Повт. Зак. 12:13-27:10; Лук.23:1-24:53 (33 тиждень)

Тиждень 33 (скачати)

Тиждень 33 (Повт Зак 7-5 Луки 12-12)

200420

210420

220420

230420

240420

250420

https://www.facebook.com/288401391665703/videos/65083490577262/4

Тиждень 33

Повторення Закону 7-5

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH9rgvXT4Nm1bBnx1HtILDQk

29 Зазначене місце для поклоніння (12: 13-28)

30 Забій тварин (12: 29-13: 19)

31 Постанови (14: 1-25: 16)

32 Знищити Амалека (25: 17-19)

33 Перші плоди та десятина (26: 1-15)

34 Заключне прохання (26: 16-19)

35 Камені та вівтар на горі Евал (27: 1-10)

 

20 квітня 2020 року

До попереднього вивчення з лекцій JJ:

Благословіння і прокляття вимовляються (11:29,30) вірш мають вимовлятися на тому місці де жив Авраам.

Тема благословіння і прокляття пов’язана з темою Скрижалів – Мойсей їх розбив, коли завіт був порушений і нові скрижалі були покладені в Ковчег.

Пн

12,13,14,15, до 16:17 розділи

29 Зазначене місце для поклоніння (12: 13-28)

Повторення Закону – Перикопа 29 https://youtu.be/fyO9jvkVLLY

https://www.mechon-mamre.org/mp3/t0512.mp3 -02:22

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_pericope_e.html#29

АВСА1В1С1:

А-А1: Хто що може їсти ?

В-В1: Кров

С-С1: Одне місце поклоніння (жертви і десятина)

Закони про їжу детально описані в книзі Левит 11 розділ і тут вони повторюватимуться – в 14 розділі.

Цікаво що вказуючи на те, що їстися мають чисті тварини, Бог каже що їсти їх можуть ті, хто чистий і нечистий – йдеться про ритуальну чистому, яка не має символічне значення: це тема книги Левит. А от що це означає мені важко сказати – чому тут є саме така вказівка – важливо щоб була чиста тварина, але не важливо чи чистий той, хто її споживає… І як взагалі це було пов’язане за інших обставин…

Кров – зрозуміло – завіт з Ноєм. Мойсей нагадує про це, тому що поганські народи порушувати це – наприклад, у скіфів вважалося, що якщо випити кров щойно вбитої тварини – то тобі перейде її сила. Це поганські вірування.

Одне місце для поклоніння – про це ми вже говорили на тому тижні. Цікаво, що саме згадані елементи поклоніння присутні під час Літургії сьогодні. Жертва цілопалення, або вознесіння – це те, що чого нас закрикає Павло – принесіть тіла ваші в жертву (Рим.12). Наш спів під час Літургії – це теж жертва (Євр.13).

Джордан говорить про те, що під час Літургії нас розрізають мечем Слова Божого, так як розрізалась жертва…

Також ми віддаємо десятину, яка йде на утримання Церкви, зокрема її служителів. Так само, як тут – не забудьте про Левита. Таким чином все це пов’язано – Бог, Його народ, – через Церкву, Божий інститут, який є відображенням цих завітних стосунків. І тут так само як з державою – народ достойний свого правителя. Який народ – така і Церква. Неможливо обдурити народ і неможливо не мати наслідків занепаду Церкви. Це занепад культури – в значенні цивілізації… Прорушуючи ось ці Божі заповіді вони б зруйнували себе – що вони їли і пили, де і як вони поклонялись мало, врешті решт вплив на їх виживання. Це все має, як я вже сказав застосування до сучасності – Літургія оновлення завіту, Вечеря Господня в Церкві – це не просто якась необов’язкова формальність, і навіть не просто засіб виживання, я шлях, яким Бог заповідає йти, навіть якщо це не зовсім зручно чи зрозуміло.

Інші варіанти поділення цього тексту на частини і паралелі в Літературній структурі ми зараз розглядати не будемо.

30 Забій тварин (12: 29-13: 19)

Повторення Закону – Перикопа 30 https://youtu.be/X4ieXitrd7U

А1234: пастка

В1234: як її уникнути

Паралельна структура.

А1: боги народів (зазвичай намагалися примішати до поклоніння Господу цих богів; тобто служити двом панам – це не можливо, тому що те, що каже Бог вступає в протиріччя з тим, чого хочуть ці боги).

В1: гидота, яка не буде робитись Господу Богу, це зокрема вбивство дітей – Молох; це відповідає абортам в сучасних культурах-відступницях: навчилися у поган і при цьому продовжуємо думати що “з нами Бог”.

А2: пророк, який зводить на поклоіння іншим богам за допомогою снів і чудес.

В2: не слухайся, сприймай це як випробування від Бога, яке стосується того, чи будеш любити всім серцем і виконувати Його заповіді. Пророка забийте камінням, тому що він намовляв на відступництво.

А3: якщо родич або приятель намовить на поклоіння чужим богам –

В3: не згодуватись і не слухати, а забити – і твоя рука має бути на ньому перша. Все це робиться для того, щоб всі зрозуміли наскільки це серйозно (в.11)

А4: коли на рівні публічно простору – в місті з’являються люди, які є синами веліала (Пс.100 описує таку категорію людей і ставлення до них). Цікаво порівняти цей текст з 2 Кор.6:15, коли Павло говорить що у Христа нема з беліалом нічого спільного, вказуючи на те, що у віриного нема нічого спільного з невірним – я прочитаю цей текст перед тим, як ми перейдемо до наступної перикопи…. Отже, коли в місті з’являються нечестиві люди, які не визнають влади, люди нікчемні – сини веліала (слово веліал означає “ніхто, марнота” – таким словом описувались негідники, люди розпусні і нечестиві – Суд.19:22, Бут. Содом) –

В4: отже, якщо це набуває такого розмаху і поширюєтся в місті, значить місцеве керівництво нічого не робить щоб це викорінити, воно солідарне з нечестивцями, тому потрібен суд (14,15в – в Содом йшли Ангели, які мали переконатися що все наспавді так погано, як до Бога кажуть в молитві – цікава деталь: Бог не судить – а коли чує молитву, Він йде переконатись… далі там молитва Авраама, яка є молитвою заступництва, але ми чуємо також про молитву, про яку Бог потім попередив Свій народ в центральній частині книги Завіту: якщо бідний і утискуваний буде молитися – я почую і прийду тебе судити…

Отже, якщо проблема набула такого розмаху – місто вибити і віддати закляттю, вщент його зруйнувавши. Ми будемо читати книгу Суддів і побачимо приклад, на який я вже сьогодні посилався.

Опираючись на текст і на тлумачення Джордана можна сказати, що ці три посередники, яких треба уникати стосуються трьох установ Царства: Церква (лжепророк), сім’я (і приятель – тобто розширене сімейне коло) і держава (місто, діти Веліала, Джордан каже що маються на увазі відступники на рівні держави – це могло стосуватися чужинців, міста яких ми знаємо були знищені ізраільтянами вщент, або чужинців, які змішавшись з ізраільтянами схиляли їх до служіння чужим Богом, синами Веліала могли бути відступники – так, як ми це бачимо в книзі Суддів).

Є один Бог і один посередник – це Ісус Христос і ніякі інші посередники не мають заміняти нам Ісуса Христа. Але вони поставлені в таке положення, що мають вплив в владу – в Церкві, в сім’ї, в державі – ці люди можуть відвернути нас від Господа, якщо ми не прагнутимемо бути вірними.

2 Кор.6: (читати)

А тепер ми приступаємо до перикопи, як охоплює 10 наступних розділів книги Повторення Закону. Це великий фрагмент тексту, який ми будемо читати декілька днів.

Зразу скажу що це хіазм, один з величезних хіазмів, теми якого розвиваються і зводяться до центральної частини і потім від неї відходять у зворотньому порядку. Сьогодні ми прочитаємо 4 частини з десяти.

31 Постанови (14: 1-25: 16)

Повторення Закону – Перикопа 31 https://youtu.be/w8ukrYyPea4

А,В,С,D

А (читати 14:1-21) ви – святий народ; це пов’язано з конкретними практиками – зокрема з їжою, яка символізувала віність і невірність; жує тварина жуйку, роздвоєні в неї копита – все це мало символічне значення, яке вказувало на вірність і невірність – наприклад, контакт з землею, яка проклята – якщо воно повзає і не носить “взуття”… все це теми книги Левит – там це зустрічаєтсья вперше, тому детально ми про це говоримо, коли читаємо книгу Левит…

Ми не дотримуємося законів про чистих і нечистих тварин Не треба плутати закони про здорову їжу і ці закони, так само як піст і голодування…

Проте НЗ закликає нас до того ж самого, коли йдеться про кінцеву мету дотримання цих законів – до святості. Нас освячено у Христі. Для чистого все чисте – Христос очистив їжу і Царство Боже – це не їжа і пиття. Святими названо всіх вірних, яких освячено через хрещення. Святі мають освячуватись – тобто практикувати свою святість на ділі – догоджаючи Христу, а не веліялу, як ми вже казали…

Джордан пов’язує цей фрагмент з 3 заповіддю – тому що нарізи і вистригання волосся – це спотворення Божого образу, а ми не маємо носити Його Ім’я марно. Ці обряди присвячені померлим – і він каже що таким чином Божий народ не мав пов’язувати себе з тими, хто не має надії. Те ж саме, він каже, стосується тварин – нечисті тварини: це погане.

Одне цікаве зауваження: були тварини, які жували жуйку, але не мали роздвоєних копит – він каже що це ті, хто розважають над Біблією, але не ведуть відповідний образ життя, тому що жування асоціюється з роздумами, а копита – з життям, з ходінням, зі способом життя який ти ведеш – між проклятою землю і твариною мало бути “взуття” – копита. Тоді вона вважалася чистою і її можна було їсти. Отже, якщо жує і не має копит – це символічно вказує на лицемірство.

З іншого боку, є тварини, які мали копита, але не жували жуйку – тобто намагалися жити вірно без вникання в Слово Боже. Це символічно вказує на легалізму.

Нечисті прахи – символ нечистих духів в Біблії…

Заповідь про молоко матері, в якому не можна варити ягня він вважає перехідною від 3 до 4 заповіді про суботу, до якої відноситься десятина і все про що йдеться далі. Чому ? Це пов’язано з забороною їсти плоди власної праці, не відділяючи десятину для Господа – тут і ягня і молоко – це все від однієї матері: тому треба розлілити одне з другим і не варити ягняти в молоці матері – відділити десятину і віддати Господу, а тоді, окремо насолодитися решта плодами праці…

В (читати 14:22-15:18): Пам’ятати про незахищені вестви населення: це обгунтовується тим, що ти сам був рабов в Єгипті.

Цікаво що спочатку йдеться про десятину – існує багато способів її віддати і людина, яка хоче це зробити – зробить. Десятина давалася цінними продуктами (левитам треба щось їсти і пити, а в нього нема таких великих наділів), також все можна було перевести в срібло і заплатити. Я знаю людей, які не живуть в нашому місті і не бувають у нас в Церкві, але віддають десятину, знаходять спосіб це зробити, тому що вони хочуть це зробити… так що говорити про таке – сприймаєтсья як випрошування грошей, а насправді гроші – це “лакмусовий папірець побожності” – хто це розуміє, той розуміє…

Тепер пр необхідність турбуватися про левитів – вони є цією незахищеною категорією: я по собі знаю, тому що після закінчення музучилища пішов працювати в благодійну християнську організацію, яка жила на пожертви. Після звільнення в тебе дуже мало шансів на те, що ти знайдеш роботу, тому що ти роками займався тим, за що не платять як за роботу. Ти жив на пожертви. Особливо перші роки важко повернутися до заробляння грошей – і справа не в ліні, а в тому що просто нема відповідної роботи. Ну в моєму випадку я знайшов свою нішу, хоча спочатку доводилося ще на заробітки їздити – навіть тепер, коли 50 % свого часу я служу в Церкві, я не отримую там зарплатні. Проте це не означає що це норма. Я маю на увазі, що Церква має утримувати свого пастора, того, хто їй служить.Можливо це не так ідеально, як інколи хочеться – 10 чоловік дають десятину і є середнє число для зарплати пастору, але коли цього нема – це ознака упадку. Рано чи пізно Церква не буде потребувати пастора, а пастор не матиме часу служити Церкві, тому що йому треба буде заробляти гроші і догоджати місіям, спонсорам і тп.

Тому поставмося до таких людей, як до людей, про яких нам Господь заповів турбуватися, щоб дати їм можливість турбуватися про нас. Тут теж нікого не обдуриш – що сіємо, те маємо. Бог обіцяє благословити

Далі – про вбогих, чужинців, рабів – в кінці 7 років рабів відпускали, треба було це робити, проявляючи щедрість (не відпускати порожніми), а якщо раб хотів залишитися, то був обряд, який полягав в проколюванні вуха (згадайте, ми говорили про помазання вуха священника і вухо першосвященникового раба, яке відрубав (проколов))) Петро.

Отже, пам’ятате про рабів, бо самі ви були рабами.

Як я вже сказав Джордан все це пов’язує з заповіддю про суботу: десятина, дати спочинок рабам і левитам, відпустити рабів…

Наступну частину він теж пов’язує з цією заповіддю – але тут ще є про перворідного сина – це не є принесення плодів нашої праці – це те, що зробив Бог, коли Віддав свого Перворідного Сина в жертву за нас, щоб ми могли отримати відпущення гріхів і спочити в Господі. Давайте прочитаємо:

С: (читати 15:19-23) Йдеться про перворідного самця – деталі в книзі Вихід, Левит. Але спільна тема з частиною С1 – чистота. МИ бачимо що ця частина співзвучна з прочитаною раніше – де їсти, що їсти, що не їсти. Їжа – один з головних символів Біблії. Перворідне не мало їстися вдома, а перед лицем Господа. Це не стосується не тільки принесення у жертву, а й того, що перворідним волом не працювали і не стригли перворідну вівцю. Ми знаємо що в єврейському домі була особлива кімната, де тримали таких тварин, до яких прив’язувались, так що коли їх приносили в жертву – то справді це була замісна жертва – ти віддавав смерті частину себе, кладучи руки на голову такої тварини. Це те, що зробив для нас Ісус Христос, тому що він Боже Ягня, перворідний.

І далі знову те, що стосується 4 заповіді: свята.

D: (Читати Повт Зак 16:1-17): це про свята. Вірш 16 і 17 – підсумок.

Опрісноки – Пасха

Тижнів – Початок Врожаю – П’ятидесятниця

Кучок – Завершення Врожаю – Восени.

Упорожні не приходити, але те, що приноситься має приноситись добровільно. Таким чином – добровольно-принудітельно: питання не у цьому, а в тому що ти любиш Господа і справді вважаєш до він достойний твоїх десятин і дарів – ти радієш під час цих свят і береш в них участь. Можеш залишитися вдома – радіти в Господьному Домі пов’язано з тим, що ти сюди приносиш: просто користуватися і доїти Церкву не вийде. Є люди, для яких Церква цікава тільки коли заводиться мова про гроші – про допомогу, про те, що з неї можна отримати – і всі дуже добре нагадують: папа Римський не дав ні копійки на лікування коронавірусу !!!! Така була новина і всі: айяяй – а ти щось дав і зробив для Церкви, що тепер її критикуєш. Церква – це відображення нашої благословенності Богом, це не прибуткова організація. Я не захищаю Римо-католицьку церкву, просо навів приклад, який показовий. Я кажу про конкретну помісну общину, на якій відображається стан людей, які до неї належать – в тому числі це стосується фінансів.

Працюючи, ізраільтянин знав, що тричі на рік він іде туди і це буде поклонінням, відпочинком і великою подією. Тому це мотивувало до того, щоб краще працювати. Мене особисто мотивує те, що я віддаю десятину, коли я проводжу уроки по гітарі і мені за це платять… і я п’ю алкоголь, коли відпочиваю, тому що це саме те, що ми робимо від час Вечері – це дає насолодитися плодами праці. Закликаючи до радості, Біблія дає інструменти для цього. Християни так захопилися сповнення Духом Святим, що не звертають увагу що Павло пише про те, щоб не впиватися вином, а не про те, щоб його не пити. Але ізраільтяни підтримували цю атмосферу радості алкоголем – коли виноград буде зібрано – в свято Кучок треба тільки радіти – для цього існує вино, яке веселить Пс.103(104):15 серце. Так що не впивайтеся вином, а сповнюйтеся Духом, який є виповненням символу вина (вогонь, який горить у нас). Як вп’єшся вином – то вже не до радості, хоча мета одна і та ж саме – радіти в Господі. Тому не треба крайнощів, під час яких алкоголю нема місця в Церкві (зокрема під час Причастя) – це може призвести до інших крайнощів: не буде місця Духу Святому, який є джерелом втіхи і радості. Подивитись на лиця деяких “трезвєнніків”, то складається враження, що їм невідома радість. Ми ще читатемо прямі накази пити алкоголь під час свят, тому ще повернемося до цієї теми.

Далі ми маємо перехід до наступної заповіді – Поважай батька і матір, але про це вже завтра.

21 квітня 2020

Вт

16,17,18,19

E,F,G,H,

Перед тим, як продовжити давайте згадаємо, де ми знаходимося. 31 перикопа книги Повт Закону охоплює складається з 19 частин, які охоплюються аж 10 розділів і ми розглянули 4 перших частини вчора. Сьогодні ми розглянемо насутпні 5 і таким чином підійдемо до Центру хіазму.

Минулі частини: А: Ви вибраний, святий народ; В – турбуйтеся про бідних: пам’ятайте, що ви були рабами в Єгипті; С- принесення в жертву перворідного; D – свята.

Ми також звертали увагу на те, як все це стосується 3 і 4 заповідей Декалогу: не носи (не закликай) Ім’я Господнє надаремно і Пам’ятай день Суботній, – цей зв’язок висвітлює у своїх лекціях Джеймс Джордан. А наступна частина тексту, відноситься вже до 5 заповіді: поважай батька і матір. Переходом до цієї заповіді є, на думку Джордана, згадка про те, що на свята повинні з’являтися голови сімей. Читаємо текст:

Е: вкаменувати камінням – вислів, який повторюється потім, в частині Е1, з іншого боку хіазму. Безумовно, йдеться про Богом встановлену владу для того, щоб звершувати суд. Ось чому це пов’зано з 5 заповіддю – вона закликає поважати не тільки батьків, а всяку владу. Судді і священники – весь уривок описує їх функції, в яких випадках до них слід звертатись і як сприймати їх вироки.

Тут декілька разів повторюються 2 ключових терміни СЗ: Мішпат і Цадака (в.18-20), і навіть використовуються в одному словосполученні: справедливий суд (мішпат цадака).

Ми вже говорили, що слово мішпат вказує на соціальну справедливість і часто перекладається “суд”, хоча вже в 19 вірші воно перекладене “закон”. “

Цадака” описує праведну людину і зокрема праведні вчинки, хоча перекладене словом “суд”, “справедливий” і “праведний”. Таким чином ми маємо чітке описання суду. Яким має бути суд ? Справедливий, такий що відновлює соціальну справделивість і її стверджує, правдивий. Далі ми зустрічаємо ще два важливих слова:

Перше, коли йдеться про привід для суду і покарання смертю – це слово “Беріт” – поклоняючись чужим богам, людина робить зле в очах Господа і порушує завіт.

Також далі є цікаве описання “Тори”, яке передає основний зміст цього поняття (11 вірш). Це слово перекладають “Закон”, але воно має бути перекладене скоріше “Дорога” – ось такий образ стоїть за тим, що написано також і в цьому вірші. Закон – це не точний переклад. Тора – це настанова в дорогу, – це важлива відмінність, тому що це спрямовує наші роздуми деще в іншому напрямку і приводить до роздумів про Ісуса Христа, Який говорив, що не прийшов порушити Тору, і що Він є Шлях.. Також ми знаємо, що преших християн називали – люди Шляху. Мабуть, нам не треба відкидати значення Тори, як Закону, але також подумати про Тору, як Дороговказ.

Коментуючи цей текст, Джордан каже про 7 категорій людей: судді – перша. Тут він коментує тему хабарів, вказуючи на те, що хабар є хабрарем, який засуджується Писанням, за певних умов: коли ти робиш це, щоб підкупити суддю. Якщо система така, що судді нічог не роблять без хабаря – треба давати.

Коментуючи звязок між владою суддів і поклоінням іншим богам Джордан каже, що повеління вирубати священні дерева (Ашера – Венера- божество, з яким пов’язували плідність) пов’язане з тим, що влада (судді) не повинна втручатися в справи, які пов’язні з статевими стосунками між чоловіком і жінкою і питання регуляції народжуваності. Єдиним авторитетом в цьому є не влада (яку він тут пов’язує з богами 16:21,22 вірші – боги родючості).

Коли він говорить про свідків, які мають бути першими в тому, щоб привести у виконанняя смертний вирок, він каже що таким свідком в книщі Повт Зак є Небо і Земля – Мойсей закликає Небо і Землю в свідки в інших місцях книги…

Ще про застосування цього тексту, Джордан каже, що люди мають приймати постанови суддів. В сучасному контексті це пов’язане з рішеннями, що стосуються церковної дисципліни. Коли старійшини (церковні судді) приймають рішення, а воно видається вам несправеливим – не порушуйте миру. Якщо ви не можете з ним погодитися – шукайте іншу Церкву.

F: царі – цар не має виноситись над братами; у F1 ця думка передана закликом повернути загублену тварину брата (цікавий збір з обставинами, які складалися, коли обирали першого царя, – Саула: там він шукає ослиць батька і його помазують на Царство: безумовно такий збіг – не випадковий, але я поки що не знаю в чому полягає його зміст)).

Отже, Бог планував дати Ізраілю Царя, Цар мав відповідати певним критеріям: не бути чужинцем, не примножувати коней та жінок (в. 15-17), не збирати багато золота і срібла. Зрозуміти бажання повертатися в Єгипет можемо тоді, коли пам’ятаємо, що Єгипет – це земля, в якій є комфорт і благополуччя – вона названа Господнім Садком, – там Ніл, він розливається і напоює землю; там – цивілізація і безпека. Божий народ, географічно знаходився в такому положенні, що він весь час думав про союзи з сусідніми державами – з одного боку тими, що знаходяться на території Месопотамії, з іншого – Єгиптом. З цим пов’язані кризи, одна з яких – це обрання царя і встановлення нації. Лекції Брайана Вітбіна розкривають ці теми.

Що Цар мав би робити натомість ? Він мав би завести собі Біблію (дуже дорога річ, яку може дозволити собі далеко не кожен; ну цар – може) і щодня її читати – читати в ті часи – це слухати. Цар не читав сам, він слухав як йому читають – ось так як ви слухаєте, коли читаю я. Біблія написана для слухання, а не читання, тобто читання – це перехідний етап, читати треба було, щоб слухачі почули і запам’ятали.

З цим пов’язана літературна її структура – все повторюється по декілька разів, щоб можна було краще запам’ятати – ви ж не можете прогорнути сторінку чи свиток і передивитися – тому ці сторінки прогортують в вашій говові ось ці паралелізми і хіазми. Навчання полягає у повторенні, як любиnm казати той самий BV: repetition teach the donkey (повторення навчить навіт осла).

Отже, цар має вчитися боятися Господа – згадайте Приповісті Соломона – Батько наставляє Сина, і вчить його страху Господнього.

Читати, вчитися, щоб додержувати, щоб не гордувало і щоб не збочувати (Тора).

Коли людина тільки починає читати і слухати Біблію – в її житті настає певний період, який Джордан називає “священницьким” в нашому зростанні. Священник не має мати багато мудрості, він має просто знати свої обов’язки і їх виконувати. Тому нам не треба хвилюватися що діти, або духовні немовлята чогось не розуміють. Вони повинні знати, елементарно – знати. Діти в древньому Ізраілі знали цілі книги напам’ять – для цього були створені умови: синагоги, вдома – постійно звучало Слово Боже.

Далі у зростанні настає період “царський”, під час якого треба навчитися приймати мудрі рішення; ось це вже відрізняє Царя від священника – тут треба вже заглиблення у те, що ти знаєш.

Приповітсті Соломона 25:2 (читати)

Для виконання царських функцій замало знати Біблію, треба мати мудрість, який оснований на досвіді і Святому Письмі. В Біблії не було прямого наказу вчинити так, як вчинив Соломон, коли сказав розрубати дитину і дати одну половину одній жінці, а іншу – другій. Але Соломон мав мудрість.

Проблема людини полягає в тому, що вона хоче вступити і часто вступає в “царський” період життя, не пройшовши “священницький”. Взагалі то це стосується гріхопадіння – почали оволодівати світом (царська фунція) після того, як порушили заповідь (священницька функція). Це теми, які розвиває Джеймс Джордан і його школа. Дуже актуальні… але ми не маємо часу на них зупинятися детальніше. Частково про це можна прочитати в книзі “Іншими очима”, частина якої вже перекладена на моєму блозі з вивчення Біблії, який назввається “Неопалима купина”.

Коментуючи наказ не збирати багато золота і срібла Джордан каже, що це пов’язано з податками. Приклад – Соломон, який порушив всі накази стосовно царя: мав багато жінок і таким чином змішався з чужинцями, мав багато коней і обклав народ великими податками.

Прикладом незневажливого ставлення до братів є, на думку Джордана, цар Давид в молодості, коли його засудила Мелхола – він казав, що це не принизливо бути як простий смертний. Потім він порушив цю заповідь, коли згрішив з Вірсавією і зловживав владою, вбивши Урію.

Також, я думаю, наприкінці життя, те, що ми знаємо як найбільший гріх Давида – пов’язано з цим – перелічити народ – це робилося для того, щоб знати на що розраховувати під час війник (цар не мав покладатися на коней – коні це зброя в ті часи). Тому це пов’язано з темою війни і поклдання на Бога, а не на власні сили: не мав примножувати військовий потенціал: коней, перелічення народу, а покладатись на Господа.

Йдемо далі:

G: ця частина про спадок: Левитам не буде спадку від Господа, тому що Він – їх спадок. Це нагадує слова Христа з Лук., які ми чатали нещодавно: нема того, хто залишив би все заради Мене і не отримав би в цьому віці ще більше, а в майбутньому – життя вічне (Лук.18:28-30).

Благополуччя Левитів залежить від Господа – а реалізується це через жертви, в яких вони мають частку. Таким чином їх благополуччя, в цьому сенсі залежить від того, як інші люди приносять десятини, жертви і тд. Ми про це говорили вчора. Таким чином священники і левити попадають в категорію людей, які по-особливому залежать від Бога і не можуть потурбуватися про себе самих, і водночас вони мають все, тому що люди несуть. Можна критикувати бажання молодих людей стати священниками, думаючи що вони це роблять заради наживи – хтось так і робить – не нам судити. Ми більше маємо подумати про те, як ми виконуємо свої обов’язки, щоб священнику жилося нормально. Я вже казав, що говорю це як той, хто не отримує зарплату в Церкві, а віддає гроші в Церкву для утримання священнослужителя. Надто багато зараз негативу – можливо, священники, як клас заслуговують на це, але сказати, як сказав один мій знайомий (точніше запостив на Ферйсбуці) – попи і Бог – це щось несумісне – це перебор. Ми вже говорили про вчителів – вони зазвичай не бувать десь посередині – вони або залишають в нашій душі дуже позитивний слід, або дуже негативний; те ж саме відбувається з священниками – робота така. Тому подумайте про те, що Мойсей пояснює і застосуйте до свого життя і ставлення до людей, які ординовані чи посвячені в служителів… (читати 1 Кор.9,13)

Джордан звертає увагу, Бог дає частину Своєї їжі священнику… (вогняні жертви – мається на увазі не та жертва, що спалювалась повністю – 18:1, тому що частка йшла священнику). Тобто левити служать в синагогах і мають право на таку підтримку. Також це питання – чи займались вони світськими справами – Джордан каже, що так, мабуть займались, ми не можемо стверджувати, що ні. Це пов’язане з питанням, чи може пастор мати якесь додаткове джерело доходу, займаючись якоють справою і залишаючись пастором. Очевидно, може… А в наших обставинах навіть вимушений.

Як ми бачимо, ця частина, так само як і попередня все ще стосується заповіді про повагу до влади (5 заповідь) – там було про царів, тут про священників.

H: наступна частина – про пророків (таким чином текст охоплює всі групи помазаних: священників, царів і пророків. Даний текст прямо співвідносять з Христом: Пророком, про якого говорить Мойсей.

Про виконання цих слів говорить Петро в Діяннях (3:22), Степан (7:37), про те, що Сина треба Слухати говорив Отець на горі Преображення. Про Христа, порівнюючи його з Мойсеєм, який був посередником на Синаї, говорить книга Післання до Євреїв (12 розділ – ви приступили до Сіону…)

Пилип, знаходячи Натанаїла, каже що вони знайшли пророка, про якого писав Мойсей (Ів.1:45), в люди, бачачи чудо нагодування 5 тисяч, говорили, що це справді той, пророк, який має прийти у світ (Ів.6:14).

Пророк говорить Господнім Ім’ям – це підтверджено сповненням Його слів, тому що це по суті, не його слова – а Господні (Ів.12:48 читати).

Це Слово Бога, який творить і змінює реальність, тому якщо слово не виповнилося – не боятися і не слухати. Зухвалих пророків, коли доведено, що вони брешуть треба було побивати камінням.
Деяких треба було б побити – отих що дух короновірусу ганяють, – Мунтяни, Коупленди і єжи с німі. Може якби їм загрожувала смерть, вони б не несли оту пургу, яку несуть, прикриваючись іменем Христа.

Але Церква в нас відділена від держави і кожен робить і говорить те, що вважає за справедливе… тому лжепророки процвітають і єдина що нам залишається це берегти себе і попереджувати про них інших людей.

Заклик Мойсея не закінчується на тому, що треба зробити, щоб не попастися, тобто кого слухати не треба – він поширюється на те, кого треба слухати: є Божий Пророк – це Ісус Христос: його слухайте. А для цього читайте Євангелію і Біблію, тоді ДС нагадає і навчить.

Коментуючи цей текст, Джордан зауважує, що Мойсей є архетипом правдивого пророка і він вбиває Ваалама, який архетипом пророка неправдивого.

Також він каже, що коли йдеться про ставлення до лжепророків (18:9) вірш, то це ставлення має бути подібним до ставлення до нечистої їжі – гидота (я думаю, чому завжди хочеться плюватись, коли слухаєщ сучасних лжепророків…

Застосовуючи цей текст до нас, Джордан каже, що пророчим словом є Біблія і якщо пастор не відповідає її критеріям треба про це сказати і спробувати судити пастора законним шляхом, якщо нічого не міняється – втікати з Церкви.

І: ну ця частина, що стосується міст притулків беззаперечно пов’язана з 6 заповіддю – не вбий. Вислів, який повторюється зі зворотнього боку, відразу після хіастичного центру, який є наступною перикопою: неповинна кров.

Бог навіть обіцяє збільшити кількість цих міст, щоб неповинна кров не проливалася – якщо людина не навмисне вбила іншу – левити її захистять від месника за кров. Детально треба про це говорити, коли йдеться про ці міста вперше – в книзі Чисел…

З іншого боку – коли винний хоче заховатись у місті притулку – його звідти дістануть. Все відбувається через законну владу – через суддів, які віддають вбивцю меснику за кров.

Принцип, який тут проголошується (а стосується він, як ми бачимо не тільки вбивства, а покарання за неправдиве свідчення) полягає в тому, щоб відплата відповідала злочинові: око за око, зуб за зуб…

Ці слова часто перекручують: йдеться про справедливу, відповідну відплату (ми бачимо приклад такої відплати в книзі Естер, коли цар посадив на кіл, який Аман приготував для Мордехая, посадили його самого).

Око за око (Лев. 24:20 – вислів зустрічаєтсья вперше) – це в якомусь сенсі стримування некотрольованих дій, які викликані бажанням помститися. Якщо тобі вибили зую, а ти за це вбиваєш – це порушення закону око за око.

Цей принцип пов’язаний зі схожим законом, чи принципом, який в НЗ виражений словами “як хочете, щоб з вами поступали люди, так і ви поступайте з ними”, – відплата відповідатиме не тільки в поганому, а й у хорошому. Як ви даєте, так вас дасться.

Закликаючи втілювати цей закон Бог каже не бути милосердними: милосердя тут недоречне. Милосердя – це святиня, яку в даному випадку просто кидають псам.

Тут варто подивитися текст Мф.5:38-42 (читати)

По-перше, так само як заповідь “не вбий” і “не чини перелюбу” не заперечується Христом, а поглиблюється, так і “око за око”.

Господь виправляє і поглиблює розуміння Старого Завіту – от ви думаєте, що не порушуєте заповіді “не вбий”, а Я вам кажу, хто скаже на брата… не порушуєте заповіді “не чини перелюбу”, а Я вам кажу, хто відпустить дружину, чи жениться на розведеній…

Око за око – це справедливий закон, який дієв, діє і буде діяти.

Чому ж Христос закликає підставляти щоку ?

Коротко кажучи, Христос закликає противитися злому, але не за принципом “око за око”, а за принципом, який описаний в післанні до Римлян 12:18-21 (читати)

просто питання в тому, хто це робить – по суті, це те така ж процедура – тільки там вирок мають давати судді – ти сам не маєш мститися – а тут: Господь відплатить… Тому треба бути дуже обережними, коли ми цитуємо дані слова Біблії, застосовуючи їх до теми “не противитися злу”. Спочатку треба розібратись, що вони означають..

А детальніше ми про це поговоримо, коли будемо Римлянам і Матвія – Римлянам десь приблизно через рік, а Матвія – через роки 4 роки… (DV)

Коментуючи даний текст, Джордан зауважує що все, що починається тут, в 19-му розділі і аж до 22:9 стосується заповіді не вбий.

Він відповідає на цікаве питання, яке виникає при читанні тексту: чому тут йдеться про те що, здавалось би стосується заповідей не вкради і не свідчи непрвдиво (19:14-21). Про це говориться в контексті насильства: порушувати межу – заходити на територію твого ближнього і говорити неправду на нього – це теж свого роду насильство, а 6 заповідь – якраз про це.

Повертаючись до теми звинувачень, які можуть виникнути в Церкві – для звинувачень маю бути вагомі причини; коли ви когось у чомусь звинувачуєте, то треба факти, свідки. Особливо пресвітера. Інакше це все перетворюється на пліткарство і є порушенням заповіді “не вбий”.

22 квітня 2020 року

J: центр хіазму (Повт. Зак. 20)

Як воювати ?

Ключова роль – священника, який нагадує що війна – Господня і Він ітиме попереду.

Урядники приєднуються до настанов перед виходом на війну і відпускають різні категорії людей (згадайте Гедеона з книги Суддів – історія, яка ілюструє саме цей момент). Підсумувати ці категорії можна так: людина не встигла пожити або просто боїться.

Далі – окремі настанови для завоювання міст, які далеко. Їм пропонується мир, якщо вони його приймають на тих умовах, які ставить Ізраіль. Якщо хочуть війни – знищити всіх чоловіків, все решта – твоя здобич.

Міста на території мають бути знищені – вони закляті. Тут говориться про педегогічну роль такого знищення: щоб не навчили вас робити гидоти. Безумовно основною причиною бути їх гріхи, про це Бог говорив ще Авраавму (про міру гріхів харанеїв, яка тоді ще не наповнилася).

До речі, педегогічний момент є і тому, щоб відмовитися на війні від тих, хто боїться. Від них більше шкоди, чим користи, тому що вони можуть передати свій страх (в8); так само в цьому випадку – більше шкоди від єднання з цими народами, чим користи – тому вони мають бути знищені. Якщо ізраільтяни, внаслідок контакту з цими народами, навчаться робити гидоти, які ті роблять своїм богам, то згрішать. Приклади будуть.

Наостанок ми чуємо що Мойсей дає наказ стосовно фруктових дерев: завоювання землі не має перетворитися на винищення всього живого – зокрема того, що корисне і потім згодить самим ізраільтянам. Оскільки дерева в Біблії – це символ людини, то цей наказ має теж символічне значення і підкреслює не тільки те, що Бог не бажає винищувати або винищувати, а й контрастує з двома різновидами людей, про які йдеться – ті, що мають чи можуть бути винищені (вороги, які на території і далеко) і ті, хто у завіті з Богом (тобто самі ізраільтяни).

Дерево, яке не приносить плоду лягає в основу приичі Христа – Лук.13:6-9

I’: наш хіазм, який охоплює 10 розділів і складається з 19 частин (31 пер) дойшов до свого центру в попередній частині (про війну) і тут його теми починають з’являтися в зворотньому порядку. Вчора ми читали про міста притулки – тема, яка стосується неповинної крові. Тут зустрічається той самий вислів (в8) – неповинна кров і та сама тема, але йже у звязку з ситуацією, при якій невідомо хто вбив людину: забитий на полі (звісно що відразу пригадується Каїн – тоді було все по іншому, Авеля було забито на полі, але Бог ще не дав людям право карати смертю за вбивство – це право людство отримало після потопу; тому там все відбувається дещо по-іншому, хоча вбивство стається за подібних обставин – в полі)

Отже, є обряд, при якому проливається кров невинної тварини. Цей обряд ініціює магістрат (урядники і судді), і в ньому бере участь Церква (священники). Оскільки це все трапилося на їх території їм не можна залишитись осторонь – вони мають зняти з себе відповідальність за пролиту кров.

Це говорить про те, що не існує якихось нейтральних територій, до яких нікому б не було діла. Бог дав землю людині, і якщо обставини складаються так, що людина ніяк не причетна до того, що Бог вважає гріхом, вона (а в даному випадку йдеться навіть не про окрему людину, а ціле місто) має взяти на себе відповідальність за те, що трапилося: як це зробити ? От Бог дає спосіб. Така справа, як вбивство не має пройти непоміченою. Таким чином зняти з себе відповідальність – означає поступити відповідально.

З іншого боку – проливається кров: і це вказує на необхідність відплати, яка в даному випадку падає на невинну тварину. Завдяки таким заповідям ми краще розуміємо необхідність Жертви Христа, а саме те, що вона – за всі гріхи світу (1 Ів.2:2).

Коментуючи цей текст, Джордан говорить про те, що знищення хананеїв – це потоп.

H’: наступна частина повертаться до теми, яка вже підіймалася: настанови стосовно життя у землі, яка буде завойована. Там йшлося про пророків, яких треба знищувати і пророка, якого треба слухати (18:9-22); тут йдеться про сімейні стосунки, і зокрема про ситуації при яких чоловік-ізраільтянин одружується з чужинкою, взятою в полон: те, що має минути місяць після того, як вона була взята в полон вказує на необхідність певного періоду адаптації і уникнення насильства; те ж саме стосується розлучення – жінка набула іншого статусу і навіть розлучена вона не може рахуватися рабинею, тому що була жінкою вільного. Це все звучить занадто суворо для нашого сприйняття – але на той час це були дуже гуманні закони, які відрізняли цей народ від поганських, які знищували заради насолоди, полонили і насилували завойовані народи – нам важко це уявити, але ми маємо намагатися зрозуміти це в такому контексті, а не в контексті життя у 21 сторіччі.

Коментуючи ситуацію, коли жінка має постригтися і змінити одяг – це стосується слави…

Взагалі то у Джордана є власне поділення цих текстів, на якому ми зараз не будемо зупинятися, просто тому що немає часу на все (якщо слухати його лекції – то там, починаючи з 18 хвилини є цікаві роздуми про те, як в цих текстах все пов’язано:

22:12-22:30 – краї одягу

Нагадує про дотримання Божого закону, зокрема “не чини перелюбу”…

Інша ситуація – спадщина для сина нелюбимої дружини. Звісно, що після таких завоювань ізраільтяни мали по декілька, хоча негативний приклад походив ще від їх патріарха – який мав дів дружини і одну любив більше за іншу.

Правда має бути встановлена всупереч особистим перевагам, які природньо домінують в ситуаціях, коли чоловік – замість Бога. Такі закони ясно дають зрозуміти, що та влада, яку чоловік має в сім’ї – йому дана: він не може робити те, що йому заманеться – він має поступати по правді. Таким чином він відображає характер Бога, який дав йому владу. Прикладом такого Чоловіка є Ісус Христос, який виконував всяку правду (слова, які він сказав Івану Предтечі, коли той його хрестив).

Ще одна ситуація – це вже 3-тя, описана в прочитаному нами тексті стосується неслухняних і непокірних синів. Це викорінювалося смертю – через публічний осуд. Побиття камінням відбувалося не в результаті спалаху гніву батька (я тебе породив, я тебе і вб’ю), а в результаті вироку суду, який вислухав звинувачення від обох батьків.

Нагадую, що за Джорданом все це стосується заповіді “не вбий” – і ведення війн, і спокутування злочину і всі ось заповіді, які стосуються сім’ї – все це пояснення заповіді не вбий. Це пояснює що маєтьс на увазі під цією заповіддю, а що – ні. Тому що часто люди задаються питанням: чому Бог, який дав заповідь не вбий сам вбиває ? Так, вбиває, і велить своїм слугам вершити суд і виности смертні вироки. Заповідь забороняє насильницьку смерть і всяке насильство, і якраз тому, що смерть – неминуча, треба знати в яких випадках заповідь порушена, а в яких – ні.

G: Наостанок, тут йдеться про повішеного на дереві – його труп не має залишатися там до наступного дня, тому що це занечистить землю. Повішений – Боже прокляття. Ця тема з’являється в післанні до Галатів, коли Павло каже: проклятий усякий, хто висить на дереві, і відносить це до викуплення, яким Христос викупив нас з-під клятви Закону.

На думку Джордана дерева тут символізують цивільне населення. Можливо.

Дана заповідь також стала причиною того, що тіло Ісуса поховали в той самий день, коли Його розп’яли. Це зробив Йосип з Ариматеї, ті, хто не хотіли увійти до Пілата, щоб не освернитися кричали розпни, розпни – а про Боже прокляття не думали. Йосип, про якого сказано, що він не брав учать в їх раді, хоча був членом Синедріону знімає тіло того ж вечора і цим він символічно не тільки вмиває руки, а й просить пробачення за невинну кров (як це мало робитися, ми читали вище). Я не ствреджую що Йосип все саме так робив, як написано, але не думаю, що він не мав цього на увазі, коли прийшов і просив Тіло, щоб зняти його з дерева, з хреста і поховати в той самий день.

F’: ця частина паралельна до частини F, коли ми говорили про царів і зокрема про те, що цар має любити свого ближнього і його не зневажати. Ось ці закони стосуються то ж самого: як виражається повага і як саме уникнути неповаги:

Що робити, коли ти бачиш що ближньму, навіть його майну, може бути завдана шкода – візьми загублене додому, доки не знайдеться господар. Таким чином це регулювало стосунки, які могли б скластися погано, якби такого закону не було – ти забираєш додому чужу річ і тебе звинувачують що ти її вкрав. Саме відсутність подібних законів призводить до того, що людина не хоче допомагати, тому що це може обернутися проблемою для неї самої.

Мабуть ізраільтяни були наслухані про гидоти, які чинили народи, що вклонялися богам родючості – їх перевернутий розум і розпусна поведінка, окрім всього іншого, проявлялася в одязі, який вони носили. Одяг – це продовженя людини, вираження її стану: проведення різниці між жіночим і чоловічим одягом – річ природня. Так само збочинець неминуче буде добиватися знищення цієї різниці.

Далі ми знову прочитали про насильство над природою – що робити, коли натрапив на гніздо, як створити безпечні умови на даху свого будинку.

Повеління не засівати виноградник двома видами насіння, не носити одежі, яка скаладається з різної матерії, не орати волом і ослом – оскільки це різні тварини: все це нагадує Ізраілю про їх святість, відділеність від решти народів. Тому що змішання того, що Бог відділив є перелюбом. Один чоловік – одна жінка, один Бог- один народ.

Вони мають про це пам’ятати, а для цього мають дотримуватися цих ритуальних законів. Дотримуючись їх, вони самим собі про це постіно нагадують. Окрім того, що в цьому виражається їх послух Богові, який їх дав.

Джордан застосовує це ярма з невірними, а саме до шлюбу з невірними, посилаючись на те, що про волів і ослів написано, щоб ми зрозуміли як треба поступати.

Китиці на краях одягу – це те, що нагадує ізраільтянам, що вони небесний народ, тому що ці китиці вдодібнюють їх до анголів.

Дані закони очевидно підводять нас до роздумів над 7 заповіддю і наступна перикопа – про це.

E’: зі зворотнього боку хіазму йшося про суддів і про покарання смертю – тут про різні ситуації, які можуть виникнути у зв’язку з заповіддю – не чини перелюбу:

що якщо виявилося, що жінка, яку ти взяв – не незаймана (не діва – бетула – це спеціальне слово, яке описує дівчину, яка не вступала в статеві стосунки) ?

що, якщо те, що ти її в цьому звинувачуєш – наклеп ?

що, якщо щаручена дівчина могла бути почутою, але не кричала, коли її насилували ?

що, якщо вона заручена не мала змоги бути почутою, навіть якби кричала ?

Що, якщо це трапилося з незарученою дівчиною ?

Все це різні ситуації, які потребують окремого розгляду і постанова суду буде відрізнятися в кожному окремому з випадків. Не чини перелюбу – це загальний принцип, а судити треба, виходячи з конкретної ситуації. Ось чому для суду важливі конкретні звинувачення і факти, а не щось розпливчасте і чутки. Коли доходить до фактів, звинувачувачі остивають і перестають підіймати каміння з готовністю жбурнути його в грішницю ще до того, як відбудеться суд. Мабуть нам треба буде повернутися до цих законів, коли ми будемо говорити про жінку, яку схопили за перелюб, але це – коли читатемемо Єв. Іоанна.

D : В перекладі Огієнка починається зі слів про те, хто не ввійде у збори Господні, у Хоменка – з 30 вірша: про те, що ніхто не може взяти жінку батька. Це було б теж своєрідним змішанням, про яке ми говорили.

Отже, на збори не ввійде той, хто має фізичну ваду, дефект, а саме коли це стосуєтся статевих органів, не увійде також байстрюк (неправоложний – тобто позашлюбна дитина – історії, які пов’язані з цим законом будуть в Біблії…)

Цікаво, в громаду Господню не увійде ніхто з тих народів, які чинили опір і не давали пройти через свої землі (моавитяни, які навіть наймали Валаама, щоб проклясит Ізраіль, і амотитяни). Це вороги навіки.

А наприклад Ідумеї і навіть Єгиптяни – ні; третє покоління їх нащадків може увійти у збори. Таким чином збори оберігаються від того, що може псувати репутацію Господа. Збори – це святе місце, тому що Церква – це не тільки будівля, а люди. І це завжди було саме так – ми – храм, а храм – символізує людей.

Чому саме ці категорії людей не увійдуть ? Це має символічне значення, тому що дефекти, пов’язані зі статевими органами – це порушення символу досконалості, який передається через думку, що збори – це наречена, яка не має плями і вади. Саме такою має бути Божа дружина. З цим самим пов’язана заборона на входження байстрюків. Шлюб – це свята Божа установа, яка відображає вірність і святість завітних стосунків, тому позашлюбні діти – це символ невірності.

Цікаво, що існує різниця між категоріями людей, які, здавалось би, однаково далекі від Божого народу, і можуть бути прийнятими на рівних умовах, якщо захочуть.

Але Моавитяни і амонітяни – ніколи не можуть бути прийняті, а ідумеї і єгиптяни – за певних умов можуть.

Різниця якраз мотивах, які основані на тому, хто ці люди (Ідумеї – брати, тому що це нащадки Ісава), і як ці люди поступали з Ізраілем раніше (єгиптяни – джерелом проблеми були не єгиптяни, а фараон, даний текст вказує на те, що єгиптяни не були суттю проблеми – я думаю цьому можна знайти підтвердження, якщо уважно читати книгу Вихід. Основною проблемою був фараон і вони теж страждали через те, що фараон противився Богові.

Отже, від таких як ідумеї і египтяни, коли вони приєднувалися ізраільтяни не мали чекати чогось поганому. Ну, звісно, що це в загальному. А от моавитяни і амонії, які могли легко уникнути проблем, забезпечивши Ізраіль хлібом і водою в дорозі – це були злісні вороги, тому що вони самі наривалися. Таке не проходить з часом і проявляється навіть в нащадках – ризик заразитися їх самовпевненістю і бунтарським духом дуже великий, тому заборона така сувора.

Зі зворотнього боку хіазму йшлося про свята – таким чином все це пов’язане з темою зборів, громади ізраільської, а зараз – Церкви.

Мені здається що в нас час теж треба ретельніше розглядати кандидатури людей, які хочуть долучитися до Церкви. Якщо для хрещення не потрібен ніякий випробувальний термін, то для того, щоб справді вважати людину вірною потрібен час і відповідність певним критеріям, які перевіряються з часом. Не думаю, що практика підписання паперів і введення в члени Церкви таким чином є доречною, вірна людина проявиться і таким ми маємо бути готові давати Причастя на постійній основі (тут, до речі є оцей звязок теми долучення до громади з темою “святкувань”).

Приймати Причастя на постійній основі – це ознака вірності і мабуть є катергорії людей, так звані прихожани, які прошовши певний шлях, можливо декілька років (я думаю що коли текст говорить про 3 покоління – то це і є такий випробувальний термін) відносяться до цієї категорії. Це ідумеї і єгиптяни, які стають частиною Божого народу – кажучи образно.

З іншого боку є ті, кому не можна давати Причастя через те, що вони злісно порушують мир з Церквою або не розкаюються в пубдічному грісі. Це як моавитяни і амонії, від яких буде більше шкоди, чим користі.

23 квітня 2020 року

С’: Отже, ми прочитали про різні закони. Уривок поєднаний з уривком про первородного сина (С) темою нечистоти. Тут ми маємо повеління, які стосуються того, що виходить з тіла (нічна пригода, вихід назовні – зрозуміло про що мова). Бог каже, що оскільки Він – в таборі, то такі речі мають регулюватись з огляду на Його присутність. Ми можемо думати як це розумно з тз гігієни (повірте я знаю що це таке з досвіду проведення наметових таборів, де сотні людей повинні домовитися куди вони ходять в туалет…), але закони про чистоту і нечистоту по-перше мають символічне значення, яке пов’язане з практичним. Одне одному не суперечить, а навпаки одне одного доповнюють, тобто поклоніння Богу пов’язане з дотриманням правил гігієни.

І перше і друге дуже актуально для сучаних обставин: тобто ми маємо все робити заради того, що Господь серед нас. Навіть, вибачте, в туалет ходити і руки мити… Кажуть що у євреїв є така молитва: дякую, Господи, що я сходив в туалет. Мені це подобається… В цьому сенсі Бог справді має бути не лише в храмі, а і “в туалеті” – намагаючись не опоганити храм (святе місце, табір Господній) ми маємо пам’ятати, що туалет, це те, через що ми теж поклоняємось Богу, дякуючи що Він все так чудово створив і що все працює у нас в животах завдяки Його Слову. Не думаю, що така молитва суперечить тому що Бібіля вчить і про Бога і про Його творіння і про завіт з Богом.

Далі, не видавай панові раба – цікаво, чи були ці тексти на думці у Павла, який писав післання до Филимона ?

Далі, постанови, що стосуються блудників, позичання грошей, складання обітниць, розлучення, постанови про щойно одружених і військо, про те, що в заставу не можна брати жорна (це необхідність життєва змолоти зерно); що робити коли брат поневолив брата, і хвороба прокази – все це було пов’язано з буденним життям і з реальними питаннями, які виникали. Наостанок є нагадування про Маріам.

Джордан вказує на зв’язок між насінням, коли йдеться про два різновиди насіння, які не має засіюватись разом і про насіння, яке теж занечищує землю, коли виходить з людського тіла. І одне і друге зводиться до того, що це Божа земля, Божий виноградник.

Коли йде перехід до 8 заповіді: йдеться про кордони. По перше це стосується викладання людей (15,16 вірш). Йдеться не про рядового ізраїльтянина, а про князя (Коли йдеться про притулок). Він говорить про біженців.СШа була створена як нація біженців, але кожна країна має про це подумати…

Про плату за секс послуги – що має бути призначене з того, що заплатили за сексуальні послуги – Джодан каже, що те, що ти приносиш не має походити звідти – тобто не має відповідати конкретній сумі дару розпусниці і ціни пса. Чому він говорить про конкретну суму (тобто що якщо тобі заплатили 50 доларів, то ти не маєш приности 50, а 49- маєш) я не знаю. Текст, мені здається не наводить такі деталі… Можливо, я чогось не розумію.

Маріам – перехід до 9 заповідь – не лжесвідкуй (24:9). Джордан каже, що гріх Маріам полягав якраз в тому, що вона лжесвідкувала на Мойсея, тому її проказа з цим пов’язана.

В’: ця частина стосується бідних – ми вже говорили про важливість цієї теми достатньо, посилаючись на книгу Завіту, центром якої є наказ турбуватися про бідних; тут використовуються слова “цадака” – 13 (праведний вчинок, коли ти підеш і зробиш те, що тут написано) і “мішпат” – соціальна справедливість, яка встановлюється через суд.

Питання позичання, застави, зарплати, розподілення відповідальності (син не несе відповідальності за батька, а батько – за сина), взагалі ставлення до приходька, сироти і вдови – ти їх не скривдиш.

Далі про те, як треба турбуватися про бідних, залишачи невижатим край поля. Прикладом такого ставлення є Вооз з книги Рут.

Все це обгрунтовується тим, що сам ти був рабом. Коли ми забуваємо з якої біди Господь визволив нас, ми перестаємо віоно ставитися до тих, хто зараз в біді.

Тому вони мали пам’ятати…

Джордан звертає увагу, що тут перелічено 4 кат людей бідних, до яких має бути виявлена соціальна справедливість: Боржник, найманий робітник, член сім’ї, людина бідна, яка вимушена збирати на чужому полі, чи збирати оливки і виноград, який залишився незібраним після збору врожаю.

А’: Остання частина цієї перикопи, в якій повторюється тема “святий народ”. Вірш 16 – це своєрідний підсумок.

Перелічимо питання, які тут розглядаються – фізичне покарання: як зробити так щоб воно було достатньо суворим, але не занадто (40 ударів).

Не зав’зувати рота волові, який молотить – ми вже говорили що це стосується принципу “той, хто працює, має отримувати за це платню”

Далі – закон левірату. Брат має взяти дружину брата, якщо той помер. Що робити, якщо він відмовляється. Ця тема висвітлена історією в книзі Рут. Тут я тільки скажу про чобіт – роззути в даному випадку пов’язано з ногами, які ростуть з певних місць, які ми називаємо інтимними – тому обряд саме такий (так це пояснює JJ)/

Далі ми прочитали про цікавий Закон, який стосується бійки між чоловіками. Жінці краще не вмішуватися, якщо вона не хоче залишитися без руки. Чому таке може статися ми прочитали. Цей закон ще раз вказує на те, наскільки суворо Бог охороняє святість шлюбу і чистоту шлюбного ложа: післання до Євреїв каже – Євр.13:4 (читати). Звісно що даний закон має символічне значення, як і всі решта закони. Бог вчить Свій народ через те, що вони мають виконувати, навіть якщо вони не до кінця це все розуміють: чому, нащо і тд. Але все це має зміст, який ми тут намагаємося віднайти…

В цьому уривку теж використовується слово “мішпат” і “цадака”- в 1 в і наприкінці, коли йдеться про справедливу вагу – ще одне питання, яке має висвітлення в Торі: стсується торгівлі.

Цю частину Джордан відносить вже до 10 заповіді – не побажай. Не забирай їжі у вола, закон, який Павло застосовує до зарплати служителів, тут стосується права брата на те, щоб його насіння було відновлене. Якщо брат не хоче відновити володіння брата, він бажає чужого і в результаті втратить своє.

25:11,12 коментар Джордана: Руки жінки, яка … зворотнє до тогоо, що стосується нащадків у книщі Вихід (там йдеться про ситуацію, при якій жінка стає жертвою бійки, коли вона вагітна і чоловіки, які б’ються пошкодять її плід). Чому йдеться про руку, тому що нема відповідного органу в тілі жінки, щоб застосувати закон “око за око” – йдеться про розірвання руки між 2 пальцями до ліктя (чому саме про це – я не зрозумів). Ясно що все це пов’яано з навмисно спробою посягнути на чуже насіння (10 заповідь).

Заповідь про вагу теж стосується 10 заповіді (в 15 і 16)

32 Знищити Амалека (25: 17-19)

Повторення Закону – Перикопа 32 https://youtu.be/RCG9TqOAPdg

АВВ’А’:

А: повеління пам’ятати що зробив Амалек (книга Вихід)

А’: повеління не забути їх зтерти з землі

В: Амалек не боявся Бога: як це проявилося – вони напали на слабших; страх Божий в Біблії пов’язаний з відповідальністю за слабких – Браян Вітбін давав таке визначення: страх причинити шкоду тому, хто від тебе залежить. Прикладом, який можна вважати класичний, є бабки повитухи з 1 розділу книги Вихід, які не вбивали немовлят. Там сказано що вони боялися Бога.

Цікаво поєднати це з темою турботи про бідних, про яку ми говорили, як про серце Тори. Людина має по-перше навчитися боятися Бога, а на практиці це означає – турбуватися про бідних. Це справжня побожність, як каже Яків.

Амалик тут продемонстрував повну відсутність такого страху і попав в категорію, про яку ми говорили вчора – невиправні, тільки на смітник, в пекло, на знищення.

Джордан звертає увагу, що є бажання вкрасти з заклятого є порушенням 10 заповіді і ми знаємо що таке потім було в історіїприкладом порушення, коли Саул взяв з заклятого 1 Сам.15 – там якраз йдеться про амаликитян, яких треба було знищити повністю)

33 Перші плоди та десятина (26: 1-15)

Повторення Закону – Перикопа 33 https://youtu.be/EZ66vcxujmw

З літературної структури ми бачимо, як мала приноситись жертва первоплоду.

А-А’: все основане на Божій обітниці (пор.3 і 15): Бог дав землю, дав врожай – ти береш врожай, йдеш до священника і кажеш – от я свідчу, що Бог виконав обітниці: я ввійшов у Край – от плоди.

В-В’: ці плоди кладуться перед лицем Господа (в. 4 і 10)

С: Центр хіазму: ти починаєш розказувати Богу, що Він зробив. Це як у Шалома Лейхема – єврей там часто балакає на самоті і звертається до Бога, час від часу повторюючи: як сказано в одній книжчі…. Ну не мені ж нагадувати Тобі, що сказано в цій книжці… але він це робить. Ось це походить звідси: слова, які промовлялися – це центральна частина обряду – тут чітко написано що має бути сказане: починаючи з того, що мій батько був мандрівний арамеянин, продовжуючи про те, як опинилися в Єгипті і як Господь вивів і закінчуючи тим, що привів і дав цей Край”.

Щось подібне відбувається під час Літургії, під час якої Богу приносяться духовні жертви (плід уст і плід трудів у вигляді десятин) – ми повторюємо встановлені тексти, які проголошують Богу наше ставлення, подяку, благання і тд.

До речі, в частині А1 навіть є слова, якими ти маєш розказати Богу про те, як ти відділив десятину і потурбувався про бідних, про сироту, вдову і приходька, а також про левита, як ти це зробив з радістю і як не направив гроші десятини не за призначенням (в.13). Все це актуально також сьогодні…

Джордан звертає увагу на те, що пише Павло в післанні до Ефесян: Не кради, а працюй і давай (Еф.4:28). Цей заклик має основу в прочитаному нами тексті.

34 Заключне прохання (26: 16-19)

Повторення Закону – Перикопа 34 https://youtu.be/Bo9rfUKCENk

Тут тричі повторюється слово “сьогодні” – 16,17,18 вірші.

Таким чином ми маємо: А1А2А3

А1: сьогодні наказує, а ти будеш додержувати

А2: сьогодні засвідчив, що буде Богом, а ти будеш ходити Його дорогами

А3: сьогодні засвідчив, що тим будеш Йому народом, який виконує заповіді, народом святим. (таким чином ми маємо завітну формулу – Я буду вас Богом – ви будете Мені народом)

Тобто це такий підсумок-проголошення завіту, який нагадує про події на Синаї: там Бог говорив, що буде їх Богом, а вони – Його народом і всі казали: все виконаємо !

Тепер, нове покоління має подумати про це не як про славне минуле, а як про сьогодення. Бог не змінився – змінилися обставини. Завіт – один, він незмінний, але відбувається оновлення, коли ми застосовуємо його до нових обставин.

35 Камені та вівтар на горі Евал (27: 1-10)

Повторення Закону – Перикопа 35 https://youtu.be/KBs36wtagJg

Темою даного уривку є заповіді, Тора, яка записана на камені.

Виникає питання – що саме має бути записане на цих каменях, які будуть стояти на горі. Що мається на увазі під “усіма словами” Закону. 5 книг Тори. На скрижалях булои записані 10 слів, або 10 заповідей – і це підсумування всієї Тори. Тому тут мабуть мається на увазі саме 10 заповідей. Ми відслідковуємо, як все, що сказано в Повт Закону пов’язане з 10-ма заповідями. З кожною з них по-черзі, тому 10 слів (Декалог – грецькою) – це весь Закон.

На відміну від записаного на скрижалях, яке зберігалося в ковчезі, і яке ніхто не міг бачити, ці слова ставали доступні, коли людина підіймалася на гору (гора – це святилище, Едемський сад був на горі, гора Синай, гора Сіон, гора, на якій Господь преобразився – гори в Біблії пов’язані з поклонінням Богу).

На горі має бути побудований жертовник – який є символічною горою, що палає вогнем. Те, що він має бути побудований з нетесаного каміння вказує що спосіб поклоніння визначає Бог, а не люди. Ми бачили жертівник з нетесаного каміння в Араді і з тесаного – в Вірсавії, коли були в Ізраілі в 2007 році.

Джордан говорить, що каміння в цьому тексті – це видимі свідки…

Камінь – це один з головних символів Біблії, в книзі Джордана “Інними очима” є цілий розділ, присвячений каменю в Біблії.

24 квітня 2020 року

Луки 12-12

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH_Ael6Z0yVslTg-Rd4o67uu

 

133 Ісус перед Синедріоном (22:63-71)

134 Ісус перед Пилатом (23:1-5)

135 Ісуса відсилають до Ірода (23:6-12)

136 Ісуса прирікають на смерть (23:13-25)

137 Ісуса ведуть на розпʼяття (23:26-32)

138 Розпʼяття (23:33-38)

139 Ісус та двоє злочинців (23:39-43)

140 Христова смерть (23:44-49)

141 Поховання Господа (23:50-56)

142 Христове воскресіння (24:1-12)

143 Дорогою до Емаусу (24:13-35)

144 Господь являється учням (24:36-49)

145 Христове Вознесіння (24:50-53)

 

133 Ісус перед Синедріоном (22:63-71)

Луки – Перикопа 133 https://youtu.be/POIb5WPVPSo

133(Луки 22:63-71)
А: вимога: пророцтво – свідчення;
В: Месія – Син Божий;
С: Син Людський сидітиме по правиці;

Карсон т2 225 стор:

Луки вкупе с его пониманием исполнения пророчеств (Larkin 1974:379). Люди завязали Иисусу глаза, возможно, потому, что о нем говорили как о пророке (ср. Лк. 7, 39; 9,7-8.18-19), а быть может, это было просто известной в те времена игрой, kollabismos, в которой игрок с завязанными глазами должен был угадать, ударил ли другой игрок его левой или правой рукой; либо это была игра, называвшаяся chalke miya, в которой игрок с завязанными глазами должен был найти других игроков, которые ударяли его кожицей папируса (см. Nolland 1989-1993:1099).

определенным терминам в текстах о Страдающем Рабе. В повествовании Луки о мучениях, которым подвергли Иисуса (Лк. 22, 63: empaizö, derö\ Лк. 22, 64: perikalyptö, paiö\ Лк. 22, 65: blasphemed), в центре внимания находится тема ничем не вызванного несправедливого, как на то указывает контекст и содержание отрывка, отношения (Larkin 1974:379-83; дальнейшие комментарии рассмотрены там же., 83-84; Green 1997:789). Рассказ Луки об издевательствах, которым подвергся Иисус, может вызвать в памяти читателей образ мученика и праведного человека, который переносит несправедливые страдания (см. Воск [1994-1996:1790], который указывает на Ис. 50, 6; 53, 3; Пс. 68, 8-14), – этот мотив иногда связывали с насмешками и издевательствами, претерпеваемыми праведником, что якобы говорит о бессилии Бога, на которого он уповает (ср. Пс. 21, 8; Прем. 2, 13.17; 2 Мак. 7, 16). В Л к. 22, 64 издевательства направлены против Иисуса как пророка, что во многом согласуется с тем фактом, что Лука постоянно сопоставляет посланничество и предназначение Иисуса с отвержением, страданиями и смертью, которые должны были претерпеть пророки Израиля (Лк. 4, 24.27; 6, 22-23; 11, 47-51; 13, 33-35; 20, 9-18; ср. Деян. 7, 37-40; см. 3 Цар. 22, 24-28; Иер. 28, 10-16). Кроме того, обратите внимание на то, что Лука в рассказе о страданиях последовательно изображает Иисуса как пророка, который знает, что должно произойти (Лк. 22, 10.21-22.31-34.35-38.61; ср. Лк. 18, 32; 20, 10-11, где Иисус говорит о том, что подвергнется издевательствам).

(Larkin 1974:397-99). На вопрос синедриона в Лк. 22, 67а, «Ты ли Христос? скажи нам», Иисус отвечает: «если скажу вам, вы не поверите; если же и спрошу вас, не будете отвечать Мне и не отпустите Меня» (Лк. 22, 676-69). Во втором предложении аллюзия на Дан. 7, 13, «Видел я в ночных видениях, вот, с облаками небесными шел как бы Сын человеческий», сочетается с аллюзией на Пс. 109,1, «Сказал Господь Господу моему: седи одесную Меня, доколе положу врагов Твоих в подножие ног Твоих»

В Лк. 22, 70 совет отвечает на слова Иисуса: «итак, Ты Сын Божий?» (sy оип ei ho hyios tou theou). Иудейские вожди говорят с Иисусом на том же языке, заимствованном из Пс. 109, где сказано о возведения на престол царя, и они связывают эти выражения с Пс. 2, 6-7, отрывком, в котором помазанник Яхве возведен на престол на Сионе и назван «сыном Божим»; они спрашивают Иисуса, утверждает ли он, что ему принадлежит высочайшая честь богосыновства, о коей говорится в Пс. 2, 7 (Green 1997:791; Strauss 1995:321).

Ком:

Цей уривок з Євангелії відображає суть християнського свідоцтва; переслідувачів мало цікавить відповідь, хоча вони її ніби вимагають і отримують. Їх ненависті Христос з часом незабаром протиставить інший доказ: сяде по правиці сили Божої.

На памʼять приходить Стефан, перший мученик, який бачив відкрите небо і Ісуса по правиці Божій (Дії 7:55,56). Христос царює і ненависть до нього виливається на Його свідків також і в сучасному світі. Це реальність. Вони проходять через приниження і смерть щоб засвідчити про Христа. Вони йдуть за Ним слідом. І кров мучеників стає насінням Церкви.

Це стосується не тільки минулого, перших століть, коли Християн кидали левам. В наш час вони десятками гинуть в Нігерії, сидять у тюрмах в Китаї, Ерітреї і Північній Кореї. Вони свідчать про Божу любов, яка доведена стражданнями їх Господа. Вони самі вже посаджені по правиці Божій у Христі і тому проходити Його шляхом для них велика честь.

134 Ісус перед Пилатом (23:1-5)

Луки – Перикопа 134 https://youtu.be/68qa9F0ai0w

134(Луки 23:1-5)
A: звинувачення проти Ісуса;
В: слова Пилата;
С: слова Ісуса.

Христос повторює ті ж самі слова перед Пілатом. Про що говорять слова Пилата ? Вони можуть означати здивування, насмішку – ясно що в них є щось таке, тому що в самих по собі в них нема змісту – тобто навряд чи цим питанням Пилат просто хоче отримати інформацію…. Він два рази переводить стрілки, мабуть знає, що не в податках справа. Юдеї загострюють на цьому увагу, хоча нічого не могли сказати на слова Христа: віддайте Кесарю кесарева – не думаю що Пилат не знав реального стану речей через доноси. Але звісно, що сам він – у грі і зараз його хід. Він заложник Кесаря і обставин у які попав, а має вдавати з себе господаря ситуації. Врешті решт ним зіграють, як пєшкою – він винесе і виконає вирок. Фігура Пилата – це справжнє відображення стану публічної особи, політика, який хоче він того, чи ні, заложник обставин. Політика – мистецтво противаг… От Пилат і балансує між різними групами людей і власною совістю, яка відразу проявилася в сказаному: ця людина невинна.

258 стр

Предъявленное Иисусу официальное обвинение, которое синедрион доводит до сведения Пилата в Лк. 23, 2, «мы нашли, что Он развращает народ наш», трактовали как отголосок Втор. 13. Это указывает на то, что иудейские вожди обвиняли Иисуса в том, что он лжепророк, хотя Пилат интерпретирует обвинение, как подстрекательство к бунту и общественным беспорядкам (Green 1997:800). Однако уточняющие моменты обвинения – будто Иисус запрещает платить подать императору и называет себя помазанным царем — не соответствуют обвинению, что он якобы лжепророк.

13 розділ Книги Повт Закону говорить про лжепророка, який заохочуватиме до поклоніння чужим Богам. Ми говорили про це на минулому чи позаминулому тижні, коли читали цей текст.

135 Ісуса відсилають до Ірода (23:6-12)

Луки – Перикопа 135 https://youtu.be/QiqzycPWtPs

135(Луки 23:6-12)
А: відсилання;
В: Ісус не відповідає.

Карсон каже що є дві точки зору – одні розглядають цю подію, як виконання Пс.2 (читати в 1,2), а інші – як наявність двох свідків, які доводять невинність Ісуса.

Хоча мотив невинності очевидний, не думаю, що Пилат і Ірод Антиппа подаються тут, як свідки невинності. Вони свідчать дотично – тим, що їм нема в чому Його звинуватити. Тому перше – більш вагоме: вони в змові проти Помазанника.

Христос принизив Ірода тим, що мовчав. Тому Ірод, який удостоїв його своєї уваги перемінив доброзичливий підхід (розмова) на знущання. Про Ірода ми знаємо, що це була особа, яка сумнівається. Христос раніше називав його лисицею – символ хитрої спроби маніпулювати. Ірода мучили докори сумління за те, що він вбив Івана Хрестителя. Йому треба було грати роль того, хто для всіх добрий і він скористався цією “комічною” ситуацією для встановлення стосунків з Пилатом. З іншого боку, це говорить про те, що Пилат наперед сприймав все це як гру, а не як реальне вирішення проблеми: інакше після того, як Ірод відсилає Христа назад, Пилат би розсердився. Але ні, це навіть посприяло вирішенню проблеми напруженості у їх стосунках. Можливо через це він отримав від Ірода сигнал, що реальною владою є він, Пилат, а не Ірод.

В будь якому випадку – всі виграли: настав мир, оснований на тому, що разом принизили Христа. Таку політику продовжують переслідувачі християн і у наш час.

Слова стиха 11а: «Но Ирод со своими воинами, уничижив [exouthenësas] Его и насмеявшись [empaixas] над Ним», возможно, перекликаются с 2 Пар. 36, 16а: «Но они издевались над посланными от Бога и пренебрегали словами Его [exoudenountes], и ругались [empaizontes] над пророками Его». Здесь действительно наблюдается определенный параллелизм словесного и содержательного характера; таким образом, Лука, возможно, воспроизводит мотивы этого отрывка, чтобы вновь заострить внимание читателя на том, что Иисус страдает «как отверженный пророк» (Larkin 1974:457).

136 Ісуса прирікають на смерть (23:13-25)

Луки – Перикопа 136 https://youtu.be/BtDlhCBappE

136(Луки 23:13-25)
А: відпустити;
В: розпʼясти;
С: відпустити;
D: розіпни.

В тексті описано протистояння двох воль, які врешті решт зливаються в одну.

З одного боку потрійне повторення спроби Пілата відпустити Невинного, з іншого — категоричне «Розіпни» від юдеїв (центр хіазму). Його віддано їхній волі… розпʼття. Три дні — і розп`ятий на хресті воскрес (Лук.24:7 див.12-2 в табл.)

Інші паралельні тексти в Євангелії (див. Таблицю):

5-5-2 погани розуміють невиність Христа, а ті, хто мали Закон — ні. Точніше вони її розуміють ще чіткіше, але через це і бажання вбити Христа в них зростає.

Світло, пролите в темряву людської душі виявляє всі жахіття гріха. Закон виявляє гріх і від цього він не зникає, а тільки стає «міцно грішний» через заповідь (Рим.7:13).

5-5 Під час Вечері Христос говорить про тіло, яке віддається. Тут Христос віддається на розпʼяття.

Драматичним центром є центр хіазму – по суті тут зображено, як здоровий глузд і очевидне, тобто те, що Христос невинний збуджує у тих, хто безпосередньо видав Христа Пилату ще більшу впертність і гнів – вони сильним криком кричали. Пилат, який представив їм доводи розуму і справедливості, також міг легко собі уявити, що буде, якщо не дати цим фанатикам того, про що вони просять. А просять вони небагато – не надто багато.

Ціна одного людського життя – я відразу чомусь думаю про аборти, тому що це схожі ситуації: той, хто вбиває дитину в утробі і Пилат поняття не мають що вони творять. Христос навіть просить Отця простити їм саме на цій підставі (це пізніше, вже на хресті).

Было высказано мнение, что ответ толпы на предложение Пилата отпустить Иисуса в Лк. 23,18, «Гоните его прочь [aire touton]\»]0\ является аллюзией на Ис. 53,8 LXX: «ибо Он был отторгнут [airetai] от земли» (Larkin 1974:464-65; Marshall 1978:860; Green 1997:809). Упоминание в Лк. 23, 25 о том, что Иисус был «предан» (paredöken), тогда как преступник Варавва был освобожден, возможно, является аллюзией на Ис. 53, 6.12 LXX: «Он предал его [paredöken] за наш грех… потому что он предал [paredothê] свою жизнь на смерть» (Larkin 1974:465-66; ср. Marshall 1978:861). То, что эти глаголы в Лк. 23,18.25 заимствованы из ВЗ, а именно Ис. 53, некоторые исследователи трактуют в том смысле, что Лука раскрывает «богословскую тему: ни в чем не повинный Иисус принимает незаслуженное наказание» (Larkin 1974:469).

Этот фон ВЗ указывает на стремление Луки представить Иисуса как безвинного раба, который исполняет волю Яхве. Обратите внимание на то, что, согласно таким текстам, как Пс. 26, 12; 40, 3; 73, 19; 117, 18; 139, 10, праведные и не желают, и не заслуживают того, чтобы их «предали» во власть врагов. В нескольких отрывках из ВЗ говорится о том, что, когда Бог «предает» людей Израиля, это совершается в наказание за их грехи (ср. 3 Цар. 8, 46; 14, 16; 2 Пар. 25, 20; 3 Езд. 9, 7). Если интерпретировать Лк. 23, 25 в свете этой идеи, можно прийти к выводу, что Лука, возможно, готовит своих читателей к сотериологическому толкованию смерти Иисуса, кому выпала участь, которой достойны люди, грешившие и потому преданные во власть врагов (Larkin 1974:471-73).

Падіння Ізраіля, яке відбулося в 70 році завершилося на Массаді, де вже після зруйнування Єрусалиму, засіли такі, як Варрава. Зелоти з Массади покінчили життя самогубством – вони вбили своїх рідних, а потім – самих себе. Цю історію описує Йосип Флавій і в мене є цікава фотопрезентація з Масади, як пов’язує те, що пише Флавій з лекціями Браяна Вітбіна на місці подій.

Тоді, коли відбувся суд над відступницьким поколінням і Ізраіля не стало – коло замкнулося на людях, які були, по суті, Варравами – вони йшли до кінця в боротьбі за свободу. І теж не помітили, що ціною Христового життя…

137 Ісуса ведуть на розпʼяття (23:26-32)

Луки – Перикопа 137 https://youtu.be/9pzQqNLF2WM

137(Луки 23:26-32)
A: люди, які йдуть з Ісусом;
B: посохлий;
C: пророцтво Осії.

Иисус идет на место своей казни (Лк. 23, 27), его сопровождает «великое множество народа» и «женщины, которые плакали и рыдали о Нем». Последнее обстоятельство некоторые исследователи трактуют как аллюзию на Зах. 12, 10-14 (читати)

Про дочок Сіону йдеться у Ісаї – наскільки я знаю маються на увазі околиці Єрусалиму.

Про плач на вулицях пише Єремія

Вислів “приходять дні” часто зустрічається в СЗ

Можно утверждать, однако, что контекст в Лк. 23, 27-31 наполняет новым смыслом Ис. 54, 1-10 (Rusam 2003:234). Другие пророки, которые были свидетелями падения Иерусалима, также возвещают, что быть бездетным лучше, чем иметь детей (ср. Иер. 16, 2; Плач 2, 20; 4, 3; см. Larkin 1974:496).

Новим змістом – тому що у Іс. Через ці слова дається надія – а тут – навпаки звіщається суд… вчені, як їм і положено, сперечаються чи пов’язані слова Христа про “блаженні неплідні “ з текстом Ісаї. Інколи проблеми викликає плутаниця в термінах – для алюзії достатньо асоціативного зв’язку, не зважаючи на те, що деталі не співпадають і навіть суперечать одна одній. Якщо так розуміти алюзію, то цілком ймовірно що вона тут є.

на нравственное и богословское основание суда» (Larkin 1974:498). Если Бог допускает Иисусу, который ни в чем не повинен, «зеленеющему дереву», претерпеть то, что готовит ему Иерусалим, то какова будет участь самого города, «сухого дерева» (Fitzmyer 1981-1985:1498)? Існує багато текстів, які лягають в основу образів дерева – сухого і зеленого….

Центр хіазму – алюзія на Іс.54 і Ос.10:8 – пор. Лук.23:30

Д. Богословское значение Цитата Ос. 10, 8 вызывает в памяти слушателей Осиины слова суда и, таким образом, представляет собой последнее обращение Иисуса к жителям города с призывом покаяться; цитата напоминает им о том, что Израиль променял верность Яхве на идолопоклонство, что привело к суду и изгнанию, и потому придет время, когда «те, кто отверг спасительный замысел Бога, отвергнув Иисуса и его божественное посланничество, так же выразят желание принять смерть» (Green 1997:816). Идолопоклонство Израиля (Ос. 10, 1-5) соответствует распятию Иисуса: и идолопоклонники, и Иисус подвергаются суровому суду Бога (Rusam 2003:234-35). В то же время Лука убежден, что, хотя люди Израиля заслуживают божественного суда, Иисус ни в чем не повинен, — он взял на себя осуждение, которое заслужили грешники Израиля.

138 Розпʼяття (23:33-38)

Луки – Перикопа 138 https://youtu.be/sOrH56Q9FQk

138(Луки 23:33-38)
А: спаси себе.

33

Череповище – Голгофа (слово, що споріднен зі словом Голіаф) – це уособлення того, що Христос вражає змія в голову.

34

Всі вони не відають що творять, але старійшини добре знали що це – Христос. Звичайно, вони не відали що розпинають Бога. Христос молиться, щоб Бог простив і гріхи проти Сина, ми вже про це говорили, на відміну від гріхів проти СД будуть прощені, тому що Христос страждає заради цього.

Кидають жереба, виконуючи слова Писання(). Більш безпосередній зміст – збіднів заради нас до того, що навіть одяг відібрали.

35

Люди стояли і дивились… дивитись – це завжди суд. Дивитимуться на того, кого прокололи… Люди дивились на змія, якого Мойсей возніс в пустелі… Христос казав Никодиму, що так само буде піднесено Сина Людського (Ів.3).

36

Христу подають оцет, ми читали, що він прийняв на Себе назорійський обіт під час Вечері, тому це – важливий момент. Лука не уточняє, а інші Євангелисти кажуть, що спочатку він не прийняв, а коли “звершилось”, то сказав “Прагну” і прийняв оцет, закінчивши назорейський обіт, тобто його виконавши. Оцет – на основі продуктів винограду, які, як ми знаємо, пропонувався щоб полегшити страждання розп’ятого, але який було заборонено споживати назорею.

37

Тут повторюєть заклик “визволити, спасти себе самому” – в якому лунає докір за те, що обіцяне іншим Христос не може зробити навіть для самого себе. Подібно до цього християни, які страждають за віру, мученики, схожі на жертв своїх убивць, які не здатні ні на що. Не здатні спасти себе, не здатні визволити іншим і не здатні вблагати Бога щоб визволив їх від смерті – так це виглядає тим, хто стоїть і дивиться збоку. Але Христос не є жертвою. Він проходить випробування – і по суті тут повторюється те, що було в пустелі, коли дивол спокушував: допоможи собі сам, яви свою могутність, прослав себе… Так само для мученика все виглядає по-іншому, коли він дивиться на все ніби збоку, спостерігає ніби за театром. Звідки я це знаю ? Мені так здається. Те, що я знаю з власного досвіду, що Бог під час випробувань дає благодать. А мученик – це наслідувач Христа переможця – в основі заповіді “про іншу щоку”, як ми говорили, читаючи про закон “око за око” – перемога добра над злом, а не пасивний неспротив. Я кажу це не тому, що розумію мученика чи Христа, навпаки – що це не стільки тема для роздумів раціональних, скільки для молитовного споглядання.

38

Напис твердив, що це Цар і став проголошенням правди тогочасному світові (І Юдейському і греко-римському).

25 квітня 2020 року.

139 Ісус та двоє злочинців (23:39-43)

Луки – Перикопа 139 https://youtu.be/z49VXYs61eM

139(Луки 23:39-43)
А: спасіння;
В: побожне ставлення;
С: винні і Невинний.

Розбійники і Христос на хресті відображають три категоріх людей:

1. Це праведники – на них тут символічно вказує Христос, який не зробив ніякого зла.

2. Це розбійник, який зневажає Христа (він каже те ж саме, що казали начальники і солдати “спаси себе”, долучаючи до цього вимогу спасти ще й їх) – це люди нечестиві, вперті бунтарі і мерзенні грішники.

3. Це розбійник, який докоряє тому і звертається до Ісуса – це так звані “простачки” – люди, які є грішниками (розбійниками) не є противниками, але яким бракує мудрості. В залежності від того, кого вони будуть слухати вони можуть стати праведниками або нечестивими.

Таку категорізацію подавав Богуміл Ярмулак, наставляючи молодь в таборі “Вільні вітри” минулого літа. Він обгрунтовував це книго Приповістей. Мені здалося, що це перегукуєтсья з ессе Честертона “Три типи людей”, але ми не будемо на цьому зупинятися. Просто цікаво звернути увагу, що ці люди символізують людство – різних людей, яких можна описати за допомогою трьох розіп’ятих:

  • один спасає інших від гріхів
  • другий – зневажає і помирає у власних гріха
  • третій – шукає спасіння і його отримує

Карсон каже про зв’язок з Ісаєю – за злочинців Він став заступником (Іс.53), правда не зрозуміло чому він це прив’зує до слів “прости їм, бо не відають що творять…” Хіба що мається на увазі, що злодіми є всі ті, хто Його розпинають…

Розп’ятий, який просить згадати його в Царстві – це розбійник і тому в будь-якому випадку Він стає заступником за злочинця в цьому випадку.

140 Христова смерть (23:44-49) -1:37

Луки – Перикопа 140 https://youtu.be/HoI_a-ZATYo

140(Луки 23:44-49)
А: свідки Христової смерті.

44

Темрява – згадуємо Єгипетські кари, а потім – Бут. 1 розділ – світ до того, як Бог сказав – нехай буде світло. Сонце затьмилось – це з одного боку, пояснює чому настала темрява, а з іншого символічно вказує на руйнацію попереднього світового порядку, тому що затьмярення світил в Біблії пов’язані саме з цим. Джордан, коментуючи темряву в землі Єгипетські каже, що була не проста темрява, яка виникає не внаслідок затемнення світила, а внаслідок відсутності світла, про яке йдеться у перших вірша книги Буття (сонце, ми знаємо було створене на 4 день). При будь-якій темряві ми можемо бачити хоть щось, коли наші очі до неї звикнуть, а при цій темряві не бачили нічого, там сказано що це була густа темрява (Вих.10:22)

Знову питання – ціла земля – про що мова. Я вже казав, що для описання тогочасного світу були різні слова, коли сказано – земля – мається на увазі та територія, яка євр. Мовою описуєтсья словом ЕРЕЦ – земля обітованна, а в Огієнка перекладена словом Край.

45

Завіса, яка відділяла Святе від Святого Святих розірвалась, а значить вхід відкрився. Післання до Євреїв багато описує духовне значення цієї події і називає завісою тіло Христове (Євр.10:19,20).

46

Цей викрик Ісуса вказує на те, що Він має владу над смертю – тому що не смерть забирає в Нього життя, а Він Сам віддає духа. Книга Еккл. Стверджує що після смерті порох повертається у землю, а дух людини йде до Бога, який його дав (Еккл.10:7). Таким словами описане створення людини (І вдихнув Бог в людину, створену з пороху земного дух життя і стала людина живою (душею)

47-49

Наступні три вірші описують три групи свідків – про всіх про них сказано що вони дивилися: сотник визнає що це Син Божий і таким чином він символізує поганський світ, який незабаром прийме Христа.

Натовп, про який написано, що він спостерігав за тим, що відбувається (35 вірш) тепер б’є себе в груди. Це ознака розкаяння (в історії про митника – він бє себе в груди). Трохи згодом, коли цей народ почує проповідь Петра, то питатиме що нам робити ? Тут натовп, тобто переважно юдеї – просто розійшлися…

Третя категорія свідків – це усі Христові знайомі і зокрема жінки з Галілеї.

Карсон т2 стор 266

Слова о тьме, которая «сделалась… по всей земле» (Лк. 23, 44), вызывают в памяти тексты ВЗ, где описано то же космическое явление в связи с пришествием дня Господня (ср. Иоил. 2, 10.30-31; 3, 15; Ам. 8, 9; Соф. 1,15; см. Larkin 1974:602-3; Rese 1969:54; Fitzmyer 1981-1985:1517). Рассматривается ли это обстоятельство как указание на то, что произошло в действительности (что более вероятно) либо как символический комментарий по поводу смерти Иисуса, важно то, что этот ветхозаветный контекст заостряет внимание на значении Иисусовой смерти, как в терминах космической сцены, на которой разворачиваются события последних часов жизни Иисуса, так и в терминах наступления «последних дней», в которые, по пророчествам, Бог явит свое присутствие и совершит суд (см. Воск 1994-1996:1858; Green 1997:824-25).

В описании смерти Иисуса, данном Лукой в Лк. 23, 44-49, последние слова Иисуса на кресте представлены как цитата из Пс. 30, 6 (Пс. 30, 6 LXX): «Отче! в руки Твои предаю дух Мой» (в отличие от Мк. 15, 34, где в первом возгласе Иисуса звучат слова Пс. 21,2;

Е. Богословское значение Последние слова Иисуса на кресте свидетельствуют о том, что в смерти Иисуса исполняются замыслы Бога: хотя землю окутала тьма (Лк. 23, 44-45), Бог по-прежнему пребывает с Иисусом, как о том свидетельствует разорванная завеса храма (Лк. 23, 45), и слова «в руки Твои предаю дух Мой» указывают не только на то, что Бог остается Отцом Иисуса, но и на то, что он спасет его от врагов и воскресит его из мертвых. Неизменная вера перед лицом врагов и твердая надежда на избавление, отраженные в Пс. 30 и явленные в словах «в руки Твои предаю дух Мой», составляют свидетельство Иисуса о том, что Бог защитит его в смерти, исполнив, таким образом, свои милосердные замыслы. Заключительные слова Иисуса перед смертью в Евангелии от Луки «Отче! в руки Твои предаю дух Мой» помогают понять, почему Иисус умер позорнейшей смертью: молитва Иисуса словами Пс. 30, 6 указывает на спасительный замысел Бога и на принятие Иисусом спасительного замысла Божьего, возвещенного в Писаниях, и она заостряет наше внимание на добровольном характере его смерти (ср. Лк. 24.25-26.44-49). Добровольный характер заместительной смерти Иисуса утверждается в Ис. 53, но библейская цитата взята из Пс. 30 (Schwemer 1998:22).

141 Поховання Господа (23:50-56)

Луки – Перикопа 141 https://youtu.be/gC8efUwLi1U

141(Луки 23:50-56)
А: тіло і гріб;
В: субота.

Йосип з Ариматеї – всі чотири Євангелисти говорять про цього члена синедріону. Ариматея в Біблії не згадується, окрім як у звязку з іменем цієї поважної людини, яка відсторонилася від спільності з синедріоном у справі Ісуса з Назарету. Про нього ми дізнаємося, що він сподівався Царства Божого – в цьому він є типовим представником побожних юдеїв свого часу.

Він просить тіла, обгортає його плащаницею і кладе в новому гробі, в якому ще ніхто не лежав. Справа в тому, що гроби були багаторазового призначення – це такі собі склепи, які мали форму, що символічно відображала форму єврейського дому. Саме почесне місце в домі – це кімната для гостей. Це була зазвичай ніша, що знаходилася навпроти входу. Там лежали кості патріарха, голови роду.

Мабуть Йосип тримав цей гріб для себе, а може він мав його на продаж – це не важливо. Важливо що Ісуса поклали в новий гріб, тому що це має символічне значення, пов’язане з тим, що гостьову кімнату в домі було прийнято займати протягом конкретного часу, а саме – 3 днів. Таке тлумачення представив на початку 2000 Брайан Вітбін, який викладав нам. Він казав що це відностно нове біблійне відкриття. Отже, Ісус пробув в гостях у смерті 3 дні, а далі, як чемний гість, покинув могилу. Вітбін казав що в тій культурі такий зміст події був очевидним.

142 Христове воскресіння (24:1-12)

Луки – Перикопа 142 https://youtu.be/TnlnPuKB50Q

142(Луки 24:1-12)
А: нема тіла;
В: вістка про воскресіння;
С: згадали, що говорив.

Текст описує перше усвідомлення того, що сталося. Вони були безпорадні, тому що просто не знайшли тіла. Тут вони отримали свідоцтво Ангелів, що Він воскрес. Ангели питають чого, але потім пояснюють, посилаючись на слова Христа. Жінки (їх було більше, але тут перелічено імена трьох біжать і вістка про восресіння тепер вже звучить з їх вуст. Учні не вірять і таким чином ми маємо схожу реакцію на воскресіння у жінок (безпорадні) і учнів – їм це здається вигадкою.

Петро побіг до гробу і побачив покривала – тіла немає.

Таким чином ми маємо А-А1: тіла немає: спочатку це бачить жінки, потім Петро; В-В1: Лука говорить про воскресіня – спочатку Анголи, а потім – жінки звіщають, що Він восерес. І центр: жінки згадали. Про Петра сказано, що дивувався… З Євангелії від Іоанна ми знаємо, що там був ще Іоанн, який біг першим, але не зайшов у гріб, а потім, після Пертра зайшов і побачив не тільки плащаницю, а хустку – і увірував… Тут йдеться тільки про Петра.

Важливо зауважити що вістка про Христове воскресіння для перших її свідків лунала не зовсім так, як вона лунає для нас, коли ми щороку вітаємось “Христос воскрес”. Вона була для них, з одного боку чимось неясним і дивним, вона лунала посеред розгубленості від того, що Месія пострадав і очевидної, такої звичайної і простої перемоги смерті. Учні не відповідали б на таке привітання урочистим “Воістину воскрес”.

Але мені здається що в їх сприйнятті цієї події було щось живе і особливе. Те, чого нам часто бракує, коли ми відповідаємо “Воістину Воскрес”. Занадто неймовірна подія. Занадто незбагненна, щоб звикнутись з нею. Тому відсутність тіла треба пояснити і з’яляються анголи. Тому слова Самого Христа забулися і існувало безліч пояснень, чому тіла нема… Але плащаниця є… але смерть не можливо подолати…. Це був скоріше за все такий клубок емоцій і думок, який схожий на шок, а не на святкування.

143 Дорогою до Емаусу (24:13-35)

Луки – Перикопа 143 https://youtu.be/sZ1GT2VHxIA

143(Луки 24:13-35)
А: від Єрусалиму / до Єрусалиму;
В: стримані і відкриті очі;
С: пояснення Клеопи і пояснення Христа;
D: обурення і запитання Христа.

Спочатку може здатися що Христос просто з ними грається – чому Він відразу не явив Себе, зустрівшись з ними ? Вислуховує їх питання і розповіді про події, які були в Єрусалимі…. І наприкінці ми бачимо, що як тілки вони Його пізнали – Господь став для них невидимий.

Але читаючи всю подію ми розуміємо, що її зміст не в баченні вокреслого, а в розумінні того, що написано і в ламанні хліба. Це історія про Причастя – як основу нашої спільності з Воскреслим.

В центрі хіазму – обурення Христа тим, що Писанню не вірять. Він називає їх безумними і людьми запеклого серця. А далі пояснює, не являється їм, щоб вони Його побачили, а пояснює їм Писання – і їх серце палає вогнем Духа. Тому що збудування від того, що ми дізнаємося про Христа з Писання більше навіть від того, якби ми Його побачили. Все Писання – богонадхненне і корисне, тому що воно через Христа відкриває нам можливості, які ми втратили через гріх. Воно готує нас до добрих діл. Павло пише про це Тимофію – уривок, який ми розглянемо, коли будемо читати пасторські послання. Про те, що Петро віддає перевагу написаному Слову навіть перед свідоцтвом, яке основане на тому, що вони були очевидцями ми вже говорили (це 2 лист Петра – детальніше теж ще поговоримо).

Все це пов’язано з тим, що віра від слухання, а не від бачення. Апостол Павло в листі до Коринтян теє присвячує цьмоу роздуми… 2 Кор.5:7 бо ходимо вірою, а не баченням… Все це має глибокий теологічний зміст, який проілюстровано цією подією – розмовою з учнями по дорозі в Емаус. Ні одному з’явленню Христа не надається стільки уваги як цій події.

Учні впізнають Христа в Слові і в ламанні Хліба (Причастя – як каже один мій товариш – це найкраща проповідь).

Рассказ о явлении Иисуса двум ученикам на пути в Эммаус содержит несколько терминов, которые связаны с толкованием Писания: syzeteö (Лк. 24, 15), dianoigö (Лк. 24, 31-32), diermeneuö (Лк. 24, 27) и, возможно, homileö (Лк. 24, 14-15); эти термины характеризуют Иисуса как учителя, а его последователей – как толкователей Писания ВЗ (Koet 1989:56-72). За восклицанием Иисуса в Лк. 24, 25 «о, несмысленные и медлительные сердцем, чтобы веровать всему, что предсказывали пророки!» не следует перечисление пророческих отрывков из ВЗ, в которых предсказаны смерть и воскресение Мессии. Позднейшие христиане поняли утверждение Иисуса как образец «толкования ВЗ во всей полноте какpraeparatio evangelica» (Fitzmyer 1981-1985:1565). Риторический вопрос в Лк. 24, 26 «Не так ли надлежало пострадать Христу и войти в славу Свою?» заставляет вспомнить прозвучавшие ранее, в Лк. 9, 22.44; 12, 50; 13, 32-33; 17, 25; 18, 32-33, предсказания о страданиях; в этом риторическом вопросе Иисус связывает страдания Сына Человеческого с образом Мессии. Такой шаг «не имеет определенного и явного прецедента в ВЗ, где “страдающий Мессия” был бы оксимороном (від грец. οξύμωρον — «дотепне дурне»)»

Когда мы принимаем во внимание упоминание о «Моисее и всех пророках» в Лк. 24, 27 («И, начав от Моисея, из всех пророков изъяснял им сказанное о Нем во всем Писании»), мы можем заключить, что логика Иисусова разъяснения, возможно, определяется сопоставлением участи пророков, которых отвергали, которые страдали и многие из которых приняли мученическую смерть, с собственной участью как Мессии, — таким образом слова Иисуса можно истолковать так: Писания «предвозвещают пришествие эсхатологического царя, который пострадает, а потом войдет в свою славу» (Green 1997:849; ср. Strauss 1995:257). Лк. 24, 27 высвечивает акцент Луки на связи евангелия с еврейскими Писаниями (Tomson 2002:168).

Таким чином наша Літургія, під час якої ми живимося Христом в Слові і Причасті є щонедільним святкуванням Христового Воскресіння.

144 Господь являється учням (24:36-49)

Луки – Перикопа 144 https://youtu.be/QRV3kZMcHYc

Як бачимо, Писання і їжа є темами також і цього уривку, який описує з’явлення Христа, коли Клеопа і ще один свідок розповідав про те, що трапилося по дорозі в Емаус. Таким чином ми маємо підтвердження і продовження цієї теми. Можна припустити що протягом всіх 40 днів, протягом яких Христос являвся учням і говорив з ними про Царство в ценрі було Писання і спільна трапеза (Дії 1:3 – продовження написаного Лукою в Євангелії).

Стуктура уривку хіастична:

144(Луки 24:36-49)
А: дари Христа; мир- обітниця
В: розуміння учнів; налякалися і перестрашилися, бо думали що бачать духа – Христос відкриває їм розум і вони розуміють Писання (тема, якою Павло обгрунтовуватиме свої думки в післання до Коринтян – маємо розум Христа)
С: Вчення про Христа; пояснюючи що дух не має тіла і костей, а Він має – це вчення Писання (Закон, Пророки, Псалми). Писання – це не гностичне вчення, в якому йдеться про безтілесну духовність – це вчення про Тіло (тому Церква, яка є Тілом (фізична присутність в Церкві) і Причастя (Хліб і Вино – реальні, видимі знаки Тіла і Крові) мають першопочаткове значення.
D: Свідчення Христа; Христос доводить, що Він не дух, показуючи свої руки і ноги – далі Він їсть, тобто робить те, що не можна вважати чимось суто духовним, безтілесним, тому що Він з’їв мед і рибу.
E: Учні дивуються. – все це зводиться до того, що учні дивуються і відбувається, щоб переконати їх вірити, що воскресіння справжнє, що смерть переможено і перед ними – Новий Адам в реальному тілі, а не безплотний дух Христа. Я вже ділився своїм враженням після відвідання ями в домі Каяфи. Тоді я почав відчувати реальність того, про що чув роками. Щось подібне, мені здається пережили учні. Те, про що вони чули і з чим погоджувалися на словах ставало для них реальним. Текст говорить, що вони не йняли віри з радощів… Цікаве уточнення – те, що вони бачили було надто добрим, щоб бути правдою.

Карсон т2 стор 271

(Лк. 24, 44). Главным в этом разъяснении является истина о том, что «так надлежало пострадать Христу, и воскреснуть из мертвых в третий день, и проповедану быть во имя Его покаянию и прощению грехов во всех народах, начиная с Иерусалима» (Лк. 24, 46-47). Стих 44 является первичным доказательством того, что в столь раннее время существовало деление «канона» на три раздела — Закон, Пророки и Писания, параллели чему можно найти в 4Q397 14-21; 4Q398 14-17 I, 3-4. Упоминание Иисуса о законе Моисея, пророках и псалмах не только связывает в общем и целом его учение с еврейскими Писаниями, но также, что еще более важно, — уходящей в прошлое реальностью божественного спасения в истории Израиля с действительностью тех событий, которые только что совершились в святом граде (см. Tomson 2002:169).

По мнению некоторых ученых, Лука в этом отрывке показывает, что самого воскресения, судя по всему, недостаточно, чтобы верить (см. Powery 1999:242). Это справедливо только постольку, поскольку речь идет о значении воскресения Иисуса и о значении его страданий и смерти. Обратите внимание на то, что в Лк. 16, 31 Иисус утверждал, что, если откровение Бога в Писании не представляется человеку убедительным, то даже воскресший человек не сможет убедить грешников в необходимости покаяния. Если в Лк. 16, 31 Писание представляется более убедительным, чем воскресение, то из Лк. 24,44-47 явствует, что сами Писания могут быть неверно истолкованы без веры в воскресение Иисуса. Иными словами, смерть и воскресение Иисуса — то, что дает нам возможность правильно понимать смысл Писаний.

(не читати) Утверждение в Лк. 24, 46 о том, что в смерти Иисуса исполняется Писание, подкрепляется ссылками на отрывки из ВЗ в других частях Евангелия от Луки; см. ссылки на Пс. 117, 22 (Лк. 20, 17), Ис. 53, 12 (Лк. 22, 37), Пс. 30, 6 (Лк. 23, 46), и Пс. 21, 7.18; 68, 22 (Лк. 23, 34-36). См. также ссылки в книге Деяний, где смерть Иисуса интерпретируется в связи с Пс. 117,22(Деян.4, И), Пс. 2,1-2(Деян.4,25-26) и Ис. 53, 7-8 (Деян. 8, 32-33); обратите внимание также на ссылку на Пс. 15, 8-11 (Деян. 2, 25-28; 13, 35) и Ис. 55, 3 (Деян. 13, 34), — с помощью этих текстов разъясняется смысл воскресения Иисуса, а значит, и его смерти (Tannehill 1986-1990:1:285; Рао 2000:85 с примечанием 86).

В стихе 47, «и проповедану быть во имя Его покаянию и прощению грехов во всех народах [eispanta ta ethne], начиная с Иерусалима», звучит последнее наставление Иисуса ученикам в этом Евангелии. Это утверждение следует трактовать в свете последнего наставления Иисуса в книге Деяний, в Деян. 1, 86, «будете Мне свидетелями в Иерусалиме и во всей Иудее и Самарии и даже до края земли [heös eschatou tes gës]», тексте, который является аллюзией на Ис. 49, 6: «Я сделаю Тебя [Раба Яхве] светом народов, чтобы спасение Мое простерлось до концов земли [eis soterian heös eschatou tes gës]».(дельніше, коли будемо читати Ісаю).

145 Христове Вознесіння (24:50-53)

Луки – Перикопа 145 https://youtu.be/qf_86ht3S0s

145(Луки 24:50-53)
А: Вифанія і Єрусалим;
В: небо і храм.

Паралельна стуртура, яка пов’язує Віфанія і Єрусалим і храм з небом. Інший спосіб прочитати цей текст – розглянути його хіастично: Вифанія тоді буде паралельною до храму – (Віфанія – означає “дім бідних”), а небо і Єруслим – в центрі. Це дає підстави для теологічних висновків, пов’язаних з тим, що Бог каже про справжню побожність (храм – дім бідних) і те, що відтепер на землю спускається небесний Єрусалим. Але це просто спостереження, чи припущення, які я помітив, але поки що не буду робити з цього більших висновків. Просто цікавий приклад, як один і той самий текст може бути розглянутий як хіазм і як паралелізм. Літературна структура Біблії – це щось неймовірне. Лише Духу Святому це вдалося, зрештою, так само як Йому вдається утримувати в гармонії і порядку все творіння. Бог це це робить Словом, тому не дивно що Слово чітко структуроване і що ці структури між собою переплітаються.

Карсон т 2 стор.272

Заключительное деяние Иисуса в Лк. 24, 50 перед его вознесением — «подняв руки Свои, Он благословил их» – интерпретируют как аллюзию на священническое благословение в Лев. 9, 22, «И поднял Аарон руки свои, обратившись к народу, и благословил его, и сошел, совершив жертву за грех, всесожжение и жертву мирную» (ср. Сир. 50, 20-22), – эта трактовка связана с предположением о том, что Лука, завершая свое Евангелие, нарисовал образ Иисуса как священника (Lohfink 1971:169ff; Grundmann 1978:453-54; Ernst 1977:672; ср. Nolland [1989-1993:1227], который также ссылается на Быт. 49; Втор. 33). Нужно, однако, отметить, что Лука в своем Евангелии не стремится представить Иисуса как священника (Marshall 1978:909; Fitzmyer 1981-1985:1590; Bock 1994-1996:1946). Слова Луки в Лк. 24, 51 о том, что Иисус «стал… возноситься на небо», вызывают в памяти несколько текстов ВЗ, в которых описано сверхъестественное восхождение существ (Быт. 17, 22; 35,13; Суд. 6, 21; 13, 20; ср. Тов. 12, 20-21; 2 Мак. 3, 34), особенно Быт. 5, 24, где говорится о переселении Еноха (ср. Сир. 44, 16; 49, 14; Евр. 11,5). Данное Лукой описание вознесения Иисуса в Деян. 1,9-11 указывает на то, что этот текст связан с переселением Илии (4 Цар. 2; ср. Сир. 48, 9; 1 Мак. 2, 58) (Marshall 1978:909; Nolland 1989-1993:1228; ср. Lohfink [1971:170-71], который обращает внимание на то, что Лука часто описывает уход сверхъестественных посетителей [см. Лк. 1, 38; 2, 15; 9, 33; 24, 31; Деян. 10, 7; 12, 10]).

Таким чином ми закінчуємо Євангеліє від Луки і продовжимо читати Луку, коли приступимо до Дій Апостолів – обидві книги утворюють один великий паралелізм, тобто все що написано в Діях має прямі паралелі в Євангелії від Луки і це не просто випадкові паралелі, вони розміщені по-порядку від початку обох книг до їх кінця. Наприклад прочитаний нами текст пов’язаний з центром останньої перикопи Дій Апостолів. Ми будемо це звертати увагу, читаючи Дії.

На сайті Літературна структура Біблії розглянутий окремо – на початковій сторінці можна знайти посилання на цю структуру: http://www.bible.literarystructure.info/bible/99_LukeActs_e.html

Перед тим, як читати Дії ми читатимемо Євангеліє від Іоанна – і це буде на тому тижні: як завжди – перша половина тижня – тест СЗ, а друга з Нового. І це буде Євангеліє Від Іоанна.

А на цьому тижні ми закінчили розглядати останню 145 перикопу Луки, нагадаю що всі ці перикопи, окрім того, що кожна з них чітко стурктурована, утворюють безліч хіазмів, на які в нас не було часу звертати детальну увагу, тому що ми намагаємося прочитати Біблію за 3 роки. Якщо зупинятися, то можна все життя досліджувати Луки…

З понеділка продовжимо читати книгу Повторення Закону.

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_e_7.html#7-4

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_e_12.html#12-11

 

Ви також можете завантажити mp3 на 33 тиждень за посиланням:

https://drive.google.com/open?id=1CpJNIoKtQbmUJv5uAf-UfY7X7Uk64UMT

 

Більше про цей проект:

http://yuri.believingthomas.org/bibleeday/

 

Пишіть за адресою:

Bibleeday@gmail.com

 

Аудіобіблія, Біблія, План читання Біблія, Літературна структура Біблії

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_pericope_e.html#35

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#145

Тиждень

Пн

12,13,14,15,

Вт

16,17,18,19

Ср

20,21,22,23,

Чт

24,25,26,27

Пт

23

Сб

24