Повт.Зак.9:1-12:12; Лук.21:29-22:71 (32 тиждень)

130420

140420

150420

160420

170420

180420

Тиждень 32

Повторення Закону 7-4

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH9r3NmSCc_hw1GYjO9WNPsL

 

22 Попередження про загибель (9: 1-6)

23 Наслідки бунту проти Бога (9: 7-29)

24 Друга пара скрижаль (10: 1-11)

25 Суть закону (10: 12-22)

26 Великі справи Господні (11: 1-9)

27 Благословення та прокляття (11: 10-32)

28 Правильне місце для поклоніння (12: 1-12)

 

13 квітня

22 Попередження про загибель (9:1-6)

Повторення Закону – Перикопа 22 https://youtu.be/Z-cCRO64Dhc

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_pericope_e.html#22

Важко не пригадати що на тому тижні ми вже мали оце “слухай, Ізраілю” (це було в центрі 16 перикопи – 16:3,4).

Одразу кидається в очі повторення слова “праведність” (4,5,6в) – 3 рази. Слово “неправедність” в 4в – це не зовсім точно – йдеться про “нечестя”. Праведніть – одне з ключових понять СЗ. Авраам повірив Богу і Він зарахував це йому в праведність (тут згадується завіт з Авраамом і праотцями – 5в)

Отже, структура така:

АА’ВВ’ – тобто паралелізм

А: ти переходиш Йордан, щоб заволодіти тими, хто за тебе сильніший

В: ти пізнаєш, що то Господь йде перед Тобою

А’: ти їх виганяєш через їх нечестя, і посідаєш край не через власну праведність і простоту серця, – це виконання обіцяного Аврааму Ісааку та Якову.

В’: ти пізнаєш, що не через праведність твою, бо ти твердошиїй (впертий, неслухняний).

Якщо ми читали післання до Римлян і знайомі з його змістом не важко побачити, як це вчення набуває розвитку у Павла, який пояснює що таке праведніть по вірі на прикладі Авраама (Рим.4) і як трапилося те, що цих настанов не слухають (Рим.10 – намагання встановити власну праведність).

Згадується також молитва фарисея і митника, яку ми нещодавно теж читали…

Словом, є Господь, який йде попереду, щоб виконати те, що Він сказав. Він робить це заради Авраама, Ісаака і Якова, а не заради вас. Ці народи більші, але Бог їх проганяє і принижує, тому що Бог – це вогонь. По суті Він робить це заради Себе – тому що суть завіту з Авраамом – праведність по вірі в те, що Він здатний виконати те, що обіцяв. Він – а не ми.

Важливо, кажа Мойсей, не переплутати: Божий народ він тут характеризує, як народ впертий і твердошиїй, а не простий і праведний. Це все треба пізнати – в це повірити, щоб не сказати в своєму серці: ми – особливі, тому що заслуговуємо на особливе ставлення. Заслуговуємо на одне ставлення – загинути за свій гріх, і Божий народ по-особливому заслуговує на гнів, так само як це буває в подружніх стосунках: якщо дружина не вірна – це викликає ревність, якщо ти чуєш про чиюсь невірність – тобі байдуже…

23 Наслідки бунту проти Бога (9:7-29)

Повторення Закону – Перикопа 23 https://youtu.be/2A0BWAmA0s8

Мойсей нагадує і закликає пам’ятати історію – а саме те погане, що доводить що ми – грішники, що ми неслухняні і вперті. Одне діло – це просто сказати: ти врертий, інше – навести приклади. І Мойсей стисло нагадує як це було.

Взагалі це цікава тема, історія. Люди мають схильність перекручувати історію, ідеалізуючи тих, кого вони хочуть піднести на даному її етапі. Біблія – унікальний історичний документ в цьому сенсі, тому що вона – правдива. Життя – не чорно-біле і тому історія – теж. Більне того, про гріхи треба нагадувати так само, як про перемоги.

А

Отже, є докази. Мойсей каже: від першого дня (6в), як вийшли з Єгипту (він мовчить що рабами стали в Єгипті з тих самих причин, але він ще про це скаже…). “Що в Єгипті не було гробів, що ти нас вивів ? – питали вони, коли фараон наблизився. Це було ще тоді, коли вони не перейшли моря (Вих.14).

Але це тільки початок – великим відступленням було Золоте теля, якому поклонялись ізраільтяни, доки Мойсей 40 днів і ночей був на горі. Це книга Вихід 32.

В: Бог дав Мойсеєві таблиці, а народ збирався вигубити – і це доводить вищесказане: не зважаючи на те, що вони вже охрестилися (перейшли через море) – ставлення до їх гріхів не змінилося: заплата за гріх – смерть. Якщо Мойсей погодиться – їм кінець.

С: Мойсей сходить з гори переконується що вони згрішили на власні очі, він розбиває скрижалі.

D: центр хіазму: Мойсей знову підіймається до Господа на 40 днів і ночей. Історія, описана в книзі Вихід має ще багато деталей, які тут не згадуюються. Але і тут є такі деталі, яких нема там. Мойсей обгрунтовує 40-денний піст без хліба і води реальною загрозою: гнів і лють Господа. І Господь його вислухав.

С1: текст паралельний до С – Мойсей нагадує, що особливу відповідальність за це ніс Аарон – Бог хотів його погубити і Мойсей молився про Аарона зокрема. Пізніше вогню Божого гніву померли Ааронові сини, коли внесли в Божу присутність “чужий вогонь”. Не було кому заступитися за синів першосвященника, за самих священників – Аарона чекала б подібна участь ще до подій, які описані в книзі Лев.10 розділ. Священник – небезпечна професія…

Теля Мойсей теж розтрощив і змолов на порох. Це цікава деталь – але це коли будемо читати книгу Вихід (повторно).

В1: далі перелічують інші місця, з якими пов’язані бунти, Бог оновилював завіт – це сталося після того, як вони згрішили на Хориві, потім – перед тим як увійти в землю – те ж саме. Кадеш-Барнеа, Розвідники… (Числ.13,14). Непослухали (повторюється 3 рази). І у в. 24 підводиться підсумок: вся ваша історія – це історія непослуху.

А1: Наприкінці знову говориться про посередництво Мойсея в молитві. Він був на горі 40 днів і 40 ночей – про це говорилося в А і D (центр). Цікаво, як число 40 тісно пов’зано з цими історіями: 40 днів розвідували землю, 40 днів Мойсей заступається, 40 років блукають.

Тут також йдеться про обітниці. Коли Мойсей молився, він просив Бога пам’ятати Завіт і просив, щоб завіт, а не гріхи стали вирішальними.

В частинах В і В1: слово Господнє: встань, зійди з гори (В) і увійдіть в Край (В’).

В частинах С і С1 сказано про знищення: С – скрижалів, С’ – золотого теля. І в центрі, заступництво Мойсея.

Які висновки: на фоні постійного неполуху і загрози бути знищеними за порушення завіту ми бачимо роль посередника. Цей контраст очевидний. Чим більше вони грішать, тим більше потребують того, хто за них заступиться.


Почекайте, а хіба не це робить Ісус Христос ? Коли Іоан починає Своє 1 соботне післання, то говорить про Слово життя, яке з’явилося (ще більш повною мірою ніж ізраільтянам, які слухали Мойсея, тому що Син втілився), про Світло, яке проганяє темряву, тому що це світло вогню слави Божої , про яку теж нагадує про гріхи і їх визнання – теж спільна тема і от 2:1,2 він закликає: читати текст…

Також це нагадує нам про важливість заступницької молитви, до якої ми покликані у Христі (1 Тим.2)

24 Друга пара скрижаль (10:1-11)

Повторення Закону- Перикопа 24 https://youtu.be/59tQFhO4vos

Хіастична структура, в центрі якої йдеться про смерть Аарона. Смерть першосвященника має символічне значення – і теж завжди пов’язано з оновленням завіту. Наслідком смерті є воскресіння. Для цього Ісус Христос помер і воскрес, щоб дати нам можливість воскреснути, оновити завіт. Це відбувається в Хрещенні і Причасті…

А-А1: Слова Господа

В-В1: ковчег завіту

С: смерть Аарона.

Далі – перикопа, яка є центральною не тільки спосеред тих 7-ми, які ми розглядаємо на цьому тижні, а центральною для всіх структур книги (їх тут 5 великих хіазмів) і зокрема – для хіазму 1-1, який охоплює всю книгу. Тобто вся структура з 49 перикоп сходиться до цієї і від неї відходить, тому вона є певним наріжним каменем:

25 Суть закону (10:12-22)

Повторення Закону – Перикопа 25 https://youtu.be/io6jcbkOxdE

Суть бачимо завдяки структурі:

А-А1: Бог жадає щоб Його боялися, Його дорогами ходили, Його любили і Йому служили всім серцем, виконуюючи заповіді. Щоб врешті решт тобі було добре. Це важливо зв’язати: все чого Бог хоче зводиться до того, щоб нам було добре. Але це небесний шлях: тут проголошується що Господь – Бог, якому належить небо і земля. Тому для того, щоб стало нам добре ми маємо стати небесним народом – нехай буде воля Твоя на землі, як на небі – це задум, проект, який називається Творіння. Небо має зійти на землю і воно сходить (більше про це можете прочитати в книзі Джордана “Іншими очима” – цей розділ вже перекладено.

Тому не випадково в частині А1 йдеться про зорі на небі. Цими зорями є Божий народ, який розмножився, як зорі на небі (70 – число народів землі, вказує на те, що проект стосується всього творіння, а не тільки цього “небесного народу”. Цей народ має служити іншим, як і кому зокрема – зараз поговоримо). Отже, небо в 14 і 22 віршах.

В-В1: описуються стосунки: Бог полюбив – ви Його любіть. Заповідь любити – це і стара і нова заповідь водночас, як каже Іоанн. Хто вважає СЗ – вченням про гнів, а НЗ – про любов, той поняття не має про що говорить. Це один Бог, один завіт, одна Біблія – Ісус Христос вчора, сьогодні і навіки – той Самий (Євр.13)

С-С: Дається настанова обрізати крайню плоть серця (у книзі Повторення Закону говориться про обрізання серця – це не НЗ вчення, як можна подумати, читаючи Колосянам; з іншого боку коли ми бачимо що Ісус говорив словами СЗ, то не дивуємось, що це робив Павло). Обрізати крайню плоть+не опиратися Богу. Післання закликають нас до цього, коли кажуть про обрізання неруктворне (крайня плоть серця) – обрізання Христове, про поховання з ним у Хрещенні, а далі закликають до побожного життя у послуху Богові – тобто теми взяті Павлом звідси, якщо не з цієї книги, то з Тори. Хоча я б припусти, що звідси, тому що це книга, яка цитується в НЗ найбільше, і тут – її центр).

Паралельна думка – любити приходька, тому що самі були приходьками в Єгипті.

D (це підводить до центру): Великий, Сильний і Страшний Бог Богів, якого не підкупиш, і який не зважає на особу чинить суд сироті, вдові і приходькові – ось тому любіть приходьків. Всі цю люди – це так звані незахищені верстви населення. Бог заповідає чинити їм суд (мішпат), це слово означає соціальну справедливість.

Таким чином ми знову маємо те, що є в центрі книги Завіту, центром якої є Вих.22:21-27. Тобто вчення книги, яку ми читаємо це справді є в цьому сенсі “Повторенням Закону”. Це – його серце. Христос передав це в притчі про овець і козлів, Павло звертає увагу на турботу про бідних, Яків вважає це суттю побожності.

Кожен з нас може опинитися в нужді. Але є такі люди, які постійно потребують допомоги. Бог хоче, щоб це зробили ми. Особливо в ці непрості часи. Отака проста суть, яка вислизує з-під уваги тих, хто люблять більше балакати про закон, чим його виконувати.

14 квітня

Перед тим, як ми продовжимо, хочу нагадати на чому ми вчора закінчили. Вчора ми прочитали центральну перикопу книги Повторення Закону. Заклик любити Бога зводиться тут до турботи про приходька і обгрунтовується тим, що самі ізраільтяни були приходьками. Бог хоче щоб ми зробили тим, хто незахищений, бідний (з великого уривку з книги Вихід, з так званої книги Завіту, ми бачили що це стосується приходьків, сиріт, вдів), але це стосується всіх незахищених верств населення, всіх бідних і нужденних. Це стосується нас з вами, коли ми попадаємо в біду.

Христос ототожнив себе з бідними – що зробили їм, зробили Мені.

Професор Брайан Вітбін розповідав що суть Євангеліє може бути зведено до наступного: один бідний біжить до другого бідного, тому що він дізнався, де можна взяти хліба.

Саме це втрачає відступник, який думає, що вже розбагатів і зацарював завдяки Христу.

Як казав наш пастор в неділю перед Причастям, якщо ви бідний грішник – беріть, їжте і пийте, якщо думаєте про себе, що праведник – це не для вас.

Я хотів би декілька хвилин присвятити темі літературної структури, перед тим як рухатись далі. Щоб те, про що ми говоримо набуло змісту і можна було вільно користуватись ресурсом – треба про це поговорити.

Ну, по-перше: це зроблено японцем (я просив автора, Хаджіме Мураї, пояснити, чому саме така класифікація – мені вона видається накрученою; він пояснив – але я так і не зрозумів: чому ?; Японія – це інший світ, кажуть що просто не існує реальності в тому вигляді, як ми її сприймаємо, тому мабуть прийдеться просто прийняти, а може з часом щось стане зрозумілішим.

По-друге – сайт на англ. Мові, але завяки тому, що йдеться про Біблію в більшості випадків співпадають вірші і можна все знайти, ну і ГУГЛ в допомогу тим, хто англ. Мови не знає…

Отже, покроково пояснюю на прикладі Книги Повторення Закону:

The text can be divided in 49 (7 x 7) pericopes. This text includes, one 24 paired (49 pericopes) whole concentric structure, divided in two 12 paired concentric structures, divided in three 8 paired concentric structures, divided in four 6 paired concentric structures, divided in seven 3 paired concentric structures.

26 Великі справи Господні (11: 1-9)

Повторення Закону – Перикопа 26 https://youtu.be/UqTmXN4sHf0

А-А1: додержувати – виконувати; закони – мішпаті: пов’зано з соціальною справедливістю (пор. 10:18)

В-В1: не бачили – бачили;

С-С1: чудеса знищення ворогів: Єгипетське військо (фараон букв. Означає “великий дім”, тут він названий царем – бунт Корея.

D: чудо збудування: вів тебе у пустелі

Ми бачимо що закликаючи виконувати заповіді Мойсей пов’язує минуле і майбутнє. Навіть якщо вони не були безпосередніми свідками подій, про які тут засвідчено, які трапилися, або були тоді ще несвідомими дітьми, тому “не пізнали і не бачили карання Господа” (в.2)- це все їх стосується безпосередньо стосується. Так що вони можуть теж бути свідками, що прирівнюються до тих, що бачили на власні очі (перехід від одного до другого не пояснюється, але він тут є (пор.В-В1 і центр перикопи).

Про це ще йтиметься далі, але вже тут важливо підняти питання як ми сприймаємо те, що стосується минулого. Христос, молячись перед стражданнями просив про тих, хто увірує по Слову апостолів. Можна зациклитися на питання апостольського правонасупництва, сприймаючи його так, як сучасні православні – але в цій ідеї є глибокий сенс: ми віримо в те, що бачили апостоли. І таким чином ми самі стаємо свідками.

Доки людина не сприймає історію саме так, в неї не виникне глибокого інтересу до Біблії. Але як тільки вона починає розуміти, що це її історія – все змінюється. Це як раптом віднайти свій родовід. Це цікаво і важливо, тому що стосується тебе безпосередньо. Всі вірні – це діти Авраама, тому Біблія нагадує про те, що якщо ти не бачив чогось на власні очі, але віриш свідченню Писання – це має достатньо авторитету і може бути приріняне до свідчення безпосереднього свідка.

Нещодавно ми чули проповідь в якій говорилося про свідчення, яке описує Петро в 2-му своєму післанні. Він говорить про те, що вони бачили, коли були з Ним на святій горі, – цьому можна вірити. Далі каже, що вони мають більш певне пророче Слово (2 Пет.1:16-19). Таким чином, коли ти бачив – ти стаєш свідком, і це природньо, тому що апостоли говорили про те, що вони бачили (1 Ів.1), і це має важливе значення. Просто ми маємо також пам’ятати, що даючи Фомі вкласти руки до Своїх ран, Христос прокоментував це таким чином: ти побачив і повірив, блаженні хто повірив, при цьому не бачачи (Ів.20:29)…

27 Благословення та прокляття (11: 10-32)

Повторення Закону – Перикопа 27 https://youtu.be/DWgQaT-JjNE

А-А1: входження в землю: все, про що йдеться має сприйматися в цьому контексті

В-В1: благословіння і прокляття, які стосуються збіжжя, оливок і винограду; зверніть увагущо в 1 половині хіазму часто повторюється слово дощ небесний (11,14,17 вірш); вода з неба у вигляду дощу – це фактично життя, тому що від дощу залежить все, що стосується життя: врожай, вода для пиття. Але ми також знаємо що вода, яка пролилася в час потопу, коли небесні вікна відчинилися стали водою суду (Бут.). Благословіння і прокляття: євреї пройшли через води, єгиптяни потонули. Цей символ дуже часто повторюється в Біблії поговоримо про нього, коли будемо читати про пророка Іллю і пророків Ваала…

С-С1: центр повторює те, що ми читали в 16 хіазмі, це Повт. Зак. 6 розділ – слухай Ізраіль, Господь, Бог наш – Господь один і люби і виконуй… І тут пояснюється що це те, внаслідок чого вони увійдуть в Землю (АА1 пор. С1)

Тут наводяться географічні дані (в.24). Наскільки я розумію Ізраільтяни не володіли Землею в таких масштабах навіть у часи Соломона… але це треба перевірити.

Темі благословіння за дотримання завіту і прокляття за його порушення буде приділена особлива увага в кінці книги, але з’являєтся вона вже тут. Це дуже важлива тема, тому що вона закладає основу для віри, для вірного розуміння завіту і висвітлює необхідність вибору.

Вона також впливає на те, як ми сприймаємо Ісуса Христа: як люблячий Бог допустить, що грішник піде у пекло ?

Христос – це завітний Бог і Його образ має бути сформований Писанням, а не чимось іншим (фільмами, окремим традиціями). Як приклад наведу наступне: Іоанн, який лежав на Ісусових грудях під час Вечері, впав, як мертвий, коли побачив Його у славі…

28 Правильне місце для поклоніння (12: 1-12)

Повторення Закону – Перикопа 28 https://youtu.be/hjaJvYxaq6M

https://www.mechon-mamre.org/mp3/t0512.mp3 00:00-02:22

Господь каже винищити всі осередки поклоніння, а натомість поклонятись на встановленому Богом місці (пригадується розмова жінки з самарянкою, через сотні років після цього – де місце поклоніння… так Ісус каже, що ні на цій горі, ні в Єрусалимі…), а тут йдеться про необхідність одного місця. Один Бог – одне місце поклоіння. Багато місць поклоніння означало б політеїзм, многобожжя.

Ми знаємо з книги Суддів, що ізраільтяни ще довго робили те, що кожному здавалось справедливим (пор.в.8) – книга Суддів розповідає про те, як вони провалили цю місію: винищити ідолів і об’єднатись. Потім постає питання Царя, який об’єднає.

Чи є питання присутності на певному місці актуальним для нас сьогодні ?

Так, але це треба пояснити: місцем поклоніння зараз є Церква, яка поклоняється в дусі і правді. Я не маю на увазі, що для того, щоб поклонятися, не треба приходити на певне місце. Є такі що думають що це означає, що можна поклонятися вдома, а ще краще – просто в своєму серці…

Поклоніння в час карантину – це окреме питання і скажу чому ми його вирішуємо так, як вирішуємо, але спочатку про Церкву.

Церква, про яку говоримо як про видиму і невидиму, в певному сенсі цього слова завжди видима. Можливо, вона не видима для нас в силу географічної локації, але це не абстрактна Церква в дусі і правді, яка ніде не збирається, або збирається – “всюди”. Якщо ти вважаєш себе членом вселенської Церкви – і тому не вважаєш за необхідне долучитися до помісної – то не належиш ні до якої.

Тому навіть тепер, коли ми віддалені одне від одного в силу карантину – ми не погоджуємося з практикою Причастя за відсутності на місці поклоніння або за відсутності представника Церкви (служителя Слова і Таїнства). Це є запорукою тієї єдності, яка не може порушуватись заради того, щоб дати всім можливість прийняти Причастя. Це те, про що йдеться в цьому тексті – ну нащо мені йти кудись, тратити гроші і час, як я можу тут, в себе в дворі побудувати жертівник і принести жертву, а десятину просто віддати бідним ? Так само думає той, хто хоче приймати Причастя онлайн. Питання фізичної присутності є вирішальним, тому що ми віримо у втіленого Бога, ми маємо торкатися, їсти один Хліб і пити з однієї Чаші. Це ми і робимо, попередньо встановивши міри безпеки, яких вимагає карантин і розливши вино з Чаші в різні стаканчики.

Таким чином ми свідчимо про прагнення зберегти єдність в Христовому Тілі. А єдність – це саме головне. Бог не був радий, що так багато є місць для поклоніння, а встановив одне. І ми, захоплюючись думкою про поклоніння “в дусі і правді” і вириваючи її з Біблійного контексту все перекручуємо… Але це дуже глибока проблема, яка пов’ана з нашим напівгностичним світоглядом і ми не розглянемо її тут повністю.

Дана перикопа висвітлює як вирішується питання єдності – через єдиність у поклонінні, що виражена в тому, що є одне для цього місце. Як це пояснити в контексті сучасності, коли в нас є багато Церков ? В цього завжди є негативна сторона, хоча це не означає, що якщо церква збирається на одному місці, то цим вона вирішує всі свої проблеми. Об’єднання під одним єпископом – це те, що стало засобом єднання християн під час гонінь і боротьби з єрисями. Це ті ж самі теми, до яких ми ще повернемося. Зараз я хочу, щоб ми зрозуміли: не треба все це надто спрощувати і казати – немає різниці чи навпаки: має бути тільки так… треба в цьому розбиратися, щоб зрозуміти в чому можна бути гнучким, а в чому не можна допускати змін. Нам в даний час, коли для нас особисто і для Церкви з’являються всякі обмеження потрібна мудрість, щоб це зробити.

15 квітня

Луки 12-11

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH_p9fUl57K35uCMt36DuCWg

 

121 Прихід Сина Людського (21:25-28)

122 Притча про фіґове дерево (21:29-33)

123 Заклик до пильнування (21:34-38)

124 Змова про вбивство Христа (22:1-6)

125 Приготування Пасхи (22:7-13)

126 Встановлення Вечері Господньої (22:14-23)

127 Розмова про велич (22:24-30)

128 Ісус передвіщає зречення Петра (22:31-34)

129 Без гаманеця, без торби без меча (22:35-39)

130 Ісус молиться на Оливній горі (22:40-46)

131 Зрада та арешт (22:47-53)

132 Петро зрікаєтся Христа (22:54-65)

133 Ісус перед Синедріоном (22:63-71)

 

121 Прихід Сина Людського (21:25-28)

Луки – Перикопа 121 https://youtu.be/up5VOxAJRUc

Структура:

АВА1:

А: знаки.

В: Син Людський на хмарах

Знаки – це те, що має символічне значення, зокрема тут знаки означають крах існуюючого політичного устрою (про небесні світила, як про знаки які вказують на це треба говорити окремо – у Джордана є окремий розділ в книщі “Іншими очима” – якщо цікаво – він вже перекладений і є на моєму блозі, “Неопалима купина”). Давайте згадаємо сни Йосипа з книги Буття – там йому вклоняються зорі (брати), а потім сонце і місяць (батько і мати) – саме так витлумачив сон Яків і все це сталося (Бут.37). Тобто ця ознака навіть не просто говорить про крах існуюючого політичного устрою вцілому, а про крах існуюючого політичного устрою в народі Божому. Це трапилося в 70р після Різдва Христового, коли Єрусалим було зруйновано.

Окрім того, тут окремо говориться про море – символ поганських народів.

Також Христос звертається до сучасників і каже – їм випростуватись, підняти голови, коли все це почне збуватися. Це ознака наближення їхнього визволення.

Початок їх кінця – вбивство Степана, який бачить відкрите небо і Сина Людського на хмарах. З цим пов’язана тема “хули на Духа Святого, про яку Христос казав, що слово, сказане на Сина – проститься, а на Духа – ні”. Джордан пояснює це так – коли гнали і вбили Сина, – це може бути прощено, але коли не покаялися і почали переслідувати Його наречену (Степан – перший мученик Церкви) – це вже була хула на Святого Духа, яка не прощається. Це призвело до зруйнування Єрусалиму через 40 років після того, як Христос сказав ці слова.

Карсон т.2 стор.236:

В Л к. 21, 25а фраза «знамения в солнце и луне и звездах» (sëmeia en heliö kai selënë kai astrois) является аллюзией на Иоил. 2, 30-31: «И покажу знамения на небе и на земле: кровь и огонь и столпы дыма. Солнце превратится во тьму и луна – в кровь, прежде нежели наступит день Господень, великий и страшный» (Иоил. 3,3-4 – це, до речі, те про що проповідував Петро на День П’ятидесятниці – він казав що ці слова Йоіля виповнилися Дії 2:16-19…

Обратите внимание на то, что подобные космические знамения связаны с явлением Яхве в Ис. 13, 10; 24, 23; 34, 4; Иез. 32, 7; Ам. 8, 9; Агг. 2, 6.21;

В Лк. 21, 26а упоминание о страхе, который будут испытывать люди, связано с Ис. 13,6-11 (ср. Пс. 64,9).

Утверждение, звучащее в Л к. 21,266, «силы небесные поколеблются», является аллюзией на Ис. 34,4: «И истлеет все небесное воинство; и небеса свернутся, как свиток книжный»,

В Ис. 34 пророк описывает ужасающий конец врагов Бога, символически изображенных как воинства небесные; Лука пользуется этим отрывком, чтобы заострить внимание на идее «изменения сотворенного миропорядка и возвращения к хаосу»

Слова в Лк. 21, 27 о «Сыне Человеческом, грядущем на облаке», являются аллюзией на Дан. 7, 13, текст, используемый как указание на явление воскресшего Иисуса, Сына Человеческого, который возвращается с судом (ср. Лк. 22, 67-69)… Превознесенный Сын Человеческий, который является в небесной славе, несет с собой и суд (Лк. 21, 25-26), и искупление (Лк. 21, 28), причем акцент в тексте сделан на последнем.

Пришествие Сына Человеческого с облаками в Дан. 7, 13 напоминает о пришествии Бога на землю в Пс. 17, 11-14; Ис. 19, 1 (Goldingay 1989:167). Пришествие с облаками является божественным атрибутом (ср. Исх. 13,21-22; 19,9.16; 34, 5;Чис. 10, 34; 11,25; Пс. 96, 2; 103, 3; Иез. 1, 4-6; см. Kimball 1994b: 193).

Отже, ми робимо висновок, що Христос говорить тут про найблище майбутнє – про те, що трапилося після Його воксресіння, вознесіння, коли Він являвся і послав Духа Святого – про всю історію Церкви, яку переслідували до 70р., доки не був зруйнований Єрусалим. Це продовження попередніх промов на цю тему.

122 Притча про фіґове дерево (21:29-33)

Луки – Перикопа 122 https://youtu.be/NpEvDE-NtqI

АА1ВВ1: паралелізм, який має ще невеличний вступ (Р). Цей вступ важко віднести до частини А. Такі вставки часто зустрічають, особливо на початку перикоп.

Р: дивіться на дерева, зокрема на фігове дерево. Звісно що Христос хоче, щоб учні зробили прямі висновки з того, що відбувається з деревом, коли воно росте, цвіте – це говорить про наближення літа. Дерево, особливо фігове – це також символ. Про дерева – у Джордана багато в тій самій книзі.

А-А1: діється – станеться – однокоріневі слова в грецькій мові. Тобто Христос загоструює увагу учнів на історичному процесі, на подіях, які є знаковими. Вони вказують на те, що Царство близько ! Вище йшлося про наближення визволення (28 вірш) – це одна тема: “вже, але ще ні” таким словами описують наближене Царство.

Христос каже що станеться усе, що Він каже.

В-В1: не перейде цей рід, доки все це станеться – і, з іншого боку: не перейдуть Мої Слова. Тут можуть збити з толку слова “небо і земля минуться” – тому що вони, здавалось би переносять нас в часи, коли землю буде повністю знищено; але Біблія не говорить про таке – “земля і всі діла на ній згорять” – інший вірш з післання Петра – це не про знищення планети, а про Землю в тому сенсі, в якому це слово використовується в Біблії, а це завжди означає – земля, яку Бог дав Свому народу.

З іншого боку, ми повинні розуміти, що в Ісусу Христі небо і земля минулися – тобто, точніше кажучи – вони зустрілися: Царство наблизилося – все це сталося ще за життя апостолів, яким Христос казав – не перейде цей рід. Небесний Єрусалим зійшов на землю – наступила ера Церкви, минулий світопорядок відійшов у минуле, його було зруйновано. Джордан теж багато говорить про визначну роль 70 року в історії в різних своїх лекціях.

Карсон т2 стор.238:

Если в притче используется игра еврейских слов qês («конец») и qayis («лето [летние плоды]»), то нужно отметить, что та же самая игра слов присутствует и в Ам. 8,1 -2 (Lachs 1987:386 также ссылается на Мих. 7, 1; 2 Цар. 16, 1; Ис. 28, 4).

Некоторые ученые полагают, что Лука упоминает вместе со смоковницей «все деревья», чтобы данный образ не ассоциировался только с Израилем, суд над которым иногда связывается со смоковницей (ср. Иер. 8, 13; Мих. 7, 1; см. Danker 1988:337).

Звучащие в Л к. 21, 33а слова о временном характере изначального творения, «небо и земля прейдут», перекликаются с Пс. 101, 26-27; Ис. 51,6; Иер. 4, 23-26; ср. Am. 9, 8 (ср. 1 En. 72:1; 91:16; Tg. Ps. 102:27; 2 Пет. 3, 10; Откр. 21, 1; см. Bock 1994-1996:1692).

Утверждение в Лк. 21, 336 «слова Мои не прейдут» перекликается с несколькими отрывками из ВЗ, в которых подчеркивается неизменность слов Яхве, – это такие тексты, как Пс. 118, 89.160; Ис. 40, 8; 55, 10-11 (ср. Прем. 18, 4; Вар. 4, 1; J Езд. 9, 36-37). Иисус пользуется оборотами речи, которые напоминают слова ВЗ, выражающие мысль о неизменности и постоянстве слова Израилева Бога завета, с тем чтобы заверить слушателей в неизменности и непреходящем характере его пророческих наставлений (Green 1997:742). А из этого следует, что он — божественный Господь. Иисус заверяет учеников в том, что, как бы долго ни длились бедствия последних дней и сколь велики ни были бы скорби, с ними сопряженные, они никогда не утратят уверенности в его словах, ибо конец непременно придет.

Підведемо підсумок: оновлення почалося – нове творіння – це те, що вже настало: саме в таких термінах про це говорить Павло, коли каже: стародавнє минуло, тепер все нове (2 Кор.5) і Іоанн в Об’вл. 21, коли говорить про наречену і Новий Єрусалим, що сходить з неба.

Від того, що все це виповнилося в 70 році наша віра не перестала мати есхатологічну спрямованість – це стає для нас прикладом для наслідування, тому що історія ще не завершена. Але важливо не вчитувати в текст те, чого там нема – а для цього треба триматися тексті і думати про те, що це означало для перших слухачів. Ми спробували це зробити.

123 Заклик до пильнування (21:34-38)

Луки – Перикопа 123 https://youtu.be/lqUYC6QC6Pc

Весь цей великий уривок закінчується закликом до пильнування.

Структура:

А-А1: життя у розпусті – життя пильнування. Якщо порівняти ці дві частини, то видно що тут є не тільки заклик Христа пильнувати (центр – вірш 36), а подано певну модель такої поведінки (А1)

В-В1: Повторюється слово “День”: уважайте на себе, щоб день той для вас не настав зненацька. Тобто те, що він прийде на всіх – без сумніву. Але той, хто проводить дні в ненажерстві, пияцтві, життєвих клопотах – тобто обтяжує цим своє серце. Всі ми маємо життєві клопоти і цілком їх уникнуьти неможливо. Йдеться не про це, а про обтяження серця тим, що робить його неготовим зустріти Христа сьогодні. Це ті ж самі думки, що в причах про вірних рабів: п’ють і гуляють замість того, щоб робити своє діло.

Для таких людей важливо знати коли Христос прийде, тому що їм треба час – щоб підготуватися – зробити вигляд, що вони каються. А для того, хто вірний – кожен день проходить в очікуванні, – коли б він не настав, це не буде зненацька, тому що людина вірна: вірить слову і живе собі спокійно.

І, як я вже сказав, ми маємо тут модель такої поведінки, тому що за дня (повторення В1), Ісус навчав у храмі, а всі люди до Нього приходили в храм. Господь вже прийшов у Свій храм – а люди, замість того, щоб з самого ранку кинутись в вир життя і клопотатись про земні речі йдуть до Нього і Його слухають.

Про те, що вранці – найкращий час для молитви, що це дає певниий настій на цілий день, спрямовуючи Його у вірне русло можна прочитати в Біблії (Іс., я це перевірити на власному досвіді.

Нещодавно я проводив семінар по тайменеджменту у Франківську і ми говорили там, що найважливіші справи треба робити в першу чергу і бажано вранці. Багато великих людей саме так і робили і декому вистачало декілька годин до сходу сонця, або дообіду, щоб створити шедеври. Про Христа ми теж знаємо, що він молився у відповідному місці і у відповідний час (місце – самотнє, час: ніч або ранок – напр.Лук.4:42).

Нам буде легше виконати те, про що тут говорить Христос, якщо ми будемо на цій хвилі, якщо ми наситимося Божим Словом вранці і помолимось на початку дня. Тому Христос не має на увазі, що учні мають молитися зранку до вечора замість того, щоб щось робити. Цей стан “пильнуйте” – це стан розбудженої людини, яка бачить світло дня і адекватно сприймає все, що відбувається, при цьому приносячи до Бога в молитві те, з чим стикається в реальному житті.

Взагалі це дуже цікава тема, тому що закликаючи до наслідування Бога, і Христос і апостол Павло використовує цей образ: прокиньтеся. В Гефсиманії учні сплять, коли він просить їх молитися. Павло ж пов’язує це з воскресінням – встань, ти, що спиш і воскресни з мертвих.

Тому йдеться не про напівсонне бурмотання молитов, коли люди годинами повторюють однакові фрази і духовність молитви вимірюється її довжиною. Пильнуй – це стан розбудженості, а цей стан залежить більше від вміння слухати, чим говорити. І тут ми маємо зв’язок між тим, що говорить Бог Духом Святим через Писання і як ми відповідаємо.

Для вірного має стати звичкою пильнувати і молитися щодня, починаючи зранку (особливий час) і протягом дня (виходячи з обставин, що складаються).

Фраза, звучащая в Л к. 21, 34а, «чтобы сердца ваши не отягчались» (barethösin hymön hai kardial), соответствует идиоме, используемой в LXX, в связи с описанием ожесточения сердца фараонова (Исх. 7, 14: bebaretai he kardia pharaö; Исх. 8, 28 [Исх. 8, 32 СП]: ebarunen pharaö ten kardian autou). Необходимо, однако, отметить, что в увещевании Иисуса данная фраза связана с выражением «объядением и пьянством» (en kraipale kai methe) и, таким образом, соответствует идиоме «отупеть от вина», выражению, которое часто использовалось в греческой литературе (Гомер, Од. 3.139: oinô bebarêotes; ср. 19.122; см. G. Schwartz 1979:40). Это указывает на то, что в данном случае речь идет о ситуации, когда человек не бодрствует, а не об ожесточении сердца. Вполне возможно, что увещевание в Л к. 21, 346, «Смотрите же за собою, чтобы сердца ваши не отягчались объядением и пьянством», ссылается на Ис. 24, 20 («шатается земля, как пьяный, и качается, как колыбель, и беззаконие ее тяготеет на ней; она упадет, и уже не встанет»), где в LXX так же сопоставляется «объядение»100 и «пьянство» (hös ho methyön kai kraipalön). Увещевание включает в себя предостережение относительно пьянства в буквальном смысле слова, но главная идея здесь — метафорическая: «Иисус предостерегает учеников об опасности увлечения опьяняющими соблазнами греховного мира» (Marshall 1978:782; обратите внимание также на Откр. 14, 8).

Як сітка – в залежності від того, до якого речення це відносити – зміст трохи міняється (в різних рукописах – по різному стоїть одне слово – завдяки якому “як сітка” стосується або першого, або другого речення): несподівано, як сітка – як сітка він прийде.

В будь-якому випадку образ зрозумілий – йдеться про несподіваність; сітка для цього і ставиться – щоб зловити, коли жертва цього не очікує, інакше вона б приготувалася у намагалася б уникнути сітки.

Але якщо ми відносим “як сітка” до 2-ї половини тексту, тоді Христос говорить що той день прийде несподівано на всіх жителів землі (пам’ятаємо, що земля – це не планета, а Земля, яку Бог обіцяв), тобто він прийде на них як сітка. Чому – ми вже поговорили, тому що вони вони заклопотані іншим: щоб було що їсти, пити, щоб цього було достатньо – щоб можна було напитися і наїстися і тп. А вам треба вважати на себе. Про сітку Карсон наводить Іс. 24:17, а я згадав з Прип.Сол.1 розділ, коли йдеться про те, щоб уникати спілкування з злодіями, тому що вони попадуьтся в сіті, які самі розставили. І коли Павло каже, що диявол вловив у свою волю (пастирські послання).

16 квітня

124 Змова про вбивство Христа (22:1-6)

Луки – Перикопа 124 https://youtu.be/BAFU2HrKHYI

А-А1: йдеться про час – наближення часу святкування Пасхи і відповідного часу, який підбирає Юда, щоб видати Христа (Лук..22:1 пор. Лук.22:6).

В-В’: бажання першосвященників вбити – бажання Юди Христа видати (2 пор 4).

С: у Юду ввійшов сатана.

Отже свято яке зветься Пасхою є святом Опрісноків, тому що при виході з Єгипту їли прісний хліб, залишаючи закваску старого життя позаду. Це одне з великих свят, яке давало можливість знищити Христа, тому що народу у Єрусалимі було море і це могло б залишитися непоміченим. Зробити це вже було просто необхідністю, тому що Риму не подобалися якісь неуправляємі рухи, що виникали в Юдеї. Першосвященник ясно дав зрозуміти, що краще, або один помер за народ (Ів.11)

З іншого боку зробити це було важко. Вони боялися народу, який збирався в храмі, щоб Його слухати і мабуть супроводжував Його всюди. Та безпечний спосіб не довелося вигадувати – він сам їх знайшов.

Кульмінаційним центром уривку є 3 вірш – в Юду увійшов сатана.

Юда, один з 12-ох сам прийшов і почав умовлятися – ті зраділи і погодилися заплатити 30 срібняків. Тепер він пов’язав себе обіцянкою зрадити і це тільки питання відповідного часу.

Карсон т2 стор 240:

Слова о «празднике опресноков \he heorte tön azymön], называемом Пасхою [pascha]», напоминают читателю о ежегодном празднике, установленном во время исхода Израиля из Египта (Исх. 12, 3-14; Чис. 9, 1-14; Втор. 16, 1-8). Приготовления к празднованию Пасхи (евр. pesah, арам, pasha или pisha\ в LXX это слово транслитерируется как to pascha [ср. Исх. 12, 11.21.27.43.48], иногда как phasek или phasech [ср. 2 Пар. 30, 1.2.5; 35, 1.6.7]) заключались в заклании агнца поздно вечером четырнадцатого нисана, а сам праздник семья праздновала после заката, то есть пятнадцатого нисана (Лев. 23, 6).

Все, что было приготовлено с закваской (дрожжами), должно было быть удалено из дома еще до заклания пасхального агнца (Втор. 16, 4; ср. т. Pesah, 1:1-4), и пресный хлеб ели в течение семи дней (Исх. 12, 17-20; 23, 15; 34, 18).

Именно этот семидневный период называли «праздником опресноков» (евр. hag hamasôt), но уже в ВЗ термин «пасха» относили ко всем этим семи или восьми дням (Втор. 16, 1-4; Иез. 45, 21-25; ср. Иосиф Флавий, Иуд. древн. 6.423; 20.106). Иногда весь праздничный период определялся термином «праздник опресноков» (ср. Иосиф Флавий, Иуд. война 2.280; Иуд. древн. 17.213), как это делает и Лука (Лк. 22, 1, 7). Согласно Исх. 34, 23; Втор. 16, 16 (ср. Исх. 23, 15), все израильтяне мужского пола должны были явиться перед Господом с приношением, – этим требованием определялась Пасха, или праздник опресноков, как один из праздников, когда евреи мужского пола из других областей Палестины или диаспоры должны были приходить в Иерусалим (см. Fitzmyer 1981-1985:1:439-40;

У празднования Пасхи в иудейской Палестине было двойное измерение. Во-первых, трапеза Пасхи олицетворяла исторический исход народа Израиля во дни Моисея, и этим в пасхальной литургии, основой которой служил текст Исх. 12, подчеркивалось избавление от рабства в Египте.

Во-вторых, трапеза Пасхи предвосхищала собой мессианское избавление последних дней, о котором возвещали пророки и на которое продолжал надеяться Израиль, выражением каковых чаяний служило пение второй части халлел, особенно Пс. 117, 26: «Благословен грядущий во имя Господне! Благословляем вас из дома Господня» (см. Fitzmyer 1981-1985:1390).

То обстоятельство, что страдания Иисуса совершились в контексте праздника Пасхи, следует рассматривать в свете того, что Иисус совместил горизонты Пасхи и царства Божьего (Лк. 22, 5-6.15-16.18-19.29-30). В этой связи возникает два вопроса: какое царство, по словам Иисуса, он утверждает? Какова связь между его страданиями, смертью и воскресением и царством Божьим в его отношении к самоидентичности Израиля перед Яхве в традиции исхода? Сопоставление рассказа о страданиях, который начинается в Лк. 22, 1, и Пасхи (то есть традиции исхода) показывает важность жертвы для избавления, важность осознания благого всевластия Израилева Бога как царя Израиля и ожидания нового завета, обещанного Богом через пророков Израиля и осуществленного в смерти Иисуса (см. Green 1997:750-51; см. также комментарий на Лк. 22, 16 ниже).

Ось такі коментарі у Карсона.

Я хотів би поділитися своїми роздумами стосовно цього тексту, порінюючи його з текстом, де розповідається про вбивство Каїном Авеля. Каїн і Авель приносять жертву і Бог не приймає жертву Каїна. Ми знаємо, що Каїн заздрив і ненавидів.

Щось дуже подібне відбулося в цій євангельській історії: і Христос і релігійні лідери того часу претендували на те, що вони відкривають людям шлях до Бога, і Хритос і релігійні лідери «приносили жертви» і в прямому і в переносному сенсі. З іншого боку мали б визнати – що вони заздрили і робили все, що від них залежало, щоб Його вбити.

Ми не маємо недооцінювати небезпеку, яка походить від людей релігійних: Христа розпʼяли не атеїсти. Вони виглядають на цьому фоні хлопчиками, чий ідіотизм чудово змальваний в сцені роману Булгакова «Майстер і маргарита», в якій Берліоз і Безруков говорять сатані що його нема. А от заздрість на релігійному грунті — це штука хитра. Брат що вбиває брата, хоча вони обидва поклоняються Богу. І часто він його заради Бога вбиває.

Відомо що самі страшні злочини повʼязані з релігійним фанатизмом. Точніше кажучи, вони не просто повʼязані, а ним породжені. Заздрість має найпотужніше живлення в цьому фанатизмі. І коли ми бачимо його прояви, то ми бачимо прояви заздрості і ненависті.

Не знаю якими були мотиви Юди, але вони дуже добре вписалися в плани вбивць. Ввійшов в Нього сатана… Юда, як ми знаємо, крав гроші зі скарбнички, про нього прямо написано, що він був злодій (Ів.12:6) – і це один з 12-ти ! Очевидно всі його плани були пов’язані з тим, що можна буде щось вкрасти. Я не думаю що ми маємо додумувати, можливо він відчув, що його запідозрили в гріху (ці розмови, під час яких Христос говорив, що один з них його зрадить.. а потім ще й вказав на Юду, подавши йому кусок хліба; ніхто в це не повірив, проте рано чи пізно все б відкрилося… а тут можливість заробити 30 срібняків; інколи в те, що написано про Юду, вчитують неіснуюючу інформацію, припускаючи, що він хотів підштовхнути Христа до дій чи ще там чогось хотів добитися своїм вчинком. Мені здається що все просто до банального – мотиви дрібного злодія. І сатана це використав – тому вбивці і Юда зустрілися і домовилися. Кожен отримає те, чого хоче – вони Христа, Юда гроші. Ми ще повернемося до розмови про Юду…

125 Приготування Пасхи (22:7-13)

Луки – Перикопа 125 https://youtu.be/xc0m3iL46hc

Коментар, який сам Карсон вважає безпідставним, посилаючись на критиків такої точки зору, а мені він видався цікавим.

В контексте рассказа Луки о приготовлении к пасхальной трапезе (Лк. 22, 7-14) наставление Иисуса, данное ученикам в Лк. 22, 10-12, некоторые ученые трактовали как отголосок наставления Самуила, которое тот дал Саулу сразу после его помазания на царство. Высказывание «при входе вашем в город, встретится с вами человек, несущий кувшин воды» (eiselthontön hymön eis ten polin synantêsei…) имеет словесные параллели в 1 Цар. 10, 5 («когда войдешь там в город, встретишь [eiselthete ekei eis ten polin kai apantèseis] сонм пророков, сходящих с высоты»). То, что в обоих рассказах упоминаются знамения, о которых говорит пророк, и что в обоих текстах упоминается о человеке, несущем сосуд, как о составляющей знамения, наводит некоторых ученых на мысль, что Лука воспользовался параллельным текстом целенаправленно, и в его тексте в данном случае присутствует аллюзия (Boismard 1972:2:377).

Я думаю, що ця алюзія правдива, інакше чому тут взагалі про це йдеться. Христос прийшов виконати образи СЗ і робив те, що їх виконує. Якщо в СЗ були подібні події, то вони могли виклакати асоціацію, навіть якщо не співпадають у всіх деталях і відбувалися в зовсім іншому контексті (якраз з цим пов’язана критика даного тлумачення).

Існує тлумачення, яке розглядає ось цю деталь, тобто що вони зустріли чоловіка, який ніс воду – як вказівку на те, що Вечеря пройшла в есейському монастирі. Хоча це тлумачення пропонував BV, професор у якого я вчився і якого дуже поважаю, воно не є достатньо обгрунтованим. Суть в тому, що воду в тому суспільстві носили лише жінки, і що якщо йдеться про чоловіка, який несе воду, то це міг бути тільки ессей. Есейський монастир був в Єрусалимі того часу. На підставі цієї деталі робиться висновок що Вечеря проходила саме там і припускається що вона відбувалася в Ср, в день, коли єсеї святкували Пасху (на день раніше від звичайного – в ср, а не чт). Таким чином в Чт, коли Христа розп’яли – вони їли Пасхальне ягня.

Ми знаємо, що юдеї не заходили до Пілата, щоб не осквернитися і їсти Пасху – тобто святкування Пасхи було ще попереду на той момент, коли Христа схопили. А далі Його розп’яли – і вони їли Пасху.

Тут є питання, яке пов’язане не тільки з тим, чи можемо ми на підставі такої деталі робити такі висновки. Скільки часу минуло з моменту смерті Христа до Його воскресіння ? Я постараюся почитати щось на цю теми цими днями, доки ми дойдемо до кінця Євангелія – постараємось пролити світло на це питання. А поки що повернемося до тексту, зрештою, ці деталі не є тут вирішальними.

Структура уривку:

АВА1

А-А1: приготування

В: як саме воно має відбуватися

Ця історія нагадує події в’їзду в Єрусалим – там треба було піти і таким самим незвичайним чином приготувати осла. Мені здається, що такі історії вказують на владу і суверенну дію Месії, який не зобов’язаний пояснювати учням чому він діє саме так, як він діє. У Нього всюди є свої люди, які служать Йому навіть тоді, коли апостоли не в курсі. Ось чому пізніше, коли Господь, наприклад, кличе Павла, вони погоджуються з тим, що це Його суверенна дія і визнають його апостольство.

Словом, мені здається, в цій події вже є певна таємничість, яка випереджує встановлення Вечері Господньої – Таїнства, яка є ще більш незбагненним за подібні приготування.

Цікавим в тексті є символічний звʼязок: Той, кого посилають приготувати Пасху в Середу (Лук.22:8) і Той, хто допомагає нести хрест, тобто теж готує Пасхальне Ягня — обидва носять одне і те ж саме імʼя: Симон (див. 5-5 в таблиці)

5-5 125-137 Симон підготовлює Пасху 22:8=23:26

126 Встановлення Вечері Господньої (22:14-23)

Луки – Перикопа 126 https://youtu.be/L0LmOtuSqq0

Ми читаємо ці слова щонеділі перед тим, як розділити Хліб і Чашу поміж собою.

Якщо ви помітили, то в процессі вивчення Біблії я намагаюсь завжди звернути увагу на те, що вказує на Вечерю Господню. Це тому що вірю що це – серце нашої віри. Євхаристія – подяка. Це Таїнство, яким ми звіщаємо смерть Христа.

Існують книги, які варто прочитати на цю тему: це зокрема Олександр Шмеман “За життя світу”, “Перші святі” – перші розділи про взаємозвязок Причастя і Творіння; з точки зору JJ Причастя – це військова трапеза на горі (образ, який поєднує Церкву як Наречену і Армію);

Я прочитаю невеличкий фрагмент з книги, який я використовував під час проведення семінару для вчителів християнської школи декілька років тому:

Про роль подяки (з лекцій Джордана про освіту)

Нам треба зупинитись і задуматись над тим, що невідємним для християнина, тим, що його характеризує, є дякування. І ритуал Причастя, так як воно встановлене Господом і як проходить дано нам, щоб навчити, відпрацюавати в нас цю звичку. Це не схоже на повчання в класі, але це і є навчанням. Зверність увагу, що це не те, що відбувається вдома, а тільки в Церкві. Це Церковна установа і тільки в Церкві має вона звершуватись. Господь розподілив обовʼязки між сімʼєю, державою і Церквою. Жезл даний державі, Вечеря — Церкві і вона не має проводитись будь-ким в позацерковному оточенні. Вона має звершуватись поставленим для цього служителем.

Цей ритуал відновлює в нас првдиве сприйняття світу і традиційно Літургії наповнені подякою, це їх мова і набуває це кульмінації під час Євхаристії. Особливо багато молитов подяки до і після самого Причастя. Візьміть пісенник Єпископальної чи лютеранської Церкви або «Книгу молитви» англіканської церкви і це там видно. Коли ми щонеліді приходимо до Церки ми тренуємось, набуваємо звички жити дякуючи. Не може бути виконання царських обовязків, ні оволодіння світом, ні освіти без цієї літургічної бази, основи. Основа християнської освіти це не тато з мамою, це поклоніння з Церквою. Саме тут, і це головне, Бог відновлює нас через ритуал до подяки. Щоб навчити нас дякувати, по-перше дякувати. Звідси походить все решта. Церква, по-перше.

Це не означає що Церква має вирішувати який навальний план буде в школі. Але з філософської точки зору ми маємо починати там, де починає Ісус: з подяки. Це те, що не зробив Адам, те що зробив Ісус, те, що Він сказав робити нам. «Робіть це на спомин про Мене», – сказав Ісус. Робіть це. Робіть це. Коли Церква робить це 4 рази на рік, вона терпить поразку в тому, щоб вчити, тренувати людей. Таке саме відбувається коли в молитвах Церкви нема подяки, нема Псалтиря, вона терпить поразку і все зводиться до домашнього чи школи, яка відрізняється від нехристиянської тим, що там вчать креаціонізму.

Тому що як ми можемо встановити ці звички в наших дітях, якщо їх не встановлено Хритом в нашому житті ? Ось чому так важливо відновити це справжнє літургічне поклоніння, не в якихось деталях, а вцілому, тобто таке поклоніння, яке ставить Причастя в центр. У поклоніння є два центри — проповідь Слова і Вечеря Господня. Ці речі поєднані одна з одною, їх забули і розділили в епоху Середньовіччя, реформатори повернули все на свої місця і ми намагаємось робити те ж саме. В серці молитов Слово Боже і Вечеря з Господом. Отже Адам від цього відмовився і розвиваючись, оволодіваючи творінням він все погіршував, відбувався процес деградації, Адам збочив. Бог відновлює нас через ритуал Євхристії і коли ми приходимо до Церкви це нагадує нам дякувати і правильно ставитись до всього решта в житті. Коли ми в Понеділок виходимо на роботу, памʼятаємо ми про це чи ні – наше ставлення до роботи змінюється.

Давайте подивимося на структуру уривку:

А-А1: на вечері присутні апослоли – потім постає питання: хто з ним зрадить Христа (пор 14 і 23)

В-В1: Христос говорить про Свої страждання – спочатку в контексті бажання спожити пасху з учнями, а потім в контексті зради. Він каже, що не споживатиме Пасхи доки вона не звершиться в Божому Царстві. Ми знаємо, що в цей момент він приймає на себе назорейську обітницю, тому що розпочинає священну війну (що підтверджує версію Джордана)… Христос відмовиться пити, коли буде на хресті через цю обітницю, а коли в Божому Царстві звершиться Пасха – це коли Він все ще на Хресті – він вже п’є вино… ну ми про це ще прочитаємо.

С-С1: це хіастичний центр, в якому двічі повторюється слово “подяка”.

Мені задється що можливий також іншим поділ ценральної частини перикопи: якщо подивитися на вірші 16-18, то там йдеться про одне – що Христос не їстиме хліба і не питиме вина доки не звершиться в Царстві. Царство прийде, тоді він питиме.

Далі, в віршах 19 і 20 ми маємо слова встановлення: Цей Хліб – Моє Тіло, ця Чаша – Моя кров.

Таким чином перші дві частини залишаються незмінними, а центральна змінюється:

АВСС1DD1BA

Подібні структури можливі, вони зустрічаються наприклад в книзі Левит. Іншою особливістю оцих літературних структур (паралелізмів, хіазмів) в Біблії є те, що вони можуть одна на одну накладатися. Хаджіме Мураї віддав перевагу визначенню, яке основане на повторенні слова подяка, побачимо що він скаже на те, що я йому запропоную. Дуже аргументовано відповідає і якщо я правий – погоджується. Правда в більшості випадків я бував неправий.

Окрема тема – це слова “спомин про Мене”: що ми робимо під час Вечері – згадуємо Господа, нагадуємо про Господа чи нагадуємо Господу. Є серйозні підстави вважати що по-перше, це нагадування Господу, оскільки саме в цьому був зміст завітних знаків. Питання не в тому, чи нагадує це також і нам, а в тому що це таке в першу чергу – цей основний зміст забути і Вечеря, на думку багатьох – це просто символ, або, інша крайність: справжнє Тіло і Кров Христа. Про це можна багато говорити.

Я ж хочу просто поділитися тим, що я зрозумів за останні роки і що вважаю найголовнішим стосовно Вечері: Вечеря Господня – це те, в чому треба брати участь. Вона має дуже глибокий зміст (я думаю не помилюсь, якщо скажу – глибший за будь-що інше у Всесвіті) – але вона дана, щоб її звершувати, а не для того, щоб пояснювати і, тим більше, ділитися і сваритися через різні на неї погляди.

Вона має звершуватися так, як написано і порушення цього порядку, як пояснює Джемс Джордан, виливається в порушення вчення. Робити – ось що заповідав Господь. І коли апостол Павло говорить про Вечерю, він точно повторює слова встановлення.

Зараз, під час Карантину виникає знову багато дискусій стосовно того, як проводити Вечерю Господню. Я говорив як ми це розуміємо і робимо на минулому чи позаминулому тижні. Наш пастор, Олександр Олександрович Орлов-Кощавка старший зараз, в час епідемії, часто повторює що Причастя – це першопочаткові ліки і першопочатковий хліб. Тому прийняти Причастя – вкрай важливо і ми готові провести його тим членам нашої общини, які не приходять на Богослужіння через карантин.

Причастя – це Таїнство Тіла і Крові Господньої. Цьому присвячені цілі розділи в наших документах віри, і як я вже сказав з цим пов’язане в Біблії все. Тому ми ще не раз до цієї теми повернемося…

Карсон: стор 241

…ожидаемый мессианский пир интерпретируется как пасхальная трапеза, в которой прославляются могущественные избавительные деяния Бога, который поставил завет на горе Синай, равно как и новый завет (ср. Лк. 22, 20), учрежденный на горе Сион.

в Лк. 22, 19, «сие есть тело Мое, которое за вас предается [to hyper hymon didomenon]» вызывают в памяти традицию, связанную с образом Раба Яхве в Ис. 53 LXX. В Ис. 53 Раб Яхве «предает» себя (Ис. 53, 10 LXX: «если ты предашь [döte] свою жизнь за грех»), и в то же самое время его «предает» Яхве (Ис. 53, 6 LXX: «и Господь возложил [paredöken] на него грехи наши»; Ис. 53, 12 LXX: «он был предан [paredothe] на смерть»). Данные тексты связаны между собой посредством глагола didömi, который может использоваться в связи с жертвоприношением (ср. Исх. 30, 14; Лев. 22, 14) и мученичеством (Ис. 53, 10), что также касается и предлога hyper. Некоторые ученые высказывают мнение, что в тексте присутствует как мотив жертвоприношения так и мученичества…

Формулировку «за вас» (hyper hymön) правильнее понимать не в смысле смерти иудейских мучеников (ср. 2 Мак. 7, 9; 8, 21; 4 Мак. 1, 8-11; 6, 29-30; 17, 21-22), а в смысле жертвы повинности и (или) жертвы за грех (ср. Лев. 5, 7; 6, 23; Иез. 43, 21; см. Schürmann 1955:22-23, 101-2).

Предложение в Л к. 22, 19, «сие творите в Мое воспоминание» (touto poieite eis ten emen anamnësin), перекликается с утверждениями из повествования о Пасхе относительно того, что этот праздник должны будут праздновать будущие поколения Израиля в память об избавлении Богом своего народа от рабства в Египте (Исх. 12, 14.25-27; 13, 3.9.14; Втор. 16, 3). Обе трапезы служат напоминанием о спасительном деянии Бога, причем Вечеря Господня заменяет собой Пасху, как новый завет заменяет собой ветхий завет. Трактовка этой фразы в смысле «Делай это, дабы Бог помнил Меня» (Jeremias 1966:237-55), необоснованная (см. Larkin 1974:163-64). – КАТЕГОРИЧНО НЕ ПОГОДЖУЮСЬ – ось в цьому то й проблема коментаря – я дуже вибірково використовую, тому що не завжди погодужуюсь, якщо ви хочете знати, що насправді написано в Коментарі Карсона – читайте самі…))

Там він коментує різницю між описаннями, які дають різні Євангелисти і знову скажу від себе: мені здається що слово “новий” пов’язано з тим, що Луки – це Євангеіє, в якому Ісус – це пророк, який звіщає оновлення завіту – новий світ. Пророки творять майбутнє словом, вони творять майбутні світи (Джоран багато про це пояснює в своїх лекціях).

У Карсона багато написано про те, на які саме тексти СЗ Христос посилається, коли каже слова встановлення. Він наводить тз, які висловлені, як казав Черстертон “вченими, які, як завжди і як їм і положено, між собою не погоджуться”. Хоча це може мати певне телологічне значення, я думаю, що треба використовувати об’єднуюючий підхід, тому що в Словах Христа тут скоріше за все є все, що відбувалося і говорилося в СЗ, а не щось окреме. Такі теми потребують окремого вивчення і ми не будемо зараз тут на цьмоу зупинятися…

17 квітня 2020

127 Розмова про велич (22:24-30)

Луки – Перикопа 127 https://youtu.be/DB3b2ir0IAk Carson 245

Ми прочитали про змагання, яке відбулося між учнями: хто з них більший. Вони щойно їли і пили з Господом, сиділи з Ним за одним столом. Христос говорив що не питиме вина, доки не прийде Царство – значить воно вже от-от… Кожен з них потайки думав про себе, про свою велич, свій статус в цьому Царстві. А оскільки це було на думці у всіх, то не могло не проявитися – так виникло змагання…

З Євангелії від Іоанна ми знаємо що Христос власним прикладом закарбував те, про що тут написано в їх серцях і умах – він помив їм ноги (Ів.13), а тут ми маємо таку структуру:

А-А’: Царі – Царство

В-В’: сидіти при столі – сидіти на престолах

Динаміка така: Христос звертає їх увагу на те, що влада дає славу і вплив, вона дає право “сидіти при столі”. Але Христос прислуговує, як раб, як найменший (тому що помити ноги – це був обов’язок найменшого сина, якщо не було раба). Тут пригадується історія про помазання Давида – коли Самуїл спитав Єсея – це вже всі твої сини ? Єссей сказав: ну є ще один – але він наймолодший: він – ніхто. Ну для такої ролі точно не підходить.

Учні мають “покаятись” і перевернути піраміду влади, починаючи сприймати того, хто опинився внизу – як слугу. Сама концепція влади привчила нас думати, що той, хто її має зверху. Це спотворення, яке неприпустиме в Церкві, серед нового людства. Але саме це і відбувається вже з апостолами. Тобто це реальна проблема, закривати на неї очі не можна…

Христос – Цар, який пройшов шлях від смирення до слави і він заповів Царство тим, хто пройшов цей шлях з Ним. Кінцева мета – панування, яке тут виражене словами “щоб ви споживали та їли за столом моїм”. Ще він каже про судійську роль Церкви. Апостоли засядуть на престолах, щоб судити, тому що вони мають на це моральне право після того, як пройшли все з Христом, стали свідками і суддями (навчилися служити, як Петро, якому Христос скаже про його страждання і мучеництво після воскресіння).

Думки і змагання, про яке тут написано – це постійна спокуса для тих, кого Бог обирає і наближає до Себе. Завжди є ризик того, що обдарована людина не зрозуміє, для чого їй дано владу, чи гроші, чи час, чи таланти і вплив…

Незабаром для учнів стане зрозуміло що Христос має на увазі, і не просто миття ніг, а Його смерть на хресті доведе Його слова на ділі.

Карсон т2 стор.245

Карсон говорить про відповідість Іс.53:12, текст, в якому йдестяь про служіння Раба Яхве (вчені, як їм і положено, не погоджуються…)

В Лк. 22, 306 фраза «сядете на престолах судить двенадцать колен Израилевых» вызывает в памяти образы колен и престолов Израиля в Пс. 121, 4-5: «куда восходят колена, колена Господни, по закону Израилеву, славить имя Господне. Там стоят престолы суда, престолы дома Давидова». Следует отметить, что в контексте Евангелия от Луки «престолы» — это царские престолы, предназначенные для управления, а не только для суда (Fitzmyer 1981 -1985:1418). Хотя Лука не указывает, на какой именно текст ВЗ он ссылается, он, возможно, изложил обетование Иисуса как аллюзию на Пс. 121, чтобы подчеркнуть власть обетования, быть может, косвенно указывая на преемственность с обетованиями ВЗ (Larkin 1974:218). Сам Пс. 121 не является пророческим текстом: в нем восхваляется Иерусалим и упоминаются обстоятельства того времени, когда придет царство мессии из рода Давида. Не заостряя внимания на определенном содержании псалма, Лука в своей аллюзии, – если она действительно присутствует в тексте и если мы рассматриваем ее в более широком контексте его Евангелия, – примыкает к его свидетельству об Иисусе как мессии из рода Давида (Larkin 1974:218).

Утверждение Иисуса может также быть аллюзией на Дан. 7, 9-18, текст, в котором описано дарование царства Сыну Человеческому и «святым Всевышнего» (Dupont 1964:380; Marshall 1978:818; Allison 2000а: 138-39). Это единственный текст в ВЗ, в котором говорится о сонме судей на страшном суде (Reiser 1997:262). Аллюзия на Дан. 7 подтверждает, что пророчество Иисуса — пророчество Священного Писания: когда ученики «управляют» народом Божьим, они осуществляют чаяния Израиля, отраженные в книге Даниила (Allison 2000а: 139).

128 Ісус передвіщає зречення Петра (22:31-34)

Луки – Перикопа 128 https://youtu.be/B0AZ1P6UgZQ

Тут увага переключається на Петра – самого “великого” слугу. До нього у Христа є окреме прохання:

А-А: пересіяти-зречешся

В: Петро запевняє що готовий страждати

Сатана просить… де ще в Біблії сатана просить. Історія з Іовом – він просить, щоб випробувати Іова, потім ще є історії, з яких ми бачимо що зло – повністю контрольоване (точніше ті, хто зло чинять): сатана просить… і йому дозволяють. Ну важко собі уявити, як такий самовпевнений лідер, як Петро буде здатний когось укріпити. Він просто не ввжатиме те, що хвилює людей реальною проблемою, тому що для нього все просто: він готовий на все…

Образ пшениці, яка просіюєтсья на току – це слова Іоанна Предтечі, який каже, що пересіювати буде Месія (Лук.3:17) – врешті решт “зло” має сприйматися як щось таке, що “від Бога”. Яків пише про це, говорячи про терпіння під час випробувань. Він каже, що Бог не спокушається злом і сам не спокушає нікого, а кожен спокушається власною хтивістю… Словом, це питання завжди буде актуально – чому з хорошими людьми трапляються погані речі ?

Коли Христос сказав, що молився про зміцнення Петра у вірі і дав йому завдання укріпити братів, Петро сприйняв це як виклик: Христос говорить “коли навернешся” – не дуже вдалий коментар на фоні розмов про те, хто ж то Його зрадить, які точилися між учнями… треба захищатися.

Отак ми захищаємося від того, що нам говорить Бог, а в результаті це породжує ще більший біль і проблеми. Але мабуть з такими, як Петро, так і треба. Тому Христос публічно заявляє про те, що Петро зречеться, що Христа не знає. Це відбудеться незабаром (до ранку, доки не проспіває півень). Цим він, з одного боку, знімає підозру з Петра (бо не каже, що той зрадить і видасть), а з іншого охолоджує запал новоспеченого мученика. Петро зречеться тричі, а і це повторення зробить зречення очевидним. Євангеліє Марка 14:27 – там написано що спокусяться всі, не тільки Петро.

Слова, в которых выражено намерение сатаны («чтобы сеять вас как пшеницу»), перекликаются с Ам. 9,9: «Ибо вот, Я повелю и рассыплю дом Израилев по всем народам, как рассыпают зерна в решете, и ни одно не падает на землю». Пророк использует образ просеивания в своей вести, что Бог сохранит Израиля, «доброе семя». В Лк. 22, 31 сатана, а не Бог, просеивает учеников, и замысел сатаны состоит в том, чтобы сохранить не доброе семя, а «мякину», образом которой является отречение от Иисуса и которой пользуется как доказательством вины отпадших учеников сатана, обвинитель учеников перед Богом (ср. Зах. 3,1).

129 Без гаманця, без торби без меча (22:35-39)

Луки – Перикопа 129 https://youtu.be/U8T52PIjwFk

Хіастична структура, центром якої є настанова Христа як поступати за нових обставин, які складаються. Очевидно Петро прийняв це за наказ бути готовими захищати Христа і не вагаючись відрубав вуха рабові першосвященника (довів, що він не болтун і справді готовий на все…)

Але Христос не до цього тут закликає:

А: Він питає, чи бракувало чогось учням, коли Він їх посилав, заповідаючи нічого з собою не брати?

В: Ні

С: А тепер, він каже – беріть. І зокрема – мечі, тому що захищатися вам доведеться. Христа буде зараховано до злочинців і звісно що ця сама підозра впаде на тих, хто були з ним (ми бачимо це одразу в домі першосвященника: і цей був з ним…, кажуть Петру)

Я не думаю, що Павло не носив меча під час своїх подорожей; він не використовував його коли мав справу з владою, або коли натовп був занадто великий – і він би все одно себе не захистив. Але нема ніяких підстав ствреджувати, що апостоли не послухались того, про що їм тут говорить Христос. Вони мали себе захищати.

Проте, даючи ці настанови, Христос загоструює увагу на тому, що вони походять з написаного, яке має виконатись. Потім учні повинні будуть шукати мудрості в Писанні, яке вони будуть тлумачити христологічно.

В1: знову говорять учні: є два мечі.

А1: Христос каже, що цього вистачить. Ну, звісно для захисту однієї людини вистачить – можливо учні перепитують про мечі, тому що хочуть підготуватися до своєрідного завоювання. Якщо вони думають про Царство, то звісно, що Ірод її так просто не віддасть… Але на цьому розмова на дану тему закінчується, ми не будемо нічого додумувати, важливо, що Христос сказав і чому, а про це ми вже поговорили…

Завершение прощальной беседы Иисуса на Тайной Вечере в Лк. 22, 35-38 специфично для Евангелия от Луки. Учитывая надвигающееся потрясение, Иисус несколько изменяет совет, который он дал ученикам ранее (Лк. 10, 3-12). Иисус уже цитировал из книги Исайи в Лк. 3, 4-6 (Ис. 40, 3-5) и в Лк. 4, 18-19 (Ис. 61, 1-2); последнюю цитату из этой книги мы находим в Лк. 22, 37: здесь Иисус цитирует Ис. 53, 12. Это единственный текст в евангельской традиции, в котором явственно процитирована четвертая Песнь Исаиина Раба.

Кроме этой функции пророческого обетования, цитата из Ис. 53, 12 выполняет и другую функцию: ею объясняется то, почему ученики позаботятся о собственном обеспечении и защите (Larkin 1974:277). О том, как связаны между собой эти две функции, ученые много спорили. Некоторые полагают, что цитата введена Лукой с тем, чтобы устранить возможное недоразумение в связи с использованием мечей: повеление купить меч в таком случае объясняется тем, что Иисус не ведет борьбы, но готов к тому, что его сочтут преступником.

Ε. Богословское значение Ис. 53, 12 в Лк. 22 Лука цитирует Ис. 53, 12, чтобы показать, что бесславная смерть Иисуса, ибо к нему отнеслись как к преступнику, была предопределена в соответствии с волей Бога и пророчески возвещена в Священном Писании (Larkin 1974:283-87). Это можно понимать христологически, в смысле мученичества. Однако более вероятно, что это следует понимать сотериологически, по аналогии с главной идеей Ис. 53, в смысле заместительного искупления: страдание невинного раба объясняется в Ис. 53, 12 в связи с идеей заместительного искупления, совершаемого рабом за грехи многих; подобным образом Лука объясняет страдание Иисуса как невинного праведника, который был осужден как преступник, в связи с откровением воли Бога в пророчестве Исайи, тем самым побуждая читателей задуматься над смыслом этих событий, предопределенных Богом.

Підумок:

Повествование о последней вечере Иисуса с учениками приближает читателя к грядущему страданию Иисуса: Иисус говорит об этой трапезе как о последней пасхальной вечере перед страданием его (Лк. 22, 15-18). Он говорит о приближении своей смерти (Л к. 22,19-20) ; он подчеркивает важность того, что начальствующий должен быть всем слугой, ссылаясь на свой пример (Л к. 22,24-27); он обещает ученикам, что они будут вместе с ним царствовать и править, ибо эту власть даровал ему Бог (Лк. 22, 28-30); он подчеркивает, что приближающиеся события, в которых он будет участвовать, являются исполнением предсказанного в Священном Писании; при этом он цитирует Ис. 53, 12 (Лк. 22, 37). Помещая цитату из Ис. 53 в начале своего рассказа о страданиях и предваряя цитату пространным вводным речением, выдержанным в приподнятом стиле («ибо сказываю вам, что должно исполниться на Мне и сему написанному»), Лука обращает внимание читателей на то, что четвертая Песнь Исаиина Раба является герменевтическим ключом к рассказу о страданиях и смерти Иисуса.

18 квітня 2020 року

130 Ісус молиться на Оливній горі (22:40-46)

Луки – Перикопа 130 https://youtu.be/jXeLi-DNRoo

Структура уривку така:

А-А1: заклик до учнів молитися, щоб не впасти у спокусу;

В-В1: Христос сам молиться відійшовши на невелику відстань – Христос підводиться з молитви і бачить учнів, що вони сплять з журби.

С: молитва Христа:

1. пронеси чашу – не моя воля

2. Ангол

3. Смертельна тривога – піт з кров’ю.

Відразу зрозуміло, що даний уривок – про молитву. Молитву, яка була вирішальною. Кажуть, що Христос переміг ось тут, в саду (Лука не наводить назву місця, але ми знаємо з інших Євангелій, що це був сад Гефсиманський – назва означає оливковий прес: на місці великого каменю в саду на Оливній горі сьогодні є Церква, атмосфера у якій нагадує ніч, тому що купол і стіни Церкви: зоря небо. Там є камінь, який був основою оливкового пресу. А ще в Саду є дуже старі оливкові дерева… ми бачили це у 2007 році під час навчання у Ізраілі.

Отже, перша людина вирішила свою долю у саду на горі (тому, що як відомо з описання , Едемський сад теж був на горі – річки брали там початок), і остання людина – Христос вирішує долю людства за подібних обставин – тоді, коли Його наречена (учні) сплять і не здатні себе захистити, він, Новий Адам не стоїть поруч, піддаючись тій самій спокусі, приєднатися до сну учнів, а відходить убік, щоб молитися і виграти боротьбу з лукавим.

В центрі – молитва Христа. Стосовно самої молитви, я хочу поділитися роздумами, які виникали, коли я рік тому читав цей текст:

Молитва Христа і наше вміння молитись (Пс.3) — Він просить про те, чого насправді хоче і до чого прагне: в Ньому борються два бажання. Ми зазвичай говоримо про друге: «не моя воля, я Твоя нехай буде», тому що це вважається більш духовним і достойним для наслідування. Але якби не було сильного бажання жити, Він би не молився щоб Його минула «ця Чаша», і тоді не було би боротьби. Була б така собі рабська готовність на все, відсутність вибору. А може ми підсвідомо сприймаємо Христову молитву саме так, тому що самим доводиться багато що робити «добровольно-прінудітєльно» ?

Отже, перша половина цієї молитви така ж важлива, як і друга. Перше, чого Він просить: Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Цими словами Він вчить учнів, які, власне, мають тепер молитися, щоб не впасти в спокусу. Він визнає боротьбу, яка в Ньому відбувається і не приховує її ні від Себе, ні від Отця. Він просто вірить що Богові не байдужі Його переживання, Його воля немічної людини.

От і виходить що говоримо про волю Божу, не навчившись виражати перед Богом в молитві навіть своєї.

(Цікаво прослідкувати як теми уривків 127-133 повʼязані з даною перикопою. Це можна зробити завдяки поясненню хіастичної структури 12-11-2 (дивіться в блозі)

Ангел, який зявляється також в описанні гріхопадіння Адама, тут з’являється не для того, щоб охороняти вхід у сад, з якого Адама було вигнано, а щоб укріпити Нового Адама – Христа. Христос помирає для себе – і це смертельна мука, напруження настільки велике, що на чолі виступає піт із кров’ю. Існують дослідження, які кажуть що подібне траплялося з деякими людьми, які знаходилися в дуже сильному стресі – капіляри лопають від напруження і кров попадає в піт, який виступає на шкірі.

Символічне значення цього кровавого поту – наше викуплення, тому що піт у Біблії – це ознака прокляття, гріха, прокази, яка виступає на шкірі. А кров – заплати за гріх. Ми колись розглянемо це детальніше…

Про зв’язок між спанням і смертю ми вже згадували, коли говорили про необхідність пильнувати, але це теж велика тема, яка потребує окремого розляду… Дуже цікава тема, але ми читаємо Біблію оглядово, і тому треба рухатися далі. Можливо будуть такі уривки, читаючи які, ми можемо розглядати деякі теми детальніше – тоді поговоримо… Ці теми не раз зустрічаються, наприклад, про спання йтиметься, коли будемо читати Єфесянам, тому що там Павло закликає: Встань ти, що спиш (Еф.5)

карсон стор 253 т 2

Молитва Иисуса в Лк. 22, 42 о том, чтобы Бог Отец, если это его воля, пронес мимо него «чашу сию» (touto to potêrion), вызывает в памяти тексты ВЗ, которые связывают метафорический образ чаши с божественным эсхатологическим судом (который, однако, не является окончательным судом) (ср. Ис. 51, 17.22; Иер. 25, 15.17.28; Иез. 23, 31-34; Зах. 12, 2). По свидетельству Луки, Иисус утверждает на горе Елеонской, что вскоре начнется эсхатологический суд. Тот факт, что Иисус обращается к Богу как к Отцу, может указывать на то, что Иисус, который полагает, что Бог силен забрать чашу в любое время, убежден, что даже «тогда, когда он судим как неправедный, он оправдан как праведный» (Bayer 1986:77, со ссылкой на Пс. 10, 6-7). Вмешательство ангела в Лк. 22, 43 рассматривалось как аллюзия на образ Илии (3 Цар. 19, 5-6), на тексты Дан. 3, 28; 10, 17-18 (Grundmann 1978:412) или Пс. 90,11 (Loisy 1924:528) (см. также Marshall 1978:832; Bock 1994-1996:1760 ссылается на все три отрывка). Наиболее убедительным представляется первое предположение: и Иисусу, и Илии угрожала смерть, и в том и в другом случае ангел подавал силу.

слова Луки о том, что Бог через ангела заверяет Иисуса в том, что он должен исполнить его волю, принявши чашу, которую Бог предназначил ему, и быть причтенным к злодеям, соответствуют в общих чертах роли ангелов в ВЗ как вестников Бога, объявляющих волю Божью людям (см. Larkin 1974:326-29, со ссылками на Быт. 16, 7-12; Исх. 3, 2-12; Суд. 6, 11-18).

131 Зрада та арешт (22:47-53)

Луки – Перикопа 131 https://youtu.be/1-seN5PY6F8

Структура уривку:

А-А1: влада темряви – так Христос підсумовує те, що відбувається, а починається все з поцілунка, яким Юда Його зраджує. Все це відбуваєтся вночі, або пізно ввечері, тому ми знаємо що учні спали, і от природня темрява служить підтверженням слів Христа. Публічно – в храмі ніхто не наважувався Його арештувати, це сталося вночі.

Намерение Иуды поцеловать Иисуса в Лк. 22, 47-48 интерпретировалось как аллюзия на предательский поцелуй Иоава (2 Цар. 20,9). Другие исследователи сравнивают текст с Притч. 27, 6, где звучит предостережение относительно поцелуев врагов (см. Bultmann 1963:281).

Питання, яке Христос ставить Юді: окрім докору в ньому є здивування – Христос дивується цинічному ставленню одного з 12-ти… Зло дивує… так само як дивує віра, але воно дивує лише на початку – далі обурює… Саме це відбулося далі:

В-В1: учні зрозуміли що настає момент боротьби (але ту боротьбу, до якої їх закликав Христос, ми знаємо, вони вже проспали…)

Це нагадує Божий народ, який тоді, коли треба було входити в землю – ослухався, а коли настав момент проявити свою волю – вони кидаються в боротьбу (Числ.14) – і терплять поразку, тому що Господь не з ними.

Так і тут, Петро вдарив мечем, не дочекавшись відповіді на питання, яке учні поставили Христу: треба це зробити ? Треба Христа захистити ? (С-С1)

Центр хіазму: Христос зупиняє бійку.

І тоді всі теми рухаються в зворотньому порядку: зцілення слуги (С1), мечі – тема розбійника повторюється не тільки всередині цієї перикопи, а в ширшому контексті – коли йшлося про мечі в розмові з учнями (Лук.22:36-37), Христос цитував Ісаю – Його зарахують до злочинців, розбійників. Але тепер, коли Він все це на собі переживає, то не може не прокоментувати, дивуючись тому, як точно все це виконується: я не хочу вносити в текст якихось психологізованих тлумачень, а просто намагаюсь зрозуміти, які за словами стоять емоції, тому кажу про здивування… (В1), влада темряви (А1)

Відтяте вухо первосвященникового раба має симвоічне значення – тому що помазання священника полягало в тому, що кров клалася на різні частини тіла, зокрема на вухо. Джордан це детально пояснює, коли коментує книгу Левит. Символічно ці події пов’язані з темами невірності першосвященника, як Божого раба.

132 Петро зрікаєтся Христа (22:54-65)

Луки – Перикопа 132 https://youtu.be/b1__8yqRPHo

Уривок має хіастичну структуру, але її центр – потрійний: це потрійне зречення Петра. АВ1В2В3А1

А: ми бачимо, що Петро опинився у дворі Першосвященника. Він йшов слідом і тепер сидить разом зі слугами першосвященника коло вогню. Зі зворотнього боку, в частина А1: Петро вийшов і заплакав.

В центрі – його зречення: спочатку його впізнала жінка, потім ще якийсь чоловік і десь через годину – ще хтось, але вже на основі Петрового акценту, а не вигляду. Мабуть, що вдавати з себе не того, ким він був, Петро багато балакав. Відома реакція на стрес… Але його впізнають і він запевняє, що не знає Христа. І сам не розуміє що збувається те, про що Христос говорив, а може просто не визнає…

Вогонь, біля якого сиділи в домі первосвященника має символічне значення. Петро залишає Божий вогонь, довкола якого були зібрані Христос і Його учні, та долучається до вогню, довкола якого зібрані в домі первосвященника.

Вогонь має велике значення в Біблії: Присутність Бога була повʼязана з вогнем (неопалима купина, вогняний сповп і т.п). Вогонь горів в Домі Божому і Вечеря Господня теж містить символічний вогонь (Вино, яке гріє, як вогонь).

Вогонь має здатність зігрівати, очищати і він може погубити (геєна вогняна — цей образ виник внаслідок існування смітника в долині Гійом, поблизу Єрусалиму. Там завжди горів вогонь). Вогонь гніву Божого, вогонь, який дає світло… Словом, наш Бог — то «палючий вогонь» (Євр. 12:29).

Мабуть цей вогонь пабачив Петро, коли Господь подивися на нього (в.61 пор.Обявл.1 – очі Його як полум’я вогняне). Зазвичай цей погляд зображають погляд зображають повним співчуття і жалю. Можна додумувати все що завгодно, але коли Бог дивиться, це в Біблії завжди суд. Краще робити припущення, основуючись на цьому: світло, яке Христос пролив в Петрову душу, коли їх погляди зустрілися змусило Петра заплакати і розкаятись, вийти на світло, а не перелякатися і сховатися в темряву, тому що Петро любив Христа. Це світло викличе зовсім іншу реакцію в Юді… але про це пізніше.

В Єрусалимі, точніше – за межами Старого міста є Церква, яка називаєтся “Церква Святого Петра і кукурікання” , яка побудована на місці, де стояв дім першосвященника Каяфи, в якому відбуваються усі ці події. Це одне з найвизначніших місць, які мені запам’яталось.

Ось фрагмент мого звіту:

До дому Кайафи ми дійшли через вірменський квартал і Сіонські ворота. Релігійний і громадський суд у євреїв суміщався. ( шлюб визнавався в одній інстанції). На місці дому Кайафи є церква «Св.. Петра і кукурікання» (див.Мк.14:53-72).

Смертний вирок проголошувався за злочин:

  • проти храму

  • проти суботи

  • магічного зцілення

  • проголошення себе месією

  • богохульство

Ісуса проголосили достойним смерті. 24 години він проводить в ямі; емоції суддів повинні остудитись і вони приймуть зважене рішення. (Іс. 53 – Христос ніби «ніхто» в очах людей). Ми спускаємось в яму, яка є в цьому домі і читаємо там Пс.87. Погріб, який знаходить під двором першосвященика був перероблений у в’язницю, де тримали порушників закону, поки не відбудеться вироку суду. Сюди попадало по 20, 30 чоловік щодня. Яма, в яку спускали особливо небезпечних – зліва. Візантійці продовбали сходи вниз, а тоді туди спускали в’язня з боку пробитого в стіні баптистерію дірки. (див напрямок стрілки).

Римляни могли розп’ясти за 2 речі:

  • несплата податків

  • нелояльність

Релігійним потрібно було саме розп’яття через те, що так вони покінчили б не тільки з Ним, а й з Його вченням.

Мої осисті переживання пов’язані з читанням Псалма 87 у цій ямі. Приреченого на смерть підвішували за руки – в ямі була цілковита темрява, тільк час від часу римський солдат міг туди заглянути через спеціальний отвір справа. Звісно, що колои ми там були, то в яму можна було спуститись по сходах, там горіло неяскраве світло і навіть стояла кафердра. Але ми читали там Псалом – єдиний Псалом в Біблії, який закінчується безнадійно… В ньому декілька разів повторюється слово “яма” – єврейське слово “бор”, яке є одинм із слів, що описують пекло.

Можете прочитати цей Псалом (87 – Вчення Емана Езрахита).

Коли я вийшов з цієї ями я ніби фізично відчув що Бог став людиною, що він страждав тут – в Тілі, що це не просто ідея чи думка, а це реальність. Це було найнезабутішим спогадом про цю подорож до Ізраілю…

МИ продовжимо читати Біблію з Пн, це буде знову Повторення Закону – нам треба прочитати великі уривки тексту, тому це займе 4 дні на тому тижні, а в Пт і Сб (це вже буде 1 і 2 травня) ми повернемося до читання Євангелія від Луки. Якщо Господь дозволить (DV).

133 Ісус перед Синедріоном (22:63-71) карсон 255 -1:03

Луки – Перикопа 133 https://youtu.be/POIb5WPVPSo

 

Даний матеріал є частиною проекту, мета якого прослуховування Біблії приблизно за 3 роки. Пропонується прослухати книги Нового і Старого Заповітів.

Текст Біблії в перекладі Івана Хоменка

Текст читає Ігор Козлов

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#133

 

Тиждень 32:

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_e_7.html#7-4

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_e_12.html#12-11

 

Ви також можете завантажити mp3 на 32 тиждень за посиланням:

https://drive.google.com/open?id=1t1cxDvlbVnAD0JWtM1YUgsuFIgUnthuc

 

Більше про цей проект:

http://yuri.believingthomas.org/bibleeday/

 

Пишіть за адресою:

Bibleeday@gmail.com

Аудіобіблія, Біблія, План читання Біблія, Літературна структура Біблії

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#99

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_pericope_e.html#28