Суд 8:22-10:16; Дії 1:1-4:22 (тиждень 43)

290620

https://www.facebook.com/watch/?v=273885757039015

300620

https://www.facebook.com/watch/?v=719098568943543

010720

https://www.facebook.com/watch/?v=273762223838082

020720

https://www.facebook.com/watch/?v=2092185937591589

030720

https://www.facebook.com/watch/?v=889102288238845

040720

https://www.facebook.com/watch/?v=727154438037031

Тиждень 43

 

Суддів 5-3

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH-heCiTHKVIDq7NWp3TadoA

 

13 Помста Гедеона (8: 4-21)

14 Ідолопоклонство Гедеона (8: 22-28) євр 4:29

15 Смерть Гедеона (8: 29-35)

16 Падіння Авімелеха (9: 1-57)

17 Тола (10: 1-2)

18 Яїр (10: 3-5)

19 Пригнічення амонітян (10: 6-16)

 

13 Помста Гедеона (8: 4-21)

Суддів – Перикопа 13 https://youtu.be/Nii05BByY58

Перикопа, на якій ми закінчили минулого тижня – з неї все починається в цій структурі – 5-3, тому з неї починається…

14 Ідолопоклонство Гедеона (8: 22-28) євр 4:29

Суддів – Перикопа 14 https://youtu.be/rCl-pt5M_vQ

А: Ізраільтяни пропонують Гедеону царський титул – і обгрунтовують це тим, що він спас їх від руки Мідіанітян. Наприкінці ми дізнаємося про те, що Мідіяни “не підіймали своєї голови” – знак упокорення… Мир тривав 40 років. Але як Гедеон відповів на прохання запанувати – стати царем в Ізраілі. Дуже правильно відповів:

В: Цар один – це Господь. Ні я, ні мій син царем не буде. Правильно сказав. Але ці слова – не центральні в хіазмі – все зводиться до того, що Гедеон при цьому робить. Сказав то він правильно – але поступив…

С: Центр хіазму: він вирішив скористатися можливістю, яка виникла з особливого ставлення до нього, як до спасителя. Ці люди настільки все переплутали, що не надавали вирішального значення тому, що це Господь спас Ізраіля.

На минулому тижні ми говорили на подібні теми – йшлося про прощення гріхів- якщо Бог дає владу прощати або відпускати гріхи, то це не означає, що ця влада – це щось таке, чим володіє служитель Церкви. Він користується тим, що йому не належить.

Бог збирався дати Ізраілю царя, але не на цьому етапі історії – це велика тема, яка починається з того, що людина була створена як священника, цар і пророк. Адам і Єва мали зрости в дотриманні своїх священницьких і царських обов’язків, але вони дуже скоро провалили екзамен. Адам знехтував священницьким обов’язком захищати Єву і Сад і погнався за тим, що було б йому дане тільки з часом (про те, що дерево пізнання добра і зла саме для цього призначене багато говорить Джордан – він обгрунтовує це тим, що всяке дерево в саду було створене добрим і придатним на їжу, просто на це дерево була тимчасова заборона. Ну звісно що чогось поганого Бог не міг створити, тому це твердження, що дерево було добрим відкриває можливість для такого тлумачення. А підтвердження – по всій Біблії: коли йдеться про вміння розрізняти добро і зло – йдеться про зростання і дозрівання. Людину, яка не вміє відрізнити лівої руки від правої, або не вміє розрізняти добра і зла ми вважаємо дитиною. В певному немаловажному сенсі слова Адам був дитиною – і як дитина він мав виконувати накази, які отримав: охороняти сад (як священник); Бог відразу почав його вчити і дав йому можливість зрости, тому що привівши до Адама тварин, Бог створив йому умови для того, щоб він реалізував своє ще одне призначення – призначення царя: оволодіти землею.

Так вцілому дивиться на це питання школа, яку ми називаємо школа Джордана, хоча це не є його вигадкою, просто він відродив деякі забуті правди. Ну і звісно, що зробив крок уперед… Більше на цю тему можна прочитати в статті Джеймса Джордана, “Зріла людина” – вона є англійською мовою в збірці, яка називається “Federal vision“ і містить матеріали конференцій, які пов’язані з цим церковним рухом в США.

Отже, повернемося до історії. Відмовляючись панувати над Ізраільтянами, Гедеон факитчно робить те, що робить цар. Він збирає податок – дайте, каже мені всі по одній сережчі. Вони були готові до цього, тому що були вдячними Гедеону.

Проблема ж у тому, що вони не були вдячними Богу. Це Він їх спас через Гедеона і взагалі, якщо це була священна війна, то здобутки від неї мали йти Богу, або хоча б треба було спитати у Бога – що робити з цим добром. Але схоже на те, що сам Гедеон заклав певну модель для подібних тенденцій і зробив це ще раніше – пам’ятаєте ми читали, що він забрав оздобні місяці, які були на шиях верблюдів тих царів, яких він зарубав – Зевах і Цалмунну. В нашій перикопі повторюється вислів “оздобний місяць” (в26) – отже, він не подав відповідного прикладу.

Таким чином він отримав 1700 шеклів золота – кожен по сережчі кинув, ну що ж тут такого, здавалось би. Але насправді це все не просто так, це все має продовження і наступний крок В1: зробив ефод. Що таке ефод – нагадую – це те, за допомогою чого визначали волю Божу – ефод був один – у першосвященника. Так що тепер Гедеон не тільки спаситель замість Яхве, не тільки багатий (19,4 кг йому просто накидали), а ще й він робить ефод.

Джордан коментує:

Що було в ІН, коли побудували алтар ? Один ефод – у першосвященника, ви задаєте питання Богу. Це поділення, що пов’язане з ідолянством. Інше Слово – значить воно від іншого бога.

Два камені, це як дві скрижалі, вони в ковчезі.

Багато жінок, 70 синів – веде як цар. Потім його сина вже звати Авімелех. Таким чином він, Гедеон падає.

 

Це поворотний момент книги, де все стрімко погіршується.

 

Книга побудована хіастично. Вступ, покращення, погіршення – завершення.

Події 17 розділу відбуваються задовго до Самсона. Спільна тема: ідолянство. Яхве.

В центрі – те, про що ми читаємо. Питання стоїть так – хто буде царювати – Бог чи люди ? Ізраільтяни не могли повірити, що можна вижити посеред цих народів, на цій землі, якщо не вподібнитися до того, як живуть ці народи і не поклонятися богам цієї землі – це не говорилося відкрито, хоча час від часу проривалося в проханнях, подібних о цього – пануй над нами. (в часи Самуїла вони проситимуть царя, щоб бути як інші народи).

Текст говорить про те, що зробив Гедеон стало пасткою – він сам її розставив і сам в неї попаде. Йдеться про перелюб – так описується невірність, ідолопоклонство – ось що означає те, що він зробив ефода. Це компроміс в питанні, в якому компромісу бути не повинно. Вірність одному Богу, дотримання Його Слова, а не його перекручування в угоду власним амбіціям.

В1 стоїть в тексті навпроти В: Гедеон все говорить правильно – але робить навпаки. Це породжує атмосферу лицемірства, яку так нещадно викривав Господь, коли казав про фарисеїв – що вони говорять – слухайте, а так як вони поступають – не поступайте.

Лицемірство є наслідком ідолопклонства – це порушення зокрема 3-ї заповіді: не будеш призивати (носити) імені Господа марно. Лицемірство – це спроба сидіти одночасно на двох кріслах. Від Бога ніхто не відмовляється – просто йому не вірні: як це буває в шлюбах: є дружина, а є коханка. Це перелюб. Саме це відбулося тут з Гедеоном і Ізраілем, вони стали на цей шлях, хоча виглядало все досить невинно.

Проблема лицемірства – чи не найголовніша проблема не тільки в часи Христа чи Гедеона, а також і в наш час. Більшість людей хрестять дітей, а потім живуть так, ніби Бога нема, або ніби Він, як той Ел в ханаанському пантеоні, – не при ділах. Він є, він Ел – але саме це ім’я вже звучить як насмішка, тому що в тому контекті він нічого не вирішує. Будь-яке лицемірство – це, по суті, насміхання над Богом, тому що лицемір ніби заявляє – Бог не вирішує реальних проблем. Хай собі буде, але коли йдеться про реальність – все вирішують інші боги: гроші. Христос казав – не можете служити двом панам. І нерозумно думати що насміхання над Богом зійде з рук.

Але мабуть саме страшне в тому, що лицемір обманює самого себе. Людина настільки зростається з маскою, яку носить, що фактично втрачає відчуття того, що насправді є добром, а що злом. Відступництво має самі ці ознаки – самі страшні люди – це люди релігійні, які грають роль людей Божих, а самі – діти диявола. Знаєте таких ? Все це пов’язано з бажанням царювати, коли ти не готовий, коли треба очистись і навчитись жити у послуху Божому слову (післання Якова 4:10 розділ говорить про це; упокоріться перед Господнім лицем, і він вас підійме).

15 Смерть Гедеона (8:29-35)

Суддів – Перикопа 15 https://youtu.be/O3wIzZniWEQ

Хіазм – концентричний: АВВ1А1

А: 70 синів від купи жінок: ознака поведінки, яка притамання царю – це все вплив і утворення сімейного клану, який є дуже сильним і впливовим. Він мав багато жінок – і це не стільки питання сексуальних апетитів, скільки питання завітів, домовленностей з тими, хто віддає своїх дочок заміж. Він жив в Офрі, а наложниця наприклад була у Сихемі. Син від цієї наложниці отримав ім’я: Авімелех. А що таке Авімелех ? Мій батько – цар.

А1: як це часто буває в історії – об’єкт поклоніння стає об ‘єктом загальної зневаги. Він зробив їм добро – Бог зробив через нього добро, але коли він публічно відмовився бути царем, то ставлення до нього і його нащадків змінилося з одної крайності до іншої. З ним рахувалися, як з суддею, тому за його життя не було відвертого ідолянства, але все змінилося, коли він помер. Про це, в центрі хіазму, який ми зараз прочитаємо – зверність увагу, що Гедеона тут називають то Гедеоном (лісоруб), до Єрубаалом (нехай заступиться Ваал – Ваалоборець), а наприкінці вперше це приводиться як його подвіне ім’я: Єрубаал-Гедеон (А1). Все це тісно пов’язано з тим, що про Ваала йдеться в центрі хіазму…

В-В1: Гедеон помер і був похований, коли помер то ізраілеві сини чинили перелюб – тепер він мабуть набув іншої форми – більш публічної. Ідолянство по різному проявляєтсья в культурах на різних етапах історіх і в різній мірі – не треба думати що все це виглядало завжди однаково і відбувалося в однаковій мірі – все залежало від того, який саме це був період: було багато факторів – наприклад, коли йдеться про те, що проводили дітей через вогонь – це не означає, що їх спалювали – інколи їх просто проносили через вогонь. Тому треба бути обрережними, коли ми це тлумачимо – коли в попередній перикопі Гедеон заклав основи для подальших проблем, зробивши ефод у себе вдома, то там “за ним чинив перелюб увесь Ізраіль”, але сам Гедеон був запорукою того, що не відбувалося відвертого, публічного поклоніння ідолам.

Після його смерті все змінилося. Вони поставили за бога Ваал-Берита (Ваал Завіту). Тут сказано також, що вони не пам’ятали Господа – важливий діагноз, який пов’язаний із завітом: пам’ятай Ісуса Христа, каже Павло Тимофію – йдеться не просто про інтелектуальну здатність не забути – не про амнезію мова. Забути Бога – це відступити від завіту. Помер “Ваалоборець” і Ваал посів те місце, яке йому залишили. Він не воював з Гедеоном за те, що той зруйнував його жертівник, хоча використав те, що Гедеон припустився таких великих помилок. Ідоли – в серці і якщо вони там є, то рано чи пізно проявляться… це називається забути Бога…

Джордан:

Перша битва Гедеона завершилася успішно – люди сказали – добре ми не будемо покладатися на Ваала (коли повалив ідола)

Друга – проти ворога: тут теж була перемога

Третя: проти відступників з-посеред самих ізраільтян – і вони її програли… МИ чули цю тему, коли була пісня Девори – там вона висміює племена, які не пішли змагатися… далі Єфраїмляни жаліються на те, що їх не покликали воювати…

Далі ми говорили про першу помилку Гедеона – він переносить Божу війну в царину особисту – мститься за братів, яких вбили Зевах і Цалмунну. Вони там наставляють Гедеона і йому доводиться слухати їх мудрої поради – це ситуація, в якій принижено Гедеона.

Сьогодні ми читали про другу помилку: ефод. Це відтворює історію про Золоте Теля; Гедеон типологічно відтворює Мойсея, і тут так само ефод робиться з того, що було здобуто під час війни (як теля). Повільно, але вірно це повертається до ваалізму

Третя помилка – Гедеон веде себе як Цар. Він говорить одне – нехай Господь буде царем, але він многоженець. Це порушення закону і по-особливому стосується царів.

Наложниця – жінка 2 сорту: скоріше за все вона була з поган. Її сина він називає: Мій батько – Цар.

В останній перикопі ми читаємо, що той ефод став обростати Ваалісткими практиками і з’явилася суміш поклоніння Ваалу з поклонінням в Завіті – Ваал Завіту.

Далі буде йтися про наслідки всього цього…

30 червня 2020

16 Падіння Авімелеха (9: 1-57)

Суддів – Перикопа 16 https://youtu.be/kr-Ux5wvGME

Структура хіастична:

А: 70 братів

В: царювання Авімелеха

С: прокляття Йотама

D: про відплату

А: вчора ми закінчили читати про смерть Гедеона-Єрубаала і про те, що ізраільтяни скотилися до старого – поставили Ваал Беріта (це як виявилося було в Сихемі), останні вірші попередньої перикопи: не зробили милості.. (Суд.9:35 – читати).

Тепер ми розуміємо що це було завершення попередніх історій, що пов’язані з Гедеоном, і вступ до їх продовження. Отже, ми читаємо книгу Суддів, тема якої відступництво і питання: хто насправді є Царем в Ізраілі ? Книга дойшла до свого хіастичного центру і ми говорили вчора про це.

До речі на відміну від Джордана, Хаджіме Мураї показує сама сьогоднішню перикопу як центр книги. Він вважає не зовсім коректними з тз літературної структури матеріали, які, скоріше за все використовував Джордан (Дорсі); напевно, Джордан так само не дуже довіряє його роботі, хоча б тому, що нею не користується і я чув про критичне ставлення – про нього говорить хоча б те, що його роботу використовують не так широко. Як би там не було ми можемо дивитися з різних перспектив – в цьому і краса цих структур – вони можуть накладатися одна на одну і не обов’язково одна одній суперечити. Думаю з тз літератури Хаджіме Мураї коректно будує структури і не раз аргументував це досить широко на конкретних прикладах в переписці…

Але давайте в це не заглиблюватися… про що це він говорить, можливо подумали ті, хто не знає, хто такий Хаджіме Мураї і Дорсі… забудьте, але може комусь ця інф згодиться.

Отже, якщо ми дивимося хіазм 1-1, то в його центрі – прочитана нами перикопа. Фактично це ніяк не суперечить тому, що говорить Джордан чи Дорсі, який говорить про те, що в центі книги – сусідні перикопи: все одно загальною темою є ось це відступництво, яке трапилося внаслідок того, що Яхве перестав бути єдиними царем – це стосується і Гедеона і Авімелеха. Вчора ми говорили про три помилки Гедеона, сьогодні – про те, що Джодан називає наслідками цих помилок.

Отже, Авімелех пішов до Сихему, наложниця Гедеона була з Сихему і його там приймали радо. Вони сприймають 70 синів Гедеона як царів. Родичі по лінії матері погодилися повпливати на решту в місті і підштовхнути людей до того, щоб зробити Авімелеха царем – дали гроші, на які той найняв негідних людей, бандитів.

70 чоловік – просто знищив всіх братів в Офрі – перерізав як худобу; наймолодший син Гедеона втік.

В:

Бет Мілло – дім курган, або вал

Еллон Муцава – дуб, теребінт

Там Авімелеха настановили царем після того, що він вчинив.

С: Далі Йотам – він промовляє чи проспівує – тому що підвищив свій голос може означати пісню – в будь-якому разі його промова: це поема. Він виходить на верхів’я гори Гарізім: а що Бог наказав промовляти з верхів’я цієї гори ? Благословіння – зворотньою стороною благословіння є прокляття – тому Йотам говорить – якщо ви вчинили справедливо – радійте, якщо ні, вогонь вийде і поїсть Авімелеха і жителів Сихему.

Його пісня починається закликом слухати (так як пісня Мойсея.. Повт Зак 32) і далі він оповідає їм притчу про дерева – про три різновиди дерев, які відмовляються панувати над іншими, тому що тоді вони загублять своє призначення: оливка не буде давати оливкове масло – один з самих дорогих продуктів і цінних…, фіга – солодких плодів – ми говорили про те, що земля меду – це пов’язано не з бждолами а з продуктом, який схожий на фіґовий джем. Виноград – теж, один з продуктів, які є дуже цінними. Всі вони відмовляються. Не відмовляється тернина, яка, як відомо вкриває собою все, а толку від неї ніякої. Якщо йдеться про якусь рослину, яка схожа на плющ, то висохши вона легко горить і може стати причиною загибелі того, що не горить так швидко – наприклад кедр (в15).

Далі Йотам підсумовує – він використовує два слова, про які ми говорили, коли читали Повторення Закону: правда і невинність (ми порівнювали це з словами “в дусі і правді”). Йотам каже, що якщо ви праві і невинні – якщо Гедеон заслужив своїми подвигами щоб так поступили з його синами – якщо правильно зробили що підтримали Авімелеха – свого родича – радійте, якщо ні – будете спалені і він, і ви (образ тернини має тут таке завершення).

Беер – місце куди втік Йотам – десь км 50 в бік пустелі. Уявіть карту – йдеться про регіон, який знаходиться посередині між двома морями – на відстані декількох десятків км від Йордану. Фактично всі місця які тут згадуться знаходяться поруч.

D: центр хіазму. Царювання Авімелеха продовжилося три роки. Три – число суду і прийшов час розплачуватися. Зрада. Ті, хто підтримували у злому перестають це робити – і це стається через злого духа, якого посилає Господь. От сучасна людина б сказала – не зрозуміло чому посварилися… Для чого Він це зробив ? Щоб прийшла помста за кривду, насильство. Тут вжито слово “хамас” – http://biblezoom.ru/#-7-9-24-exp-w-2-95410 Вперше зустрічається в Біблії, коли йдеться про те, що земля наповнилася насильством перед потопом (Бут.6:11), але ми згадуємо як це все почалося з того, що Каїн вбив Авеля – так само невинного, як 70 його братів.

Отже, має відбутися помста за кров і тому посилається злий дух і це призводить до чвар між тими, хто об’єднався довкола злих справ.

Це поділення проявляється в тому, що вони відбирають собі те, що проходить повз Сихем і призначено для Авімелеха. Авімелех про це дізнається.

С1: далі все погіршується – справджуються слова Йотама, який просто повторив слова Закону. Гаал, син Еведів (ненависний слуга – приблизно так можна перекласти його ім’я, тому що Гаал – це огида, ненависть, а Евед – слуга: слово його ім’я свідчить про його низький соціальний статус – дно…)

Він організовує такі вечірки де закликає служити Гемору, батьку Сихема (це історія з книги Буття – кого перебили ізраільтяни в Сихемі – он воно що… ця ненависть тягнеться ще звідти – ось чому вони так підтримали Авімелеха: Бут.34 – пам’ятаєте цю історію ? Тоді Симеон і Левій перебили всіх жителів Сихема через те, що син Гемора (його звали Сихем) насилував Діну – їх сестру. Вони з ними поступили віроломно, тому що підштовхнули до завіту і коли ті обрізалися і не були здатні захищатись – перебили все місто. Яків тоді сказав, що ви зробили мене “зненавидженим”, а це переклад – дуже не точний, тому що він каже, ви мене зробили “смердючим” http://biblezoom.ru/#-1-34-30-exp-w-7-13608

Цей сморід жителі Сихему пам’ятали мабуть ще досі – хоча минуло сотні років і вже була завойована земля. Такі речі не забуваються.

Це треба застосувати до того, що ми чуємо про війну на Сході. Те, що чинили “брати” – не забувається. Ніколи там не буде миру. Навіть якщо буде, то недовго. Подивіться на чорних і білих в Америці – вони досі ворогують, хоча чорні в Америці не хочуть повертатися в Африку, тому що їм в Америці набагато краще. Таке враження що тут цей злий дух, що посланий від Бога накладається на якусь спадковість, що сформована минулим, сформована історією і тільки сам Бог (Дух Святий) і дуже довгий історичний процес може призвести до зцілення. А без ДС воно просто не можливе.

Також це нагадує нам про те, що Церква – це пахощі. В Церкві, як в будівлі пахне по-особливому, але я не про це. Люди – їх вплив поширюється так, як поширюються запахи. Деколи не можна вивітрити чи перебити запах, навіть якщо вже давно все помили і провітрили – він в’їдається в речі… так само Церква – вона або пахне, або смердить.. В 2 Кор.2:15 про це говорить в дещо іншому сенсі – Церква смердить навіть тоді, коли пахне, якщо проблеми з нюхом – її приємний запах є смертоносним для тих, хто гине. Але символ “запаху” набагато ширший. В храмі гарно пахло, тому що там кадили. Це перебивало запах крові, яка проливалася постійно. На місці, де стояв храм, земля на декілька десятків см була просякнута кров’ю. Тому цей запах перебивався курінням, перше призначення якого – символізувати молитву до Бога. Мені здається що до молитви цей символ можна застосувати особливим чином – коли в тролейбус заходить смердючий бомж – всі відразу це чують на нюх. Так само, коли в молитві відкриває уста мерзенний грішник, який відвертається від слухання Бога (Прип. Сол.28:9 – читати). З іншого боку – коли від людини приємно пахне – з нею хочеться мати справу. Так само Бог реагує на запахи в переносному сенсі ))))… (Пісня над Пісенями 4:10,11).

Повернемося до тексту. Отже ми сказали, що ненависть аборигенів зрозуміла. Коли Ґаал прийшов в Сихем – йому повірили. Але в Сихемі був голова, який вважав себе представником Авімелеха, він посилає вістку і Авімелех несподівано з’являється в Сихемі. Цікаво, як це описано: Ґаал бачить, як наближається військо, а Зевул, міський голова, каже – це тінь від хмар. Коли виявляється, що ні – то він каже: ну як ти тепер – так само діловий ? Йди змагайся… Той пішов і програв… Купа трупів.

Далі йдеться про те, що Ґаала прогнали, але Авімелех не заспокоївся і воював з Сихемом – не дивлячись на те, що Зевуд його попередив – ту не зовсім ясно що йдеться про Сихем, але з подальших віршів – ясно. Та й чого б тут раптом завелася мова про якесь інше місто…

Отже Авімелех дозволяє людям вийти в поле, а потім перекриває їм шлях до міста і всіх перебиває. Ті, хто в місті закрилися у вежі, у твердині, яка водночас була домом Ваал-Беріта – тисяча чоловік там було. Всі загинули, тому що Авімелех підпалив їх, розклавши навколо вежі вогнище.

В1: Авімелех втрачає трон.

Він те ж саме хоче зробити у місті Тевец, яке знаходиться поруч і мабуть було у союзі з Сихемом. Хоче спалити, чи викурити тих, то сховався в башті. Ізраіль того часу – це великі ліси, тому знайти деревину не важко. Для того, щоб обкласти стіни великою к-стю дерева, треба підійти близько і тут приходить Авімелеху кінець. З даху твердині, йому на голову падає жернов, який кинула якась жінка. Жінка – ми про це говорили – це окрема тема в книзі Суддів – у другій її половині – це жінки без імені (окрім Даліли) – і от одна з них. Жінка, яка вражає голову змія. Саме цей образ ми тут маємо… А про його виповнення можна говорити довго…

Це було позором для мужчини – бути вбитим жінкою – і Авімелех, помираючи просить свого зброєносця його добити. Той виконує його прохання… Лідера не стало – всі розійшлися.

Далі – А1: Підводиться підсумок: Бог воздав за зло Авімелеху, яке він зробив свому батькові, повбивавши 70-ох його синів і все зло сихемських людей Бог повернув на їх голову. От це все і є той вогонь, який вийшов і пожер всіх, вогонь, про який казав Йотам (в 20), вогонь тернини: жителі Сихему згоріли в башті, а Авімелех згорів сам по собі (самогубство – коли теринина запалює інших, вона згорає перша). Символічно це все вказує на перемогу Христа – насіння жінки вражає в голову змія…

Коментарі Джордана:

Три помилки Гедеона призводять до того, що вони втрачають всі здобутки. Медіанітяни не повертаються, але в цій частині Ізраля – анархія

Гедеон з його алтярями нагадує Авраама, який теж будував алтарі. Його син – нечестивий Ісаак.

В2- лідери Сихема – це ваали Сихему (господарі): Ви хочете, щоб сини Ваалоборця вами правили ? Ці сини – не хананеї. Авімелех говорить наступне: ви – сини Ваала, а вони – Ваалоборці. Ось така аргументація Авімелеха. Вони дають йому гроші з храму, з храму Ваалу Завіту і він наймає на них.

Вбивсво синів Гедеона – це ритуальне вбивство. В Біблії людські жертви є основою будь-якої нової цивілізації. Що зробив Каїн, вбивши Авеля – пішов і побудував місто. На чому був побудований Рим ? На крові брата – Ромул вбиває Рема – це сини весталки Ріасильви. Незайманість жінки служительниці пов’язана з захистом міста. Народивши, вона померла. Вовчиця знайшла хлопців, їх знайшов селянин і вони виросли в ньому – символ Риму – вовчиця. Ромулу прийшла ідея побудувати місто і він це зробив – брату він сказав що тут він цар і бог і цьому місті. Рем переступив межу і брат його вбив.

З людскими жертвами пов’зане відбудування Єрихону. Про це написано – що це трапиться і це трапилося. На основі принесення в жертву перворідного сина Єрихон було відбудовано в часи Ахаза.

Яке саме важливе місто побудоване на принесенні в жертву Сина ? Церква – новий Єрусалим. Його ствредив жертвою Бог. В древньму світі це відбувалося постійно.

Йдеться про те, що ми відкидаємо Божу цивілізацію і відбувається це через людські жертви. З якоїсь тз це нормально – тому що він позбавляється від суперників, з тз релігії – ні. Люди ж це сприймали так: тут замішані боги, треба бути з Авімелехом обережним.

Йотам – новий Гедеон – він також наймолодший – він “син Ваалоборця” (в5). Він починає війну так само, як її починав Гедеон.

Що за дуб біля Сихема ? Еллон-Муцава: дуб біля каменю. (Ісус Нав 24:26-27) Це місце, на якому були прочитані обітниці завіту і воно буде свідчити проти них (в6). Свідок камінь, який там покладено. Камінь буде закликати Йотама свідчити проти них. У всьому цьому є сакраментальна складова. Камінь – це пам’ятник: він бачить і свідчить. Так само, як Ісус каже – робіть це на спомин про мене: це благословіння і прокляття, тому що свідчить про Боже Слово. Бут.12:6-7 – перша згадка про цей дуб біля Сихему – там Бог являєтсья Аврааму… Можливо навіть йдеться про те саме дерево…

Три прокляття, що проголошувалися з гір: Гарізім (куди зійшов Йотам)

Проклятий той:

хто робить ідолів

Хто не поважає батька і матір

Хто бере дарунок, хабар

Три прокляття мають пряме відношення, і весь закон вцілому порушено.

Які літературні стилі ми маємо, коли йдеться про царів ? Мудрість – література мудрості. З трьома ролями людей пов’язані три види літератури: закон, мудрість, пророцтво. Коли ми засвоїли те, що треба засвоїти на священницькому етапі (послух закону), ми переходимо до царського етапу (мудрість). Тому саме тут література мудрості з’являється вперше.

Йотам задає питання: кого хочете, щоб вами правив ? Насправді краще вибрати того, хто не хоче управляти іншими – тому що той, хто любить і хоче ганяти людей з кута в кут – такого не треба. В цьому сенс притчі – всі дерева відмовилися від цієї ролі і сказали що вони бачить свою роль в іншому: давати людям те, що можуть дати, а не панувати над ними. Олива дає олію на їжу і на світильники, дає основу для виготивлення масті, якою намащують тіло. Фіга – годує інших, виноградна лоза – теж для радості “богів і людей”. Вони хочуть прославляти, годувати, радувати інших…

Тоді їх увага впала на тернину – результат прокляття. Він цього тільки і чекає.

Джордан дуже реалістично описує сцену, в якій Гаал напивається зі своєю бандою і поносить царя.

46,47 – Ваали міста – знову важлива гра слів. Тут йдеться про Ела Беріта.

Коли йдеться про камінь, який жінка кинула на голову Авімелеха, то це був не просто камінь, а жорнова – це символ праці, символ збудування чогось через працю – цим вбивають того, хто приносить руїну, рабство і завоювання. Це символ культури, яка протиставляється культурі руїни. Це важливо пам’ятати, коли ми думаємо про наш час. Світські гуманісти роблять все так, що вас набагто простіше піти в армію, чим розпочати свій бізнес. Замість того, щоб заохотити людей служити одне одному, вони створюють умови для того, щоб всі від них залежали. Це пов’язано з тим, що я зараз скажу як висновок.

Висновки:

Вцілому дана історія наводить на висновки стосовно зла, яке з’являється ніби нізвідки і якийсь час залишається непокараним. Ми бачили що передумови для того, що трапилося були, ми бачили, що у цього були історичні причини (Бут.32), були проблеми невірності батька, який відмовлявся від того, щоб царювати, але виховав такого синочка – який його ж зрадив. Ми бачимо що Бог посилає свого післанця і той проголошує правду, а потім Бог посилає злого духа і всі обставини починають складатися так, що помста приходить. Не відразу – крок за кроком. Але все виконується згідно з тим, що Бог сказав про благословіння і прокляття.

Якщо в нас опускаются руки, коли ми дивимося на зло, яке нас оточує, на корупцію в політиці, на амбіції і ненависть, яку підігрівають ті, кому дана влада, реалізуючи свої злі наміри через простий народ, покладаючись на таких покидьків, як Ґаал. Нічого не змінилося – тітушки, договорняки – все це було всю дорогу в історії… І настає день суду: неминуче – хоча не відразу. Це втішає. Суд Божий втішає, тому що він оснований на Законі. Слово Бога не буде марне і ми маємо розіміти, що подібні історії для того і написані, щоб нас потішати (Рим.15:4). Ми живемо надією – і щоб її зберегти, щоб пронести її до часу остаточного суду ми маємо згадувати такі історії час від часу. Бо, як я вже сказав, немає нічого нового під сонцем – взагалі книга Еккл тісно пов’язана з темою суду і того, що відбувається в реальному житті. Висновок простий: бійся Бога і зберігай його заповіді. Так само тут – я не заздрю беззаконникам, якими б ресурсами вони не володіли і якою б славою вони не славилися.

Історія показує що буває, коли царюють безбожники, коли влада віддається тим, хто не готовий чи недостойний влади. Женучись за царем, ізраільтяни знехтували Царем Небесним. Пішовши за Ваалом, знехтувалои Богом завіту. Залишалося тільки обманути себе і примирити Ваала і Завіт. До речі, в домі Ваал-Беріта вони і згоріли. Пекло приготовлене для Ваала, для диявола, а не для людей, але хто з ним не порвав – той розділяє його долю. Замість того, щоб поступово йти до того, щоб Бог дав царя ці люди скочуються до того, що настає ще гірший хаос. А все тому, що не робляться відповідні висновки.

Ну звісно що це стосується не всього Ізраіля – це локальний конфлікт, який є повчальрним для всіх вже в ті часи. Але контраст очевидний – вершина слави – центр перемоги над ворогами, над Мідіянітянами стає центром жахливого відступництва. Не треба дивуватися що люди, в яких славне минуле стають відступниками. Тому і не треба занадто захоплюватися своїм минулим. В історії Церкви, так само як і в історії Божого народу було все. Не треба малювати її чорно-білими фарбами. А ми до цього схильні – протестанти малюють чорним історію католицької Церкви, католики очорнюють протестантів.

Те, що ми нащадки славної Реформації не значить що ми реформати. Часто від цього залишаєтсья одне ім’я і гордість за своє минуле… Що ми реформуємо сьогодні ? Нехай собі поставлять це питання ті, хто ще декілька років так пишно святкував 500-річчя Реформації. Що ми маємо Реформувати ? В першу чергу себе. Не достаньо погодитися з Реформатським традиціми і документами віри, щоб справді наслідувати реформатів минулого.

Але якщо ми цього не зробимо, на нас чекає таке саме, що трапилося в Ізраілі. Воно вже великою мірою наступило, тому що всі теми книги Суддів можна пов’язанти з відступництвом Церкви: саме її невірність є причиною того, що відбувається довкола. Тому книга Суддів і такі історії – досі актуальні. Спадщину Реформації великою мірою втрачено. І зокрема втрачено в ось цій царині, про яку сказав Джордан – етика праці, яку відродили в часи Реформації. Праця, культура праці, якою вона була в Радянському Союзі – це страшна спадщина. Люди хочуть жити так, як живе Європа, яка побудувала свою культуру через сотні роки важкої, наполегливої праці, але не хочуть важко працювати і чекати, поки будуть плоди. Сама Європа вже загинається від того, що втратила здобутки Реформації – нам не треба наслідувати її в цьому. В чому українцям треба наслідувати Європу – то це в тому, як вона свого часу Реформувалася. Наслідувати – не означає згадувати чи привласнювати її здобутки, а пройти власним шляхом. Реформувати Церкву і стати запорукою реформування, змін у суспільстві. Так поширюється Боже Царство, заради якого ми живемо і про все це зараз говоримо.

1 липня 2020 року

17 Тола (10: 1-2)

Суддів – Перикопа 17 https://youtu.be/fnqbwZ8buh8

Після того, як завершилася історія з Авімелехом, історія про те, як закінчив перший цар-самозванець, Бог послав чергового суддю – звали його Тола. Текст не має якоїсь особливої структури – в двох віршах сказано дуже багато –

І став Тола на спасіння – ми знаємо, що Судді – це спасителі – Бог через них спасає. Як саме це відбувалося у випадку з Толою невідомо – але мабуть це спасіння не зводилося до героїчних вчинків, а було більше схоже на адміністративну роботу. Така діяльність – як ми вчора говорили є ще більш цінною за деяких обставин, тому що є збудовуучою. Воювати треба – але час вбивати минає і настає час лікувати (Еккл.3). Тут приводиться його родовід – з Іссахарового племені, яке мало наділ північніше від того місця, де жив Тола. Шамір – в Єфремових горах.

Те, що про нього сказано так мало і нічого поганого означає, що він добре виконав своє призначення – 23 роки судив. Його ім’я означає “повзти, або гусінь” – ось так він помаленько доповз до старості і залишив після себе хороший слід. Помер, похований у Шамірі.

Такі персонажі наштовхують на думки про різні типи лідерів: зазвичай першопрохідцями є відверто харизматичні, сильні лідери – вони більш самостійні і незалжені, але їх мінусом є нездатність утримати те, що вони завоювали.

Є інший тип лідерів, – це люди, які не можуть впливати так потужно і досягти таких великих успіхів, але вони можуть зберегти і продовжити почате. В них сильні не тільки лідерські якості, а якості виконавчі – вони менеджери, які будуть поступово впроваджувати якісь зміни, що стали можливими. Вони будуть вчити і непомітно рухати “піаніно”, як в тому анекдоті…

Звісно що всяка класифікація – умовна, але інколи виокремлюють навіть такі типи лідерів, які поєднують у собі лідерські і виконавчі якості… Це цікаво, тому що зазвичай такі люди – не на виду. А якщо на виду – то вони цінуються за свої більш “героїчні вчинки”. Але зберегти здобуте попередником не менш важливо, як здобути щось нове. Мабуть це все пов’язане з двома основними ролями людини вцілому: священницькою, суть якої зводиться до того, щоб оберігати і царської – суть якої полягає в тому, щоб завойовувати, оволодівати. І оскільки людина провалила саме священницьку свою роль в Едемі – це питання стоїть дуже гостро.

Можна багато чого досягнути, особливо, коли є сильний лідер. Він здатен піти далеко вперед – і ніхто не може за ним встигнути. Утворюється певна прірва між такими людьми і їх сучасниками. Без таких людей не буде взагалі ніякого руху вперед, але рух буде тільки тоді, коли за ними підуть ті, хто здатен реалізувати ті можливості, які відкрилися, зберегти і утримати здобуте, роблячи маленькі кроки вперед.

Не знаю що зі сказаного стосується Толи – сам факт того, що він судив довгий час (23 роки) і що про нього не сказано більше нічого наштовхнув мене на ці роздуми. Якби були подвиги великі, ми б про це дізналися…. Тому мені здається що він є прикладом такої “гусені” – яка повзе помало, але далеко, такого лідера, що робить свою справу тихо і успішно.

Джордан називає Ісуса Христа – Більший Тола, посилаючись на Пс.21:6 – є такі слова: я черв’як, а не чоловік.

Книга Суддів відігравала велику роль в боротьбі з цезарепапизмом. Кальвін не викладав по книзі Суддів, але тільки тому що це добре зробив Буцер – пише Джордан в книзі “Судді: Божі війни з гуманізмом”.

Можливо ім’я “Тола” – це не власне ім’я цього судді, а надане йому ім’я внаслідок якихось його особливостей.

Джордан каже, що це ім’я може бути пов’язане з кольоровим одягом, який є ознакою особливого статусу: фабру робили з перероблених гусінню

Те, що даний суддя перелічується в книзі Суддів дає можливість скласти список з 12 Суддів, про яких говорить книга. Число 12 вказує на презентацію всіх племен, всього людства. Коли ми дивимося на апостолів, яких було 12, то про деяких з них ми теж знаємо дуже мало. Це не означає, що вони не важливі чи нічого не досягнули – просто ДС не вважав за потрібне залишити нам їх історії.

Джордан також каже, що подібні тексти починають мати більше значення, коли ти їх розглядаєш в коннтексті більш ширшому.

18 Яїр (10: 3-5)

Суддів – Перикопа 18 https://youtu.be/ola4SCIt_04

Цього суддю розглядають, як людину, яка мала схилялася до монархічних звичок. Те, що в нього було 30 синів, які управляли 30 містами означає що в нього була не одна дружина. А це вже про щось говорить.

Також його сини їздили на 30 ослах – осли це були особливі тварини, на яких їздили царі. В тут епоху коні і мули (гібрид від схрещення коня і віслюка) не були доступні – були часи коли вони взагалі не були одомашнені і тоді головну роль грали верблюди і осли. Та й напевно для гористої місцевосці вони підходять більше – вони менші і більш витривалі. Словом, коли Біблія повідомляє нам про 30 синів, які управляють 30-ти містами і їздять на 30 ослах – це має велике значення.

Джордан відмічає різницю між цими суддями – Тола і Яаїр. Він вважає, що Яїр, хоча і був суддею, був під більшим впливом негативних культурних впливів свого часу.

Гілеад – на схід від Йордану, спадщину там вони отримали ще до того, як увійшли в землю. Джордан відмічає, що 1 Хр. 2:22 говорить про 23 міста, які були селищами Яїра, і каже що їх кількість була розширена до 30-ти – у відповідності до кількості синів.

22 роки Яїр був царем.

19 Пригнічення амонітян (10: 6-16)

Суддів – Перикопа 19 https://youtu.be/GJqa3omHjIk

Хіазм… тема даного уривку не є новою, але тут є деякі цікаві деталі та акценти. Ну і важливо що такі події відбувалися – це історія. А історія має, як ми говорили вчити, потішати і давати надію.

Отже, АВСВ’А’:

А-А’: в6 – що є злом в очах Господніх – служіння іншим богам: цікаво що різні боги чудово миряться в одному пантеоні – боги різних народів по суті – однакові. Ми знаємо що Астарта – це у греків – Венера: та ж сама богиня любові і війни. Що у греків ж Марс – бог війни, який дуже схожий на Ваала. В греькій міфології відбувається те ж саме, що у хананейській – там скидання батька і тд.. Словом ці боги – одного поля ягода, а все тому, що людські потреби – дуже схожі: щоб жінки і земля родили, щоб захиститися від ворога. Фабрика ідолів – це людське серце, тому серце, яке покинуло Господа неминуче обростає ідолами. З іншого боку, Господу там місце нема – Він просто не погоджується стати одним із богів – Він єдиний.

 

В 7 – Більше того, Він не просто залишає все, як є, а гнівається, тому що Ізраіль належить Йому. Він віддає Ізраіль в руки народів, з богами яких Ізраіль заграє і з якими чинить перелюб, зраджуючи єдиному Богу. Вони починають жити в культурі, яка виплекана і стверджена цими богами – ми вже про це говорили: хочете богів аммонських і филистимських ? Спробуйте культуру Аммонську і филистимську… в.8 – 18 років, протягом яких все погіршується – спочатку все було на сході, потім перейшли Йордан, щоб воювати з Юдою і Веніаміном і Єфремовим домом. Стало зрозуміліше – що це не жарти…

Це цікаво, як люди починають все розуміти, коли отримують досвід, що є наслідком їх віри. Відразу все починає ставати на свої місця – доходить, як я кажу, або через голову, або через задницю, коли тебе життя б’є.

В цьому відношенні ситуація дуже схожа з нашою ситуацією на Сході – поки все це відбувається далеко, нам здається, що до нас ніколи не прийде війна. Але в такому стані люди живуть собі життям відступників і нічого змінювати не збираються. Інша справа – коли ворог – перед хатою. Сепиратисти висловлюють ці ідеї – дойдемо до Києва – і вони це зроблять, якщо їм дати, тому що це поганська культура, це загарбницька культура, а точніше культура-відступників, які дойшли до того, що зазіхнули на чужу землю.

А що решта України ? Теж відступники – не в таків мірі і не в тому самому: ми ні на кого не нападали – ми захищаємося, і будемо захищатися. Але чи є наша українська Церква і суспільство об’єднаними довкола єдиного Бога ? Ні. Були спроби, але все закінчилося тим, що стало ще гірше, тому що Церква подала ще один приклад того, що вона – не єдина (я маю на увазі конфлікт між Епіфанієм і Філаретом). Але не треба про православних – якщо говорити про протестантів в Україні, то розумієш, що ситуація плачевна. Протестанти люблять зверхньо дивитися на православних – але це самодурство. Просто в них інші проблеми. Поки православна Церква не покається в ідолопоклонстві – в тому, що вклоняються ідолам у вигляді ікон, вони не зможуть рухатися вперед і якось оновитися. Але є також інші види ідолянства – ми говорили про лицемірство… нічим не кращий, а може ще й гірший спосіб ідоловірства. Протестансти не розуміють, що тим, що вони відокремлюють себе від усіх решта протестантів вони свідчать про те, що нема однієї Церкви – а значить нема одного Бога. Хоча інколи треба себе відділяти – від того, що не Церква, а тільки носить цю назву. І все ж якщо ми хочемо оновлення, безпеки, розвитку суспільства – нам треба оновити Церкву – іншого шляху немає. І рано чи пізно настає час, коли це стає настільки очевидним, що суспільство стоїть перед прірвою.

Послухайте коротку лекцію Андрія Баумайера: безумие элит. Одне з питань, які він задає – це яка роль Церкви в тому, що відбувається в країні – чому вона мовчить і дозволяє популізму і безуму набирати обертів в житті політичному, суспільному ? Він не відповідає на це питання, він філософ, який робить глибокий аналіз того, що відбувається. Він християнин, але не служитель Церкви – але треба було б сказати: відступництво – ось причина того, що Церква мовчить або говорить не те, що треба.

Повернемося до тексту:

В: отже все доходить до такої точки, що коли палає Господній гнів, люди починають кричати до Бога і визнавати, що згрішили. Тут вони нічого не змішують – а визнають, в чому цей гріх полягає: Бога покинули і служили Ваалам (все це називається одним словом – Ваали).

Що каже Бог – С: Центр хіазму. Хто ж вас від них спасав ? Хіба Я не спасав вас від них в минулому ? Це вже все було – ви вже кликали не раз і я не раз спасав. Все по колу – одне і те ж саме. Історія не вчить – є такий вислів. Циклічність – це одна з основних ознак історичного руху. Історія – це не замкнуте коло – це рух вперед, але він відбувається циклічно. Все або покращується, або погіршується, навіть тоді, коли здається що все стоїть на місці.

Якщо ми розглянемо структуру Біблії вцілому – то бачимо саме це: є декілька історичних етапів, які повторюються:

По суті їх 5 або 6:

1.Творіння

2.Гріхопадіння

3.Попердній суд

4.Погіршення або занепад

5. Остаточний суд: смерть і нове творіння: воскресіння. Таким чином це стає знову першим пунктом – цикл замикається…

 

ЦЕ можна побачити від початку історії на великих її відрізках і на малих – створення світу, Вихід, завоювання землі, Давид Соломон, відкидання Христа Юдеями – все йде за цим циклом (колись розглянемо детальніше)

 

Це можна пов’язати з тим, що ми називаємо завітною структурою:

1. Творіння – це 1 етап завіту, під час якого Бог дає благодать, Він щось започатковує , як це може зробити тільки Бог.

2. Гріхопадіння – це пов’язано з історією – історія Ізраіля – це історія постійного відтсуплення і повернення до старого – до ідолів.

3. Попередній суд – це пов’язано з Божим Словом – бог дає свою оцінку тому, що відбувається і дає можливіть покаятись (все це можна також пов’занти з днями творіння – попередній суд відбувається на 3-й день)

4.Погіршення або занепад: з цим пов’язані санкції – благословіння і прокляття. Благословіння – якщо покалися при попередньому суді і прокляття – якщо ні. Все погіршується і люди починають жати наслідки свого відсупництва вже тут на землі – запалюється вогонь Господьнього гніву і всім стає жарко…

5. Остаточний суд: Бог

 

Все можна пояснити за допомогою цієї структури – від створення світу і Єви до Хрещення і Вечері Господньої. Тому я буду постійно про неї нагадувати і з часом ми запам’ятаємо. Коли є уява про ціла – тоді легше зібрати докупи деталі. Ось ці завітні цикли – це ціле. Так виглядає Біблія вцілому. Але, як я вже сказав – це можна побачити і на прикладі окремих її історій – як та, яку ми розглядаємо.

Отже – Бог, каже – я спас, ви Мене полишили – це все вже не раз відбалося – я більше спасати не буду. Але у вас є вихід – йти до тих богів, яких ви вибрали і вони вас спасуть… Це іронія.

В1: ми вже ж покаялися – ми визнаємо – це це був гріх. Перша ознака того, що щось починає доходити – так само, як людина вперто заперечує гріх, так само рішуче вона його визнає, коли припече. Ми навіть готові віддати себе Тобі – нехай буде воля Твоя – тільки спаси зараз.

Це історія не тільки Ізраіля, не тільки цілих народів і соціальних груп,, а також окермих індивидів – багато людей розповідають, що обіцяли Богу, якщо Він спасе – йому служити і все змінити…

Ізраільтяни підверджують свої наміри вчинками – вони викидають богів і починають служити Богові на ділі. Це завіт, і коли вони роблять все зі свого боку, що говорить про те, що вони справді покаялися – Бог не залишається байдужим… він для цього і допустив ці страждання і тепер може їх припинити.

Джордан:

говорячи про малих суддів (вони названі малими, тому що про них нема історій), Джордан каже, що вони згадуються довкола наступної історії про Єфая, яку ми будемо читати на наступному тижні (після неї йдеться знову про малих Суддів – Івцан, Елон, Авдон – після його смерті люди просять Самуїла про царя. Все це продовження теми: люди намагаються стати царями.

Зверність увагу що через 2 роки після того, як суддю став Яїр, на півдні суддею був Ілій – він був Суддею 40 років. Ситуації на Пн і на Півдні відрізняється.

Їфтах стає царем незадовго перед тим, як Самсон і Самуїл стає Суддями (2861 від створення світу). На півночі вплив амонітян, на півдні – филистимлян.

Джордан говорить про те, що в перечисленні богів у 6 вірші ми можемо бачити 7-часне відступництво. Все стало гірше за те, як було. Коли йдеться про гнів – це як гнів ревності чоловіка.

В історії Самсона Господь віддав Ізраіля на 40 років филистимлянам, тут амонітський тиск – він триває до часів Івтаха. Филистимське – до смерті Самсона (40 років).

Служіння Самсона і Самуїла – відбуваються одночасно і стосуються амонітян і філистимлян.

Криза обумовлена тим, що одні сунуть з Заходу(филистимляни), інші з Сходу (амонітяни). І тут ще Бог відмовляється допомогти (в.13).

Бог для Ізраільтян – як парашют для льотчика – він є, але здавалось би він ніколи не згодиться – а от тут він ще й не відкривається – але якось відкрився – Господь черговий раз помилував… Як це відбулося прочитаємо на тому тижні.

Дії 7-1

https://www.youtube.com/playlist?list=PLy_gO6ybaYH_Y4LNGdYd6YsGtiAyYJfcB

 

1 Вознесіння Ісуса (1: 1-11)

2 Матій займає місце Юди (1: 12-26)

3 Зшестя Святого Духа (2: 1-13)

4 Петро звертається до натовпу (2: 14-39)

5 Життя віруючих (2: 40-47)

6 Петро зцілює каліку-жебрака (3: 1-4: 4)

7 Петро та Іван перед судом (4: 5-22)

 

2 липня 2020

1

The center of the text is “Peter delivered from prison” (no. 25, Acts 12:1-24). No. 25 includes stories both martyrdom of Jacob and rescue for Peter. This structure would indicate both martyrdom and rescue from persecution.
2

This central pericope (no. 25, Acts 12:1-24) also becomes the divisional fulcrum of the whole text. Those parts that precede it (pericopes nos. 1 to 25) and follow it (pericopes nos. 25 to 49) constitute concentric structures composed of pericopes. Within those two concentric structures, the former is about ministry of Peter and the latter is about ministry of Paul. Therefore, these structures would divide two era of ministry.
3

When the whole text is divided in three equivalent pericopes, three concentric structures appear. The divisional pericopes are “The conversion of Saul” (no. 17, Acts 9:1-22), and “Paul in Athens” (no. 33, Acts 17:16-34). Those correspond to the turning point of Saul’s (Paul’s) ministry (the conversion and the Areopagus sermon).
4

When the whole text is divided in four equivalent pericopes, four concentric structures appear. The divisional pericopes are “Stephen’s speech to the council” (no. 13, Acts 6:8-7:60), “Peter delivered from prison” (no. 25, Acts 12:1-24), and “Paul’s farewell visit to Troas” (no. 37, Acts 20:3-14). These pericopes are related to death of disciples (and resurrection). Therefore, these structure would emphasize death and resurrection of disciples.

7

Divided in seven structure seems to divide roughly each portion. Main theme in 7-1 is about ministry of Peter, in 7-2 is about ministry of Apostles, in 7-3 is about beginning of ministry for gentiles, in 7-4 is about ministry of Barnabas and Saul, in 7-5 is about the second and third missions, in 7-6 is about the travel to Jerusalem, in 7-7 is about the travel to Rome.

 

Книга Дії Апостолів – це 2 том праці Луки (1 Євангеліє, з яким Дії утворюють один великий паралелізм). Також ми звертали уваги на паралелі між Діями Апостолів і Ісусом Навином.

Джордан:

  • A lot of the approaches to Acts assume that it is different from the O.T. If we studied the O.T., we would look for redemptive historical themes, typology, historical progression of something as it leads toward the coming of the Messiah. Without this approach, Acts seems like a bunch of after thoughts and it is hard to see what it is in the Bible for.
  • Rather, Acts must be interpreted in the same way as the O.T. It is full of O.T. typology and fits in the sequence just like the previous sets of O.T. books do. For instance, in Acts things happen on the third day, third hour, etc., consistent with the O.T., which is full of three-day symbols. Acts also fulfills many O.T. types. Acts can fulfill these things because everything in the O.T. points to Christ. Because the church is in union with Christ, the O.T. also points to the church. The Gospels also show Christ fulfilling O.T. prophecy and typology and in Acts we see the church doing the same thing because the church is in union with Christ. Peter walks in the footsteps of Jesus and the same things happen to him as happened to Jesus. Paul does the same. He is tried by the same three courts as Jesus was and he undergoes a symbolic death and resurrection. The reason is that the servant walks in the footsteps of the master.


1 Вознесіння Ісуса (1: 1-11)

Дії – Перикопа 1 https://youtu.be/vYmi-BpP7Zs

Прочитаний нами уривок має хіастичну структуру. В його центрі – 6 вірш. Це запитання учнів (прочитати). Ми прочитали текст від початку до кінця і досі, при розгляді структур я переважно співсталяв ті частини тексту, які співвідносяться одна з одною, починаючи спочатку (А-А’, В-В’). Тепер давайте розглядати від центру (ми це вже робили декілька разів). Центр хіазму – це кульмінація. Починаючи з центру, ми більше загостримо на ньому увагу і побачимо як все йде сюди, і звідси відходить. Тут це 6 вірш.

D: Питання, яке учні ставлять Христу стосується Божого Царства. Це зрозуміло, тому що Він вже протягом 40 днів з’являється воскреслим і говорить з ними про Боже Царство (в3). Їх цікавить чи нарешті воно вже буде відновлено в Ізраілі ? Час видається дуже відповідним… З ними воскреслий Месія. Що ще треба.

С-С1: Це питання учні задають після того, як Христос велить їм не відходити з Єрусалиму (дуже підходяще місце для коронації – так мали б подумати учні), вони мають чекати обітниці Отчої (от тут їм вже важче зрозуміти). Ми можемо пригадати Євангеліє Іоанна – бесіди Христа з учнями на теми ДС – як вони це сприймали. Вони майже нічого не розуміли. Христос посилається саме на свої минулі бесіди (в.4). Він ще раз нагадує: Хрещення Івана – це було хрещення водою, а ви будете охрещені Духом Святим. Це трапиться через декілька днів. Ось тоді учні і ставлять питання, в якому висловлюють своє припущення: може Царство буде відновлене через декілька днів. Те, що стосується ДС вони досі не розуміють.

Частина С1: це знову слова Христа, тільки вже у відповідь на питання учнів: знати час – не ваша справа. Це у владі Отця. Ви ж приймете силу, як Дух Святий злине на вас. В обидвох частинах спільне словосполучення – Дух Святий. Він далі пояснює про ДС і суть того, що відбуватиметься – суть Дій: приймете силу, як ДС злине і будете свідками – і додає: в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії, і аж до останнього краю землі (а де це край землі ?). Скільки у землі країв ? Чотири – це символічна мова яка аж ніяк не є натяком на те, що земля плоска (просто попереджую, тому що сучасні люди всерйоз обговорюють подібні теорії). Але в Біблії земля має 4 краї, ця символіка починається в книзі Буття – там з Едему витікають 4 річки, вона має продовження в формі жертовника, в якого є 4 роги і тд. Про це каже Джордан в книзі “Новими очима”.

Отже центр хіазму обрамлений темою ДС. Відступимо ще на крок в різні боки від центру: В-В1

Тут, власне сказано, що по муці Він ставав перед ними живий протягом 40 днів. Скоріше за все йдеться про період, а не про те, що Христове з’явлення відбувалося щодня. В Євангелії він з’являється в Неділю, в той самий день в який воскрес (Ів.20). Так само події книги Об’явлення відбуваються в День Господній (Об’явл.1).

Хоча саме Вознесіння святкується через 40 днів після Пасхи і на Неділю не припадає.

Отже, ми взанаємо що живим являвся і говорив про Боже Царство – що говорив ? Про ДС, з яким учні приймуть силу свідчити. Вони це не розуміли, і Він пояснював. А що далі ? В 9 вірші ми маємо частину В1, в якій йдеться про саме вознесіння. Своїм вознесінням Він ніби ставить жирну крапку після своїх слів, тому що написано: прорікши оце, як дивились вони, Він угору возноситись став..

Христа забрала хмара – це не просто художня деталь, чи випадкова обставина. Хмара – це символ, який ми не раз зустрічаємо в Біблії. В книщі Джордана “Новими очима” є цілий розділ, присячений хмарі – Христа забрала хмара слави Божої – так само як Іллю – небесна колісниця (та ж сама хмара).

Коли ми співствляємо ці частини, тобто вірші 3 і 9, то бачимо, що йдеться про те, як Христос їм являвся і те, як він вознісся – сховався, пішов. Так само як вони бачили Господа на власні очі під час Його з’явлень, так само на власні очі побачили, як Христа не стало.

І нарешті перша і остання частина перикопи: А-А1

Спільним для цих частин є слово вознесіння: у цього слова є конотація, яка не передана його українським перекладом. Грецьке слово, яке тут вживається має значення “забрати” – тобто Отець взяв Христа до Себе. Це не зовсім те, про що ми думаємо, коли чуємо слово “вознісся” – він не Сам вознісся – Його забрав Отець.

Лука починає книгу, згадуючи перший том, в якому йдеться про все те, що Ісус чинив і чого навчав, аж до дня коли дав апостолом накази Духом Святим – тобто до подій, з яких він починає 2 том.

Частина А1: описує як саме відбувалося оце “взяття на небо” – Христа не стало – учні стоять і дивляться. Придивляються… Вони Його ще бачать, але Він віддаляється… Можете уявити собі цю картину… Ось вони стоять, позадирали голови і вдивляються в небо. Христа не стало, але вони мабуть не відразу помітили що їх стало більше. Хоча незнайомці виділялися білим одягом, мені здається що вони з’явилися непомітно, якби тут же до учнів не звернулися, їх би не відразу помітили. Хоча можливо я додумую – щось приношу в текст – просто це трохи смішно. Вони ніби питають їх: що ви там побачили ? Ну дійсно – 12 чоловік стоять в дивляться в небо – а в небі вже майже нічого не видно… Але незнайомці в курсі (до речі, тут не говориться – анголи, а два мужі): Ісус якого забрали від вас на небо, прийде так само, як ви бачили, Він пішов. Завіса. Кінець сцени.

І таким чином ми маємо:

А: забраний на небо

В: являвся

С: Слова Христа: ДС

D: питання учнів

С’: Слова Христа: ДС

В’: зник

А’: забраний на небо

Вознесіння Христа вважається Його коронацією – подія, яка знаходиться між Воскресінням і П’ятидесятницею. Подія не маловажна. Христос воскрес – і Христос воцарився. Суттєве доповнення – він по правиці Отця і тепер стало можливим не тільки прощення наших гріхів і заступництво Христа, а зшестя Духа Святого і доступ Церкви до престолу благодаті.

Думаючи про Боже Царство, люди часто впадають в крайнощі: вже-ще ні. Суть у тому, що Боже Царство водночас і вже настало і ще не настало. Учні були схильні подумати що “вже”. Сучасні християни часто думають, що “ще ні”. Кожна з крайшощів має наслідки.

Наслідком першої є спроба встановити Царство політичними методами – захопивши владу і намагаючись створити на землі Боже Царство. Навіть соціалісти думають, що Біблія підтримує їх ідеали – справедливе суспільство. Насправді вони просто виривають з Біблії потрібні їм ідеї. Але по-перше це питання турбує Церкву – коли вона намагається злитися з державою в одну структуру, або сама перетворитися на державу.

Наслідком другої є думання про Царство тільки як про майбутнє. Царство серед учнів було вже тоді, коли Христос виганяв демонів силою ДС, Царство Боже посеред вас є, тому що Царство – це праведність, мир і радість у СД.

Обидві виникають внаслідок поділення – якого не існує. Поділення на духовне і матеріальне.

Насправді є одна реальність – реальність Царства і вона може бути виражена ось цим “вже, і водночас – ще ні”. Учні цього не розуміють, хоча після воскресіння Він відкрив їм розум для розуміння Писання. Можливо сказати “не розуміють” – не точно, але в будь-якому випадку розуміють тільки частково. Через декілька днів будуть охрещені ДС і зрозуміють краще. Будь-яке пізнання, і зокрема розуміня Писання – часткове. І чим більше ти знаєш, тим більше бачиш, що ти знаєш дуже мало. Учні стали свідками, але з ДС вони приймуть не тільки розуміння, а силу про це проповідувати і звіщати, так що інші сприйматимуть їх радість за радість п’яниць.

Все тепер направлено не на Христа, – його забирають, а на ДС. Але Сам Христос про це казав і цим пояснював необхідність Свого відходу. Також Він чітко дає зрозуміти учням – каже їм нащо, де і коли чекати, а на що чекати не варто. Не варто жити тим, що думати про те, коли Христос повернется і Царство досягне своєї повноти, або завершення. Воно вже настало – і у апостолів багато роботи – вже 2000 років їх справа продовжує існувати і Боже Царство поширюється. Це ера Духа – ера, в яку Христос прославляється через Духа.

Можна окремо говорити про те, як саме – про християнський світ, західну цивілізацію, про те, що всяке покращення у світі так чи інакше відбулося якщо не напряму, то через посердництво християнства, всякий прогрес і ріст людства – не випадковий. Ми часто дивимося на світ, як на щось таке що має згоріти… Насправді Христос прийде для того, для чого Він приходив – спасти і оновити землю.

Перевернута уява про Царство, якій притаманні згадані мною крайнощі призводить до того, що християни не живуть реальінстю – не живуть у світлі того, що Воскреслий воцарився і Царство вже настало – не живуть надією на його повне настання у майбутньому. Ну і відповідно не вірно сприймають свою місію на землі, не мають сили її виконати, тому що для життя в цих крайнощах не потрібен ДС. Його можна замінити якимось іншим духом, що імітує Дух правди. Так багато хто і роблять. Але Христос не для цього пройшов через муки, воскрес і був забраний на небо, щоб учні профукали те, що Він почав. Тому, побачимо, що далі, але перед тим подивимося на паралелі з Євангелієм від Луки:

Лука звертається до тієї самої людини на початку Євангелія – до Теофіла – Боголюба.

На початку Євагеліє містить історію народження Івана Хрестителя, який згадується на початку Дії (в5). Яке це має значення ? Ну, перше говорить про те, що обидва томи праці присячені тому, хто носить дуже символічне ім’я: Боголюб (високодостойний Боголюб – так називає його Лука на початку Євангелії). Ми більше нічого не знаємо про цю людину, але це якраз і робить його таким збірним образом, архетипом

Коментар Карсона звертає увагу на текст про вознесіння Іллі (2 Цар.2) – див. Карсон т 3 стор 63. Учні бачили возенесіння так само як Єлисей бачив вознесіння Іллі.

Про свідків – Іс.32:15 – коментар Карсона: стврежуєтся що саме це вірш і текст Ісаї ліг в основу того, що написав Лука. Розглянемо це коли будемо читати Ісаю.

Всім народам: Скотт говорит, что Книга Деяний структурирована географически, и что в ней последовательно излагаются события, связанные с благовествованием потомкам Сима (Деян. 2, 1 – 8, 25), Хама (Деян. 8, 26-40) и Иафета (Деян. 9, 1 – 28, 31).

2 Матій займає місце Юди (1: 12-26)

Дії – Перикопа 2 https://youtu.be/jqtIXyxmAPY карсон т3 тсор 63

Хіастичним центром даного уривку є застосування текстів Писання до смерті Юди. Це вірші 18 і 19 (частина D). З обох боків від цих текстів – говориться про сповнення Писання і є посилання (хоча і не пряме) на тексти з Писання – (С-С’), наступна пара текстів, які обрамляють С і С1- учні моляться В-В1; і Нарешті початок і кінець тексту (А-А’) – це постановка проблеми – учнів 11, і її вирішення – долучився Маттій, який був з ними від хрещення Іоанна, тобто був один з 70-ти учнів. Спочатку кандидатів було два: цей і Йосип, що зветься Варсавою.

Отже, не важко побачити, що смерть Юди і події, що з нею пов’язані (ценрт хіазму – прочитати), спричинили між учнями певні роздуми і мабуть розмови – тому що я не думаю, що Петро отак раптом встав – сказав – і всі погодилися… Він виступає як лідер, але все це відбувається в контексті молитви і розважання над текстами Писання. Роздуми ці стосувалися того, що Господь обрав 12 апостолів – тобто тепер одного не вистачає. Він каже, що устами Давида прорік ДС – подібні словосполучення зустрічаються в Писанні не тільки в Діях: вони притаманні Післанню до Євреїв і книзі Об’явлення.

На підставі того, що відбулося і що витлумаючується як сповнення Писання (Юдине місце звільнилося, нехай його служіння забере інший), Петро закликає обрати 12-го свідка.

Перше тлумачення, яке я чув на цей текст – учні роблять помилку. Дванадцятим апостолом, мовляв, буде Павло і коли вони тут проявляють ініціативу – вони поступають не мудро, не покладаючись на ДС. Не думаю, що є підстави для такого тлумачення – учні моляться, вони покладаються на Писання і на Бога (кидаючи жеребок вони вчиняють те, що ізраільтяни робили з ефодом – урім і туммім) – вони хочуть щоб те, що має значення (12 – число символічне: було 12 племен – це число представництва, до якого покликаний Ізраіль і тепер – апостоли; отже, вони це роблять заради свідчення (в22).

Та й аргументація, яка стосується того, що Павло став 12-им апостолом дуже непевна. Павло – апостол – але він не з числа 12-ти. Те, що ДС було вгодно покликати Павла не означає, що учні помилилися. Павло і Петро – служіння їх обох – теми книги Дій (хіазм 2-2)…

В чому ж тоді сенс того, що відбувається і чому Лука це записує ? Ну, про сенс ми вже почали говорити – учні мали владу, і Петро проявляє ініціативу, коли це питання стає актуальним. Вони тлумачать події в світлі Писання і займаються своїми внутрішніми Церковними справами. Роблять це не без надії на Бога. Так само вони будуть збиратися і молитися, радитися і посилатись на Писання і після дня П’ятидесятниці…

Якщо дивитися на це ширше – то треба зробити висновок, що учні приступають до виконання своїх обов’язків після Вознесіння – вони вже не пасивні, і ДС – це не просто якась безлика сила, яка буде їх штовхати мимо їх волі. Вони вже є свідками, вони вже розуміють що на 12 – велика відповідаьність. Всього там присутні 120 чоловік – вони свідки того, що відбувається. Всі однодушно разом: там Марія, жінки – і навіть брати Ісуса, які не вірували (Ів.11). Отже ДС дає сили, а не заміняє їх активну позицію. Дух не диктує – хоча Він це інколи робить – не до цього все зводиться. Він вже перебуває з ними і їх вчинок – не тільки не є посішним чи немудрим, а навпаки – в тому, як все відбувається є всі ознаки Духа. Ми про це вже поговорили, які саме….

Далі це наштовхує на думки про те, як ми сприймаємо дію Духа – Духа, який пронизує все і тому часто залишається непомітним. Декому здається, що сповнення Духом має якщо не виглядати, то хоча б периживатися так, як його пережили апостоли в день П’ятидесятниці. Якщо ти не трясешся в молитві, як п’яний – то про який ДС може йтися ? Але це все підробка і страшенне викривлення.

Дух Святий діє настільки різнобічно і Його дія настільки всеохоплююча, що ми не зможемо перелічити того, в чому Він проявляє себе. Не будемо навіть починати. МИ будемо говорити про дари Духа, читаючи 1 Кор.

Для прикладу я скажу тільки те, що говорить Писання про сповнення Духом. Сповнення Духом пов’язане зі напоумленням Словом через спів.

Безумства харизматів, які видають за ДС дух, який ніяк не пов’язаний з Писанням і розумним співом Псалмів – це одна крайність. Є ще й друга – вперте небажання зрозуміти що Біблійні Псалми нічим не заміниш. Забуття Псалмів і наповнення поклоніння нелітургійним змістом – коли Біблії відводиться менша роль, чим проповіді (люди проповідують свої ідеї), коли співаються дуже хороші гімни, які все ж ніяк не можуть замінити Псалмів, і зокрема Псалмів про прохання відплати.

До речі, саме з таким Псалмом пов’язане дане посилання учнів на Писання… див 0. Пс. 68

Отже, висновки такі – забуття Псалтиря – не випадковість – а закономірність, яка пов’язана з відступництвом і з підміною того, що справді дає ДС – людськими підробками. Це велика тема, поки що її залишимо…

Карсон обговорює тему нової спільності, про яку тут йдеться – 120 чоловік, які зібралися разом – це нова спільнота, Церква – Еклесія – зібрані разом; і серез цієї нової общини Ісусові брати, які не займають тут провідних ролей. Ну ладно, ми знаємо що Яків – брат Ісуса Христа був єпископом в Єрусалимі після Петра – але не тому, що він – родич. Про решту братів: Йосипа, Юду і Симона ми нічого не знаємо…

Но какой текст Писания подразумевается в Деян. 1,16? Здесь возможны два варианта. Первый: Петр ссылается на отрывок, в котором предсказано, что Иуда предаст Иисуса, но сам текст здесь не приводится. Некоторые толкователи (например, Barrett 1994-1998:96-97) указывают на Пс. 40, 10 [Пс. 40, 10 LXX]: «Даже человек мирный со мною, на которого я полагался, который ел хлеб мой, поднял меня пяту» (этот стих процитирован в Ин. 13, 18; отголосок, возможно, мы находим в Мк. 14, 18).

Представляется предпочтительным второй возможный вариант: Петр предвосхищает те цитаты, которые приведет в Деян. 1, 20. Петр говорит, что повеления, запечатленные в псалмах, должны быть исполнены церковью, дабы исполнились Писания. Лонгнекер (1999:81) утверждает, что Петр здесь применяет прием qal wahom («легкий и тяжелый»), прилагая то, что в псалмах сказано относительно нечестивцев в общем, к Иуде как воплощению самого нечестия (см. Bruce 1990:110; Steyn 1995:63). Другие исследователи утверждают, что Петр, вероятно, усматривал определенное пророчество об Иуде в псалмах, поскольку Давид почитался пророком (ср. Деян. 2, 30-31), а Иисус прилагал псалмы к себе (Larkin 1995:46η).

Деян. 1, 21 Выражение «пребывал и обращался»2 (ср. Деян. 9, 28) заимствовано из Сеп- туагинты и означает «действовать»; часто это выражение прилагается к людям начальствующим (ср. Чис. 27, 17; Втор. 31, 2; Нав. 24, 11; 1 Цар. 18, 16; 29, 6; 4 Цар. 19, 27; Пс. 120, 8 [Пс. 120, 8 LXX]; см. Jervell 1998:126-27). Деян. 1, 25

Обратите внимание на параллель между словами о том, что Иуда «отпал» (parebe с аро), и использованием того же самого глагола во Втор. 9, 16 (ср. Втор. 17, 20), где говорится о том, что израильтяне уклонились от пути, держаться которого заповедал им Господь; однако подобные обороты речи можно найти и в других текстах (например, Исх. 32, 8), а это указывает на то, что перед нами пример использования библейского языка.

Деян. 1,26 Здесь следует обратиться к Притч. 16, 33, где сказано, что Бог действует через бросание жребия; в тексте нет прямой аллюзии на этот текст, хотя вполне ясно, что именно он послужил основанием избранного способа познания воли Божьей. Как бы то ни было, текст имеет опору в МТ, а не в LXX, где мысль изложена совсем по-иному. Бросание жребия — обычай, известный из многих текстов ВЗ (Лев. 16, 8; Чис. 26, 55); также эта практика была распространена в Кумране (1QS

3 липня 2020 року

3 Зшестя Святого Духа (2: 1-13)

Дії – Перикопа 3 https://youtu.be/LBTk1LnoyoU

Параллельна стурктура: АА1ВВ1

Частини А-А’: глосолалія – мови. В-В1: дивування

На 50 день після Пасхи юдеї святкували дарування Богом Закону на Синаї. Саме в цей день трапилося несподіване: в той час, коли учні були разом, шум, ніби буря зірвалися з неба і переповнила дім, де вони були зібрані. З’явилися поділені язики полум’я і осіли на кожному присутньому. Всі сповнились ДС і почали говорити іншими, не рідними для них мовами, як давав промовляти Дух.

Що це були за мови ? Про це далі, в частині А1: свідки даного явища питають, а хіба це все – не галілеяни: вони не вірять своїм очам – вони кажуть, що кожен з присутніх на святі чує власну мову – як це відбувається ? Далі перелічуються народи, етнічні групи – всі чують що на їх власній мові галілеяни говорять про великі діла Божі. Отже, мова, про яку тут йдеться – це звичайна мова, якою говорять люди в окремому регіоні. Для чужинця ця мова не зрозуміла, а для того, для кого вона рідна – зрозуміла цілком.

Я загострюю на цьому увагу, тому що явища глосолалії – говоріння незнайомими мовами (або як вони кажуть мовами ангельськими, мовами, яких не існує взагалі) – не мають нічого спільного з тим, що відувалося в день П’ятидесятниці. Навіть навпаки – мають спільне з поганським звичаями, про які ми більше поговоримо, коли читатимемо 1 Кор.

Сповнившись Духом Святим, вони робили те, до чого збуджував їх Божий Дух – свідчили, звіщали Божі діла. При звичайних обставинах сповнення Духом пов’язано із співом Псалмів, через який ми збудовуємося Словом Христовим (післання Павла – до Кол., до Ефесян). Просто тут це відбувалося саме так, як ми прочитали – не звичайним чином. Чому саме так ? Зараз поговоримо, а поки що ще раз повторю – це були мови, які можна було зрозуміти навіть коли ти не “ангел”. Це не було – аба-ла-мага-ла-бага-ла.

В-В1: Побожних юдеїв в Єрусалимі тоді багато – безліч народу зібралося на шум з неба, а коли почули рідну мову – здивувалися. Дивуватися – це спільне слово для частин В і В’. Цей стан продовжувався (пор.В1), доки Петро не почав говорити (наступна перикопа). Дехто правда зробив свої висновки і ще початку проповіді Петра глузував – вони п’яні. Глузування і безпорадність підштовхнули апостола до проповіді.

Отже, мови (А) і здивування (В) – дві теми, які розвиваються в даному паралелізмі.

Щоб зрозуміти зміст події ми маємо відкрити книгу Буття – в 11 розділі книги говориться про Вавилонську вежу – про те, як Господь помішав мови людей, які намагалися побудувати єдність і звеличитись без Нього (зробити собі Ім’я). Гумор тієї історії полягає в тому, що Господу прийшлося спуститися вниз, щоб побачити що то вже за така вежа до неба… Джордан аргументує, що йдеться не просто про мови і їх помішання, а про поклоніння. Вежа – це зіккурат і йдеться не просто про поділення мов, а про поділення через релігійні переконання.

Я прочитаю фрагмент книги “Перші святі” з розділу Віра і Бунт – історія Хама і Німрода:

История Вавилонской башни начинается так: «На всей земле был один язык и одно наречие» (Быт. 11:1). Этот известный перевод не раскрывает точного значения фразы на иврите, потому что слово, переведенное в этом стихе как язык, в действительности означает губу. Фраза «одно наречие» относится к языку, но фраза «одна губа» относится к религии6. Из этого слова губа нельзя полностью исключить идею о говорении на том или ином языке (см. Ис. 19:18), но в контексте Быт. 11:1 ясно видна разница между «одной губой [конфессией, идеологией]» и «одним наречием [словарем]». У Вавилонской башни произошло не разделение языков, а разделением религиозных убеждений…

…Эти люди знали, что их башня – вероятно, пирамида, символическая «святая гора», – физически не сможет достичь небес. Она была религиозным центром, который, как они полагали, поможет им взять приступом небесные врата и захватить дары из Божьего Сада, из которого люди были изгнаны (Быт. 3:24). Такова цель всех языческих религий, основанных на делах. Такая цель была и у этих людей.

…Необходимо также обратить внимание на то, что они хотели создать себе имя. Они не хотели, чтобы Бог дал им имя, и не хотели носить Его имя. Они решили сами сделать себе имя, чтобы прославить себя. Это аналогично тому, как Адам взял запретный плод, а Хам забрал одежду.

…История Вавилонской башни рассказывает нам о том, что изначально в мире была только одна языческая антиБожья религия. У Вавилонской башни Бог сделал язычество разнообразным. Все мировые языческие религии имеют одни и те же базовые идеи, но каждая немного отличается от остальных. Одна группа поклоняется Тору и его родне, другая Зевсу и его семье, третья Юпитеру и его воинству. Одни народы почитают Ваала, другие Хамоса, третьи Молоха, четвертые Амон-Ра. Одни группы революционеров-социалистов следуют за Марксом и Лениным, другие за Марксом и Мао, третьи за Марксом и Кастро, четвертые за Марксом и Хо Ши Мином. А есть и последователи Адольфа Гитлера. С христианской точки зрения все эти языческие религии немногим отличаются друг от друга, но с точки зрения самих этих религий различия между ними просто огромны. У каждой языческой религии есть свои «боги» и за них ведутся войны.

(Ми постійно говоримо про це, коли читаємо перші книги Біблії – ідолопоклонство і його наслідки_

…Согласно Быт. 11:1 у людей была не только общая идеология (губа), но и общий язык (словарь). Отрывок также ясно подразумевает, что Бог смешал их языки с тем, чтобы они перестали понимать друг друга. Они не только стали конфликтовать на религиозной почве, но и перестали понимать друг друга. С тех пор грешные люди склонны считать людей, говорящих на ином языке, низшей расой или даже говорящими животными. Слово «варвар» происходит от того, как звучит в наших ушах чужая речь: «вар вар», почти как лай собак. Европейские завоеватели считали африканцев и азиатов варварами, не утруждаясь изучить их богатые и сложные языки, отвергая неизбежное про- явление образа Божьего в этих культурах.

Христиане знают, что Бог установил христианство, чтобы со- здать истинное единство исповедания (губу) среди всех народов, но это единство не уничтожит разнообразие языков. Напротив, каждый народ будет славить Его на своем собственном языке (Откр. 7:9). Просвещенные христиане стремятся понять и восхищаться красотой каждого языка, дарованного Богом человечеству. Хорошие миссионеры не пытаются уничтожить все в языческом обществе, а, напротив, внедряют Библию в их культуру и позволяют ей преобразовывать эту культуру в истинную.

В день Пятидесятницы (Деян. 2) Бог даровал Євангелие на всех языках. Хотя Библия является изначальной и чистой формой Слова Божьего на иврите, арамейском и греческом языках, полнота Его откровения не настанет до тех пор, пока каждый язык не исповедует библейскую истину своим собственным уникальным образом. В каждом языке существуют определенная система взглядов на Слово Божье, а посему каждый язык годен для того, чтобы показывать Бога и хвалить Его особым образом.

На протяжении вечности святые будут наслаждаться изучением одного языка за другим, учась восхвалять Бога новыми способами, вовеки и веки. Само по себе разделение языков у Вавилонской башни не было проклятием. Скорее, это было умножением языческих религий, показывающим суд Божий над строителями этой башни. Благословением для христиан является тот факт, что Бог никогда не позволит нехристианам вновь сформировать всемирную коалицию. Неважно, как сильно они стараются, языческая мечта о мирских «объединенных нациях» обречена на провал. Только истинной вере суждено одержать победу в истории.

Я прочитав багато, але не все – рекомендую прочитати цю книгу – цього року ми будемо вивчати з її допомогою книгу Буття у Карпатах в наметовому таборі.

Отже, в день П’ятидесятниці відбулося щось дуже схоже на те, що трапилося на початку світової історії – тільки в зворотньому сенсі: Вавилонська вежа і П’ятидесятниця: поділення людей, які намагаються об’єднатися в глобальне політичне тіло і їх об’єднання в Тілі Христовому, фактично без єдиної мови, зберігаючи за кожним етносом його власну мову – запорукою єдності є не мова, не дар, а податель. А різниця, яка існує між мовами обернулася на благословіння…

З цієї перспективи треба дивитися на дар мов вцілому.

  • This is difficult because for hundreds of years the church has talked about the New Testament and the Old Testament. The New Testament is not so much written in Greek as it is written in “tongues”, that is, a language, or tongue, other than Hebrew, as was prophesied in the O.T. The first fulfillment of this is in Ezra, Nehemiah and Daniel where the Good News that they would get to go back to the Promised Land is published to them in Aramaic. As a result, there is a difference in feel between the O.T. and the N.T.

Отже, дивуватися юдеям було чому – тому що трапилося нечуване. На той час юдеї були розсіяні по всій Імперії і сюди вони зібрались на свято. Мабуть вони знали також іврит, інакше вони не змогли б порозумітися з юдеями в Єрусалимі. Але в кожного була своя мова, мова тієї землі, в якій вони народилися… Пояснити як саме галілеяни говорять до них на їх рідній мові вони не могли. Тому що це справді було чудо. Як ми бачимо, те, що насправді відбувалося – це не просто велика історична подія, це пришестя Духа Святого на землю. Це початок нової ери. Тому це відмічено цими знаками – знаками, які дуже нагадують не тільки про Вавилонську вежу, а про Синай, оскільки ми сказали, що це було свято Дарування Тори. Шум з неба, вогонь, великі діла Божі – все це теми книги Вихід, коли вона розповідає про події на Синаї.

Джордан також коментує “язики полум’я”:

    • The flaming sword is put upon the head of the people in Acts and they are now the cherubim. They go out and conquer with their flaming sword, which is their tongue of fire, that wars with words of proclamation and preaching.

Прочитані нами вчора і сьогодні тексти підверджуться паралелі між книгою Дій і Ісуса Навина. Книга Ісуса Навина теж починається з того, що йде підготовка до завоювання – Ісусу Навину з’являється вождь Господнього воїнства з мечем… Джордан детально розглядає паралелі в 1 лекції курсу по Діях Апостолів, ми будемо звертати увагу тільки на деякі паралелі…

Перед тим, як перейти до наступної перикопи я тільки скажу, що дар інших мов, хоча він і перестав існувати в тій формі, в якій існував в день П’ятидесятниці і в часи першої Церкви (до 70 року), цей дар має продовження в перекладі Святого Письма. Біблія зараз доступна на більшості мов світу і не тільки в друкованому вигляді. Інтернет – це інструмент звіщання про великі Божі діла. Там навіть є свій перекладач, так що ви можете взяти вислів на японській мові і скласти зелене поняття що він означає. При чому ці перекладачі постійно вдосконалюються, так що будь-який користувач інтернетом, маючи смартфон вже не є “варваром” для іншомовної людини. Але звісно щоб вивчити будь яку мову треба багато зусиль і часу.

Якщо ми дивимося на приклад нашої конфедерації Церков, то виходить що Бог об’єдгнав людей різних культур і справді вони розуміють одне одного краще, ніж зрозуміли би одне одного представники однієї культури. Ми говоримо на різних мовах – окрім англійської це: українська, російська, білоруська, угорська, японська, польська. Але вони єдині в поклонні. Це можна по-особливому відчути під час інтернаціональної молодіжної конференції в “Вільних вітрах”, куди з’їзджаються представники Церков CREC з усіх цих культур. Там ми переживаємо П’ятидесятницю…

застосування почутого: вчіть мови (я поділився тим, як це роблю я))

4 Петро звертається до натовпу (2: 14-39)

Дії – Перикопа 4 https://youtu.be/0kLQmQPWmTw

Структура:

Центр тексту: вірш 31: Христос воскрес, його тіло не зотліло (читати в 31 і 32).

В центрі всієї і Христа – вістка про воскресіння – це основний аргумент того, що він пояснює тим, хто дивуєтся і не може дати собі ради що значить дар мов. Це частина Е.

Далі D-D`: спільна тема – трон. Вчора ми говорили про вознесіння Христа, про те, що його було забрано на небо і посаджено по правиці Отця. Петро згадує про Давида, якому Бог поклявся, що на його престолі сяде нащадок – от це і трапилося. А те, що вони бачать і чують – то це те, що Христос прийняв і злив – це обітниця Святого Духа. Цар дає дари на честь своєї коронації, а Син Давидів зробив можливим дарування найбільшого дару – Святого Духа.

Ця тема пов’язана з вчення Христа після того, як він дав молитву Отче наш. Там він каже про хліб, в якому батько не відмовить синові і закликає просити Духа Святого (Лук.11:5-13). Цар роздавав хліб народу на честь великих подій, а Христос каже просити Духа Святого (в.13) – словом це дуже схожі теми…

Отже, престол Давидового Царства, з якого виливається дар Святого Духа (D-D`) – тема, яка обрамляє тему воскресіння (Е) в проповіді Петра. Йдемо далі:

С-С1: Ще до цього в проповіді з’являється сам Давид і він не зникає майже до її кінця. Давид – це пророк. Він говорить про Христа. І Петро цитує Псалом (25-28). Продовжуючи, після частини D` ми маємо частину С’: знову пророцтво Давида в Псалмах (34). Петро витлумачує слова Давида, як слова, що вказують на Христа, тому що сам Давид не зійшов на небо і не возсів на престолі, до його ніг не було покладено ворогів.

В-В1: Розпочавши свою проповідь з теми, яка їх зацікавила (А), Петро перейшов до проповіді про Христа. Він звинувачує юдеїв в його смерті і каже що Бог Його воскресив. Думка повторюється в В’: ви розп’яли. А Бог зробив його Господом і Христом (ось що значить воскресіння з мертвих – пор. В і В1).

Таким чином Петро переходить від пояснення, про яке ми зараз поговоримо до звинувачення, чи докору. Звісно що все не зводиться до того, що він їм докоряє, тому що Христос восерес – він закликає їх взяти відповідальність за те, що вони вчинили. Ми розуміємо що юдей, який слухає Петра міг навіть не брати участі в публічному приниженні чи засудженні Христа, Петро сам каже – ви вбили руками беззаконників. Цікава постановка питання. Так колись Давид вбив Урію – не сам – а через амонитян. В проповіді Пертра Давид – це аргумент для того, щоб вони повірили в Христа, він не є тут негативним прикладом, але таке було…

Кожен з нас відповідальний за гріх Адама, свідомо чи підсвідомо ми вбили Христа – Праведного покарали як злочинця. Те, що зробили це не відаючи що творять, не знімає відповідальнсті, а дає можливість покаятися.

Саме про це говориться наприкінці проповіді, тому що люди сприймають все так, як говорить Петро: а що ж робити ? Петро закінчує закликом – покайтеся, охрестіть і прийміть дар Святого Духа. Бо це все, що ви бачите і про що я говорю – для вас і ваших дітей… і для всіх, кого покличе Господь. Це кінець промови.

Починаєтся вона теж темою Дух Святий, тому що власне з цього вони дивуються – не можуть зрозуміти як галілеяни, які на вигляд були взагалі не схожі на академіків стали “поліглотами”.

Петро встає і звертаючись до присутніх спростовує що учні п’яні. Третя година дня – це 9 година ранку. Є окремі персонажі, які можуть напитися і в таку рань, але навіть у наш час це не прийнято. Мабуть не було прийнято і в тій культурі, раз Петро цим все прояснив стосовно того, що вони не п’яні.

Але це не пояснення. Поясненням того, що відбувається є слова Іоіля (17-20)

Пророцтво говорить про переміну, про настання нової ери, під час якої будуть зкинута влада ери попередньої (в.20)

Господній день настане – а до часу його настання кожен, хто покличе Господнє Ім’я – той спасеться. День Господній настав в 70 році – День Господній – це день суду.

День Господній – це не тільки 70 рік – а День, який настане в майбуньому. Просто цей вислів “день Господній” вцілому означає День відвідин, коли коли Бог приходить судити. Це може відбуватися будь-коли. І відбувається щонеділі, яку ми називаємо Днем Господнем. Післязавтра День Господній – великий і страшний…

Лейтхард:

https://www.youtube.com/watch?v=2Du0RNkaU2E&feature=youtu.be

Sure enough, visions guide the early church’s mission. Saul sees a vision on the road (Acts 26:19), and Ananias sees a vision telling him to find Paul (Acts 9:10). No visions, no Paul.

Cornelius seeks out Peter because of a vision (Acts 10:3-6), and it takes a vision to prod Peter to visit Cornelius (Acts 10:9-17), where he witnesses a Gentile Pentecost (Acts 10:44-48). No visions, no Gentile mission.

 

A vision drives Paul into Macedonia (Acts 16:9-10), and Agabus’s prophecy warns him about his coming arrest in Jerusalem (Acts 21:11-14).

 

What about after Acts ends? Do our daughters still see visions and our old men dream dreams? At this point, non-Pentecostals (like me) get spooked and run for cover.

 

We shouldn’t.

 

Constantine saw a portent in the sky and began to worship the God of the Christians. Wasn’t that a sign from the Spirit? Didn’t the Spirit inspire the dreams of William Carey and Hudson Taylor? Didn’t the Spirit energize the prophetic words of John Paul II, which shattered an iron wall and broke the chains of millions?

 

Whatever we say about Pentecostalism and the charismatic movements, we must always say this: The Spirit of Pentecost is still with us. The promise of Joel is still being fulfilled.

 

4 липня 2020 року

5 Життя віруючих (2: 40-47)

Дії – Перикопа 5 https://youtu.be/-snEeBKSwDk

Ми прочитали описання того, що відбулося після подій, про які ми читали вчора – вчора був 2 розділ зпочатку – там про хрещення Духом Святим апостолів і проповідь Петра натовпові, який зібрався. Текст має хіастичну структуру: АВСВ’А’.

Центр – вірш 43 (прочитати). Про страх, який був на всякій душі ми читаємо в старому Заповіті – зокрема під час завоювання землі. Можна згадати як страх напав на жителів Ханаану, які не переслідували Якова, який боявся, що це трапиться. Повторення Закону, Ісуса Навина – постійно це в Біблії відбувається: Бог робить так, щоб Його боялися і це переносится на тих, серед кого Він присутній.

Таке ставлення було зокрема викликане чудами і знаменами, які чинили апостоли. В міжзавітні періоди це має велике значення – в книзі Ралфа Сміта “Трійці і реальність” є цілий розділ, присвячений чудесам – вони відбувалися не завжди в історії. Тільки в такі особливі часи, як цей, про який ми читаємо. Різницю мід чудесами і знаменами ми знаємо – ми про це говорили, коли читали Євангеліє від Іоанна – знамено – це не чудо, головне призначення якого – здивувати і підштовхнути до віри таким чином. Головне призначення знамена – це вказати на те, для чого знак призначений і таким чином теж підштовхнути до віри. В наших Бібліях не завжди проводиться чітка різниця, але в мові оригіналу – це 2 окремих слова. Тут, зрештою, теж.

Отже, від центру відходять дві частини, які ми позначаємо буквами В-В1: тут описані події, життя, що і як відбувалося після проповіді Петра: учні вчилися від апостолів, спілкувалися, разом споживали їжу та молилися. Спільним у них було все – тому що вони жили реаліями, про які говорив Христос – Єрусалим буде зруйновано, коли настане день Господній. Який зміст мати тут майно, тим більше, що серед них були люди, яким потрібна була допомога. В храмі пробували щоденні, ось ця спільність і однодушність – результат того, що охрестившись вони прийняли дар Духа Святого, хоча про це тут не говориться як про окрему подію. Радість і простота, з якою ці люди вступили у нове життя, життя у Христі пронизувала всі їх будні – не тільки в храмі, але і по домах вони вихвалили Бога і швидко заслужили особливе до себе ставлення з боку народу.

Таким чином страх, повага, особливе ставлення підкріплюється особливим способом життя, який ведуть вірні. Їх життя змінилося у відповідності до того, що з ними відбулося після їх того, як покаялись, охрестились і прийняли дар СД – вони стали одним цілим з Христом і одне з одним.

Коли ми починаємо читати цей уривок, то дізнаємося, що проповідь Петра не закінчилася на заклику покаятись і охреститися… він багато ще говорив до людей, і вся суть його промов зводилася до того, що Він закликав їх до Виходу: щоб поєднатися з Богом, вони мали порвати з Єгиптом, з оцим духовним Вавилоном – з розбещеним поколінням, яке Христа розп’яло.

Це частина А, охрестилось і приєднались 3000 людей. Якщо на той час в колі апостолів було 120 чоловік – а про це ми читаємо 1:15 – така кількість язиків була на тих, хто в день П’ятидесятниці був зібраний з апостолами, то тепер їх стало приблоизно 3120 чоловік (числа не точні і це ми бачимо з тексту).

А’ – Господь щоденно додавав тих, хто спасалися.

Карсон стор.69 т3

Дух нисходит в день Пятидесятницы, иначе известный как праздник седмиц (Исх. 23, 16; 34, 22; Лев. 23, 15-21; Чис. 28, 26; Втор. 16, 9-12). В ВЗ этот праздник был просто празднеством по случаю жатвы. Ко времени, описываемому в тексте, Пятидесятница уже ассоциировалась с обновлением завета, заключенного Ноем, а затем с Моисеем (Jub. 6:17-18), а в иудаизме второго столетия до нашей эры она почиталась днем, в который на Синае был дарован закон.

Коментар Карсона не містить пояснення дня П’ятидесятниці в світлі Бут.11 розділу – і це дуже дивно… Але там є цікава деталь, що стосується безлічі цих всіх людей. Перелік народів в 2 розділі з 9 вірша порівнюється з переліком, родоводом 10 розділу книги Буття… до речі, якщо увірували люди з різних частин Імперії, то мабуть багато хто повернувся додому і число тих хто увірував росло, хоча не всі залишалися в Єрусалимі… Це треба припустити, якщо ми знаємо, що це були юдеї з різних частин Імперії… мабуть Павло під час своїх подорожей знаходив відгук також завдяки свідоцтву цих людей в тих місцях, куди приходив. Є багото такого, про що не написано…

Хоча прислуховуючись до Джордана ми не впадаємо крайність і не намагаємося наслідувати цю першу Церкву буквально – все ж те, що відбувається – це приклад для наслідування вцілому. Джордан звертає увагу на те, що після того, як Ізраільтяни перейшли через Йордан, вони їли Пасху. Те ж саме відбувається в Діях – після того, як відбулося хрещення (яке символізується переходом через Йордан) – йдеться про спільність, вираженням якої є спільна трапеза.

Трапеза і Слово, молитва і вихваляння Бога – все це відбувається в Церкві щонеділі. Коли люди приєднуються до Церкви силою СД, то радість і простота, з якою вірні провадять повсякденне життя не може не викликати поваги у оточуючих. Ми вже казали що Церква – це як запах. Або пахне і притягує, або смердить, якщо це Церква відступниця. Так що якщо реалістично подивитися на будь-яку правдиву Церкву – в ній можна побачити ознаки цього першоапостольського життя. Навіть тоді, коли у нас не все – спільне…

6 Петро зцілює каліку-жебрака (3: 1-4: 4) карсон 89

Дії – Перикопа 6 https://youtu.be/14vDGCo7vcE

Великий уривок. Починаємо з центру – це вірш 19.

Е – більша частина цієї перикопи – це проповідь Петра, хоча Петро прововідує після того, як зцілено кривого і наслідком проповіді є увірування ще 5000 людей і переслідування від влади. Отже, в центрі проповіді – заклик покаятись, навернутися, щоб Бог помилував. Фактично звучить той самий заклик, про який ми прочитали в 2 розділі, в першій проповіді Христа на день П’ятидесятниці. Хоча проповідь відрізняється, суть залишається тою самою – і не тільки заклик, а сам зміст проповіді, як ми побачимо. В Богослужінні важливість цього заклику відображена в молитві, яку ми співаємо щонеділі, визнаючи свої гріхи: Господи помилуй (Kirie Eleyson).

Довкола центру: D-D`: тема Месії – Христа. Це слово повторюється у віршах 17 і 20. Вчинене з Христом Петро описує як несвідомий гріх, тому що якби знали, то, як каже Павло, не розп’яли б Господа слави. Тобто навіть начальники (пресвітери) вцілому не звинувачуються тут Петром в свідомому гріху (у одних він був більш свідомий, чим у інших – тут Петро каже вцілому). В будь-якому випадку покладається відповідальність – просто знову дається шанс покаятись. Петро загострює увагу на тому, що збулося провіщене пророками – Христос постраждав.

 

В частині D` він продовжує свій заклик спрямовуючи Його до теми відпочинку (суботи) і 2-го приходу Христа.

До теми Христос ми підійшли через тему: відкидання, несприйняття. В частині С – відцуралися Святого і Праведного. Петро каже що замість нього обрали вбивцю. Проте Бог воскресив Начальника Життя (Архегон – засновник, першопричина, голова), а ми – каже, свідки. Цим він пояснює зцілення, яке трапилося і зібрало слухачів. Слово Ім’я і віра повторюється в 16 вірші.

Коли ми дивимося на паралельну частину С1, то йдеться про те, що якщо хто відкине і послухає пророка, про якого говорив Мойсей, той буде знищений. Таким чином знову йдетьяс про несприйняття – в 23. Дні, у які Петро проповідує їм Христа провіщав не тільки Мойсей, а всі пророки від Самуїла.

До цієї ж теми ми підходимо і поветраємося зі зворотнього боку хіазму через тему “батьки” – це частини В-В’. Побачивши що вони з Іоанном стають центром уваги, Петро дивується (в12) і вказує на Бога батьків. Все це відбуваєтсья в храмі – дуже символічне місце, щоб згадати про Бога. Не своєю силою і благочестям, каже він, ми це зробили. Бог Авраама, Ісаака і Якова прославив Ісуса, якого ви видали і відцуралися перед Пілатом, як той присудив Його відпустити. Таким чином колективна відповідальність – відповідальність народу.

Наприкінці проповіді він знову згадує батьків, кажучи що ви – сини пророків і завіту, даного батькам. Петро згадує благословіння Авраама: всі народи землі будуть благословенні в твоєму насінні – тобто у Христі.

Карсон т 3 стор.90

Говоря об исцелении, Петр заявляет, что это сделано не силой самих апостолов, а силой Бога; и он особо заостряет внимание на том, что именно Бог иудеев – то есть Бог, которому поклоняются его слушатели, – совершил свои деяния,

Далі Петро пісумовує проповідь, що Воскреслого Христа Бог по-перше послав до них. Благословіння він прив’язує до того, щоб відвернутися від злих вчинків (так само як в 1 проповіді – рятуйтесь від роду).

Таким чином проповідь дуже схожа і водночас дуже відрізняється від попередньої. Вона схожа тим, що йдеться про Воскреслог Христа, лунає заклик покаятись. Просто обставини, за яких вона промовляється – інші, це вже день П’ятидесятниці. Подія – це зцілення кривого. Це той знак, що Бог вчинив для того, щоб люди могли звернути особливу увагу на проповідь і повірити. Для цього і призначені знаки. Тому в цьому хіазмі зцілення – це не якась відірвана від проповіді подія – до того, що трапилося буде ще повернення під час допитів, тому що апостолів заарештували. І питати їх будуть не про зміст проповіді – а якою силою ви це зробили ? Слово підтверджується ділом…

Отже, перикопа починається і закінчується згадкою про багатьої людей – їх багато зібралося в притворі Соломона, коли колишній каліка хвалив Бога у храмі. Його впізнали. А почалося все зовсім буденно – Петро з Іоанном йшли в храм о 9 годині (по нашому 3 післяобіду) і зупинилися коло кривого, який думав що йому щось дадуть і дивився на них.

 

Цікаво, як тексті йдеться про те, що Петро і Іван тут -ніби одне і водночас особистість Петра – в центрі. Те, як саме це відбувалося описано таким чином, щоб ми не забували, що це робить не сам Петро, а Бог. Зцілений отримав те, що, як каже Петро, він має. Що саме – Петро це пояснює у 16 вірші.

Головне, що в результаті той, кого щодня виносили до храму просити милостиню повернувся на своїх ногах.

Карсон (стор.90)

В тексте дважды сказано, что исцеленный хромой человек скакал (exallomai, hallomai [ср. Деян. 14, 10]), что отсылает нас к Ис. 35, 6 (tote haleitai… ho chölos [данный отрывок уже использовался в Лк. 7, 22, но именно этот глагол там не употребляется]). Таким образом, это исцеление служит одним из характерных свидетельств спасительных деяний Бога в последние дни, обещанных в ВЗ (Wall 2002:77).

Коментуючи даний Дії Святих Апостолів Джеймс Джодан показує, як в цій книзі двічі повторюється Євангеліє від Луки. Перший раз життєвий шлях Христа повторюється в служінні Петра, потім – Петро. Ми вже говорили про те, що Луки і Дії починаються з хрещення, відразу після хрещення Ісус очищає храм (Ів.2), так само в Діях відбувається очищення храму через хрещення Духом Святим. Петро, так само, як Христос проповідує і зцілює і як ми побачимо далі, знамена, вчинені Петром і Павлом навіть більш чудові, за знамена вчинені Христом. Він про це говорив: зробите діла більші ніж Я, тому що Я йду до Отця. Апостоли, так само як Христос постають перед судом.

Даний порядок – не виключення. В Біблії посередник Завіту завжди проходить шлях, який потім проходять ті, для кого він є посередником. Тіло проходить той шлях, який спочатку пройшла голова. Це ми бачимо на прикладі Мойсея: хрещення Мойсея – хрещення Ізраіля, обрізання Мойсеєвого сина – обрізання Ізраіля і тд.

Карсон (стор.89) т3

Здесь мы находим первый случай исцеления во имя Иисуса. Везде в Деяниях могущественные дела совершаются «во имя Иисуса» (Деян. 3, 6; 4, 7.10; 16, 18; «именем» в Деян. 4, 30). Точно так же крещение совершается «во имя Иисуса» (Деян. 2, 38; 10, 48; «во имя»1 в Деян. 19, 5). Верующие могут свидетельствовать «об имени» и страдать «за имя» (Деян. 9, 16; 21, 13), а противники действуют «против» него (Деян. 26, 9). Верующие могут говорить открыто «во» имя (Деян. 9, 27.29). Судя по всему, слова, сказанные бесу во имя Иисуса, обретают власть и силу. Точно так же повеление, данное немощному человеку, дарует ему силу повиноваться оному. Подобные обороты речи сами по себе не относятся к религиозному лексикону, но в иудейском контексте они неизбежно отсылают нас к ВЗ, где имя Бога наделено особой значимостью; уже в Деян. 2, 21 (где цитируется Иоил. 2, 32) люди призывают имя Господне, чтобы спастись. В ВЗ тот, кто совершал деяние во имя Господне, притязал на то, что его деяние совершается с властью Господней (Исх. 5, 23; Втор. 18, 19-21). Данная идиома «во имя Иисуса» продолжала использоваться и в раннем христианстве, что подобно ветхозаветному словоупотреблению. Это обстоятельство имеет большое христо- логическое значение (Buckwalter 1996:182-84).

 

Все це закладає модель, яку і сьогодні можна застосувати до Церкви. Церква проходить той шлях, яким пройшов Христос. Коли Павло каже, що “Тепер я радію в стражданнях своїх за вас, і доповнюю недостачу скорботи Христової в тілі своїм за тіло Його, що воно Церква” (Кол.1:24), то мається на увазі не те, що Христос недостатньо постраждав і тепер ще треба страждати Павлу. Мається на увазі, що Павло наслідує Христа – йде по Його слідах; це стосується не тільки страждань, а усього що робили апостоли – Петро каже, що в ні в ньому, ні в Іоанні нема нічого такого, чим би вони могли похвалитися, коли кривий встав і почав ходити. Його слова – це повторення тих слів, які говорив Христос, коли наприклад, зцілив при купальні Віфезда (пор. Ів.5:8 і Дії 3:6). Водночас є різниця – Христос сказав від Себе, апостоли – в Ім’я Христа. Для повного розуміння того, що відбувається треба зауважити, що суть того, що відбувається – в єднанні: Отця – з Сином. Суть – той самой “перехоресис”, про який ми говорили, коли читали Євангелія від Іоанна: ви – в Мені, Я – в вас.

Нам не треба придумувати моделі вірності – вони вже нам дані – у Христі: плачте з плачучими і радійте з тими, хто радіє. Тому що Христос плаче і радіє. Він робить це через нас, через Своє Тіло.

7 Петро та Іван перед судом (4: 5-22)

Дії – Перикопа 7 https://youtu.be/g6CmpeS7HQs

Хіазм: АВСВ’А’:

Центр хіазму – С: як суд сприймає сміливість Петра та Іоанна і те, що вони – люди прості і невчені. Вони дивуються і розуміють тільки що ці люди були з Ісусом. Сказати щось наперекір вони не можуть тому що тут стоїть вздоровлений. Згадайте історії з Євангелія Іоанна, як зцілений сліпий був свідком в силу того, що його було зцілено (Ів.9). Можна спорити і грати словами, але слова треба підкріпляти ділами – слова Петра, сказані ним тоді, коли Він сповнився ДС були підкріплені дією цього Самого Духа, який укріпив ноги каліки.

Вони почали радитися що робити з апостолами. Свідками явного чуда є весь Єрусалим. Цього не заперечиш. Але вони чітко розуміють що апостолів треба зупинити – треба заборонити їм говорити від Імені Христа. Те, що сталося вони напряму пов’язують з тим, що говорить Петро: не буде проповіді про Христа – не буде зцілень. Таким чином проповідь пов’язана з зціленням, так само як зцілення веде до проповіді. Як нарадилися, так і зробили – заборонили апостолам не говорити і взагалі не навчати про Господа.

В-В1: довкола цього центру у нас є промова Петра: вона почалася з того, що, як я вже сказав, він переповнився ДС: Петро каже, що якщо мова про вздоровленого, то це трапилося Ім’ям Ісуса Христа Назарянина, якого вони розп’яли, а Бог воскресив з мертвих. Перто приводить цитату з Псалма (зверність увагу що всі його проповіді побудовані довкола Псалмів – про що це говорить ? Про те, що прості і невчені люди знали Псалтир краще за будь-яку іншу частину Писання. Таке розповідають про гугенотів – їх сучасники свідчать, що вони знали напам’ять весь Псалтир і використовували його в повсякденному житті. Для цього, він власне і був написаний і покладений на музику – щоб запам’яталося.

 

Тут Петро застосовує слова про наріжний камінь, роль якого підтримувати всю будівлю до питань спасіння – відкинули камінь, маєте проблему. Іншого Імені, каже він далі (12 вірш) – нема.

Отже, суд забороняє апостолам робити саме те, що вони вважають невідємною частиною своїх обов’язків і покликання: проповідувати і вчити в Ім’я Ісуса (це центр хіазму). Після того, як вони озвучили цю заборону апостолам – Петро продовжив (В1): а кого слухати ? Вас чи Бога ? Вас треба слухати, але Бога треба слухати більше. Якщо ні – то чи буде це правильно перед Богом. Своїм питанням він ставить їх глухий кут. Він підсумавує: ми бачили і чули – не казати не можемо.

А-А1:

А’: у відповідь на таке позицію звучать погрози, карати нема за що, апостолів відпускають. Вони б звичайно знайшли за що покарати, але це було їм не на руку, тому що свідками були не тільки апостоли, а й люди, які славили Бога за те, що трапилося: 40 років не ходив і раптом – пішов. Явне чудо..

Ця частина співідноситься з першою (А), в якій розповідається хто саме там зібрався: начальники, пресвітери і книжники (грамотєї), а також сім’я першосвященника. З тексту ми дізнаємося що першосвященник №1 – Анна – ми казали що офіціно першосвященником він не був, але він було головою клану. Окрім його затя – Каяфи тіт згадують також Іван та Олексндр. Питання до апостолів: Якою владою ви це зробили ?

Джордан зауважує і детально розкриває тему другого свідка: юдеї отримали свідчення під час служіння Христа – і його відкинули. Їм даний другий шанс: свідоцтво Духа Святого. Христос переважно мовчав, коли ставав перед судом – Петро і Павло говорять дуже багато. Тут збувається те, про що говорив Христос: вас буде дано, що сказати. Багато хто це свідоцтво прийняли, не дивлячись на те, що розп’яли Сина. Були і такі, хто не прийняли. Ті, хто прийняв долучилися до Церкви. Через те, що більшість і предаставники народу вцілому – відкинули і гнали апостолів, так само, як гнали Христа – Єрусалим було зруйновано в 70 році.

Таким чином ми маємо приклад свідчення, яке дане лідерам, як другий шанс. Якщо б Петро і Іоанн не зайняли тієї позиції, яку вони зайняли, не відбулося б ніякого свідчення. Точніше – вони б заклали основу не послуху, а пристостосуванства, компромісу і тп. Пс. 117:9: краще надіятися на Господа, чим вдаватися до вельможних (це требе перед виборами згадувати). А ми забуваємо що ключову роль грає не держава, а Церква. Якби про це забули апостоли то вже від початку Церква перестала б виконувати роль інституту, який служить державі і сім’ї: веде їх до оновлення по Божому Слову.

Застосування даного тексту – в питання послуху владі, яка вимагає від нас робити те, чого Бог робити не велить, або забороняє робити те, що Бог велить. Це питання стало вкрай актуальним під час пандемії коронавірусу – і деякі Церкви відразу зайняли позицію – владу треба слухати у всьому. Звісно ніхто так прямо не скаже- але те, як Церква реагує на заборони збиратися – як на рівні лідерів, так і на рівні членів громади – говорить про те, що скажи влада ходити на голові – ми почнемо ходити…

Крайнощі – це відверте порушення здорового глузду, яке прикривається необхідністю слухати Бога – таке теж є. Ми розуміємо що питання не в тому, яку крайність обрати. Нам не треба падати, так би мовити з коня – якщо падаєш, то немає різниці – наліво чи направо.

І тут починаються проблеми – по-перше Церква не може виступити з єдиною позицією, в цьому частково причина того, чому вона так швидко свою позицію здає. Тут вилазить боком поділення між християнами, проблема, яку не помічаєш, доки не настає криза.

По-друге – (і це мабуть вже витікає з першого): для багатьох людей Церква – не авторитет. Ми самі собі приймаємо рішення. Фактично ми його вже прийняли – слухатися владу у всьому. Але ситуація змінюється – сприймати владу як ворога і противитися їй просто тому, що це – влада, нерозумно. Коли ж влада не рахується з тим, що сповідує Церква і з тим, що ситуація змінюється, треба оцінити це в світлі Божого Слова. Ми були і є свідками багатьої безглуздих обмежень, не дивлячись на те, що був і позитив в тому, що запровадила влада.

 

Ну, скажімо, ось ця ситуація, коли базари чи кафе відкриті, а спортзали, дитсадки, учбові центри і Церкви – ні. В нашому місті цю пробему намагається обговорювати і вирішувати пастор Церкви “Божий Завіт” Сергій Терентєв. Є відповідні звернення до влади.

 

Коли йдеться про стосунки з владою в Україні, у нас, благо, є позитивний досвід ігнорування влади, яка видає безглузді закони, а от така країна, як Америка. Підносячи закон і демократію понад усе, люди перестаються розуміти, що це обертаєтсья тиранією. І справді, коли йдеться про Церкву, зараз в пострадянській Україні більше свободи чим, в демократичній Америці.

Прикладів безглуздих дій влади можна наводити багато… давайте виведемо загальний принцип: нема влади не від Бога; державна влада так само встановлена Богом, як влада у батьків у сім’ї і паторів – в Церкві. Для всіх один Закон – слово Боже. Якщо ні – обирай кого слухатися. Перед тим, як противитися владі чітко зформулюй чому ти це робиш – в чому вона вимагає від тебе непокори Богу.

У випадку з апостолами йшлося про владу, яка поєднувала у собі політичні і релігійні функції – навіть Церква може вимагати від нас мовчання, в той час, коли Бог наказує не мовчати. Словом, тут потрібна мудрість, щоб застосувати те, чого вчить Боже Слово до конкретних обставин. Якщо бракує мудрості, ми приймаємо механічні і спрощені рішення, впадаючи в одну з крайшощів. А що треба, щоб мудрості не бракувало ? Зростати… Таким чином все зводиться до того, що, здавалось би ніяк з цим не пов’язано…

В часи криз вилазять проблеми, які можуть бути приховані в часи відсутності кризи: так буває в сім’ї, коли пара проходить через випробування, так буває в державі, яка обрала шлях відступництва, а потім намагається вирішити свої проблеми обранням “правильних депутатів і президента”, так буває в Церкві, яка не реформується, а пливе за течією, а коли приходить біда – відступає перед натиском світу. Апостоли проходили через випробування, до цього їх готував Христос – хто-зна через які випробування доведеться пройти нам. Господь нас до них готує.

Даний матеріал є частиною проекту, мета якого прослуховування Біблії приблизно за 3 роки. Пропонується прослухати книги Нового і Старого Заповітів.

Текст Біблії в перекладі Івана Хоменка

Текст читає Ігор Козлов

 

http://www.bible.literarystructure.info/bible/07_Judges_pericope_e.html#19

 

Тиждень 43:

http://www.bible.literarystructure.info/bible/07_Judges_e_5.html#5-3

http://www.bible.literarystructure.info/bible/44_Acts_e_7.html#7-1

 

Ви також можете завантажити mp3 на 43 тиждень за посиланням:

https://drive.google.com/open?id=1L2WzOjD3vWqMnfuRm-oI4rAhHf9c-tto

 

Більше про цей проект:

http://yuri.believingthomas.org/bibleeday/

 

Пишіть за адресою:

Bibleeday@gmail.com