Повт Зак 31:9-34:12 Ів.4:1-6:15 (35 тиждень)

Тиждень 35

040520

050520

060520

070520

080520

090520

Повторення Закону 7-7

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH8jpTX_VkkIJftUS0RFs41k

 

43 Закон слід читати кожен сьомий рік (31: 9-13)

44 Вступ до Пісні Мойсеєвої (31: 14-23)

45 Мойсей готується співати свою пісню (31: 24-29)

46 Пісня Мойсея (31: 30-32: 44)

47 Передвіщення Мойсеєвої смерті (32: 45-52)

48 Мойсеєве благословення Ізраїля (33: 1-29)

49 Ізраїль оплакує смерть Мойсея (34: 1-12)

 

4 травня 2020 року

43 Закон слід читати кожен сьомий рік (31:9-13)

Повторення Закону – Перикопа 43 https://youtu.be/IPAFwDJLit0 1:35

Структура проста – вступ Р: 9-11в – передаючи цей Закон левитам і старійшинам народу, Мойсей заповідує читати його для всього народу під час свята Кучок. Ми читали про відпущення (15 розділ), яке відбувається раз в 7 років і про свято Кучок (16-й).

Читати “до їхніх ушей” – семітський вислів, який схожий на “вкладіть собі ці слова у вуха”, або як Христос каже Христос каже – хто має вуха слухати. Віра від слухання – і вони мали заповідь від Мойсея робити це регулярно під час святат Кучок. З подальшої історії знаємо, що не робили…

А-А1 (12-13в): повторються слова “чути, навчатися, боятися”

Чим ці частини відрізняються ?

А: мають бути зібрані всі, включаючи приходьків: чоловіки, жінки, діти.

Будуть чути, щоб навчитися і боятися.

А1: їхні сини (тобто наступне покоління) буде чути та навчатися, щоб боятися.

Окрім того, що в 1 половині йдеться про весь Ізраіль, який на даний момент буде зібраний, а в 2 половині – про майбутнє покоління, порівнюючи ці тексти можна побачити ще таку деталь: чути щоб навчатися – навчатися, щоб боятися. Звісно що все це пов’язне, але робляться різні акценти, завдяки яким ти звертаєш увагу на те, про що йдеться: зокрема на звязок між цим усім: чути, щоб навчатися, щоб боятися.

А додає і “додержуватися виконувати” А1: додає “доки ви на землі – тут викорствується слово “адама”, а не “ерец”, хоча йдеться про ось цю, яку вони йдуть посісти.

Висновок: для того, щоб нам навчитися боятися Господа і додержувати його заповідей (а це між собою теж тісно пов’язне, оскільки ми говорили що “боятися” це не просто тремтіння, а вияв турботи про бідного, про того, хто від тебе залежний, але не може себе захистити – “я боюся Бога”, – каже Йосип братам, а потім робить те, що доводить що ходить під Богом (Бут.42). Або згадані нами бабки-повитухи, які боялися Бога і не вбивали немовлят.. (Вих.).

Отже все це певний процес – щоб успадкувати обіцяне Богом, щоб навчити наступне покоління, ми самі маємо регулярно слухати Боже Слово (я думаю, що хоча зараз всі вміють читати, має значення якраз слухати і те, що це відбувається публічно теж має значення – тобто нам по-перше треба це застосувати до Літургії, під час якої ми слухаємо Боже Слово, а не до особистого читання Біблії вдома).

sn The ger (גֵּר) “foreign resident” or “naturalized citizen,” (see Exod 12:19 and Deut 29:10-13) could make sacrifices (Lev 17:822:18Num 15:14) and participate in Israel’s religious festivals: Passover Exod 12:48; Day of Atonement Lev 16:29; Feast of Weeks Deut 16:10-14; Feast of Tabernacles/Temporary Shelters Deut 31:12.

Присутність приходька – це теж частина турботи про нього, тому що як ми знаємо з одного боку – приходьками були самі ізраільтяни, тому вони повинні з розумінням ставитися (в НЗ говориться “пам’ятайте, ким ви були без БОга – (Еф). З іншого боку приходько з часом інтегрується, а для цього треба створити умови. Вже тоді вирішальну роль грає не кров, а завіт – і якщо це людина хоче приєднатися, то ці умови мають бути створені. В НЗ є певна категорія людей, які так і називаютсья – “ті, що бояться Бога” – тобто це люди, які засвоїли головне практичне в Законі – які на ділі вже є Божим народом, але вони не обрізані. Ця формальність має значення, але ту йдеться про інше – про те, що вирішальне – про виконання Закону. Павло говорить про це детально в післанні до Рим. 2 розіділ – повернемося до цієї теми.

Зараз я хочу загострити увагу на тому, що це все походить звідси, з самої Тори, а в НЗ повторюється. Щоб навчитися боятися Бога треба навчитися Писання, воно приготує тебе до добрих діл, до турботи про бідних (пише Павло 2 Тим.3:16). Левити і старійшини відповідальні за те, щоб зібрати народ, дати йому почути Закон, навчитись боятися Господа і додержуватись заповіданого.

44 Вступ до Пісні Мойсеєвої (31:14-23)

Повторення Закону – Перикопа 44 https://youtu.be/hz9vjK1hsbY

Чотиричасний хіазм

А-А1: Господь велить Мойсеєві – Господь велить Ісусові (він в наших Бібліях – це помилка – мова про Бога, а не Мойсея). В оригіналі взагалі нема “він” – ми це розуміємо з подальшого тексту.

В-В1: Господь каже, щою перед тим, як померти Мойсей прийшов до Скинії разом з Ісусом Навином. Там їх з’явилася слава Господня – таке Богоявлення ще називають Шехіна – стовп хмари. Про це постійно йдеться в Біблії. З іншого боку хізму ми бачимо як Мойсей виконав те, що треба ще до своєї смерті. Що саме ?

С-С1: перед тим, як сказати Мойсеєві що зробити Бог пояснює – взагалі більша частина тексту – це пояснення, а не заповідь зробити. Те, що має стати змістом цієї пісні вже говорилося, коли ми читали про санкції (декілька розділів – благословіння і прокляття). Тут пояснюється суть: після того, як Мойсей відійде, народ зламає завіт (тут повторюється оце “зламати завіт”. Це вже було біля Хориву, коли вони зробили золоте теля, з Мойсеєєм, казали, не знаємо що сталося – ось твій бог, що вивів тебе з Єгипту. Історія повторювалася і вона буде повторюватися далі, каже Бог.

Бог судив свій народ – і вони отямляться (17 в). Невірність описується в термінах шлюбу – коли буде все, Ізраіль забуде про вірність. Бог каже, що це зрозуміло з того, до чого вони вже схильні. Він знає “наставлення серця, що Ізраіль чинить сьогодні”. В 31:21 використовується слово, яке вперше зустрічається в Бут 6:5. Господь побачив що “нахил думки серця її” зло і знищив землю потопом. Тобто те, що відбувається говорить про певну схильність до невірності і дає Богу підстави сказати Мойсеєві, що буде потім.

Тому потрібна пісня: центр хіазму і далі – коли стане зовсім вже зле – тоді згадають пісню, тому що пісня не забувається. Завдяки музиці Слово прописується в людині на рівні, який глибший за рівень інтелектуальний. Остання фаза завіту – правонаступництво – передача наступному поколінню тісно пов’язана з мистецтвом. Про це багато говорить Джордан і всі наші ритуали спрямовані саме на це.

Якщо ж говорити про пісню – то в нас з піснями виникають асоціації і сама пісня викликає асоціації на емоційному рівні. Тому якщо ви хочете залишити заповіт – не просто записуйте його на папері – напишіть пісню.

Бог дав нам пісенник і він знаходиться в самому центрі наших Біблії. Те, про що ми говорили вище – слухання Слова Божого має продовження, відповідь в співі. Тому що спів, це продовження мови. Я можу надати мові музичних ознак пониженням і підвищенням голосу, артикуляцією звуку і тд. Про це багао говорить Джордан і ми повертатимемося до цього, вивчаючи Біблію, тому що це пов’язано зі співом Псалмів кантовим способом. Але не зараз.

Тим, хто знає, про що кажу: ви можете спробувати співати Святе Письмо, використовуючи ті канти, які ми вже декілька років співаємо в Церкві. Вони вже запам’ятались – я проілюструю, як це можна робити прямо з Біблії завтра, коли ми будемо читати текст цієї пісні.

Отже, треба записати пісню, і навчити її (вкласти в уста). Як сказав про те, яку роль пісня грають для нас, але тут Бог каже, що ця пісня буде Йому свідком. Тобто це такий багатовимірний процес (пор.в 19 і 21). Ця пісня нагадає Ізраілеві що Бог попереджував, вона засвідчить, що те зло, яке прийшло “не з неба звалилося” – хоча якраз з неба… Мається на увазі що воно – не випадкове, а наслідок відсупництва.

Таким чином завіт буде прикрашено, вірність ствреджено урочистим і мистецьким способом – за допомогою пісні.

45 Мойсей готується співати свою пісню (31:24-29)

Повторення Закону – Перикопа 45 https://youtu.be/fOmbzyLJTbQ

Зміст цієї перикопи дуже схожий на попердню, але тут вже все те, що сказав Йому Бог Мойсей передає людям.

Р: Мойсей скінчив писати слова цього Закону і наказав левитам, що носять ковчега, покласти її збоку від ковчега.

А: книга буде свідком.

В: Мойсей каже, що вони були неслухняні та твердошиї за його життя, і тим більше – після його смерті. Мені здається що тут на Мойсея схожий Павло, який попереджує Церкву про проблеми, які її чекають, але каже, що свою роль він виконав.

А1: свідчення відбудеться урочисто – всі представники народу будуть зібрані і буде закликане в свідки небо і земля.Саме так починається ця пісня, яку ми проспіваємо завтра: Слухай небо і я говоритиму)

В1: тут він повторює, що знає: псуюючися зіпсуюються (семітизм, як смертю помреш). Він каже, що відхиляться від дороги (згадайте, що ми казали що Тора – це Дорога: ось підтвердження такого сприйняття Закону Мойсеєм). Він знає, що це трапиться – що коли будуть робити зло і гнівити Господа їх спіткає нещастя. Далі йде вже сама пісня…

Дані тексти дають нам розуміти, як має відбуватися передача Божого Слова, як Церкву треба наставляти на дорогу, якою є Ісус Христос.

1. Опираючись на те, що сказав Бог і зробив Бог (в тч на повноваження, які він дав тим, хто є для цього обраний)

2. Треба робити це публічно і урочисто, задіюючи Літургічні форми, зокрема спів.

3. Змістом цих настанов має бути завіт і вірність Завіту. Увага має бути загострена на санкціях – як на позитивній стороні (ми це побачимо в пісні), так і на негативній (що буде, якщо порушите завіт): тобто благословіння і прокляття. Як ми бачили негаивній стороні навіть приділено більше уваги, тому що це потребує більших зусиль – щоб дойшло що це не жарти і як все серйозно. Ми побачимо це на прикладі пісні, яку будемо читати завтра.

5 травня 2020.

46 Пісня Мойсея (31: 30-32: 44)

Повторення Закону – Перикопа 46 https://youtu.be/6rNF7XvVqYk

А-А’: слова цієї пісні (31:30 пор. 32:44). Слова пісні бли сказані і ми вчора почали говорити про цей спосіб читання Біблії – речетатичним наспівом. Коли це робили в традиції юдейській – це звучить по-іншому. В церковній традиції є 6 різних способів кантового співу, ми послуговуємося традицією англіканської церкви – проста мелодика не дуже віддалена від слов’янскьої. Звучання цих кантів в англіканських соборах можна послухати на Youtube. Це поєднання простого читання тексту і розкішного музичного звучання, тому що це 4 голоси і орган. Якщо цікаво послухати дайте знати, я вишлю посилання.

Слово “дабер” постійно повторюється в мові оригіналу, а вперше зустрічається при оновленні завіту з Ноєм: і сказав Бог Ною… В перших розділах Біблії – інше слово. На минулому тижні, розпочавши читати Євангеліє від Іоанна, ми говорили про зв’язок слова “Дабер” з словом “девір” – кімната в храмі, Святе Святих.

В-В1: Бог вірний (4 пор 39)

1: Свідки – небо і земля

2: про Слово Боже, яке сходить з неба і не повертається до Бога марним, як дощ пізніше говорить Ісая (Іс.55:9-11). Очевидно він надихнувся словами цієї пісні. Вода, як символ, з’являється в перших розділаї Біблії і є одним з головних символів Біблії, який символізує життя (тут образ зрошення засохлої землі, яка родить завдяки воді): так Мойсей називає слова цієї пісні – так можна назвати Біблійне вчення, науку Слова Божого.

3: Мойсей закликає віддати славу Богові, коли він кликатиме Господнє Ім’я (Ім’я – це один з ключових біблійних богословських термінів: Ім’я презентує того, хто його носить і складає його репутацію, вплив, статус – це дуже змістовний термін..

4: Цей вірш сам по собі побудований як паралелізм: А-А1: Бог – Скеля і Бог вірний. В-В1: Його діло досконале – в ньому немає кривди; С-С1: всі Його дороги справедливі – Він вірний і праведний (мішпат-цадака: КТ СЗ).

5: про зіпсованість сучасного йому покоління говорив Ісус Христос (Мф.17:17) і ці слова зближають його промови з піснею Мойсея.

6: Господь – батько і творець, Він створив і поставив (що тобто вповноважив) – від людини очікується, що вона відповідно воздасть Богу (це теми 1 розділу книги Буття). Людина мала оволодіти землею і дякувати Богу. Саме це Бог відновлює в новому творінні, у Христі. Тут йдеться саме про це, тому що Ізраіль – Син і Христос – Син і Христос виконав ту роль, яке провалив Адав і Ізраіль.

Отже, йдеться про Бога: який Він і чого Він хоче від людей, яких обрав.

36: (пор.В1): Бог судитиме Свій народ (про це нагадує Петро, коли каже що час початися суду з Дому Божого – суд завжди починається з Дому Божого). Бог змилосердиться – милість є милістю тільки тоді, коли вчинено суд: милість – це коли ти не отримуєш того, на що заслуговуєш. Він змилосердиться з огляду на повну нікчемність, несвободу, яка охопила всіх, так що “немає ані невільного, ані вільного” – всі згрішили і позбавлені слави Божої (Рим.3).

37: В пісні йдеться про іншу скелю, яка не бог. Таким чином образ склелі, який застосовується до Бога є образом, що передає надію також на інші скелі – це боги. І Скеля дає захист і все залежить від того, хто твоя Скеля.

38: продовжує, описуюючи поклоніння (їсти і пити). Судячи Бог задає питання, так що стає очевидним, що якщо ти поклоняєшся якомусь богу, Він втрутиться і допоможе – стане твоєю Скелею. Біди, які Бог наслав на Свій народ не може зупинити ніякий бог – ніхто не спасе від Його гніву, не стане покровом (Скелі, покрийте нас – такі слова є в Біблії далі…. Теж звідси взято).

39,40: ці слова вірш десятки раз повторюється у Ісаї (Я Бог – і немає іншого) – читати.

41: Меч – це образ Божого Слова. В книзі Об’явлення в устах Сина – меч. Це те, як Бог судить: Словом. Меч нагострено і відбудеться відплата богоненависникам. Загальний контекст подальших віршів можна проілструвати історіями з Біблії: Божий народ відвертався, не даючи Богові того, що Йому належить, це відбувалося через поклоніння лжебогам – і народи, для яких ці боги були рідні (тому що боги завжди були закріплені за певними територіями – є навіть версія, що коли Яхве сказав: “Я є Той, Хто я є”, то малося на увазі “Я є там, де я є” – тобто не Бог певної території (здається филистимляни вважали його богом гір….). Отже, Божий народ попадав в рабство до тих, чиїм богам вони служили, а потім Бог їх визволяв, караючи їх ворогів. Про цю помсту тут ідеться: 42,43. Ці всі визволення вказують на остаточне Визволення у Христі. Так само, як під час Виходу з Єгипту до Божого народу долучались погани – так буде і далі в історії народу Божого, і так є у Христі, який викупив Свій народ (викуплення в Біблії – це пов’язано з помстою, з обов’язками родича, який має помститися за кров).

https://www.patheos.com/blogs/leithart/2006/08/sermon-outline-9/

Таким чином В-В1: про вірного Бога і Його чини.

С-С1: історія Божого народу, якому дано все і який – невірний. Людський дух може знести все, окрім постійного благополуччя (Мартін Бубер). Таким чином процвітання стає спокусою – і можливо навіть серйознішою за спокусу, що пов’язана з бідою…

7-14: пам’ятай – Бог дав Йому спадок. Бог дав границі народам за числом Ізраілевих Синів (Божий народ – Божа земля: в центрі історії) – мабуть мається на увазі число 70, тому коли Яків прийшов у Єгипет, ізраільтян було 70 (мається на увазі прямих нащадків, а не загальна кількість людей – а 70 в Біблії – це число, що символізує народи світу (Вавилонська вежа…

Бог знайшов свій народ у пустелі, посеред гієн. Пустеля – місце смерті. Можливо ви бачили як гієни чатують на здобич… От Мойсей їм так гарно змальовує, як вони виють і нагадує від чого Бог їх визволив. Бог як зіницю ока зберігав посеред смертельної небезпеки. Він – як орел, що носить пташенят на крилах і створює всі умови для їх безпеки. Бог дає все те, що вони матимуть в Землі молока і меду, все буде: хліб і до хліба – м’ясо, вино… Все це дав Він, а не боги, які асоціюються з цими дарами (бог вина, бог дощу, бог родючості і тд).

27 (С1): Мойсей нагадує, що є причини, через які Бог відкладає гнів (щоб вороги не сказали), тому що не дивлячись на те, що це відступники – вони Його народ. Тому по-перше все відбуватиметься так, щоб вороги не згордилися.

28: Але з іншого боку це не вирішує проблеми: вони безнадійні.

29: про відсутність мудрості говорить те, що вони не здатні провести лінію від наслідків до причини, чи від причини до наслідків.

30: І це по-перше стосується Божих діл: як могло статися те, що сталося, якби не Бог. Приклад – військові перемоги Ізраіля.

31: очевидно навіть для ворогів, що тут йдеться про щось надзвичайне, що виходить за межі релігійних ігор.

32-33: Мойсей пригадує про Содом і Гоморру. Події, які описані в Біблії – це суд над виноградниками і полями, які отруєні гріхом (тут знову йдеться про гіркий корінь, про це вже говорилося в книзі Повторення Закону і ми проводили паралель з післанням до Євреїв – все це пов’яано оскільки всі ці тексти говорять про відступництво – приклад відступника: Лот, який спасся “як з вогню” (1 Кор.). Вино – отрута зміїїна (мається на увазі царський статус людини – вино бо напій царів, але який опоганений гріхом – схожі терміни, коли Павло пише про гріховність: отрута зміїна на їхніх губах – Рим. 3).

34-35: Бог не може не реагувати, навіть якщо це поки що не явлено: це в Його скабницях, як води потопу, які свого часу, коли небесні вікна відчинилися – вилилися на землю. Про неминучість суду також написано в 2 Пет. – що Господь близько і якщо суд не приходить, то Він не зволікає, а довготерпить. Майбутнє, тут сказано навіть поспішає назустріч. Щось схоже з тим, коли ми говоримо – дні летять…

Отже ці частини говорять про велику відповідальність, яка походить з того, що зробив Бог, як він обдарував – великі дари кладуть велику відповідальність – хіба не про це говорив Ісус Христос ? Кому багато дано…

Ми маємо дуже багато і сьогодні, – чи розуміємо ми що суд буде пропорційним цій відповідальності ?

Центр хіазму: це вірші з 19 по 26

19: описаний момент рішення, яке приймає Бог – побачив (суд), розгнівався іі зненавидів Своїх дітей

20: вирішив заховати лице – якщо цар казав людині, що вона більше не побачить його лиця – це означало смерть. Навіть здається мішок на голову одягали і виводили в деяких культурах (якщо я не помиляюсь..)

21: ось тут прямо сказано, про те, як пов’язані боги і завойовники.

22: Вогонь гніву походить згори і сходить до шеолу, спалюючи все на своєму шляху – врожай землі і підвалини гір (під землею). Це те, що мається на увазі під судом, який стосується всіх: все буде проходити випробування вогнем, просто щось згорить, а щось – ні. Бог – вогонь (Євр.12) – це образ Його святості, тому це можна відділяти від нашої уяви про Бога.

23-26: в деталях описані ті нещастя, які як стріли прошиють відступників. Голод, пожари, епідемії, дикі звірі і отруйні змії, меч вогорів, страх, який огортає тих, хто поки що в безпеці: загальнопоширений – огортає всіх, тому що передається як той вірус (вірус страху). Тому що Бог сказав: смерть. Та відклав з-за ворожого гніву і далі ми маємо зворотній бік хіазму. Таким чином в центрі – Божа постанова про суд.

Біблія – як ми вже казали – це єдина книга, вона цілісна і читаючи Старий Заповіт ми бачимо там Христа, так само, читати НЗ ми маємо в світлі Старого. Він, НЗ, був написаний тим Самим Духом, оснвуючись на текстах записаних раніше, в СЗ.

Тільки перекручування Біблії призводить до нехтування вченням, яке міститься в пісні Мойсея – відступництво – це тема занадто очевидна, щоб нею нехтувати. Але тут відбувається щось парадоксальне – ми про це вже говорили – чим більша неправда – тим більше в неї вірять, чим щось очевидніше – тим більше знехтуване. Це мабуть пов’язано з тим, про що йдеться в цій пісні – людина отупіла, оглохла, осліпла, як її боги. І доки до неї не дійде, що вона – охрещена, що вона – відступник, доти вона буде себе дурити. Але настане час, коли прийде відплата – нога посковзнеться, якщо ти стоїщ на слизькому – не тепер, то в Четвер. Тому Ісус Христос, так Само як Мойсей закликав будувати на Камені, – цим каменем є Він Сам, наша Скеля і Церква, яка названа в стовпом і підвалиною правди (1 Тим.3:15). Її вчення незмінне відвіку, воно передається в церковній традиції, яка основана на Біблії.

Зокрема, в традиції пісенній – ви часто зустічали тексти пісень, які були б схожими на цей. Тому співаємо сам текст Святого Письма. Є багато хороших гімнів, які треба перекласти, або підібрати (написати) для них музику і таким чином прославити Слово.

Проблема сучасної християнської музики – це пробелема сучасної Церкви вцілому – відступництво стало нормою. Перекручення і зловживання Писанням – чимось звичайним. Тому це відображається на музиці, на текстах, які рідко коли містять щось схоже з тим, що ми маємо в пісні Мойсея: нагадування про Божі дари і пересторога, яка я складовою завіту. А саме це Мойсей мав передати і саме нікуди не ділося з завіту у Христі. Благословіння і прокляття – Бог благословив нас всяким духовним благословенням в небесах – хто не любить Господа – нехай буде проклятий – це з Нового Завіту (післання до Ефесян 1 і 1 Кор. 16). Нехай Господь дасть покаяння, коли ми невірні і допоможе нам залишатися вірними, пам’ятаючи пісню Мойсея. Амінь.

6 травня 2020.

Я відкрив конспект Джордана і подивився як саме пісня Мойсея, про яку ми говорили вчора відображає 5 складових завіту. Він посилається на Мередіта Клайма, вченого, який досліджував СЗ:

1. The God of the covenant, vs. 3-4

2. History of the covenant, vs. 5-14

3. Rebellion against covenant law, vs. 15-18

4. Sanctions of the covenant, vs. 19-43

5. Use of the Song for continuity of the covenant, vs. 44-47

Таким чином ця пісня відображає завіт. Можна проповідувати на основі цього тексту про складові завіту.

47 Передвіщення Мойсеєвої смерті (32: 45-52)

Повторення Закону – Перикопа 47 https://youtu.be/ezBYkkopjMU 6:15 івр

Перикопа має паралельну структуру: АВА’В’:

А-А’: повторюється “промовляв”: спочатку промовляв Мойсей, а потім промовляє Бог

В-В’: контраст між “посіданням землі” і “не увійдеш в землю” – Мойсей не увійде за те, що вони з Аароном не освятили Боже Ім’я перед Ізраілем.

Провіщення Мойсеєвої смерті вже було в книзі (31:29) і тепер переповідається як Бог говорить Йому про це в той самий день, коли Мойсей має піднятися на гору і там померти.

Мойсей не раз підіймався на гору, зокрема, коли Бог заключав завіт з Ізраілем. Те покоління, яке думало що з ним щось сталося (що він помер на горі) саме вже все вимерло – і тепер їх діти, ті кого в землю введе Ісус Навин стають свідками як Мойсей справді піднімається на гору для того, щоб не повернутися. Їм не треба його чекати. Писання чітко називає причину такого суворого рішення: невірність – вони з Аароном згрішили і не освятили Боже Ім’я перед Ізраілем. В них була священницька роль – у Аарона – роль першосвященника, а у Мойсея – посередника, раба. Вони обоє були слугами палацу Царя, хоча у кожного з них були свої обов’язки.

Ми молимося в молитві Отче наш – нехай святиться Ім’я Твоє. Як це так – не освятили Боже Ім’я. Слово “святий” (кадош) – один з ключових термінів СЗ, більше того, якщо вірити спеціалістам – це єдиний абстрактний термін. Тобто кожне слово в цій мові (біблійний іврит) мало конкретне значення. Мова функціональна, в ній нема абстрактних понять – нема навіть слова “ніщо”, тому що якщо це ніщо, то не може бути слова, яке це описує. І от єдиний абстраткний термін “кадош” – він використовується, щоб описати те, що людина не контролює, чому вона не може дати ім’я. Пояснюючи слово “Святи” часто говорять “відділений” – тобто в цьому сенсі – інший, той, що за межею звичайного. Бог – Святий. Святийм є сьомий день (Бут.2:3) – тут, між іншим це слово зустрічається вперше.

Отже, Мойсей і Аарон були покликані святити Боже Ім’я перед Ізраілем. Саме цим вони і займались, виконуючи свої обов’язки, які зводилися до того, що вони захищали Божу святість, а точніше – захищали людей від Божої святості. В СЗ існувало декілька рівнів цієї святості – було святе, і було святе святих. І відповідно існувало декілька рівнів освячення, відділення.

Ми знаємо історії, пов’язані з вторгненням на територію святості, які закінчувалися смертю (Лев.10 – Надав і Авіуд – сама відома). Люди дають визначення сакральному (священному) і профанному (звичайному) виходячи з того, у що вони вірять. У Христі Бог освятив Свою Церву і тепер немає рівнів освячення в старозаповітньому сенсі. Ми входимо у Святе Святих, у яке міг входити тільки першосвященник раз на рік і ніколи не входили священники. Освячення відбувається у Тілі Христовому – власне кажучи Святим Духом. Святість – дуже велика тема, я тільки хочу загострити увагу, що третя Особа Трійці названа Святим Духом. Звісно про Отця і Сина теж сказано “святий”.

Отже Ім’я – тобто репутація Бога має святитись. Ми про це молимося, не зважаючи на те, що самі постійно плямуємо цю репутацію своєю невірністю. Ми визнаємо свій гріх. Але інколи Бог робить наші гріхи показовими – так як це трапилося з Мойсеєм. Кожен ізраільтянин знав що Мойсей – найбільший з пророків став нагадуванням про святість Бога, який не зважає на лиця. Історія, про яку йдеться і яка стала підставою для того, що Мойсей тільки побачить землю, а не увійде у неї описана в 20 розділі книги Чисел.

48 Мойсеєве благословення Ізраїля (33: 1-29)

Повторення Закону – Перикопа 48 https://youtu.be/6B09lqSHx8I

Структура хіастична, але не звичайна:

А-А1: повторюється слово “Єшурун”, яке означає Ізраіль, але це є особливе ім’я яке одні називають “почесни”, інші – вираженням “прив’язанності” – воно походить від євр. rb יָשַׁר (yashar, “чесний, прямий”). На минулому тижні ми читали як Христос сказав про Нафанаїла – Ізраільтянин, в якому немає лукавства – можливо це пов’язано.

Центральна частина – це 10 благословінь, які включають всі племена, окрім Симеона – я думав, що про нього не йдеться, тому що попросив спадину за Йорданом, але Джордан каже, що це пов’язано з тим, що він під прокляттям. Симеон і Левій попали під прокляття після того, як перебили жителів Сихему. Левій – відновився, коли Левіти стали на бік Мойсея після того, як народ згрішив з Золотим телям. Симеон – ні. Пізніше, з книги Суддів ми дізнаємося про те, що вони стали частиною коліна Юди і таким чином через Юду – теж віновилися.

Джордан також звертає увагу на те, що спочатку тут перелічені діти жінок, а потім – наложниць Якова.

Це благословіння є продовженням благословіння Якова, яке ми знаходимо в 49 розділі книги Буття – навіть структура уривку схожа. До речі, Симеона там теж поєднано з Левієм. Говорити детальніше про кожне коліно треба коли читаємо Буття, я тут просто нагадаю, що первородство перейшло від Рувима, Симеона і Левія до Юди – Яків провіщав пришестя Примирителя з цього коліна; Мойсей тут не говорить чогось подібного, ми знаємо що він пророкував про Христа, як про Пророка, який буде “як він”.

Цікаво звернути увагу, що благословляючи Левія, Мойсей говорить про особливу роль цього племені – вони навчають Слова Божого і мають особливе ставлення навіть до своїх родичів за тілом (9 вірш). На це звертається увага в коментарі Карсона, коли йдеться про те, що до Ісуса прийшли матір і брати, коли він навчав Слова Божого. Там є алюзія на цей вірш (Лук.8:19-21 – пер 44).

Пов’язуючи цей текст з заповіддю “возненавидіти батька і матір” Джордан каже що тепер всі ми – хто є послідовниками Христа – левити.

Як ми бачимо з тексту – тут підверджується благословіння Якова, в якому правління було дано Юді (тут це коліно відіграватиме головну роль під час завоювання – в7), священнство – Левію і найбільша частка – Йосипу (13-17в). Інші племена отримують своє у відповідності до того, які їх особливості (військові здібності, чи здібності до обробляння землі – це пов’язано з основними обов’язками – захищати і оволодіти землею). Також це благословіння пов’язано з географічними особливостями тієї території, яку посядуть племена в завойованому Краю – біля моря, в горах і тд)

Кожне з благословінь, так само як це було в книзі Буття, коли Яків благословляв Своїх синів описує плем’я (це вже закладено в імені, кожне з яких має якесь значення), говорить про його майбутнє мовою образною і поетичною – тобто благословіння має у собі пророчу складову. Таким чином словом Мойсей творить майбутнє (таке описання пророка дає Джордан). На мою думку, він сам цю роль і виконує, тому що його школа – це оновлення тлумачення Біблії. Він вже зараз, за життя впливає на безліч богословів і буде впливати в майбутньому, після своєї смерті. Тому в певному сенсі він творить майбутнє. Такі люди час від часу з’являються в історії – Лютер, Кальвін – ми не називаємо їх пророками, щоб не вносити неясності в питання. В нас один Пророк – Ісус Христос. Але ці люди сформували західний світ. Завдяки ним він став таким, як він є зараз.

49 Ізраїль оплакує смерть Мойсея (34: 1-12)

Повторення Закону – Перикопа 49 https://youtu.be/VR3AgDt-L7U

Хіастична структура:

А-А1: протиставлення – обіцяна земля і Єгипет. Земля описується так, ніби вона вже належить Ізраілю – іменами племен. Тихі, смиренні успадкують землю – казав Ісус. І от найсмиренніша людина на землі (дивиться на землю, оселення у якій було метою всього його життя. Він не увійде, чому – ми знаємо. Але він виконав Свою роль і вивів народ з Єгипту, привівши його сюди.

В-В1: Божі слова – пор. 4 і 8,9: Бог говорить з Мойсеєм востаннє і потім Слова Господні, які були наказані йому Ізраільтяни слухають від Ісуса Навина. Мойсей покладав на нього руки і він повний духа мудрості – тобто зрілий і готовий до виконання своєї ролі.

С: центр хіазму – повідомляється що Мойсей помер. Інколи ставлять питання – а як Мойсей може бути автором Повторення Закону, якщо тут йдеться про його смерть. На підставі цього не можна спорити з авторством Мойсея, треба просто припустити що цю частину книги потім було дописано. Але перед тим, як прийняти цей факт нам треба згадати про те, що авторство в древньму світі – це окрема тема. Як казав ГКЧ – місто було – як одна людина, а зараз кожна людина – як місто, яке роздирає громадянська війна. Про це цікаво сказано в його ессе на книгу Іова. З притаманним йому гумором він говорить про те, що авторські права – це сучані установки, а древні автори могли навіть називати свої книги іменами іншимх людей, діти могли дописувати те, що створили батьки і тд.

Джордан приаскає що Мойсей написав книги від Вихід, Левит, Числа і основну частину Повт Закону, а також відредагував записану до нього книгу Буття (є припущення що ці записи вів ще Адам). Завершення Повт Зак, де йдеться про смерть Мойсея могло бути написане, каже Джордан, Самуїлом.

Текст говорить, що ніхто не знає де саме було поховано Мойсея. Хтось колись сказав що якби знали, то мабуть почали б поклонятися мощам, як це робили з мідним змієм, якого Мойсей возніс в пустині. Пізніше ізраільтяни, як ми дізнаємося з Біблії поклонялися самому цьому змію. Словом, Мойсей відійшов. Він залишив те, що мало наступне покоління – Ісуса Навина, безліч плодів свого служіння і пам’ять про себе як про людину вірну (не зважаючи на те, що його смерть нагадувала про його невірність в тих обставинах, про які ми говорили).

 

Джордан звертає увагу на текст з післання Юди, в якому йдеться про те, що Ангел сперичався з дияволом про Мойсеєєве тіло. Є припущення, що Мойсей вознісся в тілі, і тому ніхто не знає місця його поховання. Джордан вважає таке припущення натягнутим. Я пригадав, що на горі Преображення явився Мойсей і Ілля – там не сказано, що Мойсей був возненсений, але сам факт того, що він з’явився з Ілльою може означати що він був вознесений. Проте стверджувати таке мабуть справді буде не варто. Так що треба мабуть погодитися з Джорданом. Він пояснює ту суперечку так – що Ангел сперечався про Старозаповітну Церкву, яка названа тілом Мойсея, а не про саме тіло Мойсея, в якому він, мовляв, піднісся.

Мойсей знав Господа обличчям в обличчя і такого як він більше не було – доки не прийшов Христос – Новий Мойсей, який відходячи передав повноваження Своїй Церкві (зокрема Петру). Руками апостолів чинилися чудеса і знамена, які були продовженням чудес, вчинених Ісусом. Перехідні етапи в завіті завжди пов’язані з чудесами, тому що з’являється щось нове і Бог по-особливому діє, оновлюючи і стрверджуючи завіт за нових обставин.

Церква продовжила Христову справу так само, як Ісус Навин – справу Мойсея (між книгами Ісуса Навина і Діями Апостолів є прямі паралелі).

На наступному тижні ми приступимо до читання книги Ісуса Навина.

А поки що відмітимо що закінчили читати Повторення Закону.

Коли ми пройдемо всю Біблію (DV), то почнемо знову спочатку – і тоді з’яляться коментарі на перші книги Тори і Євангелія, які ми читали, починаючи з 8 вересня 2019 року. Відео почали з’являтися з 21 березня, тому все прослухане між цими датами не публікувалося. Але Біблію треба читати постійно і особливо – Тору і Євангелія, тому ми ще повернемося до Буття, Виходу, Левиту і перших Євангелій…

Завтра – продовжуємо читати Євангеліє від Іоанна.

07 травня 2020

10 Ісус та Самарянка (4: 1-26) Карсон стор 332

11 Одне сіє, інший жне (4: 27-38)

12 Віра Самарян(4: 39-42)

13 Ісус повертається до Галілеї (4: 43-45)

14 Зцілення Сина сотника (4: 46-54)

15 Ісус зцілює в суботу (5: 1-18)

16 Влада сина (5: 19-30)

17 Ісусові свідки (5: 31-47)

18 Нагодування п’яти тисяч (6: 1-15)

 

10 Ісус та Самарянка (4: 1-26) Карсон стор 332

Іван – Перикопа 10 https://youtu.be/24WOsx3eOsE

Паралельна структура що скл з 6 частин і є ще вступ 1-6 вірш

МИ будемо розглядати частини, порівнюючи їх одна з одною, тому що історію по-порядку ми вже прочитали:

Р: Дається точний час коли трапилася подія (6 годин – це 12: час особливої спеки; час ще вказує на те, що жінка приходила до колодця не зранку, не тоді, коли туди приходили решта жінок; але можливо причина не в тому, що вона стидалася – хоча так зазвичай тлумачать…) і пояснюється чому Ісус залишив Єрусалим (тобто всі попередні події відбувалися там, – це було перше за 3 роки відвідування Єрусалиму): тепер, на шляху у Галілею він проходить Самарію і зупиняється біля міста Сихем. Ми нещодавно згадували як Яків благословляв синів (коли говорили про благословіння Мойсея) і що Яків дав найбільшу долю Єфрему і Манасії (тобто Йосипу)…

Карсон коментує так (т2 стор 332):

Еще одно место, о котором говорится в ВЗ и которое связано с данным отрывком, упоминается евангелистом в Ин. 4, 5 как «участок земли, данный Иаковом сыну своему Иосифу». Эта ссылка отражает обычный вывод из Быт. 48, 21-22 и Нав. 24, 32 о том, что Иаков дал своему сыну Иосифу землю в Сихеме, которую купил у сынов Еммора (Быт. 33, 18-19) и в которой впоследствии Иосиф был похоронен (ср. Исх. 13, 19; Нав. 24, 32; см. Neyrey 1979; Dalman 1935: 212-16).

Про те, хто такі самаряни ми вже говорили – нагадаю – це потомки ізраільтян, які змішалися з місцевими племенами і не приєдналися до юдеїв, коли ті повернулися з полону, встановивши поклоніння на горі Гарізім – гора, про яку ми теж згадували, читаючи Повт Закону. Мосей наказав побудувати жертівник на горі Гевал (Повт.Зак 27).

Перелічуючи деталі не бажання спілкуватися, яке було між юдеями і самарянами, Карсон зокрема каже:

Самаритянки, подобно язычникам, считались постоянно пребывающими в состоянии ритуальной нечистоты (ср. т. Nid. 4:1; см. Danby 1933: 803; Daube 1950; 1956: 373-82; Derrett 1988). Помимо этнических предрассудков, у мужчин было не принято рассуждать о богословских вопросах с женщинами. Все это подчеркивает то, что Иисус не боялся нарушить социальные ограничения ради своего служения.

Ісус пішов з Єрусалиму після того, як почув, що фарисеї почули, що він хрестить більше учнів, як Іоанн (тобто його учні хрестять “хрещенням Іоанновим”). Можна було взагалі пройти повз Самарію – правда цей шлях був довший – він пролягав вздовж річки Йордан. Зазвичай до Єрусалиму ходили цим шляхом. Ісус пішов через Самарію.

А-А1: 7-8 і 16 – Ісус звертається до жінки: в одному випадку з проханням напитися, а пізніше каже їй піти і покликати чоловіка.

В-В1: 9 і 17а – Жінка відповідає. Обидві відповіді свідчать про певні ускладнення, викликані проханням. Спочатку жінку обурило, що юдей просить пити в самарянки: ворожнеча між юдеями і самарянами сформувала звичку уникати всякої взаємодії. Жінка допитується: як же так ? В цих словах мабуть є і докір, і здивування. Потім вона каже, що не має чоловіка. Вона приховує правду, розраховуючи що той, хто питає – чужа людина, яка не знає деталей її історії.

С-С1: 10 і 17б-18 – Христос продовжує розмову, повідомляючи жінці щось особливе: там – що якби вона знала з ким говорить, то просила б напитися у Нього, і Він би їй дав живої води. Тут – Христос зауважує, що її відповідь точна, але не повна: ти добре, сказала, що чоловіка нема, бо той, кого ти маєш – не чоловік. В тебе вже було таких 5.

Про воду:

«живая вода» — проточной воды из источников, в противоположность воде застоявшейся

В данном отрывке может содержаться аллюзия на Чис. 20, 8-11, где из скалы потекла вода, дав израильтянам долгожданное избавление от жажды (см. Чис. 21,16-18).

В Иер. 2,13 Бог сетует на то, что израильтяне оставили его, «источник воды живой». В Ис. 12,3 пророк представляет радость, с которой люди будут «почерпать из источников спасения» в последние дни. В раввинистической традиции изобилие воды было связано с явлением Мессии (Рабба Еккя. 1:9; см. ссылку на Исх. 17, 6 в 1 Кор. 10,4).

В Евангелии от Иоанна Иисус явным образом ассоциируется с Творцом и подателем Жизни (Ин. 5, 26); он дает дар «воды живой», позднее становится ясно, что речь идет о Святом Духе (Ин. 7, 37-39). Это благословение последнего времени, дарованное после вознесения Иисуса, превосходит Иоанново водное крещение (Ин. 1, 26.33), иудейское ритуальное омовение (Ин. 2,6; 3, 25), крещение прозелитов (ср. Ин. 3, 5) и символическое зажигание светильников и излияние воды на празднике Кущей (Ин. 7 — 8). Оно превосходит и утоляющие жажду и исцеляющие воды, такие как колодец Иакова (Ин. 4) и купальни Вифезды и Силоама (Ин. 5; 9).

Во исполнение пророчества ВЗ (Зах. 14, 8; Иез. 47, 9), Иисус открыл эпоху Божьего изобилия. Предложенная Иисусом живая вода – знак начала избавления от проклятия падший мир (Beale 1997: 29). То, что Иисус положил начало веку нового творения, означает исполнение пророческого смысла таких текстов, как, например, Ис. 35.

D-D1: жінка ставить питання: хто ж ти такий, це криниця Якова (ти що себе з ним порівнюєш ? В тебе навіть черпака нема, щоб зачерпнути з цієї глибокої криниці…); відповідаючи на слова про 5 чоловіків далі, вона називає Христа пророком і повертається до теми поділення між юдеями і самарянами – тільки тепер вона підіймає тему поклоніння, а не просто задає питання, яке звертає увагу на поділення (пор.9 і 20 вв). Питання: є два місця для поклоніння. Я думаю, що жінка свідомо чи підсвідомо натякає на те, що не може йтися про вірність у шлюбі, коли Божий народ поділений і має “декількох чоловіків”.

E-E1: Ісус продовжує наставляти жінку, пояснюючи що він має на увазі життя вічне, яке символізує вода. Ісус проводить різницю між тими, хто п’є “воду оцю” і ту, яку дасть Він (пізніше ми читаємо, що Ісус говорить про воду Духа – Ів.7 розділ). Відповідаючи на закид, що мовляв поділення, або змішання (перелюб) стосується поклоіння (і я припускаю що цим вона себе намагається виправдати, чи захиститися) – Христос каже, що настає година, і вона вже настала (цікаве уточнення, яке пов’язане з висловлюванням: вже – ще ні), коли правдиві богомільці будуть вклонятися в дусі та правді, і місце не буде визначальним. Хоча це не означає, що він погоджується з поклонінням Самарян – спасіння від юдеїв, тому що вони знають, чому кланяються, а самаряни – ні: вони ідолопоклонники. Це навело жінку на думки про головне – і вона їх вискаже…

Господь здесь не только провозглашает устаревшим поклонение самаритян на горе Гаризим, но и указывает, что иудейское поклонение в иерусалимском храме заменено Иисусом («не на горе сей, и не в Иерусалиме» [Ин. 4, 21; ср. 2, 17-22 и комментарий выше]). Это заявление, исходящее из уст Иисуса, еврея, утверждающего, что «спасение от иудеев» — воистину революционное.

F-F1: віра жінки: прохання дати води, після якого Ісус переходить до 2 частини розмви. Це прохання паралельне до слів жінки про Месію, які підсумовують їх розмову. Точніше, підсумовують слова Христа: Це – Я Месія. Можливо розмова продовжилась би, але надійшли учні… про це вже далі.

Отвечая, женщина подтверждает свою веру в то, «что придет Мессия», и что он все возвестит (Ин. 4,25), далее следует признание Иисусом себя Мессией (Ин. 4,26). Хотя здесь женщина говорит о грядущем «Мессии», этот термин не был широко используемым среди самаритян до XVI века (Kippenberg 1971: 303п216), вместо него предпочитали употреблять термин «Тахеб», или «Восстановитель». Образ Тахеба, в свою очередь, очевидно, возник независимо от Втор. 18, 15-18, и только впоследствии был связан с «пророком, подобным Моисею» (см. Bammel 1957; Boring, Berger, and Colpe 1995: 264—65; Kippenberg 1971: 276-327). Утверждение самаритянки «возвестит нам все» соответствует тому факту, что самаритяне ожидали не царственного Мессию из дома Давидова, как иудеи, но «мессию-учителя» (Bowman 1958:298-308).

Наскільки це має значення (якщо вона справді так сприймала) ? В будь-якому випадку ми знаємо врешті решт самаряни увірували завдяки словам Христа, тому якщо навіть напочатку в них були свої уяви – вони увірували в Того, в Кого треба.

Отже, спробуємо підбити пісумки вивчення літературної структури цього уривку:

А-А1: Ісус проявляє ініціативу в розмові, починаючи з “води” і “чоловіка” – Він переходить від однієї теми до другої, коли є необхідність розкрити сенс першої: тобто жінка вже просить води у нього в частині F. Розмова про “чоловіка” закінчилася тим, що вона дізналася, що перед нею – Месія, Христос, який має право говорити на подібні теми – розповість все (в24)

В-В1: від простого прохання (А-А1) розмова переходить до загострення (мабуть Христос знає це і не уникає важких тем, а навпаки не прямо їх торкається – чому прохання про воду і питання про чоловіка і викликало нові питання жінки)

С-С1: Христос пояснює те, що має на увазі, переходячи від “земного” до “небесного”: жива вода – Він непрямо дає їй зрозуміти що Він – пророк.

D-D1: жінка підтримує розмову: спочатку докорами – потім визнанням того, що він пророк і подальшою розмовою про поклоіння.

E-E1: Христос прямо говорить їй про те, що він дає і що робить: дає воду Духа (жива вода тече, це джерело і спід храма завжди витікала ріка – ми бачили це в Араді, де була копія храму Соломона, побудована для солдат). Також дає поклонятися в Дусі і правді (з того, що Бог є дух Христос робить висновок що поклонятися треба в Дусі і правді, тобто це пов’язує дію Духа з Писанням – важлива деталь, яка дає розпізнавати духів омани, про яких Іоанн пише вже в 1 своєму післання (4 розділ)

F-F1: Жінка розуміє, що їй потрібно те, про що говорить ця людина – вона просить води, а потім – відкрита для того, щоб слухати Месію…

Отже, ми бачимо певну динаміку, яка складається з того, що Христос починає розмову з конкретної “нейтральної” теми – хоча спрагу важко назвати темою “нейтральною”, тому що Він реально хотів пити, а черпака не мав. Скоріше за все це тема “звичайна”, тобто така, що стосується земних потреб і життя у тілі. Далі Він так веде цю бесіду, що жінка сама приходить до усвідомлення своїх потреб (хоча на почтку вона налаштована вороже). До речі – пити вона Йому не дала – про це далі… Тоді Христос вказує їй на те що стосується цих потреб, але виходить за їх межі – тобто стосується вже не просто тіла, а Духа, поклоіння Богу і зводиться до теми: Я – Месія.

Цю історію часто розбирають як модель для розмов про Христа. МИ не можемо зараз на цьому детально зупинятися, але мабуть вцілому це відповідна модель, хоча треба бути обережним, тому що ми не Христос і не можемо бачити сердець чи говорити так просто і глибоко.

Історія містить очевидну алюзію на СЗ – зокрема на розмови біля колодців. Знайомство з дівчатами і любовні історії починаються біля колодців. Тому що колодець – це символ життя, родючості. До речі – центральна перикопа в хіазмі, який охоплює книгу Буття – про колодці. Зокрема ми згадуємо Якова, який відвалив камінь від колодця, коли побачив Рахіль, а те, що розмова відбувається біля колодця Якова робить цю асоціацію неминучою.

Тема розмови є спорідненою з темами попердніх тексів Євангелія – весілля в Кані, розмова з Никодимом – образ Нареченого і нареченої, чоловіка і жінки присутній у всіх цих текстах (в Кані- весілля; з Никодимом – йдеться про народження). Так ми починаємо розуміти, чому темі любові приділена особлива увага в подальших листах Іоанна. Також темам правди, Духа – все це є в Його Євангелії, все це є в словах і вчинках Христа.

11 Одне сіє, інший жне (4: 27-38)

Іван – Перикопа 11 https://youtu.be/Mv4lQc9kD1U

А-А1: розмова перервалася, тому що надійшли учні – вони дивуються тому що Христос розмовляє зі сторонньою жінкою, біля колодця (це вже говорить про якісь особливі наміри), та й ще з самарянкою. Жінці достатньо почутого і в цій ситуації вона кидає водоноса, забуваючи чого прийшла і просто втікає. Засоромилася вона чи ні, не важливо, Іоанн каже, що вона побігла до міста в пошуках підтверження того, що це – Христос. Очікування Христа було настільки сильним, чи їх просто зацікавило, що Він сказав їй все, що вона вчинили – мабуть різні мотиви – але самаритяни з міста приходять до Ісуса. Саме на це вказує Христос в частині А1, коли говорить, що треба підняти очі і побачити побілілі ниви – ось вони стоять перед ними: ці самаритяни. Образ врожаю – це не випадкове порівняння, взяте з життя, а один з головних символів, який є в Біблії від початку. Христос посилає учнів жати, нагадуючи їм, що вони не сіяли. Це, до речі, важливе пояснення успіху учнів після дня П’ятидесятниці – тисячі навернених за один раз – це плід посіяного не учнями. Тому вони повиння пам’ятати що є ті, хто сіяли до них і не приписувати собі всі заслуги. Хоча своє вони отримають, але важливо щоб вони раділи з тими, хто сіяв – разом, з тими, в чию працю увійшли. Так відбуваєтсья і наш час. Одні сіють, інші – жнуть. І рідко коли сіячеві вдається побачити плоди, тому що Царство росте повільно і одного життя не вистачає…. Учні жали зокрема посіяне Іонанном- вони самі були плодом його служіння…

В-В1: Учні принесли куплену в місті їжу, а Христос відмовляється їсти, бажаючи навчити їх про їжу Духа. Вони не розуміють.

С: в центрі хіазму Христос каже що вони не знають цієї їжі.

Тут треба згадати, що таке їжа в Біблії. Це зайняло б дуже багато часу, тому тільки головне:

Бог їсть жертви – не в прямому сенсі (Хіба я їм ? Пс), але сенс якраз у цьому. У споживанні – інколи це відбувається навіть разом з тим, хто приность жертву – мирна жертва їлася не тільки священниками, а тими, від чийого імені приносилася. Т

Тому в центрі нашого християнського поклоніння ритуал, що пов’язаний з їжею – Причастя. Людина не живе без їжі і води – в даних текстах вода і їжа – поєднані.

Христос, який тут не отримав ні води, ні їжі, каже що наситився. Хоча може він і їв потім, може й пив (жінка кинула водоноса) – це не важливо. Важливо, щоб почули (а потім, коли прийде час і зрозуміли), що те, що відбувається пов’язано саме з цим – з життєво необхідним, як їжа і вода. Жінка повернулася і привела людей з міста, які були готові слухати. Це стало їжою для Ісуса, який прийшов чинити волю Отця і довершити справу, для якої був посланий. Тому темою подальших пояснень є врожай – їжа. Ключем до пояснення можуть бути слова: людина житиме не хлібом єдиним, а Словом Божим. Слово – це воля Божа і Справа Божа, яку звершує Ісус, і яку посилає звершувати учнів.

Тому Бог справді з задоволенням дивиться на перший плід – на Христа і Він насолоджується плодами Його діл, коли Церква приносить духовні жертви у вигляді хвали і десятин. Самі ці люди стають жертвами, як сказано в післанні до Римлян – принесіть тіла ваші в жертву живу (Рим.12)

Коли учні говорять з голодним і спрагеним Христом, який не хоче їсти і пити, то це збуджує інтерес і Христос використовує це, щоб їх наставити в тому, що стосується їжі, якої вони не знають. Ці слова – центр хіазму.

12 Віра Самарян(4: 39-42)

Іван – Перикопа 12 https://youtu.be/jmjMoZDOXVo

А-А1: багато хто із самарян увірували.

В-В1: підставою для цього стало по-перше – свідоцтво жінки, по-друга слова Христа, які вони почули. Відбувається перехід від одного до другого

С: в центрі хіазму їх благання залишитися з ними і Він на два дні залишився.

Слідування починається схожим чином, як це відбувалося з учнями, які питали Його де ти живеш і пробули у Нього цей день. Тобто оце пробування в Христовій присутності, слухання Його Слова безпосередньо мало ключове значення. Ми можемо порівняти це з тим, що відбувається сьогодні – одне діло чути про Церкву і погоджуватися з тим, що в Церкві – правда, інше – прийти і бути в Божій присутності.

Також ця історія наводить на думку, що хоча як Христос казав, Він був посланий до загинулих овець дому Ізраїлевого, Він від початку не був закритий до чужинців ( а самаряни інколи розглядалися як ті, хто навіть гірший за чужинців, як зрадники і відступники). Це стає додатковою мотивацією для подального обгругнтування того, що Євангеліє маж проповідуватись в Єрусалимі, Самарії і до кінців землі. Ми знаємо що Пилип проповідував Самарянам (Дії Апостолів 8 розділ). Виявляється, що це розпочав робити Христос і при чому на самоу початку – в перший рік Свого служіння.

8 травня 2020 року

13 Ісус повертається до Галілеї (4: 43-45)

Іван – Перикопа 13 https://youtu.be/AsW6WQiLxxw

Структура уривку паралельна АВА’В’

А-А’: Галілея

В-В’: пророк не має пошани у вітчизні – Галілеяни прийняли.

Я розуміти те, що Галілеяни прийняли ? Галілея – це ж його вітчизна, а пророк не має пошани у власній вітчизні. Територія Галілеї знаходиться на північ від Самарії. Христос повертається у Галілею, але тут мається на увазі його рідне місто:

The Greek word patris translated “country” can mean either homeland or hometown. The Synoptics always used it to describe Nazareth (Matt. 13:57Mark 6:4Luke 4:24). Інший варіант – мається на увазі Юдея, звідки він походив.

З Євангелія від Луки ми знаємо що від Нього вимагали чудес в Назареті, коли Господь проповідував у Синагозі і потім хотіли побити його камінням, коли Він відмовив. Тому ставлення в Назареті було негативним. Ставлення юдеїв теж переважно негативне. Христа не сприймають як Пророка ці групи людей.

Можливо маються на увазі обидві території, тому що далі йдеться про Кану (яка знаходиться за 5 км від Назарету).

В будь-якому випадку ми маємо контраст між Самарянами і тими, хто вірують тільки тому, що бачать чуда (відмінна риса юдеїв, про яку каже Павло) – у вітчизні (що б тут не малося на увазі – Юдея чи Назарет) не було пошани до Христа, як до пророка. Його приймали тільки тому, що бачили чудеса. Хоча це не можна засуджувати – Христос для того і робив ознаки, щоб увірували. Але вже в наступній перикопі – зцілюючи, Він прокоментував це.

But a superficial welcome based on enthusiasm for miracles is no real honor at all.

З іншого боку можна згадати прогол, в якому йдеться про те, що свої не прийняли, а тим, хто прийняли – тобто ця тема постійно висвітлюється в Євангелії.

Між важливими подіями, які описує Іоанн завжди відбувається якесь переміщення. Іоанн описує події такими кластерами, переходячи від одної до іншої через описання того, що Ісус пересувається з місця на місце (2:12,4:1-3).

Перед тим, як перейти до наступної перикопи – подивимося на хіазм 1-1, що охоплює все Євангеліє – забув це зробити вчора – перикопами з 10 по 13, тому заодно подивимося і згадаємо про що говорили вчора:

10-72: вода в розмові з самарянкою – вода, яка витікла з Ісусового боку.

11-71: Ісус каже, що Його їжа – довершити справу – Ісус бачить, що вже все довершене

12-70: спільною темою є слово Ісуса, якому повірили: самаритяни, коли Він був у них – Іоанн, якому сказано взяти матір Ісуса.

13-69: пророк без пошани – несіння хреста на Голгофу.

Всі тексти з того боку хіазму знаходяться в 19 розділі.

14 Зцілення Сина сотника (4: 46-54)

Іван – Перикопа 14 https://youtu.be/8arDT9W98xY

АВВ1А1

А-А1: зцілення хлопця, який мав, на думку батька померти.

Although βασιλικός (basilikos) has often been translated “nobleman” it almost certainly refers here to a servant of Herod, tetrarch of Galilee (who in the NT is called a king, Matt 14:9Mark 6:14-29). Capernaum was a border town, so doubtless there were many administrative officials in residence there.

Все це відбувається в Кані, згадується перше знамено (ознака – особливе слово: перетворення води на вино). З Капернауму, який знаходить на північно-західної сторони озера Галілейського до Кани добрих км 80. Він прийшов, почувши про Христа, який повернувся з Єрусалиму.

З іншого боку ми бачимо що його перестіли на зворотньому шляху його раби з вісткою що син його живе. Він повірив слову і тепер пов’язує це з конкретним словом, яке було сказане в конкретний час – 1 година дня (це 7 година, про яку йдеться). Він зрозумів і увірував сам і ввесь його дім (вислів, який часто описує наверення в Діях апостолів – що тут мається на увазі ? Що кожен з них зокрема прийняв рішення “віддати своє серце Христу”, що кожен з них “народився згори” – мається на увазі що коли господар дому увірував, усі, хто знаходяться під його юрисдикцією стають “віруючими” – одні штампи… Звичайно раби були свідками зцілення, але не треба думати що у них був вибір стосовно того, вірувати їм чи ні в цьому сенсі. Достатньо що увірував їх пан. Це треба враховувати, коли ми говоримо про Хрещення Русі – не треба дивитися на це очима незалежної сучасної людини.

Те, що трапилося було 2-м чудом, хоча чудес було багато, це чудо стає 2-м в ряду тих чудес, на які звертає увагу Іоанн – ознака (всього їх буде 7 і кульмінаційне – воскресіння Лазаря – хіастичний центр Євангелія від Іоанна).

В-В’: це концентричний хіазм, тобто має подвійний центр:

Ісус коментує прохання про зцілення: в 48. Це я мав на увазі, коли ми говорили про Галілею і віру Галілеян.

Царедворець просить про зцілення, але він готовий вірити слову Христа, не вимагаючи чудесних проявів. На його очаї взагалі нічого фактично не відбувається – ні в той самий момент, ні потім. Він просить Христа піти, але іде сам – і це підтверджує його віру, інакше він продовжував би просити – не просто ж так він прийшов за 80 км особисто. Міг і силою погрозити…

Карсон стор 336 т2: Порицание Иисусом зависимости людей от «знамений и чудес» в Ин. 4, 48 может перекликаться со знамениями и чудесами, сотворенными во время исхода Моисеем (см. Köstenberger 1998а: 58—59, особ. п43; и комментарий выше). Примечательно, что единственное другое место в Евангелиях, где используется эта фраза — это эсхатологическая проповедь Иисуса (Мф. 24, 24 парал.; ср. 2 Фес. 2, 9), где Иисус предупреждает, что лжехристы и лжепророки будут творить знамения и чудеса, пытаясь прельстить избранных.

Христос відсилає його назад, як відіслає цар свого раба і той розуміє що це слово не марне – це слово з владою, слово царя. Таким чином тут так само як у знамені з вином вирішальним є слово Ісуса, якому той повірив. Це було ознакою, але не мало ознак шоу, якого прагнули шукачі чудесних проявів.

Так называемый «Канский цикл», включающий первое (Ин. 2, 11) и второе (Ин. 4, 54) мессианские знамения в Кане Галилейской, содержит только одну прямую цитату из ВЗ, находящуюся в Ин. 2, 17. Первая прямая цитата в Ин. 1, 23 указывала на роль Иоанна Крестителя в историческом Божьем замысле спасения. Вторая цитата сосредоточена непосредственно на Иисусе и на его ревности по Богу, проявленной в очищении храма и воспринятой учениками в связи с писаниями Ветхого Завета. Единственная вероятная аллюзия на ВЗ во второй главе Иоанна находится в Ин. 2, 5, где, вероятно, устанавливается связь между Иисусом и патриархом Иосифом. Третья глава содержит аллюзии от Пятикнижия (Ин. 3, 14 указывает на Чис. 21, 9; Ин. 3, 16 указывает на Быт. 22, 2.12.16) до книг Премудрости (Ин. 3, 8 возможно, содержит аллюзию на Еккл. 11, 5; Ин. 3, 13 – на Притч. 30, 4) и пророческих книг (Ин. 3, 5 возможно, указывает на Иез. 36, 25-27 и подобные отрывки; Ин. 3, 14 – аллюзия на Ис. 52, 13; Ин. 3, 28 – возможная аллюзия на Мал. 3, 1). Беседа Иисуса с самаритянкой также содержит несколько аллюзий на ВЗ, например, на передачу Иаковом поля Иосифу (Ин. 4, 5; ср. Быт. 33, 19; 48, 22; Исх. 13, 19; Нав. 24, 32); на то, как Бог дал израильтянам в пустыне живую воду (Ин. 4, 10; ср. Чис. 20, 8-11; ср. 21, 16-18); упоминание Иисусом о его даре «живой воды» и об «источниках воды» в человеке (Ин. 4, 14; ср. Ис. 12, 3; Иер. 2, 13), на Иерусалим как надлежащее место для поклонения (Ин. 4, 20; ср. Втор. 11, 29; 12, 5-14; 27, 12; Нав. 8, 33; Пс. 121, 1-5), и на то, что спасение — от иудеев (Ин. 4, 22; ср. Ис. 2, 3?). Наконец, изречения, которые Иисус употребляет, наставляя своих последователей о том, что «Жнущий получает награду… так что и сеющий и жнущий вместе радоваться будут» в Ин. 4, 36, и «один сеет, а другой жнет» в Ин. 4, 37, перекликаются со словами Ам. 9, 13 и Мих. 6, 15.

З подкасту 263 інституту Теополіс:

  • Єрусалим – Самарія – Галілея (рух, який потім є в Діях)
  • Паралелі між 1 і 2 чудом – Кана, прохання, раби, третій день (після двох які пробував у Самаритян)
  • Лейхарт вважає що нема пророка треба тлумачити в світлі тексту про очищення храму, тому що Він сам називає храм домом отця і тому що юдеї вороже до нього ставляться (що мається на увазі юдеї у Іоанна)
  • Паралелі між 3 і 6 чудом (зцілення сліпого, який теж був сином…йому Ісус помазав очі – схожі ситуації: спільні теми – вихід з Єгипту, тема смерті.
  • Піротехніки і відсутність Ісуса
  • Паралель із зціленнями в СЗ (Неєман сирієць): йди і вмийся. Прості вчинки, справа у вірі, а не у “піротехніці”.
  • Пасторське застосування – зцілення, відновлення.

1-1 (14-68): праведний поганин: тут царедворець, там – Пілат, який каже я не знаходжу вини (19:6)

15 Ісус зцілює в суботу (5: 1-18)

Іван – Перикопа 15 https://youtu.be/ebSoUGx2vGc

Ми вже звертали увагу на те, що чудеса Христа у Іоанна супроводжуються діалогами, так що ми, дізнаючись про контекст по-іншому починаємо сприймати саме чудо – таке враження що не саме подія, а контекст має вирішальне значення для розуміння того, що трапилося. Тому тут постійні діалоги, які хіастично зводяться до слів зціленого після 38-річної хвороби: в.11

А-А1: Ісус вдруге йде до Єрусалиму. Віфесда – дім милосердя (мабуть там було місце, де цих людей теж якось підтримували – годували і давали одяг, щоб ті вижили… сама назва говорить про це).

Існує припущення що сходження Ангола – це марновірство. Не бачу цьому прямих підверджень, тому приймаю так, як написано – Ангел справді сходив. Мені здається що особливий погляд на чудеса змушує деяких ревних сучаних протестанів впадати в крайність, борячися з тими, хто впав в іншу крайність. “Чудес не буває”, як казав мій начальник на роботі (і Путін, коли приходив до влади), але їх не буває не тому, що їх не було і не тому, що їх не може бути. Був час для чудес – і Бог милостиво посилав Свого Ангола, який сходив тоді, коли Сам хотів. Це мало і повчальне значення, тому що це траплялося не за бажанням людей, а по волі Божій. Таке тлумачення походить з тексту і тільки занадто велика відданість якимось упередженням робить це не очевидним і змушує щось придумувати. Отже, чудо відбувалося, але це мало допомагало бідолашному, до якого підійшов Господь з питанням чи хоче він бути здоровим.

В частині А’ наводяться слова Христа у відповідь на переслідування з боку юдеїв. Те, що він робить, підходячи до хворого Христос пояснює як дію Отця, яку Він наслідує (син наслідує батька і це природньо – якщо є претензії: мені батько сказав це зробити – до нього всі питання – отакий зміст слів Христа). Але це, як ми ще не раз побачимо не заспокоїло, а ще більше ропалило юдеїв, тому що вони вже тепер намагаються його вбити за богохульство: бога називає Отцем, Він що рівний Богу ? Ця тема ще буде обговорюватись пізніше.

В последовавшем далее «споре о субботе» (Ин. 5, 16-47) Иисус сравнивает свое мессианское служение с действием своего божественного Отца, которое не прекратилось со дней творения. Иисус в Ин. 5, 17 и в других местах называет Бога «Отец мой», чему было мало прецедентов в ВЗ (однако см. Иер. 3, 4.19; Пс. 88, 27). Иудеи были убежденными монотеистами, верили в единого Бога (ср. Чис. 15, 37-41; Втор. 6, 4; 11, 13-21; см. Schürer 1973-1979: 2:454-55; Hurtado 1998). Более того, еврейские Писания ясно говорят о том, что нет равного Богу (напр., Ис. 40, 18.25), и что те, кто «делает себя» подобным Богу, как, например, фараон (Иез. 29, 3), Иоас (2 Пар. 24, 24), Хирам (Иез. 28, 2) и Навуходоносор (Ис. 14, 14; Дан. 4), будут сурово наказаны. Монотеизм иудеев стал важной отличительной чертой иудейской религии среди политеистического окружения (см. Тацит, Ист. 5.5; Cohon 1955). Казалось, что утверждение Иисуса об особых отношениях с Богом ставило под сомнение этот догмат, возвышая Иисуса до того же уровня, что и Творца, как будто он — второй Бог (Ин. 5, 18; 8, 58-59; 10, 30-31). Это же обвинение позже станет причиной распятия (Ин. 19,7).

Ісус посилаєтся на те, що Отець працює, тобто підтримує Творіння і в Суботу. Відпочинок є по-суті зміною діяльності. Я інколи сам буваю втомлений після вихідного… Цікаво, що:

Сами иудеи делали исключения, прежде всего – для совершения обрезания (см. Ин. 7, 23; ср. т. Shabb. 18:3; 19:2-3). Итак, если Бог превыше предписаний субботы, то это верно и в отношении Иисуса (ср. Мф. 12, 1-14 и парал.; см. Brown 1966-1970: 217; Barrett 1978:256; Carson 1991: 247-49).

В-В1: Хворий каже, що хоче бути здоровим, але не має змоги вчасно попасти в купальню. Далі він розповідає, що його зцілив Ісус.

С-С1: Ісус зцілює його – Ісус застерігає його не грішити, щоб не трапилося з тобою чогось іще гіршого (38 років хворів – що ще гірше). Але сувора правда полягає в тому, що гріх має страшні наслідки. Про який гріх йдеться не сказано. Христос отже, спочатку зціляє, а тоді попереджує, – Бог спочатку дає благодать, а потім наказує її берегти.

D-D’: він одужав, але не знав хто саме його зцілив. Це відбувалося в суботу.

E-E’: в суботу не можна зціляти, а точніше брати постелі – полежав би до Пн. Тобто уявіть – Христос каже: Ходи, а той: добре, Господи, але сьогодні не можна, сьогодні субота ))). Смішно, але така логіка цілком влаштовувала фарисеїв, більше того, вони її іншим нав’язували. Можна-не можна осліпляє людей. Ці слова діють як параліч – я бачив тих, хто аж сіпається, коли тільки припусткає, що в цей день мабуть не можна…щось там. Тоді він не думає, а йде і питає у спеціаліста – зазвичай якоїсь суперпупер духовної бабки, або священника. І потім цього спіпо дотримується.

F: для зціленого все понятно – сказали ходи, він пішов. Не знає хто, але той, хто вздоровив сказав – роби так. І не важно йому всі ці додаткові фактори – його проблема вирішена. Так само просто він іде до фарисеїв і прямо їм каже хто його зцілив, коли про це дізнається. Виникає курйозна ситуація – фарисеї поставлені в незручне положення – він не тільки порушує їх “не можна”, а ще й впливає на інших. Христос, як ми бачимо, не “включає задню”, а говорить те, що викликає ще більшу ненависть. Це постійно повторюється в Євангелії і відсилає нас до прологу – Свої відцурались і не прийняли.

Тут розпочинається так званий “Святковий цикл, який закінчиться аж в 10-му розділі”, підсумуємо його коли дойдемо до 42 вірша 10-го розділу. Він містить наступні три знамена: про перше з них ми прочитали. В порядку 7 знамен 1 половини Євангелія від Іоанна (Книги знамен) – це 3-тє. Кожне з знамен співвідноситься з днями творіння – і тут не важко помітити що спілною є тема води: Бог відділив воду від води на 3 день, а тут ідеться про купальню.

1-1(15-67: Йдеться про владу Сина – Отець мій робить; там теж Христос говорить про владу – владу Царську, владу Царя, Царство якого не від цього світу.

Підсумовуючи я хочу загострити увагу на тому, як контекст, в якому відбувається чудо впливає на його сприйняття – він не просто зцілив сина царедворці і не просто зцілим хворого біля купальні – Він зробив це в Суботу і все пояснив йому в храмі (в якому той знаходився після зцілення дякуючи Богу).

Ісус чомусь навіть після воскресіння являвся учням по суботах. Може Він вірив що Бог за шість двадцятичотирьогидиних днів створив світ ?

269 подкаст Теополіса:

  • в кінці 5 розділу юдеї, які беруться судити Ісуса на початку розілу вже самі поподають під Його суд
  • паралель з 9 розділом, де судять зціленого за відсутністі Ісуса. Тема переслідувань за Христа
  • 38 років: паралель на книгу Повтореня Закону 2,14 – вимерло те покоління. Ісус – Новий Мойсей. Відтворення історії: вода, тому що пройшли через воду, храм – тому що йшли на поклоіння (а тут – купальня), а тут (Ісус зустрічає в храмі), спільними є також теми суботи і Ім’я Ісус (Ісус Навин введе в землю).
  • Ангели – тут вони згадуються у звязку з старим порядком, під час якого вони заправляють (мається на увазі що свідо до Христа – під владою анголів)
  • Фарисеї думають, що субота – це питання контролю і домінування (можна – не можна); Ісус доносить до них думку про благодать, яка пов’язана з цим днем.
  • Про яке саме свято йдеться: субота (Джеф Маєрс), Свято кучок (Джордан), субота під час свята кучок (5:1)
  • Провокування, яке є в словах Ісуса: отець мій робить і я роблю, Пітер Лейтхарт назвав “дональтрапщиною” ))))
  • Той, хто не знає Христа на початку не просто дізнається про Нього, а стає свідком.

Ми сьогодні теж тлумачимо реальність, знаки, які Бог нам посилає, в залежності від контексту, який створює Господь в особливий день (субота) і в особливому місці (храм). Таким чином те, що непомітне для інших стає приводом для зростання у вірі.

Коли ми оновлюємо свій завіт з Богом в Неділю, в Церкві, то приймаємо ліки, тому що Причастя, як любить казати наш пастор – це перші ліки. Літургія створює контекст для повсякденного життя, а повсякденне життя – для Літургії. Так само як тут мало значення не тільки саме зцілення, а те, що відбувалося довкола нього. Знамена Ісуса не тільки не схожі на шоу, а взагалі відбуваються напівприхвано. В нашому простому житті все відбувається звичайним чином, але коли в Ньому є Христос – воно освячене Богом і є знаковим.

Таким чином (і про це теж говорить Теополіс) зцілення стає знаком повернення у храм. Ось чому з Причастям пов’язані теми хвороб, немчі, і навіть смерті (1 Кор. 11): ці питання завжди були пов’язані – перебування в Божій присутності несе зцілення і гріх проти Тіла Господнього може стати причиною хронічних захворювань і навіть смерті.

Зцілений сам стає знаком – один з таких знаків хотіли вбити – Лазар – надто очевидно це знак вказував на Христа. Одне з одним ми роглянемо що саме вказує на Христа у Іонна, вказує на те, що Йому треба вірити, вірити як нікому, як Сину Божому. До цього Іоанн зводить усе, коли каже було багато знамен, про як не написано, а про це написано, щоб ви вірували і мали життя. Завтра продовжимо.

9 травня 2020

До попередньої теми:

http://www.biblicalhorizons.com/biblical-horizons/no-136-thirty-eight-years-by-the-sheep-pool/

16 Влада сина (5: 19-30)

Іван – Перикопа 16 https://youtu.be/Ih_IoOQMmok 4-04

Це продовження розмови, яку ми розпочали розглядати вчора – було зцілення біля купальні Віфезда, потім звинувачення, що Ісус зробив це у суботу і потім – Христос посивлається на Отця: Отець мій донині робить.

Структура хіастична, але в цьому хіазмі кожна думка розкривається з допомогою більш коротких літатурних прийомів, побудов, які на перший погляд здаються просто повтореннями. Як повторення вони сприяють замам’ятовуванню – тому що те, що ти почув 2 рази запам’ятається ймовірніше за те, що почув один. Але окрім цього за допомогою цих структур думка розвивається і розкривається, а не просто повторюється. Давайте подивимося як це відбувається (якщо ви хочете прослідкувати – то відкрийте Біблії тому що ми будемо розглядати деталі, які важко вловити не слідкуючи за текстом):

Тут є три головні теми, які розкриті за допомогою чотирискладового концентричного хіазму і тісно між собою пов’язані:

А-А1: не від себе

В-В1: воскресіння з мертвих

С-С1: суд

D-D1: всі ці три теми зводяться воєдино, а потім знову розтлумачуються по-черзі. Основним пов’язуючим словосполученням є повторення слів “Отець-Син”.

А-А1: спільною темою тут є твердження про те, що повноваження, влада, якою Христос чиниить те, що Він чинить – це не Його власна або присвоєна Ним самим влада. 19 вірш сам по-собі має хіастичну стуктуру: А-від Себе робити нічого не може В: робить тільки те що, як Він бачить, робить Отець С: те, що він робить, він робить так само, як Отець. Тобто не робить від Себе – робить як Отець (контраст) і в центрі: бачить.

Про це ж саме йдеться у в. 30 – але тут вже підводиться підсумок і зокрема ставиться крапка: Мій суд справедливий. В центрі А вже закладені початки цієї теми: “бачити” – це суд. Продовження: бо… (пояснення вищесказаного):

В-В1: спільною темою є воскресіння з мертвих: А: Отець любить і показує все, що Сам робить В: щоб ви дивувались, то ще більші діла покаже Сину (за зцілення, яке трапилося нещодавно) А1: Отець воскрешає мертвих – паралльне до А (любить і показує) В1: Син, кого хоче оживлює (це і є ці більші діла, які здивують).

В 27-30 повернення до життя відбудеться через голос – ті, що в гробах почують і повиходять: йдеться про те, що ті, що чинили добро будуть жити, тих, хто чинив зло – судитимуть (мається на увазі засудять на погибіль).

Продовження: бо… (пояснення вищесказаного):

С-С1: Тема суду набуває тут нового розвитку, тому Христос прямо говорить про передачу Йому права вирішувати питання повернення до життя – воскресіння з мертвих – частина А: Отецю не судить В: віддав Синові В: для чого Він це зробив ? Щоб Сина шанували так як Отця А1: хто не шанує Сина – не шанує Отця. У вірші 27 пояснюється що сила чинити суд пов’язана з титулом “Син Людський” – титул, який походить з книги Даниїла.

D-D1: Центр хіазму починається словами, якими починалася ця перикопа: Поправді поправді (загострення уваги): Христос підсумовує вищесказане, ставлячи умову, що пов’язана з цими тьома темами: хто слухає і вірує тому що я сказав (1 тема: Його послано), той має життя (2 тема) і не приходить на суд (3 тема). В24 – паралелізм: слухає вірує – не приходить на суд, має вічне життя – перейшов від смерті до життя.

Далі хіазм перикопи 16 розертається: І знову слова “поправді, поправді”: з’являється тема “голосу”: саме голос Сина чують (вже – ще ні) померлі і оживають, тому що (і тут попередні теми: в 26 мати життя у Самому Собі Христу дано – тобто все зводиться до оцієї єдності між Отцем і Сином: Син має повноваження, тому що Йому дано і зокрема це стосується права воскрешати і судити. Словосполучення Отець-Син повторюється в цій перикопі біля 30 разів, при чому Христос постійно пов’язує Себе з Отцем напочатку і вкінці, а в центрі хіазму – тільки про Сина. Таким чином Він показує що його власні права і вчинки (що стосуються воскресіння мертвих і суду ) пов’язані з Отцем – це ми бачимо через оці два “крила” хіазму. Центр стверджує це особисте право Сина воскрешати мертвих і заявляти хто і чому приходить на суд, а хто – ні (слова Отець немає в центрі хіазму). Отже, абсолютна влада Христа походить від Отця. Ми ще повернемося до цієї теми, коли читатимемо післання до Коринтян, в якому Павло пояснює про владу Христа: 1 Кор.15 розділ.

Яке застосування почутого ?

Кожен має пам’ятати, що влада – дається. Навіть Христос, який є Сином і відвічним Богом, який є Другою особою Трійці не прийняв на себе нічого Сам. Йому дав Отець. Він нагадуватиме про це Пілату, який подумає, що перед ним – простачок, що не розуміє його повноважень, але це буде пізніше. Це усвідомлення було з Христом завжди і має бути з нами: ми не можемо нічого, якщо не буде нам дано – ми про це забуваємо. Ну як же не можемо, якщо можемо – підсказує бунтівний розум. Ніт. Ми можемо думати, що все в наших руках чи в руках сильних цього світу, але це самодурство. Нема влади не від Бога (Рим.14). Над високим є вищий, а над ним – ще вищий (Еккл). Тому єдине що ми можемо і чого маємо прагнути – зайняти своє, відведене нам Богом місце.

Карсон с 337 (огляд): коментар Карсона говорить про Мойсея, коли йдеться про посланництво, на яке вказує тут Ісус. За вченням про владу Христа стоїть все, що стосується теми пророків, які говорили не від свого імені.

Також він каже, що хоча Іллю вважали виключенням, в часи Христа люди не вважали що Месія буде восрешати мертвих, а тим більше – кого хоче. Христос з одного боку опирається СЗ, з іншого – відходить від традиційного розуміння, пояснюючи що Його права не забирають славу у Єдиного Бога, який сказав, що не дасть її нікому.

Про мертвих – видіння про засохлі кості у Єз.

Мати життя в самому собі – атрибут Бога (в26)

Син людський (Дан 7) – без артиклів – лише тут в Євангелії (тому що всюди – “ніби…

Як і інших місцях Євангелія те, що Бог відкриває пов’язане з судом: напр. Ів.3

Дан 12:2 – алюзія

Мф.27:52,53 – проблиск воскресіння.

17 Ісусові свідки (5: 31-47)

Іван – Перикопа 17 https://youtu.be/Z2j0wvH93G8

Головною темою цього уривку є свідоцтво – те, що Христос так багато говорить на цю тему, вказує на її важливість (ми знаємо що Бібля говорить про двох, трьох свідків; з іншого боку – Сам Христос у Іоанна підносить цю тему на новий рівень; в післаннях Іоанна теє надається їй велике значення ? Чому вона також вкрай важлива для нас ?

Паралельна структура:

А-А1: про себе не свідчать – завжди погляд збоку – в 31 – якщо сам про себе “неправдиве” – мається на увазі “нанадійне” (як багатство неправедне в притчі про невірного управителя)

Є інший (спочатку Христос не каже, що це Отець, хоча в 32 – має на увазі Отця. Він каже про іншого, до якого послали – про Івана Предтечу. Христос не приймає цього свідоцтва, але для них воно має значення. Далі Христос пояснює що не приймає слави від людей і знає їх, що не мають любові до Бога згадайте Ів.2 розділ, де йшлося, що він не довіряв тим, хто в Нього увірували після очищення храму).

В-В1: є більше свідчення: справи і Отець. Далі він пов’язує це з темою слави, продовжуючи після того, як сказав, що не приймає слави (в41). Ви, каже не приймаєте того хто прийшов “від Отця – в Ім’я Отця” – приймаючи тих, хто приходить від себе ви приймаєте славу одне від одного, не приймаючи Мене – ви не шукаєте слави Єдиного Бога.

С-С1: є ще один свідок – Писання. Мойсей писав про Христа. Але ті, хто досліджують Мойсея не вірять Мойсеєві, тому не вірять Христу і до Нього не приходять. Мойсей (Біблія) буде їх звинувачувати. Надіятися на те, що в нас є Біблія – є Закон Божий: це те, що нас звинувачує і підштовхує прийти до Христа. Таким чином Писання – теж свідок.

Отже свідків 4:

Іоанн

Отець

Діла

Писання

Ну, якщо розділяти Писання і Мойсей- то 5

Більш, як достатньо. Головні два – три: Отець, діла, Писання. В теології це три окремі розділи одкровення: Отець (Особа), Син (Писання) і Дух (діла). Детальніше про це можна прочитати в книзі Ральфа Сміта “Трійця і реальність” і зокрем до розділу “Трійця і одкровення”. Тобто, це питання пов’язане з теологією вцілому і з життям вцілому. Кому і чому ми віримо ? Як тлумачення реальності – правдиве. Саме життя влаштоване Богом так, що одного свідчення завжди замало. Це стосується підвердження правдивості будь-чого, зокрема до тлумачення Біблії. Теологія не будується на поодиноких текстах, Біблія містить багато свідоцтв, які стають підставою для тлумачення правдивого. Як ми це робимо ? Всяка справа буде ствреджена словами двох чи трьох свідків (Повт Зак 17:6;19:15 Числ.35:30 – декілька текстів “свідків”, що ілюструють як сам цей принцим виподиться з Біблії )))).

Чому це по-особдливому важливо ми вцілому поговорили, а в наш час це набуває гостроти через те, правда зневажена. Коли ми говоримо про сучасну війну – війну гібридну, війну інформаційну – ця тема виходить на перший план. В часи написання Євангелія вона була теж дуже важлива через їх виклики: єресі, антихристи, лжевчителі і тд. Але хіба не це саме роздирає Церкву сьогодні ? І питання не в тому, що свідоцтв немає – вони є і їх достатньо – Той Самий Бог Отець, Син і ДС свідчить через Писання, діла Божі і особисті слова Бога Отця. Є також більш приземлені свідки, як тоді був Іоанн: ми з вами, які чули Його голос і віруємо, живучи, як свідки. “свідок” завжди пов’язане з словом “мученик” і читаючи цей текст, а особливо останні промови Христа в Ів., ми розуміємо чому – якщо людина не має любові до Бога вона не приймає свідоцтва і вбиває “свідка”. В Нд почуємо про це проповідь в нашій Церкві, тому що темою проповіді буде “Мучеництво Стефана”, про яке розповідають Дії Апостолів.

Отже те, що починалося як “суд” над Ісусом за порушення суботи перетворюється на суд, який вершить сам Ісус, коли говорить про Свою владу (16 пер) і свідчення, які є на користь того, хто Він такий і що робить (17 перикопа).

Ми не маємо свідчити про себе – про нас свідчить хтось і те, що ми робимо. І в цьому ця тема пов’язана з попередньою – владу на сам взяв на себе – є той, хто дав.

Християни багато говорять про свідчення – зводячи все до того, що ми повинні свідчити – і часто під цим мається на увазі – “моє свідчення”. Цьому є місце, але ми є свідками навтіть тоді, коли не говоримо про Христа при будь-якій нагоді. Свічить Бог Отець особисто, свідчить Христос і Писання, свідчить Дух, діючи в цьому світі, в житті реальних людей. Писання закликає нас наслідувати віру тих, хто помер, тому що про цю віру свічать вже не самі люди, а те, що після них залишилося. Тому нам треба приділити основну увагу не особистому свідченню про себе (звичайно кожен, хто свідчить про себе скаже, що він свідчить про Бога). Християнське свідоцтво дуже, як ми бачимо багатогранне і наша особисте свідчення – на останньому, а не на першому місці. Можливо тому, такі люди, як Кальвін, мало, майже зовсім не говорили про власний досвід. Сучасні ж християни все зводять до досвіду – до того, що я пережив. Це викревлений підхід і вчення Слова Божого, приклад Христа виправляє це викривлення.

18 Нагодування п’яти тисяч (6: 1-15)

Іван – Перикопа 18 https://youtu.be/0aDyW2YNyUQ

Хіазм:

А-А1: йдеться про чудо (ознаку). Наближається Пасха і Ісус йде на той бік моря Галілейського. Цей вислів має особливе значення, тому що “той бік” – це поганська сторона. Люди йдуть за ним, а Він з учнями – на горі. Це звісно викликає алюзії… Більш чітка алюзія з Мойсеєм на горі пов’язана безпосередньо із словами: як нагодувати народ ? Так само як Бог в пустелі турбувався і давай хліб… про це вони говоритимуть далі, але в самій події все це вже закладено.

В-В1: питання їжі

С-С1: згадуються імена учнів: Пилип і Андрій

Коментар подкаста 271:

 

  • 271: перехід через море, випробуввння
  • Знаки стають публічнішими
  • Що можна зробити? Самарянка. Нічого.
  • Не дивлячись на те зо перша Церква не мала нічого .…
  • Вода в Ів.3 і хліб в Ів.6 = хрещення, причастя
  • Хлопець, риба – немічні в Ів.5 – втіха для перших х-н, які не мають впливу
  • У І
  • Проблеми не вирішується через політику а через їжу з Ісусом
  • Пастух -цар
  • Скільки лишилося хліба: після воскресіння
  • 5 хліба на столі в храмі
  • Риба погани
  • 12 ізраїль апостоли
  • Число 5000 а в інші Єваегелія по групах- військова тематика
  • (Альтернативне пасха поза Єрусалимом – нема встановлення ввечері але… ці ідеї схожі з ідеями про альтернативну Пасху в Вітбіна (в Ср) – перевірити…

1-1: 16-66: Він може судити, тому що Він Син Людський – зречення Петра – проспвівав півень. Як це пов’язано – не знаю – може ви знаєте ?

17-65: якщо я свідчу про себе – моє свідоцтво не правдиве – якщо я сказав погано – скажиє, що погано, якщо ні, чому ти мене б’єш: тобто він просить свідчити у того, хто його б’є, ніби не покладаючись на своє свідоцтво (він не свідчить про себе)

18-64: випробування учнів: він знав, що мав зробити – ти не один з ним, спитали Петра і він відповів “ні”

 

На наступному тижні ми продовжимо читати Ів, а з понеділка починаємо читати книгу Ісуса Навина.

Даний матеріал є частиною проекту, мета якого прослуховування Біблії приблизно за 3 роки. Пропонується прослухати книги Нового і Старого Заповітів.

Текст Біблії в перекладі Івана Хоменка

Текст читає Ігор Козлов

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/43_John_pericope_e.html#18

 

Тиждень 35:

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_e_7.html#7-7

http://www.bible.literarystructure.info/bible/43_John_e_9.html#9-2

 

Ви також можете завантажити mp3 на 35 тиждень за посиланням:

https://drive.google.com/open?id=1IRnNupIUCTTC5F9bSaMAoJ9SK3rKpecY

 

Більше про цей проект:

http://yuri.believingthomas.org/bibleeday/

 

Пишіть за адресою:

Bibleeday@gmail.com

 

Аудіобіблія, Біблія, План читання Біблія, Літературна структура Біблії

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_pericope_e.html#36

http://www.bible.literarystructure.info/bible/43_John_pericope_e.html#1