Повт.Зак.3:23-5:22; Лук.17:1-19:44 (30 тиждень)

300320

310320

010420

020420

030420

040420

 

Повторення Закону 7-2

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH_-ksE70oOhQVxSbzFSomRD

8 Мойсей оглядає Ханаан з Пісги (3:23-29)

   9 Заклик дотримуватися Закону (4:1-14)

     10 Проти ідолопоклонства (4:15-31)

       11 Могутні Божі чини (4:32-40)

     12 Міста притулку на схід від Йордану (4:41-43)

   13 Перехід на інше місце (4:44-49)

14 Десять заповідей (5:1-22)

 

30 березня (Пн)

8 Мойсей оглядає Ханаан з Пісги (3:23-29)

Повторення Закону – Перикопа 8

https://youtu.be/1QiDrhekQk

https://www.mechon-mamre.org/p/pt/pt0147.htm 3:56

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_pericope_e.html#8

А: Мойсей нагадує, як він благав щоб йому увійти і побачити Край

В: Бог розгнівався і каже – ні. Напоуми і зміцни Ісуса Навина – він введе народ, а ти тільки побачиш, але не увійдеш.

Мойсей нагадує Ізраілю що Бог відповідає на молитву “ні”. Прикладом є він сам, оскільки доведений народом до гніву ослухався Божого наказу і накликав на себе гнів Божий. Бог сказав “ні” тому, хто свого часу заступався за цей народ, з ким Бог говорив, як з другом (Вих.33:11). Здається що на молитву Мойсея не може бути відповіді “ні”. Щоб такого не здавалося, Бог відповідає “ні” – в землю ти не війдеш. Нагадуючи про це Мойсей яскраво ілюструє, що Бог – не мовчазний Бог, це не німий ідол, а Той, хто відповідає. Просто інколи Його відповідь – “ні”.

Хтось сказав, що Бог відповідає:

Так, ні і почекай.

Не знаю чи точно це сказано, але точнно знаю, що ізраільтяни назавжди мали б запам’ятати цю подію, як символ Божої суверенності. Навіть найблищий до Нього слуга – це слуга, який не буде вказувати Йому що робити. Про це варто пам’ятати і нам.

Коли Христос називає нас друзями – це ніяк не перекреслює, що ми вважаємо себе рабами. Панібратське ставлення до Господа – це самодурство.

9 Заклик дотримуватися Закону (4:1-14)

Повторення Закону – Перикопа 9

https://youtu.be/ihsEF2w_4do

https://www.mechon-mamre.org/mp3/t0504.mp3 00:00-02:50

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_pericope_e.html#9

A: Постанови та Закони (Боже Слово). B: Написане (Хаджіме Мураї) Заповіді, які наказано чинити. C: Бачили. D: Жити. E: Дивіться. F: Великий народ.

На мою думку пункти перші дві частини в запропонованій літературній структурі можна об’єднати, тому що тут йдеться про Заповіді і їх виконання.

tn These technical Hebrew terms (חֻקִּים [khuqqim] and מִשְׁפָּטִים [mishpatim]) occur repeatedly throughout the Book of Deuteronomy to describe the covenant stipulations to which Israel had been called to subscribe (see, in this chapter alone, vv. 1568). The word חֻקִּים derives from the verb חֹק (khoq, “to inscribe; to carve”) and מִשְׁפָּטִים (mishpatim) from שָׁפַט (shafat, “to judge”). They are virtually synonymous and are used interchangeably in Deuteronomy.

Динаміка уривка:

Цей уривок є закликом до ретельного дотримання Божого Слова. У Божого народу є певний досвід (бачили), він пов’язав з Ним Своє життя на Синаї і бачили що зробив Господь з Ваалом Пеорським і як загинули ті, хто йому поклонявся. Вони живі завдяки тому, що дотримуються цього Слова. Тепер від закликає пильно їх дотримувати. Заклик дивитися і пильнувати, виконувати наказане співзвучний з наказом “ходити у світлі”, який ми маємо з НЗ – і тут, і там йдеться про “відкриті очі”, про “перебування у світлі”. Ви – великий народ, а великим народом вас робить Бог: це виявляється в тому, що Він їх слухає. Чому ? Тому що вони Його – Він їх знає (в.7). Друге, що робить людей дітьми Божими, великим народом є Його правда. Хіба не про це ж саме говориться в 2 післанні до Тимофія 2:19 ?

10 Проти ідолопоклонства (4:15-31)

Повторення Закону – Перикопа 10

https://youtu.be/v8ai0qOa7o0 2:50-5:49

https://www.mechon-mamre.org/mp3/t0504.mp3

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_pericope_e.html#10

Даний текст – це настанова, яка основана на заповіді “не сотвори собі кумира”. Ця настанова не просто повчає, а спрямована в майбутнє. Мойсей говорить про час, коли були дані заповіді (А), про наказ не служити ідолу (В), він знову констатує той факт, що Він не перейде Йордану (С) і застерігіє від того, щоб вони не забули завіт (D) – центр хіазму; а далі ми бачимо як він говорить про те ж саме у зворотньму порядку (перехід через Йордан, служіння ідолам і дні, які наступлять внаслідок відступлення).

Тут я подумав що це пов’язано з тим, як НЗ говорить про пророцтво. Пророцтво випоавнилося у Христі. Вірячи в Христа, приймаючи Його Слово, тобі не треба якогось особливого одкровення чи статусу, щоб взнати що буде. В принципа ми це бачимо також і тут: от будете слухняні, буде так; не будете слухняні – буде отак. Попадаючи в біду через свої гріхи, людство не може зрозуміти чому це трапилося… Якщо не вірити, ніколи не зрозумієш. Я не скептик, але мені зрозумілі пости, в яких люди зараз пишуть: “Почекайте, ще скоро планета нам дасть знати, що ми її пластиком засмітили – що води не буде”. Люди розуміють що в цього є наслідки. Так само якщо Бог говорить про ідолів, то це серйозно. Ідоли приносять культуру, яка руйнує сама себе руйнує.

  11 Могутні Божі чини (4: 32-40)

Повторення Закону – Перикопа 11

https://youtu.be/ET2R7CpMUzY

https://www.mechon-mamre.org/mp3/t0504.mp3 5:49

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_pericope_e.html#11

Перикопа складається з 3 частин, які розташовані паралельно одна до одної:

А-А1: йдеться про вогонь;

В-В1: про вихід з Єгипту

С-С1: через це пони мають пізнати, взяти до серця що Господь – це Бог.

Динаміка така:

Мойсей нагадує про створення Ізраіля, посилаючись на створення людини, яка втратила можливість чути Бога. Бог говорив до Ізраіля з середини вогню на Синаї (А). Далі він нагадує що Бог вивів його з Єгипту (В). Ці теми звучать тут у вигляді питань, відповідь на які очевидна (тобто риторичних): ти чув про подібне вже було, таке вже траплялось, якийсь бог таке вже зробив ?

Ми можемо поставити питання ще риторичніше ? Якийсь Бог помирав за нас на хресті ?

Частина С: пояснення, що це було показане, щоб ти пізнав, що Господь – це Бог.

Образ вогню, і того, як Бог відповідає з вогню не раз з’являвся і з’явиться в Писанні (згадайте ту ж саму історію про Іллю, ім’я якого означає Господь є Бог, там Бог відповів вогнем з неба, тоді як Ваал, бог кидає блискавки “пішов в туалет” – так там сказано таке – Біблія не підбирає слів, коли йдеться про безумство ідолопоклонника: Ілля питає, що з Ваалом: він спить, чи “обернув тогу довкола ніг” – вислів, який в нашій мові означає “пішов по… ”).

Закінчується тим самим висновком, який вже звучав: внаслідок Того, що Бог творить (Нове Творіння, Вихід і введення в землю) ти сьогодні пізнаєш і візьмеш до серця – іншого Бога нема, тому треба і далі виконувати те, що каже Єдиний Живий Бог.

Ми покликані пізнавати Бога на підставі того, що Він для нас зробив у Христі.

Ця перикопа центральна в 2 групі, яка складається з 7-ми перикоп, які ми розглядаємо на цьому тижні.

31 березня (Вт)

12 Міста притулку на схід від Йордану (4:41-43)

Повторення Закону – Перикопа 12

https://youtu.be/DCxFMt6x_GE

https://www.mechon-mamre.org/mp3/t0504.mp3 7:37-8:10

http://www.bible.literarystructure.info/bible/05_Deuteronomy_pericope_e.html#12

Проста хіастична структура АВА1: три міста, їх призначення і назви.

Чому тут йдеться про міста-притулки по тім боці Йордану ? Мабуть тому що тут ми знаходимося географічно і це актуально для племен, які тут отримали землю. Про міста притулки вже було сказано в Числ. 35 розділі.

Про міста притулки: суть подібного закону стосується вбивства, при якому те, що трапилося ніяк не пов’язане з мотивом (в.42). Месника за кров не дуже цікавлять твої мотиви, якщо ти вбив його родича. Тому тебе будуть захищати левити у місті-притулку. Доки ти в цьому місті – ти в безпеці і зможеш вийти звідти тільки після смерті Першосвященника. Відсутність подібних законів призвела б узаконення несправедливості у суспільстві: страждали б “невинні” люди.

Цікаво, що коли Христос вчить про вбивство, він загострює увагу на мотиві: хто гнівається на брата, той винний. Це вказує на важливість мотивів наших вчинків.

13 Перехід на інше місце (4:44-49)

Повторення Закону – Перикопа 13

https://youtu.be/hEYqMv0zCbE

Паралельна структура: вихід з Єгипту (АА1) і два царі (ВВ1);

Хермон – Сіріон, Сенір, Сіон (пор.3:9) – не плутати з Сіоном; різні народи давали різні назви; можливо у деяких випадках йдеться про різні вершини гір (як наприклад в Карпатах є Говерла, є Ігровець і тп…)

Джордан вважає цю перикопу початком великого розділу, який охоплює матеріал аж до 26 розділу книги: Мойсей вчить тут Божого Закону.

Мойсей дав застосовує Закон до нових ситуацій – він був даний в пустелі, а тут вони входять в землю. Це потребує нового застосування. Так само сьогодні: ми маємо витлумачити і застосувати Біблію до сучасного життя. Біблія нічого не говорить про короновірус чи порнографію. Це сучасні проблеми. Але ми маємо зрозуміти, як те, що говорить Біблія можна застосувати до сучасних проблем.

(приклад роліка на Ютубі, в якому Павло Бартосік розповідає що Біблія говорить про коронавірус (нічого), але як каже Богуміл: z drugej strony, ми можемо і маємо застосувати те, що вона каже, до ситуації що склалася з короновірусом. Це вже намагаютсья зробити сучасні теологи. Можливо тому, що їм це не вдається Павло зняв подібне відео, але серед усього що пишуть є справжні відповіді (Наприклад, вчора я читав статтю НТ Райта про Плач)…

Отже, таким чином ми вже можемо бачити, що книга має завітну структуру:

Історія, Закони, Санкції і Правонаступництво (пісня Мойсея) і передача повноважень Ісусу Навину і смерть Мойсея.

Таким чином в перших розділах книги, які ми зараз читаємо відбувається оновлення завіту: згадайте, як це було – вони згрішили зробивши Золоте Теля і Бог оновиви з ними завіт, встановши левитів замість первородних синів, потім вони згрішили, відмовившись увійти в землю і тут знову завіт оновлюється…

Мойсей звертає що заповіді, закон, даний в контексті виходу з Єгипту і перемоги над ворогами. Тобто він має цю історичну рамку – все відбувається на фоні Виходу і завоювання – ми не маємо відділяти ці речі одне від одного, тому що Закон – це частина завітних стосунків, які складається не тільки з самих заповідей, а з усього, що відбувається з Божим народом. Так само ми не можемо відділити Євангеліє, вчення Ісуса Христа від Його Церкви, її історії, яка теж складається з Виходу і перемоги, в результаті якої Царство поширюється, тобто відбувається певне завоювання.

14 Десять заповідей (5:1-22)

Повторення Закону – Перикопа 14

https://youtu.be/aI8h8Q1Z3l0

https://www.mechon-mamre.org/mp3/t0505.mp3 00:00-3:17

Порівняння з Вих.20: різниця в слові про суботу і не бажай… (відмітити)

Чи є це заповідями ? Чому слів 9, а не десять ?

Це оглядове вивчення, я зверну увагу на хіастичну структуру і яке це має значення, а кожну з заповідей окремо ми будемо розглядати пізніше, тому що більша частина книги – до 26 розлілу: це пояснення цих заповідей.

А-А1: Господь говорить з ними на горі, з середини вогню. Мойсей підкреслює, що це відбувалося з ними, а не з батьками, даючи їм розуміти, як треба сприймати почуте. Воно їх стосується ? Їх же там не було ? Це цікаве питання, від відповіді на яке залежить чи будуть вони взагалі слухати. Чи не тому сучасні люди не дуже цікавляться Біблією, що не вважають себе причетними до її історії.

В-В1: Порівняймо в.7 і 21: обидві заповіді вочевидь стосуються вірності. Чужий Бог і чужа жінка… Джордан пов’язує сказане тут з так званим завітним і літургійним ідолянством, про яке ми потім поговоримо…

С-С1: 11 пор. 20 – обидві частини стосуються розбіжності між словом і вчинком: стосуютсья неправди яку ми говоримо і практикуємо. Джордан пов’язує заповідь 11 вірша з ідолянством, яке виражається у формі “лицемірства”. В часи Ісуса євреї вже ані поклонялися чужим богом, ані не робили собі ідолів – відома історія про те, як Пилат повісив “зображення звіра” в храмі – Римський прапор і вони прийшли в його резиденцію в Кесарію і підставили свої шиї, даючи зрозуміти що готові померти, якщо він не прибере це зображення з храму (у фільмі Ісус (реж. Джреремі Сісто) є сцена, де відбувається подібне – але там це відбувається в самому храмі)

Так от Христос говорить про ідолянство в іншому контексті, в контексті, в якому євреї порушували це слово: не носи Ім’я Господа Бога твого надаремно (більш точний переклад); не промовляй неправди на ближнього – це дає зрозуміти як ці заповіді пов’язані. Біблія постійно говорить про справжність і правду, коли йдеться про завітні стосунки: це поширюється на завіт з Богом і наші стосунки з людьми.

D-D1: 14 і 19 вірші – як слово про суботу пов’язано з кражею ? Що відбувається коли замість того, щоб поклонятись Богу і відпочивати, ми працюємо ? Порушується встановлений Богом порядок, тобто ми крадемо те, що належить Богу (щось подібне сказано про десятини у Малахії).

З іншого боку, якщо ми крадемо у Бога, якщо ми зраджуємо, не вірні Богу, то чому б не красти і не зраджувати одне одному ? Це як заповідь про любов до Бога і до ближнього, які зазвичай є підсумком першої і другої частини цього хіазму…

Пояснимо стосовно цієї заповіді: люди мають майно і ми не повинні його красти і ближні, які від тебе залежать мають мати день спочинку, тому ті, від кого це залежить не повинні позбавляти їх можливості поклоніння і відпочинку в цей день.

В наш час заповідь про день спочинку тлумачать в контексті суспільства вцілому – її неможливо виконати, якщо суспільство змушує тебе працювати, тобто не встановило День Господній – це не вихідний на рівні держави. Це окрема тема, але хіастична структура спрямовує нас в цьому напрямку для тлумачення….

Е-Е1: 16 пор 16: що є спільного ? На думку Хаджіме Мураї в обох текстах йдеться про обов’язок по відношенню до того, з ким ти пов’язаний кровним зв’язком: батьки-дружина.

F: центром хіазму є заповідь не вбий; я тільки хочу звернути увагу на те, що гріх набув поширення саме як вбивство (Каїн вбиває Авеля); а також на те, що Іоанн в своєму післанні багато говорить саме на цю тему – хто вбивця, як не той, хто ненавидить брата ?

Грішник ненавидить Бога і хоче Його вбити, але оскільки він цього зробити не може, він вбиває ближнього. Ось так виглядає пояснення. Я рекомендував би прочитати розділ про Пекло в книзі Ральфі Сміта “Трійця і реальність”. Ці теми пов’язані.

Описуючи ставлення людини до Бога в книзі «Перші святі» Джеймс Джордан каже, як змінилося ставлення людини до Бога після гріхопадіння:

«Грішник ненавидить Бога і бажає Його вбити. Грішник ненавидить Бога і бажає знищити все, що нагадує йому про Нього.

Бог є життя, а тому людина ненавидить життя і любить смерть. Як сказано в книзі Приповістей, «всі, ненавидять Бога, люблять смерть» (Пр. 8: 35-36). Грішники також ненавидить християн, які стали подібними до Бога. Ось чому вони вбили Ісуса і пророків.

По суті кожен грішник ненавидить також і себе, оскільки він створений за образом Божим. До того ж, грішники ненавидять один одного, тому що за образом Божим створено всіх.

І, врешті решт, грішники ненавидять творіння, бо воно відображає славу Божу. Таким чином, насильство і вбивство є вродженими якостями людини після гріхопадіння».

Ставши гріхом, Христос замістив вищеописаного грішника на хресті. Бог хотів давав шанс навернутися Каїну (див. Буття 4) і казав до юдеїв, які увірували в Нього: “Ваш батько – диявол, Він був душогуб від початку… Якщо якщо Син вас звільнить, то будеье вільні…

Отже ми закінчили розглядати 2 композицію з 7 перикоп, центральною є перикопа 11, яка розповідає про могутні Божі діла (Повт. Зак. 4:32-40, про яку ми говорили вчора) і стоїмо на порозі вивчення першої заповіді, яке розпочнемо на тому тижні. А завтра ми продовжимо читати Євангеліє від Луки.

7-2

8 Moses views Canaan from Pisgah (3:23-29)
3:26 But the LORD was angry with me on your account and would not hear me.
Jealous God 14 The ten commandments (5:1-22)
5:9For I, the LORD, your God, am a jealous God,

1 квітня 2020 року

Луки 12-9

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH8IBN6R5yoMk2k70AUZ89aY

 

97 Багач і Лазар (16:19-31)

98 Христос вчить учнів (17:1-10)

99 Ісус очищає 10 прокаженних (17:11-19)

100 Прихід Царства (17:20-37)

101 Притча про вдову та неправедного суддю (18:1-8)

102 Притча про фарисея та митника (18:9-14)

103 Ісус благословляє дітей (18:15-17)

104 Багатий юнак (18:18-30)

105 Ісус втретє передрікає смерть і воскресіння (18:31-34)

106 Ісус зцілює сліпого біля Єрихону (18:35-43)

107 Ісус та Закхей (19:1-10)

108 Притча про 10 мін (19:11-27)

109 Тріумфальний вʼїзд Ісуса в Єрусалим (19:28-44)

 

1 квітня (Ср)

97 Багач і Лазар (16:19-31)

https://www.youtube.com/watch?v=wDtcItXdWgo

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#97

Прочитати:

Перед тим як ми розглянемо літературну структуру і поговоримо про цю причту, як хочу вказати (за допомогою коментаря) на зв’язок цієї притчі з СЗ. Нам інколи здається що Притчі Христа – це якісь надумані історії, які виникли просто в свідомості Христа і ні на чому не основані. Але це не так і цей коментар ілюструє як ця притча буквально виросла з роздумів над Писанням:

Карсон т2 стор186:

Притча о богаче и Лазаре содержит несколько аллюзий на тексты ВЗ и отголоски ветхозаветных повествований. Толкователи указывают на то, что в этой притче есть аллюзии на повеления, касающиеся заботы о бедных и нуждающихся во Втор. 24, 7-15 (С. F. Evans 1955:49; С. A. Evans 1990:250; ср. Marshall 1978:632). О том, как одевался богач, в Лк. 16, 19 сказано: «одевался в порфиру и виссон»; это описание напоминает слова Притч. 31, 22 и означает, что он жил как царь (Fitzmyer 1981-1985:1130). Имя «Лазарь» (Лк. 16,20) соответствует еврейскому имени «Елиезер» («Бог помогает»), некоторые ученые рассматривали аллюзию на образ верного Авраамова раба, который носил то же имя (Быт. 15,1-2), по причине того, что одним из действующих лиц истории является Авраам (Derrett 1970:86-87). Елиезер почти стал наследником Авраама (Быт. 15, 2-4), и пока он не встретил Ревекку у колодезя (Быт. 24, 10-12), он опасался, что его могут не принять родственники Авраама (см. критическую оценку этого взгляда в работе Bovon 1989-2001:3:120). Упоминание о псах, которые приходили и лизали струпья Лазаря (Лк. 16, 21), перекликается с отрывками из ВЗ, в которых говорится о том, что псы пожирают трупы (ср.ЗЦар. 14, 11; 16, 4; 21, 24; Пс. 21, 16-17; Иер. 15, 3; см. Hultgren 2000:112). Слова Лк. 16, 22 о том, что Лазарь «отнесен был Ангелами на лоно Авраамово», трактовались как аллюзия на тексты о Енохе, который был взят на небеса Богом (Быт. 5, 24), и Илии, который был взят на небеса в вихре (4 Цар. 2, 11) (см. Hultgren 2000:113). Однако это маловероятно, потому что эти герои ВЗ были избавлены от смерти (Bovon 1989-2001:3:120-21). Образ пламени (Лк. 16, 24) — то есть огня – в гадесе, вероятно, является отголоском Ис. 66, 24: «И будут выходить и увидят трупы людей, отступивших от Меня: ибо червь их не умрет, и огонь их не угаснет; и будут они мерзостью для всякой плоти» (ср. Сир. 21, 9-10; 7 En. 10:13; 63:10; Откр. 20, 14-15; см. Fitzmyer 1981-1985:1133). В нескольких отрывках из ВЗ жажда служит образом божественного суда (ср. Ис. 5, 13; 50, 2; 65, 13; Ос. 2, 3 [Ос. 2, 5 МТ]; 3 Езд. 8, 59; 1 En. 22:9; см. TDNT 2:228-29; Воск 1994-1996:1371). Представление о том, что мертвые могут вступать в общение с живыми, особенно в снах (Лк. 16, 27-28.30), служит отражением 1 Цар. 28, 6-19; 4 Цар. 21, 6; Ис. 8, 19 (есть также и греческие параллели [см. Fitzmyer 1981-1985:1134]). В Лк. 16, 27 Авраам дает ответ богачу, который хочет предупредить своих братьев, чтобы они могли избежать его участи покаянием, – вероятно, в подобном жестокосердии, — «у Них есть Моисей и пророки; пусть слушают их». Эти слова перекликаются со многими отрывками из ВЗ, где говорится о том, как необходимо относиться к ближним, особенно бедным (ср. Втор. 14, 28-29; 15, 1-3.7-12; 22, 1-2; 23, 19; 24, 7-15.19-21; 25, 13-14; Ис. 3, 14-15; 5, 7-8; 10, 1-3; 32, 6-7; 58, 3.6-10; Иер. 5, 26-28; 7, 5-6; Иез. 18, 12-18; 33, 15; Ам. 2, 6-8; 5, 11-12; 8, 4-6; Мих. 2, 1-2; 3, 1-3; 6, 10-11; Зах. 7, 9-10; Мал. 3, 5; см. Воск 1994-1996:1375).

А-А1: невір’я (розкошував щодня – не слухає Мойсея і мертвих би не послухав). Вих.20:22… – книга завіту, в якій йдеться про турботу про бідних (хіастичний центр Вих.22:21-27). Цей чоловік мав би потурбуватися про бідного Лазаря замість того, щоб думати тільки про себе. В цьому проявилося його невір’я, тому що Закон чітко казав що робити.

В-В1: мертвий – смерть всіх рівняє і ставить перед Богом, і тому смерть є дверима, за якими встановлюється справедливість (Євр.9:27). Ніякого переходу туди сюди після смерті не відбуваєтся. Тому молитися за померлих – марна справа.

С-С1: бачити і слухати: це важливі теми цієї притчі – проводиться різниця між тим, що таке віра і тим, що таке бачення. Віра від слухання, а слухання від Слова Божого – тобто треба було слухати Мойсея і пророків (Рим.10). Видимість благополуччя звела багача-ненажеру у пекло. Першим учням було дано побачити Його воскреслим, але Христос казав Хомі: «Блаженні, що не бачили й увірували!» (Іоан.20:28).

D-D1: посланництво: ця тема пов’язана з попередньою – Бог послав Мойсея і пророків, щоб їх слухали. Для цього він послав Сина і апостолів.

3-2;1-1 — Христос посилає учнів;

У цієї перикопи визначне місце в Євангелії, тому що вона пов’язана з великою додатковою кількістю структур: є центр – він пов’язаний з усім, а потім є дві перикопи, які окрім звичних паралелей мають зв’язок з 6 іншими великим хіазмами http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_e.html

Так ось це ось ця перикопа і перикопа, яка говорить про посланництво – як Христос послав апостолів. Хто слухає вас, той слухає Мене і, відповідно, хто вас відкидає, той відкидає Мене…

Е: центр хіазму:Слова Авраама у відповідь на благання Лазаря: ти вже побував у раю – якщо єдине, чого ми прагнемо – це наше власне щастя і благополуччя, то ми його отримуємо тут на землі, отримуємо теж з руки Божої. Але через те, що невірно розпоряджались багатством, не дякували і не потурбувалися про бідного Лазаря, який лежав біля нашого порогу, ми не збагатилися для вічності.

Якщо згадати попередню притчу – Лазар би з радістю прийняв багача в свої обійми, якби той набув собі друзів “багатством неправедним” (мається на увазі не надійним, не справжнім, а не неправедно здобутим). Багач це розуміє тоді, коли вже пізно і нічого змінити не можна.

Воскресіння, яке є кульмінаційним чудом з одного боку, з іншого боку — таке ж чудо як «Мойсей і пророки». Дарування Тори Мойсеєм+пророцтва Святого Письма і воскресіння, і одне і друге — дія Бога.

Бог посилав Мойсея і пророків з тою ж самою метою, з якою воскресив Христа — щоб до Нього прислухались. Щоб прислухавшись до того, що звіщається відкинули дурну самовпевненість і повірили. Щоб зробили це вже тут і сьогодні, бо для цього даний цей час.

Для віри достатньо того, що чудесна дія походить від Бога. А якщо людина не вірить — нічого не допоможе. «Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри!»

Євр.3:7-19 – прочитати.

98 Христос вчить учнів (17:1-10)

Луки – Перикопа 98 https://youtu.be/bIsYw_SNaSk

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#98

Центром цієї перикопи є прохання учнів додати їм віри, але спочатку Христос говорить про спокуси. Це продовжує тему попередньої притчі, тому що непослух і невір’я Божого народу стає предметом спокуси для “Малих цих”. Люди, які вкрай залежні від інших. Чому ? Ну можливо внаслідок свого віку, чи здатності щось самостійно аналізувати і розуміти, або внаслідок того, що вони не мають доступу до ресурсів, вони бідні. Також можуть матися на увазі погани (тому що Христос говорить про море, а море – це символ “народів світу” в Писанні.

Карсон вказує на алюзію на Лев.19:17 і розповідає про равіністичне тлумачення, яке зводилося до того, що брата треба 100 разів “викривати” (обличить). Якщо ця традиція справді існувала, то Христос говорить протилежне. Це не означає, що брата не треба “викривати”, яккраз про це і йдеться – докори (в.3 пор.Лев.19:7), але коли він покається – прости і зроби це стільки разів, скільки треба, скільки разів він проситиме, тобто “сім разів” – означає роби без кінця.

Як спокуса пов’язана з прощенням ? Не вважаючи на себе в цих питаннях (стосунків, які вимагають того, щоб докорити і простити) ми стаємо спокусою для брата, тому що відкидаємо його покаяння – можливість, яку дав йому Бог. Таким чином порушується “мішпат” – соціальна гармонія і справедливість.

Після цього учні просять про збільшення віри. Порівняння віри з гірчичним зерном нагадує притчу про Боже Царство, яке виростає і стає деревом. Ну це вже алюзія, пряме значення очевидне – по суті, справа не у вірі. Віра не є джерелом якоїсь духовної сили. Хтось порівняв віру з “щепленням” в машині – сила залежить не від “щеплення”, а від двигуна, а “щеплення” приводить двигун у дію. Так само віра – вона від слухання, а це стан повної залежності і нездатності диктувати умови і контролювати.

Саме це Христос пояснює далі, коли каже що замість того, щоб просити “збільшення віри” раб має навчитися казати: “Ми – нікчемні раби, бо зробили лише те, що мали зробити !”. Саме в такому ключі думали і писали про себе апостоли, починаючи свої післання і взагалі у Павла ми можемо знайти багато висловлювань в подібному ключі.

Словом віра і покора – це дві сторони однієї медалі. Віра – це відвага довіряти Богу, а не покладатись на себе і своє можливості. Одне без другого не відбувається. Це можна побачити на прикладі інших Євангельських історій, в яких ті, чия віра є дієвою применшують себе і кажуть – ми недостойні (жінка сирофінікіянка, яка говорить про псів, що їдять крихти зі столу господаря або сотник, який каже, що недостойний, щоб Христос увійшов до нього додому)

Виходить смішне: Христос закликає уявити пана, який садить раба за стіл і йому дякує. Це абсурд.

Учні – раби Христові і не мають покладатись на надзвичайні можливості, а мають розуміти що вони не себе представляють – вони представляють Христа. Їм треба думати як навчитися прощати, як не стати спокусою для інших. Але їх тягне на подвиги: “Додай нам віри !” І Христос продовжує їх вчити про віру і те, що її супроводжує.

Мені подобається висловлювання Любомира Гузара. Відповідаючи на питання Гордона в інтервʼю (здається 2011 року) він сказав: “Я ніколи в житті не шукав чогось особливого і надзвичайного. Я просто робив те, що мав і міг робити”. Здається він зрозумів сказане тут Христом і прикладом свого життя передавав, як міг, це вчення. Такими тружениками були і реформатори 16 століття: Кальвін, Лютер і багато інших, які робили те, що були повинні робити. І їх праця не була марною.

9-2-1:4-3-2

98 Some sayings of Jesus (17:1-10)
17:10 So should it be with you. When you have done all you have been commanded, say, ‘We are unprofitable servants; we have done what we were obliged to do.'” (17:10)
Humble person 102 The parable of the Pharisee and the tax collector (18:9-14)
18:13 But the tax collector stood off at a distance and would not even raise his eyes to heaven but beat his breast and prayed, ‘O God, be merciful to me a sinner.’ (18:13)

99 Ісус очищає 10 прокаженних (17:11-19)

Луки – Перикопа 99 https://youtu.be/WoW7pnMTJ6Q

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#99

А-А1: Прокаженні благають про зцілення, очищаються від прокази, але не дякують і Христос питає: куди вони поділися ? Цікаве питання… Думаю воно виникає у Христа щоразу, коли замість того, щоб прийти в неділю в Церкву і подякувати, грішники, яких Він спас від гріха займаються своїми справами. Хіба ні ?

В-В1: ми бачимо що Господь відсилає їх до священників, тобто діє в звичній для Себе манері – непомітно, непублічно, так, що можна було б подумати що це не Він їх зцілив – саме пройшло… Але проказа – це не кашель чи насморк.

Коли людство стикається з такими проблемами як короновірус – це привід плакати і кричати до Бога – змилуйся над нами, тому що ми не можемо це вирішити самі. А коли Він вирішить – подякувати.

С (центр) – один з десяти віддає хвалу Богові і припадає до Христових ніг у поклонінні. Він не просто очистився – віра його спасла. Можна багато говорити про короновірус і зараз не можливо про це не думати і не говорити, але давайте не забувати що від обставин, у які ми попали не змінилося головне – не змінилося людина, її призначення і не змінився Ісус Христос: тому давайте в час посту і коронавірусу треба плакати і благати Його про зцілення, а потім прийти і подякувати за Його дію.

Зрештою, ми б мали це робити навіть тоді, коли б не було коронавірусу. Наслідком нездорового сприйняття ситуації є не тільки спроба вирішити все політичним, медичним і соціальним шляхом, тобто шляхом виключення Бога. Наслідком нездорового сприйняття ситуації є також оці апокаліптичні сентенції – що вже мовляв кінець світу, а також спроби прогнати вірус молитвою чи святою водою. Це поганство в Церкві. Божим дітям треба перестати носитися з тим, що вони як ті юдеї – особливий народ, а не “самаряни” і винести з цих обставин і з ції історії вірні висновки:

Бог є тим, до кого треба звертатися в біді, а також Той, Кого треба величати і славити за те, що Він дає, зцілюючи нас і визволяючи від бід. Не дякуючи ми вдодібнюємось до самоправедних самодурів.

Карсон стор.187 т2:

Рассказ о благодарном прокаженном самарянине вызывает в памяти ветхозаветную историю исцеления Неемана, чужеземца, который также страдал от проказы (4 Цар. 5, 1-19)….Об аллюзии говорит следующее: Нееман и самаряне охарактеризованы как прокаженные и как чужеземцы; место действия повествований – Самария; общение происходило на расстоянии; очищение совершилось не сразу (после того как больные покинули целителя); возвращение исцеленного прокаженного, восхваление из уст исцеленного прокаженного и благодарение. Смысл аллюзии — и христологический, и богословский: в истории вновь подчеркивается связь между Иисусом и Божьими пророками в Писаниях, и в ней четко выражена мысль о том, что не только израильтяне получают блага спасения, но и чужеземцы (Green 1997:620). чужеземцы (Green 1997:620).

Повеление Иисуса, звучащее в Л к. 17, 14, «пойдите, покажитесь священникам» (epideixate heautous tois hiereusin), является аллюзией на Лев. 13,49: «и пятно будет зеленоватое или красноватое на одежде, или на коже, или на основе, или на утоке, или на какой-нибудь кожаной вещи, – то это язва проказы: должно показать ее священнику [deixei tö hierei]» (ср. Лев. 14, 2-4). Священник был обязан выяснить, прошло ли кожное заболевание прежде, — только после этого бывший прокаженный мог быть вновь допущен в общество. Поступок самарянина, упомянутый в Лк. 17, 15, вызывает изумление: когда на пути к храму (на горе Гаризим?) он понимает, что исцелился, он решает не идти дальше, а возвращается к Иисусу, исповедуя, что исцеляющая сила Бога пребывает в Иисусе (Green 1997:621).

Деякі теологи проводять різницю між “вдячністю” – вона виникає тому, що щось зроблено для мене, і хвалою – коли йдеться про те, що я возвелую того, кому я можу бути вдячний. Текст говорить про хвалу. Про це говориться тому, що ми часто можемо бути вдячні, але забуваємо хвалити. Це такий собі егоїзм. Під час Богослужіння вдячність доповнює хвалу, а хвала – вдячність.

Між гріхом і невдячністю існує тісний взаємозвязок (Рим.1:21). Бог посилає дощ на праведних і неправедних, але земля не завжди приносить очікуваний плід:

«Бо земля, що п’є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і вирощує, вона благословення від Бога приймає. Але та, що приносить терня й будяччя, непотрібна вона та близька до прокляття, а кінець її спалення» (Євр.6:7,8).

«Отож, завжди приносьмо Богові жертву хвали, цебто плід уст, що Ім’я Його славлять» (Євр.13:15).

Зростання у вірі, або як каже Павло «збагачення у вірі», можливе тільки через подяку (Кол.2:6,7). А вдячними людьми часто виявляються зовсім не ті, від кого в першу чергу очікується вдячність.

Вдячність і хвала — це головне в християнській вірі. Причастя — це Євхаристія, а це слово означає «вдячність». Не забуваймо дякувати і хвалити Бога. Тому ми, зрештою, щонеділі причащаємось, тому молимось перед споживанням їжі. Тому що навіть самі прості дари, якими наповнене наше життя — привід для хвали.

2 квітня (Чт)

100 Прихід Царства (17:20-37)

Луки – Перикопа 100

https://youtu.be/vr6Sb1-i9Uk

Найбільшим аргументом на користь того, що Христос говорить про 70 рік є наступне: Христос говорить до тих людей і каже що їм робити; він каже як все буде відбуватися і куди бігти чи не бігти (це конкретні географічні і часові рамки – в іншому Євангелії він каже що “рід цей не мине доки це все станеться”. Такі факти не можна просто ігнорувати в тексті.

З іншого боку тлумачення есхатологічних текстів має вписуватись в загальну картину (пазл має підійти): (описати погляд Джордана):

Yet, while the initial coming of the Kingdom was in three stages, there is yet a fourth and final stage to come. After A.D. 70, God made it clear who the true heirs of the Old Covenant really were. All the same, the Church still exists in conflict in this world; and no matter how glorious the kingdom may become, she will still experience difficulty and death, and will still coexist with unbelievers. Only with the Second Coming of Christ will the Kingdom be finally come in all its fullness.

Христос говорить про третю і четверту стадію, не відділяючи їх чітко, тому що Він сам каже що не знає години, а суть, того, що Він говорить зводиться до того, що це станеться несподівано. Можливо тому ми маємо стільки тлумачень, які зводять все до “або-або” (йдеться або про 70 рік, або про кінцевий прихід), а Христос говорить про інше. Наступна перикопа – про молитву…

Нам допомагає побачити суть структура тексту:

А-А1: Коли-де (питання фарисеїв-учнів);

The form of the Pharisees’ question shows that they are thinking of the Kingdom as something still future. They believe that it will come; and they ask ‘when?’

. . . a kingdom can hardly be ‘here’ or ‘there’, and so the reference must be to the ruler himself.”

If they had believed on Him, the kingdom would have begun shortly, immediately after Jesus’ death, burial, resurrection, ascension, the Tribulation (cf. Dan. 9:24-27), and His return. It was within their reach.

В-В1: день Сина Людського;

С-С1: дні Ноєві і Лотові – порівняння з днями Лотовими і Ноєвими

Тобто ми бачимо що Христос відповідає тут на питання фарисеїв, яке переростає у настанову для учнів.

Карсон т2 стор 189-192: огляд коментаря.

The general teaching of the parable (про орла як і уривку вцілому) is that Jesus’ appearing and the beginning of the kingdom will be sudden and unexpected by most people who are alive then. It will be an unmistakable event in history and will involve physical danger for earth-dwellers because divine judgment will follow immediately. No one will be able to miss it when it occurs. Jesus did not say exactly when it would occur, but clearly it would not happen immediately. An interval of time would have to elapse.

Христа питають “коли” і “де”, а Він відповідає «як». Царство вже є посеред людей, але більшість людей його не помічають, тому що стурбовані іншим. І тут раптом у під виглядом катаклізму несподівано приходить суд. Так як це вже було в історії: в часи Ноя, в часи Лота і під час зруйнування Єрусалиму в 70 р після Різдва Христового, про яке говорить Господь у цьому фрагменті Євангелія.

Люди завжди не думають, поки не припече. А нащо думати, щось кардинально змінювати враховуючи реальність, прихід Царства коли і так є чим займатись: “… їли, пили, женилися, заміж виходили… купували, продавали, садили, будували».

Пишучи про апокаліптичність подій нашого часу Пітер Лейхарт звертає увагу на те, що “апокаліпсис” означає “одкровення”, “зняття покривала” – тобто коли щось не ясно і не явлено, а потім стає явленим. Події з коронавірусом апокаліпничні в цьому сенсі, вони “відкривають” Ісуса Христа і Його суд. Але це не значить що завтра прийде Христос і забере. Питання не в тому “коли і де”, а в тому що подібного роду апокаліптичні події завжди приходять несподівано: ні фарисеї не очікували того, що трапиться, ні люди часів Ноя, ні учні в часи Христа (тому що вони питають: а чи не зараз ти відновлюєш Царство). Він попереджує, що це буде неочікувано: тому нам не треба обирати поміж, а треба припустити що Він говорить і про 70 рік, як рік Свого 2-го приходу і про той прихід, який у майбутньому. І якраз в цьому суть Його настанов: люди займаються буденними справами, в цьому немає нічого поганого, але раптом все міняється, тому що приходить потоп чи суд (як за часів Ноя чи Лота).

101 Притча про вдову та неправедного суддю (18:1-8)

Луки – Перикопа 101 https://youtu.be/Jy36-Zi4e4E

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#101

Заклик до молитви лунає після того, як Христос говорив про Свій 2 прихід (так як в інших текстах Євангелії, коли Христос просто закликає пильнувати і молитися.

Тут він лунає у формі притчі, яка має паралельну структуру:

А-А1: суддя: він неправедний, не боїться Бога і не соромиться людей

В-В1: юридичний процес в результі якого вдова отримає:

1. захист від супротивника (йдеться про якесь юридичне рішення що її захистить).

2. Помсту (Грецьке слово, яке тут наводиться має подвійне значення) і тому це може бути застосоване до молитви-благання про відплату, приклади яких ми маємо в Псалмах і часто не зовсім точно називаємо Псалмами-прокляття, як наприклад: Псалом 108(109): “Боже правди моєї, не будь мовчазливий”. Від таких молитов є користь духовна і суто психологічна. Бог ніколи не казав що помсти і справедливого вироку за гріх не буде. Він казав що Він Сам відомстить, а ми не маємо мстити. ).

Приклад такої молитви є у книзі Об’явлення: Об’явл.6:10 (читати)

Звісно що ці ідеї між собою повʼязані. Захищаючи, Бог мстить і віддаючи справедливу відплату – Він захищає.

Тобто вона просить невідступно просить, надоїдає цьому судді, а далі Христос питає (В1), відшковхуючись від цього прикладу: а Бог відповість Своїм обраним ? Точніше питання поставлене у риторичній формі: А чи Бог не відповість, хоч і бариться ?

С-С1:

Суддя сказав собі: я це зроблю, тому що я не хочу щоб вона мені докучала (тут присутній момент описання його мотивації);

Так само коли йдеться про те, що зробить Син людський (це пов’язує цей текст з попереднім безпосередньо, тому що тут йдеться про Сина Людського і Його прихід).

Отже, Він ставить ще одне запитання, яке пов’язане з тим, як ми молимося і як Він відповідає: чи Він на землі знайде віру ?

Цим Він ще раз нагадує заради чого Він пішов і заради чого вернеться. Ми маємо зустріти Його з вірою, вірними. Наречений дає Своїй Нареченій шанс довести свою вірність терпінням, тим, що вона не сумніватиметься в тому, що рано чи пізно він відповість.

Саме про це говорить Петро, коли каже, що вважайте “затримку”: коли Бог не втручається – Божим довготерпінням, спрямованим на те, щоб вас спасти. Він посилається також на Павла, який постійно про це говорить (2 Пет.3).

(пор.в1: закликає не занепадати духом).

Прикладом молитви, до якої закликає Христос може бути історія про боротьбу Якова з Богом (Бут.32:24-32). Він не занепав духом, а продовжував молитися, коли опинився між Ісавом і Лаваном. Віра Якова – віра переможця, який не занепадає духом, відчайдушно боротися з Богом. Завдяки такій вірі він отримав нове імʼя, яке назавжди повʼязане з Божим народом – “Ізраїль” – той, хто бореться з Богом.

Карсон т2 стор 192 – коментар.

102 Притча про фарисея та митника (18:9-14)

Луки – Перикопа 102

https://youtu.be/RG05FB9aHnM

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#102

Ми сприймаємо цю історію як ілюстрацію праведності, але давайте не забувати що це певне продовження теми “молитва”. Саме в молитві виявляється те, про що говорить Христос.

Структура уривку:

А-А1: приниження і возвишення: людина, яка возвеличує себе і принижує інших (А) і Бог, який теж робить це на підставі того, як читинь людина – смиренна вона чи ні.

В-В1: Два чоловіка, кожен з яких уособлює щось одне: фарисей – праведність, митник – гріх. Виявляється – навпаки. Цікаво що Христос говорить про оправдання так, ніби існує якась його міра. Думаю, це пов’язано з тим, що митник – справді уособлення гріха, тому що він – зрадник і зазвичай обдирає свій народ. Проте оправдання не приходить від нього самого, а від Бога. Воно приходить у відповідь на молитву, в якій він визнає себе грішником. Це робить з нього праведника. Про оправдання тут говориться не в статичних понятійних категоріях, а в динамічних – як про певний процес. Це означає що фарисей може легко перетворитися на митника, тобто праведник – на грішника і навпаки.

З цим пов’язане таке поширене твердження: «Входячи у життя вічне ми дуже здивуємось, що не побачимо там тих, кого сподівались побачити, але побачимо тих, кого побачити не сподівались і, по-особливому здивуємось тому що ми самі опинились тут».

Якщо людина. маючи інших за ніщо, вважає себе праведною, якщо величається своєю побожністю, то буде понижена. Рано чи пізно вона стикнеться зі своїм гріхом і він потягне її вниз.

9-2

102 The parable of the Pharisee and the tax collector (18:9-14)
The Pharisee took up his position and spoke this prayer to himself, ‘O God, I thank you that I am not like the rest of humanity– greedy, dishonest, adulterous– or even like this tax collector. 18:12 I fast twice a week, and I pay tithes on my whole income.’ (18:11-12)
Arrogant people 104 The rich ruler (18:18-30)
And he replied, “All of these I have observed from my youth.” (18:21)

Пробелема в тому що у всі часи і сьогодні теж, саме самоправедні люди – є символами релігійності. «Митникам», тобто людям, гріхи яких явні і які засуджуються публічно навіть відмовляють в можливості покаятись… От, кажуть, був такий грішник і вже він “виправився”… Ми хотіли би щоб все було якось більш зрозуміло – було зрозуміло хто є хто одразу.

Але Христос і розповів цю притчу щоб ми змогли помічати те, що стоїть за словами і видимістю. «Фарисейські нотки» можуть звучати і в наших молитвах.

Так само не обовʼязково бути «митником» (відвертим грішником), щоб щиро кричати про допомогу. Контраст між цими двома людьми — це просто ілюстрація того якою обманливою може бути зовнішність, коли йдеться про стояння перед Богом.

Сучаний фарисей добре вивчив “молитву грішника” і це звучить не менш лицемірно, чим та подяка: дякую, що я такий праведний. Ось докази… (і він все це перелічує, тому що приємно купатися в думці “який я чудовий праведник”)

Карсон т2 стор 193 – коментар. Таким чином ми бачимо як Писання – це єдине ціле і вчення Христа витікає з того самого Писання, що і писання фарисеїв. Проблема була в тому, що вони не жили так, як вчили і тому на ділі Писання перекручували, виникав оцей дисонанс – праведники стають гіршими за грішників.

9-2-1:4-3-2

98 Some sayings of Jesus (17:1-10)
17:10 So should it be with you. When you have done all you have been commanded, say, ‘We are unprofitable servants; we have done what we were obliged to do.'” (17:10)
Humble person 102 The parable of the Pharisee and the tax collector (18:9-14)
18:13 But the tax collector stood off at a distance and would not even raise his eyes to heaven but beat his breast and prayed, ‘O God, be merciful to me a sinner.’ (18:13)

Це актуально для Церкви сьогодні, оскільки її проблема “лицемірство” і я ми маємо остерігатися цієї “закваски”, цих “ноток” самоправедності. Я вам скажу, що якщо таке вважається нормою Церкві – люди цим заражені і боротися з цим особисто дуже важко. Зазвичай якщо ти не лицеміриш з усіма, тебе просто випльовують. Тому тримайтесь Церкви, якщо там немає лицемірства (звичайно це залежить в першу чергу від лідерів) і втікайте, якщо нема шансів впливати на ситуацію і оберігати себе від цього. Я свого часу так і зробив.

3 квітня (Пт)

103 Ісус благословляє дітей (18:15-17)

Луки – Перикопа 103 https://youtu.be/NkUP2ovvUN8 -3:28 карсон 194

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#103

На прикладі цієї малої перикопи ми бачимо динаміку того, як побудована паралельна струкрура тексту, тому що тут 3-часна така структура вміщається в 3 вірші. АВС-А1В1С1:

А-А1: немовлят приносили – пустіть, щоб приходили.

В-В1: учні докоряли – не забороняйте.

С-С1: покликав – не увійде

А-А1: По-перше, ми чуємо що немовлят приносили… але ж Христос каже – пустіть їх, щоб приходили… Зрозуміло, немовлята не можуть прийти самі, але коли їх приносять – їм ніби дають можливість прийти. Це як в історії з розслабленим – його принесли і допомогли йому стати близьким тоді, коли сам він цього зробити не міг.

З іншого боку це треба сприймати як наказ принести. Коли Христос говорить пустіть немовлят, Він має на увазі принесість – не треба чекати, доки вони виростуть і думати що, мовляв, для них присутність у Церкві, присутність там, де Христос – це щось ще незрозуміле і непотрібне.

В-В1: На фоні чого це відбувається: Христос побачив, що учні докоряють тим, хто це робить і вирішив сказати про щось вкрай важливе. Христос часто звертав увагу людей на події, які відбувались довкола і пов’язував з ними своє вчення.

Бо ж учні просто поділяють загальноприйнятий погляд. Якщо це не розумна доросла людина – це їм не рівня. В древньому світі дитину могли покласти край дороги, якщо не могли прогодувати. Кожну дитину приймали в сім’ю не в силу її біологічного народження, а через обряд усиновлення, який полягав у тому, що голова роду усиновляв її. Далі, це ще питання, чи дитина виживе і чи буде здоровою, може вона ще і не стане повноцінним членом суспільства…

Батьки зазвичай бажають добра своїм дітям і проблема тут не в них. Проблема – в учнях. Проблема (як в багатьої інших випадках) в Церкві і її ставленні до дітей. В наш час це витікає чи може виливається у ставлення до хрещення дітей і до Причащання дітей.

Христос ясно каже учням: пустіть, бо таких є Царство Боже. Ні, закривай двері, хай спочатку виросте. Хрещення – це вхід у Царство, Причастя – це засіб існування в Царстві. Позбавляючи дітей цього ми викликаємо в їх душі протиріччя. Дехто, це розуміючи, забороняв своїм дітям молитися молитвою Отче наш, доки вони не виростуть і не охрестяться. Це послідовно. Але не вірно. Епоха світського гуманізму викрутила нам мізки, хоча з іншого боку таке ставлення завжди, як ми бачимо з цієї історії мало місце. Просто тут проблема виглядає по-іншому:

Дитина — це недорозвинений дорослий, тому що людина – це Gomo Sapiens (людина розумна). В епоху Gomo Sapiens це ставить зрозумілі завдання: напхати голову інформацією, яка згодиться в житті і це переноситься на Церкву. Але головне – не це. Головне – ввести дитину в Царство через хрещення і дати їй споживати Тіло і Кров Господа.

В дитячому віці Його дари проявляються по-особливому: наївна, пряма, проста довіра дитини — от що відкриває двері в Царство і стає приклдом для наслідування.

Він пояснив і наголосив (істинно, істинно кажу вам) що така доля (залишитись за дверима Царства) чекає не на дітей, а на тих, хто не прийме Царства як дитя.

Людина вчиться вірити від народження: по-перше, вірити батькам. І на перших етапах життя довіра має ключове значення, а тому ми маємо це розуміти не тільки для того, щоб правильно виховувати дітей, а щоб цю довіру наслідувати.

Треба спочатку просто навчитись вірити і це є фундаментальним і ключовим для всього подальшого розвитку і життя. І перші місяці і роки життя немовля вчиться саме цьому: дитина вірить батьками беззастережно, приймаючи «Царство» у вигляді їх присутності і турботи. (Семінар Богуміла і Бен Зедека):

https://www.youtube.com/watch?v=QOozmIcqTNE&list=PLjhvl22jBAX2X8j-0MG5rqwo2R1Psj2z9&index=15&t=2s

Потім виникає багато інших завдань. Проте з часом люди перестають цінувати цю головну дитячу якість: здатність довіряти і покладатися. Тому треба наслідувати дітей.

(Діти пишуть Богу):

http://lib.ru/HRISTIAN/deti_bogu.txt

Ми маємо пускати дітей до Христа і вчитися в них Йому довіряти, тому що Царство — це Цар. І замість того, щоб ставити перешкоди, (прямо забороняючи дітям чи не приносячи немовлят, ми має подбати про те, щоб не ставити перешкод своїм прикладом).

Примітно, що однією з паралелей до цих слів Христа є молитва розбійника на хресті: приклад довіри і особливого ставлення до Христа з боку такої категорії людей, яка не вписується в загальноприйняті поняття, ми не відносимо розбійника, так само як і немовлят і дітей до категорії людей віруючих (див. 3-3 в таблиці).

Отже, коли дітей ставлять в такі умови що вони, мовляв, мають щось там зробити – вирости, вивчити карехизис, і тоді вони зможуть охреститися, або приймати Причастя, то такі практики ні на чому не основані і є хибними.

Зауважте, що вони стосуються двох Таїнств: Хрещення і Причастя. Ті, хто не хрестять дітей чи хрестять, але не дають їм Причастя, докі ті не виростуть і не здадуть екзамен – не дають дітям доступу до Христа, який встановив ці Таїнства для нашого блага. Це й не дивно, що вони не приймають самі Царства Божого, як діти і не війдуть в нього. Все це пов’язано.

Словом, якщо подивитися на це неупереджено і пролити на це біблійне світло – це просто дикість.

104 Багатий юнак (18:18-30)

Луки – Перикопа 104 https://youtu.be/h74N0QeR68c

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#104

Хіастичн аструктура, яка складається з настуних частин:

А-А1: йдеться про успадкування життя вічного: спочатку про це питає юнак, потім про це говорить Христос Петру.

В-В1: в обидвох частинах згадується велич Бога: спочатку – коли Христос у відповідь на звернення учня, каже “тільки Бог благий”, далі, коли каже, що “Богу все можливо”

С-С1: йдеться про скарб на небі і Царство Боже.

Отже, динаміка така:

Юнак, який займав високе положення в суспільстві в силу того, що був багатий питає про спосіб, яким можна успадкувати життя, як жити вічно ?

Христос вбачає в його словах легковажне ставлення до Бога, але його відповідь розгорнута: це залежиться від того, як ти виконуєш заповіді. Ставлення до Бога і виконання заповідей тісно між собою пов’язані. Взагалі то, одразу хочу сказати, що в мене є чудова книга на тему цієї притчі, якщо вас цікавить – можу вислати в електронному форматі. Називається вона “Євангелія сьогодні” Вальтер Чантрі.

Але тут я перескажу дещо з цієї книги: Отже, заповіді. Цікаво, що докориши йому за ставлення до Бога, Христос перелічує заповіді, які стосуються людей. Вони тут в довільному порядку перелічені, але закінчує Він заповіддю, яка вважається перехідною від першої до другої половини Декалогу: шануй батька і матір, тому що стосується людей, але основана на ставленні до Бога. Зрештою, всі заповіді пов’язані.

Юнак, виявляється, все виконав. Тоді Христос йде ще далі: він каже йому що той має зробити і в душі юнака виник сум. Христос закликав його зробити те, що мається на увазі під виконанням Закону в його випадку. Юнак багатий – він має потурбуватися про бідних. Перед Ним – Месія, який кличе Його йти за Собою. Хай він все покине і йде. А ні, це вже інша розмова: юнак відчув сум і не пішов. Йому стало важко.

9-2

102 The parable of the Pharisee and the tax collector (18:9-14)
The Pharisee took up his position and spoke this prayer to himself, ‘O God, I thank you that I am not like the rest of humanity– greedy, dishonest, adulterous– or even like this tax collector. 18:12 I fast twice a week, and I pay tithes on my whole income.’ (18:11-12)
Arrogant people 104 The rich ruler (18:18-30)
And he replied, “All of these I have observed from my youth.” (18:21)

І тут хіазм обретається і всі ці теми повторюються в зворотньому порядку. Христос каже учням що багатим важко і що легше верблюду пройти через голчане вушко. Учні, які вважають багатство – ознакою особливої праведності і Божого благословіння, дивуються. Христос пояснює, що ці труднощі не означають, що для Бога неможливе те, що важко, або неможливе для людей. Навпаки.

Ці слова збудили запитання Петра: Він бачить, що сам і інші учні виконали умову – все покинули і пішли за Христом. Тобто вони є прикладом того, до чого Христос закликав юнака, але ніби й не знають – що з цього вийде.

Христос їх наставляє і вказує не тільки на скарб на небі, заради якого юнак не захотів залишати скарб на землі, а й на безпосередні переваги того, що вони “гублять свої душі”, все покинули і пішли. Вони тут отримують більше, ніж втратили: Через Церкву і належність до Христової сім’ї Бог дає людині те, чого не може дати ніщо і ніхто інший.

Карсон т2 стор 195:

Карсон звертає увагу що подорож до Єрусалиму завершується і що тема, яку підіймає ця перикопа пов’язана з попередніми (історією про митника і грішника і про дітей), з тим питанням яке Христу задавали раніше (9:25) і що взагалі “Иисуса. Понятия «быть оправданным» (Лк. 18, 14), «принять Царство» (Лк. 18, 17) и «наследовать жизнь вечную» (Лк. 18, 18) связаны между собой в Евангелии от Луки и Деяниях”.

Алюзії на Дан.2 розділ і Іс.64 – тексти в яких йдеться про вічне життя. Під цим малося на увазі життя на землі, пробування в домі Божому (Пс.22), пробування в Єрусалимі. Ця доктрина набула нового значення після Христового воскресіння. Але в будь-якому разі її основний зміст зрозумілий – жити вічно, завжди бути.

Ця доктрина розвивалася і до Христа, в період другого Храму вона зустрічається частіше.

В цілому коментар мені тут не подобається з боку богословських висновків, тому я раджу прочитати Чантрі. Тільки деякі думки варті уваги:

Иисус хотел показать иудейскому начальнику связь между собой и царством Божьим, а значит, и своей властью требовать того, что может требовать только Бог (продать все имущество).

Слова Иисуса «трудно имеющим богатство войти в Царствие Божие!» в Лк. 18, 24 перекликаются с отрывками из ВЗ, в которых звучит предостережение о том, чтобы не считать богатство бесспорным свидетельством благословения (ср. Притч. 28, 6; 30, 7-9; Иер. 5, 27-28; Ам. 8, 4-8; Мих. 2, 1-5; ср. Сир. 10, 22-23; среди отрывков из ВЗ, которыми могло бы обосновываться такое представление, можно указать Втор. 8, 1-10; 26, 1-9; 28, 12-14; Притч. 6, 6-11; 10, 4; 28, 19; см. Воск 1994-1996:1484- 85). Во дни Иисуса было распространено богословие, которое связывало божественное благословение и богатство, и объясняло бедность леностью и нечестием; учитывая такие широко бытовавшие взгляды, Иисус подчеркивает, что в новом мировом порядке царства Божьего различия в социальном статусе, объясняющиеся материальным положением, – к которым апеллировали начальствующие, на подобие того, кто задал Иисусу вопрос о вхождении в жизнь вечную (Лк. 18, 18), — становятся несущественными и, конечно же, не определяют положение человека перед Богом.

Удивленные тем, что богатому трудно войти в царство, ученики спросили Иисуса: кто может спастись? Ответ Иисуса, записанный в Лк. 18, 27, «невозможное человекам возможно Богу» (ta adynata para anthröpois dynata para tö theo estin), напоминает Быт. 18, 14 LXX (më adynatei para tö theo, «нет ничего невозможного пред Богом»), звучащий в отрывке, где Яхве заверяет Авраама в том, что его обетование о рождении Саррой ребенка, несомненно исполнится, несмотря на то что она слишком стара, чтобы иметь детей. Поскольку Бог может совершить невозможное, он может рассеять чары, которыми обольщают людей богатство и материальные вещи (см. Воск [1994-1996:1487], который также ссылается на Иер. 32, 17; Зах. 8, 6).

105 Ісус втретє передрікає смерть і воскресіння (18:31-34)

Луки – Перикопа 105 https://youtu.be/-wsdYTuEdfQ

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#106

Проста структура АВА1:

Христос нагадує учням чого вони йдуть в Єрусалим. Напруженість цих слів не тільки в них самих (тому що Христос говорить про страждання), а в ще й в тому, що все ніби свідчить про протилежне – попереду тріумфальний в’їзд в Єрусалим, всіх опоненітів Христос затре за пояс, так що вони і питати вже не наважуватимуться. З інших Євангелій ми знаємо, що Петро навіть починає відмовляти Христа від страждань. Це лишнє…

Але Христос повертається до цієї теми останніх 1,5 рокую Вперше він почав про це говорити в Кесарії Пилиповій, а тут вже втретє…

А-А1: здійсниться все, що писали пророки, каже він 12-ом, але вони не розуміють. Після воскресіння він відкриє їм розум.

В-В1: а що писали пророки і чому до учнів так важко доходило ? Тому що як співається у одній пісні: “всі хочуть на небеса, але ніхто не хоче помирати”…

Тому що суть пророчої вістки – це смерть і воскресіння з мертвих. На це вказує все в пророчих писаннях: так проходить історія, окремі пророки – це просто Страдаючі раби – як Єремія. Це все про Христа.

Він буде виданий поганам (свої відцуралися)

буде осміяний

покривджений

опльований

Його бичують

Його вбивають

кожне з цих тверджень збулося і описує його страждання з різних боків

осміяний – сміх може приности біль – все залежить від мотивації: хто, з кого і чому сміється;

покривджений – несправедливий суд вирізняє Христові стаждання – Правденика судили несправедливо і засудили як богохульника і вбивцю.

опльований – це вияв крайньої зневаги: ми знаємо що на Христа плювали всі, хто проходив повз нього.

Бичування – дуже жостока процедура. Воїни відривалися на таких жертвах, тому що той, кого бичували вже мертвий і ніхто не спитав би в них про кордони людяності.

Вбитий – подателя життя буде вбито.

Все це не вкладається в голові учнів, та й навіть тоді, коли ми знаємо і розуміємо це, ми не можемо цього збагнути. Христос каже, що воскресне, але щоб воскреснути, Він має померти. Немає воскресіння і життя вічного без смерті ! Немає слави без приниження – йдеться, по суті, про одне і те ж саме. Про те, як учні потім застосували це до християнського життя ми будемо читати в післаннях апостолів. Але був такий час, коли самі апостоли цього не розуміли (тричі це підкреслюється у 34 вірші). Вчення про хрест, про смерть і воскресіння – не самоочевидне, для розуміння треба “одкровення”. Можливо тому воно таке не популярне. Всі хочуть на небеса, ніхто не хоче помирати…

Якщо ми подивимось на це з іншого боку, то мабуть буде правдою сказати: не хотіли розуміти, тому що їм не подобалась ця ідея — смерть Месії. Люди часто відкидають те, що їм не подобається, що важко прийняти. Так і Боже Слово падає як те насіння на камʼянистий грунт.

Зауважте, що йдеться про учнів, яким дано пізнаит таємниці Царства… Свого часу вони і це зрозуміють (Лук.8:10;24:45) і потім бути терплячими з іншими. Вони будуть прекрасно розуміти навіть своїх гонителів, які з ними будуть робити те ж саме що з Христом, не відаючи що творять (Луки 23:34; 1 Кор.2:8).

Карсон т 2 стор.199

Слова Иисуса, обращенные к ученикам в Лк. 18, 31, «вот, мы восходим в Иерусалим, и совершится все, написанное через пророков о Сыне Человеческом», подготавливают почву для исполнения библейских пророчеств относительно обещанного спасителя Израиля, который должен «сыграть главную роль в ходе предвозвещенных событий» (Wagner 1997:165). Если упоминание о Сыне Человеческом понимать как указание на мессианское лицо, которое страдает, то текст может указывать и на Ис. 53, и на Дан. 7, 13 (Nolland [1989-1993:895] подчеркивает, что книга Даниила в масоретской еврейской Библии не относится к разделу пророков, и это, возможно, говорит о том, что Иисус имеет в виду более широкий спектр текстов, ср. Воск 1994-1996:1496). Слова Иисуса подготавливают читателей Евангелия от Луки к тому, что в последующем рассказе о страданиях они встретят аллюзии на Писания ВЗ. Таким образом, можно с определенной долей уверенности утверждать, что глагол paradidömi в Лк. 18, 32 может (как и в Лк. 17, 25) представлять собой аллюзию на образ Страдающего Раба в Ис. 53 (Lindars 1961:80-81; Moo 1983:92-96; Strauss 1995:328).

4 квітня (Сб)

106 Ісус зцілює сліпого біля Єрихону (18:35-43)

Луки – Перикопа 106 https://youtu.be/pN8EToWIS7E -00:55

Лука пише про бідного сліпого, якого зустрів натовп, супроводжуючи Господа, що рухався в бік Єрусалиму.

tn The phrase is “he drew near to” (19:2924:28). It is also possible the term merely means “is in the vicinity of.” Also possible is a reversal in the timing of the healing and Zacchaeus events for literary reasons as the blind man “sees” where the rich man with everything did not.

Структура уривку:

106(Луки 18:35-43)
А: наближення;
В: питання: що ?
С: крик про помилування — прославлення Бога.

Дана перикопа є ценральною в для другої половини прочитаних нами на цьому тижні текстів. Тобто щотижня в нас є 13 перикоп (структурованих фрагментів і їх можна розділити на 2 частини, кожна з яких буде теж структурована хіастино), так от центром 1-ї є перикопа 100, а другої – 106: Ісус зцілює сліпого біля Єрихону. Завдяки цим структурам ми можемо бачити як пов’язані між собою різні теми в перикопах які є контексом для даної перикопа. А значення контексту для тлумачення – це всім відомо – дуже важлива тема.

З іншими текстами, або перикопами Євангелія цей текст пов’язують такі теми:

Слух / зір, Бачити

Син

Слідування за Христом

Сила віри
Жебракування від голоду

Людина, яка спаслася / людина , яка не спаслася

Люди хвалять / люди хочуть вбити

Все це можна відслідкувати завдяки сайту Літературна Структура Біблії японського вченого Хаджіме Мураї. Матеріал є у вільному доступі англ. Мовою.

Сама історія, як всі Біблія – чітко структурована. Історія про зцілення сліпого розповідається за допомогою паралелізму. Паралелізм і хіазм — основні літературні структури Святого Письма.

Вони допомагали людям, які не вміли читати і писати запамʼятовувати почуте, тому що ключові слова та ідеї повторюються протягом розповіді декілька разів. В хіастичній структурі це відбуваєтсья в такому порядку (АВСВ1A1), а в паралельній — ось так: (АВСA1B1C1).

Отже, Лук. 18:35-43 — паралелізм:

Цікаво прослідукувати динаміку розвитку розповіді про цю подію відслідковуючи її основні складові:

А: йдеться про наближення до Єрусалиму;

А1: йдеться про наближення сліпого до Христа.

«Наближення» – це одне з ключових понять Святого Письма. Воно приділяє велику увагу питанням наближення до Бога, яке в часи Христа було повʼязано з наближенням до Єрусалиму, тому що люди вірили, що Бог був присутній в храмі. Тепер ми можемо наблизитись до Бога у Христі, через храм Його Тіла — через Церкву.

В: звучить запитання сліпого: що відбувається ?

В1: звучить запитання Христа: чого ти хочеш ?

Взаємодіє з Богом, до якого наближаєтсья людина завжди осмислена і починається з пошуку, з питань, які ставить сама людина. Якщо вона шукає, ставить питання, то отримає відповіді (Мф.7:8)

С: Сліпий кричить про помилування, мабуть він розглядає свою сліпоту, як покарання за гріх.

С1: Сліпий кричить, прославляючи Бога. Він отримав милість, прозрів і тепер йде за Христом.

В обох випадках йдеться про відкрите звернення до Бога.

Наближаючись до Бога під час Літургії ми, по-перше, просимо про милість, звертаючись до Нього в молитві «Господи помилуй» (Kirie Eleyson), потім, після проголошення благодаті настає час хвали і ми співаємо «Слава Отцю» (Gloria Patry).

Тому те, через що пройшов цей сліпий ми проходимо під час Літургії щонеділі символічно. А потім йдемо за Ним щодня, як той зцілений грішник.

Карсон т2 стор.199:

Слепой нищий в Иерихоне, который был исцелен Иисусом (Лк. 18, 35-43), именует Иисуса «Сыном Давидовым» (huie Dauid [ср. Лк. 1, 27.32; 2, 4]). Это – первое открытое заявление о том, что Иисус — долгожданный Сын Давида. И этот царский мессианский титул отсылает читателя к 2 Цар. 7, 12-16, в котором Яхве обещает Давиду потомка, престол которого будет утвержден навсегда и который будет сыном Яхве (ср. Пс. 88, 3-4; Pss. Sol. 17-18; 1QM XI, 1-18; 4Q174 I, 10-13; 4Q161 8-ι0 III, 18-21; 4Q175 9-13; 3 Езд. 12, 31-32; см. Green 1997:663). Ожидание чуда исцеления, которое позволило бы слепому человеку обрести вновь зрение, выводится из ожидания пришествия раба Божьего, который должен даровать слепым прозрение (Ис. 61, 1; обратите внимание на связь, которую Иисус проводит между Ис. 61, 1 и его служением восстановления и исцеления). Слепой, судя по всему, из сообщений о чудотворениях Иисуса, сделал вывод, что он обладает божественной властью, и что его посланничество можно или должно трактовать в мессианском смысле. Могущественные деяния Иисуса свидетельствуют о нем как о Сыне Давида, который творит дела раба Яхве (см. Marshall 1978:693; Green 1997:665). Некоторые ученые истолковывают вопль слепого о милости как отголосок прошения Давида в покаянном плаче Пс. 50, 3 (ср. Пс. 6, 3; 9, 14; 40, 5.11; 122, 3; см. Воск 1994-1996:1508; Ernst 1977:510).

Тут звертається увага на те, що подія має значення, яке виходить за межі приватної допомоги. Ми читаємо що люди, які це бачили, почали хвалити Бога: сліпий висловив те, що витало в повітрі – це Месія, Син Давидів. І Христос це підтвердив зціленням.

Те, що робить Ісус Христос не тільки приносить благо, а й прославляє Бога.

А з іншого боку – Його діла прославляють Бога, тому що діють на життя окремо взятої людини – спіпої і вбогої.

107 Ісус та Закхей (19:1-10) 00:-4:57

Луки – Перикопа 107 https://youtu.be/s4Q5xTisOVM

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#107

107(Луки 19:1-10)
А: грішник;
В: поведінка Закхея;
С: сьогодні, дім.

Динаміка розвитку:

Перша половина (АВС) – розповідається про те, як Закхей прагне побачити Христа. Він грішник і це потім ще раз підкрелюється в тексті, коли наводяться слова людей, які нарікають. Не пам’ятаю аргументації, проте BV казав, що це ім’я – ім’я людини священницького роду, тому завдяки цьому його відступництво ще жахливіше.

Христос звертає на нього увагу тоді, коли можна було знайти 1000 причин не звертати увагу – це був зрадник, а Христос ще й виявляє йому особливу честь – він йде до нього додому. Саме так тлумачиться спільний прийом їжі на сході – це велика честь і визнання спільності з тим, з ким ти сідаєш за стіл. Тому народ нарікає.

Закхей відповідає на милість Господа по-діловому. Зрештою, це так, як було наказано відповідати в Законі. Не просто сказати щось, а відшкодувати збитки, які ти причинив своїми гріхами. І Закхей це робить: Лук.19:8

Христос оголошує спасіння його дому, яким є Він Сам (спасіння прийшло). Христос оголошує цього бувшого відступника сином Авраама (зверніть увагу на ім’я – це має велике значення в історії). Він каже, що для цього і прийшов Син Людський.

Основна різниця між Ісусом Христом, який ніколи не знав гріха і грішниками, що намагаються вдавати з себе праведників, у тому, що вони думають що Він хоче смерті грішника, а Він хоче щоб людина покаялась і жила. Єзекіїль 18:

31 Поскидайте з себе всі ваші гріхи, якими ви грішили, і створіть собі нове серце та нового духа! І нащо маєте померти, Ізраїлів доме?

32 Бо не жадаю Я смерти помираючого, говорить Господь Бог, але покайтеся та й живіть!

Дерево, на яке заліз Закхей, є в Біблії символом Ізраїля. Воно має здатність відновлюватись, коли його зрубати. Тому стає символом того спасіння, яке прийшло з Христом.

Ісус і спасіння мовою Біблії – однокореневі слова.

Карсон т2 стор.199:

Слова Закхея в Лк. 19, 8 «если кого чем обидел, воздам вчетверо» являются аллюзией на Исх. 22, 1, «четыре овцы за овцу», и 2 Цар. 12, 6, «за овечку он должен заплатить вчетверо». В LXX 2 Цар. 12, 6 употреблено слово «всемеро» (ср. Иосиф Флавий, Иуд. древн. 16.3): угонщик скота был обязан возместить украденное, а также

заплатить штраф в тройном размере. Поскольку по закону за вымогательство денег надлежало возвратить саму сумму плюс двадцать процентов (Лев. 5,16; Чис. 5, 7), решение Закхея служит проявлением не только его готовности возместить причиненный им ущерб, но и свидетельством его внутреннего преображения, происшедшего вследствие его встречи с Иисусом.

Є така точка зору, що Закхей завжди і раніше поступав по-божому і що він, не зважаючи на те, що його вважали грішником – ним не був. В тексті справді не говориться про це однозначно – люди називають йог грішником. На це ватро звернути увагу, щоб не надто багато собі надумувати: можливо Закхей не був відступником, який обдирав людей, але все одно в тексті йдеться про спасіння його дому. Можливо він був схожим на того юнака, що “все з дитинства виконав” – хоча навряд чи, якщо служив римлянам, збираючи податки.

Ну в будь якому випадку не треба надто розписувати його гріховність. Христос відновлює його статус, як Авраамового сина. І це головне. В цьому і полягає спасіння. Він, на відміну від “багатого юнака” сам запропонував що він зробить, щоб унаслідувати життя вічне. А про міру його гріховності – не нам судити. Досить того, що його ніхто не сприймав як праведника і сина Авраама, а навпаки – те положення, яке він займав наводило на думку що він – людина корумповано.

Прикладом для наслідування має стати його готовність відшкодувати. Це важливе питання, коли йдеться про прощення і конфлікти. Якщо ти не готовий відшкодувати – навряд чи твоє покаяння є щирим.

Утверждение, звучащее в Лк. 19, 10, «ибо Сын Человеческий пришел взыскать и спасти погибшее [zêtësai kai sösai to apolölos]», служит заключением истории Закхея и итогом сотериологической вести основного раздела Евангелия от Луки: Иисус пришел, чтобы взыскать и спасти погибшее. Эта формулировка перекликается со словами, в которых Яхве говорит о себе самом в Иез. 34, 16, как об истинном пастыре, который взыщет и спасет погибших овец Израиля: «Потерявшуюся отыщу [to apolölos zetesö] и угнанную возвращу, и пораненную перевяжу, и больную укреплю» (см. France 1971:96; Fitzmyer 1981-1985:1222; Bovon 1989-2001:2:277). Иисус описывает свое посланничество в смысле исполнения воли Яхве, ищущего погибших в Израиле, исцеляя и восстанавливая людей, о которых не радели вожди Израиля.

108 Притча про 10 мін (19:11-27)

Луки – Перикопа 108 https://youtu.be/2-PYHefz19Y

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#108

108(Луки 19:11-27)
А: люди, які не хочуть щоб над ними царювали;
В: одна і десять мін;
С: бере, чого не поклав.

Раб та пан

Вбивство

Парадокси вчення – той повернувся більш випавданим пор.18:14

Царство Боже, Цар, Прихід Царства Божого

Щось стає очевидним (приклад) Лук.12:2

Притчі про вкладання грошей

Карсон т 2 стор.200

В притче о десяти минах (Лк. 19, 11-27) вопрос господина «для чего же ты не отдал серебра моего в оборот, чтобы я, придя, получил его с прибылью?» (Лк. 19, 23) вызывает в памяти Исх. 22, 25; Лев. 25, 36-37; Втор. 23, 19-20, отрывки, в которых законодатель запрещает израильтянам требовать мзды (от израильтян) и взимать ее. Возможно, в притче косвенно выражена мысль о том, что даже дать деньги в долг язычникам было бы лучше, чем просто бездействовать (Fitzmyer 1981-1985:1237).

В цій притчі зображена реальність, яка має есхатологічну спрямованість. Євангеліє каже, що Христос розповів її тому, що думали що Боже Царство от-от прийде.

Царювання Ісуса Христа — є фактом життя і Він розповідає цю притчу по дорозі до Єрусалиму, де відбудеться Його коронування.

Нею Він дає зрозуміти на чому треба бути зосередженими слугам, коли Господар піде у далеку країну замість того, щоб запанувати в Єрусалимі вже і зараз.

Слугам треба не просто чекати Його повернення, склавши руки, а господарювати відповідально, памятаючи наступне:

  • Він піде від них і поверенеться
  • Він має владу дати і спитати, вимагатиме звіту.
  • Він винагородить вірних, які щось зробити з тим, що їм дано.
  • Він покарає лякливих, які нічого не зробили (пор.Обявл.21:8, де лякливим і невірним перелічується в одному списку)

В результаті Царем і Подателем благ виносятся невідворотін вироки: тим дайте, і того заберіть

Люди своєю на ділі доводять що достойні прийняти від Бога нові блага. Лякливий бездіяв — чи достатньо цього для виправдання бездіяльності. Ні, якраз про це і питає Христос — якщо ти боявся і знав що я такий суворий , то чому ж ти бездіяв ?

Біблія закликає в окремих випадках спасати людей страхом (Юди 1:23). Страх — початок премудрості (Прип Сол 1:7) . Любов проганяє страх, але це не означає, що той, хто любить абсолютно не боїться. Любов проганяє страх, його преображаючи.

Найкраще це може бути проілюстроване сімейними стосунками. Коли сказано — жінка нехай боїться чоловіка, то не мається на увазі тваринний страх, а повага і любов, яка виражається в визнанні головування цієї людини і усвідомлення що ти від неї залежиш.

Так само Церква боїться Христа. Це не означає що вона Його не любить. В якомусь сенсі — не боїться, тому що Він взяв на Себе кару за її гріхи, а в якомусь сенсі — тремтить і благоговіє, тому що це — Цар, який має владу спасти і погубити. Христос казав боятись Бога (Мф.10:28). Тому страх і любов не завжди треба протиставляти одне одному. Вони преображаються одне від одного.

А бездіяльність , яка виростає з байдужості не має ніяких виправдань і буде покарана. Таку картину Христос малює в умах слухачів цією притчею.

В очах людей виглядає несправделивим те, що робить Бог, тому що вони встановлюють свої критерії справедливості (якраз в цьому звинувачував господаря поганий слуга). Це і є поясненням його бездіяльності. Він каже: ти береш те, що не клав і жнеш те, що не сіяв.

Але Господар все робить по-правді. Він забирає одну міну у того, хто бездіяв і дає тому, в кого 10 мін. Це ж несправедливо: він вже має 10 мін. А хто сказав що справедливість – це “уравніловка” ? Господар відповідає на це словами, які Христос вже говорив, коли пояснював чому говорить Притчами – кожному, хто має дасться ще, а хто не має, у того відбереться і те, що він має.

Очевидно, що якщо щось буде відбиратися, значить той, в кого щось відбирають – щось мав. Тому тут не йдеться про те, що одним все – а іншим нічого. Господар дав міни кожному слузі. І тому всі мали однакові шанси в цьому сенсі. Але хтось цим скористався і здобув право отримати ще більше, а хтось – втратив і те, що мав, тому що справа не в тому, що ти маєш, а в тому як ти цим розпоряджаєшся.

Тому справа не в тому, скілки тобі дано – а в тому, хто тобі це дав і що ти з цим зробив. Радянська влада запровадила таку “справедливіть”. Всіх хотіли зробити рівними. Заздрість направила на шлях, яким цього можна було досягнути – вбити багатих. Правда потім, коли розподілили здобуте між бідними виявилося, що відповідати нема перед ким, окрім як перед Партією і вождями пролетаріату, які самі стали гнобителями, розбагатіли і впливали завдяки владі.

Ми не маємо заздрити багатим і впливим людям. Їх мені шкода, якщо вони невірні Богу. За те, як розпоряджався багатством і владою доведеться відповідати. Особливо тим, кому дано владу в Церкві, сім’ї і державі.

Ми маємо затямити те, чого тут вчить нас Христос і застосувати до різних сфер життя тому що нам всім дано багатот – не грошей, то талантів, часу, можливостей, знайомств і тп. Інакше ризикуємо на ділі бути людьми невірними.

«…хто знає, як чинити добро, та не чинить, той має гріх!» (Якова 4:17)

109 Тріумфальний вʼїзд Ісуса в Єрусалим (19:28-44) буде розглянута на наступному тижні.

Луки – Перикопа 109 https://youtu.be/Z170UsJHkfA