Повт Зак 27:11-31:8; Ів.1:1-3:36 (34 тиждень)

Тиждень 34 (скачати)

270420

280420

290420

300420

010520

020520

 

Повторення Закону 7-6

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH_ZXk60jPkapA_2oOmVl5fe

 

36 Дванадцять прокять (27: 11-26)

37 Благословення на послух і застереження від непокори (28: 1-46)

38 Попередження для нащадків (28: 47-68)

39 Завіт поновлено в Моаві (28: 69-29: 28)

40 З серцем і душею (30: 1-14)

41 Життя і смерть (30: 15-20)

42 Ісус Навин стає наступником Мойсея (31: 1-8)

 

27 квітня 2020 року

7-6

36 Дванадцять прокять (27: 11-26)

Повторення Закону – Перикопа 36

https://youtu.be/q2BnZ4O7Z6s 1:45 (27:11…

Хіастина структура:

АВА1:

Народ розподілений на 2 групи по 6 колін, кожна з груп знаходиться на горі, які знаходяться поруч, так що обидві можут чути Левитів (Гора Гарізім і Евал – це гори, біля підніжжя яких знаходиться місто Сихем, зараз це Палестинська Автономія, в часи Христа – Самарія). Це розподілення викликано тим, що одна група представлятиме благословіння, а інша прокляття, які пов’язані з завітом.

В центрі хіазму в тексті йдеться про Левитів, які стоять між цими групами людей і голосно проголошують 12 проклять. А1 – ці прокляття перелічені. Таким чином ми маємо 12 колін – А, 12 проклять – А1 і Левити в центрі.

Треба припустити, що ці прокляття, кожна з яких пов’язане з якоюсь із заповідей, викликані конкретними історичними і культурними обставинами. Заповіді завжди даються в історичному контексті, це підкреслює в своїх лекціях Джеймс Джордан. Ми знаємо, що Мойсей оновлює завіт через повторення Закону – він дає йому нове застосування. Тому тут ми маємо саме такі повеління, які пов’язані з конкретною волею Божою щодо обствин, в яких вони опиняться, коли увійдуть в Землю.

Мойсей застерігає від поклоніння божкам, від зневажливого ставлення до батьків, до бідних, від всяких сексуальних збочень, від убивст і корупції – словом від того усього, чого ізраільтяни могли б навчитися у народів, які тут живуть.

Коментуючи цей текст Джордан звертає увагу, що тут йдеться про гріхи, за які немає покарання публічного – тобто покарання з боку держави. В тексті постіно повторюється слово “потаємно” – в 15, 24. Тобто це прокляття – яке приходить прямо від Бога, а не через людей.

37 Благословення на послух і застереження від непокори (28: 1-46)

Повторення Закону – Перикопа 37

https://youtu.be/ee24LI6LZo8

Структура паралельна: АВСDА`В`С`D`

A-А`: Якщо слухатимешся- якщо не слухатимешся;

В-В’: 6 благословінь – 6 проклять (пам’ятаємо, що на кожній з гір Мойсей заповів розмістити по 6 колін – одна група для благословіння, інша – для прокляття – тут повторюються саме ці цифри). Благословіння і прокляття частин В-В’ вказують на те, що стосуватимуться всього життя – абсолютно різних його сфер. Таким чином ми бачимо як санкції завіту відображаються в реальному житті, у всіх, а не в не просто в якихось окремих його сферах (релігії, чи царині здоров’я) – все пов’язане з завітом, вірність якому несе благословіння в усьому, невірність – прокляття.

С-С’: далі прописуються конкретні благословіння і прокляття – змальовується в деталях як те, про що йдеться виглядатиме. Якщо Господь благословить, то вороги втікатимуть, комори будуть повними, худоба плодитиметься і взагалі ти будеш народом який стане першим з народів; якщо проклене тебе Бог, то не буде щастя ні в чому, тут перелічені проблеми, які нагадуть про Єгипетські кари – Божий суд спаде на власний народ, якщо вони будуть невірні: моровиця, пропасниця, відсутність дощу, перемога ворогів, туподумство, піднесення людей, які ніякого відношення не мають Ізраіля – чому це все трапиться і звалиться на голову ? Тому що не були вірні завіту.

D-D`: застереження і попередження про те, щоб слухав – що буде якщо не будеш слухати Слова Господнього.

Вам це все нічого не нагадує ? Християнський світ рушиться – замість того, щоб благословити Бог дає йому рушитися. Я маю на увазі, що так звана християнська Європа, яка вже давно не християнська отримує наслідки свого відступництва. Але давайте про нас, про Україну. Зараз соціальними мережами ходять такі картинки, на яких зображена сучасна Україна: пандемія, пожари, війна – чому це все на нас ? Ми ж християни. Охрещені в Ім’я Господа. Він що, не вірний Своєму Слову – навпаки вірний. Тільки треба не придумувати, а читати що написано.

Благословіння і прокляття – це взаємопов’язані складові завіту. Немає нічого третього. Боже Слово не вертається до Нього марним, як пізніше писав Ісая: воно завжди наповнене вогнем, який судить і спасає від того, що згорає. Благословіння не приходить на те, що достойне прокляття. Так само прокляття на те, що достойне благословіння. Ознаками відступництва є божевілля, сліпокта і туподумство (28в). Всі біди відбуваються, щоб стати тобі “на ознаку і на доказ”, але що ж як ми не вміємо читати ознаки, тому що взагалі не читаємо Біблію, а тільки чули дзвін. Тому ці питання зависають в повітрі: звідки це все на нас ?

В історія Ізраіля, яка описана далі в Біблії безліч разів описуються наслідки вірності і невірності Божому Слову – благословіння і прокляття, тому ми маємо наглядні приклади, а не просто заклики. Але навіть тут все це описано досить наглядно….

38 Попередження для нащадків (28: 47-68)

Повторення Закону – Перикопа 38 https://youtu.be/Jz2fV6iQkKw

А-А1: знову станете рабами своїх ворогів – рабами Єгипту (Я Господь, що вивів тебе з Краю Єгипетьського, з дому рабства)

В-В1: біда, яка прийде, коли Бог віддасть у руку ворога: жорстокі слова – але правдиві. Коли ми чуємо про жахіття, які відбуваються з людьми, коли вони вимушені їсти своїх дітей, або готувати їжу на посліді – жахіття концтаборів, звірства, які переживають люди – говорити і думати про це страшно, а що значить таке переживати. Все це наслідок певного вибору, який люди роблять, полишаючи Бога. Кажуть, що в Китаї в часи Мао Дзедуна було знищено більше 40 мільйонів людей. 40 мільйонів…

С-С1: хвороби, епідемії завжди винищували багато людей, так що цілі міста вимирали і якщо подивитися статистику – вона жахає. Мойсей каже, що Бог наведе ці хвороби на Ізраіль, якщо вони не слухатимуться Господа Бога. І внаслідок цього ті, хто мали сяяти, як зорі на небі (образ правителів, а в даному випадку – образ народу, який мав би бути першим у світі), ті, яких мало б бути багато, як зірок у небі (обітниця Аврааму) – стрімко зменшуюються в кількості. Європа відступила від Бога, завдяки якому стала, власне Європою. Декілька років тому я натрапив на резолюцію, яку написали французькі інтелектуали. В ній вони доводять християнське походження, християнське коріння Європи. Цікаво почитати, думаю можна легко знайти в інтернеті.

D-D1: Центр хіазму – тут вже прямо йдеться про те, на що натякалося вище: всякий Єгипетський біль. Кари, які впали на Єгипет, впадуть на вас. Вони описані в цій книзі Закону, але є ще такі, які не описані – наприклад СОVID 19 – а, ні це не від Бога. Це лабарорії, летючі миші, всесвітня змова, це того, що ми планету засмітили. Чи ні ? Читати в 60,61.

Дані слова ми маємо віднести до себе, як до християнської цивілізації. Не до китайців, вони в даному випадку більше схожі на єгиптян, які переслідують Божий народ. А християнський світ має відповісти собі на питання – чому це до нас пристало ? Я помічаю, що християнські теологи, навіть самі прямі і завзяті (як наприклад Пітер Лейтхарт, який написав статтю Бог кари) – християнські теологи все одно не висловлюють ці думки так прямо, як це робить Писання. Аж дух перехоплює, хочеться ожорсточитись і сказати – та що ж це за Бог ?

Ми все одно згладжуємо гострі кути, тому що занадто жахливо звучить Боже Слово – і якщо теологи не беруться, то я теж не буду. Хай Біблія говорить сама за себе. Коли вона говорить про благословіння, то не жаліє слів, щоб описати наслідки віності і послуху, так само, коли йдеться про прокляття. Ми могли в цьому сьогодні переконатися.

Наостанок, щоб ми не думали, що вчення книги Повторення Закону застаріло, я хочу прочитати уривок з листа Павла до Нового Ізраіля, до Церкви в Коринті. Це завершення листа (читати 1 Кор. 16:19-24).

28 квітня 2020 року

39 Завіт поновлено в Моаві (28: 69-29: 28)

Повторення Закону – Перикопа 39 https://youtu.be/IMyNMEggZCw

Уривок (або перикопа) має хіастичну структуру в другій половині йдеться про те, ж саме що і у першій – але дещо по-іншому. Центр: в 16 і 17.

А-А1: Слова Завіту:

А – оце слова, як на Хориві (зараз вони на горах Ґарізім і Евал)

А1: слова, щоб виконувати. В наших Бібліях це 29 в. Легко запам’ятаи Повт. Зак. 29:29. Я рекомендував би вивчити його напам’ять, тому що він дуже важливий: наприклад, коли люди починають занадто сильно цікавитись тим, що Бог не відкрив, він приходить мені на пам’ять. Я маю на увазі такі теми, як Напередвизначення (Предопределение) або що відбувається з Хлібом і Вином під час Причастя…. Вивчіть напам’ять, або хоча б запам’ятайте, де це написано 29:29.

В-В1: Єгипетський край:

В – оповідається історія, як Бог вивів. Цікаво порівняти вірш 4 з Євангелією, в якій говориться, що учні не розуміли Писання. Це відбувалося постійно, і тільки коли Бог відкрив їм розум – вони збагнули… (Лук. 24)

В1: передбачається сумне майбутнє, яке настане, якщо служитимуть іншим богам: в історії буде цілий період, коли вони забудуть, що Бог їх вивів і Бог вижене їх з Краю; період Полону. Це для них буде як новий Єгипет.

До речі в Єгипті вони стали рабами, тому що служили чужим богам. Це написано в книзі Ісуса Навина прямо, хоча все говорить про те, що не випадково вони стали там рабами. Текст, в якому про це йдеться ми будемо розглядати пізніше – це 24:14 Ісуса Навина.

С-С1: Завіт

С- додержуй слів завіту

С1 – не обманюй себе (пор. Як.1) – якщо благословиш себе на порушення завіту, прокляття все одно прийдуть.

D-D1: чоловік (іш)

D: чоловік – представник, який стоїть тут перед Господом, але завіт складається не тільки з ним, і навіть не тільки з ними – тобто не тільки з тим поколінням, а з поколіннями майбутніми; нічого вам не нагадує ? Молитва Христа за апостолів (Ів.17) – не тільки за них молюсь, а й за тих, хто по слову їх увірують.

D1: тут йдеться про людину (зокрема про чоловіка, але також про жінку), який відвернувся. Ці слова повторюються в післанні до Євреїв, коли йдеться про відстуаництво: щою бува не виник якийсь гіркий корінь (Євр.12:15).

Е: ценрт хіазму, в якому звучить нагадування про поклоніння ідолам в Єгипті і серед народів, серед яких вони йшли. Якщо порівняти першу і другу половину хіазму, то ми бачимо, як в першій йдеться про славне минуле, що пов’язане з Словом Господнім, виходом з Єгипту, з завітом і його учасниками, а в другій – після слів про ідолів провіщається безславне майбутнє, яке з тим самим пов’язане (тому слова повторюються, просто в зворотньому порядку – мужі, завіт, єгипетський край, слово Господнє).

40 З серцем і душею (30: 1-14)

Повторення Закону – Перикопа 40 https://youtu.be/ZQKeYSUQFPg

Боже Слово провіщає ще далі, що буде після того, як за порушення Слова на Божий народ прийдуть прокляття. Він буде знову оновлений, а не вигублений остаточно. Ми зустрічаємо ці слова в Післанні до Римлян 10-му розділі, Павло пояснює що вони виповнилися у Христі.

Структура уривку:

А-А1: те, що Бог наказує – не щось абстактне і далеке – це те, що в устах і в серці

В-В1: Господь обріже серце, щоб любити Його усім серцем та всією душею – для того, щоб це породило новий послух. Сама проблема, яка призвела до полону – це ідол. А що таке ідол ? Це Бог, якого не існує. Людей тягнуло до поклоніння дерев’янним божкам, тому що серце людини – це фабрика ідолів. Людина намагалася сумістити поклоніння Живому Богу з поклонінням ідолам. Чим в тебе більше богів, тим краще, тому що вони на всі випадки життя. Не можете служити двом панам – казав Христос. Це якраз про це…

С-С1: Бог дасть прокляття на ворогів, а на тебе – благословіння

D: ти вернешся і все вернеться на свої місце – ти будеш слухати голосу Господа. Таким чином ми закінчуємо тим самим, з чого починали – порушили заповіді – пройшли через руйнацію, визнали що порушили – Бог спас і тепер дотримуйся цих слів. В Біблії все завжди починається з благодаті завіту, але закінчується ділами віри, які виражаються в виконанні, дотриманні завіту. Так було тоді, так є зараз. Просто завіт вже пройшов свої основні стадії і виповнився у Христі. Але для нас той самий принцип – Бог спасає по благодаті. Для того, щоб ми робили добрі діла. Про це багато пише Павло в післанні до Римлян, розглядатимемо це пізніше. А уривок, який пов’язує цю перикопу з післанням до Римлян я прочитаю зараз: 10:4-11.

Джордан також коментує що любити серцем Бога люди могли і в Старому Заповіті.

41 Життя і смерть (30: 15-20)

Повторення Закону – Перикопа 41 https://youtu.be/4J7wC4dmV54

Тут знову лунає певний підсумок – час від часу в книзі ми маємо такі частини (напр.34 перикопа) – вони підсумовують великі уривки.

А-А1: Бог дає вибір. Ми покликані його зробити, розсудивши самі (дивися- в1): вибрати одне з-поміж двох. Третього нема. Це дуже важливо зрозуміти, тому що людина починає думати: а як це так Бог дав зло, смерть і прокляття ? І починає заплутуватись. Бог дав добро і зло. Як ? Це вже інше питання. Післання до Якова пояснює, що Бог не спокушується злом. Ми знаємо що Бог допускає зло. Пояснити це до кінця ніхто не може. Тому треба застосувати згадані вище слова: Повт. Зак. – наша справа виконувати, а опиратися ми можемо на відкрите (29:29 – цитувати). Таким чином неможливо зробити вибір поміж 2 запропонованими варіантами, якщо ти думаєш що ще є третій, про який Бог не сказав. Це нагадує спокусу в Едемськму саду: Бог, мовляв, щось від вас приховує, знає Бог – але не каже… Це самодурство і пастка диявола.

Отже,

З одного боку життя та добро – з іншого смерть та зло

З одного боку життя та благословення – з іншого: смерть та прокляття

Тут повторюється слово “Дав”

В-В1: Хочеш жити – люби Господа і виконуй заповіді (1 Пет. Якщо хто хоче бачити добрі дні – стримуй язик від зла)

Відвершешся і поклонишся богам – благословіння мине і неминуче загинеш.

Тут повторюється словосполучення ”щоб ти жив”.

Бог каже – вибери життя. Але Він за нас не вибирає.

Коли Джордан коментує посилання на небо і землю, як на свідків, яких закликає Мойсей, то пов’язує з тим, що внаслідок того, що небі і земля – це свідки: небо – дає дощ, або не дає дощу (відповідно), а земля – родить або не родить (в залежності від нашого вибору). Таким чином свідки підтверджують правду.

Джордан коментує, що ми не повинні спрощувати вчення Біблії вцілому, коли не бачимо прямого виконання принципу послух-благословіння, непосух-прокляття. Ця тут пов’язано з дитячим віком: ми не покладаємо на дітей відповідальності, випробовуючи їх, в вимагаємо від них простого послуху. Є книга Еккл. І Іова, де йдеться про те, що праведники часто бідують, а нечестиві процвітають.

42 Ісус Навин стає наступником Мойсея (31: 1-8)

Повторення Закону – Перикопа 42 https://youtu.be/VO114PVvaVY

Мойсею 120 років. Він йшов з ними і для народу його відсутність свого часу стала приводом для ідолянства – тобто до Мойсея ставились як до особливої людини, яка веде їх. Мойсей каже, що Господь піде перед ними, це – головне, тому не треба боятися (в.3,6).

 

Мойсей – не війде в землю за непослух. Тепер ясно, що хоча з одного боку він – особливий, з іншого – такий як всі. Це можна сказати про всіх вірих Божих служителів – ми поважаємо їх, тому що бачимо в них Бога, а не тому що робимо божків з них самих. Вони – прості смертні і інколи життя ілюструє це дуже наглядно, тому що чим вище піднявся – тим нижче падати.

Отже, посередник буде – це Ісус Навин. Мойсей покладає на нього особисто відповідальність за майбутнє і це нагадує події, які ми святкуємо в цьому періоді церковного року: Христос 40 днів являвся учням і передавав їм повноваження.

Ісус Навин, іменем якого названо книгу, яку ми будемо читати через тиждень – це не нова і не випадкова особа. Його ім’я вперше з’являється в книзі Вихід, коли йдеться про війну з Амаликом (Вих. 17:10,13). Він – при Мойсеєві на Синаї і потім не відлучається від Скинії (Вих.32:17;33:11). Він звертається до Мойсея з проханням, схожим прохання учнів до Ісуса Христа – заборони тому, хто з нами не ходить. Там була історія, що всі пророкували в таборі, а двоє – поза і Ісус просить Мойсея заборонити (Числ.11:28). Далі він – серед розвідинків і роздирає свою одежу, коли після повернення більшість починає відмовляти від завоювання землі. Він та Халев – єдині, хто залишилися з того покоління і причина: послух (Числ.14:6,30,38; 26:65).

 

Коли Мойсей просить Бога призначити пастуха для народу внаслідок того, що сам він у землю не увійде, Бог велить покласти руки на Ісуса Навина, на мужа, в якому Дух (Числ.27:18). Згадка про Мойсея, який передає повноваження Ісусу і Христа, який передає повноваження Церкві пов’язані з Духо (Ів.22:20).

Його ім’я одне з перших в списку тих, хто буде ділити край (Числ. 34:17 – перше: першосвященника)

 

Далі ми вже зустрічали згадку про Ісуса Навина, коли читали Повторення Закону. Говорячи Мойсею, що він не увійде в Край, Бог, як каже сам Мойсей, сказав що народ туди введе Ісус Навин (Повт. Зак. 1:38; 31:3) Далі він буде часто з’являтися в останній частині книги. А потім ми почнмо читати книгу Ісуса Навина.

Ну і наостанок, зверніть увагу, що він носить ім’я, яке означає те ж саме, що означає Ім’я ГнІХ: Бог спасає. Я хотів би звернути увагу на те, що спасіння відбувається в церковному контексті – Мойсей передав повноваження, поклав руки на Ісуса Навина, а не просто залишив народ без вождя, який буде представником Бога.

В цьому сенсі без Церкви немає спасіння – і хоча церковні лідери схильні, так само як Ісус Навин забороняти тим, хто не належить до їх кола, а Мойсеєва і Христова мудрість це зупинаяє, все ж людина занадто просто відкидає Церкву (є, мовляв, за що). Попи і Бог – поняття несумісні – я вже наводив цю цитату з Фейсбуку.

Але все ж ми маємо остерігатися, щоб разом з водою не вихлюпнути дитину. Якщо охрещені служителем Слова і Таїнства вірять у те, що Церква – це щось необов’язкове, що можна вірити в душі і цього достатньо, то по-перше виникає питання нащо тоді було дітей хрестити. Та й Причаститися без священника не зможеш (це зрозуміло навіть дітям, що Церква – це щось особливе (перед Пасхою в просторах інтернету гуляв ролик про хлопця, який бідкався, як то так ми на Пасху не будемо їсти ковбасу, бо не буде кому її посвятити)).

В цьому контексті я хотів би закінчити саме цим застосуванням цього тексту: Божа дія відбуваєтсья через людей, передаються конкретні повноваження і забезпечується правонаступництво – як у Христа з апостолами. Все це відбувається публічно, на очах всього народу і стосується останньої складової завіту, на якій зфокусована вся книга Повторення Закону, а особливо її остання частина, яку ми будемо ще читати.

Тому якщо хочете майбутнього – відродіть Церкву. Передайте повноваження вірним людям і навчіть людей ставитися до Церкви, як що Божого представника. Звісно, що це можна зробити прикладом власної вірності, але не тільки це: Мойсеєва невірність теж стає прикладом. Так що у нас одне майбутнє і воно пов’язано з Церквою і її представниками, як би жалюгідно вони не виглядали зараз. Ми вже сказали, що запорукою перемоги Церкви є Дух, яким наповнений її представник. Дух і Наречена кажуть: Прийди ! І Він відповідає: “Так, незабаром прийду” (Обявл.22).

 

Джордан: в даній перикопі – перехід від санкцій до правонаступництва.

29 квітня 2020 року

Іван 9-1

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH_OYxrrlfAAG9hTCbEuuF6Y

 

1 Слово стало плоттю (1: 1-18)

2 Свідчення Івана Хрестителя (1: 19-28)

3 Агнець Божий (1: 29-34)

4 Перший учень Ісуса (1: 35-42)

5 Ісус кличе Пилипа і Натанаїла (1: 43-51)

6 Весілля в Кані (2: 1-12)

7 Ісус очищає храм (2: 13-25)

8 Нікодим відвідує Ісуса (3: 1-21)

9 Іван Хреститель (3: 22-36)

 

Іван 9-1

 

1 Слово стало плоттю (1: 1-18)

Іван – Перикопа 1 https://youtu.be/6JQgkIPiyrI

Структура уривку хіастична:

А-А1: Бог Слово – Однороджений Син: Друга Особа Трійці.

В-В1: усе через Нього – благодать та правда через Нього

С-С1: Світло життя – благодать на благодать

D-D1: Свідчення Іоанна

Е-Е1: на світ приходить людина – Слово стало тілом і поставило намет (скинія). Можливо також паралельними є теми “Світло” і “бачити”.

F-F1: Свої не пізнали і відцурались – тим, хто прийняли, дало владу стати дітьми Божими.

Вцілому пролог Євангелія побудований таким чином, що подає загальний зміст всього Євангелія. Я не знаю чи є ще більш теологічно насичений текст, за цей. Але Іоанн мабуть тому і названий богословом, що в нього глибина поєднується з простотою. Нашою метою не буде розкопувати все – ми подивимось до яких теологічних висновків направляє літературна структура і я поділюся деякими думками щодо конкретних символів. Ну і, як завжди подивимось що каже коментар Карсона, який показує звязок новозаповітніх текстів зі старозаповітніми.

Ми бачимо, що Іоанн починає з початку і це відсилає нас до книги Буття. Окрім перших слів на книгу Буття, зокрема 1 її розділ вказує тема правдивого Світла.

Бог створив цей світ Словом. І спас Його через Сина. В Ньому – світло життя, повнота благодаті. Далі йдеться про Іоанна – свідка, через якого все це пов’язане з біблійною історією, з минулим Ізраіля. І потім – тема втілення: йдеться про людину, яка приходить на світ і Христа, який став тілом. Центральна тема: відповідь людей: прийняли – не прийняли. Таким чином ми бачимо, що чого все зводиться. Це відповідає тому, як Іоанн закінчує Євангеліє: це написано, щоб ви увірували (20:30-31).

Існує дуже цікаве і просте тлумачення, яке деще розходиться з поширеним підходом до розуміння слова Логос: зазвичай його значення пов’язують з грецькою філософією. Джеймс Джордан доводить, що біблійне коріння для використання “Логос” треба шукати в слові “Дабар” – слові, що має той самий корінь, що й “девір”описує Святе Святих храму. Детальна аргументація на цю тему наподиться в ессе під No. 73: And the Holy of Holies Became Flesh (на сайті Bіblical horizons). В нас просто немає часу, скажу тільки що в перекладі Огієнка, коли йдеться про Святе Святих храму навіть використовується слово “девір” (1 Цар. 6:5-31; 7:49; 8:6-8; 2 Хр. 3:16; 4:20; 5:7-9; Ps. 28:2). Наприклад:

6 І внесли священики ковчега Господнього заповіту до девіру храму, до Святого Святих, під крила херувимів.

Словом аргументація відповідна, і що саме головне, більше відповідає Біблії, взята з самої Біблії. Таке тлумачення дає можливість прочитати текст наступним чином: на початку було Святе Святих… і Святе Святих стало тілом. До речі – “оселилося між нами” – перекладають “поставило між нами намета” – що теж вказує на Скинію. Думаю, ми маємо мислити такими конкретними біблійними категоріями, а не абстрактними філософськими. Таким чином перед нами відкривається величезне поля для тлумачення, тому що Святе Святих – це те, що в серці старозаповітнього поклоіння. Але ми не будемо зараз багато про це говорити, тому що ми читаємо Євангеліє від Іоанна, а не заглиблюємося лише в одну з безлічі тем, які він задіює.

Коментар Карсона починається з того, що робиться огляд використання Старога Заповіту в Євангелії від Іоанна: є прямі і непрямі цитати – є так звані вводні формули – тобто коли Писання цитується, перед тим говориться певна фраза. Тут багато загальної інформації про все це. До речі я називаю цей коментар коментарем Карсона, але наприклад частину коментаря, що присвячена Ів. написав Андреас Кастенбергер – поняття не маю хто це такий – доктор богословських наук… семінарія Трініті (стор.298-310)

Термин «Слово» передает понятие божественного самовыражения, или речи (ср. Пс. 18, 2-5). Рассказ о сотворении в книге Бытие — яркое свидетельство силы Божьего слова: он говорит, и что-то появляется (Быт. 1,3.9; ср. Быт. 1,11.15.24.29-30). И псалмопевцы, и пророки изображают Божье Слово в терминах, близких к личностным (Пс. 32, 6; 106, 20; 147, 4.7; Ис. 55, 10-11), но только Иоанн утверждает, что Слово явило себя в истории, пространстве и времени как личность, Иисус Христос (Ин. 1,14.17).

Наиболее важно в этом отношении описание Исайей Божьего Слова, которое исходит из уст Божиих и не возвращается к нему тщетным, но исполняет то, что ему угодно, и совершает то, ради чего он послал его (Ис. 55, 11 ; ср. 40, 8). ….

Эти взаимоотношения пославшего и посланного, в свою очередь, становятся образцом взаимоотношений Иисуса Христа и его последователей (ср. особ. Ин. 17, 18; 20, 21-23; см. Köstenberger 1998b).

Примечательно, что свет как символ встречается и в более поздних пророческих текстах ВЗ, включая и мессианские (напр., Ис. 9, 2; 42, 6-7; 49, 6; 60, 1-5; Мал. 4, 2; ср. Лк. 1, 78-79; см. еще в Чис. 24, 17; ср. 4Q175 9-13).

Упоминание о власти верующих стать «чадами Божьими» в Ин. 1, 12 явно опирается на характеристику Израиля в ВЗ как детей Божьих (Втор. 14,1 ; см. также упоминание об Израиле как Божьем сыне и первенце в Исх. 4, 22; ср. 1 Ин. 3, 1-2). Однако сразу же после краткого упоминания о том, что Слово не было принято «своими» (т. е., иудеями) в Ин. 1,11, упоминание о детях Божьих, «которые ни от крови, ни от хотения плоти… но от Бога родились» в Ин. 1,13 проводит разделение между неправомерными, самонадеянными претензиями на богосыновство, основанными на физическом происхождении, и истинным богосыновством, основанным на вере во имя Божьего мессии (Ин. 1, 12; ср. 8,41-47; И, 51-52).

Позже в прологе встречаются аллюзии на Божье присутствие среди Израиля в дни исхода (Ин. 1, 14: eskenösen, обитало, букв, «поставить свой шатер»; ср. Исх. 25, 8-9; 33, 7; 2 Цар. 7, 6; Пс. 14, 1; 25, 8; 26, 4-6; 42, 3; 73, 7; 83, 2; Иез. 37, 27-28) и на передачу Божьего закона через Моисея (Ин. 1,17; ср. Исх. 31, 18; 34, 28). В обоих случаях цель обращения Иоанна к этим предшествующим текстам ВЗ — в том, чтобы указать на роль Иисуса как венец Божьего самооткровения своему народу. В прошлом Бог присутствовал среди народа в скинии (напр., Исх. 33, 9; 40, 34-35) и в храме (напр., 3 Цар. 8, 10-11) (об «обитании» Бога [säkan] среди его народа в ВЗ, см. Carson 1991: 127—28), но ныне он обитает среди своего народа в лице Иисуса Христа (Ин. 1, 14). В прошлом он являл себя через закон, но теперь он открыл себя явно в Иисусе Христе и чрез него (Ин. 1, 16-17)

Упоминание в Ин. 1, 14 о том, что обитание Иисуса среди Божьего народа привело к явлению славы Божьей (первое употребление слова doxa в этом Евангелии) также перекликается с упоминаниями в ВЗ проявлений присутствия и славы (kâbôd) Бога, будь то во время богоявлений, в скинии или в храме (ср., напр., Исх. 33, 22; Чис. 14, 10; Втор. 5, 24; Пс. 25, 8; 101, 16 [102, 16 МТ]; Иер. 17, 12; Иез. 10, 4; см. Köstenberger 1997: 230). В то время как в эпоху Второго храма богооткровение было явлением относительно редким ввиду отступничества Израиля, Иоанн ясно указывает, что ныне, в Иисусе, Божья слава вновь обитает среди его народа.

Говорят, что основной целью Иисуса в Евангелии от Иоанна было явление Божьей славы (Ин. 9, 3; 11, 4.40). Прославляя Бога, и сам Иисус прославляется. Этим снова утверждается предсуществование Иисуса: ведь слава была свойственна вечному общению Иисуса с Богом (Ин. 17, 5) и его состоянию до воплощения (Ин. 12, 41). Во время земной жизни Иисуса, его слава являлась первым его последователям прежде всего через знамения (ср. Ин. 2, 11; см. Carson 1991: 128). Будучи послушным и покорным сыном, Иисус прославляет Отца на протяжении всего своего служения. Однако более всего он прославил Отца, отдав себя на распятие – в глазах Иоанна, крест есть место высшей славы Бога и Иисуса Христа (ср. Ин. 12, 23-33; 13, 31-32; 14, 13; 17, 1.4-5).

Иис Еще одна важная и явная аллюзия на ВЗ присутствует в описании Иоанном Иисуса как «полного благодати и истины» (Ин. 1, 14.17), что, вероятнее всего, перекликается с фразой «многомилостивый [hesed] и истинный [émet]» в Исх. 34, 6 (ср. 33, 18-19; см. Mowvley 1984: 137; Kuyper 1964: 3-13; ср. Пс. 24, 10; 25, 3; 39, 11; Притч. 16, 6; см. также Пс. 84, 12 LXX и СП). В оригинальном контексте это двойное выражение указывает на верность Бога завету с его народом, Израилем. Смысл слов Иоанна — в том, что верность завету была наиболее полно выражена в том, что Бог послал своего единственного Сына (Ин. 1, 14.18)

Основной смысл термина monogenes в ВЗ и апокрифах – «единственное дитя» (напр., Суд. 11, 34; Тов. 3, 15; 8, 17). Если ребенок – единственный, и, следовательно, незаменимый, это делает его особенно ценным для родителей (ср. Лк. 7,12; 8,42; 9, 38; см. Pendrick 1995: 593—94). Поэтому в LXX часто употребляется agapètos («возлюбленный») вместо monogenes (Быт. 22, 2.12.16; Ам. 8, 10; Иер. 6, 26; Зах. 12, 10; ср. Притч. 4, 3; в Суд. 11, 34 использованы оба термина). Событие в истории ВЗ, служащее источником — это принесение Авраамом в жертву Исаака, который в Быт. 22, 2.12.16 назван «единственным» (yähid) сыном (отметим вероятную аллюзию на этот текст в Ин. 3, 16), хотя у патриарха прежде родился сын Измаил (ср. Евр. 11, 17; Иосиф Флавий Иуд. Древн. 1.22: monogenes; см. EDNT2A40; Winter 1953: 337—40; Moody 1953, особ. 217). Итак, monogenes означает не просто «рожденный», но «исключительный, единственный в своем роде» сын (в случае Исаака, это был «сын обетования»; согласно Евр. 11,17, Исаак – образ Христа; см. Pendrick 1995; Moody 1953; W. О. Walker 1994: 41n37).

И в ВЗ, и в литературе Второго храма, Сын Давидов и Израиль именуются Божьим «первенцами» или «единственным» сыном (ср. Пс. 88, 28; 4 Езд. 6, 58; Pss. Sol. 18:4; Jub. 18:2, И, 15). Делая решительный шаг вперед, Иоанн применяет определение monogenes к Божьему Сыну, в полном смысле единственному в своем роде — Иисусу (ср. Ин. 1, 18; 3, 16.18; 1 Ин. 4, 9). «Возлюбленным Сыном» Божьим Иисус назван и в синоптических Евангелиях: в небесном гласе во время крещения Иисуса, в его преображении и в притче о злых виноградарях (Мк. 1, 11; 9, 7; 12, 6; ср. Лк. 20, 13; см. Pendrick 1995: 595п42).

Итак, в соответствии с повествованием об Исааке и притчей о злых виноградарях, определение monogenes в данном отрывке содержит глубокий сотериологичес- кий смысл, наиболее полно раскрытый в утверждении Иоанна в Ин. 3, 16 — «так возлюбил Бог мир, что отдал Сына Своего Единородного» (ср. Ин. 3, 18).

Для понимания более широкого контекста обращения Иоанна к ВЗ важно также отметить подразумеваемое сопоставление закона, данного Богом чрез Моисея (ср. Исх. 31, 18; 34, 28), и благодати и истины, явленных чрез Иисуса Христа в Ин. 1,17 (ср. Ин. 1, 16; см. краткие комментарии к этому отрывку выше). Как отмечает четвертый евангелист, «истинная благодать — то есть благодать окончательная, эсхатологическая – явлена чрез Иисуса Христа» (Köstenberger 2004: 47; ср. Edwards 1988: 11, вслед за Brown 1966—1970: 16). Не противопоставляя закон, данный на Синае, и благодать и истину, дарованные во Христе (отметим, что между двумя фразами в Ин. 1, 17 нет слова «но»), Иоанн по сути показывает Иисуса как наивысшее эсхатологическое откровение Божьей любви и верности завету (поэтому здесь нет противоречия таким текстам, как Мф. 5, 18 или Рим. 10, 4; о первом из этих текстов, см. особ. Carson 1984: 140-47). Как будет более подробно показано в дальнейшем повествовании, служение Иисуса превосходит служение Моисея (Ин. 5, 46-47; ср. Ин. 9, 28), как и сам он превосходит Иакова (Ин. 4, 12) и Авраама (Ин. 8, 53).

В нас нема часу звертати увагу на безліч літературних паралелей в самому Євангелії, перед тим, як перейти до наступної перикопи, хочу звернути, що якщо розглядати Ів, як один великий хіазм, то наприкінці він говорить про себе, як про учня якого любив Ісус і як про свідка. На початку – про Іоанна Предтечу, який є свідком. Обидва персонажі носять ім’я Іоанн. Подібних зв’язків безліч і вони не випадкові, тобто я не просто сам проводжу ці паралелі – вони є в тексті завдяки його структурі. Тому мабуть вони мають значення, навіть якщо ми не розуміємо яке саме…

Коментуючи це Євангеліє і розбираючи структуру кожного уривку детальніше, я намагатимусь оглядати хоча б оцей згаданий хіазм 1-1 (1-81), що охоплює всю книгу. А поки що підсумую першу перикопу:

Слово (Святе Святих) стало тілом і прийшло до Своїх, які Його не прийняли. Тим, що прийняли дало владу стати дітьми Божими.

2 Свідчення Івана Хрестителя (1: 19-28)

Іван – Перикопа 2 https://youtu.be/Wn-iW6wEf4Y

Хто ти (А-А1), якщо не Христос (В-В1) – спитали послані від фарисеїв (С-С1) ? Іоанн відповідає цитатою з Іс (D).

Динаміка: спочатку він відповідає “ні”, і тому у них виникає наступне питання – чого ж ти робиш те, що робиш, якщо ні ? Перед тим він вже відповів їм на питання хто він цитатою з Ісаї. А тепер відповідає чому хрестить ? Його хрещення водою готує дорогу (як видно з цитати Ісаї) Тому, хто стоїть, але якого не знають. Це повторює тему прологу, в якій йшлося про те, що свої не пізнали, а потім відцурались (в 10,11). Свою роль Іоанн чітко визначає тим, що недостойний розв’язати ремінця взуття, тобто навіть на роль найнищого раба – недостойний. Іоанн не говорить прямо, тому що це не буде сприйнято. Якщо людина чогось не хоче бачити – ти не доведеш їй правду прямими доказами.

Водночас Іоанн говорить достатньо відверто, так що ми взнаємо що хтось іде за ним і що той, хто йде за ним, був перед ним (парадокс). Але закінчує не роз’ясненнями, а образним висловом, що передає його ставлення. Цікаво, що він не говорить з ними, відповідаючи на питання їх словами (вони ж питають чи Христос, чи не Христос) – я думаю це тому, що самі ці терміни були для них наповнені їх власними очікуваннями.

Так завжди відбувається з людьми, а особливо з людьми релігійними. Нам здається, що Христос – це той, кого ми знаємо. Ми починаємо говорити штампами і вписувати Його в наші рамки. В відповідях Івана (Іоанна) є з одного боку загадка, з іншого – розставлені крапки над “і”.

Карсон дає огляд так званої “книги ознак”, яка містить 7 чудес, описаних Іоанном (стор 312), яка починається з цієї перикопи і закінчується в 12 розділі Ів.

Карсон т 2 стор 314

Отвечая на вопрос пришедших из Иерусалима, Креститель отрицал, что он Христос, Илия или Пророк (Ин. 1, 19-21). В точки зрения литературной структуры четвертого Евангелия, троекратное отречение Крестителя в самом начале повествования Иоанна становится положительным эквивалентом троекратного отречения Петра, перед страстями Христовыми (Ин. 18, 15-18.25-27). Первое отрицание Крестителя – то, что он не Христос — повторяет то, что уже известно читателю Евангелия от Иоанна: Креститель — это не ожидаемый избавитель или Мессия (Ин. 1,15; см. Ин. 1, 8: «Он не был свет»; Ин. 3,28). Греческое слово christos, подобно его еврейскому эквиваленту, mäsiah, означает «помазанник». В ВЗ этот термин применялся ко многим людям, которые были отделены и помазаны для служения Богу и его народу особым образом (например, священников или царей), однако пророчества ВЗ стали основанием для ожиданий грядущей личности, особого Помазанника, которого Бог пошлет избавить свой народ и править им (см. Horbury 1998). Мессианские ожидания были распространенным явлением в Палестине в начале первого века (Horsley 1992). Многие иудеи ждали великого Сына Давидова, пришествие которого было предсказано в ВЗ (см. 2 Цар. 7, 11-16; Ос. 3, 5; ср. Мф. 1, 1.6.17; Лк. 3, 31; Рим. 1, 3). Однако не существовало общего представления о Мессии, и часто их ожидания не соответствовали пророчествам Писания. Автор четвертого Евангелия приводит несколько представлений о Мессии в седьмой главе. Что касается второго отречения Крестителя, был ли Иоанн Илией – вполне уместен: Креститель не только вел себя как пророк, но напоминал Илию и строгим образом жизни (Мф. 3, 4; ср. 4 Цар. 1, 8), и сильной проповедью о суде (Мф. 3, 7-12; Лк. 3,7-17) (см. Morris 1995:119). Пришествие пророка Илии было ожидаемым событием в Иудее, наряду с пришествием Мессии, однако, Иоанн отрекся (ср. Ин. 5, 35), сказав, что он не Илия (Мф. 16, 14 и парал.; Мф. 17, 3-4.10 и парал.; Мф. 27, 47.49

Согласно Мал. 4, 5, Илия, не увидевший смерти (4 Цар. 2, 11), должен был прийти «пред наступлением дня Господня, великого и страшного» (см. Morris 1995: 118). Некоторые ожидали, что он разрешит раввинистические споры; другие думали, что он совершит великие чудеса или представит народу Мессию (напр., 4 Ezra 6:26-27; Justin, 1 Apol. 35.1; см. Beasley-Murray 1999: 24). В любом случае, он должен «устроить все» (Мф. 17, 11), обращая сердца отцов к детям и сердца детей к отцам (Мал. 4, 6; ср. Сир. 48, 10; Лк. 1, 17). Хотя Иоанн отрицал, что он — буквально вернувшийся пророк Илия, согласно синоптическим Евангелиям, Иисус ясно сказал, что Креститель «есть Илия» (Мф. 11, 14; 17, 12; Мк. 9, 13), поскольку его служение являлось типологическим исполнением пророчества Мал. 4, 5 (ср. Лк. 1, 17; см. Schnackenburg 1990: 1:289). Еще до рождения Крестителя, ангел пророчествовал его отцу, Захарии, что Иоанн «предъидет пред Ним в духе и силе Илии» (Лк. 1, 17; см. у Марка объединение Мал. 3, 1 [«Я посылаю Ангела Моего»] и Ис. 40, 3 [также цитируется в Ин. 1, 23 и у синоптиков] в Мк. 1, 2-3; Карсон [Carson 1991: 143] также отмечает, что лжепророки часто одевались подобно Илии [Зах. 13, 4]). Возможно ли, что и сам Иоанн не понимал, что он был «Илией»? Или же Евангелие от Иоанна противоречит синоптическим? Более вероятно, что Креститель отрицал, что он Илия, чтобы опровергнуть свойственное его времени представление, что тот самый Илия, который избежал смерти и был вознесен на небо в огненной колеснице, вернется таким же необычным способом.

Третье отречение Крестителя касалось так называемого Пророка. Пришествие Пророка, впервые упомянутое в Ин. 1, 21, и неоднократно встречающееся далее в Евангелии от Иоанна (Ин. 6,14; 7,40), было предсказано Моисеем во Втор. 18,15.18 (см. Деян. 3, 22; 7, 37; ср. 1 Мак. 4, 46; 14, 41; T. Benj. 9:2). Поэтому иудеи, самаритяне (Macdonald 1964: 197—98, 362—71, 443; Carson 1991: 143), и кумранская община ждали пришествия Пророка. Кумраниты, кроме того, ждали не только «пришествия Пророка», но и «Мессий Аарона и Израиля» (1QS IX, 11; см. подборку мессианских отрывков в 4Q175 5-8 с цитатой из Втор. 18, 18-19). За троекратным отречением Крестителя следует его собственное представление осебев Ин.1, 23.

Богословське значення Ів.1:23

Использование Ис. 40, 3 в Ин. 1, 23 указывает на то, что историческая роль Крестителя в спасении — это роль «глашатая нового исхода, возвещающего, что Бог намерен избавить свой народ из плена, как он сделал это во дни Моисея» (Keener 1993: 266), и сделать это при участии Иоанна Крестителя, который служил упомянутым у Исайи «гласом в пустыне». В соответствии с пророчеством Исайи, Креститель призывает Божий народ к покаянию, чтобы приготовиться к пришествию грядущего Раба Божия (Carson 1991: 144).

1-1 (2-80) паралель полягає в тому, що в обох частинах йдеться про роль, яку Бог покладає на людину: тут Іоанна, який є голосом в пустелі, а там Петра, який має годувати овець. Інша паралель – елементи одягу: йдеться про ремінець взуття, а там – про те, що хтось інший тебе підпереже – чимось схожі ідеї. Які теологічні висновки: не знаю, можливо в обох випадках йдеться про положення раба… треба подумати.

3 Агнець Божий (1: 29-34)

Іван – Перикопа 3 https://youtu.be/o3qVSVPnElQ

А-А1: Агнець Божий – Син Божий: з чого він це взяв – чи можна вірити Його свідоцтву ?

В-В1: не знав Його, прийшовши хрестити водою, хоча каже що прийшов, щоб Він з’явився – Той, Хто послав, сказав, що над ким побачиш Духа, що сходить і зостається на ньому – це той, хто хреститиме Духом (таким чином тема хрещення водою доповнюється темою хрещення Духом)

С: Центр – Іоанн свідчить що бачив Духа, що сходив, як голуб з неба.

Далее ход повествования смещается от прояснения личности Иоанна как свидетеля об Иисусе к содержанию его свидетельства об Иисусе. То, что Креститель назвал Иисуса «Агнец Божий, Который берет [на Себя] грех мира» в Ин. 1, 29 (ср. 1, 36), вероятно, содержит несколько уровней значения. Вполне возможно, Креститель здесь сам не вполне осознает значимости своих слов, имея в виду прежде всего жертвенного агнца, ведомого на заклание, о котором говорится в Ис. 53, 7 (LXX: amnos; это слово используется в Новом Завете только здесь и в Деян. 8, 32, цитируя Ис. 53, 7 LXX, и в 1 Пет. 1, 19: ср. 2, 21-25), что в современном иудаизме толковалось не как умирающий мессия, но как символ заместительных страданий за грех, не заслуживающего смерти (ср. Мф. 11, 2-3; Лк. 7, 18-20). Возможно, Креститель провозгласил Иисуса апокалиптическим агнцем-воином, который принесет суд (ср., напр., 1 En. 90:9-12; Т. Jos. 19:8; T. Benj. 3:8; Откр. 5, 6.12; 7, 17; см. Brown 1966-1970: 59, цитируя особ. Лк. 3, 17; Carson 1991: 150; Beasley- Murray 1999: 24-25; Шлаттер [Schlatter 1948: 46-47] обращается к обоим; о теме суда в проповеди Крестителя, см. Мф. 3, 7-12; Лк. 3, 7-17; Карсон [Carson 1991: 149] отмечает и сомнения, выраженные Крестителем в Мф. 11, 2-3). Некоторые из приверженцев этого воззрения сказали бы, что автор Евангелия считает, что Креститель не до конца осознавал суть своих слов — во многом подобно Каиафе в Ин. 11, 49-52 (Carson 1991: 150—51). Если бы это было так, это значило бы, что Креститель думает, что Иисус «берет на себя грех мира» как агнец-воин, евангелист знает, что независимо от меры истинности такой точки зрения, он также «берет на себя грех мира» посредством креста (ср. слияние образов закланного агнца и торжествующего Льва из колена Иудина в Откр. 5, 5-6.12-13).

Еще одна возможная ассоциация — агнец, которого Бог дал Аврааму, когда тот был готов принести в жертву своего сына по обетованию, Исаака, из послушания Божьему велению (Быт. 22, 8.13-14) (рассмотрение других вариантов: см. Morris 1995: 127-29; ср. Barrett 1978: 176; Ridderbos 1997: 73-74). Это особенно вероятно ввиду того, что Ин. 3, 16 содержит вероятную аллюзию на этот эпизод, подчеркивая одно важное отличие: то, от чего в последнюю минуту был избавлен Авраам, Бог совершил до конца – отдал своего единородного Сына (ср. Рим. 8, 32). Среди менее вероятных вариантов: кроткий агнец из Иер. 11,19 (нет упоминания о несении греха); козел отпущения, который символически уносил грехи народа, будучи изгоняем в пустыню в Лев. 16 (козел, не агнец); и жертва повинности, приносимая ради избавления от греха в Лев. 14; Чис. 6 (речь идет о тельцах и козлах, не об агнцах).

1-1 (3-79) – в обох частинах йдеться про те, як Іоанн, а потім Петро зрозумів те, чого не розумів раніше (зокрема впізнав Господа) внаслідок пояснення (тут пояснив посланий, там – Іоанн)

Наостанок скажу, підсумовуючи прочитане: Євангеліє від самого початку витікає, або виростає з СЗ. Для цього достатньо копнути де завгодно в тексті – і попадеш на якийсь зв’язок. Це так, як в Ізраілі, наш професор казав що без дозволу там заборонено копати глибше 20 см, тому що де не копни – можна натрапити на те, що складає цінність для археологів. Так само тут. Починаючи читати Євангеліє ти ніби ступаєш по воді, яка глибока, за якою безодня. Не втонути можна тільки завдяки вірі і благаючи “Господи допоможи” – така асоціація виникла в мене, коли я спробував за такий короткий час прочитати 3 перикори Євангелія. Але план ми виконали, тому можемо на сьогодні зупинитися.

30 квітня 2020 року

4 Перші учені Ісуса (1: 35-42)

Іван – Перикопа 4

https://youtu.be/dY9rLoBYCPY

Структура хіастична: АВСDС’В’А’

А-А’: даєтся визачення того, ким є цей Вчитель: Агнець Божий – Месія.

В-В’: почули і пішли вслід: доктор Брайан Вітбін розповідав, що словосполучення “слідувати за” пов’язане з певним обрядом, чи традицією, згідно з якою відбувався навчальний процес. На Массаді, посеред руїн одного з приміщень він показав нам невеличкий помост: вузький – см50 завширшки і може метри 2,5 -3 довжиною. Вчитель ходив по цьому помосту, а учні мали слідкувати за ним: це мабуть допомагало їм концентрувати увагу. Це звучить правдоподібно, тому що нам справді легше зберегти концентрацію в русі – коли вчитель сидить нерухомо виникає спокуса заснути. Словом вислів пов’язаний з навчанням і означає те, що ми зазвичай в нього вкладаємо “слідувати” – це стати учнем. Але це значення походить не стільки з того, що послідовники просто всюди за вчителем, а з того, що вони, власне кажучи – вчаться. Тут також повторюється слово почули, яке є важливим, коли йдеться про віру і навчання. Далі буде ще одне важливе слово, що стосується навчання, значення якого ми теж не розпізнаємо, якщо не вкажемо на ще одну традицію древніх, але це в наступній перикопі.

С-С`: Лунає питання Христа – а потім, запрошення піти до Нього додому.

D-D`: Питання учнів: Вчителю, де ти живеш ? Саме зверення, і те, що Христос відповів на дане звернення говорить про те, що і вони, і він визнавали таке звернення доречним.

Давайте подивимося на хронологію.

Ми бачимо що після прологу Іоанн розповідає про свідоцтво Іоанна (Івана) – це 2 перикопа. Наступного дня він бачить Духа, що сходить на Ісуса у вигляді голуба (в29). Дана перикопа – це те, що відбувається далі – наступного дня (35)… ми потім повернемося до цього і я скажу чому ця хронологія – важлива. Тут ми також читаємо, що учні пробули у Христа весь той день – є навіть уточнення о якій годині все це відбулося (10 година – це 4 година пополудні, якщо врахувати що день починався о 6 ранку).

Друга половина хіазму розвиває тему слідування: провівши певний час з Христом учні ствердилися в тому, що говорив Іван Предтеча – це були Іоанн і Андрій, і в розмові з братом, Андрій вже називає Месією, сам свідчачи, не опираючись на чиєсь свідоцтво. Перикопа закінчується тим, що Христос при першій же зустрічі дає Симону, Андрієвому брату нове Ім’я: Кифа (Скеля). Цим він започатковує апостольську Церкву, до якої ми належимо. Надавання імені – це одна з прерогатив Творця. Бог дав це право своєму творінню і перше, що зробив Адам – дав імена тваринам. Дати ім’я означає оволодіння, тому що ми не можемо давати визначення тому, чого не розуміємо, або що не під нашим контролем. Ім’я описує функцію – а якщо функція незрозуміла або якщо вона незбагненна – ми не можемо назвати її в такому сенсі. Тому у Бога немає Імені – якщо ми дивимося з цього боку, то можна сказати, що дати Богові Ім’я означало б взяти його під контроль. Його Ім’я – Я є. Це не пояснення і не визначення, яке описує Бога – це скоріше Ім’я, яке говорить про те, що Його описати неможливо. Всі описання Бога – це описання умовні, щоб нам було зрозуміло щось конкретне щодо Його дій і характеру.

Даючи Ім’я Петру, Христос визначає його майбутню роль – про скелю, як символ, який ми зустрічаємо в Біблії раджу прочитати розділ з книги “Іншими очима”, Джеймса Джордана. Це не випадкове ім’я – воно витікає з символіки СЗ.

У Карсона немає коментаря на даний текст, тому ми:підемо далі, але перед тим давайте подивимося як це перикопа пов’язана з 78-ю (хіазм 1-1): ми знайши Месію, каже тут Андрій, а там Іоанн каже, що все це написано, щоб ви увірували, що це Ісус – Месія, Син Божий.

Отже, покликання перших учнів відбувається стрімко – вони проявляють ініціативу опираючись на свідоцтво того, хто представляє минуле і є “голосом того, хто кличе”, тобто Іоанна Предтечі, Христос відповідає на їх бажання і внаслідок недовгого спілкування (думаю що коли йдеться про час, то мається на увазі, що вони пробули в Нього зранку до 4 години, а не з 4 години до ночі, тому що в той самий день, як виглядає з тексту, Андрій ще привів до Нього Петра – це до кінця не ясно, але ми знаємо що те, про що йдеться в наступній перикопі відбувалося вже на наступний деднь).

5 Ісус кличе Пилипа і Натанаїла (1: 43-51)

Іван – Перикопа 5 https://youtu.be/JmLj57uyPmw

А-А: Ісус кличе Пилипа, який походить з Віфсаїди (це місто знаходиться не на березі Галілейського моря – вона десь км 6 від Капернаума, який на березі моря, а від найблищої до нього берегової смуги приблизн 3 км). Там сьогодні є руїни синагоги, в якій стоїть сідалище Мойсея (місце для вчителя в синагозі), є руїни будинків, які об’єднували родини по 30 сімей (прибудовані до одного), є баптистерії, чи мікви для омовінь.

Цікаво звернути увагу, що Христос знаходить Пилипа, а Пилип далі каже Нафанаїлу – ми знайшли Месію. Тобто це взаємний процес, який починається з того, що Христос знайшов в покликав і коли Пилип відгукнувся, то усвідомив що долучився до тих, хто знайшов Месію, про якого Писав Мойсей. Це вже частини В-В1, які співідносяться завдяки слову “Син”: Син Йосипа – Син Божий.

С-С1: на сцені з’являється Нафанаїл. Ів.21:2 – це ім’я згадка про Нафанаїла, звідси ми знаємо що він був з Кани. Про Пилипа ще буде згадка в 6 і 12 розділі Євангелія.

Натанаїла характеризує питання, яким він відповідає на слова Пилипа: Хіба ж може бути щось добре з Назарету ? Про що воно говорить. Давайте подивимося далі і тоді зможемо більше зрозуміти… Спочатку ми просто бачимо, що Нафанаїл сумнівається в правдивості слів Пилипа. Але він іде до Христа, а Христос характеризує його наступними словами:

D: ото справді ізраільтянин, що немає в нім підступу.

Ми бачимо що Нафанаїл дивується (С1), а Христос пояснює звідки він дізнався про Нафанаїла те, що сказав. “Я бачив тебе під фіговим деревом”. Навіть сьогодні, коли групи дітей проводять шкільні заняття надворі – це відбувається в тіні дерева. Ми бачили це в Єрусалимі – група дітей, вчителька і озброєний солдат поруч…

Фігове дерево відкидає густу тінь і тому сидіти під деровом можна довше, ніж стояти чи сидіти під палючим сонцем. “Сидіти під деревом” – як твердив Брайан Вітбін стосується навчання. І це вже другий образ, з цим пов’язаний (перший – слідувати).

Тобто сказавши що Натанаїл – це ізраільтянин без підступу – він не просто похвалив його за прямоту, а вказав на його здатність вчитися. Можливо під цим малося на увазі також щось таке, що є дуже особистим і про що, власне, не сказано. Можливо, в будь-якому випадку те, що Христос сказав Натанаїла миттєво переконало в тому, що це справді Божий Син. Було це пов’язано з його роздумами про власні гріхи чи ще щось таке, що знав тільки він і нікому про це не казав – ми не знаємо. Але ми знаємо що згадка про його перебування під фіговим деревом – а саме те, що Христос його бачив (бачив – це слово, яке говорить про суд) миттєво переконала Натанаїла.

Важливо також як саме Натанаїл відповідає (В1): ти – Син Божий і Цар Ізраілів. Ця відповідь наводить на думку що його перебування під смоківницею – пов’язане не просто з його особистим досвідом, а з теологією і думками про Царство, про Царя Ізраілю. Тому я більш схильний думати, що “я бачив тебе під смоківницею” вказує на те, що Натанаїл – хороший учень. І це пов’язане із здатністю ставити прямі, чіткі питання: Чи може з Назарету бути щось добре ? Звідки ти мене знаєш ? А також з описанням, яке дає Ісус: нема підступу в цьому ізраільтянині (тема Ізраіля повторюється також в словах Нафанаїла, що теж є не випадковим, а говорить про те, що саме бачив Ісус в Натанаїлі, коли той намагався збагнути, навчитися, тобто був під фіговим деревом – тай саме фігове дерево в Біблії – символ Ізраіля…

А1 – відповідь Христа на миттєве сповідання віри схожа на те, що Він сказав Фомі після воскресіння: ти віриш, тому що побачив… тут Він каже, ти віриш, тому що я сказав, що бачив тебе (що ти хороший учень) – побачиш… Христос говорить про Ангелів, яких будуть бачити учні, посилаючись на подію з історії Якова – коли він бачив драбину. Анголи будуть підійматися і спускатися на Людського Сина – все це попереду і це побачать учні. Ангол укріпляв Христа під час спокуси в пустелі, Ангол укріпляв Христа під час спокуси в Гефсиманії, але учні, знається цього не бачили… К

Коли Христос говорить про Анголів, то має на увазі, що через Його служіння відкриється небо. А ангели, хоча їх і не видно – це службові духи, які підіймаються і спускаються по цій драбині. Тобто я не думаю, що Христос сказав їм, що віднині вони буквально бачитимуть анголів – це посилання на сон Якова, на його значення. У Христі – драбина в небо (про драбину в небі і дерево, про те, як ці символи пов’язані (вони є тут обидва) – у згадуваній мною книщі Джордана “Іншими очима).

Карсон вказує на те, що слова Пилипа, в яких він згадує Мойсея і пророків, говорять про те, що він мпіввідносить те, що відбувається з Писанням (Повт. Зак. 18 зокрема говорить про Пророка)

Син Божий і Цар Ізраіля – це схожі месіанські титули, Карсон приводить аргументи, які це доводять. Він каже, що сам Ісус з неохотою використовував ці титули, тому що в них вкладали невірні очікування.

Ученикам сказано, что они увидят величие Сына Человеческого, многократно превосходящее видение патриарха Иакова (это — часть темы «превосходящий Иакова» в Евангелии от Иоанна; ср. Ин. 4, 5-6.11-12). Иисус есть «новый Израиль» (Carson 1991: 164).

Можливо саме з цим пов’язане перебування Нафанаїла під смоківницею – Він міг прийти до певних висновків стосовно того, що Месія – це новий Ізраіль…. Це припущення…

Увидеть «небо отверстым», о чем мечтал каждый иудей, ждавший апокалипсиса — это получить видение реальности вне этого мира (Деян. 10, 11; Опер. 4, 1; 19, 11). Жажда узреть небеса породила в эпоху Второго Храма целый жанр литературы, в которой такие загадочные персонажи, как Енох (который, согласно Быт. 5, 24, был взят на небо живым) путешествуют по небесам и рассказывают о том, что они там увидели. Однако в Ин. 3, 13 Иисус утверждает, что никто, кроме упомянутого Даниилом Сына Человеческого, не может войти на небеса (Дан. 7,13; ср. Мф. 26,64; Деян. 7, 56).

Бут 28. Проснувшись, Иаков воскликнул: «Как страшно сие место! это не иное что, как дом Божий, это врата небесные» (Быт. 28, 17); и назвал это место «Вефиль», что означает «Дом Божий». Соответственно, Иисус говорит Нафанаилу и другим ученикам, что сам он будет местом намного более превосходного богооткровения, чем то, что было дано когда-либо прежде (ср. Евр. 1, 1-3). Иисус станет посредником для большего откровения, чем то, что было дано Аврааму (Ин. 8, 58), Иакову (ср. Ин. 4, 12-14), Моисею (Ин. 1, 17-18; 5, 45-47; 9, 28-29), и Исайи (12,37-41).

Иисус есть «новый Вефиль», место, где Бог открывает себя, где встречаются небо и земля, Бог и человечество (Carson 1991: 163-64; Witherington 1995: 72; ср. Bürge 2000: 79; Borchert 1996-2002: 1:149; Schnackenburg 1990: 1:320), так же он — новый храм (Ин. 2,19-22) и новое надлежащее место для молитвы (Ин. 4,20-24). В сущности, Иисус есть наивысшая кульминация всего самооткровения Божия (Ин. 1, 14-18; Евр. 1, 1-3), ведь в нем откровение Бога достигает полноты, о которой Иаков (Израиль) мог только мечтать; и эти ученики, которые еще так мало знают о том, что их ожидает, скоро станут свидетелями откровения, намного превосходящего полученное кем-либо из израильтян до них (Ridderbos 1997: 93-94).

Более того, выражение «небо отверстое и Ангелы Божий восходящие и нисходящие», вероятно, передает и образ «непрерывного общения между Иисусом и Отцом» (ср. Ин. 8, 16.29; 10, 30; 16, 32), представляя последующие «знамения» как проявления этого общения (Bultmann 1971: 105—6). В отношении данного отрывка, обратим особое внимание на ответ Иисуса на массовый ропот позже в этом же Евангелии: «Это ли соблазняет вас? Что ж, если увидите Сына Человеческого восходящего [туда], где был прежде? (Ин. 6, 61-62). В этом связанном стихе восхождение Сына Человеческого явно указывает на его нисхождение («где был прежде») в контексте предсуществования (ср. Ин. 1, 1-2; см. Ham 1998:89n67; contra Ргуог 1991: 342).

Даний коментар підтверджує сказане що не малося на увазі, що вони будуть буквально постійно бачити Анголів.

Самоименование Иисуса «Сын Человеческий», явно перекликающееся с отрывком из Даниила о «как бы Сыне человеческом» (Дан. 7, 13-14), объединяет таинственную фигуру из книги Даниила и образ страдающего Раба Божия, о котором идет речь в книге Исайи – эта тема достигает кульминации в так называемых Песнях Раба Божия в Ис. 42 – 53. В отличие от «Царя Израилева» и «Царя Иудейского», где оба титула имеют националистический или политический оттенок, выражение «Сын Человеческий», будучи библейским, было достаточно гибким для того, чтобы позволить Иисусу трактовать его с христологической точки зрения. Как говорил Иисус, «Сыну Человеческому» предстояло вознесение через распятие (Ин. 3, 14; 8, 28); он должен был принести божественное откровение (Ин. 6, 27.53) и действовать с эсхатологической властью (Ин. 5, 27; 9, 39).

Какова же точка отсчета – момент, когда ученики увидят «небо отверстым и Ангелов Божиих восходящих и нисходящих к Сыну Человеческому» (Ин. 1, 51)? В синоптических Евангелиях, заявление Иисуса иудейскому первосвященнику в Мф. 26, 64: «Отныне узрите Сына Человеческого, сидящего одесную силы и грядущего на облаках небесных (ср. Мк. 14, 62; Лк. 22, 69) – помещает это событие в будущее, после крестной смерти Иисуса. Однако в контексте эсхатологии исполнения и помазанности, свойственной Иоанну, слава Сына Человеческого является уже здесь и сейчас – в знамениях Иисуса (напр., Ин. 2, 11; 9, 3; 11, 40), во всем его служении как словом, так и делом (Ин. 14, 9-11), и более всего — в самом его распятии (Ин. 3, 14; 8, 28; 12, 23-24.32-34) (Beasley-Murray 1999: 28).

Подивимося хіазм 1-1: нею виявилася паралель, про яку згадав – ти віруєш, тому що побачив – каже потім Ісус Фомі, а тут – в50. Це перикопи 5 і 77 – схожі теми, схожі питання Христос ставить учням…

Підсумок останніх перикоп, які охоплюють описані Іоанном декілька днів, з яким пов’язане покликання перших учнів: Іоанна, Андрія, Петра, Пилипа і Нафанаїла. Це у Карсона передмова до цих текстів, але я прочитаю її як висновок до перикоп з 2 по 5:

Этот раздел повествует о свидетельстве Иоанна Крестителя иудеям об Иисусе (Ин. 1, 19-28.29-34), а также результатах такого свидетельства на первых этапах служения Иисуса (Ин. 1, 35-51). Он содержит одну прямую ветхозаветную цитату (Ин. 1, 23) и несколько явных аллюзий на ВЗ (Ин. 1, 21.29.36.45.49.51).

Примечательно, что первая прямая цитата в этом Евангелии принадлежит Иоанну Крестителю, предтече Иисуса, которая проясняет его положение и в то же время указывает на Иисуса как Мессию Израиля.

Аллюзии на ВЗ в первой главе также связаны с личностью Крестителя или Иисуса: в Ин. 1,21 Креститель отрицает, что он Пророк, о котором говорил Моисей; в Ин. 1, 45 — свидетельство Филиппа, что тот о ком писал Моисей в законе, а также говорили пророки – это Иисус. В Ин. 1, 29 Иисус назван Крестителем «агнцем Божьим», что воскрешает в памяти образы ВЗ…

Нафанаил, обращаясь к Иисусу как к «Сыну Божьему» и «Царю Израиля» (Ин. 1, 49) также говорит об Иисусе словами из ВЗ. Последний стих главы, Ин. 1,51, содержит явную аллюзию на повествование об Иакове в Вефиле из Быт. 28, 12.

Таким чином ми на самому початку бачимо тісний, можна навіть сказати безперервний звязок між минулим і майбутнім. Учні Іоанна приходять до Христа. Старий Заповіт переходить у Новий. Минуле, яке відділено в нашій Біблії білою сторінкою і яке ми називаємо Старий Заповіт і майбутнє, яке тут настає (Новий Завіт) – невідділимі.

Поділення – умовне і навіть занадто штучне (хоча має теологічне значення – і тому прижилося). Немає ніякого Нового і Старого Заповіту – є один завіт, який постійно оновлювався завдяки Христу до Його втілення (згадайте слова Павла, що вони пили зі скелі, якою був Христос), оновився у Христі і через Христа оновлюється для нас постійно.

Нас введено в цей завіт через Хрещення і його оновлення відбувається для нас щодеділі через Літургію, яку ми називаємо Літургією оновлення завіту, що складається з Синтаксису (Літургії Слова) і Євхаристії.

Теж, до речі, не варто думати, що це щось окреме – це дві складові однієї Літургії. Тому ми причащаємося на кожному Богослужінні і без Причастя – це не Богослужіння. Богослужіння без Причастя більше схоже на лекції – це щось на зразок Катехізації, хоча це порівняння не точне… Н

Наприклад, в першій Церкві всі бажаючі могли бути присутніми під час Літургії Слова, а на Євхаристії – до Столу Господнього запрошувалися тільки вірні. Нехрещені і відлучені покидали Церкву.

Тому без Причастя – це Богослужіння в повному сенсі цього слова. Це вже інша тема, але вона схожа, тому що сучасна людина схильна все ділити на складові. Центром Богослужіння внаслідок такого поділення стає не Вечеря Господня, а проповідь. Але Біблійний світогляд – цілісний: має бути і одне і друге.

Так само з Біблією: давайте сприймати її як Єдину Книгу. А для цього давайте читати її всю, навіть якщо не все розуміємо. Для того, щоб відкрився розум до розуміння Писання – треба його знати і тільки тоді ми зможемо читати Старий Заповіт в світлі Нового, а Новий – в світлі Старого.

Тепер ми прочитаємо перше Ісусове чудо, або ознаку. Ми казали що до 12 розлілу Євангеліє від Іоанна – це книга Ознак, яка містить 7 чудесь Христа. Поділення – теж умовне, але воно має теологічне значення.

6 Весілля в Кані (2: 1-12)

Іван – Перикопа 6 https://youtu.be/PKt_p5loNXs

Все це відбувалося на 3 день: дивимося знову на хронологію…

Іоанн хрестить і наступного дня Ісус хреститься у Іоання (в.29)

Наступного дня (в35) перші учні (Андрій і Іоанн) знаходять Христа і гостюють у нього, відбувається покликання Петра.

Наступного дня (43в) – Христос кличе Пилипа і Нафанаїла

А третього дня – тобто першим є день, згаданий у 35 вірші (за умови того, що тут – третій), другим – день, описаний з 43 вірша, а тут третій (2:1).

Цю хронологію пов’зують з днями творіння. Матеріли на цю тему можна знайти в інтернеті англійською мовою, я тут тільки скажу, на що звернув увагу, порівнюючи ці тексти з Бут.1:

1. Напочтку створив Бог небо і землю – там далі згадується Дух, що ширяв над Водами – коли Христос хреститься ми бачимо Духа. Це не стосується першого дня творіння, тому цей день в Євангелії (з29 в) – не рахується.

2. Перший день творіння – нехай станеться світло: окрім слова “день” нічого прямо не нагадує про перший день творіння (Бог назвав світло – день), але якщо ми подумаємо про нове творіння – то відразу спливає тема: ви – світло для світу. Таким чином зв’язок є.

3. Другий день творіння – відділив воду від води і утворилася твердь, яку Бог назвав “небо”. Джордан говорить про те, з небом, тобто з твердю пов’зане представництво, яка має Бог на землі – Божий народ. Тобто Ізраіль. Таким чином це теж може бути пов’язане.

4. Третій день в книзі Буття. Вода розступається і з’являється суша, на які виростають рослини… День третій в Кані – вода перетворюється на вино, яке виростає з винограду (плід землі)…

Звісно можна сказати що так можна звязати все що завгодно з усім що завгодно – але такі речі з’являються перед читачем тому, що вони справді є в самому тексті. Це не випадкові безглузді паралелі, які ми проводимо як “непришийкобиліхвіст”. Інколи людослідники заперечують їх існування тільки тому, що не можуть їх пояснити, або тому, не всі пазли від картини зібрані докупи… але це безглуздо.

Тлумачачи Біблію, не треба відходити від самої Біблії – але боятися щось припустити, якщо Біблія не говорить про це прямо – це значить піти невірним шляхом. Тому ми застосовуємо символічне тлумачення і намагамося почачити звязки, яких немає на поверхні, коли читаємо Біблію. Це по-особливому стосується таких текстів, як Бут.1, де йдеться про 6 днів творіння, чи того, як відбувався Вихід. Ці моделі потім постійно зустрічаються в Біблії.

Тепер до тексту:

А-А1: чудо сталомя в Кані

В-В1: не прийшла ще година – аж досі зберіг вино: йдеться про час, в який це все відбувається – тобто з одного боку це те, чого Христос очікує (не прийшла ще година), з іншого – те, що він стримує до певного часу (аж досі зберіг).

С-С1: зробіть усе, що Він вас скаже – Ісус каже. Це подвійний, або концентричний центр концентричного хіазму (тобто центр подвійний, він спільний для першої і другої половини хіазму, на відміну від простого хіазму з одним центром).

Динаміка така: в Кані, під час весілля настає час сказати – і Христос чинить ознаку, покладаючи початок чудам і виявляючи Свою славу, про яку йшлося в пролозі (1:14). Те, що все це відбувається під час весілля – не випадково. Зрозуміло що цей символ пов’язує образ Христа, як Нареченого і Церкви, як Нареченої.

Те, що Він перетворює воду на вино – теж глибоко символічний акт (я не стрверджую, що це не мало практичних цілей: напоїти гостей, які і так вже були не тверезі, бо видудлили все вино; вони, на думку старости тепер були б готові пити не таке шикарне вино, як їм дали))). Символ вина – це теж дуже багатий символ, який для нас зводиться до Вина під час Причастя – Символа Крові Господньої. Тут якраз поєднані ці образи: Весілля, трапеза, Причастя, Вино, Наречена. Христос буде говорити учням що йде приготувати їм місце – вони і тоді не розумітимуть чому він говориить з ними, як з нареченою… (Ів.14). Тут вони теж під враженням не від символіки, а від того, що вода стала вином. Тому вони увірували.

Не можна не звернути увагу на те, що в цій історії певну роль грає Марія – мати Ісуса. Вона стає ініціатором і на її заклик відповідає Ісус. Ну так, перше чудо має бути для мами… маму треба слухати. Насправді я не знаю в чому полягає роль Марії: не думаю що вона його підштовхнула, але мабуть вона зіграла роль, схожу з тією, яку грав Іоанн Предтеча – підготувала дорогу. Про вплив матері вцілому можна говорити багато, але тут є конкретна ситуація і очевидно що без її участі тут не обійшлося, навіть якщо ця участь не вирішальна)

На бракосочетании в Кане Иисус показан как носитель мессианской радости, восполняющий опустошенные ритуалы иудаизма (ср. упоминание о шести каменных водоносах, которые использовались иудеям для церемониального очищения, в Ин. 2, 6; см. Köstenberger 2004: 96-97 и далее в этом тексте). В иудейском менталитете вино было символом радости и праздника: «Нет веселия без вина» (b. Pesah 109а; о вине в библейские времена, см. DJG 870—73). Недостаток вина на браке в Кане может быть символом бесплодия иудаизма. Пророческие видения изображали мессианскую эпоху как время, когда вино будет течь потоком (см. Ис. 25,6; Иер. 31, 12-14; Ос. 14, 7; Иоил. 3, 18; Ам. 9, 13-14; 2 Агг. 29:5; 1 En. 10:19; ср. Мф. 22, 1-14 парал.; 25, 1-13; см. также Быт. 49, И). Слова Ин. 2, 4, «что Мне и Тебе?» напоминают о подобных местах ВЗ, указывающих на отдаленность между двумя сторонами, и часто содержащих укоризненный оттенок (ср., напр., Суд. 11, 12; 2 Цар. 16, 10; 3 Цар. 17, 18; 4 Цар. 3, 13; 2 Пар. 35, 21; см. Maccini 1996: 100-102; Keener 2003: 505-6; см. далее Köstenberger 2004: 95). Единственная возможная аллюзия на ВЗ в этом отрывке содержится в словах матери Иисуса в Ин. 2, 5: («что скажет Он вам, то сделайте»), которым свойственно близкое словесное сходство со словами фараона в Быт. 41, 55, где он указывает народу делать то, что скажет Иосиф. Подобно тому, как Иосиф принес избавление от голода, Иисус также сможет вывести из создавшегося затруднения. Мать Иисуса воспринимает то, что прозвучало как суровый укор, как признак готовности Иисуса оказать помощь. Ее наставления служителям в Ин. 2, 5 звучат с абсолютной уверенностью.

В следующей главе Иисус показан как тот, благодаря которому обильно изольется дух (Ин. 3, 34; ср. 7, 37-38; 20, 21-22; см. Keener 2003: 512). до теми наповнення посудин водою – духом.

1 травня 2020 року

Ми продовжимо читати Євангеліє від Іонна, але я хочу нагадати зміст попередніх розділів і заодно поділитися ще деякими коментарями до тексту, які почув вчора, коли слухав подкаст по Іоанну, який робив інститут Теополіс. Як я вже казав, таке відчуття, що глибина цього Євангелія тебе затягує – з одного боку можна просто прочитати текст і нічого не ускладнюючи сказати, з іншого, якщо ти починаєш його тлумачити то загрузаєш в ньому – тому що тлумачень – море. Але ось що здалося мені цікавим:

Ми говорили що перші тексти Івана співвідносять з днями творіння – я не впевнений, що те, що я представив – відповідає поширеним версіям, тому що виявляється ці тексти розглядають, вказуючи на 7 днів творіння – починаючи з перших слів Євангелія – Споконвіку було Слово: тоді весілля в Кані стає 7-м днем, що символізує день спочинку. Є також співставлення з 7 днями творіння 7-ми чудес, про які ми згадували. І це також аргументовано.

Ще цікава паралель – до якої ми повернемося – це продовження теми, яку ми зачепили позавчора – про Слово, як про Святе Святих (Девір храму) – Євангеліє Іонна побудоване як подорож по Скинії – це підверджує версію тлумачення, яку я позавчора детально представив. Воно є виповненням всього, що стосувалося історії Ізраіля і зокрема символіки храму. Будемо звертати на це увагу під час вивчення, тому що цим Євангеліє Іоанна відрізняється від решти.

Знак в Євангелії Іоанна – це не просто чудо чи могутнє діяння, як в інших Євангеліях. Грецьке слово, яке перекладене в Ів.2:11 словом “чудо” означає “знак” “say-mi’-on”. В Септуагінті ним перекладено Бут.1:14 – що світила будуть для ознак. Тобто його цінність не в тому що це, власне кажучи чудо, а в тому що воно на щось вказує – воно є ознакою.

Коментуючи 1 чудо, знак, про який ми говорили вчора теологи інституту Теополіс (в обговоренні брали участь Пітер Лейтхарт, Алістер Робертс і Джеф Маєрс) зревнули увагу на те, що в історії по – особливому описана Марія. Вона ніби переходить від матері до учениці: Христос не називає її по імені, – він каже Жінко (щось подібне – наприкінці Євангелії – коли він доручає її Іоанну: жінко – це твій син… (Ів.19:26,27).

Також звертають увагу на те, що перетворення води на вино – це алюзія на перетворення води на кров в Єгипті – там це було ознакою смерті, тут – життя.

Обговорюючи цю тему тлумачі особливу увагу звертають на вино, як на символ і те, як він пов’язаний з водою. Вони роблять висновок – що з славою цього знаку було наступне: минуле – воно славне , але нове, те, що настає потім – ще більш славне : це стосується старого (вода) і нового заповітів (вино). Також це вказує на звязок між Хрещенням (вода) і Причастям (вино). Ми повинні бути очищені водою, але потім – приходимо на Вечерю. Номер подкасту: 263 – серія по Євангелію по Ів.

Я теж слухав подкаст, який вводить в Євангеліє – це подкаст 259.

Там розглядаються загальні питання, порівнюється Ів з синоптичними Євангелія, зокрема звертається увага на те, що Об’явлення – це продовження Євангелія від Іоанна (я інколи кажу Івана, інколи Іоанна))). Ці дві книги пов’язані як структурно (паралелізм і хіазм).

7 Ісус очищає храм (2: 13-25)

Іван – Перикопа 7 https://youtu.be/TGsjAQVL3PQ -1:47

Як побудований уривок, що ми прочитали ?

A-A1: йдеться про Єрусалим. Згадані мною коментатори звертають увагу на те, що у Ін набагато частіше описані події, що відбувалися в Єрусалимі, в порівнянні з синоптинчними Євангеліями.

B-B1: згадали: пов’язали те, що стосується Христа з тим, що написано (правда щось відразу, а щось пізніше, коли Він воскрес – ми детально розглядали, яку увагу Христос приділив тому, щоб вони розуміли Писання після Свого воскресіння, коли читали Луки)

C-C1: юдеї: вони просять “ознаки” – те саме грецьке слово, що у 2:11 – тут воно перекладене ознака. Першою ознакою, про яку згадує Ісус було перетворення води на вино. Але юдеї, як каже Павло “шукають ознак” – вони будуть Його постійно просити про ознаки. Юдеї відразу з’являються в Євангелії Іоанна (так само як фарисеї, які посилали до Іоанна) і їм тут приділена велика увага – довгі діалоги, які відбуваються після того, як трапляються ознаки, які чинить Христос.

D: Христос перенаправляє їх увагу з ознак на те, у чому полягає суть його місії – це співвідносить ці його слова з словами про ознаку Іони пророка в синоптичних Євангеліях – там теж йдеться про смерть і три дні (перебувати в черева кита три дні – тут за три дні відбудую)

Отже динаміка така: Ісус відвідує Єрусалим на Пасху, – це перша з 3-ох Пасх, на яких він буде в Єрусалимі. Він очищає храм, проганяючи тих, хто продавали в храмі – детально ми говорили про це, коли читали про друге очищення храму в Євангелії від Луки – декілька тижнів тому. Тому я не буду зупинятися на тому що, чому і як відбувалося… Важлива деталь, як це сприйняли учні. Вони відразу, від самого початку пов’язували вчинки Христа з Писанням (коли ми читаємо про те, що Він відкрив їм розум після воскресіння, то можна подумати що вони взагалі нічого до чого не розуміли. Як бачимо, щось розуміли, щось зрозуміли після воскресіння (пор.в 17 і 21).

У відповідь на такий вчинок юдеї просять пояснень, і не просто пояснень, а ознак, які доведуть що Він має на таке право – заправляти в храмі. Це прерогатива Бога і тільки пророк, якого безпосередньо послав Бог міг би таке вчинити (такий, як наприклад Єремія, який проповідував в храмі.

Христос прорікає те, за що Йому потім докорятимуть навіть на хресті (Мф.27:40; Мк.15:29). Тобто ні учні, ні юдеї не те, що не отримали знака, вони не зрозуміли що Він говорить. Але це глибоко запало в їх серце. Цікавий приклад того, як Слово Христове, навіть коли його не розуміють, не буваж марним: воно призводить до різних результатів, але западає в саме серце як учням, так і юдеям.

Храм будувався 46 літ. Це був храм Ірода, який на той час було відновлено. Храм був предметом гордості і великих сподівань – центром всього тогочасного життя, хоча в історії вже відбувалося його зруйнування, не зважаючи на те, що храм, вважали запорукою непорушності, стабільності. Тоді вони пішли в полон і повернувшись – відбудували храм. Це був так званий храм Зоровавеля. Події, які сталися задовго (декілька сот років до Христа) Протягом цих років храм було занечищено і потім тепер, протягом 46 років – відновлено. Слова – за три дні звучали безглуздо, якщо не враховувати те, що Христос говорить про храм Свого тіла.

Тоді, в Єрусалимі багато хто увірував, тому що Ісус чинив багато чуд, про які не написано. Тобто ознаки були – і ті, хто їх бачили – вірували. Але Іоанн звертає увагу на особливість ставлення Христа до цих нових послідовників: Він не дуже довіряв їх вірі: не звірявся – тобто не відкривався надто сильно у відповідь на їх віру, не дуже вірив тому, що вони казали, тому що не мав потреби в тому, щоб йому розказували про людину – він і так знав, що в людині.

Ця деталь вказує на тему, яка потім постійно з’являтиметься в Євангелії і дає нам побачити як Іоанн сприймає віру. Віра у Іоанна – це те, що відбувається зараз – це процес. Вірувати в Сина Божого – це не просто погодитися з набором доктрин, а жити довіряючи Йому сьогодні. Ми знаємо як Він говоритиме з юдеями, які в Нього увірували в 8 розділі: він називатиме їх дітьми диявола. Словом – віра – це те, що росте, а не здобувається раз і назавжди в консервованому вигляді. Як росте – ну про це наприклад причта про сіяча…

Карсон звертає увагу що вчинок Ісуса – це не порив гніву, а що це має духовні підстави. Оновлення храму – це те, чого чекали самі юдеї і про що сказано напр у Єзикіля 40.

Про Пс.68 поговоримо, коли будемо читати Псалтир: Ревність за домом Твоїм…

1-1, яка стосується очищення храму – паралельна в хіазмі, що охоплює все Євангеліє до тексту про те, як Ісус з’являється після воскресіння Марії – можна провести паралель між тим, як він казав про те, що відбудує храм і зробив це на третій день, воскреснувши з мертвих. Також в обох текстах йдеться про Отця – дім Отця, який роблять торговим домом (7) і Христос йде до Отця (75)

8 Нікодим відвідує Ісуса (3: 1-21)

Іван – Перикопа 8 https://youtu.be/kpsxQHYtWrs

А: Никодим називає Його вчителем від Бога – з зворотнього боку Христос пояснює те, що робить через Нього Бог. Тут Никодим посилається на ті самі чудеса, знаки і те, як вони (говорить не від себе особисто) їх сприймають. Так він починає розмову і намагається повести її в потрібному руслі. Повторюється слово “Бог”.

В: Христос ніби перебває його: Він каже що не можна побачити Царство, не народившись згори; далі він говоритиме про те, що вони (маючи на увазі Себе і тих, кого Він вважає спільниками – в тексті не уточнюється) говорять і свідчать про те, що бачили. Таким чином спільне слово “бачити”.

С: Никодим каже, Никодим відповідає. Тут він каже: Як може статися народження, якщо людина – вже стара. В його словах – іронія.

D: Христос уточнює що має на увазі під народженням згори: народження від води і духа. Потім він говорить тільки про дух, тому я думаю, що Він має на увазі одне і те, ж саме – відродження духовне. Пізніше в Євангелії він говорить про води Духа – не думаю, що доречно розділяти воду і дух в цій розмові. Тобто сказати від води і духа і сказати духа – одне і те ж саме. Все одно йдеться про сокровенні речі – Христос говорить символами, задіюючи всю символіку СЗ. Вода і Дух – це те, про що йдеться в 1 розіділі книги Буття і те, що відбувається під час хрещення (Баня відродження – ми ще поговоримо про це детально, але не тут). Тут, як я сказав, не повторюється слово вода, а тільки дух, тому це говорить про те, що Христос не приділяє увагу цьому поділенню.

E: центр хіазму – ці слова можна співвіденсти з центральними словами прологу: Ів.1:13). В цьому – суть.

D’: ми вже чули що треба народитися від Духа, а тут ми дізнаємося про те, що Дух дихає де хоче. Що це народження і скерування Духа – це не якісь контрольовані чи об’яснимі речі – єдине що ти чуєш – голос (Цікава паралель з історією про Ілію, який чув голос на Хориві – не вірно перекладено в наших Бібліях… це з книги Царств)

С`: Никодиму ще більше не зрозуміло.

В`: Христос каже: а хто тут вчитель ізраільський – що він хоче цим сказати – Він іронізує, чи має на увазі що такі речі треба знати, якщо ти вчитель і займаєш таке високе положення в суспільстві – ти член Синедріону (це 70 найвпливовіших людей в Ізралі).

Цікаво також співвіднести те, що в діній частині, докоряючи “їм” за те, що вони не приймають Його свідчення (тобто вони приймають що він Вчитель від Бога, але є чи вірять вони – що він той, хто з неба зійшов), отже, тут Христос говорить бачили і наводить приклад, як бачили змія в пустелі. Це його земне пояснення того, що він має на увазі під необхідністю народитися згори і те, в чому полягає Його свідчення.

A`: далі Він роз’яснює деталі, проголошуючи слова, які часто цитують, як саме коротке і повне вираження Євангелії: Ів. 3:16. Також він переходить до теми Світла і суду – це відбуваєтся вночі (до речі чомусь завжди малюють Никодима і Ісуса на самоті – текст про це не говорить). Тема світла і темряви – одна з головних у Іоанна – він розвиває її в своїх післаннях, а тут вона є частиною розмови з Никодимом. Зупинимось на ній детальніше, коли читатимемо 1 Ів.

Зверність увагу, що про засудження говориться як про щось таке, що відбувається вже – тут і зараз. Це пов’язано з оцим поглядом на віру, про який ми говорили – це не погодження з віросповідними документами, після якого тобі вже не треба повертатися до теми – ти віруючий чи ні.

Мені взагалі не подобається це слово “віруючий”, тому що якщо ми говоримо про стан – то краще сказати “вірни” – корінь слів і в нашій мові і в грецькій – той самий. Віручий має значення не як відповідь на питання “хто ти”, а як описання того, що ти робиш – тобто віруєш. Вірую, тому вірний. Ми часто говоримо штампами, а мали б їх позбуватися…

Отже, тут Христос, як ми казали розкриває перед Никодимом глибину того, що робить Бог. Відповідь Никодима не наводиться – мабуть це не важливо…

Таким чином ми оглянули цю перикопу, але звернули увагу тільки на основні моменти.

Перед тим, як перейти до наступної треба сказати, що даний текст використовують для того, щоб обгрунтувати вчення про “народження згори”, якого немає в Біблії. Це вчення виникло в часи Великих Пробуджень в Америці і пов’язує текст з особистим доствідом, який має пережити кожен віруючий.

Як ми бачимо з тексту, під народженням згори, народженням від духа, Христос має на увазі по-перше – Себе. Він з лоня Отця, він прийшов з Небес і Він став тим, хто є Новим Адамом. Таким чином народження згори – це Нове Творіння, в яке ми входимо через Хрещення, а не якийсь особистий духовний досвід, який переживає людина. Це маніпуляції Писанням і свідомістю.

Звідси питання – а ти народжений згори ? А коли відбувається народження згори ? І так далі. Я розумію що для певної категорії людей – це тлумачення мало чого варте в порівняння з горами тлумачень, в яких про цей досвід говорять як про щось саме собою зрозуміле. Я б теж міг сказати коли я народився згори, посилаючись на подію, яка до речі відбулася в цей самий день (1 травня) 28 років тому – у 1992 році. Тоді я навернувся публічно – і відчував те, чого вже не пам’ятаю – це були особливі переживання (правда не надовго).

Зараз я не тільки не вважаю що це можна вважати народженням згори, а й сумніваюся що хрещення, яке я прийняв після того було необхідністю, оскільки я був хрещений в дитинстві. Але це вже інша тема, зараз я стрверджую – говорити про народження згори ми маємо опираючись на Писання, а не на вчення, яке, як нам здається, там є. За нас прочитали коментатори – але вони помилилися, підігнавши свій особистий досвід під те, чому вчить Біблія.

Якщо вам цікава ця тема і ви читаєте англійською…

No. 55: Born From Above

http://www.biblicalhorizons.com/biblical-horizons/no-55-born-from-above/

Я навіть не буду починати читати коментар Карсона – це стор. 328 – це займе надто багато часу. Основне ми вже сказали. Практично кажучи, коли нам приходять сумніви, ми маємо відповідати на них, так як це робив Лютер, він казав: я охрещений, а про народження згори думати як про Нове Творіння, до якого ми долучилися через хрещення.

1-1 Йдеться про паралель між 8 і 74 перикопою – Христос говорить про народження згори – Никодим не розуміє. Христос воскрес – вони не розуміють, не знають що сталося… схожі теми.

Не можу стриматися ще від одного коментаря: текст, що ми прочитали ніде не говорить особисто ні про Нікодима, ні про Ісуса – вони обоє постійно говорять “ми” і Христос говорить про Себе від третьої особи. Звідки такий акцент на тому, що ми маємо пережити народження згори особисто – все далі не буду, то зараз зайду в тему особисте і суспільне, коли йдеться про спасіння… читаємо далі.

9 Іван Хреститель (3: 22-36)

Іван – Перикопа 9 https://youtu.be/AP2VlZZW5eA

Навіть не розпочавши розбирати літературну стукктуру не важко помітити, що теми деякоі попередні теми повторюються…

А: на початку – перед нами два вчителя і дві групи учнів, які хрестять (4:2) уточнюється що хрестив не Сам Ісус, а учні. Тобто це було хрещення – яке було схожим на хрещення Іоанна – хрещення покаяння. Сам факт того, що Хритос хрестим (за Його згодою хрестили учні) багато говорить нам про обряд хрещення – це було продовження омовінь, які відвіку відбувалися в Ізраілі. Коло храму в Єпрусалимі, точніше коло того, що від нього лошилося – є безліч купалень, або мікв – таких собі баптистеріїв (якщо грецькою) – басейнів для води. Сам обряд існував задовго до християнського хрещення, яке почало відбуватися після того, як Христос послав апостолів хрестити в Ім’я Отця, Сина і Духа Святого. Таким чином обряд – це спільне, а зміст, який вкладався в цей обряд – відрізняється. І навіть учні спочатку хрестили по-різному (це трохи наводить на думку що якщо ти був хрещений в дитинстві, а потім охрестився в дорослому віці – то останнє – це свого роду оновлення хрещення, тому що змісту воно як хрещення першопочаткове не має (за умови того, що тебе хрестили в Ім’я Отця Сина і Духа Святого; виходить що ти хрестився хрещенням на покаяння в дорослому віці – свідомо ))). Але трохи брєд виходить – все навпаки. Хоча я не шкодую, тому що так на той момент вірив. Хоча, чесно кажучи, можна сказати, що мене хрестили, як дитину. Тому що хоча в 93-му мені було 18 років, я був дитина в питаннях віри: і зокрема того, що таке хрещення і як воно має відбуватися. Зато тепер я двічі хрещений – третій раз не хочу…

Повернемося до тексту:

В: тема свідчення; виникає змагання з юдеями про очищення і випливає те, що той, хто хрестився від Іоанна, тепер сам хрестить і всі до нього йдуть. Іоанн свідчив про Нього – що це Месія. Чому саме виникло змагання і як це все пов’язано з очищенням ми не знаємо. Важливо те, що відповів Іоанн:

С: Людині дано з неба і з від цього все залежить. Іоанн – не Христос, і він про це їм говорив, а тепер пояснює, чому він радіє тому, що люди йдуть за Христом. І навів приклад з молодим і другом молодого.

D: І підсумовує: в 30 (центр хіазму)

С1: далі повертається до теми “дано з неба” і теж підсумовує це питання: є той, хто прийшов з неба, є той, хто земний.

В1: далі повертається до теми свідоцтва і говорить вже не про своє свідоцтво – а про Христове. Воно перегукується з тим, що ми чули в Євангелії раніше: не приймають, коли Він свідчить про те, що бачив, про Духа – все це було на початку Євангелії і в розмові з Никодимом; Отець, який любить Сина – про це ще багато буде далі…

А1: питання слідування за Ісусом – це не питання вибору поміж Іоанном і Ісусом – це питання поставлене в 22-24 (А). Хоча воно не озвучене прямо – учні Іоанна питають про Христа. Тут, в А1 Іоанн пояснює і свідчить, що це скоріше питання вибору між життям і смертю, а не між ним і Ісусом: хто вірує в Нього – має життя, хто не вірує – на ньому пробуває гнів (знову зверність увагу на те, як Іоанн говорить про віру: має, пробуває – вже, тут і тепер, а не в майбутньому).

1-1 Йдеться про свідоцтво Іоанна (9) і про поховання Ісуса (73) – повторюється грецьке слово “прийняли” або “взяли” – тут той, хто прийняв свідоцтво засвідчив що Бог правдивий – там “взяли” тіло Ісуса і обгорнули плащаницею (пор. 3:33 з 19:40). Яке це має значення – не знаю – але слова випадково не повторюються точно в тому місці де на них вказує стутура. Ми взагалі не віримо що щось є випадкове – інше питання яке ми цьому надаємо значення. Не варто надавати значення, якщо не можемо пролити світло іншими текстами Біблії. Це може вилитися в брєд…

ще важливо зауважити, що в Іоанн говорить про те, що йому треба маліти, а Христу рости – в Євангелії від Іоанна смерть і поховання Христа – це не приниження, а піднесення (пор. 3:14) – ще будемо про це говорити, але можливо ці теми протиставлені: Іоан – маліє (і далі це закінчується тим, що він помирає від руки Ірода), Христос, помираючи – зростає і підноситься… Не знаю, але чомусь згадав цю тему в Євангеліїї.. треба над цим подумати.

На фоне ВЗ, где Израиль описан как «невеста Яхве» (ср., напр., Ис. 62, 4-5; Иер. 2, 2; Ос. 2, 16-20; см. Morris 1995: 213-14; Carson 1991: 211), Креститель указывает, что Иисус и есть долгожданный царь и Мессия Израиля (Carson 1991: 211; Brown 1966-1970: 156; Barrett 1978: 223). Впоследствии, в богословии НЗ, образ «невесты» применяется к церкви (напр., 2 Кор. 11,2; Еф. 5, 25-27; Откр.21,2.9;22, 17).

Цю тему ми бачимо вже в перетворенні води на вино і тут вона продовжується – також вона матиме продовження в розмові Ісуса з Самарянкою, перикопа, яку ми будемо читати вже на тому тижні, 7 травня, в Чт (DV). З понеділка по Ср – старий заповіт – ми закінчимо книгу Повторення Закону – і друга половина тижна – продовжимо читати Іоанна.

А зараз я хому побажати вам гарно відсвяткувати День Господній – оновити свій завіт з Нареченим, відвідавши Церкву, в якій дотримуються умов карантину і причастившись з Господом за одним Столом.

Тиждень 34:

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_e_7.html#7-6

http://www.bible.literarystructure.info/bible/43_John_e_9.html#9-1

 

Ви також можете завантажити mp3 на 34 тиждень за посиланням:

https://drive.google.com/open?id=139qjd4-GVsIxFNIkqTqGsIoItSFSDM5b

 

Більше про цей проект:

http://yuri.believingthomas.org/bibleeday/

 

Пишіть за адресою:

Bibleeday@gmail.com