Ісус Нав 1:1-5:15; Ів.6:16-8:11 (36 тиждень)

Тиждень 36

110520

120520

130520

140520

150520

160520

Тиждень 36:

Ісуса Навина 5-1

http://www.bible.literarystructure.info/bible/06_Joshua_e_5.html#5-1

 

1 Боже доручення Ісусу Навину (1:1-18)

2 До Єрихона відправлено розвідників (2:1-24)

3 Ізраїль перетинає Йордан (3:1-17)

4 Дванадцять каменів, встановлених у Гілгалі (4:1-24-5:1)

5 Обрізано нове покоління (5:2-12)

6 Пасха (5:10-12)

7 Видіння Ісуса Навина (5:13-15)

 

11 травня 2020

Джордан – лекції 1-3(21:00) по Ісусу Навину в Пітері в 2007 року (є на рос мові):

– Хіастична стуктура Бут.1
– Три проблема землі: без форми, пустота, темрява: Ісус Навин.
– день ніч: смерть і воскресіння: кожна історія Біблії і наше життя.
– мікрокосмос – Бут.2
– іш-еш: 2 Цар.3 Ілля – чоловік Божий: вогонь.
– 7 днів і перших 7 книг Біблії.
– 6 день: це Ісуса Навина  – тут Бог по благодаті дає землю, оселях в Саду (Суддів- замість спокою падіння)
– наступні 7 книг – 7 днів творіння.
– хто написав пятикнижжя Мойсея і Ісуса Навина.Той хто написав оповілаоьні частини Вихід-Пятикнижжя. Доказ: закінчення книги ІН і початок Виходу: пояснення чому вони були рабами.
– паралель між Мф.5 і Вих – Ісус Навин: суд над старим світом.
– Основна думка ІН – хрестили цей народ в Йордані і відновити Адама: Всі люди (А не окремі індивиди).
– це відбувається в через війну “закляття”. Місце називається хорма” – ви або перестаєте з цим або спалюєте – Числ.21:1-3.
– Поет.Зак.13:12-18.Це вогонь, який походить з алтаря, його запалив Бог (Бут.3, 22, Лев.9:24, Пар (Соломон), Євр – Бог вогонь. Також можна згадати Содом і Откр.14:10 де йдеться про пекло – це той самий вогонь.
– зброя агресивної дії – її не було в ізраїльтян (для нападу).
– Ісус – Ісус Навин – Єлисей- це ім’я означає “спасати”, але не абстрактно в значенні “давати місце”, давати спокій від ворогів.
– Мойсей-Ісус Навин, Ілля-Єлисей, Іоанн Хреститель- Ісус Христос.
– вниз війна проти духів (Літургія). Благовіст і молитва.
21:00 лекція 3.

 

1 Боже доручення Ісусу Навину (1:1-18)

Ісуса Навина – Перикопа 1 https://youtu.be/MVd00_nLETw

Хістична структура АВВ1А1:

А-А1: Господь говорить з Ісусом Навином – народ відповідає Ісусові Навинові

В-В1: Ісус Навин говорить з народом.

В тексті відразу загострюється увагу на Мойсеї і на тому що він помер. Перші слова (в 2,3) – це хіазм, який зводить до того, що Бог дав землю (прослідкувати). Центральна думка хіазму, за допомогою якого побудовано 2,3 вірш повторюєть у всій перикопі (в 3,6,11,12,15). Вражає географічний рохмах обіцяного Богом краю: тут вказані території північні, тому що Ливан знаходиться північніше території Ханаану. Ізраільтяни ніколи не володіли територіями хіттеєїв у майбутньому, тим більше – до Єфрату, вони навіть з самої землі не вигнали всіх, кого треба. Хіба що вплив мали на ці території в часи Соломона і Давида (ми знаємо що хіттеї постачали дерево для Давида – вони були друзями Ізраіля і в той період – навернулися). Проте Бог говорить про території в радіусі сотень, а не десятків км … (в4)

Вислів який повторюється в частинах А-А1: я буду з тобою, як я був з Мойсеєм (в.5 і 17). Це обітниця, яка основана на тому досвіді, який доступний для Ісуса Навина – він був свідком того, як саме це відбувалося з Мойсеєм. З цим пов’язане те, що ніхто проти Ісуса не встоїть (в5) – в А1 ця думка розвивається, що того, хто буде неслухняний – вбиватимуть (18). Також Бог обіцяє не залишити (в5).

Далі – про те, що вимагається від Ісуса Навина. В тексті 4 рази повторюється “будь сильний і відважни” (6,7,9,18). Бог обіцяв дати батькам, а ти зробиш, що цей народ посяде край (6). Далі ця сама думка повторюється і підсилюється: тільки будь дуже…(в7а)

Важливо з чим пов’язана оця необхідність бути сильним і відважним. Це не просто заклик вести себе хоробро чи накачати свої м’язи. Це спрямовано на необхідінсть дотримуватись Закону – ні ліворуч, ні праворуч від Закону не відхилятись, а все виконувати (в.7б). Далі – що для цього потрібно ? Зміцнити свій вплив за допомогою додаткових ресурсів ? Ні, – треба Біблію читати. Заповідане тут Богом дуже нагадує 1 Псалом. Тут сказано що вона не має відійти від уст – тобто це про те, як має відбуватися взаємодія з Законом: читали вголос, тому роздумування починалося саме з цього – і звісно, коли ти прочитав, хочеться поговорити про прочитане. Це має стати безперервним процесом (день і ніч). Саме це заповідав Ісусу Навину Бог: постійне пробування в Його Слові. Саме це укріпить і зробить Ісуса Навина сильним на ділі.

Ми знаємо що згідно з Євангелія від Луки в нас є 3 частини Біблії (Старий Завіт): Закон, Писання і Пророки. Так от, кожна з цих частин починається з однакової теми (пор. Бут.1, Ісуса Нав 1 і Пс 1). Книга Ісуса Навина – це книга пророча в цій класифікації – є так звані пишучі пророки (їх книги в Біблії окремо).

Отже наказ який, дає Бог “встань, увійди і посядь землю” вимагає від Ісуса Навина бути сильним і відважним, і тільки постійне пробування в Слові і виконання написаного, не відхиляючись ні в ліво, ні вправо (єресі) зробить його таким. Саме з цим пов’язано те, що Господь був з Мойсеєм – саме це буде запорукою успіху Ісуса Навина. Такий наказ є своєрідним викликом, тому що оснований на великій обітниці. Тому потрібна сила і відвага – це не плисти за течією, а боротися.

В частині А1 народ відповідає на конкретний заклик Ісуса Навина, який знаходить в центральних віршах – їх слова нагадують слова народу біля Синаю (Вих.20) – все що наказав Господь зробимо. Таким чином народ підтверджує, що буде слухатися, якщо Господь буде з Ісусом Навином так, як Він був з Мойсеєм. Слухатися Божу людину, вірного Божого предствника – це слухатися самого Бога.

В-В1: наказ коліну Рувима, Гада і половині Манасіїного коліна виконати обіцяне Мойсеєві: залишити свої сім’ї і майно і перейти з рештою народу Йордан, щоб допомоги їм завоювати землю. Їх територія вже була завойована і вона простягається від Мертвого моря – Рувим, потім на Північ – Гад і далі аж до моря Галілейського – половина племені Манасіїного. Друга половина зайняла велику територію в Краї, а ця – на схід від Йордану. Саме на цей наказ відповідає далі народ, говорячи що будуть слухатися у всьому. Це важлива деталь, тому що вони не просто готові слухатися у всьому, а відповідають на конкретний наказ – той, хто готовий зробити все, а не робить чогось зокрема – це проблема. Цей конкретний наказ є центром хіазму, тобто все зводить не до розмов і закликів, не до вивчення і підбадьорення, а до діл. Так само сказано про Писання в НЗ – Писання корисне, щоб підготувати до добрих діл.

Краще коли люди не готові “до всього”, а щось зокрема – роблять. Тут є і одне і друге, хоча ми розуміємо – що одна справа – сказати, інша зробити. Побачимо як вони виконували те, що пообіцяли…

Якщо ми хочемо завоювати цей світ для Христа, то нам треба наслідувати ті моделі, які є в Писанні. Ми сьогодні поговорили про те, як саме відбуваєтся завоювання і що є запорукою успіху. Якщо не вникати у деталі, то може здаватися, що Церква так і поступає – постіно говорить і вірить що Господь з нами – а завойовує цю культуру не так впевнено, як говорить. Але диявол в деталях – це приказка. А означає вона, що деталі важливі. Можна перефразувати і сказати – Бог в деталях… і це дуже правдиве твердження, коли йдеться про Бога, як його описує Бібія.

Книга Ісуса Навина – це книга про завоювання. Вона має паралелі з книгою Дії Апостолів – події цих обої книг різні, схожі за змістом події відбуваются одна за одною в обох книгах. Дії – це книга про завоювання, яка, як ми знаємо є продовженням Євангелія від Луки. Читаючи Дії ми будемо звертати увагу на паралелі між Діями і Євангелією від Луки, а читаючи Ісуса Навина – на паралелі з Діями.

 

2 До Єрихона відправлено розвідників (2:1-24)

Ісуса Навина – Перикопа 2 https://youtu.be/IJS-UKo97UQ

А-А1: Розвідники виходять і повертаються до Ісуса Навина – “Ісус Навин” повоторюється.

Цей текст по-особливому актуальний для сучасної Церкви, яка має великі обітниці від Господа, але часто не знає що з ними робити… Ізраіль висилав розвідників, серед яких, до речі був сам Ісус Навин, але вони самі тоді злякалися Велетнів, які живуть у землі. Тут Ісус Навин посилає тільки двох розвідників (2-є з 12-ти були вірні – він і Калев: теж можемо зробити висновок – менша народу – більше кислороду. Кількість – це не завжди якість, більше того, важче добитися якості при великій кількості. Хтозна, може б вони увійшли, якби тоді повернувся Ісус Навин і Калев і не налякали людей… в будь-якому випадку Ісус Навин посилає тільки двох – і вони змогли донести до нього правдиву інформація – це служить підбадьоренням (24в).

В-В1: Вони потрапляють в халепу. Про Рахав в домі якої вони ночували сказано, що вона блудниця – можливо вона була господаркою, яка здавали своє житло (такий собі готель). Звісно що це описання відповідає ситуації, але я не думаю, що вони шукали як би то переночувати в публічному домі – оскільки народи ці були розбещені, можна припустити, що блуд – це була невідємна частина їх культури. Саме цю культуру належало знищити. Ми нічого не читаємо про інтимні стосунки між цими розвідниками і блудницею Рахав, тому не будемо додумувати. Важливо те, що написано – а написано, що вона не видали розвідників міській владі. Вона їх сховала, а погоню направила по брехливому сліду. Так вони опинилися в положенні, яке їх зобов’язує – окрім цього, брама закрита і вони не можуть вийти. Слово яке повторюється в цих частинах “погоня”.

С-С1: Рахав починає з ними розмовляти: вона каже, що тут всі чули і знають що Господь Бог неба і землі і що він вже зробив, коли висушив води моря і дав перемогу над царями Огом і Сигоном. Всі в шоці і бояться. Рахав просить милості і “правдивого знака”, який буде запорукою того, що ні вона, ні її рідні не загинуть.

D-D1: розвідники обіцяють і одне і друге: милість і правду. Вони дають їй оцього “правдивого знака” (дім був в мурі – це була звичайна справа – такі доми звільнялися і засипалися камінням і піском під час облоги – стіни ставали непробивними; ми бачимо це на прикладі Массади).

Тут ми маємо цікавий приклад того, як Біблія викладає події. Вони пообіцяли (14 вірш), тоді написано що вона їх спустила (15,16), а далі – вони продовжують розмовляти (17-21). В нашому сприйнятті постає питання – вона що з ними розмоляла після того, як спустила їх з муру ? Це питання не доречне, ми його ставимо тільки тому, що нас привчили до послідовного, хронологічного викладу подій: з чого ми взяли що саме це мається на увазі – тому що говориться зпочатку про одне, а потім – про друге. Але текст саме так побудований з інших причин. 15 і 16 вірш – це центр хіазму – те, на чому загострена увага, як на кульмінаційній події, а вірші 17-21 – не обов’язково говорять про те, що трапилося після цієї події. Біблія не так побудована – в ній нема такого викладу історії, як нас навчили. Вона пропусткає величезні уривки, викладає матеріал не у хронологічній послідовності, загоструюючи увагу зовсім не іншому. Для древніх людей середземномор’я це взагалі не мало ніякого значення – важливо так розповісти історія, щоб вона була цікава і запам’яталася, а не просто точно викласти все по-порядку, не порушивши хронології в нашому розумінні цього слова. Оце вивчення історії – в такому то році було те-то, а в такому – те-то – це скучно навіть сучасній людині… я відхилився.

Отже, розвідники ставлять свою умову у відповідь на прохання про знак: Джордан каже, що це знак для Бога, тому що побачити нитку, звішену з вікна будинку, хай це буде навіть тряпка… Він детально пояснює що ця червона нитка – це вказівка на кров. Вікно дому – це як косяки дверей в Єгипті, які були помазані кров’ю для того, щоб Ангел губитель не знищив тих, хто знаходить за дверима цього дому. Вся ця символіка пов’язана з історією про те, як Бог хотів вбити сина Мойсея, коли той повертався до Єгипту з Ціппорою. Він не був обрізаним. Вона тоді нанесла кров обрізання на ноги сина (Мойсей був відсутній). Кров обрізання – це кров невинності. Чому ? Тому що у всіх цих випадках “кров” – це як доказ невинності дівчини, який її батьки показують у випадку, коли її звинувачує чоловік, що вона, мовляв, втратила незайманість ще до шлюбу. Заплямоване кров’ю після інтимних, міжстатевих стосунків є доказом, який зберігається у батьків після шлюбної ночі (Повт.Зак.22:13-17).

З кров`ю пов’язана також невинність Церкви. Вино під час Причастя – це Кров Божого Сина: заміть того, щоб нас вбити за нашу невірність, Бог зараховує нам праведність і вважає невинними. Таким чином цей “правдивий знак”, так само, як знак Вина, який даний нам – в першу чергу нагадує Богові про Смерть Його Сина, а вже потім служить нагадуванням для нас. Ну справді, що толку мати докази своєї невинності і тримати їх при собі – це не допоможе дівчині – їх треба показати тим, хто маю владу покарати смертю за невірність… так само під час Причася – набагато важливіше що Причастя говорить Богу, а не нам.

Повертаючись до історії з Рахавою – вона мала засвідчити про свою віру саме так, як їй сказали: зібрати всіх вдома (як під час Пасхи) і прив’язати шнурка. Також можна згадати історію з Лотом, коли в нього вдома були зібрані ті, хто мав можливість спастися. Від Рахави вимагалося дотриматися обіцяного розвідникам – мовчати.

Рахав стала бабусею Ессея, Давидового батька – її їм’я є в родоводі Ісуса Христа (Мф.1:5,6). З тексту не зрозуміло, чи був Салмон, пра-прадід Давидів, одним із розвідників чи просто потім він одружився на Рахаві, але її віра – приклад для наслідування. В післанні до Євреїв вона в одному списку з Авраамом (Євр.11:31).

Приклад Рахави – це приклад важливості примирення з Богом і з Церквою. НЗ говорить про послів від Імені Христового, які просять – примиріться з Богом. Перша Церква викликала страх у оточуючих, так само як викликало страх приближення завоювання. Рахав зробила вірні висновки, керуючись страхом, вона пішла далі і зрозуміла, що за ним стоїть Бог. Бог неба і землі, який буде судити і не помилує ворогів. Якщо вона нічого не зробить для примирення з Богом, то загине.

Вся подальша історія не тільки говорить сама за себе, підтверджуючи все, що говорилося, а й вказує на те, що Бог зробив і робить у Христі. Тільки Його Кров може довести нашу невинність, інакше – смерть і вічна загибіль.

12 травня 2020

2 перикопа:

Повт Зак – вивчати Закон мав Цар – Ісус Навин: це вождь, який є як цар. Це було б непогано, якби сучасні лідери взяли це до уваги.

Три дні – всюди у Біблії число 3 – це половина тижня: попередній суд, який дає можливість нового початку. Завершальний суд – на 7 день. Числа говорять про очищення від нечистоти постійно про це нагадували: це пов’язано з вченням про віру і діла (1 день – благодать (не діла); 3 день (віра і діла); 7 – діла.

Скинія побудована з дерева Ситтім. Місто називалося Ситтім, тому що там був гай. Коли ви в Скинії –ви в саду акацій – і таким чином коли все починається з Ситтіму, все починається з Скинії.

Рахав – сховайтеся на 3 дні (в центрі хіазму пер. 2).

Приклад благочестивих діл – в Якова: Авраам і Рахав (праведний чоловік і нечестива жінка)

Вона важлива жінка в місті

40 років вони вже бояться – це ми бачимо зі слів Рахави (а вони боялися і не пішли завойовувати 40 років тому – тільки через відсутість віри вони не війшли).

Обман під час війни – це цілком нормально.

Все що стосується червоної нитки – це питання її віри. А може я повішу великий прапор ? Віра як гірчичне зерно…

Детальна дискусія про двері і статеві органи: лекція 7 з 19 хвилини: кров проливаєтсья в шлюбну ніч і під час народження дитини (Бут. Сара стоїть біля дверей, Вих. 4 – син Мойсея: детальне пояснення: кров сина покриває гріхи жінки. Тут Рахав не вважається блудницею, а вона – незаймана.

Символіка міст теж пов’язане з тим самим – місто, стіни, ворота міста (Джордан розказав про незайману дівчину, дітей, якої звали Ром і Римул). Історія Ілія, який був старий в чув про те, що його сини сплять з жінками біля входу в скинію (служили) – їх занечестили і кордони було зруйновано. Існує символічний звязок між стінами міста і тілом жінки. Про це саме в Пісні Пісень (книзі, яка розповідає про те, як Цар має любити свій народ): якщо б вона була стіна… якщо б вона була двері…. (див. Текст Пісні Пісень). Символіка міста в книзі Об’явлення – про те ж саме.

Навіть тут перше завоювання – це навернення. Тема звільнення з Єрихону побожних. Це саме робить Самсон – він пропонує їм шлюб, а коли вони відкинуть – буде суд.

3 Ізраїль перетинає Йордан (3:1-17)

Ісуса Навина – Перикопа 3 https://youtu.be/feuoeK2pqeQ

Хіастична структура уривку (АВСDC`B`A`), в центрі – слова Бога, сказані Ісусу Навину.

Є вступ, в якому говориться, що вони підійшли до Йордану, вирушивши з міста Ситтім. Якщо уявити перевернутий однобедренний трикутник і розмістити його в перевернутому вигляді від Мертвого моря на Північ, то якщо сторона трикутника – 10 км, по двох його краях буде Єрихон і Сіттім (по обидва боку Йордану). Це щоб візуально уявити територію.

Ситтім (шіттім) – це назва міста і назва дерева водночас. Місто згадувалося в Числ 25, коли йшлося про те, як Ізраіль впав у перелюб з доньками моаву. Місто знаходилося на, так званих полях Моавитских (Зараз це Йорданія).Ісус Навин послав розвідників з Ситтіму (2 розділ)

Назва міста пов’язана з назвою дерева – дерево сіттім – це єдине дерево яке росте в пустелі, з нього зроблено ковчег. Це дерево, яке посаджене “над потоками вод”, тобто має дуже глибоке коріння і тверду темну деревину, яку треба обробляти одразу після того, як дерево зрубають, тому що вона дуже тверда (схожі дерева можна було бачити в Криму – вони кущоподібні і часто – покручені). Оброблене дерево має візерункову поверхню.

Отже отримавши вісті від розвідників, Ісус встає рано-вранці (цікава деталь, яка має аналогії – всі важливі діла робляться вранці) і вони рушають до Йордану.
А-А1: Повторюєтся “священники, що несуть ковчег”. Спочатку ми читаємо про те, як про це було наказано урядниками (А), а потім (як відбувався сам перехід). Так само як на Синаї минає три дні, протягом яких відбувається підготовка до зустрічі з Богом (Вих.19), так вони стоять табором біля Йордану.
Особлива увага звертається на ковчег – від нього треба триматися на певні відстані – те ж саме що було на Синаї – не підходьте до гори (Вих.19).

Коли священники вступають в Йордан – вода зупинилася і вони перейшли навпроти Єрихону. Вода спинилася так само як це було, коли переходили через Море – Адама – це 15 км на Пн (16 вірш).

В-В1:Ісус Навин закликає освятитись (те, до чого закликав Мойсей біля Синаю – Вих.19), а далі, звертаючись до народу (В1) – що вони пізнають що між ними – Живий Бог і що Він прожене ворогів – жителів краю. Перед ними йде ковчег (В1) – ось з чим пов’язана необхідність освятитись.
С-С1: Слова Ісуса до священників і до Ізраілевих синів. Тут ми маємо наказ до священників (йти і нести) – з іншого боку від центру: наказ до народу (підійти і слухати)
D: Слово Господа до Ісуса Навина – Він говорить з посередником, посередник – з народом (як це було на Синаї). Тут згадується Мойсей і Бог обіцяє бути з Ісусом Навином, як був з Мойсеєм. Дається наказ, який передано священниками (згадайте що ми вчора говорили про хронологію, якщо у вас виникає питання – що за чим в цьому тексті відбувається…).
Отже, Ізраіль вдруге переходить через “Червоне море”, яке тут символізує Йордан. Історія повторюється – змінюється картинка, суть – та сама.
Місце, де вони переходили, вважається місцем хрещення Ісуса Христа (але це не доведено): сказано що Іоанн хрестив в Віфанії на тім боці Йордану (Ів.1) і в Еноні поблизу Салиму. Інша назва цієї заіорданської Віфанії – Віфавара. Важливо, що це відбувалося на “тім боці”, тому що той, хто хрестився від Іоанна рухався на схід, приходячи з заходу (що є рухом від Бога, від Єрусалиму – як в притчі про Доброго Самарянина), а потім – охрестившись повертався на Захід – до Єрусалиму. Таким чином кожен охрещений символічно переходив Йордан, повторюючи те, що робив Ізраіль, переходячи його вперше.
Таким чином все це пов’язане – перехід через Йордан – це перехід через Червоне море. Потім цей перехід ми знаходимо в історії про Єлисея, яку ми вже вчора згадували. В Йордані охрестився Ісус і наше хрещення – це теж “перехід через Йордан, червоне море”. Через хрещення ми входимо в Церкву, яка замінили собою Землю Ханнаанську. Хрещення – Таїнство Церкви, яке має вирішальне значення, тому що хрестять нас у Ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Саме з Трійцею пов’язано все наше подальше життя. Ковчег, в якому знаходяться манна, заповіді і жезл Аарона йде перед нами по життю. Якщо ми слідуємо за ним так, як це заповідано і святимо Боже Ім’я, дотримуючись того, що наказано Церквою і Христом – ми беремо участь в завоюванні. Якщо ні… Ну тут зрештою йдеться про те, що всі перейшли через Йордан – тому що хрещення – це благодать. Тебе хрестять на підставі того, що зробив Бог . Саме на цьому загоструює увагу Павло, коли каже “що всі хрестились в Мойсея”, коли говорить про це у 2 Кор.10. Всі хрестились, але не всі залишилися вірні – тому потрібно зробити щось особливе, щоб не забули про своє хрещення і не відступали.
В прочитаному нами тексті це пов’язано з обранням 12-ти мужів (12в). Для чого ? Про це у наступній перикопі.

Перикопа 3

Перша земля виводить на на зустіч з Богом (Червоне море)- друга: для завоювання (через Йордан). Те ж саме відбувається під час Літургії (Хліб (манна) і Вино під час Літургії (камяні водоноси). В Нд ми ніби виходимо у пустелю, а покидаючи Літургію виходимо туди, де ми маємо завоювати. Вода рухається зверху вниз під час хрещення – так само як тут, коли йдеться про води, які течуть з Півночі Йордану. З цим пов’язана традиція проводити хрещення за допомогою води, яка тече зверху (хрещення – це символ, який пов’язаний з живою водою, водою, яка рухається).

4 Дванадцять каменів, встановлених у Гілгалі (4:1-24-5:1)

Ісуса Навина – Перикопа 4 https://youtu.be/VweopA-IgN0

Паралельна стурктура: АВСА’В’С’:

А-А’: накази Господа Ісусу Навину: спочатку – взяти 12 мужів і винести каміння з Йордану, поклавши його на місці ночівлі. А1- Господь велить Ісусу наказти священникам вийти з Йордану.

В-В1: Ісус наказує обраним (по одному з племені) взяти каміння і пояснює для чого: каміння буде свідком. Це теж нагадує події Виходу, тому що проводячи обряд Пасхи, ізраільтяни теж мали відповідати на питання дітей – а що це, а нащо це ?

Отже були встановлені кам’яні знаки, пам’ятники, які мали нагадувати про те, що вони перейшли Йордан як по сухому – що вони померли для минулого, старого життя і увійшли в обіцяне Богом життя воскресіння.

Piling up stones was often a covenant ritual in the ancient Near East.[55] It was a common method of preserving the memory of important events (cf. Gen. 8:2012:735:7

На один з подібних каменів звернув нашу увагу Брайан Вітбін в Мегіддо. Ставити таке каміння – це було не одноразовим актом. Тут же було наказано ще 12 каменів поставити в самому Йордані, на місці, де стояли ноги священників.

Отже, увійшли священники – вода зупинилася, Ісус закінчив давати накази і народ переходив, потім ковчег пронесли перед народом (на відстані).

Місце, де вони ночували називається Гілгал – це декілька км від берега. До кінця не зрозуміло чи йдется про дві купи каміння – на березі і в Гілгалі – чи це одна купа… В будь-якому випадку було два свідки – купи в Йордані і на березі.

Перед народом пройшло 40-тисячне військо, що складалося з колін, які полишили свої родини і йшли воювати: Рувим, Гад і половина Манасіїїног коліна. МИ ж розуміємо що коли ми говоримо про народ ізраільський в той час – то йдеться про величезну кількість людей (Числ.26:51 – 600 тисяч). Якщо це тілки чоловіки, то разом з жінками і дітьми їх було 2 міліони Вчені, як їм і положено сперечаються з цього приводу:

https://sharedveracity.net/2016/10/15/did-an-army-of-600000-israelites-conquer-the-land-of-canaan/

Говориться прямо що перехід через Йордан – це таке саме як перехід через Червоне море – в. 23.

Коли ми читаємо що трапилося все це у десятий день першого місяця, то це саме той день, у який сорок років до того Бог наказав взяти і заколоти Пасхальне ягня (Вих.12:3)

The ark is the very symbol of the covenant of the Lord. Thus the full light falls on the redemptive significance of the event. No mere recalling of a miracle is envisaged. The miracle is to be viewed as an expression of covenant fidelity.”[59]

Чудом є також те, що ми стаємо дітьми Божими після хрещення – і Бог не знищить нас за наші гріихи – “пояснення” цього чуда – вірність Бога в завіті. Так само тут – суть у завіті і присутності Бога, а чудо – супроводжує цю присутність.

The purposes of the memorial stones were the same as the purposes of the miracle at the Red Sea. They manifested the power of Yahweh to all people (v. 24; cf. Exod. 14:418), and they caused God’s people to fear Him (v. 24; cf. Exod. 14:31). “Fear the Lord” is the most common expression calling for faith in God in the Old Testament.

С-С1: страх. Можливо набагато важливіше звертати увагу на те, що Біблія говорить прямо – точна кількість Ізраільтян – під питанням, але ми знаємо що не в кілкості справа. Вони названі найменшим з усіх народів, не зважаючи на те, що їх розмножив Господь (Повт Зак 7:7). Не зважаючи на кількість – їх боялися. Оце вирішальне. Спочатку говориться, що Ізраіль боявся Ісуса Навина (в14) – а потім, що всі західні царі – аморейські і ханаанські (їх було багато, тому що кожне місто – це була держава) зомліли зо страху. Зокрема це було викликано чутками про перехід через Йордан. Таке вже було, коли перейшли Червоне море. Страх – початок мудрості: ми вже читали, що Рахав, яка каже, що всі бояться зробила вірні висновки і “подивилася в лице свому страху” – вийшла на світло і благала про милість і правду. Страх – це була звичайна реакція людей, як в Церкві, так і тих, хто зважав на те, що реально відбувається – Дії 5:11 (історія про Ананію і Сапафіру). Проблема тільки в тому, що на страсі не має закінчитись, тому що страх сам по-собі – не спасає (страхом спасайте – це скоріше за все не вірний переклад Юд.1:23). Як поведуть себе налякані Божими ділами ізраільтяни і їх вороги ? Про це далі…

Камені свідоцтва – тут починається тема “каменів”.

Джордан розглядає цей розділ як хіазм., тоді в центрі – як вони кладуть каміння.

Покриття на ковчезі – три рівні покривал – люди бачили синю завісу.

Ви знаходитеся в стані постійного хрещення – камені в річці. З символічної тз ми хочемо щоб СД омивав нас постійно. Тому ті камені, які на березі відображають ті, що в воді (Тому що ті, що у воді – покриті водою).

Хроноогія:

1st Month (March-April 2514)

Day 1: New Moon

Day 2: Spies leave Rahab and hide for 3 days.

Day 5: Spies report to Joshua; Israel breaks camp at Shittim.

Day 7: Israel arrives at Jordan; waits 3 days

Day 10: Israel crosses Jordan (Josh. 4:19); Passover lambs set aside.

Day 11: Israel circumcised (Josh. 5:2-9).

Day 14: Passover (Josh. 5:10).

Day 15: Feast of Unleavened Bread begins; Israel eats of the land (Josh. 5:11).

Day 16: Manna ceases (Josh. 5:12).

Day 21: Last day of Feast of Unleavened Bread.

Day 22: First day of march around Jericho (Josh. 5:3).

Day 28: Last day of march around Jericho; fall of Jericho (Josh. 5:4).

http://www.biblicalhorizons.com/biblical-chronology/6_08/

13 травня 2020 р

5 Обрізано нове покоління (5:2-12)

Ісуса Навина – Перикопа 5 https://youtu.be/qp-TPVqEiYY

Хіастична структура:

АВСDC`B`A`

А-А1: тут ми маємо слова Г-да: наказ наробити камінних ножів і обрізати. Ми вже звертали увагу на тему каміння – каміння з’являється часто в ІН і символізує Бога. Вчора ми говорили про камені свідоцтва, які мають нагадувати про Божі діла (контраст – серця царів – тануть), тут – ножі для обрізання зроблені з каменю. Насправді, якщо камінь розколоти – він стає дуже гострим – ми привозили шматки таких осколків з Ізраілю: біля Галілейського моря збирали.

З іншого боку хіазму (А’) – Господь каже, що сьогодні (в день обрізання) з Ізраіля знято (відкотив, зкотив – євр: гіл-гал (зняття, відвалення) пов’язано з тим, що відбувається під час обрізання) єгипетську ганьбу). Згадка про це місце в Біблії – це нагадує про обрізання після переходу Йордану – про це треба пам’ятати, коли читатимемо напр. Суддів.

ЩО таке сором Єгиптський ? Вони жили як Єгиптяни. Саме тому вони не могли увійти в Землю. Числ. 14:22: 10 разів спокушували і повернулися духовно в Єгипет, знівши нанівець 10 кар. Тобто духовно – вони в Єгипті. Перший раз їх вивела смерть пасхальних Агнців, далі – смерть посередника, Мойсея, яка вказує на смерть Христа.

Тут це робить обрізання.

Кров має відношення до всіх – або вона взиває про помсту (пролита кров – Бут.4), або вона взиває про помилування (кров Христа – Євр.12: краще за Авелеву). Це як з вогнем – він або спалить, або очистить.

В-В1: наробив ножів і обрізав – осіли в таборі до видужання.

С-С1: причина – це покоління не було обрізане, всі обрізані вояки повмирали.

D: вони вигинули тому, що Господь заприсягнув не дати їм Краю через те, що не слухалися Господнього голосу.

Джордан каже, що тут ми в звороньому порядку ми проходимо події Пасхи. Перед святкування Пасхи (наступна перикопа) проводиться обрізання – кров тут є, але замість того, що помазати кров на двері – крайня плоть складається при вході в землю. Кров (як у випадку з обрізанням сина Мойсея) виставлена напоказ – Бог пройшов повз двері на Пасху, тому що побачив продемонстровану кров. Скоріше за все ця крайня плоть складалася на купу і була отака демонстрація.

Могло виникнути питання – а може ми спочатку ми завоюємо Єрихон, а тоді обріжемося, тому що після обрізання ніхто не здатний воювати – а довкола вороги.

Треба згадати історію про синів Якова, які напали на жителів Сихема, коли ті були обрізані – тобто ізраільтяни стали беззахисні.

6 Пасха (5:10-12)

Ісуса Навина – Перикопа 6 https://youtu.be/1GElTqxxeP8

Повторюється слово врожай – вони їли з врожаю і манна перестала посилатися. Коли Джордан коментує 10 вірш, то зауважує що це нагадує 22(23) Псалом – Трапеза перед лицем ворогів – небезпека поруч, а вони святкують Пасху. Саме про таку безпеку Говорить Псалом – небезпеку посеред загрози і ворожого ставлення.

Тобто Пасху може їсти тільки обрізаний – вони обрізалися. Далі – після святкування Пасхи, яка відбулася в 14 день місяця, ми до суботи їмо прісний хліб і після суботи (на 8 день) – свято перших плодів (Лев.23:9-11). Це вказує на Христа, якого жінки не могли помазати в суботу після того, як він помер. Він є перший плід, який вознісся до Бога після Воскресіння.

Спочатку возноситься снів, який складається з перших колосків, а потім (на день П’ядесятниці – те, що символізує Церкву).

Тепер ми вже вийли з пустелі, тому що їмо з землі молока і меду.

7 Видіння Ісуса Навина (5:13-15)

Ісуса Навина – Перикопа 7 https://youtu.be/xQOtFOI6ng4

Хіастична структура: АВСВ’А’

А-А1: Ісус Навин бачить навпроти себе озброїного воїна і виясняє – хто це: свій чи з ворогів.

В-В1: вождь Господнього війська. Ці слова нагадують картини з фільму “Володар кілець чи Хобіт”, коли в ключові моменти приходять на допомогу ельфи і їх вождь презентує себе Арагорну. Ельфи справді схожі на ангелів…

Тільки от різниця в тому, що це не казковий персонаж – а реальний вождь (приймає поклоніння, значить передвтілений Христос !!!). Після того, як Ісус Навин падає на землю, довідавшись хто стоїть перед ним, він каже йому знаяти взуття (таким чином події доходять до зустрічі при Неопалимій купині – в зворотньому порядку, як зауважував Джоран): там Мойсейові було наказано те ж саме: роззутися, тому що це святат земля.

Ця традиція пов’зана з обрядами гостинності – той, хто заходив в палатку, в дім – мав зняти взуття. Його не потрібно, якщо земля свята, тому що взуття відділяє нас від контакту з проклятою землею – згадайте символіку, що пов’язана з тваринами, які мають копита (взуття).

Центр хіазму (С) нагадує навернення Павла – тому що той задає схоже питання: що маю робити ? (Дії). “Впасти лицем до землі” означало впокорення раба перед своїм паном – так людина ніби повертається до пороху, з якого взята – вона себе принижує перед тим, перед ким падає лицем до землі, визнаючи, що стоїть перед Царем.

Фактично ця перикопа – це вже початок історії про завоювання Єрихону.

Люди будуть робити “гіл-гал” довкола Єрихону 7 разів – тому що обрізання на тілі – це обрізання землі – і тому зруйнування першого міста (найміцнішого).

Основуючись на знайдених документах достідники кажуть що якраз в час завоювання ця земля не мала могутнього покровителя в лиці Єгипту – ми розуміємо чому – Єгипет було зруйновано. Таким чином царі залежали тільки від себе самих і не могли розраховувати на сторонню допомогу.

Хто з ким – Бог з нами, чи ми – з Ним ? З того, що відбулося можна побачити, що Ісус Навин сприймає себе як слугу. Його підготовка – зняти взуття, поклонитись, і усідомити, що це Бог буде завойовувати Єрихон і Землю, а не він сам по-собі, чи навіт не він з Божою допомогою. Скоріше – Бог через нього. Це дуже важливий принцип, який треба завжди пам’ятати при конфоронтації з безбожною культурою сучасності.

Надто великі стіни Єрихону – нам нема що протиставити цій культурі – тільки якщо Бог Сам звершить свої суди і віддасть землю тихими і смиренним серцем – тільки так це трапиться. Добре було б якби про це пам’тали по-перше церковні Лідери.

Ми маємо усвідомити, що Ангела “не з наших і не з ворогів”, – Він взагалі ні на чиїй стороні (як Ент в Володарі Кілець). Він на своїй стороні, і наші вороги тільки тому є нашими ворогами, що вони – не на Його стороні, а ми тільки тому є учасниками Божої святої війни, що ми – на Його стороні. Інколи все це зводиться до протистояння між суто якимись другорядними елементами – церковна культура хоче замінити світську – але в Церковної культури в самої по-собі немає такої сили. Вона є у Господа. Тому сама церковна культура потребує реформації. Вона має бути підготовлена до завоювання – так само як тут підготувався Божий народ.

The whole sequence—circumcision, Passover, and theophany—emphatically declared that the Israel of conquest was the Israel of exodus. The God who had saved his people out of Egypt would now save them in Canaan.”[79]

Сучасна Церква, ми з вами – теж учасники Виходу, який відбувається у Христі. Учасники завоювання – Церква має завоювати цей світ для Христа. Тому ми маємо добре подумати про те, на чиїй ми стороні. Божий народ не раз опинявся на тій самій стороні, що і Божі вороги, тільки їх стан був ще більш жахливіший, тому що вони думали, що вони Божі друзі.

Кому невідоме оце відчуття, коли соромно за Церкву ? Соромно бачити, як її представники, члени чи духовенство грішать. Але наш текст – про те, як Церква має підготуватися до того, щоб стати військом, яке завоює цю культуру. І перше і друге було в історії Ізраіля і історії Церкви – і відступлення, наслідком якого була деградація, і завоювання – інакше ми б не мали сучаної Європи і всього того, що нам дала Церковна історія. Все це є в Біблії, все це є в життя і історії.

Як нам підготуватися – про це ми поговорили сьогодні, тому що всі ці речі – обрізання, Пасха, перші плоди виповнилися у Христі.

Вчення Біблії, як ми вже казали – про одне – про Христа. І тому все пов’язано (з лекцій Джордана):

– 7 секцій і 7 днів творіння (Бут.1: 1-смерть Мойсея 2 – завоювання Єрихону 3- Гай 4 (центр)- Слово наголошується на горі Евал і Гарізім 5- завоювання і розподіл землі 6 – оновлення за віру 7- смерть ІН.

 Мойсей помирає і ІН встає: це відбувається в Діях 1.
– хрещення в Діях – перехід через Йордан.
– Страх 2:43
– Єрихон – головне місто на цій території. (В Діях – Єрусалим). Дії 3:23: хто не послухаю пророка буде знищений. Єрихон під закляттям – гине. Єрусалим  – навертається.
– Гай: взяли з заклятого – Ананія і Сапфіра.
– Слово пронеслося (Дії 5:42)  – 4 день творіння і 4 частина ІН (за Джорданом).
– лев 5 до 12:37.

На цьому тижні ми продовжимо читати Ів., а до ІН повернемося з Понеділка (DV)

Є багато чого цікавого, що не має прямого відношення до сьогоднішніх перикоп, але входить у Лекції Джордана по книзі ІН (вибрати, щось окреме – щоб час не перевищував 1 год)

Оглядові і загальні речі з перших Лекцій :


– Поки Зак, ІН, Суддів і Самуїла (+1,2 Цар) писаоися як продовження цієї історії.

– Вих.1: перше слово “і” в книгах з Цих. По Числ.
Повт Зак: “оце” – початок нового: новий завіт.
Останнє слово в Числ. “Єрихон” – тут починається нова історія, яка описана Повт.Зак.
І  книгах після Повт. Зак “і” до 1 Цар. (1 і 2 Сам.одна книга, 1 і 2 Цар. Одна книга).
1Пар. – новий початок (написано після полону аж до Неємії – тут йдеться про історію з тз Літургіки після полону).

– Єз. Продовження Плачу Єр.
Багато книг починаються з “чоловіка”, а закінчується “нареченою містом”. Така сама структура в Об’явл., Єзекіля, Єздри-Неємії, так як в Єр (Єр. І Плач).Числа і Іова, Рут теж: мужчини-жінки. Це все вказує на Христа і Церкву.

Поки Зак – написані в часи Мойсея, ІН – відразу після завоювання. Суддів – ймовірно Самуїл (Не відомо точно). Важливо що писались ці книги почались як продовження одна одної. Тому Саул містить алюзії на кожного з суддів.
Таким чином ми маємо 3 історії.
(Які можуть бути частиною інших структур – як це -відбувається… В лекції 5 (00:00-12:34): кожна наступна книга почалася як коментар на попередню і водночас вона містить нову…

– Читати не просто не вміли, в цьому не було потреби, тому що все одно  книги були дуже дорогі. Біблія написана на особливій, священницькій мові. Протягом 1000 років, коли вона писалася не відбулося змін у граматиці.  Можливо корекція була в часи Нєємії, але це нічого не міняє: ця мова відрізнялася від звичайної (ми не говоримо як писав Шевченко). В цій мові нема буденних слів, а є те Що повторюється сотні разів. В цьому сенсі це мова, яка відрізняється від усної, тої, якою говорили.

Дуже цікавий коментар про фарисеїв і садукеїв і усні передання (мити руки-не пити алкоголь): лекція 5(12:34-

Так виникла Мішна і Талмуд (коментар на Мішну). Це равіністичний юдаїзм. Садукеїв перетворилися на караїмів – тільки Писання (масорети- з цих людей): вони були здатними сказати яке слово центральне в книзі. Вони також вказували спец знаками як співати.

Сувої Мертвого моря – це не масоретсткий текст (Не храмовий). Можуть використовуватися для пояснення значення слів.

Лекція 6
Септупгінта – це 5 книг, які написали 70 тлумачів,  все решта писали поступово і тому є багато добавлено. Є навіть версія що це робили спеціально, щоб не образити Всевишнього: нас доставили і ми переклали))).
Говорячи що НЗ цитує Септупгінта, ми маємо пам’ятати що всі автори НЗ могли просто перекладати, а воно співпадало. Хоча лиш в справді є витратами з Септуагінти.

14 травня 2020

Іван 9-3

http://www.bible.literarystructure.info/bible/43_John_e_9.html#9-3

19 Ісус ходить по воді (6: 16-21)

20 Хліб із неба (6: 22-59)

21 Слова вічного життя (6: 60-71)

22 Невіра братів Ісуса (7: 1-9)

23 Ісус на святі кучок (7: 10-24)

24 Це Христос (7: 25-36)

25 Річка живої води (7: 37-44)

26 Невіра владних (7: 45-53)

27 Жінка, яку схоплено на перелюбі (8: 1-11)

 

19 Ісус ходить по воді (6: 16-21)

Іван – Перикопа 19 https://youtu.be/1GSiGII5J4A 7:51 carson 339

Отже, Ісус пішов на гору Сам, уникаючи натовпу, який хотів зробити його Царем після того, як Він нагодував їх в пустелі (в пустинному місці – де не було де купити хліба). Вони – на “тому березі Галілеського моря”. Настав вечір. І тепер учні сідають в лодку в повертається в Капернаум. Стемніло (А). Ісуса з ними немає (В)

Структура уривку хіастична і наприкінці ми дізнаємося що вони хотіли в лодку (В1), але відразу пристали до місця, до якого пливли (А1). Це доповнює історію про те, як Ісус панує над творінням: над водами (в прямому сенсі) і – над поганами, яких це море символізує. Учні мають зрозуміти що Він вже царює і що “брати його в свою лодку” не вийде. Вони відразу пристали до місця призначення – тому що Його з’явлення перериває природній хід подій, Він вторгається в історію. Христос не пояснює тут символічне значення того, що трапилося, але мені здається що коли він дає останні настанови апостолам перед Вознесінням – Він говорить саме про це. Зараз і навіть тоді, учні не здатні усвідомити все так глибоко, тому що там вони питають: ну може вже зараз Господи Царство відновиш ? Христос каже їм про Духа. Охрестивши апостолів ДС Христос поширив Своє Царство і продовжує це робити через ДС. Але Царство не тільки наблизилось, а воно вже є, тому що Царство – це Цар. Йдучи по воді Христос вкортре це демонструє.

С-С1: море хрилюється. Тевиріяндське озеро, або Галілейське море розташоване таким чином, що на ньому раптом може зчитися буря і шторм. Це від вітру, який налітає з пустелі – якщо це вітер знайде канал і добереться до моря (насправді дуже велике озеро) – то раптом, ні з того, ні з сього – хвилі. Спокійне озеро перетворюється на небезпечну стихію.

Учні, хоча знаходяться в лодці, боряться зі стихією. До них іде Ісус. Їх реакція – страх… Не щодня побачиш як людина йде по воді, та ще й по морю, яке хвилюється від великого вітру. Хоча це вже несуттєво, тому що якби Він йшов по спокійному морю, це теж може налякати. Море хвилює вітер, який присутній в цій історії як символ ДС – в цьому сенсі раптовий східний вітер – це окремий символ Бога, який непередбачуваний і неконтрольований. Під час П’ятидесятниці відбуватиметься щось подібне – шум з неба зчиниться несподівано і раптово. Зараз учні боряться зі стихією, потім вони будуть знаходитися посеред поганського світу, і свою дію в історії Бог не буде їм до кінця пояснювати (не ваша справа – він зразу сказав).

Але страх викликає не це – страх викликає те, що Бог реально з’являється в тілі всупереч усім “законам природи” (чому цей термін неточний для описання того, що робить Бог через природу (Ральф Сміт – дивіться розділ про “Чудеса”).

Отже вони бояться, тому що не можуть пояснити – ходити по воді ? Це ж неможливо. Тоді значить вони бачать якогось духа ? Але Ісус – не дух, а реальна людина… Чого чекати ? Ісус каже: Це Я – не бійтеся. Тобто Він прийшов, прояснив ситуацію і заспокоїв. На цьому все закінчується так само раптово, як почалося.

Подкаст 273 інституту Теополіс:

  • алюзії на Вихід (чудо з хлібами – Пасха, тут – перехід через море), Я є.
  • Символ води і Духа в Біблії і зокрема в Бут.1
  • Рибалки і море-історія Йони.
  • Коли ми розглядаємо це, як окремий знак (тому що є питання – чи вважати це окремим знаком, чи поєднувати з попереднім чудом – це питання догматики, на думку PL ми не маємо бути тут надто догматичними). Отже, якщо це 5 знак, то це пов’язано з 5 днем творіння (який в хіастичній структурі співвідноситься з 2 чудом (2 днем творіння) – зцілення сина царедворця. Обидва чуда мають відношення до теми: Капернаум і погани (або “ця” і “та” сторона).
  • Ефект від цього чуда схожий на ефект від екзорцизму і воскресіння: пор. Мт.14:22-33; Мр.4:45-53 – учні думають, що бачать Духа. І у Мк. Сказано що вони не помудріли після чуда з хлібами – це знову ж таки та тема, про яку я говорив – як саме Христос царює – вони мають це зрозуміти і правильно ставитись до подій після Христового вознесіння: не чекати що Христос відновить Царство Ізраілю, а збагнути що Він вже його відновив і поширювати Хліб Життя, який дає Цар.
  • Ця історія постане перед ними в новому світлі після дня П’ятидесятниці, коли вони опиняться посеред бушуючого світу, Церкву буде качати як лодку, але присутність Христа, яка буде лякати (Дії – тема страху, який переживала Церква), але врешті решт все прийде до своєї мети. Ворота пекла не здолають Церкву. До речі назва моря – тивиріадьске, походить від назви міста: BV казав що консервативні юдеї часів Христа називали ці міста “ворітьми пекла” – сама назва – це ім’я Римського Імператора. Ми багато бачили прикладів змішання з елінізмом – зокрема в Бет-Шеані (Скіфополіс). Альтернативна назва моря в цій історії (Тивіріадське) може бути пов’язна саме з цим контрастом – та і ця сторона, погани і Божий нород, “ворота пекла” і Церква.
  • Це чудо (разом з чудом нагодування 5000 тисяч) стає приводом для подальших дискусій, тому що хоча безпосередніми свідками останнього були учні – люди не можуть збагнути, як Христос попав на цей бік, якщо Він не заходив в лодку. Але чудеса, як ми побачимо вони мають зворотній ефект для тих, хто не вірує. Навіть учні, як ми побачимо – розділилися.

1-1 (19-63) – це я, каже Ісус своїм ворогам, які падають після цих слів.

20 Хліб із неба (6: 22-59)

Іван – Перикопа 20 https://youtu.be/0sQKhY0vvDg

Перше, що кидається в очі, це що спочатку все це подається як якась довільна дискусія з людьми, а в кінці Іоанн каже, що Ісус цього вчив у синагозі. Не думаю що тут є якесь протиріччя – навпаки, тут показано тісний зв’язок між тим, що він говорив коли вчив і що він говорив, коли спілкувався, відповідав на питання людей. Наука не була відірвана від життя. Ну і зрештою все тут – про насущне – про хліб, про життя, про воскресіння з мертвих. Давайте попорядку:

Хіазм

А-А1: описуєтся оце непорозуміння – вони не можуть зрозуміти куди він зник – човни прибувають з Тіверіади – Його нема, тому ті, хто був свідком нагодування хлібом самі сідають в човен і припливають в Капернаум з питанням: як ти сюди добрався? Ї

Христос не відповідає на це питання – а в Частині А1 підводиться підсумок тієї промови, яку це питання збудило: все, що він скаже, він навчав в синагозі Капернауму (ми, до речі там були і бачили руїни синагоги, нижнє каміння основи фундаменту відносять до часі Христа; там також є дім тещі Петра – це відомо з написів на стінах, які свідчать що там збиралися перші християни – наберіть і подивіться в інтернеті, якщо цікаво)…

В-В1: повторюється “Син людський” і йдеться про споживання тіла і пиття крові. Це пожива на вічне життя на відміну від тої, яку шукають люди (причина, з якої вони хотіли зробити Ісуса Царем – дав поїсти). Якщо б Він погодився, то справжня їжа стала б недоступною – справжня їжа (в55) – Тіло і Кров Господа. Тут йдеться про Причастя, ми вже говорили що в Ів. Нема встановлення Вечері, а є оця дискусія. Якби тут не малося на увазі Причастя – чому б це далі спокусило людей ? Ну говорить про якісь там духовні істини – ні, він говорить про те, що треба їсти і пити, про хліб і вино. Тому це не вписується в їх уяви про Царство і Царя, який може дати хліба і без цієї науки про Таїнство і Його центральну роль. Згадайте про спокусу в пустелі – зроби щоб це каміння стало хлібом.. тут продовження і Христос протистоїть і закликає подумати про хліб який гарантує воскресіння, який дає можливість перебувати в Ньому, жити Ним і через це мати життя в собі. Хто не Причащається, той не буде мати в собі життя. Ось тому ми маємо брати участь в Причасті.

С-С1: юдеї ставлять питання: спочатку що робити, щоб чинити Божі діла (питання юнака з синоптичних Євангелій), а потім: як ми можемо їсти тіло ?

D-D1: повторюється слово “послав”: діло Боже – вірувати і в далі Христос повертається до цієї теми після центру хіазму і розкриває її більш повно: приходять тільки ті, кого притягне Отець, для них – обітниця воскресіння (Я воскрешу особисто – дуже сильні слова, на які потім посилється Марта, коли каже, що вірить у воскресіння Лазаря останнього дня).

Христос посилається тут на пророків і зокрема на те, що у них написано: “Всі будуть навчені Богом” – Іоанн розвиває цю тему в своєму 1-му післанні. Поговоримо про це, коли будемо його читати. Тут Він каже що це означає наступне: почув від БОга, навчився – і прийшов до Христа (не бачучи Отця – віра від слухання). Хто вірує – той має життя вічне, хліб, який дає життя (їжа, яка його пітримує – це Я, каже Христос – в 48). Він пояснює їм що отці померли, тому що манна – це не дає життя, – вони їли і померли. Життя дає Той, хто зходиться з небес – хліб живий, тобто Сам Христос.

Е-Е1: який знак, манна була знаком з неба ? Мойсей давав знак. Христос же переключає їх увагу на те, що справа не в Мойсеї – хліб давав Отець. В Е1: вони ремствують, тому що думать, що знають Ісуса, тому що знають батька і матір Ісуса. Мойсей окутаний ореолом слави – Ісус же каже що Сам Він – хліб з неба. Це вже занадто.

F-F1: Тут повторюється “зійшов з неба”. Христос прямо їм розтолковує, що справа не в тому, кого ви в мені бачите, а в тому, чи вірите ви, що Мене послав Отець. Я чиню Його волю – я не вижену того, хто прийде, а напою і нагодую – тобто даю життя. Останнього дня я воскрешу всіх, кого дав Мені Отець”. Бачати Сина ви маєте вірувати в Нього (цікава паралель з Причастям – ми бачимо хліб і вино, а віруємо що це Тіло і Кров).

Н: (Центр хіазму): давай нам завжди такого хліба (про воду просила самарянка – Ів.4:15. Тобто ми бачимо як дискусія складається непогано – вони хочуть отримувати те, що Христос пропонує – хліба від Отця. Коли ж Христос каже, що хліб – це Я, все йде до все більшого непорозуміння, яке, як ми побачимо далі виллється навіть в поділення серед учнів.

21 Слова вічного життя (6: 60-71)

Іван – Перикопа 21 https://youtu.be/cqWb6Vjk57o

А-А1: відчуження деяких учнів – відчуження і зрада Юди.

В-В1: слова Христа, коли Він здогадався про що говорять учні: чому це для вас проблема ? Як ви будете сприймати це, коли Син повернеться на небо ? Не довіряйте тілу, довіряйте духу: словам, які дають життя. Саме так ми розглядаємо Причастя – хоча перед нами Хліб і Вино (це те, що ми бачимо) – ми віримо Дух робить це Тілом І Кров’ю Христа. Хліб і Вино без Духа не є Тілом і Вином Вечері. Хоча якщо вже в це вникати, то ми їмо мертву їжу і тільки Дух дає життя через будь-яку їжу, яка мертва – про це говорить Джордан, зауважуючи, що всю їжу ми зберігаємо в холодильнику, як труп.

Суть у вірі, а дехто – не вірує (тут вже натяк на Юду в- 64); прийти до Христа завдяки вірі – це те, що дане, без цього прийти неможливо.

С-С1: далі деякі відійшли, з іншого боку хіазму – учні, яких представляє Петро: він відповідає на питання Христа, яке знаходиться в центрі хіазму (D) його слова є підтвердженням того, що каже Христос – вони – дар Отця, а не те, що здобув Він сам і за що Він тримається: може ми і з вами попрощаємося, якщо те, що Я говорю – це така проблема ? Петро відповідає: куди ми підемо ? Їх тримають слова, які Петро називає словами життя вічного і в які, як він каже, вони увірували. Вони пізнали що Він – Христос, Син Бога Живого !” Тобто сповідує віру Церкви.

Окрім теми Причастя, я хотів би торкнутися теми відвідування Церкви і полишання зібрання, теми, яка тісно пов’язана з темою Причастя. Люди перестають приймати Причастя, тому що не вважають що це важливо, або коли їх спокушує вчення правдивої, вірної Церкви, в якій проповідується Боже Слово – як нам до цього ставитися ? Я бачу, що людина, поки вона сама не захоче і не усвідомить, як Петро – нічим її не переконаєш. Більше того, інколи нас навіть повинно радувати те, що певні люди свідчать про те що воно їм 100 років треба. Хіба не цьому вчить нас цей текст ? Звісно, я не кажу про ситуації, в яких люди покидають Церкву через гріх служителів або єресь, в яку впала Церква. Але навіть якщо людина просто не хоче відвідувати нашу Церкву – флаг в руки (мені не можна бути пастором).

Пастор повинен шукати загублене, але я перед тим, як тягнути вівцю в отару треба переконатися в тому, що це твоя вівця – я якраз про це. Зараз – коли кошар так багато краще навіть просто відпустити вівцю у вільне плавання (якщо вона ще не визначилася з Церквою).

Христос тут говорить про крайні випадки – відійшли тому що “не дане” – пізніше Він скаже – тому що не з овець (Ів.10).

Коли людина йде з Церкви через те, що їй не подобається вчення і вона не вірить що тут є Христос – хай іде. Тримати таких людей і бігати за ними – це тільки створювати собі проблеми. Тому я передаю привіт всім, хто перестав ходити в нашу Церкву, яка, я вірю відповідає критеріям, за якою може називатися правдивою Церквою.

Таких людей я хотів би запитати: ну що знайшли Церкву, в якій вас нічого не спокушує ? Якщо так – то слава Богу. Бог розсудить, чи вірно ви чините. Але якщо ні, то ви ризикуєте опинитися в категорії людей, які хоча й були обрані, врешті решт зраджують Христа, як Юда. Він мав Його видати, хоч був один з 12-ти… Звісно, що це не відбулося в його життя – раптово – раз, і зрадив Христа. Був процес, – можливо вже тут він серцем приєднався до тих, що відійшли, але не зробив цього, тому що на щось розраховував (він все таки один з 12-ти) – так можна більше вкрасти. Словом – це реальне життя і ми дізнаємося як реагували ці дві категорії людей, про які Іван сказав спочатку: ті, хто прийняли Слово і ті, хто Його відцурались.

Я не знаю як ви собі уявляєте Церкву і поширення Царства Божого, але Євангеліє говоить про вузьке коло вірних, які об’єднані навколо Господнього столу і про тих, хто насправді не вірують і відступають. Не дивлячись на це Царство росте – це завдяки тільки Богу, який є хлібом життя для вірних, яких Він годував у пустелі і годує зараз під час Вечері Господньої.

15 травня 2020

22 Невіра братів Ісуса (7: 1-9)

Іван – Перикопа 22 https://youtu.be/QMz3vkluhRA

Опупблікована англ мовою стурктура містить помилки – сподіваюся вони будуть виправлені незабаром на сайті. Ось як я бачу структуру цього уривку:

А-А1: Галілея: він ходив по Галілеї, а не по Юдеї, тому що юдеї хотіли Його вбити. Він не шукав собі проблем, а уникав їх там, де це було можливим. Христос – не самогубець. Далі – він залишився у Галілеї після заклику братів піти на Свято (А1)

В-В1: Йдеться про саме Свято – це свято Кучок. Ми читали в Книзі Повторення Закону нещодавно, що це одне з свят, на яке всі чоловіки йшли в єдине місце поклоніння – до Єрусалиму. Там вони жили в наметах, що візуально і прямо нагадувало про вихід з Єгипту. Особливим символом цього свята була вода.

в соответствии с темой праздника кущей «в радости будете почерпать воду из источников спасения» (Ис. 12, 3), исполнится пророческое видение Ис. 58, 11.

У відповідь на їх заклик – Христос каже, ви – йдіть, я – не піду (В1)

С-С1: брати вважають, що Христу треба йти на свято, щоб учні побачили діла. Слово “діла, чининиш” повторюється тут 3 рази – у частині С: щоб побачили, бо тайкома ніхто не робить, а сам прагне бути відомий, тим більше що те, що Він робить – це діла Божі. Треба що б Божі діла бачили.

В частині С1 Христос теж говорить про діла – але про діла світу. Він свідчить про те, що вони злі і тому світ його ненавидить. На відміну від братів, яких світ ненавидіти не може, і для яких “завжди час”, Його час ще не настав. Їм Він говорить щось подібне до того, що казав Марії, коли перетворив воду на вино. Як ми знаємо з подальших перикоп, на свято Він пішов – але потайки.

Центральна частина – D: пояснюється чому брати взагалі завели цю мову: вони не вірували.

Я думаю це були рідні брати – по-перше тому що нічого не сказано про те, що це були брати не рідні, по-друге, тому що не бачу причин припускати що Марія залишалася Дівою все життя – якщо на цьому не загострюється увага в Писанні, а йдеться про братів, то очевидно, що це надумане – на жаль це стало доктриною римо-католицької церкви.

Є версія, яка намагається примирити те, що Марія була молодою і Йосип помер рано – що мовляв він, коли її брав, вже був овдовілим і тоді Ісус – наймолодний син в сім’ї. Його брати – від першого шлюбу Йосипа. Можливо і так. Суть все одно не в тому, бо ми цього точно не знаємо. ЩО ми знаємо, це те, що в Ісуса були брати – хай навіть двоєрідні (хоча це вже явна натяжка) і вони не вірували.

Ключовим питанням для вірного розуміння питання є час. На все свій час (Еккл 3:1). Божі діла часто стають у сприйнятті людей як щось “незмінно відкрите, явне” або як щось “незмінно приховане, якесь знання для посвячених”. Насправді брати вимагали від старшого брата явити себе. Але причиною було невір’я. Свої Його не прийняли – власні брати Ісуса – не вірять. В це важко повірити – невже Він не міг на них вплинути ? І це при тому, що вони вже були свідками, тому що вони були з Ним в Кані (Ів.2). Але в словах Христа – світ вас не може ненавидіти можна побачити підтекс – ви любите світ. Такі не можуть вірувати, тому що шукають слави людської і цього самого бажають Ісусу.

Якби вони вірували, то вже б давно побачили Божі діла, і зокрема явлені через Ісуса. Я не думаю, що він робив пташок з піску (про це сказано в Євангелії від Фоми), але вони знали Його, здавалось би, як ніхто більше. Хто такий Ісус і як він чинив чудеса може бути зрозуміло вже з цього – він не був магом, як Мері Попінс, яка коли захоче могла щось таке дивакувате витворити… Він робив чудеса тільки з волі Отця.

Такою є драма багатьох сімей. Якщо людина народилася в християнській сім’ї це не означає що вона народилася в сім’ї Божій. Ніхто не народжуєтсья в сім’ї Божій через тіло. І тому йдеться про різне – кардинально відмінне сприйняття: Ів.1:10-12.

Ми народжуємося в Божу сім’ю через хрещення і з часом маємо ствердитися у вірі, зрости у ній. Якщо ж цього не відбуваєтся – охрещені діти, підростаючи відступають і не вірують. Ми не будемо зараз детально на цьому зупинятися, але має зупинити тих, хто думає, що діти, які народилися в християнських сім’ях – автоматично стають побожними. А якщо ні, то батьки винні. Це питання пов’язано і з питанням ординації служителів, чиї дорослі діти – не вірні і з питанням здобуття цього світу, оволодіння ним. Батько не понесе гріха сина і син – батька. Завоювання світу для Христа не відбувається через біологічне розмноження (хоча в великій кілкості дітей нема нічого поганого, а навпаки – є, як у всьому, свої плюси і мінуси).

Сучасні християни дивляться на мусульман і думають – вони завоюють світ, тому що в них багато дітей, а Європа вимре, тому що європейці не хочуть багато дітей. Європа прогинається під мусульманами і деградує не тому, що в сім’ях – мало дітей. Мусульманство розлетиться на куски з тих самих причин, з яких Європа деградує: відступництво. Справа в тому, кому люди поклоняються. Заклик розмоножуватись і наповнювати землю стосується Церкви, нової сім’ї, а не лише біологічної. І це не треба плутати. Дехто, як жартують взагалі збирається виконати цю заповідь самотужки, судячи з того, скільки дітей має.

Як казав один: размножился, не подумавши. Ну і звичайно, тут питання, які пов’язані з здоров’ям жінки. Як бачите, як не прихильник великих сімей. Можливо просто тому, що ми усвідомлюємо що 3 дітей – це вже велика відповідальність. Але кажуть що після 4-х все працює по-іншому. Я думаю, що тут так само як з будь-яким іншим даром – декому дано. Якщо ви покликані до того, щоб мати велику сім’ю: нехай Господь благословить. Я нічого не кажу про сім’ї, які не хочуть дітей, або бояться мати більше 1-ї дитини. Знову ж таки – не суджу – головне відповідальність. Але це, звичайно ж не нормально, якщо ми говоримо про це як про явище. Так ми справді вимремо. При нормальних умовах хотіти мати дітей, і мати їх білше 1-го – це нормально.

Думка про те, що Ісус може поспівчувати тим, чих рідні не вірують – не безпідставна.

Повернемося до історії: отже брати не вірували і Христос відмовляється слухати їх, тобто Він їм пояснює, що в Нього трохи інше розуміння того, що, коли і як має бути зроблено, тому що в Нього особливі стосунки з цим світом: світ Його ненавидить за правду (згадайте розмову з Никодимом) і Він не може йти відкритим, публічним шляхом, наражаючись на небезпеку. Доки не настане час постраждати.

Карсон т2 стор.351:

події 7-10 розділів охоплюють 2 місяці, від свята Кучок до Свята Оновлення.

Праздник Кущей отмечали с 15 по 21 число месяца Тишри, который приходился на сентябрь или октябрь, после сбора винограда и за два месяца до Освящения (ср.Лев.23,33-43;Чис.29,12-39;Неем.8,13-18;Ос.12,9;Зах.14,16-19;т.5^А:оА5:2-4; см. Avi-Yonah 1964: 144). Этот праздник приходился вскоре после Дня Искупления и отмечал окончание ежегодного цикла религиозных праздников, который начинался с Пасхи и праздника Опресноков за шесть месяцев до этого. Изначально бывший праздником урожая, праздник Кущей (или Шатров) напоминал Божью заботу о своем народе во время странствий в пустыне (Лев. 23, 42-43; ср. Мф. 17, 4 и парал.). Торжества длились семь дней и завершались на восьмой день особым праздничным собранием. Из-за ежедневного торжественного излияния воды в течение праздничной недели (Чис. 28, 7; ср. Ис. 12, 3), Кущи стали связывать с эсхатологическими упованиями (Зах. 14, 16-19). Этот праздник был весьма популярен среди народа и евреи называли его просто «Праздником» (напр., 3 Цар. 8, 2.65; 12, 32; 2 Пар. 5, 3; 7, 8; Неем. 8, 14.18; Пс. 80, 4; Иез. 45, 25). Иосиф Флавий {Ant. 8.100) называл его «величайшим и святейшим праздником иудеев».

По сути, братья Иисуса повторили искушение, которое предлагал ему сатана в начале его служения, рассматривая мессианское призвание Иисуса как возможность проявить себя (ср. Мф. 4, 5-7 парал.; см. Brown 1966-1970: 306-8; Borchert 1996-2002:1:280-81).

23 Ісус на святі кучок (7: 10-24)

Іван – Перикопа 23 https://youtu.be/88_wRaH5w_I

Паралельна стуртура:

А-А1: ставлення народу. Юдеї шукають Ісуса на святі. Ходять чутки. Думка людей розділилася: 12в. Всі бояться юдеїв, тому відкрито про Христа не говорять. Ісус з’являється в храмі в половині свята (свято йде тиждень, отже Він починає вчити в храмі на 3 день – пригадайте символіку 3-го дня). Всі дивуються, що той, хто не мав спеціальної освіти так добре знає Писання (в 15). Окрім того, що це – Христос, в якого особливе ставлення до Писання, це свідчить про те, на якому рівні була освіта в синагогах. Діти мали все знати напам’ять, якщо хотіли належати до цього суспільства. Інакше як би учні згадували “що там написано”. Він відкрив би їм розум для розуміння Писання – а там: пусто. Хочете розуміти Біблію – треба її постійно читати…

Зазвичай коли йдеться про здатність вчити інших – людина в ті часи мала отримати спеціальну підготовку (так само як і зараз); були равіни, так само як ми посилаємося на своїх вчителів. Але коли Ісус говорив, то це виходило на перший план, тому що здавалося незбагненним – він не вчився. В цьому питання люди часто впадають в крайнощі, тому що те, що Ісус не вчився не означає, що не треба вчитися. Але це нагадує про те, що головне, те, чого може навчити тільки Бог – в Його слові. Якщо ви хочете посприяти тому, щоб людина прийшла до Бога – скажіть їй читати Євангеліє. Цього не дасть ніяка богословська освіта – а інколи навпаки – відверне від цієї простоти, тому що такі дуже освічені богослови думають що читати Євангеліє – це не їх рівень. От перед цими людьми був Христос – де равін, у якого Він вчився ? Нема. Звідки він знає Писання ? Від Отця. Питання, які вони ставили відволікали їх від цього головного, заважали чути що Христос говорить, чи точніше ставали способом уникнути вибору – вірити чи ні. А може Він взагалі шарлатан, якщо в нього нема офіційної освіти і сертифікату ? Він же говорить їм про Закон – експртам, які його не дотримуються (це далі).

З іншого боку хіазму – питання, яке задає народ, обурюючись тим, що Христос каже – в 20

В-В1: слова Христа. Христос пояснює що справа не в Ньому. Це не Його наука, і це стає ясно для того, хто хоче чинити волю Отця. Це Його наука, Він шукає Його слави, а не власної. Приводячи в приклад Закон Мойсея, Христос каже, що його не виконують. При цьому хочуть вбити Христа. Я наводив цитату з книги Джордана “Перші святі”, в якій йдеться про те, що грішник ненавидить Бога, ближнього, себе і хоче вбити… Це виглядає занадто категоричним і безумним: а для юдеів видалося навіть демонічним (А1).

Христос продовжує (В1) – Він каже, що їм треба кардинально змінити свій погляд на Божі діла (на прикладі обрізання пояснює: як можна ремствувати що він зцілив людину в суботу, якщо обрізання – символізує завіт з Богом і відновлення цього завіту (частиною якого є зцілення, тому що ми знаємо що спіпі, криві, прокаженні – не могли поклонятися в храмі). А обрізання відбувається в суботу. Тобто вони зовсім втратили розуміння того, що і нащо вони роблять. Правда в релігійних питаннях відійшла на другий план – на перший вийшло “обличчя” – як це виглядає назовні… Суд справедливий – це висловлювання нагадує заклики пророків, які вказували на ту саму проблему – лицемірство і показуха.

Замечания некоторых на празднике, что Иисус обольщает народ (Ин. 7, 12) вероятно, восходят к словам Втор. 13, 1-11 о том, что лжепророка «должно предать смерти за то, что он пытался совратить тебя с пути, по которому заповедал тебе идти Господь, Бог твой». Подобные обвинения записаны и Матфеем (Мф. 27, 63; ср. Лк. 23,2; см. Brown 1966-1970: 307). Иисуса обвиняют в обмане и в более поздней иудейской литературе (b. Sank. 43а; ср. Ъ. Sotah 47а). Согласно иудейскому закону, наказанием за обольщение народа было побитие камнями. Делалось также различие между тем, кто совратил с пути одного человека и тем, кто обольстил целый город {т. Sank. 7:4, 10). Иосиф Флавий перечисляет нескольких лжепророков I века (см. список в Köstenberger 2002b: 74; общий обзор: см. Heard 1992).

Упоминание иудеями в Ин. 7, 14 об отсутствии у Иисуса формального равви- нистического образования были нацелены на то, чтобы лишить его возможности выступать в качестве религиозного учителя. Современные Иисусу раввины, как правило, учили, опираясь на выводы других, известных учителей. Иисус же, напротив, предваряет свои утверждения указанием на свойственную лишь ему власть: «Вы слышали, что сказано… а Я говорю вам»; «Я истину говорю вам»; «истинно, истинно говорю вам» (Riesner 1981: 97—245). В то же самое время, Иисус признавал, что его учение исходит не от него самого (Ин. 7, 16). Однако вместо того, чтобы ссылаться на выводы других учителей, он заявлял о непосредственном ведении от Отца (Ин. 8, 28) (см. Carson 1991: 312; Morris 1995: 359—60). За принципами, изложенными Иисусом в Ин. 7, 18-20, вероятно, стоит установленный во Втор. 18, 9-22 контраст между лжепророком, которого должно казнить, и Иисусом, Сыном Божьим, за которым должно следовать.

Иисус указывает на общеизвестную дилемму, возникшую, когда заповедь о субботе вступала в противоречие с указанием в том же законе о том, что мальчик должен быть обрезан на восьмой день (Ин. 7, 21-23). Если обрезание считается важнее субботы, говорил Иисус, то как насчет исцеления? Оно может быть считаться по меньшей мере таким же важным действием, как обрезание, и достаточным для того, чтобы перевесить заповедь о субботе. Более того, раввинистическое учение соответствует тому, что говорит Иисус, утверждая в качестве исходной посылки, что если обрезание (которое «совершенствует» только одну часть человеческого тела) превосходит субботу по важности, то куда более важным оказывается спасение всего тела.

Язвительный упрек Иисуса в Ин. 7, 24: «Не судите по наружности, но судите судом праведным» – может быть аллюзией на Лев. 19, 15 (см. тж. Втор. 16, 18-19; Ис. 11, 3-4; Зах. 7, 9; ср. Ин. 5, 30).

Отже, ми прочитали і поговорили що відбувається на святі Кучок. Зміст цього свята, присутність купи свідків того, що робив Ісус (бо ж тут були представники кожної сім’ї в Ізралі – по суті це було як одне велике село – всі якщо навіть і не знали одне одного, то були пов’язані). І от те, що у всіх на умі, поєднано тут з мовчанкою, яка виклакана стархом. Далі – знову те, що там відбувалося – все це відбувається протягом декількох днів, про останній – великий день свята ми прочитаємо завтра, а зараз про цей час – Ісус з’явився в половині свята – тобто посеред тижня і от що ми маємо далі:

24 Це Христос (7: 25-36)

Іван – Перикопа 24 https://youtu.be/oxXNQHJDags

Прийшовши посеред свята Христос, з одного боку уникнув непотрібної публічності, з іншого – зробив все ще більш публічним. Він іде до храму як до Себе додому і не питає дозволу там навчати – це вступає в протиріччя: його хочуть вбити чи в Нього вже увірували і не чіпають взагалі – навіть в храмі навчає відкрито це робить – і нічого. Ні, занадто він понятний – з Назарету походить. Христос буде якоюсь більш містичною і загадковою фігурою – супермен (як ми кажемо). Це частина А. Стуруктура хіастична, тому А1- знову йдеться про ті чутки і питання, які виникали: він що йде до греків, куди він зібрався йти і чому ми не можемо йти туди само ?

В-В1: на чутки про те, що Він є занадто знаний, звичний, Христос відповідає – так. Вони знають хто він і звідки. Проблема в тому, що вони не бачать за Ним Отця – він не від Себе прийшов. А суть проблеми – не знають Отця (тому і не знають Христа). Христос знає Отця і є посланим. Як бачимо він загострює на цьому увагу – вся суть в тому, чи не є він самозванцем.

Це збуджує питання, яке можна поставити і Його послідовникам – чи не є вони самозванцями ? Відповівши на це питання, побожна людина визначається чи слухати “посланих Богом”, чи ні. Якщо вони справді послані Богом, то слухати “посланника, Божого пророка” – це означає слухати Самого Бога. Якщо ні – побити треба було камінням… Не великий вибір… Але люди часто залишають ці питання висіти в повітрі – не важно – пророк чи лжепророк. Це вже не проблема вчителя чи пророка, а проблема народу.

В частині В1: христос переконує їх в тому, що питання висітимуть в повітрі ще недовго: він піде до Отця, який Його послав, і ніхто його не знайде. Поки що він тут і навчає їх правди.

С-С1: Все це викликає напруженість в тогочасному суспільстві, яке розділяється і не розуміє, що відбувається – по-перше, є ті, хто хоче Його схопити, але їм це не вдається зробити, тому що ще не час (в 30). Фарисеїв більше хвилює інша група – яка схильна вірити. І вони навіть посилають службу, яка має Його схопити.

D: по-друге, (і це в центрі хіазму) є народ, який думає, адзає вірні питання і схильний вірити: ладно – не Христос. Припустимо, що прийшов Христос – він що буде робити якісь чудеса, які нас переконають. Більші від цих ? Ні. Питання зависають в повітрі, але це хоча б правильні питання, відповідь на які з’явиться. І саме такі питання підштовхують фарисеїв (які мають вчити людей, подавати їм приклад ставлення одне до одного), питання, які сталять люди розпалюють їх ненависть. Релігійна влада тому і намагається отримати політичний вплив – щоб краще контролювати тих, хто просто перестане їх слухати, якщо вони не будуть мати можливості чинити фізичний тиск. Коли церква занадто сильно перебирає на себе функції держави відбувається щось подібне. Замість того, щоб пояснити або відповісти на конкретне питання – ну ось це, що у 31 вірші. Вони збільшують свій гріх, намагаючись вплинути силою.

Місіанські очікування тут пов’язані з питанням – звідки Він, чи Він Месія, посланий БОгом, якщо ні, що означать всі ось ці чудеса ?

Сучасний теолог НТ Райт каже, що там, де з’являвся апостол Павло виникали суперечки і бунти, а там де з’являєтсья він йому пропонують чай. Дивлячись на служіння Христа, а саме на цей етап, про який ми читаємо, ми розуміємо, що це викликає хвилювання і може призвести до бунту – порушення спокою неминуче. Це розуміють фарисеї і хоча їм не вдається вийти на конфронтацію таким чином, щоб уникнути публічності і не опинитись в немилості народу, вони намагаються. Христос, як ми вже тут бачимо (а далі чуємо від Нього Самого) йде там, як написано – все відбувається поступово – в свій час. Він і потаємний і публічний – коли треба. Це, мабуть такий самий парадокс, як Його смирення і ревність. Тому не треба думати, що потаємність виключає публічність і навпаки – просто всьому свій час. І в даному уривку ми бачимо, що голос Христа стає все публічнішим. Він, як премудність – мудрості вчать вдома і Премудрість проговлошує на вулиці ( Пор Ів.7:28,37 з Прип Сол.1:20-33)

Коли ми чуємо тут, в Україні, що всі хто хочуть жити побожно будуть гонимі, то можливо, думаємо “та коли це настане”. Просто зараз не час. Протягом останніх місяців ми переконалися в тому, що все може змінитися дуже раптово. І в життя і служінні Христа і апостолів все йшло до того, щоб віддати життя, постраждати. Вони цього не прагнули, але це є правдою Біблії – воскресіння – після смерті, слава – після смирення. Так ми наслідуємо Христа, який не рвався творити чудеса і доказувати всім підряд, що Він – Христос, але водночас свідчив тим, що Він говорив і робив – що він від Бога.

Церква має Його наслідувати. І так само як це було тут – є ті, хто ненавидить Церкву і хоче вбити Христа і його народ, хоча може і не має нагоди це зробити прямо зараз. Світ ненавидить Його і світ, в такому сенсі – похоть плоті, похоть очей і гординя – це противлення Богу, цей світ не змінився і ніколи не зміниться (не треба тільки плутати це значення слова світ з тим, що ми називаємо людською культурою, яку Бог викупив і яку преображає).

Ми можемо знати і вірити в Христа, а стаючи на Його сторону ми перетворюємося на ворогів для тих, хто хоче тримати всіх в страху і пудрити мозги народу, залишаючи без відповіді головні питання – Це Месія, Син Божий, це той, кого справді послав Бог Отецю, той, хто каже правду, воскрешає мертвих і тд. Зараз, так, як і тоді, погляди на Христа відрізняються.

16 травня 2020 року

25 Річка живої води (7: 37-44)

Іван – Перикопа 25 https://youtu.be/UbTF4dNpKjc

Літературна стурктура цього уривку паралельна: АВА1В1

А-А1: Писання: спочатку в словах Христа (38в), потім – в словах народу (в42)

В-В1: в обох частинах є певне заперечення: Ісус не був ще прославлений (39в) і ніхто не поклав на Нього рук.

Отже, одним з центральних моментів на святі є виливання води. Про саме свято ми говорити вчора – це свята Кучок, під час якого тисячі представників кожного дому в Ізраілі зібрані в Єрусалимі, щоб відсвяткувати Вихід з Єгипту – як вони жили в наметах тоді, так тепер будують собі намети з гілок. Свято настільки велике, що його називано просто Святом (всі знали що мається на увазі саме це свято – відбувається все восени після дня Викуплення і співпадає з святом Врожаю).

Останній – великий день Свята Ісус пов’язує оце виливання води з закликом прийти і пити воду до Нього. Вся ця тема з водою дуже символічна, тому що Бог поїв свій народ з духовної скелі, якою був Христос (2 Кор.10) – тобто вони знаходили воду то там, то сям, але вся ця вода була від Бога – вона втамовувала спрагу і давала життя.

353

В Ин. 7, 37-39, Иисус представлен в последний, величайший день праздника (ср. Ин. 7, 14: «в половине уже праздника»). Каждый день во время праздника Кущей торжественная процессия священников проходила от купальни Силоам до храма, возливая воду в основание жертвенника. Седьмой последний день праздника (Лев. 23, 34.41-42) отмечался специальным обрядом возлияния воды и зажиганием светильников (т. Sukkah 4:1, 9—10). За этим, на восьмой день, должно было происходить священное собрание, которое было отведено для жертвоприношений, радостного разбирания шалашей, и постоянного пения Халлель (Пс. 112 – 117; ср. Лев. 23, 36; Чис. 29, 35; Неем. 8, 18). Поэтому к первому веку многие иудеи праздновали Праздник Кущей восемь дней (Иосиф Флавий, Ant. 13.245; b. Sukkah 48b; т. Sukkah 5:6; 2 Мак. 10:6).

Призыв Иисуса в Ин. 7, 37: «Кто жаждет, иди ко Мне и пей» — восходит к пророческим отрывкам ВЗ, таким как Ис. 55, 1 (см. Пс. 41 — 42; Мф. 5, 6; Ин. 4, 10-14; 6, 35; Откр. 22,1-2.17; Сир. 24, 19-21; 51, 23-24). Кущи ассоциировались с достаточно обильным дождем (ср. Зах. 14, 16-17, текст, который по литургии в b. Meg. 31а читается в первый день праздника). Еще одно место из ВЗ, связанное с этим праздником – Ис. 12, 3: «И в радости будете почерпать воду из источников спасения».

Образ води з’являється в перших розділах книги Буття – і зокрема в 2 розділі йдеться про річки, які витікають із Саду, орошуючи всю землю. Це жива вода, тому що вона тече. Так само як з Саду, першого святилища витікала вода, так з-під храму витікає річка, ми про це говорили, коли читали про розмову з Самарянкою.

До речі – тут та ж саме тема, яка в центрі першої половини розмови Ісуса з Самарянкою – вода. І там він казав їй приватно те, що тут проголошує публічно (вчора ми звертали увагу на те, що промови Христа стають дедалі публічнішими).

(читати Ів.4:14 – фрагмент тієї розмови).

Тема води в Біблії – це дуже велика тема, одна з найбільших – на рівні з темою їжі. В Неєм.9:20 манна, вода і Дух пов’язані.

Як вона розкривається в даному тексті ? Христос закликає прийти і пити, якщо прагнеш. Про прагнення правди йшлося у Мф.5 (Нагорна проповідь). Там це якраз у привязці до їжі (Мф.5:6 – читати). Вода по-особливому приємна, коли ти хочеш пити.

Про особливе ставлення до води розповідав Браян Вітбін, який протягом 30 чи 40 років щороку проводив серед бедуїнів декілька місяців. Вони, каже він, не п’ють воду великими ковтками, а потроху. Набравши води в рот, вони не ковтають її відразу, а тримають в роті, насолоджуючись водою. Вода в пустелі (вірш з Ісаї, який ми читали вчора) – ось контекст свята: це щось особливе, тому що це дає життя. Немає нічого важливішого в пустелі. Вітбін твердив, що перше питання для бедуїна, коли він прокинувся – де ми сьогодні будемо брати воду ? Він цього залежить все решта – як буде спланований день, що робитимуть і куди рухатимуться.

Христос обіцяє що дана Ним вода не просто втамує спрагу, а стане джерелом води в тому, хто вірує. Так, як каже Писання. Іоанн пояснює, що мається на увазі. Ісус говорив про Духа, якого мали прийняти, але поки що не прийняли ті, хто ввірував. Ісус ще не був прославлений, тому ще був не час (в Ів. Часто говориться про події з точки зору хреста і восресіння – див. Ів.2, з точки зору майбутнього). Ось ця теми – сказане в Писанні, яке має виповнитися, але ще не виповнилося має продовження в другій половині перикопи (А’В1’) – вірші 40-44.

Дослідники сперечаються з приводу того, з кого саме потечуть “ріки води” – тому що текст оригіналу не однозначний в цьому відношенні: води потечуть з черева віруюючого чи з Христа ? Це пов’язано з тим, до чого відносити вислів: хто вірує в Мене – до попередніх (кінець 37 в), чи до наступних слів (продовження 38-го). Щоб розібратись самому треба добре знати грецьку ((. Я не знаю, але часто припускаю, що одне не виключає друге – такий варіант чомусь не обговорюється коментаторами, але ж він очевидний, оскільки вірні поєднані з Христом: переклад говорить однозначно що з віруючого (тобто віднсить до слів наступних – продовження в 38). Звісно що якщо цим джерелом є Дух, то це Дух Христа і цим джерелом в певному сенсі слова є Христом.

Є навіть така версія в тлумаченні, що під “черевом” Іоанн має на увазі Єрусалим, який вважався пупом землі. Дух Святий зійшов на апостолів в Єрусалимі і тоді Євангеліє стало поширюватись, як річка – з джерела. Все це можна об’єднати, головне не сприймаьи це індивідуалістично – Дух діє через мене особисто: вода тече з мого черева, ніби я сам по-собі вмістилище Духа Святого. Річка зазвичай стає річкою завдяки багатьом потічкам – так само і тут: вірою людина приєднується до чогось більшого і таким чином сама стає річкою. Як це виглядало на ділі ми знаємо з книги Дії Апостолів. Зпрагнені приходили до Христа спочатку в Єрусалимі, а потім по всій Імперії…

Отже, народ губиться в догадках і дає визначення: він пророк.

Как видно из Ин. 1, 19-21, в I веке Пророк и Мессия часто рассматривались как две отдельных личности (однако о том, что в представлении многих эти роли были переплетены,

Іншим Він здається Христом, але виникає протиріччя з написаним – Христос буде з Віфливєму, а цей – з Галілеї. Так повстала незгода в народі. Замір схопити, про який ми вже згадували вчора не відбувся. Отже, знову: Писання – і те, чого не трапилося (пор. А-А’ і В-В’).

Тому ми маємо розуміти, що все напередвизначено Богом – і те, що трапляється чи настане (як пришестя Духа) і те, чого не трапляється (не схопили, хоча збиралися,тому що визначена Богом година ще не настала). Іоанн постійно загоструює увагу на питанні часу: вказує коли що відбувалося і зауважує, що година ще не настала (це і з уст Христа, який говорить матері (Ів.2), а потім – братам (Ів.7) і коли само коментує події (Ів.7:30). Всьому свій час (Еккл. 3:1). Писання дає нам розуміння того, що таке реальність, коли вона ще не настала.

Також важливо вірно його тлумачити, тому що можна заплутатися, як народ, який думав, що це – не Христос, тому що він з Галілеї… Читачі Іоанна знають, що Він – з Вифлиєму і що ніякого протиріччя нема.

26 Невіра владних (7: 45-53)

Іван – Перикопа 26 https://youtu.be/hKFjK1nCm28

Хіастична структура:

А-А1: первосвященники і фарисеї з’ясовують причину того, що служба не привела Христа. В кінці перикопи ми бачимо, що вони підводять під своє переконання невірне тлумачення Писання – це цікаво, тому що Писання ясно говорило що Христос прийде з Вифлиєму (у Карсона наводиться ряд текстів), а вони не спробували прояснити ситуацію, яка потребувала прояснення. Біблія може видаватися книгою, яка не має відношення до реальності, але це тому, що ми її не розуміємо. Так само реальність може видаватися якоюсь такою, до якої Біблія не має ніякого відношення. Але це, знову ж таки, тому що ми сприймаємо реальність однобоко. І це не тільки внаслідок гріха чи помилки – ми обмежені істоти, ми можемо просто чогось не знати. Цей курйоз демонструє, як це відбуваєтсья і вчить нас більш смиренно ставитися і до Писання і до життя, не думаючи що ми можемо все пояснити.

На самом деле в Галилее появлялись пророки – включая Иону (4 Цар. 14, 25) и, возможно, Илию (3 Цар. 17, 1) и Наума (Наум. 1,1) (см. равви- нистические труды, цитируемые в Köstenberger 2002b: 81; еще одно сомнительное утверждение см. Ин. 8, 33). Тобто тут мається на увазі пророк з Повт. Зак. 18, але з чого вони взяли, що він не прийде з Галілеї ? Це такі собі штампи, в які всі вірять, тому що їх сказали авторитети: щось схоже далі, коли євреї кажуть ми ніколи не були нічиїми невільниками (Ів.8:40)…

В-В1: слова служби і слова Никодима. Служба (люди військові, в будь-якому випадку прості і невчені) виявляються відкритими – їх захоплення емоційне, але якраз це і є ознакою щирості. В їх словах мало змісту, це здивування і захоплення, причину якого вони пояснюють так: ми такого ще не чули… (в46)

Подібну реакцію описує Честертон в ессеї “Три типи людей”. А ще це нагадує його ессей “Дванадцять”, в якій він говорить про свіжий погляд людей, які не є професіоналами, які здатні подивитися об’єктивно (там на прикладі суду присяжних і обрання апостолами простих рибалок). Інколи у блогера (сучасний приклад) – більше здорового глузду, чим у професійного журналіста. Тому ось ця критика – що всі мовляв експертами стали – вона часто доречна, але не завжди справедлива – ті, хто занадто довіряють професіоналам стають жертвами їх безвідповідальності – це відбувається і в політиці (сам розбиратися не буду – повірую тому, що каже професіонал) і в медицині (лікар сказав – свята правда), і в журналістиці (все що видає людина, яка є спеціалістом видають за правду; або – це правда тільки тому, що про це говоряться по телевізору). Те ж саме можна сказати про Біблію – не хочеш її читати і розбиратися в тому, що там написано: тобі розкажуть Свідки Єгови, мормони.

Я кажу, тут інша крайність – коли думка професіоналів взагалі відкидається. Саме це і зробили, з іншого боку, коли відкинули слово Никодима, який був профі – один з них і поставив їм доречне запитання (в.51). Отже це – В і В1

Далі, центр хіазму:

Ви, кажуть вони до сторожі часом не відступили від Тори (дорога) ?

Ви забули на кого вам треба дивитися ? В 48

Народ проклятий – тому що не знає Закону.

Таким чином про закон говориться на початку і в кінці – а в центрі: ми.

Ось так тонко відбувається підміна – посилаючись на святе, самовпевнені ідіоти, які самі в Царство не входять, не дають увійти тим, хто, хто міг би. І їх слухають.

пренебрежительно говорят народе: народ невежда в законе, проклят он» (Ин. 7, 45-49). Осуждение в устах фарисеев — аллюзия на проклятия во Второзаконии, направленные на тех, кто не соблюдает закон Моисея (см. Втор. 27, 26; 28, 15; ср. Пс. 118, 20-21; см. Brown 1966-1970: 325; Ridderbos 1997: 279—80; Carson 1991: 331—32). Если быть точным, народ не то чтобы был полностью несведущ в законе, но не соблюдал фарисейского предания со всей скрупулезностью, свойственной самим фарисеям (Morris 1995: 383).

І тут не витримав Никодим… Але що може зробити праведник, коли зруйновано основу ? (Пс.). Подати голос, до якого ніхто не прислухається.

Вопрос Никодима в Ин. 7, 51: «Судит ли закон наш человека, если прежде не выслушают его и не узнают, что он делает?» — восходит к таким текстам, как Втор. 1, 16-17; 17, 4; 19, 18, где судьям предписано тщательно и беспристрастно рассматривать обвинения, выдвинутые против человека. Ирония здесь в том, что люди, назначенные хранить закон, сами оказываются его нарушителями (Morris 1995: 384; Köstenberger 2005b). Более того, в свете пренебрежения, только что высказанного коллегами Никодима по Синедриону в адрес масс, несведущих в законе, евангелист несомненно видит иронию в том, что Никодим указывает им на нарушение простого принципа общепринятой юридической процедуры (см. Иосиф Флавий, Ant. 14.167; У. Ж 1.209; ср. т. Sanh. 5:4; Рабба Исх. 21:3).

Він говорить, тому що просто не може мовчати – святе перекручують і намагаються виправдати своє лицемірство Писанням – вони це роблять знову, коли Він ставить питання. Все це закінчується – не закінчившись – вони просто розійшлися. Далі – буде.

27 Жінка, яку схоплено на перелюбі (8: 1-11)

Іван – Перикопа 27 https://youtu.be/t6c0PynxKXs

Я знаю, що Христос писав пальцем по землі )))

Насправді не важливо – було б написано, що він писав.

Але дуже важливо те, що Він щось писав – сам факт.

І він повертається до цього після того, як сказав: хто з вас без гріха – нехай той першим кине (це центр хіазму)

Але давайте по-порядку:

А-А1: побивати камінням наказав Мойсей – Я не суджу.

В-В1: писав пальцем

С: хто перший кине ?

Тут ми маємо справу з тим, що насправді наказав Мойсей і чому Христос поклався на їх сумління, не захищаючи жінку, а здавалось би, навпаки, підтримуючи обвинувачів.

Закон велів побивати камінням не тільки жінку, а обох перелюбників. Де той, з ким її схопили на гарячому (4в) – якщо на гарячому, то де чоловік ?

The first stone is important in a number of respects. 1. As Girard observes, it is the first stone that sets the pattern for all others. Each successive stone is easier to throw. 2. The first stones were to be cast by witnesses (Deuteronomy 17:7). These witnesses were subject to the same penalty themselves if they sinned in their judgment. If no one could cast the first stone, then no execution could occur. Where there were no witnesses in a case of adultery, the jealousy test applied. https://alastairadversaria.com/2014/05/29/luke2acts-some-notes-on-john-3-to-13/

Це раз.

Два: Коли люди порушують Закон, сумління докоряє, тому що Бог дав людині камінне серце, на якому написані 10 заповідей. В середовищі християнському побутує думка, що кам’яне серце – це погано. Але як показав Джордан Біблія не має на увазі під кам’яним серцем – гріховне серце. Кам’яне серце – це серце, на якому записані Заповіді, тому що заповіді були записані на камені (тому, до речі і побивали за їх порушення саме камінням). Витягну серце камінне і дам серце плотяне – серце послуху, яке буде обрізане Христовим обрізанням – це перехід не від поганого до хорошого, а від хорошого – до кращого. Поговоримо про це детальніше, коли будемо читати тексти, в яких йдеться про камінне і плотяне серце.

Тут нам важливо провести паралель між серцем і сумілінням. Тому що Христос поклався саме на сумління, тобто на серце, на якому були записані заповіду – і тому сумління докоряло. Це дуже важко – коли ти сам не виконуєш, а вимагаєш цього від інших, або судиш ближнього за невиконання того, що сам порушив. На це здатні одиниці і серед оцих виконавців замовлення (тому що вони це робили не тому що хотіли Закон виконати, а щоб спокусити Ісуса – вони виконують волю вищого керівництва і не готові брати на себе відповідальніть – вони закликають Христа відповідати і думають що Він попався. Книжники і фарисеї – не дивлячись на те, що вони лицеміри, не здатні переступити певні межі – для того, щоб кинути камінь, треба піти проти власної совісті, проти себе самого. Чи варто це робити саме в цій ситуації ? Хай хтось інший це зробить, бо я – грішник (Христос не дарма говорив про те, що хто подивиться на жінку з пожадливістю – вчинив перелюб. Саме в цьому і була проблема, що вони постійно перебували в цьому стані пожадливості і навіть намагалися боротися з нею власними методами – я десь чув, що в особо набожних була традиція товктися головою об стіну, коли на вулиці зустрінеш жінку (не думаю що це стосується будб якої жінки, тому що не довго б так довелося себе дисциплінувати…). Але в будь-якому випадку це ілюструє, що проблема була. Та й ні для кого не секрет, що коли чоловік бачить гарну жінку, він не може залишаотися байдужим, а це може стати спокусою і підштовхнути до перелюбу, якщо не в реальності, то в серці.

Виходячи з вищесказаного, я думаю, що писання пальцем по землі пов’язане з роздумами над написаним в Законі, в серці людини. Саме про це мова (про Закон і засудження, яке приходить від сумління). Боже Слово записане в кожному серці через сумління (тим більше – на кам’яних серцях тих, хто мають Закон). А проблема в тому, що ніхто його не виконує – а тому не наважиться публічно заявлятиме що це не так, тим, що кине камінь. Звісно що таке вчинити міг тільки Господь, тому що він знав серце кожного з присутніх зокрема і не тільки в такому загальному сенсі, про який ми говорили. Навряд чи він сказав би це у випадку з побиттям Стефана – вони б побили камінням і Стефана і Христа – тому ситуація відрізняється.

Христос не засудив грішницю і наказав їй не грішити – про це Іоанн пише як про певний принцип в своєму 1 післання – визнавайте гріхи, отримуйте прощення. Я пишу, каже щоб ви не грішили, але коли, хто згрішить… Думаю ця історія закарбувалася в його пам’яті по-особливому… хоча, заради справедливості треба сказати що цього тексту немає в ранніх манускриптах – чому ? Ми не будемо в це вдаватися – він є в наших Бібліях не випадково і це – Боже Слово.

Тому не треба думати що важливо знати те, чого не написано (що ж там Христос писав). Важливо знати те, що написано – сам факт того, що він писав – це не випадкова деталь і я вже сказав, що це може означати.

3-1: Закон був даний через Мойсея, а благодать та істина прийшли через Ісуса Христа

1-1:

19 – я є

20 – дає вічне життя

21- вознесіння (не побачите і знову побачите Ів.16)

22- гріх братів що не вірують – Дух Святий прийде і вкаже, що не вірують

23 – чому ви намагаєтеся Мене вбити – вас будуть вбивати

24 – ви не знаєте Мене – раби не знають, робит Пан – ви ж друзі.

25 – знати, що робить Ісус (Никодим) – Він робить Діла Отця

26 – дотримання заповідей – хто дотримується, той любить.

Отже, висновки по останній історії:

Спроба зловити Христа закінчилася провалом. Жінка була помилувана, обвинувачувачі – посоромлені. Це приклад того, як це відбувається, коли судить Бог. Людям здається що на Божому суді вони скажуть те і те, в них буде чим оправдатися і навіть зробити Бога винним.

Але проти грішників свідчить наше власне сумління, тому що ми всі створені Богом і не можемо без наслідків для себе самих робити зло і брехати самим собі. Ці люди зупинилися, вони це зробили добровільно, але водночас ми можемо сказати, що їх зупинив Христос. Вони відмовилися від того, щоб йти проти власного сумління.

Йдучи проти власного сумління ми йдемо проти Бога, але оскільки ми не можемо Йому нічого зробити, то залишається тільки одне – йти проти його образу, але і це не суть справи – коли ми грішимо, ми йдемо проти самих себе. Павла, якому Христос явився по дорозі до Дамаску Христос спитав – скільки можна “бити ногою колючку”, маючи на увазі що той переслідуючи Христове Тіло, Павло шкодить самому собі.

В цьому суть пекла. Вічно йти проти самого себе – такий собі психос, повоєння особистості. Ральф Сміт пише про це в Розліді “Трійця і Пекло” Христос розсудить по-правді. Він дає шанс, дає вибір і дає милість тому, хто визнає, що грішить. Іди і більше не гріши, – ці слова війшли до Літургії. Їх промовляють після визнання гріха і проголошення прощення.