Тиждень 28 (Числ 7-7 Лук 12-7) – початок відеотрансляції

210320

Числа 7-7

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH_WUIGJ43HK2yw5kttSmHK_

43 Положення про жерви та обіти (28:1-30:16)

44 Війна проти Мідіама (31: 1-54)

45 Завоювання на розподіл Трансіорданії (32: 1-42)

46 Етапи подорожі Ізраїлю з Єгипту (33: 1-49)

47 Накази про спадщину (33: 50-34: 29)

48 Міста для левитів та міста-притулки (35: 1-34)

49 Спадщина жінок після заміжжя (36: 1-13)

 

43 Положення про жерви та обіти (28:1-30:16)

Числа – Перикопа 43

https://www.mechon-mamre.org/p/pt/pt0428.htm

https://youtu.be/vGPR3kQqL0E

http://www.bible.literarystructure.info/bible/04_Numbers_pericope_e.html#43

OoN 5 Starting Over – Numbers 21 – 30 35:00

Даний текс дає нам зрозуміти на якому рівні мало бути поклоніння Богові, якщо таким мали бути жертви. Ці речі між собою пов’язані: Бог благословляє народ і вони дають великі десятини, тому збільшується подяка Богові. Цією термінологією користується Павло, коли говорить про служіння (див. Післання Павла).

В тексті, завдяки переліченню відчувається певний ритм. Можна було б узагальнити і не витрачати дорогий сувій на перелічення одного і того ж… подумає сучасна людина. Але древні так не думали. Вони не ганялися за “новим”, а надавали великого значення повторенню, наслідуючи Свого Творця, який через повторення старого творить нове. Ключовим моментом тут є смерть і воскресіння: нове ніколи не постає саме по собі, а тільки на підставі смерті старого. Тому потрібна ця спадкоємність. Вона досягається через повторення (Даний коментар стосується структури тексту, а не його змісту і може бути застосований до безлічі повторень під час застосування літературних структур: хіазм і паралелізм; таким чином організовано весь матеріал Біблії http://www.bible.literarystructure.info/bible/bible_e.html).

В свято кучок приносилось 70 бичків – 13 в перший день, 12 в другий і тд

Це є образом молитовного служіння – коли Ізраіль заступається на народи цього світу.

Тут є частина, що стосується обітів: ці закони вказують на те, що Ізраіль належить Своєму Богу і пов’язаний з ним.

Вся ця частина книги Чисел (3-3-2) має розглядатися як частина оновлення завіту.

http://www.bible.literarystructure.info/bible/04_Numbers_e_3.html#3-3

44 Війна проти Мідіама (31: 1-54)

Числа – Перикопа 44

https://www.mechon-mamre.org/p/pt/pt0431.htm

https://youtu.be/oOC-gJ2VM0c

http://www.bible.literarystructure.info/bible/04_Numbers_pericope_e.html#44

OoN 6 On the Move – Numbers 31 – 36 00:00-10:42

Ізраільтяни покликані відомстити тим, хто втягнув їх в ідолянство.

Це кульмінаційна подія життя Мойсея, після якої він помре.

Звертається увага на Пінхаса, який вершив суд раніше.

Вбили Валаама, який навчив (пор.в 8 і 16) Валака ввести Ізраіль у гріх через жінок.

Культура цих людей має бути знищена повністю

Хананеї повинні бути знищені повністю

Внаслідок участі у війні, люди стали нечистими. Вірші 21-24 нагадують мову післання до Євреїв.

Розподіляється здобич і частина дається учасниками битви і левитам, священникам.

49-54 – частина дається на Скинію (Вих.30:12-16). У цьому беруть участь всі.

Тут ми бачимо той самий принцип, що у книзі Вихід – здобич використовується для побудови Дому Божого. Нечестиві зібрали спадщину для побожних.

45 Завоювання на розподіл Трансіорданії (32:1-42)

Числа – Перикопа 45

https://www.mechon-mamre.org/p/pt/pt0432.htm

https://youtu.be/_kZhrnFbJrc

http://www.bible.literarystructure.info/bible/04_Numbers_pericope_e.html#45

OoN 6 On the Move – Numbers 31 – 36 10:42-16:50

Декілька племен вирішили просити, щоб їм залишитися в землі, яку вони щойно завоювали. Вони керувались тим, що вбачають в цьому можливість прогодувати безліч худоби, якою володіли. Мойсей докоряє їм, вказуючи відповідальність за вхід у землю.

Вони дослухаються і пропонують альтернативний план – вони побудують міста тут, але підуть на війну і повернуться тільки після завоювання землі. Мойсей дозволяє.

Ваш гріх вас знайде (Вих 32).

Трансіорданія ніколи не була обіцяна. Вони взагалі не мали б тут воювати (Ог і Сигон), але на їм чинили перешкоди і на них напали. Тому прийшов суд на мідіанітян

46 Етапи подорожі Ізраїлю з Єгипту (33: 1-49)

Числа – Перикопа 46

https://www.mechon-mamre.org/p/pt/pt0433.htm

https://youtu.be/UK6dajyjE50

http://www.bible.literarystructure.info/bible/04_Numbers_pericope_e.html#46

OoN 6 On the Move – Numbers 31 – 36 16:50-20:35

Цей текст – своєрідний підсумок. (тут перелічено 42 місця)

Про деякі місця говориться, звертаючи увагу на деталі

В центрі тексту – про смерть Аарона, після якої наступає завоювання землі. Це вказує на Ісуса Христа, який прорвав коловорот історичних подій (блукання у пустелі) і очистив Церкву, підготувавши її до входу в землю.

Ми можемо бути дуже чутливі до сучасних культурних збочень (ЛГБТ і тп), і не вагаючись розчовпли б голову якомусь збоченцеві, якби це торкнулося нас особисто. Проте нам важко зрозуміти, чому Бог наказав винищити цілі культури: чоловіків, жінок і дітей. Можливо це тому це не тільки ніяк нас не стосується безпосередньо (як будь-що, що відбувалося тисячі років тому), а ще й тому, що ми особисто свідомо не хочемо про це думати (як наприклад про те, що на сході України – війна).

47 Накази про спадщину (33:50-34:29)

Числа – Перикопа 47

https://www.mechon-mamre.org/p/pt/pt0433.htm 04:09 – до кінця

https://www.mechon-mamre.org/mp3/t0434.mp3

https://youtu.be/V_u2GaLOUY0

http://www.bible.literarystructure.info/bible/04_Numbers_pericope_e.html#47

OoN 6 On the Move – Numbers 31 – 36 20:35-24:29

Бог каже, що вони мають знищити всі народи і всіх богів, а якщо ні, те, що я думав вчинити їм, я вчиню вам. Сатанинський вплив має бути знищено. Читаючи книгу Суддів, ми бачимо як цього не сталося і як ці народи принести проблеми Божому народу.

Перелічення князів, які відповідатимуть за розподіл землі побудоване так, що ми маємо “південь – північ”, в парування племен. “Парування” має астральне значення.

48 Міста для левитів та міста-притулки (35:1-34)

Числа – Перикопа 48

https://www.mechon-mamre.org/p/pt/pt0435.htm

https://youtu.be/8xz7C3GWdmM

http://www.bible.literarystructure.info/bible/04_Numbers_pericope_e.html#48

OoN 6 On the Move – Numbers 31 – 36 24:29 – 33:30

Декілька з міст Левитів мають стати містами притулками

Території навколо міст чітко структуровані

Заповідь Не вбий (kill, slay) – це не murder (для цього поняття в євр. існує інше слово), а для цього використовується слово, за яким стоїть більш загальне поняття.

Тому даний текст має справу з такими випадками, які потрубують роз’яснень: ненавмисне вбивство, вбивство через недбалість. В НЗ ми не можемо якось використовувати ці Закони, спрощуючи те, про що в них йдеться.

Месник за кров (родич) має відомстити

Земля сама кличе про відплату

Для цього і потрібні міста – притулки

Община має стати між таким “вбивцею” і месником. Левити будуть захищати таку людину в місті – притулку. Якщо він вийде з міста-притулку до смерті Першосвященника – його вб’є месник за кров.

Пізніше: Смерть Елеазара – це те, що очистило землю від крові після завоювання.

Смерть ІХ очистила землю, щоб ми могли її успадкувати.

49 Спадщина жінок після заміжжя (36:1-13)

Числа – Перикопа 49

https://youtu.be/kPGjlR2_slA

http://www.bible.literarystructure.info/bible/04_Numbers_pericope_e.html#49

OoN 6 On the Move – Numbers 31 – 36 33:30

В Біблії нема нічого написано про те, що батько змушує дочку вийти заміж за того, за кого він хоче. Вірш 6.

В деяких колах намагаються встановити практику організації шлюбів, вирішуючи за дітей. Це не вірно. Головне – щоб в Господі. Але якщо людина відступила, то це вже інше питання. Мені здається що це намагаються робити, щоб людина не відступила від віри.

На цьому книга Вихід, книга санкцій, закінчується…

 

Луки 12-7

 

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH_tS5MA96gqjKM_kd3-yO2O

 

73 Ісус засуджує фарисеїв (11:37-54)

74 Попередження про лицемірство (12:1-3)

75 Кого боятись (12:4-12)

76 Притча про багатого дурня (12:13-21)

77 Не журись (12:22-32)

78 Скарб на небі (12:33-34)

79 Слуги напоготові (12:35-40)

80 Вірний і невірний раб (12:41-48)

81 Ісус – причина поділення (12:49-53)

82 Знаки часу (12:54-56)

83 Про суд з опонентом (12:57-59)

84 Покаятись або загинути (13:1-5)

85 Притча про безплідне фіґове дерево (13:6-9)

 

73 Ісус засуджує фарисеїв (11:37-54)

Луки – Перикопа 73

https://youtu.be/ATVORovcPT0

(коментар матеріалі за тиждень 27)

В контексті 12-7 варто зауважити що пер 73 є паральною до перикопи про безплідне дерево (85).

74 Попередження про лицемірство (12:1-3)

Луки – Перикопа 74

https://youtu.be/q_nJE1wcvPE

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#74

https://listen.talkingbibles.org/ru/language/ell/03_luke 00:00-08:09

Продовження теми, розпочатої під час застілля в домі фарисея відбулося, коли зібралося море людей і Христа буквально тиснули з усіх боків. Він звертаєтсья до учнів – мабуть вважає цю тему дуже нагальною, особливо коли йдеться про те, як фарисейство лідерів впливає на маси.

Він називає вчення фарисеїв закваскою, тому що воно має унікальну здатність поширюватись тоді, коли до цього не докладають свідомих зусиль – це як зараза, як вірус. Тому себе треба вберегти від самого вірусу і не заразитися цим, як хворобою, яка пошириться і виросте в щось жахливе, якщо не вберегтися. Дуже важко і практично не можливо це зробити, коли знаходишся в середовищі лицемірів і від нього залежний.

Закваска – це те, що має здатність поширюватись і рости. Це не обов’язково має негативну конотацію, тому що Христос використовує цей самий образ, коли говорить про те, як поширюється Царство (). Мабуть це єдине, що можна протиставити поширенню лицемірства.

Коментуючи слова про таємне і явне Карсон (т 2, стор 158) вказує на Еккл.10:20 і тут же сумнівається що у цьому є якийсь зміст )), хоча далі знову посилається на равіністичну традицію. Ось це приклад того, як тлумачення збивають з толку.

Грецьке слово “відкриється” [apokalypthêsetai], наводить на думку про Апокаліпсис (Одкровення Іоанна). Це книга “Одкровення” а не книга “таємного”, тому якщо ти не знайомий з її мовою не берись її тлумачити і навіть не починай читати сотні тлумачень, які не неї написані. Якщо Біблія для тебе закрита – то Одкровення теж закрите. Від того, що це проповідується публічно Боже Одкровення не стає “зрозумілішим”, воно просто перестає якимось “таємним знанням”. Для розуміння того, що Христос говорив публічно потрібено мати розум, який “відкритий” для тлумачення. Такий розум дав учям Христос після Свого воскресіння (Лук, 1 Кор.2).

Христос каже тим, хто Його судить пізніше: я говорив публічно – спитайте, хай вони скажуть що я казав (Ів.).

Люди, які претендують на особливі знання і розуміння зазвичай утворюють якусь касту, членам якої, на відміну від усіх решта, ці знання доступні. В Церкві – не так. В Церкві важливо те, у що вірили всі, всюди і завжди. Це є визначенням для ортодоксії.

Нещодавно один знайомий сказав мені: “Я чув що ти став “супер пупер” ортодоксом, на що я відповів: “Просто ортодоксом, а не “супер”. Тому що за визначенням не можна стати “супер” ортодоксом не переставши бути просто ортодоксом. Оці всі “супер пупер”, коли хочеш залишитися ортодоксом просто неможливі. Суть ортодоксії в тому, що ній нема “супер пупер” (або говорячи зрозумілішою мовою “нема єресей”).

Дивлячись на паралельні місця можна зауважити, що тема лицемірства повʼязана з темою благодійності (12-7-2) і підзвітності (9-5-2;4-3);

Цікаво як взагалі повʼязані ці дві теми: світло і лицемірство

Яку роль грає сповідання гріхів (1 Ів.1)

75 Кого боятись (12:4-12)

Луки – Перикопа 75

https://youtu.be/Atq7CU1ccEM

https://listen.talkingbibles.org/ru/language/ell/03_luke08:09:6:48

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#75

5-3-2 Плодіться і розмножуйтесь — врожай і плід, це образи Біблії від початку. Простий приклад пояснює як це працює: місце займає сухе дерево.

Христос говорить про вбивство тіла, як про часткову шкоду, яку можна заподіяти людині. З іншого боку Він пояснює що абсолютно все, до найменших подробиць знаходиться в межах Божого Провидіння і Його діти – тим більше не будуть обійдені увагою. Тому боятися просто нема чого і нема кого, окрім як Бога. Якщо грішимо і каємось то Бог стає для нас страшним Суддею (Євр.6,10).

Паралельна до цієї тема (А1): визнання Христа. Страх, про який йшлося вище (А) стає причиною цурання перед людьми, яких ми боїмося, тому що вони можуть вбити тіла. Анголи – це (зазвичай) невидимі слуги, які завжди готові нас захистити і якщо вони цього не роблять – то тільки з Божого наказу. Врешті решт реальне визнання (перед Анголами) відбудеться.

Христос також проводить різницю між зневагою по відношенню до Себе і Духа Святого, тому що Він помер за грішника і завжди дає йому другий шанс. Якщо людина цей шанс не використає – нема вже жертви (про це детально написано у післанні до Євреїв). Прикладом такого ставлення стали фарисеї, про яких йшлося вище і які були в авангарді гонителів на Христа. Вони отримали можливість покаятись, коли Христос воскрес, але коли протягом 40 років більшість з них цією можливістю не скористалося, більше того, коли вони переслідували Христову наречену Церкву – то цим похулили ДС і Єрусалим було зруйновано.

Твердження – “не турбуйтесь про що говорити” (В1) є паралельним до заклику “не боятись” (В). В обох випадках йдеться про переслідування і Божу допомогу: впевненість в тому, що ми не забуті у Бога (В) і допомога від ДС, який дасть потрібні слова (В1).

Карсон т2 стор 159: Во-первых, Иисус призывает учеников бояться того, кто властен не только поразить смертью, но и ввергнуть в геенну (Лк. 12, 4-5). Записанные в Лк. 12, 5 слова «бойтесь того, кто, по убиении, может ввергнуть в геенну [meta to apokteinai echonta exousian embalein eis ten geennan]», вызывают в памяти три отрывка из ВЗ, в которых говорится о власти Яхве над жизнью и смертью: «Видите ныне, что это Я, Я – и нет Бога, кроме Меня: Я умерщвляю и оживляю, Я поражаю и Я исцеляю [egö apoktenö kai zen poiesö], и никто не избавит от руки Моей Втор» (Втор 32, 39); «Царь Израильский, прочитав письмо, разодрал одежды свои и сказал: разве я Бог, чтобы умерщвлять и оживлять [те theos egö tou thanatösai kai zöopoiesai], что он посылает ко мне, чтобы я снял с человека проказу его? вот, теперь знайте и смотрите, что он ищет предлога враждовать против меня» (4 Цар. 5, 7, см. также Иов 1 – 2); «Господь умерщвляет и оживляет, низводит в преисподнюю и возводит» (kyrios thanatoi kai zöogonei katagei eis hadou kai anagei) (1 Цар. 2, 6); последний из приведенных стихов более всего напоминает рассматриваемый текст. Обратите внимание на упоминание о власти Бога убить и указание на геенну (гадес) в Лк. 12, 5 и в 1 Цар. 2, 6. В молитве Анны Яхве восхваляется как «Бог ведения», который взвешивает деяния всякого человека (1 Цар. 2, 3) и который полностью изменяет участь сильных и бессильных, имущих и алчущих, бесплодной и имеющей детей (1 Цар. 2, 4-5), живых и мертвых (1 Цар. 2, 6), бедных и богатых (1 Цар. 2, 7-8), верных и нечестивых (1 Цар. 2, 9). В этом отрывке из молитвы Анны воздается хвала Яхве не за то, что по правосудию своему он делает всех людей равными; в нем звучит хвала Богу за его «могущество, являемое в милости, которая нисходит к нуждающимся» (Hertzberg 1964:30). Лука, который развивает тему решительного поворота в ходе событий в Лк. 12, 3, подчеркивает в Лк. 12, 4-5, что «ученики не должны бояться, что другие люди лишат их жизни; скорее они должны бояться последствий отступничества» (Fitzmyer 1981-1985:957). Страх перед теми, кто может гнать учеников Иисуса, должен уступить место страху пред Богом (Marshall 1978:513), который управляет событиями не только в мире сем, но и в мире грядущем.

Геєна: Долина сынов Енномовых – это овраг (вади эр-Рабаби) на западной окраине Иерусалима, который протянулся с севера на юг, врезаясь в долину Кедронскую. Традиционное представление, согласно которой долина была местом, где жители Иерусалима сжигали мусор, а поднимающийся дым и зловоние разлагающихся нечистот олицетворяли собой огненное наказание и мучения проклятых, может быть верным, но древние источники его не подтверждают (Davies and Allison 1988-1997:1:515). Во времена ВЗ, в царствование Ахаза и Манассии, долина была местом, где на возвышении иудеи совершали жертвоприношения, принося детей во всесожжение Ваалу-Молоху (4 Цар. 16, 3; 21, 6; 23, 10; 2 Пар. 28, 3; 33, 6; Иер. 32, 34-35); кроме того, в книгах пророков это место ассоциируется с судом (Иер. 7, 32; 19, 4-6) (см. ThWA Τ8:744-46). В ВЗ шеол, обиталище мертвых, ассоциировался с огнем (Втор. 32,22) (см. NIDOTTE 4:6-7). В иудейских традициях местопребывание грешников после смерти описывается как озеро или огненная бездна, в которой грешники терпят наказание (Иудифь 16, 17; 1 En. 10:13; 18:11-16; 26:4; 27:1-3; 54:16; 90:26; Jub. 9:15; cp.lQHa XI, 29-36).В нескольких иудейских текстах «ад огненный» именуется gehinnom или ge hinnam вне связи с топографией Иерусалима (ср. 3 Езд. 7, 36; 2 Ваг. 59:10; 85:13; Sib. Or. 1:103; 2:292; см. EDNT 1:239). В Евангелиях слово geenna употребляется как термин, который обозначает «место наказания в жизни грядущей, ад» (BDAG 191), например, в Мф. 5, 22.29.30; 10, 28; 18, 9; 23, 15.33; Мк. 9, 43.45.47; Лк. 12, 5 (ср. Иак. 3, 6), состояние, которое Иоанн называет «смертью второй» (Откр. 2, 11; 20, 6.14; 21, 8).

Во-вторых, Иисус призывает учеников понять, что Бог заботится о них, поскольку его промысел не знает пределов (Лк. 12, 6-7). Пять малых птиц стоили лишь два ассария (один ассарий [Lat. assarius], римская медная монета, которая составляла приблизительно одну шестнадцатую динария, поденной платы наемного работника) – то есть вырученные от их продажи деньги позволяли оплатить всего около одного часа работы наемника. Воробьи58 (словом strouthion в LXX переводится евр. sippôr), самые дешевые из птиц, входили в рацион бедных. Слова Иисуса о том, что об этих малых птицах печется Бог, служат аллюзией на Пс. 83, 4, где сказано: «И птичка находит себе жилье, и ласточка гнездо себе, где положить птенцов своих, у алтарей Твоих, Господи сил, Царь мой и Бог мой!»

. у нас нет никаких оснований утверждать, что Иисус отсылает своих слушателей к Ис. 49, 15 и все же аргумент Иисуса qal vahomer, согласно которому ни один ученик никогда не будет забыт Богом, кто призирает даже на воробьев (Лк. 12,6), сравнивают с подобным аргументом в Ис. 49, 15: «Забудет ли женщина грудное дитя свое, чтобы не пожалеть сына чрева своего? но если бы и она забыла, то Я не забуду тебя». В контексте Ис. 40 – 49 заверение в том, что Яхве не оставил и не забыл Иерусалим, явно указывает на его обетование о том, что город будет восстановлен (ср. Ис. 49, 14; см. Blenkinsopp 2000-2003:2).

В утверждении Лк. 12, 7 «y вас и волосы на голове все сочтены» использована древнееврейская идиома «не падет и волос», которая служила метафорой «полного избавления от опасности» (Nolland 1989-1993:678; ср. Fitzmyer 1981- 1985:960). Обратите внимание на следующие тексты: 1 Цар. 14, 45, «Да не будет этого! Жив Господь, и волос не упадет с головы его [Ионафана] на землю, ибо с Богом он действовал ныне»; 2 Цар. 14, 11, «жив Господь! не падет и волос сына твоего на землю», и 3 Цар. 1, 52, «если он [Адония] будет человеком честным, то ни один волос его не упадет на землю; если же найдется в нем лукавство, то умрет». Другие ученые подчеркивают, что контекст указывает не столько на божественную защиту, сколько на божественное всеведение, которое превыше всякого человеческого знания, а значит, на то, что замыслы Бога не могут в полноте постигнуть даже его последователи. Эта мысль перекликается с Иов 38, 37: «Кто может расчислить облака своею мудростью и удержать сосуды неба». Если Иисус хочет, чтобы его слушатели вспомнили этот текст, значит, он говорит, что Бог исчисляет не только облака, но и волосы на головах людей 1, что свидетельствует о том, что Бог в полноте знает даже мельчайшие детали человеческого существования, включая жизнь его последователей, даже когда они подвергаются гонениям (Allison 1989-1990 также ссылается на Сир. 1, 2; 3 Езд. 4, 7; 1 En. 93:14; см. Green 1997:483). Это провербиальное утверждение звучит вновь в словах Иисуса о гонениях, которым вскоре подвергнутся его последователи (Лк.21,18).

Он не избавляет своих последователей от гонений или мученичества, но им не стоит бояться своих притеснителей, потому что Бог, по своему безграничному промыслу, заботится о них и потому что их имена уже написаны на небесах (Лк. 10,20).

Это изречение о «Сыне Человеческом» в Лк. 12, 8-9: «Сказываю же вам: всякого, кто исповедает Меня пред человеками, и Сын Человеческий исповедает пред Ангелами Божиими; а кто отвергнется Меня пред человеками, тот отвержен будет пред Ангелами Божиими» — трактовалось как аллюзия на Дан. 7, 13-14. И в том и в другом тексте говорится о страшном суде; центральной фигурой является Сын Человеческий; этот Сын Человеческий охарактеризован как предстоящий «пред» (enöpion [Лк. 12, 9; Дан. 7, 13 Θ]) божественным судом; и в том и в другом тексте упомянуты ангелы, а также говорится о гонениях (Allison 2000а: 130-31 ). Лука описывает Иисуса как назначенного Богом совершителя эсхатологических деяний, который занимает место рядом с Богом в день суда (Воск 1994-1996:1139). Другие ученые полагают, что противопоставление исповедания Сына Человеческого и отречения от него является аллюзией на два пути — жизни и смерти, благоденствия и бедствия, благословения и суда, — которые Моисей предлагает Израилю (ср. Втор. 30, 15-20; см. Bovon 1989-2001:2). Если высказывание Иисуса действительно является аллюзией на Втор. 30, один из наиболее важных текстов ВЗ, касающихся идеи завета, значит, Иисус определяет верность завету в терминах верности ему самому, тем самым, возможно, указывая на то, что основание обещанному новому завету было положено. Решение, перед которым стоял Израиль на равнинах Моава, требовало не только исповедания верности завету и закону, но и образа жизни, зиждущегося на этом решении (Craigie 1983:366); так и верность Иисусу будет определять всю жизнь его последователей.

Высказывание о прощении в Лк. 12, 10 правильнее было бы толковать как обращение к противникам, в котором выражено предостережение относительно хулы на Духа Святого, а предшествующее утверждение в Л к. 12, 8-9 — как обращение к ученикам, содержащее предостережение об отречении от Иисуса во времена гонений (Marshall 1978:519). Слова «кто скажет хулу на Святого Духа» (to hagian pneuma blasphemed) перекликаются с текстами ВЗ, где говорится о преемниках Моисея, разделяющих его бремя несения Духа Божьего – Духа, которого, в конечном итоге, огорчил народ Израиля в пустыне (ср. Чис. 11, 17; 27, 18; Втор. 34, 9; Пс. 105, 32-33; Ис. 63, 7-14; о богохульстве ср. Лев. 24, 11-23; Чис. 15, 30-31; см. Lövestam 1968:7-57; Fitzmyer 1981-1985:966). Наиболее близкая параллель — Ис. 63, 10: «Но они возмутились и огорчили Святого Духа Его; поэтому Он обратился в неприятеля их: Сам воевал против них». Этот стих относится к первой части всенародного сетования в Ис. 63, 7 — 64, 11, в котором пророк воздает хвалу Бога Израиля за милости, явленные в прошлом (Ис. 63, 7-14). В Ис. 63, 10 вводится тема непокорности Израиля и последующего суда Божьего. Описание непокорности Израиля Богу как огорчения (LXX: paroxynomaï) Духа Святого (rùah qodsô; LXX: îo pneuma to hagion) в ВЗ встречается редко (ср. Пс. 50, 13: «Не отвергни меня от лица Твоего и Духа Твоего Святого не отними от меня»). «Дух» — «святое присутствие Яхве, которое есть форма его внешнего явления Израилю, богословски перенесенное в прошлое, к временам создания нации» (Childs 2001:524). Пророк характеризует непокорность израильтян спасительному откровению Бога во времена исхода как огорчение ими Духа Божьего.

Таким образом, фраза to hagion pneuma blasphemed в Л к. 12, 10 характеризует не просто богохульную речь, но и «отрицание или отвержение явного спасительного вмешательства Бога в ход событий ради своего народа» (Nolland 1989-1993:679).

76 Притча про багатого дурня (12:13-21)

Луки – Перикопа 76

https://youtu.be/itCflvTiKhk

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#76

https://listen.talkingbibles.org/ru/language/ell/03_luke 6:48-05:31

Людською безбожністю, егоїзмом закріпилася думка що багатим бути — це щастя. Але якщо подивитися на це з точки зору кому багато дано з того багато спитають… І це застосовується не тільки до матеріальних статків, а до будь-яких дарів.

12-7 — ілюструє суть проблеми

1-1 — звʼязок між багатством і управлінням полягає в слуханні Слова і виконанні Слова.

5-3-2 — Багатство — це засіб служіння, але воно, без покаяння самої людини (без відповідного ставлення і розпорядження) може привести людину до погибелі

2-2 — Воскресіння Христове : підтвердження того, що можна обідніти заради Бога і збагатитися тим, що Він дає — життям воскресіння.

Відповідаючи на прохання про допомогу в поділі спадщини, Христос виказав свій світогляд, який стосується не тільки даної ситуації, сприйняття Ним Своєї місії у всьому. Його послано і поставлено, а не Він сам взяв на Себе цю роль. Часто ті, кого поставлено Вчителями беруть на себе роль суддів і навпаки. Тільки тому що вони думають що знають достатньо і тп. Є і протилежні приклади. Треба працювати в царині своїх повноважень – тоді можливо догодити Богові. Нема чого думати за несправедливість у всьому світі чи про щось таке, в чому ти нічого змінити не можеш, або й не маєш міняти. Якщо Христос чогось не може, тому що Йому не наказано Отцем, то тим більше нам не треба уявляти себе всезнайками і рятівниками.

Але це не означає що є якась така сфера життя, яка ніяк не пов’язана з Христом. Він обернув ситуацію в можливість навчити людей того, чого навчити треба: остерігайтесь всякої зажерливості. Його слова, якими обгрунтовано цей заклик перекликаються з словами: бо життя більше за їжу, а тіло, за одежу (наступна перикопа). Для закріплення сказаного Він розповідає притчу.

Пор. Як.4 – завтра підемо і зробимо то-то і то-то.

Коментар Карсона (т2 стор 163) підіймає питання подібності питання Христа до питання євреїв, які обурюються діями Мойсея: “Хто поставив тебе начальником і суддею над нами ? “ (Вих.2:14 або Дії 7:27,35). Питання у тому чи ця схожість навмисна чи випадкова. Карсон приходить до висновку до випадкова. Розглянемо іншу точку зору. Христос цілком міг використати це питання, але вкласти в нього Свій зміст. На відміну від Мойсея, який вбиває єгиптянина тоді, як його не сприймають як начальника і суддю, Христос уникає заклику судити поміж євреями (в даному випадку йдеться про спадщину). Зрештою, це може бути проста аналогія, яка наводить на думку про Мойсея, тому відсутність будь якої асоціації з Моєсеєм, на мою думку, малоймовірна.

Як пов’язане прохання про спадщину і подальша промова про зажерлевість ?

Карсон (т2 стор 163): Увещевание Иисуса в Лк. 12,15 «смотрите, берегитесь любостяжания, ибо жизнь человека не зависит от изобилия его имения», служит комментарием относительно изложенной выше просьбы о посредничестве: Иисус предостерегает об опасности владения земными богатствами, даже если они достались в наследство. Жизнь определяется не вещами, «а отношениями, особенно взаимоотношениями с Богом, и исполнением его воли» (Воск 1994-1996:1150). В нескольких отрывках из ВЗ выражена та же идея: Иов 31, 24-25; Пс. 48; Еккл. 2, 1-11 (ср. Сир. 11, 18-19; T.Jud. 18-19; / En. 97:8-10; см. Manson 1949:271).

Притча о неразумном богаче (Лк. 12, 16-21) иллюстрирует учение Иисуса об опасности алчности. В Лк. 12, 20 рассказывается о том, что сказал Бог богатому землевладельцу, который расширил житницы свои, чтобы не лишиться большого урожая зерна. Этот человек счел, что может впредь жить беззаботно, во всем угождая себе. Но Бог сказал ему: «безумный! в сию ночь душу твою возьмут у тебя; кому же достанется то, что ты заготовил?» Слово, переведенное как «безумный» (aphrön), в ВЗ служит определением, которое прилагается к человеку, который поступает не помышляя о Боге или о том, что он смертен и может погибнуть (ср. Иов 34, 36-37; Пс. 13, 1 [Пс. 13, 1 LXX]; 52, 2 [Пс. 52, 2 LXX]; Еккл. 2, 1-17; см. Воск 1994-1996: 1153; см. также Donald 1963). В словах о том, что «они»59 возьмут душу его у него, могут подразумеваться «ангелы» смерти (ср. Иов 33, 23 LXX; Евр. 2, 14; ср. Grundmann 1978:258; Marshall 1978:524), или, что более вероятно, этот оборот является семитским иносказанием, относимым к Богу (ср. Иов 4,19; 6,2; Притч. 9,11; см. Fitzmyer 1981-1985:974; Bock 1994-1996:1153). Заключительным (риторическим) вопросом подчеркивается мысль о том, что жажда наживы бессмысленна, учитывая то, каковы должны быть высшие ценности и подлинный смысл жизни человека. В некоторых отрывках из ВЗ отражены подобные идеи: Иов 27,16-22; Пс. 39,6; 48,7; 89,10; 102,15-16; Еккл. 2,18-23 (см. Plummer 1896:325; Bock 1994-1996:1154).

77 Не журись (12:22-32)

Луки – Перикопа 77

https://youtu.be/z2C70SqxEKw

https://listen.talkingbibles.org/ru/language/ell/03_luke 5:31-4:04

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#77

Отцю сподобалося дати нам Царство і ми не маємо боятися і турбуватися про те, про що синам царським турбуватися немає ніякого змісту.

Ми покликані жити, опираючись не на свої обмежені можливості, а на турботу Бога, який дав нам Царство. Контраст між першим і другим ми навіть не можемо збагнути, нам достатньо подивитись на гайвороння і траву, щоб зрозуміти суть питання.

Звісно для таког сприйняття потрібно вірити у те, що такі речі, як годування горобців і прикрашання трави – діло Божих рук. Треба вірити в Божий Промисел і те, що нічого не трапляється без Його волі. Світ – це не заведений Богом годинник, який йде сам по собі (такі погляди вкралися в уми людей і називаються деїзмом).

Нам, людям вкрай важливо пам’ятати про свої обмеження (центр хіазму), але це не має призводити до опускання рук і не має стати приводом сумувати. Коли ми розглядаємо це на фоні того, що Отець знає, що цього нам потрібно – ми перестаємо клопотатися і понад усе шукати того, що шукають погани (бо їх бог не здатен ні на що і нічого не знає: він не бачить, не чує, не розуміє і мовчить).

Так само як в попередній історії Христос закликає по-перше шукати Царства “в Бога багати” і застерігає від дурноватої паніки стосовно того, що не в нашій владі.

4-3-1 Бог долучає нас до побудови Свого Царства. Воно вічне і дохід від таких вкладень — це не якась примарна надія. Цей дохід стабільніший і надійніший за вкладення у будь-який земний банк. Єпископ, який залишав собі 1500 з 15 000 у «Знедолених» – приклад.

Карсон т2 стор 164: В отрывке, где Иисус призывает своих учеников не заботиться, он говорит (Лк. 12, 24): «Посмотрите на воронов: они не сеют, не жнут; нет у них ни хранилищ, ни житниц, и Бог питает их; сколько же вы лучше птиц?» Упоминание о воронах вызывает в памяти такие тексты, как Пс. 146,9 [Пс. 146,9 LXX]; Иов 38,41, где говорится о том, что вороны кричат к Богу, прося пищу, а также Лев. 11, 15; Втор. 14, 14, где о них сказано, что для израильтян они нечисты. Смысл Иисусова изречения состоит в том, что если Бог печется даже о нечистых животных, то он непременно позаботится об учениках. Некоторые ученые усматривают здесь отголосок Притч. 6, 6-11, где также говорится о природе: «Пойди к муравью, ленивец, посмотри на действия его, и будь мудрым… он заготовляет летом хлеб свой, собирает во время жатвы пищу свою», к чему LXX добавляет другую иллюстрацию: «Или пойди к пчеле и познай, как она трудолюбива, какую почтенную работу она производит; ее труды употребляют во здравие и цари и простолюдины; любима же она всеми и славна; хотя силою она слаба, но мудростью почтена» (Healey [1989] указывает на то, что Лк. 12, 24 (Мф. 6, 26) и слова Притч. 6, 7 LXX “не имерт хозяйства”,60 ekeinö gar geörgiou nié hyparchontos, – единственные отрывки, в которых звучит поразительная мысль о том, что животные не собирают урожай). Если мы последуем Кириллу Александрийскому (Фома Аквинский, Catena aurea на Лк. 12,24-26), то сможем усмотреть в Л к. 22,22-31 аллюзию на Притч. 6,6-11, в которой Иисус, как это ни парадоксально, высказывает мысль, обратную по смыслу той, что заключена в Притчах; в Притч. 6, 6-11 муравей и пчела поставлены в пример человеку, с тем чтобы побудить его к труду, Иисус же указывает на воронов и лилии, заостряя внимание слушателей на дивном благоволении Бога, заботящегося о существах, которые не трудятся, чтобы питать и одевать себя (Allison 2000а: 173-74).

(Allison 173-74). Упоминание о славе Соломона в Л к. 12, 27 перекликается с отрывками из ВЗ, в которых описывается вошедшее в пословицу богатство царя Соломона (3 Цар. 10, 4-23; 2 Пар. 9, 13-21). Здесь можно указать следующие словесные связи (подробно они рассмотрены в работе Allison 2000а: 153-54). Часто слово doxa ассоциируется с правлением Соломона (3 Цар. 3, 13; 1 Пар. 29, 25; 2 Пар. 1, 12; 77 Sol. 5:5; Иосиф Флавий, Иуд. древн. 8.190). Более половины текстов, в которых фигурирует слово krinon («лилия»), в LXX связаны с Соломоном, особенно с храмом, который он построил (например, 3 Цар. 7, 8.12 [МТ 7, 19.22.24.26]; 2 Пар. 4, 5), и по преданию написавший Песнь Песней Соломон охарактеризован в этой книге как «лилия долин» (Песн. 2, 1). В LXX глагол kopiao («усиленно работать») также ассоциируется с традициями, связанными с Соломоном (ср., например, Еккл. 1, 3.8 [Aquila]; 2,18 [В]; 2, 24; 4, 6 [Symmachus]; Пс. 126, 1 [127, 1 МТ]; Притч. 4, 12; ср. Прем. 3, 11). Слова о беспокойстве за пропитание, питие и одежду в Л к. 12, 22-31 напоминают нам о роскошных яствах, питии и одеждах Соломона (3 Цар. 4, 20.22; 10, 5; 2 Пар. 9, 4), равно как и то, что Соломон получил все это от Бога, потому что искал мудрости и знания (3 Цар. 3, 11-13; 2 Пар. 1, 11-12; ср. Прем. 7, 10-11). В Лк. 12, 22-31 Иисус так же утверждает, что телесные нужды тех, кто ищет Царства Божьего, будут восполнены. Аргумент minori admaius в Лк. 12, 28, который заостряет внимание на попечении Бога даже о траве, «которая сегодня есть, а завтра будет брошена в печь», перекликается с ветхозаветными описаниями недолговечной травы (ср. Пс. 32, 2; 89, 6-7; 101, 12; 102, 15; Ис. 37, 27; см. Fitzmyer 1981-1985:979).

Описание учеников Иисуса как «малого стада» в Лк.12,32 вызывает в памяти отрывки из ВЗ, где образ «стада» прилагается к Божьим людям, которые немощны, но о которых печется Бог (ср. Пс. 22, 1; 27, 9; 73, 1; 76, 21; Ис. 40, 11; Иер. 13, 17; Зах. 11, 11; 13, 7; см. Ellis 1974:179; Bock 1994-1996:1165). Слова «Не бойся, малое стадо! ибо Отец ваш благоволил дать вам Царство» трактовали как возможную аллюзию на Ис. 41, 14 LXX, «Иаков, наименьший в Израиле, я помогу тебе», подчеркивая, что Иисус обещает своим последователям, малой общине, величайший дар Бога (Fitzmyer 1981-1985:980). Мы должны отметить, однако, что в Ис. 41,14 термин «стадо» не встречается.

78 Скарб на небі (12:33-34)

Луки – Перикопа 78

https://youtu.be/j7YP0k730I4

https://listen.talkingbibles.org/ru/language/ell/03_luke 04:04-03:44

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#78

Якщо уважно придивитись до того, що говорить Христос, то бачимо що Він заоохочує до збагачення, а не засуджує його.

Бог створив людину, щоб вона багатіла. Проблема в тому, що люди більше вірять у те, що розбагатіти можна легко («ви міліонний покупатєль і тому ми даруємо вам айфон»), або що розбагатіти можна тільки неправдою, або що в збагаченні самому по собі є сенс.

Те, до чого закликає Христос — це радикальний переворот в підході до збагачення: віддавати краще ніж приймати (Дії 20:35).

Багатий юнак не захотів продати маєток, тому йому буде важко увійти в Царство Боже (див в табл.4-4). Там він ніхто і в нього нічого там нема.

Можливо саме тому ще одна паралель — це історія про те, як в руки Отця віддає свій дух Найбагатший з усіх людей, Який збіднів заради нас — Ісус Христос (2-2). Місце перебування Його скарбів і Його серця завжди було на Небесах.

Для правильного розуміння тексту ми маємо відмітити зв’язок, на який вказує Ісус – де скарб, там серце. Йдеться не про саме збагачення, а про місце, в якому ти збрегігаєш свої статки. Віддаючи милостиню, ти вкладаєш їх у надійний небесний “банк” – вони нікуди не діваються, тому що в тебе є гарантія – і вона запечетана в серці Духом Святим – це любов Божа, якою ти поділився. Словом, для такого підходу потрібно не просто думати про збагачення, а думати про те, для чого збагачуватись. Приклад такого підходу подавали учні в Діях Апостолів, які вірили в те, що Єрусалим буде зруйновано, відповідно в збереженні статків нема ніякого змісту. Сучасний приклад: міліонери, які більшу частину статків вкладають у благодійність (просто погуглити і можна знайти історії). Бог бачить їх серця, а ми можемо константувати, дивлячись на такі вчинки: це мудрість.

79 Слуги напоготові (12:35-40)

Луки – Перикопа 79

https://youtu.be/lVhKQhckK70

https://listen.talkingbibles.org/ru/language/ell/03_luke 3:44-2:48

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#79

Служити — це не просто одна з бібілійних ідей. Служити — це доказ вірності і служіння походить з Трійці: Бог не тільки судить за неготовність служити, а й Сам служить. Це життя Трійці, Лиця Трійці служать одне одному, і це те, до чого ми причетні, коли Христос служить нам за Столом Євхаристії.

Бути готовим не означає жити, опираючись на те, що ти знаєш коли прийде Христос, а на те, що ти “не знаєш”, точніше з огляду на це, сумлінно робити те, що Він наказав. Підперезані стегна і запалені свічники асоціюються з Світлом і правдою Слова і Духа (пор. Еф.6 – опоясатися правдою). В цьому сенсі ми маємо усвідомлювати себе в процесі. Погляд на спасіння, як на процес, як на те, що ми звершуємо, часто відсутній в протестанських колах, в яких люди зациклюються на минулому (ми – спасенні). От і виходить що коли б не прийшов пан дому – ми в порядку, бо ми слуги. Але Христос загострює увагу учнів на тому, як вони служать, а не тому, що вони – слуги: блаженні, коли служать. Йдеться не про якусь суто церковну діяльність, а про те покликання, яке реалізується в наших професіях і повсякденних обов’язках. Я це підкреслюю, тому що в тих самих колах слово “служать” часто теж сприймається однобоку – служити можна тільки виконуючи церковні обов’язки (ну ще можна працювати в христинській організації)…

Ми маємо подумати про те, як готовність зустріти Христа пов’язана з тим, чим ми щодна займаємось.

В центрі хіазму – асоціація з Вечерею Господньою, зокрема з тим, як Господь мив ноги своїм учням. Що ми робимо, коли приходимо до Церкви на Літургію і приймаємо Причастя ? Ми приймаємо Христове служіння як слуги, які були вірні.

Карсон т2 стр.166: Изречения Иисуса о бодрствовании и верности в Лк. 12, 35-36 содержат несколько аллюзий на отрывки из ВЗ. В Лк. 12, 35 фраза «да будут чресла ваши препоясаны» (estösan hymon hai osphyes periezosmenai) может являться аллюзией на Божье наставление, данное израильтянам, которые должны были быть готовы к поспешному выходу из Египта (Исх. 12, 11: hai osphyes hymön periezosmenai). В других текстах ВЗ эта фраза используется в образном смысле и означает «быть готовым» или «служить» (ср. 3 Цар. 18, 46; 4 Цар. 4, 29; 9, 1; Иов 38, 3; 40, 7; ср. 1QM XV, 14; 11Q10 XXX, 1; XXXIV, 2-3; Филон Александрийский, Sacrifices 63; см. Fitzmyer 1981-1985:987-88; Green 1997:500). Дополнение «и светильники горящи» также выражает идею бодрствования (ср. Исх. 27, 20; Лев. 24, 2).

Тема бодрствования, связанная с эсхатологический днем Яхве, которая раскрывается в притче об ожидающих слугах (Лк. 12, 35-38) и притче о воре, который приходит, когда его не ждут (Лк. 12, 39-40), отражена также в нескольких отрывках из ВЗ (ср. Ис. 13, 6; Иез. 30, 3; Иоил. 1, 15; 2, 1; Ам. 5, 18; Авд. 15; Соф. 1, 14-18; Мал. 4, 5-6; см. Fitzmyer 1981-1985:987).

80 Вірний і невірний раб (12:41-48)

Луки – Перикопа 80

https://youtu.be/uYQ9nM3n8zU

https://listen.talkingbibles.org/ru/language/ell/03_luke -2:48-01:29

bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#80

Обдарований ніколи не має забувати Подателя. Людина, якій є чим похвалитися, у якої є бодай щось, що вона може приписати собі легко саму себе прославляє, але вона буде понижена (4-3), тому що все, що маємо — дано. І воздавати хвалу за це варто Богові, і звітувати про те, що ми зробили ми будемо не перед людьми і не самі перед собою, а перед Богом.

Коли це дойде до можновладних, до тих, кому дано впливати ? Молитися, щоб дойшло — все що ми можемо. Але у цьому малому — сила Божа, бо тільки Він може зробити неможливе і дати людині розкаяння. А саме це потрібно для справжніх перемін.

Петро, слухаючи про вірного раба задається питанням чи стосується це учнів (і його особисто) чи народу ? Христос не відповідає на це питання прямо, а розповідає притчу, з якої ми розуміємо що протиставлення між учнями і народом тут недоречне, тому що хоча Петро стане тим, кому дано найбільше – сама правда стосуєтсья всіх. Якраз Петро і буде тим, рабом, який матиме владу, довірну йому Господом. Все, сказане Христом стосується всіх людей, а значить по-перше – учнів, тому що 12 апостолів, це прототип нового людства. Він цього людства вимагається вірність (1 Кор.4:2).

На відміну від попередньої історії тут за вірність обіцяється підвищення по службі, а за невірність – покарання. При чому це покарання відповідатиме тому, як сам раб усвідомлює свої обов’язки і як їх виконує (хто розуміє робити добро і не робить – тому гріх).

Тому якщо тобі дано знати багато, мати багато, дано владу над іншими, якої не мають всі решта люди – ти за це відповідатимеш перед Подателем. Будь-який ресурс – це відповідальність і було б добре, якби ми не заздрили, а допомагали одне одному нести цю відповідальність. Я не заздрю бізнесменам і багатим людям. Я не хочу щоб хтось заздрив мені, коли дивиться на мої таланти. Таланти – це дане, а вірність – це набуте. Все починається з благодаті: нам для того і дане, те, що ми маємо, щоб трудами ми зберегли його і примножили. А врешті решт сказали – не я це зробив, а благодать що зі мною. Він працював більше всіх і хвалить саму тільки благодать, тому що усвідомлює відповідальність перед Подателем і дякує за те, що Він дав сили залишитись вірним.

Карсон т2 стр.166,167:Притча о благоразумном и верном управителе в Л к. 12, 42-46, возможно, является аллюзией на Быт. 39, 4-5: «И снискал Иосиф благоволение в очах его и служил ему. И он поставил его над домом своим [katestesen auton epi tou oikou auîou], и все, что имел отдал на руки его. И с того времени, как он поставил его над домом своим [meta to katastathenai auton epi tou oikou autou] и над всем, что имел, Господь благословил дом Египтянина ради Иосифа, и было благословение Господне на всем, что имел он в доме и в поле». Обратите внимание на вводный риторический вопрос притчи Иисуса в Лк. 12, 42: «кто верный и благоразумный домоправитель, которого господин поставил над слугами своими [hon katastesei ho kyrios epi tes therapeias autou] раздавать им в свое время меру хлеба?» (Allison 2000а:87-92; С. F. Evans 1990:336; ср. Bovon 1989- 2001:2) Слова Лк. 12, 42 часто приводятся в иудейских писаниях об Иосифе (Allison [2000а:88] указывает на такие тексты, как Jub. 39:3; 40:7; Филон Александрийский, Joseph 37, 38, 117; Т. Jos. 2:1; 11:6; Jos. Äsen. 4:7; 20:9; Иосиф Флавий, Иуд. древн. 2.39; см. также Деян. 7, 9-10). Ключевые слова Лк. 12, 42 часто появляются в текстах, относящихся к традициям, связанным с именем Иосифа: ho kyrios, «господин» (например, Быт. 39, 3-4); phronimos, «разумный» (ср. Быт. 41, 33.39; ср. Пс. 104, 21 LXX [Пс. 105, 21 МТ, СП]); doulosf «раб» (ср. Быт. 39, 17.19; 41, 12, но в тексте употреблен термин pais; обратите внимание на то, что в Т. Jos. 1:5; 11:2, 3; 13:6, 7, 8; 15:2, 3 об Иосифе говорится как о doulos), зерно61 {to sitometrion, «мера зерна», является hapax legomenon у Луки, но sitos, «зерно», является ключевым термином в рассказе об Иосифе; см. LXX Быт. 41, 35.49; 42, 2-3.25-26; 43, 2; 44, 2; 47, 12-14). Утверждение Иисуса в Л к. 12, 44, «Истинно говорю вам, что над всем имением своим поставит его [epi pasin tois hyparchousin autou]», представляет собой несколько измененный первоначальный вопрос «кто верный и благоразумный домоправитель, которого господин поставил над слугами своими раздавать им в свое время меру хлеба?» Подобное текстуальное варьирование мы находим в Быт. 39: после того как дважды прозвучало утверждение о том, что господин поставил Иосифа над своим домом (Быт. 39, 4-5а), звучит другое утверждение: «было благословение Господне на всем, что имел он [en pasin tois hyparchousin autö] в доме и в поле» (Быт. 39, 56 [кроме этого текста, данная фраза употребляется еще лишь один раз в LXX, в Иудифь 8, 10; см. Allison 2000а:91]). Сведущие в Писании читатели Евангелия от Луки должны увидеть в Иосифе пример верного раба, который, в конечном итоге, получает награду, антипода раба из притчи, который полагает, что, поскольку его господин задерживается, он может начать «бить слуг и служанок, есть и пить и напиваться» (см. Allison 2000а:91-92).

Упоминание о задержке господина может вызвать в памяти Авв. 2, 3: обратите внимание на Лк. 12, 43, «Блажен раб тот, которого господин его, придя, найдет поступающим так [elthön]»; Лк. 12, 45, «Если же раб тот скажет в сердце своем: не скоро придет господин мой [chronizei ho kyrios mou erchesthai]»’, Л к. 12, 46, «придет [hêxei] господин раба того в день, в который он не ожидает». В Авв. 2, 3 задержка в откровении эсхатологического спасения рассматривается как нечто возможное: «ибо видение относится еще к определенному времени и говорит о конце и не обманет; и хотя бы и замедлило, жди cfo, ибо непременно сбудется [erchomenos hêxei], не отменится [ou nié chronise]». Толкование в Таргуме Пророков на Авв. 2, 3 носит явно эсхатологический характер: «Ибо пророчество готово ко времени, и конец определен, и не отменится; если задержится дело, жди его, ибо придет оно в свое время и не будет отсрочено». Аллюзия создается благодаря (1) глаголам erchomenos/elthön, hèxei/hêxei и chronise/chronizei, (2) противопоставлению раба, который «верен» (pistos), рабу, который «неверен» (apistön), в стихах 42-44/45-47, и противопоставлению людей, которые «верою живы» (ex pisteös), людям, чей «дух не правый в них»62, в Авв. 2, 4, и (3) утверждению в Авв. 2, 5 о том, что вино коварно63 (МТ и Таргум, но не LXX), и описанию неверного раба в Лк. 12,45, который пьет и напивается (Allison 2000а: 132). Если бы ученики Иисуса обратили внимание на эту аллюзию, они бы утешились мыслью о том, что, хотя день суда еще не наступает, это было предсказано в пророчестве, а потому «этому не стоит удивляться и об этом нет нужды тревожиться» (Allison 2000а: 132). 12, 47-48

В высказывании, подобном притче, в Лк. 12, 47-48 противопоставляется непокорный раб, который знает волю своего господина, рабу, который ее не знал и сделал нечто достойное наказания. Это противопоставление имеет в своей основе проводимое в ВЗ различие между преднамеренными грехами – грехами, сделанными «дерзкою рукой», — и грехами, совершенными в неведении, как об этом говорится в Чис. 15, 27-30 (ср. Прем. 6, 6-8; 1QS V, 11-12; 4Q83 3-10 IV, 15; CD-A VIII, 8; 10:3; m. Sabb. 7:1; b. В. Bat. 60b; см. Manson 1949:119; Fitzmyer 1981-1985:992; Bock 1994-1996:1184).

81 Ісус – причина поділення (12:49-53)

Луки – Перикопа 81

https://youtu.be/u8LuKQAis1U

https://listen.talkingbibles.org/ru/language/ell/03_luke 01:29-00:49

bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#81

Христос говорить про зшестя Духа Святого. Тема Світла пов’язана в Біблії з темою вогню. Ще Іван Хреститель говорив, що Він хреститиме вогнем і коли ми читаємо Дії Апостолів, то бачимо як виглядає те, про що Христос тут говорить.

Яскрава ілюстрація сказаного – Ів.9 розділ, де відбувається зцілення сліпого, якого виганяють фарисеї. Його батьки бояться бути відлученими, а його відлучають.

Дані слова Христа проливають світло на наше розуміння теми “миру”. Христос приніс меч і тема миру тримається в ортодоксальних рамках завдяки вченню про меч. Це щось схоже на те, як ми розуміємо любов. Бог є любов, а не навпаки. Так само про люди говорять як про щось самоцінне. Як про здоров’я, коли моляться щоб Бог дав, а думають, та вже хто небуть – або помогло.

Ми маємо подумати що Христос приніс меч і бути готовими до поділення з найблищими для нас людьми. Якщо ми не хочемо стати ідолопоклонниками, які вклоняються богам “домашнім”. Сімейний “очаг” тільки у Христі об’єднує нас по-справжньому. Без Христа вогонь сімейний може стати “чужим” (пор. “чужий вогонь” в книщі Левит і вогонь поганський, біля якого грівся Петро, коли Христа зраджував).

Церква – це нова сім’я і новий вогонь, вогонь Духа Святого поєднує всіх в одному Тілі (всі ми хрестились одним Духом в одне Тіло).

Цікаво, що в час пандемії, яка настала внаслідок поширення коронавірусу служителі нашої деномінації дали чіткі рекомендації щодо того, як має проводитись Літургія в даних умовах. Це стосується само обговорюваних нами питань. https://www.facebook.com/crecukraine/photos/a.1619664531623541/2611296819126969/?type=3&theater

Карсон т2 стор 168: Слова Иисуса о приближающемся бедствии содержат несколько аллюзий на тексты ВЗ. Стих 49: «Огонь пришел Я низвести на землю, и как желал бы, чтобы он уже возгорелся!» — перекликается с отрывками из ВЗ, в которых говорится об огне как образе суда (Иер. 43, 12; Иез. 15, 7; Ос. 8, 14; Ам. 1,4-14; 2, 2.5; Наум. 3, 13;3ах. 13,9; Мал. 3, 2-3; ср. 1 En. 18:15; 102:1; 2 Bar. 37:1; 48:39; 3 Езд. 13, 10-11; Pss. Sol. 15:4-5; Jub. 9:15; 36:10; lQHaXVI, 20; см. Bock 1994-1996:1192n6). «Крещение», которым Иисус должен был креститься (Лк. 12, 50), трактовалось как образ «нахлынувших вод божественного суда», поскольку слово «креститься» употреблялось в метафорическом значении — «быть сокрушенным бедствием» (см. TDNT1:538-39; Marshall 1978:547) — и поскольку в ВЗ образ наводнения использовался в связи с гонениями или судом (ср. Пс. 17, 5.17; 41, 8; 68, 2-3; Ис. 8, 7-8; 30, 27-28; Иона 2, 3-6; см. Bayer 1986:81): Иисус возвещает о том, что его «поглотят воды суда Божьего; тем самым он намекает на то, что он будет отвержен и подвергнется гонениям» (Воск 1994-1996:1194; ср. Green 1997:509). В Пс. 10, 6 образ Бога, проливающего огонь на нечестивых, соединен с образом палящего ветра как содержимого «чаши», которую должны выпить грешники. ЕсливЛк. 12,50 отражен этот отрывок, то «крещение», о котором говорит Иисус, «может означать “огненный потоп, насланный свыше”» (Marshall 1978:547, со ссылкой на Delling 197Qa:248). Некоторые ученые выводят понятие «крещения смерти» из слов Ис. 53, 10, «но Господу угодно было поразить Его», переведенных в LXX как «и он очистит [katkarisai] его от раны». А в Таргуме сказано, что «Господу было угодно переплавить и очистить остаток людей своих, дабы очистить их души от грехов». Если это так, то Иисус, возможно, соединяет два значения еврейского глагола dikkà\ «сокрушить» и «очистить», в образе «крещения», которое знаменует собой смерть, утверждая, что воля Бога в том, чтобы «сокрушить» раба своего, дабы «многих» «очистить» в силу заместительной смерти праведного раба (О. Betz 1996; 1998:84-85).

Слова Иисуса в Лк. 12, 51-53 служат толкованием Мих. 7, 6 (Лк. 12, 52) и аллюзией на этот стих (Лк. 12, 53): «Ибо сын позорит отца, дочь восстает против матери, невестка – против свекрови своей; враги человеку — домашние его». Пророк сетует о том, что рвутся общественные связи в целом и семейные узы в частности, и это обстоятельство трактуется как следствие проповеди Иисуса и его служения (см. Manson 1949:121; Kessler 1999:292; ср. также Jub. 23:16, 19; 3 Езд. 6, 24; т. Sotah 9). Текст Луки характеризуется большей эмоциональной напряженностью: в нем мы находим три пары оппозиций (отец против сына, мать против дочери, свекровь против невестки), в каждой из которых члены поменялись местами (сын против отца, и т. д.) (Ernst 1977:414-15; Bock 1994-1996:1196). Иудейские тексты относят Мих. 7, 6 к мессианским дням (ср. Jub. 23:19; 1 En. 99:5; 100:1-2; 2 Bar. 70:6; 1Q14; см. Ellis 1974:183). Иисус связывает время своего посланничества с раздорами, а не с миром, и подчеркивает с помощью аллюзии на Мих. 7, 6, что новая эпоха, предвозвещенная пророками, еще не наступила и что пришествие ее будет сопряжено со скорбями (Allison 2000а: 133).

82 Знаки часу (12:54-56)

Луки – Перикопа 82

https://youtu.be/Tfokpv4h5TE

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#82

https://listen.talkingbibles.org/ru/language/ell/03_luke 00:49

Час від часу ми читаємо як ті, чи ті події є ознаками скорого приходу Христа. Особливо зараз, в час пандемії коронавірусу знову з’являються подібні заявочки. Такі “одкровення” – це своєрідна крайність: з одногу боку люди байдужі до “знаків” Божих, з іншого – бачать їх там, де їх нема.

Так, Христос говорив про війни, голод і пагуби і Він хоче, щоб ми розпізнавали час. Але це не означає вірити кожному, хто у всьому бачить Апокаліпсис. Пагуба очевидна і без пандемії, а пандемія ще більше її відкриває. Почитати тільки коментарі якихось ідіотів під публікацією тексту молитви, яку затвердила православна Церква. “Знаковими” є кількість абортів, нехтування екологією, соціальна несправедливість.

Коли Христос говорив до Своїх учнів він мав на увазі особливий час Свого приходу, “знак” Йони, який вказує на Його смерть і воскресіння. В будь який час цей знак, знак Причастя – найактуальніший і його варто розпізнати. Тому що в причасті до Христа – життя; і хто їсть і п’є недодстойно – їсть і п’є собі осуд (). До цього зводяться всі “ознаки часу”.

Чому люди все таки не розуміють часу ? Лицеміри (в.56). Цим словом поставлено діагноз Церкві відступниці.

Вітер і хмара – чи мають ці образи якесь символічне значення в даному контексті ?

83 Про суд з опонентом (12:57-59)

Луки – Перикопа 83

https://youtu.be/3CJfBWcC_YU

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#83

https://listen.talkingbibles.org/ru/language/ell/03_luke 00:49-00:25

Говорячи про глобальні речі, Христос закликає до локального: заглянути в себе і вирішити свою особисту проблему. Щоб був мир у всьому світі ми маємо, якщо це можливо з нашого боку, бути в мирі з ближнім. І щось зробити для того, щоб цей мир запанував. Можливо використання Христом слова “есхато” – останній, коли Він говорить про “останнью копійку” вказує на зв’язок даних тем з “останнім часом”.

Коли Бог дає час для покаяння і примирення, то застерігає, що це не триватиме вічно. Настане час суду. Він завжди попереджує нас про те, що трапиться, якщо ми не будемо послушні. Вірити чи ні, – це вже наш вибір.

84 Покаятись або загинути (13:1-5)

Луки – Перикопа 84

https://youtu.be/hQxz0W_xa2M

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#84

https://listen.talkingbibles.org/ru/language/ell/03_luke 00:00-04:43

Падіння вежі наводить на думку про вежу Вавилонську, яка хоч і не впала, але є символом людського гріха.

Згадка про Пилата – на те, що скоро від його рук загине Сам Христос.

Спільною у всіх цих текстах є тема “гріха”.

Покаятись означає «перемінити напрямок думок». Христос звертає увагу людей на думки, які формують сприйняття людей і світу – на світогляд. Саме тут мають відбутися переміни, поворот, біблійною мовою — покаяння.

Звісно, що це виходить за межі одних тільки думок і стає переміною життєвої дороги — тобто той, хто покаявся рухаєтся в «протилежному напрямку» – покаяння стає поворотним пунктом і це відбувається щодня. Бог дає нам Своє Слово і Свій Дух, щоб покаяння стало способом життя, а не лише одноразовою подією в минулому.

Літургія скеровує життя людини до постійного покаяння, тому що починається сповіданням гріхів і закінчується благословінням на побожне життя.

Тут зокрема говориться що ми не повинні думати що покарання за гріх — це якесь вибіркове явище: стосується одних і не стосується інших. Саме таку помилку викриває тут Христос. Можна почати думати про тих, хто помер чи захворів від коронавірусу, як про грішників, які якось по-особливому прогнівили Бога, раз з ними таке трапилось. На рівні мислення це проявилось, коли учні спитали Христа про сліпого: «Хто згрішив — він чи його батьки, що народився сліпим ?». Уникнути покарання за гріх неможливо. Можна прийняти його в Ісусі Христі і стати свідком Божих діл (як став той слівпий — Ів.9). Не треба думати про якісь нещастні випадки як про суд на «кимось», треба замислитись про що це нагадує тобі.

Слово «покаятись» має конкретний зміст в Біблії, хоча у відриві від біблійного контексту воно часто сприймається як заклик до чогось абстрактного, як якесь залякування. «Покайтеся», мовляв, а то загинете. Покаятись означає визнати свій гріх і визнати що за нього помер Христос. Христос не кидає слова на вітер, Він говорить, щоб ми прислухались.

Карсон т2 стр.168: В отрывке о трагедии и необходимости в покаянии (в Лк. 13, 1-5) Иисус задает риторический вопрос о том, полагают ли люди, «что эти Галилеяне были грешнее всех Галилеян, что так пострадали?» (Лк. 13, 2) Представление о том, что бедствия, включая болезни, являются следствием греха, находит соответствие в нескольких отрывках из ВЗ (ср. Исх. 20, 5; Иов 4, 7-8; 8, 4.20; 22, 5; Притч. 10, 24-25; ср. lQap-GenarXX, 16-29; Ин. 9,1-3; см. Plummer 1896:338; Fitzmyer 1981-1985:1007). Иисус не соглашается с этим мнением, а скорее призывает своих слушателей к покаянию. Призыв Иисуса к покаянию обосновывается в Лк. 13, 3 предостережением: «если не покаетесь, все так же погибнете». Он утверждает, что покаяние — единственное, что позволит избежать вечной смерти, участи, которая постигнет всех, кто упорствует во грехе. Эти слова перекликаются с тем, что сказано в Иер. 12, 17, «Если же не послушаются, то Я искореню и совершенно истреблю такой народ, говорит Господь», и в Пс. 7, 12-17 (Fitzmyer 1981-1985:1008).

85 Притча про безплідне фіґове дерево (13:6-9)

Луки – Перикопа 85

https://youtu.be/ieUrjNFAq-s

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#85

https://listen.talkingbibles.org/ru/language/ell/03_luke 04:43:04:06

Про подібні речі пізніше говорив Петро, коли закликав сприймати “відкладений суд” не як “зволікання”, а “а як довготерпіння” Бога (). А справді – для зовнішнього спостергача, який не знає слова господаря і намірів винаря, те, що відбувається – просто “зволікання”, або навіть щось таке, що взагалі не має відношення до того, хто посадив це дерево. Росте собі і все – і кому яке діло до плоду. Так і світ видається людям таким собі деревом, яке виросло того що виросло, або виросло тому що десь там щось бабахнуло… Проте історія не йде в нікуди; вона не спішить і не затримується, не зволікає і не випереджає наміри Того, хто втілився і є її частиною.

Карсон т2 стор 169: Притча Иисуса о бесплодной смоковнице (Лк. 13, 6-9) обращена ко всем его палестинским современникам, которых он призывает к покаянию, узнав о том, что Пилат убил галилеян в Иерусалиме (Лк. 13, 1-5). В этой притче Иисус использует известную метафору. Поскольку смоковница относится к числу наиболее распространенных плодовых деревьев в Палестине, вполне понятно, что в словах о плодовитости и бесплодности используется образ смоковницы, — является ли он известным ветхозаветным олицетворением Иуды либо Израиля (ср. Иер. 8, 13; 24, 1-10; Ос. 9, 10; Мих. 7, 1; см. Fitzmyer 1981-1985:1008; С. A. Evans 1990:206; Stein 1992:370; Bock 1994-1996:1208 с примечанием 12) или нет (Marshall 1978:555; Nolland 1989-1993:718). Плодовые деревья могли расти в виноградниках, см. Втор. 22, 9; 3 Цар. 4, 25; 4 Цар. 18, 31; Мих. 4, 4. То обстоятельство, что смоковница росла в винограднике, возможно, указывает на то, что Иисус хотел, чтобы его слушатели вспомнили об Ис. 5, 1-7, где пророк сравнивает жителей Иерусалима и людей Иуды с виноградником, который приносит только дикие ягоды. Если это так, то виноградник является образом Израиля, а смоковница олицетворяет бесплодных вождей Израиля (такое предположение высказано в работе Green 1997:515п126). Иисус призывает своих слушателей не откладывать покаяние и жить плодотворной жизнью, поскольку Бог, который милостиво отлагает суд в настоящее время, не пощадит тех, кто откажется направить сердце и жизнь свою к исполнению замыслов Бога (Green 1997:515п126).

 

Даний матеріал є частиною проекту, мета якого прослуховування Біблії приблизно за 2 роки. Пропонується прослухати книги Нового і Старого Заповітів.

Текст Біблії в перекладі Івана Хоменка

Текст читає Ігор Козлов

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#85

 

Тиждень 27:

http://www.bible.literarystructure.info/bible/04_Numbers_e_7.html#7-7

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_e_12.html#12-7

 

Ви також можете завантажити mp3 на 27 тиждень за посиланням:

https://drive.google.com/open?id=14WRKaObdGG3twOyV46KZ3xPyWJPThu8d

 

Більше про цей проект:

http://yuri.believingthomas.org/bibleeday/

 

Пишіть за адресою:

Bibleeday@gmail.com

 

Аудіобіблія, Біблія, План читання Біблія, Літературна структура Біблії

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/42_Luke_pericope_e.html#61

http://www.bible.literarystructure.info/bible/04_Numbers_pericope_e.html#48

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 До теми волосся – хмари: десь у Джордана є про те, як хмари символічно пов’язані з волоссям.