Повт. Зак.5:23-8:20; Лук.19:45-21:28 (31 тиждень)

060420

060420

070420

080420

090420

100420

110420

Повторення Закону 7-3

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH_1wWQOV8B8xHOduInL4IqU

15 Мойсей – посередник Божої волі (5:23-33)

16 Не забувайте Господа (6:1-9)

17 Застереження проти непокори (6:10-25)

18 Знищи їх (7:1-5)

19 Бог вибирає ізраїльтян (7:6-15)

20 Не бійтеся (7:16-26)

21 Божа опіка в пустелі (8:1-20)

 

15 Мойсей – посередник Божої волі (5:23-33)

Повторення Закону – Перикопа 15 https://youtu.be/y11N00iM0xo

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_pericope_e.html#15

OoD 3 The First Commandment – Deut 6 – 11 00:00-9.20

Паралелізм (А

А-А1: чути – чули люди, чув Бог.

В-В1: день цей, всі дні

С-С1: виконувати.

Динаміка: Відбувається діалог – так само як в книзі Вихід (пор.Вих.20) – заповіді дані в історичному контексті і з цим навіть пов’язані деякі відмінності, які стосуються їх застосування в тих історичних обставинах (в заповіді про суботу і не побажай є відмінності). Це цікаво, тому що ми бачимо реакцію людей на слово і реакцію Бога на їх слово (А-А’) – відбувається діалог. Ця модель відтворена в Літургії, тому що це спільна справа, а не просто слухання лекції…

Однією з головних тем попередньої перикопи, де вони перелічувались була тема вогню. Тут знову йдеться про це. Бог що говорить у вогні викликає страх смерті (В), але схоже на те, що саме цього Він і прагне (В1) – щоб Його боялись. Те, що вони бачили “цього дня” (В), повинно стати щоденною побожністю (В1). Стає зрозумілим, що Мойсей грає ключову роль і що ініціатива тут належить народу – від них постає це прохання (С1). Вони не знімають із себе відповідальність за виконання, але через страх перед Богом просять Мойсея про посередництво. Бог дозволяє це зробити. Повторюється слово виконати (С-С1) і у С1 акцент переноситься на виконання.

Читання попереднього контексту (Повт.Зак 1-4) дає нам чітко зрозуміти що Бог промовляє в історичному контексті – Він являє Себе не лише в заповідях, а в історії. А даний діалог – це продовження цієї історії. Вириваи Заповіді з цього контексту – означало б підвести під їх тлумачення сумінівні основи, завідомо поставивши Бога Живого і Діючого в історії осторонь.

7-3 страх, – тема, яка повторюється в останній з семи перикоп, які ми розглянемо на цьому тижні (Хіазм): виконувати, щоб ходити Його дорогами і боятись Бога (8:6).

7-3-1 Вогонь, – тема яка повторюється, якщо розділити ці два хіазми на 2 частини і розглянути 1 його половину. Ідоли мають бути знищені вогнем (7:5). Також у Повт. Зак. 9:10 повторюється тема “Бог говорить з вогню” (4-2), і вона вже була в 4:40 (3-1-3, 2-1)

4-2-1 Виконуй, щоб було тобі добре, – повторюється, якщо розділити 4-2 хіазмів на 2 частини і розглянути 1 його половину. Повт. Зак. 6:24

3-1 послух і непослух Ізраіля – ми вже маємо історичні приклади і одного і другого (напр.1:26)

Тема “виконуй” повторюється в ширшому контексті (1-1). Повт Зак. 27:1

Висновок: існування посередника не позбавляє від обов’язку виконання – більше того, сам народ і просив про посередника, не кажучи про те, що Бог так створив світ – у кожного іституту Царства є голова, є ієрархія (Церква, сім’я, держава). Споглядаючи Бога, який промовляв у вогні і пам’ятаючи причини, з яких ми стали “віддалені” від безпосередньої взаємодії з Богом, ми мали б навчитися його боятись, і внаслідок цього виконували б Його заповіді. ГнІХ заповідей загострював увагу учнів саме на виконанні заповідей. Він казав про любов, як про мотивацію. Мотивація “любити і боятись” у чомусь відрізняється одна від одної, так що той, хто любить – не боїться, а у чомусь – на неї схожа (так як жінка, яка любить чоловіка, в певному сенсі цього слова його боїться). Я говорив про це детальніше на минулому тижні.

16 Не забувайте Господа (6:1-9)

Повторення Закону – Перикопа 16 https://youtu.be/2L_usmqi4Ew

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_pericope_e.html#16

Хіазм (АВ-В1А1): син і син твого сина

Неточність перекладу “діти” в поясненні цієї структури у Хаджіме Мураї, таке може бути і в перекладах самого тексту Біблії, як тут “New Revised Standard Version (NRSV), переклад, на який він посилається (хоча в аналізі самої структури він звертає увагу на євр. Слово “БЕН”). Але я хочу сказати про неточності в перекладі Біблії, які викликані бажанням зробити з перекладу тлумачення. Як казав один пастор: “якщо воно незрозуміло написано, тому може воно і в оригіналі так і намагаючись “пояснити” ми просто перекручуємо.

Окреме слово, яке означає “син” – це син, а не “діти”. Це має значення, тому символічно ми всі “сини”, (звісно що ми і діти, але тут про це не йдеться; інший приклад – це переклад “брати і сестри” замість “брати”; здавалось би нічого такого; а ніт, ми – брати – всі ми “брати” в символічному сенсі: і чоловіки, і жінки. І всі ми “наречена”. Тому нема потреби нічого уточнювати, якщо Писання цього не уточнює. Біблія від цьог застерігає, називаючи це “ добавлянням до того, що написано”.

Отже, повертаємося до хіазму: син і син сина – А-А1.

В-В1: центр – слухай, Ізраілю (слова називають “ШМА”), це своєрідний вступ до визнання віри (так як в Символі Віри, де “вірую” – перші слова.

Динаміка така:

Ці заповіді тобі, твоїм синам і внукам (А), тому навчи їх (А1) – боятися, виконувати, – все, про що йшлося вище. Коли Мойсей це пояснює, то каже, що вони спочатку повинні бути в серці того, хто буде вчити свого сина і внука (в6). Що таке пильно навчиш Мойсей поянює далі:

будеш говорити за різних обставин, або за будь-яких обставин, зробиш так, щоб про них не забували (прив’язати на руку – пов’язати з усім, що ти робиш, і пов’язати на очі – з усім, на що дивишся). Написати на одвіках і брамах дому – застосувати всього, що тебе стосується.

В часи Христа євреї буквально носили коробочки з фрагментами з Біблії на лобі. Виконання цієї заповіді пов’язане з серцем, а не просто з коробочками, тому що можна прив’язати всі заповіді і написати їх на одвірках, але їх не виконувати самому – як було з фарисеями. Але тут йдеться про момент нагадування і тому я думаю мається на увазі і внутрішнє і зовнішнє – тобто вони мали написати, щоб нагадувало, що треба виконувати.

Є різні традиції – люди вішають вдома вірші з Біблії. Дехто віддає перевагу символічному нагадуванню – такому, як хрест, або зображення Христа. Якщо це виконує суто навчальні цілі – це те, про що тут йдеться.

Центр В: закликаючи Слухати, Бог нагадує про Свої першопочаткові цілі, які він встановив при створенні світу: розмноження. Потім він відновив це в Авраамі, якому пообіцяв дати край, на кордонах якого вони зараз знаходяться.

Край тече молоком і медом – символи достатку. Молоко – продукт тваринництва, мед (з фініків) – продукт аграрництва. Так склалося географічно, що Північ – це територія аграрна, а південь пов’язаний з худобою. Кажуть, що з цим навіть пов’язано те, як Христос вчив: на півночі ми чуємо притчі про землю і сіяча, а на півнді – про овець.

Далі хіазм обретається (В1) і лунає заповідь, яку Христос назвав найбільшою в Законі (Лук.10:27; Мф.22-36-40): любити Бога.

Описується, як саме:

Серце (ЛЕВ) – у біблійній мові це пов’язане з розумом, а не тільки з почуттями, як в сучасному сприйнятті цього слова; точніше – це центр існування людини, я якого походить життя (Прип. Сол. 4:23). Тобто любити Бога серцем означає любити Його з

Душа (НЕФЕШ) – це в біблійній мові – життя. Оці пояснення “душа – це твоє я”, коли відділяють душу від тіла і дух, не обгрунтовані Біблією. Відповідьно любити Бога всією душею, означає любити Його всім своїм життям, тобто всім, як ти живеш, що охоплює твоє життя. Всім своїм “я”, якщо в під цим мається на увазі “буття”. Цікаво що про людей говориться “душа жива”…

Сила (МЕОД) – корінь цього слова пов’язаний зі словом “дуже” – напр. Бут.1:31 – дуже добре. Тому що воно використовується в контексті розмви про маєток, золото і тп – його треба розумітит як “чогось дуже багато”. Тобто ти маєш любити Бога тим, чого в тебе дуже багато.

Коли ти когось любиш – ти робиш для нього дуже багато – робиш багато того, що ти зробити можеш. Так що слово “сильно” має тут пракричний і конкретний зміст (це ми знаємо і тому, що кожне євр слово – це не абстрактне поняття). Цікаво порівняти це з словами Христа: Сильно любить той, кому прощено “дуже” багато гріхів – схожі ідеї (Лук.7:47).

Теми страху, розмноження, слова “слухай Ізраіль”, “всім серце і душею” (1-1) – повторюються в книзі. Тема любити паралельна до теми шукати Бога (3-1-2;2-1), що наводить на думку про Пісня Пісень, в якій вона шукає свого коханого.

Не забудьте Бога – ця перикопа (16) є центральною для хіазму 4-2-1: цікаво подивитися яка динаміка тем і цьому хіазмі. Але для цього треба зайти на сайт http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_e_4.html#4-2

Головне залишеється головним, коли про це говориться, як про головне, коли це робиться перші і понад усе інше. Показуха – це спроба заховати щось важливе, видаючи за головне те, що не є головним, тому треба навчитись розрізняти, порівнюючи слова і вчинки. Якщо ми говоримо що для нас головне, скажімо навчити дітей Божого Слова і нічого для цього не робимо, або робимо дуже мало… що це означає ? Або якщо ми говоримо що любимо Бога, а нам шкода віддати десятину, або послужити комусь своїм добром ? Питань можна поставити безліч і зараз особливий час, щоб їх собі ставити – Великий Піст.

17 Застереження проти непокори (6:10-25)

Повторення Закону – Перикопа 17 https://youtu.be/gWfrWpGu0Cs

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_pericope_e.html#17

Хіазм (АВВ1А1)

А: важливо не забути свою історію, коли ввійдуть в землю (египетський край)

А1: ось що треба зробити, коли син спитає про наказане Богом, треба переповісти йому історію, в контексті якої були дані заповіді. Використовується “цадака” – одне з ключових богословських понять.

Поміж краями хіазму – в його центрі:

Бійся Бога, служи Йому і присягай Його Ім’ям (пор.1 Пет.2:17).

Зворотня стонона: не поклоняйся іншим богам, бо Господь, Бог Твій ревнивий, а це означає гнів і смерть. Бог про це милостиво попереджує. Пробема в тому, що люди намагаються сумістити перше і друге: ідолянство – це гріх народу, який вірить, а не просто відкидання існування будь-якого Бога. Пробема в тому що народ хоче сумістити те, що сумістити неможливо. Як це відбувалося в історії Ізраіля зокрема,– про це ще колись поговоримо…

Друга половина центру хіазму (В1) – не будете спокушувати, як це було в історії (Випробування – Маса – Вих.17), а замість того, знову ж таки зворотня сторона – будете пильнувати заповіді і виконувати.

Господу Богу поклоняйся і Йому одному служи – це відповідь Христа на спокусу поклонитись в пустелі.

Така побудова тексту, коли наводяться різнобічні аргументи, які пов’язні між собою і одне одного доповнюють наводять на думку про цей баланс між заповідями: не роби того, а роби те. Роби те, щоб не робити того. Заборона не діє без настанови про благодать і силу, яка дається для того, щоб цієї заборони дотриматись; Забороняючи одне, Бог каже що робити замість того – не спокушай, а виконуй. Бог також мотивує: обіцяє, що в землі буде добре. Дерево пізнання Добра і Зла і Дерево Життя пов’зані: і Дерево Життя – це не тільки заповідь, а сила жити, це обітниця добра і життя в Землі, яка є прообразом Церкви.

Прип Сол – Батько наставляє сина, пояснюючи йому що і чому; що буде, якщо будеш робити так і так – він не просто забороняє, а хоче щоб син набрався розумі і помудрів, розуміючи все глибше, тобто помудрівши. Це виросло з Тори, зокрема з того, як побудований текст тут, в книзі Повторення Закону.

В цій частині також говориться про вигнання ворогів (пор.В-В1 – не ходіть за іншими богами, щоб я не вигубив вас (В), а вигубив ваших ворогів (В1): для всіх одні правила, і для ворогів, і для вас). Це важливо пам’ятати, тому що інколи нам здається що Бог якось по-особливому ставиться до гріхів Свого народу. Бог вигублює ворогів не тому, що вони набули якогось незмінного статусу і тепер, щоб вони не робили – загинуть. Він дає можливість покаятись і перестати ворогувати. А потім – без шансів. Так само і з тими, хто з Богом примирився – якщо я почну ворогувати з Богом, він від Мене відвернеться і покарає. Це не щось статичне.

Невірне витлумачення вчення Кальвіна, яке частково пов’зане з тим, що люди все перекручують, а частково з тим, що йому вже багато років (часи були інші – тоді було актуальне, а зараз – ні), так от невірне застосування цього вчення привчило сучасних реформатів думати в категоріях статичних. Були свої причини, чому Реформатори використовували перетворювали біблійні терміни на поняття (в епоху розуму це було доречним). Але це не ознчає що ці слова мають той самий зміст у Біблії. Тому багатьом сучасним реформатам та “біблійним” проповідникам не подобається ідея витлумачення Біблії для сучасного світу, відштовхуючись в пергу чергу від Біблії, а не від Реформатських документів Віри. Це надто великий виклик, легше плисти за течією, якою тебе несе традиція… Суть не в тому, щоб плисти за, чи проти течії, а суть у тому, що є певний пунтк призначення і для того, щоб туди дістатися тільки інколи, коли повезе можна буде поплисти по течії, якою є традиція. Треба їй противитися, якщо вона добі допомагає. Але не треба казати, що вона допомагає, коли несе тебе “не в той “ бік. Це велика тема, в яку ми зараз не будемо заглиблюватись…

Тема ворогів вже з’ялялася в книзі. Вона актуальна, тому що просто так землю ніхто не віддасть. Це нагадує нам про те, що коли ми говоримо про Церкву на землі, то найбільш точно її може описати військова термінологія – Церква Воююча. Та й вислів, Церква торжествуюча – це теж військовий вислів, тому що вона святкує свою перемогу. Шкода, що християни мало над цим задумуються, а коли задумуються – то вкладають в це не той зміст, який вкладає Біблія. Про духовну війну написано багато, а почитати нема чого. Біблія багато говорить про це і ми будемо звертати на цю тему увагу.

Повторюються теми благодаті (пор.6:11та7:13) в 7-3

7-3-1: спільна тема даної перикопи (17) з попердньою перикопою 16– бійтеся Бога (6:2та6:13)

3-1-2; 2-1; 4-2 , тема заповідей і зокрема – ретельного їх дотримання.

4-2-1 згадана сьогоні паралель між 15 і 17 перикопами: буде тобі добре, якщо будеш дотримуватися Закону.

1-1 тема сповідання віри, яка повторюється в настановах які стосуються вже перебування в Землі (Повт. Зак.26:5)

Пер 17 завершує перший з 3 великих хіазмів, що охоплюють всю книгу. По краях цього хіазму і в його центрі ми зустічємо слово Закон (Тора). Мойсей переповідає Тору для нового покоління, нових обставин, на порозі нових викликів. Це те, чим займаються сучасні богослови в світі який змінився завдяки короновірусу, а точніше завдяки всьому що пов’язано коронавірусом: сама проблема, паніка, економіка, соціальні проблеми, потітичні і тп).

Нещодавно один студент Києво-Могилянської Академії, історичного факультету, спитав мене: а взагалі в сучасному світі існує така наука як “теологія”. Він це запитав не від необізнаності, тому що якраз зараз вивчає курс “Церковна історія”, і я це знаю тому, що він хороший, стараний студент. Причина в тому, що її нема. Тобто вона є, але теології – як науки, яка виражала б значення цього поняття і була на тому рівні, на якому вона повинна бути, як “цариця наук” – дуже мало. Це – рідкість. Тут кожен береться бути експертом (як з політикою чи здоров’ям), а справжні експерти часто йдуть не в тому напрямку (копають, як каже наш пастор, але не так, де треба). Тим більше не можемо говорити про теологію українську. Я маю на увазі сучасну теологію, яка пов’язана з реформатськими традиціми. Я можу про це судити тільки тому, що мені пощастило вчитися в тих, про кого будуть говорити і через 100 років, і через 200. Можете почекати, а можете повірити…

7 квітня 2020 року

18 Знищи їх (7:1-5)

Повторення Закону – Перикопа 18 https://youtu.be/QqKUU1iIMf4

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_pericope_e.html#18

OoD 3 The First Commandment – Deut 6 – 11 9:20-15:20

Паралелізм:

А-А1: знищити народи-знищити їх богів.

В: шлюби з поганами. Джеймс Джордан каже, що це вказує на символічний зв’язок – Бог ревнує, як ревнує, чоловік, який очікує вірності від дружини.

Мойсей нагадує, що коли Господь введе в Край, то вижене 7 народів . Вони тут перелічені та охарактеризовані, як численніші і міцніші. Тобто на той час гріх, про який казав Бог ще Аврааму, вже настільки зріс і закріпився в цих культурах, що чаша переповнювалася. Читати Бут.15:14

Тобто ми знаходися наприкінці довгого процесу – сотні років, протягом яких Бог давав можливість цим людям покаятись і навернутись. Але вони тільки збільшували міру своїх гріхів, розвиваючись і зробившись численними і міцними з усіх боків, вони абсолютно деградували з точки зору поклоніння єдиному Богу (В1). Тому ця культура вцілому (7 – число повноти) має бути знищена докорінно. Жертовники, стовпи, святі дерева і боввани – все це ідоли, які є вираженням гріхів і ворожнечі з Богом у цій культурі. Саме на це спрямований удар. Це санкціїї Завіту – їх негативна сторона – покарання. Далі, в частині Анаступної перикопи – позитивна сторона – благоловіння.

Проте, якщо заглянути всередину – існує не просто зовнішнє вираження у формі цих ідольських предметів культу. Дивимося центр хіазму – в. 3,4. Серце людини невірне Богу і це виражено в поганських шлюбах.

Тут приходить на думку Ваал-Пеор, про якого ми говорили – ідол, до якого ізраільтяни схилились в пустелі, після того, як Валаам навчив ворогів, як можна підірвати основи культури ізраїльтян.Він порадив Вараку змішатись з ізраільтянами через шлюби. І це спрацювало після того, як всі решта способи не діяли (книга Чисел). Правда не надовго – проте це завдало шкоди і були наслідки: Бог вразив Свій народ.

Центр хіазму відсилає нас також до історії загибелі першого світу описана в книзі Буття. Дочки людські і сини Божі – Божа культура і культура нечестивих змішалися і прийшов потоп.

Ми ще повернемося не раз до розмови про конкретних ідолів і ті гидоти, які творили ці народи. Якби ми це собі чіткіше уявляли, то зрозуміли що нищити цих тварюк ізраільтянам було не так важко, як нам про це думати. Зараз скажу тільки все там просякло сексуальними гріхами і збоченнями – і з цим було пов’язано поклоніння ідолам, так що ці гріхи возносилися на вершину побожності. А от як це відбувалося і чому – поговоримо пізніше. Тут ми про це не читаємо, нам треба просто припустити, що якщо Бог сказав так категорично і все, абсолютно все має бути знищено (нікого завіту, добто домовлянь і милосердя – в.2) значить на це буди дуже вагомі причини.

Дана перикопа є центральною для 3 групи з 7 перикоп, які ми розглядаємо на цьому тижні. Всі вони пов’язані темами страху перед Богом, дотримання Закону і благодаті, яку дарує Бог (7-3). Цей хіазм складається з двох хізмів 7-3-1 і 7-3-2: і тут видно теми: благословіння і проклянття, тема горя, яке прийшло на поган, тема спалення у вогні. Інші структури повторюють теми: немилосердого знищення поган (4-2;3-2,1-1) і погрози знищити Ізраіль, коли той піде проти Бога (3-2-1), наказ не служити іншим Богам (4-2-1), гнів Господній (2-1).

Біблію було б набагато легше заборонити, ніж її пояснити. Вона справді схожа на екстриміську літературу і коли в наш час її оголошують книгою, яка містить заклики до насильства я розумію чому. Насильство є навіть в дитячих казочках і їх теж треба забороняти (про це чудово написав Честертон в одному із своїх ессе)

Ми не повинні оправдувати Біблію з точки зору сучасного безбожного світогляду, який виріс із світського гуманізму і намагається все раціонально пояснити. Не все можна пояснит, а тим більше тим, хто не хоче слухати. Тих пояснень, які даються в Біблії достатньо. Проблема часто не в розумінні, а в тому, що людина не приймає тих пояснень. Це стосується таких історій, які ми зараз читаємо.

Тому єдине, чого треба вимагати від тлумача – правдивості. А правдивість, коли це стосується Біблії (та й зрештою не тільки) – це завжди багатогранність, повнота правди. Єресь – це половина правди і після того, як ми визнаємо її всю, проблема вирішується. До “єритичного”, тобто однобокого прочитання подібних текстів нас підштовхує наша культура і світогляд, основою яких не є послух Богові.

19 Бог вибирає ізраїльтян (7:6-15)

Повторення Закону – Перикопа 19 https://youtu.be/JNNLn4o7QFk

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_pericope_e.html#19

Наступна перикопа продовжує думку попердньої, обгрунтовуючи сказане вище: бо ти народ святий. Давайте подивимося на структуру:

Це прости паралелізм: АА1ВВ1

А-А1: Бог і Його народ: ці особливі завітні стосунки описані в обох частинах – святий пояснюється тут – обраний з посеред інших (А). Пізнаєш що Бог вірний і далі варіація на тему заповіді з Повт. Зак.5:9,10 – з Декалогу. Він вірний, сказано тут, там – ревнивий. Він хоче щоб його слова дотримувалися і обіцяє винищити Своїх ненависників.

В-В1: тут повторюється слово “присяга”, клятва – стоснки скріплено завітом, узаконено через завітні обітниці. Починається з пояснення чому Бог вибрав: не через чисельність (пор. Чисельні народи поган – 7:1), а з любові. Можете так відповідати тим, хто цікавиться чому у нас так мало членів Церкви ))). Вирвати цей вірших і відповісти…

Так чому ж вибрав: з любові і щоб дотримати присягу. Ось що стоїть за Виходом з Єгипту, який стосується вас безпосередньо (вас вивів).

В1 – тепер, як і колись, Бог очікує взаємності – вірності Ізраільтян. Вони вже давали Йому слово після Виходу на Синаї: виконаємо. Нічого не змінилося – Бог ставить ту ж саму умову. Будете дотримуватись – і Я дотримаюсь, зречетеся – і я зречусь. Ми знаємо що Бог не зречеться Самого себе, тому в цьому сенсі Він залишиться вірним (і це спасе Ізраіль), але якщо вони відступлять – то наслідки будуть, якщо будуть додержувати завіту – Бог обіцяє теж додержувати. Подібні речі говорить апостол Павло до Тимофія (читати 2 Тим.2:13,14).

Виконання цієї присяги, любов Бога проявиться в благословінні, розмноженні (тому що це кінцева мета, Бог любить, не дивлячись на те, що нас мало, але Він обіцяє розмножити), тут говориться про плід утроби і землі. Під цим, зрозуміло, маються на увазі діти і врожай.

Слово “плід” має величезне символічне значення і ми маємо подувами про нього в контексті післань Павла, а зараз – після Вербної неділі – в контексті проклятття безплідного фігового дерева.

Виноград, оливки – це самі цінні і дорогі в древньму світі продукти, які теж мають символічне значення. Також йдеться про примноження худоби. Словом безпліддя не буде – це виповнилось у Христі, Новому Ізраілі, який прокляв безплідне місто після Вербної неділі і започаткував Новий Єрусалим – Церкву.

Останнє, про що тут йдеться – хвороби, люті єгипетські недуги, тобто діагноз чи визначення для цих хвороб пов’зане не з медичною термінологією, а з теологією. Коронавірус… Бог каже, що на вірних Він не наведе всі ці біди, а дасть їх на ворогів Церкви. Ми бачили, як Він захищав вірних в Єгипті, коли карав Єгипет карами, однією з яких була, зокрема, хвороба на шкірі – гнояки. Тай й усі кари були пов’язані зі здоров’ям людей… Тому треба перестати думати про здоров’я однобоко – тільки з теологічного, або тільки з медичного, або тільки ще з якогось одного боку. Перспективи повинні доповнювати одна одну, але відштовхуватись треба, безперечно, від того, що сказав Бог. А він обіцяє процвітання і загибель в залежності від того, як ми живемо в завіті.

Я не буду зупинятися на тому, як ця перикопа пов’язана з іншими – її теми повторюються у всій книзі завдяки літературній структурі. Це треба розглядати окремо і на це піде багато часу…

20 Не бійтеся (7:16-26)

Повторення Закону – Перикопа 20 https://youtu.be/3RMK4GpBYpY

Структура така:

А-А1: винищиш і їх бовванів (пор. Пер 18).

А:Йдеться про те, про що йшлося вище. Тут уточнюється – що змилосердитись над ними – це для тебе пастка. Тобто Бог, а не люди є критерієм і догоджаючи людям всупереч Богу ти сам попадаєш в пастку, яке поставив… тобто це для тебе самого стає несподіваною руйнацією. Тому що саме на це вказує поріняння з паскткою… (Пор. Прип. Сол.1:17-18).

А1: знищуючи бовванів вони не мають брати собі срібло і золото, яке наказано знищити. Інколи майно поган не знищувалося, а ставало ресурсом для збагачення Божого дому, але це відбувалося тільки за Словом Господнім і не через таку схему: мені сподобалося, я взяв, а потім несу в Божий дім. Бог в будь-якому випадку брав те, належить йому – чи й формі золота, яке ізраільтяни відібрали у Єгиптян за Господнім наказом, а не через те, що його пожадали. Я маю на увазі золото, яке потім використовували для побудови Скинії. Воно належить Богу. Але те, що знищувалося, знищувалося як закляте і спалене возносилося до Бога у вигляді жертви. Я маю на увазі закляте. Так що Бог своє отримував в будь-якому випадку. Ізраільтянин не мав вносити заклятого додому і піддавати себе цій небезпеці стати огидою, як закляте. Історії, з цим пов’язані трапляться незабаром…

В: ліками від страху має стати історія: про те, як Бог винищив Єгиптян… і обітниця: послати шершнів, які будуть винищувати те, до чого не доберуться навіть люди. У Бога є методи, і вони ефективні не тільки на збудування, а й на знищення… Ізраільтян тут 2 рази закликають не боятися.

В1: Бог обіцяє нагнати страху на інші народи. І оця “пандемія страху” сприятиме їх загибелі. Це цікава тема, тому що страх справді є причиною хвороб і всяких зараз, підвищеної смертності і всякої біди. І це те, чого ми “боїмося” зараз… Так, ми не “боїмося”, але пояснюємо що шкоди від того, що відбувається навколи коронавірусу і пов’язано, зокрема, зі страхом буде не менше, а може навіть більг, ніж від самого коронавірусу. Я вже мовчу про економічні наслідки…

Центр хіазму: винищення відбуватиметья поступово, тому що культура формується поступово. Інакше можуть бути такі проблеми: не буде що запропонувати на місце того, що буде знищене і винищення переросте в самознищення. Тут йдеться про польову звірину – їх стане багато і вони стануть проблемою для вас. Ханаанська землі – це не тільки поля, а й багато лісів у ті часи. В будь-якому випадку йдеться не про домашніх тварин, які є символом Божого народу (вівці).

Символічно польові тварини це, знову ж таки – вороги Божого народу, тому не треба заміняти одну проблему іншою.

21 Божа опіка в пустелі (8:1-20)

Повторення Закону – Перикопа 21 https://youtu.be/6Q4isNdCixI

А: вірніть завіту виражається в виконанні заповідей і це є запорукою обітниці завіту: розмноження і вхід у Землю.

А1: пам’ятати що це Бог дає силу тобі, тому що Він вірний завіту отців; завіт отцям – це фраза, яка повторюється в А-А1. Якщо ні – то загинете. Урочисто свідчу – каже Мойсей – тобто це не має бути для вас несподіванкою – це наперед сказано і оголошено пророком і тепер не треба бути якимось особливим провидцем, щоб оцінити причину біди. Те, що має трапитися з ворогами, станеться з вами – це тема, яка знову тут повторюється.

В: Пам’ятати про Вихід, про 40 років у пустелі, які були випробуванням – чи будуть заповіді виконуватись; Бог впокорював Свій народ – морив голодом і годував манною. Тобто він проводив Його через смерть і вокресіння – вони жили в пустелі, місці де бракує ресурсів і можна померти від голоду і спраги і дав їм хліб з небес – це була особлива їжа, якої не знали до того. Він робив це, щоб дати зрозуміти і на власному досвіді переконатися, що не хлібом одним живе людина – слова, якими Христос відповів сатані під час Свого випробування у пустелі. Він проходив те саме. Словом, що виходить із усь Господніх живе людина – тобто голод ставить в залежність від Бога і Його Слова. Одежа не витиралась і нога не спухла – теж чудеса Божого Провидіння і турботи про Свій народ.

В1: історію забувати не можна, Бог заповідає не забувати, це допомагає виконувати заповіді; особдливо це стосується часів благополуччя – щоб не загордилося серце і ти не забув Господа (14в).

Людський дух може винести все, окрім постійного благополуччя. В цьому сенс випробування – дати шанс позбутися гордині. Досвід пустелі, коли є небезпека (в15) – тут на це вказує текст: скорпіон… коли нема води, ставить в залежність від того, хто дає воду із Скелі (Скеля – це Христос, каже Павло в 1 Коринтян 10 розділ). Мета випробування – добро (в.15). Це все нагадування про Вихід, який грає ключову роль в історії Божого народу.

С: Люди зрозуміють внаслідок такого сприйняття що Бог їх навчає, як батько – сина. Ізраіль – це син, про це Бог казав з самого початку в книзі Вихід.

С1: Достаток і вдоволеність приведе до прославлення Бога – ти благословиш Бога.

Ценрт хіазму: Знову ж таки виконання заповідей – все починається і закінчується цим – пор. А-А1 і D (центр): виконання заповідей тут обгрунтовано тим, що Бог введе в Землю і поблагословить – Він каже як: 7,8,9 вірші.

Тобто щоб увійти треба виконувати заповіді (А-А1) і щоб виконувати заповіді треба увійти: входження в Землю і її завоювання збуджує оновлення послуху. Все це один завіт, тому все пов’язано.

Коли ми говоримо про життя в Завіті сьогодні, то для нас важливо пам’ятати як пов’язані між собою різні його складові: відділяти щось одне і підностити над іншим означає перекручавати Божу волю. Часто християни хочуть вибирати з-поміж того, що Бог заповідає і ставити це понад усе інше, забуваючи про інші складові завіту, або навіть їх відкидаючи.

Приклад: як можна охрещеній дитині не давати Причастя ?

Як можна говорити про любов до Бога і благодать, заперечуючи що Бог карає і судить за непослух ?

Як можна зконцентруватись на майбутньому, яке є, безперечно складовою завіту, забувачи про те, що життя в завіті не зводиться до обітниць щодо майбутнього ?

Джеймс Джордан звертає увагу в своїх лекція що Мойсей говорить про оновлення завіту, все що відбувається є оновленням Завіту і самі його промови мають завітну форму.

Можливо комусь видається дивним, що ми називаємо Недільне Богослужіння Літургією Оновлення Завіту, але це тому, що це стисло передає головний зміст того, що ми робимо в День Гсоподній. Літургічна Завітна форма поклоніння – це не просто одна з форм, це єдина правдива форма. Зрозуміло, що я не маю на увазі деталі, які можуть відрізнятися. Завіт має конкретні складові, які незмінні, незалежно від того у який час це відбувається і де, і з ким. Ось чому книга Повторення Закону для нас актуальна, вона, до речі, так само як Псалтир частіше, за інші книги цитується в Новому Завіті.

 

 

8 квітня 2020

Луки 12-10

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH8iiLPb-97fu0CeQPkcaQdm

 

109 Тріумфальний вʼїзд Ісуса в Єрусалим (19:28-44)

110 Ісус очищає храм (19:45-48)

111 Владу Христа ставлять під питання (20:1-8)

112 Притча про винарів (20:9-19)

113 Питання податків (20:20-26)

114 Питання воскресіння (20:27-40)

115 Питання про Давидового Сина (20:41-44)

116 Ісус звинувачує книжників (20:45-47)

117 Жертва вдови (21:1-4)

118 Передвіщено зруйнування храму (21:5-9)

119 Кінець світу (21:10-19)

120 Передвіщено зруйнування Єрусалиму (21:20-24)

121 Прихід Сина Людського (21:25-28)

 

109 Тріумфальний вʼїзд Ісуса в Єрусалим (19:28-44)

Луки – Перикопа 109 https://youtu.be/Z170UsJHkfA

А-А1: Єрусалим: Господь простує до Єрусалиму-Господь наблизився і побачив місто.

В-В1: діалоги: з власником цього осляти, яким відповідають учні – з фарисеями, яким Господь відповідає на їх прохання заборонити натовповід учнів радіти і хвалити Бога.

С: учні хвалять Христа: тут описання того, як це відбувалося.

Динаміка розвитку в цій перикопі наступна: Ісус вже не далеко, але міста ще не бачить, видно ці і селища були розташовані з такого боку Оливної гори, з якого не було видно міста, тому з її вершини місто – як на долоні. Він посилає двох учнів і наказує привести йому осля, запевняючи що достатньо сказати власнику – Господь потребує його.

Осля, на яке ніхто не сідав вказує на унікальність місії Христа, яку ніхто, крім Нього виконати не може. Осля – це тварина, яка на відміну від коня, символізує покірність, царські сини їздили на ослицях (на мулах – ослиця схрещена з конем 2 Сам.13:29).

Отже, учні йдуть і все відбувається так, як сказав Господь. Текст не пояснює чому власник відпустив осла, йому було достатньо знати що він потрібен Господу. Можливо це був один з учнів або людина яка чекала Царства… ми не знаємо. Хоча це незнання теж вказує на те, що у Господа повсюду є люди. Далі учні садовлять Христа на ослицю і по дорозі постилають одежу – виявляють Йому царську честь.

В неділю під час проповіді ми чули що ця подія могла бути сприйнята не однозначно, тому що Єрусалим – це місто, яке бачило все що завгодно і месій в той час було не мало. Тому не треба думати, що якщо все місто здвигнулося – про це сказано в Євангелії від Матвія 21:10, то це було щось однозначно сприйняте. В’їзд має символічне значення, тому що провіщає майбутній славний в’їзд Христа – переможця. Тут він його провіщає, тому так само як на Різдво в ньому є сумні нотки.

Проте, радість учнів тут очевидна – вони мають великі сподівання і Той, Кого вони супроводжують справді творить великі чудеса – все має скластися чудово: Христос вже царює !

Це нагадало мені фрагмент з листа Павла, де він докоряє коринтянам за те, що ті царюють без апостолів (1 Кор.4:8): люди завжди мають схильність викинути або применшити роль хреста.

Слова, які при в’їзді викрикує натовп: в.38. Мир – це проголошення царя, який возсідає на престолі, щоб цей мир оголосити після перемоги. Це центр хіазму.

Далі його друга половина (В1): коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме – означає, що Боже творіння не буде мовчати про славу Божу – хвалити Бога словами – це привілей людини, але Бога хвалить все – і неживий камінь, образно кажучи “кричить” про Нього (пор.Пс.18(19) – небеса проповідують славу Божу).

Досі Христос ще не в’їхав у місто – все це відбувається за містом і от він на вершині Оливної гори, з якої місто – як на долоні. Христос плаче. Слова, які вириваються з Його уст пояснюють чому: в 42 (читати)

Бажати миру Єрусалиму – давня традиція і є відомий цей вислів: Шалом Єрушалаїм.

Але що є цим миром – вони не пізнали, їм закрито. Христос з цього приводу плаче, тому що провидить зруйнування Єрусалиму, яке трапиться приблизно через 40 років, в 70 році після Р.

В недільній проповіді вказувалось на компеляцію з уривків СЗ, які є в тексті Матвія. Там Захарії 9:9,10 і Іс.62:11,12.

Карсон т2 стор.200 (висновки з коментаря):

Коментар Карсона вказує на те, що у Луки 19:29 є алюзія на Зах.14:4 (прочитати).

Є вказівки на Зах.9, коли йдеться про осла, також можна подумати про Соломона, який їде на осляті (він чекав, а не захоплював владу – смиренний цар) і відслатись до Бут.49, де ще під час того, як Яків благословляє Юду, з чийого коліна походить Христос, теж згадується молодий осел.

Утверждение в Л к. 19, 36 о том, что люди «постилали одежды свои по дороге» (hypeströnnyon ta himatia autön en te hodö), истолковывалось как отголосок текста, где говорится о почестях, какие были оказаны помазанному царю Ииую, – 4 Цар. 9, 13 (2 Цар. В укр Біблії)

Приветствие в Л к. 19, 38а «благословен Царь, грядущий во имя Господне!» (eulogëmenos ho erchomenos ho basileus en onomati kyriou) является аллюзией на Пс. 117, 26: {eulogëmenos ho erchomenos en onomati kyriou). Этот возглас соответствует по форме тем, которыми в ВЗ народ приветствовал царей (ср. 1 Цар. 10, 24; 3 Цар. 1, 34.39; 4 Цар. 11, 12; см. Kinman 1995:96; Rusam 2003:226). Добавление слова «царь» может служить указанием на исторический контекст Пс. 117, текста, который, возможно, первоначально служил обращением к царю

Добавление слово «царь», возможно, также усиливает аллюзию на Зах. 9, 9 (читати)

Возглас, звучащий в Л к. 19, 38в, — «мир на небесах и слава в вышних!» (doxa en hypsistois), — вызывает в памяти Пс. 148, 1, «Хвалите Господа с небес, хвалите Его в вышних» (LXX: aineite ton kyrion ek tön ouranön, aineite auton en tois hypsistois). В Tg. Ps. 148:1 небесные существа и сонмы ангелов призваны восхвалять Бога (Lachs 1987:345). Фраза «мир на небесах» указывает на то, что мессианский мир, который Лука связывает с Иисусом, осуществляется ныне только на небесах; поскольку иерусалимские вожди отвергают «мир на земле» (Лк. 2, 14) царства Божьего (Лк. 19, 42), он будет явлен только в парусии.

В Лк. 19, 40 ответ Иисуса на требование фарисеев, чтобы ученики прекратили восторженно ликовать, — «сказываю вам, что если они умолкнут, то камни возопиют» (hoi lithoi kraxousin), – возможно, является аллюзией на Авв. 2,11, «Камни из стен возопиют» (LXX: dioti lithos ek toixou boësetai), текст, относящийся к отрывку, в котором пророк осуждает халдеев и предсказывает, что в конечном итоге они будут погублены, призывая в ст. 11 неодушевленные предметы во свидетели божественного суда

Некоторые толкователи утверждают, что в Лк. 19, 40 речь идет о камнях храма (ср. Пс. 117, 26: «благословляем вас из дома Господня»), указывая три причины, по которым дают такую трактовку: ( 1 ) в сценах, связанных с храмом, в Лк. 19,44; 20, 6.17-18; 21, 5-6 обыгрывается слово «камень»; (2) по прибытии в город Иисус без промедления входит в храм (Лк. 19,45-46); (3) ссылаясь на Пс. 117,22, Лука противопоставляет камни храма Иисусу как божественно избранному краеугольному камню (J. А. Sanders 1993а: 150; Wagner 1997:168).

Другие исследователи усматривают в ответе Иисуса обычную метафору, подобную текстам ВЗ, где говорится о том, что творение радуется пришествию Бога (Пс. 95, 11-13; Ис. 55, 12). Эти ученые полагают, что реакция учеников Иисуса и реакция камней одинакова: «Этот момент столь знаменателен, что ответ непременно должен прозвучать, и если этого не сделают люди, то его дадут другие» (Kinman [1995:100], который ссылается на Цицерон, Pis. 52 как параллель в несемитской литературе; ср. TDNT4:270; Green 1997:688п27).

Як ми бачимо, ці тлумачення не суперечать одне однму, то чому б не припустити, що кожне із значень – не своєму місці – має зміст. Образний вислів має силу само по собі і водноча він походить з СЗ текстів а також пов’язаний з храмом. Скоріше треба припустити що все тут пов’язано, чим припускати прадивість лише однієї версії тлумачення.

В рассказе Луки о плаче Иисуса по Иерусалиму в Л к. 19, 41-44 было найдено несколько аллюзий на ВЗ. В Лк. 19, 41 плач Иисуса при виде города является пророческим знамением разрушения Иерусалима, которое предсказано в следующих стихах. Плач как пророческое знамение имеет параллели в 4 Цар. 8, 11; Иер. 9, 1 (Иер. 8, 23 МТ). В 4 Цар. 8,11 Елисей плачет в присутствии Азаила и объясняет, что он знает, какое зло Азаил соделает людям Израиля; обратите внимание на 4 Цар. 8, 12: «крепости их предашь огню, и юношей их мечом умертвишь, и грудных детей их побьешь, и беременных женщин у них разрубишь».

В Иер. 9, 1 (Иер. 8, 23 МТ) пророк восклицает: «О, кто даст голове моей воду и глазам моим — источник слез! я плакал бы день и ночь о пораженных дщери народа моего». Обратите внимание на Иер. 14, 17: «И скажи им слово сие: да льются из глаз моих слезы ночь и день, и да не перестают; ибо великим поражением поражена дева, дочь народа моего, тяжким ударом» (см. Fitzmyer 1981-1985:1258; Bock 1994-1996:1560).

Пять описаний враждебных действий, направленных против Иерусалима, в Лк. 19, 43-44 перекликаются с несколькими отрывками из ВЗ. Во-первых, слова «обложат тебя окопами» (parembalousin hoi echthroi sou charaka soi [Лк. 19, 43]) перекликаются с Ис. 29, 3: «Я расположусь станом вокруг тебя [balö peri se charaka] и стесню тебя стражею наблюдательною, и воздвигну против тебя укрепления» (ср. Ис. 37, 33; Иер. 6, 6-21; Иез. 4, 1-3; см. Fitzmyer 1981-1985:1258). Во-вторых, слова «Враги твои… окружат тебя» (perikyklösousin se [Лк. 19, 43]) перекликаются с 4 Цар. 6, 14: «И послал туда коней и колесницы и много войска. И пришли ночью и окружили город». В-третьих, слова «враги твои… стеснят тебя отовсюду» (synexousin se pantothen [Лк. 19, 43]) перекликаются с Иер. 52, 5; Иез. 4, 2; 21, 22. В-четвертых, слова «разорят тебя, и побьют детей твоих в тебе» {edaphiousin se kai ta tekna sou en soi [Лк. 19, 44]) перекликаются с язвительными словами, обращенными к «дочери Вавилона» в Пс. 136, 9, «Блажен, кто возьмет и разобьет младенцев твоих о камень!» (Пс. 136, 9 LXX: hos kratesei kai edapiei ta nepia sou pros ten petran), а также 4 Цар. 8,12; Ос. 10, 14; Наум 3, 10 (Fitzmyer 1981-1985:1258; Neyrey 1985:116). В-пятых, слова «не оставят в тебе камня на камне» (ouk aphesousin lithon epi lithon en soi [Лк. 19, 44]) перекликаются с пророчеством Мих. 3, 12: «Иерусалим сделается грудою развалин». Эти ассоциации с текстами ВЗ указывают на то, что Лука изображает отвержение Иерусалимом Иисуса как нечто подобное преступлению завета Израилем, которое явилось причиной первого разрушения города и изгнания (Green 1997:691).

Заключительное утверждение в Лк. 19, 44 «за то, что ты не узнал времени посещения [episkopê] твоего»,77 вероятно, относится, в положительном смысле, к явлению благодати и силы Бога, и перекликается с такими текстами LXX, как Быт. 50, 24-25; Исх. 3, 7.16; Иов 10, 12; 29, 4 (ср. Прем. 2, 20; 3, 13; см. Marshall 1978:719; Bock 1994-1996:1563). Если «посещение» понимать в отрицательном смысле, в терминах божественного суда, значит Иисус ссылается на такие тексты LXX, как Ис. 10, 3; Иер. 6, 15; 10, 15. «Посещение», цель которого состояла в том, чтобы принести народу спасение, возвещенное Иисусом, теперь становится основанием божественного суда в будущем (Marshall 1978:719). знову є питання – чому ми маємо обирати з-поміж двох варіантів – суд і милість – дві сторини однієї медалі.

Ми знову бачимо, як все вкорінене і витікає з минулого – зокрема з минулих Писань. Вони збуваються у Христі.

В’їзд Господа в Єрусалим – це свято ми святкували в минулу неділю, це така кульмінація Великого Посту і страсний тиждень. Четвер, Пятниця – особливі дні в календарі.

Теми слави царя, його смирення, суперечок, які викликані цією подією мають паралелі в Євангелії – ми бачимо це завдяки безлічі хіазмів, які охоплюють всю книгу.

110 Ісус очищає храм (19:45-48)

Луки – Перикопа 110 https://youtu.be/ayv0Qh5d878

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#110

Паралелізм: АВА1В1

А: храм

В: розбійники-вбивці.

Хритос приходить у храм і проганяє звідки продавців, які продавали тварин для жертв і міняли гроші на храмові, тобто на так званий храмовий шекель, яким можна було заплатити податок в храмі. Цей базар утворився в дворі для поган, з’явленню яких тут взагалі не раді, тому витіснили їх поза межі цього “дому молитви” (так називано храм у Іс.56:6).

Весь народ горнувся до нього. Читаючи ці слова я подумав про те, що в протестанських радикальних кругах хочуть подати всенародну віру, як щось по суті негативне. Звісно, що негативне є і його більше, ніж в невеликій групі протестантів. Але я не про це – Біблія не дає приводу думати, що народ треба критикувати і народні рухи – засуджувати як лицемірні чи поверхневі. Конфлікт – з фарисеями, а не з народом. Рухам, які охоплюють велику кількість людей взагалі не можна ставити ті ж вимоги, що малому колу учнів, чи навіть ширшому.

Мені взагалі здається, що критикувати якісь такі явища, як хрещення Русі, чи критикувати більш поширені ортодоксальні течії – це тенденція, яка не далеко відійшла від цього от бажання відділитися від решти світу, поган вигнати з храму (зробити так, щоб їх перебування стало там неможливим). Лицеміри мають здатність розплоджуватись, вони тішаться своєю обраністю, не зважаючи на те, що їх лідери є вбивцями, які давно перестали представляти Христа в храмі.

Коли дім молитви перетворився на “дім розбійників” його треба очищати, дати йому шанс покаятись.

Карсон т2 стор. 203

Погани в храмі – эсхатологически-мессианское измерение: придет время, когда язычникам будет разрешено поклоняться в храме и когда они даже будут принимать участие в священническом служении (Ис. 66, 21). Б. Ф. Мейер резюмирует эсхатологическое видение храма в книге Исайи так: «Таким образом, храм будет иметь значение не только для Израиля и в истории, но и для всего мира в конце времен в царствии Бога (Ис. 2, 2-4; 56,1-8). Это будет последний и вечный – эсхатологический – храм, находящийся на Сионе (Ис. 2,2-4; 28,16), возведенный заново на рубинах и сапфирах (Ис. 54, 11)… Этот храм мог построить только сам Бог – или Мессия вознесенный превыше небес и восседающий на престоле одесную его» (Meyer 1979:184). Рассматриваемый в этом контексте, Ис. 56, 7 обещает язычникам, вместе с Израилем, участие в эсхатологическом спасении Яхве в эсхатологическом храме.

Вторая часть учения Иисуса посвящена Иер. 7,11, тексту, связанному с Ис. 56, 7 словами «дом сей» («дом Мой»), — тексту, который относится к более широкому контексту Иер. 7, 1-20. В этом контексте слово Бога, возвещаемое пророком Иеремией, стоящим в воротах храма, предостерегает людей Иуды о том, что, если они будут и далее осквернять храм беззакониями и идолопоклонством (Иер. 7, 6.9), им нельзя будет уповать на то, что это храм Господень (Иер. 7, 4) и что потому они в безопасности (Иер. 7, 10). Пророк в обвиняющем тоне вопрошает от имени Яхве: «Не соделался ли вертепом разбойников [hamècàrat pàrisim LXX: spêlaion lestön] в глазах ваших дом сей, над которым наречено имя Мое?» (Иер. 7, 11) Он призывает иудеев помнить о разрушении Силома, места, где обитал Яхве после того, как Израиль вошел в землю обетованную (Иер. 7, 12; ср. Суд. 18, 31; 1 Цар. 1, 3; 3, 21; 4,3-4). Та же участь постигнет Иерусалим, ибо люди его не желают слушать весть Бога (Иер. 7, 13-15; ср. Иер. 7, 20). С точки зрения критики форм, Иер. 7, 1-15 представляет собой проповедь, призывающую народ раскаяться, но содержание, и особенно заключение проповеди, указывает на то, что суд и разрушение неизбежны (von Rad 2001:2:197-98). Покаяние и исправление, без которых невозможно спасение Яхве и пребывание иудеев на своей земле (Иер. 7, 7), — теперь уже утраченные возможности. Иеремия обличает ложное чувство безопасности иудеев, полагающих, что их преступления не могут лишить их защиты, которую обеспечивает существование храма в Иерусалиме, гарантирующее присутствие Яхве. Иеремии повелено возвестить слово о разрушении, несмотря на то, что иудеи не будет слушать его и не покорятся его слову (Иер. 7, 27-28): город, храм и земля будут разрушены (Иер. 7, 34). Иеремия позднее возвестит, что Яхве оставит «дом» свой (Иер. 12, 7).

Жертвенных животных продавали во внешнем дворе храма, а точнее в монументальном царском портике (stoa basileios [см. Иосиф Флавий, Иуд. древн. 15.411-416]), который был расположен на южной стороне temenos. Этот обнесенный колоннами зал был восемьсот футов длиной; в нем было три ряда колонн, каждая двадцать семь футов высотой. Построен он был как базилика, которая использовалась в качестве рыночного помещения (см. Âdna 1999). Иными словами, Иисус действовал во дворе язычников – то есть не в том месте, где совершались жертвоприношения и возносились молитвы.

Храм очищено, але через якийсь час його буде зруйновано, тому що він не виконує свою фунцію дому молитви для всіх народів. Вожді не впізнали приходу Царства.

Господь идет к язычникам, когда апостолы идут от Иерусалима до края земли. (Ісус не закликає всіх у храм – тому що він є домом молитви,

Следует отметить, что в храмовой проповеди Иеремии не только подчеркивается необходимость в покаянии (Иер. 7, 3.5-7), что указывает на возможность очищения храма; в ней также звучит весть о разрушении города и храма (Иер. 7, 7-15), поскольку Бог постоянно говорил к иудеям, но они не слушали и не ответили на его слова (Иер. 7, 13). Это подчеркивание темы суда подкрепляется контекстом, в который Лука поместил эпизод с храмом. Он следует сразу за плачем Иисуса по Иерусалиму (Лк. 19, 41-44), с его предсказанием суда.

Тут ми бачимо черговий виток в історії Божого народу, про який ми чаталли в Повт. Зак.

111 Владу Христа ставлять під питання (20:1-8)

Луки – Перикопа 111 https://youtu.be/ThDQbZzXOQ0

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#111

Частини хіазму: влада-небо-небо-влада.

Цей діалог – яскрава ілюстрація того, як майстерно Христос вбиває однею кулею декількох зайців. Він навчає в храмі, всередині володінь тих, хто хоче його вбити. Першосвященники все ще надіються на своє уміння маніпулювати словами: хто тобі дав владу, – питають вони. Пряма відповідь на це питання була б правдивою, але тут замало голої правди. По-перше, Його можуть так само прямо схопити і звинуватити за такі слова. Чому : Тому що в них є бажання це зробити і можливості. Але для початку треба створити привід. Тому вони питають про владу – хто тебе назначив назначати ?

Христос, не давши відповідь на це питання, по суті на нього відповів. Він поставив їх перед вибором, який зробити було важко і лише у випадку зречення від своєї брехні. Їм треба було вибрати поміж тим, що думають вони самі і що думають інші люди про Іоанна. Досі їм вдавалися подібні речі, тому що ніхто не наважився б навіть сперечатися з авторитетами.

Отже вибрати вони не можуть і Христос каже, що тоді Він не вважає за необхіне відповідати на їх питання про владу.

Він посмів не відповідати на питання але підготував свою відмову, довівши їх нездатність відповісти, а не просто пославши їх подалі. Хто не хоче відповідати, той не має права питати. А той, хто з неба (такий як Іоанн і Ісус) – має. Таким чином все стає ясним, хоча не говориться прямо. Дай нам Бог такої мудрості, особливо при розмові з тими, хто противиться Євангелії, але має тут, на землі, владу.

9 квітня 2020

112 Притча про винарів (20:9-19)

Луки – Перикопа 112 https://youtu.be/rcjK_3xx5rc4:58

Ми вже згадували про симвлічне значення винограду, коли читали книгу Повторення Закону в першій половині цього тижя. Ось причта, яка продовжує попередню історію про запитання, яке залишилося без відповіді. Христос багато говорить з юдеями на різні теми і в Євангелії наводиться декілька прикладів, які Духу Святому було вгодно для нас записати. Ми прочитаємо ще два сьогодні…

Отже, Христос розповідає людям притчу, але є особлива категорія людей, яка знає що це стосується їх: книжники і пешосвященники. Ми це бачимо, коли порівнюємо початок і кінець. Це підливає масла в вогонь їх ненависті, публічно вони це зробити не зможуть – через народ, вони його бояться. Отак реальність відповідає притчі – загрозу для Божого народу, для виноградника складають ті, хто поставлений за ним доглядати, і вони бояться народу, тому що виноградник солідарний з Виноградарем. Ми знаємо що в історії були і зворотні випадки, коли лідери заступалися за народ, який грішив. Тут проблема – в лідерах, а не в народі.

АВА1В1

А: Притча має есхатологічну спрямованість – виноградар відійшов на довший час.

Ми знаємо що виноградником в Біблії є Божий народ, Сам Христос говорив про Отця, як про виноградаря (Ів.15), але це все походить з СЗ. Ми це побачимо.

Бог посилав пророків постійно. Про це говорить, наприклад, пророк Єремія (Єр.25:4,26:5), але цей факт можна підтверджувати десятками, якщо не сотнями аргументів, згадайте той факт що в нас є записані книги великих і малих пророків, а скільки не було записано… Післання до Євреїв починається словами: Багато разів і багатьма способами (Євр.1:1).

Виноградар тричі посилає своїх рабів в притчі – вони, як і пророки говорять не від себе, а просто доносять його волю (Так говорить Господь – ключова фраза пророків). Число 3 – це число, яке є символічним в Біблії – воно вказує на суд. Слуг, так само як пророків б’ють, знаважають, проганяють і відсилають ні з чим. До речі, Матвій наводить промову Христа, в якій Він прямо говорить те, що тут говорить притчею (Мф.23 – горе вам,… ви вбиваєте пророків). Можливо тут ситуація більш напружена, тому Христос уникає прямих докорів, в будь-якому випадку, вони зрозуміли що до чого.

Виноградар в притчі посилає Сина з розрахунку, що між попередніми посланниками і Сином є суттєва різниця (в13), і Його послухають, а винарі обернули це на ще більше зло, на більший непослух, тому що вони змовилися вбити того, спадщина якого мала б перейти їм, а не просто відбитися від пророків, яким нічого не належить. Син – це власник, тому що він спадкоємець.

Сина вбивають поза виноградинком, так само як Христа – поза містом (Євр.13:12)…

Що зробить їм пан винограднику ? Риторичне питання, яке дуже добре зрозуміли першосвященники і книжники. Христос каже що вигубить, забере виноградник та іншим віддасть (таке вже було в історії, що місто і земля не захистили від Божого гніву і тепер, коли вони повернулися з полону і настали часи Нового Завіту, про який казав Єремія і який, в певному сенсі, почався з їх повернення). То що тепер знову позбудуться – вони вже не вірили, що храм буде зруйновано, а покладалися на нього – та історія вчила, що не треба бути такими самовпевненими – тому тут вони кажуть: нехай цього не буде, чим заявляють що вони не хочуть в таке вірити. Краще стабільність, хай вона під тиранією винарів, чим криза, яка настає внаслідок того, що звичний порядок порушується.

Так відповіли на притчу ті, хто її чули і треба припустити, що не тільки лідери (я це кажу, тому що в літературній структурі Хаджіме Мураї проводить саме таку паралель; це не точно – проте сама паралель: В-В1 йдеться про відповідь на притчу, просто питання в тому, що народ розділяв ці настрої лідерів, інакше вони б не були такими управляємими і самі б зрозуміли, що проблема не в римлянах і не в тому, що може наступити криза, а в їх лідерах. Це просто уточнення, яке мені здається суттєвим і стосується пояснення перикопи на сайті Літературна Структура Біблії.

А1: Він глянув на них (пор. Ісус глянув на Петра, коли той відмовляв Його від страждань). Цей погляд говорить так само виразно, як наступні слова. Він висловлює здивування, тому що не можна не дивуватися нашій тупості. Запамороченість розуму, затуманеність, зачерствіліст сердець, внаслідок якої ми не сприймаємо Божу правду – це все описано в 1 розділі післання до Римлян. Христос дивувався вірі, тому що Він дуже часто зустрічав невір’я… (коли він говорить про віру сотника, то порівнює її з вірою Ізраіля – я в Ізраілі, каже, не знайшов такої віри).

Тут він наводить текст Писання. І знову робить це, починаючи з питання ? В цьому є іронія – тому що слухачів просять пояснити текст (можливо це вказує на те, що Христос говорить саме з лідерами).

Сам текст про камінь, який лягає в основу будинку – це метафора з повсякденного життя, тому що в ті часи фундаментом служив такий великий камінь і ми в Ізраїлі бачили, яке здоровенне каміння лежало в основі храму (приблизно 2Х6 метрів). Ці камені клалися на кути, тому що там найбільша нагрузка, тому вони ж наріжними… Відкинути при будівництві цей камінь означає завідома побудувати те, що розвалиться…

Христос каже про те, що коли цей камінь на когось впаде, він його розчавить – Джемс Джордан тлумачить це як навернення. Я слухав частково його аргументацію, але з нею не погоджуюсь, можливо я просто не зрозумів…. Той ріжкий випадок, коли ти не погоджуєшся з Джеймсом Джорданом. Мені здається йдеться про те ж саме – в обох випадках цей камінь зруйнує і все. Він каже, що коли він впаде на тебе, то це зруйнування приведе до навернення, аргументуючи це тим, що Бог вбиває нас у Христі перед тим, як дати життя. Я з цим погоджуюся, але чи йдеться тут про це… Не знаю. Не впевнений. А у Джеймса Джордана я навчився, що якщо ти в чомусь не впевнений – треба про це впевнено сказати… можливо з часом щось проясниться більше.

В1: вони зрозуміли що це він про них і хотіли вбити, таким чином ми маємо А-А1: притча і її продовження і В-В1: відповідь слухачів, зокрема лідерів…

Карсон т2

Притча має коріння в СЗ – коли йдеться про Сина (Іс.5:1-7 – (великий коментар, на якому ми не будемо зупинятися), а також нагадує про свідоцтво Бога Отця: ти Син мій (Лук.3)

Коли йдеться про камінь – це викликає згадку про зруйнування Єрусалиму, про яке Христос говорив нещодавно (19:44) і про те, що Його вб’ють вже казав прямо (19:47)

Про камінь – Пс.117 пов’язує цей текст з каменем спотикання і тут є компеляція, яка ілюструє, що Лука вільно перефразовує тексти СЗ: Іс.8:14-15 і Дан.2-34 (великий коментар, на якому ми не будемо зупинятися)

113 Питання податків (20:20-26)

Луки – Перикопа 113 https://youtu.be/_WbJoAJ88P4

Структура уривку:

А-А1: Пастка: її ставлять – а потім говориться, що не змогли зловити.

В-В1: пастка виглядала як питання про політику: зокрема про владу Кесаря. Саме на нього, ми бачимо Христос відповів.

С: Христос розпізнав хитрість і на підставі цього відповів, це враховуючи.

Відповідь Христа не дала можливості ворогам зловити його на слові, але те, що Він сказав відображає Божу волю щодо нашого ставлення до влади.

Ось фрагменти послань, які розкривають цю тему. Вони мають бути прочитані в контексті, а для цього треба відкрити Біблію. Тут я привожу тільки окремі вірші.

1 Петра 2:17:

«Шануйте всіх, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте».

З післання до Римлян 13 розділ, вірш 7:

«Тож віддайте належне усім: кому податок податок, кому мито мито, кому страх страх, кому честь честь».

Доки влаlа вцілому чи в окремих питаннях не вимагає від нас повстання проти Бога ми маємо сприймати її як Божого слугу.

З іншого ж боку: і в цьому полягає сутність мудрої відповіді Христа, яка складалася з того, про що ми тільки що говорили Віддайте Кесарю кесареве і також ось цього: Боже – Богу. Якщо ж вимагає зробити щось наперекір Богу, а таке трапляється, тоді маємо наслідувати апостолів, які сказали владі, що вимагала не навчати про Ісусове Імʼя:

“Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога?” (Дії 4:19)

Ця тема була тоді актуальна, тому що євреї були під окупацією і непослух Риму карався дуже суворо. Вона актуальна і для нас сьогодні, тому що в глобальних і локальних маштабах державна влада, яка допомагає нас подолати коранавірус, може почати перевищувати свої повноваження. Це вже відбувається наприклад, коли видаються постанови, які є не є продуманими і потім не можуть бути виконані на практиці без порушення Законів вищих: наприклад вчора читав про якогось велосипедиста, якого поліція затримала за те, що він їхав без маски. Дорога – це не громадське місце… чи громадське…

Є промова лорда Симптона, яку можна послухати – це Велика Британія, але те, що він говорить стосується зараз цілого світу:

Ось фрагмент, він цікавий тим, що тут подано рефлексію на тиранію, яка виникає в сучасному світі, де немає Кесаря, тиранію демократії:

Справжня проблема полягає в тому, що коли людські суспільства втрачають свою свободу, це не зазвичай тому, що тирани забрали її. Це зазвичай тому, що люди охоче віддають свою свободу взамін на захист від якоїсь зовнішньої загрози. Загроза є реальною, але зазвичай перебільшеною. Це те, чого я боюся, ми бачимо зараз. Тиск на політиків прийшов з боку громадськості. Вони хочуть дії. Вони не зупиняються, щоб запитати, чи це реально працює. Вони не запитують себе, чи варто заплатити ціну. Вони хочуть дій у будь-якому випадку. І кожен, хто вивчав історію, визнає тут класичні симптоми колективної істерії.

Тому всі питання які проводять різницю міє Божим і Кесаревим, якщо вони вступають в протиріччя і не тільки в таких випадках є на сьогодні актуальними. Як ми побачимо з тлумачення, яке зараз прочитаємо, Христос не обов’язково протиставляє тут Бога і Кесаря як щось вороже по відношенню одне до одного, тобто ми справді повинні віддавати податки. Я думаю що всі ці тлумачення не протирічать одне одному і можуть мати право на існування, оскільки є різними перспективами, з яких реальність виглядає дещо по іншому.

В будь-ямому випадку ми маємо приклад відповіді і ставлення, яке дивує тих, в кого в голові каша і вони не знають кого їм слухати – Бога чи владу або не знають що Бог наказав слухати і Бога і владу. Про це зараз детальніше прочитаємо в коментарі Карсона. В 26 – каже: здивувались і замовкли).

Коментар Карсона т2 стор.217

Спор о том, позволительно ли подавать подать кесарю (Лк. 20, 20-26), содержит несколько аллюзий на тексты ВЗ. Заявление Иисуса в Лк. 20, 25 «отдавайте кесарево кесарю, а Божие Богу» интерпретировалось в терминах двух царств, его царства и царства кесаря, которые не ведут борьбу друг с другом. Царство Божье, начало которому было положено в служении Иисуса, не подавляет и не вытесняет политические царства настоящего века (перечень толкователей, которые придерживаются этого влиятельного взгляда, приводит Fitzmyer 1981-1985:1292). Это представление, согласно которому Иисус не только советует евреям платить римский налог, но также стремится внушить народу почтение перед политическими властями, возможно, восходит к иудейским идеям, корни которых в таких отрывках из ВЗ, как Дан. 2, 21.37-38 («Он изменяет времена и лета, низлагает царей и поставляет царей;

дает мудрость мудрым и разумение разумным… Ты, царь, царь царей, которому Бог небесный даровал царство, власть, силу и славу, и всех сынов человеческих, где бы они ни жили, зверей земных и птиц небесных Он отдал в твои руки и поставил тебя владыкою над всеми ими. Ты — это золотая голова!») и Притч. 8, 15-16 («Мною цари царствуют и повелители узаконяют правду; мною начальствуют начальники и вельможи и все судьи земли» [ср. Прем. 6, 1-11]). Однако это толкование следует связывать с провокационным вопросом, который иудейские вожди задают Иисусу в Лк. 20, 22 о том, законно ли платить налоги императору в Риме (критическая оценка представления о двух царствах дана в работах Marshall 1978:736; Fitzmyer 1981-1985:1292-93). Некоторые ученые полагают, что если ответ Иисуса интерпретировать в политическом контексте Иудеи первого столетия, то его нужно связывать не только с изображением императора на монете (по-видимому, изображением Тиберия), но и с надписью на монете («Тиберий кесарь, сын божественного Августа, Август»), и что ответ Иисуса перекликается с Ис. 44, 5 («Один скажет: “я Господень”, другой назовется именем Иакова; а иной напишет на руке своей:87 “я Господень”, и прозовется именем Израиля»), отрывком, в котором Исайя описывает служение Богу в терминах написания «я принадлежу Богу» (LXX: tou theou eimi) на своей руке (Giblin 1971:520-25). Эта трактовка, вероятно, является слишком изощренной (Маршалл [1978:736] называет это «(верным) богословским выводом из высказывания, нежели существенным элементом самого высказывания»). То же можно сказать в связи с предположением о том, что ответ Иисуса перекликается с отрывками, в которых говорится о написании закона Божьего на теле человека (ср. Исх. 13, 9; Притч. 7, 3; Иер. 31, 33; так считает Green 1997:716, со ссылкой на Giblin 1971:521-23; Owen-Ball 1993:10-11).

1993:10-11). Поскольку заявление Иисуса предполагает сопоставление монеты, которая несет на себе изображение императора, и иудеев (и [или] людей в целом), которые несут в себе образ Божий, а Иисус часто опирается в своих ответах на основополагающие богословские и библейские истины, текст Лк. 20, 25, возможно, перекликается с Быт. 1, 26-27, где подчеркивается истина о том, что люди созданы по образу Божьему (Green 1997:715-16; Fitzmyer 1981-1985:1293). Если Иисус действительно указывает на этот основополагающий текст ВЗ, значит, он подчеркивает следующую мысль: поскольку люди принадлежат Богу, образ которого они носят, они обязаны признавать и почитать его господство в опыте познания полноты жизни — и не в преданности политическим властям, а в покорности Богу, создателю жизни (см. Fitzmyer 1981-1985:1293).

114 Питання воскресіння (20:27-40)

Луки – Перикопа 114 https://youtu.be/mGHTeW4ze2Y

Садукеї – група, яка мала великий вплив в Єрусалимі, вони багаті, з тексту і з праць Іосифа Флавія ми знаємо, вони твердять що воскресіння нема.

Відправним пунктом стає текст про левіратний шлюб (Повт. Зак.25:5-10; Бут.38, Рут3,4)

Цікавий коментар стосовно цього в равіністичній літературі, посилання на яку я зазвичай пропускаю: Тема левиратного брака упоминается в таких раввинистических текстах, как Sipre Deut. 237, 288; Meg. Та an. 4; т. Yebam. 12:6; b. Ketub. 46a. Женщина, которая неоднократно становилась вдовой, считалась опасной. Равви Иегуда га-Наси утверждал, что если это происходило с ней дважды, этого было достаточно, чтобы прийти к заключению, что это она убила своего мужа. А равви Симеон бен Гамалиил считал, что такое заключение необходимо сделать, если женщина похоронила трех мужей, и в этом случае ей запрещалось выходить замуж в четвертый раз (ср. t. Sabb. 15:8; b. Yebam. 64b; см. Lachs 1987:361). Термин ateknos («бездетный») засвидетельствован в нескольких иудейско-греческих надписях из Телль-эль-Йехудие (Lietzmann 1923; ср. CIJ 1461, 1500, 1511).

Д Использование Втор. 25, 5вЛк. 20, 28 Истина о воскресении из мертвых, звучащая в споре Иисуса с саддукеями (Лк. 20, 27.33.35.36.37.38), влечет за собой более фундаментальный вопрос относительно сущности власти Иисуса и отношения его власти к авторитету Священного Писания и вопросу его верного толкования (Green 1997:718). Саддукеи утверждают, что, если относиться к установлению о левиратном браке серьезно, то становится очевидно, что вера в грядущее воскресение мертвых смехотворна, потому что действительность левиратного брака может приводить к созданию сложной сети семейных отношений, которые было бы невозможно поддерживать в жизни грядущей. Иными словами, поскольку такие установления, как левиратный брак, существуют для жизни текущей, логически невозможно, чтобы жизнь продолжалась после смерти благодаря воскресению (Nolland 1989-1993:968). Иисус говорит саддукеям, что люди, которые цитируют Моисея, — в этом случае установление относительно левиратного брака во Втор. 25 — должны также слушать то, что Моисей говорит о воскресении (Fitzmyer 1981-1985:1301; ср. Schwankt 1987:338-44).

Сцена, в которой Иисус спорит с саддукеями о левиратном браке и воскресении, была охарактеризована как «битва за Священные Писания» (Green 1997:718). Что касается воскресения мертвых, то Иисус утверждает, что саддукеев так волнует вопрос (левиратного) брака потому, что внимание их всецело поглощено делами мира сего (Лк. 20, 34), тогда как совершенно иные помышления и стремления управляют жизнью тех людей, которые почитаются достойными воскресения (Лк. 20, 35а), помышления и стремления, более не зависящие от брака (Лк. 20, 356), ибо новое бытие «сынов Божиих» более не зависит от продолжения земной жизни, но подобно бытию ангелов (Лк. 20, 36).

Обширний коментар на Вих. 3 розділ, де йдеться про Об’ялення при кущі ми пропустимо (стор.222-226) Ось богословський висновок з того, що говорить тут Христос:

Ε. Богословское значение Цитата из Исх. 3, 6.15 выполняет следующие функции в беседе о воскресении мертвых (Green 1997:722), хотя значение ее, возможно, этим не исчерпывается. Во- первых, Иисус утверждает, что, когда Яхве говорил с Моисеем при купине, он оставался Богом патриархов, которые давно умерли. Во-вторых, Иисус делает вывод: мысль о том, что Бог может подтверждать отношения завета с людьми, которые давно умерли, абсурдна. В-третьих, Иисус заключает, что по этой причине патриархи должны быть в некотором смысле живы и (или) должны воскреснуть из мертвых. В-четвертых, Иисус делает вывод о том, что Моисей, рассказывая о том, что произошло при купине, свидетельствует о вере в воскресение мертвых. Учеными был поставлен вопрос, пользуется ли Иисус цитатой с тем, чтобы доказать, что патриархи все еще живы, — этот аргумент предполагает либо тезис об их бессмертии (который, возможно, имеет своим основанием представление о загробной жизни, мыслящейся в терминах греческого дуализма), либо мысль о том, что они продолжают существовать в шеоле. Однако представляется правильным предположить, что Иисус в своих словах «не пытается раскрыть тайны шеола, бессмертия и воскресения, но просто утверждает, что Бог воскресит мертвых, потому что он не может не сдержать своих обетовании, данных им, о том, что он будет их Богом» (Marshall 1978:743; ср. Ellis 1974:235-36).

Це був коментар Карсона, але ми зараз ще подивимося на літ стр:

А-А1: контекстом є Питання тлумачення Писання вцілому, тому що ми маємо рефлексію книжників, яким сподобалося тлумачення Ісуса. Я думаю вони дещо відрізнялися від групи фарисеїв саме тим, що не просто вірили в воскресіння мертвих, а знали Писання, краще ніж фарисеї. Звісно що були виключення, але для них було важливим не просто практичні питання, що пов’язані з поведінкою, а вчення. Немає нічого поганого в тому, щоб зосередитись на практичному, навіть більше скажу, якщо книжники занадто відриваються від реальності і перестають служити громаді – вони стають такими собі академіками, що живуть у своєму світі. Тому тут, як завжди, треба співпрацю між фарисеєм і книжником – можливо тому про них говориться, як про дві окремі група, але вони жуєе часто разом: фарисеї і книжники… Ну це така моя думка, можливо не повна, проте вона стосується тексту.

В-В1: закон про левіратний шлюб доводить, на думку садукеїв, що воскресіння нема – Писання, яке містить цей закон містить докази воскресіння. Відповідь Христа складається з двох частин: частина про шлюб – в 34-36 (тобто він спростовує застосування їх аргументу до питання воскресіння) і частина про воскресіння – в 37-39 (в якій наводиться інший текст, що доводить правду про воскресіння).

Ну у Карсона ми вже прочитали достатньо, скажу тільки що ця історія дає нам модель не тільки для спростування якихось хибних уяв про тексти Біблії і викривання хибних докрин, таких, як ця садукейська, а нагадує про те, що найкращим, найвірнішим підручником з тлумачення є сама Біблія – Джеймс Джордан присвятив багато часу викладанню цієї теми: Біблія повинна сформувати наш світогляд, а для цього її треба читати. Це звучить банально просто, але в нас з цим проблема, тому що це той текст, який має читатись постійно, а ми думаємо, що вже все знаємо. Причиною з якої ми почали цей проект “Біблія кожен день” є саме це – кожного дня треба читати Біблію – ми прочитаємо її приблизно за 2-3 роки і почнемо знову. Питання навіть не в тлумаченні, а в тому, що треба знати, треба читати і бути як риба в воді, оперувати Біблійними історіями.. А люди в нас в Церкві часто не знають що Бог в який день створив… це темнота, яка може бути вибачена тим, хто Біблії не має, хто радіє тому, що знає Молитву Отче наш і Символ Віри, але це неприпустимо в середовищі, де у кожного є Біблія вдома, де її можна слухати з гаджетів – де це все просто і доступно.

А потім ці люди починають тлумачити і дурять голову таким самим, як вони. Ми бачимо, що Дії Апостолів кажуть про проповідника – люди щоденно перевіряли – чи справді це так. Як вони могли це зробити – вони що знали Писання, не вчившись ? Так. Якщо ти його постійно читаєш, якщо ти просто його знаєш, ти починаєш бачити загальну картину. І тоді ті пазли, які треба туди вставити ти ставиш на місце, а не тулиш куди попало. Тому не обов’язково слухати все це що я тут годину розказую, але послухати текст Писання, який ми викладаємо щотижня я б рекомендував, як щось обов’язкове. Христос знав Писання – не вчившись, він дививував вчителів вже в 12 років. Як ми бачимо, все що він говорить не просто приходить в Його голову з неба, а пов’язано з текстом, який просто заучувався напам’ять, який побудований таким чином, щоб його сприймати на слух і запам’ятовувати,тому що в ньому багато чого постійно повторюється. Ми – не Христос, скажете ви… А хто ми ? В світі, де Біблія потонула в безлічі тлумачень це вже навіть не питання наслідування Христа, це питання виживання, тому що якщо ви не будете підготовлені – вас обдурять. А якщо ви хочете наслідувати Христа, то того, як ви знаєте Біблію – я кажу це впевнено – ЗАМАЛО.

10 квітня

115 Питання про Давидового Сина (20:41-44)

Луки – Перикопа 115 https://youtu.be/TmFdqbdSDWc 00:47 кар 226

Дана перикопа – це продовження розмови з народом: Його чули книжника і першосвященники (19:19), потім підійшли садукеї (19:27) і ми читали як якийсь книжник похвалив Христа за добру відповідь стосовно воскресіння. Це була попередня перикопа 114. Тепер Христос сам ставить питання людям:

АВА1

А: Син Давида

В: Господь Давида

Христос вказує на протиріччя, яке виникає при співставленні цих двох фактів: Христос – Син Давидів, Христос – Господь. Для всіх було більш знайомим те, що Месія – це Син Давида. Сином Давида Його зве Писання. Тобто обидва твердження походять з Біблії. В цьому сенсі Христос міг би так само спитати чому Господа звуть Сином Давида. Тобто цим я хочу підкреслити, що Син Давида – це не просто те, як Месію називали люди, про це написано в Писанні.

Тому виникає протиріччя, яке не мождна відкинути простим вибором зпоміж одного і другого. Як Його розв’язати ? Для цього потрібно ще більше інформації. Це так, як в попередній історії, коли Ісуса похвалив книжник. Текст про лівератний шлюб витлумачений у світі тексту з книги Вихід., де Бог називає Себе Богом Авраама, а відповідно – Авраам живий.

Тобто має бути ще якась інформація, яка дасть ключ до пояснення того, про що Христос питає. Багато речей не зрозуміло, тому що нам щось просто закрито, а коли Бог відкриє, тоді стає ясно. Відповідь на дане птання пов’язана з тим, чого слухачі не усвідомлювали – Господь Христос є тілом з насіння Давида (Рим.1:2,3). Втілення Бога – це занадто складна для них тема. Навіть книжники поняття не мають. Можливо тому він далі застерігає від того, щоб слухатися книжників. Це наступна перикопа (116).

Центр хіазму: Він цитує Пс. 109(110)

отца (France 1971:163-69; 1994b:182). Убежденность, которую разделяли многие иудейские группы, в том, что Мессия будет «сыном Давидовым», основано на таких текстах, как 2 Цар. 7, 14-17; 23, 1-7; Пс. 88,30-38; Ис. 9,6-7; 11,1-10; Иер. 23,5-8; 30,9; 33,14-18; Иез. 34,23-24; Дан. 9,25; Мих. 5, 2 (ср. Pss. Sol. 17:23, 36; 18:6, 8; 4Q174 I, 11-13; 3 Езд. 12, 32; Shemoneh Esreh 14; b. Sank. 98a; см. TDNT1:480-82; Fitzmyer 1974:113-26; более общие замечания приведены в работе Charlesworth 1992).

Начатый Иисусом разговор о том, кто есть Мессия, в ходе которого Иисус цитирует Пс. 109, 1, следует рассматривать в историческом контексте учения Иисуса в храме, прозвучавшего во дни, непосредственно предшествовавшие взятию его под стражу, суду над ним и его казни. В таком контексте этот разговор свидетельствует о том, что Иисус говорит о своем мессианском достоинстве косвенно, пока не заявляя об этом определенно (Fitzmyer 1981-1985:1313). Поскольку Иисус не дает ответа на поставленный им вопрос и поскольку он не уточняет, что облечен достоинством как «Господь», притязание на то, чтобы быть «Мессией» как «Господом» остается загадочным. Поскольку Лука цитирует Пс. 109, 1 вновь по случаю проповеди Петра на празднике Пятидесятницы, в контексте, в котором подчеркивается принадлежность Мессии к роду Давида (Деян. 2, 25-36) и явно упоминается сам Давид (Деян. 2, 25, где вводится цитата из Пс. 15, 8-11; Деян. 2, 34-35, где вводится цитата из Пс. 109, 1), он косвенно говорит этим, что «полнота понимания того, какое отношение Иисус имеет к Давиду и какова сущность его господства», обретается только с воскресением Иисуса и с верой учеников в воскресшего Иисуса (Fitzmyer 1981-1985:1313). Возвеличение Иисуса одесную Бога и его власть как власть «Господа» связаны с его воскресением и вознесением и с дарованием им божественного Духа (см. Green 1997:724).

До речі, в 1 розділі до Римлян, 2 і 3 вірш якого ми згадували говориться про сина Давида, силу Духа і восресіння.

Запитання Христа дозволяє зробити деякі спостереження стосовно того, як Він тлумачив Писання:

1. Христос сприймає текст буквально. Тобто якщо Писання називає Христа сином Давида, то Він Ним є. Можливо для більшошсті читачів Біблії це і так очевидно, проте ліберальна теологія зайшла в такі «дєбрі» що доводиться звертати на таке увагу: так затлумачуються, що просте і очевидне — буквальний зміст тексту перестає бути чимось основним.

2. Христос ставить питання, намагаючись узодити те, що написано, щоб це мало якийсь зміст. Він тут не відповідає на питання, коли на нього не можуть відповісти ті, кому Він Його ставить. Це говорить нам про наступне: важкі питання мають право на існування. В питаннях, на які нема поверхневих відповідей більше змісту ніж у миттєвих відповідях. Такі відповіді псують самі питання і насправді ніяк не обґрунтовані Божественним Одкровенням, що дане в Писанні.

Питання Христа поставило в глухий кут знавців Біблії, які вже і так ні про що не наважувались запитувати (Лук.20:40). Вони мали визнати що помиляються і припинили використовувати Писання для того щоб поставити пастку Христу. І цим питанням Христос ставить останню крапку.

116 Ісус звинувачує книжників (20:45-47)

Луки – Перикопа 116 https://youtu.be/qmnczTh8PE0

АВА1:

А: попередження – стережіться книжників, які…

В: як саме поступають книжники:

А’: осудження

Коли ми читаємо про осудження фарисеїв чи книжників, то маємо памʼятати що Сам Ісус в очах Своїх слухачів був Вчителем, тобто говорячи узагальнено — належав до категорії людей, які вчать інших. Можливо тому контраст між Ним і «братами по цеху» ними настільки сильний.

Про особливу відповідальність вчителів говорить в своєму післанні Яків: «Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо» (Як.3:1).

Проблема не в самій посаді вчителя. Христос закликає стерегтися тих, хто прагне першості і виражає це в тому, який одяг носить (довгий одяг – згадуєтся одяг Йосипа з книги Буття – він мав одяг з довгими рукавами, а це означало першість – тому що вказувало на те, що такій людині не треба працювати руками, що вона вища – і керує іншими; так само і книжники – вони вчителі і їм не можна працювати… в них інтелектуальна праця (хоча насправді це по-своєму важко).

Далі Христос каже, що вони люблять коли їм публічно висловлюють повагу, вітаються з усіма на ринках і займают перші місця у синагогах і на банкетах.

Водночас поїдають вдовині хати під маскою турботи про вдів. Справа в тому, що часто вдови були багатими, а якщо й не дуже, то вони все одно вразлива категорія населення – от їх і обирали книжники, стаючи їх наставниками і користуючись їх матеріальною підтримкою (вдовині хати поїдають). Останнє що ми дізнаємося про цих лицемірів – їх публічні молитви дуже довгі.

Карсон

Осуждение Иисусом книжников как «поедающих домы вдов», истолковываемое как пророческое обобщение, перекликается с отрывками из ВЗ, где говорится о тяжелом положении вдов: Ис. 1, 23; 10, 2; Иер. 22, 3-5; Иез. 22, 7.29; Зах. 7, 10-14; Мал. 3, 5 (ср. Втор. 10, 18; 24, 17; 27, 19; Иов 22, 9; 24, 3; Пс. 67, 6; см. TDNT9A49; Danker 1988:327; Bock 1994-1996:1643). Если эта перекличка текстов является сознательной, то это наделяет осуждение Иисуса пророческой властью: в его словах вновь оживают речения пророков, направленные против богатых и облеченных властью, которые угнетают вдов. В тексте не говорится, в чем именно были повинны книжники. Быть может, книжник хитростью отнимал у вдовы то, что по праву ей принадлежало, выступая в качестве опекуна; возможно, перед смертью муж такой женщины составил завещание, в котором выразил пожелание, чтобы книжник заботился об имуществе его жены (Derrett 1977:118-28; Fitzmyer 1981-1985:1318). В более позднем раввинистическом тексте с прискорбием говорится о том, что законники управляют имением вдовы и берут за это огромную плату (b. Git. 52a-b).

Сам факт того, що в цих людях уживаються такі протилежні х-ки говорить про те, що їх треба стерегтися.

Застереження стерегтися книжників, можна застосувати до вчительства вцілому.

Саме страшне коли з іменем вчителя починає асоціюватися якась вада. Не дарма кажуть, що вчитель — це діагноз. І саме дивне в цьому те, що вчитель перестає вчитися і смиренно служити іншим, усвідомлюючи що до нього будуть застосовані вищі критерії, що нема чого себе з іншими порівнювати, тому що йому дано більше.

Якщо людина самовозвеличується і сама себе возводить на п’ядестал, вона нікчемна і складає небезпеку. Хай вона буде хоч тричі розумна і досвідчена, таких людей треба стерегтись, особливо коли йдеться про вчителів, які навчають Біблії.

Але правда також і протилежне: ніщо не може повпливати на нас такою мірою, як смиренні, хороші вчителі.

Словом, обережно обирайте собі вчителів: щоб той, хто обіцяє допомогти в житті не підштовхнув до прірви. Про таких неправдивих вчителів, пророків і христів нас попереджує Писання (Мк.13:22;2 Пет.2:1;2 Тим.4:3).

Видимість часто воно вводить в оману: книжники, люди, які знали і тлумачили Писання прикладо власного життя відштовхували людей від Бога.

117 Жертва вдови (21:1-4)

Луки – Перикопа 117 https://youtu.be/mSw91UQfMrs

Заможність (А) і лишок (А1).

Вбога (В) і убозтво (В1)

Не важко помітити, що тема пов’язана з однією з попередніх – тільки що ми говорили про вдів. Нагадую що турбора про бідних, сиріт і вдів – це серце побожності, як в СЗ (Книга Завіту), так і в Новому (Яків).

Виявляється давати пожертву можна не лише від лишка, але і «від убозтва». Нам переважно здається що давати багато можна тільки від лишка: “Якби в мене було сто тисяч міліонів… а так, що ? І так не вистачає…”

Але виникнення бажання давати повʼязане не з цифрами, воно виникає внаслідок вдячності і залежності від Бога. Приносячи жертву треба віддати самого себе, віддати те, що повʼязано з твоїм буттям, твоїм життям. Без цього вона втрачає зміст.

Тому незалежно від суми вдова віддала більше за всіх — вона віддала те, від чого реально залежало її життя.

Коментар, зроблений Христом біля скарбниці храму нагадує нам, що Бог дивиться не так, як дивиться людина. Господь дивиться на серце і навіть пророку Самуїлу треба було свого часу про це нагадувати (1 Сам.16:7).

Висновок з цього всього напрошується один: не варто судити про те, чого ти не знаєш. Це вводить в оману людей, а не Бога. І тому, так само як у випадку з книжником вище, Бог судить по-правді. А нам треба бути обережними стосовно того, хто є справді “великою людиною”. Це співзвучне з попередньою розмовою про книжників і я хотів би зачитати з післання до Коринтян, де Павло наставляє Церкву, яка почала занадто прив’язуватися до людей і в якій багаті, вочевидь, підносилися над бідними, тому виникло поділення, те, що вони недостойно приймали Тіло і Кров Господа було пов’язано з поділенням на Павлів, Аполосів і на багатих і бідних. Багаті під час Вечері поспішали з’їсти свою їжу, щоб не ділитися з бідними. Тобто в Церкві може панувати ця лицемірна атмосфера, коли гроші і зовнішність стають вирішальними. Так було в тай час в Юдеї і ми бачимо що з цього починається промова Христа про храм, яку ми розглянемо завтра, а зараз я прочитаю з 1 Кор.4.

11 квітня 2020

118 Передвіщено зруйнування храму (21:5-9)

Луки – Перикопа 118 https://youtu.be/Z_gRBNYB1hE 4:22

А-А1: ті дні-кінець (в обої випадках викорстовуються слова, які вказують на певний час в істоірії)

В: Учні питають коли це станеться і яка ознака що настав початок кінція?

А: Дискусія виникає після того, як хтось висловив захоплення храмом, який був прикрашений дорогоцінним камінням і дарами. Христос прорік, що настануть дні, коли з того, що вони бачать, нічого не залишиться. Це був, так званий 2 храм, храм Зоровавеля, який євреї побудували після повернення з полону. Цей храм було перебудовано Іродом Великим (перший – Соломонів).

Такий коментар збудив запитання у учнів: коли ці дні настануть і яка ознака того, що вони настають ? Тобто йдеться про зруйнування храму…

Христос починає з того, що застерігає від людей, які зводитимуть. Він не пояснює, але саме собою зрозумілим вважає що це відбудеться в час його приходу. Коли він каже, хтось видаватиме себе за Христа та закликає не йти за ними Він не говорить прямо що зруйнування храму буде пов’язане з Його приходом, але це ніби і так зрозуміло і мається на увазі в тексті. Отже, не йдіть за лжемесіми, це перше що треба знати про дні зруйнування храму.

Друге, чого робити не варто – не лякатись від чуток про війни та розрухи. Цьому належить статись, але це ще не кінець. Тобто не треба кожну нову біду розглядати як ознаку кінця. Не треба бути вічно переляканими, не зважаючи на “слухи” про загрозу.

Карсон 231 стор т2:

Что касается красоты храма, то стоит обратить внимание на данное Иосифом Флавием описание одних из ворот храма, которые были полностью покрыты золотом (Иуд. война 5.210-212; Иуд. древн. 15.395).

Учитывая то, что Иисус в ходе своего учения в храме (Лк. 19,46) ссылается на храмовую проповедь Иеремии, в которой пророк возвещает о разрушении храма (Иер. 7, 1-14; ср. Иер. 22, 5), можно утверждать, что слова Л к. 21,6 являются аллюзией на эти речения пророка, которые исполнились в первом разрушении Иерусалима в июле 587 г. до н. э. (ср. описание в Иер. 52, 12-13; 4 Цар. 25, 1-21).

Было высказано мнение, что, по убеждению евреев первого столетия, изгнание еще не закончилось и что они молились и надеялись на божественное избавление от гнета и на восстановление своего государства (Wright 1992:268-71, 299-301). Полагали ли евреи, что изгнание еще не закончилось или нет, важно то, что предсказание Иисуса о полном уничтожении, разумеется, должно было быть ошеломляющим – как с точки зрения того, что Иродов храм отличался монументальностью своей архитектуры, так и с точки зрения религиозного, социального и политического значения храма как центра иудаизма (Green 1997:733).

Історія повториться – загальна думка, тому що подібне вже трапялося в минулому…

Каросн звертає увагу на Апокаліптичний контекст пов’язаний з Дан. 7… також 2:28, последние дни [ha dei genesthai ер” eschatön tön hemerön]». Эта связь с Дан. 2, 28 выдвигает на передний план мысль о том, что Иисус говорит о событиях, которые знаменуют собой «последние дни».

Отже, ми бачимо як і ці промови Христа походять зі СЗ. Особливо цікавий зв’язок з Єремією… Його постать – ясно вказує на Христа і Євангелії від Луки, яке показує Ісуса як пророка, це має особливе значення. Центром книги пророка Єремії є його промови в храмі і він так переживає смерть символічно. Сам пророк – це страдаючий раб, як пише про нього Ісая 53 розділ. Можливо для когось це неочікувано, тому що зазвичай, коли говорять про те, як сприймали цей текст, то йдеться про те, що там мається на увазі Ізраіль… Це чи не найвеличніше пророцтво про страждання Христа. Але Джеймс Джордан вважає, що для перших читачів цей страдаючий раб – це Єремія. Розглянемо це пізніше, якщо доберемося до книг пророків.

Хоча якщо ви думаєте про те, який текст прочитати в Страсний Тиждень, щоб стимулювати себе до молитви – то Іс.53 – якраз той текст, що треба…

119 Кінець світу (21:10-19)

Луки – Перикопа 119 https://youtu.be/wCIQcBJBHvU

Христо продовжує тему, яка відділена в тексті словами: тоді Він промовляв… але він направляє її в нове русло: братовбичі війни, голод, землетруси та помір (пошесть, щось на зразок коронавірусу, моровиця – є ще таке слово). Але Він зосереджується на переслідуваннях, які настануть перед тим усім.

Декілька слів про “ознаки на небі” – виходячи з тлумачення Джордана, йдеться про зміну в політичній системі, зруйнування “старого порядку” і встановлення нового. В своїй книзі “Іншими очима” він доводить що коли йдеться про “падіння зірок” і тп – мається на увазі саме це, а не просто якась кінцева подія в історії. Тобто “ознаки на небі” відбувалися неодноразово протягом історії, коли падали Царства…

Отже, на учнів накладуть руки, будут їх переслідувати і видаватимуть у синагоги та в’язниці. Біблія, зокрема книга Дій Апостолів описує, як це відбувалося в недалекому майбутньому. Апостоли стояли в перед релігійними лідерами і перед царями, як тут прорік Христос. Тому це було актуально – знати що Він говорив, як себе вести за таких обставин (А1).

В1: це все заради свідоцтва. При цьому вони не мають гадати що казати (що було б природнім, коли ти стаєш перед можновладними) – їм це буде дано: мову і мудрість. Як зрештою і повноваження на такі справи. В цьому теж є пророчі мотиви, тому тим, хто мав донести вість свого пана був пророк. Пан споряджав його всім для цього необхідним і він починав свої промови, кажучи: Так говорить…

А1: далі Христос продовжує описувати міру ворожого ставлення: ворожість розповсюдиться на родинні стосунки і для декого закінчиться смертю. Про смерть: я б радив вас послухати проповідь нашого пастора в Великий Четвер 9 квітня – запис онлайн трансляції є в історії на сторінці. Одна з головних думок – кожен вірний – потенційний мученик.

В тексті бачимо як Христос описує цю ненависть – усі будуть вас ненавидіти за Христа. Приклади такого ставлення ми бачимо і у сучасному світі, де християн переслідують. Їх вбивають просто так, з ненависті, навіть коли вони приносять користь суспільству…

І тут контраст: навіть волосина з голови не впаде. Для учнів зміст цього всього має полягати в тому, щоб навчитися терпіти. Життя (душі) – це шлях спасіння, яке ми звершуємо, тому “спасіння” треба тут сприймати саме в цьому змісті, а не як щось таке, що ми заслужили. Біблія говорит про спасіння в трьох вимірах: те, що ми вже здобули завдяки Христу, те, що відбувається (звершення спасіння – Фил.2), і те, що відбудеться в майбутньому, коли воно завершиться викупленням тіл (Рим.8). Коли це все змішують докупи – нічого не зрозуміло…

Карсон

Описание апокалиптических войн в Л к. 21, 9-10 отсылает читателя к 2 Пар. 15, 6; Ис. 19, 2 (Fitzmyer 1981-1985:1335; Nolland 1989-1993:992). Пророк утверждает в своем речении против Египта (Ис. 19, 1-17), что Яхве «вооружит Египтян против Египтян; и будут сражаться брат против брата и друг против друга, город с городом, царство с царством» (Лк. 19, 2). Как египтяне «вооружаются» (epegerthesontaï) против египтян, так и «восстанет народ на народ» (êgerthësontai ethnos ер” ethnos [Л к. 21,10]). Выражение «войны и смятения» (polemoi Ш akatastasbaï) в Л к. 21,9 вызывает в памяти пророчество Исайи о том, что египтяне «будут сражаться [polemêsei]… друг против друга, город с городом». Мотив восстания «царстьа на царство» (basileia epi basileian [Лк. 21, 10]) перекликается с предсказанием Исайи о борьбе «царства с царством» (mamlâkàh bèmamlakàh; LXX: epi nomos потоп, где слово nomos имеет отношение к «районам», или номам Египта [см. LEH 2:318]).

Є також інші паралелі з книгою – дивіться у Карсона (стор.232 т 2

Висновком з даного тексту є наступне: не зважаючи на все, що відбувається довкола і з ними самими (вороже ставлення і переслідування), учні мають бути готовити свідчити. Заради цього, зрештою вони і страждають. В цьому Церква наслідує Христа (подивитися на одного тільки Апостола Павла, який пише про це в післаннях…

Карсон

Зв’язок з Мих.7:6, Зах.13:3 (читати)

«но и волос с головы вашей не пропадет» вызывает в памяти 1 Цар. 14,45; 2 Цар. 14, 11 ; 3 Цар. 1, 52,

Ісус не обіцяє своїм послідовникам повної безпеки, а що все відбуватиметься згідно з волею Божою.

Слова, звучащие в Л к. 21, 19, «терпением вашим [en te hypomone hymön] спасайте души ваши», возможно, напомнят читателю Мих. 7, 7, Дан. 11, 32.35, Дан. 12, 1.12, де звучать з уст пророків звучать подібні слова.

120 Передвіщено зруйнування Єрусалиму (21:20-24)

Луки – Перикопа 120 https://youtu.be/bU9JQADMsJc

Наступний фрагмент – паралелізм, в центрі якого “горе вагітним і тим, хто годує грудьми у ті дні” – це вказує на те, що йдеться про те, про що почали говорити в 6 вірші. Це може здатися очевидним, але коли читаються ці тексти, треба звертати увагу на деталі (особливо ті, що вказують на час) – від цього залежить як ми це тлумачимо – чи відносимо до 70 року чи до якихось більш пізніх подій.

Тут Господь говорить про зруйнування Єрусалиму, яке відбулося в 70 році після РХ. Це очевидно. Далі, в перикопі, яке ми розглянемо вже на наступному тижні слова Христа починають тлумачити як щось таке, що раптом цього не стосується. Це роблять посилаючись на багатовимірність пророцтва – воно, мовляв має багато сповнень. З цим не поспориш, проте таке пояснення теж може бути натягнутим, якщо відірватися від безпосереднього значення слів Христа, а вони стосуються 70 року. Про це ми можемо говорити, як про історичний факт, а застосовувати ці тексти до нашого майбутнього ми маємо дуже обережно, вкладаючи цей пазм в загальну картину бібліного одкровення.

Любителі книги Об’явлення пускаються в спекуляції і виривають подібні теми з контексту. Проте це в них дуже добре получається. Я сподіваюсь що коли ми дойдемо до книги Одкровення в нас не буде такої спокуси. Тому, вона можливо і остання в Біблії…

Отже, прочитаний нами текст:

А-А1: Єрусалим;

В-В1: втікають – заберуть до неволі

С-С1: гнів – помста

D: горе вагітним і годуючим

Наскільки відомо з історії, християни покинули Єрусалим перед тим, як він був зруйнований. Тит дозволив вийти тим, хто вирішили бути лояльними до Риму і християни мабуть не тільки не вбачали в цьому ніяког гріха, а й пам’ятали слова Господа – втікайте. Вони сприймали окупацію – як суд Божий на Ізраіль, і тому прийняли цілком зважене рішення. Мучеництво – це не самогубство.

З цим також пов’язують те, перші християни продавали майно – у володінні землею не було змісту. У важкі часи гроші, майно – те що дає нам незалежність перестає грати ключову роль. Ми бачимо як навіть зараз, у час кризи люди вже переоцінюють свої цінності, починають розуміти, що без чогось можна легко обійтися…

Тому мабуть йдеться про “годуючих в вагітних грудьми” – з дітьми, їх появою на світ і оцими першими етапами зрощування дітей пов’зане майбутнє, тому для цього треба певна стабільність. Коли часи непевні і попереду руйнація такі природні процеси обертаються горем. Але це не значить що вони припиняються (як було в Єгипті, коли євреї множилися, не зважаючи на те, що їх гнобили… і як це було важко втратити сина, якого єгиптяни кидали у річку… тут щось подібне мається на увазі)

В отрывке о разрушении Иерусалима (Лк. 21, 20) упоминание о «запустении» (eremösis) перекликается с фразой «мерзость запустения» в Дан. 12,11

В 1 Мак. 1, 54 фраза bdelygma eremàsebs используется в связи с «опустошающим святотатством»,98 которое совершили люди Антиоха IV Епифана на жертвеннике всесожжения. Лука не уточняет, что именно вызовет «запустение» – войска, окружающие город, сами по себе не являются «запустением», но просто знаменуют собой то, что оно «приблизилось», а это указывает на то, что для Луки eremösis — это разрушение города и храма.

тексты ВЗ, где звучат угрозы в адрес Иерусалима (Ис. 29, 3; Иер. 34, 1; 44, 6.22; ср. 4 Цар. 6, 24-31) (см. Nolland 1989-1993:1000).

Звучащий в Л к. 21, 21а призыв бежать в горы является образом, который часто встречается как в ВЗ, так и в апокалиптической литературе (ср. Быт. 19, 17.19; Суд. 1, 34; 6, 2; 1 Цар. 23, 19; 26, 1; 3 Цар. 22, 17; Ис. 15, 5; Иер. 16, 16; 49, 8; 50, 6; Плач 4, 19; Иез. 7, 16; Ам. 5, 19-20; Наум 3, 18; Зах. 14, 5; ср. 1 Мак. 2, 28; 2 Мак. 5, 27; Т. Moses 9:6; см. Marshall 1978:772; Bock 1994-1996:1677; Nolland 1989-1993:1001).

Второе и третье наставления Иисуса в Лк. 21, 21б-в, «кто в городе, выходи из него; и кто в окрестностях, не входи в него», касаются событий, которые будут происходить в самом Иерусалиме, и, возможно, они является аллюзией на Иер. 51, 45: «Выходи из среды его, народ Мой, и спасайте каждый душу свою от пламенного гнева Господа». Обратите внимание также на тот совет, который дает Иеремия обреченным жителям Иерусалима в Иер. 21, 8-10. Несмотря на то что вавилоняне осадили Иерусалим, время от времени у жителей города появлялась возможность выскользнуть из города, и эта ситуация служит историческим прецедентом, которым обосновывается наставление Иисуса (ср. Иер. 34, 21; 37, 11; 52, 7; см. Nolland 1989-1993:1001).

В Л к. 21, 22 – Фраза Луки может также быть отголоском Иер. 51,6 [Иер. 28, 6 LXX], где пророк призывает Израиль и Иуду «бежать из среды Вавилона», чтобы не погибнуть, «ибо это время отмщения у Господа» (kairos ekdikëseôs autes estin para kyrio).

В Лк. 21, 236 возвещение о том, что «великое будет бедствие на земле [anankê те gale epi tes gës] и гнев на народ сей [orge tö lab touto]», концептуально напоминает Втор. 28, 58-68, отрывок, в котором возвещается о язвах, болезнях, немощах, бедствиях, разрушении, изгнании, смущении, унынии, отчаянии, страхе и ужасе, которые постигнут народ Божий, если он не будет усердно исполнять все слова завета… (ср. Лев. 26, 31-33; Втор. 28, 49-57; 32, 35; 3 Цар. 9, 6-9; Ис. 34, 8; Иер. 5, 29; 6, 1-8; 7, 8-15; 26, 1-9; 46, 10; 50, 27; 51, 6; Дан. 9, 26; Ос. 9, 7; Мих. 3, 12; Зах. 11, 6; ср. Зах. 8, 1-8; см. Воск 1994-1996:1678).

В ВЗ разрушение Иерусалима описано в таких текстах, как Иер. 20, 4-6; 39, 1-10; 52, 5-10. Пророчества о суде над Иерусалимом и (или) Израилем (Иудой) мы находим в Ис. 10; Иер. 50-52 (см. Nolland 1989-1993:1004). Понятие «попирания» войсками противника отражено в Ис. 28, 3; 41, 25; Иез. 26, 11 (см. Neyrey 1985:118).

Застосування всього почутого:

Ми з історії знаємо, що Бог карав за відсупництво і що це завжди відувалося на фоні самовдоволеності і самовпевненості тих, хто вважав свій статус незмінним – ми, Божий народ і нам нічого боятися тільки тому, що ми – особливі. Так було в часи Хиста і так було до Христа. Так є зараз і буде доти, доки світ не оновиться повністю і Христос не прийде вдруге.

Вірні не зобов’язані страждати і вони, попереджені Господом маю можливіть уникати Божих судів, в силу вже цього попередження робити вірний вибір. Звісно що вони не можуть їх зупинити чи уникнути повністю, тому що живуть на тій самій планеті, що і відступники – в тих самих місцях ходять і так само можуть заразитися коронавірусом.

Цікаво спостерігати, як поганські уяви дають тріщину в такі часи – коли люди думають, що силу того, що щось відбувається в приміщенні Церкви чи під час Причастя – що в силу тільки цього Бог захистить від вірусу і тп.

Але в такі часи більш обгрунтованим звучить заклик сидіти вдома, чим заклик до геройства. Це не означає панікувати і відмовлятися від Причастя. Навпаки, на мою думку – це те, що нам зараз найбільше треба. Звісно що не з однієї ложечки і не шляхом компромісів в головному. Більше того, в мене складається таке враження, що для нас не пробелема вийти в магазин, але проблема запросити додому служителя, щоб прийняти Причастя у випадку, якщо похід до Церкви ми вважаємо небезпечним чи просто не можемо його здійснити внаслідок карантину.

Але зараз я не про це – карантин введено і його треба дотримуватись. Не треба боятися і панікувати, не треба засуджувати тих, хто дотримується його не зовсім так, як це роблю я (тому що трактувати карантин можна по-різному; ну наприклад в цьому питанні – чи варто відвідувати Церкву, якщо там створені всі умови для безпеки ?).

Врешті решт це ще раз показує які ми різні і наскільки нам, щоб залишитися разом після цієї кризи і повернутися до нормального способу життя, треба ходити не перед людьми а перед Богом

121 Прихід Сина Людського (21:25-28) 1:48 Карсон 237

Луки – Перикопа 121 https://youtu.be/up5VOxAJRUc (буде розглянута, (DV – якщо Господь дозволить), на наступному тижні).

 

Даний матеріал є частиною проекту, мета якого прослуховування Біблії приблизно за 2 роки. Пропонується прослухати книги Нового і Старого Заповітів.

Текст Біблії в перекладі Івана Хоменка

Текст читає Ігор Козлов

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_pericope_e.html#20

 

Тиждень 31:

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_e_7.html#7-3

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_e_12.html#12-10

 

Ви також можете завантажити mp3 на 31 тиждень за посиланням:

https://drive.google.com/open?id=1HVtcJPXjZyo60gx3KicRMAg_kKIW974k

 

Більше про цей проект:

http://yuri.believingthomas.org/bibleeday/

 

Пишіть за адресою:

Bibleeday@gmail.com

 

Аудіобіблія, Біблія, План читання Біблія, Літературна структура Біблії

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#99

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_pericope_e.html#8

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#111