нащадків вказувала на Христа.

І Бог виконав цю обітницю у Христі, поєднавши нас на Його території (наділ в Землі), в Його Тілі (храм – свята земля і людське тіло пов’зані символічно, тому в НЗ йдеться про “храм тіла”). Це з одного боку. З іншого, Він забезпечив нам майбутнє через духовне народження в Божу сім’ю, або, якщо звертатися до образу нареченої, дружини, Церква – це Плоть від плоті Його. Отже, слово спадщина стосується в Біблії і землі, і людей, які продовжують Божий рід на землі. Спадщина від Господа – діти (126:3).

19 Територія на схід від Йордану (13: 8-14)

Ісуса Навина – Перикопа 19 https://youtu.be/wGIM6fSsuv8

АВВ1А1 (хіазм)

А-А1: Мойсей дав спадок на сході (кому, я сподіваюся ми вже знаємо: Рувиму, Гаду і половині коліна Манасії) – не дав коліну Левія. Вогняні жертви – їх спадок. Мається на увазі, що вони будут жити від жертовника – бути частиною храму, дому Божого – тому не залишатися голодними – вони їли частину того, що приносилося в жертву. Землі у них не було. І це теж цікавий момент, що пов’язаний зі спадщиною. Тому що коли Петро каже до Христа – ми все залишили, і що ми отримаємо, Господь відповідає: отримаєте більше, чим залишили, стократ отримаєте вже тут, на землі і в віці майбутньому – життя вічне (Лук.18:29-30). Пам’ятаєте, ми говорили про те, що послідовнники – це левити, коли порівнювали те, що говорить про ставлення до родичів в книзі Повт Закону і в Євангелії. Я не буду повторювати, це є в минулих вивченнях. Тут йдеться про те ж саме – учні – це левити, які не мають спадщини серед ізраільтян – тобто вони позбавлені того, що мають всі решта: можливість мати кусок землі, будинок і спокійно жити і працювати в колі сім’ї. Але вони отримують інші переваги, яких не мають всі решта – і ці переваги не менші. Вони просто свої, інші. Звичайно, до левитів було особливе ставлення внаслідок того, що це священницький рід, але ми знаємо що ті ж левити були різні (вони стали особливими тілки тому, що відновили репутацію свого предка, коли стали на сторону Мойсея, який докоряв ідолопоклонникам біля Синаю (Вих.32). До того вони були під прокляттям – їх предок Левій перебив жителів Сихема, які вступили в завіт через обрізання (Бут).

У левитів своя довга історія, в Євангелії йдеться про Іоанна Предтечу – його батько Захарія був священником, вцілому священницький рід зіпсувався (садукеї, які не вірили в воскресіння), левит в притчі Христа проходить повз обдертого розбійниками, Закхей- Відбін казав що це теж людина з священницького роду. Не кожен левит міг бути священником, але всі священники – левити. Для того щоб бути священником ти мав походити від Аарона і його синів – мати відношення до сім’ї Аарона. З першосвященниками в часи Христа взагалі була проблема – це не були люди, які мали право бути першосвященниками – це лінія перервалася в часи Макавейського повстання і там взагалі було багато першосвященників (Анна, Каяфа – ще там були, коли йдеться про першосвященників, то вже щось незрозуміле – як їх може бути декілька ? Але слово “першосвященики” часто вживається в множині. Отже, це був клан – сімейний бізнес – нічого спільного з правдивим поклонінням Богу. Таке буває і сьогодні.

В-В1: повторюється слово “повиганяв”: коли йдеться про завоювання, які провадив Мойсей: царі Сигон і Ог на схід від Йордану. З іншого боку – “не повиганяв” – це концентричний хіазм і його центр – подвійний. Він не повиганяв ґергушеянина і маахатеянина. Хто це такі ? Це територія трохи східніше і північніше від того, що знаходиться близкь від Йордану (сто з лишнім км на ПнСх) від Галілейського морі (тоді як завойовані Царства Ога і Сигона – це ближче до основної території) Царство Ога і Сигана стало територією оселення колін (2,5…), а ці території – ні. Вони співіснували з Ізраілем, я так розумію, що “сидів серед Ізраіля” означає мир. Звісно що це не тривало завжди – далі в Біблії ми зустрічаємо назви цих територій і людей, що були з ними пов’язані:

2 Сам.3:3

Авесалом – син Маахи, дочки царя гешурського (скоріше за все місто носило ім’я доньки, чи донька міста…). Шлюби не заключалися просто так, вони були династичними, щоб досягнути миру між цими народами за допомогою завіту. Історія Авесалома відома – він вбив брата і втік на батьківщину в Ґешур – потім повстав на Давида і помер.

2 Сам.10 – ми бачимо як цар цієї території воює з Давидом

23:34 – але були серед представників цього народу і такі люди, які навіть входили у число 37 сильних воїнів Давида. Тобто були різні.

Це, до речі нагадало мені прочитане в згаданій мною книзі “Фактологія” – ми схильні дивитися на світ чорно-біло: наприклад, ділити його на бідних і багатих. Або думати – якщо іншої національності – значить гад. Я подумав, що християни часто знаходяться в полоні подібних стереотипів, коли йдеться про віру: дуже просто можна взяти якусь категорію людей і вважати їх вірними, чи невірними (зараз не це важливо) тільки на підставі належності до якоїсь групи. Ага – наш, значить молодець. Чужий – нічого доброго. Насправді, серед тих, кого можна оцінити як групу негативно є хороші люди. І навпаки – серед хороших людей – негідники. Тому не треба дивитися на все це так чорно-біло. Невіруючі не такі вже й невіруючі, якщо подивитися на їх вчинки і якщо вони змінюються, ростуть у вірі. Віруючі ж, з іншого боку – це часто люди, які думають, що здобули віру – як певний статус, і тепер достатньо його зберігати тільки тому, що ми належимо до такої то групи людей, чи тому що я вже 30 років в Церкві.

Біблія руйнує такі стереотипи: Христос не довіряв юдеями які увірували і називав їх дітьми диявола (Ів.2,8), але захоплювався вірою сотника і сирофінікіянки. Вірні є там, де ми не очікуємо і можливо ми тому часто цього не бачимо, що не очікуємо.

Так світ поділений на тих, хто Його прийняли і тих, хто Його не прийняли. Але ми часто починаємо судити про те, чого не знаємо. Що якщо вони прийняли, але не так як ми ? Протестанти люблють обурюватись тим, що православні – номінальні. Віра – це те, що росте і людина може дуже швидко і радикально стати яскраво вираженим відступником або мучеником.

Щоб підсумувати прочитане в тексті: тих, хто противилися і хотіли воюювати ізраільтяни знищили, залишилися ті, хто сиділи тихо і шукали миру. Таких не чіпали.

Завоювання, яке провадить Церква відбувається за тим самим принципом – хто не проти нас, той за нас (Мк.9:40). Церква співпрацювала з державою навіть тоді, коли та не дуже відображала її погляди (я маю на увазі те, як Павло ставився до Римського громадянства і використовував переваги, які давала Римська імперія). Земля і все що на ній – Господнє. Він дав у спадок Церкві певну територію – ця територія здобута Кров’ю Сина Божого – Він переміг рефаїмів велетнів, так як Давид переміг Голіафа. Все решта филистимлян хай думають, що їм після цього робити – втікати чи чекати, поки їх знищать. Ось така “політика” Церкви. Ми не знищуємо людей фізично, але ми розуміємо, що оскільки є один Господь і він не дасть Своєї слави нікому, то всі Його вороги рано чи пізно будуть знищені, а якщо хтось зараз активно протистоїть Церкві – то вона має протистояти: і це стосується духовної боротьби, а не фізичної. Якщо ж якась людина, група людей чи ціла культура не протистоїть – не треба вважати їх безнадійними і ворогами Божими. Нам аби в себе вдома, в Церкві порядок навести, не ділитися на секти, а вважати себе однією вселенською Церквою і навчити тих, хто хочуть навчитися. Нам не треба займати ворожу позицію по відношенню до всіх, тільки тому, що вони не частина нашої спадщини. Христос попереджував учнів, що є вівці не з цієї кошари і що Він їх приведе. Він привів і Божий народ вступив у володіння землею – свято П’ядесятниці – це свято Церкви, яка отримала ДС – який є запорукою спадщини (завдаток нашого спадку – Еф.1:14).

– Ісус 85
– Віра, яка потрібна для того щоб завоювати: Єрихон – його Бог дав, а потім, каже, йди завоюй; Яків – спочатку назвав місце Бет Ел, а воно залишалося Лузом ще десь років з 300; Ісус Христос – де юре – світ вже його; тепер треба зробити там, щоб це стало де факто.
– Повторення слів, історій (Бут Еліезер), хіазм – це літературна структура, що походить з Трійці.

28 травня 2020 р

Читаючи Івана ми піходимо до 7-го останнього чуда “Книги ознак” – Ів.1-12: а це воскресіння Лазаря, яке вказує на Воскресіння Христа (7 день тижня вказує на 8-й: на День Господній).

Іван 9-5

 

9-5

37 По той бік Йордану (10: 40-42)

38 Смерть Лазаря (11: 1-16) карсон 372

39 Діалоги з Мартою (11: 17-27)

40 Діалоги з Марією (11: 28-37)

41 Ісус воскрешає Лазаря до життя (11: 38-44)

42 Змова про вбивство Ісуса (11: 45-57)

43 Марія помазує Ісуса (12: 1-8)

44 Змова про вбивство Лазаря (12: 9-11)

45 Тріумфальний в’їзд Ісуса до Єрусалиму (12: 12-19)

 

37 По той бік Йордану (10: 40-42)

Іван – Перикопа 37 https://youtu.be/wbVjSO7jPUU

Сайт Літературна структура Біблії подає дуже простий варіант розлядання цього тексту:А-А1: багато хто зустрічається в вірші 41 і 42 – відповідно паралельна структура. Але мені здається, що хіазм тут підходить більше:

А: Він (пішов туди, де…)

В: Іван (хрестив)

С: І там перебував

D: Багато хто приходили (і…

C1: говорили

В1: Іван жодного чуда не вчинив, (але…

А1: в Нього (багато хто увірували там).

В таких випадках я пишу листо до Хаджіме Мураї, автора сайту літературна структура Біблії і він або погоджується, або критикує моє сприйняття, ретельно обгрунтовуючи чому я не правий. Зазвичай його зауваження стосуються літературних особливостей тексту, а не теології – він критично ставиться до книги про хіазми, яку на Заході мабуть використовують найбільше, тому що там не акуратно відображена саме літературна структура, а весь акцент робить на теологічні паралелі (назва….

Отже, в будь-якому випадку йдеться про багато людей і подію, яка вже відбуваламя раніше – про хрещення Івана ми детально говорили, коли починали читати Євангеліє від Іоанна. Все це відбувалося на тому боці Йордану – це мало символічний зміст – якщо цікий саме ці тема – дивіться відео за 29 квітня (якщо я не помиляюсь).

Чому ж Іоанн, автор Євангелія посилається на хрещення Іоанна (ну, тому що все це пов’язано – місце, де христив Іоанн асоціювалося з служінням, яке звершував Іоанн – сама присутність Христа на цьому місці нагадувала про те, що Іоанн Предтеча говорив про Господа. Відсутність чудес в служіння Іоанна ще більше загострює увагу на його словах – він голос того, хто кличе – і Сам Христос казав що це свідоцтво – правдиве (Ів. 5:33-35 – читати; тут також повторюється те, що міститься в пролозі: тема Світла).

Нам важко оцінити важливість служіння Іоанна, воно тоне в тіні служіння Христа, але якщо придивитися – то це була кульмінація того, що відбувалося до Христа. Найвища точка – і Христос про це теж свідчив: Мф.11:11 – читати). Тільки так можна було приготувати дорогу – йдеться про те, що не личить Цареві кудись являтися, якщо про його прихід не попередили – люди мають підготуватися і прийняти його відповідним чином: ось це робив Іоанн Предтеча. Не пророк, не Христос, не Ілля (хоча Христос провів символічні паралелі між ним і Іллею, Іоанн казав, що він не Ілля – він був Іллєю в символічному сенсі).

І от тепер Христос йде туди (припускають що це саме те місце, де колись Ізраіль перейшов через Йордан щоб завоювати землю – навпроти Єрихону…) і там перебуває.

Центр хіазму, або головна думка А1 (якщо це паралелізм – багато хто до Нього приходили; про що це говорить ? Про те, що вплив Христа росте і люди самі проявляють ініціативу, як колись вони її проявляли, приходячи на хрещення до Івана.

(3:22-24;4:2) – попердня знадка про Йордан і служіння Христа там була пов’язана з хрещенням – тут нічого не сказано про хрещення – мабуть після того, як Івана посадили до в’язниці і стратили учні хреста теж перестали хрестити (я припускаю, що це було хрещення покаяння, на відпущення гріхів, а не християнське хрещення в Ім’я Отця, Сина і Святого Духа: тому припускаю що воно тут вже припинилося – хоча, з іншого боку, якщо немає свідоцтв протилежного, можна і припустити, що вони продовжували хрестити (тому що люди продовжували грішити і потребували відпущення гріхів – хрещення походить з традицій омивання, які завжди були присутні в поклонінні богу до встановлення хрещення – біля храму є безліч мікв (баптистеріїв, умивалень, таких маленьких басейнів, в яких скоріше за все примали хрещення перші 3000, які увірували… про це в Діях). Тому можна припустити і зворотнє – учні продовжували хрестити хрещенням покаяння в Йордані. Коли виникають такі різні припущення, я розумію, що найкраще сказати: ми не знаємо. Текст не говорить про хрещення, а говорить про увірування в Христа. Це важливо. Тобто тут є ось це правонаступництва між Іоанном і Христом. Коли він хрестив, то говорив про Христа – Агнець Божий, Син Божий. Тоді перші учні пішли за Христом (Ів.1), бо чули це свідоцтво Іоанна. Тепер багато хто приходить і вірує.

Ми звертали увагу на момент правонаступництва, як складову завіту: Мойсей-Ісус Навин, Ілля – Єлисей; Іоанн- Ісус Христос. Ці паралелі можан досліджувати детальніше.

Отже, ці події створюють контекст для того, що відбуватиметься далі – а далі буде кульмінаційне, найбільш нечуване чудо, знак, який зробив Христос. Він був зроблений публічно і розголос про це був настільки сильний, що навіть Лазаря, якого Христос повернув до життя хотіли вбити. Давайте подивимося як Іоанн описує цю подію.

38 Смерть Лазаря (11: 1-16) карсон 372

Іван – Перикопа 38 https://youtu.be/j9ZnJ09ai6s

Кожне чудо у Ів має наслідки, які виливаються в довгі діалоги після того, як воно трапилося, а тут, як ми бачимо ще й довго передісторія). 41 перикопа – саме восереміння Лазаря- це не тільки кульмінація знаків, які призначенім яких є допомогти нам повірити, а і центральна перикопа всього Євангелія. Це може бути окремою темою вивчення – я починав звертати увагу на цей хіазм, що охоплює все Євангеліє, але потім припинив, тому що нема часу. Отже, ми підбираємося до цього центру.

А-А1: про обтирання волосям ніг Ісуса, облитих миром розповідається в Євангелії від Луки 7: там жінка грішниця в домі фарисея. Марія теж це зробила – про це написано в 12 розділі – це трапилося після воскресіння Лазаря – посилання на майбутню подію, таким чиниом слухачі вже ніби знають про те, що трапиться: як я казав надто відомою і публічною була ця подія (хоча попередні Євангелісти її не згадують).

Отже – Лазар хворий – це вістка, яку принесли послані з Віфанії. Ми знаємо що у Ісуса особливе ставлення до Лазаря (в3).

Далі, коли історія виходить на 2 коло, Ісус говорить що Лазар заснув, маючи на увазі що Він помер і його треба оживити (розбудити). Учні це розуміють як слова про хворобу – видужає, кажуть. Сон – хвороба: така асоціація виникає одразу, а ув’язати сон і смерть. Хоча ми вже говорили, що сон і смерть – пов’язані: якщо читаємо про міцний сон Адама (Бут.2), чи стан Авраама (Бут.15) – це все стани, які порівнюються зі смертю. Христос мав на увазі смерть, коли сказав сон – цього достатньо, щоб досліджувати це питання.

При чому це можна робити в обидва боки: сон – це смерть. Коли ми засинаємо – ми помираємо і прокидаючись встаємо до нового життя. Це відбувається щодня. І смерть – це сон. Теж дуже цікава думка. Встань, ти що спиш, і воскресни з мертвих (Еф). Тут не єдине місце де Христос говорить про сон, коли воскрешає мертвих – він це говорив, коли воскрешав дівчинку – вона не померла, але спить.

Значить Він саме так сприймав і власну смерть – про сон ми говоримо – сонний спочинок, про смерть – спочив. Заснути і не проснутись – померти у сні… Це все окрема тема, нагадаю тільки що так само як воскресіння Лазаря вказує на Воскресіння Христа, який помер (заснув), так і Адам, який прокинувся після того, як його було занурено в міцний сон – побачив Єву; це не був простий сон, а якась кома, яка по-простому називається смертю – або так називалася, доки люди не навчилися проникати в ці стани; це не була смерть, яка закінчувалася повним переходом, а якийсь проміжний стан. Ми визначаємо все згідно з функціонуванням певних органів – якщо вони працюють – людина жива. Але Біблія не так говорить про світ і людину, про наш стан – важливо що Адама розсікли – витягнули ребро: а це вже саме по-собі вказує на смерть. Ну і важко не прокинутися, коли таке витворяють з твоїм тілом, якщо тільки це не “дуже глибокий сон” який буває під наркозом, з повним відключенням свідомості. Тому – смерть. Це окреме слово в івриті, яке повторюється, коли такі стани описуються (зокрема в Бут.15, коли йдеться про Авраама). Отже – захворів (А), заснув або помер (А1)

В-В1: який сенс того, що це трапилося – спочатку про хворобу мова, а потім – про смерть (В1) ? На славу Божу і славу Божого Сина. Тут знову повторюється що Ісус любив цю сім’ю, а не тільки Лазаря. Тому він виявив їм таку свою особливу милість – не пішов. Три дні залишився на місці, і протягом цього часу Лазар помер, тому що коли Він прийшов – то той вже був 4 дні у гробі.

Три дні – попердній суд… число символічне. Остаточного суду (на 7 день) , який закінчиться вічною смертю не буде, тому що Лазар оживе. Але поки що це виглядає дивно… Любить, може зцілити і нічого не робить…

В В1 Ісус каже, що радий за учнів, що Його там не було (тобто чудо ще не трапилося, а Він каже їм для чого все відбувається саме так: щоб вони увірували: хоча Біблія критикує гонитву за чудесним, але саме для цього Христос і робив ці знаки – щоб увірували. І по-перше це стосується учнів, які є свідками усіх знаків. Вони мають увірувати через це самі, а потім – розповісти іншим. Тепер, каже ходім…

Коли ж минає три дні, каже – йдемо в Юдею. Якщо ми закінчили там, де хрестив Іоанн – то відповідно вони були не далеко від Юдеї. Просто на східному березі Йордану… Це виглядало ще більш дивним – чому Він не пішов. Хоча для учнів, схоже існувало пояснення:

С-С1: юдеї хочуть його вбити, каменувати (про це ми читали в попередніх розділах – не раз це траплялося) – чого туди іти ? Ісус відповідає: зараз день (у Ісуса був 12-годинний робочий день ))), ну зрештою в уяві тих людей – це 12 годин. Ісус говорить про те, що за дня треба займатися тим, чим можна займатися, доки світло – це для нього трудові будні. Звісно, що говорячи про світло він пов’язує це з тим, що говорив раніше – Світло – це Він Сам. Тому тут поєднані теми творіння і викуплення (день-ніч); день – для роботи. Ніч – для спочинку.

Такий порядок творіння і в епоху, коли не було електроенергії його дотримувалися, лагаючи спати рано, і встаючи рано – зі сходом сонця. Один сказав: нехай дияволи працюють вночі, чесний художник цього робити не буде (Розпорядок для великих людей). Але інколи доводиться… Насправді, якщо людина лягає рано, вона вночі прокидається і читає, або слухає музику (саме такий розпорядок був звичним ще пару сот років тому – до епохи електрики); звісно що якщо в древньому світі хочеш кудись піти і не спіткнутися вночі – це не так просто. Отже Христос каже – це час для дій, а не для спочинку. І він так само рішуче йде, як рішуче не пішов.

С-С1: Хома закликає учнів приєднатися, думаючи що Христос говорить про Свою смерть, яка настане внаслідок того, що вони підуть в Юдею. Смерть – спільна тема.

Таким чином ми маємо:

А-А1: проблема – хворий – заснув (помер)

В-В1: пояснення для чого це трапилося ? На славу Божу – щоб увірували. (Звязок між тим, як Ісус явив свою славу і увіруванням проводився після 1 чуда – 2:11 читати)

С-С1: смерть: його хочуть побити камінням, Він туди йде – ходімо, і помремо з ним.

Отже, вцілому йде певний перехід від Лазаря і його смерті до смерті Христа – в цього всього є певний сенс і Христос пояснює це і веде себе так, щоб це стало очевидним: він дає Лазарю померти, так само як потім Отець дав померти Йому.

39 Діалоги з Мартою (11: 17-27)

Іван – Перикопа 39 https://youtu.be/kSXSfVryxYM

Хіазм:

А-А1: віра Марти – однієї із сестер; вона, як ми знаємо взагалі така трохи більш шустра – пам’ятатєте історію про те, як вона служила, коли Марія сиділа біля Ісусових ніг (Лук.10:40).

В_В1: Слова Христа

С-: віра Марти в восресіння.

А-А1: Ісус прийходить коли Лазар вже 4 день, як помер. Віфанія – поблизу Єрусалиму, тут про це згадується у зв’язку з тим, що багато хто прийшли звідти (пам’ятаєте фокус на Єрусалимі – там були оці хто увірували і хотіли вбити). Видно ця сім’я була в особливій повазі у “юдеїв” – чому ? Навряд чи вони були бідними – вони могли приймати гостей (учнів і Ісуса) і видно мали хорошу репутацію.

Марта біжить Ісусові назустріч. Марія сидить вдома. От що вона Йому каже: в.21,22.

В частині А1 ми бачимо як вона сповідує свою віру в Христа, як в Сина Божого. Тобто віра Марти є тут спільною темою.

В-В1: Слова Ісуса: Лазар воскресне – В1: я воскремсіння і життя.

С: знаю, каже Марія що воскресне маючи на увазі воскресіння з мертвих, яке чинить Бог наприкінці історії.

Якраз ці слова є центральниим і після Них Христос уточнює: що воскресіння це – Він і що віруючи, людина не вмре, а буде жити. Зауважимо, що Він не говорить їй про те, що зробить – що Він воскресить Лазаря через декілька годин. Він говорить про те, на що вкаже це чудо – Я воскресіння – віруй, щоб не померти, але жити.

Таким чином ми бачимо як він готує її до переходу з “віри в віру” – вона вже вірить, але ще чогось не розуміє, а те, що трапиться має стати доказом правдивості слів Христа, яким треба вірити на новому рівні. Ми можемо чогось не розуміти, або розуміти не вірно – головне вірити і Боже Провидіння створить для нас обставини, в яких наша віра виросте.

Придя утешать Марию и Марфу после смерти их брата Лазаря (Ин. 11,17), Иисус исполняет одну из важнейших обязанностей в современной ему иудейской культуре. Утверждение Марфы о воскресении в последний день в Ин. И, 24 соответствует верованиям фарисеев (ср. Деян. 23, 8; Иосиф Флавий, J.W. 2.163; см. Barrett 1978: 395) и большинства евреев в I веке (Bauckham 1998), а также учению самого Иисуса (ср. Ин. 5, 21.25-29; 6, 39-44.54). Воскрешение мертвых было темой горячих споров между фарисеями и их оппонентами (напр., b. Sank. 90b, где упоминается Втор. 31, 16; Ис. 26, 19; Песн. 7, 9).

Саддукеи, как и самаритяне, в отличие от фарисеев, полностью отрицали реальность будущего воскресения (ср. Мф. 22, 23-33 и парал.; Деян. 23, 8; Иосиф Флавий, J.W. 2.165; Ant. 18.16; см. Оерке 1964: 370; Meyer 1971: 46—47). Представление о соборной личности Израиля, при котором существование человека продолжалось только в его потомках, вряд ли могло быть достаточным источником надежды для многих благочестивых иудеев во дни Иисуса. Однако сказанное Иисусом выходило далеко за рамки того, о чем думала Марфа; он сам был воскресением и жизнью (Ин. 11, 25 [см. комментарий к Ин. 1, 4: «в Нем была жизнь»]).

Слова Марфы «грядущий в мир» в Ин. 11, 27 воспроизводят мессианское выражение, выведенное из Пс. 117, 26 (Beasley-Murray 1999: 192), которое применяют к Иисусу в Евангелиях (см. Мф. 11,3 парал.; Ин. 12, 13 и парал.).

Праздничный цикл (Ин. 5,1 — 10> 42) Обзор «Праздничный цикл», который построен вокруг посещения Иисусом различных иудейских религиозных праздников, содержит еще три мессианских знамения: исцеление расслабленного (Ин. 5); насыщение множества (Ин. 6); возвращение зрения слепому (Ин. 9). Если бы это было одно из синоптических Евангелий, этих чудес самих по себе было бы достаточно для того, чтобы показать власть Иисуса над болезнями (ср. Мк. 2, 1-12) или исполнение им мессианского служения, предсказанного Исайей (ср. Мф. 8, 17; 12, 18-21; Лк. 4, 18-19). Однако в Евангелии от Иоанна чудеса преобразованы в знамения (напр., Ин. 7, 21-24), то есть действия, которым неотъемлемо присущ христологический символизм.

В «праздничном цикле» содержатся три прямых цитаты из ВЗ: в Ин. 6,31.45 (обе — в контексте проповеди Иисуса о «хлебе жизни» во время Пасхи в Галилее [Ин. 6,4]); Ин. 10, 34 (Иисус на празднике Освящения [Ин. 10, 22]; см. ссылки на Писание в Ин. 7, 38.42 во время посещения Иисусом Праздника Кущей в Иерусалиме). Первое обращение к Писанию приписывается иудеям, в то время как второе и третье составляют часть учения Иисуса. Все три цитаты предваряет вводная формула, включающая фразу estin gegrammenon, «написано» (ср. 2, 17; 12, 14). gegrammenon, Ссылка на ВЗ в Ин. 6, 31, «хлеб с неба дал им есть», связывает служение Иисуса иудеям с руководством Моисея Израилем во время исхода и показывает превосходство личности и служения Иисуса над этим почитаемым персонажем иудейской истории (О Моисее в четвертом Евангелии, см. Glasson 1963; Meeks 1967; Boismard 1993: 1-68; Harstine 2002). Обсуждение этого отрывка проясняет и то, как именно ревность Иисуса по Богу «снедает» его (смысл последней явной цитаты из ВЗ в Ин. 2, 17). Здесь Иисус утверждает, что в его служении исполняется пророческое видение того, что в последние дни весь народ Божий будет научен Богом (Ин. 6, 45; ср. Ис. 54, 13). Следующая прямая цитата из ВЗ, также из уст Иисуса, звучит в Ин. 10, 34 в подтверждение его слов о том, что он есть Сын Божий. Строя доказательство от меньшего к большему, Иисус показывает, что даже простые смертные названы «сынами Божьими» в ВЗ, поэтому у противников нет оснований возражать и против того, что Иисус называет себя Сыном Божьим.

Возможные аллюзии на ВЗ в Ин. 5—10 содержат такие тексты: Ин. 5, 27.29.45.46; 6, 14.29; 7, 22.24.38.40.42.51; 8, 12.15.17.28.35.44; 9, 2.5.24.34; 10, 3-4.8.16.33 (см. обсуждение ниже).

29 травня 2020 року

40 Діалоги з Марією (11: 28-37)

Іван – Перикопа 40 https://youtu.be/Ov39i9vltxQ карсон стор.373 Молитве Иисуса перед воскрешением Лазаря в Ин. 11, 41-42

Хіазм:

А-А1: на вістку про те, що Ісус її кличе, Марія квапливо йде до нього за село – за нею йдуть юдеї, думаючи, що пішла вона плакати до гробу. Далі (А1) – реакція юдеїв на сльози, які вони побачили у Христа. Вцілому вони кажуть що Він любив Лазаря, але для декого це викликає питання: Якщо любив, то чому нічого не зробив ? Ми чули це питання в попередній перикопі – з уст Марти – це ж саме питає далі Марія. Тут спільне слово – “юдеї”. Вони є невід’єною частиною всіх діалогів і свідками подальших подій. В цій перикопі на них звертається окрема увага.

В-В1: Марія дорікає Христу – з іншого боку хіазму: слово: йди і подивися у відповідь на питання, яке в центрі, і сльози. Спільним тут є слово “Господи”. Господь не відповідає на докір поясненнями і не докоряє у відповідь. Він просто хоче побачити де його поклали. Побачити – образ суду, але тут з очей капають сльози… Тобто описана не інтелектуальна, а емоціна сторона реакції Христа. Ми ще поговоримо про це, коли подивимося комертар дослідників інституту Теополіс. А поки що все вигладає так: Він Господь, але (1) вислуховує докори (тут можна було б говорити про Псалми Плачу і те, як важливо виливати перед Богом свій біль словами – як це відбувається в Псалмах – книга Псалтир – будемо про це говорити); (2) Він Господь, але не робить так, як ми очікували, зокрема Його нема тоді, коли Він найбільше потрібен, (3) Він допускає померти тим, кого любить Сам. (4) Він Сам плаче.

С: Загальна атмосфера вплинула на Христа – люди плакали відкрито, не стримувати свої емоції інколи навіть допомагали спеціально призначені плакальниці, яких наймали для того, щоб вони голосили. Це створювало певну атмосферу – це вплинуло на Господа. Це теж цівий аспект цієї теми – яку роль грають зовнішні фактори, призначені для збудження емоцій ? В Псалмах, які зазавичай починаються або негативно або ніяк (в плані емоцій) відбувається прогрес – промовляючи свої емоції словами автор Псалма, переолічуючи те, що з ним відбувається, або те, що зробив Бог, автор Псалма розкривається перед Богом. Зазвичай Псалми закінчуються більш позитивно, чим починалися. Але це стосується не тільки плачу, а також хвали. Виражені в словах, голосі, співі, через сльози чи зітхання радості, Псалми створюють певну атмосферу. Ця атмосфера – сфера дії Духа Святого. Але це вже окрема тема, про яку ми поговоримо пізніше. Тут Ісус – “в дусі розжалобився та й зворушився” – Лейхарт каже що це не просто жалібна реакція, а реакція, яка має аспект гніву. Розжалобився духом – це слово використовується, коли йдеться про погрозу,в Мт.9:30: Іус пригрозив, щоб ніхто не довідався зціленому сліпому; його перекладають також “1. говорити суворо, лаяти, сварити, вимовляти, засуджувати;

2. нагадувати, сердитися, обурюватися” – тобто це має аспект не тільки жалю, а й гніву. “Зворушився” – розтривожився, це слово описує певне збудження – емоційний ступор, – коли ми читаємо про сльози, то думаємо тільки про одну емоцію – про жаль. Можливо саме це вплинуло на перекладачів, які так однобоко переклали цей текст. В польському перекладі використовується слово “застогнав”.

Христос питає: “Де ви його поклали ?”. Таким чином саме перебування біля гробу вже не відбувається ніяких розмов (можливо тому Христос і дав сестрам можливість виразити Йому свій біль на стороні… щоб піти до гробу співчуваючи, як учасник їх страждань, а не як сторонній захожий…

Підсумок: діалог з Марією розкриває перед нами емоційну сторону особистості Христа. Звісно що емоції присутні у всьому, що Він робить – але вони не завжди так прямо описані. Теологи посилаються на це місце Євангелія, як на доказ того, що Христос був людиною. І справді, якщо ми згадаємо що кожне з Євангелій має свій основний символ – Матвій: теля (священник), Марк: лев (цар), Лука: орел (пророк), то символом Євангелія від Іоанна є людина. Можливо тому воно чимось схоже, але водночас сильно відрізняється від синоптичних (як звірі відрізняются від людини).

Христос здатний співчувати тим, хто страждає, тому що Сам він постраждав, тому що Він жив в тілі. Ми розглянемо дію Божу – воскресіння, але давайте спробуємо не затіняти нею те, про що ми прочитали в цій перикопі – Ісус – людина, яка плаче, яка обурена, яка стривожена. Людина не може пояснити своїх емоцій в такому стані, тому що сама суть емоцій в тому, що їх не поясниш. Вона їх переживає. Ось про це мова. Про те, що пережив Христос, коли йшов до гробу померлого друга, якого любив.

41 Ісус воскрешає Лазаря до життя (11: 38-44)

Іван – Перикопа 41 https://youtu.be/iTm_7XdbUYg

Центральна перикопа Євангелія від Іоанна, сьоме чудо в “книзі ознак” (1-12 розділ): кульмінація. Хіазм:

А-А1: відваліть камінь – Лазар вийди.

Ми знаємо в якому стані Ісус прийшов до печери, приваленої каменем. Так ховали юдеї. Марта видно думала, що Він геть розкис чи зажурився, тому нагадує, що вже смердить – що минуло 4 дні, як той помер. Христос наказав відвалити камінь. Для чого ? Ще більш дивно звучить його другий наказ: Лазар вийди ! Від цього вже робиться страшно. Але померлий вийшов, обмотаний поховальною матерією, хусткою перев’язане обличчя. Ісус наказав його розв’язати, щоб це не заважали йому рухатися.

Камінь, печера, плащаниця, хустка – все це буде, коли ми читатимемо про Воскресіння Христа.

В-В1: у відповідь на Мартині слова Христос просить її пригадати що Він їй казав. Це питання – але воно риторичне: ой, а хіба я забув сказати… в. 40 Так Він їй нагадує те, що казав: будеш вірувати – побачиш Божу славу. Ось для чого відвалюють камінь: щоб віруючий побачив Божу славу (повірив слову, не бачачи Божої слави, а славу вже побачив очима). В1: Христос каже в молитві до Отця, що справа не в Ньому, Він впевнений в тому, що Отець його чує завжди (він Бог Син), але просить заради народу, щоб увірували що Його послав Бог Отець. Таким чином віра – спільна тема: коли йдеться про Марту і про народ.

С: Коли зняли каміня, Ісус звів очі до неба і почав молитися: Отче, дякую Тобі, що ти мене почув. Це молитва подяки. Христос знаходиться саме в тому місці і в той час, де Бог хоче явити Свою славу. Заради цього помер Лазар, заради цього Христос діяв саме так, як діяв. Відповіддю на дарування Богом Свого Слова – а саме в цьому полягає зміст посланництва – Ти послав Мене з первною місією – певним словом, та от, відповіддю молитва віри з подякою. Листи Павла цим наповнені – кожен лист починається молитвою, яка містить подяку. Проблема людини – вона не дякує. Те, що Господь встановив, як обряд подяки – Вечерю Господню треба приймати якомога частіше, тому що це встановлює в нашому житті звичку дякувати. В центрі життя Самого Христа була подяка і хвала – ми бачимо вияви цього в Його молитві (пор.Мф.11:25). Брайан Вітбін навіть проводив різницю, загострюючи увагу що люди древності не просто дякували гостю за щось, а хвалили його самого. Різниця в тому, що коли ми дякуємо, наша увага загострена на нас самих – дякую, що ти зробив це для мене. Коли хвалимо – на іншому.

Бог не дякує нікому – тому що подяка включає певну залежність, але він хвалиться (наприклад рабом Своїм Іовом). Тому між подякою і хвалою є щось спільне, але це різні речі. Як Бог і людина Христос і хвалить і дякує.

Одні бачать в словах Христа посилання на молитву Іллі на Кармілі: 1 Цар.18:37, інші – посилання на Пс.117: я буду хвалити Тебе, бо озвався Ти до Мене (наступний вірш – про камінь, тому це пов’язують з історією про Лазаря). Якщо ми подивимося на початки різних Псалмів (напр.120,122), то зрозуміємо що це парафраз – імпровізація, яка може включати багато алюзій і тем, тому що все це в Біблії повторюється в різних контекстах. Тобто я приймаю і одне і друге і не здивуються якщо ще буде третє і четверте.

Вся ця історія може бути розглянута з різних боків: Бог почув Христа, тому Лазар почув голос Сина Божого. Бог діє у відповідь на молитву, коли Він чує молитву, тоді діє (мається на увазі, не просто почув, а прислухався і відповів). З іншого боку сама молитва є дієвою завдяки тому, що Бог діє: ми проголошуємо те, у що віримо, а віримо у те, що сказав Бог. Коли ми маємо мудрість, то знаємо як застосувати Боже Слово до конкретних обставин, в які нас помістив Бог. Ми самі створюємо ці обставини, коли шукаємо виконання волі Божої.

Тут Христос звершив неймовірне, явивши свою владу над смертю. Також – це знак, який вказує на його воскресіння з мертвих.

Останні три перикопи (та що вчора і дві, що сьогодні (39-41) можуть бути розглянуті як один хіазм – тобто передісторія і саме воскресіння – це одна подія:

А: слава Божа (4 пор.40)

В: любов до Лазаря (5 пор 36)

С: якби ти був тут, мій брат би не помер (цікава і велика тема, чи необхідна смерть… (21 пор 32)

D: Я є воскресіння і життя, хто вірує в Мене той, не помре, а житиме… (в25).

Якщо читати чи проповідувати на всю цю історію, то варто відштовхуватися від цього хіазму.

42 Змова про вбивство Ісуса (11: 45-57)

Іван – Перикопа 42 https://youtu.be/uZpawSgstlA

А: описані вчинки юдеїв і першосвященників фарисеїв;

В: описані вчинки Ісуса

А1: знову описані вчинки людей, які прибули в Єрусалим і першосвященників, що просять донести на Христа…

А-А1: юдеї, які були свідками увірували, деякі пішли до фарисеїв, першосвященники і фарисеї скликають раду і думають що їм робити: вони бачать загрозу в тому, що в Христа увірують ще більше людей і все це закінчиться тим, що втратиться той баланс, який вони підтримують, коли служать і Богу і Кесарю. Месії, довкола яких об’єднувався народ зазвичай добивалися порушення політичного порядку – зокрема для відновлення Царства Ізраілю треба було прогнати римлян. А це зробити було нереально і першосвященники це розуміли.

Не тільки зелоти, а всі були налаштовані на те, що Царство Ізраіля має відновитися. Згадайте питання учнів: Чи не часу цього ти, Господи відновлюєш Царство Ізраілю – казали вже воскреслому Христу. Тому і були популярні крайні націоналісти, що вони грали на тому, хвилювало усіх. Не всі були готові хапатися за зброю, але коли є такий лідер, як Христос – це реальна загроза спокою і балансу. І в синедріоні це передчувають. Не можна це все пускати “на самотьок” і вони праві – але роблять не вірні висновки, тому що не вірують. Вони намагаються вирішити і взяти під контроль те, у що треба вірити. І оскільки не вірять – грають на руку дияволу.

Каяфа – першосвященник пророкує (не в силу своєї побожності, а тому що посада така – він сам не знає що говорить – тобто дає раціональну пораду, яка стосується одного, а пророкує про інше: цікавий аспект пророцтва – інколи це відбувається несвідомо; ну я не раз чув, як інша людина вважала, що через тебе їй проговорив Бог, хоча ти поняття не маєш як саме – ти проповідував про зовсім інше – можливо це щось подібне…). Каяфа не від себе казав те, що казав – він пророкував що Христос помре за народ, це раз. Але не тільки це – він пророкував про те, що Христос помре, щоб сполучити в одне розпорошених Божих дітей.

Першосвященники, ми про це вже говорили- це була ціла сім’я, і в той рік Каяфа виконував обов’язки першосвященника.

Де-факто в Иерусалиме тогда их было два — Анна (сокращенно от Анан, по-еврейски «милость») и его зять Иосиф Каиафа. Хотя, строго говоря, Анна служил первосвященником только девять лет — с 6 по 15 годы по Р. Х., а потом его отстранил от должности новый префект (римский наместник) Иудеи Валерий Грат, предшественник Понтия Пилата. Но и уйдя в отставку Анна сохранил огромное влияние — возможно, не в последнюю очередь потому, что контролировал храмовую торговлю жертвенными животными, был весьма богат и нередко ссужал деньгами живших в Иерусалиме римлян.

Каиафа исполнял обязанности первосвященника дольше — с 18 до 36 года по Р. Х., но, кажется, во всем подчинялся своему могущественному тестю. Поэтому Христа, взятого в Гефсиманском саду, и привели сперва к Анне. А уж тот сам отправил Его к Каиафе, чтобы соблюсти видимость порядка и законности. (Ів.18:13)

Під одним справжнім Першосвященником мав би бути об’єднаний весь Божий народ. Але з першосвященнком непорядок – їх було 20 протягом 70 років (з 3 по 70 роки н.е – до зруйнування Єрусалиму) і взагалі та лінія, що йшла від Аарона до Садока перервалася (Іосифа Флавія все це описується).

Тепер є один єдиний Першосвященник – Христос: він всіх збере воєдино, в Своєму тілі. Це нова людина – нове людство – людство дітей Божих.

В частині А1 ми маємо описання того, як Христа шукають перед Пасху в Єрусалимі, а первосвященники і фаримеї дають наказ донести, щоб схопити.

Центр (В): Єфрем – це 20 км на ПнСх – околиці Юдейської пустині, яка тягеться на південь. Ісус тоді не ходив між юдеями явно.

Це остання хвиня конфлікту – сама більша. Ми бачимо, як він то виникає, то затухає в Ів., і тут, після цього кульмінаційного чуда – кульмінаційний момент конфлікту – постанова вбити на найвищому рівні і тепер Ісус востаннє відступає. Перед тим, як все це виллється в те, що Він дасть Себе заарештувати і розп’ясти. Але це ще тільки половина Євангелії. Більга частина 2 половини спрямована у майбутнє. Це розмова Христа з учнями перед стражданнями, але це все попереду, у Вифанію він прибув за 6 днів до Пасхи – про це ми прочитаємо завтра.

Карсон

Иудеи боялись, что если они позволят Иисусу продолжать действовать так же, то римляне придут и овладеют их «местом» (TNIV: «храмом») и народом (Ин. 11,48; ср. 12,19; 2 Мак. 5,19). В иудейской литературе, «место» (евр. màqôm) может метафорически обозначать Господа (напр., Рабба Быт. 68:9; Ь. Abod. Zar. 40b), обетованную землю (2 Мак. 1, 29), Иерусалим (т. Bik. 2:2), или храм (2 Езд. 14, 7 LXX). Среди этих референций наиболее конкретная и уместная – храм, потому что он находится в Иерусалиме, столице обетованной земли, и в нем обитает сам Бог (Ridderbos 1997:408; Carson 1991:420). Важно и то, что храм играет важную роль в суде Бога над Израилем (Иер. 7, 14; ср. 3 Цар. 9, 7).

Очевидно, неоднократная и болезненная (хотя и временная) потеря иудеями земли и храма пробудила в них (по крайней мере, в их правителях) страх, что Бог вновь посетит народ судом и позволит изгнать его из земли, а храм — разрушить, если они проявят непослушание Богу. Эта же озабоченность слышна и во время другого, более позднего собрания синедриона, когда лжесвидетели говорили, что Стефан «не перестает говорить хульные слова на святое место сие», предсказывая, что Иисус «разрушит место сие» (Деян. 6, 13-14).

Позднее и Павла обвиняли подобным образом, говоря, что он «всех повсюду учит против народа и закона и места сего», и что он «осквернил святое место сие», введя иноплеменников во внутренний двор храма (Деян. 21, 28).

Истоки утверждения иудейского первосвященника Каиафы в Ин. 11,50 о том, что лучше, чтобы один человек умер за людей, нежели чтобы весь народ погиб, находятся глубоко в иудейском образе мыслей. В обсуждениях этого места часто обращались к 2 Цар. 20, где говорится о том, как был умерщвлен Савей, а город Авель — сохранен; суть довода была в том, что лучше пожертвовать одним человеком, чем погибнуть всему народу, если только этот один человек прямо назван по имени (Рабба Быт. 94:9; ср. /. Тег. 7:20; дополнительные ссылки: см. Köstenberger 2004:352η 142). В отношении Иисуса, конечно, слова Каиафы были пророческим предсказанием заместительного искупления, которое должен был совершить Иисус, что в свою очередь не оправдывало неверие иудеев (или иноплеменников) (Ин. 11, 51-52; о пророческих способностях первосвященника в ВЗ, см. Köstenberger 2004: 352—53).

Упоминание о «рассеянных чадах Божьих» в Ин. 11, 52 в контексте явно указывает на иноплеменников. Хотя упования Израиля, связанные с концом времени, были связаны с ожиданием того, что Мессия (или Мессии [ср. 1QS IX, 11]) соберет «рассеянных чад Божьих» (т. е., евреев диаспоры) в обетованную землю, где те также будут иметь часть в царстве Божьем (Пс. 105, 47; 106, 2-3; Ис. 11, 12; 43, 5-7; 49, 5; Иер. 23, 3; 31, 8-14; Иез. 34, 11-16; 36, 24-38; 37, 21-28; Мих. 2, 12; ср. Иак. 1, 1), пророческая литература ВЗ содержит и многочисленные описания язычников, пророческая литература содержит язычников, устремляющихся к горе Божией (Ис. 2, 2-3; 56, 6-8; 60, 6; Зах. 14, 16; ср. 1 Пет. 1, 1), а иерусалимский храм назван «домом молитвы для всех народов» (Ис. 56, 7; цит. в Мк. 11, 17). Таким образом здесь показано, как Иисус предвещает служение среди язычников (ср. особ. Ин. 10, 16; а также Ин. 12, 20-21.32).

Упоминание о ритуальном очищении перед Пасхой в Ин. 11, 55 связано с предписаниями ВЗ об обрядовой чистоте. Очиститься было необходимо, потому что человек обрядово нечистый не мог участвовать в праздновании Пасхи (см. Чис. 9, 6; 2 Пар. 30, 17-18; Ин. 18, 28; ср. т. Pesah. 9:1). Это было особенно необходимо для тех, кто контактировал с язычниками, поскольку те часто хоронили мертвых вблизи своих домов, что обязывало их соседей-евреев совершать очищение, предписанное законом (Чис. 19, 11-12). Один из законов ВЗ, действовавший и во дни Иисуса, предписывал обрядовое очищение перед Пасхой для каждого, кто осквернился, например, прикоснувшись к мертвому (Чис. 9, 6-14). Надлежащий обряд очищения мог длиться до недели (Чис. 19, 12), поэтому многие отправлялись в Иерусалим загодя, особенно в свете того, что людей собиралось много (Иосиф Флавий, J. W. 1.229; m.Pesah.9:\).

Дослідкники Теополіса:

  • 7 днів, протягом яких все тут відбувається можна порівняти з 7 днями в перших розділах Ів
  • Тема відсутності Христа – те, що стосувалося попередніх чуд і буде стосуватися розмов з учнями перед старжданнями.
  • Ноги в історіях про Марію. Вона сидить біля ніг, миє ноги волоссям – приділяє більше уваги Христу, чим служінню, діяльності.
  • Мертві почують голос Сина Божого – Ів.5:25
  • Тема світла – Ісус кличе Лазаря з темряви гробу – продовження цієї теми ми маємо тут, коли Христос воскресив Лазаря. Як це має продовження в темі – світло в післаннях Іоанна. Як повязані теми світла і сну ?
  • Ессе Богуміла Ярмулака https://theopolisinstitute.com/the-strange-love-of-jesus/ тема: заклик вірити тоді, коли ти знаходишся в темноті, коли Ісус відсутній. Пасторське зверення.
  • Висновок: історія є вражаючою і радісною і водночас містить іронію і є сумною : того, хто дав життя – хочуть вбити. В них нема царя, окрім цезаря – вони сповнені страхом і тому історія має такі наслідки: з одного боку – люди увірували і Бог прославився – з іншого – опозиція зросла, ненависть зросла до того, що навіть Лазаря треба було вбити, щоб закрити всі питання.

Це історія, як все, що робить Бог має оці два боки: з одного боку – це радісно і дає оці позитивня наслідки – віра, радість, здивувавання. З іншого – є в ній щось сумне (так само як в Різдві є сум, а в описі Страждань – надія).

30 травня 2020 року

43 Марія помазує Ісуса (12: 1-8)

Іван – Перикопа 43 https://youtu.be/lTY6htr-BTg

Паралелізм АА’ВВ’:

А-А1: Марія і помазання миром;

В-В: Юда і бідні;

А: Віфанія (біля 3 км) – за шість днів до Пасхи Ісус прибуває в це село. Перед тим Він перебував б пустельних місцях, тому що юдеї змовилися, щоб Його вбити. У Віфанії жив Лазар і він разом з ними за столом, Марта, як завжди клопочеться по господарству, Марія робить щось незвичайне.

Омиття ніг – це обов’язок рабів або дітей, які мають найнищий статус. Марта дорікала Марії, що та замість того, щоб допомагати – сидить біля ніг Ісуса і слухає. Це було в минулому, потім трапилося воскресіння Лазаря і оскільки 11 розділ починається згадкою про оце помазання ніг, дехто взагалі розглядає історію Воскресіння лазаря з точки зору Марії – саме Марія в центрі оповідання на початку 11 розділу (читати 1 і 2 в). Перед тим, як Христос воскресив Лазаря вона припадає до Йог ніг (в 32). Тут вона помазує ноги Ісуса найдорожчим пахучим нардом і витирає їх своїм волоссям.

Це має символічне значення – тому що ноги: це та частина тіла, яка є найнижчою – вона торкається землі, тому

Ходити – це “жити”. Слідувати – “вчитись”.

Символ благовісника, його ноги “прекрасні”, тому що він приносить Благу Вість.

Омиття ніг в Східній культурі – це необхідна складова гостинності. Люди ходили босими, або в відкритих сандалях і при входженні в дім, вони знімали взуття і їм омивали ноги (це робив хтось найнижчий за статусом).

Ворогів кладуть під ноги і нога може спіткнутись – це теж спеціальні вислови – тобто ноги це дуже багатий символ.

Ноги Ісуса – його шлях спрямовані до страждань, під час яких Він помре: саме ноги помазує Марія і саме про свою смерть говорить Христос. Соупадєніє ?

Тепер подивимося на те, що робить Марія ? Виливаючи нард на ноги Ісуса вона свідчить про своє до Нього ставлення – це поклоніння, за яке вона платить ціну: віддає найдорожче. Крім того, вона обтирає ноги Господа своїм волоссям – волосся в Біблії – це символ слави. Таким чином, принижуючи себе (свою славу), вона возвеличує Господа. Це акт поклоніння, який з точки зору Христа мав символічне значення, значення, якого ніхто і мабуть сама Марія не розуміла. Хоча хто-зна…

Якщо вона уважно слухала Господа і Йому вірила, то може була більш уважною за учнів… Вона могла не розуміти навіщо, але розуміти, що це трапиться… як би там не було – Господь каже, що вона це зробила на день похорону. Коли Марія (Магдалина – імена співпадають. Соупадєніє ?) прийшла до гробу помазати Ісуса, тіла там не було (Ів.20). Це вже було зроблене тут, у Вифанії.

Згадуються історії з книги Буття – Якова забальзамували в Єгипті, ще до того, як поховали в Землі (Бут 50). Перебування в Землі – це долучення до батьків: Авраама і Іссака. Треба було бути похованим в обіцяній Богом землі, яка асоціювалася з продовженням життя і перебуванням з нащадками.

Земля (Край, ЕРЕЦ) і обітниці про святу Землю вказують на Тіло Христове, яке було забальзамоване в духовному Єгипті (як тіло Якова) і потім на ньому сповнилася обітниця – з Єгипту його винесли. На відміну від Якового тіла, тіло Христа воскресло (саме так сповнилася обітниця про поховання в Землі – поховання в обіцяній Богом землі – це життя). Словом вся ця символіка поєднана…

Дім наповнився пахощами – так само як наповнявся пахощами храм, тому що там спалювали пахощі на алтарі для кадіння. Отже, Марія поклоняється і Христос приймає її поклоніння і надає йому особливого, унікального значення: Мене не завжди маєте з собою…

В-В1: Тепер давайте подивимося на Юду і бідних. Саме поклоніння Марії розбудило в Юді бажання “допомагати бідним” – інколи мені здається що сучасні критики Церкви критикують її не тому, що справді думають що її багатствами можна допомогти, а скоріше із заздрості… Але це окрема тема – Юда крав з скарбнички і якщо б він роздав бідним не всю суму, за яку продав миро, ніхто б не помітив (коли подібні речі зробили Ананія і Сапфіра – вони померли за словом Петра; вони збрехали ДС, Син терпів брехуна – це може бути ілюстрацією слів “хула на Духа не проститься, а на Сина проститься”. Христос не вразив Юду за брехню – хоча пізніше він сам повісився… засудив себе сам.

Христос його зупиняє, наказуючи залишити Марію в спокої і нагадуючи що вбогих вони завжди мають з собою. Можна собі уявити, як це вдарило по самолюбству Юди. Це ж був такий очевидний факт: про бідних треба було турбуватися (це серце побожності, яка приписана Законом). Хоча Юда був не прав, те, що він сказав вказує на те, що турбота про бідних – це очевидний обов’язок тих, хто має можливість про них потурбуватися.

Таким чином тут ми маємо контраст, який створений образом Марії, яка поклоняється і Юди, який краде, вдаючи що журиться про бідних. Це є своєрідним символом того, як це все виглядає і сьогодні. Люди намагаються відділити турботу про бідних від поклоіння Богу і навіть думають, що поклоніння забирає ресурси, які можна було б направити на вирішення соціальних проблем. Але мотиви незрозумілі.

В історії була ціла епоха боротьби бідних з багатими. Зазвичай за цим стояла заздрість.

https://theopolisinstitute.com/the-strange-love-of-jesus/

Про воскресіння Лазаря говориться в контексті повідомлення про Марію: чого вона очікувала і що отримала ? Вона сиділа біля Христових ніг і слухала (Лук. 10), потім смиренно просила, але все прийшло в повний тупік, коли Він не прийшов, щоб його зцілити.

He did not come when she needed Him. He remained silent and absent. This must have been for Mary like the valley of the shadow of death.

Nоді – Лазар воскрес…

She lovesJesus is much deeper than before, and her knowledge of Him too. Love and knowledge are often used as synonyms in the Bible. Mary is a more mature person, now, more Christ-like. In this sense, she is also much closer to Him. He is much dearer to her. In the end, she has received much more that she had asked for, then she had desired or even imagined.

The third time we see Mary at Jesus’s feet at a feast. Martha was serving at the table, as usual. Mary, too, took her usual place. She had been on the green pastures, she had traveled through the valley of the shadow of death, and finally she had arrived on the other side. Her faith had matured through hope into love.

В результаті – слава Божа: Лазар живий, Ісус прославлений, Марія – укріпилася в любові і довірі.

І знову ж таки контраст з Юдою: вроді добре діло хотів зробити – а закінчив тим, що видав Христа і повісився.

 

44 Змова про вбивство Лазаря (12: 9-11)

Іван – Перикопа 44 https://youtu.be/BRlqq3R5BFc

А-А1: юдеї

В: намір вбити Лазаря

В А1 використовується саме слово “юдеї”, а не народ (як в перекладі Хоменка). Це слово повторюється в А1. Юдеї були свідками смерті Лазарі і тому те, що стосувалося Лазаря мало для них навіть більше значення – вони плакали за ним і він вже смердів, пролежавши в гробі 4 дні. А тереп він живий і вони можуть це бачити. Окрім того, це свідчило про Христа і вони починали вірити – це було те, чого вони так хотіли: щоб свідчив не Він сам, а його діла. І як результат вони розуміли що їх дурять першосвященники – що вірити їм не можна (А1)

В: це змушувало першосвященників щось робити вже не тільки з Ісусом, а й з Лазарем. І вони постановили вбити Лазаря.

Ті, хто ненавидять Христа завжди переслідують свідків Божої слави – а Лазар був живим свідком.

Нанависники готові вбити міліони Лазарів, якщо це буде необхідним. Вони готові вбивати всіх, хто може стати на їх шляху. Так вони і зробили – такі діячі як Гітлер, Сталін, Мао Дзедун: до речі, чи знали що в кінці 50 на початку 60 років в Китаї виморили голодом – від 15 до 40 мільйонів (ніхто не знає точно скільки). Ви собі це можете уявити ? Як можна приховати загибель такої кількості людей. Мертві лежали край доріг, тому що владі захотілося створити колгоспи і все зерно забирали – те, що було в Україні, тільки в ще більших масштабах – тут мільйони, там – десятки мільйонів. І все шито крито. Заради чого ? Заради своїх сраних амбіцій. Єдиним поясненням масштабів такої ненависті і зла ж те, що за цим стоять духи злоби піднебесної (картини з Володаря перснів, де зображена вся ця нечисть, яка просто руйнує щоб руйнувати тоді видаються дуже правдоподібними…)

І тут саме вони зараз збираються проти Христа і всього, що Йому належить. Він приймає цей виклик і з тріумфом вїзджає в Єрусалим…

45 Тріумфальний в’їзд Ісуса до Єрусалиму (12: 12-19)

Іван – Перикопа 45 https://youtu.be/S1PN1gL7B5Y

Хіазм АВВ’А’:

А-А’: безліч народу – натовп

В-В’: написано

А-А’: Читаючи Іоанна здається, що Ісус сів на осля вже після того, як люди проявили ініціативу і вийши йому назустріч за місто. А можливо хронологія тут недоречна – в будь-якому випадку одне доповнювало друге. Йому кричать “Осанна”, називаючи Сином Давида, а значить воздають Царські почесті: Благословенний, хто йде у Ім’я Господнє, Цар Ізраілів.

Вістка про воскресіння Лазаря ширийться з неймовірною силою і фарисеї усвідомлюють що контролювати вже нічого не вдастся – є більше тих, хто під впливом натовпу, чим тих, на кого можуть впливати вони. Вони безпорадні.

В-В’:Але в центрі хіазму, коли йдеться про те, що Господь сів на осля звертається увага на те, що написано. Згадайте очищення храму (Ів.2) – учні згадали що написано про ревність у Псалмі, але не збагнули що Він говорить про храм тіла. Тільки потім, коли він воскрес з мертвих для них це стало зрозуміло. Так само тут: коли Ісус прославився, вони пов’язали те, що відбувалося при в’їзді в Єрусалим і те, що написано. Розуміння Писання, розум, який Господь відкриває для розуміння Писання – дуже важлива тема, особливо в контексті дарування Духа Святого (П’ятидесятниця – це початково було свято дарування Тори – саме в цей день зійшов Дух Святий, тому ці теми дуже тісно пов’зані – будемо про це говорити, коли читатимемо 1 до Кор. – там просто скарбниця вчення на цю тему…).

А зараз давайте подивимося коментар Карсона: 372 т 2

Воскрешение Лазаря является седьмым и кульминационным знамением Иисуса в этом Евангелии. Воскрешение мертвых было редким событием в ВЗ, и встречается лишь четыре раза: воскрешение сына вдовы Илией (3 Цар. 17, 17-24); воскрешение Елисеем сына сунамитянки (4 Цар. 4, 32-37); «посмертное» воскрешение мертвого Елисеем (4 Цар. 13, 21); и недозволенное выведение Самуила из могилы по просьбе царя Саула колдуньей из Аэндора (1 Цар. 28) (см. видение Иезекииля о долине сухих костей в Иез. 37,1 -14). Воскрешение мертвых обычно рассматривалось в свете окончательного воскресения и как выражение Божьей силы, способной это совершить.

В контексте повествования, воскрешение Лазаря подталкивает иудейских правителей к решительным действиям с целью схватить Иисуса и судить его за богохульство (Ин. 11, 45-57), так что Ин. 11 служит важным переходным моментом от повествования о служении Иисуса в Ин. 1 — 10 к повествованию о его страстях в Ин. 13 — 20 (Ridderbos 1997: 381). Важно, что воскрешение Лазаря — это больше чем просто чудо; это знамение, проявление Иисуса как Христа и Сына Божия (ср. Ин. 20, 30-31). Кроме того, противление иудеев воскрешению Лазаря, образно говоря, вбивает последний гвоздь в гроб иудейских правителей и служит последней уликой, обвиняющей противников Иисуса. Более сильного знамения мессианства Иисуса быть не могло.

Ответ Иисуса на возражение Иуды в Ин. 12, 8: «Ибо нищих всегда имеете с собою, а Меня не всегда» – вероятно, включает в себя аллюзию на Втор. 15, 11: «ибо нищие всегда будут среди земли твоей». Смысл слов Иисуса в том, что при обычных обстоятельствах забота о бедных уместна, но нынешние обстоятельства – необычны. Мессия идет на смерть, и Мария, совершив полный пророческого символизма поступок, сделала именно то, что было нужно в этот момент, помазав Иисуса для погребения. Итак, вера и посвященное следование за Христом торжествуют над соблюдением религиозных обрядов и дел. Автор четвертого Евангелия рассеял упоминания о грядущем «часе» Иисуса по всему предшествовавшему повествованию; теперь этот «час» приблизился (ср. Ин. 12, 23).

Урочистий в’їзд Христа в Єрусалим ми святкуємо за тиждень до Пасхи – це остання неділя в періоді Великого Посту.

Привітання основане на Пс.117:26 і Зах.9:9.

Пальмове віття може асоціюватися з святом Кущів, але також….

как-видно из монет, которые чеканились во время иудейских восстаний 66—70 и 135 н. э., пальма была национальным символом в иудаизме Второго Храма.

Коли йдеться про урочистий в’їзд в Єрусалим, то мабуть сприйняття цієї події було овіяне націоналізмом і природньою реакцією на чудо – бажанням відновлення Царства, і виникненням наптовпу зівак там, де щось трапляєтся. Тут трапилося надзвичайне, тому натовп збирався швидше і їх було більше. Так само як воскресіння Христа учні спочатку сприймали трохи по-іншому, ніж ми, коли в Нд вранці кажемо “Христос воскрес” – так само і тут. Ніхто нічого не розумів. А дехто так і не зрозумів, учні зрозуміли, коли Христос прославився… Це дає нам замислитися над тим, яку роль в нашому житті грає розум.

Це дуже велика тема, скажу тільки, що сучасна людина (внаслідок сприйняття себе як gomo sapiens) відводить розумові надто велику роль. Це відображено в системі освіти, яка спрямована на набивання голови непотрібною інформацією, та у тому, що людина ставить свій розум за критерій правди, покладається на свій розум, думаючи що цього достатньо.

Але людина – це не тільки gomo sapiens. Вона ще gomo faber – людина, яка творить… наприклад. Існує біля 10 різних визначень. Але я хочу звернути на одне з них, про яке треба говорити в контексті того, що ми сьогодні прочитали: gomo adorans (людина, яка поклоняється). Таке визначення відповідає вченню перших розділів книги Буття і Біблії вцілому. Кожна людина неминуче поклоняється – ось чому вона творить собі ідолів, коли відкидає Бога правдивого. Не поклонятися вона не може. Це не означає, що інші визначення – не вірні, брати на прапор якесь одне, відкидаючи інші, призведе до крайнощів; таке може трапитися із будь яким із цих визначень – якщо звести людину тільки до gomo adorans і відкинути всі решта – будуть проблеми. Але проблема насправді вже полягає в тому, що ми відкидаємо, або не надаємо належного значення якраз тому, що людина – це істота, яка вклоняється.

Юда – це приклад людини, яка мислила раціонально і прагматично: чому б не роздати бідним те, що вивітриться в повітря ? Але виявився неправий, тому що не помітив, що Марія вклоняється і цьому не можна заважати.

Найгіршим виявом того, що на прапор підіймають розум є позбавлення дітей Причастя. Таке практикують деякі Церкви. Мені навіть здається, що це важливіше питання чим питання, які вважаються ознакою різниці між нами. Тобто тут ми ближче з православними і католиками, а не з протестантами, які дітей не причащають (а інколи і не хрестять – так є навіть такі).

Іншим проявом цього є те, що навчання взагалі і проповідь зокрема є центром Богослужіння. Біблійна проповідь здається таким розумниками панацеєю від усього. Вчитися, вчитися і ще раз вчитися…

Насправді, проповідь зайняла центральне місце тільки тому, що Причастя, Таїнство перестало грати вирішальну роль. Проповідуют щотижня і ще на тижні і ще Біблію щодня вивчають (як я) – а Причастя раз на місяць.

Насправді я не думаю, що такий інтенсив, який відбувається зараз – це норма. Люди можуть подивитися те, що я видам за 3 роки – протягом 10. Або прочитати всю Біблію не за 3 роки, а за 6 чи навіть 9. Ну, звісно, що якщо ви прочитуєте її кожен рік, то толку з цього буде більше. Хоча важливо також цікавитися тлумаченням, а не просто читати. Читання має привести до інтересу – а про що це, що це значить ?

Але я не про це: я про те, що яким би важливим не було вивчення Біблії, воно не є центральним аспектом нашого благочестя. Біблією наповнена Літургія – вона є частиною корпоративного поклоніння, але давайте не забувати, що Слово – це Син, це особа, а не інформація. І що без Духа в нас нема ні розуміння цієї Особи, ні вірного розуміння Писання.

Тому давайте не відривати розум від поклоніння, а поклоніння – від розуму. Якщо ми чогось не розуміємо – свого часу збагнемо. Мені в цьому плані подобається Джордан – він знає набагато більше і краще, ніж можна уявити і тлумачить Біблію вже десятиліттями – але визнає, що його погляди в чомусь змінюються, що ми чогось не знаємо. Він каже, що вивчення Біблії є для нього свідченням того, що людська історія тільки починається – є ще так багато того, чого ми не знаємо. Ми тільки торкнулися поверхні у вивченні Біблії, наші знання – це як капля в океані поклоніння Богу. Як казав Честертон (якого називають апостолом “здорового глузду”): містик просто пливе по океану, а розумник намагається запхати океан собі в голову і вона лопає…

Продовжимо читати Євангеліє від Іоанна///