Ісус Нав 6:1-9:27; Ів.8:12-10:39 (37 тиждень)

180520

190520

200520

210520

220520

230520

 

Ісуса Навина 5-2

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH9yrLU64EqYyMnERTh8Vn1A

7 Видіння Ісуса Навина (5: 13-15)

8 Здобуття та знищення Єрихону (6: 1-25)

9 Прокляття Ісуса Навина (6: 22-27)

10 Гріх Ахана та покарання за гріх (7: 1-26)

11 Стратегія захоплення і знищення Гаю (8: 1-29)

12 Ісус Навин поновлює завіт (8: 30-35)

13 Гівіоніти рятуються хитрістю (9: 1-27)

18 травня 2020 роки.

8 Здобуття та знищення Єрихону (6: 1-25)

Ісуса Навина – Перикопа 8

https://youtu.be/mPZKkZI3WEs

http://www.bible.literarystructure.info/bible/06_Joshua_pericope_e.html#8

Ми закінчили, читаючи 7 перикопу в попередньому розділі – Ісус Навин зустрічає Вождя Господьнього воїнства і падає, вклоняючись і запитуючи, що звелиш мені робити ? Це нагадує наверенення Павла, який отримав наказ від Господа, який йому явився і потім став здатний провадити “завоювання” через свої подорожі. Джордан звертає увагу на те, що перше завоювання в ІН – це не Єрихон, а Рахав, яка увірувала і навернулася. Знищення нечестивих і визволення праведних під час їх знищення – це тема, яка повторюється від історії з потопом. На це звертається увага, коли ми прочитали про знищення Єрихону (17в)

А-А1: Єрихон закритий – ніхто не входить і не виходить; народ закричав і засурмив – і стіни впали і він вже не закриий, а всі хто там ховались – стали закляттям (херем – спеціальний термін, який використовується тоді, коли йдеться про священну війну).

В-В1: гучний крик-закричіть. Господь, який являвся ІН каже, що дав місто – і царя і вояків (мелек, гібор – ключові тепміни СЗ). Він також каже як вони мають ним оволодіти, виходячи з того, що місто – неприступне і їх війна – це не звичайна війна. Іншими словами як їм зробити те, що явить Божу славу і буде втіленням того, що не своєю силою вони взяли це місто і не їм належить усе, що там знаходиться. Є не просто “дав”, а “як дав” – що робити, чого не робити. Шість днів обходити місто – це вказує на дні творіння і на те, що людина має оволодівати світу щодня роблячи те, що Бог наказав, наслідуючи Бога, який творив 6 днів.

Про сурми і про те, яку роль вони виконували за Господнім наказом – Числ. 10. Символізували вони голос Божий, який був на Синаї схожий на сурміння труби (Вих. 20:18). Сурмити будуть перед ковчегом – тим, що втілює присутність Бога з ними (згадайте Євангеліє від Ів, що ми говорили про Слово: таким чином це пов’язано: Слово Господнє (сурма) і Божа присутність (ковчег). Тобто Бог наказує поставити все в залежність від цього. Приєднайте сюди ще символ 6 днів і вас буде модель, яку ми називаємо літургічної і прикладної (або практичної) побожності – те, що виражається в ідеї: працюй 6 днів і поклоняйся на 7-й.

Коли Ісус Навин передає ці накази народу, він зауважує, що Рахав не має загинути, бо сховала послів (В1), місто має стати закляттям (знищене має бути все, окрім срібла і золота, мідяних та залізних речей, які увійдуть до Господньої скарбниці, а тому теж не мають привласнюватися), люди мають стерегтися заклятого, щоб самим не стати закляттям, навівши біду на всіх ізраільтян (вони – одне ціле і гріх одного призведе до проблеми в Тілі).

Про специфічний момент, на який вказували сурми вказує Джордан, але ми поговоримо про це завтра, тому що це має значення в контекті історії з Ахавом, який взяв з заклятого.

С-С1: спочатку Ісус кличе священників і дає їм наказ нести ковчег. Сім священників будуть нести сім сурем. Процесія пішла довкола міста: озброєні люди довкола, а священники і ковчег – в центрі: так був розташований табір в пустелі. Тобто це така собі “пересувна” армія, яка зазвичай стояла – вони рухалися тільки тоді, коли рухалася хмара чи стовп слави Божої. Це відбувалося не з їх волі – а коли Господу буде довподоби (Числа 9:15 і далі) – а за Господнім наказом. Тут теж все відбуваєтся за Господнім наказом, тільки вони самі вже тут – як та хмара, яка рухається довкола Єрихону один раз на день. Це є свідоцтвом, яке може видатися марним і неефективним. Але свого часу воно стає дуже ефективним.

В частинах С-С1 повторюється: обійдіть навколо це місто.

D: (центр хіазму) – як ми бачимо Ісус Навин, переповідаючи слова Господа, дає специфічні пояснення – він тлумачить: не будете кричати (повторюється тричі – в10). Ізраільтяни хотіли кричати – озброєних людей переповнюють певні емоції і вони мають мати вираження – давайте закричимо і хоча б їх налякаємо. А насправді все це виглядало дуже дивно – процесія лякає якось навіть ще більше; вона ніби не вступає в ніякий контакт з тими, хто знаходять в стінах міста. Як це виглядало ?

Так виглядає Церква, яка робить Господнє діло. Ходить довкола твердинь цієї безбожної культури і, здавалось би, нічого не відбувається. Але суть не тому, як це виглядає (для нашого розуму) – а в тому, що це Господній наказ. Він містить також наказ кричати “коли я скажу”, – каже Ісус Навин (в10). Так і зробили обійшли і повернулися в табір. Не думаю що жителям міста було смішно – якщо навіть вони і сміялися, то “тільки для того, щоб не заплакати”. Страх, який як ми знаємо жив у їх серцях (про це казала Рахав (2 розділ) і про це написано в 1 вірші 5-го розділу), цей страх з кожним днем зростав і можливо дехто помер ще до того, як стіни впали. Смертність під час різноманістних потрясінь збільшується, люди хворіють, дехто закінчує життя самогубством.

Джордан каже, що фактично знищення Єрихону символічно пов’язане з обрізанням – вони робили “Гілгал” довкола міста – сім раз його обходячи. Крайня плоть – крайнє місто: тобто так само як обрізалася крайня плоть на тілі людини, мала бути обрізана крайня плоть землі – цією крайньою плоттю і був Єрихон – велике місто – не дарма воно має паралелі з Вавилоном.

7 разів обходили в 7-1 день – остаточний суд (з 3 дні – попредній). По суті, каже Джордан йдеться про кастрацію. Обрізання символізує кастарцію, тому що з цим пов’язане майбутнє – каструють частково (обріжуть) – маєш майбутнє (зрозуміло що йдеться про член тіла, який відповідає за розмноження, а діти – це майбутнє, тому він символічно з цим пов’язаний). Якщо тебе каструють повністю, як Єрихон, так що нічого там не залишиться – в тебе немає майбутнього.

Про це пише Павло до Галатів, коли ми чатаємо “коли б ви вже зовсім себе покалічили” – 5:12, то йдеться саме про те, що ті юдеї, які хотіли обрізати Галат – прокляті. Але такі відверті образи і слова Павла – не випадкові: це все одна тема.

Ще цікава деталь – вони робили це вранці, а про сьомий день сказано, що рано-вранці – тобто дуже рано (12,15вв). Всі важливі справи треба робити вранці… тут це вказує не на це, а вказує на настання дня Господнього – жінки прийшли до гробу рано-вранці і “камінь Єрихону” – камінь, про який вони переживали що ніхто їм його не відвалить – було відвалено. Христос воскрес і це відбулося вранці. Не дарма в Церковному календарі є ранкове святкування Пасхи – ранкове Богослужіння. Деякі Церкви, які не приктримуються Церковного календаря в інших деталях – так і роблять (на Пасху збираються в Нд вранці).

Отже, ми поговорили про те, як відбувається священна війна і можемо зробити висновок, який витікає з того, що ми роглянули: суть священної війни – що це війна Господня, яка провадиться у Його присутності (Вождь, ковчег) і за його наказом (ходіть щодня, не кричіть, на сьомий день – закричите, коли я скажу). Ось чому Церква – це армія. Її оточують міріади озброєних анголів і святих – ми їх не бачимо. Є священники, які трублять у сурми, проголошуючи Слово Господнє, яке стосується нашого повсякденного життя (щодня вони сурмили в сурми) – воно дає можлвість покаятись, дає час відкрити двері міста безбожній культурі. Церква по-особливому свідчить у 7-й день: вона кричить – молиться, співає Псалми, відповідає на слова Христа в Літургії: “Закричіть, бо Господь віддав вас це місто !”.

Про закляте ми ще поговоримо, хочу тільки звернути увагу на те, що в книзі Об’явлення теж що в місто Боже буде принесена “слава і честь народів” (Об’явл. 21:26). Про це нагадує наказ про золото, срібло – які символізують славу.

Рахав спаслася не сама, а весь її дім (6:17), в Діях ми читаємо подібні вислови – увірував і охрестився він і весь його дім – зокрема: дім Корнилія, який зібрав у себе вдома тих, кому проповідував Петро (Дії 10, 11 розділи).

Але велике місто Єрихон було піднесено до небес (Втор. 9: 1).

Це місто-фортеця Єрихон, на рівнині Йордану, було наповнене великим багатством. Її скарби включали срібло та золото, вироби з бронзи та заліза (6:19), лляні вироби (2: 6) та пурпурові (2:18). Єрихон, очевидно, підтримував комерційні відносини з Шинаром. Серед безлічі скарбів був прекрасний вавилонський одяг, який приваблив Ахана (7:21). Коли Єрихон впав – царі ханаанські ще більше злякалися (9: 1-3, 24; 10: 1-4). Такі самі висновки треба робити з падіння будь-яких безбожних імперій і цивілізацій: історія містить приклади того, як великі і, здавалося би міцні культурні утворення зникали і розвалювалися раптово. Раптово все може змінитися – і зміниться, якщо ми, як Церква, будемо вірно робити свою справу.

9 Прокляття Ісуса Навина (6: 22-27)

Ісуса Навина – Перикопа 8

http://www.bible.literarystructure.info/bible/06_Joshua_pericope_e.html#9

Двоє свідків заходять у дім того, хто спасеться і виводить їх з міста перед тим, як воно буде знищене. Ми це вже десь чули – двоє післанців (анголів) приходили до Содому…

все повторюється, хоча інший час і інші персонажі.

А-А1: Ісус наказує вивеси Рахав і виконати присягу, яку дали – Ісус Навин сам дає присягу, що той, хто відбудує Єрихон – проклятий. Ми знаємо що все трапилося так, як він сказав – 1 Цар.16:34. Пророцтво сповнилося в часи Ахава, але ці слова пов’язані з поганською традицією приности в жертву дітей. Каїн назвав місто іменем свого перворідного сина – Енох (в одній із лекцій Джордан показує як це слово перетворилося на слово “бург” – яке є закінченням в назві багатьох міст). Принесення перворідного при закладанні міста (початок будови) і принесення в жертву наймолодшого сина – “поставить брами” (коли закінчуватиме) є вираженням суті поганської культури, яку Бог велів знищити під корінь. Але навіть після того, як Єрихон знищено і Ісус Навин наперед проклинає того, хто його відбудує – паростки лишаються і цей бурьян росте, скільки його не вибирай – в часи Ахава він настільки розрісся, що стало можливим таке публічне зло: відбудувати Єрихон, приносячи в жертву власних дітей.

Отже, з А-А1 ми бачимо яке значення має слово: слів, сказаних перед Богом треба дотримуватися і коли в НЗ ми читаємо: нехай буде проклятий той, хто не любить ГнІХ (слова апостола Павла) – це не пусті емоції. Так і буде.

Більше того, після остаточного завоювання і настання у всій повноті Царства ГнІХ на новому небі і новій землі, пароски зла буде викорінено остаточно. В Боже місто “не ввійде нічого нечистого” (Об’явл.21:27). Взагалі паралелі між книгою Ісуса Навина і книгою Об’явлення – це ціла тема. Цікаво бачити паралелі між Євангелієм Іоанна і книгою Об’явлення, але ці книги написала одна людина. А ІН було написано за сотні років до Іоанна.

Перед тим, як закінчити, ми подивимося на деякі з них, а поки що, літератуна стурктура:

В-В1: Рахав. З 23 вірша ми можемо припустити що людей, які спаслися з Рахав було дуже багато. Ми читаємо “всі її роди” – в неї була гостинниця і мабуть вона була повна. Цікаво, що вона була в стіні – а стіни міста впали, як же не впав дім Рахав ? В неї на вікні була червона нитка – знак для Бога (ми детально говорили про це на мин тижні). Бог руйнував стіни і кров, яку символізували ця нитка не дала Губителю знищити тим, хто в цьому домі (як при Виході з Єгипту…

Джордан зветає увагу на те, що Рахав, так само як золото і срібло належить Господу.

С: центр хіазму – 24 вірш: викликає асоціації з вогнем, про який пише апостол Павло в 1 Кор.3: там йдеться про будову міста, про покладання основи – дуже схожі теми (основою Божого міста є перворідний син, який став жертвою за нас); також – про вогонь, який спалить те, що побудовне з дерева, сіна, соломи. Встоїть тільки те, що з золота, срібла і дорогоцінного каміння. Віра порівнюється в Біблії в золотом (1 Пет.1:7). Знову ж таки згадаймо Об’явл.21:27: слава і честь народів – це принесли в скарбницю: це ті діла, які пройшли випробування вогнем. Все буде випробуване вогнем – Бог є вогонь – одних знищує, інших – очищає. Все, що горить в вогнц Божої святості має згоріти, пекло, яке асоціюється з вогнем – це не якась велика пательня, сковорідка – так його малювали для того, щоб пекло не було для людей чимось абстрактним. Пекло – це перебування в Божій присутності в особливому сенсі цього слова, тому що немає такої глибини, такого пекла, шеолу, віддаленого від Бога місця, в якому б не було Бога (зійду в преісподню – ти там). Тому те, що грішиники мучаться в пеклі – аж ніяк не є проблемою для Бога: він є такий як Він Є, це вони не обрали святості і праведності, яку дає Ісус Христос. Він не дивиться на лиця – діла тих, хто будував з соломи, згорять, не зважаючи на те, що самі вони спасуться, тому що покладено основу, яка не горить – Ісуса Христа. А що робити тим, хто без Христа ? Якщо праведник, каже Петро, ледве спасається, то що нечестивий і грішник (1 Пет.4:18) ?

Під час лекцій Джордана, хтось задав питання – а як же знищення дітей – на що Джордан дає відповідь в дусі книги Еккл: не переживайте за невинних немовлят. Що їх чекало ту, на землі ? В кращому році 60-70 років страждань, хто-зна яке життя, яке хто-зна де б закінчилося… а так вони були прийняті Богом в Царство. Це цікавий приклад того, як оцінювати подібні події – справді людське життя з тз вічності – це капля в морі. І ми повинні розуміти що аборти – це страшне вбивство не тому, що людське життя має безмежну цінність саме по собі, а тому що людина грішить і порушує Божу заповідь. Вбивця буде покараний, а немовля – ні. Воно вже постраждало (так само як постарждало за гріхи батьків під час знищення Єрихону). Коли Бог забирає дітей – вони йдуть в Царство. Ми ж настільки переймаємося світським сприйняттям, безбожний наш світогляд проявляєтся в розмовах про права людей взагалі, і в розмовах про право на життя зокрема. І ми приносимо це в Біблію. Бог справедливий і він не вчитинь зла. Проблема в тому, що ми не вважаємо злом те, що Він вважає злом, а переймаємося тим, що Божі чини не вписуються в наші поняття.

Повернемося до тексту

Таким чином, вирішальним було не те, що Рахав – блудниця, а те, що вона прийняла послів. В цьому єдина різниця між нею і рештою жителів міста. Так само можна сказати і про нас – праведність ми отримуємо задарма, а не заслуговуємо на неї. Ми заслуговуємо загинути з усіма такими самими грішниками, як ми. Це не означає, що Рахав залишилася блудницею, спочатку їх вивели за табір, а потім вона осіла в Ізраілі “аж до цього дня”(пор. В-В1). Ці слова мають особливе символічне значення, якщо ми згадаємо що Рахав – в родоводі Ісуса Христа, якого розп’яли поза табором (Євр.13:12) і кров якого освятила грішників, так що ми можемо постійно пробувати в Домі Господньому – наше ім’я записане в Книзі Життя “аж до цього дня”.

Тепер до книги Об’явлення:

https://imaginingavainthing.wordpress.com/2008/09/27/the-john-revelation-project-study-paper-no-1/

В чому книга Об’влення повторює книгу ІН: які конктретні паралелі. Я не буду це пояснювати – просто вказуватиму на те, про що говориться в Об’явл і клацатиму пальцем, якщо це тведження можна підтвердити тестом з Об’явл. – текси є в статті. Ви ж , якщо ви читали Ісуса Навина уважно, можете самостійно побачити з чим конкрено пов’язані ці твердження в книзі Ісуса Навина.

Історія справжнього ІН та блудниці, що стає нареченою.

Гріхи Великого Вавилону сягли небес (Об. 18: 5), Бог згадав про його неправди.

Вавилон повинен бути знищений, щоб народ Божий успадкував нове творіння (21: 1-5) і щоб воно поширилося (21:12), як описано в книзі за сімома печатями (5: 1) . Чи є це велике місто перешкодою для Ісуса, який зупиняє сонце (21:23), і який проливає градом каміння (16: 19-21)?

Скарби Вавилону: золото, срібло, бронза, залізо, лляні вироби та червоний (18: 12-13). У місті жила розпусна жінка (17: 4) .9 Падіння цього великого міста перед Ісусом спричинило страх і скорботу земних царів (18: 9-10).

Господь послав двох свідків (11: 3-12), але народи прагнули їх вбити (11: 7). Тим не менше, вони були позбавлені смерті “на очах у ворогів” (11:12). Жінка чинила блуд із земними царями (18: 3). і мала владу смерті над святими Божими (17: 6).

Битва проти Вавилона розпочалася з несподіваного видіння (1: 12-19). Вождь Господнього війська з’явився з мечем, але тут він виходить з Його уст (1:16). Він наказав Івану написати сім листів до Його церков, закликаючи їх до чистоти, яка є передумовю ведення священної війни, до якої покликана Церква (2: 1-3: 22). Іоанн впав перед Христом, як мертвий. (1:17).

Ісус відкрив книгу, що запечатана сімома печатками (5: 1), сьома печатка – сім сурем суду (8: 1-2). Коли прозвучала сьома труба (11:15), на небі з’явився ковчег завіту (11:19), і пролунали гучні голоси: «Перейло панування над світом до Господа та до Христа Його… » (11:15). Вавилон падає (18: 2), його спалено вогнем (18: 8).

Вийдіть з нього – люди мої, щоб не стати спільниками гріхів і не бути покараними”. (18: 4) Свідків було двоє, тому в книзі Об’явлення йдеться про подвіне покарання (18:6)

Вершті решт ті, хто були частиною блудниці стають новим містом, яке побудоване біля води (Єрихон – місто пальм – там багато води).

(Ідея для викладання – кожне клацання пальцем нумерується і студент записує в чому саме полягає паралель Об’явл з ІН)

Хіба не грішників і митників, хіба не блудиць, всіх, хто “хворий”, Закхеїв, Марій Магдалин, усіх цих відступників прийшов визволити Христос ?

Нова Армія, яка сурмить (проповідує Слово Боже) і кричить (співає, молиться) має дати надію таким, як Рахав. Блудниця має стати Нареченою. І ця думка жахає, тому що вона кидає виклик – чим більший гріх – тим більша благодать.

Мілтон знав, що сила поезії виявиться нарешті більш переконливою, ніж усі армії Кромвеля (мається на увазі “Загублений рай”). Тому нам потрібне не тільки нове тлумачення, яке буде основане на Євангелії і вченні апостолів і буде продовженням августинівського католицизму і реформатоства – кальвінізму: вчення, яке не створює нічких ілюзій стосовно того, що всі ми грішники, всі ми безнадійні пропащі грішники, як Рахав. І сила Євангелії полягає в тому, що Бог Бог воскрешає померлих і спасає тих, що загинули.

Євангеліє – це боротьба заради Нареченої. Той, хто змагається – вже уявляє собі її в весільній сукні. Наречена, яка гідна Сина. Кажуть, що Євангеліє – це комедія, тому що вона закінчилася щасливо. Але я думаю, що це також драма: це драма про наречену, невірність якої зробила її абсолютно непридатною і зовсім недостойною Сина. Син заплатив велику ціну (калим), щоб повернути її собі – Він віддав життя. Євангеліє – це драма Духа, який веде до покаяння і спонукає до вірності. Ми повинні розуміти, що Євангеліє і Царство Боже – це вже, і ще ні: колись вона зійде з неба, як наречена, але мені здається не менш важливо, що це місто-наречена в певному сенсі цього слова – вже зійшло і продовжує сходити, тому що Небо і земля поєднані у Христі, ми приєднуємося до небесної Церкви під час поклоніння, коли молимося “Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі” і коли потім ідемо і робимо це з землі – небо, замість того, щоб чекати його в майбутньому, так ніби ми маємо піднестися на небо, а не Новий Єрусалим зійти на землю (вознесіння – так як це розуміють багато сучасних протестантів – це не вчення Біблії: Біблія не говорить про вознесіння, як про якусь окрему подію, яка відділена від 2 пришестя Христа: це вчення Дарбі). Словом, книга Ісуса Навина нагадує нам, що книга Об’явлення говорить про цілком реальні речі, земні речі, які відбуваються з перспективи неба. З іншого боку навпаки – Об’явлення показує нам, що те, що описано в ІН має цю небесну персперктиву, хоча відбувалося на землі і було пов’зане з тим, що в уяві багатьох сучасних людей виглядає як щось взагалі не духовне. Що з цим робити ? Книга Дії Апостолів на допоможе зрозуміти….

19 травня 2020 року

10 Гріх Ахана та покарання за гріх (7: 1-26)

Ісуса Навина – Перикопа 9

Уривок має хіастичну структуру:

А-А1: йдется про гнів. Слово гнів в євр мові декілька значень – одне з них: ніс. Тому йдеться про те, що відбувається коли ніздрі роздуваються від гніву. У дракона з ніздер бухає дим, він дише полум’ям. Ось що таке гнів. Виникає словосполучення “полум’я гніву” (в 26 – лютість гніву)

В-В1: Ісус посилає людей

С-С1: поразка при місті Ай і слова Ахана, який описує, що він зробив (причина – наслідок)

D-D1: Ісус і старійшини лежать і посипають голову попелом – Ісус звертається до Ахана

Е-Е1: Ісус звертається до Бога – Ісус виконує те, що сказав зробити Бог – виявляючи причину поразки – Ахан

F: слова Бога.

А-А1: гнів запалився, тому що споневірилися (були невірні) Господу, зокрема Ахан взяв із заклятого (вкрав у Бога – херем). З іншого боку хіазму: спинилася лютість гніву після того, як побили камінням увесь дім Ахана. Він навів нещастя на всього Ізраіля, тому Господь навів на нього нещастя руками всього Ізраіля. Херем – це Боже, і неможливо вкрасти у Бога і залишитися непокараним. Також ми бачимо як все пов’язане: Ахав – його сім’я (не тільки коли йдеться про спасіння дому Рахави, а коли йдеться про суд – дім в Біблії – це Ахав і все, що його: діти, худоба і майно). Його гріх зараховується суспільству, частиною якого він є. Це не його приватна справа. Це навіть не те, за що він буде відповідати на суді перед Богом: Бог звелів його судити людям. Нехай на тебе наведе Господь нещастя, каже Ісус Навин і вкаменували.

В-В1: все починається з того, що послані Ісусом Навином терплять поразку, яка сприймається по-особливому болюче на фоні падіння Єрихону. Їх віра настільки велика, що вони не вважають що треба всім йти на завоювання Аю.

1 Сам 14 розділ – Бет Евен: Йонафан з’їв меду, коли Саул закляв вояків не їсти: тоді нічого не трапилося, тому що хоча Бог вказав на Йонафана і Саул був готовий його вбити – народ заступився. Це не було закляте Богом – Саул зробив це від себе – не подумавши що солдатам треба їсти, а перемогу Бог дав через Йонафана, який поїв нормально… Саул відразу намагається вияснити причину того, що Бог не відповідає і жереб падає на Йонафана.

В другій половині хіазму 10 (Ісуса Навина) – посланці йдуть розкопати сховане в Ахавовому наметі.

С-С1: ізраільтяни терплять поразку (Ай – це десь 25 км на Пн-Захід): камінне серце стало, як вода – в даному випадку символ невпевності, розгубленості. Загинуло 36 чоловік.

З іншого боку ми бачимо як Ахав розповідає що він зробив – я, каже згрішив і взяв із заклятого ( і тут перелічується – в21).

D-D1: молиться, лежачи перед ковчегом – роздерання одежі, лежання в поросі лицем донизу і посипання голови попелом – все це символічні дії, які вказують на повернення у порох. Симвовілічна смерть. В D1 Ісус закликає Ахана воздати славу Господу, славу, яку він намагався вкрасти – він закликає сказати правду про те, що той зробив. Фактично, Ісус Навин сам робить те, до чого закликає Ахана: падаючи перед ковчегом він воздає славу Богу, тому ці частини пов’язані.

Е-Е1: молитва Ісуса Навина дуже схожа на молитви Мойсея, коли той заступається за Ізраіля, якого Бог хоче винищити за невірність. Знову бачимо, що після отримання відповіді від Бога, все відбувається рано-вранці – вони через жеребкування дізнаються хто вчинив зло. Можливо тому слова Ахана – “я згрішив” не вважаються розкаянням – він не хотів бути викритим: скоріше в них є зухвала самовпевненість – ну згрішив, ну взяв, ну і що ?

D: коли Бог говорить з Ісусом Навином, то описує проблему (11): чому “вони” ? Це робив ще хтось, окрім Ахана ? Мається на увазі дім Ахана – він не сам крав, йому допомагали – були співучсники – родичі: крали, обманювали, клали поміж свої речі те, що належить Богу.

Бог відповідає що поки не знищать заклятого з-поміж себе (не повернуть вкрадене Богу) – Він не буде з ними, а тому поразка – неминуча: самі по-собі ізраільтяни не схожі на армію (так само як на Армію не схожа Церква – вона є нею тільки коли Господь посеред нас).

Вчора ми говорили про сурми і я обіцяв звернути увагу на коментар Джордана, що стосується баранячих сурем, у які сурмили, обходячи Єрихон. Це стосується історії, яку ми прочитали тому, ось що каже Джордан:

Книга Левит 25:9 каже про сурміння у сурми для проголошення ювілейного року. В цей рік земля поверталася до свого власника (через рік її знов можна було здавати в оренду). Під час завоювання Єрихону і всіх подальших подій протягом 6 років, земля поверталася до свого власника (згідно з законом про ювілейний рік, тобто його символічним значенням). Земля може бути тільки дана після того, як Бог дасть (а для цього вона повертається спочатку Йому – як власнику). Про настання цього року звіщали сурми.

Тобто Ахан практично кажучи – вкрав у Бога право власності. Він заявив своїм учинком, що не хоче чекати, поки йому дадуть – він сам візьме. В результаті не тільки він, а вся його сім’я втратила майбутнє, втратила спадщину в Землі. Згадайте гріх Адама, який не дочекався дозволу їсти з дерева пізнаня добра і зла, порушив заборону і що з цього вийло – які для нас наслідки перворідного гріха. Він би отримав це право з часом – це окрема тема, на якій ми не будемо зупинятися, – але школа Джордана притримується цієї думки і ретельно її обгрунтовує: будеш їсти з усякого дерева треба розуміти – будеш їсти також з дерева пізнання добра і зла – але не зараз. Коли Бог дасть тобі це право. Про це треба детально говорити, коли читаємо Буття, хоча ця тема повторюється у всій Біблії і зокрема ми бачимо вказівку на неї тут. Вкрав у Бога – з’їв з забороненого дерева. Заплата за гріх – смерть. Каміння – яке символізує Бога, який судить падає на голови злодіїв.

Тепер про паралелі з історією про Ананію і Сапфіру, яка знаходиться в 5 розділі Дій Апостолів. На минулому тижні ми говорили, що події в цих книгах розташовані паралельно одна одній (говоримо про першу половину книги Ісуса Навина).

Отже там був Ананія і Сапфіра, – співучасниця. Ананія продав поле і поклав до ніг апостолів гроші, вдаючи що це вся сума – Петро називає це “обманути ДС” – йому належали всі гроші з проданого, він міг не давати їх взагалі – але сатана наповнює його серце і він дає, але якусь частину ховає. Ананія і Сапфіра помирають і все це відбувається за словом Пертра. Там також є післанці, які їх ховають. Словом паралелі очевидні. Принцип той самий…. Повернемося до цієї теми, коли будемо читати Дії…

Коментарі Джордана: Лекція 9 (друга половина і 10):


7:2 Ай – це другий Єрихон (розвідники і спаленння).

Ахан ідентифікує себе з хананеями і все його під закляттям, як вони. 7:15.

7:26 каміння там до цього дня (Азан і цар Гаю). Це пам’ятники по всій території. Згадайте перехід через Йордан. Діти будуть питати… Це як алтар в негативному сенсі – бо зроблені з каміння (анти алтар).

Жереб (крім і тарифи у першосвященника). Алеф і Тав (Альфа і Омега). Ісус крім і туммім,  алфавіт Божий. Не просто Слово а його складові…

Каміння:


Ракія- це твердоа поверхня ракушки. Вона розширена На 4 день. А спочатку це як стіна з каміння.

Каміння- затверділий порох, а людин зроблена з пороху.


Каміння в ІН: 1. Кордони – каміння стіни міст. 2.Міст, що пов’язує (ІН:22 кам’яний алтар що вказує на звязок)

Все це походить із значення Ракіа, того, яку роль грає твердо.

3. Свідок, що говорить про минуле (пам’ятник) ІН:4,5 каміння свідки біля Йордану, тоді з каменю для обрізання.Слово на каміння, ми каміння (1 Пет)

4. Інструмент суду – коли вони падають з неба.

8:30-50 для свідоцтва
10:11 каміння падає з небес на нечестивих, вони ховаються в печерах і їх там завалено. На царів навалена груда каміння (суд).

15:6, 18:7 камінь між колінами  – кордон.

24:26,27 камінь чує свідоцтво і в майбутньому буде свідчити.

11 Стратегія захоплення і знищення Гаю (8: 1-29)

Ісуса Навина – Перикопа 10

Паралельна структура:

А-А1: слова Господа. Він каже що дасть і дає безпосередньо. Цікаво що це не виключає військової стратегії, завдяки якій все тут відбувається. Ісус Навин, здавалось би вже перестаховується, тому що йде 30 тисяч чоловік. І навіть така армія, яка більш як ввічі перевершує все населення міста (12 тисяч в25), не береться його осаджувати. Якщо Господь не сказав, що стіни впадуть – треба думати як саме провадити війну. Таким чином все залежить від цього слова – просто інколи Бог діє так, як завжди (і Ісусу Навину доводиться придумувати стратегію), а інколи – не так як завжди.

Коли Бог діє не так як завжди нам це видається чудом, тому що порушує природній, як ми кажемо хід речей. Сучасна людина вірить у існування так званих “законів природи”: Трійця і реальність – розділ Трійця і чудеса – Ралф Сміт. Насправді немає ніяких законів природи, які б існували самі по собі, як заведений годинник – Бог все тримає і робить Своїм Словом – про те, чому він це робить однаково – Честертон писав про це, порівнюючи Бога з дитиною, якій не надоїдає гратися тими самими іграшками чи повторювати одні і ті ж самі слова. Сонце сходить не тому, що воно має зійти, а тому що Бог вірний і йому не надоїло. Так само все решта – будь-що відбувається і тримається Словом Божим. Тому ми можемо зробити з цього такі висновки: ми плануємо і намагаємося зробити те, що наказав Бог найефективнішим способом: перемога від Господа, але задуми народжуються в серці людини (якщо перефразувати слова Приповістей Соломона – 19,21). Тобто одне не виключає друге. Те, що збудеться тільки задум Господній не означає, що людина не має думати. Це теж частина виповнення того, що робить Бог. Просто це відбувається через людину – більш, як ми кажемо, природнім, а не надприроднім способом (ох які ж не точні ці терміни). Бог дає місто, а Ісус простягає руку зі списом і не опускає її до повної перемоги (згадаймо жезл, який Мойсей простягнув над морем… спис – це продовження руки (це рука, яка літає ))). Кожен інструмент, в тому числі зброя – це продовження функцій нашого тіла… це також можна проілюструвати на прикладі музичних інструментів. Скажімо – труба – продовження наших легень і губ: ми повинні набрати в легені повітря і видихнути його. Можна сказати що це продовження голосу, який з’являється завдяки дуже схожому функціонуванню тих самих частин тіла.

Ударні інструменти – це продовження рук і ніг. Можна барабанити по будь-чому і без барабана. Навіть струнні мають аналогію в нашому тілі – наші звязки коливаються, як струни. Про все це говорить Джордан, коли вчить про унікальність людського голосу і все, що в Біблії з цим пов’язане – сам голоос людини є музичним інструментом, загальновідомо що голос – це найунікальніший з усіх інструментів, тому що він містить в собі функції, які виконують різні інструменти окремо. Я говорю про музику, тому що говорити про зброю не здатен – але ось що спис – це “літаюча рука” – це однозначано. Якщо ви розбираєтеся у зброї – подумайте, які асоціації вона викликає в зв’язку з людським тілом. Можна говорити про віник і про кавоварку – про будь-що: все це продовжує, розширяє можливості людського тіла.

І саме тіло теж міняється в залежності від того, який інструмент людина постійно використовує. Наприклад – комп і смартфони – це продовження нашої розумової функції: кажуть що у сучасної людини, на відміну від людей до епохи смартфонів вказівний палець перестає грати провідну роль, його замістив великий – тому що цим пальцем людина щось робить на смартфоні. Та й взагалі – комп’ютери змінили наше життя – і у зв’язку з темою “завоювання”, яку ми розглядаємо вони стали інструментом. Не менш ефективним за спис. Зброя має символічне значення (Еф.6), і одне з символічних значень зброї – це музичний інструмент (ти готуєш пальці мої до бою – йдеться про гру на інструменті – Пс.143:1), а спів Псалмів є зброєю священної війни проти духів злих. Отже, це цікава тема, яка пов’язана з темою “завоювання світу для Бога”, до якої ми будемо повертатися, бо про це – вся Біблія.

Отже Ісус Навин планує засідку і в частині В1 ми прочитали як жителі Аю в неї попадаються.

С-С1: Вони виманили жителів з міста, осада якого б нічого не дала, про те, що таке осада в древньому світі і чому її намагалися уникати ми говорили – це було дуже дороге задоволення. Ізраіль навіть не мав такої зброї, щоб осаджувати місто…

Всіх виманили – мається на увазі військових. Зіграли на “синдромі досвідченого водія” – минула перемога не загострила їх пильність, а навпаки додали самовпевності. І все для них закінчилося трагічно. Ми пам’ятаємо що місто могло просити миру – але це треба було робити вчасно, а гординя не дає цього зробити, навіть якщо є страх.

Худобу і здобив забрали, бо Бог сказав так зробити. Царя повісили на дереві – знак прокляття, а до заходу сонця зняли і накидали над ним велику кам’яну могилу.

Висновки

Ісус говорить про гріх декількох людей і Об’явл.2,3- серед вас є деякі, що… і внаслідок цього вся Церква сниться Богом. 36 чоловік – символічно 3 чол племені. Ми маємо серйозно ставитися до людей, які є нечестивими – якщо ми нічого з ними не робимо – Бог не благословить всю Церкву. І коли ми виправимо цю проблему – навпаки, благословить. Це те, що ми бачимо з даних перикоп: історії про Ай і гріх Ахана.

Христократія (відповідь на питання про співпрацю Церкви і держави в питання застосування Закону, зокрема смертної кари. Як це було в історії і які повноваження має Церква, а які держава ? Чому і як вони пов’язані) Перша половина 9-ї лекції.

Зробити учнями всі народи : неділя і будні. Це не тільки питання того, що відбувається в неділю в Церкві, а того, що відбувається в суспільстві.

Приведення Закону до повноти, це те що Ісус зробив.

Не йдеться про деталі, які навіть неможливо виконати.

Напр Повт Закону вчить про те, що священник і судді співпрацюють.

Ми маємо приклади цього в історії церкви (Кальвін і міфи, які пов’язані з ним: час повстала, на що впливав Кальвін).

Як покарати того, що розбив виклик в автобусі ? Що краще  40 ударів, чи 5 років тюрми. В Біблії достатньо мудрості…

20 травня 2020 року

12 Ісус Навин поновлює завіт (8: 30-35)

Ісуса Навина – Перикопа 11 6:30 івр

Читаючи книгу Повторення Закону ми читали великі уривки, які містять Мойсеєву заповідь робити те, що тут робить ІН. Мені вони запам’яталися тим, що в них велика увага приділена прокляттям – ми говорили чому. Це Повт Зак 27,28.

Ось тепер є нагода це зробити. Гора Евал і Гарізім знаходиться десь км 30 на північ від того місця, де ми закінчили – Ай. Мабуть, як це часто бувало в древності – життя і культура сконцентровувалися в містах і завоювання міста означало завоювання певної території, яке асоціюється з цим містом. В будь-якому випадку вони могли просунутися на таку відстань на Північ і тут нічого не сказано про те, що їм хтось противився. Зазвичай всі довколишня жителі збиралися у місті у випадку війни, тому що інакше їм взагалі не було б чого розраховувати на захист. Не думаю що чисельність жителів Аю сягала 12 000 – в містах не жило так багато людей; це вже всі ті, що зібрались туди з усієї території, яка належала Гайському Царю.

Отже, Ізраільтяни виконують Мойсеєву заповідь і розташовуються в тому порядку, в якому заповідав Мойсей – одна половина на горі Евал, інша на горі Ґарізім (вони знаходяться поруч на території, яка пізніше буде Самарією – там поруч Сихем – де буде поховано кості Йосипа – там колодязь Якова, де Ісус говорив з Самарянкою)

А-А’: Евал.

В-В’: написано в книзі Закону.

С-С1: написав і все прочитав.

А-А1: жертівник на горі Евал – народ і левити, які розташовані так: половина народу на одній горі, половина на іншій, посередині левити з ковчегом (все це заповідано Мойсеєм – де, як, коли це має бути зроблено і на цьому загострюється увага в В)

В-В1: зокрема по написаному в Закону побудовано жертівник – з необробленого каміння (ми бачили такий в Араді), на ньому принесли цілопалення (ола – слово яке не зовсім точно перекладене по всій Біблії, тому що його основне значення – вознесіння) і мирні жертви: чим одне відрізнялося від іншого ? Першу спалювали повністю – і дим від неї возносився до Бога, другу – частину спалювали, а частину готували і їли разом із священниками. Про жертви написано в книзі Левит – декілька років тому ми слухали семінар Лейтхарта на цю тему – є запис.

Чому жертовник мав бути необроблений – тому що людина не може встановити поклоніння, яке було б Богові вгодним – вона має прийняти його таким, як Його дав Бог – тобто торкаючись до каміння, вона вносить щось своє – а цього робити не можна, коли йдеться про поклоніння Богу. (В Вирсавій ми бачили жертівник поганський – з тесаного каміння). Це не означає, що Бог не долучає людину взагалі (згадайте, що тільки що говорили про жертви): все починається з того, що дає Він (з благодаті), а потім завіт переходить до наступних стадій: Слово, заповідь і пов’язані з ним санкції (благословінн і прокляття – В1). Закон читався. Повністю.

С-С1: отже, Ісус написа Закон на камені (можливо тільки його частина, і звісно що не сам Ісус особисто це робив – тут йдеться про все що відбувалося під його головуваванням – так, ми читаємо Псалом Давида – не обов’язково що Він сам особисто написав всі Псалми; інколи ми зустрічаємо більш зрозуміле формулювання: для Давида). Можливо він був написаний тим, що дощ потім змив на землю і таким чином земля, яка є свідком – прийняла Слово (не ясно точно як це було).

В частиниі С1 – Закон читався і всі слухали. Тут загострюється увага на тому, що було прочитане все: не було такого слова… в 35.

Джордан (Лекція 11)

Слово проголошується на усією землею.

Жертва приносилися один раз на горі , як виключення.

Як це відбувалося відповідно до Повт Зак.27, 28.  600 000 проролошує амінь.

Це центр завоювання: Слово

Який ми можемо зробити висновок з того, що прочитали ? Ми – люди завіту. Те, що тут відбувається має до нас безпосереднє відношення, якщо ми подивимося на це через Христа: Ісус підіймався на гору Сам, щоб вчити. Взагалі то, кажуть що таке розташування: народ вище, а той, хто говорить нижче, – це природнє підсилення звуку (так само як виступи з лодки – звук підсилюється над водою). Але ми не про це.

Завіт, у який ми вступили через Хрещення треба оновлювати.

Зокрема це стосується принесення жертви (принесіть тіла вашу і жертву живу – Рим. – це жертва “вознесіння”, мирна жертва – це Причастя, тому що ми їмо з Господом і одне з одним). Тобто жертівник (символічна гора) – побудована тут, в цій Церкві і ми йдемо сюди в Неділю, беремо участь в поклонінні і оновлюємо Завіт.

Також це стосується того, яку роль грає в нашому житті (і під час цього поклоніння зокрема) Боже Слово. Чи справді ми цим займаємося – читаємо всю Біблію ? Під час Літургії оновення завіту в нашій Церкві ми читаємо 4 читання – це традиційне вираження бажання Церкви показати і втілити те, про що тут йдеться – є Старий Заповіт, Псалми, Читання Апостольське і Євангеліє. Таким чином є певний баланс.

Але під час Богослужіння, яке, відбуваєтся Словом Божим, під час якого все відображає всю Біблію, ми все ж не прочитуємо всієї Біблії. Так, кожне слово Літургії – це або слова Біблії, або їх переосмислення в проповіді, в словах літурга і вірних, в молитвах і співі. Але скільки нам треба було б часу, щоб прочитати за раз, ну хоча б книгу Повторення Закону ? В древніх цей час був. Древні не вміли читати – вони не могли навіть включити смарфон і послухати 15 хвилин на день, щоб протягом декількох років охопити все.

Від Буття до Откровення. Більшість тих, хто читає Біблію, читають її не повністю, а скоріше спонтанно, або тільки улюблені місця. Як тоді можливо не виривати з контексту ? Уявіть, що ви так прочитали б якусь художню книжку. Словом, не має бути такого, чого б ми не перечитали або не переслухали з Біблії в процесі оновлення цього завіту. Ми це робимо – хто робить. Інакше нашій Церкві нічого не світить. В історії Божого народу були цілі періоди (і це не малі періоди – а можливо найбільша частина історії), коли Закон забували. А чому забували ? Тому що не нагадували, не читали постійно – для всіх: жінок, дітей і чужинців, які тут опинилися. Можна ще багато говорити про можливості, які ми маємо завдяки технологіям сьогодні, про важливість “загальної картини”, яку ми отримуємо тільки тоді, коли знаємо всю Біблію, а не тільки, скажімо, НЗ – про все це ми ще поговоримо. Нагадаю, що проект “Біблія кожного дня” тому і має таке велике значення: щонеділі ми викладаємо тексти з Біблії, щоб протягом декількох років була прослухана вся Біблія. Потім будемо це робити по новому колу (DV).

13 Гівіоніти рятуються хитрістю (9: 1-27)

Ісуса Навина – Перикопа 12

Історія викликає посмішку – Ізраіля, потомків цього хитрого Якова перехитрили. Христос казав, коли вчив про управителя – сини віку мудріші за синів світла.

Є вступ (Р): це розповідь про те, що всі решта жителі цієї території – Ханаану перестають сприймати Ізраіля як нереальну загрозу і об’єднуються для війни. На цьому фоні відбувається вся історія з гівіонітами (це насправді жителі декількох міст, а Гівеон – головне – в17). Тобто замість того, щоб вступити в союз, який буде спрямований на війну з Богом, вони вирішують приєднатися до Божого народу. Вони готові бути рабами і слугами, або тільки у Бога. Ну, якщо це справді такий Бог, як про нього написано в Біблії, то це повне безумтсво з ним воювати. Якщо це српвді такий Бог, то служити Його рабам – це честь. Хоча Ісус Навин каже – ви прокляті, і цим виражає загальне невдоволення, вони не можуть порушити присягу, а це якраз те, що треба гівіотянам. Вони не стали покладатися на милість людей, а все облаштували так, що попали в залежність від Бога. Сказано, що ізраільтяни не спитали у Господа – ми так і не взнаємо, щоб б він відповів. Думаю, Він теж посміхався… про це нічого не сказано, але історія кумендна.

А-А1: вони зробили хитрість – вони обманули. Обман в Біблії – це не завжди гріх і навіть навпаки – чеснота. Занадто велика “правдивість” і “прямота” не приводить ні до чого, окрім, як приносить проблеми. Це можна побачити навіть на прикладі цілих цивілізацій – західна цивілізація з її прямотою і східна. Відвагою для людей сходу вважається не пряма взаємодія, а прихована. І це стосується і спілкування і війни. Тому теракт – це єдиний спосіб воювати з тими, кого вони вважають тиранами. Я ніяк не прив’язую це до історії про, яке ми говоримо – просто щоб проіслюструвати що є в культурі древнього середземномор’я. Авраав обманював фараона – і молодець. Яків Лавана – і Бог його благословив. Взагалі є декілька різновидів обману, які не є гріхом: обман, як гра (наприкрад гра на сцені), обман під час війни, обман, коли ти хочеш зберегти життя перед лицем тирана. Класичний приклад з етики: коли до вас прийде ворог, а ви переховуєте євреїв під час 2=ї світової. Він вас запитає євреї є ? ЩО ви відповісте ? І чому ? Проаналізуйте таку ситуацію і ви краще зрозумієте, про що йдеться.

Отже, вони вдають з себе чужинців, які прийшли здалека і привело їх бажання скласти завіт. Ці люди знаходяться на 50 км на захід від табору в Ґілгалі – в наступному розділі говориться, що Ісус Навин подолав цю відстань за ніч пішки. Вони вже заглибилися на Пн, а про те, що це сусіди поняття не мали. Все вияснилося через три дні (час суду) – частина А1

В-В1: але спочатку була підозра (В), але вони присягнули Господом і громада нарікала, “не можемо до них доторкнутися”. Я не думаю, що громада так хотіла крові чи війни – просто вони нарікали на начальників, що ті вчинили таку дурницю – не спитали у Господа. Досягли згоди, що ці люди будуть рабами – рубати дрова і носити воду будуть.

С-С1: розповідається, як вони обманюють – хоча тут вони відразу говорять – ми раби. Бути рабом не означає мати гірке життя – все залежить від господаря. Цьому пора навчитися сучасним свободолюбам – знову ж таки, живому псу краще, як мертвому левові – для того, щоб жити не обов’язково прагнути бути тим, ким ти не є. Тому в НЗ апостоли не закликали рабів “звільнитися з рабства”, здобути свободу будь-якою ціною. Хоча це не заборонялося. Просто ми маємо дивитися на це очима самої Біблії і тієї культури, яку вона описує і продуктом якої частково є.

Ісус Навин доносить до них вирок (С1): прокляті і будете рабами… для дому Бога будете носії води. Налякав. Слава Богу, що живі. Хто знаходиться поміж живих, той має надію, бо краще собаці живому, ніж левові мертвому! (Еккл.9:4)

D-D1: вішають лапшу на вуха – хвалять Бога і ізраільтян, кажуть що прийшли здалека і про це говорить їх зовнішній вигляд – оцей сухий хліб, подерта одежа. Мабуть з дуже далекого краю прийшли. Хочуть завіт – яке це має відношення до того, що Бог сказав про цю землю – ніякого.

D1: Але вони справді все це вчинили, тому що зрозуміли що робить Бог і що їх чекає. Життя їм зберегли і вони готові служити – насправді ізраільтяни, як ми побачимо також і їм служитимуть. Так, як Авраам – коли родича, який вже з ним не жив взяли в полон він почав воювати з тими, хто об’єднався проти Содому, в якому жив Лот. Взагалі є між цими історіями щось спільне: Лот, який попадає в полон і гівіонітяни, яких атакують – це буде на наступному тижні, в наступному розділі ? Побачимо…

Е-Е1: заключається завіт – що вони там їли не зрозуміло – але мабуть це було симвовічно – при заключенні завіту треба трапеза і вони уважили гівіонітян. Господа не спитали – вчинили з ними мир, гарантуючи їм що не знищать. Все це відбувається між представниками тієї і іншої сторони – теж цікавий момент, яку роль грають представники: декілька чоловік вирішують, а наслідки – для всіх. Так влаштоване життя…

Ісус відповідає за те, щоб слово було стримане. Все йде за тим планом, на який громада погодилася.

Цікаво буде прослідкувати стосунки, які далі складалися з цими людьми в Біблії…

Джордан (лекція 11):

Розділи 9 по 13 – 7 днів творіння; це атнтитворіння . Decreation.

У жителів Гаваона був час подумати

Їх робота пов’язана з вогнем (Але це не знищення,  а підтримувати будуть вогонь, і носити воду, якої там треба багато).

Вони завжди були вірні.

Це 1 день творіння – земля була посту, як люди обдерті. Їм дано світло.

Отже висновки:

Перед лицем смерті все міняється – людина починає думати, як примиритися з Богом, або навпаки – ожорсточується і приєднується до ворогів, яких скоро не стане.

Життя коротке, але воно прекрасне. Раб ти чи господар – по суті це не має значення.

Мене мало хвилює – раб я чи ні. Звісно, що всі ми раби – демократія утворює нові умови для рабства. І чим більша демократія – тим більш витончене рабство. І це по-особливому видно зараз – коли американці запитують що робити, коли держава забороняє – українці не зовсім розуміють наскільки це для них актуальне, тому що держава, як інститут не відіграє в нашому житті тієї ролі. Суп отдєльно, мухі отдєльно… І це не завжди погано – хоча якщо говорити з іншого боку – це наша проблема за інших умов.

Ми повинні навчитися жити мудро – вчитися це робити за реальних обставин,
в яких ми знаходимося. Вчитись відштовхуватись від того, хто є Бог і що Він робить.

Еккл. 9:

4 Хто знаходиться поміж живих, той має надію, бо краще собаці живому, ніж левові мертвому! 5 Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм, бо забута і пам’ять про них, 6 і їхнє кохання, і їхня ненависть, та заздрощі їхні загинули вже, і нема вже їм частки навіки ні в чому, що під сонцем тим діється!… 7 Тож іди, їж із радістю хліб свій, та з серцем веселим вино своє пий, коли Бог уподобав Собі твої вчинки! 8 Нехай кожного часу одежа твоя буде біла, і нехай на твоїй голові не бракує оливи! 9 Заживай життя з жінкою, яку ти кохаєш, по всі дні марноти твоєї, що Бог дав для тебе під сонцем на всі дні марноти твоєї, бо оце твоя доля в житті та в твоєму труді, що під сонцем ним трудишся ти!
10 Все, що в силі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости!

21 травня 2020 року

Іван 9-4

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH8IqBRQfsfHffWPb7uJsLRW

28 Ісус – світло світу (8: 12-20)

29 Ісус провіщає Свою смерть (8: 21-30)

30 Перш ніж народився Авраам, Я є (8: 31-59)

31 Людина, що народилася сліпою, отримує зір (9: 1-12)

32 Фарисеї досліджують зцілення (9: 13-34)

33 Духовна сліпота (9: 35-41)

34 Вівці, Пастир та розбійники (10: 1-6)

35 Ісусове пояснення притчі (10: 7-21)

36 Юдеї відкидають Ісуса (10: 22-39)

 

28 Ісус – світло світу (8: 12-20)

Іван – Перикопа 28

Хіастична структура, в якій слова Христа чергуются з словами фарисеїв:

А-А1: Я – Світло для світу – і відповідно, хто йде вслід за Мною (йти вслід – вчитися), той має світло життя і не буде ходити у темряві. Все це символи 1 розділу книги Буття – перший день творіння. І все це 1 розділ Євангелія Іоанна (1:4,5 – читати).

Завершуючи цю частину розмови, Христос каже що не знають вони ні Його, ні Отця – Він загострює увагу що це пов’язано: знати Його – це значить знати Отця. Він це говорить публічно, в храмі, біля скарбниці (деталь мабуть не випадкова), але година ще не настала і ніхто його не схопив. Тобто говорити подібні речі, та ще й публічно в храмі – це ставити себе самому під ризик бути тут же схопленим і звинуваченим в богохульстві.

В-В1: фарисеї вступають у діалог: вони вважають безпідставним, неправдивим свідчення людини про себе (щойно Христос сказав їм – Я Світло життя). Аргумент Христа, який знаходиться в ценрі ми зараз розглянемо, від зводиться до того, що є другий свідок – Отець. Фарисеї питають: “Де Він” – на що Він: знали б Мене, знали б і Отця. Ця тема розкривається далі в Євангелії – зокрема вона з’являється в розмові з учнями (Ів.14)

c: (центр хіазму): Христос каже що його свідоцьво правдиве на піставі того, що він не Себе предаставляє – разом з тим від Кого Він прийшов і до Кого йде – це вже 2 свідки. Про це сказано в Законі – 2-ом свідкам вірять: Христа і Отця достатньо. Але вони судять за тілом, що це означає ? Коли я думаю про це, то в моїй свідомості встає образ “Отця Брауна” з детективних розповідей Честертона. Зокрема, в серіалі, який знаятий за мотивами “Отця Брауна” в кожній серії відбувається протиставлення між Брауном і комісаром поліції, який дуже стрімко і рішуче робить певні висновки, заарештовучи за підозрою у вбивсті. Отець Браун ніяких висновків не робить, він спостерігає і цікавиться фактами, які потім самі складаються у відповідь.

Життя за тілом це життя старого творіння. І це саме в такому сенсі, в якому про це говорить Христос – Його суд правдивий, тому що Він не Сам. Перше творіння – саме в цьому сенсі – воно в рабстві і цей статус зобов’язує до того, щоб не брати на себе сміливості вести себе, як син. Син знає більше за раба і син, який проходить шлях дорослішання перетворюється з раба (тобто із залежної дитини, яка повинна просто виконувати те, що їй сказано – священницький період дорослішання – тому що від священників не вимагалося особливої мудрості – просто роби, що написано) на сина (тобто царя). Тому світ і не здатний розібратися з реальністю, судити про духовне.

Про тілесне багато пише Павло в післанні до Коринтян. Він називає їх тілесними, протиставляючи тілесному – духовне. Подальші розмови крутитимуться довкола цієї теми, тому що деякі юдеї увірують, але Христос їх називатиме дітьми диявола – між їх вірою і вчинками нема відповідності, тому що він їм каже – ви хочете мене вбити. Та сама проблема була у Коринті – святі жили розпусно.

Словом – Христос описує їм стосунки в Трійці – те, що відбувається між Отцем і Сином, відбувається завдяки Духу. В Новому Творінні, після народження від Духа, людство стає здатним “судити судом праведним”. Ось чому святі судитимуть світ – це не суд, який є судом Отця, Сина і Святого Духа. Вони до нього приєдналися і просто представляють Трійцю.

В Ин. 8, 12 Иисус начинает важную проповедь, открывая ее словами «Я свет миру». Термин «свет» (phös) пронизывает всю первую половину Евангелия от Иоанна, от пролога (Ин. 1, 4.5.7.8-9) до завершающего раздела (Ин. 12, 35-36.46), причем в каждом из них употребляется шестикратно. Слово не встречается во второй половине Евангелия от Иоанна, и это позволяет предположить, что оно относится к описанию евангелистом пришествия Иисуса в мир и его служения иудеям в главах 1 — 12.

Мотив света и тьмы (звучащий в Ин. 8, 12) объединяет несколько тематических нитей в Евангелии: (1) участие Слова в сотворении (Ин. 1, 3); (2) нравственный контраст между духовной жизнью и духовной смертью (Ин. 12, 35-36); (3) исполнение Иисусом образов Праздника Кущей (гл. 7; Ин. 8, 12); и исцеление Иисусом слепорожденного (Ин. 9, 4-5), которое становится притчей о духовной слепоте фарисеев по сравнению с обретенным зрением этого человека. Евангелист возвращается к теме «света», говоря о воскрешении Лазаря (Ин. 11,9-10) и в окончательном осуждении Иисусом неверия иудеев (Ин. 12, 37-50). Союз оип («итак») соединяет Ин. 8, 12 с Ин. 7, 52, указывая, что евангелист намерен показать, что Мессия на самом деле может прийти из Галилеи, исходя из пророчества Ис. 9, 1-2 (ср. Мф. 4, 16; см. S. Motyer 1997: 155—56). Ранее в Евангелии Слово уже названо «светом человеков» (Ин. 1, 4), и противостояние Иисуса и его противников показано как битва между светом и тьмой (Ин. 1, 5; 3, 19-21; ср. Ин. 9, 4-5; 12, 35-36.46). Наряду с манной (гл. 6) и потоками живой воды (гл. 7), упоминание об Иисусе как о свете в главе 8 может быть частью «темы пустыни», аллюзией на присутствие Божье среди Израиля в столпе огненном (Morris 1995: 388; Brown 1966-1970: 344; Bürge 2000: 255; Moloneyl998: 268; Bordiert 1996-2002: 1:295). Bürge Moloneyl998: В ВЗ, сам Бог (Пс. 26, 1; 35, 10) и его слово или закон (Пс. 118, 105; Притч. 6, 23) названы «светом». Образ света применяется и в отношении Раба Божьего в последние дни (см. Ис. 60, 19-22; Зах. 14, 5Ь-7 – Карсон считает это место особенно значимым [Carson 1991: 338]; ср. Откр. 21, 23-24). В иудаизме того времени фраза «свет миру» применялась не только по отношению к Богу, но и к Израилю, Иерусалиму, патриархам, Мессии, знаменитым рабби (напр., Иоханану бен Заккаю), Торе, храму и даже Адаму (Keener 1993: 285; см. Beasley-Murray 1999: 128; Brown 1966-1970: 344; Schnackenburg 1990: 2:190; Moloney 1998: 266). Здесь терминология «света» применяется по отношению к символам праздника Кущей (ср. т. Sukkah 5:2-4; см. Köstenberger 2002b: 82). Весь мир (находящийся под властью «князя мира сего», сатаны) лежит во тьме, но Иисус пришел как «свет миру». Поэтому те, кто последуют за ним, не будут ходить во тьме, но будут «иметь свет жизни» (Ин. 8, 12). Мотив следования также присутствует в повествовании об исходе, где израильтяне следовали за огненным столпом

В данном контексте выражение «свет жизни» могло иметь несколько особых смысловых оттенков, таких как «дающий жизнь», «являющийся жизнью», «проистекающий от жизни» или «освещающий жизнь» (Morris 1995: 389nl0; Laney 1992: 159). Оспаривание фарисеями обоснованности заявлений Иисуса и ответ его в Ин. 8, 13-14 продолжает повествование там, где оно прервалось после Ин. 5, 31-47 (о различии и сходстве, а также детальное рассмотрение данного отрывка: см. Köstenberger 2004: 254-55). Опять внимание обращено на предписания закона Моисея (ср. Втор. 17, 6; 19, 15; т. Ketub. 2:9). Утверждение Иисуса в Ин. 8, 15: «Вы судите по плоти; Я не сужу никого» (ср. 7, 24) может перекликаться с 1 Цар. 16, 7 (см. Ис. 53, 2-3; ср. 2 Кор. 5, 16).

Упоминание в Ин. 8, 17 о необходимости двух свидетелей в законе — ссылка на Втор. 17, 6; 19, 15 (ср. Ин. 8, 13).

По крайней мере отчасти причина того, что народ отверг Иисуса как Мессию, состояла в том, что он пришел без царственного величия и не принес Израилю ожидаемого политического освобождения (ср. Ин. 6, 15; 18, 36). Однако, как говорит Иисус, внешность может быть обманчива. (на цю тему я буду проповідувати в НД, тому що це свято Вознесіння – свято коронації Христа, значення якої учні не розуміють – вони питають чи зараз, Господи ти відновлюєш Царство Ізраілю; скажіть мені як ви ставитеся до Вознесіння і я скажу в яке Царство ви вірите, в яке Євангеліє)))

29 Ісус провіщає Свою смерть (8: 21-30)

Іван – Перикопа 29

Структура цього уривку паралельна, але вона дещо відрізняється від звичайного паралелізму: Слова Христа і слова народу йдуть по-черзі і таким чином ми маємо не АВА’В’ і все: тут є АВ-А1В1, А2В2, А3В3, і А4В4 – з моєї точки зору є 4 частини, хоча Хаджіме Мураї вказує на три і я здається знаю чому: він не вважає що ділення віршів на поливну завжди доречне (це з його відповіді на мій лист стосовно іншого уривку). В будь-якому випадку ми маємо діалог:

АВ – люди мають пробему – гріх. Христос каже що вони Його шукатимуть (тому що коли гріх починає донімати – людина шукає вихід) і не зможуть прийти туди, куди Він іде. Народ не розуміє чому – Він що має на увазі: самогубство ?

Дві розлянуті нами сьогодні останні перикопи можуть бути розглянуті як один великий хіазм, тоді центром будуть вірші в 20 і 22. (див.http://www.bible.literarystructure.info/bible/43_John_pericope_e.html#29)

А1В1: Христос повертає до те, про яку говорив: я йду додому – звідки прийшов: я від Бога (Я звисока), ви ж від Адама (від долу). Проблему вашого гріха можна вирішити тільки через віру у Мене. Якщо не увіруєте – помрете в гріху.

юдеї задають наступне питання: а ти хто ? Цілком логічне, якщо йдеться про те, що треба довіритися, йдеться про те, що треба від гріхів позбутися. Хто це може зробити ?

А2В2: Відповідь: Я той, Хто спочатку. Він прямо сказав їм Хто Він і поставив крапку, – слухачі стали перед вибором – вірити Йому, як Самому Господу БОгу чи відцуратися, як богохульника (про цей вибір ми будемо ще говорити, в Ів.10 про нього знову неодноразово говориться).

Ще багато чого буде сказано (і це слово буде судом) – все це треба сприймати як передачу волі Отця – те, що доручено сказати – те, що почув – те і говорить (в26)

Вони не розуміють (в27).

А3-В3: Христос каже, що вони зрозуміють, коли підіймуть. У Іоанна вознесіння Христа прив’язане до хреста. Про піднесення змія в пустелі йшлося в розмові з Никодимом. Тут Христос має на увазі свою смерть, коли його з написом: “Цар Юдейський” возведуть на престол грішники. Розп’яття супроводжувалося насмішками саме з цього приводу, розмова з Пилатом була про Царство. Христос каже, що хрест буде переломним моментом – після того вони зрозуміють хто за ним стоїть. І справді – після розп’яття настало воскресіння і Він відкривав їм розум для розуміння Писання, він вчив їх протягом 40 днів про Царство і потім вознісся туди, де був – до Отця. Потім було послано ДС і ті, хто увірували – охрестилися ДС. Про це тут йдеться – це цілий комплекс подій, які почалися з розп’яття. Шлях до слави веде через покору, тому вознесіння і приниження – пов’язані.

Саме важливе для Христа у всьому цьому – це перебування з Ним Отця, а це гарантовано, тому що він є Сином, який живе у послуху – робить те, що довподоби Отцю.

І тут, коли Він це говорив, багато увірувало (в Євангелії від Іоанна віра – це щось таке, що відбувається тут і зараз – це аж ніяк не прийняття доктринальних документів, з кожним пунктом яких ти погоджуєшся; ми також бачимо що віра – росте, що вона не є якоюсь однаковою – були такі, що увірували, але сповідували через старх, були такі що увірували, але Ісус Себе їм не ввіряв, навіть коли Іоанн каже про себе – побачив і увірував (коли прибігли до гробу), зауважує що не знали з Писань. Що це була за віра ? Віра може бути дуже різна… І ми в цьому переконаємося, читаючи наступну перикопу – там діалог з увірувавшими, який закінчується тим, що ті, хто увірував схопили каміння.

Карсон:

В словах Иисуса «Я есмь» в Ин. 8, 24.28 может быть намек на его божественность (см. Köstenberger 1999: 261), напоминающий о таких отрывках, как Ис. 43, 10 (Morris 1995: 393n25; Ball 1996: 186). Фоном ВЗ для утверждения Иисуса «если не уверуете, что тот, кем я себя называю — это Я» в Ин. 8, 24 (ср. Ин. 8, 28.58) может быть Исх. 3, 13-14 через Ис. 40 – 55 (так в Carson 1991: 343-44; Beasley-Murray 1999: 130-31; Schnackenburg 1990: 2:200; см. особ. Ис. 41, 4; 43, 10.13.25; 46, 4; 48, 12; ср. Втор. 32, 39). Кто-либо кроме самого Бога, присваивая себе такое определение, был бы виновен в богохульстве и наказан (Ис. 47, 8-9; Соф. 2, 15).

Слово «вознесете» (hypsösete, в активном залоге [ср. Ин. 3, 14Ь]) в Ин. 8, 28 вероятнее всего восходит к Страдающему Рабу Божьему у Исайи, который «возвысится и вознесется, и возвеличится» (Ис. 52, 13). Иоанн — единственный из авторов Нового Завета, который использует слово «вознести» двусмысленно, указывая одновременно и на распятие Христово (его буквальное «вознесение»), и на его возвеличение (метафорическое использование [примеры такого использования в НЗ: см., напр., Мф. 23, 12 = Лк. 14, 11 = 18, 14; Лк. 1, 52; Деян. 2, 33; 5, 31]). В том, что иудеи, предавая Иисуса на распятие, тем самым возносят Иисуса, заключена ирония (Bultmann 1971: 350, и вслед за ним Witherington 1995: 176).

30 Перш ніж народився Авраам, Я є (8: 31-59)

Іван – Перикопа 30

Хіазм – складається з 13 частин, де 7-ма центральна. Відбувається постійний діалог.

А-А1: Ісус до юдеїв, які в Нього увірували: учнями будете тоді, коли позостанетеся в Слові – тоді станете вільними через правду (АВА1В1: слово – правда, бути учнями – бути вільними.

В кінці ми бачимо, що на слова Христа: Перше, ніж був Авраам – я є, вони хапають каміння, щоб закидати Його камінням. Вони увірували – але не перебувають в Його слові – відкидають Його, тому що не розуміють. За каміння просто так не хапалися – це очевидне богохульство – Я є перше Авраама. Ісус сховався і пішов з храму.

Спільна тема: ставлення юдеїв: увірували – хочуть побити камінням.

В-В1: Юдеї, які в Нього увірували до Ісуса: розмова починалася з Авраама – вони заявили що є Авраамовим родом (щоб він не забув з ким має справу – від деяких “віруюючіх” так і дме оцим духом – “ми щось”) і що рабами ніколи нікому не були? Нащо говорити з ними про гріх і про звільнення від гріха ? МИ пам’ятаємо що Христос про це почав говорити ще до того, як вони увірували (попередня перикопа).

В1: вони питають Христа чи бачив він Авраама насміхаючись (тобі нема ще 50 років). Після цього настає останній акорд в цій розмові – я був перше Авраама – і вони хапають каміння.

Спільна тема: Авраам.

С-С1: Ісус до юдеїв, які в Нього увірували: Гріх і перебування в домі Отця – несумісні речі. Не треба нагадувати Йому про зв’язок з Авраамом – вони раби, яких може звільнити син. Є інші зв’язки. Про них свідчить те, що вони хочуть його вбити. Це те, чого вони навчилися робити в свого справжнього батька, який протистоїть Отцю Небесному. Тобто Він веде розмову про успадкований від Адама гріх, завдяки якому все людство знаходиться в рабстві.

В другій половині Христос каже, що Авраама радів, від думки про прихід Христа. Вони кажуть що Бог їх Отець, а Бог прославляє Христа. Він Його знає – вони ні. Слова, які Він говорить відповідають і якщо Він говоритиме зворотнє (що не знає), то вдодібниться до ним – стане брехуном. Христос зберігає Слово Отця – тобто робить те, до чого закликає – перебувайте в Слові.

Отже життя увірувавших повинно повністю підпорядкуватися слову Отця – Отець – це особливий богослівський і спеціальний термін, який для людей означав одне – влада. Ав – це голова роду, влада якого поширювалася на все. Так було влаштоване суспільства. Тому коли Христос говорить про слово Отця – він говорить про слово Царя, який має владу зробити те, що говорить. Слово того, від кого фактично все залежить і кому підпорядковуються. В цьому самому сенсі йдеться про Авраама і далі – про диявола. Кого ти слухаєшся, в чиєму слові перебуваєш – той має над тобою владу.

Спільне слово: Отець.

D-D1: Юдеї, які в Нього увірували до Ісуса: наш отець – Авраам. Помер, кажуть вони далі отець, наш Авраам ? Навіть Авраам помер і пророки померли – на їх фоні ти – самозванець.

Спільне: наш Отець – Авраам.

Е-Е1: Ісус до юдеїв, які в Нього увірували: діла, які ви робите свідчать про зворотнє – Авраам не хотів вбити того, хто говорив правду, яку чув від Бога. Авраам визнавав що Мелхиседек – священник Бога Всевишнього і Цар Салиму – він визнавав, що той – Від Бога і дав йому десятину (Бут.14).

Після того, як розмова перевалила за центр вони вже вважають що Він відповідає на їх закид: я не маю демона (вон скажуть що Христос – одержимий самарянин.

The Pharisees may be insinuating that Jesus is a bastard child of a Samaritan (vv.41, 48), as the Samaritans challenged the Jews’ claim to be the exclusive descendants of Abraham. Also notice that the Samaritans received Jesus earlier.

Про особливе ставлення до самарян можна судити вже з цих слів).

Христос заперечує це, а натомість каже, що шанує Отця тоді, як вони, юдеї, які в Ньог увірували, Його зневажають. Але для Нього питання не в славі – Він її не шукає – Бог шукає і судить. Він проголошує, починаючи з “амінь, амінь – поправді попраді” (тут це використовується коли він казав їм про гріх (в.34) і коли скаже “Я є перше Авраама” (в 58). Що він проголошує ? Перебування в Слові, а саме те, що це навіки позбавить від смерті.

Спільна тема: слово (в.40 – казав правду і 51 – Слово Моє)

F-F1: Юдеї, які в Нього увірували до Ісуса: Не від перелюбу ми – Бог наш Отець (така сама правда, як те, що не були ніколи нікому рабами). Проблема в тобі – ти самарянин і в тобі біс (подвійний діагноз, пов’язаний з тим, що Христос – не юдей в їх сприйнятті – він Галилеянин; при чому одержимий).

Спільна тема: перелюб і одержимий самарянин.

G: Ісус до юдеїв, які в Нього увірували: Бог не може бути вашим Отцем, тому що ви мене не любите. Чому не розуміють слів, бо не “можуть чути”. Діагноз – вашим батьком, отцем (авом) є диявол. Ви хочете виконувати його пожадливості, його волю так само як Я – волю Отця.

Хто таким диявол – ворог. Душогуб від початку (це повертає нас в Бут.1 розділ, де відбувся оцей перший перелюб – зрада Адама і Єви, перворідний гріх, яким вони підпорядкували себе ворогові, як своєму батьку – дали йому владу над своїм життям).

В дияволі нема правди – тому що правда є тільки в Бозі; якби він захотів пробувати в Слові, пробувати в правді, пробувати в Бозі, то не був би споковіку душогубом – в ньому самому нема правди, але він взяв на себе право визначати, що таке правда – привласнив її. Те, хто він є визначає, що він говорить: батько брехні і брехун – говорить зі свого (сам визначає як “ав” що є правда) і говорить неправду (брехун)

Христос заявляє що вони Йому не вірять (юдеї, які увірували) у цьому сенсі: тому що Він говорить їм правду. Докорити за гріх не можуть, а коли Він говорить правду – не вірять. Так і виявляється хто від Бога, а хто ні – по тому, слухає людина Божі слова, чи ні.

Давайте, перед тим, як підвести підсумки подивимося коментар Карсона:

Гордое заявление иудеев в Ин. 8, 33 о том, что они — потомки Авраама, основано на нескольких отрывках из ВЗ, превозносящих благословения, заключенные в происхождении от Авраама (напр., Пс. 104, 6; Ис. 41, 8). Авраам считался основателем иудейского богослужения; он признавал Творца и верно служил ему (см. ссылки на Филона Александрийского, цитируемые в Köstenberger 2004: 262п56).

Противопоставление сына и раба в Ин. 8, 35 может быть аллюзией соответственно на сыновей Авраама от Сары и от Агари в Быт. 21, 1-21 (см. Исх. 21,2; Хэнсон [Hanson 1994: 366] утверждает, что Исаак — образ Христа). По поводу слов Иисуса в Ин. 8, 37-38, следует отметить, что даже в ВЗ происхождение от Авраама по крови не было достаточным для того, чтобы установить родословие (напр., Иер. 9, 25-26); это часто отмечает Павел (напр., Рим. 2, 28-29; 9, 7; Гал. 4, 21-31). Родословие же Иисуса, напротив, достоверно.

Увещевание Иисуса современникам-евреям в Ин. 8, 39: «Если бы вы были дети Авраама, то дела Авраамовы делали бы» — может восходить к таким отрывкам, как Быт. 18, 1-8, где Авраам с радостью оказал гостеприимство божественным посланникам (Witherington 1995: 177; Brown 1966—1970: 357). Среди других проявлений послушания со стороны Авраама – поступки, перечисленные в Быт. 12, 1-9; 15, 1-6; 22, 1-19. Раввины часто указывали иудеям на Авраама, как на пример нравственности, которому следовало подражать {т. ‘Abot 5:19; b. Besah 32b, где упоминаются «дела Авраама») и различали людей, поступавших как Авраам, и людей, поступавших как Валаам {т. ‘Abot 5:19; ср. Jub. 23:10). Считалось, что Авраам исполнил всю Тору даже прежде, чем она была дана.

В ходе спора, вероятно, логика иудеев была следующей: если Иисус и отрицает то, что они дети Авраама, то уж то, что они дети Божьи, оспаривать он не сможет (ср. Ин. 8, 41; см. Carson 1991: 352). Действительно, учение ВЗ ясно говорит о том, что Яхве — единственный истинный Бог, и народ Израиля – его дети (Исх. 4, 22; Втор. 14, 1-2; 32, 6; Ис. 63, 16; 64, 8; Иер. 31, 9; Мал. 2, 10). Однако в контексте Евангелия от Иоанна претензии иудеев на то, что они рождены от Бога, выглядят смешно; внимательный читатель понимает, что не имеющие Духа не были рождены от Бога (ср. Ин. 1, 12-13; 3, 3-8; см. Keener 2003: 759). Далее Иисус подтвердит, что его противники — не из его «овец», и что Он, а не Израиль, есть «истинная виноградная лоза» (Ин. 15, 1).

Упоминание Иисусом о диаволе как «отце лжи» в Ин. 8, 44 может восходить к повествованию о грехопадении в Быт. 3, 4, где диавол явно противоречит Божьему слову, (ср. Быт. 2, 17; так в Morris 1995: 411; Ridderbos 1997: 315; Carson 1991: 353; Barrett 1978: 349; Beasley-Murray 1999: 135). В литературе эпохи Второго Храма общепринято считать, что смерть стала результатом предложения сатаны (Прем. 2, 23-24; Сир. 25, 24; ср. Рим. 5, 12). На более глубоком уровне, этот отрывок может указывать на Каина, убийцу Авеля (ср. 1 Ин. 3, 15, единственное другое место, где использован термин «человекоубийца»; см. Brown 1966—1970: 358). Если это так, то ремарка Иисуса может означать, что диавол — отец «иудеев», потому что они собираются убить Иисуса, собрата-иудея, точно так же как Каин убил своего брата Авеля (Diaz 1963; Dahl 1963). Антиох Епифан IV назван «человекоубийцей и богохульником» во 2 Мак. 9, 28.

Фраза «не устоял в истине» в Ин. 8, 44 (ср. Ин. 8, 31-32) может указывать на падение сатаны (Ис. 14, 12?), предшествовавшее грехопадению, описанному в Быт. 3. Там же, в свою очередь, ясно говорится о том, что сатана откровенно противоречил истинности слова Божьего (Быт. 3, 3-4; ср. 2, 17). Параллели к выражению «не устоять в истине» присутствуют в свитках Мертвого моря (1QS VIII, 5-6; lQHaXII, 14).

В данном отрывке Иисус и сатана противопоставлены, как полные противоположности: Иисус как податель жизни и истинный свидетель и сатана — как человекоубийца по сути своей и лжец (Witherington 1995: 178).

Вызов, брошенный Иисусом в Ин. 8, 46: «Кто из вас обличит Меня в неправде?» (положительно изложенный в Ин. 8, 29) созвучно утверждению в Ис. 53, 9 о том, что в устах Страдающего Раба Божьего не было лжи.

Утверждение Иисуса в Ин. 8, 56: «Авраам, отец ваш, рад был увидеть день мой; и увидел и возрадовался» — указывают на радостное ожидание Авраамом прихода Мессии. В иудейском предании, радость Авраама связывалась с его смехом при мысли (или собственно при рождении) его сына Исаака.

Однако по словам Иисуса, Авраам воистину понимал, хоть и не полностью, что обетование завета о благословении всех народов земли (напр., Быт. 12, 1-3) предполагало, что в будущем Бог пошлет искупителя.

Иисус заявляет не просто о том, что он был раньше — в этом случае он мог бы сказать «прежде нежели был Авраам, Я был» — но о своей божественности

Однако такое наказание (побиття камінням) должно было определяться праведным судом, а не кровожадностью толпы (ср. Втор. 17, 2-7; см. Daube 1956: 306). В ВЗ народ намеревался побить камнями и праведников, таких как Моисей (Исх. 17,4), Иисус Навин и Халев (Чис. 14, 10) и Давид (1 Цар. 30, 6). Стефан, первый из мучеников церкви, был побит камнями по обвинению в богохульстве (Деян. 7, 57-60). Побивали камнями и Павла, который, однако, остался жив (Деян. 14, 19; 2 Кор. И, 25), и других христианских святых (Евр. 11, 37).

Как и раньше, Иисус избегает ареста (Ин. 8, 59; ср. 7, 30.44; 8, 20). В данном случае Иисус скрывается и тихо покидает пределы храма, подобно тому, как Божья слава — Шекина — отошла от храма. Как ранее показал евангелист, сам Иисус «обитал» среди народа Божьего (Ин. 1, 14), и его тело, которому предстояло быть разрушенным и восстановленным в три дня, есть новый храм (Ин. 2, 19-21). В ВЗ Бог обитал (säkan) среди народа своего, Израиля (напр., Исх. 25, 8; 29, 46; Зах. 2, 14-15 [2, 10-11 СП]), и его слава наполняла и скинию (Исх. 40, 34-35) и позднее храм (3 Цар. 8, 10-11). Удаление Иисуса от иудеев звучит как зловещая нота осуждения, подобная лишению царя Саула Божьей милости (1 Цар. 15, 23) или страху Давида, что Бог отнимет у него Духа Святого (Пс. 50, 13).

Словом море всього:

Зробимо висновки з прочитаного: віра – це не статус, який передається біологічним шляхом – про віру свідчать діла, які походять з віри в Слово. Тому все залежить від ставлення до Слова Божого. Воно робить вільним, робить справжнім учнем. Без покори Слову людина залишається дитиною диявола, навіть якщо увірувала чи вважається віруючою в 10 поколінні, або все життя. Все це доки не наступили на хворий мозоль – тоді вилазить справжнє ставлення до Христа – як тільки Він починає говорити щось таке, чого людина не може зрозуміти і вмістити – її віра зникає, а з’являється ненависть в бажання Його позбутися – вбити. Христа вбити неможливо, можна тільки залишитись в гріху і померти в ньому – зруйнувати себе. Чим і займаються самоправедні віруючі, які думають що вони вже все знають і перебування в Слові їх не стосується.

На прикладі цього діалогу ми бачимо всю цю динаміку – як Христос намагаєтся їм пояснити – і чим більше Він пояснює, тим менше толку. Особливо після того, як він передає їм суть проблеми – центр хіазму: ви – діти диявола. В такому дусі написаний 4 розділ післання Якова, я закінчую, прочитанням цього тексту. Тут йдеться про шлях, який треба пройти кожному віруючому, шлях, про який ми дізналися з діалогу Ісуса з юдеями: Як. 4:1-10 – читати.

22 травня 2020

31 Людина, що народилася сліпою, отримує зір (9: 1-12)

Іван – Перикопа 31

Хіазм: АВА’

А-А1: Ісус розмовляє з учнями – сусіди розмовляють із зціленим.

В: пішов вмився і повернувся зрячим.

Ісус побачив чоловіка, коли проходив повз нього, коли пішов з храму (8:59). Таким чином це продовження теми “Я – Світло”, яку ми не раз зустрічали в цьому Євангелії, зокрема в 8:12. Учні питають Христа про цю людину: хто згрішив, він чи батьки ? Питання побудоване так, що третього не дано – в тому що гріх є причиною його сліпоти вони не сумнівються. Треба тільки вияснити – чий це гріх. Христос розсудив по-іншому (побачив – тема суду). Його слова в 3. треба розуміти так: “Не треба розглядати цю проблему з точки зору гріха. У того, що ситуація склалася саме так є велика мета – Божа слава. На цій людині явиться Божа слава”.

Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене – слово “послав” повторюється в назві купальні (Силоам); це загострює нашу увагу на тому, що Ісус послав його вмитися.

В розмові з учнями Христос пояснює їм, що слава Божа являється через те, що вони роблять (Він і апостоли – слово яке означає посланник). День – пора для роботи. Ніч – не для цього. Працювати вночі неможливо. Називаючи Себе світлом для світу Хритос відсилає учнів до 1 розділу книги Буття – це там про Світло і про День. Сказав Бог: Хай станеться Світло…. І назвав Бог світло день, а темряву – ніч. Тобто все те, що робить Ісус і робитимуть учні – це наслідування Бога. Через це прославляється Бог.

Детально про важливість моделей, які описані в перших розділах книги Буття для розуміння того, як працюючи, людина наслідує Бога можна прочитати в книзі Джордана “Перші Святі” – є російською і англійською мовою в електронному форматі. Звертайтеся.

Отже, все це частина А (1-5 вірші)

В: Далі – саме зцілення. Як саме Він це зробив ? Сплюнув на землю і зробив “грязиво”. Звичайно ніякого особливого магічного змісту в цьому не було, але символічний – безперечно був. В розмові з учнями Христос відсилає їх до 1 розділу книги Буття (в цьому нема сумніву, тому що сам текст містить декілька паралелей). Чому б не припустити, що ось ця подальша дія пов’язана з тим самим ? 2 розділ книги Буття розповідає про створення людини з пороху земного. Бог вдихнув дихання життя у її ніздрі. Для того, щоб зробити “грязиво” треба видихнути (виплюнути воду – слину). Вода – це теж важлива тема Бут.2 (земля орошалася водою – річки текли з Едему). Все це не може не мати ніякого значення, а пояснення треба шукати в Біблії. Оскільки ми вже і так думками там, в книзі Буття через те, що Христос сказав перед цим, то цілком ймовірно що такий початок зцілення пов’язаний саме з тим, про що Він говорить – наслідування Бога тим, що ти робиш – зцілюючи ось цього сліпого, він творить нову людину. Так це чи ні ми бачимо з подальшої історії – сліпий не тільки прозрів, а увірував.

Тепер про “посланий” – ця тема викликає спогади про Неєємана, який пішов в вмився в Йордані для того, щоб зцілитися від прокази. Не треба думати так, як думав Неєєман, обуруюючися тим, що в Йордані нема нічого особливого. Він був в цьому правий. Суть була не в Йордані, а в тому що його послали і він мав повірити. Так само суть – не в помазання очей сліпого. Це така сама символічна дія, як омивання в Йордані. А от діло – Боже відбувається коли вони чинять за словом того, хто їх посилає. Сліпий теж міг сприйняти все це як знущання. Але він пішов, вмився і повернувся видющим.

А1: Тепер розмова сусідів і свідків: суперечки – він, не він ? Зцілений підтверджує що прозрів. Його питають “як” (древні люди теж були заточені на тому, “як” – напевно це нормально, тому що людина намагається збагнути – інша справа, коли такі питання ставляться по відношенню до того, що виходить за межі людського розуміння; якщо людина не вірить що чудеса трапляються, вона буде намагатися все пояснити з тз розуму; їй треба це зрозуміти ще й тому, щоб розібратися – те, що трапилося є чудом чи ні ? Тому вона питає “як”. Сліпий описує процес – в 11 (зауважте, він навіть не знає хто такий цей Ісус). В 12 – де Він – теж невідомо.

Історія матиме продовження. Як попередні чудеса, це стало темою обговорення, яка набрала обертів, розрослася і мало не закінчилася для Христа побиттям камінням (10 розділ). Христос зникає, нічого не пояснивши зціленому – до того моменту як він його знайде і все пояснить відбудуться певні події з самим зціленим.

Це 6 чудо Ісуса – воно схоже на 3-тє, так само, як 6 день творіння схожий на 3-тій.

Карсон т2 стр 361:

Местом обоих исцелений была купальня (5, 2; 9, 7); оба исцеления произошли в субботу (Ин. 5, 9; 9, 14); в обоих случаях исцеление затрудняли сопутствующие обстоятельства (Ин. 5, 5: паралич на протяжении тридцати восьми лет; Ин. 9, 1: слепота от рождения); и в обоих случаях метод исцеления был необычен (Ин. 5, 8-9; 9, 6-7). Однако реакция исцеленных разительно отличалась (Carson 1991: 366; Brown 1966-1970: 377; contra Beck 1997: 86-90; Thomas 1995: 18).

Возвращение зрения слепым рассматривалось как деятельность Мессии в ВЗ (Ис. 29,18; 35,5; 42,7). Иоанн тоже (как Мф и Лк), по большей части, описывает служение Иисуса как Раба Божьего из Исайи (см. особ. Ин. 12, 38-41; см. также выше комментарий к Ин. 8, 46.49).

Вопрос учеников в Ин. 9, 2: «Кто согрешил, он или родители его, что родился слепым?» (ср. Ин. 9, 34), возможно, свидетельствует о причинно-следственной связи, установленной в древнем иудаизме между страданием и грехом (см. книгу Иова [напр., 4, 7]; b. Shabb. 55а, где цитируется Иез. 18, 20). За вопросом учеников стоит (благонамеренное) стремление защитить Бога, который якобы ответственен за причинение зла невинным людям (ср. Исх. 20, 5; Чис. 14, 18; Втор. 5, 9). Хотя несколько мест в ВЗ и в литературе эпохи Второго Храма выступают против представления о том, что дети страдают за грехи отцов (напр., Иер. 31, 29-30; Иез. 18; ср. Тов. 3, 3), раввинистическое мышление часто использовало как отправную точку такие тексты ВЗ, как Быт. 25, 22 (борьба Иакова и Исава в утробе матери, ср. Рабба Быт. 63, 6) или Втор. 21, 18-20 (Tg. Ps.-J. на Втор. 21, 20; ср. Рабба Песн. 1.6 §3; Рабба Руфь 6:4). Однако и Иисус, и Павел, признавая, что страдание может быть результатом греха (напр., Ин. 5, 14; Рим. 1, 18-32; 1 Кор. 11, 30), при этом отрицали непреложность такой связи (ср. Лк. 13, 2-За; 2 Кор. 12, 7; Гал. 4, 13; см. Carson 1991: 361). В данном случае, как говорит Иисус в Ин. 9, 3, цель слепоты человека была в том, чтобы явить дела Божьи (ср. Ин. 11, 4.40, где речь идет о «славе Божьей»; см. Duke 1985: 118—19). С духовной точки зрения, даже зло может в конечном счете послужить величию славы Божьей (и самый яркий пример этого – распятие [ср. Ин. 12, 28.37-41; 17, 1.5]).

Заявление Иисуса о том, что его земное служение будет ограничено во времени (Ин. 9, 4-5; ср. 7, 33-36; 12, 35-36; 13, 33) противоречило распространенному представлению о том, что Мессия и мессианская эпоха пребудут вечно (ср. Ин. 12, 34).

Высказывание в Ин. 9, 5: «Я свет миру», связывает это событие с праздником Кущей (см. комментарий к Ин. 8, 12).

Помазание глаз больного брением в Ин. 9, 6 может содержать аллюзию на Ис. 6, 10; 29, 9 (Derrett 1994: 251-54).

То, что Иисус послал его умыться в купальне Силоам в Ин. 9, 7 (древнееврейские упоминания: см. Köstenberger 2004: 283—84) напоминает о том, как Елисей послал Неемана омыться в Иордане (4 Цар. 5, 10-13).

Упоминая о Силоаме (= евр. Shiloah) в Ин. 9, 7, евангелист уточняет: «что значит: посланный», что может быть обращением к Быт. 49, 10: «Не отойдет скипетр от Иуды и законодатель от чресл его, доколе не приидет Примиритель (Shiloh)» — этот текст трактовали в мессианском смысле как иудейские, так и христианские толкователи (см. ссылки в Köstenberger 2004: 284п30; и комментарий к Ин. 12, 15 ниже). Как иудеи пренебрегали Силоамом в Ис. 8,6, так и здесь они пренебрегают Иисусом, Посланным в наиболее полном смысле слова (ср. Ин. 20, 21; дальнейшее рассмотрение фона: см. Carson 1991: 364-65; Köstenberger 2004, 283—84).

После Ин. 9, 7, об Иисусе не слышно до Ин. 9, 35.

Важливо не втратити динаміку самої історії – всі три перикопи, які ми сьогодні розглядаємо можуть і мають розглядатися як один хіазм, тому що все це – одна велика подія. Ми прочитали про те, про що говорили учні з Христом перед зціленням, про саме зцілення і що говорили сусіди із зціленим. Йдемо далі:

32 Фарисеї досліджують зцілення (9: 13-34)

Іван – Перикопа 32

Три діалоги: А-А1: фарисеїв із зціленим, в центрі, поміж ними – фарисеї з батьками.

Зціленого ведуть до фарисеїв, тому що ситуація незрозуміла. Для фарисеїв вирішальним фактором в розгляданні того, що відбулося є те, що це трапилося в суботу. Вони опираються саме на це, тому що “зробив грязиво і помазав очі, я пішов, вмився і бачу” – що тут можна сказати: це або слава Богу, або шарлатанство.

Між самим фарисеями виникає схизма (незгода): серед них є такі, як Никодим, які знають що Він – від Бога, тому що діла говорять самі за себе (Ів.3). Никодим, який прийшов до Христа вночі представляв не себе, а цілу групу таких “.вчителів юдейських”. Але є й такі, що кажуть що якщо зцілив в суботу – значить не від Бога. І їх вочевидь більше, або вони беруть ініціативу в процесі дослідження цього питання.

Що залишається ? О, а як сам сліпий це сприймає ? Він мовчить, тому що ніхто не питає його нічого, крім того, як це сталося…

Хто Він на його думку ? Пророк.

В: І тут починається саме цікаве. Свідоцтво сліпого до уваги не береться – воно просто свідчить про те, що от така його думка. А подальша дискусія починає точитися довкола версії “фальсифікація”. Кличуть батьків. Батьки підтверджують що це їх син, що народився сліпим, як бачить – не знають і не знають хто йому вернув зір (відкрити очі – це вказує на те, що очі є певними дверима, через які в нас проникає світло – в ніч, яка панує в люському тілі приходить світло дня (про очі які є світильником для тіла йдеться в Нагорній проровіді – Мф.5).

Батьки перекладають всю відповідальність на сина, який, як вони кажуть – дорослий. Іоан пояснює що боялися бути відлученими від синагоги, тому не хотіли щоб юдеї (тут маються на увазі фарисеї і всі, хто керували в народі) розглянули будь-що, сказане ними як їх визнання Христа. Їх син, схоже не боїться. Судячи з попередньої відповіді “Він пророк”…

А1: все повертається до зціленого – його кличуть вдруге і закликають віддати хвалу Богові – ті, хто вважають що “Він не від Бога” схиляють зціленого погодитися – що Ісус – грішник. Чому – не пояснюють. Просто тиснуть своїм авторитетом.

Але не на того нарвалися – цей простий смертний виявився міцним горішкою і своєю простакуватістю, в якій багато гумору довів мудрагелів до сказу.

Він відповідає: а я не знаю, чи грішний…. Знаю, що я був сліпий, а тепер бачу (давайте працювати з фактами, а не займатися маніпуляціями; можливо він сам не розуміє як він це робить, але звичайно це все не випадково саме так все облаштоване Богом – Христа, який зцілив нема, зцілений – проста людина, ті, хто все знають – нічого не можуть пояснити. Напруга росте…

26в – що зробив він тобі ? Вони здається про це вже питали. Згадується вислів Ейнштейна: повторювати однакові дії і очікувати різних результатів – ознака безумства. Але вони просто не знають інших підходів: торочити своє, або маніпулювати на тому, що це – простий смертний. Отже вони знову питають те, що питали самі(в15) і про що питали ще сусіди (в10): ЯК ?

І тут зцілений не витримує: йому вже надоїло повторювати одне і те ж саме і він вибухає: я говорю, ви мене що не чуєте ? ЧИ я маю щось таке сказати, що вам підійде ? А… я зрозумів, ви хочете стати Його учнями, тому такі розпитування – ну тоді зрозуміло… Він просо з них сміється і робить це прямо. Зовсім не переживає за те, про що переживають його батьки – буде відлучений.

Заради справедливості треба сказати що для його батьків відлучення мало б напевне більші наслідки, як для нього. Він все життя був сліпим і так і не розумів, мабуть, що це таке бути соціально ізольованим – точніше, він це розумів занадто добре – це був його єдиний життєвий досвід. Баткам же було що втрачати, а йому – ні. Він в так не міг нормально фуркціонувати і поклонятися з усіма. Відлучення від синагоги – це серйозна справа, тому що це не так, як відлучають від Церкви в сучасному світі – ніякої ізоляції людина взагалі може не відчути, особливо якщо піде в іншу Церкву і там її приймуть. В древньому Ізраілі таке було неможливим. Відлучення – це символічна смерть – з тобою ніхто не буде навіть за стіл сідати (хіба що такі самі як ти).

В будь-якому випадку цей чоловік надто прямий і простий, щоб піддакувати і промовчати, особливо коли вже дістали.

Фарисеї його вилаяли: він прямо сказав їм що за всі цім стоїть питання учнівства – якщо він від Бога, то його треба слухати і можна, було б, зрештою, його знайти і теж запитати…. Словом: “Сам такий”. Про Мойсея чув ? Ми – ми його учні. Бог говорив з Мойсеєм, а це хто ?

Але зціленому теж вже не смішно і він їм на пальцях пояснює: ні, мабуть все таки смішно – тому що він починає так: воно й дивно, що ви не знаєте (знаєте вже багато раз повторювалося). В цих словах є іронія – це ваша проблема що ви не можете пояснити: все ви знаєте – і те, що Він грішник, і що Бог з Мойсеєєм говорив. А я знаю що він мені очі відкрив – давайте не забувати цей факт. Як поясните ? Не можете, то я вам поясню… в.31: ми знаємо (це вже посилання не на свій досвід, а на загальнолюдський, – коли наш професор в семінарії казав “ми” – то це, як він сам пояснював, означає, що дане твердження розділяють інші науковці, які досліджуть дану проблему – тоббто він не говорить від себе, а від імені всіх.

Так само тут… ми знаємо, що Бог грішників не слухає… а богобійних і тих, хто виконує Його волю – слухає. Може цей факт допоможе прояснити ситуацію ? Бож те, що відбулося щось нечуване – очевидний факт. Давайте його співставимо з тим, що Бог слухає богобійних і зробимо хоча б якийсь висновок: це могло б трапитися, якби Ісус був не від Бога ? Ні.

Я не знаю яким тоном цей чоловік розмовляв з фарисеями, в будь-якому випадку він був в їх очах “ніхто”. Вони говорять з ним штампами, Карсон зауважує, що слова “у гріхах ти весь народився” можуть мати походження в Пс.50 – але тут вони є вирванним з контексту недоречним віршиком. Лицеміри говорять штампами – це перше, що дає мені розпізнати лицемірство – в комусь, чи навіть в собі. Таких штампів мора – і ось – один з них: “ми всі грішні від народження”. Христос зруйнував цей штамп в розмові з учнями: не згіршив ні він, ні його батьки. Щоб правильно щось розуміти, мало завчити декілька істин і трубити про них на кожному кроці.

Можна припустити що він говорить голосно, з придурковатим виглядом, можна припустити що він говорить ніби сам до себе – тихо і невпевнено. Це не важно – будь в якому випадку те, що він говорить ставить їх в глухий кут.

Тепер що ж виходить ? До нас привели цього, вибачте, засранця, а він не тільк не погоджується і не бояїться зовсім – він нас вчить ? Ти весь у гріхах народився (згадайте питання учнів – хто згрішив ?). А ми безгрішні вчителі. Таким чином діла Божі явилися не тільки в зціленні (попредня перикопа), а й у тому, як релігійних лицемірів поставлено в кут обставинами, що склалися і розмовою з простою людиною.

Святі, як оцей, зможуть судити світ. Здоровий глузд і Честертон (він вважається апостолом здорового глузду) їм допоможе.

Зціленого прогнали. Він страждає за правду навіть тоді, коли не знає за Кого страждає. Так страждало багато людей в історії. Інший цікавий момент – відсутність Христа. Він відсутній протягом центральної частини цієї історі, яка описана в Ів.9, він зцілив і з’явиться тільки наприкінці – в наступній перикопі про це прочитаємо.

Запоздалое упоминание о субботе как о дне, в который произошло исцеление, в Ин. 9, 14, выводит на сцену иудейские предписания о субботе. Согласно утверждениям фарисеев, Иисус мог нарушить субботу следующим образом: (1) поскольку речь не шла о жизни и смерти, Иисусу следовало подождать с исцелением этого человека до следующего дня; (2) Иисус замесил слюну с землей, чтобы сделать брение, а замешивание (теста или глины) принадлежало к тридцати девяти видам труда, запрещенного в субботу (т. Shabb. 7:2; ср. 8:1; 24:3); (3) позднее иудейское предание указывает, что в субботу не позволяется помазывать глаза, хотя по этому вопросу не было единого мнения (b. ‘Abod. Zar. 28b) (Carson 1991: 367).

Ми говорили про можливе символічне значення – це більш пряме – тобто назло фарисеям. Хоча я не думаю що Христос робив це навмисне – все що він говорить і робить їх сердить і дратує, тому що воно не вписується в їх уяви про Бога і побожність.

Разногласия в Ин. 9, 16: «Тогда некоторые из фарисеев говорили: не от Бога Этот Человек, потому что не хранит субботы; другие говорили: как может человек грешный творить такие чудеса?» — напоминают различия в мировоззрении школ Шаммая и Гиллеля (Carson 1991: 367). Первая из школ строила доказательство на основополагающих богословских постулатах («Всякий, кто нарушает закон – грешник»), в то время как последняя исходила из достоверно известных фактов («Иисус совершил доброе дело») (Schlatter 1948: 227).

Не думаю що тут йдеться про предтавників цих конекретних шків, хоча цими школами міг бути вироблений певний підхід, який давав змогу розглядати події по-різному.

Еще во времена ВЗ израильтян предостерегали против появления пророка или сновидца, который представит «знамение или чудо» для того, чтобы совратить народ с пути (Втор. 13, 1-5).

Тому все це стояло дуже гостро не тільки через суботу.

Увещевание фарисеев бывшему слепому в Ин. 9, 24 – «Воздай славу Богу» – является торжественным предостережением о том, что ему следует говорить только правду (Конуэй [Conway 1999: 131] предлагает «скажи нам правду», как уместный идиоматический перевод) и признаться во всем, намекая, что человек, к которому обращено такое увещевание, в чем-то виноват.

Слова фарисеев – отзвук увещевания Иисуса Навина к Ахану признать свою вину в Нав. 7, 19 (см. 2 Пар. 30, 8 LXX; Иер. 13, 16; 1 Езд. 9, 8; т. Sank. 6:2).

Утверждение исцеленного человека в Ин. 9, 31-33 о том, что Бог грешников не слушает, но слушает тех, кто чтит Бога и творит волю его, многократно подтверждается в ВЗ. Еврейские Писания устанавливают прямую связь между праведностью человека и готовностью Бога откликнуться на его молитвы (Иов. 27, 9; Пс. 33, 16; 65, 18; 108, 7; 144, 19; Притч. 15, 8.29; 21, 27; 28, 9; Ис. 1, 15; ср. Ин. 14, 13-14; 16,23-27; 1 Пет. 3,7; 1 Ин. 3,21-22).

33 Духовна сліпота (9: 35-41)

Іван – Перикопа 33

Вістка про те, що зціленого вигнали дійшла до Христа і Він його знаходить і питає: ти в Сина Божого віруєш ? (А) Хто це (В) він перед тобою (С) вірую, каже і поклонився (D – центр хіазму). Слава Божа явилася втретє (перший раз зцілення, другий – посоромлення ворогів, третій раз – увірування, зцілений став поклонником в дусі і правді. Він поклонився Христу.

Далі хіазм розвертається і рухається в зворотньому порядку – знову слова Христа (С1): Він, Світло, яке просвітляє темряву, але ВІН також засліплює тих, хто дивляться на Сонце… Сонце – ми не можемо дивитися на сонце прямо, тому що воно засліплює, але ми можемо дивитися на все решта в Його світлі. Так писав про Божу святість Честертон: ми не можемо подивитися на те, у світлі чого бачимо все решта.

В1: тут слова фарисеїв – вони навпроти слів – хто то Господи, щоб я вірував ? Фарисеїв не цікавить відповідь на питання для чого прийшов Христос – вони зконценровані на собі – на підтриманні свого іміджу “просвітителів” (саме так описує юдеїв Павло (чит. Рим.2:19).

А1: Цей серіал з трьох серій (3 перикопи – 9 розділ) закінчуєтся словами Христа: і Він говорить про звязок, який існує між гріхом і сліпотою – точніше, визнанням гріха і визнанням своєї сліпоти. Це вчення розкрито у Ів. 1 розділ, де йдеться про те, що Бог є світло і що ходити у світлі – це визнавати свої гріхи. Ми – сліпі, які потребують Світла Божого Слова, щоб не гріх не звів нас з дороги.

Інша справа – коли сліпий вдає зрячого. Це вказує на лицемірство. Неможливо допомогти тому, хто відмовляється. Гріха можна позбутися тільки визнавши його – і це буде справжньою хвалою Богу (згадайте, фарисей закликали зціленого: воздай хвалу Богу і визнай, що Ісус грішник – ця тема теж має продовження в післанні Івана, коли йдеться про те, що той, хто каже що не згрішив робить Бога неправдомовцем замість того, щоб воздати йому хвалу – визнавши свій гріх).

Словом, нема гіршого як самодурство. Воно заспокоює перед лицем смертельної небезпеки. Людина її просто не бачить. Це трагічно. В післанні до останньої Церкви – Лаодикійської Бог звертається до Ангола (пресвітера Церкви – Анголи це теж післанці, тому тема, на яку ми звернули увагу на початку є також і тут). Читати Об’явл. 3:17-19

Христос докорив тут фарисеям, які вважали, ніхто не може припустити що поводир – сліпий. Що король – голий.

Противопоставление света и тьмы показано через двух основных персонажей (Lee 1994: 162). В то время как бывший слепой вначале называет Иисуса пророком (Ин. 9, 17), затем защищает его от обвинений фарисеев (Ин. 9, 25), призывает их стать учениками Иисуса (Ин. 9, 27), исправляет их учение (Ин. 9, 34) и исповедует Иисуса Господом и поклоняется ему (Ин. 9, 38) — фарисеи, как со свойственной ему иронией показывает Иоанн, остались слепы в собственной духовной слепоте (Talbert 1992: 158). Поэтому фарисеи остаются виноваты, в то время как исцеленный возвращается домой не только с возвращенным зрением, но и изменившийся духовно — уверовавший в Иисуса и поклоняющийся ему (парадоксальное отражение – видящий слепой и слепые зрячие – соответствует общему тону, заданному служением Иисуса и в других местах, особенно это заметно в притчах синоптических Евангелий; см. Мф. 9, 12-13 и парал.). Иисус, который якобы находился «под следствием», на самом деле оставляет за собой последнее слово, провозглашая осуждение, обличающее духовную слепоту фарисеев.

Как становится видно из данного рассказа, единственный грех, от которого нет исцеления — это духовная гордыня, претендующая на видение и при этом на деле остающаяся слепой.

В самом деле, как возвращение зрения слепым (Пс. 145, 8; Ис. 29, 18; 35, 5; 42, 7.18), так и лишение видящих зрения (Ис. 6, 10; 42, 19; Иер. 5, 21; ср. Мф. 13, 13-15 и па- рал.; Ин. 12, 40) — темы, распространенные в ВЗ.

Подкаст Теополіса – 275

  • Він присутній не багатьох диспутах.
  • Він постійно порушує суботу.
  • Те, як Він це зробив не каже про те, що Він не може по-іншому.
  • Сусіди говорять про його ідентичність (Що вже вказує на нову ідентичність зцілення – Ів.3 народжений від Духа, як вітер – містичний момент.
  • Патристичне тлумачення пов’язує це з Бут.2
  • Світло включилося для нього вже тоді, коли він пролетів ( це виражається в його прямих відповідях).
  • Комедія помітна в тому, як зцілення говорить з фарисеями
  • Павло теж осліп. І він відразу говорить про Христа в синагоги (паралель з зціленим).
  • Омиття в купальн так само як нагадування хлібом вказує на Таїнства.
  • З історії ми отримуємо підтвердження того що людина росте у вірі. Умови, в яких він опинився, конфлікт допомагає йому вирости. Можливо тому Ісуса нема (тема Я піду). Те ж саме роблять апостоли в Діях – хвилює Ісус, каже Петро, коли зцілюється згори біля храму. Апостолів так само проганяють з синагоги. Це було ще в Едемі, коли Бог залишив Адама з змієм  і не вмішався. Ми переживаємо щось подібне, тому що Христа нема і нам порушує Дух.
  • Сліпота фарисеїв це свідчення суду який вже відбуватєься – вони засудили себе своїми вчинками.
  • 7 разів ім’я Ісуса зустрічається в цій історії. Він повертається після того, як вони пройшли шляхом переслідувань (Це те, що ми бачимо в Діях і в історії – пободжні  оточені лицемірнами, які їх проганяють…
  • Це чудо доказ того що зводиться до віри, а не до чуда.

Отже через ці три перикопи ми бачимо це потрійне з’явлення Божої слави – в зціленні від сліпоти, в посоромленні ворогів, в просвітленні серця цього сліпого, який увірував. Дослідники з інститут Теополіс звертають на це осодливу увагу: Зцілення має подвійне природу: просвітління і осліплення.

Якщо ми дивимося на весь розділ, як на один великий хіазм, то в його центрі – розмова з батьками Ісуса (Е). Довкола центру – питання грішник Він чи ні (D-D1, далі (С-С1): чого він бачить ? (В-В1): здатність бачити (А-А1): гріх.

В центрі всі ці теми сходяться – в розмові з батьками і виокремлюється тема переслідувань – батьки бояться бути відлученими від синагоги. Все, що відбувається після зцілення відбувається на фоні цієї атмосфери – атмосфери страху, яку створили лідери Ізраіля. Про Них Христос буде говорити далі, в 10 розділі, а поки що ми можемо зробити такий висновок: ще задовго до того, як переслідували християн, переслідували пророків. Божі діла завджи підтовхують або до поклоніння і визнання правди, або до маніпуляцій, залякування і переслідувань з боку тих, хто їй противиться. Це відбуватиметься в житті апостолів, які є свідками цих подій – всі хто хочуть жити благочестиво – будуть гонимі. Але те, що збуджує страх у більшості людей, має сприйматися як з’явлення слави Божої. Ми не маємо все зводити до того, що реальність є такою, як вона є через гріх. Ми маємо дивитися на гріх в світлі Божого Слова, а не ставати суддями-всезнайками, як ті, кого здоровим глуздом і гумором переміг зцілений. Тому не треба сильно переживати, що скажуть люди – їх ставлення часто залежить від того, що скаже влада. А попадати в залежність від когось, окрім Бога – небезпечно. Краще бути сліпим, якого просвітлює Христос, ніж зрячим, який ходить у темряві.

23 травня 2020

34 Вівці, Пастир та розбійники (10: 1-6)

Іван – Перикопа 34

Хіастична структура АВА’ і закінчення – висновок (Р).

А: Злодій і розбійник (двері)

В: Пастух

А1: Чужий

Р: не зрозуміли

А-А1: в притчі зміщується акцент від теми входження в кошару (двері-перелазить “деінде”) до теми слухання голосу (знайомий – чужий); спільною є тема пастиря і злодія, які контрастують одна з одною.

Хто не входить дверима – перелазить деінде, той злодій. Слухачі не могли не зрозуміти прямого значення цих слів – вони не зрозуміли повчального змісту. Навіть можна сказати навпаки – вони добре знали про те, що говорив Ісус – що вівці втікають від чужого. Тому Христос і розповідає їм на прикладі овець і тваринництва – це для них щоденна реальність (навіть якщо слухачі не випасали овець самі, не можливо було жити в Юдеї і не знати про овець такі прості речі, тому що вівці йшли не тільки в їжу, вони не тільки давали шерсть, а їх приносили в жертву – це робив кожен). Тобто напочатку (А) і в кінці притчі (А’) ми читаємо, що Христос розказав їм про поведінку злодія і овець: злодій перелазить, замість того, щоб йти в двері (звісно, тому що його не пустять), а вівці не підуть за чужим, в втікатимуть, бо не знають голосу.

В: в центрі – ті самі питання, але мова про пастиря: він входить дверима, при чому він не один: йому відчиняє воротар.

3 і 4 вірш сам по собі побудований хіастично:

А: Його голосу слухають вівці

В: свої вівці Він кличе по іменам

С: випроваджує їх

D: як вижене всі свої вівці

С’: він іде перед ними

В’: вівці слідком за ним ідуть

А’: бо знають голос його

Отже:

А-А1: слухають голос – знають голос

В-В1: кличе по іменам – слідком ідуть

С-С1: випроваджує – іде перед ними

D: вижене всі свої вівці

Христос далі Сам пояснює цю притчу, тому не будемо забігати наперед. Нам треба розглянути той підсумок, який підводить Іоанн під цим текстом: (P) притчі вони не зрозуміли.

Хто ці слухачі ? Розділ 10 починається словами “Поправді, поправді кажу вам”. Так ніколи не починається нова промова, тому треба припустити, що це – продовження 9-го розділу, тобто розмови, яка точилася стосовно зцілення сліпого і зокрема – “духовної” сліпоти: незрячі бачать, а зрячі – сліпі.

З цього контексту Христос переходить до даних тем: двері, пастир, розбійники, вівці, воротар. Отже він розмовляє з фарисеями, які були з ним, мабуть в присутності учнів і можливо навіть зціленого чи ще когось з народу. Але оскільки останній вірш 9-го розділу стосувався лідерів, тому важливо провести паралель, яку мали б провести слухачі, коли Він заговорив про пастиря і овець.

Коментар Карсона вказує на текст Єз 34 і 37, який вони добре знали. Напр в Єз. 34 Пастирем названий Бог і лідери Ізраіля – текст складається з двох половин – йдеться про те, як вони занедбали стадо і як Бог потурбується про овець. Якщо навіть слухачі не зрозуміли – цей текст стоїть за тим, що говорить Ісус – і тому, що йдеться про ті самі образи, і тому що проводяться ті самі порівняння (турбота і шкода).

Ми читали що фарисеї поставили питання: ми що теж сліпі ? Це неймовірно, як просвітителі мас можуть отупіти у власній гордині і самовпевненості. Вони не зрозуміли того, що було безпосередньо пов’язне і з їх пастирськми обов’язками і з Писанням, яке вони знали.

Не дивно, що цій темі приділяється така увага в 1 післанні Іоанна: бережіться антихристів (це пов’язано з дверима, через які перелазить розбійник, тому що антихрист ніколи відкрито не протистоїть пастуху – він вкрадається під виглядом пастуха (анти – замість) і вдає свого. Заклик розпізнавати духів пов’язаний з темою голосів, який знають і якого не знають вівці (Ів.4).

Изгнание фарисеями бывшего слепого из синагоги за его веру в Иисуса как Мессию (Ин. 9, 34; ср. 9, 22) ставит их в один ряд с многими иудейскими правителями, которые противились воле и откровению Бога в прошлом (ср. Зах. 11, 17; 12, 10 [цит. в Ин. 19, 37]; 13, 7 [аллюзия на это место в Ин. 16, 32]). Итак, фоном для проповеди Иисуса о Добром Пастыре становится вопиющая безответственность иудейских религиозных правителей (см. особ. France 1971: 104; Köstenberger 1998b: 133-38).

Метафора стада, привычная для евреев того времени, пронизывает ВЗ (см. комментарий ниже; о связанных с пастушеством образах в ВЗ и у Иоанна, см. Nielsen 1999: 76—80). Сам Бог был представлен как Пастырь Израиля (напр., Быт. 48, 15; 49, 24; Пс. 22, 1; 27, 9; 76, 21; 77, 52; 79, 1-2; Ис. 40, 11; Иер. 31, 9; Иез. 34, 11-31; см. Thomson 1955), а его народ – как «овцы пажити его» (напр., Пс. 73, 1; 77, 52; 78, 13; 94, 7; 99, 3; Иез. 34, 31). Это же поле образов включает и понятия пастыре – начальника, помощников пастыря и наемников. Давид, бывший пастырем прежде чем стать царем, стал прообразом Божьего пастыря. Иисус видел себя как наиболее полное воплощение характеристик и ожиданий, связанных с этой библейской личностью в сотериологическом и историческом контексте, как истинного Доброго Пастыря.

Упоминания в Ин. 10, 3-4 о пастыре, который выводит своих овец, пока не выведет всех своих, и о том, что он идет перед ними может содержать аллюзию на Чис. 27, 15-18 (см. Чис. 27, 17; а также Пс. 79, 2; Иез. 34, 13), возможный типологический отрывок, указывающий на Христа. (Carson 1991: 383; ср. Barrett 1978: 369; contra Schnackenburg 1990: 2:293; Moloney 1998: 308). В этом отрывке Моисей молится о том, кто будет выводить народ Божий и приводить их, «чтобы не осталось общество Господне, как овцы, у которых нет пастыря» (Чис. 27, 17; соотнесено с Иисусом в Мф. 9, 36). В следующем стихе в качестве такого преемника выступает Иисус Навин (греч. lesous, Иисус) (Чис. 27, 18; ср. Евр. 4, 8-10). Кроме того, исход Израиля из Египта иногда изображают в образе стада, ведомого пастырем (т. е. Богом, рукою Моисея и Аарона [Пс. 76, 21; Ис. 63, 11.14; ср. Пс. 77, 53]). Пророческие писания ВЗ содержат видения подобного рода об избавлении народа Божьего в конце времен (напр., Мих. 2, 12-13).

Отже дуже багато значень – але давайте пам’ятати, що вони нічого не зрозуміли. І що ж далі ? Ісус пояснює.

35 Ісусове пояснення притчі (10: 7-21)

Іван – Перикопа 35

Паралельна структура, в якій чергуються пояснення стосовно пастиря і наймита (АА1ВВ1+Р).

А-А1: починається пояснення з тих самих слів, що притча “Амінь, Амінь”: двері – це Я. Всі, хто приходили до Мене (мається на увазі, приходили, перелазячи “деінде” – розбійники, а вівці їх не слухали). Тобто в Божого народу вже є певний досвід і Христос звертає на це увагу. В частині А1 Христос каже, Я – є Пастирем, і дає собі харакреристику, оцінку: добрий. ЩО значить добрий ? В 11 – віддає життя за овець.

Тут відразу згадується Давид, який сміливо кидався на лева, ризикуючи власним життям. Він розповідає про це перед тим, як кинутися на ворога, який погрожує Божому стаду – Голіафа. Цікаво чим закінчується те, що починається, як готовність померти в серці Давида, яка поєднана з вірою і що виглядає як приреченість на загибіль – Давид переміг. (1 Сам.17:34-37 і весь розділ)

Замість образу розбійника і злодія Христос переходить до образу наймита. Мабуть це пов’язно в свідомості слухачів: наймит і злодій – в чомусь тотожні поняття. Інакше чому б Христос пояснював таким чином ? Наймити на ділі могли виявитися людьми, які не можуть дати стаду неохідного захисту від вовків. Він втікає, переживаючи за власне життя, а не за життя овець. Тому що він наймит, вівці йому не свої – чого б йому про них дбати. Наймит може навіть взяти на себе сміливість взяти з овець, якщо він вважає що йому мало платять… – тому це окремі образи = наймит і розбійник і злодій, але в тому, про що говорить Христос вони пов’язані.

Він взагалі тут використувує так зване “поле образів” – притча схожа на притчі синоптичного Євангелія, але це поле більш широке: Пастир, вівці, розбійник, злодій, двері, воротар, наймит – все це переплітається і доповнює те, що Христос говорить і що пояснює: є велика різниця у ставленні до овець з боку тих, хто має над ними певну владу. Чому ця різниця існує ? Як саме все це відбувається ? І Христос на прикладі тваринництва пояснює. ..

Вовк – це ще один образ, який є в інших Євангеліях, коли йдеться про вовків в овечих шкурах ().

Отже, двері – це Христос і Добрий Пастир – це Христос. Так Він сам пояснив що мав на увазі, розповідаючи притчу.

В-В1: знову палалельними є частини: двері-пастир. Слова, що стосувалися пастиря в самій притчі стосуються дверей в поясненні (тобто ці образи переплетені): пор. 3,4 і 9. Христос вказує на наміри злодія: красти, вбивати і нищити. В контексті того, що він говорив юдеям в 8-му розділі (ваш батько – душогуб), ми розуміємо що йдеться про диявола. Тим більше, що злодієві Христос протиставляє Самого Себе і свої наміри дати, а не вкрасти, дати життя і не нищити, а зробити так, щоб був надлишок.

Це все тісно пов’язане і темою “двері”, тому що загін огорожено і в нього заходять і виходять. Саме цим займаються воротар – відчиняє двері. В поясненні Христос не говорить про воротарів, але коли йдеться про воротаря, не можна не згадати про ключі Царства, які дані Петрові. Петро називає себе і пресвітерів (старших в Церкві) співпастирями. Тому це теж все мається на увазі, так само, як під ворогом мається на увазі не тільки диявол, а також всі лжевчителі, антихристи, які приходили до Христа, але не від Його Імені – видаючи себе за месій і спасителів Ізраільського народу.

В 14 і 15 вірші 4 рази повторюється слово: знаю. Перших два рази по відношенню до Христа і Його овець, останніх два – по відношенню до Христа і Отця. Христос і вівці знають одне одного так, як знають одне одного Отець і Син. Він закінчує тут тим, з чого почав другий блок: Добрий Пастир кладе за овець життя (пор в.11 і 15)

Інші вівці, про яких говорить Ісус пов’язано зі словом “всі” в 4 вірші притчі – Христос зібрав воєдино розсіяних дітей Божих (Ів.11:52)

Христос робить все добровільно і з любові Отця.

Закінчення цієї перикопи схоже на закінчення попередньої: описана реакція людей. Вони зрозуміли, тому що Христос сказав прямо, пояснивши притчу. Тепер вони не згідні. Знову це слово “схизма”, як використовувалося, коли описана суперечка стосовно зцілення сліпого (Ів.9:16). Виникло (як тоді) дві групи: перша застерігала від слухання таких пояснень, вважаючи що Христос просто одержимий. Інша формулювала свою позицію виходячи з того, що одержимі не відкривають очі сліпим. Хід аргументації дуже схожий на те, що ми мало в 9-му розділі: він грішник – а як він може бути грішником і порушником суботи, якщо Бог його слухає ?

Выдвинутое против Иисуса обвинение в одержимости, восходящее к ранее упоминавшимся в этом Евангелии (ср. Ин. 7, 20; 8, 48.52) и сумасшествии противоречит учению ВЗ о том, что зрение слепым возвращает Господь (Пс. 145, 8; ср. Исх. 4, 11).

Клайв Люїс писав про людей, які називають Христа великим учителем і не йдуть далі. Він каже, що той, хто читав Євангеліє, ніколи не прийде до подібних висновків: Христос або шарлатан і диявол, або Сам Господь Бог. Тому що судячи з того, що Він говорив і що робив він не може бути простою людиною. Древні юдеї це розуміли, тому виникала “Схизма” – ми часто з усім погоджуємося: вчитель, то вчитель. І тому виникає така ілюзія, що різні погляди на Христа не вступають в протиріччі одне з одним: але це не так – Його можна тільки: або вбити, або полюбити. На ділі ми цим і займаємося.

Історія має продовження і ми ще дізнамося що юдеї намагалися його вбити. Про це в наступній перикопі. Прочитані нами перикопи (34 і 35) можуть можуть бути розглянуті, як один великий паралелізм: АВСDA`B`C`D`, тоді:

А-А1: злодій

В-В1: пастир

С-С1: голос

D-D1: сприйняття людей.

На сайті є цей хіазм:

То, что Иисус назвал себя «дверь овцам» в Ин. 10, 7.9, может восходить к мессианским прочтениям таких отрывков, как Пс. 117, 20: «Вот врата Господа; праведные войдут в них» (заметим, что этот же псалом употреблен в Ин. 12, 13). Заявление Иисуса в Ин. 10, 8 (ср. 10, 1.10): «Все, сколько их ни приходило предо Мною, суть воры и разбойники» использует в качестве отправной точки высказывание пророка Иезекииля в ВЗ, который говорил о «пастырях Израилевых, которые пасли себя самих», но «стада не пасли» (Иез. 34, 2-4; см. всю главу; см. также Иер. 23, 1-2).

Фраза Иисуса в Ин. 10, 9 «войдет, и выйдет» – семитизм, отзвук формулировок Завета, в особенности — благословения за послушание во Второзаконии (см. Втор. 28, 6; ср. Пс. 120, 8). Она же напоминает о том, как Моисей описал Иисуса Навина, который ввел Израиля в обетованную землю (Чис. 27, 16-18). «Пажить найдет» (поте [использовано у Иоанна только в этом месте]) – выражение, распространенное в ВЗ (напр., 1 Пар. 4, 40). Псалмопевец радовался провидению Божьему (Пс. 22, 2), а Божий народ часто называется «овцами пажити его» (напр., Пс. 73, 1; 78,13; 99, 3; ср. Плач. 1,6). Эти же образы находим когда речь идет об окончательном восстановлении Израиля (Ис. 49, 9-10) и выведении его из народов (Иез. 34, 12-15; отметим также мессианскую ссылку в Pss. Sol. 17:40). Описание полноты жизни, которую приносит Иисус, восходит к пророческим отрывкам ВЗ, в частности — к текстам пророка Иезекииля, который говорил о пажити и изобилии для народа Божьего (Иез. 34, 12-15.25-31). Будучи Добрым Пастырем, Иисус дает своим овцам не просто достаточно, но с избытком (ср. Пс. 22; Иез. 34; см. Ridderbos 1997: 359; и комментарий ниже).

В Ин. 10, 11 Иисус говорит: «Я есмь пастырь добрый». В ВЗ, образ Бога как истинного пастыря неоднократно противопоставляется неверным пастырям, которые подлежат Божьему суду (Иер. 23, 1-4; ср. 3, 15; Иез. 34; Зах. И, 4-17). Давид (или Мессия из рода Давида) часто упоминается как (добрый) пастырь (2 Цар. 5, 2; Пс. 77, 70-72; Иез. 37, 24; Мих. 5, 4; ср. Pss. Sol. 17:40-41; Midr. Rab. 2:2 на Исх. 3, 1). Моисея также изображали как «пастыря [его] овец» (Ис. 63, 11; ср. Пс. 76, 21; Midr. Rab. 2:2 на Исх. 3, 1). Филон Александрийский говорит о «добром» (agathos) пастыре (Agriculture 44, 49) и применяет пастырскую терминологию не только к царям и мудрецам, но и к Богу и к его первородному Сыну или Слову (Agriculture 50-54; Posterity 67-68).

в ВЗ, и в более поздней иудейской литературе изобилуют упоминания о правителях, которые оказываются неспособны исполнить порученное им Богом дело и оставляют вверенное им незащищенным от нападок врага (напр., Иер. 10, 21; 12, 10; 23, 1-4; Иез. 34; Соф. 3, 3; Зах. 10, 2-3; 11, 4-17; 1 En. 89:12-76; 90:22-31; Т. Gad 1:2-4). Что поразительнее всего, сами пастыри превратились в волков (Иез. 22, 27). «Наемники» Израиля (чья роль — временна) противопоставляются тем, чье пастырство непреложно: Богу и его Мессии, роль которого описана по примеру образцового Божьего «доброго пастыря», Давида (1 Цар. 17, 34-36). Образ наемника, который бросает овец в опасности, был широко известен в дни Иисуса (напр., 4 Ezra 5:18).

Вівці не з цього двору – їх приводили вже переважно апостоли, але Христос каже – я приведу, тому що це Його представники і Його вівці. Маєють на увазі іноплеменники, серед яких будуть поширювати Євангеліє…на це є натяки в деяких пророцтвах СЗ, хоча переважно там сказано про овець Дому Ізраіля. Та й Христос бачив свою роль, по-перше і переважно і тому, щоб спасати юдеїв. Так само – апостол Петро. Але ми знаємо, як це все мінялося і як Євангеліє поширилося на всю Імрерію, яка врешті решт стала одним великим загоном… і пастирі отримали можливості боротися з єретиками в часи Соборів. Все собори, на яких була вироблена Ортодоксія (7 вселенських зокрема) відбувалися після 300 року. Символ Віри, вчення про Христа, Трійцю, Марію – все це було вироблено, щоб захистити від злодіїїв і розбійників, які так само як Церква Христова збільшили свій вплив.

Взагалі на прикладі цієї боротьби, яка тривала десятиліттями і століттями можна показати наскільки серйозною є тема, яку ми розглядаємо. Церква, як казав ГКЧ – йшла під три чорти… і кожного разу гинули чорти. Відхилившись від правди тоді, Церква перестала б існувати – злодіїв і розбійників у ній вистачає завжди, але для нас тепер ясно як білий день, хто такі Свідки Єгови, скажімо. А був час, коли більшість Церков були аріанськими – не вірили в Божественність Сина….

Тому ця тема завжди актуальна: щоб нагодувати овець, їх треба вивести, а це небезпечно – безпечніше просто сидіоти в загоні і підготовувати чим попало, щоб не здохли. Там – небезпека – можуть впасти в єресь, можуть відступити від Бога. Таке пастирство мало чим відрізняється від злодійства і наймицтва – якщо пастир не буде сміливий, він не виконає своєї ролі.

ДО речі готуючись до проповіді на цей текст декілька тижнів тому, я прийшов до висновку, що образ Пастирі – це образ Воїна, а не “доброго пастиря”, який притискає до грудей овечку: звісно, образ воїна не виключає того, що він любить овець і ставиться до них з особливою ніжністю (як наші солдати до котів, яких вони носять з собою – можливо ви бачили фото), але це – контраст: він суворий воїн, а це – мале кошеня. Так само тут – Пастир Ізраіля – Господь Саваон – Бог воїнств небесних. Тому мабуть для слухачів постає дилема: це Бог чи диявол ? Звісно що вирішити її вони не можуть…

36 Юдеї відкидають Ісуса (10: 22-39)

Іван – Перикопа 36

Хіазм: АВСС1В1А1 (концентричний, тому що має подвійний центр)

Зазвичай ми розглядаємо хіазм, починаючи з його країв – А-А1, В-В1, а потім доходимо до центру. Зараз ми почнемо з ценру і дійдемо до країв. Центр – це кульмінація, а скраю – зав’язка і розв’язка історії. Сама хіастична структура дозволяє такий підхід, тому що в ній все побудовано таким чином, що початкова думка повторюється наприкінці, а всі теми повторюють в зворотньому порядку від центру хіазму. Тому хоч, так сяк – все це “звучить”.

До речі музика Баха має хіастичну сруктуру – навмисне написана так, що може виконуватися задом наперед (окрім того є музиканти які брали твори, що не писались з такою метою – бути зігранити задом наперед – і ті звучать: такий собі джаз…)

Тобто хіазм – він всюди – він самому житті – тому що ми часто проживаємо життя починаючи і закінчуючи з того ж самого, досягаючи якоїсь кульмінації і спускаючись від неї до завершення. Так побудований звичайний день і ціле життя людини (ранок-вечір) і так побудоване тіло людини, в якому ліва і права половини розташовані в оберненому по відношенню одна до одної порядку. Хіазм є в самому творінні – і саме тому він є в Біблії

Отже, центр С-С1: Христос просить юдеїв уточнити за який з добрих вчинків (добрий Пастир – добрі вчинки) вони хочуть його вкаменувати. Це кульмінація історії – вони хапаються за каміння і він їх питає (С). На що вони відповідають (С1): богозневага.

Наступні дві частини, які підводять до кульмінації і від неї відводять – В-В1:

Христос каже що коли Він говорить – вони не вірять. Діла, які він чинить від Імені Отця – свідчать, і все одно не вірять. Тут він задіює попердню тему і пояснює: ви не з моїх овець. Вівці слухають голосу, я їх знаю, вони слідують, я їм даю життя вічне (як справжній пастир він постійно оберігатиме їх, так що вони не загинуть)

В якому сенсі тут використовується слово “вічне” – постійне. Про вічне життя вже йшлося в Ів.3 (щоб не загинув, а мав життя вічне). Юдеї не мислили абстрактними категоріями, тому навряд чи Христос говорить про вічне життя, маючи на увазі життя потойбічне. Пс. 22: пробуватиму в дому Господньому довгі часи. Тобто під вічним життям малося на увазі воскресіння з мертвих. Навіть до воскресіння мертві “жили” – і не тільки в пам’яті своїх нащадків – їх кості ховалися в склепах, які були побудовані за принципом будинків. Померти – це долучитися до батьків, які вже лежать в цій гробниці. Бути похованим на землі предків – це бути з нащадками не в астрактному сенсі (як з нами наші предки, на фотокартки яких ми дивимося), а в буквальному – коли вони поховані в цій землі, в якій ми живемо. МИ зазвичай думаємо про вічне життя в більш абстрактних категоріях. Але Біблія говорить про життя саме так – помер – воскрес і живеш на землі, яка поєдналася з небом. Живемо в тілі…

В будь-якому випадку влада над смертю і дарування вічного життя – це те, що є прерогативою Бога, і ці натяки не могли подобатися монотеїстам.

Христос по-особливому запевнює, що ніхто Його овець не вихопить з Його руки,тому що той, хто їх йому дав – більший за всіх, а Він і Отець одне. Тому такі надзвичайні гарантії безпеки для овець.

Коли Він каже що Він і Отець (тобто Бог) одне – це стає сигналом, щоб хапатися за каміння, тому що це виглядає як явне, відкрите богохульство.

В1 – Христос відповідає на закид, що він, мовляв, Богом себе робить. Він цитує Псалом, в якому люди названі богами (слово “елогім” може перекладатися також судді, боги – це слово постійнол використовується в СЗ, воно перекладене в наших Бібліях Словом “Бог”; проте воно використовувалося не тільки для описання Бога, а також по відношенню до божих представників – як в Псалмі, який тут Христос цитує. Він робить з цього відповідні висновки: в. 35, 36. Перший висновок стосується того, як ми розуміємо слово “Єлохім” – Богами названі ті, до кого було слово Боже. Другий висновок витікає з першого, і полягає в тому, що Христос – не просто той, до кого було Слово Боже, а той, кого Отець освятив і послав у світ. Їх звинувачення виглядають безпідставними на фоні того факту, що він – Син Божий.

Але далі Христос знову звертає їх увагу на діла – і закрикає не вірити, якщо його діла – не діла Отця. А якщо це діла Отця, то можете не вірити Мені – вірте ділам. Зрештою, саме так і підходили ті, хто не розуміли Христа, але казали: він не може бути одержимим, тому що відкриває очі сліпим.

Віра, як ми казали росте і для початку треба бути чесними – потім, Він каже, пізнаєте і повірите, що Отець у Мені, а я – в Отці. Про це детально говориться в післанні Іоанна, коли він описує різних віруючих: діти, підлітки, батьки. Всі мають вирости – і це головне. Ми бачили це на прикладі зціленого сліпого – як він прийшов до віри не відразу, а поступово. Навіть якщо людина щось розуміє на початку – потім це розуміння трансформується і виявляється що те, що було підставою її віри – основане на гордині. Це нормально, якщо на початку вірний не розуміє, важливо що він має відкриті очі і не називає чорне білим, а біле – чорним, коли йдеться про реальність. Божі діла і те, що робить він сам є найбільш важливим. Нове розуміння просто веде до нових діл.

Таким чином Христос переключає їх увагу на те, що для них важливо – діла, але показує перспективу: зрозуміють потім. Знову хапають каміння, тому що каже те, що казав в 30 (пор 30 і 38).

А-А1: початок і кінець історії – свято Відновлення – зима. Тобто ми вже знаходимося на відстані декількох місяців після свята Кучок, які відбувалося зимою.

tn That is, Hanukkah or the ‘Festival of Lights.’ The Greek name for the feast, τὰ ἐγκαίνια (ta enkainia), literally means “renewal” and was used to translate Hanukkah which means “dedication.” The Greek noun, with its related verbs, was the standard term used in the LXX for the consecration of the altar of the Tabernacle (Num 7:10-11), the altar of the temple of Solomon (1 Kgs 8:632 Chr 7:5), and the altar of the second temple (Ezra 6:16). The word is thus connected with the consecration of all the houses of God in the history of the nation of Israel.

sn The feast of the Dedication (also known as Hanukkah) was a feast celebrating annually the Maccabean victories of 165-164 b.c.—when Judas Maccabeus drove out the Syrians, rebuilt the altar, and rededicated the temple on 25 Kislev (1 Macc 4:41-61). From a historical standpoint, it was the last great deliverance the Jewish people had experienced, and it came at a time when least expected. Josephus ends his account of the institution of the festival with the following statement: “And from that time to the present we observe this festival, which we call the festival of Lights, giving this name to it, I think, from the fact that the right to worship appeared to us at a time when we hardly dared hope for it” (Ant. 12.7.6 [12.325]).

Ісус ходить в Соломоновім ганку – відкритій з внутнішнього боку колонаді. Юдеї питають, тому що вони розриваються між питаннями: це Христос чи самозванець. Скажи, звертаються вони до Нього відкрито. Цікаво, що Він ніколи не береться їм щось пояснювати, доки вони не просять. Так було з після чуда з хлібами, так є постійно: вони коментують і задають питання – Він відповідає і теж коментує. Ніколи ініціатива не виходиьт від Нього напряму – хіба що далі, коли він наставляє учнів. Самі обставини складаються так, що люди проявляють ініціативу. Так само в Діях: Петро проповідує в відповідь на їх припущення – вони понапивалися. І закликає їх охреститися після того як вони питатб що нам робити. Постійний діалог. Так і тут.

Частина А1: вони знову хапають каміння, щоб його побити. Всі пояснення закінчуются переслідуваннями з боку юдеїв, які їх не приймають. Це постійна тема у Іоанна. Про переслідування Христос говорить не тільки перед своїми старжданнями – якщо ми прослідкуємо розділ за розділом – можна побачити цю тему.

Праздник Освящения, послуживший поводом итоговой проповеди и столкновения с иудеями в Ин. 10, 22-39, был установлен не во времена ВЗ, но отмечает повторное освящение иудейского храма в декабре 164 до н. э. после его осквернения селевкидским правителем Антиохом Епифаном (1 Мак. 1, 59; Иосиф Флавий, Ant. 12.320—321). Требование иудеев в Ин. 10, 24: «если Ты Христос, скажи нам прямо» звучит неискренне: если бы они не понимали, что он называет себя Мессией, почему они неоднократно пытались убить его (Ин. 5, 18; 7, 25; 8, 59; ср. 10, 33 ниже; см. Carson 1991: 392)? В самом деле, Иисус отвечает, подтверждая, что он называл себя Мессией (Ин. 10, 25).

Упоминание о тех, кто не принадлежит к «овцам» Иисуса в Ин. 10, 26-29 построены на проповеди о Добром Пастыре в Ин. 10, 1-21 (об этом, см. комментарий выше). Утверждение Иисуса в Ин. 10, 30 «Я и Отец – одно» (ср. Ин. 5, 17-18; 10, 33-38) перекликается с основополагающим исповеданием иудаизма: «Слушай, Израиль: Господь, Бог наш, Господь един есть» (Втор. 6, 4; термин «един» – скорее среднего рода, чем мужского; Моррис [Morris 1995:464] предлагает перевод «одна сущность»). То, что Иисус един с Отцом, но в то же время не тождествен ему – по сути, утверждение его божественности (ср. Ин. 1, 1-2). Конечно, в центре внимания здесь — единство их действия (Ridderbos 1997: 371), однако, вероятно, предполагается и онтологическое (а не только функциональное) единство между Иисусом и Отцом (см. Carson 1991: 394—95). Его утверждение не претендует на полную идентичность, однако очевидно, что имеется в виду нечто большее, чем просто единство воли Иисуса и Отца.

Следовательно, утверждение Иисуса о единстве с Отцом бросало вызов узким воззрениям иудеев на монотеизм, хотя еще в ВЗ содержатся намеки на множественность внутри Божества, и на некоторые из них Иисус указал (напр., Мф. 22, 41-46 и парал.).

Единство его с Отцом становится впоследствии основанием для молитвы Иисуса о том, чтобы и его последователи были так же едины (Ин. 17, 22; отметим снова средний род hen, «едино»).

Обвинение иудеев против Иисуса в Ин. 10, 33 основано на Лев. 24, 16, где сказано: «Хулитель имени Господня должен умереть, камнями побьет его все общество» (см. Чис. 15, 30-31; Втор. 21, 22). Этот отрывок составляет inclusio с Ин. 5, 18, который наряду с Ин. 7, 25; 8, 59 и данным отрывком отмечает данный раздел (гл. 5 – 10) как часть нарастающего конфликта между Иисусом и иудеями. Ответ Иисуса в Ин. 10, 34-38 включает прямую цитату из Пс. 81,6.

Ε, Богословское значение

Довод Иисуса может показаться несколько необычным для нас. В контексте данного спора, Иисус говорит, что его утверждение о Богосыновстве не является богохульным по своей сути, поскольку в иудейских Писаниях есть места, в которых люди называются elöhim («богами»). Псалом 81,6 — пример такого места. Поэтому его противники ошибаются, считая его виновным и намереваясь побить его камнями за богохульство просто потому, что он заявил о своем равенстве с Отцом (Ин. 10, 30). Иисус вновь предлагает свои дела как доказательство своего Богосыновства (Ин. 10, 37-38; ср. Ин. 10, 32). Это не значит, что заявление Иисуса об уникальности его отношений с Богом не включает утверждение его божественности — как ясно видно из пролога к Евангелию от Иоанна. Это означает, что противникам Иисуса следует тщательно рассмотреть его утверждения, вместо того, чтобы реагировать на то, что они воспринимают как противоречие их представлению о том или ином тексте ВЗ (ср. Гал. 3, 16). В данном случае отрывок, процитированный Иисусом, становится «общим основанием» для дальнейшей дискуссии с его иудейскими оппонентами.

Поэтому наиболее уместным представляется рассматривать довод Иисуса по принципу аналогии, а не типологического исполнения (contra Johnson 1980: 34). Аналогия здесь состоит только в одном: так же, как некоторых людей в ВЗ можно было называть богами, так и Иисус может это делать, причем ни они, ни он при этом не богохульствуют и не нарушают принципа единобожия. Конечно, любая аналогия, если пытаться расширить ее пределы далее исходных, может привести к ложным выводам. В данном случае аналогия ограничена термином «бог», который мог быть применен к тем, кого называли elöhim в Пс. 81, 6 — и к Иисусу.

Иисус утверждает, вопреки заявлению оппонентов, будто только они поддерживают авторитетность слова Божия, что и он весьма высокого мнения о Писании.

Заявление Иисуса о том, что он был освящен и послан в мир Отцом, восходит к ВЗ и литературе эпохи Второго Храма, где термин «освящен» обозначал тех, кто был избран для выполнения важного труда или поручения, например, Моисей- законодатель (Сир. 45, 4), Иеремия-пророк (Иер. 1, 5), или священники из рода Аарона (см. Исх. 28, 41; 40, 13; Лев. 8, 30; 2 Пар. 5, 11; 26, 18). Иисус не только заменил собою прежние святыни (Ин. 1, 14; 2, 21), манну (гл. 6), свет и воду праздника Кущей (гл. 7 – 9); данное упоминание об «освящении» Иисуса может указывать на событие, стоящее за праздником Освящения: освящение жертвенника от «мерзости запустения», поставленную Антиохом Епифаном IV (см. Carson 1991: 399).

Отже, ми бачимо, як взаємодія Христа з Його сучасниками є вкрай непростою, це конфлікт, на фоні якого одні вірують, і це проявляється вже в тому, що вони не хочуть Христа вбити – інші – ненавидять і хочуть Його вбити. Сучасні люди часто говорять щось на таке: Я не маю нічого проти, але я не бачу Бога в своєму житті і того, як Він присутній в реальності. Саме заради таких людей прийшов Христос – їх він закликав вірити Його ділам і тоді перейти до глибшого розуміння.

Христос протистояв ворогам прямо і уиляючись від непотрібних конфліктів. Саме життя створювало передумови для Його служіння – люди питали і не погоджувалися. В прочитаних нами на цьому тижні розділах Іоан концентрується на окремих подіях, які сталися в Єрусалимі протягом декілької місяців – на святі Кучок восени і зимою – під час свята відновлення. Описавши події і діалоги, диспути, які ми з вами розбиралли, Іоанн закладає основу для наших моделей поведінки, нашої взаємодії з реальністю. Ми про все це намагалися говорити, порівнюючи той стан, в якому знаходиться Церква сьогодні з тим, як це відбувалося в часи Христа.

Питання пастирства – це чи на найважливіше питання сучасності. Як каже наш єпископ, Богуміл Ярмулак, є дві важливі роботи – служитель Слова і Таїнства і материнство. Можна сказати це по-іншому: батьківство і материнство: обидві ролі зводять до ролі пастирства. І це правда і по відношенню до сім’ї, і по відношенню до Церкви, яку роздирають поділення, яка є така, як вона є. Це правда і по відношенню до держави. Зміни мають відбутися у всіх інституціях, установах Царства, і по-перше – в Церкві.

Хто нашими лідерами, як ми виховуємо лідерів ? Хто потурбується і захитисть Церкву, сім’ю, державу ? Це все наше майбутнє і Біблія проливає на це світло.